Польща в міжнародних відносинах Центрально-Східної Європи у добу національного відродження (1918–1923)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 94 (438) “1918/1923”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Польща в міжнародних відносинах Центрально-Східної Європи у добу національного відродження (1918-1923)

07.00.02 - всесвітня історія

Парнета Оксана Йосипівна

Чернівці - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової і новітньої історії та методики викладання історії історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Алексієвець Леся Миколаївна Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, професор кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Макар Юрій Іванович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародних відносин;

кандидат історичних наук, доцент Комар Володимир Леонович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри історії слов'ян.

Захист відбудеться 19 листопада 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий “18” жовтня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізовано вченої ради кандидат історичних наук, доцент Скорейко Г. М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Процеси сучасного світового устрою ведуть до пошуку аналогій, переосмислення важливих проблем як вітчизняної, так і зарубіжної історії. До таких багатьох важливих проблем, безперечно, відносять нове бачення міжвоєнної Європи, зовнішньої політики новопосталих національних держав у час їх унезалежнення.

У цьому зв'язку вивчення досвіду внутрішньо- та зовнішньополітичного розвитку Польщі та інших країн Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) в умовах міжнародного облаштування у післявоєнний час є повчальним і корисним для України, країн, відновлених наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. у контексті сучасних євроінтеграційних і глобалізаційних процесів.

Актуальність означеної теми посилюється й тим, що Україна і Польща належать до спільного регіону в історичному, геополітичному та географічному концептах, обидві країни на певний час втрачали незалежність, перебували під пануванням, хоча й у різних масштабах, одних і тих самих імперій та визволилися майже одночасно. Важливість даного дослідження обумовлена також тим, що її ще й досі подають спрощено, без належного наукового аналізу європейської системи міжнародних відносин та її впливу на зовнішню політику відроджених країн. До того ж демократизація суспільного життя України, зміни в Центрально-Східній Європі уможливили деідеологізацію історичних праць. Усе це разом актуалізує проблему започаткованого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі нової і новітньої історії та методики викладання історії історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка в межах наукової теми: “Україна в контексті європейської історії” (Рішення вченої ради ТДПУ ім. В. Гнатюка від 29 грудня 1998 р., протокол № 9).

Мета дослідження полягає у всебічному аналізі місця й ролі Польської держави у системі міжнародних відносин Центрально-Східної Європи у добу національного формування, її впливу на співвідношення сил у післявоєнний період, і, таким чином, усуненні певної прогалини в українській історіографії.

Для досягнення мети авторкою визначені наступні завдання:

– розглянути історичні передумови проголошення Польської Республіки й теоретично обґрунтувати закономірність її відродження та складові інституалізації національної державності;

– простежити міжнародно-правове визнання Польщі й глибше проаналізувати «польське питання» на Паризькій мирній конференції у контексті післявоєнного облаштування;

– визначити і проаналізувати тенденції, основні напрями, форми й засоби зовнішньополітичної діяльності Польської держави, узагальнивши точки зору чільних діячів і офіційну позицію влади щодо міжнародної орієнтації;

– з'ясувати роль різних чинників в усталенні кордонів Польщі, виявити витоки, характер подій, які спричинили територіальні проблеми, недорозв'язані у Версальському мирному врегулюванні;

– охарактеризувати зміст прометеїзму у східній політиці Польщі, його український вектор; інкорпорації Східної Галичини й полонізації українців краю;

Об'єктом дослідження є міжнародні відносини у Центрально-Східній Європі в досліджуваний період.

Предметом дослідження є особливості міжнародного становища Польщі та основні напрями, форми і засоби зовнішньополітичної діяльності польських урядів у континуумі забезпечення суверенізації Другої Речі Посполитої у післявоєнну добу.

Методи дослідження. Відповідно до поставлених мети і завдань дисертації авторка застосувала загальнонаукові та спеціальні методи. Оптимально використати різноманітні історичні джерела вдалося завдяки методам наукового пошуку, аналізу й синтезу, систематизації та класифікації. При виконанні конкретних дослідницьких завдань використано хронологічний, проблемно-хронологічний, аналітико-типологічний, логічно-аналітичний та екстраполяційний методи. Порівняльний метод дав змогу узагальнити закономірності й національні особливості польського державотворення на тлі світових міжнародних відносин у досліджуваний період.

У роботі дисертантка також дотримувалася методологічних принципів історизму та об'єктивності. У світлі новітніх підходів авторка користувалася принципом історизму в його загальноцивілізаційному континуумі, теоретико-концептуальними положеннями про діалектичну єдність внутрішнього стану польського державотворення та його зовнішньої політики, взаємопов'язаність розвитку суспільства з розвитком європейської цивілізації. Дослідниця дотримувалася принципу об'єктивності, що передбачає неупереджений науковий підхід до дійсності, її пізнання і практичного перетворення.

Хронологічні рамки роботи охоплюють часовий відрізок від 11 листопада 1918 р. - проголошення Польської Республіки до 14 березня 1923 р. - рішення Ради Послів Ліги Націй щодо визначення східного кордону Польщі. Вибірково, за потребою, залучалися деякі події з інших періодів польської і зарубіжної історії.

Територіальні межі праці охоплюють Польщу в кордонах, визначених Паризькою мирною конференцією і Радою Послів 14 березня 1923 р.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

– вперше в українській історіографії пропонується новий підхід щодо дослідження історії міжнародних відносин Польщі у добу формування національної державності в 1918-1923 рр.;

– переглянуто деякі стереотипи, а то й загальновизнані думки щодо місця й ролі Польщі у системі міжнародних взаємин у зазначений період;

– сформовано новий науковий погляд на формування зовнішньої політики Польщі в контексті нових реалій міжнародного облаштування;

– теоретично розкрито основні пріоритети польської закордонної політики в 1918-1923 рр., її український вектор, інкорпорації східногалицьких земель, полонізації українців краю;

– суттєво доповнено, уточнено історичні відомості, спростовано деякі штампи та сфальшовані твердження проблеми в українській історіографії.

Практичне значення дисертації визначається актуальністю, новизною і комплексним підходом у дослідженні теми. Матеріали праці, її результати можуть використовуватись для подальшого вивчення цієї проблеми, а окремі положення, узагальнення та висновки можуть бути використані при підготовці праць з всесвітньої історії, новітньої історії Польщі та історії міжнародних відносин, при підготовці у ВНЗ лекційних курсів з циклу зарубіжної історії та спецкурсів. Авторка сподівається на можливість використання матеріалу роботи для розгортання добросусідських українсько-польських зв'язків.

Апробація результатів дисертації здійснювалась у ході обговорення на засіданнях кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії та на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка (2007-2010), кафедрі міжнародних відносин Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича; міжнародних, всеукраїнських наукових конференціях, зокрема: “Українсько-польсько-білоруське сусідство: ХХ століття” (Дрогобич, 19-20 вересня 2008 р.), “Країни Центрально-Східної Європи в модерну і постмодерну добу: теоретичні концепції й політичні реалії” (Ужгород, 2-3 жовтня 2009 р.), “Новітні тенденції в зовнішній політиці великих держав” (Київ, 18 листопада 2009 р.) та ін.

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано у 7 наукових статтях, в т. ч. 6 у фахових збірниках, що входять до переліку видань ВАК України.

Структура дисертації. Праця складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (461 позиція). Основний текст роботи викладено на 173 сторінках, повний обсяг становить 211 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано зв'язок роботи з науковими програмами, визначено мету і завдання, об'єкт та предмет, хронологічні й територіальні межі дослідження, сформульовано методологічні засади, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, наведено дані про апробацію отриманих результатів та публікації з теми, структуру праці.

У розділі 1 - “Історіографічний огляд та аналіз джерельної бази дослідження у контексті сучасних методологічних підходів” - висвітлено стан наукової розробки проблеми в українській і зарубіжній історіографії у контексті новітніх методологічних підходів, проаналізовано джерельну базу роботи.

Аналіз історіографії обраної теми здійснений за найдоцільнішим, на думку авторки, хронологічно-країнознавчим принципом, і дає змогу умовно поділити її на три групи: перша - це праці українських науковців; друга - дослідження польської історіографії; і третя - студії авторів інших зарубіжних країн.

З перших робіт українських дослідників (багатих фактами, але не позбавлених тенденційності, й заідеологізованості) варто виділити праці Ю.Братківського, Є.Братина, М.Віслінського, С.Вітика, І.Кулика та ін. Свого роду відправним початком поглибленого вивчення наукової проблеми в радянській історіографії стали праці Р.Симоненка, О.Марійчака, О.Карпенка і особливо таких відомих істориків як П.Калениченко, І.Кундюба, які, вивчаючи різноманітні історичні джерела, вводили до наукового обігу нові імена й факти, тож цілком природно їх праці не втратили цінності й досі.

Із здобуттям незалежності України розпочався новий етап у розвитку історіографії всесвітньої історії. Проте більшість праць істориків України присвячена проблемам українського питання в Другій Речі Посполитій, соціально-економічного стану західноукраїнських земель у її складі, національної політики урядів щодо меншин, вивченню українсько-польських зв'язків, здебільшого на сучасному етапі. Ці питання відображені у працях В.Литвина, Я.Ісаєвича, С.Кульчицького, Ю.Макара, С.Макарчука, Я.Дашкевича, О.Красівського, М.Кугутяка, В.Ярового, І.Ільюшина, С.Віднянського, М.Кучерепи, Т.Зарецької та ін. Їх роботи засвідчили зрослий рівень аналітичного підходу до історії Польщі, її внутрішньо- та зовнішньополітичного розвитку у міжвоєнний період. Окремі аспекти польського державотворення висвітлені у публікаціях З.Баран, А.Присташ, С.Бочарова, О.Липитчук, В.Комара та ін.

Серед найбільш вагомих теоретико-узагальнюючих досліджень внутрішньої і зовнішньої політики Польщі, її формування у контексті геополітичних змін у міжвоєнній Європі відзначимо праці Л.Зашкільняка, М.Литвина, М.Гетьманчука, Л.Алексієвець, і М.Крикуна, які отримали схвалення не лише в Україні, а й у Польщі.

Польську історіографію даної теми можна умовно поділити на такі етапи: перший - це праці учасників та очевидців відродження Польщі у загальному континуумі міжвоєнного періоду; другий - публікації соціалістичної доби; і, нарешті, третій - студії польських авторів посткомуністичного часу.

У польській історичній науці праці, присвячені питанням соціально-економічного, духовного й зовнішньополітичного розвитку Польщі у післявоєнний період датовані роками проголошення Польської Республіки, розбудови державності. З-поміж них варто виокремити роботи С.Кутшеби, А.Прухніка, Ш.Аскеназі, В.Конопчинського, В.Собеського, М.Хандельсмана та ін. Важливою історіографічною складовою дослідження цього етапу стали праці з економічної та соціальної історії.

Вагомий внесок у вивчення теми зробили польські дослідники 50-70-х рр. минулого століття. На відміну від радянської історіографії після 1956 р. польські вчені поступово відійшли від нав'язаної їм марксистської методології висвітлення суспільно-політичних процесів, міжнародного життя, в результаті чого їх дослідження стали більш об'єктивними. Яскравим прикладом цього є публікації В.Побуг-Малиновського, О.Халецького, Т.Комарницького, Ю.Корбеля, Я.Єнджеєвича, М.Кукеля, П.Вандича. Безсумнівний інтерес у контексті даної роботи викликають праці Т.Єндрущака, М.Грінберга, П.Заремби, З.Ландау, Є.Томашевського, А.Ґарліцького, М.Лєчика, Є.Юркевіча, в яких висвітлюються окремі напрямки діяльності Польщі на міжнародній арені.

Якісно новий етап студіювання польськими істориками історії Польщі міжвоєнної доби розпочався в кінці 80-х рр. ХХ ст. Сучасні дослідники не ідеалізують становлення відродженої країни, намагаються об'єктивно, спираючись на недоступні раніше джерела, висвітлювати та оцінювати всю суперечливість зовнішньополітичної діяльності Польщі в складних міжнародних відносинах Європи цієї доби. У цьому зв'язку слід відзначити праці П.Лоссовського, А.Чубінського, В.Бонусяка, Я.Паєвського, Р.Тожецького, Є.Красуського, Х.Батовського, А.Сови, М.Згурняка та ін. Вони висвітлювали різні аспекти польської зовнішньої політики, особливо європейської, в 1918-1923 рр., історію міжнародних відносин і дипломатії.

Аналізуючи праці авторів інших зарубіжних країн, присвячені питанням місця й ролі Польщі у системі міжнародного облаштування в післявоєнний період варто, передусім, виокремити російських дослідників Ф.Зуєва, І. Хрєнова, А.Романського, А.Вольського, Є. Явленського, П.Ольшанського. Окремим проблемам історії відродженої Польщі, її зовнішньополітичної діяльності присвячені роботи американських авторів Г. Кройга і Ф.Гілберта. Чільне місце у зарубіжній історіографії міжнародних обставин перших років формування Польської держави, усталення кордонів, створення та діяльності дипломатичної служби посідають доробки Е.Буржуа, Ж.-Б. Дюрозеля, Б. Будуровича. польща прометеїзм версальський

Наведений аналіз свідчить про відсутність узагальнюючих праць із даної проблеми, що і дозволяє зробити висновок про важливість вивчення ролі Польщі в системі міжнародних відносин у добу її розбудови в 1918-1923 рр.

Джерельна база дисертаційного дослідження. Весь комплекс використаних джерел доцільно поділити на дві категорії: неопубліковані (матеріали українських і зарубіжних архівів) та опубліковані. Безпосередню джерельну базу склали документи архівів Польщі, України й Російської Федерації різного державного рівня та відомчого підпорядкування. У процесі дослідження теми вивчено масив матеріалів фондів 3, 5, 27, 30, 45, 210 Архіву Нових Актів у Варшаві (Archiwum Akt Nowуch w Warszawie). Особливу цінність мають документи сейму, сенату, протоколи засідань Ради міністрів, інструкції, циркуляри уряду, міністрів, розпорядження та звіти відповідних інституцій про зовнішньополітичну діяльність, тощо. Ці джерела дають змогу простежити основні тенденції та особливості міжнародної діяльності Польщі.

Важливі документи, що стосуються діяльності країни на міжнародній арені, містяться у фондах, які висвітлюють роботу окремих політичних діячів - 194 (Юзефа Пілсудського), 186 (Владислава Грабського), 196 (Ігнація Падеревського), 192 (Єнджея Морачевського), 208 (Леона Василевського), 197 (Юзефа Галлера) та інших державних і військових діячів.

Цінними для вивчення теми виявилися матеріали фондів 308, 461 Російського державного військового архіву, 17 Російського державного архіву соціально-політичної історії, 5802, 5872, 5878 Російського державного архіву Російської Федерації. Матеріали цих архівів уможливили виокремити ключові аспекти зовнішньої політики Польщі, її східний вектор.

З-поміж матеріалів архівного збереження опрацьовані фонди 2211, 3696 Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Значний інтерес становлять документи фондів 211, 392, 492-493, 698 Центрального державного історичного архіву України у Львові, а також фондів 1, 271 Державного архіву Львівської області. Повнішому розкриттю теми сприяють матеріали ф. 231 Державного архіву Тернопільської області.

Для виявлення різнопланових матеріалів використано збірники документів з історії відродження Польщі, проблем внутрішньо- та зовнішньополітичного розвитку; збірники документів з історії радянсько-польських відносин, а також матеріали польської періодики: «Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej», «Monitor Polski», «Rzeczpospolita», «Kurier Warszawski», «Gazeta Warszawska», «Gazeta Polska», «Przegl№d Historyczny», «Kwartalnik Historyczny»; спогади польських громадсько-політичних діячів, які були безпосередніми учасниками подій.

Загалом джерельна база відрізняється різноплановістю, її аналіз дає можливість виконати поставлені наукові завдання.

У розділі 2 - “Проголошення національної незалежності Польської Республіки, її інституалізація та міжнародне визнання” - визначено і проаналізовано передумови та етапи відновлення Польщі, складові кристалізації польської державності в контексті формування нової системи міжнародних відносин на Європейському континенті.

У розділі на основі широкої джерельної бази проаналізовано національно-визвольний рух поляків як одну з найдинамічніших складових процесу відродження Польщі. Авторка вважає, що безпосередні передумови її відновлення визначались бездержавним статусом поляків, колоніальним станом польських земель у межах держав-анексантів, а також створенням нового устрою післявоєнної Європи на засадах національної рівноправності й мирним співжиттям народів, їх права на самовизначення та утвердження незалежних держав. Суб'єктивним фактором проголошення Польської Республіки в 1918 р. слід вважати традиції Руху поляків за незалежність, діяльності національних організацій та об'єднань, їх прагнення до встановлення держави. Об'єктивними умовами були імперський характер Австро-Угорщини, Німеччини і Росії, безправне становище польських земель у їх складі, відсутність власної держави.

Різноманітність історичних джерел та їх аналіз дали можливість встановити п'ять етапів польської визвольної боротьби: перший (серпень 1914 - серпень 1915 р.) - характеризується пошуком союзників у становленні національної державності у будь-якій формі; другий (серпень 1915 - листопад 1915 р.) - охоплює процеси посилення Руху поляків за політичну самостійність залежно від стану воєнних дій та міжнародної політики щодо вирішення польського питання; третій етап у розвитку польської справи відкрився актом 5 листопада 1916 р., що спричинив нове бачення розв'язання питання про незалежність Польщі, а саме змагання між монархіями в обіцянках утворення незалежної держави; наступний, четвертий етап, - 1917 р., російські революції призвели до зміни міжнародної ситуації і прихильного ставлення західних держав у польській справі, що згодом знайшло вияв у посланні В. Вільсона; п'ятий (до листопада 1918 р.) - у виборенні поляками національної державності на завершальному етапі війни. Саме у цей час змінилися стратегічні цілі визвольного руху польського народу: замість прагнення до автономії були висунуті вимоги повного самовизначення та утворення суверенної держави.

Проголошення 11 листопада 1918 р. Польської Республіки започаткувало новий етап в історії Польщі, суть якого полягала у створенні суспільного устрою на парламентсько-демократичних засадах. На основі суттєвих змін у розбудові інститутів польської державності як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, досліджуваний часовий відрізок умовно, на нашу думку, можна поділити на два періоди: І період (11 листопада 1918 р. - 17 березня 1921 р.) - нормативно-правової інституалізації суспільного ладу Польщі й встановлення її кордонів; ІІ період (17 березня 1921 р. - 14 березня 1923 р.) - доба облаштування внутрішньополітичної системи, пошуку шляхів і методів суспільної стабілізації, остаточного визначення кордонів, входження Польщі в якісно нову систему міжнародного життя у контексті Версальсько-Вашингтонських домовленостей.

Відновлена Польща утверджувалася поступово, відповідно до мети й завдань владних інституцій, державотворчих процесів, та забезпечення інтеграції польської етнографічної території й населення в єдиному державно-політичному організмі. У процесі інституалізації Польської держави винятково важливе місце займають Перший загальнопольський уряд на чолі з Є. Морачевським (листопад 1918 - січень 1919 рр.), уряд І. Падеревського (січень 1919 - листопад 1919 рр.), Законодавчий сейм, який 20 лютого 1919 р. ухвалив Закон про вищі органи влади Польщі та 17 березня 1921 р. - Конституцію Польської Республіки.

Важливу роль у легітимізації унезалежнення та міжнародного визнання Польської держави відіграла Паризька мирна конференція. Участь Польщі у її роботі була найяскравішим актом міжнародного визнання. Паризька мирна конференція юридично оформила відновлення Польської держави. Входження до міжнародної спільноти змушувало Польщу до здійснення адекватної зовнішньої політики у загальноєвропейському контексті, пошуку свого місця в міжнародному співтоваристві.

У розділі 3 - “Зовнішньополітична діяльність Польської держави в початковий період становлення незалежності: основні етапи, події й тенденції” розглядаються ключові проблеми зовнішньополітичної діяльності Польщі, процесу її утвердження і міжнародного становлення в нових геополітичних умовах повоєнної Європи.

Зауважимо, що аналіз документальних матеріалів доводить, що закордонну політику Польської держави в початковий період становлення незалежності визначали як внутрішні, так і міжнародні фактори, складність її зовнішньополітичного становища. Зміни, що відбулися після, а головне - в результаті Великої війни 1914-1918 рр. мали справді геополітичний характер і наслідки. Не тільки склалися нові реалії в повоєнному світі, а й почали налагоджуватися новітні підходи до врегулювання міжнародних відносин, векторність яких була окреслена у континуумі Версальсько-Вашингтонської парадигми.

Друга Річ Посполита, будучи закономірною подією в історії державницьких домагань поляків, відповідала вимогам європейської історії, стала складовою післявоєнної Європи і Версальської системи. Основними завданнями зовнішньої політики початкового періоду становлення Польщі були: захист національної державності, визначення кордонів та утвердження міжнародного соціуму самостійної й незалежної держави. Авторська концепція періодизації здійснення зовнішньої політики Польської держави представляє два періоди: 1) 1918-1921 рр. - характерний, переважно зусиллями щодо визначення кордонів країни, а також їх міжнародного визнання; 2) 1921-1923 рр. - охоплює часовий відрізок простування держави до зміцнення свого нового становища в Європі, налагодження відносин із сусідніми країнами. Зовнішня політика Польщі орієнтувалась в окреслений період на нейтралізацію Німеччини і радянської Росії, а потім СРСР, й встановлення союзу із Францією як природної союзниці. Варто зауважити, що профранцузька орієнтація обмежувала свободу маневру в майбутньому, в міру того, як Франція втрачала свої позиції на Європейському континенті. В результаті цього міждержавні стосунки були напруженими і суперечливими. Польща розбудовувалася в умовах постійної зовнішньої загрози. Разом із тим, до країни увійшли землі з етнічно переважаючим непольським населенням, яке прагнуло створити власні держави. Це істотно впливало і на внутрішні відносини, і на зовнішню політику Польщі, її міжнародне становище.

У праці з'ясовано, що в цей час відбувався процес виокремлення національних центрів, у яких формувалася міжнародна політика. На початку 1919 р. були два осередки, що визначали зовнішню політику. Їх представляли: Ю. Пілсудський у Варшаві та в Парижі Р. Дмовський. Події 1918-1923 рр. засвідчували, що Польща послідовно реалізовувала доктрини інкорпораціонізму і федералізму у визначенні закордонної політики країни, які напрацювали ці найвпливовіші політичні діячі у новій геополітичній системі Європи післявоєнного часу.

Характерною рисою польської міжнародної політики в часи постання Другої Речі Посполитої було ідеологічне її забарвлення. На нашу думку, варто зважати і на такий чинник, котрий впливав на формування зовнішньої політики як географічне становище Польщі, котра позбавлена природних кордонів, за винятком гірського пасма на південному заході та невеликого морського узбережжя на півночі.

Вище виокремлені зовнішньо- і внутрішньополітичні чинники склали той фон, завдяки якому Польща змогла визначити характер і зміст політики на міжнародній арені. Підкреслимо, що уже з перших років незалежного існування зовнішньополітичні пріоритети Польщі зазнавали значних змін. Ще до проголошення Польської Республіки Тимчасовий народний уряд визначив завдання щодо прилучення Польщі до міжнародного життя в галузі політики, дипломатії, економіки і культури, врегулювання стосунків із іншими державами. Аналогічні завдання підтвердили уряди Є. Морачевського, І. Падеревського та юридично оформлені в Малій Конституції, а згодом у Березневій Конституції 1921 р. Важливою віхою у здійсненні закордонної діяльності Польщі як суб'єкта міжнародних відносин стало створення ще у листопаді 1918 р. зовнішньополітичного відомства. Першим міністром закордонних справ став Леон Василевський (17.11.1918 - 16.11.1919). З утворенням цього міністерства польський дипломатичний корпус розпочав роботу над утвердженням міжнародно-правової суб'єктності країни. Уряд Польщі домагався союзів і ухвали угод, що гарантували б недоторканність кордонів, суверенітет та незалежність. Лише Законодавчий сейм упродовж своєї каденції ратифікував 40 міжнародних договорів.

Феноменом зовнішньої політики Польщі стало те, що від першої хвилини свого існування вона була активним елементом міжнародного життя. Проте будучи на середину 1920-х рр. геополітично ослабленою Польща, на думку авторки, в особі її лідерів, проводила невиправдано амбіційну зовнішню політику, в багатьох відношеннях позбавлену реальної оцінки міжнародного розвитку. Суворою перевіркою реалістичності польської зовнішньої політики стали події 1930-х рр.

У розділі 4 - “Встановлення кордонів новопосталої Польщі: політика силового нарощування території та її особливості і проблеми” здійснено аналіз складного процесу усталення кордонів та його впливу на зовнішню політику, становище у міжнародних відносинах, виявлено витоки, характер деяких подій, що спричинили територіальні проблеми.

Аналіз зовнішньої політики Польщі показав, що серед найскладніших питань в її нових міжнародних відносинах були проблеми усталення державних кордонів. Загалом формування території відбувався складно й суперечливо. Через великодержавну традицію, що тяглася від часів шляхетської Речі Посполитої та передбачала приєднання до неї територій з переважанням непольського населення і проявлялась у діяльності окремих чільників Польщі, країні довелось у 1918-1923 рр. пройти складний шлях випробувань, коштувавши полякам понад 25 тис. убитих, сотні тисяч поранених і скалічених. Польща, щоб розв'язати територіальні проблеми, взяла участь у 60 локальних збройних конфліктах, півторарічній війні на сході. Встановлення кордонів із радянською Росією, Німеччиною, Чехословаччиною, Литвою супроводжувалися конфліктами, що перетворилися на збройні сутички.

Зазначимо, польське територіальне питання займало чільне місце в міжнародній дискусії. У цьому контексті особливого резонансу в світі набрало послання В. Вільсона конгресу США від 8 січня 1918 р., т. зв. 14 пунктів мирного післявоєнного врегулювання, тринадцятий із них саме визначав кордони майбутньої Польщі. Цей пункт після визнання Німеччиною й Австро-Угорщиною програми Вільсона як платформи для перемир'я став міжнародно-правовою тезою, на основі якої світове співтовариство погодилося виправити несправедливість щодо поляків, допущену при поділі Речі Посполитої і на Віденському конгресі 1815 р.

Значну роль в остаточному улаштуванні післявоєнної Європи відіграла Паризька мирна конференція і утворена з ініціативи Ради десяти для розгляду польської справи спеціальна комісія, яку очолив Ж. Камбон. У формуванні західних кордонів Польщі важливе значення мав Версальський договір, відповідно з яким до Другої Речі Посполитої відходили Східне Помор'я без Ґданська, майже вся Великопольща. Натомість у Верхній Сілезії, Вармії і Мазурах передбачалося провести плебісцит. Ґданськ оголосили “вільним містом”. Проведений у складних умовах польсько-радянської війни плебісцит у Верхній Сілезії, Вармії і Мазурах віддав перевагу полякам на меншій частині цих земель. Лише внаслідок трьох сілезьких повстань (1919-1921) союзні держави погодилися на передачу Польщі третини теренів Верхньої Сілезії, а у жовтні 1920 р. польські війська захопили в Литви Віленський край.

Зауважимо, що напругу і взаємні територіальні претензії спричинив південний кордон із Чехословаччиною, а також східний, що відмежовував національно непольські чи змішані території від України та Білорусі. Варто зазначити, що історія суперечки між польським та чехословацьким урядами за іншу частину Сілезії - Цешинську була подібною до справи про Верхню Сілезію. Після складних перемовин відповідно до рішення Ради Послів Цешинська область була розмежована навпіл, однак необачна відмова Польщі від плебісциту у 27 селах Спиша й Орави в травні та вимушена у липні 1920 р. дали чехам оптимальні результати. Справа Цешина стала для поляків поразкою їх національних інтересів. Польсько-чехословацьке “розв'язання” Цешинського питання призвело до складного конфлікту між двома країнами.

Питання про кордони Польщі на сході належали до числа найскладніших. Суперечливість полягала у тому, що якщо при визначенні північних, західних та південних кордонів польські діячі обґрунтовували територіальні претензії етнічними доказами, то стосовно теренів Литви, Білорусі й України, навпаки, свідомо нехтували ними на користь історичних аргументів. Згідно з Ризьким мирним договором 1921 р. кордон на сході мав проходити від Західної Двіни на південь до заходу від Мінська і на схід від Лунінця, через Остріг до Збруча й по Збручу до Дністра, тобто Польщі були передані землі Західної України і Західної Білорусі. Ризький договір став підставою для клопотання Польщі перед міжнародними організаціями щодо їх прав на Східну Галичину і Волинь. У березні 1923 р. Рада Послів Ліги Націй ухвалила рішення про визнання східного кордону Польщі, погодившись, таким чином, із приналежністю Східної Галичини, Волині, Західної Білорусі та Віленщини до Польської держави. Отже, упродовж 1918-1921 рр. були визначені кордони між Польщею і шістьма державами: Росією, Німеччиною, Чехословаччиною, Румунією, Литвою, Латвією, а також «вільним містом» Ґданськом. Домагання зайняти якнайбільші території і силове встановлення кордонів більшої частини Польщі призвело до постійної напруги, підозри і боротьби. Це істотно впливало на зовнішньополітичні пріоритети Польської держави, послаблювало її міжнародне становище.

У розділі 5 - “Український вектор у східній політиці Другої Речі Посполитої. Інкорпорація Східної Галичини та полонізація українців краю” - з'ясовано суть і зміст прометеїзму в східній зовнішній політиці, його український вектор, інкорпорації Східної Галичини й полонізації українського населення краю.

Зазначимо, що польсько-українські взаємини, які нагромадили негативний потенціал протистояння в попередні історичні епохи, у новій політичній ситуації післявоєнної доби набули особливої гостроти. Природа та діалектика відносин між поляками і українцями, детермінована зовнішньо- і внутрішньополітичними процесами відродженої Польщі, що обумовлювали українські аспекти в її східній політиці, призвели до кризової ситуації й відіграли істотну роль у житті польського та українського народів - національно-визвольній боротьбі галичан першої половини ХХ ст., польсько-українській війні 1918-1919 рр., колонізації Східної Галичини тощо. Польща за таких умов відмовилася від запропонованої їй Антантою лінії Керзона й обрала тактику просування кордону якомога далі на схід суто військовими засобами.

Суспільно-політичні внутрішні так і міжнародні події 1918-1923 рр. засвідчили, що Польща своєю практикою послідовно реалізувала політичні програми Р. Дмовського і Ю. Пілсудського щодо свого відновлення в історичних кордонах 1772 р., створення єдиної національної “Великої Польщі”. Керуючись ідеєю прометеїзму, Ю. Пілсудський вважав, що досягти цього можна лише у союзі Польщі з усіма поневоленими Росією народами, зокрема з Литвою, Білоруссю, та Україною, на чолі якого мала постати Варшава. У такий спосіб польські патріоти розраховували розбити російське домінування й створити нову систему сил у Центрально-Східній Європі. Дослідження проблеми показує, що позбавлений реального права самостійно вирішувати свою долю, український народ став заручником політичної гри, яку вели Польща, більшовицька Росія та західні держави. Ставлення держав-переможниць у Першій світовій війні, зокрема Верховної ради Антанти, яка присвоїла собі право міжнародного трибуналу в українській справі постійно змінювалося на користь польських окупантів. На нашу думку, Польща, вважаючи український вектор ключовою ланкою в реалізації східнополітичних планів, розглядала у зовнішньому і внутрішньому аспектах: першому, який передбачав перетворення Польщі в одну з наймогутніших європейських держав і був спрямований проти радянської Росії (СРСР); другому - українське питання розглядали як внутрішню справу Польщі, оскільки Західну Україну польська еліта вважала споконвічною своєю землею. В цьому плані пріоритетного значення надавали політиці інкорпорації Східної Галичини до складу Польщі, зміцнення у ній польського елементу, і, навпаки, полонізації й асиміляції українського населення краю, які стали у міжвоєнний період офіційною доктриною урядів країни. Внаслідок встановлених міжнародними договорами кордонів у підпорядкуванні Польщі опинилися мільйони українців, права і свободи яких Варшава ігнорувала. Метою здійснення такого курсу щодо українців Східної Галичини була повна колонізація й полонізація східногалицьких земель. Не зумівши знайти шляхів розв'язання української проблеми, політичні еліти Польщі тим самим “передали” їх у наступні роки.

Висновки

Наведено теоретичне узагальнення розв'язання малодосліджених в історіографії проблем місця і ролі Польщі у міжнародних відносинах Центрально-Східної Європи в 1918-1923 рр.

Доведено, що проголошення 11 листопада 1918 р. Польської Республіки стало закономірним результатом державницьких прагнень поляків, їх руху за свободу й незалежність, однією з найбільш значущих подій, які впливали на геополітичні зміни в Центрально-Східній Європі в контексті новітнього улаштування міжнародних відносин міжвоєнного часу. Відродження Польщі відповідало також вимогам європейської історії. Суверенізація держави започаткувала новий етап в історії Польщі після понад стодвадцятилітнього поневолення чужоземними державами-імперіями.

Встановлено, що історичні передумови відродження Польської держави сформувалися на рубежі ХІХ-ХХ ст. і визначалися як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, зокрема: станом польських земель у складі Російської, Німецької та Австро-Угорської монархій, а також наслідками світової війни 1914-1918 рр.

Показано, що у процесі інституалізації національної польської державності важливе місце займають Перший загальнопольський уряд на чолі з Є. Морачевським (листопад 1918 - січень 1919 рр.), уряд І. Падеревського (січень 1919 - листопад 1919 рр.), Законодавчий сейм, який 20 лютого 1919 р. ухвалив Малу Конституцію та 17 березня 1921 р. Конституцію Польської Республіки.

Обґрунтовано, що від проголошення Польської Республіки простелявся важкий шлях до її реального міжнародного визнання. Філософія західних держав щодо відновленої Польщі передбачала обмежити її з усіх боків, створити таку державу, яка в разі перемоги більшовиків у Росії мала потрапити в залежність від Німеччини і разом з нею скласти антиросійський бастіон, і, навпаки, - у разі перемоги антибільшовицьких сил - у залежність від Росії і становити небезпеку для Німеччини. Важливу роль у легітимізації унезалежнення і міжнародного визнання Польської держави відіграла Паризька мирна конференція. Участь Польщі у роботі конференції була найяскравішим актом її міжнародного визнання.

З'ясовано, що зовнішня політика Польщі розвивалася в окреслений період під впливом багатьох як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, складність її міжнародного становища визначалась здебільшого відповідно до дипломатичних комбінацій великих держав, що спрямовувалися на зміцнення насамперед власних та послаблення позицій суперників. Феноменом зовнішньої політики відродженої Польщі було те, що від першої хвилини свого існування Польська держава була активним елементом міжнародного життя.

Доведено, що важливим кроком на шляху становлення Польщі стало визначення її кордонів та їх захист. У розв'язанні названих завдань значну роль відіграли збройний, дипломатичний, політичний, культурний фактори. У цьому контексті варто відзначити діяльність таких польських діячів, як: Р. Дмовський, Ю. Пілсудський, І. Падеревський, В. Корфанти, В. Вітос, М. Ратай, та ін. Визначення кордонів завершило процес формування Польщі як суверенної держави. Відтак силове встановлення більшої частини кордонів призвело до протиріч у відносинах з сусідніми країнами, що негативно вплинуло на її міжнародне становище.

Розкрито суть і зміст прометеїзму в східній політиці Польщі, його український вектор, інкорпорації й полонізації українців східногалицького краю.

Наукове осмислення історичної практики зовнішньополітичної діяльності Польщі у досліджуваний період є повчальним і корисним досвідом для всіх відновлених країн Центрально-Східної Європи у другій половині 80-х - на початку 90-х років ХХ ст.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Парнета О. Міжнародне становище Польщі та її зовнішня політика в міжвоєнний період (1919-1939 рр.) / Оксана Парнета // Україна - Європа - Світ. - Вип. 1: Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. - С. 302-307.

2. Парнета О. Геополітичні наслідки Першої світової війни. Проголошення та міжнародне визнання Польщі / Оксана Парнета // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. - Вип. 2. - С. 257-261.

3. Парнета О. Основні тенденції становлення зовнішньої політики відродженої Польщі. Федералізм та інкорпораціонізм (1918-1926) / Оксана Парнета // Україна - Європа - Світ. - Вип. 3: Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. - С. 95-111.

4. Парнета О. Польща 1918-1923 рр.: усталення кордонів держави / Оксана Парнета // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 17: Українсько-польсько-білоруське сусідство: ХХ століття / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича; голова редколегії Ярослав Ісаєвич, упорядники Микола Литвин, Василь Футала. - Львів, 2008. - С. 138-144.

5. Парнета О. Проголошення та міжнародне визнання Польської держави. «Польське питання» на Паризькій мирній конференції / Оксана Парнета // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. - Вип. 3. - С. 194-202.

6. Парнета О. Польща в міжнародних відносинах Центрально-Східної Європи у добу національного відродження (1918-1923): історіографічний огляд в контексті сучасних методологічних підходів / Оксана Парнета // Україна - Європа - Світ. - Вип. 4: Міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2010. - С. 207-220.

7. Парнета О. Польща в міжнародних відносинах Центрально-Східної Європи (1918-1923) / Оксана Парнета // Університет. - Вип. 4 (36). - К.: Київський славістичний університет, 2010. - С. 92-102.

Анотація

Парнета О. Й. Польща в міжнародних відносинах Центрально-Східної Європи у добу національного відродження (1918-1923). - Рукопис (211 с.)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 02 - всесвітня історія. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2010.

У дисертації на матеріалах переважно зарубіжних джерел вперше в українській історіографії всебічно вивчено роль Польської держави у міжнародних відносинах Центрально-Східної Європи після Першої світової війни, її зовнішньополітичну діяльність за складних умов міжвоєнної Європи. У роботі обґрунтовано періодизацію досліджуваного етапу відновлення Польщі, суверенізації країни й міжнародного визнання, формування зовнішньої політики та її здійснення, головні тенденції, події. Проаналізовано основні напрямки встановлення кордонів, політику силового нарощування території, специфічні особливості цього процесу і його проблеми.

Охарактеризовано український вектор у східній політиці Другої Речі Посполитої, інкорпорацію Східної Галичини та полонізацію українців краю.

Ключові слова: Польща, Центрально-Східна Європа, міжнародні відносини, національне відродження, Версальська система, кордони, Україна, Східна Галичина, інкорпорація, полонізація.

Аннотация

Парнета О. И. Польша в международных отношениях Центрально-Восточной Европы в период национального возрождения (1918-1923). - Рукопись (211 стр.)

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. - Всемирная история. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2010.

В диссертации на материалах преимущественно зарубежных источников впервые в украинской историографии осуществлено комплексное всестороннее исследование роли Польского государства в системе международных отношений Центрально-Восточной Европы после Первой мировой войны, её внешнеполитической деятельности в сложнейших условиях того времени. В предложенной работе обоснованы основные этапы и периодизация исследуемого временного отрезка возрождения, утверждения и развития Польского государства, укрепления его суверенизации и международного признания.

Выяснены основные исторические предпосылки провозглашения независимости Польской Республики и теоретически обоснованы закономерность её возрождения, проанализированы составные институализации польской национальной государственности в исследуемый период. Первостепенными предпосылками актуализации национально-освободительного движения в Польше автор считает, были как внутренние, так и внешние факторы. Утверждается, что субъективными факторами возрождения Польши в 1918 г. были традиции польского освободительного движения, деятельности национальных объединений и организаций, а объективними - имперский характер польских земель в составе государств-оккупантов, отсутствие национального государства.

В диссертации исследованы основные этапы и проанализированы приоритеты, содержание и главные направления внешнеполитической деятельности Польского государства в начальный период становления независимости, её тенденции и события, а также обобщены точки зрения польских политических деятелей и официальная позиция Варшавы относительно международной ориентации в новейших геополитических условиях. Прослежено международное правовое признание Польши зарубежными странами и проанализированы направления решения “польского вопроса” на Парижской мирной конференции в контексте послевоенного международного обустройства и создания адекватной системы международних отношений в Центрально-Восточной Европе в свете Версальских соглашений.

На основе широкого изучения исторических источников в диссертации всесторонне проанализированы и определены место и роль различных внутренних и внешних факторов в восстановлении границ Второй Речи Посполитой, выявлены источники, характер многих внешнеполитических факторов, которые создали территориальные проблемы, качественно нерешенные в Версальском мирном врегулировании и опасные своими негативными последствиями.

В работе определены сущность и основные направления прометеизма в восточной внешней политике Польши, её украинский вектор, а также проанализированы вопросы колонизации и инкорпорации Восточной Галиции, полонизации украинского населения края.

Исследуя место и роль Польского государства в новейшей системе международных отношений Центрально-Восточной Европы в 1918-1923 гг., выявлены уроки формирования польской национальной государственности и её внешней политики на пути обретения достойного места в международном сообществе.

Ключевые слова: Польша, Центрально-Восточная Европа, международные отношения, национальное возрождение, Версальская система, границы, Украина, Восточная Галиция, инкорпорация, полонизация.

Summary

Parneta O. Yo. Poland in the international relations of the Central-and-Eastern Europe during the national revival (1918-1923). - Manuscript (211 p.)

Thesis for a candidate degree in History in speciality 07. 00. 02 - World History. - Chernivtsi Yuriy Fedkovych National University. - Chernivtsi, 2010.

On the basis of the foreign sources for the first time in the Ukrainian historiography this dissertation focuses on the role of the Polish state in the international relations of the Central-and-Eastern Europe after WWI as well as on the foreign policy in the difficult circumstances of the Europe between wars. The study grounds the periodisation of the investigated stage of Poland renewal, the process of its sovereignty and international recognition, the formation of the foreign policy and its realisation, the main tendencies and events. The thesis analyses the main stages of the boundaries establishment, policy of the forced territory accumulation, its specific peculiarities and problems.

The work describes the Ukrainian vector in the Rich Pospolyta II eastern policy, Eastern Galicia incorporation, polonisation of the Ukrainians of this region.

Key words: Poland, Central-and-Eastern Europe, international relations, national revival, Versailles system, boundaries, Ukraine, Eastern Galicia, incorporation, polonisation.

Размещено на Allbest.ru

...