Імперія цину зовнішній політиці Великої Британії 1830-1842 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК 94 (420 : 510) «1830/1842» (043.3)

Імперія цину зовнішній політиці Великої Британії 1830 - 1842 рр.

07.00.02 - Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Грицьких Дмитро Володимирович

Луганськ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії та міжнародних відносин Державного закладу «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка» Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Бурьян Михайло Степанович,

Державний заклад «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», завідувач кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Рубель Вадим Анатолійович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри історії стародавнього світу та середніх віків;

кандидат історичних наук

Гуцол Олексій Вікторович,

Луганська обласна державна адміністрація,

головний спеціаліст відділу з питань молоді та сім'ї Управління у справах сім'ї, молоді та спорту

Захист відбудеться «3» грудня 2010 року о 10 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, вул. Ватутіна 1, корпус 8, ауд. 309.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-а).

Автореферат розісланий 2 листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради І.В.Довжук

АНОТАЦІЇ

Грицьких Д.В. Імперія Цин у зовнішній політиці Великої Британії, 1830 - 1842 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - Луганськ, 2010.

Дисертант запропонував та достатнім чином обґрунтував загальну схему розвитку британсько-китайських відносин в 1830 - 1842 роках. На цій основі було розроблено концепцію, відповідно до якої в новому світлі розкривається історія політики Великої Британії щодо імперії Цин в першій третині XIX століття.

В роботі робиться спроба відійти від спрощеного підходу, згідно з яким війна 1839 - 1842 рр. («Перша опіумна війна»), була розв'язана британськими правлячими колами з метою захистити інтереси британських торговців, промисловців та контрабандистів.

Зовнішньополітичне відомство, очолюване Дж. Пальмерстоном, беручи до уваги «опіумний фактор», використовувало його для вирішення більш масштабного завдання - визнання Пекіном Великої Британії в якості рівноправного партнера.

На думку дисертанта, політика Дж. Пальмерстона, як представника ліберальних кіл, не зводилася тільки до захисту інтересів британських підприємців. Головною метою стало наздогнати і випередити Російську імперію, яка на той час досягла більш значних результатів у розбудові відносин з Пекіном. Таким чином, серед різноманітних факторів, які визначали політику Уайтхоллу в Китаї, у 1830 - 1842 роках визначну роль відігравало геополітичне суперництво з Санкт-Петербургом.

Ключові слова: Велика Британія, імперія Цин, Російська імперія, міжнародні відносини, зовнішня політика.

Грицких Д.В. Империя Цин во внешней политике Великобритании, 1830 - 1842 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля. - Луганск, 2010.

Диссертант предложил и достаточным образом обосновал общую схему развития британско-китайских отношений в 1830 - 1842 годах. На этой основе была разработана концепция, в соответствии с которой в новом свете раскрывается история политики Великобритании в отношении империи Цин в первой трети XIX века.

В работе делается попытка отойти от упрощенного подхода, согласно которому война 1839 - 1842 гг. ("Первая опиумная война"), была развязана британскими правящими кругами с целью защитить интересы британских торовцев, промышленников и контрабандистов.

В работе делается попытка также показать отличие целевых установок консервативной и либеральной фракций в британском политикуме, представленных соответственно, герцогом Веллингтоном и Дж. Пальмерстоном, каждый из которых в свое время занимал должность главы Форин оффиса.

Диссертанту представляется, что консервативному крылу британского истеблишмента достаточно было сохранить стабильные отношения на неформальному уровне (через посредничество Гунхан). Это обеспечивало прибыльность торговли, хотя и наносило ущерб национальной гордости.

Внешнеполитическое ведомство, отражавшее интересы вигов, напротив, стремилось добиться ликвидации неравенства в отношениях с офциаильным Пекином. Неурегулирование данной проблемы в ближайшей перспективе грозило серьезным расстройством дел и утратой лидирующих позиций в регионе.

По мнению диссертанта, политика Дж. Пальмерстона, как представителя либеральных кругов, не сводилась только к защите интересов британских предпринимателей. Главной целью стало догнать и опередить Российскую империю, которая к тому времени достигла более ощутимых результатов в развитии отношений с Пекином.

Таким образом, среди разнообразных факторов, которые определяли политику Уайтхолла в Китае, в 1830 - 1842 годах ведущую роль играло геополитическое соперничество между Лондоном и Санкт-Петербургом.

Ключевые слова: Великобритания, империя Цин, Российская империя, международные отношения, внешняя политика.

Grytskykh D.V. The Qing Empire in the foreign policy of Great Britain, 1830 - 1842. - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of historical sciences after speciality 07.00.02 is World history. - East-Ukranian national university name by Volodymyr Dahl. - Luhansk, 2010.

The writer of a thesis suggested and gave sufficient grounds for the scheme of the development of the British and Chinese relationships in 1830 - 1842. On this basis the conception was found that presents the Great Britain politics' history related to the Qing Empire in the first third of the XIXth century.

In the thesis the writer tries to step aside from the simplified approach, according to which the war of 1839 - 1842 («The First Opium War») was launched by the British ruling groups in order to defend the British smugglers and industrial interests.

However, taking into the consideration the «opium factor», the foreign office, headed by John Palmerston, used it aiming to perform the more large-scale task: the recognition by Peking of the Great Britain as an equal partner.

The writer of a thesis considers that being Liberal John Palmerston conducted policy that did not boil down only to defend the British entrepreneurs interests. The main aim was to overtake and surpass the Russian Empire that achieved more considerable results in building relationship with Peking at that time. Thus, among the great number of the factors that determined the Whitehall politics in China, the main role in 1830 - 1842 played the geopolitical rivalry with Saint Petersburg.

Keywords: Great Britain, China, Russian empire, international relations, foreign policy.

пальмерстон політика британія

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Історія міжнародних відносин XIX століття, як і раніше, залишається невичерпним джерелом практичних прикладів для діючих архітекторів зовнішньої політики держав світу, і, в тому числі, України. У ті часи, напередодні утворення світової політичної системи, уже виникли всі найважливіші протиріччя, що й до сьогодні виступають лейтмотивом міжнародних відносин. Й більшість з них уже в той час мали своїм корінням протистояння держав Заходу і Росії в Азії.

На фоні цього масштабного явища зазвичай розглядаються ключові аспекти історії міжнародних відносин на Сході, серед яких - перипетії відносин між Великою Британією та імперією Цин у 30-х - на початку 40-х років XIX століття. Ці події, що зазвичай викладаються в циклі історії колоніалізму, інтерпретувалися як з точки зору їх прогресивного значення, адже це був поштовх до модернізації китайського суспільства, так і виходячи з позицій класової боротьби - як ганебний приклад агресії європейських «імперіалістів». Отже, історіографія часів «холодної війни» не залишила даний епізод світової історії без уваги, і, як здавалося, висвітила проблему в усіх можливих ракурсах. Та все ж таки, тема зберегла певні ресурси для її розвитку.

Мотиви британської політики щодо імперії Цин, інструменти, за допомогою яких ця політика втілювалася, фактори, які визначали ступінь свободи дій британських правлячих кіл - ось далеко не повний перелік питань, які все ще залишаються предметом гострих дискусій і джерелом інтересу все нових поколінь дослідників.

Отже тема, обрана для дослідження,є актуальною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексної програми Науково-дослідного центру імені В.М. Бейліса «Схід-Захід: теорія та історія міжцивілізаційних взаємостосунків» (державний номер реєстрації: №0103U003602). Робота відображає головний напрям діяльності кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин і один з пріоритетних напрямів науково-дослідної роботи Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є міжнародні відносини в Східній Азії в другій третині XIX століття.

Предмет - політика Великої Британії щодо імперії Цин у 1830 - 1842 рр.

Вибір хронологічних меж роботи - 1830 - 1842 рр. - зумовлений суттєвими змінами в зовнішній і колоніальній політиці Лондона.

У 1830 році британська Ост-Індська компанія (ОІК), яка відігравала роль ключового гравця в Азії, опинилася перед реальною загрозою втрати монополії на право торгівлі в далекосхідному регіоні, і, у тому числі, в Китаї. Це призвело до перегляду основних принципів, на яких ґрунтувалися в той час взаємовідносини з імперією Цин. Виходячи з цього визначена нижня хронологічна межа дослідження.

Оскільки криза завершилася в 1842 році анексією о. Гонконг (Сянган) і підписанням Нанкінського договору, ця дата обрана в якості такої, що знаменує закінчення певного хронологічного періоду. Саме тоді між Великою Британією та Китаєм було встановлено офіційні відносини.

Мета дослідження - на основі аналізу документальних матеріалів та з урахуванням результатів робіт попередніх дослідників, розкрити сутність політики Великої Британії щодо імперії Цин в 1830 - 1842 роках.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:

розкрити передісторію британсько-китайських відносин (до 30-х років XIX ст.);

проаналізувати зміст новацій, які виникли в політиці Великої Британії щодо імперії Цин на початку досліджуваного періоду;

показати хід та результати процесу реалізації політики Великої Британії щодо Китаю в 1830 - 1842 рр.;

висвітлити боротьбу всередині британських правлячих кіл навколо «китайського питання» в обраний період;

надати оцінку значення «опіумного фактору» у подіях того часу;

дослідити роль особистісного фактору в історії британсько-китайських відносин у 30-х - на початку 40-х років XIX ст. (Дж. Пальмерстон, Ч. Грей, А. Уелеслі, У. Непір, Ф. Девіс, Дж. Робінсон, У.Жардін, Ч.Елліот, Г.Поттінгер та інші).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на підставі аналізу широкого кола документів (офіційного листування, стенограм засідань британського парламенту, тогочасної преси, спогадів та ін.) та враховуючи результати робіт вітчизняних і зарубіжних учених, зроблена спроба ретельно дослідити еволюцію політики Великої Британії щодо імперії Цин в 1830 - 1842 рр. Як наслідок, вперше у вітчизняній (а в окремих аспектах - і в світовій) історіографії:

зроблено детальний аналіз британсько-китайських відносин в 1830 - 1842 рр.;

запропоновано оригінальну періодизацію розглянутих подій;

уточнено місце в них «опіумного питання» та «російського фактору»;

виявлено значення особистісного фактору в процесі розробки та здійснення зовнішньополітичного курсу Уайтхоллу;

обґрунтовано концепцію, яка дозволяє по-новому подивитися на мотиви, які рухали британськими правлячими колами в їх взаємовідносинах з імперією Цин в 1830 - 1842 рр.

Практична значущість дисертації полягає в тому, що основні її положення та висновки можуть бути використані дослідниками історії та актуальних проблем міжнародних відносин, а також під час підготовки навчальних курсів та спецкурсів.

Апробація отриманих результатів здійснювалась у ході обговорення змісту дисертації на засіданнях кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», відділу комплексних проблем міжнародних відносин Інституту сходознавства РАН (м. Москва), під час роботи всеукраїнських та міжнародних конференцій: «Перспективні напрями вивчення всесвітньої історії» (м. Київ, КНУ ім. Тараса Шевченка, 2006 р.), «Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин» (м. Луганськ, ЛНПУ імені Тараса Шевченка, 26 - 27 квітня 2006 р.), „Шевченківська весна” (м. Київ, КНУ ім. Тараса Шевченка, 2-3 березня 2006 р.), «Особистість в історії епохи нового та новітнього часу» пам'яті професора С.І.Ворошилова (Санкт-Петербург, 8 грудня 2009 року), «Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин» пам'яті проф. Г.Л.Бондаревського (Луганськ, 7-8 квітня 2010 р.)та ін.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження є наслідком самостійної роботи дисертанта. В статті, опублікованій спільно з І.В.Грицьких, здобувачем підготований текст, розміщений на сторінках 36-49.

Публікації. Зміст роботи розкрито в 10 авторських публікаціях, чотири з яких розміщено у виданнях, акредитованих ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається з чотирьох розділів (8 підрозділів), висновків, списку джерел і літератури (323 найменування на 30 сторінках). Обсяг дисертації без списку літератури складає 156 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, а також методологічні основи, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, представлено структуру роботи.

Перший розділ - «Історіографія, джерела і теоретико-методологічні засади дослідження» - присвячений характеристиці джерельної бази, а аткож аналізу стану наукової розробки теми та методології дослідження.

Історія відносин Великої Британії та імперії Цин у 1830 - 1842 роках не залишилася без уваги дослідників. Історіографія цього питання представлена роботами китайських, українських, російських, британських, американських та інших вчених.

Праці китайських істориків використані в російсько- та англомовних перекладах. Прикладом може слугувати робота «Нова історія Китаю», яка належить перу відомого китайського дослідника, професора, свого часу - директора Науково-дослідного інституту нової історії Китаю Фань Вень-Ланя. В перекладі російською мовою вона вийшла в 1955 році в Москві. На думку вченого "з боку Англії війна носила характер агресії, що мала за мету захоплення земель та цінностей...". Зрозуміло, це стосується також і зовнішньої політики Великої Британії в цілому. Не менше значення він відводить і «опіумному питанню», адже на його думку війна "виникла в результаті зіткнення інтересів обох сторін під час здійснення заборони торгівлі опієм та спекуляції ним". Т. Чанг та Дж. Вонг, чиї роботи було опубліковано у Великій Британії англійською у 1964 - 1978 рр., припускають, що війна могла бути спровокована дирекцією Ост-Індської компанії у зв'язку з її бажанням розширити збут опіуму, який, як відомо, вироблявся в Індії, і в такий спосіб забезпечити стабільність матеріального добробуту "Перлини британської корони".

Загалом ці роботи носять антиімперіалістичний характер, висвітлюючи «тіньові сторони» зовнішньої і колоніальної політики Великої Британії.

Українська історична наука останнім часом накопичила доволі значний потенціал у висвітленні історії міжнародних відносин в цілому, історії зовнішньої політики Великої Британії, історії Китаю епохи нового часу, і, зокрема, далекосхідного регіону.

У 90-х роках XX - на початку XXI ст. з'явилися ґрунтовні праці з історії британського і, загалом, європейського колоніалізму. Серед них можна згадати, перш за все, роботи М.С.Бур'яна, О.Б.Дьоміна та С.С. Трояна. Ці дослідники утворили власні наукові школи. Протягом першого десятиріччя XXI століття було захищено десятки дисертацій, які торкалися різноманітних аспектів Східного питання, а також політики Великої Британії, Німеччини, Франції, Іспанії та Росії на Сході в новий та новітній час. Це дослідження В.М.Шелюто, К.А.Русакова, О.П.Лук'янова, А.В.Гончаренка, В.В.Савенкова, М.І.Русанової, В.А.Крот, Р.Г.Харковського, В.В.Іщенко, В.В.Вербовського, М.В.Ширяєва, С.Ковальського, Д.В.Ласкавого, Ю.М.Блох, Л.І.Валюх, Г.В.Сталовєрової, О.В.Фоміної, О.В.Гуцола, Є.С.Волкової, П.С.Трояна та інших. Крім того світ побачили монографії та сотні статей в науковій періодиці.

Таким чином, протягом останніх десятиріч поступово формується українська історіографія колоніалізму. На певному етапі з'явилися і роботи з історії політики Великої Британії на Далекому Сході. О.В.Набока захистив кандидатську дисертацію „Тайвань і політика Великобританії на Далекому Сході в 20-х - 90-х рр. XIX ст.” (Луганськ, 2006). В тому ж році І.В.Агапітова представила роботу "Цинський Китай кінця ХVІІІ - першої третини ХІХ ст. у сприйнятті західних спостерігачів" (Одеса, 2006). В.В.Савенков та І.Ю.Савенкова вивчають діяльність Британської Ост-Індської компанії, яка відігравала важливу роль у подіях в Китаї. Т.Г.Богданова завершує роботу, в якій аналізує роль Дж. Хея у розвитку американсько-британських відносин на Далекому Сході.

Серед робіт, присвячених історії країн Азії в цілому, можна виділити підручник відомого українського сходознавця В.А.Рубеля «Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (XVIII - друга половина XIX ст.)».

Таким чином, українська історіографія зробила вагомий внесок в розробку історії міжнародних відносин, у тому числі на Далекому Сході. Певним чином досліджений і розвиток зовнішньої політики Великої Британії в новий час. Але історія британсько-китайських відносин у 1830 - 1842 рр. залишилася майже без уваги.

Більш багатою є російська історіографія. Серед робіт, які були опубліковані в Російській імперії можна назвати праці К. Скальковського, Д.Седого, М.Туган-Барановського та інші. Спеціальної уваги заслуговує книга П.Г.Міжуєва «Історія колоніальної імперії і колоніальної політики Англії». Автори цих важливих праць якщо і торкаються політики Великої Британії на Далекому Сході, то лише фрагментарно і побіжно. В центрі уваги у той час залишалися інші питання.

Радянська історіографія міжнародних відносин базувалася на працях К.Маркса та Ф. Енгельса, таких, як «Британське володарювання в Індії», «Майбутнє британського володарювання в Індії» та інших. Торкалися вони і ситуації в Китаї. В статтях «Персія і Китай», «Просування Росії в Середній Азії», «Історія торгівлі опієм», «Англо-китайський конфлікт», «Нова експедиція англійців в Китай», «Російська торгівля з Китаєм» та інших вони оцінювали британську зовнішню політику як «піратську», «хижацьку» і «грабіжницьку». Ці статті мають, передусім, політико-публіцистичний характер, але вони значно вплинули на радянську історіографію «опіумного питання» і британсько-цинських відносин. Свій внесок в розвиток ідей, висловлених К.Марксом та Ф.Енгельсом, зробив і В.І.Ленін. Достатньо згадати його фундаментальну працю «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму».

Необхідність дотримуватися «лінії партії» не завадила радянським дослідникам створити дійсно самобутню історіографічну традицію, науковий рівень якої визнаний у всьому світі. Прикладом може слугувати великий науковий спадок академіка Є.Тарлє, який зумів систематизувати історію колоніалізму в праці «Нариси з історії колоніальної політики західноєвропейських держав. Кінець XV - початок XX століття». Правда, вже той факт, що формою викладу матеріалу було обрано «нариси», свідчить про фрагментарність матеріалу, який був в розпорядженні автора даної праці. Тому не дивно, що історія британсько-китайських відносин дана лише в схематичному викладі. Подібні лакуни можна виявити і у творчості іншого радянського історика - академіка М.М. Дружиніна. В своєму змістовному нарисі «Зовнішня політика царизму, 1826 - 1849 рр.», вчений присвячує далекосхідній проблематиці лише одне речення: «Зіткнення інтересів Росії і Англії, - пише він, - мало місце і на Далекому Сході».

Інші радянські дослідники, навпаки, основну увагу приділяли саме далекосхідному регіону. Серед таких, перш за все, слід виділити академіка О.Л.Нарочницького, фундаментальна праця якого «Колоніальна політика західних держав на Далекому Сході» вийшла в 1956 р. і охоплює період з 1860 по 1895 р. Дана робота, тим не менш, має значну цінність, як приклад глибокого конкретно-історичного аналізу подій в регіоні. Здавалося б, ця монографія мала порушити «обітницю мовчання», яка була де-факто прийнята на себе радянською історіографією. Однак, увага наступного покоління дослідників також постійно оминала тему розробки і здійснення політики Великої Британії щодо Китаю в 1830 - 1842 рр. Хоча загалом вчені і не втрачали інтересу до колоніальної політики європейських держав на Сході.

Завдяки працям російських дослідників, що були опубліковані у 50-х - 70-х роках, інтенсивність і глибина вивчення історії зовнішньої політики Великої Британії набула нової якості. Правда, більшість робіт було присвячено другій половині XIX - початку XX ст. Тут можна згадати також роботу Л.Л. Зариної та С.Г. Лівшица "Британський імперіалізм в Китаї" (1896 - 1901), яка вийшла на початку 70-х років.

Лише в 1980 році світ побачила робота М.І.Сладковського «Китай і Англія», в якій була зроблена спроба відобразити еволюцію британсько-китайських відносин. Але, на нашу думку, політика Великої Британії щодо Китаю характеризується вченим дещо однобічно, переважно крізь призму «опійного питання».

Протягом 80-х - 90-х років XX століття світ побачили праці Е.Ротштейна, Н.П.Клименко, М.О.Єрофєєва, О.І.Жигаліної, І.Д.Парфьонова. Крім того, російська історіографія збагатилася низкою робіт біографічного жанру. Це статті К.Б.Виноградова, О.А.Науменко, В.В.Сергєєва, присвячені вивченню життєвих шляхів видатних британських політичних діячів і, зокрема, лорда Пальмерстона.

Отже, радянські і російські історики досліджували як механізми вироблення зовнішньої політики Великої Британії, так і фактичний зміст її втілення на місцях.

Та лише у 1998 році намітилися певні зрушення, якщо не у заповненні пробілів фактологічного плану, то, принаймні, в концептуальних підходах щодо оцінки подій 1830-1842 років. Л.С.Васильєв в підручнику "Історія Сходу" розглядає опіумний конфлікт лише як привід, необхідний Великій Британії для зміни формату відносин з Піднебесною на свою користь. Це положення є дуже продуктивним.

До цього слід додати, що, починаючи з цього року проблематика з історії політики європейських держав щодо Китаю розширилася також завдяки вивченню діяльності Російської духовної місії в Пекіні, яка тривалий час виступала фактично в якості дипломатичного представництва Росії в Китаї. Світ побачили праці А.С.Іпатової, О.В.Орліка, С.А.Шубіної, А.Г. Андрєєвої та ін. Дослідження цього аспекту російсько-китайської взаємодії дозволяє значно скоректувати уявлення про міжнародно-політичну ситуацію навколо імперії Цин в період, що вивчається.

В решті решт, наприкінці XX століття з'явилася монографія М.П.Айзенштат та Т.Н.Гелла «Англійські партії і колоніальна імперія Великої Британії в XIX столітті» (Москва, 1999), автори якої безпосередньо торкаються досліджуваних подій. М.П.Айзенштат і Т.Н.Гелла, з нашої точки зору, найбільш глибоко, серед російських істориків, проникли в сутність подій.

В цілому російська історіографія створила міцне підґрунтя для подальшого дослідження історії політики Великої Британії щодо імперії Цин в 1830-1842 роках, хоча і не містить спеціальних робіт з цієї проблематики.

Британсько-американська історіографія обраної проблематики почала формуватися ще на початку 30-х років XIX ст. В ті часи з'явилися публікації з історії та культури Китаю. Серед таких можна згадати роботи Т.Дж. Бакстона, Ч.Гуцлава та інших. Ці праці носили загалом країнознавчий характер. В період загострення британсько-китайських відносин, і, особливо, під час підведення підсумків війни, дослідники все частіше стали пов'язувати політичні події з «опіумним питанням». Тут можна згадати роботи У.Бернарда та Ф.Оксона, Дж.Ф.Девіса, Дж.Елліота, К.С.Маккензі, Р.Монтгомері, А.Натана, Г.Ч.Сірра, А.С.Телвола, І.Уоррена та інших.

В другій половині XIX ст. з'явилися перші критичні дослідження на основі доробку попередників та із залученням додаткових матеріалів. Це роботи Н.Аллена, Д.Ч.Боулжера, І.Дж.Ейтеля, Г.Мюррея, Дж. Кроуфурда, П.Гордона, Т.Лінна, Т.Барнетта, Ф.Мартіна, А.Дж.Степлтона, Ф.С.Тернера, та інші. У той же час світ побачили численні біографії британських політичних і громадських діячів, авторами їх стали Дж.Гілчріст, Дж.Річчі, У.С.Портер, У.Г.Еліот та інші.

Якісно новий етап в дослідженні історії британської політики щодо імперії Цин розпочався у 20-х роках XX ст., коли вийшли перші академічні дослідження цієї проблеми. У 1922 р. в Нью-Йорку було опубліковано «Кембриджську історію Британської зовнішньо політики 1783 - 1919 рр.», автором якої став А.У.Уард. Дане видання лише частково торкається китайського вектору в політиці Уайтхоллу. Але воно знаменує початок концептуального розмежування в оцінці досліджуваних подій.

У 1934 р. світ побачила відома робота Д.Оуена «Британська опіумна політика в Китаї та Індії», в якій досліджувана проблематика висвітлюється в марксистському ключі. Певною відповіддю на неї стала праця кембриджського історика М. Грінберга «Британська торгівля і відкриття Китаю, 1800 - 1842 рр.» (1951). В роботі обґрунтовується ідея, відповідно до якої війна стала майже несподіванкою для Форін оффісу і спалахнула внаслідок того, що британські дрібні та середні торгівці в союзі з виробниками взяли за мету зруйнувати монополію Ост-Індської компанії, і, до того ж, усунути її двійника - китайську гільдію Гунхан. Отже М.Грінберг серед мотивів творення британської політики виділяє економічні протиріччя на неформальному рівні відносин.

У пошуку праць, в яких розглядалася б політична складова тих подій довелося звернути увагу на книгу Ч. Вебстера «Зовнішня політика Пальмерстона у 1830 - 1841 рр.: Британія, ліберальний рух і Східне питання» (1951). Але, як не дивно, автор висвітлив лише євро-середземноморський напрям політики Уайтхоллу. У подальшому виявилося, що британські дослідники історії зовнішньої політики Лондона, як правило, зосереджують свою увагу саме на даному регіоні, набагато менше уваги приділяють Центральній Азії і, як правило, оминають Далекий Схід.

В цій ситуації довелося звернутися до робіт з історії Гонконгу. В 1952 р. в Нью-Йорку вийшла робота М. Коллінза «Британська адміністрація в Гонконзі», яка виявилася дуже корисною, оскільки містить важливий фактичний матеріал. До цієї ж групи публікацій можна віднести видання «Історичний словник. Гонконг і Макао», яке вийшло під редакцією Е.Робертса та Н. Лінга в 1992 р. Дані роботи носять фактологічний характер.

Дискусію в концептуальному вимірі продовжив Ч. Коллінз. В своїй роботі «Іноземні варвари. Опіумний безлад в Кантоні у 1830-х роках і передумови англо-китайської війни», опублікованій в 1968 р., він намагається довести положення про те, що Дж. Пальмерстона підштовхували до розв'язання війни два фактори: соціальна ситуація в країні і тиск з боку тих кіл британського істеблішменту, які були зацікавлені в ринках збуту британської продукції.

Робота Г. Меланкона «Китайська політика Британії і опіумна криза. Наркотики, насильство і національна гідність, 1833 - 1840 рр.», яка була опублікована в 2003 р., позначила собою підсумок дослідження цієї проблеми в англо-американській історіографії. Автор, доволі критично оцінюючи попередній історіографічний доробок, головну увагу зосередив на пошуку раніше невисвітлених мотивів творення зовнішньої політики. На його думку головним серед них стала не стільки необхідність захисту британської торгівлі, скільки прагнення діючого (ліберального) уряду утриматися при владі. Цьому мала сприяти успішна війна, легітимна з точки зору міжнародної (європейської) спільноти. Робота Глена Меланкона заслуговує на серйозну увагу. Але, на наш погляд, його концепція є лише однією з декількох, можливо, найбільш оригінальних, версій осмислення політики Уайтхоллу на Далекому Сході в 1830 - 1842 рр. Простір для подальших досліджень значною мірою залишається вільним.

В цілому ж проведений історіографічний аналіз дозволє упевнитися в необхідності поглибленого вивчення обраної проблеми. Мотиви британської політики щодо імперії Цин, інструменти, за допомогою яких ця політика втілювалася, фактори, які визначали ступінь свободи дій британських правлячих кіл все ще потребують спеціальної уваги.

Джерельну базу дослідження складають опубліковані матеріали, які, відповідно до їх походження, можна розділити на декілька категорій: офіційні державні документи, документи партійного походження (агітаційні матеріали) та публікації приватних осіб. За характером самих документів, їх можна розділити на нормативні, інформаційно-аналітичні (у тому числі - статистичні), публіцистичні та наукові (в основному - економічні та історико-географічні). В численних випадках доволі важко остаточно визначити тип того чи іншого документу, оскільки авторами публіцистичних або наукових творів часто виступали офіційні особи або представники політичних партій. Тому найбільш раціонально групувати зібрані документи за способом їх оприлюднення. Відповідно до цього критерію можна виокремити: державні документи, матеріали преси і неофіційні публікації (мемуари, памфлети, наукові та науково-популярні праці учасників і сучасників подій).

Офіційні документи представлені декількома підгрупами. Першу категорію серед них складають опубліковані тексти міжнародних угод і законодавчих актів: Нанкінського договору 1842 року, Акту про упорядкування британської торгівлі з Індією і Китаєм, Інструкції для управляючих британською торгівлею в Китаї тощо.

Опублікована в рамках офіційних видань кореспонденція, яка супроводжувала процес прийняття політичних рішень в рамках еволюції британсько-цинських відносин в 1830 - 1842 роках, складає другу категорію офіційних документів. Переважну більшість з них було опубліковано ще на початку 40-х років XIX ст.

Тут, перш за все, необхідно згадати відоме видання «Кореспонденція, що стосується Китаю», представлене обом палатам британського парламенту в 1840 році. Дані документи використовувалися під час слухань про обґрунтованість розпочатої проти імперії Цин війни і цього ж року доповнилися декількома тематичними збірниками. Загальний обсяг цих матеріалів складає понад 250 документів, які, зазвичай, супроводжуються додатками: аналітичними матеріалами, статистикою, фрагментами урядових постанов та королівських рескриптів, уривками з інших листів тощо. Так, перший з представлених у збірнику документів - лист Дж. Пальмерстона лорду Непіру, доповнений витягом з підписаною королем інструкції для суперінтендантів та декількома іншими нормативними актами. Важливі обставини досліджуваних подій розкриваються також в іншому виданні, яке побачило світ ще в 1839 році під назвою «Опіумна криза. Листи до Чарльза Елліота від американських торгівців».

Кореспонденція та інші офіційні документи, що проливають світло на розвиток британсько-цинських відносин того часу публікувалися і в подальшому. Так, у 1995 році в збірнику «Джерела з всесвітньої історії», було опубліковано у перекладі англійською мовою листи китайського уповноваженого Лінь Цзе-сюя до королеви Вікторії.

Використовуючи документи цієї підгрупи, слід пам'ятати, що конкурентний дух, який царював у британському політикумі, часто підштовхував архітекторів і виконавців зовнішньополітичних планів зберігати в таємниці істинні мотиви тих чи інших дій. Так, окрім кореспонденції, яка так чи інакше була залучена до наукового обігу, як відомо, існувало інше, «приватне» листування між учасниками подій, зокрема - Дж. Пальмерстоном та його представником в Китаї Ч. Елліотом. Вже у 1840 році парламентарі висловлювали бажання ознайомитися з цими документами, але успіху не досягли.

Доступні матеріали, тим не менше, виявилися дуже корисними і дозволили скласти уявлення про офіційний бік справи, значною мірою допомогли відновити хронологію подій, збагатили роботу фактичними даними. Офіційне листування, на відміну від законодавчих актів, дозволяє, зрештою, наблизитися до виявлення особистісного фактору в досліджуваних подіях.

Третю категорію офіційних документів склали стенограми засідань британського парламенту, так звані «парламентські дебати». Події 1831 - 1891 рр. відображає третя серія видання, здійснене видавництвом «Ганзард».

Важко переоцінити значення цих документів. Вони допомагають у критичному осмисленні доступних матеріалів. В стенограмах відобразилися особисті і групові позиції їх учасників, які аналізували важливі документи та обговорювали актуальні події. В тексті можна зустріти уривки з резонансних газетних статей, опублікованих у той час, звіти офіційних осіб та парламентських комісій, цитування офіційної та приватної кореспонденції. В атмосфері живої дискусії парламентарі іноді могли зробити публічними деякі важливі факти. Будь-який з листів та допоміжних матеріалів міг бути використаний протилежним угрупованням для обґрунтування власної позиції, що значною мірою усувало можливість «однобічного» трактування значення відображених в них подій.

Найбільш корисну інформацію можна знайти в стенограмах засідань парламенту, які відбулися навесні 1840 року, одразу після відправки Дж. Пальмерстоном британської ескадри в Китай.

Характеризуючи в цілому комплекс офіційних документів, можна зазначити, що вони дозволили створити міцний фундамент для побудови даного дослідження.

Другу групу джерел складають матеріали, опубліковані на сторінках тогочасної преси. «Таймс», «Морнінг хронікл», «Квортерлі ревью» та інші публікували найрізноманітніші матеріали: листи державних службовців, інформаційно-аналітичні, біографічні та історичні огляди, повідомлення про останні факти «з місця подій», фрагменти статей з інших газет (у тому числі й зарубіжних), листи до редактора тощо. Окремо можна відзначити старішу англомовну газету на європейському континенті «Галігнаніз Мессенджер» (Galignani's Messenger), в якій передруковувалися найбільш цікаві матеріали з видань, які випускалися як в Лондоні, так і на місцях подій, у тому числі й у Кантоні.

Багатий матеріал можна зустріти в номерах, які виходили між 1833 та 1843 роками, в часи ескалації напруги у відносинах з імперією Цинь.

Третю групу в сукупності документальних матеріалів складають спогади, листування, наукові праці учасників та сучасників досліджуваного періоду, які відображають неофіційні оцінки поточних подій окремими людьми.

Подібного кшталту публікації, які проливають світло на події в Китаї, були дуже популярними. Дослідження «таємничого Сходу» в той час лише розпочиналося, і тому дрібниці з повсякденного буття аборигенів надзвичайно цікавили британську громадськість. Кількість таких публікацій збільшувалася пропорційно зростанню економічного та військово-стратегічного інтересу до Сходу. Різке збільшення їх кількості припадає саме на 1830-ті - 1840-ві роки, коли Китай опинився в епіцентрі скандальних новин.

Незважаючи на те, що усі матеріали цієї групи мають «особистісне» походження, серед них можна зустріти документи різних категорій. Деякі з них носять характер звернення до громадськості і часто були опубліковані у формі «відкритих листів», в яких приверталася увага до широкого кола питань. Серед них можна зустріти «Лист підданим Великої Британії із поясненням стану комерційних відносин з Китаєм», опублікований у вигляді памфлету анонімним «відвідувачем» Піднебесної у 1836 р. Наступного року Дж. Т. Лей випустив памфлет «Торгівля з Китаєм. Лист, адресований Британській громадськості».

Окремі роботи такого типу можна визнати своєрідними «сповідями» осіб, які мали безпосереднє відношення до вироблення і здійснення політики Великої Британії. До них можна віднести аналітичну працю П. Обера, високопоставленого чиновника Ост-Індської компанії, серію публікацій Дж. Ф. Девіса (одного з британських суперінтендантів), спогади Дж. Елліота, адмірала британського флоту, командуючого експедиційними військами в Китаї в 1840 - 1842 рр., книги К. Гутслава, християнського місіонера і мандрівника, який час від часу надавав консультації суперінтендантам. У 1830-х 1850-х роках світ побачило чимало подібних робіт. Їх авторами стали У.Бернард, Т.Бакстон, Дж.Девідсон та У.Холл, О.Холман, У.Лоурі та багато інших.

Відчутно відрізняються від щойно охарактеризованих матеріалів книги, опубліковані мандрівниками, британськими чиновниками та військовими офіцерами. Дані матеріали складають другу категорію названих джерел. Тут можна вказати на «Спогади про двадцять років, проведених на Яві, в Сінгапурі, Австралії та в Китаї» Дж. Девідсона, мемуари Л. Джоселін «Шість місяців в китайській експедиції, або уривки з щоденника солдата», книгу Дж. Макферсона «Два роки в Китаї. Спогади про експедицію в Китай з її початку в квітні 1840 до її закінчення у квітні 1842 р.» та інші. Крім того, що ці документи багаті фактичним матеріалом (хоча й таким, що потребує трудомісткого опрацювання), вони також можуть допомогти скласти уявлення про те, як саме британці сприймали далеку країну, її народ та культуру.

Характеризуючи загалом зібрані документальні матеріали, слід зазначити, що вони здебільшого не розглядалися раніше в аспекті, обраному для даного дослідження.

В цілому аналіз історіографії та джерельної бази переконує у наявності необхідних умов для реалізації поставлених мети та завдань дослідження.

Методологія дослідження. Концептуально-методологічні засади дисертації ґрунтуються на положенні, що зовнішньополітичні акції вікторіанської епохи були спрямовані не тільки на задоволення інтересів британських торговців, а й на вирішення проблем стратегічного значення.

Розв'язання конкретних завдань відбувалося через застосування проблемно-хронологічного, просопографічного, системного, порівняльного та інших методів. Хронологічний метод дозволив викласти зібраний матеріал в логічній послідовності, в єдиному, хронологічно вибудуваному наративі, прослідкувати переплетіння і перетин найважливіших сюжетних ліній, які представляли стратегії окремих «груп інтересів» в правлячих колах. Послідовне вивчення перипетій, пов'язаних із одночасною реалізацією окреслених групових стратегій виявилося можливим методом «колективних біографій» (просопографічний метод), який передбачає вивчення зв'язків між особами, від яких безпосередньо залежало здійснення політичних задумів. Використання системного методу дозволило врахувати геополітичну складову міжнародних відносин 1830 - 1842 років у Світі в цілому і, зокрема, в Східній Азії, на Далекому Сході. Значно розширив дослідницький інструментарій порівняльний метод, який, зокрема, дозволив виявити приховані відмінності у політичних установках різних угруповань британського політикуму.

У другому розділі «Витоки політики Великої Британії щодо імперії Цин» розглядається процес становлення британської політики щодо Китаю до початку 30-х років XIX ст.

Перший крок до відкриття торгівлі з Китаєм було зроблено 1553 року, коли бола споряджена експедиція для пошуку «північного шляху» (через Московське царство). Утворення «південної» траси розпочалося з підписання договору 1576 року з португальцями. Відповідно до цієї угоди англійцям дозволялося вести справи в усіх португальських торгових портах, як в Європі, так і в країнах Сходу.

При цьому, незважаючи на збільшення торгового обігу, розвиток відносин Великої Британії з Китаєм не характеризувався суттєвим прогресом. Більше того, 1757 року імператором Піднебесної було видано наказ про заборону європейцям торгувати за межами Кантону і утворення корпорації Гунхан (напівдержавної фірми, яка отримала монополію на торгівлю з «заморськими варварами»). Уся кореспонденція велася з цього часу з маркуванням листів спеціальною позначкою («пін»), яка означала неофіційний (не державний), а тому - другорядний, характер цих документів. Це правило ставило британських (і загалом - європейських) купців у принизливе становище. Додатковим ускладненням стало поширення торгівлі опієм, яка зростала на індокитайській морській трасі приблизно з 20-х років XVIII ст. Незважаючи на неодноразові заборони цієї торгівлі, вона процвітала у вигляді контрабанди.

Протягом багатьох років робилися спроби укласти офіційну угоду, для чого у 1596, 1778, 1792 та 1816 роках до Китаю були відряджені відповідні місії. Жодна з них не досягла успіху, у зв'язку з чим відносини розвивалися виключно на неформальному (господарському) рівні.

Таким став підсумок більш ніж 300-річної історії британської присутності в Китаї. Тим не менш, у порівнянні з іншими європейськими державами, сини «Туманного Альбіону» зберігали лідерство.

Але дійсне становище і перспективи британсько-китайських взаємовідносин можна зрозуміти лише ураховуючи поступ ще одного гравця на міжнародній політичній арені - Санкт-Петербургу. У 1727 році Росією та Китаєм було підписано Кяхтинський договір, яким передбачалося ведення офіційного листування між державами від імені Російського сенату та Трибуналу зовнішніх зв'язків (Палати зі справ інородців, Линфаньюань). Досягнення такого рівня відносин виявилася неможливим для Великої Британії та решти західних держав до 1842 року.

Дані обставини склали передумови для подальшого розвитку подій.

Третій розділ «Китай у політиці Великої Британії у 1830 - 1836 рр.» присвячений аналізу процесу модернізації китайської політики Лондона. Розділ містить три підрозділи: 3.1. Ліквідація монополії ОІК і творення контурів нової політики щодо імперії Цин, 1830 - 1833 рр.; 3.2. Місія лорда Непіра в Китай 1834 р.: початок реформування британсько-китайських відносин; 3.3. Реванш консерваторів і відмова від активних дій в Китаї, 1835-1836 рр.

Застій у відносинах Великої Британії та імперії Цин значною мірою був пов'язаний із загальною політичною ситуацією в З'єднаному Королівстві. Тому в умовах, коли на початку 30-х років у житті країни намітилися зрушення, вони торкнулися і стану відносин з Китаєм. Політичний процес характеризувався зміною співвідношення сил на користь торгово-промислових кіл. В 1830-му році ця тенденція проявилася в перемозі вігів на парламентських виборах.

Такий перебіг подій наближував зміну статусу ОІК і, водночас, народження нового підходу до організації як зовнішньої політики Великої Британії в цілому, так і її відносин з імперією Цин. У зв'язку з тим, що компанія представляла переважно інтереси консервативної частини британської правлячої еліти, уряд, утворений лібералами, не міг розраховувати на неї в реалізації власної політичної стратегії в регіоні. Необхідність зміни британського представництва на місцях стала очевидною. Більш зручного моменту не можна було і чекати. У 1834 році стікав термін дії Хартії 1813 року, яка закріплювала за ОІК, зокрема, і монополію на торгівлю з Китаєм. Після 1832 року вже лише 45 членів парламенту лобіювали інтереси компанії, доля якої опинилася в руках торгово-промислових кіл.

В цих умовах вігським урядом було сформовано стратегію реформування відносин з Пекіном. Замість службовців ОІК, управляючими торгівлею були призначені представники британської Корони - суперінтенданти, яких очолив У.Дж.Непір. Їх завдання визначалися спеціальною інструкцією, розробленою на основі «Акту про врегулювання торгівлі з Індією та Китаєм» (1833 р.) і зводилися до наступного: сприяти розвитку британської комерції і підтримувати дружні зв'язки з місцевою адміністрацією.

Однак дійсний зміст політики Форін оффісу розкривається в іншому документі. Дж. Пальмерстон в своєму листі доручив У. Непіру домогтися встановлення прямих політичних контактів з Пекіном. Це суперечило головному положенню інструкції: не провокувати конфлікти. Адже будь-які спроби змінити існуючий стан речей розглядалися місцевою владою як підстава для призупинення торгівлі. Та ще більш провокаційним було наступне завдання: провести дослідження берегової смуги поблизу Кантону і якомога далі на Схід. У подальшому Дж. Пальмерстону довелося виправдовуватися перед парламентаріями з цього приводу. На наш погляд, усе це свідчило про те, що керівник зовнішньополітичного відомства вів «подвійну гру», мета якої була відомою лише йому.

Одразу після прибуття в Кантон головний суперінтендант спробував встановити - в обхід корпорації Гунхан - контакти з провінційною владою. При цьому він відмовився ставити позначку «пін» на кореспонденції і оселився в британській факторії без відповідного дозволу. Очевидно, що його дії більше відповідали не інструкціям, затвердженим парламентом, а дорученням, які він отримав від голови Форін оффісу. Здавалося, що плани Дж. Пальмерстона невдовзі будуть здійснені.

Але дії У.Непіра спричинили різку реакцію з боку місцевої влади. Його примусили покинути Кантон. 26 вересня 1834 р. він відбув до Макао, де невдовзі і помер (11 жовтня 1834 р.). Отримане ним завдання залишилося невиконаним.

В перспективі це створювало необхідність призначення Дж. Пальмерстоном нового емісара. Але в час, коли звістка про смерть У. Непіра дісталася Лондона, посаду голови Форін оффісу вже три місяці обіймав герцог Веллінгтон.

Ані новий керівник зовнішньополітичного відомства, ані Р.Піль, прем'єр-міністр новоутвореного кабінету, не підтримували ідею реформування курсу щодо Китаю. Про «особисті доручення» Дж.Пальмерстона вони взагалі не знали.

Той факт, що у відносинах між британськими суперінтендантами і китайською адміністрацією в Кантоні назріла криза, став відомий Веллінгтону зі звітів лорда Непіра. Оскільки у діючого голови Форін оффісу, як і у решти членів консервативного кабінету, не було наміру радикально змінювати щось у відносинах з Китаєм, наступникам Непіра, Дж.Ф.Девісу та Дж.Робінсону, було запропоновано дотримуватися офіційної інструкції.

В результаті суперінтенданти дозволили торгівлі йти своєю «природною і звичайною чередою». На британські документи повернулася позначка «пін». Дж.Ф.Девіс та Дж.Робінсон відмовилися від спроб встановити контакти більш високого рівня, аніж це потребувалося для підтримки зв'язку з Гунхан.

Отже, активні дії з реформування відносин з Китаєм було призупинено із втратою Дж. Пальмерстоном крісла голови Форін оффісу. Лише через півроку, коли він повернувся на цю посаду (1835 р.), з'явилася можливість продовжити реалізацію обраного курсу. Правда, ще майже два роки знадобилося для того, щоб створити необхідні для цього умови, і, передусім, призначити управляючим справами в Китаї довірену особу - Ч. Елліота. Таким чином, продовження реалізації далекоглядних планів відкладалося на 1837 рік.

В четвертому розділі «Відкриття Китаю: імперія Цин у політиці Великої Британії в 1837-1842 рр.» аналізується заключний етап реалізації політики Уайтхоллу з встановлення офіційних відносин з Китаєм. Розділ складається з двох підрозділів: 4.1. Повернення до наступальної політики в Китаї, 1837 - 1839 рр.; 4.2. Перша англо-китайська («опіумна») війна та здійснення планів Дж. Пальмерстона щодо Китаю, 1839 - 1842 рр.

Призначення Ч.Елліота на посаду головного суперінтенданта означало чергову перемогу Дж. Пальмерстона в просуванні його «таємної стратегії». Попередник Елліота, Дж. Робінсон (у минулому службовець ОІК), був звільнений під приводом «скорочення штатів» при першій слушній нагоді. Очевидно, що дана фігура не влаштовувала голову Форін оффісу.

Перед новим управляючим британською торгівлею постали проблеми, які стояли свого часу і перед лордом Непіром. Аналіз стенограм засідань британського парламенту, а також листування між Елліотом і Пальмерстоном, дозволяє стверджувати, що головний суперінтендант прагнув лише одного - підвищення статусу британського представництва з рівня, обмеженого позначкою «пін». Розуміючи, що іншого шляху переконати китайців у необхідності змін не існує, він взяв курс на ескалацію напруженості у відносинах з місцевими урядовцями. Протягом 1837 - 1838 рр. Ч. Елліот не втрачав жодної можливості під виглядом захисту співвітчизників від «варварських» законів спровокувати місцеву владу на застосування сили проти британських підданих. І йому це вдалося.

Вже в березні 1839 року за наказом комісара Лінь Цзе-сюя (уповноваженого китайського імператора) в результаті тривалої облоги британської факторії, в якій мешкали не тільки контрабандисти, а й чесні торгівці та члени їх сімей, було конфісковано величезний обсяг опію на загальну суму біля 1 840 тис. фунтів стерлінгів.

Ця ситуація відкривала доволі цікаві перспективи. З одного боку, від дій китайської адміністрації постраждали торгівці, які обмежувалися легальними операціями. З іншого - зачіпалися інтереси контрабандистів (переважно пов'язаних з ОІК і британськими консерваторами), які понесли величезні збитки.

Отже, найбільш впливові угруповання в британському політикумі, а також британська громадськість, з різних причин були готові підтримати силовий сценарій врегулювання відносин з імперією Цин. Втягнутими в конфлікт виявилися навіть королева та уряд, оскільки Ч. Елліот гарантував від імені держави компенсацію збитків торгівців опієм.

Таким чином, наприкінці 1839 р. складний вузол протиріч був затягнутий в тій мірі, коли його стало можливо використати для досягнення поставленої мети. В цій ситуації Дж. Пальмерстон діяв швидко і упевнено (з урахуванням, звичайно, фактору часу, адже для обміну листами між Лондоном і Кантоном потребувалося біля 10 місяців). 18 жовтня 1839 р. він запевнив Елліота в тому, що вже влітку 1840 р. ескадра опиниться в його розпорядженні. А вже 9 грудня Ч.Елліот розпочав військові дії (скориставшись тим, що Лі Цзе-сюй висунув ультиматум, згідно з яким усі торгівці мали визнати над собою виключно китайську юрисдикцію). Очевидно, представник Дж. Пальмерстона діяв на свій розсуд в рамках завдань, поставлених його керівником.

В лютому 1840 р. британський уряд призначив командуючим морськими силами в Індії та повноважним послом для переговорів в Китаї Дж. Елліота (дядька Чарльза) і надіслав до імператорського двору офіційну ноту, а вже в червні 1840 року британські війська розпочали військові дії в районі Кантону. В липні того ж року частина ескадри під командуванням капітана Г.Бремера вирушила на Північ Китаю.

...