Польські біженці в Росії (серпень 1914 р. – листопад 1917 р.)

Польські товариства задовольняли не тільки матеріальні, але й духовні потреби біженців. Вони піклувалися про збереження національних традицій, мови, культури. В їхній діяльності чітко простежується етнічна та конфесійна солідарність по відношенню до співвітчизників. Відшукуючи поляків поміж біженців інших національностей та переводячи їх у власні заклади, польські організації допомоги жертвам війни мали на меті збереження їхньої самобутності. Завдяки активній діяльності цих комітетів біженці-поляки перебували у кращому становищі, ніж представники інших національностей. Адже польські товариства, що виникли на початку війни, відразу долучилися до допомоги співвітчизникам разом із російськими державними та громадськими структурами.

Четвертий розділ "Працевлаштування, релігійне та культурно-освітнє життя в евакуації" складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі "Використання біженської праці в економіці Російської імперії" вивчаються напрями працевлаштування польських біженців.

Сподівання на швидке повернення додому виявилося хибним, отже, на порядку денному стояв пошук заробітку. Основну масу переміщених поляків складали жінки, діти та люди похилого віку. В таких умовах частина чоловічих обов'язків переходила до жінок. Виник новий баланс соціальних ролей. Працездатних чоловіків було лише 25 %. З них переважна більшість - селяни. Для держави в умовах мобілізації мешканців тилових губерній сільська праця становила велику цінність. Спеціальна стаття "Керівних положень з улаштування біженців" визначала, що відмова біженців без об'єктивних причин від роботи в сільському господарстві означає втрату державної допомоги. Праця біженців-селян широко використовувалась в аграрному секторі економіки.

Серед польських біженців були і кваліфіковані працівники. Їх евакуювали разом із підприємствами, школами, гімназіями, вищими навчальними закладами, що в тилу відновлювали свою роботу. Робітники влаштовувались і на місцеві підприємства, поповнюючи лави пролетаріату внутрішніх губерній. Освітяни працювали у відкритих для дітей біженців класах, школах, притулках. При національних комітетах, ВЗС, ВСМ, інших організаціях допомоги відкрили бюро праці, які підтримували прагнення поляків повернутися до трудової діяльності та виступали в ролі посередників між працедавцями та тими, хто шукав роботу. Це сприяло зменшенню безробіття і, головне, скороченню державних витрат на фінансування постраждалих від війни. Відмінність культурних і господарських традицій, неналагоджений побут, незнання російської мови ускладнювали працевлаштування польського населення.

У другому підрозділі "Культурно-просвітницька діяльність поляків" реконструюється культурно-просвітницька складова життя польських біженців в евакуації.

Відновлення звичного укладу життя та звернення до національних традицій мали велике значення для польських біженців. Польські організації допомоги жертвам війни розуміли це і приділяли чималу увагу задоволенню їхніх культурно-просвітницьких потреб. Особливого значення надавали дитячій освіті. Адже для підростаючого покоління, яке опинилось далеко від батьківщини і знаходилось в умовах чужого мовного, культурно-релігійного середовища, існувала небезпека втрати своєї національної ідентичності. Комітети допомоги відкривали початкові школи і гімназії, дитячі ясла, притулки, майстерні та інші установи. Виховання дітей проводили відповідно до етнічних та релігійних традицій: предмети викладали польською мовою, відзначали національні свята, шанували пам'ятні для поляків історичні події, важливе місце відводили релігійній освіті. Бібліотеки при них отримували художню, історичну літературу, релігійні книжки. ЦЦК та ПТДЖВ започаткували друк підручників, відкрили курси для вчителів та вихователів. Існували курси для дорослих, де їх навчали грамоті, були відкриті читальні, пересувні бібліотеки. Евакуація акторів, літераторів, які продовжили свою діяльність у тилу, сприяла зростанню польської видавничої діяльності, пожвавила культурне життя російської Полонії.

У третьому підрозділі "Релігійне та духовне життя польських біженців" розглядаються шляхи задоволення їхніх духовно-релігійних потреб. Релігія, яка завжди посідала особливе місце у житті поляків, становила опору і для сотень тисяч біженців. За розпорядженням ОН у місця їхнього розселення відряджались ксьондзи. До виконання своїх обов'язків долучилось евакуйоване духівництво. Допомагав місцевий клір, адже римо-католицька церква на Правобережній Україні та в Білорусі, що перебували у складі Російської імперії, мала багатовікову історію. Костьол визнавався однією з організацій допомоги біженцям. Окрім пасторської роботи ксьондзи займалися збором пожертв на потреби польських біженців.

У четвертому підрозділі "Вплив Лютневої революції 1917 р. на біженське питання" характеризуються зміни, які внесла революція у справу допомоги біженцям. Створені царським урядом установи (ОН, КТМ) відходили на другий план. ВЗС та ВСМ, навпаки, отримали визнання. Однак спроби залучити самих біженців до організації допомоги залишились нереалізованими. Надалі продовжувало скорочуватись урядове фінансування, що ускладнювало становище поляків. Лютнева революція подарувала їм надію на створення власної незалежної держави.

У висновках дисертаційної роботи узагальнено результати дослідження становища польських біженців у Росії в серпні 1914 р. - листопаді 1917 р. Феномен біженства не можна розглядати, відірвавши його від загального контексту змін і новацій, спричинених Першою світовою війною. Вона поставила перед Російською імперією низку нових складних завдань. Серед них проблема біженства посідає одне з важливих місць. Біженство сколихнуло країну, а сама проблема одержала широкий резонанс у суспільстві.

Слід відрізняти два етапи переселення поляків до внутрішніх губерній Російської імперії. Перший (початок війни - літо 1915 р.) був стихійним, нечисельним і проходив без активного втручання влади. Явище отримало назву біженства. Другий етап переселення розпочався влітку 1915 р. і тривав до кінця осені того року, коли більшість біженців була розселена в тилових губерніях. Евакуація цивільного населення углиб країни розпочалась за наказом військових, які в часи війни отримали надзвичайні повноваження у прифронтових районах. У такий спосіб вони намагалися послабити противника і прискорити перемогу. Цей захід планувався як тимчасовий. Проте реальність виявилась іншою: понад 700 тис. поляків були на довгі роки відірвані від рідних домівок та розкидані по чужих краях, потребуючи всебічної допомоги.

На першому етапі, зважаючи на локальний масштаб явища, участь держави у наданні допомоги полякам зводилась до мінімуму. Державно-громадська система опіки почала формуватися з літа 1915 р. у зв'язку з появою великої кількості біженців. 30 серпня 1915 р. Микола ІІ затвердив "Закон про забезпечення потреб біженців", згідно з яким держава брала на себе зобов'язання забезпечити їх усім необхідним. З метою вдосконалення законодавства про біженців 2 березня 1916 р. набрали чинності "Керівні положення з улаштування біженців". Прийняті документи мали важливе значення, але їх недоліки породжували відсутність планомірності (законодавство чітко не визначало розподіл обов'язків між усіма учасниками процесу надання допомоги).

Відповідно до визначеного державою правового поля, розпочалося надання допомоги полякам у місцях розселення. В цьому процесі були задіяні регіональні органи влади. Під загальним керівництвом Особливої наради з улаштування біженців працювали російські громадські організації (ВЗС та ВСМ), КТМ (перебував під патронатом Тетяни Романової), а також польські товариства допомоги жертвам війни. Водночас до допомоги біженцям долучалися й інші організації, які діяли на землях Російської імперії. Проте їхня підтримка носила локальний характер. Комітети допомоги виконували схожий спектр завдань. Вони відкривали їдальні, лікарні, притулки, гуртожитки, навчальні заклади для біженців, збирали пожертви. Дослідив рівні взаємодії названих товариств, зазначимо, що між ними існували суперечності. З одного боку, вони виникали між ВЗС і ВСМ та, з іншого боку, ОН, КТМ і польськими товариствами допомоги жертвам війни. Спілки претендували на керівну роль у біженському питанні, яке для них набуло політичного характеру і вважалось інструментом впливу на внутрішньополітичну ситуацію в країні. Їх керівництво критично ставилось до діяльності провладних ОН та КТМ. Водночас польські комітети прагнули зосередити надання допомоги співвітчизникам у своїх руках з метою власного впливу на біженців. Головним джерелом фінансування допомоги були державні надходження. З літа 1915 р. по весну 1917 р. ОН виділила на потреби біженців близько 492 млн крб, з яких 53 млн крб отримали польські організації. З початку війни до літа 1917 р. держава витратила 600 млн крб. З другої половини 1916 р. обсяги державного фінансування зменшилися, гостинність і симпатія до біженців, які відчувалися на початку, поступово зникли.

Розглянувши повсякденне життя польських біженців, виділимо кілька його найважливіших складових: працевлаштування, культурно-просвітницька та релігійна діяльність. Російським урядом та організаціями, які опікувалися біженцями, активно підтримувались їхні прагнення повернутися до роботи. Здебільше поляки працювали у сільському господарстві, адже більшість біженців була селянами. Вони прагнули до збереження національного коріння. У цьому їм допомагали національні організації. Далеко від батьківщини співробітники польських комітетів допомоги жертвам війни прагнули влаштувати побут, створити умови для виховання дітей відповідно до національних традицій. Вони відкривали навчальні заклади, притулки, майстерні, започаткували друк підручників та літератури. Важливою моральною підтримкою слугувала католицька релігія. Життя в евакуації змусило гостріше відчувати своє національне коріння.

Ефективній реалізації соціальної політики по відношенню до біженців часто перешкоджали відсутність узгодженості дій (створення ОН не зарадило цьому), конкуренція відомств, громіздкість бюрократичного апарату, недостатнє фінансування. Слід враховувати і важку внутрішньополітичну ситуацію в країні. Та, незважаючи на чисельні вади в біженській справі, Російській державі вдалося провести колосальну роботу за допомогою громадських і національних організацій. Лише після закінчення Першої світової війни розпочалося повномасштабне повернення цих людей додому.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Лихачева Т.Н. Материалы по изучению истории польских беженцев на территории Российской империи в годы Первой мировой войны в собрании документов ЦГИА в г. Киеве и ГАХО / Т.Н. Лихачева // Південний архів. Історичні науки / Херсонський державний університет. - 2007. - Вип. 26. - С. 17-20.

2. Лихачова Т. Біженці із західних губерній Російської імперії крізь призму харківської преси (1915-1917 рр.) / Т. Лихачова // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії / Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - 2008. - Вип. 11. - С. 277-286.

3. Лихачова Т. Культурно-просвітницька робота серед біженців-поляків з Царства Польського в роки Першої світової війни / Т. Лихачова // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії / Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - 2007. - Вип. 10. - С. 86-94.

4. Лихачова Т. Становище біженців з Царства Польського та Східної Галичини у Російській імперії в роки Першої світової війни / Т. Лихачова // Проблеми слов'янознавства / Львівський національний університет імені І. Франка. - 2009. - Вип. 58. - С. 79-89.

5. Лихачева Т. Социокультурный и национальный аспекты оказания помощи польским беженцам в Российской империи во время Первой мировой войны / Т. Лихачева // Studenckie Zeszyty Rosjoznawstwa. - Nr. 4 (10). - Krakуw, 2008. - S. 65-68.

6. Лихачева Т.Н. Беженцы-поляки в годы Первой мировой войны во внутренних губерниях Российской империи / Т.Н. Лихачева // Российско-польский исторический альманах. - Вып. IV. - Ставрополь-Волгоград-Москва, 2009. - С. 196-205.

7. Лихачева Т.Н. Беженцы-поляки из Царства Польского на территории Российской империи в годы Первой мировой войны: причины появления / Т.Н. Лихачева // Юг России в прошлом и настоящем: история, экономика, культура: в 2 т. : Сборник научных трудов IV Международной научной конференции. - Т. 2. - Белгород, 2007. - С. 119-127.

8. Лихачева Т.Н. Польские организации помощи жертвам войны как хранители национального облика беженцев-поляков в годы Первой мировой войны [Електронний ресурс] / Т.Н. Лихачева // Россия и Польша: долг памяти и право забвения: Тезисы Международной научной конференции (Москва, 22-24 октября 2009 г.). - М., 2009. - С. 41-43. - Режим доступу:

http://www.ricur.ru/userfiles/file/Rus-Pol-09-tez.pdf.

9. Лихачева Т.Н. Участие российских общественных организаций в оказании помощи польским беженцам в России (август 1914 г. - октябрь 1917 г.) / Т.Н. Лихачева // Российско-польский исторический альманах. - Вып. 3. - Ставрополь-Волгоград-Москва, 2008. - С. 174-185.

10. Лихачова Т. Польські організації допомоги жертвам війни в системі державної та суспільної опіки над біженцями на Сході (1914-1921 рр.) / Т. Лихачова // Polska dyplomacja na Wschodzie w XX - pocz№tkach XXI wieku. - Olszyn-Charkуw, 2010. - С. 33-50.

11. Лихачева Т.Н. Эволюция политики российского государства в беженском вопросе во время Первой мировой войны / Т.Н. Лихачева // Материалы Научной конференции "Ломоносовские чтения" 2010 года и Международной научной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых "Ломоносов-2010". - Севастополь, 2010. - C. 364-366.

12. Лихачова Т. Застосування праці польських біженців в економіці Російської імперії за часів Першої світової війни / Т. Лихачова // Шляхи становлення незалежності Польщі і України: минуле, сучасне, майбутнє : Матеріали V Міжнародної наукової конференції 15-16 листопада 2008 р. - Житомир, 2009. - С. 194-205.

13. Лихачова Т. Особливості розміщення польських біженців у внутрішніх губерніях Російської імперії в роки Першої світової війни / Т. Лихачова // Каразінські читання (історичні науки) : Тези доповідей 63-ї міжнародної наукової конференції (м. Харків, 23 квітня 2010 р.). - Х., 2010. - С. 208-209.

14. Лихачова Т. Поляки на Харківщині: до питання про становище польських біженців за часів Першої світової війни / Т. Лихачова // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Спецвипуск: Творча постать Г. Семирадського у контексті вітчизняної та світової культури: Збірник наукових праць Другої Міжнародної науково-практичної конференції (Харків, 21-22 листопада 2008 року). - Х., 2009. - С. 46-53.

15. Лихачова Т. Польські біженці в м. Харкові в роки Першої світової війни: діяльність громадських організацій / Т. Лихачова // Харків-багатонаціональний. - Х., 2007. - С. 81-93.

16. Лихачова Т. Соціальна політика Російської імперії по відношенню до польських біженців в роки Першої світової війни / Т. Лихачова // Каразінські читання (історичні науки) : Тези 62-ї Міжнародної наукової конференції молодих вчених (ХНУ імені В.Н. Каразіна, 24 квітня 2009 р.). - Х., 2009. - С. 204-205.

17. Лихачова Т.М. Проблеми біженців із західних губерній Російської імперії на сторінках газети "Харьковские губернские ведомости" в 1915 р. / Т.М. Лихачова // Збірник наукових робіт Міжнародної наукової конференції "Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії". - Ч. IV. - Х., 2008. - С. 90-96.

Размещено на Allbest.ru