Костянтин Васильович Харлампович (1870-1932): інтелектуальна біографія історика

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Костянтин Васильович Харлампович (1870-1932): інтелектуальна біографія історика

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та

спеціальні історичні дисципліни

Медовкіна Ліна Юріївна

Донецьк ? 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Добров Петро Васильович,

Донецький національний університет,

декан історичного факультету,

завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Гедьо Анна Володимирівна,

Донецький національний університет,

професор кафедри історіографії,

джерелознавства, археології та

методики викладання історії

кандидат історичних наук

Ковалевська Ольга Олегівна,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник

відділу української історіографії

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Наприкінці ХХ - на початку ХХІ століть перед українськими вченими відкрилась можливість відновити історичну справедливість та повернути з небуття імена багатьох видатних представників вітчизняної науки, науковий доробок яких тривалий час розглядався під викривленим кутом критики або ж взагалі замовчувався. Останніми роками до наукового обігу повернулися імена сотень українських працівників науки та їх творчий спадок. Зусиллями українських вчених були опубліковані невідомі раніше архівні документи та кореспонденція науковців минулого.

Одним з маловідомих до недавнього часу наукових співробітників Української академії наук, які зазнали репресій від більшовицького режиму, був Костянтин Васильович Харлампович (1870-1932 рр.) - історик церкви та філолог-славіст.

Повідомлення про смерть у березні 1932 р. «бывшего академика» К. В. Харламповича у двох абзацах розділу «Потери науки» першого тому започаткованих того ж року «Трудов Института славяноведения» стало на десятиліття останньою офіційною згадкою про вченого в анналах радянської науки. Довго не знаходилося йому місця і в численних енциклопедичних виданнях радянської доби. В офіційних українських джерелах ім'я К. В. Харламповича почало з'являтися лише з середини 1980-х років, в той час як для українців діаспори він продовжував залишатися авторитетним вченим вартим уваги. Отже, ці коротенькі біографічні статті в енциклопедіях тривалий час залишалися єдиним джерелом інформації про життя вченого.

Інтерес до постаті К. В. Харламповича серед науковців країн СНД почав відроджуватися лише на початку 1990-х років, коли в серії коротких нарисів про забуті імена українських учених було вперше написано про академіка ВУАН.

Нині зусиллями російських та українських дослідників надбанням наукової спільноти стали певні архівні документи, присвячені К. В. Харламповичу, зокрема, слідча справа, а також виявлено численні матеріали, які дозволяють створити повноцінну біографію вченого, дослідити процес формування його поглядів, розкрити етапи його викладацької, громадської та наукової діяльності, оцінити наукові здобутки та визначити місце дослідника у вітчизняній історіографії.

Об'єктом дослідження є життя та наукова творчість К. В. Харламповича, комплекс історичних та історіографічних джерел, пов'язаних з біографією вченого.

Предметом наукового дослідження є інтелектуальна біографія вченого, його історичні погляди та науковий доробок.

Мета роботи полягає у тому, щоб максимально повно відтворити біографію вченого, висвітлити маловідомі факти його біографії, а також на підставі аналізу наукового доробку визначити місце вченого в історії історичної науки кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.

Реалізація вказаної мети досягається розв'язанням наступних дослідницьких завдань:

· на підставі архівних джерел та літератури реконструювати біографію вченого;

· відтворити на основі нових архівних матеріалів останні роки життя відомого вченого;

· дослідити віхи педагогічної, громадської та наукової діяльності вченого в межах «петербурзького», «казанського», «киргизького», «ніжинського» та «київського» періодів його життя;

· проаналізувати взаємини К. В. Харламповича з російськими та українськими вченими протягом першої третини ХХ ст.;

· виявити друковані та недруковані праці історика, склавши максимально повну бібліографію його праць;

· на основі ретельного аналізу епістолярної спадщини науковця дослідити його наукові та соціокультурні зв'язки, їхній вплив на життя та наукову діяльність вченого;

· проаналізувати зміст основних праць історика, визначивши його наукові пріоритети;

· дослідити внесок К. В. Харламповича в розвиток історії церкви, історії освіти, вітчизняного грекознавства, пам'яткознавства, історіографії тощо.

Хронологічні межі дослідження мають два виміри. Хронологія нашого дослідження обумовлена, з одного боку, роками життя та діяльності К. В. Харламповича, тобто від 1870 року до 1932 року, а з іншого - хронологічними межами його праць, тобто від XVI до початку ХХ ст.

Територіальні межі дисертаційного дослідження також залежать, з одного боку, від місць народження, навчання, праці й проживання вченого, а з іншого - від тих регіонів та місцевостей, дослідженню яких присвятив свої праці К. В. Харлампович.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у реконструкції інтелектуальної біографії К. В. Харламповича, соціокультурного та інтелектуального середовища, в якому він жив та працював.

Вперше в українській історіографії на підставі залучення широкого кола історичних та історіографічних джерел реконструйовано в жанрі інтелектуальної біографії наукову біографію члена Російської та Української академій наук К. В. Харламповича, виявлено та укладено найбільш повну бібліографію праць вченого, яка становить 135 позицій, представлено високий енциклопедичний рівень знань історика, продемонстровано глибину та ґрунтовність усіх його праць.

У дисертації представлено також багатовимірний образ К. В. Харламповича як інтелектуала-гуманітарія. Простежено зв'язок між різними проявами інтелектуальної творчості дослідника, доведено взаємообумовленість політичної та наукової діяльності, проаналізовано ідейне підґрунтя історичних студій, об'єктивні та суб'єктивні чинники формування та еволюції його наукових зацікавлень.

Здійснено також спробу комплексного дослідження концепції устрою та становлення православних церков, обґрунтованої К. В. Харламповичем, проаналізовано її значення в розвитку української історичної думки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до наукової теми Донецького національного університету «Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти» (номер державної реєстрації № 0105U004466).

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його зміст, основні положення та висновки можуть бути використані при підготовці курсів з української історії та історіографії, укладанні бібліографічних покажчиків та у подальших студіях з історії православної церкви, українського православ'я, суспільної думки перших десятиліть ХХ ст.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці наукової проблеми і самостійному її вирішенні, що дозволяє глибше і всебічно відтворити основні періоди життя та творчості К. В. Харламповича, дослідити соціокультурне оточення, наукові зв'язки вченого, сферу його наукових інтересів. Винесені на захист основні положення та висновки отримані здобувачкою самостійно.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, викладені в основних положеннях та висновках дисертації, обговорювались на засіданні кафедри історії України Донецького національного університету. Фактичний матеріал, зібраний під час проведення дослідження, а також теоретичні узагальнення знайшли відображення в авторських публікаціях та доповідях на наукових конференціях, зокрема, Науковій конференції професорсько-викладацького складу, наукових співробітників і аспірантів Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2007-2008 рр. (6 квітня - 14 травня 2009 р., м. Донецьк), Другій Всеукраїнській науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Білі плями» в історії України у контексті світового розвитку» (20 травня 2009 р., м. Луганськ), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Українська державність: історія і сучасність» (26 листопада 2009 р., м. Маріуполь), 63-ї міжнародній науковій конференції «Каразінські читання» (23 квітня 2010 р., м. Харків), Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Ломоносов - 2010» (21-23 квітня 2010 р., м. Севастополь).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у 13 публікаціях, 8 з яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, із них 187 - основного тексту. Список джерел і літератури містить 367 найменувань і займає 38 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету й основні дослідницькі завдання, окреслено новизну і практичне значення роботи, її зв'язок з науковими програмами, представлено відомості про апробацію одержаних результатів.

У першому розділі - «Стан вивчення проблеми, джерельна база та методологія дослідження», що складається з трьох підрозділів, - проаналізовано стан наукової розробки проблеми, охарактеризовано джерела, а також визначені методологічні засади дослідження. З'ясовано, що обрана тема дисертації ще не була предметом спеціального дослідження, як у вітчизняній, так й у зарубіжній історіографії.

У підрозділі 1.1. - «Історіографія проблеми» при аналізі наукової літератури нами застосовано проблемно-хронологічний та персоніфікований підходи. За змістом усі дослідження, присвячені висвітленню життя, творчості та діяльності К. В. Харламповича, можна поділити на дві основні групи: 1) роботи, спрямовані на висвітлення життєвого шляху (біографії); 2) розвідки, присвячені дослідженню та оцінці його наукового доробку. Всі ці праці, різні за своєю формою та обсягом: повідомлення, розвідки, монографії, розділи колективних праць.

Як свідчить аналіз наявної літератури, біографія та творчість К. В. Харламповича не дістала всебічної наукової оцінки ані в пореволюційній Україні, зануреній у політичні та економічні проблеми, ані в радянській історіографії. Однак про наукові здобутки вченого не забували українці за кордоном. Одним з перших біографів вченого був В. Біднов. Перебуваючи на еміграції, він видав невелику брошуру, де на підставі доступних йому джерел, висвітлив життєвий шлях вченого, зазначаючи, що йому майже нічого не було відомо про переїзд Харламповича в Україну, а також співпрацю з Українською академією наук. В. Біднов був тим дослідником, хто першим уклав бібліографію основних праць вченого.

Про співпрацю К. В. Харламповича з УАН згадували у своїх дослідженнях Н. Полонська-Василенко та О. Оглоблин. Як про «відкинутого офіційною радянською наукою вченого» йшла мова у статті, опублікованій на сторінках «Енциклопедії українознавства» (1955-1984 рр.), перевиданої згодом в Україні.

На сторінках офіційних українських видань ім'я К. В. Харламповича почало з'являтися лише з середини 1980-х років. Це були коротенькі біографічні довідки про вченого, представлені «Українською радянською енциклопедією», «Українським радянським енциклопедичним словником», «Украинским советским энциклопедическим словарем». У 1985 р. відомості про вченого були опубліковані на сторінках видання «Трагические судьбы: репрессированные ученые Академии наук СССР». Фактично ці коротенькі біографічні статті в енциклопедіях тривалий час були єдиним джерелом інформації про життя вченого.

«Відкриття» біографії та творчого доробку академіка К. В. Харламповича для широких наукових кіл України сталося у 1990 році, коли на сторінках «Очерков истории естествознания и техники» побачив світ стислий біографічний нарис, в якому головна увага приділялася «казанському» періоду діяльності вченого.

Переосмислення історії Української академії наук, дослідження, присвячені забутим іменам репресованих протягом 1920-1930-х років вчених, призвели до появи у 1994 р. короткого біографічного нарису, створеного Л. Матвєєвою, О. Циганковою та О. Яновським.

Вивчення наукової спадщини М. С. Грушевського одночасно привернуло увагу науковців і до постаті К. В. Харламповича. Висвітленню взаємин між двома академіками переважно за матеріалами листування, які зберігаються в архівах України, були присвячені дослідження О. Морозова, В. Наулка та В. Старкова, Д. Карана. У цих розвідках містилася деталізація окремих фактів біографії вченого та особливості його наукового життя наприкінці 1920-х років.

В контексті традиційних біографічних нарисів постать К. В. Харламповича була представлена в дослідженнях О. Юркової та О. Дзюби. Дослідження Є. Чернухіна висвітлює історію обрання К. В. Харламповича академіком УАН, а також події, пов'язані з намаганнями керівництва Української академії наук привернути увагу радянської влади до плачевного становища науковця, котрий протягом 1924-1928 рр. перебував у засланні, й повернути його в Україну.

Особливості співпраці вченого з підрозділами ВУАН, такими як Комісія для складання біографічного словника українських діячів та Комісії для дослідження історії Близького Сходу та Візантії були присвячені праці Д. Карана та А. Чередниченко.

Діяльність К. В. Харламповича у Товаристві археології, історії та етнографії при Казанському університеті, вплив радянської влади на науковців та відкриття на академіка карної справи за матеріалами архівів республіки Татарстан були висвітлені в роботі російської дослідниці І. Сидорової, опублікованих на сторінках часопису «Эхо веков».

У статті А. Гедьо на основі архівних джерел, праць К. В. Харламповича, матеріалів його особистого архіву проаналізовано наукову діяльність історика, реконструйовано його складний життєвий і творчий шлях на тлі тогочасної суспільно-політичної ситуації в країні. Значну увагу дослідниця приділила місцю елліністичних студій у науковому доробку ученого.

Період перебування академіка К. В. Харламповича в Ніжині, а також взаємини і співпраця вченого з ніжинськими колегами, були детально розглянуті в працях О. Самойленка, який використав у своїх дослідженнях цікаві архівні матеріали, що зберігаються в Інституті рукопису НБУВ та особистому фонді академіка в ніжинській філії Державного архіву Чернігівської області.

Незважаючи на наявність в українській та російській історіографії окремих праць, присвячених біографії та науковій діяльності К. В. Харламповича, окремі періоди життя вченого, процес формування його наукових поглядів, результати його досліджень в галузях історії освіти, церкви та культури, еллінистики тощо, вимагають подальшого детального дослідження. Саме цим й викликано обрання автором подібної теми дисертаційної праці.

Специфіка біоісторіографічного дослідження, яким є дана дисертація, передбачає особливий підхід до його джерельної бази. Вивчення постаті та наукового спадку К. В. Харламповича, ім'я якого тривалий час належало до сумного переліку «забутих імен історичної науки», передбачає залучення різноманітних за походженням, характером, формою та змістом архівних матеріалів, опублікованих джерел та праць вченого.

У підрозділі 1.2. - «Джерельна база дослідження» - документи та матеріали, що складають джерельну основу дисертації, типологічно розподілено на декілька груп. Зазначено, що джерельна база даного дисертаційного дослідження представлена історичними та історіографічними джерелами. До першої групи джерел віднесені неопубліковані (архівні) та опубліковані матеріали, серед яких, зокрема, життєпис вченого, власноруч складений список його наукових праць, великий за обсягом епістолярій історика, різноманітні довідки, розписки, протоколи засідань різних установ, матеріали слідчої справи тощо. Друга група джерел фактично є результатом розвитку історіографічного процесу, бо являє собою численні історичні студії вченого, його монографії та статті, рецензії, критичні огляди, доповіді, чернетки, плани праць, матеріали офіційного листування та інше.

У процесі роботи над темою даної праці автор залучила численні неопубліковані матеріали з архівів України та Російської Федерації. Серед них листування К. В. Харламповича з О. І. Соболевським (1918?1929), яке зберігається у фондах Російського державного архіву літератури та мистецтв у м. Москві (Ф. 449); листування вченого з А. Ю. Кримським (1919?1925), яке перебувало серед матеріалів особистого архіву академіка, а нині переховується в Інституті рукопису Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського (ІР НБУВ. - Ф.І); листи К. В. Харламповича до редактора часопису «Киевская старина» В. П. Науменка (1902) (ІР НБУВ. - Ф.ІІІ.); листи історика до професора С. Т. Голубєва (1914?1915), які також міститься серед матеріалів одразу двох фондів Інституту рукопису НБУВ - третього (Ф.ІІІ) та 194 (Ф. 194 - особовий фонд С. Т. Голубєва). Серед рукописних матеріалів цієї ж самої установи, використаних в дисертації, перебувають листи К. В. Харламповича до П. М. Попова (1924?1930), що зберігаються в особовому фонді Павла Миколайовича (ІР НБУВ. - Ф. 285); матеріали листування Костянтина Васильовича з М. М. Бережковим (1931?1932) (ІР НБУВ. - Ф. ІІІ); а також частково щоденникові записи, які зберігаються в особовому фонді останнього (ІР НБУВ. - Ф. 23). Листування К. В. Харламповича з М. М. Могилянським становить окремий комплекс джерел, який дозволяє виявити не лише особисті стосунки між вченими, але й дослідити змістовний, хоча й нетривалий, період їхньої наукової співпраці в Комісії для складання біографічного словника українських діячів.

Для відтворення певних фактів з біографії К. В. Харламповича суттєву роль відіграв життєпис вченого (ІР НБУВ. - Ф. Х), протоколи Спільного зібрання ВУАН за 1925 - 1926 рр. (ІР НБУВ. - Ф. І), зміст листа Костянтина Васильовича до С. О. Єфремова (1921 р.), який зберігається серед матеріалів, доданих до тексту вже згаданого нами життєпису історика.

Серед неопублікованих архівних матеріалів, відображених в тексті дисертації, особливе місце займають ті, що містяться в особовому фонді К. В. Харламповича, який нині зберігається в Ніжинській філії Державного архіву Чернігівської області (НФ ДАЧО. - Ф. Р-6214). Фонд налічує 86 одиниць зберігання. Автор ознайомилася зі змістом усіх справ, але безпосередньо використала лише ті, які мали значення для розв'язання її дослідницьких завдань. Таким чином, було використано матеріали листування історика з рідними, близькими та різними установами за 1910-1913 роки (НФ ДАЧО. - Ф. Р-6214), список наукових праць вченого за 1892-1918, складений ним особисто, листи вченого до керівництва Казанського університету, Товариства Російських старожитностей, різноманітних часописів, датованих 1914-1925 роками, рукописи праць К. В. Харламповича, а також авторські примірники друкованих творів, чернетки, підготовчі матеріали, тексти рецензій, газетні вирізки тощо.

Певну цінність для дисертаційного дослідження мають матеріали, виявлені та опубліковані Є. Чернухіним у додатках до його праці, присвяченій історії обрання К. В. Харламповича до складу академіків ВУАН. В основному вони стосуються подій, пов'язаних з намаганнями керівництва Української академії наук привернути увагу радянської влади до плачевного становища науковця, який протягом 1924 - 1928 років перебував на «виховному засланні» у казахських та киргизьких степах, і повернути його в Україну. Підставою для цього було рішення про обрання К. В. Харламповича дійсним членом ВУАН, яке відбулося ще 1919 р. за пропозицією Д. І. Багалія.

Нарешті, особливої уваги серед усіх опублікованих архівних матеріалів, заслуговують матеріали слідчої справи К. В. Харламповича, опубліковані російською дослідницею І. Сидоровою на сторінках часопису «Эхо веков». Їхня наукова цінність для сучасних українських науковців полягає у тому, що вони знайомлять нас з малознаним «казанським» періодом життя вченого, а також частково з часом його заслання. Ці періоди найменш забезпечені архівними джерелами, до яких є доступ в Україні. Саме тому згадана публікація дозволила майже повністю відтворити життя вченого в Казані від моменту конфлікту між владою та місцевими науковими установами, до сфабрикування кримінальної справи, наслідком якої, стало заслання К. В. Харламповича та обмеження його наукової діяльності.

Характеризуючи джерельну базу даного дисертаційного дослідження, не можна оминути публікацію Д. Карана, яка крім короткого огляду діяльності Комісії для складання біографічного словника українських діячів, представила листи К. В. Харламповича до М. М. Могилянського, керівничого цієї комісії. Матеріали цієї публікації дозволяють продемонструвати особливості співпраці вченого з одним з підрозділів ВУАН у ті часи, коли Костянтина Васильовича вже виключили зі складу її дійсних членів.

До історіографічних джерел даного дисертаційного дослідження були віднесені праці самого К.В. Харламповича, а також рецензії на них, написані іншими дослідниками. Для зручності користування роботи вченого було поділено на чотири підгрупи: а) монографії та спеціальні дослідження; б) доповіді; в) некрологи; г) рецензії, відгуки, огляди.

У підрозділі 1.3. - «Методологія дослідження» - зазначено, що методологічною основою даної дисертаційної роботи стали принципи історизму, системності та наукової об'єктивності. Вони зумовили поєднання загального, особливого і специфічного, конкретний аналіз фактів, подій та явищ, а також науково-об'єктивну інтерпретацію текстів джерел.

Для вирішення поставлених у роботі дослідницьких завдань були використані як загальні, так і спеціально-історичні наукові методи, зокрема, біографічний метод, історіографічний, історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, логічний, метод історичних аналогій, спеціального джерелознавчого аналізу, ідеографічний тощо.

Керуючись зазначеними підходами, принципами наукового пізнання та методами наукового дослідження, авторка намагалася викласти матеріал у послідовній і логічно завершеній формі, представити ґрунтовне відображення основних фактів біографії, соціокультурне оточення, яке суттєво впливало на історичні погляди та життєву позицію вченого, наукову та громадську діяльності академіка ВУАН, професора Казанського університету, члена численних наукових товариств ? К. В. Харламповича.

У другому розділі - «Біографія К. В. Харламповича», що складається з трьох підрозділів, представлені основні віхи інтелектуальної біографії К. В. Харламповича, формування його наукових поглядів, події, що обумовили відкриття на нього карної справи, часи заслання та обмеження наукової діяльності, співпраця з УАН (ВУАН) та ніжинськими дослідниками.

У підрозділі 2.1. - «Формування поглядів та казанський період в науково-педагогічній та громадській діяльності К. В. Харламповича» зазначено, що К. В. Харлампович народився 18 серпня 1870 р. у с. Рогачі Берестейського повіту Гроденської губернії Російської імперії в родині православного парафіяльного священика. Його рід належав до дрібної берестейської шляхти. Цей факт часто давав право біографам однозначно зараховувати його до числа російських вчених. Натомість населення Берестейщини за своїм етнічним походженням переважно було українським, а отже й К. В. Харлампович за своїм походженням міг бути або українцем, або білорусом, або належати до змішаної родини.

Відомості про сім'ю К. В. Харламповича досить обмежені. Згадок про матір Костянтина Васильовича немає, водночас знаємо, що у нього був брат Петро, який у 1929 р. був директором Білоруського державного музею в місті Первомайську та брат Михайло.

У 1879 р. Костянтина відправили до Вільна для здобуття духовної освіти. Він був зарахований до чоловічого духовного училища, де навчався до 1884 р. Цього ж року юнак вступив до Литовської духовної семінарії, а після її закінчення у 1890 р. вступив до Санкт-Петербурзької духовної академії.

Саме духовна академія дозволила К. В. Харламповичу сформуватися як науковцю і як історику церкви. Знайомство з такими вченими, котрі викладали в академії, як М. О. Коялович, П. М. Жукович, П. Ф. Ніколаєвський, у майбутньому зумовило напрямок наукових досліджень К. В. Харламповича.

У 1894 р. випускник Санкт-Петербурзької духовної академії К.В. Харлампо-вич захистив кандидатську працю «Западно-русские, по преимуществу право-славные, школы XVI и начала XVII веков». Після закінчення згаданого навчального закладу з 1895 р. К. В. Харлампович викладав латинську мову в Казанській духовній семінарії, а з 1906 р. - ще й «цивільну» історію. Одночасно з учителюванням у семінарії К. В. Харлампович наказом від 14 травня 1900 р. був затверджений приват-доцентом кафедри церковної історії на історично-філологічному факультеті Казанського університету.

Після захисту дисертації у 1914 р., 12 травня цього ж року К. В. Харлампович дістав ступінь доктора церковної історії Санкт-Петербурзької духовної академії, а з 25 серпня 1914 р. став ординарним професором Казанського університету у якому він працював до закриття історично-філологічного факультету влітку 1921 р. У той час вчений брав активну участь в роботі Товариства археології, історії та етнографії при Казанському університеті. Саме з діяльністю вченого в рамках цього товариства й була пов'язана кримінальна справа проти Костянтина Васильовича.

У підрозділі 2.2. - «Слідча справа академіка К. В. Харламповича» на основі архівних та опублікованих джерел проаналізовано матеріали слідчої справи та з'ясовано безпідставність висунутих проти нього звинувачень.

У вересні 1924 р. Татарський відділ ОДПУ почав офіційне слідство у справі К. В. Харламповича і шести інших членів Ради Товариства - І. Сатрапінського, З. Шестакова, В. Смоліна, З. Порфірьєва, М. Нікольского та І. Покровського. Початок слідства мотивувався надходженням «відомостей про угрупування чорносотенного елементу в Товаристві археології, історії і етнографії, що протиставляє сучасним вимогам громадськості іменовану ними «чисту науку», в якій переважали елементи рутини, відсталих ідей, для чого використовувалися легальні можливості». Те, що чорносотенне в принципі не мало нічого спільного з «чистою наукою», в розрахунок не приймалося. Крім риторики про «яскраво-контрреволюційний і місіонерський характер» Товариства, висувалися два пункти звинувачення: 1) використання «Известий» Товариства з явним впровадженням в маси непотрібних і шкідливих з пролетарської точки зору ідей християнства, відсталості, консерватизму; 2) використання легальних можливостей з метою перешкодити вилученню церковних цінностей під приводом «охорони старовини і мистецтва». К. В. Харлампович, «як натхненник і голова» згаданої групи 20 вересня 1924 р. був заарештований, а в його квартирі був проведений обшук. Жодних доказів провини вченого не було знайдено. Неабияку роль у цій справі, як підозрював К. В. Харлампович, відіграли доноси, написані на нього з боку колишніх колег. Вченому було пред'явлене звинувачення за кількома статтями Карного кодексу й винесено вирок - три роки заслання.

1 березня 1925 р. К. В. Харлампович був відправлений до Оренбурга, а 10 червня 1925 р. відбувся повторний розгляд його справи, але вирок скасовано не було. Вченого заслали до Актюбінська, потім до Тургая (нині адміністративний центр Джангельдінського району Кустанайської області Казахстану), де він перебував до 24 лютого 1928 р.

У підрозділі 2.3. - «Діяльність К. В. Харламповича в Україні» проаналізовано наукову діяльність історика в Україні, реконструйовано його складний життєвий і творчий шлях на тлі суспільно-політичних явищ, які відбувалися в країні.

В підрозділі зазначено, що представники УАН (з 1921 р. - ВУАН) намагалися домогтися від влади повернення К. В. Харламповича в Україну, оскільки ще 7 червня 1919 р. він був обраний її дійсним членом. УАН неодноразово порушувала питання перед різними владними структурами Харкова і Москви про перегляд справи К. В. Харламповича, його амністію та переїзд в Україну. Особливе занепокоєння долею К. В. Харламповича виявив академік М. С. Грушевський. Керівництво академії зверталося до Голови Московської Головнауки Ф. Петрова, до Особливої Ради ОДПУ, до ВЦВК СРСР, однак усі зусилля виявилися марними. Вчений зміг повернутися лише 1928 р. Українська академія наук в особі М. С. Грушевського не лише морально, але й матеріально намагалася підтримати К. В. Харламповича, про що свідчать матеріали листування між вченими.

Через заборону мешкати у великих містах країни, зокрема, Москві, Ленінграді, Харкові, Києві, Одесі та Ростові, К. В. Харлампович після звільнення був змушений оселитися з дружиною в Ніжині, де співпрацював з вченими Ніжинського Інституту народної освіти, а також продовжував співпрацювати з різними відділами та комісіями ВУАН. Після смерті дружини Віри Петрівни К. В. Харлампович на початку 1930-х років переїхав до Києва, але невдовзі помер.

Третій розділ - «Соціокультурне оточення та наукові зв'язки К. В. Харламповича», що складається з трьох підрозділів, присвячений проблемі соціокультурного оточення академіка К. В. Харламповича, яке сут-тєво впливало як на моральній стан вченого, його переконання, рівень профе-сійної кваліфікації, наукові зацікавлення, так й на світосприйняття в цілому.

Академічний статус К.В. Харламповича, його тривала викладацька діяльність, членство у багатьох наукових товариствах, а також природна комунікабельність вченого сприяли накопиченню численного епістолярію, який нині зберігається у різних фондах ІР НБУВ, НФ ДАЧО, ЦДІАК України, РДАЛМ (РГАЛИ) та інших установ. На підставі цих та інших матеріалів автор реконструювала наукові погляди вченого, його оточення, приватні та службові контакти, коло довіри. Завдяки тому, що листування входить до складу матеріалів особового походження, ми маємо можливість виявити думки та почуття вченого щодо власної долі, а також оцінки ним тогочасних подій.

У підрозділі 3.1. - «Взаємостосунки К. В. Харламповича та О. І. Соболевського: академічна еліта в умовах політико-ідеологічних змін 1918?1929 рр.» зазначається, що аналіз епістолярної спадщини К. В. Харламповича та видатного російського лінгвіста, палеографа, історика літератури О. І. Соболевського сприяє встановленню окремих подій і фактів у біографіях учених, їх наукових зв'язків, оцінки їх праць іншими вченими, розкриває їхні творчі плани та внутрішній світ.

У підрозділі підкреслюється, що одними з найтриваліших були відносини К. В. Харламповича з О. І. Соболевським. Оскільки контакти між вченими тривали протягом 1918-1929 рр., то предметом їхнього спілкування були питання політико-ідеологічних змін у країні, погіршення стану вищої освіти та умов існування представників академічної еліти. Вчені у будь-який доступний їм спосіб намагалися підтримати один одного, щиро раділи найменшому покращенню їхньої долі, не боялися критикувати дії нової влади. харлампович соціокультурний епістолярний друкований

У підрозділі 3.1. - «Взаємини К. В. Харламповича з керівним складом ВУАН (1919-1931 рр.)» зазначено, що предметом взаємовідносин К. В. Харламповича з керівним складом ВУАН, який відобразився в епістолярії, був факт обрання вченого академіком Української академії наук, питання його імовірного переїзду до Києва, а згодом координація дій щодо відстоювання честі та гідності історика, спроби добитися відміни звинувачень та міри покарання, повернення із заслання, співпраця з відділами академії.

Найтіснішими були взаємостосунки між К. В. Харламповичем та М.С. Грушевським, як у професійному, так і у приватному розумінні. Знайомство науковців відбулося за несприятливих умов, до яких потрапив М. С. Грушевський. У грудні 1914 р. він був заарештований, звинувачений в австрофільстві та причетності до створення Легіону УСС. Наслідком цього стала відправка історика на заслання до Симбірська, замінене на перебування у Казані. М. С. Грушевському було заборонено викладати, але він міг займатися науковою роботою, допомогу в якій, надав йому К. В. Харлампович.

Повернувшись 1924 р. з еміграції до СРСР і дізнавшись про ту долю, яка спіткала К. В. Харламповича, М.С. Грушевський розпочав активну роботу, спрямовану на порятунок або хоча б полегшення долі свого колеги.

Крім того, вчений активно спілкувався з А. Ю. Кримським, С. О. Єфремо-вим, М. М. Могилянським. Листування з останнім було викликано співпрацею Костянтина Васильовича з Комісією для складання біографічного словника видатних українських діячів, яку той очолював.

Листування К. В. Харламповича з керівним складом ВУАН, яке стало основним джерелом написання даного підрозділу, не в останню чергу представляє й великий спектр наукових контактів академіка з іншими українськими вченими, чиї прізвища неодноразово згадуються на сторінках цих листів. Незважаючи на виявлену та частково опубліковану епістолярну спадщину К. В. Харламповича, вона не є всеохоплюючою і передбачає нові відкриття та розширення наших знань з біографії та діяльності вченого.

У підрозділі 3.3. - «Професійні та приватні контакти К. В. Харламповича з українськими та російськими вченими (1914-1932 рр.)» підкреслюється, що серед контактів К. В. Харламповича з російськими та українськими вченими протягом 1914-1932 років особливої уваги заслуговують його стосунки з В. П. Науменком (редактором часопису «Киевская старина»), С. Т. Голубєвим (фахівцем з церковної історії), П. М. Поповим (літературознавцем, фольклористом, мистецтвознавцем, книгознавцем), М. М. Бережковим (ніжинським істориком та викладачем), які також знайшли своє відображення в листуванні кореспондентів.

Усі виявлені автором в українських архівосховищах матеріали доводять, що протягом життя К. В. Харлампович вів велике листування з різними відомими та малознаними представниками української науки. Епістолярій вченого розкриває чимало фактів його біографії, питань наукової співпраці, джерельної основи його власних досліджень останніх років життя, коло соціокультурних зв'язків та багато інших побічних відомостей, які можна використовувати при дослідженні різних тем, зокрема роботи структур ВУАН, повсякденного життя академічної еліти, відображенні загальнополітичної ситуації кінця 1920-х - початку 1930-х років на існуванні старої наукової інтелігенції та її пристосуванні до нових умов життя тощо.

Четвертий розділ - «Сфера наукових інтересів та історичні погляди К. В. Харламповича» - представляє процес визначення кола наукових зацікавлень К. В. Харламповича, зміст його основних праць історії шкільної освіти XVI-XVII ст., так званого «малоросійського впливу» на культуру та церкву Росії, що відбувався протягом XVI-XVIII ст., а також з історії грецької громади м. Ніжина.

У підрозділі 4.1. - «Питання історії шкільної освіти та окремих навчальних закладів в творах К. В. Харламповича» - підкреслено, що з більш, ніж 135 праць відомого вченого, питанням шкільної освіти, боротьбі грецьких (східних) та латинських (західних) впливів, історії окремих навчальних закладів або біографіям викладачів, К. В. Харлампович присвятив майже 15 ґрунтовних праць, зауважень/заміток та рецензій. Його науковий доробок нараховує біля десяти рецензій на Наукові записки різних навчальних закладів радянської України.

Серед найбільш вагомих праць, які були значними в інтелектуальній біографії самого вченого, а з іншого - становили визначні віхи в розвитку історіографії даної проблематики були його магістерська праця «Западно-русские православные школы XVI и начала XVII в., отношение их к инославным, религиозное обучение в них и заслуги их в деле защиты православной веры и церкви»; статті «К истории западнорусского просвещения. Виленская братская школа в первые полвека ее существования» (1897), «Острожская православная школа (историко-критический очерк)» (1897), «Казанские новокрещенские школы: (К истории христианизации инородцев Казанской епархии в XVIII в.)» (1903) та ін. Аналіз цих праць, присвячених історії шкільної освіти XVI-XVIII ст. на теренах Західної Русі (нинішніх територій Литви, Білорусі та України) та Московської держави, можна зазначити, що зміст цих праць доводить високий рівень обізнаності автора з джерелами та історіографією питань, які він досліджував. Головним здобутком вченого було ретельне дослідження процесу створення переважної більшості колегіумів та шкіл протягом XVI-XVIII ст. на теренах Західної Русі, принципів їхньої навчальної роботи, взаємовплив православних, католицьких та протестантських навчальних закладів; етапи становлення системи релігійної освіти неросійського населення Середнього Поволжя та Сибіру, тощо.

Зацікавлення К. В. Харламповича питаннями історії шкільної освіти підготували ґрунт для вивчення більш широкої теми, а саме: «малоросійського впливу на великоруське церковне та культурне життя XVI-XVIII ст.».

У підрозділі 4.2. - «К. В. Харлампович та його дослідження малоросійсь-кого впливу на великоруське церковне життя» проаналізована творча спадщина академіка із зазначеного питання.

Для вченого не було сумніву щодо наявності та прояву цього впливу протягом зазначеного часу. Однак, вже починаючи з другої половини XVIII ст. розпочався зворотній процес, тобто впливу «великоросіян» на церковне життя, побут та культуру «малоросіян». В цілому можемо констатувати, що праця К. В. Харламповича «Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь» стала не лише основним науковим здобутком вченого, але й важливою віхою у розвитку тогочасної історіографії. Величезний фактичний матеріал, зібраний істориком з історії питань, які він розглядав, маса довідникової інформації, критичний аналіз праць його попередників та колег, ґрунтовні власні висновки К. В. Харламповича, обумовили її високу оцінку як сучасниками, так і нащадками. На жаль, історичні обставини та політичні події середини - кінця 1910-х років, тобто початок Першої світової війни, Лютнева революція та Жовтневий переворот, а згодом серйозні повороти долі самого вченого, не сприяли належній увазі наукової спільноти до цієї праці. Відомо, лише, що за неї історик отримав ступінь доктора церковної історії, а в липні 1917 р., визнаючи його знання та досвід, Рада Казанського університету обрала його ординарним професором, а сама ж праця здобула автору ще одну Карповську та Уваровську премії. Сучасні науковці Росії та України широко використовують цю працю не лише, як самодостатнє дослідження, але й як джерело численних фактів з питань культурних взаємовпливів, біографій окремих церковних та педагогічних діячів XVI?XVIII ст., історії художнього та музичного мистецтва тощо. Змістом свого твору вчений довів свій хист історика-документаліста, кожен аргумент якого, мав бути підтвердженим текстом історичного джерела, а також науковця з аналітично-критичним мисленням.

У підрозділі 4.3. - «Грекознавчі» студії К. В. Харламповича: зміст та місце в українській історіографії» проаналізована наукова спадщина дослідника із зазначеного питання.

Відзначено, що опинившись на тимчасовому проживанні у м. Ніжин Чернігівської губернії, К. В. Харлампович присвятив себе вивченню історичного минулого грецької громади цього міста, здійснив перше наукове дослідження з історії Ніжинського грецького братства першого століття його існування, а також докладно вивчив архівну спадщину греків. Ці праці зайняли окреме місце як у науковому доробку самого вченого, так і у вітчизняній історичній науці ХХ - ХХІ століть. Виявлення у цих працях сильних та слабких сторін досліджень попередників, опис та критичний аналіз наявних джерел, а також визначення напрямків майбутніх досліджень, назавжди вписали ім'я К. В. Харламповича у скрижалі історичної науки ХХ ст.

На жаль, із п'яти нарисів ученого, присвячених різним аспектам буття ніжинської грецької громади, було видано лише перший (решта вже були видані дослідниками творчості К. В. Харламповича наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.). Ідеологічна та наукова кон'юнктура того часу не збігалися з напрямом пошуків К. В. Харламповича. Учений помер 1932 р., так і не дочекавшись повної публікації своїх праць. Набуття державною політикою репресивного характеру, зміни у ставленні до етнічних меншин, що апріорі розглядалися як «вороги народу», призупинило на певний час розвиток грекознавчих студій.

У висновках викладено результати дослідження та основні положення, що виносяться на захист:

1. Життєвий та творчий шлях вченого можуть бути умовно розподілені на кілька періодів: «петербурзький» (період навчання), «казанський» (період становлення), «киргизький» (період заслання), «ніжинський», «київський», кожен з яких має чіткі хронологічні межі та окрему характеристику.

2. На визначення життєвого шляху К. В. Харламповича, особливо його педагогічної діяльності, суттєво вплинули роки навчання у Санкт-Петербурзькій духовній академії. Водночас на формування його наукових поглядів значний вплив мали такі вчені, як М. О. Коялович, П. М. Жукович, П. Ф. Ніколаєвський, котрі були викладачами цього навчального закладу. Їхній авторитет протягом життя визначав наукові зацікавлення історика, що знайшло відображення у найголовніших монографіях К. В. Харламповича та відобразилося у приватному листуванні вченого.

3. Одним з найвагоміших чинників, який кардинально впливав на життя та наукову діяльність К. В. Харламповича, була зміна політико-ідеологічної ситуації в країні протягом 1917 - початку 1930-х років. Саме вона визначала не лише напрямки досліджень вченого та його наукові уподобання, але й тривалість та зміст наукових контактів, соціокультурне середовище, в якому обертався дослідник.

4. Матеріали приватного листування К. В. Харламповича зі своїми російськими та українськими колегами є цікавим та надзвичайно інформативним джерелом для розкриття всіх сторін їх життя та діяльності. У державі, де офіційною формою правління була диктатура, лише особисте листування з близькими за переконаннями людьми залишалося єдиним простором для вільного виявлення власних думок. Саме ці джерела дозволяють почути справжній голос того покоління наукової еліти, яке згодом на довгі десятиліття кануло в небуття історії.

5. Взаємини К. В. Харламповича з керівним складом ВУАН містили як офіційну складову (контакти, пов'язані з обранням на академічну посаду, а згодом - з заходами, спрямованими на скасування рішення про заслання вченого і його повернення в Україну), так і приватну (визначену особистими знайомствами, приятельськими стосунками, родинними зв'язками). Члени ВУАН взяли найактивнішу участь у справі захисту, моральної та матеріальної підтримки академіка К. В. Харламповича протягом років заслання, а також у намаганні повернути його в Україну, відновленні у лавах дійсних членів УАН.

6. Особливу роль у житті К. В. Харламповича другої половини
1920-х років відіграв М. С. Грушевський. Він сприяв збереженню рівня наукової кваліфікації Костянтина Васильовича, засвоєння ним нових знань та набуття навичок, розширенню кола наукових зацікавлень вченого, а також легалізації його співпраці з ВУАН у найскрутніші часи заслання та проживання в Україні.

7. Аналіз праць К. В. Харламповича з історії шкільної освіти та окремих навчальних закладів XVI-XVIII ст. дозволяє стверджувати про високий рівень обізнаності автора з джерелами та історіографією питань, які він досліджував. Приступаючи до написання узагальнюючих творів, історик попередньо ретельно вивчав окремі сюжети теми. Територіальна на хронологічна широта наукових зацікавлень К. В. Харламповича суттєво впливала на залучення ним значної кількості різномовних матеріалів, а отже, й на об'єктивізацію висновків його досліджень. Ґрунтовні та глибокі знання зазначеної теми зробили вченого справжнім фахівцем своєї справи, рівним якому на той час (а ще більше за радянських часів) не було.

8. Важливе значення для розвитку сучасних історичних досліджень з історії церкви, освіти та культури XVI - XVIII ст. мають висновки К. В. Харламповича щодо змісту «малоросійського впливу» на відповідні інституції та процеси в межах Великоросії (Росії). Для історика питання, яке він брався досліджувати, стояло однозначно: культурний вплив «малороссов» на «великорусское общество» протягом XVI - XVIII ст. не підлягало жодним сумнівам, однак історичні обставини були не на користь перших і з другої половини XVIII ст. розпочався зворотній процес - вплив «великоросів» на «малоросіян».

9. Протягом останніх років свого творчого життя К. В. Харлампович присвятив себе вивченню історичного минулого грецької громади м. Ніжина, здійснив перше наукове дослідження з історії Ніжинського грецького братства першого століття його існування, а також докладно вивчив архівну спадщину греків. Ці праці зайняли окреме місце як у науковому доробку самого вченого, так і у вітчизняній еллінистиці ХХ - ХХІ ст.

Дане дисертаційне дослідження не претендує на вичерпне висвітлення біографії, педагогічної, громадської та наукової діяльності видатного вченого, яким був К. В. Харлампович. Обсяг дисертаційної праці не дозволив авторці повноцінно втілити свій задум створення інтелектуальної біографії вченого. Натомість подібна ситуація дозволяє залишити певні сюжети для майбутніх досліджень, спрямованих на розширення наших знань про Костянтина Васильовича Харламповича та відповідну оцінку його внеску у розвиток вітчизняної історичної науки.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

1. Медовкіна Л. Ю. К. В. Харлампович: трагічні сторінки біографії відомого історика / Л. Ю. Медовкіна // Історичні і політологічні дослідження. - № 3-4 (39-40), 2008. - С. 52-58.

2. Медовкіна Л. Ю. Діяльність К. В. Харлампович в Україні / Медовкіна Л. Ю. // Історичні записки: Збірник наукових праць. - Вип.22, 2009. - С. 162-168.

3. Медовкіна Л. Ю. Казанський період в науковій діяльності К. В. Харламповича / Л. Ю. Медовкіна // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т.115. - Вип.102. Історичні науки, 2009. - С. 107-111.

4. Медовкіна Л. Ю. Матеріали листування К. В. Харламповича та О. І. Соболевського як джерело з історії наукової еліти 20-30-х рр. ХХ ст. / Л. Ю. Медовкіна // Історичні і політологічні дослідження. - № 2 (42), 2009. - С. 32-39.

5. Медовкіна Л. Ю. Питання історії шкільної освіти та окремих навчальних закладів в роботах К. В. Харламповича / Л. Ю.Медовкіна // Гілея: Збірник наукових праць. - Вип.34, 2010. - С. 37-45.

6. Медовкіна Л. Ю. Листування К. Харламповича з М. Бережковим (за матеріалами ІР НБУВ) / Л. Ю. Медовкіна // Сіверянський літопис. - № 1, 2010. - С. 105-110.

7. Медовкіна Л. Ю. «Грекознавчi» студiї Костянтина Харламповича: змiст та місце в українськiй iсторiографiї ХХ ст. / Л. Ю. Медовкіна // Історіографічні дослідження в Україні. - Вип. 20, 2010.- С. 406-437.

8. Медовкіна Л. Ю. К. В. Харлампович та його дослідження малоросійського впливу на великоруське церковне життя / Л. Ю. Медовкіна // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 115. - Вип.102. Історичні науки, 2010. - С. 104-109.

9. Медовкіна Л. Ю. К. В. Харлампович - основні віхи життя та творчості / Л. Ю. Медовкіна // Матеріали наукової конференції професорсько-викладацького складу, наукових співробітників і аспірантів Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2007-2008 рр. (Донецьк, 6 квітня - 14 травня 2009 р.) - Т.2. - Суспільно-гуманітарні науки. - Донецьк, 2009. - С. 119-120.

10. Медовкіна Л. Ю. Слідча справа академіка К. В. Харламповича / Л. Ю. Медовкіна // Матеріали Другої Всеукраїнської наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Білі плями» в історії України у контексті світового розвитку» (Луганськ, 20 травня 2009 р.). - Луганськ, 2009. - С. 68-70.

11. Медовкіна Л. Ю. К. В. Харлампович: доля історика в умовах тоталітарного режиму / Л. Ю. Медовкіна // Українська державність: історія і сучасність. Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених (26 листопада 2009 р.). - Част. І. - Маріуполь, 2009. - С.76-77.

12. Медовкіна Л. Ю. Наукові та соціокультурні зв'язки К. В. Харламповича / Л. Ю. Медовкіна // Каразінські читання (історичні науки): Тези доповідей 63-ї міжнародної наукової конференції (м. Харків, 23 квітня 2010 р.). - Харків, 2010. - С. 239-241.

13. Медовкина Л. Ю. Из эпистолярного наследия А. И. Соболевского: письма К. В. Харламповича / Л. Ю. Медовкина // Материалы Научной конференции «Ломоносовские чтения» 2010 года и Международной Научной конференции студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов-2010». - Севастополь, 2010. - С. 371-373.

АНОТАЦІЇ

Медовкіна Л. Ю. Костянтин Васильович Харлампович (1870-1932): інтелектуальна біографія історика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2010.

У дисертації досліджується інтелектуальна біографія, педагогічна, громадська та наукова діяльність одного з видатних вчених, академіка ВУАН К. В. Харламповича (1870-1932 рр.). Робота побудована на великій кількості джерел та архівних матеріалів, частина яких вперше вводиться до наукового обігу. Автором визначено основні періоди життя та творчості вченого, проаналізовано матеріали слідчої справи та з'ясовано безпідставність висунутих проти нього звинувачень. Досліджено соціокультурне оточення та наукові зв'язки дослідника, характер професійних та приватних стосунків між ним та його колегами по цеху. Особливе місце в роботі присвячено аналізу сфери наукових інтересів та історичних поглядів К. В. Харламповича.

...