Наукова та громадська діяльність Михайла Возняка (1881–1954)

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Наукова та громадська діяльність Михайла Возняка (1881-1954)

возняк український науковець

Актуальність дослідження. Михайло Степанович Возняк належить до когорти провідних українських літературознавців, відіграв помітну роль в суспільно-політичному житті Західної України першої половини ХХ ст. Однак дослідження його громадської та наукової діяльності у радянський період видавалося неможливою з огляду на тоталітарний устрій держави, накладені ідеологічні штампи, виразні державницькі позиції вченого. Відновлення української державності у 1991 р. дозволило історикам продовжити дослідження низки важливих проблем української історії, зокрема переоцінити творчі здобутки несправедливо забутих громадсько-політичних діячів, до числа яких варто віднести М. Возняка. Відсутність комплексних наукових, праць безпосередньо присвячених життєвому та творчому шляху вченого, потреба реабілітації його несправедливо забутої наукової спадщини робить дослідження актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною науково-дослідної теми «Суспільно-політичні та національно-конфесійні трансформації в Західній Україні ХІХ - ХХ ст.» відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Номер державної реєстрації 0107U002361.

Мета дисертаційної роботи - проаналізувати громадську та наукову діяльність М. Возняка в контексті суспільно-політичних та культурних процесів першої половини ХХ ст.

Для реалізації поставленої мети досліджено:

1) участь у громадському житті Західної України;

2) еволюцію поглядів на чільні проблеми українського державотворення;

3) вплив політичних чинників на особисте життя та наукову діяльність;

4) науково-педагогічну роботу у Львівському державному університеті ім. І.Франка, Інституті суспільних наук АН УРСР;

5) взаємини з провідними науковцями першої половини ХХ ст.;

6) наукові здобутки.

Об'єкт дослідження - наукова та громадська діяльність М. Возняка.

Предмет дослідження - світоглядні орієнтири М. Возняка, творчий доробок науковця, громадські товариства, наукові установи та інституції державної влади, з якими пов'язаний його життєвий та творчий шлях.

Хронологічні рамки охоплюють 1881 - 1954 рр. - період життя і діяльності М. Возняка.

Методи дослідження - принципи історизму, науковості та об'єктивності. Під час дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні історичні методи: дедукції, індукції, узагальнення і систематизації однотипних фактів, порівняльного аналізу, системно-функціональний та ін. При викладі матеріалу застосовано проблемно-хронологічний підхід.

Наукова новизна дослідження полягає у спробі комплексного аналізу громадської та наукової діяльності М. Возняка; зібрано й систематизовано матеріали біографічного характеру засновника франкознавства; введено в науковий обіг значну кількість раніше невідомих джерельних матеріалів; визначено внесок академіка в українське літературознавство.

Практичне значення дослідження визначається використанням матеріалів і висновків дисертації у науково-дослідній (при підготовці узагальнюючих праць з історії України, історії українського літературознавства) та навчально-педагогічній роботі (при розробці загальних і спеціальних курсів з новітньої історії України, історії української літератури першої половини ХХ ст., в історико-краєзнавчій роботі тощо).

Апробація результатів дисертації. Основні положення наукової роботи апробовані на засіданні відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України. Результати дослідження були викладені у виступах на наукових конференціях: «Українсько-польсько-білоруське сусідство ХХ ст. (Дрогобич, 2008), міжнародній науковій конференції присвяченій 90-річчю ЗУНР (Львів - Івано-Франківськ - Чернівці, 2008), «Українська державність: історія і сучасність» (Маріуполь, 2008), «Український національно-визвольний рух у ХХ ст.» (Івано-Франківськ, 2010).

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертаційної роботи - 207 сторінок, список використаних джерел та наукової літератури - 376 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання, наукову новизну і практичне значення дослідження, його хронологічні і територіальні межі.

У першому розділі «Історіографія і джерела» розглядається історіографія обраної проблеми та джерельна база дослідження.

Михайло Возняк досягнув вершин у науковій сфері - здобув звання академіка АН УРСР, однак не тільки для пересічних громадян, а й для науковців залишився однією з найзагадковіших постатей української історії першої половини ХХ ст.

Одним із перших наукові публікації М. Возняка проаналізував І. Франко. Він відзначив надзвичайну працьовитість молодого дослідника, високо оцінив його перші наукові розвідки, проте статтю про себе «Життя і значення Івана Франка» (1913) - схарактеризував як таку, що «дуже багата на помилки, непорозуміння та стилістичні й речові незручності...». Схвальні відгуки наукової громадськості отримала також тритомна історія української літератури, що принесла М. Вознякові визнання, поставила його в один ряд із відомими українськими літературознавцями. Встановлення радянської влади у західних областях УРСР поглибило конфронтацію у взаєминах вченого і партапарату. Членство в «буржуазно-націоналістичних» організаціях (НТШ, «Рідна школа» тощо), виразні державницькі переконання наклали відбиток на висвітлення наукового та творчого доробку вченого в радянський період.

У 1959 р. в журналі «Жовтень» М. Нечиталюк опублікував статтю «Невтомний трудівник науки», в якій детально проаналізовано останні роки життя науковця. Це перша праця про академіка, написана після його смерті. У цей-таки час з'явилися й енциклопедичні статті про академіка.

Перші спроби наукового аналізу здобутків М. Возняка припали на початок 1980-х рр., що зумовлено підготовкою до святкування столітнього ювілею у 1981 р. Хвалебний тон статей межував з критичними випадами на його адресу, спричиненими нібито запізнілим усвідомленням «єдиноправильної марксистсько-ленінської ідеології та методології побудови наукових праць», приналежністю до «буржуазно-націоналістичної школи М. Грушевського» тощо. Постать академіка виходила з тіні забуття.

Наукові праці цього періоду, присвячені М.Вознякові, можна поділити на декілька груп. Найчисленнішу становлять розвідки, в яких у загальних рисах охарактеризовано життєвий і науковий шлях ученого. До таких досліджень слід віднести роботи Є. Гриніва, Б. Завадки, П. Гонтара, І. Денисюка, О. Дорошенка, А. Халімончука, І. Дорошенка, Т. Пачовського. На окрему увагу заслуговують розвідки М. Мороза «З юності окрилений», «Невтомний трудівник науки», «Визначний франкознавець: До 100-річчя з дня народження М.С. Возняка».

Значний інтерес для науковців становлять праці, які побачили світ у другій половині 1980-х рр. У них проаналізовано окремі аспекти наукової та громадської діяльності академіка. Церковно-релігійні погляди М. Возняка розкрито у статті Є. Гриніва «У боротьбі з носіями темряви», зацікавлення М. Возняка спадщиною «Руської трійці» та творами Т. Шевченка проаналізувала Г. Бурлака у статті «М. Возняк - дослідник і видавець творів М. Шашкевича» та М. Нечиталюк у «Штрих до Шевченкіани».

Низку досліджень присвячено бібліографічній спадщині вченого, яка нараховує понад 600 позицій. Найповніший опис наукових робіт академіка подав М. Мороз у статті «Бібліографія наукових праць академіка М.С. Возняка». У 1956 р. Т. Пачовський та Я. Шуст описали франкознавчі студії у статті «Праці М.С. Возняка про життя і творчість І. Франка: Бібліографічний покажчик». Згодом їх починання підтримали М. Вальо та М.Гуменюк.

Здобутки вченого та його внесок у розвиток українського літературознавства обговорювалися на наукових конференціях, зокрема, 9 жовтня 1981 р. з нагоди 100-річчя від дня його народження М. Возняка. Демократизація суспільства стала особливо помітною на зламі 1980 - 90-х рр. Під її впливом українська наука частково вивільнилася від ідеологічних догм. Зміни суспільно-політичного характеру наклали відбиток на наукових читаннях «Академік М. Возняк і розвиток української національної культури», що відбулися у 1990 р. у Львівському університеті ім. І. Франка.

Таким чином, громадсько-політична та наукова діяльність М. Возняка не відображена належним чином радянською історіографією. Однак упродовж останніх років представниками наукової школи академіка, його учнями частково заповнено «білі плями» окремих аспектів громадської та наукової діяльності вченого.

Загальну характеристику академічної науки в західних областях України в роки Другої світової війни подано в однойменній розвідці О. Луцького. Окремі аспекти наукової роботи М. Возняка висвітлено у працях М. Вальо, В. Габора, З. Бродик, Т. Марусик.

У дослідженні М. Нечиталюка «Честь праці!: Академік Михайло Возняк у спогадах та публікаціях» відображено маловідомі сторінки із біографії вченого періоду 1940 - початку 50-х рр., завдяки чому «воскрес правдивий образ самовідданого «жерця» науки». Автор розкрив для читачів постать академіка крізь призму власних спогадів та переконань.

Джерельну базу дисертації складають: 1) неопубліковані архівні матеріали; 2) наукові публікації М. Возняка; 3) опубліковані документи; 4) мемуарна література; 5) періодична преса першої половини ХХ ст.

Основу джерельної бази дослідження склали архівні документи. Більшість неопублікованих джерел, що стосуються наукової та громадсько-політичної діяльності М. Возняка знаходиться у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Академікові присвячено окремий фонд (Ф. 29), у якому зібрано матеріали, що відображають окремі аспекти його громадської та наукової діяльності.

Після смерті науковця, згідно із заповітом, його бібліотека повинна була зберігатись у Львівському університеті. Проте, згідно з наказом львівської філії АН УРСР від 19 січня 1955 р., книгозбірню разом із архівом М. Возняка передано Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. Опис документів здійснено комісією з упорядкування спадщини М. Возняка. Матеріали фонду нараховують 186 папок (797 одиниць збереження).

Документи відділу рукописів, здебільшого, не стали об'єктом повноцінного дослідження науковців. Більшість із них використовуються у дисертації вперше. Серед архівних матеріалів фонду слід виділити листи, документи особистого діловодства, звіти про роботу в Інституті суспільних наук АН УРСР, Львівському університеті, посвідчення, довідки тощо.

Матеріали фонду доповнюють документи Державного архіву Львівської області (ДАЛО). Серед них - довідки, звіти, доповідні записки, характеристики працівників вузів, інформація про ідейно-політичні недоліки роботи партії з інтелігенцією тощо. Відомості про наукові уподобання академіка, його громадську роботу знаходимо в архіві Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

У дисертації значне місце відведено аналізу наукового доробку вченого. Більшість із них присвячено науковій та громадсько-політичній діяльності Каменяра. У них також порушувалися наболілі проблеми українського державотворення, становлення українського літературознавства.

Основні здобутки Возняка-науковця проявилися у франкознавстві (термін впроваджений у науковий обіг академіком). Перші роботи про І. Франка було написано ще за життя відомого письменника, проте основні праці з'явилися в останні роки життя ученого та після його смерті.

Другим, не менш важливим напрямом наукових уподобань академіка стала давня українська література. Дослідженням, що принесло М. Вознякові визнання, стала тритомна «Історія української літератури». Це одна з перших робіт, в якій представлено історію українського письменства від початків і до кінця XVIII ст. У ній автор «прив'язав» українську культуру й українське мистецтво XVII і XVIII ст. до західноєвропейських зразків.

Окремо слід згадати чималу кількість праць М.Возняка, присвячених діячам «Руської трійці», питанням мовознавства, фольклористики, відомим постаттям історії України.

Значний фактологічний матеріал для вивчення обраної проблематики містять тогочасні періодичні видання, мемуарна література. У дисертації використано збірники документів, які хоча й безпосередньо не розкривають зміст досліджуваної проблеми, проте допомагають зрозуміти особливості національно-культурного розвитку західноукраїнських областей в окреслений період. Окремі фрагменти біографії М.Возняка реконструйовано у спогадах М. Нечиталюка, В. Дорошенка, І. Денисюка, В. Лесина, Л. Міщенко та ін.

Таким чином, здійснений в останні роки певний поступ у вивченні окремих аспектів діяльності М. Возняка суттєво не вплинув на загальну картину стану дослідження життя і творчості цієї багатогранної особистості. Науковцям потрібно докласти чимало зусиль для того, щоб розкрити перед широкою громадськістю цілісний образ ученого. Архівні матеріали і документи у поєднанні з іншими джерелами дали змогу відтворити загальну картину громадської та наукової діяльності академіка.

У другому розділі «Формування світогляду та початки наукової діяльності» розкрито еволюцію світогляду вченого, проаналізовано його перші наукові праці.

Михайло Степанович Возняк народився 3 жовтня 1881 р. у с. Вільки-Мазовецькі (нині с. Волиця Жовківського району Львівської області) в сім'ї селян. Незважаючи на скрутне матеріальне становище сім'ї, він зумів здобути початкову освіту у рідному селі та закінчити старші класи семирічної школи в м. Рава-Руська, що дало йому можливість продовжити навчання в Академічній гімназії у Львові.

У 1904 р. М. Возняк вступив на філософський факультет Львівського університету (відділення української філології), який закінчив у 1908 р. Під час навчання в університеті М. Возняк брав участь у боротьбі українців за український університеті, що розгорталася з кінця ХІХ ст. Проте скрутне матеріальне становлення майбутнього засновника франкознавства змушувало його більше думати про «сіру буденність», про додаткові заробітки, якими стала допомога у навчанні іншими студентам, аніж про громадську роботу. У цьому віці виявилася цілеспрямованість та скрупульозна робота Возняка над самовдосконаленням у науковій сфері.

21 серпня 1908 р. Краєва шкільна рада скерувала молодого науковця на викладацьку роботу в Академічну гімназію (м. Львів), де навчалися два молодші його брати. У 1911 р., згідно з поданням К. Студинського, М. Возняка обрано членом філологічної секції НТШ. Громадська, а також наукова робота забирала практично увесь його час науковця, не залишала місця для відпочинку, спілкування з родиною.

Зосередженість М. Возняка на науковій роботі приносила свої результати. Наукові інтереси вченого сформувалися на початку ХХ ст. У цей період він розпочав вивчати твори І. Франка, познайомився з провідними науковими та громадсько-політичними діячами Галичини - К. Студинським, В. Щуратом, Ф. Колессою та ін. Особливість «раннього» М. Возняка - пошук предмету дослідження. Перші його роботи присвячувалися не Каменярові, а іншим відомим громадсько-політичним діячам, письменникам, поетам. Пріоритетним напрямом дослідження цього періоду стали постаті М. Шашкевича та Т. Шевченка, що пояснювалося відзначенням ювілеїв цих діячів (у 1911 р. виповнювалося сто років від дня народження М. Шашкевича та п'ятдесять років від дня смерті Т. Шевченка). Значну увагу М. Возняк приділяв рецензуванню наукових робіт.

Проаналізувавши ранні роботи М. Возняка, можна стверджувати, що на зорі наукової діяльності вчений здебільшого позиціонував себе як дослідник життєвого та творчого шляху М. Шашкевича та Т. Шевченка, яким присвячено більшість робіт. Молодий науковець не зміг уникнути справедливої критики І. Франка, що в подальшому справило позитивний вплив на його становлення як вченого, призвело до більш скрупульозного ставлення до джерел та їх трактування.

У третьому розділі «Просвітницька та наукова праця в роки Першої світової війни та міжвоєнний період (1914 - 1939)» проаналізовано громадську та наукову діяльність М. Возняка в еміграції та у міжвоєнний період ХХ ст.

Перша світова війна політизувала український науковий світ. Після початку війни М. Возняк був змушений покинути Галичину та переїхати до Відня, куди емігрувала більшість відомих громадсько-політичних діячів національно-демократичного табору, українських організацій та інституцій, зокрема Союз визволення України (СВУ), чільні діячі якого головним політичним постулатом проголосили державну самостійність і соборність України.

Після еміграції за кордон Возняк уникнув служби в армії, водночас став одним із активних «просвітителів» СВУ, що дало йому змогу продовжити наукову роботу. У Відні вчений працював викладачем у гімназії. Впродовж 1917 - 1918 рр. він читав лекції з латинської та грецької мов і, за словами директора І. Кокорудза, «обов'язки свої сповнював совісно і з добрим успіхом».

М. Возняк активно включився у громадську роботу, редагуючи «Вісник Союза визволення України». Завдяки копіткій редакторській праці вченого на сторінках «Вісника» з'являлися ґрунтовні публікації, присвячені діяльності Союзу, тогочасним воєнних подіям, проблемам українського національно-визвольного руху, міжнародним аспектам українського питання, подавалися історико-культурологічні огляди, друкувалися матеріали іноземних авторів про Україну. Возняк був не тільки співробітником редакції, а й активним його дописувачем. У цей період було надруковано низку його праць-роздумів про українську державність.

У 1918 р. М. Возняк повернувся до Львова. Міжвоєнний період став одним із найважчих у його житті - науковець не присягнув на вірність Польській державі, через що змушений був займатися винятково дослідницькою роботою, яка приносила йому мізерні гонорари. Скрутне матеріальне становище вченого стимулювало його до активної наукової роботи - основного джерела отримання коштів. У цей період побачили світ сотні наукових робіт, що принесли йому авторитет та визнання серед літературознавців.

Починаючи із середини 20-х рр. ХХ ст. академік значну увагу почав приділяти поряд із дослідженням давньої української літератури франкознавчим студіям. Фундаментальну працю «Історія української літератури» М Возняк побудував на своїх раніше опублікованих розвідках - «Про початки української комедії», статтях, присвячених Лаврентію Зизанію, Іову Борецькому, Памві Беринді, українським віршам і пісням XVII - XVIII ст. Праця побачила світ упродовж 1920 - 1924 рр. та викликала велике зацікавлення в українському національно свідомому середовищі, оскільки була однією з перших робіт, в якій містився «огляд українського письменства від початків і до кінця XVIII ст.».

Завдяки цій праці М. Возняка обрано у 1929 р. академіком ВУАН, що додало йому наснаги та впевненості, покращило його матеріально-побутові умови, дало змогу продовжити наукову роботу на якісно вищому рівні, завдяки поглибленню співпраці з літературознавцями з Радянської України.

Проте у вересні 1933 р. апарат культпропвідділу ЦК КП(б)У підготував проект постанови РНК УСРР та ЦК КП(б)У «Про стан і роботу Всеукраїнської академії наук», в якій пропонувалось виключити із неї львівських учених, які «цілком запродалися польським поміщикам». М. Возняка, разом із Ф. Колессою, В. Щуратом, К. Студинським, було виключено зі складу провідної наукової установи УСРР (3 грудня 1939 р. поновлено в званні дійсного члена АН УРСР). Водночас, у середині 30-х рр. ХХ ст. засновник франкознавства через негативні відгуки польської влади (спричинені критичними публікаціями вченого про Люблінську унію та її наслідки, політику польської адміністрації в Галичині щодо українського населення) не зміг стати професором Львівського університету.

Упродовж 20 - 30-х рр. ХХ ст. вимушено безробітний учений основні зусилля спрямував у наукову сферу. Друкувати свої рукописи йому довелося в часописах різної політичної і партійної орієнтації «там, де завдяки хвилевому складові обставин, удалось... надрукувати, хоч би з пристосуванням способу й пояснень до характеру даного періодичного видання». Науковець зосереджується на дослідженні спадщини Каменяра, продовжує впорядковувати його архів, що дасть змогу в майбутньому поглибити франкознавчі студії та опублікувати низку раніше недоступних широкому загалові рукописів І. Франка.

Таким чином, наукова та громадська діяльність М. Возняка в окреслений період здебільшого зосереджувалася при наукових та академічних установах, якими були НТШ та ВУАН. Вчений не був членом українських політичних партій, здебільшого не втручався у політичне життя краю. Це дозволило акцентувати увагу на науковій діяльності, де здобутки академіка були куди вагоміші, ніж у політичній площині.

У четвертому розділі «Особливості наукової та громадської діяльності в роки Другої світової війни та післявоєнний період» проаналізовано роботу М. Возняка у відділі української літератури львівського філіалу Інституту української літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР, Львівському державному університеті ім. І. Франка, Інституті суспільних наук АН УРСР.

Новий етап наукової та громадсько-політичної діяльності Возняка розпочався після встановлення радянської влади в Західній Україні у 1939 р. Рішенням ЦК КП(б)У від 1 січня 1940 р. «Про організацію наукових установ в західних областях УРСР», постановою Раднаркому УРСР від 2 січня 1940 р. та рішенням Президії АН УРСР від 25 лютого 1940 р., М. Возняка разом із В. Щуратом, К. Студинським введено до складу Вченої Ради Інституту української літератури ім. Т. Шевченка. У цьому ж році академіка обрано депутатом Верховної Ради УРСР.

1 лютого 1940 р. розпочав роботу відділ української літератури львівського філіалу Інституту української літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР, який очолював М. Возняк. Основне завдання, яке поставили партчиновники перед науковим колективом - видання двадцятип'ятитомного зібрання творів Івана Франка. Надзусиллями науковців і, зокрема М.Возняка, до кінця 1940 р. було попередньо підготовлено 20 томів видання.

Події, пов'язані із встановленням радянської влади у західноукраїнських областях, змушують замислитися над питанням щирості і відданості західноукраїнської інтелігенції комуністичним ідеалам. М. Возняк схвально відгукувався про нову форму української державності, якою була радянська Україна. Не до кінця усвідомлюючи антидемократичну суть комуністичного режиму, академік вітав факт возз'єднання західноукраїнських областей із радянською Україною, вбачаючи у цій події великий поступ у бік формування власної держави. Проте окремі складові комуністичної системи він сприймав негативно. Зокрема, критикував виклад історії КПРС у вищих навчальних закладах, не відвідував (якщо була можливість) партійні збори, був мало ініціативний як народний депутат тощо.

Початок воєнних дій Другої світової війни на території СРСР паралізував наукове життя краю. Галичину приєднано як окрему область (дистрикт) до складу Генеральної Губернії, більшість населення якої складали поляки. На галицьких землях запроваджено цивільну німецьку адміністрацію.

24 вересня 1941 р. Президія НТШ надіслала лист керівнику відділу науки і освіти дистрикту Галичина Гасселіху у якому просила дозволити відновити діяльність НТШ. Колишні члени організації отримали усний дозвіл, що стало їх найбільшою моральною перемогою, оскільки в подальшому жодних заходів проведено не було. Історико-філософську секцію очолив І. Крип'якевич, філологічну - В. Сімович. Вагому участь у відновленні структурних підрозділів НТШ взяв також М. Возняк. У роки війни академік продовжував контактувати із Наддніпрянською Україною.

Після відновлення радянської влади ситуація у науковій сфері докорінно змінилася. Посилився ідеологічний тиск на науковців, здебільшого істориків та літературознавців, які ухилялися від возвеличення нової влади, не визнавали марксистсько-ленінської методології. Набирала обертів боротьба із «буржуазними націоналістами», до числа яких зараховано і засновника франкознавства. Починаючи із 1946 р. проти М. Возняка розпочалися гоніння та переслідування. Вченого звинувачували у небажанні «висвітлювати з погляду марксистсько-ленінської теорії літературні процеси, які відбувалися в Галичині у недалекому минулому». Партчиновники очікували від ученого співпраці, проте академік не зраджував своїм моральним принципам, а партійно-політичні доручення виконував із певним застереженням.

Репресії над М. Возняком ставали невідворотними. 28 травня 1946 р. на засіданні секції мови і літератури ювілейної сесії відділу суспільних наук АН УРСР, що присвячувалася 30-річчю від дня смерті Івана Франка, М. Возняк виступив із доповіддю «Про діяльність НТШ і роль Франка в організації наукової роботи», в якій спробував реабілітувати несправедливо звинувачених, на його думку, радянською історіографією науковців, що представляли школу М. Грушевського. 3 серпня 1946 р. у «Вільній Україні» з'явилася стаття В. Горбатюка «Викорінимо залишки буржуазно-націоналістичних концепцій Грушевського і його «школи», в якій автор піддав нищівній критиці М. Вознякову оцінку ролі та значення НТШ в історії України.

15 листопада 1946 р. на засіданні Президії АН УРСР розглядалася Постанова Ради міністрів УРСР № 1859 про затвердження ухвали Президії АН УРСР про ліквідацію у м. Львові відділів Інститутів української літератури, історії та економіки АН УРСР. У підсумку збори прийняли рішення ліквідувати зазначені відділи. Науковим співробітникам на чолі з дійсним членом АН УРСР М. Возняком пропонувалося «негайно переїхати до Києва для початку роботи в Інститутах Академії наук УРСР». Проте М. Возняк залишився у Львові, де продовжував очолювати кафедру української літератури Львівського державного університету ім. І. Франка.

Водночас партчиновники покладали значні надії на академіка у зв'язку із створенням навесні 1951 р. у Львові Інституту суспільних наук АН УРСР. Передбачалося відкрити у Львові на основі колишніх львівських установ АН УРСР науковий центр під назвою «Філіал Академії наук УРСР у Львові». У структурі Інституту чільне місце відводилося відділу літератури, що поєднувався із відділом фольклору під керівництвом вченого.

Оскільки до 100-річчя від дня народження І. Франка держлітвидав планував видати низку літературознавчих праць з питань франкознавства, а також збірник статей «Питання франкознавства», наукова діяльність М. Возняка цього періоду спрямовувалася на підготовку фундаментальних досліджень про Каменяра. Наукова робота значно ускладнилась після вивезення архіву Каменяра до Києва.

В останні роки життя М. Возняка його наукові праці зазнали нищівної критики, більшість із них побачили світ після численних правок та переписувань, а окремі розвідки, зважаючи на «буржуазні концепції», взагалі не приймалися видавництвом до уваги. Виконуючи державне замовлення, академік до 300-ліття «возз'єднання України з Росією» підготував наукове дослідження «До питання про походження Богдана Хмельницького». Вже після смерті академіка, у 1955 р., побачила світ робота «Нариси про світогляд Ів. Франка», а в 1958 р. - «Велетень думки і праці».

Таким чином, встановлення радянської влади у 1939 р. у західноукраїнських областях відкрило для М. Возняка шлях до провідних наукових літературознавчих інституцій Західної України, якими були кафедра української літератури Львівського державного університету ім. І.Франка, однойменний відділ львівського філіалу АН УРСР, а згодом Інститут суспільних наук. АН УРСР. Незважаючи на це, впродовж 1940 - першої половини 1950-х рр. на вченого посипалась лавина партійної критики за сповідування принципів історичної школи М. Грушевського, повільну переорієнтацію на засади марксистсько-ленінської методології, відсутність критично-викривальних публікацій тощо. З цих причин низка наукових праць академіка побачила світ тільки після його смерті. Зрештою, такою видалася доля більшості наукових досліджень засновника франкознавства, що присвячені національно-культурній проблематиці - в умовах бездержавності українського народу вони були приречені на забуття, як і постать їх автора.

У висновках підведено підсумки проведеного дослідження, викладено основні його результати.

1. М. Возняк виховувався у національно-свідомій родині. Світогляд науковця формувався під час навчання у Академічній гімназії у Львові, філософському факультеті Львівського університету. Громадську діяльність М. Возняк розпочав у роки Першої світової війни. Учений емігрував до Відня, де став одним із найактивніших членів Союзу Визволення України (СВУ), редагував друкований орган організації - «Вісник Союзу визволення України», на сторінках якого з'являлися ґрунтовні публікації присвячені проблемам українського національно-визвольного руху, розв'язання українського питання, друкувалися історико-культурологічні огляди, матеріали іноземних авторів щодо ролі України у світовому історичному процесі. Після повернення на Батьківщину науковець не полишив громадської праці, будучи рядовим членом УПТ «Рідна школа», «Просвіти», НТШ й інших українських громадсько-політичних організацій. У роки радянської влади обирався народним депутатом Верховної Ради УРСР та Львівської міської Ради.

2. Перебуваючи в еміграції вчений опублікував низку досліджень, що присвячувалися політичній тематиці. Сучасники академіка відзначали, що М. Возняк «ладен був прийняти будь-який лад на Україні, аби цей лад очолювали українці». Аналізуючи чільні проблеми українського державотворення, вчений констатував, що українська еліта не змогла сформувати єдиної національної ідеї, а це стало однією з основних причин поразки у національно-визвольних змаганнях 1914 - 1919 рр. Серед зовнішніх чинників, які стали на заваді утворенню української держави, він відзначив бажання сусідніх держав «будь-якими способами заволодіти Україною, визискувати природні багатства, мати користь з її торговельних шляхів і культурних зв'язків». Він позитивно сприйняв нову форму української державності, якою була радянська Україна, проте із насторогою поставився до її ідеологічної складової. М. Возняк залишився одним із небагатьох, хто не відмовився від вивчення проблем, які радянська історіографія «критично переосмислила». Критичні випади на його адресу в засобах масової інформації негативно позначилися на морально-психологічному стані дослідника, але не змусили академіка покаятися та перебудувати свій світогляд.

3. Значний вплив на наукову діяльність та особисте життя вченого мали політичні чинники, проте скромність, принциповість та працьовитість дозволили М. Возняку досягнути вершин у науковій сфері. Засновник франкознавства відмовився присягнути на вірність Польській державі, через що був позбавлений можливості обіймати державні посади, зокрема у вищих навчальних закладах, навіть попри те, що здобув звання академіка ВУАН (1929). З приходом радянської влади, в період посилення репресій проти наукової інтелігенції, М. Возняк, зважаючи на морально-психологічний тиск, був змушений пристосовуватися до нових суспільно-політичних умов.

4. Після встановлення радянської влади у західноукраїнських областях М. Возняк очолив кафедру української літератури, одноіменний львівський відділ Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Згодом викладацьку роботу поєднував із науковою в Інституті суспільних наук АН УРСР. Наскрізною лінією його діяльності у провідних наукових інституціях Західної України стало протистояння із державно-партійним апаратом, який вимагав від ученого возвеличення здобутків нової влади. Повільна переорієнтація вченого на марксистсько-ленінську методологію викликала закономірну критику, що зводилася, здебільшого, до звинувачень у незадовільних темпах викривання «ворожої суті буржуазно-націоналістичних теорій М. Грушевського і його школи», ухилянні від відтворення «загостреної класової боротьби» тощо. М. Возняк працював над двадцятип'ятитомним виданням спадщини І. Франка, проте через початок Другої світової війни ці плани не були реалізовані. В умовах німецької окупації вчений не припинив франкознавчих досліджень. Підготовка фундаментальної праці про І.Франка стала основним завданням М. Возняка в останні роки його життя.

5. На наукові та політичні уподобання М. Возняка значний вплив справили відомі громадсько-політичні діячі: М. Грушевський, І. Франко, В. Дорошенко, В. Щурат, К. Студинський та ін. М. Возняк підготував плеяду науковців-літературознавців, серед яких - П. Гонтар, І. Денисюк, І. Дорошенко, В. Здоровега, М. Нечиталюк, К. Кутковець, В. Лесин, Ф. Неборячок і ін. Вони становлять наукову школу академіка. За його сприяння розпочав друкувати перші поезії Д. Павличко. Однак, не всі із послідовників засновника франкознавства засвоїли його методи наукових пошуків, не завжди поділяли теоретичні та методологічні підходи. Вплив Возняка проявлявся у виборі теми дослідження - більшість із них вивчали творчість І. Франка, М. Павлика, інших сучасників Каменяра, що дозволяє зачислити перелічену когорту літературознавців до наукової школи академіка М. Возняка.

6. Наукові зацікавлення вченого вирізняються багатогранністю. Перші наукові роботи він присвятив дослідженню творчості Т. Шевченка, діячам «Руської трійці», історії становлення української драматургії, розвиткові української мови, фольклористики, етнографії. Академік ввів у науковий обіг значну кількість раніше невідомих джерел, відкрив для громадськості маловідомі сторінки життя і творчості низки відомих громадсько-політичних, наукових українських діячів. Переломною подією в науковому житті дослідника стало знайомство із працями І. Франка. У роботі «На порозі студій над Франком» (1925), М. Возняк уперше використав термін франкознавство і, таким чином, започаткував новий напрямок в українському літературознавстві. Починаючи із середини 20-х років ХХ ст. дослідження життєвого і творчого шляху Каменяра стало пріоритетним напрямом наукової діяльності академіка. Перші роботи, присвячені Каменяреві, було опубліковано ще за життя І. Франка, проте основні праці з'явилися в останні роки життя М.Возняка та після його смерті: «Іван Франко - популяризатор передової російської літератури» (1953), «З життя і творчості Івана Франка» (1955), «Нариси про світогляд Івана Франка» (1955), «Велетень думки і праці» (1958).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Клебан Л. Наукова та громадсько-політична діяльність Михайла Возняка (1881 - 1954) / Леся Клебан. - Львів: Астролябія, 2010. - 188 с.

2. Клебан Л. Михайло Возняк і український національний рух в Австро-Угорщині / Леся Клебан // Галичина. - 2009. - № 15-16. - С. 194-199

3. Клебан Л. Михайло Возняк і Союз визволення України / Леся Клебан // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - 2008. - Вип. 16. - С. 307-315.

4. Клебан Л. Громадсько-політична діяльність Михайла Возняка: переломний 1946 рік / Леся Клебан // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - 2008. - Вип. 17. - С. 437- 442.

5. Клебан Л. Громадсько-політична діяльність Михайла Возняка / Леся Клебан // Українська державність: історія і сучасність. Збірник матеріалів V Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Маріуполь, 2008. - С. 13-14.

Размещено на Allbest.ru