Історико-культурні цінності Східної України в роки Великої Вітчизняної війни

Размещено на http://www.allbest.ru

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Калашнікова Вікторія Євгенівна

УДК 94(477.52/.6):351.862.22”1941/1945”

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ СХІДНОЇ УКРАЇНИ В РОКИ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис

професор кафедри теорії та історії держави і права Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано «19» березня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Культурні цінності є важливим елементом спілкування, взаєморозуміння та взаємного зближення народів та держав. Вони виступають як головний критерій підтримки нерозривного духовного зв'язку поколінь, об'єднують їх в єдиний ланцюг історичного розвитку. Кожен об'єкт історико-культурного призначення, кожний витвір мистецтва є однією з ланок такого нерозривного історичного цілого. Тому втрата культурних цінностей, їх відрив від народів та націй, які дали їм життя, мають негативні наслідки для їх повноцінного розвитку. Крім того, історико-культурні цінності використовуються як засіб реалізації державної гуманітарної політики, а в тоталітарних країнах, як засіб для розповсюдження та нав'язування суспільству панівної ідеології. В роки Великої Вітчизняної війни кожна з воюючих сторін намагалась використовувати культурне надбання українського народу в своїх цілях. Отже, питання втрати історико-культурних цінностей в ті часи є однією з ключових тем цього періоду в історії України. Однак, не дивлячись на те, що ця проблема привертає увагу багатьох, як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, доля культурних цінностей Східної України, характер яких мав свої регіональні особливості, незаслужено обійдені увагою у вітчизняній історіографії. цінність війна архівний бібліотечний музейний

Дослідження зазначеної теми сприятиме оптимізації політики збереження та захисту історико-культурних цінностей України на сучасному етапі, що робить його актуальним, як з теоретичної, так і практичної точок зору.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах науково-дослідної теми кафедри історії України Донецького національного університету «Історія Донбасу в контексті загальноукраїнської історії: нові підходи та оцінки» (номер державної реєстрації 0108U006412).

Об'єктом дослідження виступають історико-культурні цінності, а саме архівний, бібліотечний та музейний фонди Східної України.

Предметом вивчення є політика радянської та окупаційної влади щодо культурної спадщини Східної України в роки Великої Вітчизняної війни.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють 1941- 1945 рр. Цей період відзначався насиченістю воєнних та політичних подій, які зумовили надзвичайно великі втрати Україною історико-культурних цінностей внаслідок їх переміщення, вивезення та нищення.

Територіальні межі вивчення включають територію Харківської, Ворошиловградської (сучасна Луганська) та Сталінської (сучасна Донецька) областей УРСР, які становлять географічний регіон Східна Україна. В ході воєнних дій вони не були включені до Рейхскомісаріату «Україна», а входили до складу прифронтової зони військового управління. Окупація цього регіону за часом була найменшою порівняно з іншими територіями України, проте безпосередня близькість театру воєнних дій, перехід міст та населених пунктів з рук в руки (наприклад, Харків); відсутність цивільного окупаційного управління на зазначеній території зумовили діяльність найбільшої, кількості конкуруючих німецьких організацій, які займались вилученням та нищенням історико-культурних цінностей, що вплинуло на відмінність та особливість долі історико-культурних цінностей саме в цьому регіоні.

Метою дослідження є з'ясування долі історико-культурних цінностей Східної України в роки Великої Вітчизняної війни: встановлення умов збереження та причин втрат, визначення кількісних та якісних характеристик обсягів та наслідків нищення та вивезення з території Східної України архівних, бібліотечних та музейних фондів.

Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних наукових завдань:

- проаналізувати ступінь висвітлення питання втрат Східною Україною історико-культурних цінностей в роки Великої Вітчизняної війни в радянській, українській та зарубіжній історіографії;

- виявити інформативні можливості джерел та визначити ступінь їх достовірності;

- охарактеризувати теоретико-методологічну базу дослідження;

- з'ясувати стан архівних, бібліотечних та музейних фондів Східної України на початку Великої Вітчизняної війни;

- проаналізувати рівень збереженості історико-культурних цінностей в ході евакуаційних заходів;

- визначити роль працівників архівів, бібліотек, музеїв та місцевого населення в питанні порятунку предметів культурної спадщини в роки війни;

- з'ясувати теоретичні засади та практичні механізми привласнення нацистами історико-культурних цінностей України;

- дослідити масштаби втрат архівних, бібліотечних та музейних фондів Східної України в результаті їх нищення та вивезення окупаційною владою;

- узагальнити причини та оцінити масштаби збитків історико-культурної спадщини Східної України.

Наукова новизна дослідження. Здійснений аналіз долі історико-культурних цінностей Східної України в роки Великої Вітчизняної війни дозволив обґрунтувати ряд теоретичних положень, що мають наукову новизну та виносяться на захист:

- зроблено одну з перших спроб дослідити на регіональному рівні долю та втрати архівних, бібліотечних та музейних фондів Східної України на різних етапах Великої Вітчизняної війни;

- до наукового обігу введено значний масив неопублікованих джерел, зокрема, щодо долі історико-культурних цінностей на Донеччині;

- підраховано справжню кількість евакуйованих документних матеріалів з архівів Східної України, напрямків та умов їх зберігання в евакуації;

- проаналізовано діяльність експертно-перевірних комісій, які діяли під час евакуації архівів та зроблено висновки щодо рівня їх фаховості, ґрунтуючись на даних особових справ членів комісій;

- на основі залучення широкого кола джерел встановлено, що бібліотечні та музейні фонди Східної України вже на початку Великої Вітчизняної війни були приреченні на великі обсяги втрат внаслідок невідповідності політики радянських високопосадовців умовам воєнного часу, що спричинило фактичний провал евакуації історико-культурних цінностей;

- з'ясовано теоретичні засади політики нацистської влади щодо історико-культурних цінностей на окупованих територіях, яка визначалась ідеологією націонал-соціалізму, зокрема положеннями щодо боротьби з «дегенеративним мистецтвом», єврейством та більшовизмом;

- встановлено, що політика окупантів в галузі архівної, бібліотечної та музейної справи на території Східної України, як зони військового управління, мала свої особливості, що проявлялись в діяльності низки конкуруючих нацистських установ;

- на основі аналізу фактичного матеріалу зроблені висновки щодо причин та обсягів втрат історико-культурних цінностей Східної України, заподіяних в роки Великої Вітчизняної війни, які носили об'єктивний (воєнні дії: бомбардування, артилерійські обстріли) та суб'єктивний (цілеспрямована політика нацистів з вилучення та нищення історико-культурних цінностей) характер.

Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в фактографічному заповненні «білих плям» історії регіону та України в цілому. Факти, наведені в роботі, її теоретичні положення та висновки можуть бути використані при підготовці посібників з історії архівної, бібліотечної та музейної справи, краєзнавчих видань та загальних праць з історії України. Матеріали дисертації також є певним внеском у встановлення повних обсягів збитків, заподіяних історико-культурним цінностям України в роки Великої Вітчизняної війни і можуть бути використані для складання повного каталогу втраченої культурної спадщини України в цей період.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці наукової проблеми та в самостійному її вирішенні, що дозволяє відтворити події, пов'язані з долею історико-культурних цінностей Східної України в роки Великої Вітчизняної війни, висвітлити політику воюючих сторін щодо них. Наукові положення, узагальнення і висновки дисертації, що виносяться на захист, отримані автором самостійно. Вони визначаються представленим в авторефераті змістом дисертації та статей.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та висновки були апробовані на науково-практичних конференціях, серед яких міжнародні - Міжнародна науково-практична конференція «Шевченківська весна» (Київ, 2004 р.), Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 60-річчю Великої Перемоги «Шевченківська весна» (Київ, 2005 р.), Міжнародна наукова конференція «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії» (Харків, 2008 р.), Міжнародна конференція, присвячена 65-річчю звільнення Донбасу від німецько-фашистських загарбників (Донецьк, 2008 р.), Міжнародна наукова конференція «Україна в Великій Вітчизняній війні: осмислення минулого, погляд в майбутнє», присвячена до 65-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників (Донецьк, 2009 р.).; всеукраїнські - VII Всеукраїнська науково-практична конференція «Молодь, освіта, наука і національна самосвідомість» (Київ, 2004 р.), ІІ Всеукраїнська наукова студентська конференція «Історична наука на початку ХХІ ст.: проблеми, минуле, сучасність, перспективи» (Херсон, 2007 р.), ІІІ Всеукраїнська наукова конференція «Друга світова війна і доля народів України» (Київ, 2008 р.), VIII Всеукраїнська науково-практична конференція «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України» (Запоріжжя, 2009 р.).

Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри історії України Донецького національного університету.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 наукових праць, 7 з них - у виданнях, затверджених ВАК України як профільні для публікацій досліджень із спеціальності 07.00.01 - історія України, загальним обсягом 4,5 друкованих аркушів.

Структура дослідження обумовлена поставленими метою та завданнями. Відповідно до цього робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (285 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 243 сторінки машинопису, з них основна частина - 175 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, зв'язок з науковими програмами, визначено предмет та об'єкт, мету і завдання дослідження, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, доводиться наукова новизна та можливість практичного впровадження результатів проведеної роботи.

У першому розділі - «Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження» аналізується стан наукової розробки теми, виявлено ступінь інформативності використаних джерел, а також обґрунтовуються методологічні засади дослідження.

Для характеристики стану наукової розробки історіографію проблеми поділено умовно на п'ять груп: 1) історичні дослідження; 2) архівознавча література; 3) бібліотекознавчі розробки; 4) музеєзнавчі студії; 5) джерелознавча історіографія. У межах зазначених груп літературу розподілено за хронологічним критерієм, виокремлено зарубіжні студії з проблеми.

З теми долі історико-культурних цінностей в роки Другої світової війни в кожній країні, що понесла втрати внаслідок воєнних дій, виникли свої історичні школи, які переслідують практичні цілі щодо реституції незаконно вивезених культурних цінностей. Лідерами у дослідженні проблеми є американська та німецька школи, що пояснюється наявністю в їхніх архівах відповідних документних матеріалів.

Перше ґрунтовне дослідження з теми втрат Україною історико-культурних цінностей в роки Великої Вітчизняної війни належить американській вченій П.Грімстед. Теоретичним засадам та механізмам пограбування історико-культурних цінностей нацистами в роки війни присвячені наукові пошуки американських дослідників Н.Лінн, Дж.Петропоулоса, Х.Ульріке.

Радянська історіографія проблеми, представлена дослідженнями В.Акуленко та Л.Максакової, як правило, наголошувала на успіхах проведеної евакуації культурних цінностей завдяки турботі партії, всі заподіяні втрати списувались на рахунок окупантів.

З набуттям Україною незалежності, відкриттям доступу до низки засекречених архівних матеріалів та актуалізацією питання реституції втраченого сформувалась українська школа дослідників з проблеми долі історико-культурних цінностей в роки Другої світової війни. Ґрунтовним дослідженням з теми є дисертація І.Дацківа. Однак, увага автора зосереджена на території Рейхскомісаріату «Україна», інформацію щодо областей «зони військової окупації» подано схематично. Евакуації історико-культурних цінностей України в роки війни, теоретичним засадам їх пограбування нацистами, аналізу мережі установ та військових частин, що здійснювали цей грабунок, присвячені статті С.Кота та М.Коваля.

Друга група представлена узагальнюючими працями з історії архівної справи, зокрема, роботами радянського вченого В.Максакова, сучасних українських науковців І.Матяша та К.Климової, російської дослідниці Т.Хорхордіної, в яких окремими розділами виділена історія архівної справи СРСР, України та Росії в роки Великої Вітчизняної війни. Роботи доповнюють одна одну фактологічними даними щодо стану архівної мережі протягом війни, хоча висновки їх часто є протилежними. Вагомим внеском стали дисертаційні дослідження з історії архівної справи України М. Дубик та І. Мищака.

З історії розвитку бібліотечної справи на сьогоднішній день існує фактично єдина узагальнююча робота радянського дослідника К.Абрамова, яка охоплює всю територію Радянського Союзу. Долі бібліотечних фондів в роки окупації присвячені роботи радянських дослідників А.Мазурицького та З.Гімальдінової.

Свій внесок у вивчення долі бібліотечного фонду України в роки Великої Вітчизняної війни зробили українські вчені Н.Малолєтова, Л.Дубровіна та О.Онищенко. Регіональних або краєзнавчих досліджень з проблеми надзвичайно мало. Серед існуючих - статті, вміщені у збірнику «Бібліотечні фонди Харкова в роки Другої світової війни: Документи».

Питанню музейного будівництва в Україні присвячена дисертація М.Ткаченко. Радянська історіографія проблеми стану музеїв в роки Великої Вітчизняної війни представлена статтями Ю.Омельченко та М.Сімкіна. Головна увага дослідників зосереджена на висвітленні фактів нищення німецькими окупантами музейних цінностей.

Останню групу історіографічного огляду теми дисертації складають джерелознавчі студії, які представлені дослідженнями Т.Себти та Н.Кашеварової. Вони висвітлили інформативні можливості документів Оперативного штабу Розенберга та Рейхсміністерства окупованих східних областей. Серед закордонних дослідників, що звертались до аналізу джерельної бази з проблеми - німецькі дослідники Г.Фрайтаг та А.Грензер.

Отже, проблема втрат Україною історико-культурних цінностей в роки Великої Вітчизняної війни знайшла певне висвітлення як в зарубіжній, так і у вітчизняній історіографії. Проте стан вивчення цієї теми не можна вважати завершеним, адже існує багато прогалин, зокрема, практично відсутні регіональні дослідження, які б охоплювали територію Східної України.

Мета і завдання дослідження визначили його джерельну базу. Основу джерельної бази становлять як опубліковані документи, так і такі, що вводяться до наукового обігу вперше. Це джерела з п'яти архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Держархівів Харківської (ДАХО), Луганської (ДАЛО) та Донецької областей (ДАДО), а також матеріали Маріупольського краєзнавчого музею та Луганського обласного художнього музею. Для класифікації джерел нами використано принцип розподілу їх за походженням.

Першу групу джерел становлять законодавчі та нормативні акти, серед яких можна виділити три підгрупи: 1) міжнародні договори та конвенції, які визначають поняття історико-культурних цінностей та встановлюють їх статус; 2) документи радянських та окупаційних органів влади, які регулювали політику СРСР (документи ЦК ВКП(б), ЦК КП(б)У, РНК СРСР) та Третього рейху (накази та директиви А.Гітлера, розпорядження Рейхсміністра окупованих східних областей) щодо історико-культурних цінностей України. Радянські нормативні акти дають змогу реконструювати процес організації евакуації культурних цінностей України на Схід. Нацистські докменти визначають повноваження Оперативного Штабу Розенберга в питаннях, пов'язаних з вилученням та знищенням культурних цінностей на окупованих територіях. Частина їх опублікована на сторінках збірок документів, а також зберігається у ЦДАГО України (ф. 1); 3) документи виконавчих органів влади: а) документи центральних органів виконавчої влади (Головного Архівного Управління НКВС СРСР, Архівного Управління НКВС УРСР, Управління у справах мистецтв при РНК УРСР, Оперативного Штабу Розенберга). Використані документи зберігаються в ЦДАВО України (ф.14, ф.4763, КМФ-8), ДАДО (ф.2109); б) матеріали Надзвичайної Державної Комісії по встановленню збитків, заподіяних німецько-фашистськими загарбниками та її підрозділів (ЦДАВО України, ф.3538, ф.4620; ЦДАГО України, ф.166); в) документи місцевих органів влади (наприклад, Харківської міської управи) (ДАХО, ф. 2982), що висвітлюють процес організації та проведення евакуації архівних та музейних фондів, містять інформацію щодо долі історико-культурних цінностей Східної України в роки окупації.

До другої групи історичних джерел увійшла діловодна документація окремих архівів, бібліотек та музеїв Східної України. Зокрема, звіти, розпорядження, доповідні записки стосовно діяльності та складу експертно-перевірних комісій по відбору архівних документів для подальшої їх утилізації, про роботу архівів в евакуації, акти про збитки нанесені окупантами, що складались працівниками архівів, музеїв та бібліотек (ЦДАВО України, ф. 2, ф.14; ДАХО, ф. 1932, ф. 2982, ф. 3858, ф. 3947, ф.5029, ф. 5759; ДАДО, ф. 678 сч, ф.1136; ДАЛО, ф. 702, ф.1046, ф. 2730).

Третя група джерел являє собою судово-слідчу документацію, яка представлена у досліджені матеріалами Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу, в яких міститься інформація щодо діяльності різних нацистських організацій стосовно історико-культурних цінностей на окупованих територіях.

Статистичні дані, які були використані в дослідженні, складають четверту групу джерел, частина з них була опублікована в статистичних збірках. Однак, офіційна статистика не висвітлює повної картини обсягів втрат історико-культурних цінностей Східної України в роки Великої Вітчизняної війни, тому нами вводяться статистичні дані, що містяться в архівних документах.

При написанні дисертаційного дослідження нами була використана довідкова інформація, яка складає п'яту групу джерел. Вона представлена матеріалами міжнародних громадських організацій та об'єднань, метою яких є дослідження долі переміщених в роки Другої світової війни історико-культурних цінностей, в тому числі й українських.

Важливим джерелом з вивчення проблеми є матеріали окупаційних періодичних видань (газети «Донецкий вестник» та «Маріюпільска газета» за 1941-1943 рр.), що увійшли до п'ятої групи джерел. В них розміщувалась інформація про стан бібліотек та музеїв після відступу більшовиків, наміри окупантів відкрити для відвідування бібліотеки та музеї, що були закриті перед війною.

До шостої групи виділені джерела особового походження, представлені спогадами Г.П.Неклеси - архівного працівника, який безпосередньо брав участь в евакуації документних матеріалів Артемівської філії Сталінського обласного державного архіву на Схід та поверненні архівних документів, вивезених нацистами з території України при відступі (ДАДО, ф.6774).

Для визначення ролі та місця історико-культурних цінностей в нацистському Третьому Рейху нами було використано публіцистичні твори А.Гітлера, які були виділені в сьому групу джерел.

Таким чином, наявна джерельна база, значна частина якої вводиться до наукового обігу вперше, дозволяє у повному обсязі виконати окреслені завдання та досягти поставленої мети дисертаційної роботи.

Теоретико-методологічну основу дисертаційної роботи становлять загальнонаукові принципи дослідження: історизму, об'єктивного відображення дійсності, які реалізуються за допомогою системного та комплексного підходів, методів критичного підходу до джерел та літератури, по-рівняльно-історичного, проблемно-хронологічного, структурно-функціонального, методу аналогії та екстраполяції.

Другий розділ «Історико-культурні цінності України на початку Великої Вітчизняної війни» поділяється на три підрозділи. У підрозділі 2.1 «Евакуація архівних матеріалів» з'ясовано, що Архівне Управління НКВС УРСР не застосувало своєчасних заходів з опрацювання мобілізаційних планів на випадок війни, не дивлячись на те, що архівісти протягом кінця 1930-х - початку 1940-х рр. наголошували на необхідності своєчасного створення евакуаційних планів. У результаті, на початку війни архівні установи були абсолютно не готові до реалізації запобіжних заходів в умовах воєнного часу: у розпорядженнях Архівного Управління НКВС УРСР існували розбіжності щодо визначення архівних матеріалів, які підлягали евакуації, що призводило до плутанини, затримки та невивезення цінних архівних матеріалів. Евакуації підлягали в першу чергу документи, що мали оперативне значення (частина документів виконкомів, рад, колгоспів, заводів, міліції, воєнних комісаріатів, судів та прокуратур), наукові та історичні фонди вважалися другорядними.

Документи, що залишались на місцях підлягали знищенню. Для відбору «непотрібних» документів на початку війни були створені експертно-перевірні комісії, члени яких часто не мали відповідних фахових знань для виконання цієї роботи, як було доведено нами на прикладі експертно-перевірної комісії при архівному відділі НКВС в Сталінській області на підставі особових справ членів комісії.

Ґрунтуючись на архівних матеріалах нами була зроблена одна з перших спроб підрахунку кількості евакуйованих з центральних та обласних архівів Східної України документних матеріалів, ця цифра становить лише 25,7%. Аналіз наявних джерел дозволив зробити висновки про те, що більшість районних архівів була спалена на місцях в жовтні 1941 року під час евакуації Червоною Армією.

У підрозділі 2.2 «Бібліотеки Східної України в перший рік війни» охарактеризовано бібліотечний фонд Східної України на початку Великої Вітчизняної війни, який значно поповнився за радянські часи і тому змістовно відрізнявся від бібліотечного фонду решти України. Бібліотеки розглядались більшовицькою владою як головний засіб ідейно-виховної роботи серед населення, тому тут переважала література економічного, технічного, ідеологічного та політичного характеру. З початком війни робота бібліотечної мережі була підкорена виконанню наступних завдань: вихованню патріотичних почуттів серед населення, підняттю воєнного духу. З цією метою працівниками бібліотек до останнього часу залишення радянською владою регіону проводились лекції, доповіді, оформлялись виставки літератури, створювались пересувні бібліотечні пункти. Жодна з бібліотек Східної України не була евакуйована, більшість, з наближенням до них лінії фронту, зачинялась. Приміщення бібліотек в радянському тилу часто використовувались для потреб оборони, що завдавало збитків їх фондам. З метою збереження частина бібліотечних фондів була передана до архівів обкомів Комуністичної партії України. Певна кількість цінної літератури була переміщена до тайників і підвалів завдяки героїзму працівників бібліотек. Зокрема, працівниками М.Румницькою з Харківської державної бібліотеки ім. В.Г.Короленка, А. Борщ з бібліотеки Харківського державного університету, А.Джурою та М.Корольковою зі Сталінської обласної бібліотеки була врятована частина цінної літератури. Фонди, що могли бути використані проти інтересів СРСР, зокрема бібліотечні «спецхрани», підлягали знищенню після прийняття відповідних рішень ЦК ВКП(б) та РНК СРСР. Зазначені заходи радянської влади призвели до того, що бібліотечні фонди Східної України зазнали суттєвих та непоправних втрат вже на початку Великої Вітчизняної війни.

У підрозділі 2.3 «Евакуація музейних фондів» встановлено, що собою являв музейний фонд Східної України перед війною. Він мав низку особливостей: переважали краєзнавчі та природознавчі музеї, експонати яких ілюстрували історичний розвиток регіону, процес його становлення в якості промислового центру СРСР. Харківські музеї володіли надзвичайно цінними художніми колекціями, що почали формуватись ще за царської влади. Аналізуючи наявну джерельну базу, ми дійшли висновків щодо фактичного провалу евакуації музейних фондів на початку Великої Вітчизняної війни внаслідок бездіяльності центральних, відомчих та місцевих органів влади, керівництва Комуністичної партії. Евакуацію частини музейних фондів Східної України вдалось здійснити лише завдяки ентузіазму та героїзму окремих музейних працівників. Установи східних районів СРСР не були готові до прийому евакуйованих експонатів, часто вони розміщувались в приміщеннях, які не відповідали технічним вимогам зберігання (не мали відповідної температури, рівня вологості тощо). Протягом евакуації музейні фонди не завжди були забезпечені охороною, що призводило до розкрадання цінних предметів населенням, а інколи й державними установами.

Нами встановлено, що певна частина музейного фонду Східної України (наприклад, фотознімки історичного характеру, ікони, інвентарні книги, облікові картки) була знищена воїнами Червоної Армії при відступі, або потрапила під бомбардування та артилерійські обстріли. Вироби з дорогоцінних металів вивозили спеціальні органи НКВС.

Третій розділ «Теоретичні засади та механізм привласнення історико-культурного надбання Східної України нацистськими окупантами» складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1 «Теоретико-ідеологічні засади вилучення нацистами історико-культурних цінностей на окупованій території» з'ясовано, що культура взагалі та історико-культурна спадщина зокрема займали одне з провідних місць в нацистській ідеології. Свій відбиток на розвиток культурної та гуманітарної політики Третього Рейху наклав результат Першої світової війни та політика країн-переможниць стосовно Німеччини. Нацистська культура 1930-х років була пронизана расизмом та духом арійства, її головною ознакою була опозиція до всього сучасного та зовнішнього впливу. Цей протест проявився спочатку в боротьбі з «дегенеративним мистецтвом» та єврейством, пізніше з більшовизмом. В нацистській ідеології часто не розрізнялись ці два поняття - більшовизм та єврейство, вони уособлювали собою єдину загрозу для арійської нації. Знищення радянських історико-культурних цінностей розглядалось, як боротьба з цим ворожим для Третього Рейху явищем. З іншого боку, німці знали ціну витворам мистецтва, розуміли наукову цінність архівних матеріалів та бібліотечних фондів, їх можливості для пропаганди, поширення нацистської ідеології та, врешті решт, їх виховну роль задля культурного зростання їх нації. Тому, політика нацистів стосовно історико-культурних цінностей на окупованих територіях не була спрямована лише на знищення, як це подавалось за радянські часи. Вона залежала від багатьох чинників, в тому числі від особистих інтересів А.Гітлера, який вважав одним з завдань свого життя створення великого музею в рідному місті - Лінці.

Встановлено, що на території Східної України в роки окупації виявленням та вилученням історико-культурних цінностей займались різні нацистські організації. Серед них Оперативний штаб Розенберга, «Німецьке товариство з вивчення стародавньої німецької історії та спадщини», «Група Кюнсберга». Їх діяльність часто була конкуруючою, що призводило до плутанини в документах або їх відсутності взагалі стосовно місць переміщення об'єктів історико-культурної спадщини. Крім того доведено, що на масштаби операції з вилучення історико-культурних цінностей на окупованих територіях впливав суб'єктивний фактор - особиста зацікавленість у їх привласненні лідерів НСДАП.

Підрозділ 3.2. «Механізми вилучення історико-культурних цінностей України нацистами» присвячено відтворенню схеми діяльності нацистських організацій на окупованих територіях щодо архівних, бібліотечних та музейних фондів. Вивезення українських історико-культурних цінностей часто було неконтрольованим, особливо, коли мова йшла про території, які тільки-но були захоплені окупантами і ще не були взяті під контроль Міністерством окупованих східних областей.

Особливість архівного та бібліотечного фонду Східної України зумовила зацікавленість різних нацистських установ саме в їх ретельному вивченні та привласненні шляхом незаконного вивезення до Німеччини. Ці протиправні дії були підпорядковані ідеологічним (передусім, вивченню теорії та практики більшовизму), науковим та практичним цілям, які переслідували нацисти на окупованих територіях. Вивезення музейних колекцій та окремих експонатів скоріш можна пов'язати з жагою наживи лідерів НСДАП та потребою в фінансах для ведення війни.

Найактивніше в напрямку виявлення історико-культурних цінностей діяв Оперативний штаб Розенберга, який налічував у своєму складі 13 зондерштабів, проте на окупованій території Східної України найбільше відзначились зондерштаби архівів, науки, образотворчого мистецтва та старожитностей. Кожен зондерштаб мав свої завдання та керувався відповідними інструкціями, що визначали які саме предмети історико-культурної спадщини були потрібні і яким нацистським установам чи лідерам. Реалізація цих завдань виконувалась шляхом захоплення відповідних установ паралельно з окупацією території України, проведенням інвентаризації та каталогізації наявних фондів з метою подальшого дослідження, або вилучення та відправлення до Німеччини.

Крім того, саме працівниками Оперативного штабу реалізовувалась політика нацистів зі знищення «небажаних» архівних документів, літератури та музейних експонатів.

Четвертий розділ «Втрати українських історико-культурних цінностей внаслідок німецько-фашистської окупації» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 4.1 «Втрати архівних фондів внаслідок нацистської окупації» з'ясовуються причини та обсяги втрат фондів архівними установами Східної України. Зазначені втрати були спричинені політикою нацистів в цій галузі, артилерійськими обстрілами, бомбардуванням та мародерством. Окупаційна влада намагалась попередити бездумне та несанкціоноване розкрадання, знищення архівних документів, що регулювалось низкою інструкцій, розпоряджень, положень.

Історичні особливості розвитку регіону зумовили концентрацію в архівах Східної України матеріалів, які містили важливу для нацистів інформацію щодо економічного потенціалу окупованих територій, механізмів встановлення радянської влади та впровадження комуністичної ідеології в усіх сферах суспільного життя. Все це стало підставою для реалізації цілеспрямованої та ретельно розробленої масштабної кампанії щодо вилучення частини архівних документів різними нацистськими організаціями в воєнних, наукових або псевдонаукових, політико-ідеологічних, расово-генеологічних або інших цілях.

Окупантів цікавили також карти, плани, креслення, статистичні відомості тощо. Особливий інтерес для нацистів становили документи щодо німецьких колоністів, які з XVIII століття почали активно освоювати землі Слобідської України, а також листи німецьких солдатів часів Першої світової війни.

В дисертації на основі критичного аналізу різного роду джерел з'ясовано обсяги втрат Харківського, Сталінського, Ворошиловградського обласних державних архівів та їх філій в роки нацистської окупації. За нашими підрахунками ця цифра становить біля 61,7%.

В підрозділі 4.2. «Збитки бібліотечних фондів в результаті діяльності нацистських окупантів» висвітлюється політика окупантів в галузі бібліотечної справи: бібліотечні фонди захоплювали, вивчали, непотрібне знищували. Книги для нацистів слугували в першу чергу джерелом для вивчення більшовицької пропаганди. Бібліотечний фонд Східної України містив велику кількість літератури економічного, довідкового та технічного характеру, яка представляла собою найбільшу цінність для окупантів з огляду на майбутні перспективи використання економічного потенціалу регіону. Поповнення нацистської Центральної бібліотеки Вищої школи та Східної бібліотеки при Оперативному штабі Розенберга йшло переважно за рахунок Харківської державної бібліотеки ім. В.Г.Короленка. Вилученням літератури з бібліотечних фондів Східної України займались також спеціалісти групи Кюнсберг, яких, окрім іншого, цікавили стародруки з мистецтва, та співпрацівники МЗС, увагу яких привертав радянський «спецфонд», література обмеженого користування.

Відводячи бібліотекам важливу виховну та освітню функції, нацисти турбувались про їх відкриття та діяльність на окупованій території. Відвідувачами цих публічних закладів, в першу чергу, були німецькі військові, проте й місцеве населення також мало доступ до книжок. Відновлення діяльності бібліотек супроводжувалось з одного боку нищенням або частковим псуванням «ворожої» літератури, з іншого - проводилась робота, спрямована на збереження бібліотечних фондів, їх каталогізацію тощо. Наприклад, в Центральній міській маріупольській бібліотеці за часи окупації були складені алфавітний, топографічний та систематичний каталоги.

Підрозділ 4.3 «Вивезення та знищення музейних цінностей окупаційною владою» висвітлює долю музейних фондів Східної України в роки нацистської окупації. Втрати їх були обумовлені естетичною та матеріальною зацікавленістю різних структур, лідерів НСДАП та простих солдат. Музейні експонати не тільки вивозили за кордон, ними прикрашали приміщення, в яких перебували окупанти, наприклад, військові штаби, казино, міські управи. Крім того, розтаскуванням музейного фонду займалось й місцеве населення. На прикладі пограбування Харківської картинної галереї мешканцями міста встановлено, що зацікавленість викликали переважно килими та порцеляна.

Нацистська влада намагалась відновити діяльність деяких музеїв. Проводячи реструктуризацію відділів, окупанти вилучали та знищували експонати з історії радянського періоду.

Вивезенням музейних експонатів до Німеччини на території Східної України займались різні нацистські структури. Вони віддавали перевагу картинам західноєвропейських, російських та українських живописців XVII-ХІХ ст., іконопису XVI - XVII ст., зброї XVI - XVII ст. З відступом нацисти спалювали приміщення музеїв разом з фондами.

В дисертації увага приділяється подвигу звичайних працівників музеїв та простих людей, які, ризикуючи життям, рятували історико-культурні цінності. Наприклад, завдяки донецькому художнику Є.Грейліху, було збережено 11 картин - все те, що залишилось з довоєнного фонду Сталінського художнього музею.

Після закінчення війни почався процес реевакуації історико-культурних цінностей зі східних районів СРСР та реституції вивезених цінностей німцями, яка триває по сьогоднішній день.

Вирішуючи поставлені в дисертаційному дослідженні мету та завдання, автор дійшов наступних висновків, які й виносяться на захист:

- аналіз історіографічного доробку попередніх дослідників дає підстави стверджувати, що спеціальної праці, котра б давала цілісне уявлення про історико-культурні цінності Східної України в роки Великої Вітчизняної війни до сьогодення створено не було. Саме цим було обумовлено вибір теми дослідження;

- історико-культурні цінності Східної України вже в перший період війни зазнали втрат внаслідок бездіяльності органів радянської влади та партії, практичної відсутності детального плану процесу їх евакуації;

- прийняття рішення про евакуацію архівних, бібліотечних та музейних фондів відбувалось не за критерієм національних, історичних, культурних та наукових потреб українського народу, а з ідеологічних міркувань радянської влади, в результаті чого значна частина історико-культурних цінностей вже на початку війни опинилась в небезпеці;

- значні збитки історико-культурних цінностей Східної України в перший рік війни були заподіяні внаслідок реалізації Червоною Армією та працівниками архівів політики радянської влади, яка мала на меті унеможливити потрапляння до рук ворогів цінних матеріальних та інформаційних ресурсів;

- вивезення та знищення історико-культурних цінностей на окупованих територіях була зумовлена ідеологією націонал-соціалізму та займала одне з провідних місць в політиці нацистів;

- цілями окупантів при захопленні історико-культурних цінностей були: прагнення збагачення за рахунок присвоєння або перепродажу витворів мистецтва, необхідність наукового вивчення всіх сфер життя окупованої території з метою подальшого управління нею, вивчення ідеології більшовизму;

- особливість політико-адміністративного статусу території Східної України зумовила діяльність різних нацистських організацій щодо історико-культурних цінностей, в результаті якої частина культурного надбання була знищена або вивезена за межі країни;

- певна частина культурної спадщини Східної України була врятована завдяки героїзму працівників архівів, бібліотек та музеїв, а також простих громадян;

- врахування негативного досвіду незадовільної забезпеченості збереження історико-культурних цінностей в роки Великої Вітчизняної війни, що спричинило втрату більше половини наявного напередодні культурного надбання, є важливим для сучасної України;

- необхідність реституції вивезених за межі країни історико-культурних цінностей в роки війни робить перспективними подальші дослідження в цій галузі.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

1. Калашнікова В.Є. Втрати архівних фондів України в роки Великої Вітчизняної війни/ В.Є. Калашнікова// Історичні та політологічні дослідження: наук. журнал/ [під ред. П.В.Доброва]. - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2007. - № 1/2 (31/32). - С.74-78.

2. Калашнікова В.Є. Історико-культурні цінності України в період окупації 1941-1943 рр. (на прикладі Харківської, Сталінської та Ворошиловградської областей) / В.Є.Калашнікова// Історичні та політологічні дослідження: наук. журнал/ [під ред. П.В.Доброва]. - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2008. - №1 - 2 (37/38). -С.52-56.

3. Калашнікова В. Бібліотечні фонди України в роки Великої Вітчизняної війни (на прикладі Харківської, Ворошиловградської та Сталінської областей) / Вікторія Калашнікова// Історична панорама: Збірник наукових статей ЧНУ. Спеціальність «Історія». - Чернівці: Видавництво Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Рута», 2008. - Випуск 7. - С.117-130.

4. Калашнікова В.Є. Становище архівних фондів Донбасу в 1941-1945 роки) / В.Є. Калашнікова// Наукові праці: науково-методичний журнал. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - Вип. 91. - 85-91.

5. Калашнікова В. Доля музейних цінностей Східної України в роки Великої Вітчизняної війни/ Вікторія Калашнікова// Історична панорама: Збірник наукових статей ЧНУ. Спеціальність «Історія». - Чернівці: Видавництво Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича «Рута», 2009. - Випуск 8. - С.43-57.

6. Калашнікова В.Є. Ставлення українців до історико-культурних цінностей в роки Великої Вітчизняної війни, як прояв національної свідомості (на прикладі Сходу України) / В.Є. Калашнікова// Історичні та політологічні дослідження: наук. журнал/ [під ред. П.В. Доброва] . - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2009. - № 1 (41). - С.40-45.

7. Калашнікова В.Є. Привласнення нацистами історико-культурних цінностей України в роки окупації: теоретичні засади та механізми/ В.Є.Калашнікова// Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства/ [під ред. П.П. Кононенка]. - К., 2009. - Т. ХХІV. - С. 323-336.

8. Калашнікова В. Доля фондів Сталінського обласного державного та Сталінського міського архівів під час Великої Вітчизняної війни/ Вікторія Калашнікова// Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 190- річчю з дня народження Тараса Шевченка та 170-річчю заснування Київського університету/ [ред. проф. В.П.Гандюла]. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. - Вип.ІІ. - С.157-159.

9. Калашнікова В. Доля фондів Сталінського обласного державного архіву та його філіалів під час Великої Вітчизняної війни/ Вікторія Калашнікова// Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги/ [ред. проф. О.К. Закусила] . -Вип. ІІІ: У 2-х част. - Ч.1. Гуманітарні науки. - К.: Логос, 2005. - С.76-78.

10. Калашнікова В. Знищення культурних цінностей у Маріуполі в роки Великої Вітчизняної війни/ Вікторія Калашнікова// Молодь, освіта, наука і національна самосвідомість: Зб. матеріалів. VII Всеукр. наук.-практ. конф., Київ, 15-16 квітня 2004 р.; У 7-ми т./ [редкол.: Андрущенко В.П. (відп. ред.) та ін.] . - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004.- Т.2. - С.264-267.

11. Калашнікова В. Евакуація культурних цінностей України з прифронтових областей/ Вікторія Калашнікова// Друга світова війна і доля народів України: Тези доповідей 3-ї Всеукраїнської наукової конференції. - К.: «Зовнішторгвидав України», 2008. - С.61-63.

12. Калашнікова В. Евакуація музеїв Харкова в роки Великої Вітчизняної війни/ Вікторія Калашнікова// Матеріали наукової конференції професорсько-викладацького складу, наукових співробітників і аспірантів Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2007-2008 рр. (Донецьк, 6 квітня - 14 травня 2009 р.) - Т. 2. - Суспільно-гуманітарні науки/ під ред. В.П. Шевченко, С.В. Беспалової. - Донецьк: Цифрова типографія, 2009. - С.131.

АНОТАЦІЇ

Калашнікова В.Є. Історико-культурні цінності Східної України в роки Великої Вітчизняної війни. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2010.

Дисертацію присвячено висвітленню політики радянської та окупаційної нацистської влади щодо історико-культурних цінностей Східної України в роки Великої Вітчизняної війни. Визначено що собою являв і які мав особливості архівний, бібліотечний та музейний фонди цього регіону напередодні війни. Висвітлено евакуацію історико-культурних цінностей в східні райони СРСР в перший рік війни, зроблені висновки щодо неспланованості цього процесу та причин його фактичного провалу. На підставі аналізу ідеології націонал-соціалізму визначено місце історико-культурних цінностей в політиці окупантів. Розглянуто цілі та механізми захоплення, вивезення за межі країни та знищення культурного надбання Східної України окупантами. У роботі встановлено обсяги збитків заподіяних в ході воєнних дій архівним, бібліотечним та музейним установам. Висвітлено героїчні подвиги простих людей в порятунку та збереженні історико-культурних цінностей в роки Великої Вітчизняної війни.

Ключові слова: історико-культурні цінності, архіви, бібліотеки, музеї, евакуація, Велика Вітчизняна війна, окупація, нацизм, Оперативний штаб Розенберга.

Калашникова В.Е. Историко-культурные ценности Восточной Украины в годы Великой Отечественной войны. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2010.

Диссертация посвящена исследованию политики советской и оккупационной нацистской власти относительно историко-культурных ценностей Восточной Украины в годы Великой Отечественной войны. Установлено что собой представлял и какие имел особенности архивный, библиотечный и музейный фонды этого региона накануне войны. Освещено эвакуацию историко-культурных ценностей в восточные районы СССР в первый год войны. Сделаны выводы о практическом отсутствии детально разработанного плана этого процесса и причин его фактического провала. Установлено, что советская власть подошла к вопросу об отборе в эвакуацию историко-культурных ценностей исходя из идеологических взглядов, а не с позиций национальных, культурных и исторических интересов украинского народа. В диссертации уделено внимание деятельности экспертно- проверочных комиссий по отбору архивных материалов для утилизации в первый год войны. Анализ их состава позволил сделать выводы о профессиональной некомпетентности членов комиссий, что привело к потере документов, имеющих историческую и научную ценность. С началом войны работа библиотек была перестроена на пропагандистскую и агитационную работу, реализация которой ставилась руководством СРСР выше вопроса о спасении библиотечных фондов. Данная политика привела к тому, что ни одна библиотека Восточной Украины не была вывезена в эвакуацию. Освещены героические подвиги сотрудников музеев и библиотек по спасению неэвакуированных предметов истории и культуры. Было установлено, что частичная эвакуация музейного фонда региона стала возможна только благодаря энтузиазму сотрудников этих учреждений. На основании анализа идеологии национал-социализма определено место историко-культурных ценностей в политике оккупантов. Рассмотрены цели и механизмы захвата, вывоза за пределы страны и уничтожения культурного достояния Восточной Украины нацистами. Установлено, что на территории Восточной Украины, которая не вошла в состав Рейхскомиссариата «Украина», действовало несколько, часто конкурирующих между собой нацистских структур, занимающихся изъятием историко-культурных ценностей. Среди них наиболее широкие полномочия имел Оперативный штаб Розенберга. Одним из определяющих факторов проведения масштабной кампании по вывозу музейных экспонатов в Германию была личная заинтересованность лидеров НСДАП, в частности А.Гитлера, которые собирали свои коллекции живописи. В диссертации сделан акцент на то, что именно в этом регионе были сконцентрированы архивные материалы и литература экономического, технического, справочного и идеологического характера, которые и представляли собой наибольший интерес для нацистов. Именно за счет литературы такого рода литературы шло пополнение Библиотеки Высшей школы и Восточной библиотеки. Установлены размеры убытков причиненных в ходе военных действий архивным, библиотечным и музейным учреждениям Восточной Украины. Оккупанты занимались возобновлением деятельности музеев, библиотек и архивов, проводили каталогизацию имеющихся в них фондов, естественно исходя из своих интересов. С наступлением Красной Армии и вынужденной сдачей своих позиций, войска Третьего Рейха сжигали здания архивов, музеев и библиотек вместе с хранившимися там фондами. В диссертации особая роль уделяется человеческому фактору в деле спасения и сохранения историко-культурных ценностей в годы Великой Отечественной войны.

Ключевые слова: историко-культурные ценности, архивы, библиотеки, музеи, эвакуация, Великая Отечественная война, оккупация, нацизм, Оперативный штаб Розенберга.

Kalashnikova V.E. Historical and cultural treasures of Eastern Ukraine during the Great Patriotic War. - Manuscript.

Thesis for the Candidate degree in History, speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Donetsk National University. - Donetsk, 2010.

The thesis is devoted to research of the policy of Soviet and Nazi occupation authorities in the field of historical and cultural treasures of Eastern Ukraine during the Great Patriotic War. The author established what were the archival, library and museum funds in the region before the war and what features they had. The evacuation of historical and cultural treasures to the eastern regions of USSR during the first year of the war was highlighted, the conclusion was made that the lack of plan of this process was the reason for its actual failure. Based on analysis of National Socialism ideology the place of historical and cultural treasures in the policy of the occupiers was defined. The objectives and mechanisms of capture, export from the country and destruction of cultural heritage in Eastern Ukraine by the occupiers were considered. The author established the volume of losses incurred during the war archive, library and museum funds. The heroic deeds of ordinary people in saving and preserving historical and cultural treasures during the Great Patriotic War were elucidated in the thesis.

Key words: historical and cultural treasures, archives, libraries, museums, evacuation, Great Patriotic War, occupation, Nazism, Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg.