Кооперативний рух у теорії та практиці аграристських і комуністичних партій країн Центрально-Східної Європи (20-ті роки ХХ століття)

- Визначальне місце у подоланні гострих майнових суперечностей та соціальній стабілізації суспільства відводили ідеї кооперування прихильники різних шляхів безконфліктного розвитку людства: від соціалістів-утопістів Оуена та Ш.Фур'є до ліберальних реформаторів Г.Шульце-Деліча та Ф.Райффайзена. Натомість, основоположники комунізму К.Маркс та Ф.Енгельс розглядали кооперацію насамперед з точки зору її можливого використання для пропаганди комуністичних ідей. В.Ленін обґрунтовував необхідність активізації діяльності комуністів у робітничій кооперації з метою радикалізації робітничого руху і використання у процесі переходу до соціалістичного ладу та селянській з метою підпорядкування селянства завданням соціалістичних перетворень. Водночас лідери селянських партій Центральної Європи розглядали ідею загального кооперування як засіб перетворення країн периферійного на той час регіону Європи на осередок соціальної і економічної стабільності. При цьому ідейна диференціація на помірковано-консервативну й ліво-радикальну течію у аграризмі знайшла своє відображення і у поглядах на місце кооперації у процесі суспільної модернізації.

- Можливості реалізації програми суспільної модернізації у різних селянських партій Центральної та Південно-Східної Європи були різними. З одного боку, неоднаковою була відносна вага селянства у структурі населення країн регіону, а також його соціальна структура. З іншого, аграрні партії функціонували за умов різних політичних систем - від широкої парламентської демократії у Чехословаччині до конституційної монархії із невисоким рівнем розвитку парламентаризму - в Югославії. Ці фактори доповнювались неоднорідністю самого селянського політичного руху, яка відображалась у співіснуванні окремих аграристських партій-суперників (Польща) або внутрішніх суперечностях, що теж поступово призводили до розколу (Болгарія).

- Досвід функціонування створеної у рамках суспільного експерименту болгарських аграристів кооперативної мережі вказував на її недостатню життєздатність за умов відсутності державної підтримки. Ключовою причиною цього стала не стільки політика нових урядів, скільки активна політична фрагментація кооперативного руху під час правління Землеробської спілки, яка поглиблювалась через спроби форсування розвитку "кооперативної держави" без належного урахування прагматичних інтересів власницького селянства. Більш успішними виявились спроби залучити потенціал кооперації для соціально-економічних перетворень в інтересах селянства, які здійснювались представниками консервативного крила аграризму у Чехословаччині та Угорщині. Тут тісна взаємодія селянської кооперації із правлячими у країні аграрними партіями забезпечувала їй преференції. Це не лише сприяло розвитку сільського господарства, а й обмежило можливості поширення комуністичного впливу у середовищі малоземельного селянства.

- Попри чергування більш різких кроків та тактичних відступів кооперативний рух радянських республік був об'єктом посиленого тиску та втручання з боку комуністичної партії навіть за умов нової економічної політики. Під час посилення тоталітаризму та згортання елементів ринкової економіки доби НЕПу було ліквідовано залишки громадської природи радянської кооперації, а під цією назвою продовжувала функціонувати мережа фактично одержавлених структур, що слугували централізованим механізмом здійснення політики комуністичної партії у окремих галузях економіки. Організаційним та координаційним центром реалізації політики комуністів у європейському кооперативному русі досліджуваного періоду була Кооперативна секція Комінтерну. Центральним питанням у комуністичному русі для комуністів було ініціювання втягування кооперативних центрів до "єдиного фронту" з іншими прокомуністичними організаціями. Однак за умов соціально-економічної стабілізації, що тривала у країнах Центральної Європи у 20-х роках, робітниче середовище щодалі більше орієнтувалось на вирішення поточних проблем кооперації, віддавало перевагу конструктивним ініціативам перед популістськими спробами компартійних функціонерів залучити кооперативний рух до політичної боротьби.

- Проведений компаративний аналіз дав можливість виявити спільні риси та особливості. З одного боку, кооперації Центральної та Східної Європи упродовж досліджуваного періоду була притаманна позитивна динаміка зростання. Водночас цей процес відбувався нерівномірно за різних суспільно-політичних обставин. Так, на контрольованих комуністами територіях кооперація була обмежена соціально-економічною сферою діяльності. Можливості для розвитку кооперативної форми самоорганізації громадськості як суспільно-політичного феномену наштовхувалися на невідповідність моделі тоталітарної держави, що формувалася за умов однопартійної диктатури. Ігнорування самостійних кооперативних інтересів, субпідрядні оцінки її ролі з точки зору перетворення суспільства знайшли відображення і у політиці комуністів у кооперативних рухах нерадянських країн Європи та їх міжнародному центрі - МКА. Спробу волюнтаристського втручання в діяльність кооперації здійснили під час свого першого приходу до влади і представники радикального крила європейського селянського руху - лідери Болгарської землеробської спілки часів однопартійного уряду О.Стамболійського. Форсування кооперативного переоблаштування країни, небажання враховувати соціально-економічні умови, за яких здійснювались ініційовані ними суспільні перетворення, виявили свою безперспективність відразу ж після втрати ними політичної влади. Натомість більш вдалою була кооперативна політика представників поміркованого крила східноєвропейського аграризму, що знайшла відображення у Чехословаччині та меншою мірою в Угорщині. Вона базувалась як на урахуванні реального рівня розвитку кооперації, так і безпосередніх інтересів її найактивніших членів.

- Виходячи з отриманих результатів, дисертантом сформульовані практичні рекомендації, спрямовані на застосуванні проаналізованого у роботі зарубіжного досвіду взаємодії кооперативних організацій з різними політичними партіями й режимами у процесі подолання сучасною українською кооперацією негативних наслідків тоталітарного комуністичного минулого, а відтак полегшення адаптації та інтеграції до європейської кооперативної системи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Берендєєва О.В. Зародження та розвиток сільськогосподарської кооперації в країнах Західної Європи (друга половина ХIХ- поч. ХХ ст.) // Наукові записки Вінницького педагогічного університету імені М.Коцюбинського. Серія: історія. - Вип. 13. - Вінниця, 2008. - С. 306-310.

2. Берендєєва О.В. Особливості виникнення та розвитку кооперації європейського міста у ХIХ- поч. ХХ ст. // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. - Серія 6: історичні науки. - К., 2008. - С.147-152.

3. Берендєєва О.В. Кооперація у суспільній доктрині європейського аграризму // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2008. - №4. - С.4-9.

4. Берендєєва О.В. Соціальні та політичні особливості розвитку кооперативного руху в країнах Центральної Европи в 20-х роках ХХ століття // Науковий вісник "Гілея". Збірник наукових праць. - Вип.20. - К., 2009. - С. 133-142.

АНОТАЦІЯ

Берендєєва О.В. Європейський кооперативний рух у теорії та практиці аграристських і комуністичних партій країн Центрально-Східної Європи (20-ті роки ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова. - Київ, 2010.

Дисертація присвячена вивченню процесу розвитку кооперативного руху країн Центральної та Південно-Східної Європи у контексті політики аграристських та комуністичних партій у 20-ті роки ХХ ст. На основі літератури, архівних і опублікованих джерел було визначено, що за умов існування різних політичних систем, існування внутрішніх суперечностей, що призводили до розколу, можливості реалізації програм суспільної модернізації у різних селянських партій Центральної та Південно-Східної Європи були нерівними та залежали від комплексу об'єктивних та суб'єктивних факторів, що лежали в соціально-економічній та суспільно-політичній площині. Було висвітлено теорію створення та діяльності кооперативних рухів, особливості поглядів засновників кооперації і прихильників ідей аграризму на місце кооперації у подоланні гострих майнових суперечностей та соціальної стабілізації суспільства. Дисертантом було проаналізовано політику комуністичних партій відносно кооперативного руху, що засвідчила домінування утилітарного підходу до громадських кооперативних інституцій.

Ключові слова: доктрина європейського аграризму, кооперація, громадські об'єднання, капіталістичне та комуністичне суспільство, соціальна диференціація, суспільна модернізація.

Берендеева О.В. Европейское кооперативное движение в теории и практике аграристских и коммунистических партий стран Центрально-Восточной Европы (20-е годы ХХ ст.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Национальный педагогический университет имени М.П.Драгоманова. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию причин развития и распространения кооперативного движения в странах Центрально-Восточной Европы в 20-х годах ХХ ст.

Проанализировав литературу, диссертантка пришла к выводу об отсутствии комплексных исследований по данной проблематике. Анализ источников свидетельствует о достаточной базе для написания диссертационной работы. Было определено место и роль кооперации в аграристской и коммунистической доктрине общественной модернизации в пределах исследованного периода. Рассмотренны разные ее формы модификации в зависимости от потребностей каждой отдельно взятой страны в контексте специфических социально-экономических и общественно-политических условий развития региона.

Автором были определены доктринальные основы функционирования кооперативного движения. Согласно доктрине компартийного руководства интересы кооперации и ее членов игнорировались в пользу политической борьбы. Центральным вопросом в коммунистическом движении для коммунистов было втягивание кооперативных центров в борьбу вместе с другими прокоммунистическими организациями. Доминировал утилитарный подход.

Напротив, основатели кооперации и последователи идей аграризма негативно относились к коммунистической идеологии. Они рассматривали идею всеобщего кооперирования как средство превращения периферийного в то время региона Европы в место социальной и экономической стабильности как защиту от конфликтного западного капитализма, так и тоталитарного советского социализма.

Диссертанткой проанализировано развитие кооперативного движения, радикального крыла аграризма, доминирующего в Болгарском земледельческом народном обществе и румынской Царанистской партии, которые выступали за форсированное развитие кооперации, ее активном насаждении государством. Но форсированное кооперативное переустройство страны, нежелание брать во внимание социально-экономические условия, в которых проходили инициированные ими превращения, показала свою бесперспективность сразу же после потери ними политической власти в стране. Следует отметить, что более удачливой была политика консервативного течения, которое наиболее четко проявило себя в Чехословакии и в меньшей мере в Венгрии, и выступало с более последовательными и прагматическими идеями, которые сводились к потаканию развития кооперативного движения на основе учета прагматических интересов его членов. Оно базировалось на принимании во внимание реального уровня развития кооперации и непосредственно ее членов. Подобный прагматический поход даже в условиях ограниченных политическими условиями возможностей реализации программы общественной модернизации обеспечивали успешное развитие крестьянского кооперативного движения в Чехословакии и Венгрии. В результате именно он был признан примером в проведении кооперативных воплощений другими крестьянскими политическими силами стран Центрально-Восточной Европы, которые пришли к власти уже в условиях мирового экономического кризиса 1929-1933 гг.

Ключевые слова: доктрина европейского аграризма, кооперация, гражданские объединения, капиталистическое и коммунистическое общество, социальная дифференциация, общественная модернизация.

Berendyeyeva O.V. European cooperative movement in the theory and practice ahrarystskyh and communist parties of Central and Eastern Europe (20's of the twentieth century.). - Manuscript.

Dissertation for the degree of candidate of historical sciences, specialty 07.00.02 - World History. - National Pedagogical University Dragomanov. - Kyiv, 2010.

The analysis of development of cooperative movement in Central and Southeastern Europe in the context of policy ahrarystskyh and communist parties in 20 of the twentieth century. Based on the literature, archival and published sources has been determined that under the conditions of different political systems, the existence of internal conflicts that led to the split, the possibility of social modernization programs in various peasant parties of Central and Southeastern Europe were unequal and depended on complex objective and subjective factors that were in socio-economic and socio-political plane. It covers the theory and creation of cooperative movements, especially the views of the founders and supporters of the ideas of cooperation in place ahraryzmu cooperation in overcoming the acute social contradictions and property to social stability. Dysertantkoyu policy was analyzed communist parties to the cooperative movement, which showed the dominance of utilitarian approach to cooperative public institutions.

Key words: European ahraryzmu doctrine, cooperation, civic associations, capitalist and communist society, social differentiation, social modernization.

Размещено на Allbest.ru