Монгольське завоювання Дашт-і Кипчак у ХІІІ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А.Ю. КРИМСЬКОГО

УДК 94 (5):94 (4)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

МОНГОЛЬСЬКЕ ЗАВОЮВАННЯ ДАШТ-І КИПЧАК У ХІІІ ст.

07.00.02 - Всесвітня історія

ПИЛИПЧУК Ярослав Валентинович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті сходознавства ім. А.Ю. Кримського Національної академії наук України

Науковий керівник: доктор історичних наук, ст. наук. Співробітник Бубенок Олег Борисович, завідувач відділу Євразійського степу Інституту сходознавства ім.А.Ю. Кримського НАНУ

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Отрощенко Віталій Васильович, завідувач відділу енеоліту - бронзової доби Інституту археології НАНУ

кандидат історичних наук Бабенко Роман Вікторович, доцент кафедри всесвітньої історії Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова.

Захист відбудеться “14” квітня 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.01 в Інституті сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України (01001, м.Київ, вул. Грушевського, 4; тел. 278-76-52).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4, кім. 207).

Автореферат розісланий “5 березня 2010 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. Д. Василюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Важливість дослідження історії кипчацьких племен, які кочували у західній частині євразійських степів, зумовлена, насамперед, значимістю ролі цих тюркомовних номадів у історичному розвитку країн Європи та Азії. Правлячі династії Грузії, Угорщини, Русі та держави хорезмшахів були пов'язані з ними матримоніальними зв'язками. Принаймні дві царські династії Болгарії походили від кипчацьких вождів. Китайські, монгольські, тюркські, перські, арабські, вірменські, грузинські, слов'янські, візантійські, латиномовні хроністи неодноразово згадували про кипчаків та їхні війни з монголами у першій половині ХІІІ ст.

У історіографії відсутнє спеціальне дослідження з історії монголо-кипчацьких воєн. Зазначена проблема є нагальною і потребує глибокого наукового аналізу, позбавленого традиційних стереотипів стосовно тюркських народів. У зв'язку з поверненням на історичну батьківщину кримських татар виникла необхідність гармонізації міжетнічних відносин в Україні, що вимагає максимально виваженого та аргументованого підходу до ключових питань історії тюркських народів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота “Монгольське завоювання Дашт-і Кипчак у ХІІІ ст.” є складовою частиною планів наукової діяльності Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського Національної академії наук України. Дисертацію було виконано в межах науково-дослідницької теми: №0107U002480 “Україна та країни Центральної Азії: міжцивілізаційний діалог у контексті глобальних трансформаційних процесів”.

Об'єктом дослідження є політичні події, що відбувалися на теренах Великого Євразійського степу напередодні та під час монгольських завоювань. Предметом дослідження є історія кипчаків як найпотужнішої політичної сили у західній частині Євразійського степу, які згодом склали основну масу населення Улусу Джучі.

Метою роботи є дослідження історії монголо-кипчацьких воєн та динаміки подій, що відбулися у Дашт-і Кипчаку. Досягнення поставленої мети передбачило виконання таких завдань:

1) провести аналіз наративних джерел та наукових праць, що стосуються історії євразійських степів ХІІІ ст., та з'ясувати ступінь дослідженості проблеми;

2) дослідити структуру та етнічний склад племінних конфедерацій кипчаків та характер їхніх відносин із сусідніми державами напередодні монгольського завоювання;

3) визначити хронологію та етапи монгольського завоювання східної частини Дашт-і Кипчак;

4) з'ясувати обставини вторгнення туменів Субедея-багатура та Джебе-нойона до східноєвропейського степу (1222 - 1223 рр.);

5) висвітлити локальні аспекти історії кипчаків під час “Великого Західного походу” (1236 - 1242 рр.).

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, науковості та об'єктивності, що використовувалися для дослідження та реконструкції етапів монгольського завоювання. Використання зазначених принципів дозволило простежити причинно-наслідкові зв'язки між воєнно-політичними подіями ХІІІ ст. в Євразійському степу.

Неможливість застосування до кочівників Євразійського степу та горян Північного Кавказу соціальної термінології, характерної для західноєвропейського феодалізму, змусила автора відмовитися від формаційного підходу.

Згідно з розробками Т. Барфілда, видається доцільним класифікація ханств кипчаків як вождівств. Щодо їхньої політичної структури є слушним термін “конфедерація племен”, запропонований П. Голденом. Традиційний для радянської історіографії етнонім “половці” не використовується, а замість нього вживаються етноніми “кипчаки” та “кумани”, які є тюркськими за походженням і більш поширені у світовій історіографії. Ці етноніми не є синонімами і позначають два етнічно споріднених тюркських народи. Методи дослідження. При написанні дисертаційного дослідження автор використав системний, проблемно-хронологічний методи та метод історичної реконструкції, що дало можливість розглянути події ХІІІ ст. у динаміці та часовій послідовності.

Завдяки застосуванню порівняльно-історичного методу, політику Улусу Джучі щодо залежних держав порівняно з досвідом інших “кочових імперій” стосовно васальних правителів землеробських суспільств, визначені їх спільні та відмінні риси.

Методом синхронізації досліджувалися процеси, які відбувались у наслідок монгольського завоювання у західноєвразійських степах та прилеглих регіонах, що дало можливість простежити їхню динаміку. Вищевказані методи дозволили також здійснити історіографічний аналіз наукової літератури з зазначеної проблеми, дослідити джерела, систематизувати й узагальнити отриману інформацію та забезпечити наукову вірогідність результатів дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють проміжок часу від початку монгольського завоювання з 1205 р. до 1282 р. Нижня хронологічна межа зумовлена відомостями писемних джерел щодо початку монгольського завоювання східноєвропейських степів.

Верхня межа пов'язана з остаточним входженням куманів та кипчаків до складу Улусу Джучі. Ми вважаємо, що саме 1282 р. був часом остаточного підкорення куманів монголами, оскільки саме тоді до Дашт-і Кипчак повернулися ті кумани та кипчаки, які бажали зберігати тюркську ідентичність.

З метою глибшого та предметнішого розгляду проблеми доцільно іноді виходити за окреслені хронологічні межі.

Територіальні межі дослідження охоплюють простори західноєвразійських степів та регіони, куди масово мігрували кипчаки та кумани (Угорщина та Балканський півострів).

При висвітленні окремих конкретних подій, пов'язаних із війнами Джучидів, автор розглядав проблеми історії країн Європи й Азії.

Наукову новизну дослідження становить те, що вперше в історіографії у центрі уваги перебуває історія монголо-кипчацьких воєн, розкриті їхні передумови та наслідки. Простежено основні напрямки кипчацьких та куманських міграцій, а також адаптацію кочівників на нових територіях. Запропоновано нову періодизацію монгольського завоювання Дашт-і Кипчак, а також детально розроблено проблему монгольсько-кипчацьких воєн.

Практичне значення отриманих результатів полягає, насамперед, у тому, що дослідження значною мірою доповнює та суттєво розширює увесь спектр наших знань з історії тюркських народів Східної Європи та Центральної Азії. Матеріали, спостереження, висновки дослідження можуть бути використані при викладанні спецкурсів на історичних факультетах вищих навчальних закладів.

Поза тим, вони можуть стати корисними при написанні узагальнюючих навчальних та довідкових посібників з історії воєн та військового мистецтва, а також при оформленні відповідних музейних експозицій.

Особистий внесок здобувача. Усі статті були написані автором дисертації одноосібно.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження пройшли апробацію на міжнародних наукових конференціях: ХІ сходознавчі читання А. Кримського, Київ. 7-8 червня 2007 р.; Другі всеукраїнські Драгоманівські читання молодих істориків, Київ, 14 березня 2008 р.; Цирендоржиєвські читання - 2008, Київ, 26-27 вересня 2008 р.; ХІІ сходознавчі читання А. Кримського, Київ, 2-3 жовтня 2008 р.; Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії 14 березня 2008 р.; ХІІІ сходознавчі читання А. Кримського, Київ, 22-23 жовтня 2009 р. Публікації. Основні результати дослідження викладено в 11 публікаціях, з яких 4 статті у фахових наукових виданнях, занесених до реєстру ВАК України, 2 - в іноземній науковій періодиці, 5 публікацій - тези доповідей на наукових конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів (12 підрозділів) та висновків, переліку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації - 262 с.; обсяг основного тексту дисертації становить 213 с.; список джерел і літератури - 546 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначені мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, хронологічні та територіальні межі, показані практичне значення та апробація результатів дослідження.

У першому розділі “Джерельна база та ступінь дослідженності проблеми” здійснено огляд використаних джерел та визначено ступінь розробленості проблеми. Розділ складається з двох підрозділів.

Джерельна база даної роботи достатньо широка. Умовно усі джерела можна поділити на європейські та східні. Серед східних варті уваги джерела, написані монгольською, китайською, арабською, грузинською, вірменською мовами, на фарсі та узбецькій. Серед монгольських джерел необхідно виокремити “Таємну Історію монголів” та “Алтан Тобчі” Лубсан Данзана. Ці хроніки знайомлять нас із монголо-кипчацькими відносинами напередодні монгольської експансії. Головним джерелом, яке дозволяє нам ознайомитись з поглядами китайців, є “Юань-ші (Історія династії Юань)”. Свідчення цього джерела висвітлюють бачення монгольського завоювання Дашт-і Кипчак у Великій Монгольській імперії: перші монгольські вторгнення до східної частини Дашт-і Кипчак, похід Субедея та Джебе до східноєвропейських степів, війна з ханом племені ільбарі Бачманом, “Великий Західний похід”.

Дослідження історії монголів та кипчаків було б неможливе без матеріалів істориків ісламського світу. Останні можна поділити на перські, тюркські та арабські. Найбільш повно історія західноєвразійських кочівників висвітлена у “Збірнику літописів” Рашида ад-Діна. Серед тюркських хронік необхідно згадати книги Абу-л-Газі “Родовід тюрків” та “Родовід туркменів”. Серед арабських хронік були використані роботи Ібн ал-Асіра, ан-Нувайрі, Ібн Халдуна та ін.

Велике значення для висвітлення подій на Північному Кавказі має анонімний грузинський хронограф. У хроніках вірменських кліриків Вардана, Кіракоса Гандзакеці та Себастаці йдеться про кипчаків на Південному Кавказі.

Європейських хроністів можна поділити на слов'янських, візантійських грекомовних та західноєвропейських латиномовних. Так, візантійці Георгій Акрополіт, Георгій Пахімер, Никифор Григора описували дії куманів та кипчаків на Балканському півострові. Серед слов'янських літописів, де було описано Калкську битву, варто виокремити Іпатіївський, Новгородський Перший та Лаврентіївський літописи. Серед європейських латиномовних хроністів можна назвати Генріха Латвійського, Рогерія, Альберика де Труа Фонтене. Варто виділити також мемуари, більшість з яких мали характер подорожніх нотаток і були написані латиною. Так, Джіованні де Плано Карпіні, Вільгельм Рубрук та Марко Поло зосередилися на описі територій Рax Mongolica. Юліан подорожуючи Східною Європою, описав території Поволжя за доби монгольського завоювання.

У другому підрозділі “Cтупінь дослідженості проблеми” проаналізовано висвітлення монголо-кипчацьких війн в історичній літературі. Серед сучасних дослідників країн Заходу вивчення історії куманів та монголів було започатковано німецькомовними фахівцями. Дану проблематику висвітлено у доробках Й. Гаммера-Пургшталя, О. Вольфа та Б. Шпулера. Особливе місце у дослідженні історії монгольсько-кипчацьких війн займає монографія Й. Маркварта “Походження народу куманів”. Франкомовна історіографія проблеми представлена роботою “Чингіз-хан. Підкорювач Всесвіту” Р. Груссе, а англомовна - доробками другої половини ХХ ст. Серед сучасних праць дослідників необхідно виокремити публікації Д. Сінора, Т. Оллсена, П. Голдена. Особливе місце у висвітленні історії кипчаків мають розробки вчених з Центрально-Східної Європи. Куманологія в Угорщині була започаткована ще у ХІХ ст. Серед сучасних угорських дослідників необхідно виокремити роботи А. Палочі-Хорвата, І. Мандокі-Конгура, І. Вашарі, Г. Хатхазі, Ф. Хорвата. У Румунії куманологія як наука почала розвиватися в останній чверті ХХ ст. Серед сучасних румунських дослідників назвемо, насамперед, В. Спінея. Серед сучасних болгарських дослідників необхідно виділити роботи П. Павлова, В. Стоянова, О. Ніколова, О. Сіляєва.

Окремо необхідно відзначити внесок російських науковців у сучасну куманологічну науку. Першим, хто спеціально дослідив проблему монгольського завоювання Дашт-і Кипчак, був І. Березін, який у 50-х рр. ХІХ ст. реконструював цю подію на базі свідчень Рашида ад-Діна. Перше монографічне дослідження, присвячене історії кипчаків, було видане істориком з України П. Голубовським. Варто зазначити, що до 1991 р. роботи дослідників з України становили одне ціле з дослідженнями істориків Російської імперії та Радянського Союзу. У радянський період цій проблематиці були присвячені статті та монографії К. Кудряшова, Б. Грекова, О. Якубовського, В. Єгорова, Г. Федорова-Давидова, С. Плетньової. Серед праць грузинських дослідників найбільш відомі публікації З. Анчабадзе та М. Мургулія.

Сучасна російська куманологічна наука займається проблемами ранньої етнічної історії кипчаків (С. Кляшторний), кипчацької археології (Ю. Гугуєв, Д. Савінов), політичної історії східноєвропейських степів (І. Князький та О. Юрченко). Куманська проблематика знайшла відображення і в публікаціях О. Пріцака та П. Толочка. У незалежній Україні історією кипчацько-монгольських війн та військовою історією кипчаків займаються О. Айбабін, Ю. Гоман, О. Головко, О. Осіпян, В. Отрощенко та ін. У татарській історіографії проблемами історії кипчаків займаються Д. Ісхаков та А. Арсланова. Турецька куманологія представлена роботою М.Ф. Кірзіоглу з історії кипчаків на Південному Кавказі. Куманологія активно розвивається у Казахстані. Для казахів історія кипчаків є вітчизняною історією. Так, етнополітичну історію кипчаків досліджують С. Ахінжанов, Б. Кумєков, О. Кадирбаєв.

У цілому, аналіз джерельної бази та історіографії переконує в наявності необхідних умов для реалізації поставлених мети й завдань дослідження.

У другому розділі “Дашт-і Кипчак напередодні монгольського завоювання” проаналізовано зовнішню політику та внутрішню структуру кипчацьких вождівств до монгольського завоювання. Розділ складається із чотирьох підрозділів. У наслідок проведеного дослідження вдалося встановити, що Дашт-і Кипчак напередодні монгольського завоювання був позбавлений політичної єдності. На його теренах існувало кілька великих конфедерацій племен. У Північно-Західному Причорномор'ї не було такого вождівства, яке б домінувало над іншими. Можна тільки стверджувати, що плем'я дурут за правління Котяна відігравало помітну роль у політичному житті Центрально-Східної Європи. Володіння Котяна розташовувались у нижній течії Дністра та Південного Буга. У Нижньому Подунав'ї та Буджаку можуть бути локалізовані ще два вождівства, очолені ханами Шир Янні та Йоною. Володіння Бортца знаходилися поблизу кордонів Угорщини і на території Куманської Єпископії. Відомо, що хан Котян орієнтувався на Русь, Шир Янні та Йона - на Болгарію, Бортц - на Угорщину. На Нижній Наддніпрянщині розташовувалися володіння конфедерації “не-диких половців”, яку очолювали клани Урус-оба та Бурдж-огли. У ХІІІ ст. ця конфедерація брала участь у війнах на Балканському півострові та в подіях біля Судака. Як вдалося встановити, на територію Донщини та Північно-Західного Кавказу поширювалась влада клану Шаруканідів племені токсоба. Правитель останнього Юрій Кончакович не загинув у наслідок походу Субедея та Джебе, а поширив свою владу на володіння “дербентських кипчаків”. Єльтукове були не окремим племенем, а кланом племені токсоба; вони підтримували ворогів Володимиро-Суздальського князівства й, відповідно, були союзниками мордвинів-ерзян та волзьких булгар. Союзниками Шаруканідів були зіхи-адиге та зіхи-кабардинці. Супротивниками кипчаків, відповідно, були алани та гірські народи Дагестану. Відомим є факт, що північнокавказькі кипчаки наймалися на службу до Багратидів та Ануштегінідів.

Конфедерацію східних кипчаків очолював клан ільбарі, який мав протомонгольське походження. До складу цього вождівства також входили племена йємеків (нащадків кімаків). Головними об'єктами їхніх нападів стала Волзька Булгарія та Саксін. Окрім того, східні кипчаки здійснювали напади на володіння булгарських васалів (іштяків) - східних угорців (угорці Ungaria Major) та башкирів. На півночі сусідами східних кипчаків були володіння тюркизованих угрів у Західному Сибіру. Періоди мирного співіснування на північному кордоні чергувались з війнами. Крайні східні кордони конфедерації східних кипчаків розташовувалися поблизу від хребта Тарбагатай. Найбільш південні території конфедерації східних кипчаків були у васальній залежності від хорезмшахів Ануштегінідів. Як вдалося встановити, у Приараллі знаходились володіння конфедерації канглів. На території Мангишлацького півострова вони межували з туркменами-язирами, з якими підтримували союзні відносини. Кангли активно інтегрувалися у структуру держави хорезмшахів і протистояли кипчакам із клану ільбарі. Східнотуркестанські кангли були васалами Караханідів, а за кара-китаїв отримали автономію і разом з карлуками кочували поблизу Алмалика та Каялика.

У третьому розділі “Монголо-кипчацькі війни першої чверті ХІІІ ст.” розглянуто комплекс питань, пов'язаних з історією Калкської битви та перших монгольських походів до Дашт-і Кипчак. Розділ складається із трьох підрозділів. Як свідчить проведене дослідження, перший монгольський похід до Дашт-і Кипчак відбувся у 1205 р. і був зумовлений тим, що кипчаки-ільбарі надали допомогу супротивникам Чингіз-хана - меркітам. Останні були споріднені із правлячим кланом східних кипчаків і отримали притулок у хана Іналджика. Монгольське військо під час цього походу очолював Субедей-багатур. Наступне вторгнення монголів у володіння ільбарі почалося під час “Західного походу”. Частина кипчаків на чолі з Тайбугою перейшла на бік Чингіз-хана і стала опорою монголів у Західному Сибіру. Інша частина східних кипчаків продовжувала опір до 1237 р. і перебувала під керівництвом хана Бачмана. Також активний спротив монголам продовжували кангли, які зазнали репресій від Чингіз-хана під час окупації Мавераннагру.

Втративши у 1221 р. внаслідок походу Джучі-хана свою виробничу базу у Приараллі, кангли та східні кипчаки відкочували до кордонів волзьких булгар та саксінів. Спираючись на допомогу своїх поволзьких союзників, Бачман та Куттуз-хан продовжували опір завойовникам. Вторгнення туменів Субедея-багатура та Джебе-нойона до Поволжя зумовило новий конфлікт, внаслідок якого монголи хоча й зазнали поразки від булгар, але здобули перемогу над канглами у Приураллі. Похід 1229 р. призвів до локальних успіхів, у наслідок чого Сунтай та Кукдай взяли під контроль приуральські степи, відтіснивши канглів та ільбарі до Поволжя. Монгольська кампанія 1232 р. у Поволжі була невдалою, бо волзькі булгари завдяки допомозі кипчаків-ільбарі, канглів та саксінів змогли зупинити агресорів на прикордонних фортифікаційних лініях Волзької Булгарії. Починаючи від 1229-1232 рр. фактично вся східна частина Дашт-і Кипчак опинилася під владою Чингізидів. Проте монголи до 1236 р. не змогли завоювати Саксін. Кипчаки та кангли Мавераннагру, які не бажали коритися монголам, продовжували боротьбу проти них у складі військ Джелала ад-Діна та делійських султанів.

Як вдалося встановити, вторгнення військ Субедея-багатура та Джебе-нойона до Східної Європи відбулося через Кавказькі гори. Домовившись із лакзами про нейтралітет, монголи атакували “дербентських кипчаків” у степах північніше Дербентського перевалу. Східні алани не надавали допомоги кипчакам, оскільки перебували з ними у ворожих відносинах. Свідчення Рашид ад-Діна та Ібн ал-Асіра про події на Північному Кавказі базувалися на припущеннях і реаліях грузинсько-кипчацьких відносин першої половини ХІІ ст. Після перемоги над “дербентськими кипчаками” монгольські війська розділилися на дві частини. Корпус, очолений Джебе-нойоном, спустошив північну околицю володінь східних та західних аланів та атакував адизькі племена, які мешкали поблизу Матархи. Здійснивши взимку 1222/1223 рр. переправу через Керченську протоку, Джебе-нойон атакував Судак, а після здобуття міста вчинив напад на володіння “лукоморських кипчаків”. Субедей-нойон, очоливши другий корпус, після перемоги над “дербентськими кипчаками”, увійшов до володінь Шаруканідів і завдав їм поразки на річці Буцзу, яку, на жаль, не можна ідентифікувати з якоюсь відомою нам річкою. Юрій Кончакович не загинув у битві, а разом з іншими кипчацькими вождями врятувався втечею на руські землі. Після Калкської битви він вижив і був союзником Джелал ад-Діна у 1229 р.

Відразу після поразки від монголів кипчаки увійшли у дипломатичний контакт з Рюриковичами і матеріально простимулювали їх. Цей фактор, а також матримоніальні зв'язки з кипчацькими володарями, зумовили міцність русько-кипчацького альянсу. Спроба монгольських емісарів розколоти його була невдалою, а їхня агресивна риторика, спричинила страту послів. Кількість кипчаків у битві не можна визначити через фрагментарність свідчень наративних джерел. Немає навіть переліку кипчацьких вождів, які взяли участь у битві. Свідчення автора Першого Новгородського літопису політично заангажовані і покликані виправдати поразки руського війська. Спираючись на широке коло джерел, зокрема Іпатіївський та Тверський літописи, “Історію династії Юань”, хроніки арабських та перських авторів, запропонована нова реконструкція перебігу Калкської битви. Відповідно до неї, галицькі, волинські, курські та кипчацькі контингенти діяли в авангарді союзного війська і першими зазнали удару від монгольських військ. У наслідок неузгодженості дій Рюриковичів, чернігівські та київські загони не змогли надати допомогу авангарду, який був змушений відступити під тиском воїнів Субедея-багатура та Джебе-нойона. Битва завершилася перемогою монголів над чернігівським контингентом та знищенням київських воїнів у оточенні. Монголи тоді не атакували Русь, хоча й переслідували русько-кипчацьке військо, а потім повернули на схід для об'єднання з військами Джучі-хана у східнокипчацьких степах.

У четвертому розділі “Великий Західний похід” досліджуються умови, характер та особливості монгольського завоювання Дашт-і Кипчак. Розділ складається з трьох підрозділів. Визнаною датою початку “Великого Західного походу” вважається 1235 р., проте, як вдалося встановити, він розпочався з дій проти волзьких булгар та їхніх союзників у 1236 р. Корпус, очолений Субедеєм-багатуром, відрізав кипчаків хана Бачмана і оточив їх у Середньому Поволжі. Відділи під керівництвом Бучека та Мунке завершили операцію у 1237 р. знищенням військ Бачмана. Бачман був представником правлячого клану східних кипчаків і до своєї смерті у 1237 р. продовжував воювати проти монголів. Аналіз письмових джерел свідчить, що після перемоги над Бачманом монголи продовжили просування на захід. Війська, які діяли проти кипчаків, очолив Берке. Саме цей хан остаточно переміг Шаруканідів та приєднав контингенти токсоба до монгольського війська. Ця подія сталася у 1238 р. Одночасно з ним у північнокавказьких степах діяв корпус Шибана, Бучека та Бурі, який, переслідуючи кипчаків, дійшов до Матархи та переміг місцевих адиге. Підкорення прикаспійських степів було здійснено у 1238 - 1239 рр. іншим монгольським корпусом, яким командував Букдай. На початку 1239 р. були остаточно підкорені лукоморські (кримські) кипчаки, які зазнали поразки від монголів на пагорбі Таткара поблизу міста Судак.

У наслідок проведеного дослідження вдалося дійти висновку, що кумано-кипчацькі міграції були спричинені поразкою, яку завдав причорноморським кипчакам у 1238 р. Берке. Племена, які кочували на теренах Наддніпрянщини та Наддністрянщини на чолі з ханом Котяном, мігрували до Угорщини в 1239 р. Король Бела IV також евакуював населення Куманської Єпископії. Сутички куманів з угорськими магнатами були викликані побоюванням зміцнення королівської влади і заміни угорської аристократії на кумано-кипчацьку. Внаслідок подій 1240 - 1241 р. значна кількість куманів та кипчаків залишила Угорщину і переселилася до північно-західних володінь (Бранічево та Белград) Другого Болгарського царства. Після смерті Коломана Асеніда багато куманів та кипчаків знову мігрувало до Угорщини й оселилося в Алфьолді. Ці переселенці, очолені Сейханом, увійшли в союз з угорцями і допомагали їм під час воєн із чехами та сербами. Нащадки куманських та кипчацьких аристократів-переселенців склали еліту Угорського королівства за правління Ласло IV Куна. Це в свою чергу призвело до другої війни угорських баронів із куманами. У наслідок поразки від угорців на озері Ход у 1282 р. кумани та кипчаки, які прагнули зберегти кочівницьку ідентичність, мусили мігрувати до території Другого Болгарського царства та Галицько-Волинського князівства. Придунайські кумани мігрували до Болгарії у 1237 - 1239 рр. До них належали і хани Шир Янні та Йона. Асеніди розселили їх у своїх фракійських володіннях. Під час наближення монгольських військ до Болгарії у 1241 р. ці вожді зрадили болгар і перейшли на бік Латинської імперії, а потім - Нікейської імперії. Люди Йони та Шир Янні брали участь у подіях візантійської історії і були розселені як в Анатолії, так і у Фракії. Ініціатива конфлікту з болгарами належала не Унуз-хану (Івану Асеню ІІ), а Шир Янні та Йоні. Ті кумани, які зберегли вірність Асенідам, були розселені вздовж північно-східного кордону Другого Болгарського царства. Від їхніх вождів походили династії болгарських царів Шишманідів та Тертеридів. Куманські вожді Дорман та Куделін правили у Бранічево. Георгій Тертер належав до нащадків хана Котяна.

У висновках наведені головні підсумки дисертаційного дослідження:

1. Джерельна база історії монгольського завоювання Дашт-і Кипчак є значною та різнорідною. При вивченні проблеми використовувалися свідчення монгольських, тюркських, китайських, перських, арабських, вірменських, грузинських, слов'янських, грецьких та європейських латиномовних хроністів. Проте дані з історії куманів ще належним чином не систематизовані. До того ж, не варто віддавати перевагу хроністам тільки одного певного регіону. Доречно при дослідженні історії східної частини Дашт-і Кипчак окрім даних арабських та перських хроністів, використовувати інформацію китайських, монгольських та слов'янських джерел. Для того щоб найбільш правдиво реконструювати минуле північнокавказьких степів, необхідно звернутися до грузинських та слов'янських літописів. Попри те, що перські та арабські хроністи повідомляють найбільший обсяг інформації про Дашт-і Кипчак, їхні свідчення потрібно перевіряти на основі усього наявного масиву джерел. Для висвітлення кумано-кипчацьких міграцій на Балкани та до Центрально-Східної Європи першочергове значення мають латиномовні та грецькі хроніки.

У сучасній монголознавчій та тюркологічній науці є великий перелік праць, у яких згадано про монгольське завоювання Дашт-і Кипчак. З усіх робіт із куманології слід виокремити доробки П. Голубовського, О. Пріцака, С. Кляшторного, С. Плетньової, І.Вашарі, А. Палочі-Хорвата, В. Спінея, П. Голдена. Кожен із названих дослідників зробив значний внесок у розвиток куманологічної науки. Проте спеціальної студії, яка б у повному обсязі висвітлила основні віхи цієї події, у сучасній історіографії поки що немає.

2. Дашт-і Кипчак напередодні монгольського завоювання не був єдиним у політичному відношенні. Існувало кілька великих конфедерацій племен. Східні кипчаки були очолені кланом ільбарі, а основну масу населення складали йємеки (нащадки племен Кімацького каганату). Приазовські та північнокавказькі степи перебували під владою клану Шаруканідів з племені токсоба. Конфедерація “не-диких половців”, очолена кланами Бурджогли та Урусоба, може бути локалізована на Нижній Наддніпрянщині. Інші племінні конфедерації мали просту структуру. Такими є вождівства Йони, Саронія, Бортца (ханство куманів), Котяна (ханство дурутів), дербентських кипчаків та канглів. 3. Завоювання східної частини Дашт-і Кипчак можна поділити на такі етапи:

1) перший похід Субедей-багатура до Дашт-і Кипчак (Перша Туркестанська кампанія, 1205 р.), який мав на меті знищити меркітів та здійснити розвідку боєм володінь кипчаків;

2) західний похід (Друга Туркестанська кампанія, 1218 - 1224 рр.), який завершився монгольським підкоренням просторів Західного Сибіру, Центрального та Північного Казахстану;

3) кампанії 1229 та 1232 рр., які мали на меті війну з Волзькою Болгарією, і зумовили підкорення кочівників приуральських степів;

4) початок “Великого Західного походу”, який призвів до остаточної пе?ремоги над східними кипчаками на території Середнього Поволжя.

4. Вторгнення на Північний Кавказ почалося навесні 1222 р. Спочатку були переможені дербентські, а пізніше донецькі кипчаки. Алани не були союзниками кипчаків, а лакзи взагалі домовилися з монголами про нейтралітет. Корпус Джебе-нойона завдав поразки “лукоморським” (кримським) кипчакам. Більшість кипчацьких вождів втекли на територію Русі, де попросили допомоги у русів, що й призвело до Калкської битви. Разом із галицькими, волинськими та курськими загонами кипчаки зазнали поразки від монголів 31 травня 1223 р.

5. “Великий Західний похід” почався з дій у Поволжі. У 1237 р. на території Середнього Поволжя монголи перемогли Бачмана, а у 1238 р. остаточно перемогли Шаруканідів і підкорили Донщину. У 1239 р. були остаточно переможені кримські та прикаспійські кипчаки. У тому ж році внаслідок поразок від монголів, яких у 1238 р. зазнали кипчаки, велика кількість кипчаків та куманів мігрувала до Угорщини та Болгарії. “Великий Західний похід” призвів до утворення багатьох куманських анклавів на захід від просторів Дашт-і Кипчак. У Алфьолді утворилися автономні володіння кипчаків, а їхнє населення служило в угорських військах. Кумано-кипчацькі аристократи швидко осіли та асимілювалися у Болгарії та влилися до складу болгарської аристократії. Монгольське завоювання Дашт-і Кипчак призвело до утворення нової євразійської імперії - Улусу Джучі. У цій державі більшість населення і основну масу війська склали саме кипчаки. Монгольське завоювання Дашт-і Кипчак тісно пов'язане з іншими подіями світової історії - падінням держави хорезмшахів та підкоренням Русі монголами. Багато кипчаків у наслідок монгольських завоювань опинилось за межами “Великого Степу” і брали участь у подіях на Близькому Сході та у Центрально-Східній Європі, на Балканському півострові та в Індії.

монгольський кампанія кипчацький міграція

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Бачман та Чингізиди: початок Великого Західного походу // Сходознавство. - 2007. - № 39-40. - С. 116-134.

2. Перший монгольський похід на Північний Кавказ (1222-1223 рр.) // Наукові записки. Серія педагогічні та історичні науки. Вип. LXXIII (73). Серія педагогічні та історичні науки. - 2008. - С. 294-310.

3. Перше монгольське вторгнення у східноєвропейські степи: дискурс джерел та стереотипи історіографії // Сходознавство. - 2009. - № 44. - С. 71-79.

4. Кумансько-кипчацькі міграції в Центрально-Східну Європу (30-40-х рр. ХІІІ ст.) // Сходознавство. - 2009. - № 45-46. - С. 92-114.

Статті в іноземній науковій періодиці:

5. Хронология походов Субэдэя-багатура в восточный Дешт-и Кипчак // Казахская Цивилизация. - Алматы, 2008. - № 4 (32). - С. 66-75.

6. Украинская историография начала ХХІ столетия о монгольском завоевании Дешт-и Кипчак // Казахская Цивилизация. - Алматы, 2009. - № 4 (36). - С. 70-71.

Тези доповідей на наукових конференціях:

7. Кумани Нижнього Подунав'я у 50-х - на початку 70-х рр. ХІІІ ст. // ХІ сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Київ. 7-8 червня 2007 р. - Київ, 2007. - С. 90-92.

8. Куманська єпископія // ХІІ сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Київ, 2-3 жовтня 2008 р. - Київ, 2008. - С. 71-73.

9. Перший дипломатичний контакт між Руссю та Єке монгол Улус // Цирендоржиєвські читання - 2008. - IV. Тибетська цивілізація та кочові народи Євразії: крос-культурні контакти. Збірник наукових статей присвячено 85-річчю з дня народження Р.Д. Цирендоржиєва (19.05.1923 - 19.04.1999) - засновника Товариства бурятської культури м. Києва і Київської області. - Київ, 2008. - С. 454 - 461.

10. Монгольське завоювання Північного Кавказу та Приазов'я (1237-1239 рр.) // Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії: матеріали Других всеукраїнських драгоманівських читань молодих істориків. Київ, 14 березня 2008 р. - Київ, 2009. - С. 19-22.

11. Історія кипчаків у сучасній казахській історіографії // ХІІІ сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Київ, 22-23 жовтня 2009 р. - Київ, 2009. - С. 41-44.

АНОТАЦІЇ

Пилипчук Я.В. Монгольське завоювання Дашт-і Кипчак у ХІІІ ст. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Інститут сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАНУ. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню історії монгольсько-кипчацьких війн. Переглянуто усталені погляди на монгольське завоювання Дашт-і Кипчак. У доробку встановлюється тісний зв'язок колабораціонізму частини кипчаків з успіхами монгольських військ, аналізується перебіг та основні фактори монгольських кампаній у західноєвразійських степах. З'ясовано родоплемінний склад конфедерацій Дашт-і Кипчак та їхню політичну структуру. У дослідженні розкрито причини, передумови та наслідки кумано-кипчацьких міграцій. Висвітлено основні етапи монгольського завоювання Дашт-і Кипчак: “Туркестанські кампанії”, “похід західного загону”, “Великий Західний похід”.

Початок монгольського завоювання Дашт-і Кипчак можна датувати 1205 р., а підкорення східної частини цього регіону - 1229 р. Усупереч поширеній думці вдалося встановити, що алани не були союзниками кипчаків у 1222 р. Поразка у Калкській битві була зумовлена не втечею кипчаків, а неузгодженістю дій коаліційного русько-кипчацького війська. “Великий Західний похід” можна датувати 1236-1242 рр. Ця кампанія розпочалася з перемоги Субедея-багатура над Бачманом.

Останнього було вбито під час кампанії у Середньому Поволжі у 1237 р. Донецьких та наддніпрянських кипчаків було переможено у 1238 р., а кримські кипчаки зазнали поразки у 1239 р.

Міграції кипчаків та куманів паралельно відбувалися у 1237-1239 рр. у напрямку Угорщини та Болгарії. Іван Асень ІІ не здійснював напад на кипчаків, а сам виявився жертвою їхньої зради та атаки. Ключові слова: кипчаки, монголи, Дашт-і Кипчак, Велика Монгольська імперія, Великий Західний похід, кумано-кипчацькі міграції.

Пилипчук Я.В. Монгольское завоевание Дашт-и Кипчака в ХІІІ в. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. - Институт востоковедения им. А.Ю. Крымского НАНУ. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию истории монголо-кипчакских войн. В работе отображены исторические процессы и определён комплекс факторов, которые повлияли на становление монгольской власти в Дашт-и Кипчак. Определено место личности Субэдэя-багадура в завоевании западноевроазиатских степей. Уточнён этнический состав конфедераций племен Дашт-и Кипчак и их политическая структура. Освещены основные этапы монгольского завоевания Дашт-и Кипчак.

В работе установлена связь и прямая зависимость между успехами мон?гольських войск с коллаборационизмом восточных кипчаков, анализирует?ся ход и основные факторы монгольских кампаний в западноевроазиатских степях. Во время монгольского завоевания восточной части Дашт-и Кипчак множество восточных кипчаков (ильбари и йемеков) перешли на сторону монголов. Тайбуга был одним из представителей восточнокипчакской аристократии, которая приняла участие в завоевании степных и лесостепных просторов Западной Сибири. Среди западных кипчаков также были коллаборационисты. Они перешли на сторону монголов вследствие событий 1238 г. и воевали против племени дурут.

Первый поход монголов в Дашт-и Кипчак может быть датирован 1205 г. и его причиной был факт предоставления политического убежища меркитам кипчакским ханом Иналджыком. Первая битва с монголами произошла не в приаральских степях, а в междуречье Ишима и Иртыша. Поражение кипчаков в этой битве впоследствии повлияло на поведение Иналджыка и являлось причиной Отрарского инцидента. Второй поход происходил в 1218-1219 гг. и привёл к установлению монгольской власти на большинстве владений конфедерации ильбари. Джучи, Субэдэй-багатур и Джэбэ-нойон в 1221-1224 гг. действовали против западных и восточных кипчаков. Иштяки, о которых упоминал Абу-л-Гази, были не восточными венграми, а тюрками Приуралья и Западной Сибири. Монгольские завоевания привели к кипчакизации этих регионов.

Вопреки установившемуся мнению удалось установить, что кавказские аланы во время монгольских завоеваний не были союзниками кипчаков. Поход Субэдэя-багатура и Джэбэ-нойона не привел к смерти Юрия Кончаковича, а ослабил и привел к падению конфедерацию “дербентских кипчаков”. Калкская битва была проиграна в результате несогласованности действий Рюриковичей, а не действий кипчаков. Приуральские степи были завоёваны монголами в 1229 г. Бачман был вождём кипчаков-ильбари и после похода Джучи в 1221 г., возвращения Джэбэ-нойона и Субэдэя-багатура из похода в Восточную Европу заключил союз с волжскими булгарами.

“Великий Западный поход” датирован 1236-1242 гг. Он начался действиями против Бачмана в Среднем Поволжье. Именно Субэдэй разработал план операции, в результате реализации которого Мункэ и Бучек окружили кипчаков на Средней Волге и отрезали их от булгарских и саксинских союзников. Бэркэ действовал против восточноевропейских кипчаков и нанёс поражения донецким и причерноморским кипчакам в 1237-1239 гг. Шибан, Бури и Бучек воевали против северокавказских кипчаков. Они же совершили покорение Крымского полуострова. Решающее сражение произошло в начале 1239 г. на холме Таткара вблизи Судака. Битвы с западными кипчаками и куманами продолжались и на Балканах. Кипчакские отряды входили в состав болгарских войск, которые воевали на стороне Асеней против Чингизидов. Поражения кипчаков от монголов привели к массовым миграциям из Дaшт-и Кипчак. В 1219-1220 гг. восточные кипчаки и канглы мигрировали в Индию и Иран. Большинство мигрантов влилось в войска Джелал ад-Дина и делийских султанов. Во время похода Субэдэй-багатура и Джэбэ-нойона восточноевропейские и северокавказские кипчаки искали убежища во владениях Рюриковичей на степной границе. Матримониальные и политико-экономические связи кипчаков с русичами не дали монголам возможности расколоть русско-кипчакский альянс.

Во время “Великого Западного похода” миграции происходили в несколь?ких направлениях. После победы монголов над кипчаками Котяна в 1238 г. большое число кипчаков и куманов мигрировало в Венгрию. Первую миграцию в Венгрию возможно датировать 1239 г. Новое появление кипчаков в Венгрии датируется 1246 г. и связано с активностью хана Сейхана, который перешел из болгарского подданства в венгерское.

В 1239 г. куманские мигранты переселились в Болгарию. Они были расселены во Фракии. В 1242 г. эти куманы изменили болгарам. После смерти Котяна в Болгарию прибыла новые беженцы, которых расселили на Северо-Западе территории Второго Болгарского царства.

Ключевые слова: кипчаки, монголы, Дaшт-и Кипчак, Великая Монголь?ская империя, Великий Западный поход, кумано-кипчакские миграции

Pylypchuk Ya.V. The Mongolian conquer of Dasht-i Qipchaq in XIII century. Manuscript.

The thesis on obtaining candidate's degree on historical sciences, speciality 07.00.02 - World history. - A.Yu. Krymsky Institute of the Oriental Studies of the NAS of Ukraine. - Kyiv, 2010.

This thesis is dedicated to analysis of history of Mongol-Qipchaqian wars. Traditional views on Dasht-i Qipchaq conquest were reconsidered. Author supposes that qipchaqian collaborationism caused success of Mogolian troops. In this study main factors and course of events of Mongolian campaigns in west-Eurasian steps are analyzed. Ethnic composition and political structure of Dasht-i Qipchaq were specified. Also causes, backgrounds, and consequences Cuman-Qipchaqian migrations were discovered. There were enlightened main stages of the Mongolian conquest to Dasht-i Qipchaq: Western Campaign and Great Western Campaign.

The beginning of Mongolian conquest to Dasht-i Qipchaq can be dated 1205 ansubjugation of eastern part of this region can be dated 1229. Alans were not allies of Qipchaqs in 1222. Defeat in Kalkа battle was not caused by escape of Kipchaks, but incoordination of actions of Russian and Qipchaqian troops. Great Western conquest can be dated 1236-1242. This campaign started with victory of Subedey-bagatur over Bachman. Bachman was killed during campaign in midlle Volga region in 1237. Qipchaqs of Naddnipryanschina and Donschina regions were defeated 1238, and Crimean Qipchaqs were beaten in 1239. Migration of Qipchaqs and cumans took place at the same time in 1237-1239 in the direction of Hungary and Bulgaria. Ivan Asen II didn't attack qipchaqs, but was a victim of their betrayal and attack.

Key words: Qipchaqs, Mongols, Dasht-i Qipchaq, Great Mongol Empire (Yeke Mongol ulus), Great Western campaign, Cuman-Qipchaqian migrations.

Размещено на Allbest.ru