Культурне життя і освіта національних меншин міста Києва у 1920-х - 30-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Культурне життя і освіта національних меншин міста Києва у 1920-х - 30-х роках

Чорна Лілія Миколаївна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент, Савченко Григорій Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, Рафальський Олег Олексійович, Адміністрація Президента України, заступник Глави Адміністрації, керівник Головного управління документального забезпечення

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, Єфіменко Геннадій Григорійович, Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник відділу історії України 20-х - 30-х років ХХ ст.

Захист відбудеться 19 квітня 2010 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 18 березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

1. Загальна характеристика дисертації

етнонаціональний більшовик києв

Структура дисертації обумовлена метою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації - 249 сторінок, список використаних джерел та літератури - 67 сторінок (680 позицій).

Вступ. Актуальність дослідження. Київ, як центр економічного, суспільно-політичного та культурного життя України, здавна відзначався багатонаціональним складом населення. Воєнні та революційні події 1914 - 1920 рр. спричинили формування нової етнічної структури населення міста, яка характеризувалася розмаїттям представництва національних меншин. У 1920-х - 1930-х рр. національні меншини міста Києва стали об'єктом політики більшовиків у сфері міжнаціональних відносин. Радянська влада, потребуючи, зокрема, визнання й зі сторони національних меншин створювала умови для розвитку їх мов та культур. Традиційна етнокультура, укорінені звичаї міжетнічного спілкування, урбанізаційні процеси в комплексі із національною політикою більшовиків виступали чинниками і визначали розвиток культурного життя та освіти національних меншин міста Києва у міжвоєнний період. Саме тому вивчення культурного життя і освіти національних меншин є ключем до розуміння особливостей етнічної історії Києва у 1920-х - 1930-х рр.

У зв'язку з цим, актуальним з наукової точки зору є комплексний і об'єктивний аналіз питань, пов'язаних із культурним життям та освітою національних меншин міста Києва у 1920-х - 1930-х рр. Актуальність дослідження посилюється відсутністю дослідження в рамках визначеної теми.

У сучасній українській історіографії термін «національна меншина» широко вживаний в контексті характеристики міжнаціональних відносин в Україні, зокрема, й періоду 1920-х - 1930-х рр. Як зауважив О. Калакура, «в Україні до національних меншин відносять групи громадян України, які не є українцями за національністю (етнічним походженням), виявляють почуття етнічного самоусвідомлення та спільності між собою». Автор дисертації поділяє це термінологічне тлумачення. Відповідно, українці, як представники титульної нації, хоч і не складали абсолютну більшість населення міста Києва, не виступають об'єктом дисертаційного дослідження. До категорії «національних меншин» зараховуємо представників некорінних народів, які проживали у міжвоєнному Києві. Виключення складають росіяни, які внаслідок історичних обставин займали особливе становище.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження є складовою науково-дослідної теми історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Історія української державності нової та новітньої доби» (державний реєстраційний номер 06БФ046-01).

Об'єктом дослідження є національні меншини, що проживали у місті Києві у 1920-х - 1930-х рр.

Предметом дослідження виступають культурне життя і освіта національних меншин міста Києва у 1920-х - 1930-х рр. та вплив на них роботи партійно-державних органів.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від 1920 р. - утвердження радянської влади в Києві, до кінця 1930-х рр., коли були згорнуті більшість заходів радянської влади в культурно-освітній сфері життя національних меншин.

Мета дослідження полягає в проведенні наукового аналізу напрямків і форм розвитку культурного життя і освіти національних меншин міста Києва у 1920-х - 1930-х рр. У відповідності до поставленої мети сформульовані такі наукові завдання дослідження:

-- з'ясувати стан наукової розробки теми та джерельної бази її дослідження;

-- простежити динаміку змін у формуванні етнонаціонального складу населення міста протягом 1920-х - 1930-х рр.;

-- проаналізувати культурно-освітню політику партійно-радянських органів щодо національних меншин Києва;

-- висвітлити процес створення громадських культурно-освітніх організацій національних меншин;

-- вивчити прояви та визначити тенденції культурного життя національних меншин;

-- проаналізувати перебіг формування та функціонування освітніх й наукових закладів і установ національних меншин у Києві.

Методологічною основою дисертації є конкретно-історичний і системний підходи, а також принципи наступності, об'єктивності та наукового плюралізму. З метою об'єктивного осмислення проблеми застосовувалися наступні методи: аналізу і синтезу, історико-порівняльний, хронологічний методи, метод періодизації, метод ретроспективи та перспективи, кількісно-статистичний метод, методи класифікації та типології.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше в історіографії здійснено всебічне дослідження культурного життя і освіти національних меншин міста Києва у 1920-х - 1930-х рр. Деякі документальні джерела, що використовувалися у ході підготовки дисертаційної роботи, були введені у науковий обіг вперше. У дисертації узагальнено та уточнено відомості про зміни, що відбувалися в соціально-економічному становищі національних меншин під впливом політики «коренізації». Поглиблено знання про культурно-освітню політику партійно-радянських органів щодо національних меншин у Києві. Вперше висвітлено культурно-освітню діяльність робітничих клубів національних меншин, запропоновано власну періодизацію їх становлення та розвитку. Виявлено нові імена репресованих представників національних меншин Києва. Узагальнено знання про процес створення та діяльності науково-освітніх закладів національних меншин міста.

Практичне значення роботи полягає у тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при написанні курсів з історії України, виданнях з історії міста Києва.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднювалися на 5 наукових конференціях, у тому числі - 4-х міжнародних: 6-тій міжнародній науково-практичній конференції молодих учених "Шевченківська весна" (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції „Каразінські читання” (Харків, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції "Розвиток етнокультури в умовах трансформаційних та глобалізаційних процесів" (Київ, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції "Постновітні реалії: виклики для України" (Київ, 2008) та Волинській історико-краєзнавчій конференції (Житомир, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 7 публікаціях, у тому числі - 4 публікаціях у фахових виданнях з історії (одна у співавторстві) та 3 - тезах та матеріалах наукових конференцій.

2. Основний зміст дисертації

У першому розділі „Історіографія та джерельна база дослідження” проведено аналіз літератури та джерел з теми дослідження.

Зазначена тема дисертації знайшла певне відображення у історіографії. Трансформація державної національної політики визначала підходи та характер радянської історіографії до вивчення історії національних меншин.

Історіографія періоду активного впровадження політики „коренізації” характеризується суб'єктивізмом, ідеологічною виваженістю текстів та перебільшеним зображенням досягнень.

Наукові розвідки 40-х - початку 80-х рр. ХХ ст. обмежуються роботами з переважанням ідеологем зближення та злиття націй, які суттєво підкріплюються гаслами формування нової спільноти - «єдиного радянського народу». У ці ж роки світ побачили декілька фахових досліджень, присвячених етнічному складу населення Радянського Союзу та України зокрема.

На зламі 1980-х - 1990-х рр., внаслідок значних суспільно-політичних змін, у науковій літературі розпочався процес переосмислення партійно-радянської національної політики 1920-х - 1930- х рр.

З проголошенням незалежності України вивчення історії національних меншин значно активізувалося. Вітчизняна історіографія збагатилася низкою неупереджених досліджень, побудованих на широкій джерельній базі. Новий погляд на цю проблему демонструють, зокрема, Г. Єфіменко та Л. Якубова. Ґрунтовним підсумком наукових досліджень історії національних меншин України у ХХ ст. став історіографічний нарис О. Рафальського «Національні меншини України у ХХ столітті».

Оскільки Київ відігравав значну роль у культурно-освітньому житті національних меншин усієї України, різні аспекти нашого дослідження були часткового висвітлені в узагальнюючих працях. Так, окремі сторінки культури та освіти поляків Києва відображені у монографії О. Калакури.

Сьогодні стають все більш актуальними дослідження, що розкривають регіональні особливості культурно-освітнього життя національних меншин 1920-х - 1930-х рр. Останнім часом захищені дисертаційні роботи Р. Шарібжанова «Національні меншини Харкова в 20 - 30-ті рр. ХХ ст.» та О. Жуковського «Національні меншини Правобережної України у 20-ті роки ХХ ст.: суспільно-політичний та культурний розвиток».

Кількість робіт, присвячених безпосередньо національним меншинам Києва у 1920-х - 1930-х рр., невелика. Етнічний та чисельний склад населення міста проаналізували А. Клименко та А. Шевченко. І. Винниченко, Р. Винниченко звернули увагу на імена відомих діячів, німців за походженням, які проживали у Києві у 1920-х - 1930-х рр.. Д. Малаков приділяє певну увагу польським культурно-освітнім установам, що діяли в місті у 1920-х - 1930-х рр.. В. К. Житник написала стислий нарис історії чехів у Києві. Історичний огляд життя грецької національної меншини Києва зробила С. Мазараті. Більшість із цих праць носять науково-популярний характер та охоплюють надто великі проміжки часу.

Огляд наявної історіографії засвідчує, що немає окремої грунтовної роботи, присвяченої культурному життю й освіті національних меншин міста Києва у 1920-х - 1930-х рр.

Джерельна база дослідження. Характер стану наукової розробки теми актуалізував звернення дисертантки до історичних джерел. В основі своїй дисертація ґрунтується на архівних документах і матеріалах та публікаціях преси 1920-х - 1930-х рр.

Зазначимо, що окремі аспекти досліджуваної проблеми репрезентовані матеріалами, що опубліковані у збірниках документів та історико-картографічному атласі «Національні меншини в Україні (1920 - 1930-ті рр.)».

Дані щодо національного складу Києва у 1920-х - 1930-х рр. зафіксовані в оприлюднених матеріалах всесоюзних (1926, 1937 і 1939 рр.) та міських (1923 і 1931 рр.) переписах населення.

Для глибокого і різнобічного розкриття теми були використані і введені в науковий обіг різнопланові за своєю наповненістю документи і матеріал, що відклалися в фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО), Державного архіву Київської області (ДАКО), Державного архіву міста Києва (ДАК) та Галузевого державного архіву Служби безпеки України.

Документи ЦДАГО - фондів Центрального комітету Комуністичної партії України (ф. 1) містять інформацію щодо діяльності національних секцій при КП (б) У та Агітпропі ЦК КП (б) У в першій половині 1920-х рр. Справи з Колекції позасудових справ реабілітованих (ф. 263) дають відомості про репресованих представників національних меншин Києва. Доповнюють дані про репресії справи Галузевого державного архіву служби безпеки України (ф. 6).

Фонди ЦДАВО акумулюють матеріали, що розкривають різноманітні напрямки дослідження. Постанови, інструкції, циркуляри відділу нацменшин фонду Народного комісаріату внутрішніх справ Української СРР (ф. 5) відображають історію створення та функціонування відділу, його секцій та підвідділів на початку 1920-х рр. Особливу увагу заслуговують звіти про діяльність підвідділу нацменшин при відділі управління Київського губвиконкому, які несуть інформацію про наслідки проведених заходів щодо національних меншин. Фонд Центральної комісії національних меншин при ВУЦВК (ЦКНМ) (ф. 413) містить протоколи засідань, витяги з протоколів, інструкції, листування та звіти бюро нацменшостей при Київському губкомі та окружного бюро нацменшостей при Київському окрвиконкомі. Окрім того, серед документів фонду збереглися статистичні дані, що відображають кількісні показники функціонування освітніх та культурних установ національних меншин.

Питання освіти національних меншин міста Києва у 1920-х - 1930-х рр. найповніше простежується за документами фонду Міністерства народної освіти України (ф. 166).

Цінними для дослідження є матеріали Державного архіву міста Києва. Зокрема, фонд Київської міської ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів (ф. Р-1) містить різноманітні інструкції, тези, доповіді, звіти про роботу бюро нацменшостей, протоколи нарад Комісії в справах національних меншостей при облвиконкомі, дані щодо різноманітних культурно-освітніх заходів, що проводилися серед нацменшостей Києва. Окрім того, серед документів фонду знаходяться матеріали про роботу єврейської та польської бібліотек, Будинку народів Сходу, Польського інституту, документи, що характеризують стан міських дитячих садочків національних меншин тощо.

Докладною інформацією щодо розвитку освіти національних меншин у Києві відзначаються документи фонду Київського міського відділу народної освіти (ф. Р-4). Окремі фонди ДАКу відображають діяльність Будинку народів Сходу (ф. Р-315) та Київського польського педагогічного інституту (ф. Р-920).

Важливими для дослідження проблеми є документи Державного архіву Київської області. Передусім це фонд Київського губернського виконавчого комітету (ф. Р-111), в якому відклалися статути, положення різноманітніх товариств та союзів, зокрема й об'єднань національних меншин, зареєстрованих в Губвиконкомі на початку 1920-х рр. Матеріали фонду Київського окружного виконавчого комітету (ф. Р-112) містять звіти про роботу бюро національних меншин губвиконкому та облвиконкому.

Важливим джерелом для дослідження культурно-освітнього життя національних меншин 1920-х рр. у Києві є місцева періодична преса: „Пролетарська правда”, «Вечерний Киев» та «Киевский пролетарий».

Наявний обсяг друкованих та архівних джерел, на нашу думку, є достатньо репрезентативним, дозволяє дослідити тему у повній мірі та зробити об'єктивні висновки.

У другому розділі „Етносоціальний склад населення міста Києва в 1920-х - 1930-х роках” простежуються зміни в етносоціальному складі міста Києва протягом досліджуваного періоду.

Внаслідок Першої світової війни та революційних потрясінь населення Києва суттєво зменшилось. У 1919 р. у Києві налічувалося 544,4 тис. жителів, а в 1920 р. - 366,4 тис. На початку 1920-х рр. населення Києва поступово зростає. За міським переписом 1923 р. у місті проживали представники 66 різних національностей загальною чисельністю близько 413,1 тис. осіб. Для цього періоду характерне зростання частки українського населення, яке відбувалося за рахунок притоку вихідців із села та тих, хто раніше себе ідентифікував росіянами. Так, за переписом 1926 р. українців було 42,16%, порівняно із 25 % у 1923 р. На другому місці за чисельністю перебували євреї (27,31%), а на третьому - росіяни (24,44%). Зазначені тенденції зберігаються і наприкінці 1930-х рр.

Міграційні процеси, які відзначалися різноманітністю спонукальних факторів, суттєво вплинули на національний склад населення Києва. Після Першої світової війни в місті знайшли притулок представники багатьох національних меншин: ассирійці, греки, вірмени, турки, перси, татари, грузини, китайці, караїми, дагестанці, курди, корейці тощо. На початку 1920-х рр. у Києві осіли колишні червоноармійці - чехи, угорці, латиші та інші. Емігранти з Угорщини, Польщі, Бессарабії поповнювали лави прорадянськи налаштованих представників національних меншин у Києві.

Сильні антирадянські настрої, які переважали серед німецького, польського та литовського населення Києва, змусили багатьох представників цих національностей виїхати на історичну батьківщину.

Соціальне становище національних меншин було достатньо строкатим. Впродовж 1920-х - 1930-х рр. відбуваються суттєві зміни в соціально-економічному становищі національних меншин. Так, представники великих за кількістю національних меншин (євреї, поляки) відзначалися високим рівнем соціальної диференціації. Національні меншини Сходу здебільшого представляли незаможну частину київського населення і відзначалися компактністю поселення. Вони організовували свою працю «цеховим способом», тобто представники однієї національності займалися, переважно, одним видом діяльності. Серед них вирізнялися вірмени та грузини, які мали у своєму складі високий відсоток інтелігенції.

В умовах післявоєнної економічної кризи радянська влада намагалася боротися із безробіттям серед національних меншин шляхом створення нових робочих місць за рахунок організації дрібних підприємств та залучення представників різних національностей до сільськогосподарської праці.

Таким чином, внаслідок різноманітних міграційних процесів та за рахунок етнічних громад, що проживали до 1914 р., у Києві на початок 1920-х рр. сформувалося поліетнічне середовище. Впродовж 1920-х - 1930-х рр., під впливом політики „коренізації” та процесів індустріалізації змінювалося соціально-економічне становище національних меншин та руйнувався традиційний спосіб життя національних громад.

У третьому розділі „Організаційне забезпечення культурно-освітньої роботи серед національних меншин” проаналізовано роботу органів державної влади та установ, які відповідали за культурно-освітнє життя національних меншин міста Києва.

Головним державним органом на території України, що відав справами національних меншин, був відділ національних справ при Народному комісаріаті внутрішніх справ УСРР, створений у квітні 1921 р. На 20 серпня 1921 р. в Києві існував підвідділ нацменшин із єврейською, латиською, польською і східною секціями. Культурно-освітніми справами займалася створена у серпні 1921 р. Рада національностей при Народному комісаріаті освіти УСРР. У Києві з 1920 р. діяв підвідділ соціального виховання київського відділу Народної освіти. Інструкторська колегія поділялася на чотири національні секції: українську, російську, єврейську і польську. А з 1921 р. при місцевому Наркомосвіті сформувалося Національне бюро.

У 1924 р. ліквідовується відділ з національних справ НКВС УРСР й створюється ЦКНМ при ВУЦВК. Відповідно у Києві формується Комісія національних меншин при Губернському виконавчому комітеті.

На початку 1920-х рр. найбільше проблем для радянської влади завдавала єврейська національна меншина, яка, завдяки своїй чисельності та активності, створила найбільше політичних, громадських, культурно-освітніх та благодійних організації. У Києві функціонували сіоністські організації «Гехалуц», Гашомер-Гацоїр, молодіжний спортивний сіоністський гурток «Маккабі» та інші. У місті також діяла культурно-просвітницька організація «Тарбут» та культурницький клуб «Герцлія».

Традиційно великий обсяг культурно-освітньої роботи здійснювали релігійні громади національних меншин. Зокрема, таким об'єднавчим культурно-освітнім центром німецької громади Києва стала Євангельська лютеранська церква святої Катерини. На початку 1920-х рр. спостерігається зростання кількості дрібних релігійних громад серед єврейської національної меншини. Функціонував також мусульманський релігійний гурток.

Проте, якщо раніше релігійні общини виконували культурницьку, освітню та благодійну роль, були центрами, навколо яких об'єднувалися представники національних меншин міста, то тепер, згідно радянського законодавства, їх діяльність мала виключно релігійний характер.

Радянське керівництво усвідомлювало, що для впливу на широкі маси безпартійного населення, необхідно створити альтернативні старим об'єднанням нові культурно-освітні центри. Впродовж 1920-х рр. у Києві діяла низка національних культурно-освітніх організацій прорадянського спрямування, що частково чи повністю контролювалися державою. (Єврейські «Культур-Ліга», «Гезкульт», польська «Праця» та інші).

На початку 1920-х рр. у Києві виникли перші робітничі клуби для національних меншин, що спершу нараховували невелику кількість членів. (Центральний єврейський робітничий клуб «ІІІ Інтернаціоналу», польський робітничий клуб імені Мартіна Каспржака, Центральний польський робітничий клуб та латиський клуб).

У 1923/25 - 1930-і рр. на зміну клубам з малочисельним складом прийшли централізовані, що мали на меті об'єднати навколо себе культурно-освітнє життя всієї національної меншини міста. Так, з 1923 р. центральним єврейським робітничим клубом став новоутворений клуб „Комфон”, а у 1925 р. відкрився Польський робітничий клуб імені Круліковського.

У середині 1920-х рр. владі вдалося організувати клубну діяльність у німців та чехів. Проте, роботою вдалося охопити лише їх незначну частину, оскільки серед них переважали антирадянські настрої. У 1925 р. було об'єднано у один клуб латишів та німців, а згодом, після приєднання до них угорців і чехів, цей клуб було названо Будинком народів Заходу. У 1924 р. утворився молдавський клуб «Товариство бессарабців».

На початку 1930-х рр. культурно-освітні установи або ліквідовуються, або ж зазнають реорганізації. Відповідно до вимог партійного керівництва національні робітничі клуби почали орієнтувати свою роботу на посилення зв'язку із виробництвом.

Особливим явищем у культурно-освітньому житті національних меншин Києва у 1920-х - на початку 1930-х рр. став Будинок народів Сходу (БНС). Він, фактично, об'єднував у єдиній організації цілий ряд національностей, що цивілізаційно належали до Сходу і Заходу, та були дуже різними за ментальністю і традиційною культурою.

У четвертому розділі «Культурне життя національних меншин міста Києва» розкриваються різноманітні сторони культурно-мистецького життя національних меншин міста Києва у 1920-х - 1930-х рр.

На початку 1920-х рр. виникла велика кількість єврейських театральних колективів. Саме в Києві було створено театральну студію «Культур-Ліги», згодом - Перший єврейський державний театр УССР. У 1920-х рр. у Києві діяв театр „Кунст вінкл” («Куточок мистецтв») та колектив «Безкер». Наприкінці 1920-х рр. було створено Державний єврейський театр (Держ'єт). Також працювали єврейський молодіжний театр (ТРОМ), єврейський державний театр юного глядача, Єврейський театр ляльок.

У 1926 р. у Києві було організовано польську драматичну студію. Вона поступово еволюціонувала - спершу у Польську театр-студію, а згодом у «Польпрат» В. Вандурського, і врешті - у Польський державний театр, що діяв до 1938 р.

Репертуар національних театрів перебував під пильним наглядом цензури, їх робота у 1920-х рр. все більше підпадала під контроль держави.

Поряд із розвитком театрального мистецтва у Києві створювалися кінофільми на тему національних меншин, що відображали ідеологічні настанови радянського уряду та слугували агітаційно-пропагандистським цілям.

Одними із осередків культурно-освітнього життя національних меншин були бібліотеки. На початку 1920-х р. масово закривалися бібліотеки при релігійних установах та вилучалися релігійні та ідеологічно «шкідливі» книги.

Всеукраїнське значення мала робота київських Центральної єврейської бібліотеки імені Моріса Вінчевського при клубі «Комфон» та Центральної польської бібліотеки. Друком та постачанням ідеологічно виваженої літератури у радянські бібліотеки у Києві у 1920-х рр. займалися єврейське видавництво «Культур-ліга» та польське - «Трибуна».

Особливе місце в агітаційно-пропагандистській роботі займав друк періодичних видань для національних меншин. У Києві в 1920-х - 1930-х рр. виходили єврейська газета «Комуністіше фон», згодом - «Пролетаріше фон» та польська «Голос комуніста» (згодом - «Серп»). У місті також транслювалися радіогазети єврейською і польською мовами.

Місто Київ у міжвоєнний період став одним із найбільших центрів літературного життя єврейської національної меншини. На цей період припадає розквіт єврейської поезії мовою ідиш. Наприкінці 1920-х - початку 1930-х рр. київська єврейська секція ВУСПу (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників) була найбільшою в Україні. У Києві також жили і працювали польські письменники Бзовський, Познанський, Славінський та інші.

Оригінальна творчість молодих єврейських художників, що входили до художньої секції київської «Культур-ліги» (Олександр Тишлер, Марк Епштейн, Іссар-Бер Рибак, Борис Аронсов та інші), завдяки своїй оригінальності й свіжості ідей залишила слід у світовому образотворчому мистецтві.

Найяскравішим явищем у музичному житті єврейської національної меншини не тільки Києва, а й усього СРСР у міжвоєнний період став єврейський хор «Євоканс».

Таким чином, у 1920-х - 1930-х рр. розпочався процес формування національної літературно-мистецької інтелігенції. Проте, поряд із позитивними зрушеннями, у культурному житті етнічних меншин Києва відбувалися і негативні процеси: свобода творчості обмежувалася партійними настановами, внаслідок репресій у 1930-х рр. почалося знищення представників літературно-мистецької інтелігенції.

У п'ятому розділі «Діяльність освітніх закладів національних меншин» проаналізовано систему освіти національних меншин у місті Києві у 1920-х - 1930-х рр.

З метою звільнення жінки від виховання дітей для участі у виробництві та формування наступного покоління у комуністичному дусі, міські органи народної освіти в 1920 р. розпочали формування мережі національних дитячих садків по місту Києву. Пік відкриття дитсадків для національних меншин припадає на середину 1930-х рр.

Після воєнних подій 1914 - 1920 рр. багато дітей залишилися сиротами. На момент встановлення радянської влади у Києві вже існували заклади для безпритульних дітей національних меншин, якими опікувалися громадські організації. Нові органи влади у перші роки своєї діяльності перебрали контроль над ними та почали розбудову власної мережі. Під час реорганізації дитячих будинків з метою вилучення політично небезпечного персоналу особлива увага зверталася на польські дитячі будинки.

Відповідно до Декрету про відокремлення церкви від держави і школи радянська влада в першій половині 1920-х рр. виявила і закрила більшість релігійних шкіл національних меншин у Києві. Альтернативою їм мала стати радянська мережа навчальних закладів для національних меншин, яка почала створюватися вже на початку 1920-х рр. Найбільша кількість національних шкіл існувала наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр.

Для подолання проблеми відсутності кваліфікованих політично надійних педагогічних кадрів для національних шкіл на початку 1920-х рр у Києві засновувалися різноманітні короткотермінові курси.

В руслі боротьби з неписьменністю серед дорослого населення національних меншин діяли лікпункти для єврейської нацменшини в місцях її компактного проживання (Поділ, Деміївка). З метою підготовки кваліфікованих робітничих кадрів серед національних меншин на початку 1920-х рр. засновувались професійні школи.

У Києві наприкінці 1920-х - середину 1930-х рр. функціонували вищі навчальні заклади національних меншин: Єврейський педагогічний технікум, Польський педагогічний технікум, Польський педагогічний інститут. При Інституті імені Лисенка існували польський та єврейський відділи, а також діяли єврейський відділ Художнього технікуму, факультет єврейської драми при Театральному технікумі, польський відділ Медичного технікуму. Російський педагогічний технікум ім. Пирогова готував вчителів для російських, німецьких та чеських шкіл.

У 1930 р. було здійснено ряд заходів щодо реорганізації вищих навчальних закладів у напрямку їх пролетаризації та перебудови навчання: скорочено час підготовки, збільшено частку виробничого навчання, серед студентів запроваджено політичні години. Пріоритет робочому та селянському походженню у відборі студентів негативно впливав на рівень знань абітурієнтів.

Проблему виховання нових надійних партійних кадрів вирішували створені при Губернській партійній школі єврейська та польська секції та численні національні політичні гуртки.

Поряд із освітніми закладами функціонували і окремі наукові установи національних меншин. У середині 1920-х рр. при Всеукраїнській Академії наук була створена Гебраїстська комісія, діяльність якої не влаштовувала радянську владу. Їй на зміну було утворено кафедру єврейської культури (пізніше Інститут) та єврейський відділ при Центральному історичному архіві ім. Антоновича. У 1931 р. розпочав роботу Інститут польської культури при ВУАН.

Таким чином, позитивними наслідками діяльності радянської влади у галузі освіти національних меншин у Києві стали ліквідація неписьменності серед національних меншин, розвиток їх мови, літератури, поява національної інтелігенції, що особливо важливим було для національностей з низьким освітнім рівнем та мірою інтеграції в суспільство. Проте негативними сторонами у освітньому процесі у 1920-х - 1930-х рр. була його заідеологізованість, орієнтація за руйнування зв'язку між поколіннями.

Висновки

У Висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження та викладено основні положення, що виносяться на захист:

- З'ясовано, що питання культурного життя та освіти національних меншин міста Києва у 1920-х - 1930-х рр. не було предметом окремого комплексного дослідження, лише окремі його аспекти фрагментарно відображено в історіографії. Виявлення та залучення до джерельної бази дисертаційної роботи значного масиву архівних документів, матеріалів тогочасних періодичних видань дозволяє зробити неупереджені, документально аргументовані висновки і узагальнення стосовно культурно-освітнього життя етнічних меншин Києва у досліджуваний період;

- Простежено міграційні процеси та формування етносоціального складу населення міста Києва на початку ХХ ст. З'ясовано, що національні меншини відрізнялися між собою соціально-економічним та культурно-освітнім рівнем. Зокрема, вищий освітній рівень та краще економічне становище було у представників європейських народів (німців, поляків, чехів та інші). Натомість східні національні меншини, представники яких майже не володіли українською та російською мовами, фактично знаходилися у самоізоляції;

Доведено, що використання мов національних меншин ставало не реалізацією їх прав, а засобом „комуністичного виховання трудящих нацмен”, залучення їх до активного соціалістичного будівництва, створення культури „національної за формою і соціалістичною за змістом”.

- Розкрито особливості радянської національної політики у Києві у сфері культурного життя та освіти. Досліджено роль у культурно-освітніх процесах місцевої влади (Київської губнаросвіти, Губвиконкому, Губкому КП (б) У), у структурі яких були органи, що займалися роботою серед національних меншин. Встановлено, що одним із найзручніших каналів агітації та пропаганди у 1920-х - 1930-х рр. стали радянські робітничі клуби, що активно проводили культурну та освітню діяльність серед національних меншин міста;

- Простежено розвиток культурно-мистецького життя етнічних меншин Києва. Активніше скористалися наданими можливостями представники єврейського та польського народів, які мали професійні театральні колективи, здійснювали видавничу роботу, розвивали різні види мистецтв. Особливого розмаху набуло культурне життя єврейської національної меншини.

Поряд із позитивними зрушеннями, у культурному житті етнічних меншин Києва відбувалися і негативні процеси. Держава повністю підпорядковувала культурно-мистецьку сферу під свій контроль, вимагаючи, щоб вона відповідала „потребам соціалістичного будівництва”;

- Досліджено процес формування національних освітніх закладів в місті Києві. Виявлено, що на початку 1920-х рр. освітні заклади, засновані громадами етнічних меншин, закривалися, або підпорядковувалися радянській владі. На зміну їм створювалася мережа державних закладів освіти із викладовою мовою етнічних меншин.

Незважаючи на складне економічне становище, в результаті політики коренізації в галузі освіти в різний час працювали школи з єврейською, польською, німецькою, чеською мовами викладання. У початкових класах навчалися вірменською, ассірійською і татарською мовами. Не мали своїх шкіл білоруси, хоча їх нараховувалося майже 5,5 тис. осіб та прибалтійські народи. У середніх спеціальних та вищих навчальних закладах навчалися польською, єврейською та німецькою мовами.

Основні положення і висновки дисертації викладено у публікаціях, вміщених у фахових виданнях

1. Чорна Л. Репресії німецької інтелігенції в м. Києві (30-ті роки ХХ століття) / Л. Чорна // Інтелігенція і влада. Серія: Історія. - 2008. - Вип. 13. - С. 149-157.

2. Чорна Л. Формування та діяльність системи освітніх закладів національних меншин м. Києва (1920 - 1930 рр. ) / Л. Чорна // Етнічна історія народів Європи. - 2008. - Вип. 26. - С. 150-157.

3. Чорна Л. Культурне життя національних меншин Києва (1920-ті - перша половина 1930-х рр.) / Л. Чорна / Інтелігенція і влада. Серія: Історія. - 2009. - Вип. 15. - С. 196-207.

Публікації, які додатково відображають результати дослідження:

4. Савченко Г., Чорна Л. Створення та діяльність Будинку Народів Сходу в місті Києві (1920 - 1930-ті рр.) / Г. Савченко, Л. Чорна // Етнічна історія народів Європи. - 2009. - Вип. 29. - С. 122-129.

5. Чорна Л. Шкільна освіта національних меншин Києва (1920 - 1930 рр.) / Л. Чорна // Каразінські читання (історичні науки). Матеріали міжнародної наукової конференції 25 квітня 2008 р. - Харків, 2008. - С. 297-298.

6. Чорна Л. Доля громади лютеранської кірхи в м. Києві (1930-ті рр.) / Л. Чорна // Шевченківська весна. Історія. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих учених. Випуск VI. Частина 2. Праці аспірантів та студентів. - К., 2008. - Том 2. - С. 209-211.

7. Чорна Л. Національні меншини Києва на початку 1920-х років / Л. Чорна // Матеріали Волинської історико-краєзнавчої конференції. (Житомир, 21-22 листопада 2008 р.) - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.Франка, 2008. - С. 70-73.

Анотація

Чорна Л. М. Культурне життя і освіта національних меншин міста Києва у 1920-х - 1930-х роках. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню культурного життя і освіти національних меншин у місті Києві у 1920-х - 1930-х рр. На основі аналізу джерел і попередніх досліджень простежено динаміку формування етнонаціонального складу Києва. З'ясовано зміни, що відбувалися в соціально-економічному становищі національних меншин під впливом національної політики більшовиків. Розкрито діяльність національних громад міста на початку 1920-х рр. та ліквідацію радянською владою цих об'єднань. Досліджено роль у культурно-освітніх процесах місцевої влади та національних робітничих клубів. Виявлено нові імена репресованих представників національних меншин Києва. Досліджено процес створення та діяльності науково-освітніх закладів національних меншин міста. Поглиблено знання про розвиток театрального мистецтва, становлення бібліотечної справи, видавничої роботи та формування мережі робітничих клубів. Доведено, що реалізація політики коренізації в місті Києві, попри загальне підвищення освітнього та соціально-економічного рівня нацменшин, в той же час сприяла знищенню національної самобутності, звичаїв, духовної культури представників різних національностей.

Ключові слова: Київ 1920-х - 1930-х рр., національні меншини, культурно-освітнє життя, робітничі клуби, історіографія, репресії.

Аннотация

Чорна Л. М. Культурная жизнь и образование национальных меньшинств города Киева в 1920-х - 1930-х годах. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. - Киев, 2010.

Диссертационная работа посвящена изучению культурной жизни и образованию национальных меньшинств города Киева в 1920-х - 1930-х годах. На основании анализа источников и работ предыдущих исследований отслежено динамику формирования этнонационального состав Киева. Выяснено изменения, происходившие в социально-экономическом положении национальных меньшинств под влиянием национальной политики большевиков. Раскрыта деятельность национальных общин города в начале 1920-х годов и ликвидации советской властью этих объединений. Исследована роль в культурно-образовательных процессах местных властей и национальных рабочих клубов. Обнаружены новые имена репрессированных представителей национальных меньшинств Киева. Исследован процесс создания и деятельности научно-образовательных заведений национальных меньшинств города. Углубленно знания о развитии театрального искусства, становления библиотечного дела, издательской работы и формирования сети рабочих клубов. Доказано, что реализация политики коренизации в городе Киеве, несмотря на общее повышение образовательного и социально-экономического уровня нацменьшинств, в то же время способствовала уничтожению национальной самобытности, обычаев, духовной культуры представителей разных национальностей.

Ключевые слова: Киев 1920-х - 1930-х гг., национальные меньшинства, культурно-образовательная жизнь, рабочие клубы, историография, репрессии.

Annotation

Chorna L.M. Cultural and educational policies of national minorities of Kyiv in 1920 - 1930. - Manuscript.

Thesis for obtaining scientific degree of the candidate of historical sciences, specialization 07.00.01 - History of Ukraine. - Taras Shevchenko Kyiv National University - Kyiv, 2010.

This thesis is devoted to the research of culture and education of ethnic minorities in Kyiv in 1920-1930. Based on the analysis of sources and previous studies the dynamics of the formation of Kyiv ethnic composition have been traced. War and revolution events of 1914-1920 resulted in the formation of new ethnic population structure, which was characterized by the diversity of national minorities representation. According to urban census of 1923 there were representatives of 66 different nationalities inhabiting the city, a total of about 413,1 thousand people. The multi-ethnic composition of the population lasted through the whole interwar period. Ethnic minorities in Kyiv differed by social-economic, cultural and educational level. In particular, the representatives of European nations had higher educational level and enjoyed better welfare. On the other hand, Eastern minorities were, in fact, in self-imposed isolation, since the majority of their representatives did not command Russian and Ukrainian languages to the needed extent. It has been found that in 1920-1930, under the influence of “korenizatsiya” (indigenization) policy, as well as the influence of ongoing industrialization processess, social-economic conditions of national minorities were changing, the traditional way of life of ethnic communities was being cast down.

It has been shown that the use of minorities' national languages wasn't goodwilled, such as to fulfill their rights, but was simply a means of “fostering national minorities of workers within the framefork of communist ideology”, encouraging them to take a proactive stance on the issues of socialism construction, synthesizing a culture that would be "national in form and socialist in substance".

The paper explores the activities of ethnic communities in the early 1920's and subsequent elimination of these associations by the Soviet authorities. The role of local authorities in cultural and educational processes has been investigated as well. The author was first to highlight the emergence of worker's clubs of national minorities, their cultural and educational activities and offered a new periodization of their overall formation and development.

This research helps to broaden the knowledge of the evolution of theatrical art, library science, publishing and of the establishment of workers' clubs network. The heyday of the national cultural and artistic life in Kiev lasted briefly: the freedom of creativity was being limited by the Party's instructions, the repression of the 1930's resulted in the elimination of literary and artistic intelligentsia. New names of repressed Kyiv minority representatives have been discovered during the thesis preparation.

The author has investigated the process of forming the national educational institutions in Kyiv. It has been revealed, that educational institutions established by ethnic communities in the early 1920's were being closed, or subject to the Soviet rule. To replace them, a network of state educational institutions with the use of minorities' languages as primary languages of instruction was being created.

Despite the difficult economic situation, “korenizatsiya” policy in education sphere resulted in having at various times schools with Jewish, Polish, German and Czech teaching languages. There were also Armenian, Assirian and Tatar languages heard in the primary school. However, no Belarusians had their schools, although there were nearly 5,5 thousand representatives, and neither had Baltic nations. Polish, Jewish and German languages were used in the secondary and tertiary institutions.

Some positive outcomes of the Soviet policies in the field of minority education in Kyiv were the elimination of illiteracy among the minorities, the development of their language, literature, the emergence of national intelligentsia: all of this was particularly important for nations with low educational level and lesser degree of integration into current society. However, the negative side of the educational process in 1920-1930 was its ideological bias, thus a tendency to sever the link between generations.

Key words: Kyiv 1920-1930, national minorities, cultural life, education, working clubs, repression, historiography

Размещено на Allbest.ru

...