Політика США щодо Іракської Республіки (1990–2003 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

УДК 327.8 (73 : 567)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Політика США щодо Іракської Республіки (1990-2003 рр.)

07.00.02 всесвітня історія

Крисенко Дмитро Сергійович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Науковий керівник:кандидат історичних наук, доцент Бажан Олег Григорович, доцент кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Коппель Олена Арнольдівна, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

кандидат історичних наук, Кушнір Павло Тимофійович, старший викладач Донецького факультету Київського національного університету культури і мистецтв.

Захист відбудеться на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.008.02 у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (04655, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2, 1 корпус, кім. 301).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного університету «Києво-Могилянська академія» (04655, м. Київ, вул. Сковороди, 2).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор Ю. А. Мицик.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Глобалізаційні процеси другої половини ХХ ст. надали Близькому Сходові значення одного з регіонів, які помітним чином впливають на безпеку не тільки у регіональному, але й у глобальному масштабі. Складовою частиною даного регіону є Іракська Республіка. Нестабільність та фактичний стан громадянської війни, в якому ця країна перебуває протягом останніх семи років, визначають необхідність дослідження передумов виникнення ситуації, що склалася. В сукупності цих передумов зовнішній фактор, а саме - наявність «життєвих інтересів» Сполучених Штатів Америки у зоні Перської затоки - відігравав провідну роль. Визначальне місце Вашингтона у політичних процесах даного субрегіону було опосередковане світовими геополітичними зрушеннями кінця 1980-х - початку 1990-х рр., пов'язаними з крахом СРСР та демонтажем соціалістичного табору. Відтоді і до нинішнього моменту США значною мірою впливають на характер та розвиток міжнародних відносин. Через це, для України виявлення закономірностей стратегії та тактики дій американської адміністрації на світовій арені є принципово важливим, адже це сприяє визначенню шляхів оптимізації її власних зовнішньополітичних можливостей. Це може бути здійснено на прикладі висвітлення особливостей перебігу та виявлення причин трансформації політики Вашингтона щодо Багдада. Крім того, всебічне вивчення військового досвіду Сполучених Штатів в Іраку значною мірою сприятиме розумінню характеру збройних конфліктів у недалекому майбутньому.

Дослідження еволюції «іракського питання»^** Вислови «іракське питання» та «іракська проблема», подібно як «іракська політика США» та «політика США щодо Іраку», є тотожними, і надалі у тексті вживаються без лапок. для Києва є важливим з огляду й на те, що його економічна стабільність знаходиться у залежності від імпорту енергоносіїв. Диверсифікація джерел їхнього постачання є державним пріоритетом України. Імпорт дешевих за собівартістю нафтопродуктів з Близького Сходу та Іракської Республіки зокрема, може зменшити залежність України від основного для неї експортера цієї сировини (собівартість видобутку нафти в Іраку складає від 1 до 3 дол. за барель, тоді як у РФ цей показник становить 7-20 дол.). Доправивши у серпні 2003 р. свій миротворчий контингент до Іраку, Київ зробив внесок у стабілізацію ситуації у цій республіці та заявив про власні інтереси у субрегіоні Перської затоки. Дослідники зазначають, що «завдяки участі у миротворчій місії в Іраку про Україну дізнались на Сході і ще раз переконалися в її можливостях та миролюбних намірах» Шелест Г. Українські миротворці на Близькому Сході / Г. Шелест // Політика і час. - 2005. - № 7. - С. 61.. Рішення про участь Києва у даній операції було опосередковане потребою у розширенні співпраці з державами регіону.

Отже, дослідження іракської політики Сполучених Штатів є на сьогоднішній день актуальним науковим завданням. Потреба у цьому пояснюється не лише гострою практичною необхідністю пошуку шляхів зниження напруги, що існує в Іраку, але й теоретичною необхідністю аналізу даного напрямку американської зовнішньої політики. Важливість останнього також посилюється відсутністю як в українській, так і у зарубіжній історіографії комплексних досліджень проблем політики Вашингтона в іракському питанні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках наукової програми кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія»: «Східно-Центральна Європа як історичний регіон і геополітична реальність».

Об'єктом дисертаційного дослідження є близькосхідна політика США щодо Іраку.

Предметом дисертації є розробка, реалізація та результати політики Сполучених Штатів Америки щодо Іракської Республіки з 1990 по 2003 роки.

Метою дисертаційної роботи є реконструювання на основі різноманітних джерел механізму вироблення та втілення зовнішньополітичного курсу Вашингтона щодо Багдада у 1990-2003 роках. У відповідності до поставленої мети сформульовані наступні завдання:

- охарактеризувати розвиток американcько-іракських взаємин з моменту їхнього зародження до появи у системі міжнародних відносин іракського питання та визначити роль США в ескалації напруження у відносинах Кувейту та Іраку;

- дослідити обставини виникнення іракської проблеми та їхній вплив на подальший курс Вашингтона щодо Багдада;

- виявити та охарактеризувати основні етапи еволюції політики Сполучених Штатів Америки щодо Іраку у 1990-2003 рр.;

- визначити сутність політики адміністрації Дж. Буша-ст. щодо вирішення іракської проблеми у період після її появи та охарактеризувати її елементи;

- відстежити еволюцію іракської політики адміністрації В. Клінтона протягом двох термінів його президентського правління;

- висвітлити причини перегляду адміністрацією Дж. Буша-мол. попереднього курсу щодо Багдада і переходу до підготовки та реалізації інвазії до нього;

- проаналізувати співвідношення та роль органів державної влади США у розробці та втіленні їхньої іракської політики, виявити внутрішні і зовнішні фактори, які впливали на її формування.

Хронологічні межі дослідження визначені відповідно до поставленої мети й завдань дисертаційної роботи та охоплюють період з 1990 по 2003 роки. Це обумовлено необхідністю розглянути період американсько-іракської конфронтації та проаналізувати підходи трьох президентських адміністрацій до розв'язання іракської проблеми. В якості відправної точки дослідження виділено 1990 р., що обумовлено суттєвою трансформацією політики Сполучених Штатів Америки щодо Іракської Республіки внаслідок агресії останньої проти Держави Кувейт. Саме тоді було запроваджено режим антиіракських санкцій, а в системі міжнародних відносин виникла іракська проблема, яка набула рис міжнародного вогнища напруги та привернула увагу світової спільноти. В якості верхньої хронологічної межі дослідження було обрано травень 2003 р., коли відбулося завершення операції «Свобода Іраку» та було повалено режим Саддама Хусейна. Ця подія знаменувала формальне розв'язання американською адміністрацією іракського питання.

Для надання роботі логічної завершеності, матеріали другого розділу виходять за зазначені часові межі, що дає змогу здійснити ретроспективний огляд американсько-іракських відносин у 1918-1990 рр. (зокрема, від моменту утворення Іраку як адміністративної одиниці після Першої світової війни та становлення стосунків зі США). Це дозволяє повніше розкрити передумови протистояння зазначених країн у період кінця ХХ - початку ХХІ століть.

Географічні межі дослідження охоплюють Іракську Республіку та суміжний з нею субрегіон Перської затоки, а також Сполучені Штати Америки.

Теоретична та методологічна основа дисертації ґрунтується на принципі історизму та прагненні до об'єктивності. Вибір методів дослідження був обумовлений необхідністю досягнення основної мети та розв'язання поставлених завдань. Зокрема, зі загальнонаукових методів пізнання залучалися: аналіз - для отримання інформації щодо тактики реалізації зовнішньополітичних завдань США; синтез - для узагальнень щодо сутності стратегії США та причин, які лежали в її основі; абстрагування - для конкретизації предмету дослідження; узагальнення - для формулювання висновків щодо закономірностей іракської політики США; прогнозування - для вироблення умовиводів щодо можливостей застосування українським урядом дипломатичного досвіду інших держав та шляхів оптимізації її зовнішньополітичних стратегії і тактики.

До використаних конкретно-наукових методів пізнання належать наступні: історико-генетичний (ретроспективний) - для відтворення комплексу факторів, що були причинами американсько-іракських зіткнень 1991-го та 2003-го рр.; історико-політичний - для зіставлення даних різних джерел, відтворення обставин політичної боротьби навколо вироблення іракської політики та конкретизації складу учасників, які схвалювали той чи інший акт; історико-системний - для висвітлення механізму схвалення зовнішньополітичних рішень у США як сукупності елементів та зв'язків між ними, що утворювали єдине ціле, підпорядковане спільній меті; історико-порівняльний - для співставлення підходів президентських адміністрацій США до вирішення іракської проблеми, а також ролей органів влади США у цьому процесі; проблемно-хронологічний - для розчленування періоду американсько-іракської конфронтації на низку вузькіших тем, зокрема на періоди президентських адміністрацій та їхнього розгляду у хронологічній послідовності.

Використання зазначених методів дозволило забезпечити науковість процесу розв'язання поставлених завдань та достовірність зроблених висновків.

Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає насамперед у постановці та розробці теми як цілісної наукової проблеми, критичному аналізі широкого кола джерел, що раніше мало використовувались в українській історіографії. Це дозволило детальніше та з нових позицій висвітлити стратегічні наміри й особливості тактики США щодо реалізації їхніх інтересів в Іраку та процес протікання конфлікту цих двох держав - від моменту виникнення у 1990 р. до формального завершення у 2003 році. На основі опрацювання наукової літератури та широкого кола джерел уперше

- досліджено роль органів влади США, а також неурядових організацій у виробленні курсу даної держави щодо Багдада;

- порівняно підходи демократичної та республіканських адміністрацій до ситуації навколо Іраку;

- з'ясовано ступінь залученості американського керівництва до ескалації іраксько-кувейтського протистояння 1988-1990 рр., наслідком чого було вторгнення військ Іраку до Кувейту;

- встановлено визначальну роль дій США у виникненні іракського питання як особливого політичного феномену;

- підтверджено пасивність міжнародної спільноти у розв'язанні іракської проблеми, яка після 1991 р. фактично являла собою конфлікт інтересів США та Іраку;

- виявлено, що основною зовнішньополітичною метою американських лідерів щодо Багдада з 1991 по 2003 рр. була інсталяція у ньому лояльного до себе політичного режиму;

- встановлено, що протягом 1990-го - 2003 рр. для американських органів влади був характерним відносний консенсус щодо основних елементів іракської політики їхньої країни.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає у тому, що її матеріали та висновки можуть бути використані у майбутніх наукових дослідженнях політики Вашингтона на Близькому Сході, а також у навчальному процесі України та інших держав, зокрема, при розробці навчальних посібників та курсів з історії сучасної зовнішньої політики Сполучених Штатів. Матеріали, що містяться у дослідженні, можуть знайти застосування у роботі зовнішньополітичних відомств України при плануванні політики щодо окремих країн (передусім, США та Іракської Республіки).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації було оприлюднено автором на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, у тому числі «Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин» (Луганськ, квітень 2006 р.); «Шевченківська весна» (Київ, березень 2008 р.); «Каразінські читання» (Харків, квітень 2008 р., квітень 2009 р., квітень 2010 р.); ІІ Волинська Міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 90-річчю Житомирського державного університету імені Івана Франка (Житомир, жовтень 2009 р.), І Всеукраїнська наукова конференція студентів та молодих вчених «Історія світової цивілізації від давнини до сучасності» (Дніпропетровськ, квітень 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у семи авторських наукових статтях, що опубліковані у виданнях, затверджених як фахових ВАК України, та у вигляді доповідей у матеріалах конференцій.

Структура та зміст дисертації підпорядковані меті і завданням дослідження. Загальний обсяг роботи - 262 сторінки, з них 214 сторінок - основний текст. Список джерел і літератури міститься на 35 сторінках та налічує 393 найменування. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Додатки розміщено на 9 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано об'єкт і предмет, мету і завдання дослідження, визначено його хронологічні та географічні межі, методи дослідження, аргументовано й висвітлено наукову новизну та практичну значимість дисертаційної роботи, а також представлено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» визначено ступінь наукової розробки проблеми та стан джерельної бази, на основі якої здійснювалося дослідження.

У першому підрозділі проаналізовано доробок українських та зарубіжних науковців на тему історії політики США щодо Іраку, який свідчить про великі потенційні можливості дослідження цієї проблеми.

За географічним критерієм, цю наукову, публіцистичну та періодичну літературу нами умовно було поділено на три групи: 1) українську; 2) американсько-британську; 3) російську; 4) арабську.

У сучасній українській історіографії існують окремі розвідки щодо певних аспектів іракського питання. Зокрема у дослідженнях В. І. Резніченка і С. О. Романенка містяться оцінки міжнародно-правових аспектів даного питання. Роботи А. В. Слюсаренка та А. В. Макарова присвячені військовим сторонам політики США щодо Іраку. У кандидатській дисертації Н. В. Слободян аналіз іракського питання було здійснено у загальносвітовому контексті. Проблеми міжнародних відносин у близькосхідному регіоні було розглянуто у докторській дисертації та ґрунтовній монографії О. А. Коппель Коппель О. А. Перська Затока: проблема безпеки в 80-ті - 90-ті роки / О. А. Коппель. - К.: Школяр, 1998. - 200 с.. Крім того, проблеми безпеки зазначеного регіону проаналізовані й у дисертації П. Т. Кушніра Кушнір П. Т. Історія миротворчої діяльності на Близькому Сході в 1945-2000 роках: дис. … кандидата іст. наук: спец. 07.00.02 «всесвітня історія» / П. Т. Кушнір. - Донецьк, 2006. - 380 с. .

У працях авторів країн Заходу, передусім - США та Сполученого Королівства, іракська проблема представлена достатньо широко. За критеріями та предметом дослідження їх, у свою чергу, також можна поділити на декілька груп.

До першої групи увійшли роботи, присвячені аналізу окремих епізодів та аспектів іракської політики Вашингтона. Характеристику найкритичніших її періодів здійснювали наступні автори. Залученість США до перебігу іраксько-кувейтського протистояння та їхні дії під час Війни у Перській затоці 1990-1991 рр. - М. Хадурі та Е. Гаріб, Дж. Гейндріг, С. Снєгоскі та Д. Келнер. Політику «подвійного стримування» Багдада та Тегерана у 1993-1998 рр. - З. Бжезінський, Б. Скоукрофт, Б. Конрі, Г. Гоз, М. Гудзон, Р. Литвак, П. Вулфовіц, С. Зюнс та Р. Фрідман. «Режим змін» та підготовку до інвазії у 1998-2003 рр. - Е. Готерн, Д. Беймен, К. Полак, Г. Роуз та А. Кох. Перебіг та наслідки повалення режиму С. Хусейна у 2003 р. - К. Вудз, Дж. Лейсі, У. Мюррей та С. Яффе.

Значне коло дослідників акцентує увагу на механізмі реалізації зовнішньополітичного курсу США щодо Іраку. Серед цих методів важлива роль відводилася режиму санкцій, тому оцінці їхньої ефективності в якості інструменту досягнення зовнішніх цілей та їхнім гуманітарним наслідкам присвячені книги та статті П. Конлона, А. Кордесмана, А. Хашима, Дж. Гордон, Д. Холідея, Р. Нормана, Дж. та К. Мюлерів. Крім ембарго, важливим фактором впливу Вашингтона на внутрішню та зовнішню політику Багдада виступала іракська антиурядова опозиція. Перебіг її відносин з американськими органами влади висвітлюється у роботах А. Копель та Л. Мілрої.

Аналіз військової сторони американсько-іракського протистояння міститься у роботах А. Шлезінгера, Д. Лейка, Г. Піко та Л. Саріібрагімоглу. Вплив «нафтового фактору» на формування курсу Вашингтона щодо Багдада не ставиться дослідниками під сумнів та розкривається у роботах Е. Лорана, А. Паула, М. Клера, П. Бюмона та Ф. Іслама, Р. Лугара та Р. Вулсі.

До другої групи автором віднесені роботи, в яких іракська політика Сполучених Штатів розглядається в контексті глобального спрямування їхнього зовнішньополітичного курсу (йдеться про аналітичні праці Н. Хомського, Дж. Фостера, П. Б'юкенена, М. Паренті, Дж. Сороса, С. Гантінгтона, Д. Гріффіна та Р. Фалька). Серед них найбільш важливими для розуміння процесів на Близькому Сході у світлі міжнародних відносин є праці З. Бжезінського Бжезинский З. Ещё один шанс. Три президента и кризис американской сверхдержавы / З. Бжезинский. - М.: Междунар. отношения, 2007. - 240 c.; Бжезінський З. Вибір: світове панування чи світове лідерство / З. Бжезінський; пер. з англ. А. Іщенка. - К.: КМ академія, 2006. - 203 с..

Третя з виділених нами група робіт включає праці, присвячені аналізу політичної діяльності та біографії С. Хусейна. Передусім, це роботи Е. Карша та І. Ротсі, К. Кофліна, Р. Апдайка та С. Абуриша.

Серед російських авторів, роботи яких можна віднести до числа фундаментальних, слід вказати проф. Г. Л. Бондаревського, В. Катамідзе та Є. М. Примакова Кувейт и Ирак: демаркация границы (Исторические права) / Под ред. проф. Г. Л. Бондаревского. - М.: «ТМ-Око», 1994. - 203 c.; Катамидзе В. Ирако-кувейтский конфликт (к десятилетию войны в Заливе) / В. Катамидзе. - М.: АРИОС, 2000. - 299 с.; Примаков Е. М. Конфиденциально: Ближний Восток на сцене и за кулисами (вторая половина ХХ - начало ХХІ века) / Е. М. Примаков. - М.: ИИК «Российская газета», 2006. - 384 с.; Примаков Е. М. Мир после 11 сентября и вторжения в Ирак / Е. М. Примаков. - Запорожье: Премьер, 2004. - 192 c.. Важливими для розкриття теми дисертації та розуміння проблем, що аналізуються, були праці авторитетних російських спеціалістів у галузі міжнародних відносин - А. М. Родригеса, А. І. Уткіна, А. З. Єгоріна та Абдель Хаміда Х. М.

До групи робіт, що висвітлюють перебіг американсько-іракських відносин у другій половині ХХ ст. та передумови виникнення іракської проблеми, увійшли монографії Н. В. Степанової, Б. Г. Гафурова, Дж. Ібрагімова, У. З. Шаріпова, В. Машина та А. Яковлєва.

Іракське питання в контексті загального спрямування зовнішньої політики США розглядають Г. І. Мирський, С. А. Михайлов, В. Сафрончук та С. Шохін. Військові аспекти іракської проблеми аналізують Б. Занєгін, С. Макаров, С. Корнєєв, С. М. Рогов та В. Нєстєркін. Роль «нафтового фактора» та економічні сторони американської політики щодо Багдада - Ш. Зіяєв, М. В. Маргєлов та А. Конопляник.

Події операції «Свобода Іраку» та повалення режиму С. Хусейна були предметом дискусій під час круглих столів, виходили друком збірки аналітичних матеріалів, присвячених їм Иракский кризис. Международный и региональный контекст. Материалы «круглого стола» / Под ред. Мелкумян Е. С. - М., 2003. - 196 c.; Иракский кризис и становление нового мирового порядка. Сборник материалов (сентябрь 2002 - апрель 2004) / Под ред. Гусейнова А. В. - М.: Орбита-М, 2004. - 797 c.; Ирак под американским управлением: демократизация или «вьетнамизация» (по материалам круглого стола). - М., 2003. - 129 с..

У російськомовній арабській історіографії слід відзначити роботи Дж. Абдулгані, А. Х. Шихаба, А. С. Ісси та Х. А. Махмуда Шухри, дисертації яких були захищені у країнах Східної Європи. Найбільш дискусійними питаннями, які було заторкнуто ними, є правомірність військово-політичного тиску США на Ірак та проблема виходу останнього з міжнародної ізоляції. Висновки даних дослідників значною мірою було зроблено ними в залежності від позиції щодо Іраку країн їхнього походження. Наприклад, дослідники з Кувейту та Саудівської Аравії (С. С. Аль-Амри та Х. А. Махмуд Шухрі) вважають активність Вашингтона щодо Іраку та втручання у його внутрішні справи правомірним та опосередкованим злочинним характером режиму С. Хусейна. Автори з інших арабських країн - Дж. Абдулгані, Х. Шихаб Ахмед та А. С. Ісса вважають тезу американських політиків щодо «іракської загрози» надто перебільшеною.

У другому підрозділі охарактеризовано комплекс опублікованих документів та матеріалів, які стали основою для розв'язання завдань дисертації. У залежності від інформативності та походження, документально-джерельну базу дисертації було поділено на п'ять груп.

Першу групу становлять документи виконавчої влади США. Основною групою документів, які було залучено при написанні дисертації, є матеріали американських президентських адміністрацій та урядових департаментів. До цієї ж групи джерел увійшли зовнішньополітичні програми та стратегії Сполучених Штатів A National Security Strategy of Engagement and Enlargement. White House, February 1996 [Електронний ресурс] // Federation of American Scientists. - Режим доступу: http://www.fas.org/spp/military/docops/national/1996stra.htm; A National Security Strategy for a New Century. May 1997 [Електронний ресурс] // National Archives and Records Administration. - Режим доступу: http://clinton3.nara.gov/WH/EOP/NSC/Strategy/; The National Security Strategy of the United States of America. The White House. September 2002. - Washington. - 31 p.. Важливим джерелом для дослідження зазначеної автором проблематики є президентські директиви з національної безпеки та виконавчі накази. Наповнення іракської політики Вашингтона декларувалося у виступах речників Білого дому, щорічних зверненнях президентів до громадян країни та їхніх листах до Конгресу, у заявах членів їхніх адміністрацій щодо проблем безпеки, зовнішньої політики й відносин з Багдадом. Крім того, політика США віддзеркалювалася у прес-релізах голів Державного департаменту та міністерства оборони. Документи цієї групи джерел є опублікованими у виданнях виконавчої влади та на їхніх офіційних сайтах.

До другої групи джерел входять матеріали Конгресу США, основою яких є стенограми пленарних засідань його палат. Ця підгрупа джерел всебічно відображує усі сторони його діяльності та поруч із документами президентської адміністрації є базовим джерелом з теми. Їхній аналіз дозволяє врахувати весь спектр думок, що існував у Конгресі з питань іракської політики в ході її еволюції, відстежити точки зору та аргументи окремих конгресменів щодо неї у досліджуваний нами період та виявити її найбільш суперечливі питання. До другої групи джерел також включено тексти резолюцій Сенату та Палати представників. Крім того, до матеріалів законодавчої гілки влади увійшли матеріали слухань, що проходили у комітетах з іноземних справ палат законодавчого зібрання. Матеріали останніх двох підгруп джерел публікувалися Управлінням урядового друку (Governmental Printing Office) в якості окремих документів. Як і документи першої групи, матеріали Конгресу є доступними в мережі Інтернет - на сайтах палат законодавчого зібрання та Бібліотеки Конгресу U.S. Senate. - Режим доступу: http://www.senate.gov/; Office of the Clerk U.S. House of Representatives. - Режим доступу: http://clerk.house.gov/; The Library of Congress. - Режим доступу: http://thomas.loc.gov/..

Третьою групою джерел є документи неурядових організацій, передусім - «Проекту за нове американське століття» Letter from the Project for the New American Century. January 26, 1998 [Електронний ресурс] // The Project for the New American Century. - Режим доступу: http://www.newamericancentury.org/iraqclintonletter.htm; Statement of Principles. June 3, 1997 [Електронний ресурс] // The Project for the New American Century. - Режим доступу: http://www.newamericancentury.org/statementofprinciples.htm., позиція та діяльність якої була одним з факторів, що вплинули на формування зовнішньополітичного курсу адміністрації В. Клінтона.

Четверту групу джерел становлять мемуари осіб, безпосередньо залучених до розробки курсу щодо Іраку та його втілення на практиці - президентів Дж. Буша-ст. та В. Клінтона; державного секретаря М. Олбрайт і генерала В. Кларка. У дисертаційній роботі задіяні збірники текстів виступів С. Хусейна та його особистого лікаря А. Башира, а також саудівського генерала Х. ібн-Султана. Для реконструкції подій, що аналізуються автором, велике значення також мали спогади радянського та російського дипломатів - О. М. Бєлоногова та М. П. М. А.-огли Зейналова.

Офіційні публікації ООН та її структурних підрозділів становлять п'яту групу джерел. До цієї групи джерел також включено документи МАГАТЕ.

Загалом, добір джерел та їхнє залучення у процесі дослідження дозволяє дослідити усі аспекти даної проблеми.

Другий розділ «Виникнення “іракської проблеми” та політика США» включає три підрозділи, в яких аналізуються витоки американсько-іракських протиріч; утворення, перебіг та розв'язання кувейтської кризи, а також спроби післявоєнного врегулювання.

У першому підрозділі в історичній ретроспективі розглянуто еволюцію місця Іраку в американській зовнішній політиці на Близькому Сході та вузлові моменти взаємовідносин двох держав протягом періоду з 1918 по 1990 роки. Автором показано, що у даний період відносини двох держав пройшли декілька стадій розвитку:

а) 1920-і - 1940-і рр. - виникнення відносин та становлення співробітництва. Перші контакти Вашингтона та Багдада були пов'язані із процесом утворення у 1918-1922 рр. Іраку як підмандатної британської території. Розвиток взаємин двох держав протягом 1920-х - 1930-х рр. відбувався за ініціативи та за сприяння американської промислово-фінансової еліти, яка була зацікавлена у доступі до дешевих джерел вуглеводневої сировини для нафтохімічної промисловості, що інтенсивно розвивалася у США.

б) кінець 1940-х - 1958 рр. - «антирадянське» та «антинасерівське» союзництво. Автором показано, що у цей період економічний інтерес Вашингтона до Багдада посилився вагомістю політичного партнерства з ним. Подібна ситуація була опосередкована початком «холодної війни», прагненням з боку Вашингтона не допустити СРСР у субрегіон Перської затоки та перетворити останній на плацдарм протистояння розповсюдженню радянського впливу. Кульмінацією союництва Іраку та США було оформлення у 1955 р. блоку СЕНТО зі штаб-квартирою в Багдаді. Іракське Королівство було перетворено на осередок сили, альтернативний насерівському Єгипту.

в) 1958-1963 рр. - «післяреволюційна» напруга. Американсько-іракський альянс припинив існування внаслідок антимонархічної революції в Іраку. Протягом п'яти років, що слідували за нею, відбувалося згортання обсягів співпраці двох держав та зовнішня переорієнтація Багдада на Москву.

г) 1963-1967 рр. - «потепління». Ключовою подією, що вплинула на подальший хід американсько-іракських відносин, став прихід до влади партії БААС в Іраку. Функціонери даної партії повернулися до співпраці з США та нормалізували міждержавні зв'язки з ними, які, втім, не набули стратегічного характеру.

ґ) 1967-1979 рр. - «постшестиденна» конфронтація. Нетривале покращення взаємин Багдада і Вашингтона було припинено Шестиденною війною, в якій США надали підтримку Ізраїлю, та тим самим, протиставили себе найбільш радикальним арабським режимам, до кола яких входив і баасистський. Відбувся повний розрив дипломатичних відносин США та Іраку.

д) 1979-1988 рр. - «антиіранське» партнерство. Антимонархічний переворот в Ірані підштовхнув американське керівництво до пошуку партнерів у протидії ісламістській пропаганді його нових лідерів. Найбільш вагомим союзником у цій справі міг виступити Багдад, через що відбулося офіційне відновлення дипломатичних відносин Вашингтона з ним. У цей період ствердження зовнішніх позицій Іраку значною мірою здійснювалося за сприяння американських політичних кіл. Військово-політичну, а також економічну та фінансову допомогу США у бік Багдада було спрямовано саме на послаблення хомейністського Ірану.

е) 1988-1990 рр. - «похолодання». Протягом даного періоду відбувалося різке згортання обсягів співпраці Вашингтона та Багдада, що було обумовлено припиненням Ірано-Іракськоп війни. Більше того, для політичного світогляду значної кількості американських політиків та науковців було притаманним сприйняття Іраку як регіонального геополітичного конкурента.

У другому підрозділі досліджено політику адміністрації Дж. В. Г. Буша під час кувейтської кризи 1990-1991 років. На межі 1980-х - 1990-х рр. спостерігалась зміна балансу сил у східній частині Близького Сходу, спричинена розпадом світової соціалістичної системи. Ця ситуація безпосередньо відобразилася і на стратегічних інтересах США у субрегіоні Перської затоки, які полягали, передусім, у ствердженні ними власного політичного домінування. Перепоною на шляху досягнення зазначеної мети виступали гегемоністські амбіції іракського керівництва, через що до кола інтересів США увійшло створення підстав для нівеляції військового та економічного потенціалів Іраку. З цієї причини, президентська адміністрація США, Сенат і Державний департамент не перешкоджали перетіканню іраксько-кувейтського конфлікту (що назрівав з кінця 1980-х рр.) з політико-ідеологічної у військову площину. Автором було встановлено, що американська політика полягала у фактичному запобіганні розв'язанню зазначеного конфлікту мирними засобами. Про це свідчить зміст контактів іракських та американських чиновників у період перед вторгненням іракських військ до Кувейту та тиск США на країни Перської затоки, союзників по НАТО та постійних членів Ради Безпеки ООН під час перебування першого у складі Іраку.

Автором показано, що намір Білого дому чинити діям Багдада саме силовий опір був окреслений того ж дня, якого відбулося вторгнення до Кувейту. У період осені-зими 1990 р. в американських політичних колах точился дискусія щодо масштабів, інтенсивності та термінів проведення військової операції проти Іраку. Провідна роль у популяризації тези про необхідність війни з цією державою належала республіканцям. Натомість ставлення членів Демократичної партії щодо силового сценарію було здебільшого негативним та ґрунтувалося на позиціях ізоляціонізму. Ключовими фігурами табору «яструбів» (військових та політиків, які обґрунтовували необхідність не тільки визволення Кувейту, але й повалення режиму С. Хусейна) крім Дж. Буша, виступили Б. Сковкрофт, Р. Чейні, Н. Шварцкопф, Ф. Геффні-мол., Р. Перл, А. М. Розенталь та В. Сафір. До «голубів» - опозиційного їм крила діячів, які виступали за більш обмежений тиск на Ірак та пошук компромісу з його керівництвом, належали Дж. Бейкер, К. Павел, З. Бжезінський та П. Б'юкенен. Перевагу було віддано саме другому підходу.

Автор дійшов висновку, що збитки, завдані Іракові під час операцій «Буря в пустелі» та «Меч пустелі», не були адекватними тій загрозі, яку становили його збройні сили. Реальні цілі Вашингтона полягали у знищенні іракської інфраструктури та нівеляції потенційного центру впливу на Близькому Сході, альтернативного американському. Таким чином, військовий розгром Іраку та розпад у серпні 1991 р. СРСР призвели до того, що Вашингтон фактично став провідною політичною силою у зоні Перської затоки.

У третьому підрозділі проаналізовано процес формування основних напрямків іракської політики Сполучених Штатів Америки від моменту завершення операції «Меч пустелі» до кінця президентського терміну Дж. В. Г. Буша. Протягом цього періоду в американських політичних колах йшла дискусія навколо спрямування подальшої лінії щодо Іраку. До факторів, які визначали характер цієї лінії, входив комплекс внутрішніх та зовнішніх обставин. Головною обставиною зовнішнього характеру була необхідність збереження балансу сил у субрегіоні Перської затоки, найбільшою мірою - від потенційних зазіхань ворожого до Вашингтона Тегерана. Це завдання вступало у протиріччя з прагненням інсталювати в Іраку режим, дружній до США. Останнє було опосередковане внутрішніми причинами, а саме - необхідністю захистити економічну безпеку США, ґрунтовану на стабільному постачанні нафтопродуктів з країн Перської затоки. Вибір було зроблено на користь приведення до влади в Іраку опозиції, спроможної втримати його від територіальної дезінтеграції. Це завдання перетворилося на пріоритет американської зовнішньої політики, який, утім, протягом періоду президентського правління Дж. Буша не повідомлявся широкому загалу. Для утримання цієї рівноваги американськими політиками, як і на початковій фазі кувейтської кризи, було задіяно механізм ООН. Головним інструментом невійськового характеру, здатним каталізувати досягнення зазначеної цілі щодо Багдада, були штрафні заходи, до яких США вдалися проти нього у 1990 р., а саме - система економічних санкцій. На Ірак було накладено всеохоплююче ембарго, яке поставило цю республіку у фактичний стан блокади. Згідно з розрахунками американських політиків, заборона торгівлі з Багдадом мала спричинити тотальну деградацію його соціальної інфраструктури та викликати, таким чином, зміну правлячого режиму. Крім того, цій меті було підпорядковано й роззброєння Іраку, контроль за яким мав здійснюватися за допомогою створеної у квітні 1991 р. Спеціальної комісії ООН (ЮНСКОМ). Формально до компетенції даного агентства входило виявлення та нейтралізація зброї масового ураження, а також потужностей, придатних для її продукування.

Аналіз еволюції іракської стратегії адміністрації В. Дж. Клінтона міститься у третьому розділі «Зовнішня політика Вашингтона щодо Багдада у 1993-2001 роках», який складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі розкривається сутність зовнішньополітичного курсу першої адміністрації В. Дж. Клінтона щодо Багдада. Незважаючи на те, що у 1993 р. місце республіканської адміністрації у Білому домі посіли опозиційні до неї демократи, в іракській політиці США спостерігалася спадковість. Основним завданням щодо Іраку залишилося усунення від влади С. Хусейна, на що було спрямовано дестабілізацію іракської соціальної, економічної та політичної систем. Система санкцій проти Багдада мала призвести до політичного банкрутства режиму С. Хусейна, та, як наслідок, пришвидшення посідання його місця антиурядовою опозицією.

Автором встановлено, що відмінною від попереднього іракського курсу рисою було здійснене радниками президента більш детальне теоретичне обґрунтування співвідношення способів реалізації завдань щодо Багдада. На думку американських політиків, баасистський режим Іраку як антитеза ісламістського Ірану та як проект, вичерпав себе. З цієї причини, необхідність урівноваження цих режимів одного іншим (що мало місце у 1980-х - на початку 1990-х рр.) була знята з порядку денного, й відтоді тиск на Багдад та Тегеран став синхронним. Розроблена американськими стратегами Е. Лейком та М. Індиком, ця стратегія здобула назву «подвійного стримування». Тотальне ембарго проти Іраку, здійснюване одночасно зі спробами посилення санкцій проти Ірану, мало забезпечувати збереження стратегічного балансу сил на Близькому Сході.

Упродовж першої половини 1990-х рр. режим Саддама Хусейна довів свою здатність виживати за умов блокади, через що правлячі кола США були змушені розроблювати нові шляхи впливу на політику Багдада, які в умовах постбіполярного світу були достатньо широкими. Через це, поруч із посиленням режиму санкцій, ключовим елементом «подвійного стримування» були підривні дії всередині зазначених країн, а саме - збільшення обсягів підтримки опозиції, допомога якій перетворилася на один із центральних елементів іракської політики США. За посередництва США, з представників іракської діаспори було утворено Іракський національний конгрес - організацію, що об'єднала у собі розрізнені опозиційні угрупування, основна декларована ціль яких зводилися до повалення авторитарного режиму в Іраку та його демократизації. Проголошення американською адміністрацією своєї опіки над іракською опозицією та кроки, спрямовані на її підтримку, мали заохочувати та пожвавлювати її діяльність.

У другому підрозділі проаналізовані нові пріоритети політики США щодо розв'язання іракської проблеми в період другого президентського терміну В. Дж. Клінтона.

Середина 1990-х рр. була позначена тенденцію до перегляду засад американської зовнішньої політики та її повороту в агресивніший бік. Всупереч тому, що за результатами виборів 1997 р. американський лідер зберіг свою посаду, політику США щодо Іраку було дещо модифіковано. У цей період в американських урядових колах сформувалися дві позиції стосовно подальших дій щодо Багдада. Представники «партії миру» вважали, що поставлених цілей можна досягти руками антисаддамівської опозиції за допомогою санкцій; а члени «партії війни», виступали за посилення втручання у внутрішні справи Іраку та за використання сили як основи політики щодо нього. Внаслідок політичної дискусії, ціль щодо Багдада залишилася незмінною, проте змінився підхід до її вирішення, причиною чого було зміцнення особистих владних позицій С. Хусейна та невдала діяльність опозиції. Американські керівники вищої ланки дійшли висновку про необхідність зняття з себе обмежень при виборі засобів реалізації поставлених завдань щодо Іраку, й ця стратегія здобула назву «режим змін». Юридично його оформлення, як і цілей США щодо Багдада, відбулося у жовтні 1998 р. - коли законодавча та виконавча гілки американської влади розробили та схвалили «Закон про визволення Іраку». Основним положенням цього закону виступила необхідність офіційної фінансової підтримки антисаддамівської опозиції. Невдачі іракської опозиції сприяли усвідомленню виконавчою гілкою американської влади необхідності уважнішого ставлення до неї, що могло знайти вияв, передусім, у збільшенні обсягів її фінансування. Серед осередків опозиції в якості найбільших реципієнтів допомоги було обрано курдські організації та рухи, що пояснювалося інтенцією їхніх лідерів до непідкорення Багдаду. Таким чином, даний закон заклав правове підґрунтя під фактично закріплене за Вашингтоном право одноосібного тиску на іракські власті та продемонстрував зацікавлення американських політиків у маніпулюванні іракськими внутрішніми протиріччями етноконфесійного характеру.

Іншим шляхом реалізації Білим домом «Акту про визволення Іраку» була діяльність ЮНСКОМ, через що його американські члени пожвавили свою активність в Іраку, яка носила провокативний характер. 1998 рік слід охарактеризувати як найскладніший та найконфліктніший у стосунках цього органу з урядом Іраку за весь період 1990-х років. Документ не передбачав встановлення безпосередньої військової присутності, проте відбулося посилення силового тиску на баасистський режим шляхом використання непорозумінь у ході здійснення мандату ЮНСКОМ. До подібної тактики президентську адміністрацію США також спонукала низка факторів внутрішньоамериканського характеру, передусім, - справа Монікі Левінські. Операція «Лис пустелі» 1998 р. явила собою першу масштабну силову операцію, здійснену Сполученими Штатами Америки без санкції ООН. Дана операція зашкодила досягненню висунутої міжнародною спільнотою у бік Багдада вимоги роззброєння. Всупереч цьому, до подальшої стратегії Вашингтона відносно нього не було внесено коректив, що зробило очевидною формальність для них цієї вимоги, використовуваної як привід для втручання у справи цієї республіки.

Як і у попередній період, важливим елементом політики США щодо Іраку залишалося його перебування у стані економічної блокади, яке, на думку американських законотворців, мало послаблювати внутрішні та зовнішні позиції баасистського режиму. Через безкомпромісну позицію Багдада, Вашингтон та Лондон здобували підстави для пролонгації режиму санкцій. Ними продовжували висуватися гіпотези про наявність у Іраку зброї масового ураження та засобів їхньої доставки. З причини неспроможності іракського уряду надати вагомі контраргументи, вони вносилися до піврічних звітів Раді Безпеки ООН в якості доказів його винуватості. Відповідно, на цій підставі дія ембарго продовжувалася.

На думку автора, відсутність критики міжнародним співтовариством зазначених жорстких заходів, спрямованих на реалізацію цілей США відносно Багдада, значною мірою сприяла завершенню формування «Нового світового порядку», що було розпочато після перемоги над останнім у 1991 році.

Четвертий розділ «Еволюція американо-іракських відносин у 2001-2003 роках» включає два підрозділи, в яких розглядається зовнішньополітичний курс адміністрації Дж. В. Буша, спрямований на остаточне розв'язання іракського питання.

Перший підрозділ присвячено аналізу причин відмови кабінету Дж. В. Буша від попереднього політичного курсу Вашингтона щодо Багдада з моменту його приходу до влади у 2001 р. до закінчення операції «Свобода Іраку» у 2003 р.

Заміна у 2001 р. демократичної президентської адміністрації на республіканську призвела до істотних змін у розстановці сил, відповідальних за вироблення зовнішньополітичного курсу Сполучених Штатів щодо Іраку. Політика щодо цієї республіки періоду 1990-х рр. виявилася неефективною, про що свідчило політичне виживання та наявність значної соціальної бази баасистського режиму. До цього фактору додався комплекс обставин внутрішнього, передусім, політичного характеру, а саме - посилення позицій неоконсервативних політиків, та їхнє прагнення розширити господарську базу для збереження соціальної стабільності США. Злам ХХ та ХХІ ст. був ознаменований для населення цієї держави тенденцією стійкого зростання cтандартів споживання, стале забезпечення якого зумовило необхідність розширення ресурсної бази виробництва та транспорту, насамперед - енергоносіїв. Дана обставина орієнтувала американське керівництво на збільшення обсягів імпорту нафти з уже існуючих зовнішніх ринків та на пошук нових джерел її надходження. Крім того, виникла перспектива відкриття іракського ринку для інших держав, передусім, - КНР, РФ та Франції - внаслідок посилення тенденції ігнорування ними режиму ембарго.

Таким чином, коридор можливостей вирішення протиріч між Іраком та США мирним шляхом значно звузився. Єдино можливим способом розв'язання іракського питання американським політикам бачилося встановлення прямої військової присутності. Кардинальні зміни зовнішньої поведінки країни, подібної за політичним устроєм до Сполучених Штатів, потребували більш широкої юридичної регламентації та підведення відповідного теоретичного підґрунтя. В основу зовнішньої політики нового американського лідера щодо Іраку, як і решти країн світу, було покладено концепцію, що за його ім'ям отримала назву «доктрина Буша». Атаки 11 вересня 2001 р. кардинальним чином змінили пріоритети національної безепеки, які відтоді полягали у протидії терористам та режимам, що розроблюють зброю масового ураження. На користь участі С. Хусейна (втім, як і У. Бен Ладена) в організації атак на Всесвітній торговельний центр та Пентагон американські спецслужби вагомих доказів ні на той момент, ні пізніше, не надали. Всупереч цьому, у державному апараті коло прихильників «поміркованого» курсу щодо Іраку значно звузилося. Найвпливовішим представником табору «голубів» виступив державний секретар К. Павел, який наполягав на необхідності продовження щодо Іраку курсу попередньої президентської адміністрації - тобто комбінування блокади, залякування та підривних дій. Натомість, прихильники «жорсткого» курсу обґрунтовували правомірність реалізації цієї цілі шляхом інвазії та хибність звернення для цього до міжнародних інституцій. Крім Р. Чейні, до кола «яструбів» належали Д. Рамсфельд, Дж. Тенет, та К. Райс.

У другому підрозділі розглядається перебіг операції «Свобода Іраку» та процес повалення режиму С. Хусейна. Для обґрунтування необхідності агресії проти Іраку було розроблено термін «вісь зла», до членів якої було включено «країни-ізгої»: КНДР, Іран та Ірак. Серед гілок американської влади щодо іракського питання спостерігалася єдність думок, й Конгресом було прийнято резолюцію, яка легалізувала інвазію. 16 жовтня цей документ, який здобув назву здобула назву «Схвалення використання збройних сил проти Іраку» було підписано Дж. Бушем. Таким чином, курс на силове вирішення іракського питання остаточно взяв гору.

Для міжнародної легалізації своїх військових інтенцій, як і під час кувейтської кризи 1991 р., одночасно було задіяно механізм ООН та розпочато переговори з окремими країнами світу. Для продовження мандату розпущеної у 1998 р. ЮНСКОМ та здійснення шпіонажу проти Іраку було утворено «Комісію ООН зі спостереження та перевірки» - ЮНМОВІК. Натомість представникам Сполучених Штатів в ООН не вдалося домогтися міжнародного визнання концепції «гуманітарної інтервенції» до Іраку - через те, що вона суперечила нормам міжнародного права. Активність американських дипломатів в ООН можна було охарактеризувати як невдалу, через що керівництвом Сполучених Штатів було схвалено рішення домовитись з ключовими країнами близькосхідного регіону та світу вцілому - з кожною окремо.

Неможливість досягнення Сполученими Штатами своїх цілей щодо Багдада мирними засобами спричинила реалізацію у березні-квітні 2003 р. розробленого у попередній період плану вторгнення до цієї країни.

Таким чином, іракське питання (як ототожнення з проблемою Саддама Хусейна) формально було розв'язано. Натомість доречніше казати про його перехід у іншу площину, адже іракське суспільство опинилося втягненим у глибокий насильницький конфлікт, що мав міжетнічний характер.

На початку 2000-х, як і протягом 1990-х рр. іракське питання залишалося однією з найважливіших проблем американського суспільства. Головним завданням США було утримання етнорелігійних громад Іраку від ескалації насилля одна проти одної, без чого було неможливим налагодження господарської діяльності у даній республіці та роботи її нафтовидобувного комплексу.

Висновки

Узагальнено основні результати дисертаційного дослідження. Вони зводяться до наступних положень, що виносяться на захист.

Встановлено, що протягом періоду 1920-х - 1990 рр. американсько-іракські відносини еволюціонували від зародження та спорадичних контактів до широких форм взаємодії. Зміст їхніх відносин знаходився у залежності від комплексу економічних та політичних умов, що формувалися внаслідок протистояння США та СРСР, стану арабсько-ізраїльських взаємин, військово-політичної ситуації у регіоні, а також залежно від зовнішньої орієнтації сил, які утримували політичну владу в Іраку. Доведено, що сприяння Вашингтона діям іракського уряду впродовж 1980-х рр. виявилося одним з основних чинників, який опосередкував реалізацію Багдадом агресивних інтенцій щодо Кувейту.

Досліджено обставини виникнення іракської проблеми та їхній вплив на подальший курс Вашингтона щодо Багдада. Підґрунтям утворення даного питання був гострий конфлікт між урядом Іраку та Західними державами, очолюваними США через заперечення першим кувейтського суверенітету. Сутність іракської проблеми полягала у прагненні Сполучених Штатів інсталювати лояльний до себе режим та протидії цьому уряду С. Хусейна. Інтерпретація іраксього питання як прояву боротьби демократичних сил Заходу проти осередку тиранії та авторитаризму набула серед більшості зарубіжних експертів широкої популярності. Формально ж основною складовою іракського питання протягом періоду 1991-2003 рр. була необхідність роззброєння Іраку та виконання ним резолюцій ООН.

Визначено сутність політики адміністрації Дж. Буша-ст. щодо вирішення іракської проблеми у період після її появи та охарактеризовано її елементи. Встановлено, що протягом періоду з припинення війни у Перській затоці у 1991 р. до закінчення президентського терміну Дж. Буша-ст., політика США щодо Іраку еволюціонувала від спроб збереження режиму С. Хусейна як гаранта забезпечення власних інтересів на Близькому Сході до дій, спрямованих на його ліквідацію. Методами досягнення цієї мети були економічні санкції, довготривалі інспекції з пошуку зброї масового ураження, морально-політична та фінансова підтримка іракської антиурядової опозиції, а також прямий військовий тиск на уряд Іраку шляхом патрулювання «безпольотних зон» та авіаударів по об'єктах на його території.

Відстежено еволюцію іракської політики адміністрації В. Клінтона протягом двох термінів його президентського правління. Доведено, що впродовж даного періоду у зовнішній політиці США Іраку відводилося надзвичайно важливе місце. В основу тактики щодо Багдада було покладено «подвійне стримування», яке зводилося до консервування режиму ембарго, підтримки антиурядової опозиції та продовження військової присутності на території монархій Перської затоки. На думку розробників цієї тактики, подібна ситуація мала призвести до загострення внутрішньополітичної обстановки всередині Іракської Республіки та, як наслідок, до урядового перевороту. До середини 1990-х рр. проголошена американською адміністрацією мета усунення режиму С. Хусейна від влади залишалася нереалізованою, що спричинило необхідність перегляду тактики щодо нього. У жовтні 1998 р. політика Вашингтона щодо Іраку еволюціонувала зі «стримування» на «режим змін». Подібна політика суперечила нормам міжнародного законодавства, адже в її основі лежало втручання у внутрішні справи суверенної держави.