Суспільна трансформація діяльності свідків Єгови в УРСР у 1945-1991 роках: історичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

УДК 261.7 (477)" 1945/1991"

Суспільна трансформація діяльності свідків Єгови в УРСР у 1945-1991 роках: історичний аспект

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Бережко Костянтин Олександрович

Луганськ 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на Кримському факультеті Феодосійського відділення Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Дашкевич Ярослав Романович,

Львівське відділення

Інституту української археографії

та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

Катунін Юрій Андрійович,

Таврійський національний університет

імені В.І.Вернадського,

декан філософського факультету

кандидат історичних наук, доцент

Рощина Лариса Олексіївна,

Державний університет інформатики

і штучного інтелекту,

доцент кафедри соціальної роботи

Захист відбудеться “26” травня 2010 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 1, корп. 8, ауд. 309.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А.

Автореферат розісланий “23” квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Довжук І. В.

релігійний свідок єгова повоєнний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На сьогодні в незалежній Українській державі актуальною є проблема формування урядової політики щодо релігії й церкви, пов'язана зі співіснуванням у межах країни більше 80-ти різноманітних релігійних течій, значна частина яких у період радянської влади функціонувала в умовах підпілля, та можливістю інтеграції в духовне життя українського суспільства нових віровчень, що виникли наприкінці XIX - на початку XX ст. У зв'язку з цим дослідження історії релігійної діяльності Свідків Єгови зумовлено прагненням глибше зрозуміти й усвідомити витоки нинішніх відносин влади й релігії. Ретельний аналіз як позитивного, так і негативного досвіду вирішення релігійних проблем за доби радянської влади, врахування уроків минулого сприятимуть розробці сучасної більш раціональної релігійної політики. Побудова в Україні громадянського суспільства неможлива без національно-етнічної злагоди за сприяння держави, створення лояльного співіснування всіх релігійних конфесій і організацій, що є запорукою справжньої, а не задекларованої свободи совісті. Вивчення історії релігійних відносин набуває особливої актуальності не лише для України, але й для всіх колишніх союзних республік, де з усе більшою гостротою зростає вага “релігійного питання”, відбиваючись на взаєминах між владою й релігійними об'єднаннями. Від того, наскільки впливає Церква й релігія на формування суспільної свідомості, інші політичні, культурні, моральні аспекти суспільного життя, визначається характер соціо-владного співіснування - конфронтація або взаємовигідне партнерство.

Політична система, створена в радянську добу, усіляко обмежувала діяльність представників релігійного світогляду й організовувала гоніння багатьох релігійних течій, вимушених діяти в умовах підпілля.

Одним із релігійних об'єднань, віруючі якого зазнали переслідувань у період радянської влади, були Свідки Єгови. Згідно з визначенням “Советского энциклопедического словаря”, Свідки Єгови (колишня назва: “Міжнародні дослідники Біблії”) - релігійна течія, заснована 1872 року в США Ч. Расселом. У 2007-2008 роках кількість її членів становила майже 7 мільйонів чоловік. Свідки Єгови - відома й офіційно зареєстрована в Україні релігійна організація, котра, як відзначають науковці, здобула популярність не стільки через кількість громад, скільки через свою активність. За доби існування радянської влади до її діяльності ставилися по-різному. Одні вітали адептів об'єднання як просвітителів свого часу, бачили в них зразкових громадян, другі, через позицію нейтралітету та небажання йти на співпрацю з іншими релігійними організаціями, - “злісних шкідників держави”, людей з “антидержавницькою психікою”, реакційну секту тощо. Наслідком негативного ставлення було нелегальне становище Свідків протягом радянської епохи.

Дослідження всіх аспектів діяльності Свідків Єгови в зазначений вище період збагатить історичну науку, у першу чергу, введенням у науковий обіг досі не вивчених джерельних матеріалів, які дають змогу створити цілісне уявлення про релігійне життя в УРСР. Висвітлення теми дозволить глибоко розібратися в проблемах співжиття релігійних течій, суспільства й держави і знайти адекватні шляхи їхнього вирішення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної теми “Західноукраїнські землі ХVІІ-ХХІ ст.: дослідження і публікації історичних джерел” (№ державної реєстрації 0108U004599), над якою працює колектив Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України. Також дана тема належить до головних дослідницьких цілей кафедри тоталітаризму технічного університету в Дрездені, позаштатним членом якої є дисертант.

Об'єкт дослідження - релігійна організація Свідків Єгови, що діяла в Україні протягом 1945-1991 років.

Предмет дослідження - взаємовідносини релігійної громади Свідків Єгови й радянської держави у другій половині ХХ ст., суспільна трансформація діяльності організації в Україні.

Мета та завдання дослідження. Головною метою дослідження є з'ясування особливостей організаційних форм і змісту релігійної та громадської діяльності релігійної організації “Свідки Єгови”, її взаємовідносин з владою на різних етапах післявоєнного розвитку УРСР в період 1945-1991 рр.

Для реалізації поставленої мети визначено такі завдання:

- виявити ступінь дослідженості проблеми, проаналізувати інформаційну можливість використаних джерел, окреслити теоретико-методологічні засади дослідження;

- дослідити релігійну політику радянської влади щодо релігійних організацій у повоєнні роки, спрямованість церковної політики радянського уряду й механізми її практичної реалізації на українських землях;

- проаналізувати віросповідні принципи ставлення Свідків Єгови до радянської влади й тенденції їх розвитку;

- розглянути причини трансформації діяльності Свідків Єгови в контексті суспільного життя в Україні;

- простежити становлення політики толерантності з боку радянської держави до релігійних меншин країни;

- висвітлити характер, механізми, методи й наслідки функціонування Свідків Єгови на території України в період радянської влади та їх вплив на релігійну ситуацію в республіці;

- розкрити просвітницьку діяльність адептів громади на території УРСР, методи їх місіонерської роботи;

- проаналізувати форми й методи боротьби державних органів радянської влади та громадськості з діяльністю Свідків Єгови.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1945 по 1991 роки. Визначення нижньої межі пов'язано з післявоєнним часом панування тоталітарного режиму Й. Сталіна, періодом, котрий характеризувався кардинальними змінами в церковній політиці радянського уряду. Верхня межа зумовлена проголошенням незалежності України.

Географічні межі окреслюються територією УРСР у післявоєнний період. Однак більш детально розглянуто церковно-державну політику щодо Свідків Єгови в Житомирській, Київській, Закарпатській, частково Львівській, Кіровоградській і Вінницькій областях та Автономній Республіці Крим. Такі регіональні межі обґрунтовані особливостями появи й діяльності громади.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- у науковий обіг уперше введено низку документів, які дозволяють суттєво розширити уявлення про функціонування в радянські часи багатьох релігійних громад, зокрема Свідків Єгови;

- детально вивчено формування органів антирелігійної пропаганди, проаналізовано мету, основні напрями, тактику, методи й форми діяльності держави в тотальному наступі на Свідків Єгови;

- відображено діяльність релігійної опозиції, зокрема угрупувань, опір державному режиму котрих виражався в пасивному спротиві;

- показано еволюцію взаємин державних і церковних владних структур щодо Свідків Єгови;

- розкрито низку методів боротьби радянського уряду з т. з. “релігійним підпіллям”, зокрема досліджено масову депортацію українців (інколи цілими селами) за їхні релігійні вірування;

- розглянуто поступову зміну ставлення уряду до релігійних організацій протягом повоєнного часу, методів боротьби, спрямованості агітаційної роботи й політики партії.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його теоретичні положення й висновки можуть бути враховані державними органами в подальшому вдосконаленні вітчизняного законодавства щодо державно-церковних взаємовідносин; політичними партіями - для уточнення своїх програмних засад щодо сучасних українських релігійних груп; науковцями - для визначення напрямів подальшого дослідження проблеми; викладачами середніх і вищих навчальних закладів - для підготовки курсів і спецкурсів з вітчизняної історії, української культури, краєзнавства й релігієзнавства. Результати дослідження можуть використовуватися істориками, політологами й культурологами при аналізі міжконфесійної ситуації в Україні, розробці спецкурсів з історії України і краєзнавства.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці наукової проблеми й самостійному її вирішенні, що дозволяє всебічно й більш глибоко розглянути політику радянської влади щодо релігійних організацій та діяльності Свідків Єгови в УРСР. Усі результати, викладені в дисертаційній роботі, отримані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри суспільних наук Феодосійської фінансово-економічної академії, засіданні Феодосійського відділення Кримського факультету СНУ ім. В. Даля та наукових конференціях різного рівня: V Всеукраїнській науково-практичній конференції “Духовність українства ХХІ” (14-15 квітня 2005 року, м. Кіровоград); XV Міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (16-18 травня 2005 року, м. Львів); Міжнародній науковій конференції “Релігія і суспільство: нові преференції” (27-28 квітня 2006 року, м. Чернівці); XVІ Міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (16-18 травня 2006 року, м. Львів); XVІІ Міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (14-17 травня 2007 року, м. Львів); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Толерантність міжконфесійних відносин” (26 жовтня 2007 року, м. Запоріжжя); ХХІV науковій конференції “Культура народів Причорномор'я-2007” (28-29 листопада 2007 року, м. Сімферополь); Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених “Шевченківська весна-2008” (20-23 березня 2008 року, м. Київ); ХХV науковій конференції “Культура народів Причорномор'я-2008” (24 квітня 2008 року, м. Сімферополь); XVІІІ Міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (12-15 травня 2008 року, м. Львів).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 статей у наукових виданнях, затверджених переліком ВАК України. Окремі результати роботи оприлюднено в індивідуальній монографії “Історія Свідків Єгови на Житомирщині” (обсягом 9 друк. арк.). Матеріали теми дослідження викладено також у статті, включеної до німецького збірника праць: Die Zeugen Jehovas in Ostmittel-, Sьdost- und Sьdeuropa // Religion - Staat - Gesellschaft, 2007. 8 Jahrgrang.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Структура роботи обумовлена змістом і сутністю проблеми, специфікою мети й конкретними завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету й завдання, об'єкт і предмет дослідження, окреслено його хронологічні та географічні межі, доведено наукову новизну роботи і практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ “Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження” присвячено аналізу ступеня наукової розробки теми, характеристиці джерел та обґрунтуванню методологічних засад дослідження. З'ясовано, що в історіографії аналізованої проблеми можна виділити наукові праці, які за хронологічним і тематичним принципом умовно поділяють на три основні групи: 1) критично-атеїстичні розвідки радянської доби, до яких входять як загальні дослідження, присвячені сектантству в СРСР, так і спеціалізовані, тобто ті, що описують лише діяльність Свідків Єгови в СРСР; 2) праці сучасних українських і російських істориків і релігієзнавців; 3) іноземна й емігрантська література.

Радянськими науковцями було накопичено вагомий доробок, в якому висвітлено різні аспекти діяльності Свідків Єгови. Радянський учений А. Клебанов зазначав, що “за десять років (1956-1965 роки) в науковій, науково-популярній літературі було опубліковано близько 200 окремих праць і журнальних статей щодо сучасних “сектантських” конфесій. Обсяг літератури про діяльність єговістів складає 17 процентів, …33 праці…”. Серед авторів радянської наукової школи значний внесок у вивчення історії Свідків Єгови зробили Ф.Федоренко, А.Чанишев, А.Белов, Е.Бартошевич, В.Герасименко, М.Захаров, В.Цвєтков. У більшості робіт цих авторів Свідки Єгови зображені не як релігійна течія, а як антирадянський політичний рух.

Про діяльність Свідків Єгови в радянський час і ставлення влади до цієї течії розповідає книга П. Яроцького “Эволюция современного иеговизма”. У ній автор аналізує особливості “антирадянської” діяльності Свідків Єгови на території України й усього СРСР, зміни в ученні громади, що стосуються ставлення до влади.

“Отже, особливостями радянської історіографії обраної проблеми є:

· вибіркове звернення до всесвітньої практики місіонерської діяльності громади;

· орієнтація матеріалу на різний віковий ценз читачів;

· використання інформації для атеїстично-пропагандистської роботи серед Свідків Єгови й у політичних цілях;

· пристосування до національних і регіональних потреб”.

Аналіз радянських публікацій критичного змісту свідчить про багатомовний характер агітації того часу.

У другій групі досліджень були зроблені об'єктивні й партійно-нейтральні розвідки. У цій сфері активно працювали російські релігієзнавці М.Гордієнко та С. Іваненко, російський історик М.Одинцов, казахстанський релігієзнавець А.Артем'єв. Крім того, було видано 6 том “Історії релігії в Україні: у 10-ти т.” під редакцією П. Яроцького. В аналізованих публікаціях подається характеристика діяльності громади в Україні та СРСР, зібрано архівні документи й оповіді з життя Свідків. Наприклад, розвідка С. Іваненка є одним із перших об'єктивних видань, присвячених історії Свідків Єгови в СРСР загалом і Російській Федерації зокрема. Книга певний час була єдиним ґрунтовним дослідженням пострадянського періоду, хоча публікація за своєю суттю є більш релігієзнавчою ніж історичною. Серед українських дослідників останнього часу найбільш ґрунтовно історію державно-церковних взаємин в Україні відтворив В. Єленський. На багатому архівному й історіографічному матеріалі автор створив оригінальну концепцію міжконфесійної ситуації в УРСР, вперше проаналізував релігійну політику радянського уряду за часів М. Хрущова. Цікавими є наведені факти про діяльність релігійних громад, ставлення до них місцевого населення, державницьку політику керівництва СРСР щодо релігії взагалі.

На відміну від попередніх досліджень, праці сучасних учених відзначаються об'єктивністю в описах релігійної ситуації в країні, у них використовуються порівняльно-історичний і проблемно-хронологічний методи, що дозволяють простежити й порівняти історичні явища у відповідних конкретно-історичних умовах і на стадіях їхнього розвитку. У згаданих вище розвідках діяльність Свідків Єгови оцінюється по-різному. З одного боку, відкрито говориться про випадки переслідування їх радянською владою, а з іншого, відверто розповідається про внутрішньоорганізаційні проблеми (зокрема про виникнення опозиції всередині громади в 1960-ті роки). Однак, автори більше уваги приділяють поясненню віросповідних принципів Свідків Єгови, їх ставленню до суспільства й держави.

До історії діяльності Свідків Єгови в УРСР зазначеного періоду зверталися закордонні й емігрантські історики. Так, ставленням до організації різних політичних сил протягом усієї повоєнної історії України цікавиться Інститут Досліджень Тоталітаризму ім. Ганни Арендт (Німеччина). Зокрема, Інститутом були опубліковані два збірника праць присвячених даній проблемі в науковому журналі Religion - Staat - Gesellschaft. У 1998 році критики вітали вихід у світ нового дослідження французького автора Гі Канонісі “Свідки Єгови перед обличчям Гітлера”. Низку цікавих робіт з цієї теми видано також іншими закордонними авторами. Одна з них - “Віра на марші”, автор А. Г. Макмілан. Заслуговує на увагу робота Мерлін Оуен Ньютон “Озброєні конституцією”, в якій на основі документів виявляється роль Свідків Єгови у з'ясуванні практичного застосування Першої поправки до Конституції США.

До дисертаційної роботи залучено опубліковані й неопубліковані джерела, що зберігаються в архівах, - документи фондів Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України, Центрального державного архіву Громадських об'єднань України, Державного архіву Російської Федерації, Державного архіву Житомирської області, Державного архіву Рівненської області, Державного архіву Львівської області, Державного архіву Тернопільської області, Архіву Президента Російської Федерації.

Відповідно до походження і змісту виділено 5 груп джерел.

Першу групу джерел складають документи й матеріали державних органів і установ. Це конституції, котрі законодавчо оформили зовсім іншу за своєю природою форму взаємовідносин держави й церкви, і стали дієвим інструментом для становлення таких відносин. Становище церкви й віруючих в СРСР з 1945 до 1991 рік законодавчо сформувалося в загальних положеннях Конституції 1936 й 1977 року. До цієї групи належать також рішення законодавчих і виконавчих органів влади того часу щодо релігійних питань.

Друга група - документи й матеріали громадських об'єднань. Це стенограми, протоколи засідань, звіти, доповідні записки, матеріали різних комісій, програмні документи й рішення комуністичної партії, громадських об'єднань і спілок, в яких визначено їх теоретичні засади та рішення щодо Свідків Єгови, атеїстичного виховання учнівської молоді тощо. Крім того, до таких джерел віднесено документи радянських органів влади, в котрих відображено формування державно-церковних взаємин, методи й форми запровадження політичних настанов урядовими структурами, вміщено поточні й підсумкові результати їхньої діяльності.

Третя група джерел - матеріали соціологічного опитування. Під час дослідження обраної теми дисертантом взято інтерв'ю в більше 200 чоловік з таких регіонів України, як АР Крим, Житомирщина, Кіровоградщина, Львівщина, Закарпаття, Волинь, Івано-Франківщина, Київщина, Харківщина, Тернопільщина, Вінниччина, та м. Чернівці. Зібраний матеріал становив значну частину джерельної бази роботи. Проведено соціологічне дослідження серед віруючих релігійної організації Свідків Єгови, у якому взяли участь в основному жертви переслідувань або очевидці антирелігійних заходів з боку радянської влади.

Суттєво доповнюють джерельну базу дослідження періодичні видання - релігійна періодика різного спрямування, адже преса, різноманітна за характером походження, хоч є провісником ідеологічних, політичних і конфесійних угрупувань, усе ж зосереджує цінну фактологічну інформацію “свідків сучасності”. Було опрацьовано видання, у яких найкраще відображалося ставлення громадськості до позиції віруючих, - “Комсомольська зірка”, “Радянська Житомирщина”, “Радянський прапор”, “Ровесник”, “Наддніпрянська Україна”, “Демократична Україна”, “Рівненська газета” тощо. До цієї групи джерел відноситься також література релігійних груп, присвячена окремим аспектам діяльності аналізованої громади в Україні. Найбільшу увагу приділено часописам “Вартова Башта”, “Пробудись”, “Інформатор”, “Братський вісник” тощо. Окреслений матеріал допоміг скласти більш повну картину церковно-державних відносин у СРСР та Україні, охарактеризувати позиції релігійних громад та їх ставлення до радянської дійсності.

Джерела особистого походження представлені мемуарами (О. Голька, П. Рурака) і відеоматеріалами, котрі проливають світло на такі історичні теми, як життя й релігійна діяльність окремих віруючих, виселення до Сибіру 1951 року, умови життя в спецпоселеннях, діяльність українських Свідків у Сибіру. Джерела особистого походження цінні не тільки своїм фактологічним змістом, але й відтворенням тієї атмосфери, що складалася навколо релігійного питання за конкретних історичних умов.

Отже, джерельна база дослідження є репрезентативною і дає змогу проаналізувати діяльність Свідків Єгови в УРСР протягом 1945-1991 років.

Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові і спеціальні принципи науковості, системності, об'єктивності, історизму та всебічності, використання яких дозволило авторові застосувати комплексний підхід до опрацювання обраної теми, зробити неупереджені оцінки й висновки. Проблема діяльності Свідків Єгови в України розглядається як цілісне явище у контексті релігійної політики того часу.

Зазначені вище методологічні принципи визначили відповідний інструментарій. Специфіка роботи зумовила застосування загальнонаукових методів дослідження: аналізу, синтезу, групування, типізації, дедукції, індукції, а також спеціальних методів: історичної антропології, проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, описового.

Застосований автором методологічний інструментарій дав можливість визначити реальну сутність особливостей взаємостосунків влади і Свідків Єгови, організаційні етапи їхньої діяльності в УРСР.

Другий розділ дисертації “Політика радянської влади стосовно релігійних організацій у 40-80-ті роки” містить дослідження ставлення радянської влади до різних культів порівняно з РПЦ, яка за часів Й. Сталіна мала привілейоване становище.

Розкрито головні напрями релігійної політики тоталітарного режиму Й. Сталіна. Від закінчення Другої світової війни (1945 рік) і до смерті Й. Сталіна (1953 р.) кардинально змінюється релігійна політика радянського уряду як до традиційних для України конфесій, так і до релігійних меншин. Розглядаючи православну релігію як фактор значного впливу на думку населення СРСР, Й. Сталін вирішив змінити своє ставлення до православ'я. Так, було організовано богословські курси, налагоджено видання щомісячного журналу, виділено приміщення для патріархії, створено Раду у справах Російської православної церкви. Водночас почалися репресії щодо релігійних меншин: баптистів, п'ятидесятників, Свідків Єгови тощо. Членів останньої релігійної групи масово депортували до Сибіру. Причиною цього можна вважати широку місіонерську роботу серед місцевого населення, внаслідок чого багато хто був навернений до нової релігії. Така діяльність не могла залишитися непоміченою і традиційними конфесіями, і радянським урядом. Щоб припинити розповсюдження нової релігії на теренах України, вирішено: 1) заарештувати керівників громади; 2) виселити близько 6 тисяч віруючих із Західної України.

Аналіз позиції радянської держави щодо релігійних громад під час “відлиги” (1953-1964 роки) дозволив простежити стан державно-церковних відносин і на території України. З приходом до влади М. Хрущова новий відлік часу в житті Радянського Союзу почався з ХХ з'їзду партії. Незважаючи на обмежену критику сталінізму, з'їзд зумовив важливі зміни в суспільстві. Незалежно від цього, антирелігійна діяльність визначалася одним із першочергових завдань партійних органів. У звітній доповіді ЦК КПРС ХХII з'їзду партії (1961 рік) підкреслювалося, що “комуністичне виховання” передбачає боротьбу з “релігійними забобонами й марновірствами”. “Нова ідеологія” вимагала практичного закріплення в діяльності державних органів, покликаних реалізовувати політику щодо релігійних організацій. У квітні 1961 року на всесоюзних нарадах уповноважених Ради у справах Російської православної церкви й Ради у справах релігійних культів обговорювався проект спеціальної інструкції із застосування законодавства про релігійні культи. У практику діяльності радянських органів було введено такі зміни: обов'язкова реєстрація служителів культу й відсторонення їх від фінансово-господарської діяльності релігійних громад, жорсткість порядку оподатковування священнослужителів, обмеження виробництва дзвонів, надання права реєстрації громад обласним (крайовим) Радам депутатів трудящих. Одночасно в інструкції затверджувалися каральні функції Рад і їхніх уповноважених. Політика влади щодо незареєстрованних об'єднань була ще більш жорсткою. Головним завданням ставало припинення їхньої діяльності всіма засобами. Так, згідно з п. 23 “Інструкції із застосування законодавства про релігійні культи” 1961 року, скасованої тільки в 1988 році, “не підлягали реєстрації релігійні громади й групи віруючих, приналежні до сект, віровчення і характер діяльності яких носить антидержавний і бузувірський характер: єговісти, п'ятдесятники, щирі-православні християни, щира-православна церква, адвентисти-реформісти та ін.”. Свідки Єгови не реєструвалися через те, що вони потрапили в розряд “антирадянських”. Усе це дає підстави говорити, що на рубежі 60-х років держава суттєво змінила курс у церковній політиці, позбулась будь-якого “лібералізму” й орієнтувалась винятково на жорсткі заходи. Зважаючи на це, можна виділити наступні положення, характерні для церковно-державної політики радянського уряду періоду “відлиги”: 1) “криза релігій” зводилася до кількісних показників релігійної статистики; 2) розвиток релігійного життя представлявся лише як прогресуючий процес “вгасання” релігії; 3) заперечувалися об'єктивні умови й підґрунтя для появи “нових релігій” або “пожвавлення, відродження різноманітних конфесій”; 4) як і раніше, в секуляризації суспільства пріоритетним був шлях адміністративно-командного регулювання й тиску у взаєминах релігійних об'єднань і органів влади; 5) як аксіома приймалося твердження про те, що число зареєстрованих громад адекватно відбивало стан і потреби віруючого того або іншого регіону; 6) висувався й виправдовувався принцип “достатності” числа зареєстрованих об'єднань провідної конфесії в певному регіоні країни, котрий зводився до того, що в “мусульманському” регіоні не варто реєструвати мечеті, а в “православному” - церкви і т. д. З таких ідеологічних постулатів партійно-державних владних органів можна зробити тільки один висновок - правовий підхід до проблем свободи совісті став підмінюватися підходом ідеологічним.

Доведено, що церковно-державна політика уряду в період загострення кризи радянської системи мала подвійний характер. Влада іноді вживала кроки до виправлення порушень законодавства, допущених раніше щодо віруючих, були визначені й перелічені основні правопорушення посадовців. В окремих випадках до покарання залучалися посадові особи, що порушили закони про релігійні культи. Однак реформи були непослідовним кроком держави, продиктованим міжнародними угодами. Після створення єдиного органу - Ради у справах релігій при РМ СРСР - перед уповноваженими поставлено інший обов'язок - сприяти “вгасанню релігійних пережитків”, скороченню релігійних об'єднань. Основний тиск влада робила на переважне використання заходів адміністративного й карного характеру. Реєстрація нових релігійних об'єднань демонструвала відсутність успіхів місцевої влади в питанні ідеологічного виховання населення. До 80-х років реєстрація релігійних об'єднань сприймалася як спосіб регулювання релігійної активності віруючих і носила, як правило, ідеологічний характер. При цьому влада, погодившись на реєстрацію окремих протестантських об'єднань, мала на меті створення контрольованих протестантських громад, що перебували на позиції “лояльності” щодо радянського ладу. Як і раніше, Свідки Єгови розглядалися як “найбільш реакційна, людиноненависницька секта” й залишалися “антигромадською сектою”, котра “розпалює вороже ставлення до порядків і законів соціалістичного суспільства”, робить “антигромадські дії під прикриттям релігії”.

Третій розділ “Релігійна та громадська діяльність Свідків Єгови в Україні” присвячено аналізу релігійної і просвітницької діяльності громади й особливостей суспільної позиції віруючих, кількісного та якісного складу осередків Свідків Єгови в регіонах УРСР, соціальної бази поповнення їхніх членів та форм прояву громадської активності.

Підкреслено, що цікавою для вивчення церковно-державних відносин в Україні та СРСР є позиція політичного й воєнного нейтралітету членів громади, через яку адепти громади постраждали найбільше. Однак діяльність конфесії не носила агресивний антирадянський характер. Свідки Єгови не створювали антидержавних організацій, не брали участь у громадських і політичних антидержавних акціях, у політичних виборах, не йшли до війська, не вступали в комсомольські організації, не реєструвалися на місцях тощо. Звичайно, така позиція не могла сприйнятись позитивно владою, що, у свою чергу, спричинило хвилю переслідувань цієї релігійної течії на теренах України та СРСР. Водночас інтерес становлять особливості проведення богослужіння й активної місіонерської діяльності Свідків Єгови в умовах релігійного підпілля. Члени громади змогли створити міцну структуру зборів у всьому СРСР глибоко законспірованої та централізованої в усіх його ланках.

Визначено консолідуючу особливість і зміст релігійної літератури Свідків Єгови (журнали “Вартова Башта”, “Пробудись”). У ній подавалися пояснення біблійного вчення, вказівки щодо єдиного для всіх порядку проведення богослужіння, керівництва в громаді, організації теократичного устрою зібрання тощо. Детально розглянуто різнопланову місіонерську діяльність членів громади, проаналізовано деякі методи проповідування в різних регіонах країни. Поширення біблійних вчень вважалося головним завданням кожного віруючого й усієї організації в цілому, було загальнообов'язковим і безоплатним. Це робилося різними методами: розповсюдженням релігійної літератури, проповідуванням біблійних постулатів, проведенням релігійних розмов у неформальній обстановці, вивченням Біблії в домашніх умовах, доповідями на зборах, пропагуванням біблійного способу життя в масових місцях тощо. У зв'язку з цим активна й наполеглива діяльність Свідків Єгови не могла не призвести до конфронтації з радянською дійсністю. Для боротьби проти віруючих державні служби часто використовували їх соціальне оточення. Крім місіонерської діяльності, Свідки Єгови займалися громадською, соціальною роботою - навчанням грамоти й іноземних мов інших громадян, матеріальною, емоційною й моральною допомогою співвіруючим, участю в заходах з прибирання громадських місць, що дає привід не вважати громаду замкнутою сектою. На відміну від інших релігійних конфесій, Свідки більш строго й однозначно сприймали біблійні канони щодо участі віруючих у політичних, воєнних, релігійних та громадських заходах і святкуваннях. У результаті в засобах масової інформації Свідків Єгови зображали як “американських агентів”, які “діють під орудою” ЦРУ. Через це, богослужіння конфесії проводились в умовах строгої конспірації, унаслідок чого змінилась форма проведення щонедільних зустрічей, метод дослідження релігійної літератури, характер місіонерської діяльності й організаційна структура конфесії.

Четвертий розділ “Особливості взаємостосунків влади і Свідків Єгови в Україні у 1945-1991 роках” присвячено висвітленню методів боротьби проти “сектантів” місцевих органів влади із залученням громадськості.

Проаналізовано причини, підготовка, перебіг, масштаби й наслідки такої операції. За планом Абакумова, у зв'язку з “широкою антирадянської діяльністю” пропонувалось поряд з арештом керівників єговістських громад висилити Свідків Єгови за межі України, Білорусі, Молдови і прибалтійських республік до віддалених районів Сибіру. Відтак була організована операція “Північ”, за якою зі згаданих територій СРСР виселено 8576 чоловік (3048 сімей). З України депортовано найбільшу кількість людей - 6140 чоловік. Ці масштабні дії влади не могли залишитися непоміченими серед населення західних республік Радянського Союзу та у світі. У 1956 і 1957 роках Міністерство іноземних справ СРСР отримало офіційне звернення від представників Свідків Єгови з різних країн світу. Як показала історія, радянська влада не прислухалась до світової громадськості. Свідків Єгови продовжували арештовувати й відсилати в табори.

Підкреслено, що протягом 1945-1991 років радянська влада вдалася до нового методу боротьби з “релігійним підпіллям”. На цей період припадає складна внутрішня ситуація серед п'ятдесятників і баптистів. До Свідків Єгови застосовано особливу тактику внутрішнього розділення в керівництві громади засобами підозр, наклепів, шпигунства, таємної співпраці й уведення в їх коло працівників Комітет державної безпеки (КДБ). Це дозволило на деякий час роз'єднати членів громади. Однак завдяки зусиллям окремих керівників єдність була поновлена.

Найбільшим джерелом неперевіреної й заангажованої інформації про Свідків Єгови в радянський час була преса. Написане подавалося як істина в останній інстанції. Для того щоб упевнитися в правдивості оприлюднених тверджень, потрібна була об'єктивна й глибока перевірка фактів і даних. Впливали також фактори “масовості” (“у це вірять усі, чому я не повинен вірити?”) та “авторитетності” (“так говорять відомі кореспонденти й пишуть популярні газети, чому я не повинен їм довіряти?”). Найголовніша мета такої інформації - сформувати у громадян хибне враження про діяльність неблагонадійних для радянського ладу організацій і релігійних громад. Це досягалося різними методами, але найчастіше в радянській пресі щодо їхньої діяльності робилися висновки, які не підтверджувалися практикою й були відірвані від життя.

Методи тиску на віруючих з боку влади періоду т. зв. “застою” залежали від активності і впливовості її членів. Застосовувалося багато методів впливу як фізичного, матеріального, емоційного, так і психічного характеру. Серед них такі: періодичні виклики, “масові обговорення”, виховні бесіди на місцях роботи, штрафи, арешти й ув'язнення, психіатричне лікування, підкуп, судові процеси тощо. В основному їх можна поділити на засоби морального тиску на віруючих та адміністративні й кримінальні покарання. Однакові ситуації й методи переслідування дають підстави вважати їх закономірністю для дій радянської влади згаданого періоду. Тиск з боку влади відчували всі активні Свідки Єгови. Однак, попри намагання контролювати, розкладати зсередини “єговістське підпілля”, дезорганізувати керівництво й рядових віруючих, протиставити одних іншим, насадити паралельні організаційні структури в цьому підпіллі, незважаючи на постійні арешти й судові процеси, Свідки Єгови змогли зберегти свою єдність і самобутність існування.

ВИСНОВКИ

Аналіз історіографічного доробку науковців дозволяє стверджувати, що спеціальної праці, яка б давала цілісне уявлення про діяльність Свідків Єгови в України, підготовлено не було, чим обумовлено вибір теми дослідження:

- історія діяльності Свідків Єгови в Україні протягом 1945-1991 років у контексті антропологічного виміру перебуває поза увагою дослідників. Зазначена проблематика на довгий час за певних суб'єктивних та об'єктивних обставин розглядалася в контексті формаційного підходу, що позначилося на її ідеологічному, політичному й конфесійному забарвленні, зумовило залежність від державної кон'юнктури. Базуючись на суттєво нових методологічних засадах історичної антропології, де об'єктом вивчення (суб'єктом історичного розвитку) виступає людина (у цьому випадку - віруюча), та загальновідомих принципах історичної науки, таких як історизм, об'єктивність, принцип розвитку, із застосуванням аналогії і екстраполяції, комплексного, хронологічного і статистичного методів, автор здійснив аналіз і визначив роль релігійного й людського чинників в історії українського народу в повоєнний час;

- антирелігійна спрямованість церковної політики радянського уряду й механізми її практичної реалізації на українських землях у післявоєнний період постійно змінювались залежно від курсу партії. Наприклад, післявоєнний період характеризується поліпшенням ставлення радянського керівництва до традиційної для України релігії; - православ'я й тотальними репресіями щодо релігійних меншин. Після смерті Й. Сталіна політична ситуація в країні змінилася. Почалася десталінізація, основне завдання якої було пов'язано з реабілітацією більшості в'язнів. Однак політика реабілітації не відбулась у релігійній сфері. Зменшення контролю над релігійним життям громадян СРСР сталося лише в період загострення кризи радянської системи (середина 60-х - кінець 80-х років). Відмовляючись від масових репресивних заходів щодо віруючих і створюваних ними релігійних об'єднань, основний тиск держава робила на переважне використання заходів адміністративного й карного характеру. Лише наприкінці 1980-х років опір з боку влади на релігійне життя в країні майже ослаб;

- державно-церковна політика уряду в період загострення кризи радянської системи мала подвійний характер. Влада спочатку вживала деякі кроки до виправлення допущених раніше щодо віруючих порушень законодавства. Так, чимало віруючих було звільнено з тюремного ув'язнення або уникло карного й адміністративного переслідування. В окремих випадках до покарання залучалися посадові особи, що допустили порушення законів про релігійні культи. В уряді стали виникати ідеї про те, що необхідно “змінити ставлення до сектантів” і методи боротьби з ними. Однак реформи були непослідовним кроком держави, продиктованим міжнародними угодами. Основний тиск влада робила на переважне використання заходів адміністративного й карного характеру;

- віровчення Свідків Єгови передбачало пасивне протистояння не лише канонам радянського суспільства, а й традиційно-релігійним. Будь-яке зближення з іншою релігійною організацією не допускалося навіть на буденному рівні. Свої богослужіння віруючі проводили в умовах суворої конспірації. Місіонерська діяльність вважалася пріоритетною в історії громади. Це робили як в місцях масового скупчення людей (вокзалах, біля церков, на ринкових площах тощо), так й індивідуально;

- крім місіонерської діяльності, Свідки Єгови займалися громадською, соціальною роботою - навчанням грамоти й іноземних мов інших громадян, матеріально допомагали співвіруючим, брали участь у заходах з прибирання громадських місць. Усе це відбувалося, незважаючи на те, що офіційно релігійні об'єднання не мали права створювати каси взаємодопомоги й вести благодійницьку практику, надавати медичну допомогу, влаштовувати екскурсії, дитячі чи спортивні заходи, створювати гуртки, спілки, відкривати бібліотеки тощо;

- Свідки більш строго й однозначно, ніж інші релігійні групи, сприймали біблійні канони щодо участі віруючих у політичних та громадських заходах. Така позиція піддавалась постійному тиску з боку влади, рідних, колег і вчителів. Богослужіння конфесії у зв'язку з її нелегальним становищем в УРСР проводились в умовах суворої конспірації;

Радянський уряд ставив за мету не знищити Свідків Єгови, а змусити віруючих змінити свої погляди й визнати вищість радянської ідеології. Для досягнення цього було залучено КДБ, працівники якого використовували наступні методи: обшуки, стеження, стягнення штрафів, перешкоди у проведенні зібрань, підкуп, шантаж, пропаганда, діяльність провокаторів, депортація, конфіскація майна, розлука з рідними, психологічне й фізичне знущання, ув'язнення, виправно-трудові табори. Такий спротив діяльності громади дає підстави вважати релігійну політику радянського уряду нетолерантною й антигуманною. Державна позиція в релігійній і політичній сфері призвела в кінцевому результаті до падіння комуністичного режиму й розпаду СРСР. В умовах нинішньої демократизації українського суспільства потрібно розуміти помилки минулого, щоб не повторити їх у сучасному державотворенні.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові статті

1. Бережко К. О. Релігійні переслідування в Україні у 1920-1955 рр. (на прикладі Свідків Єгови) / К. О. Бережко // Часопис української історії / За ред. А. П. Коцура. - К., 2007. - Вип. 8. - С. 104-108.

2. Бережко К. О. Становлення релігійної толерантності в Криму / К. О. Бережко // Культура народов Причерноморья. - 2008. - № 132. - С. 12-15.

3. Бережко К. О. Операція “Север” (1951 р.) - приклад релігійних репресій в Україні / К. О. Бережко // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії : Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету : Зб. наук. праць. - Рівне: РДГУ, 2007. - Вип. 11. - С. 53-56.

4. Бережко К. О. Джерелознавчий аспект дослідження історії Свідків Єгови в Україні / К. О. Бережко // Культура народов Причерноморья. - 2008. - № 136. - С. 72-74.

5. Бережко К. О., Ратніков В. Ю. Релігійна політика радянської влади в часи десталінізації (1953-1965 рр.) / К. О. Бережко, В. Ю. Ратніков // Історія української науки на межі тисячоліть. - К., 2008. - Вип. 34. - С. 170-175.

6. Бережко К. О. Вплив української культури на релігійну організацію Свідків Єгови в Криму та Україні / К. О. Бережко // Культура народов Причерноморья. - 2008. - № 145. - С. 50-52.

7. Бережко К. О. Радянська пропаганда як основний спосіб формування суспільної думки (на матеріалах історії Свідків Єгови) / К. О. Бережко // Культура народов Причорноморья. - 2009. - № 156. - С. 97-99.

8. Бережко К. О. Масові релігійні репресії в Україні: операція “Північ” / К. О. Бережко // Культура народов Причорноморья. - 2009. - № 162. - С. 102-104.

9. Berezhko K., Slupina W. Multiple Diktaturerfahrungen der Zeugen Jehovas in der Ukraine im. 20. Jahrhundert / Die Zeugen Jehovas in Ostmittel-, Sьdost- und Sьdeuropa // Religion - Staat - Gesellschaft 2007 - 8 Jahrgrang. - С. 29-53.

Публікації, в яких додатково відображено результати дисертаційної роботи

1. Бережко К. О. Історія Свідки Єгови як частина релігійної духовності України / К. О. Бережко // Духовність українства ХХІ століття : Зб. наук. праць / Ред. кол. О. М. Барно, Ю. М. Білодід та ін. - Кіровоград, 2006. -Вип. 10. - С. 38-46.

2. Бережко К. О. Історія релігійних переслідувань в Україні та на Житомирщині / К. О. Бережко // Духовність українства : Зб. наук. праць / Ред. кол. Ю. М. Білодід та ін. - Кіровоград-Житомир, 2005. - Вип. 8. - С. 47-53.

3. Бережко К. О. Свідки Єгови чи єговізм? Питання етики написання наукових досліджень / К. О. Бережко // Історія релігії в Україні: науковий щорічник. - Кн. ІІ. - Львів, 2006. - С. 285-289.

4. Бережко К. О. Церковно-державні відносини в радянський час / К. О. Бережко // Історія релігії в Україні : науковий щорічник. - Кн. І. - Львів, 2007. - С. 168-176.

5. Бережко К. О. Історіографія вивчення історії Свідків Єгови в Україні / К. О. Бережко // Історія релігії в Україні : науковий щорічник. - Кн. І. - Львів, 2008. - С. 204-208.

6. Бережко К. О. Релігійні репресії в Україні. Масове виселення Свідків Єгови 1951 року / К. О. Бережко // Шевченківська весна. Історія : Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених. - Вип. VI: У 2-х част. - Ч. 1. Праці вчених. - К.: СПД Цимбаленко Є. С., 2008. - С. 51-53.

АНОТАЦІЇ

Бережко К. О. Суспільна трансформація діяльності Свідків Єгови в УРСР у 1945-1991 роках: історичний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ, 2010.

Робота присвячена проблемі ставлення влади до Свідків Єгови в УРСР у 1945-1991 роках і діяльності громади в республіці. Особливу увагу приділено таким аспектам, як динаміка й найважливіші чинники функціонування релігійної організації в Україні, особливості церковно-державних відносин у різні епохи радянської держави, ставлення віруючих до тогочасного суспільства, історіографія проблеми. Відзначено, що в другій половині ХХ ст. відбувається активне зростання кількості членів громади. Починаючи з 1950-х років, тоталітарний режим вдається до масових репресій віруючих. Так, 1 квітня 1951 року організовано операцію “Північ”, унаслідок якої було депортовано до Сибіру близько 6 тисяч адептів релігійної організації із західних областей України. Основним видом діяльності Свідків, як і раніше, залишалася просвітницька робота. Члени громади активно брали участь також у трудовій діяльності радянського колективу, коли така праця не стосувалася політичної або воєнної сфери. У період загострення кризи радянської системи (середина 60-х - кінець 80-х років) влада намагалась контролювати релігійне підпілля в СРСР засобом реєстрації громад. Було прийнято декілька законопроектів, котрі дозволили віруючим залишити спецпоселення в Сибіру й повернутися додому. Однак діяльність течії й надалі трактувалась як антирадянська. Реальні конструктивні зрушення в церковній політиці держави відбулися в другій половині 80-х років і були пов'язані з політичним курсом М. С. Горбачова. 28 лютого 1991 року в Україні офіційно зареєстровано “Релігійну організацію Свідків Єгови”.

Ключові слова: релігійна громада, Свідки Єгови, державно-церковні відносини, радянська держава, антиєговізм, релігійні репресії, 1945-1991 роках, Україна, віруючі.

Бережко К. А. Общественная трансформация деятельности Свидетелей Иеговы в УССР в 1945-1991 годах: исторический аспект.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля, Луганск, 2010.

Работа посвящена проблеме отношения власти к Свидетелям Иеговы в СССР в 1945-1991 годах и деятельности общины на данной территории. Особое внимание отводится таким аспектам, как динамика и важнейшие факторы функционирования религиозной организации в Украине, особенности церковно-государственных отношений в разные эпохи советского государства, отношение верующих к тогдашнему обществу, историография проблемы. Примечательна миссионерская и общественная деятельность организации Свидетелей Иеговы. Данная община, сравнительно с другими религиозными течениями, является молодой религией. История Свидетелей Иеговы в Украине начинает свой отсчет более ста лет назад. Свидетели Иеговы - религиозная организация, которая своими взглядами сильно отличалась в советский период и отличается сегодня от других религий, действующих в Украине. Также интересна для изучения церковно-государственных отношений в Украине и СССР позиция политического и военного нейтралитета членов общины. Именно из-за этой позиции адепты общины пострадали более всего. Свидетели Иеговы не основывали антигосударственных организаций, они не принимали участия в политических выборах, не шли в армию, не вступали в комсомольскую организацию и т.д. Члены общины смогли образовать мощную структуру сборов в СССР, глубоко законспирированную и централизованную во всех ее звеньях. Большой общественный резонанс среди советской общественности имели проповеди Свидетелей Иеговы. По внутреннему статусу общины проповедь являлась обязанностью каждого верующего, при этом пропагандистская работа не оплачивалась. Чаще всего проповедовали на автобусных и железнодорожных станциях в своих и соседних областях. Такая позиция Свидетелей Иеговы не могла не привести к конфронтации с советской действительностью. Довольно часто для борьбы с верующими правоохранительные органы использовали их социальное окружение. Часто объектом давления госслужб на верующих были их дети, в результате чего иногда родителей-Свидетелей лишали родительских прав. Период перестройки и независимость Украины принесли Свидетелям Иеговы долгожданное улучшение в отношениях с официальными властями. Прекратились аресты, “разъяснительная работа”, не воспрещались собрания членов общины. В виду задач диссертационного исследования рассмотрен характер, механизмы, методы и последствия развития религиозной организации Свидетелей Иеговы на территории Украины в советский период и ее влияние на религиозную ситуацию в УССР. Отмечается, что во второй половине ХХ ст. происходит активный рост количества членов общины. Начиная с 1950-х годов тоталитарный режим начинает массовые репрессии верующих. В частности, 1 апреля 1951 года организована операция “Север”, вследствие которой депортировано в Сибирь около 6 тысяч адептов религиозной организации из западных областей Украины. После смерти И. Сталина Свидетели Иеговы временно ощутили облегчение со стороны власти, но вскоре правительство прибегло к различным методам борьбы с “иеговистским подпольем”. Так, была организована “оппозиция” внутри самой общины, которая на определенное время разъединила верующих. Как и раньше, основным видом деятельности оставалась просветительская работа. Члены организации активно принимали участие также в трудовой деятельности советского коллектива, когда такая работа не касалась политической или военной сфер. В период обострения кризиса советской системы (середина 60-х - конец 80-х годов) власть старалась контролировать религиозное подполье в СССР посредством регистрации общин. Были приняты несколько законопроектов, которые разрешили верующим покинуть спецпоселения в Сибири и вернуться домой. Однако деятельность течения и в дальнейшем трактовалось как антисоветская. Реальные конструктивные сдвиги в церковной политике государства произошли во второй половине 80-х годов и были связаны с политическим курсом М. С. Горбачева. 28 февраля 1991 года в Украине официально зарегистрировано “Религиозную организацию Свидетелей Иеговы”.

Ключевые слова: религиозная община, Свидетели Иеговы, государственно-церковные отношения, советское государство, антииеговизм, религиозные репрессии, Украина, верующие.

Berezhko K. O. Social transformation of the Jehovah's Witnesses activity in the USSR in 1945-1991: the historical aspect. - Manuscript.

The Dissertation for a scientific candidate's degree in History on the specialty 07.00.01 - The History of Ukraine. East-Ukrainian National University named after Vladimir Dal, Luhansk, 2010.