Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича Інститут народознавства

Автореферат дисертації

Музична культура в національному русі галицьких українців (1891-1939)

Кобрин Наталія Володимирівна

Львів - 2010

Кобрин Н.В. Музична культура в національному русі галицьких українців (1891-1939). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Львів, 2010.

У дисертації здійснено комплексне дослідження української музичної культури як невід'ємної частини національного руху галицьких українців у 1891-1939 рр. У центрі уваги - проблема взаємозалежності процесів суспільного і музичного розвитку, комплексний аналіз історичних, ментальних причин і потенційних можливостей духовно-формуючого впливу музики на національну свідомість суспільства і кожного індивідуума. Визначено і встановлено факти використання галицькими українцями музичного мистецтва для досягнення просвітницьких суспільно-виховних, політичних, естетичних цілей. З огляду на це дослідження локалізовано на явищах і подіях, виразно українських за своєю ґенезою, а саме: мовою та ідеями, змістом, суспільною дієвістю, авторством та іншими критеріями. За допомогою дослідження галицько-української музичної культури в широкому контексті суспільно-культурного життя розкрито ті принципи, організаційні форми і напрямки, що були найрепрезентативнішими в аспекті національно-маніфестаційних функцій музики, характеризували її вплив на націотворчі процеси і ріст національної свідомості українців.

Ключові слова: музична культура, національне виховання, національна свідомість, музикальність, музичні ідеали, музичні інституції, музичні товариства.

Аннотация

Кобрин Н.В. Музыкальная культура в национальном движении галицких украинцев (1891-1939). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт украиноведения им. И. Крипьякевича НАН Украины. - Львов, 2010.

В диссертации исследуется украинская музыкальная культура как интегрированная часть национального движения галицких украинцев в 1891-1939 гг. Рассмотрены проблемы взаимодействия характерных явлений общественно-политической жизни и процессов развития музыкальной культуры. Прослежены исторические, ментальные причины и потенциальные возможности духовно-формирующего влияния музыки на рост национального сознания общества в целом и каждого индивидуума в частности. В диссертации изучены свидетельства об использовании галицкими украинцами музыкального искусства для достижения просветительских, общественно-образовательных, социально-культурных, политических, эстетических целей. Поэтому в центре исследования - факты и явления музыкальной жизни, характеризирующиеся украинской принадлежностью по лингвистическим, идейно-тематическим, функциональным, атрибутивно-авторским и другим критериям.

В работе рассмотрены исторические, социально-культурные, художественно-эстетические истоки идеи об исконной музыкальности украинцев, а также определены общественно-музыкальные идеалы исследуемой эпохи и предпосылки их формирования. Музыкальные общества, хоры, оркестры, школы, издательская деятельность - это существенные составляющие общественной самоорганизации галицких украинцев. Рассмотрены различные виды научных и научно-публицистических материалов (в частности те, которые печатались на страницах периодических изданий), свидетельствующие о множестве воззрений на развитие музыкального искусства среди галицких украинцев и об разных индивидуальных оценочных позициях известных музыкантов. Учебники и пособия для изучения музыки в общественно-образовательных и специальных школах, а также для всех категорий любителей музыкального искусства, проанализированы как один из немаловажных источников информации об национальных воспитательно-образовательных концепциях.

Посредством обобщающего комплексного исследования галицко-украинской музыкальной культуры как неотъемлемой части процессов общественно-политической жизни рассмотрены и осмыслены наиболее характерные с точки зрения определения национально-репрезентативных функций принципы, организационные формы и направления музыкального искусства.

Ключевые слова: музыкальная культура, национальное воспитание, национальное сознание, музыкальность, музыкальные идеалы, музыкальные учреждения, музыкальные общества.

Annotation

Kobryn N.V. Musical cultural in the national movement of Galician Ukrainians (1891- 1939). - Manuscript.

Candidate's thesis in History. Specialism 07.00.01 - History of Ukraine. Ivan Krypyakevych Institute of Ukrainian Studies at the National Academy of Science of Ukraine. - Lviv, 2010.

This thesis investigates Ukrainian musical culture as an integral part of the national movement of Galician Ukrainians in 1891 - 1939. The focus of the study is the interrelationship between social change and musical expressions, as well as the impact of music awareness at the level of both an individual and society. Music is also analyzed as an instrument to attain a diversity of goals, whether they are political, social, cultural or educational.

The study is further considered with historical, cultural, artistic and aesthetic motives behind the idea of musicality of the Ukrainian nation and the ideals prevailing at the time in the realm of music. Musical societies, choirs, orchestras, schools and publishing houses - all those were important contributors toward the self-organizing capacity of the nation. Press coverage of the musical culture is analyzed to shed light on the views of prominent individuals and society at large during the period under study. Similarly, principal music textbooks are analyzed through the lens of the concept of education as an aid towards nation building.

This comprehensive study of Galician musical culture is set against broad trends in society and culture in 1891-1839 and is designed to reveal those principles, organizational forms and tendencies that were most influential in shaping the processes of nation building and the growth in national awareness.

Key words: musical culture, national education, national awareness, musicality, musical ideals, institutions of music, societies of music.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У процесі національного відродження кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. значну роль відіграла просвітницька і культурно-мистецька діяльність галицьких українців, невід'ємною складовою якої була музична культура. В контексті тогочасного українського суспільного життя музика була не лише художньо-естетичним феноменом, а й вагомим чинником активізації та утвердження українства, одним із способів втілення суті та ідей національного руху.

Форми та засоби музичної культури використовувалися у всіх сферах життя галицьких українців - в акціях загальносуспільної ваги, в освітньо-виховній, громадсько-просвітній, мистецько-естетичній практиці. Музична культура була органічною частиною діяльності всіх національних установ та інституцій: від сільських просвітніх читалень до Наукового товариства імені Шевченка (НТШ). Галицькі діячі, підкреслюючи вроджену музикальність українців, розуміли важливість плекання музичного мистецтва для розвитку національної свідомості, духовного формування суспільства і кожної окремої особистості. Відомі музиканти - С. Людкевич, В. Барвінський, Н. Нижанківський - розглядали проблеми музичної культури в контексті національного життя загалом і підкреслювали важливість громадянської позиції музиканта. Питаннями української музики цікавилися також науковці, письменники, громадські діячі: І. Франко, В. Сімович, К. Студинський, В. Щурат, А. Чайковський, В. Шухевич, І. Брик, активно підтримуючи діяльність музичних товариств.

Ці аспекти історико-культурного розвитку галицьких українців у сфері музичної культури в недалекому минулому вимушено замовчувалися. Праці на тему галицько-української музичної культури досліджуваного періоду майже не визначають тих її особливостей і форм, що яскраво засвідчували національно-маніфестаційне призначення музики в Галичині. Без заповнення цієї прогалини наша історія виглядає неповною, глибші студії тенденцій національного відродження, мистецьких напрямів кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. видаються не до кінця обґрунтованими, так само як і визначення ролі у них окремих творчих особистостей. Отже, актуальність дослідження зумовлена потребою комплексного аналізу процесів суспільного і музичного розвитку галицьких українців, їх взаємозалежності, окреслення ролі музичного мистецтва в утвердженні самосвідомості та національній мобілізації.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі нової історії України Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України і пов'язана з науковою темою „Суспільно-політичні та національно-конфесійні трансформації в Західній Україні ХІХ - ХХ ст.” (державний реєстраційний номер 0107U002361).

Мета дослідження - охарактеризувати взаємодію музичної культури з національним відродженням і суспільно-політичним життям кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. (до 1939 р.); розкрити історичні та ментальні причини і виявити потенційні можливості духовно-формуючого впливу музики на національну свідомість суспільства, а отже, проаналізувати, як галицькі українці використовували музичне мистецтво для досягнення просвітницьких, суспільно-виховних, політичних та інших цілей.

Для досягнення означеної мети у дисертаційній роботі поставлено завдання дослідити:

– ставлення різних українських ідеологічно-політичних і суспільних груп до проблем розвитку музичної культури та її націотворчого впливу;

– ідейні, ідеологічні й естетичні основи галицько-української музичної культури кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. у контексті українського відродження, національних традицій та світової естетичної думки;

– організаційні форми музично-культурної діяльності галицьких українців, з'ясувати типи національних музичних інституцій, охарактеризувати їх роль і значення у суспільному житті;

– розвиток галицько-української музичної культури у взаємопов'язаних площинах її функціонування - практичній (концертна діяльність, національне виховання), теоретичній (наукові студії, музична критика), а також у музичній педагогіці, яка поєднувала здобутки розвитку національної музики у цих сферах;

– дискусії щодо проблем музичної культури на сторінках періодичної преси;

– зміст і сутність наукових студій музики, концепцію історичного розвитку української музики як вагоме джерело загальносуспільних та індивідуальних поглядів на значення музичної культури в контексті тогочасних історичних досліджень розвитку українства;

– принципи і зміст музичного виховання як частини системи національного виховання;

– зміст і структуру основних різновидів українських музичних підручників і посібників.

Об'єкт дослідження: західноукраїнська музична культура як складова частина національного відродження кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. (до 1939 р.).

Предмет дослідження: ідеї, напрями й організаційні форми західноукраїнської музичної культури в контексті національно-суспільного руху.

Хронологічні рамки дисертації - 1891-1939 рр. - визначаються стабільністю функціонування певного типу інституцій та організаційних форм музичної культури цього періоду, попри зміну державної влади на території Галичини у 1918-1919 р. (нижня межа - внесення до статуту товариства „Просвіта” пункту про культивування музики і співу, утворення хорового товариства „Боян”; верхня межа - радикальна зміна форм музичних інституцій у Західній Україні радянською владою).

Географічні межі дослідження - територія українських етнічних земель Галичини, що входили до Австро-Угорської монархії до 1918 р. та Львівського, Тернопільського і Станіславівського воєводств у міжвоєнній Польській державі.

Наукова новизна дисертації полягає у здійсненні першого в українській історіографії комплексного дослідження галицько-української музичної культури як невід'ємної частини національного руху в добу його найвищого піднесення на зламі ХІХ-ХХ ст., її принципів, організаційних форм і способів функціонування у контексті національно-культурного відродження та ролі в суспільних процесах. У дисертації вперше:

– сформульовано ідеї та напрями взаємодії музичної практики з національним рухом галицьких українців, які мали вплив на його розвиток;

– проаналізовано формування і засади діяльності хорових і музичних товариств у контексті національного відродження;

– розкрито зміст та соціальні функції музично-концертного життя Галичини в окреслений період;

– з'ясовано розвиток концепції музично-історичного процесу, здійснено комплексне книжково-бібліографічне та джерелознавче дослідження видавничої діяльності галицьких музикологів, що визначалася ідеєю всебічного формування духовності, світогляду і, врешті, впливала на політичну свідомість українського суспільства.

Методологічною основою став комплексний системний підхід, зумовлений складною і багаторівневою природою досліджуваного явища - західноукраїнської музичної культури. Синтетичний характер дисертації обумовлює використання методології історичної науки і музикознавства з метою висвітлити національно-історичні, соціально-культурні, філософські, мистецько-естетичні аспекти розвитку музичної культури на означеному етапі національного руху. Історіографічний, джерелознавчий і компаративний методи дозволяють ретроспективно відтворити музичну картину епохи, визначити місце і функції музичної діяльності в національно-культурному житті галицьких українців. У роботі поєднано загальнонаукові і спеціально історичні методи, такі як системно-структурний, функціональний, проблемно-хронологічний, статистичний, методи типологізації, класифікації, ретроспекції.

Апробація результатів дослідження. Основні тези дисертації були оприлюднені в доповідях на наукових конференціях: Всеукраїнська науково-теоретична конференція „Молоді музикознавці України” (Київ, 1999), Всеукраїнська науково-методична конференція „Формування творчої особистості в інформаційному просторі сучасної культури” (Харків, 2005), науково-методична конференція „Історія становлення й розвитку професійного музичного мистецтва Львова” (Львів, 2006), ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція „Формування творчої особистості в інформаційному просторі сучасної культури” (Харків, 2007), Міжнародна наукова конференція „Андрій Чайковський в контексті доби” (Львів, 2007).

Основні теоретичні положення та результати дослідження оприлюднено в 9 (дев'яти) наукових статтях, п'ять з яких опубліковано у фахових історичних виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (759 позицій), 12 додатків. Повний обсяг дисертації - 252 сторінки, з них 180 сторінок основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність, сформульовано об'єкт, предмет, мету і завдання, визначено хронологічні межі та географічні рамки дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, її практичне значення, наведено відомості щодо апробації результатів дисертації та публікацій автора.

У першому розділі - „Історіографія та джерельна база дослідження” - автор подає аналітичний огляд літератури та висвітлює джерельну базу дослідження. Зважаючи на різний обсяг та спосіб висвітлення у літературі питань розвитку музичної культури, її систематизовано за кількома групами: загальноісторичні дослідження і праці зі сфери культурології, етносоціології, дослідження окремих ділянок українського суспільного і культурного життя Галичини, праці із загальної та музичної естетики, історико-музикознавчі роботи.

Загальноісторичні праці (М. Возняка, І. Крип'якевича, С. Кульчицького, О. Сухого, М. Кугутяка), які використовувалися як джерело детальної інформації про розвиток національного руху в Галичині впродовж зазначеного періоду та формування національної свідомості, сприяли об'єктивному висвітленню призначення музичної культури в українському суспільстві. За ознакою присутності чи відсутності певної інформації про розвиток музики в контексті національного відродження ці дослідження поділено на дві категорії. Про факти музичного життя і діяльність хорових товариств є згадки у роботах галицьких дослідників першої половини ХХ ст. і представників української діаспори (В. Гнатюка, В. Щурата, М. Возняка, І. Крип'якевича, М. Семчишина, І.-П. Химки). У студіях з української культурології, етносоціології (Ю. Липи, М. Шлемкевича) приклади з музичної культури ХІХ - ХХ ст. ілюструють деякі типові ознаки українських громадських організацій чи певні ментально-психологічні риси українства, підтверджуючи суспільну важливість музики. Взірцем розгляду музичного явища з точки зору його історичних функцій є розділи роботи С. Козака, де проаналізовано вплив історичної пісенності на зростання національного руху і самосвідомості.

У дослідженнях Г. Білавич, Р. Гарата, Т. Завгородньої, І. Зуляка, В. Мудрого, Б. Савчука, Б. Трофим'яка розглядається розвиток українських установ загалом, однак аналіз музичної частини їх діяльності обмежений вибірковою статистикою хорів, переліком окремих концертів, навчальних годин на спів у школах, стислою історією стрілецьких пісень. У працях Л. Мазепи, Л. Ханик, Л. Шевчук-Назар частково охарактеризовано концертну діяльність „Боянів” і Музичного товариства ім. М. Лисенка (в плані хроніки), стан музичної освіти, однак без ширших культурологічних узагальнень. Зі значної кількості монографічних праць різних авторів, присвячених постатям українських композиторів, лише З. Штундер і Я. Якуб'як у роботах про творчість С. Людкевича торкаються проблем історичного і національно-суспільного розвитку тогочасної музичної культури.

З метою окреслити національне трактування суспільних функцій музики у світовому контексті автор використала пам'ятки музично-естетичної думки різних епох (від Піфагора і Платона до творців концепцій ХХ ст., зокрема Й. Гейзінґа), аналітично-критичні роботи, присвячені питанням суті й змісту музики (Ю. Кремльова, О. Сохора, Т. Чередниченко, Г. Єрмаш), хоча осмислення в них українського музичного мистецтва відсутнє повністю.

Основні історико-музикознавчі праці з цієї теми належать Ю. Булці, Л. Кияновській, Н. Костюк, Л. Мазепі, М. Черепаніну. Вони відрізняються ракурсом подання матеріалу і повнотою використаних фактів, виявляючи відмінності у способах періодизації розвитку української музики ХІХ - першої половини ХХ ст. та принципах відбору матеріалу і напрямів досліджень. Чи не єдиною роботою, що описово торкається проблем музики як сфери культури (не лише аналізує стилі, жанри і форми композиторської творчості), є дослідження М. Черепаніна. Вагомим і достатньо об'єктивним джерелом інформації про досліджуваний період є праці музикознавців 30-х рр. ХХ ст. і представників української діаспори В. Барвінського, В. Витвицького, Б. Кудрика, З. Лиська, С. Людкевича, А. Рудницького, Ф. Стешка, а також сучасні дослідження музичного життя окремих галицьких регіонів (І. Бермес, Р. Дудик, О. Миронової).

Огляд сучасних досліджень української музичної культури Галичини 1891-1939 рр. виявляє, що їх автори не до кінця враховують суспільний і національно-культурний контекст її розвитку, відтак висвітлення питань музичної культури є вибірковим і поверховим, у загальноісторичних працях інформація про її стан майже відсутня.

У дисертаційній праці використано опубліковані та неопубліковані джерельні матеріали про розвиток української музики в Галичині 1891-1939 рр. Численну та інформативно насичену частину джерел складають публікації періодичної преси, де друкувалися історико-музичні статті та розвідки, дискусійні замітки, рецензії, музична хроніка: щоденні газети („Діло”, „Новий Час”, „Українські Вісті”), часописи літературно-наукового, педагогічного, просвітницького і релігійного спрямування („Назустріч”, „Дзвони”, „Митуса”, „Рідна Школа”, „Українська Школа”, „Шлях виховання і навчання”, „Нива”, „Просвіта”, „Життя і Знання”), спеціальні музичні часописи („Артистичний Вістник”, „Боян”, „Українська Музика”). З опублікованих джерел автор проаналізувала підручники з музики В. Матюка, С. Людкевича, І Левицького, В. Витвицького, Ф. Колесси, документи про діяльність провідних товариств („Просвіта”, „Січ”, „Сокіл”, „Луг”), сучасні видання музично-критичної спадщини В. Витвицького і С. Людкевича.

Неопубліковані матеріали офіційного характеру (звіти, статути) розкривають діяльність окремих установ, є розосередженими по фондах різних товариств і окремих осіб. Найбільший масив документів дисертант залучила до наукового обігу з Центрального державного історичного архіву України у м. Львові. У фонді 146 (Галицьке намісництво) було опрацьовано дані про реєстрацію хорових товариств „Торбан”, „Боян”, Музичного товариства ім. М. Лисенка, їх статути та звіти за окремі роки діяльності. За матеріалами Галицького музичного товариства автором було простежено участь у ньому українців. Важливі дані щодо навчальних вимог і програми з предмету „музика” містяться у фонді 179 (Кураторія Львівського шкільного округу), що дає можливість співставити їх із ситуацією в тогочасних українських школах.

У фонді 348 (Товариство „Просвіта”) вивчено статистичні матеріали щодо кількості музичних гуртків Товариства, положення про діяльність просвітянських хорів, проекти диригентських курсів, протоколи просвітянських конґресів. Фонд 309 (НТШ) містить дані про просвітньо-музичну діяльність УГА із вказаними темами концертів по Україні, програми шевченківських концертів 1901-1939 рр., проект підготовки до Конґресу української культури 1938 р. із вказаними темами доповідей на музичні теми. У фонді 312 (Українське спортивно-гімнастичне товариство „Сокіл”) інформативними є протоколи засідання музичної комісії товариства про заснування ВМІ ім. М. Лисенка у Львові.

Окремі матеріали про музичне життя опрацьовані у фондах інших установ та окремих осіб: ф. 182 (Товариство ім. М. Качковського), ф. 310 (Український університет), ф. 353 (Легіон Українських Січових Стрільців), ф. 389 (Верховна пластова команда), ф. 462 (Український горожанський комітет), ф. 514 (Театральне товариство „Українська Бесіда”), ф. 834 (Українське студентське товариство „Січ” у Відні), ф. 847 (Головний комітет гімнастичного і пожежного товариства „Січ”), ф. 359 (Осип Назарук), ф. 362 (Кирило Студинський), ф. 368 (Степан Томашівський), ф. 835 (Князі Любомирські), ф. 867 (Іларіон Гриневецький) та ін.

Інформативні документи офіційного характеру використано з Державного архіву Львівської області. У фонді 1 (Львівське воєводське управління) зберігаються звіти і матеріали діяльності хорового товариства „Боян” і Музичного товариства ім. М. Лисенка. Фонд 110 (Львівське міське староство) містить дані про реєстрацію музичних товариств і часописів, факти стеження за членами ОУН в хорі „Бандурист”. Окремі документи, що характеризують стан музичної культури, виявлено у ф. 26 (Університет ім. Яна Казимира), ф. 231 (Редакція „Нові Шляхи”).

У відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника зберігається частина архіву ВМІ ім. М. Лисенка і Союзу українських професійних музик (ф. 163, Консерваторія). Серед його матеріалів є підручники з музики В. Матюка, списки концертів і музичних радіопередач, організованих членами СУПроМу, доповідь Н. Нижанківського перед представниками українських економічних установ.

Отже, сукупність опублікованих і неопублікованих джерел дала можливість об'єктивно і докладно висвітлити взаємозалежність музичної культури і національно-суспільних процесів у Галичині.

Другий розділ - „Ідейно-естетичні основи музично-суспільної практики в контексті національного відродження” - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 ,,Ідеї та напрями взаємодії національного руху і музичної практики галицьких українців” розглядаються основні рушійні чинники розвитку галицько-української музичної культури кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. у контексті національно-культурного відродження. Її основою визначено сім головних принципів: суспільно-національна значимість музики; просвітництво; музикальність українців; професійність; становлення національного музичного стилю; поширення національної культури у світі; збагачення культури світовими здобутками.

Принципи суспільно-національної значимості музики, просвітництва і музикальності української нації були сталими категоріями тогочасного культурного життя, втілювали ідеї національного відродження та узгоджувалися з метою піднесення самосвідомості. Ця особливість пояснює деякі характерні ознаки музичної культури галицьких українців: ствердження обов'язку кожного українця брати участь у діяльності національних музичних установ чи сприяти їх розвитку (у складі музичних товариств до 20-х рр. ХХ ст. переважали юристи, науковці, вчителі, економісти); анґажування представників різних суспільно-політичних груп у музичне життя; змагання партійно-ідеологічних течій за вплив на аматорські музичні гуртки; постійна співпраця аматорських і професійних музичних верств (її засвідчує взаємодія СУПроМУ і товариства „Просвіта” у 30-х рр. ХХ ст.).

Діяльність українофільських груп, зокрема народовців, на межі ХІХ - ХХ ст. відіграла провідну роль в організації основних музичних гуртків і товариств, зростанні професіоналізму, створенні умов для диференціації аматорів і професійних музикантів, утвердженні в суспільстві ідеалу музиканта - громадського діяча.

Популярність серед галицьких українців ідеї музикальності власної нації підтримувалася, з одного боку, тогочасними музичними ідеалами, якими вважалися народна пісня, хоровий спів, духовна творчість Д. Бортнянського, поезія Т. Шевченка, розповсюджувана в пісні, музично-громадська діяльність М. Лисенка, з другого - прикладами зі світової культури. Спираючись на національні та світові традиції, галицькі діячі визначали музику як спосіб виховання в суспільстві не тільки естетичних, а й етичних цінностей (С. Людкевич позначав їх нерозривність античним поняттям „кальокагатія”).

У підрозділі 2.2 ,,Принципи розвитку української музичної культури Галичини” висвітлено погляди різних суспільних груп на стан національної музики і засади її розвитку.

На шпальтах періодичної преси (зокрема „Діла”, „Нового Часу”, „Назустріч”, „Української Музики”) галицькі громадські діячі та музиканти (С. Людкевич, Ф. Колесса, І. Франко, В. Барвінський, Н. Нижанківський, С. Сапрун, Р. Домбчевський, А. Рудницький, З. Лисько, В. Витвицький, Р. Сімович, Б. П'юрко) постійно обговорювали актуальні проблеми галицько-української музичної культури: дилетантство, програмні ідейні положення СУПроМу, необхідність організації української філармонії та опери, ознаки національного музичного стилю, взаємодію ідеології та авангардних композиторських технік, місце української музики у світовій культурі. У цих дискусіях формувалися принципи і домінанти розвитку галицько-української музики, що визначали динаміку її розвитку: професіоналізм, становлення національного музичного стилю, поширення української культури у світі, збагачення українського мистецтва світовими здобутками. Вони віддзеркалювали поглиблення зацікавлення музикою, диференціацію і багатство соціомузичних груп, розширення музичного світогляду різних суспільних верств, зростання свідомості суспільної вартості музичного мистецтва, пошуки оптимальних форм музичної культури.

Перераховані принципи у дисертаційній праці розглянуто з погляду окремих антиномій музичної культури: масовість - елітарність, аматорство - професіоналізм, традиційність - авангард, вузьконаціональне - загальнолюдське.

Третій розділ - „Структура і форми національного музично-суспільного руху” - складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1,,Формування і засади діяльності українських хорових і музичних товариств у контексті національного відродження і визвольного руху” проаналізовано основні напрями, форми і способи музичної діяльності різних типів українських товариств.

Музично-суспільний рух концентрувався у хорах і музичних гуртках при різних товариствах та у спеціальних музичних установах. Залежно від походження, місця і функцій у суспільстві, естетичного рівня, у праці виокремлено: церковні хори, що формували пласт масової музики; хори й оркестри при товариствах певного фахового чи соціального складу (найвідоміші - академічний хор „Бандурист”, хори та оркестри ремісничого товариства „Зоря”, оркестр товариства „Основа”); хорові та музичні гуртки культурно-просвітніх товариств („Руська Бесіда”, „Просвіта”, „Муза”); музичні гуртки парамілітарних товариств („Січ”, „Сокіл”, „Пласт”); хори й оркестри військових формацій (УСС, УГА); спеціальні музичні організації (хорове товариство „Боян”, що мало у Галичині орієнтовно 25 філій, Музичне товариство ім. М. Лисенка і ВМІ у Львові, які налічували 19 філій, СУПроМ - перша в Галичині організація фахових музикантів, Музикознавча комісія НТШ, Інститут церковної музики).

Товариства немистецького спрямування мали розбудовану мережу філій та місцевих осередків, завдяки яким їх музична діяльність охоплювала найширші суспільні верстви. Трактуючи хоровий спів як питому національну ознаку і найдоступніший вид музикування, вони ставили перед собою мету підносити національну свідомість і плекати українську музичну культуру, головно пісню. До складу цих товариств неодмінно належали хори, оркестри (їх утворення передбачалося відповідними статутами), дитячі музичні гуртки, іноді - диригентські курси. Головною формою їх музикування були ювілейні академії та концерти локального масштабу, співучасть у краєвих національних святкуваннях.

Спеціальні українські музичні товариства впродовж усього зазначеного періоду, на відміну від подібних австрійських та польських інституцій, зберігали поліфункційну структуру, утворюючи хори, інструментальні гуртки, оркестри, музичні школи, бібліотеки, нотні видавництва, іноді - музеї. Їх різнобічна діяльність сприяла розвитку важливих сфер музичної культури - творчої (організація конкурсів на написання музичних творів), організаційно-концертної, освітньо-виховної, науково-дослідницької, видавничої, публіцистичної. Метою своєї діяльності вони проголошували піднесення музики до рівня найкращих взірців національної культури, утвердження її на світовій культурній арені, формування високих мистецьких смаків суспільства. Розташування філій музичних товариств („Бояна” і Музичного товариства ім. М. Лисенка) зумовило формування місцевих центрів галицько-української музичної культури: Львів, Перемишль, Тернопіль, Станіславів, Дрогобич, Стрий, Борислав, Коломия.

У підрозділі 3.2 „Музично-концертне життя: зміст та соціальні функції” досліджено українське концертне життя, яке в умовах галицької дійсності кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. стало вагомою ділянкою музичної культури, сприяло розвитку музичного виконавства і було постійним фактором репрезентації українства в умовах чужоземного панування. Академії та концерти автор систематизувала за функціональними, тематичними і соціальними критеріями.

З функціонального погляду виокремлено духовно-молитовні концерти з нагоди релігійних свят, національно-маніфестаційні урочистості (шевченківські, лисенківські ювілеї), музично-просвітницькі концерти, доброчинні концерти, що виявляє важливі етапи розвитку і напрями українського концертного життя.

За допомогою тематичної диференціації українських концертів, що мали узагальнено-тематичний чи персоніфікований характер, окреслено орієнтовне коло актуальних для тогочасного національного відродження подій, мистецьких явищ, творчих постатей. У групі узагальнено-тематичних мистецьких акцій важливими були відзначення роковин історико-політичних дат (скасування панщини, бій під Крутами, утворення Української держави) і культурно-мистецьких подій національного значення (утворення Перемишльського катедрального хору, видання збірника українських пісень М. Максимовича), проведення музично-тематичних концертів з певних видів і жанрів творчості (пісенні, історичні концерти, концерти нової української музики, симфонічні, камерні концерти). У групі персоніфікованих акцій виокремлено ювілейні академії діячів української історії та культури (Т. Шевченка, І. Франка, І. Мазепи, Андрея Шептицького, М. Шашкевича, С. Петлюри), авторські концерти українських і західноєвропейських композиторів (М. Лисенка, Д. Бортнянського, Д. Січинського, В. Барвінського, М. Вербицького, М. Леонтовича, С. Людкевича, О. Нижанківського, Й.С. Баха, Л. Бетговена, Ф. Ліста, Ф. Шуберта), сольні концерти українських виконавців (С. Крушельницької, М. Менцинського, О. Мишуги, М. Голинського, О. Бандрівської, Л. Колесси, В. Божейко, Р. Савицького, Є. Перфецького, Б. Бережницького).

З огляду на соціальні критерії - масштаби святкування та орієнтацію на певну аудиторію - окреслено загальнонаціональні імпрези, які організовувалися спільно провідними українськими товариствами, покликані були репрезентувати та об'єднувати українство, та концерти окремих товариств і установ, що ставили своєю метою піднесення національної свідомості найширших суспільних верств.

Найважливіші святкові академії та урочистості охоплювали мовлене слово (реферати, виступи, декламування поетичних творів), виконання музичних творів, друковане слово (статті, розвідки на відповідні теми у періодичній пресі, рецензії). Завдяки їм в активному звучанні функціонувала більша частина української музичної творчості кінця XVIII - першої половини ХХ ст., великий пласт народних пісень, систематично відбувалися прем'єри творів українських композиторів (найбільші з них - кантати „Кавказ” і „Заповіт” С. Людкевича, фортепіанний концерт, прелюдії, секстет, кантата, присвячена Андреєві Шептицькому, кантата „Наша туга, наша пісня” В. Барвінського, фортепіанні твори Н. Нижанківського).

Четвертий розділ - „Українська музика в науковому пізнанні та критиці” - поділено на два підрозділи.

У підрозділі 4.1 „Розвиток концепції національного музично-історичного процесу” автор розглядає галицько-українські музикознавчі дослідження як частину українознавчих студій різних сфер історії та культури. Їх метою було накреслення безперервної лінії еволюції української музичної творчості, ідентифікація національних музичних джерел, визначення особливостей музичного мислення. Авторами узагальнювальних оглядів з історії української музики в Галичині були В. Барвінський, Б. Кудрик (у царині церковної музики), співавтори статті „Україна: Історія музики” в Українській Загальній Енциклопедії (Ф. Стешко, С. Людкевич, В. Барвінський).

В інтерпретації галицьких музикознавців еволюція української музики спиралася на загальні етапи української історії (в УЗЕ - це „домонгольська доба”, „передкозача доба”, „козача доба”, „нова доба”). Вони досліджували три лінії музичної культури (фольклор, церковну музику, світську музику), визначили у ній основні жанри і стилістичні явища (монодія, партесний спів, класицизм і хоровий концерт, національний напрям), встановили важливі етапи розвитку українського музичного мистецтва (впровадження церковного співу християнської традиції в добу Київської Русі й збагачення музичної творчості інструментальними жанрами на початку ХХ ст.)

Аналіз музично-історичних досліджень, їх різноманітності і змістовності виявляє певні тематичні пріоритети галицьких музикознавців: фольклор як джерело національної музичної культури, творчість Д. Бортнянського як вершина української хорової духовної музики, галицька музика ХІХ ст. як органічна частина національного відродження, творча діяльність М. Лисенка як подвижника національної ідеї в музичній культурі та його сучасників, зокрема С. Гулака-Артемовського - автора першої україномовної опери, тенденції сучасної музичної творчості та їх співзвучність із світовими процесами.

Причинами нерівномірності розкриття певних етапів розвитку української музики у тогочасних працях був поділ України між кількома державами, що ускладнювало наукові контакти, і недослідженість багатьох музичних джерел.

З індивідуальних типів простежено музично-історичні студії окремих етапів розвитку чи дослідження певних музичних явищ (З. Лиська, В. Витвицького, Б. Кудрика, Є. Цегельського), монографічні портрети, в яких розкрито стиль і жанри творчості композитора (З. Лиська, В. Витвицького, Б. Кудрика), аналітичні статті про окремі сфери творчості митця (С. Людкевича), науково-популярні есе (С. Людкевича, В. Барвінського, Н. Нижанківського).

У підрозділі 4.2 „Преса і фахова музична критика як дзеркало національної культури” проаналізовано тематику і зміст музичної критики на шпальтах української періодичної преси. Акцент зроблено на видання 20 - 30-х рр. з огляду на вищий фаховий рівень музичних дописів та залучення молодої генерації музикантів, на відміну від часописів початку ХХ ст. („Руслан”, „Літературно-Науковий Вістник”), де опубліковано огляди чи короткі повідомлення різних авторів, але професійну критику подавав лише С. Людкевич.

Писане і друковане слово про музику відігравало вагому роль як засіб формування мистецького світогляду суспільства й усвідомлення співпричетності до української традиції. У галицько-українській культурі його представляли не тільки професійні музиканти - С. Людкевич, В. Барвінський, В. Витвицький, З. Лисько, Й. Хомінський, Н. Нижанківський, Б. Кудрик, Р. Сімович, І. Приймова. До висвітлення проблем тогочасної музичної культури зверталися письменники, науковці, громадські діячі: І. Франко, В. Щурат, К Студинський, Ф. Колесса, В. Сімович, І. Німчук.

Залежно від статусу, підстав звернення до музики та мистецьких цілей виділено п'ять груп видань:

- щоденна громадсько-політична преса („Діло”, „Новий Час”, „Українські Вісті”) найповніше інформувала про музичне життя галицьких українців, друкуючи полемічні матеріали, рецензії, хроніку, оголошення;

- християнсько-релігійні часописи („Нива”, „Мета”) зосереджувалися на питаннях історії церковної музики, авторами багатьох дописів у них були священики;

- просвітницькі та педагогічні часописи („Просвіта”, „Життя і Знання”, „Рідна Школа”) публікували пізнавальні історичні і теоретичні розвідки на різні теми національного і світового музичного мистецтва;

- науково-популярна, літературна і мистецька періодика („Назустріч”, „Дзвони”, „Вістник”) вміщувала різного формату музичні статті, часто полемічного характеру чи присвячені важливим у національному сенсі ювілеям;

- спеціальні музичні часописи („Артистичний Вістник”, „Боян”, „Музичний Вістник”, „Українська Музика”), які засвідчували вищий етап розвитку галицько-української музичної критики, її багатство, різноманітність і професіоналізм. Однак більшість з них існувала протягом короткого часу, мала значні матеріальні труднощі. „Українська Музика” була найстабільнішим виданням і виходила від 1937 до 1939 рр.

У п'ятому розділі - „Концепція національного виховання через музичну культуру” - розглянуто взаємний вплив ідей національного виховання та української музичної освіти. Національний чинник характеризував різні форми музичної діяльності шкіл (уроки співу, хори, оркестри, музичні авдиції, виклади музично-теоретичних та історичних дисциплін), визначав структуру і зміст основних груп галицько-українських підручників з музики.

Як вагомий складник виховання і освіти музика використовувалася з метою емоційно-виховного й естетичного доповнення навчання на предметах історії України, української мови та літератури, релігії, образотворчого мистецтва і була окремою навчальною дисципліною. Три напрями вивчення музики в школі - загальний, спеціалізований та професійний - базувалися на подібних національно-виховних принципах: фольклор розглядався як опора навчання протягом перших чотирьох-п'яти років; ґрунтовне пізнання української та світової музичної спадщини теоретично, історично і практично - через спів, спів-гру, участь у хорах, музичні авдиції - на всіх щаблях освіти покликане було формувати національну свідомість і розширювати світогляд.

Цінним здобутком галицько-українських педагогів і музикантів стала розробка національних зразків підручників з музики: збірників пісень та ігор для дошкілля (Г. Терлецький, В. Щурат і Б. Вахнянин), співаників (В. Матюк, Ф. Колесса, С. Воробкевич), посібників зі сольфеджіо (М. Куцій, С. Людкевич), теорії музики (С. Людкевич, І. Левицький, І. Кипріян), гармонії (І. Левицький), історії музики (І. Левицький), музичної естетики (С. Людкевич), музичних форм (З. Лисько), інструментознавства (втрачений підручник Є. Цегельського), диригування (В. Витвицький). Значними явищами галицької музичної педагогіки та видавничої справи стали підручники В. Матюка (співаники), „Шкільний співаник” Ф. Колесси, „Диригентський Порадник” під редакцією В. Витвицького, „Музичний словник” З. Лиська. Перші та єдині зразки окремих типів підручників належали І. Левицькому (історія музики), З. Лиськові (рукопис підручника з музичних форм), Є. Цегельському (інструментознавство).

Особливостями музично-педагогічних видань були: зазначення авторами необхідності вивчення музики українською мовою (особливо на початковому етапі), національний зміст музичного матеріалу (фольклор, композиторська творчість), врахування рекомендацій тогочасної педагогіки і психології, акцентування національно-виховних аспектів навчання (особливо у співаниках), орієнтація на широку читацьку аудиторію учнів, студентів, викладачів, дорослих любителів музики, концентрований виклад легкою та ясною мовою.

У Висновках автор підсумовує результати дисертаційного дослідження.

Наприкінці ХІХ - в першій половині ХХ ст. одним із чинників активізації суспільно-політичного життя в Україні, утвердження історичної пам'яті, піднесення самосвідомості та осягнення національної єдності стала українська музична культура. Використання її форм та засобів в акціях загальносуспільної ваги, освітньо-виховних, громадсько-просвітніх і мистецько-естетичних потребах мало глибокі ментальні, соціальні та історичні передумови, базувалося на національній культурній традиції та здобутках світової спадщини, обумовлюючи такі особливості розвитку української музичної культури зазначеного часу:

1. Взаємозалежність національного відродження та рушійних ідейних принципів галицько-української музичної культури визначила заанґажованість у ній представників різних ідеологічних течій та обумовила загальносуспільне зацікавлення питаннями її розвитку.

2. Українські народовці на межі ХІХ-ХХ ст. відіграли визначальну організаційну роль в утворенні та діяльності основних національних музичних інституцій.

3. Різноманіття суспільних поглядів на професіоналізм у музичній діяльності сприяло формуванню в галицько-українській музичній культурі масового, аматорського і фахового напрямів, представники яких співпрацювали для покращання мистецької освіченості широких верств.

4. Проголошуючи тезу про музикальність українців, галицькі діячі вважали музику одним з вагомих способів національного виховання.

5. Тогочасні суспільні музично-творчі ідеали - народну творчість, церковну музику, духовно-музичну творчість Д. Бортнянського, музичну інтерпретацію поезії Т. Шевченка, музично-громадську діяльність М. Лисенка - галицько-українські діячі сприймали як невід'ємну складову частину національного руху.

6. Органічною частиною національної самоорганізації галицьких українців стали численні музичні інституції: хорові і музичні гуртки, товариства, при них - школи, бібліотеки, нотні видавництва, науково-дослідницькі інституції. Їх характеризували спільна національно-виховна мета діяльності та подібні структурні ознаки (поліфункційність, наявність розбудованої мережі філій на периферії).

7. Академії та концерти не тільки осмислювалися як важливі форми музикування усіх національних установ, а й набули значення національно-маніфестаційних подій, сприяли росту національної свідомості українців у віддалених регіонах, частково допомагали вирішувати матеріальні потреби суспільства, стимулювали розвиток професійного виконавства і композиторської творчості.

8. Музично-критичні студії галицьких музикантів, опубліковані у періодичній пресі та фахових музичних часописах, стали своєрідним рефлектором тогочасного національного життя, важливим джерелом інформації про українську музичну культуру та індивідуальні погляди провідних музикантів.

9. Галицькі музикологи у своїх музично-історичних працях та науково-популярних розвідках накреслювали безперервну лінію еволюції української культури у сфері музичної творчості, її історичні етапи та стилістичні епохи, визначали в ній кульмінаційні мистецькі явища, започаткували процес збирання джерельних матеріалів.

10. Українські галицькі музиканти створили одні з перших взірців національних музичних підручників та монографічні музикологічні студії.

Усвідомлення необхідності плекання власної культурно-мистецької традиції та яскравого висловлення національного єства через музичну творчість створило умови для розвитку галицько-української школи в композиторській творчості, виконавстві, музичній педагогіці, публіцистиці, історичному музикознавстві, дозволило вивести українство на світову культурну арену, отже - засвідчило вагому роль музики в націотворчому процесі як одного із засобів культивування національної спадщини, виховання патріотизму та утвердження української нації.

галицький музичний культура хоровий

Список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження

Кобрин Н. Стрілецькі пісні літературного походження. Витоки і особливості жанру / Н. Кобрин. - Л.: Сполом, 2007. - 96 с.

Кобрин Н. Галицька музична критика 20-30-х рр. ХХ ст. (за матеріалами українських періодичних видань) / Н. Кобрин // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. - Л., 2004. - Вип. 12. - С. 299 - 319.

Кобрин Н. Ідея музикальності в українській науковій і публіцистичній думці: витоки, ознаки, вияви (в матеріалах галицької періодики до 1939 р.) / Н. Кобрин // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. -Л., 2007. - Вип. 15 - С. 176 - 187.

Кобрин Н. Принципи та форми музичної діяльності товариства „Просвіта” в Галичині // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія історія. - Т., 2009. - Вип 3. - С. 267 - 274.

Кобрин Н. Українське концертне життя в контексті національного відродження (за матеріалами галицької періодики 20-30-х рр. ХХ ст.) / Н. Кобрин // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. - Л., 2006. - Вип. 14. - С. 251 - 261.

Кобрин Н. Українська музична культура Галичини в роки Першої світової війни / Н. Кобрин // Схід. - 2009. - № 8(99). - С. 16 - 21.

Кобрин Н. Музика в системі національного виховання молоді в Галичині (кінець ХІХ - 20-30-ті рр. ХХ ст.) // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. - Л.: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2004. - Вип. 18. - С. 224 - 231.

Кобрин Н. Музично-стильові ознаки жанрових різновидів стрілецьких пісень / Н. Кобрин // Музикознавчі студії. - Л.: Сполом, 2007. - Вип. 16. - С. 35 - 46.

Кобрин Н. З історії музичних товариств Галичини / Н. Кобрин // Матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції викладачів середніх спеціальних музичних закладів. - Х., 2007. - С. 20 - 26.

Кобрин Н. Джерела спеціальної професійної музичної освіти у Галичині у першій половині ХІХ ст. / Н. Кобрин, Л. Назар, С. Шевчук // Формування творчої особистості в інформаційному просторі сучасної культури. Матеріали всеукраїнської науково-методичної конференції викладачів ССМШ. - Х., 2005. - С. 82 - 88.

Размещено на Allbest.ru