Матеріали цензурних установ Києва як історичне джерело (1838–1917 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 94 (477) (093) “1838/1917”

МАТЕРІАЛИ ЦЕНЗУРНИХ УСТАНОВ У М. КИЄВІ ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО (1838 - 1917 рр.)

Спеціальність 07.00.06 - історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЮРЧЕНКО ВІКТОРІЯ ВАЛЕНТИНІВНА

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор ЩЕРБАК МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор КОЦУР АНАТОЛІЙ ПЕТРОВИЧ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української історії та етнополітики

кандидат історичних наук ЯСЬ ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ, Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник

Захист відбудеться 18 жовтня 2010 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 16 вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О. І. Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Загальний обсяг - 213 сторінок. Робота складається зі вступу, трьох розділів (9 підрозділів), висновків, восьми додатків (10 сторінок), списку використаних джерел і літератури (26 сторінок, 272 позиції).

Вступ. Актуальність теми. Після проголошення незалежності України історична наука поступово скидає з себе ідеологічні нашарування, а вітчизняні вчені мають можливість об'єктивно дослідити і критично осмислити свою історію. Це здійснюється шляхом як розширення тематики наукових досліджень, так і введення до наукового обігу нових комплексів історичних джерел. В останні роки українська історична наука почала збагачуватися цілими комплексами джерел, які раніше мало використовувалися в історичних дослідженнях. Зокрема, це стосується матеріалів цензурних установ Російської імперії. У радянські часи історія і діяльність цих установ практично не була предметом спеціальних досліджень, а їхні матеріали мало використовувалися як джерело вивчення актуальних питань історії України. З проголошенням незалежності України вітчизняні історики почали ширше залучати документи державних установ Російської імперії, але з матеріалів цензурних установ бралися лише окремі документи. Комплексно ж документи цензурних установ не використовувалися, як і не було здійснено їхнього джерелознавчого аналізу. Все це спонукало автора цієї дисертації звернутися до дослідження документів цензурних установ Києва, що збереглися у фондах ЦДІАК України, з метою визначення їхніх інформативних можливостей та привернення уваги істориків до цих матеріалів як до важливого історичного джерела.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках науково-дослідної теми “Історія української державності нової та новітньої доби” (державний реєстраційний номер 06 БФ 046-01), яка включена до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є цензурні установи в Києві ХІХ - поч. ХХ ст. та комплекс документів, що відклався в результаті їхньої діяльності.

Предметом дослідження є формування комплексу документів, створених у ході діяльності цензурних установ, та їхній інформаційний потенціал.

Мета роботи: показати діяльність цензурних установ у Києві в ХІХ - на поч. ХХ ст.; здійснити джерелознавчий аналіз матеріалів, що виникли в результаті функціонування названих установ; визначити ступінь збереженості та інформативні можливості цих матеріалів.

Реалізація вказаної мети досягається шляхом вирішення таких дослідницьких завдань:

- з'ясувати стан і ступінь наукової розробки проблеми, визначити шляхи її подальшого дослідження;

- проаналізувати джерельну базу дослідження;

- показати систему цензурних установ Російської імперії ХІХ - поч. ХХ ст., специфіку їхнього функціонування в українських губерніях;

- проаналізувати основні законодавчі акти (цензурні статути), які регламентували функції та діяльність цих установ;

- виявити документи з фондів цензурних установ ЦДІАК України, систематизувати, класифікувати їх та і привернути до них увагу дослідників;

- здійснити джерелознавчий аналіз цензурних документів, показати їхню достовірність, основні місця зберігання, ступінь збереженості й використання;

- проаналізувати зміст цих документів для визначення їхніх інформативних можливостей.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1838-1917 рр., від моменту створення Київського цензурного комітету і до Лютневої революції 1917 р., коли було ліквідовано систему цензурних установ Російської імперії.

Методологічною основою дослідження є принципи об'єктивності, історизму та системного підходу. З поміж методів застосовано джерелознавчі, історичні та загальнонаукові, які дали змогу всебічно опрацювати матеріали цензурних установ, визначити ступінь їхнього збереження, репрезентативність, інформаційні ресурси та наукову цінність, виявити можливості їхнього використання в історичних студіях.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українській історіографії здійснено спеціальне комплексне дослідження діяльності цензурних установ у Києві в ХІХ - на поч. ХХ ст., проаналізовано інформаційний потенціал документів, що виникли в результаті діяльності цих установ; класифіковано та систематизовано виявлені матеріали; з'ясовано ступінь їхньої збереженості; введено до наукового обігу досі мало задіяний істориками комплекс історичних джерел.

Практичне значення результатів дослідження. Отримані в результаті дослідження висновки дають цілісне уявлення про комплекс документів, що виникли в процесі діяльності цензурних установ, розкривають інформаційний потенціал цього історичного джерела. Матеріали дисертації розширюють джерельну базу історичних досліджень. Основні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсів “Джерелознавство” та “Історія України”.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та результати дисертаційного дослідження оприлюднено у виступах на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених “День науки історичного факультету”, присвяченій 90-річчю Гетьманату Павла Скоропадського (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 23 квітня 2008 р.), Шостій Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених “Шевченківська весна. Історія” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 20-21 березня 2008 р.), науковій конференції “Десяті джерелознавчі читання”, присвяченій 65-річчю з дня заснування кафедри архівознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 23 грудня 2009 р.) та інших.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

цензурний установа документ губернія

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методика дослідження” аналізується стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методика дослідження матеріалів цензурних установ у місті Києві.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” історичні дослідження проблеми умовно розділено на дві групи. До першої відносяться праці, які досліджують історію та діяльність цензурних установ. До другої - праці, присвячені теоретичному джерелознавству та джерелознавчому аналізу документів, що виникли в результаті діяльності державних установ у цілому та цензурних установ зокрема.

За проблемно-хронологічним принципом усі ці праці можна поділити на такі періоди: 1) кінець ХІХ - поч. ХХ ст. (російська та українська дореволюційна історіографія); 2) історіографія радянського періоду; 3) сучасна українська та російська історіографія.

Першими дослідниками, які присвятили свої праці цензурній політиці самодержавства і державному законодавству про друк у Російській імперії ХІХ - поч. ХХ ст. були О. Скабічевський, М. Щебальський, М. Лемке, В. Якушин, Н. Енгельгардт, В. РозенбергСкабичевский А. М. Очерки истории русской цензуры (1700-1863) / Скабичевский А. М. - СПб.: Издание Ф. Павленкова, 1892. - 496 с.; Щебальский М. Н. Исторические сведения о цензуре в России / Щебальский М. Н. - СПб.: Типография морского министерства, 1862. - 133 с.; Лемке М. Очерк по истории русской цензуры и журналистики / Михаил Лемке. - СПб.: Труд, 1904. - 427 с.; Лемке М. Эпоха цензурных реформ (1859-1865) / Михаил Лемке. - СПб.: Герольд, 1904. - 512 с.; Энгельгардт Н. Очерки истории русской цензуры в святи с развитием печати (1703-1903) / Н Энгельгардт - СПб.: Издание А. С. Суворина, 1904. - 388 с.; Розенберг В., Якушин В. Русская печать и цензура в прошлом и настоящем / В. Розенберг, В. Якушин. - М.: Издание М. и С. Шабашниковых, 1905. - 250 с.. Усі вони розглядали законодавчу основу діяльності російської цензури, аналізували цензурну практику, характеризували тодішню ситуацію, в якій перебувало друковане слово, загалом позитивно оцінюючи діяльність цензури. Звичайно, в самодержавній Російській імперії, за всевладдя тодішньої цензури, інакше і бути не могло.

На початку ХХ ст., в період першої російської революції, коли було завойовано короткочасну свободу слова, з'явилися праці українських істориків та громадських діячів: П. Стебницького, С. Єфремова та ін.Стебницький П. Очерк развития действующего цензурного режима в отношении малорусской письменности / Петро Стебницький // Україна. Наука і культура. - 1993. - № 26-27. - С. 94-110. Ефремов С. Вне закона. К истории цензуры в России / Сергей Ефремов // Русское богатство. - 1905. - № 1. - С. 64-104 та інші. Ці автори розглядали проблему цензури в контексті розвитку українського культурно-національного руху. Вони критикували антиукраїнські нормативні акти і виступали за свободу друку.

У радянський період окремі аспекти діяльності цензури (її антиукраїнські та антидемократичні дії) досліджували М. Грушевський, Ф. Савченко, А. Бережний, В. Кізченко, О. Дей, В. ДаніловГрушевський М. Ганебній памяті / Михайло Грушевський // Україна. - 1926. Кн. 4. - С.46-52; Савченко Ф. Заборона українства 1876 року /Федір Савченко - Х: ДВУ, 1930. - 415 с.; Бережной А. Ф. Царская цензура и борьба большевиков за свободу печати (1895-1914) / Бережной А. Ф. - Ленинград: Издательство Ленинградского университета, 1967. - 287 с.; Кизченко В. И. Первая российская революция и культурный процес на Украине / Кизченко В. И. - К: Наукова думка, 1984. - 188 с.; Дей О. І. Історія української дожовтневої журналістики / Дей О. І. - Львів: Вища школа, 1983. - 511 с.; Данилов В. “Киевская старина” по цензурным документам / В. Данилов // Бібліологічні вісті. - 1925. - № 1-2. - С. 59-71..

Слід відзначити, що для радянських істориків з кінця 30-х до середини 80-х років ХХ ст. тема історії та діяльності цензури у царській Росії вважалася неактуальною. Це можна пояснити існуванням радянської цензурної установи - Головліту, діяльність якої мало чим відрізнялася від методів царської цензури. Українські історики, що перебували за кордоном, не мали доступу до фондів цензурних установ, тому вони теж рідко зверталися до цієї теми і аналізували найвідоміші акти.

Цензурним утискам, заборонам та переслідуванням друку в Україні присвячено праці істориків української діаспори А. Животка та Н. Полонської-Василенко Животко А. Історія української преси / Аркадій Животко. - Мюнхен: Український технічно-господарський інститут, 1989-1990. Н. Полонська-Василенко. Цензурові утиски на Україні (До історії російської цензури на Україні на початку ХХ ст.) / Н. Полонська-Василенко // Україна. - 1952. - № 7. - С. 511-515..

У період незалежності України питання історії та діяльності царської цензури, зокрема й київської, в контексті висвітлення історії видавничої справи та преси в українських губерніях, порушували такі дослідники як О. Овсієнко, О. Сарнацький, В. Замлинський, М. ПалієнкоОвсієнко О. Антиукраїнська цензурна політика // “Українське питання” в Російській імперії / Олександр Овсієнко. - К, 1999. - Ч.1. - С. 172-203; Сарнацький О. П. Адміністративні й цензурно-судові утиски царизмом легальної періодичної преси українських політичних партій у 1910 - 1914 роках / О. П. Сарнацький // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2003. - Вип. 68-70. - С. 143-148; Замлинський В. О. Журнал “Киевская старина” під царською цензурою /В. О. Замлинський, М. Г. Палієнко // Український історичний журнал. - 1993. - № 10. - С. 62-75..

Відносини між пресою та цензурними установами Києва на поч. ХХ ст. розкрили у своїх статтях М. Щербак та Н. Щербак. Щербак М. Цензура і преса в Києві на початку ХХ ст. / Микола Щербак, Ніна Щербак // Сучасність. Історія. - 2007. - № 9. С. 141-146; Щербак Н. Діяльність цензури в українських губерніях на початку ХХ ст. / Н. Щербак // Історичний журнал. - 2007. - № 6. - С. 58-64.

Документи цензурних установ під час написання праць з історії видавничої справи в Україні та при висвітленні історії окремих видань (“Киевской старины”, “Ради” та ін.) використовували і коротко аналізували М. Тимошик, І. Крупський, М. ПалієнкоТимошик М. С. Історія видавничої справи / Микола Степанович Тимошик. - К.: Наша культура і наука, 2003. - 495 с. Крупський І. В. Національно - патріотична журналістика України (друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.) / Крупський І. В. - Львів: Світ, 1995. - 184 с.; Палієнко М. “Киевская старина” у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / Марина Палієнко. - К.: Темпора, 2005. - 480 с..

Серед російських учених історію цензурних установ у Росії (ХІХ - поч. ХХ ст.), досліджували Г. Жирков, Н. Патрушева, Н. ГрінченкоЖирков Г. В. История цензуры в России ХІХ - ХХ вв. / Жирков Г. В. - М.: Аспект Пресс, 2001. - 368 с.; Патрушева Н. Г. История цензурных учреждений в России во второй половине ХІХ - начале ХХ века / Н. Г. Патрушева // Книжное дело в России во второй половине ХІХ - начале ХХ века. Сборник научных трудов. - 2000. - Вып. 10. - С. 7-23; Гринченко Н. А. История цензурных учреждений в России в первой половине ХІХ века / Н. А. Гринченко // Цензура в России. История и современность. Сборник научных трудов. - 2001. - Вып. 1. - С. 15-21..

У 2003 р. у Санкт-Петербурзі вийшов збірник наукових праць з історії цензури. Діяльність цензури у ХІХ ст. розглянули у своїх статтях Н. Грінченко та Н. Патрушева Гринченко Н. А. История цензурных учреждений в России в первой половине ХІХ века / Н. А. Гринченко // Цензура в России. История и современность. Сборник научных трудов. - 2001. - Вып. 1. - С. 15-46; Патрушева Н. Г. Цензура в России во вторй половине ХІХ века в воспоминаниях современников / Н. Г. Патрушева // Цензура в России. История и современность. Сборник научных трудов. - 2001. - Вып. 1. - С. 95-101..

Як бачимо, російські історики досліджували історію та діяльність центральних цензурних установ, Московського та Петербурзького цензурних комітетів, відносини між цензурою та столичними періодичними виданнями. Українські дослідники зосереджували увагу на стосунках цензури з окремими періодичними виданнями та на аналізі найвідоміших антиукраїнських актів - Валуєвського циркуляру та Емського указу. Діяльність Київського цензурного комітету залишилася поза увагою дослідників.

До другої групи досліджень належать праці джерелознавців, у яких розглядалися та аналізувалися законодавчі акти, діловодні матеріали державних установ, періодична преса. Вони мають методологічне значення для нашого дослідження, але цензурні документи в них не досліджувалися Источниковведение: теория, история, метод. Источники российской истории: [учебное пособие] / И. Н. Данилевский, В. В. Кабанов, О. М. Медушевская, М. Ф. Румянцева. - М.: Российский государственный гуманитарный университет, 2000. - 701 с.; Макарчук С. Джерелознавство історії України: Навчальний посібник. / Степан Макарчук. - Львів: Світ, 2008. - 512 с., та ін..

З відновленням незалежності України склалися сприятливі умови як для збагачення джерельної бази історії України, очищення її від фальсифікацій, спотворень та ідеологічних нашарувань, так і для розвитку джерелознавства як спеціальної галузі історичної науки. Серед актуальних проблем його подальшого розвитку на перше місце вийшли теоретико-методологічні проблеми джерелознавчих досліджень. У результаті спільних джерелознавчих досліджень викладачів історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Інституту української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського у 1998 році вийшов друком довідник “Джерелознавство історії України”Джерелознавство історії України: довідник / [ Я. Є. Боровський, М. Я. Варшавчик., І. Н. Войцехівська та ін.]. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 1998. - 212 с. .

На жаль, у працях з джерелознавства не аналізуються документи цензурних установ. Винятком є дві статті Л. Полянської, у яких здійснено джерелознавчий аналіз архівного фонду Головного управління у справах друку та фонду Центрального комітету іноземної цензуриПолянская Л. Архивный фонд Главного управления по делам печати / Л. Полянская // Литературное наследство. - 1935. - Кн. 22-24. - С. 603-611.; Полянская Л. Обзор фонда Центрального комитета цензуры иностранной / Л. Полянская // Архивное дело. - 1938. - №1/45. - С. 63-74..

Таким чином, незважаючи на достатній рівень розробки питань теоретичного джерелознавства, методики роботи з документацією державних установ дореволюційного періоду, матеріали цензурних установ поки що не стали предметом спеціального джерелознавчого дослідження.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база та методика дослідження” наголошується, що джерельну базу дослідження становлять документальні та наративні матеріали. До першої групи відносяться законодавчі та підзаконні акти, документація державних установ. До другої - епістолярні та мемуарні джерела.

Першу групу репрезентують документи (циркуляри, звіти, листування, формулярні списки чиновників) з фондів цензурних установ Києва (ф. 293, 294, 295), канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (ф. 442), та фонд редакції газети “Киевлянин” (ф. 296), що зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві. З документів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України було використано особовий фонд С. О. Буди (ф. 3964), який описував фонди цензурних установ у 1918 році. Окрім архівних джерел, нами було використано законодавчі акти, вміщені в «Полном собрании законов Российской империи» та «Своде законов Российской империи», якими регламентувалося діловодство державних установ, визначався внутрішній устрій цих установ та їхня діловодна практика.

Іншим джерелом, цінним для нашого дослідження, є джерела особового походження, до яких відносяться спогади і щоденники цензорів, видавців та журналістівЦензура в России в конце ХІХ - начале ХХ века. Сборник воспоминаний [составитель Н. Патрушева]. - СПб.: Дмитрий Буланин, 2003. - 366., Чикаленко Є. Спогади (1861-1907) / Євген Чикаленко. - К.: Темпора, 2003. - 416 с. та ін. . Цінність цих джерел зумовлюється особливостями їхнього походження, оскільки вони належать конкретному автору, а отже - віддзеркалюють безпосереднє сприйняття ним навколишнього світу, історичних подій та явищ.

Робота з документами цензурних установ, як і з іншими історичними джерелами, потребує застосування певної методики їхнього використання. Частина методів роботи з цими документами збігається з загальноприйнятими методами дослідження будь-яких історичних джерел. Але є і специфічні завдання, необхідні для успішного використання цих документів.

У виданому в 2000 р. у Москві підручнику з джерелознавства відзначалось: “Джерелознавче дослідження комплексів діловодної документації - завдання дуже складне через велику кількість документів і багаторазове дублювання інформації, що в них міститься. Тому дослідник має добре знати організацію системи діловодства для того, щоб, по-перше, оцінити повноту збереженого комплексу діловодної документації, по-друге, зуміти заповнити прогалини, якщо такі виявляться, за рахунок дублетної інформації і, нарешті, обрати оптимальний спосіб роботи з великим масивом документації”Источниковедение: теория, история, метод. Источники российской истории: [учебное пособие для гуманитарных специальностей] / И. Н. Данилевский, В. В. Кабанов, О. М. Медушевская, М. Ф. Румянцева. - М: Российсккий государственный гуманитарный университет, 2000. - С. 408..

Другий розділ “Система цензурних установ у Російській імперії та специфіка їх функціонування у Києві (1838-1917 рр.)” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 “Зародження цензури у Російській імперії та в Києві (1838-1865 рр.)” аналізуються цензурні статути та “Тимчасові правила”, які регламентували діяльність цензурних установ. Розкрито створення Київського цензурного комітету (1837-1838 рр.), показано функції, діяльність та особовий склад цієї установи. Цензурний комітет у Києві було створено у 1838 р. В його функції входили попередній перегляд рукописів і книг, які повторно видавалися в Київській, Волинській та Подільській губерніях, а також видача білетів на випуск книг у продаж. Комітет діяв до 1865 р., коли був замінений на Канцелярію Київського окремого цензора.

У підрозділі 2.2. “Цензурні установи Києва у 1865-1906 рр.” показано створення Канцелярії київського окремого цензора, яка проіснувала до 1906 р. і в результаті революції та цензурної реформи була перетворена на Київський Тимчасовий комітет у справах друку. Принциповою різницею в їхній діяльності було те, що попередній перегляд друкованих видань було замінено на наступний, а покарання на редакторів газет і журналів могли накладатися лише в судовому порядку.

Проаналізовано діяльність цензури щодо друкованого слова в Російській імперії та специфіку її функціонування в Києві, на яку впливали положення Валуєвського циркуляру та Емського указу, що забороняли публікації не за їхній зміст, а за мову написання.

У підрозділі 2.3. “Діяльність Київського тимчасового комітету у справах друку (1906-1917)” проаналізовано діяльність Київського тимчасового комітету у справах друку, утвореного після проголошення свободи слова царським Маніфестом 17 жовтня 1905 р, яким ліквідовувалась попередня цензура. Втратили чинність Валуєвський циркуляр та Емський указ. Виникла легальна україномовна преса. Висвітлено процес введення військової цензури у Києві 20 липня 1914 р. та ліквідацію цензури Тимчасовим урядом 27 квітня 1917 р.

Слід відзначити, що ми розглядаємо лише органи загальної цензури. Органи духовної, придворної та військової цензур нами не розглядались і можуть стати предметом окремого дослідження.

У третьому розділі “Типологізація документів цензурних установ міста Києва та їхній джерельний потенціал” класифіковано, проаналізовано та оцінено інформативні можливості матеріалів київських цензурних установ.

У підрозділі 3.1. “Управлінська документація” аналізуються організаційно-розпорядчі (журнали засідань цензурних комітетів та канцелярії, циркуляри), звітно-статистичні (річні та щомісячні звіти, а також різні відомості) та реєстраційно-облікові (книги та журнали реєстрації видань і бандеролей, журнали вхідних і вихідних документів з внутрішньої та іноземної цензури) документи. Ця документація показує організаційне забезпечення та повсякденну роботу цензурних установ. Найціннішими джерелами цієї групи є циркуляри та щорічні звіти цензурних установ, у цих документах вказувались відомості про періодичні видання, що виходили в певній місцевості, їхній тираж, редакторів та видавців, притягнення їх до відповідальності, напрями видання. Важливою для історика частиною у звітах є додатки, де наводилися зведені статистичні дані й містилася детальна характеристика видань з розряду суспільно-політичних. Цінним інформативним джерелом є циркуляри, які дають найповніше уявлення про реалізацію тих чи інших законів, характеризуючи тим самим повсякденну діяльність уряду.

У підрозділі 3.2. “Службове листування цензурних установ” аналізуються такі різновиди документів як розпорядження, листи та прохання. Це дає можливість розкрити процедуру вирішення різних питань між цензурними установами та іншими відомствами чи особами і зробити висновок, що службове листування є різнобічним історичним джерелом, яке віддзеркалює всі сторони діяльності цих установ.

Підрозділ 3.3. “Справи видавничої діяльності” містить повідомлення про заборонені до друку рукописи і брошури, справи про видання газет і журналів, каталоги дозволених і заборонених періодичних і неперіодичних видань, списки видань різними мовами, дозволених і заборонених цензурою. Аналіз змісту цих документів дає нам уявлення про теми, які заборонялося висвітлювати в друкованих виданнях. Це твори аморального змісту, ті, що суперечили церковним канонам, розпалювали міжнаціональну ворожнечу, пропагували революційні вчення. Але були й книги, які заборонялися не лише за зміст, а й за мову написання. Вивчаючи справи про видання різних газет і журналів, можна дізнатися про видання періодичних органів, дату їхнього заснування, термін виходу, передплатну ціну, програму видання та причину покарання цензурою.

У підрозділі 3.4. “Документи з особового складу цензурних комітетів” аналізуються формулярні списки чиновників цензурних комітетів, подання про підвищення їх у чині та нагородні справи). Основним документом про службу чиновників у царській Росії з кінця ХVІІІ ст. до 1917 р. був формулярний список, який складався з 15 пунктів, де зазначалися чин, ім'я, по-батькові, прізвище, посада, вік, віросповідання, нагороди й заробітна плата; станове походження; чи має маєток; де отримав освіту; служба; роки, місяць та дата; походи проти ворога; штрафи, суд; чи здатен до продовження цивільної служби; чи був у відпустках, на який термін; чи був у відставці; одружений чи ні, з ким, чи має дітей, кого саме, дата народження дітей, де вони проживають і якого віросповідання. Кількість формулярних списків чиновників цензурних установ Києва, на жаль, незначна. У ЦДІАК України (ф. 293) зберігаються лише 5 формулярних списків цензурних чиновників. Джерелознавчий аналіз зазначених документів засвідчив, що вони містять багато інформації про особовий склад цензурних установ.

У Висновках сформульовано сновні результати дослідження, які виносяться на захист:

- Аналіз стану та ступеня наукової розробки проблеми використання матеріалів цензурних установ ХІХ - поч. ХХ ст. як історичного джерела дає змогу зробити висновок про те, що діяльність цензурних установ, які діяли в місті Києві, поки що не було належно висвітлено. Однією з причин такого стану дослідження проблеми є відсутність джерелознавчих досліджень документів цензурних установ. Дана дисертація має заповнити цю прогалину;

- Джерельною базою для дослідження цієї проблематики стали документи самих цензурних комітетів, що зберігаються в їхніх архівних фондах у ЦДІАК України, де налічується близько двох тисяч справ; законодавчі та підзаконні акти, що визначали функції, діяльність і організацію діловодства цензурних установ; документи особового походження (щоденники та спогади) цензорів, редакторів та видавців. На нашу думку, цих джерел цілком достатньо для розкриття досліджуваної проблеми;

- Дослідження системи цензурних установ Російської імперії ХІХ - поч. ХХ ст. показало, що перші цензурні установи в Україні з'явилися в 1796 р. в Одесі та на Радзивілівській митниці на Волині і мали стояти на заваді проникненню ідей Великої французької революції у межі Російської імперії. З 1804 по 1862 р. цензура в Росії перебувала у віданні Міністерства народної освіти, а потім (з 14 січня 1863 р.) Міністерства внутрішніх справ. Цензура поділялася на внутрішню (розглядала видання, які виходили на території Російської імперії на будь-яких мовах) та іноземну (її контролю підлягала друкована продукція, завезена з-за кордону).

Специфіка діяльності цензурних установ в українських губерніях полягала в тому, що після видання Валуєвського циркуляру та Емського указу при цензуруванні творів на першому місці був не їхній зміст, а мова написання. Крім звичайної цензури, діяли духовна цензура, придворна та військова;

У Російській імперії цензурна система остаточно сформувалася на поч. ХІХ століття. Законодавчо її мету і функції було закріплено цензурними статутами 1804 р., 1826 р., 1828 р. і Тимчасовими правилами 1862 р., 1865 р., 1882 р., та 1905-1906 рр. Зміст і спрямування кожного з них залежали від загальної обстановки в країні, що й показано в дисертації. Окрім загального цензурного законодавства, існувало безліч таємних циркулярів, указів, розпоряджень;

- У фондах цензурних установ, що зберігаються в ЦДІАК України, було виявлено великий комплекс документів, які з'явилися в результаті функціонування досліджуваних установ. Матеріли цензурних установ відносяться до діловодної документації. Умовно їх можна поділити на 4 основні групи документів: 1) управлінська документація ; 2) службове листування цензурних установ; 3) справи видавничої діяльності; 4) документи з особового складу цензурних комітетів. Вони дають можливість дослідити повсякденну діяльність та особовий склад цензурних комітетів, взаємовідносини цензури і преси взагалі та ставлення цензорів до різних періодичних видань залежно від їхнього політичного спрямування, мови видання та зв'язків редакторів з впливовими посадовими особами;

- Джерелознавчий аналіз матеріалів цензурних комітетів показав, що більшість документів цих установ написано й надруковано на бланках, завірено підписами та печатками, що свідчить про їхню оригінальність. Тому в роботі з ними на перший план виходять питання внутрішньої критики. Відомості, які містяться в цих джерелах, могли бути неточними з двох причин: по-перше, під впливом певних інтересів автор міг свідомо перекрутити відомі йому факти, щоб показати ситуацію у вигідному для нього світлі. По-друге, ці відомості, могли спотворюватись і проти волі їхніх авторів, які не мали точніших даних. Це стосується звітів та інших загальних документів. Оскільки більшість досліджуваних джерел створювалась для внутрішнього використання, тому їхні автори були досить відвертими й не намагалися приховати справжній стан справ. Рівень достовірності інформації, що в них міститься, досить високий;

- Весь комплекс документів київських цензурних установ зосереджений у ЦДІАК України. Ступінь збереженості документів у фондах не однаковий. Найбільше справ (983) за 1838-1865 рр. зберігається у фонді Київського цензурного комітету, найменше справ (459) за 1865-1906 рр. - у фонді Канцелярії київського окремого цензора. Справи, за деякими винятками, збереглися добре і в повному обсязі. Аналіз їхнього використання свідчить, що дослідники приділяють мало уваги матеріалам цензурних установ і використовують лише окремі документи, що стосуються певних періодичних видань;

- Визначено основну проблематику змісту матеріалів цензурних установ. Це переліки тем, які заборонялося висвітлювати в пресі (твори антирелігійного, аморального змісту, що підривали повагу до влади та її установ, закликали до боротьби між класами, пропагували ідеї соціалізму та комунізму і т. ін.), документи про особовий склад чиновників цензурного відомства, їхнє походження, освітній та майновий стан, відомості про періодичні видання, їхні тиражі, політичну спрямованість, дані про редакторів та видавців, про стан видавничої справи.

Документи цензурних установ доцільно використовувати як історичне джерело при вивченні історії та діяльності державних установ, перш за все цензурних; історії видавничої справи в цілому та окремих газет, журналів, видавництв; історії духовної культури, національно-визвольного руху та видань українських політичних партій; національної політики царизму в Україні.

Вважаємо, що це джерело потребує подальшого вивчення і ширшого використання для більш повного і всебічного дослідження багатьох питань суспільно-політичної історії України, адже матеріали цензурних установ містять багато інформації про різні аспекти життя в Україні в ХІХ - на поч. ХХ ст.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Юрченко В. В. Діяльність цензурних установ царизму щодо української преси наприкінці ХІХ ст. / В.В. Юрченко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Науково- практичний збірник. № 4 (46). К., 2008. С. 110-114.

2. Юрченко В. В. Канцелярія київського окремого цензора: історія та діяльність / В.В. Юрченко // Гілея. Науковий вісник. Збірник наукових праць. Вип. 15. К., 2008. С. 120-125.

3. Юрченко В. В. Діяльність Київського тимчасового комітету у справах преси (1906-1917 рр.) / В.В. Юрченко // Гілея. Науковий вісник. Збірник наукових праць. Вип. 16. К., 2008. С. 92-96.

4. Юрченко В. В. Реформа цензурної системи на початку ХХ ст. / В. В. Юрченко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Науково- практичний збірник. № 4 (51). К., 2009. С. 169 - 174.

5. Щербак М. Звіти цензурних установ Києва як джерело з історії України ХІХ - поч. ХХ ст. / Микола Щербак, Вікторія Юрченко // Часопис української історії. Вип. 12. К., 2009. С. 111-116.

6. Юрченко В. Циркуляри цензурних установ Києва як історичне джерело / Вікторія Юрченко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. № 98. К., 2009. С. 54-56.

АНОТАЦІЯ

Юрченко В. В. Матеріали цензурних установ Києва як історичне джерело (1838-1917 рр.). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2010.

Дисертаційна робота присвячена комплексному дослідженню документів, що виникли у результаті діяльності цензурних установ Києва. Проведений джерелознавчий аналіз документів цензурних установ, зокрема управлінської документації, службового листування, справ видавничої діяльності та документів з особового складу цензурних установ. Встановлено, що досліджувані документи мають великий інформативний потенціал, історичну цінність та є важливим джерелом при вивченні: історії та діяльності державних установ, перш за все цензурних; історії видавничої справи в цілому та окремих газет, журналів, видавництв; історії духовної культури, національно-визвольного руху та видань українських політичних партій; національної політики царизму в Україні.

Ключові слова: цензура, Київський цензурний комітет (1838-1865), Канцелярія київського окремого цензора (1865-1906), Київський тимчасовий комітет у справах друку (1906-1917), періодичні видання, книгодрукування, історичне джерело.

АННОТАЦИЯ

Юрченко В. В. Материалы цензурных учреждений Киева как исторический источник (1838-1917 гг.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2010.

Диссертационная работа посвящена комплексному исследованию документов, которые возникли в результате деятельности цензурных учреждений в г. Киеве: Киевского цензурного комитета (1838-1865), Канцелярии Киевского отдельного цензора (1865-1906), Киевского временного комитета по делам печати (1906-1917) полномочия которых распространялись на Киевскую, Волынскую и Подольскую губернии. Цензура делилась на внутреннюю, рассматривавшую издания, выходившие на территории Российской империи на разных языках и иностранную, контролю которой подлежала печатная продукция, ввозимая из-за границы.

Всю документацию цензурных учреждений мы условно розделили на четыре группы: 1) Управленческая документация. К ней относятся циркуляры, журналы заседаний Комитета, отчеты, ведомости, книги и журналы регистрации изданий и бандеролей, журналы входящих и исходящих документов. Эта документация показывает организационное обеспечение а также повседневную работу цензурных учреждений; 2) Служебная переписка цензурных учреждений, к которой относятся распоряжения, письма, прошения, отношения и другие виды документов, которые роскрывают процедуру решения разных вопросов между цензурными учреждениями и другими ведомствами; 3) Дела издательской деятельности, которые дают информацию о програмах печатных изданий, их тираже, редакторов и издателей, списки и каталоги запрещенных и розрешенных Комитетом изданий; 4) Документы о личном составе цензурных комитетов (формулярные списки чиновников, чинопроизводные, дела о награждении), которые показывают происхождение, образование, симейное положение чиновников цензурного ведомства, их материальное обеспечение.

На основе широкого круга литературы и источников исследовано систему цензурних учреждений и их деятельность. Проведен источниковедческий анализ документов, которые возникли в результате деятельности цензурных учреждений.

Установлено, что документы цензурных учреждений имеют огромный информационный потенциал, и являются важным источников для изучения многих вопросов истории и культуры Украины.

Ключевые слова: цензура, Киевский цензурный комитет (1838-1865), Канцелярия Киевского отдельного цензора (1865-1906), Киевский временный комитет по делам печати (1906-1917), периодические издания, книгоиздание, исторический источник.

ANNOTATION

Yurchenko V. V. Kiev's censorial establishment documents as a history source (1838-1917). Manuscript.

Dissertation for obtaining the Candidate degree of Historical Sciences in the speciality 07.00.06 - Historiography, Source Study and Special Historical Disciplines. Kyiv National Taras Shevchenko University. Kyiv, 2010.

The dissertation is dedicated to complex investigation of the documents, which appeared as a result Kiev's censorial establishment activity. On the basis of the wide range documents and scientific literature the censorial establishment system and it activity were investigated. It was made a thorough source study analysis of censorial establishment, it conclude managements documents, state lettering, publishing activity cases and personal staff censorial establishment documents. It was found that the documents were investigated have a great informative potential, historical value and important source for learning historical and cultural questions.

Key words: censorship, Kiev's Censorial Committee (1838-1865), Office of Kiev Special Censor (1865-1906), Kiev's Temporary Press Committee (1906-1917), the press, book's publishing, history source.

Размещено на Allbest.ru