Роль О.В. Ліверовського в розбудові транспортних комунікацій (кінець ХІХ – перша половина ХХ століть)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний економіко-технологічний університет транспорту

УДК 625.1 (092)

Роль О.В. Ліверовського в розбудові транспортних комунікацій (кінець ХІХ - перша половина ХХ століть)

07.00.07 - історія науки і техніки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Білик Алла Юріївна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Центрі досліджень з історії науки і техніки ім. О.П. Бородіна Державного економіко-технологічного університету транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України

Науковий керівник

доктор біологічних наук, професор Пилипчук Олег Ярославович, Державний економіко-технологічний університет транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України, завідувач кафедри «Екологія та безпека

життєдіяльності»

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Плющ Микола Романович, Київський педагогічний університет імені Б. Д. Грінченка, професор кафедри «Історія України»

кандидат технічних наук, доцент Возненко Анатолій Дмитрович, Державний економіко-технологічний університет транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України, професор кафедри «Реконструкція та експлуатація залізниць і споруд»

Захист відбудеться «20» травня 2010 р. о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.820.02 у Державному економіко-технологічному університеті транспорту за адресою: 03049, м. Київ, вул. Котельникова, 29/18, ауд. 304

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державного економіко-технологічного університету транспорту за адресою: 03049, м. Київ, вул. Лукашевича, 19.

Автореферат розіслано «20» квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради доктор фізико-математичних наук професор О. І. Барабаш

ліверовський будівництво транспортний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Особливістю розвитку залізничного транспорту в Російській імперії та зокрема в Україні на межі ХІХ-XX століть було не тільки підведення підсумків, переосмислення накопичених знань, але й формування окремих прикладних наук, усвідомлення однієї з найважливішої проблеми XXІ ст. - проблеми транспортних комунікацій. Для історії розвитку науки цього періоду, разом з аналізом процесу зародження і розвитку нових галузей будівельної механіки і залізничного транспорту, важливі також дослідження, присвячені діяльності творців нових дисциплін і підходів до вирішення актуальних проблем розвитку транспортної науки і техніки.

Аналіз творчої спадщини доктора технічних наук, професора Олександра Васильовича ЛІВЕРОВСЬКОГО (1867-1951), визначного вітчизняного будівничого залізниць, вченого і педагога, що працював в кінці ХІХ - першій половині ХХ століття, має значний інтерес для розуміння процесу розвитку вітчизняного залізничного транспорту, а також зародження і становлення будівництва транспортних комунікацій. Проблематика його досліджень була пов'язана з проблемами спорудження об'єктів в особливо складних природних умовах (вічна мерзлота, сейсмічність, заболоченість і т.д.), як нової наукової галузі і практичної методології. Ілюстрацією широти наукових інтересів професора О.В. Ліверовського може служити хоча б приблизний перелік його експертних висновків, зроблених у 30-40-х роках ХХ сторіччя: а) про проекти дерев'яних мостів на вузькоколійній залізничній лінії Дудинка-Норільськ; б) про способи організації і побудови лінії Картали-Акмолинськ; в) про глибину закладення московського метрополітену; г) про приміський трамвай Ленінграду; д) про лісовозну залізницю в районі боліт між Вологдою і Архангельськом на запити лісового відділу ГУЛАГ НКВС; ж) про можливості зняття деяких великогабаритних мостових металоконструкцій в тилу країни для перекодування їх на відновлювальні роботи у прифронтовій зоні; з) про гідротунель Чихачево-ГЕС і, нарешті, і) про «панцирну» рейку системи інженера О.І. Максимова. О.В. Ліверовським була створена школа вчених з побудови залізниць в особливо важких природних умовах. Вони згодом реалізували, розвинули і вдосконалили у фундаментальних монографіях ідеї, які стали логічним продовженням робіт О.В. Ліверовського.

Після Лютневої революції 1917 р. був призначений товаришем Міністра шляхів сполучення, а 31 серпня 1917 р. - управляючим Міністерства шляхів сполучення, з 25 вересня О.В. Ліверовський - Міністр шляхів сполучення у Тимчасовому уряді царської Росії. У жовтні 1917 р., разом з іншими міністрами Тимчасового уряду був арештований і відправлений до Петропавловської фортеці, однак невдовзі звільнений. Після жовтневого більшовицького перевороту у 1917 р. - працював у системі шляхів сполучення, на науковій і викладацькій роботі. Брав участь у розробці проектів і керівництві будівництвом Транссибірської магістралі, Кругобайкальської, Мурманської і Амурської залізниць, Амурського мосту, створенні першого 5-річного плану розвитку залізниць (1927 р.), у експертизі проекту Московського метрополітену, будівництві «Дороги життя» через Ладогу (1942 р.). Двічі був заарештований у справі «шкідників» (березень 1933 і верес. - берез. 1934 рр.).

Ми детально аналізували його найважливіші роботи, які стали основою при створенні підсумкової праці О.В. Ліверовського - підручника «Постройка железных дорог» (1951), та сприяли формуванню наукової школи і нового наукового напряму - вишукування, проектування і будівництво залізничних колій. Дослідження наукової діяльності О.В. Ліверовського дозволяє говорити про вирішальне значення ідей вченого, інженера-залізничника для розвитку транспортних комунікацій у кінці ХІХ - першій половині XX століть.

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю в історії науки спеціального комплексного дослідження життя, наукової, науково-організаційної та педагогічної діяльності О.В. Ліверовського, необхідністю створення максимально об'єктивної і повної наукової біографії вченого, всебічного аналізу його творчого доробку, а також важливістю уведення до широкого наукового обігу маси нових джерел. Все це і обумовило написання дисертації на тему «Роль О.В. Ліверовського в розбудові транспортних комунікацій (кінець ХІХ - перша половина ХХ століть)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження співпадає з темою Центру досліджень з історії науки і техніки ім. О.П. Бородіна Державного економіко-технологічного університету транспорту Міністерства транспорту та зв'язку України «Історія науки і техніки в напрямах, школах, іменах (державний реєстраційний номер 0107U002218).

Мета і завдання дослідження. Метою представленої дисертаційної роботи є комплексне вивчення життєвого шляху, наукової, педагогічної і громадської діяльності О.В. Ліверовського, його внеску у будівництво транспортних комунікацій.

Для реалізації цієї мети автором були визначені такі основні завдання:

проаналізувати стан дослідження та джерельну базу проблеми;

розкрити умови формування наукового світогляду О.В. Ліверовського;

розробити періодизацію життя та творчої спадщини О.В. Ліверовського;

узагальнити відомі та ввести до наукового обігу маловідомі сторінки біографії О.В. Ліверовського;

проаналізувати основні напрямки наукових досліджень вченого;

з'ясувати значення наукової спадщини О.В. Ліверовського в контексті розвитку вітчизняної науки з будівництва транспортних комунікацій означеного часу.

Об'єкт дослідження - розвиток транспортної науки в Російській імперії і колишньому СРСР (кінець ХІХ - перша половина ХХ століття).

Предметом дослідження є діяльність О.В. Ліверовського в галузі транспортної науки і транспортного господарства, зокрема будівництва транспортних комунікацій.

Хронологічні межі дослідження визначаються роками життя та діяльності О.В. Ліверовського (1867-1951), хоча при висвітленні багатьох аспектів проблеми неминучим було звернення до попередніх та наступних років.

Методи дослідження. Методологічні засади дисертації базуються на загальнонаукових принципах історичної достовірності, об'єктивності, наступності, діалектичного розуміння історичного процесу. Вони ґрунтуються на пріоритеті документів, які дають змогу всебічно проаналізувати діяльність О.В. Ліверовського. Важливими шляхами розв'язання проблеми даного дослідження є застосування загальнонаукових (типологізація, класифікація), міждисциплінарних (структурно-системний підхід), історичних (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, описовий) методів дослідження, а також методів джерелознавчого та історіографічного аналізу та синтезу.

Наукова новизна одержаних результатів:

дисертаційна робота - перша в українській історіографії спроба комплексного дослідження життєвого шляху та наукової спадщини О.В. Ліверовського;

удосконалено періодизацію життя та наукової діяльності О.В. Ліверовського;

охарактеризовано основні етапи становлення та розвитку наукового світогляду вченого;

у роботі комплексно висвітлено творчий доробок вченого як інженера-залізничника, по-новому розглянуто окремі праці О.В. Ліверовського;

в джерелознавчому плані новизна дисертації полягає в запровадженні до наукового обігу великої кількості нових матеріалів з різних архівів України та Російської Федерації, а також у новому погляді на відомі або маловідомі науковій громадськості літературні джерела.

Практичне значення одержаних результатів

Цілісне дослідження наукової спадщини О.В. Ліверовського є внеском у вивчення історії залізничного транспорту, зокрема історії розбудови транспортних комунікацій в кінці ХІХ - першій половині XX століття, у тому числі процесу утвердження в транспортній науці широкої технічної концепції будівництва транспортних комунікацій в районах вічної мерзлоти, створення наукової школи з означених проблем; становлення та розвитку теорії і практики розбудови транспортних комунікацій як наукових ідей і практичної методології. У дисертації показано, що наукова творчість О.В. Ліверовського не зводиться лише до кількісного доповнення вже наявних знань. Його наукова творчість призвела до якісних змін, що стали своєрідним ключовим моментом в історії технічної думки колишньої Російської імперії та СРСР. Його праці самостійні і оригінальні. Багато поставлених в них питань актуальні і сьогодні. Розроблені ним підходи для вирішення низки наукових і практичних проблем стали важливим внеском в досягнення сучасної транспортної науки і господарської практики. Вони не втратили свого значення і сьогодні.

Матеріал дисертації може використовуватися при підготовці монографій і курсів лекцій з історії вітчизняного залізничного транспорту та його окремих напрямків, укладання бібліографічного довідника, присвяченого О.В. Ліверовському, при створенні історіографічних праць та навчальних посібників, українського словника залізничних термінів, українського біографічного залізничного словника, робіт, присвячених історії вітчизняної науки і техніки.

Особистий внесок здобувача. Наукові статті автора є одноосібними.

Апробація дисертації. Основні положення і висновки дисертації доповідалися і обговорювалися на форумах: Других, Третіх, Четвертих та П'ятих наукових читаннях, присвячених діяльності Олександра Парфенійовича Бородіна (1848-1898) (Київ, 2006, 2007, 2008, 2009); Тринадцятій Всеукраїнській науковій конференції молодих істориків освіти, науки і техніки та спеціалістів, 23 травня 2008 р., м. Київ (Київ, 2008); Чотирнадцятій Всеукраїнській науковій конференції істориків освіти, науки і техніки, 20 травня 2009 р., м. Київ (Київ, 2009); Восьмій Всеукраїнській конференції «Актуальні питання історії науки і техніки, 16-18 жовт. 2009 р., Київ (2009).

Публікації. Результати дослідження викладені у 7 публікаціях автора. Серед них 4 статті опубліковано у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України із спеціальності «історія науки і техніки».

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків та списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 185 сторінках. Обсяг основного тексту 162 сторінки, список використаних джерел охоплює 146 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі розкривається актуальність теми, показано зв'язок роботи з науковою темою, визначено мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження; встановлюються хронологічні межі та методи дослідження, розкриваються наукова новизна та практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, апробація роботи та структура дисертації.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база і методологія дослідження» розглянуто етапи наукової розробки теми, джерельна база та методологія дослідження. Варто зазначити, що література про життя та діяльність О.В. Ліверовського не дуже багата. На основі аналізу зібраного нами інформаційного матеріалу здійснено класифікацію всього комплексу використаних у роботі джерел за 4-ма групами: 1) наукові праці О.В. Ліверовського; 2) документальні джерела; 3) матеріали особового походження: автобіографія, формулярний список та епістолярна спадщина; 4) наукова та публіцистична література про О.В. Ліверовського. Нещодавно з'явилася фундаментальна стаття Л.П. Корєнєва «Профессор Александр Васильевич Ливеровский: вехи жизни», у якій охарактеризовані дослідження О.В. Ліверовського в галузі транспортних комунікацій (2001) [1], а також низка узагальнюючих праць автора даного дослідження [2-5].

Ім'я О.В. Ліверовського було широко відоме ще за його життя, в першу чергу як активного будівника залізничних магістралей (Західно-Сибірської, Кругобайкальської, Східно-Амурської та Мурманської залізниць) [6-7]. Його ім'я постійно фігурує на сторінках різних журналів залізничного профілю, де він публікує не тільки свої наукові дослідження, але й досить-таки багато статей, які торкаються його наукової спадщини, будівництва окремих залізниць та його ролі у розбудові різних транспортних комунікацій.

80-90-ті роки ХІХ ст. - це роки становлення вітчизняного залізничного транспорту і разом з цим становлення О.В. Ліверовського як відомого вченого, інженера-залізничника, адміністратора і громадського діяча.

Для ґрунтовного знайомства з О.В. Ліверовським, безперечно, найкращим є навчальний посібник М.В. Соколової та І.С. Смагіна «Александр Васильевич Ливеровский» (1952) [8]. Автори з болем пишуть про велику втрату для залізничного транспорту у зв'язку із неочікуваною смертю О.В. Ліверовського у 1951 році і високо оцінюють науковий внесок вченого-інженера у залізничну науку, та ставлять його в один ряд із тогочасними науковими світилами. Робіт подібного плану ми більше не виявили. Це дає нам підставу вважати, що історіографію вивчення життя та діяльності О.В. Ліверовського важко визнати різнобічною та ґрунтовно розробленою. Адже про нього як визначного інженера на той час, писали ще дуже мало.

Надзвичайно багато інформації про О.В. Ліверовського дають статті, присвячені історії будівництва Кругобайкальської залізниці, у будівництві якої він брав дуже активну участь. Загалом, у радянський період у пресі вийшло декілька популярних статей і брошур, присвячених Кругобайкальській залізниці. У них залізниця показувалася як унікальний об'єкт, а висновки аргументувалися цифрами кількості тунелів, мостів, галерей, які на фоні невеличкої за довжиною ділянки, звичайно ж, дивували читачів. Видання мають переважно технічний характер і соціальні питання в них практично не відображені. Хоча є опубліковані спогади Є.К. Гречищева про його зустрічі з О.В. Ліверовським, він був одним із учасників будівництва Кругобайкальської залізниці і це надає особливої вартості цим спогадам [9].

До 100-річчя від дня народження О.В. Ліверовського у 1968 р. Г.М. Жінкін опублікував статтю про О.В. Ліверовського, в якій торкнувся різних аспектів творчості вченого, інженера-залізничника [10]. Автор статті ретельно зібрав, вивчив і дослідив усе, що було зроблено О.В. Ліверовським. Він, зокрема, писав: «О.В. Ліверовський є одним із основоположників науки про будівництво залізниць у складних інженерно-геологічних та кліматичних умовах» [там само, с. 58]. На особливу увагу заслуговує стаття М.О. Зензінова у газеті «Гудок» «…Начал и замкнул Великий Сибирский путь..» (про О.В. Ліверовського) (1976) [11]. У ній автор лаконічно і виважено дає оцінку науковим здобуткам О.В. Ліверовського.

У 80-х роках ХХ ст. з'являється низка публікацій, в яких про О.В. Ліверовського говориться дуже солідно, авторитетно і висвітлюється його роль у розвитку різних транспортних комунікацій. Висвітлюється його викладацька діяльність в Інституті інженерів шляхів сполучення у Ленінграді, науково-організаційна та державна діяльність. Автори переважної більшості праць розглядають не тільки біографічну і громадсько-культурну компоненту, а торкаються і його наукової спадщини. Тому для спостереження і аналізу еволюції О.В. Ліверовського як вченого ці дослідження дають дуже багато. Так, М.О. Зензінов у своїй статті «Строитель железных дорог» (1981) аналізує внесок О.В. Ліверовського у будівництво залізниць і особливо у розвиток будівельної механіки [12].

У статті Є. Бєлодубровського «Генерал-директор тяги» (1982) так сказано про життя О.В. Ліверовського: «Усе його життя - це битва. Це і непрохідні ліси і болота, і вічна мерзлота, і зсуви, бурхливі ріки і деформації рейкових колій…Але - як переможний клич звучав гудок паровоза, який збуджував тайгу і тундру до нового життя» [13, с. 114].

У книзі С.П. Першина «Строитель железных дорог» (1985) аналізується особистість О.В. Ліверовського як інженера з великої літери. Автор ставить його діяльність у приклад прийдешнім поколінням залізничників - будівельників транспортних комунікацій [14].

У статті О.Л. Лісіцина на прикладі О.В. Ліверовського висвітлюється тема наукового пошуку і практики в історії залізниць [15]. І, нарешті, якось особняком видається нам стаття Є.Б. Бєлодубровського і В.І. Старцева «“Показания” А.В. Ливеровского» (1988) [16]. В опублікованих записках автори пропонують читачам не вигадану історію, а аналіз діяльності одного із найбільш потужних, в колишньому СРСР, знавців залізничної справи - О.В. Ліверовського. Його щоденник спогадів про події 25 жовтня 1917 року всім добре відомий.

Працюючи з мемуарними джерелами, ми використовували і праці самого О.В. Ліверовського, а також інші документи, що належать до його епохи.

На наш погляд, найбільшої уваги варта оцінка внеску у колійне господарство дистанції, будівництво залізниць, укріплення відкосів земляного полотна, будівництво тунелів, віадуків та інших транспортних комунікацій. Адже завдяки цьому О.В. Ліверовський став в один ряд з визначними європейськими вченими. Також показана його роль у розвитку молодої на той час науки про будівництво залізниць в особливо складних інженерно-геологічних та кліматичних умовах.

Джерельна база. Дуже допомогло для дослідження теми те, що зберігся архів О.В. Ліверовського. Цей архів зберігає не тільки наукові праці вченого, а й оригінали та ксерокопії особистих документів (листи, посвідчення, грамоти, нагороди, фотодокументи, рукописи праць тощо). Особливу цінність для нас мали також матеріали, що знаходяться в архіві колишнього Російського технічного товариства і, звичайно, в архіві Інституту інженерів шляхів сполучення (м. Санкт-Петербург). Наявність вищезгаданих архівів дає підставу для створення в майбутньому великої фундаментальної пам'ятної книги на пошану О.В. Ліверовському, в якій була б представлена не тільки оцінка життя та праці видатного вченого та інженера, а й наведені у вигляді додатків, копії документів. Усі вони дуже важливі для розуміння різних епох: часів Російської імперії та часів громадянської війни, а відтак і радянських часів. Все це дає підставу вважати, що висвітлення та аналіз наукової спадщини О.В. Ліверовського за допомогою архівних джерел має велике значення, оскільки на сучасному етапі розвитку науки розгляд даної проблеми має рівень загальних оцінок та констатацій фактів.

Другий розділ «Історико-біографічний нарис життя та діяльності О.В. Ліверовського» складається із трьох підрозділів, в яких висвітлюється питання формування наукового світогляду майбутнього вченого та інженера-залізничника, простежується кар'єрний шлях О.В. Ліверовського та дається його характеристика як педагога.

Народився О.В. Ліверовський 5-го вересня 1867 р. у Петербурзі. Його батько на той час служив у Міністерстві державного майна. Він закінчив сільськогосподарську академію і став вченим агрономом. У сім'ї Ліверовських було чотирнадцятеро дітей - Олександр Васильович був другою дитиною. З юних років батько привчав своїх дітей до сільського господарства. Він навіть отримав запрошення від Олонецького губернського земства бути земським агрономом і зайнявся меліорацією угідь. Діти привчалися до розпізнавання ґрунтів, рослин та доглядом за землею. Власне тому усі діти мріяли продовжити професію батька і стати агрономами.

Олександр навчався у Кронштадській гімназії, яку закінчив із золотою медаллю у 1885 р. В цьому ж році він став студентом математиком Петербурзького університету. Заняття в університеті він поєднував з науковою роботою з астрономії. Університет О.В. Ліверовський закінчив у 1889 р. з дипломом першого ступеню, одночасно отримавши вчене звання кандидата математичних наук.

Після річної військової служби він вступив до Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення. З великою повагою Олександр Васильович згадував професорів Інституту: М.М. Герсеванова, Ф.Є. Максименка, Л.Ф. Ніколаї, М.А. Белелюбського та ін. Його перша виробнича практика у 1891 р. проходила на Лозово-Севастопольській залізниці. У зв'язку з передачею залізниці від приватного товариства до державної власності, практиканту-геодезисту доручили провести перевірювальне нівелювання та зйомку усіх її 615 верст. Він виконав це завдання і виявив цікаву закономірність - уся лінія виявилася зсунутою з проектної осі на захід: з лівого боку можна було вільно гуляти, а права була майже відсутньою, рейки на правій гілці були зношені набагато більше, ніж на лівій. Це загадкове явище дуже зацікавило О.В. Ліверовського, він став шукати його причини і невдовзі знайшов. Все пояснювалося тим, що вантажний рух в основному йшов в один бік - на південь. Звіт О.В. Ліверовського про практику був відзначений в Інституті спеціальною премією.

Ще більш цікавими були наступні дві практики - одна у 1892 р., де він був практикантом-десятником на будівництві Уфа-Златоустівської залізниці, друга у 1893 р., де він виконував обов'язки керівника дистанції на будівництві західної частини Транссибірської магістралі і брав участь у прокладанні першої дистанції (від Челябінська до Кургану). Тут відбулося його знайомство з двома видатними інженерами-колійниками, двома однофамільцями - М.Г. Гаріним-Михайловським та К.Я. Михайловським. Останній був керівником будівництва Західно-Сибірської залізниці. До нього прагнули потрапити на роботу випускники Інституту, але зробити це було нелегко, тому що він запрошував перших зі списку випускників, а список складався за успіхами в навчанні, а не за алфавітом.

Після закінчення Інституту у 1894 р. О.В. Ліверовський став працювати під керівництвом К.Я. Михайловського керівником дистанції на будівництві з'єднувальної гілки Катеринбург-Челябінськ. Після завершення будівництва він якийсь час залишався на експлуатації, а відтак пройшов великий шлях інженера-будівельника на різних посадах (керівник ділянки, головний інженер технічного відділу Управління будівництва, головний інженер району робіт з переобладнання гірських ділянок Сибірської залізниці, керівник будівництва Східно-Амурської залізниці).

У 1901-1905 рр. О.В. Ліверовський очолював будівництво 16-кілометрової ділянки Кругобайкальської залізниці між мисами Асламовим і Шаражалгаєм. За протяжністю ця ділянка склала всього 1/18 загальної довжини залізниці, а за вартістю - біля 25 % передбачених витрат. Обсяг тільки скельних земляних робіт сягав майже 2,5 млн куб. метрів. Крім того, необхідно було побудувати 12 тунелів і 4 протиобвальні галереї.

Сполучення на ділянці, поки не вирубали в скелях стежок, було можливим влітку на човнах по озеру, а взимку - по льоду. Згідно слів О.В. Ліверовського, «лінію довелося вести то на вирубаному в крутих скельних схилах уступі з гірськими укосами до 60 метрів, то на підпірних стінках над самим озером, то в чисельних тунелях, які прорізували гранітні маси, що нависали над озером, то на кам'яних арочних віадуках над падями. У багатьох місцях довелося захищати залізничне полотно від гірських обвалів і окремо падаючих каменів масивними камінними галереями, а також від руйнівної дії байкальських хвиль захисними стінками з камінними призмами».

Молодий інженер О.В. Ліверовський блискуче вирішив усі ці складні проблеми. Перш за все, він створив будівельну флотилію, побудував пристані для підвезення людей і матеріалів до місць робіт озером. У западині Колокольній - приблизно на середині ділянки - збудував теплову електростанцію і вперше у практиці вітчизняного залізничного будівництва електрифікував всю свою ділянку, бараки будівельників, бурильні роботи, відкачування води і вентиляцію в тунелях. В серпні 1904 р., на рік раніше, на цій складній ділянці, як і на всій Кругобайкальській залізниці було відкрито рух поїздів, а в 1905 р. її здали у постійну експлуатацію.

У 1912-1916 рр. О.В. Ліверовський вже на будівництві Східно-Амурської залізниці зустрівся з новими складними умовами. Згідно його слів, «основні труднощі були пов'язані з будівництвом у гірській місцевості, з будівництвом на болотах та з великою кількістю весняних та осінніх злив, які викликали швидкий і високий рівень води у численних притоках Амуру, а взимку у своїй більшості, промерзали до дна, а також з наявністю особливо лютої вічної мерзлоти». Власне ця обставина стала дуже важливою для багатьох інженерних рішень. Так, вперше були споруджені покращенні залізниці з гравійним покриттям, вперше почали будувати тунель у вічномерзлих ґрунтах із застосуванням теплоізолюючого шару між породою і оздобленням.

Згідно проекту професора Л.Д. Проскурякова під керівництвом О.В. Ліверовського будувався найбільший на той час міст у Європі, Азії і Африці через р. Амур довжиною 2600 м, з прогонами по 130 м. Тут були застосовані усі види кесонів (дерев'яні, бетонні, залізобетонні, металічні, деревобетонні) і різні способи їх опускання (з льоду, з підмостків, на плаву, з природних і штучних островів). Прогонні споруди виготовлялися у Варшаві. Їх везли залізницею до Одеси, відтак Чорним і Червоними морями, Індійським і Тихим океанами до Владивостоку, а звідти знову залізницею до Хабаровська. Один із пароплавів з конструкціями наскочив у Індійському океані на міну і затонув. Довелося ще якийсь час чекати, щоб привезти нові прогонні споруди.

На спорудженні мосту через р. Бурею О.В. Ліверовському довелося навіть застосувати «варений» бик. З'ясувалося, що бетон бика, закладений у березні, на усій п'ятиметровій глибині ріки не схопився через низьку температуру. Тоді О.В. Ліверовський прийняв рішення відгородити його шпунтовою перемичкою, забив її глиною і наказав нагрівати воду навколо бика до 60 градусів за Цельсієм. Після цього бетон опори набрав проектної міцності.

О.В. Ліверовський був основоположником будівництва залізниць на болотах. Він будував їх у три етапи: взимку насипав трьохметрову стежку з піску; влітку по ній пропускав колону багатоковшових екскаваторів, які з обох боків рили глибокі осушувальні траншеї; вкладаючи ґрунт в основу; ранньою весною земляне полотно досипали до повного профілю дренуючими ґрунтами.

В кінці будівництва Східно-Амурської залізниці О.В. Ліверовський забиває другий, на цей раз останній, «срібний костиль» Великої Сибірської магістралі. Він гордився тим, що «почав і замкнув Велику Сибірську магістраль».

У 1915 р. О.В. Ліверовського призначають керівником Управління із спорудження залізниць Міністерства шляхів сполучення. Спочатку він особисто керував будівництвом Мурманської залізниці, 1142 км якої було прокладено за один рік, але для цього довелося «звільнити» концесіонера - англійського лорда Френча, хоча це дорого коштувало державі.

Після Лютневої буржуазної революції 1917 р. безпартійного інженера О.В. Ліверовського призначають заступником Міністра шляхів сполучення, а у вересні 1917 р. згідно пропозиції Ради робітничих і солдатських депутатів, його затвердили Міністром.

У дні Корніловського виступу О.В. Ліверовський очолив розбирання залізничних колій на станціях Дно та Новомосковська, щоб попередити наступ Корнілова на Петроград. За це Корнілов грозився його «першим» повісити після взяття Петрограда, а генерал Денікін пізніше напише: «І треба було тій наволочі Ліверовському розібрати стрілки, це дуже нам зашкодило».

У жовтні 1917 р. перший Нарком шляхів сполучення вже Радянського уряду М.Т. Єлізаров запропонував О.В. Ліверовському стати його технічним помічником. Але він відмовився і при сприянні того ж М.Т. Єлізарова виїхав на лікування на Південь України.

У 1922-1923 рр. О.В. Ліверовський - консультант округу шляхів сполучення на добудовуванні Чорноморської залізниці. У 1922 р., разом із Ф.Е. Дзержинським він здійснив поїздку по цій залізниці і вів переговори з Абхазьким урядом про її будівництво. У 1923 р. Олександр Васильович був призначений членом Науково-технічної Ради Головного управління державних споруд при ВРНГ. У 1924 р., у 57 років, він за сумісництвом розпочав роботу в Ленінградському інституті шляхів сполучення, де у 1926 р. створив і очолив нову, першу в колишньому СРСР, кафедру «Будівництво залізниць». Він став автором перших програм курсу «Будівництво залізниць», разом з Д.Д. Бізюкіним став автором першого підручника з цього курсу, який витримав три видання.

Одним із основних правил О.В. Ліверовського-вченого було тримати постійний зв'язок з виробництвом. Під час будівництва Турксібу він їздив на об'єкти і на місці приймав рішення для прискорення і здешевлення будівництва. У 1931 р. він працював в комплексній експедиції Народного Комісаріату шляхів сполучення з обстеження і підсилення водозабезпечення на залізницях Уралу, Сибіру і Далекого Сходу. Один із учасників експедиції розповідав: «О.В. Ліверовський дивував усіх глибокими знаннями, скромністю і простотою у спілкуванні, жвавим і допитливим розумом». Згідно його пропозицій і проектів були побудовані повздовжні водопроводи від річок Тобол (довжиною 153 км) та Іртиш (довжиною 128 км) та інші споруди.

О.В. Ліверовський проявив велику принциповість при експертизі і розгляді урядовою комісією у 1932 р. проектів Московського метрополітену. Більшість експертів віддавали перевагу не глибокому закладенню метрополітену і спорудженню його відкритим способом. О.В. Ліверовський разом з О.М. Пасеком виступили за глибоке закладення і зуміли відстояти свою думку. Це дозволило випрямити трасу, зменшити ухили, застосувати щитовий метод проходження, знизити експлуатаційні витрати. Уряд затвердив проект метрополітену.

В роки другої світової війни, не дивлячись на похилий вік, О.В. Ліверовський брав участь у проектуванні і будівництві «Дороги життя» на Ладозькому озері, був постійним консультантом відновлювальних робіт Ленінградського фронту, розробляв технічні вказівки з відновлення залізниць.

В одному із своїх останніх виступів вчений з гордістю казав: «Я прожив гарне щасливе життя, тому що мав радість жити у велику епоху з перебудови усього людського суспільства. І не тільки жити, але й приймати активну участь в цьому великому будівництві. Я радий, що знайшов місце в цій славній грандіозній роботі».

У 1927 р. отримав ступінь доктора технічних наук.

У 1942 р. О.В. Ліверовського нагородили медаллю «За оборону Ленинграда», у 1945 р. - орденом «Трудового Красного Знамени и Красной Звезды», а у 1947 р. - «Орденом Ленина».

Помер О.В. Ліверовський у Ленінграді 19 грудня 1951 р. Там і похований.

У третьому розділі «Аналіз наукового доробку О.В. Ліверовського» подано характеристику напрямів наукової діяльності вченого та його праць. Як показав цей аналіз, для вченого характерна багатогранність його наукових уподобань, якими він займався одночасно. Наукові інтереси О.В. Ліверовського були постійно зв'язані з будівництвом залізниць і особливо транспортних комунікацій. Як відомо, до специфіки залізничного будівництва відноситься лінійний характер проведення робіт (при спорудженні транспортних комунікацій) і лінійно-розподільний характер (при спорудженні станцій, вузлів, мостів, тунелів). При цьому слід зазначити, що залізничне будівництво характеризується великим розмаїттям конкретних умов, які залежать від топографічних, геологічних, гідрологічних, кліматичних та ін. факторів.

Перелік основних інтересів О.В. Ліверовського вражає: а) будівництво в умовах вічної мерзлоти; б) стійкість споруд на берегах озер і морів; в) проектування і укріплення споруд в районі зсувів; г) спорудження залізниць на болотах; д) природа селевих потоків та їх вплив на стійкість споруд; е) будівництво у сейсмічних районах; ж) боротьба з деформаціями споруд у карстових районах; з) методи спорудження транспортних комунікацій у зимовий час; і) будівництво залізниць у долинах рік тощо.

О.В. Ліверовський був заступником голови Комітету АН СРСР з проблем вічної мерзлоти, який очолював В.О. Обручов, консультантом і експертом при проектуванні і будівництві різних споруд в районі Воркути, Норільська та ін. Дослідження О.В. Ліверовського з проблем деформації земляного полотна були високо оцінені академіком В.М. Образцовим, який, виступаючи на першій Всесоюзній конференції з проектування і спорудження земляного полотна залізничних і автомобільних доріг, казав, що О.В. Ліверовський, Б.М. Веденісов, Г.Д. Дубелір та інші вчені залізничного транспорту «заклали наукові основи стійкості земляного полотна із урахуванням розмаїття природничо-історичних умов різних районів нашої країни».

Нами проаналізовано, сформульовано, окреслено і введено до наукового обігу п'ять основних наукових напрямів, які активно розробляв О.В. Ліверовський: 1) наукова розробка основ науки про будівництво залізниць (вишукування, проектування та будівництво); 2) розробка теоретичних основ науки про штучні споруди та колійне господарство; 3) будівництво штучних споруд і різних транспортних комунікацій в районах вічної мерзлоти; 4) швидкісне будівництво залізниць та 5) укріплення укосів земляного полотна. З'ясовано, що усі вони розвивалися в контексті вітчизняної та світової залізничної науки і техніки, зокрема в контексті розвитку транспортних комунікацій.

Центральне та основне місце в науковій спадщині О.В. Ліверовського займає наука про будівництво залізниць. Інтерес до цієї проблеми у нього виник ще у студентські часи, особливо під час проведення студентських практик. Олександр Васильович залишив чималу наукову та педагогічну спадщину з цієї проблеми та доклав багато зусиль для проведення комплексного аналізу будівництва стратегічних залізниць.

Наукова спадщина О.В. Ліверовського стосовно проблеми будівництва залізниць дуже значна. Мало того, що він сприяв створенню кафедри «Будівництво залізниць» у Москві та Ленінграді, він написав кілька фундаментальних підручників та статей з цієї проблеми, наприклад, «Железнодорожное строительство» (1928), «Постройка железных дорог» (1945, 1951), «Путевое хозяйство дистанции» (1934) та ін. Можемо відзначити, що О.В. Ліверовський зробив вагомий внесок у прогрес науки про будівництво залізниць, сприяв розробці теоретичних основ вишукування, проектування та будівництва важливих стратегічних залізниць та основи їх типізації; встановлював принципи їх реконструкції у зв'язку з будівництвом інших головних колій; введенням нових потужних локомотивів; детально висвітлив проблему облаштування колії та колійного господарства. Він видав цілу низку праць з означених проблем, зокрема «Изыскания, проектирование и постройка железных дорог» (1938).

У своїх працях О.В. Ліверовський багато уваги приділяв питанню укріплення схилів земляного полотна: «Укрепление откосов земляного полотна» (1942, 1943). Нагальна потреба в такій праці відчувалася давно. Адже необхідність більш потужних укріплень і відсутність на місці дерну, обумовлювалося кліматичними або ґрунтовими умовами. Все це змушувало шукати інші матеріали і інші способи для створення захисного покриття на схилах земляного полотна залізниць.

Особливу увагу О.В. Ліверовський приділяв проблемі будівництва залізниць в умовах вічної мерзлоти: «Постройка искусственных сооружений в районах вечной мерзлоты» (1930), «Проект временных технических условий на изыскание, проектирование и постройку железных дорог» (1938-1939), «Строительство в условиях вечной мерзлоты» (1941). З часу будівництва Сибірської залізниці (1890) примітивні засоби облаштування фундаментів і будівництво у вічній мерзлоті були значно удосконалені О.В. Ліверовським, який не тільки підсилив наукові дослідження і теоретичні розробки в цій галузі, але й працював заступником директора Інституту мерзлотознавства. В цей час він займався питання спорудження транспортних комунікацій в особливо складних природних умовах (вічна мерзлота, сейсмічність, болотистість, карстовість тощо). О.В. Ліверовський був ініціатором створення транспортної секції при Академії наук колишнього СРСР.

ВИСНОВКИ

1. Постать визначного вітчизняного вченого, інженера-залізничника О.В. Ліверовського (1867-1951) вперше стала об'єктом дисертаційної роботи. Дослідження діяльності вченого в усіх його аспектах засвідчило відсутність наукового аналізу та обмаль в Україні відомостей про його науково-педагогічну діяльність, незнання окремих аспектів біографії та світогляду вченого, невикористання у науковому обігу нових архівних, документальних і літературних матеріалів. Вивчення наукового доробку О.В. Ліверовського, аналіз нових літературних джерел і архівних матеріалів м. Києва та Санкт-Петербурга дозволило нам комплексно представити особистість вченого, показати його роль у розвитку будівництва транспортних комунікацій, дати належну оцінку його наукових уподобань.

2. На формування наукового світогляду О.В. Ліверовського вирішальний вплив мали його вчителі та наставники: М.М. Герсеванов, Ф.Є. Максименко, Л.Ф. Ніколаї, М.А. Белелюбський, С.Д. Карейша, Є.О.Патон, Г.П. Передерій, інженери М.Г. Гарін-Михайловський, К.Я. Михайловський та ін. Вперше запропоновано періодизацію життя та діяльності О.В. Ліверовського (петербурзький та сибірський), а також його творчої спадщини. Формування світогляду майбутнього вченого та інженера-будівельника залізниць припало на кінець ХІХ - початок ХХ століття, на час розвитку технічного прогресу, відкриттів і сподівань вітчизняної науки і техніки, навчання в Інституті інженерів шляхів сполучення.

3. Творчо реалізувавши сприйняту з американського та європейського транспортного будівництва ідею розвитку транспортних комунікацій О.В. Ліверовський зробив свій внесок у розвиток залізничної науки. Його піонерські дослідження мають значний інтерес для розуміння процесу розвитку вітчизняного залізничного транспорту, а також становлення і будівництва транспортних комунікацій. Ілюстрацією широти наукових інтересів професора О.В. Ліверовського може служити хоча б приблизний перелік його науково-практичних уподобань: про проекти вузькоколійної залізничної лінії Дудинка-Норильськ; про способи організації і будівництва лінії Картали-Акмолинськ; про глибину закладки московського метрополітену; про приміський трамвай Ленінграду; про лісовозну залізницю в районі боліт між Вологдою і Архангельськом; про можливість зняття деяких великогабаритних мостових металоконструкцій в тилу країни для перекодування їх на відновлювальні роботи у прифронтовій зоні; про гідротунель Чихачово-ГЕС тощо.

4. Творчий доробок О.В. Ліверовського можна умовно розділити на кілька основних напрямів: 1) наукова розробка основ науки про будівництво залізниць (вишукування, проектування та будівництво); 2) розробка теоретичних основ науки про штучні споруди та колійне господарство; 3) будівництво штучних споруд і різних транспортних комунікацій в районах вічної мерзлоти; 4) швидкісне будівництво залізниць та 5) укріплення укосів земляного полотна. Встановлено, що праці О.В. Ліверовського - це значний внесок у залізничну справу, у розвиток транспортних комунікацій. Його основні праці: «Железнодорожное строительство» (1928), «Постройка железных дорог» (1945, 1951), «Путевое хозяйство дистанции» (1934), «Укрепление откосов земляного полотна» (1942, 1943), «Постройка искусственных сооружений в районах вечной мерзлоты» (1930), «Проект временных технических условий на изыскание, проектирование и постройку железных дорог» (1938-1939), «Строительство в условиях вечной мерзлоты» (1941). Завдяки цьому він став одним із провідних фахівців світу в галузі будівництва залізниць. Його праці - це унікальні джерела, що дають змогу об'єктивно відтворити події історії розвитку нашої залізничної науки. Наукові інтереси О.В. Ліверовського були постійно пов'язані з будівництвом залізниць і особливо транспортних комунікацій.

5. Після Лютневої революції 1917 р. був призначений товаришем Міністра шляхів сполучення, а 31 серпня 1917 р. - управляючим Міністерства шляхів сполучення, з 25 вересня О.В. Ліверовський - Міністр шляхів сполучення у Тимчасовому уряді царської Росії. У жовтні 1917 р., разом з іншими міністрами Тимчасового уряду був арештований і відправлений до Петропавловської фортеці, однак невдовзі звільнений. Після жовтневого більшовицького перевороту у 1917 р. - працював у системі шляхів сполучення, на науковій і викладацькій роботі. Брав участь у розробці проектів і керівництві будівництвом Транссибірської магістралі, Кругобайкальської, Мурманської і Амурської залізниць, Амурського мосту, створенні першого 5 - річного плану розвитку залізниць (1927 р.), у експертизі проекту Московського метрополітену, будівництві «Дороги життя» через Ладогу (1942 р.). Двічі був заарештований у справі «шкідників» (березень 1933 і вересень-березень 1934 рр.). Значний внесок О.В. Ліверовський зробив у будівництво стратегічних залізниць: Лозово-Севастопольської, Уфа-Златоустівської та Західно-Сибірської залізниць.

6. Високо цінуючи О.В. Ліверовського, уряд колишнього СРСР у 1942 р. нагородив його медаллю «За оборону Ленинграда», у 1945 р. - орденом «Трудового Красного Знамени и Красной Звезды», а у 1947 р. - «Орденом Ленина».

7. Встановлено важливу роль О.В. Ліверовського як просвітителя і популяризатора науки. Активна наукова діяльність та викладацька робота, забезпечували О.В. Ліверовському своєрідний імідж вченого, інженера-залізничника, будівничого стратегічних залізниць та різних транспортних комунікацій. Його праці відігравали важливу роль не тільки в науковому середовищі, але й серед величезної маси звичайних залізничників.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Білик. А. Ю. Інженер О. В. Ліверовський - талановитий організатор залізничного будівництва / А. Ю. Білик // Історичні записки : зб. наук. праць. - 2009. - Вип. 23, ч. 1. - С. 3-10. - (Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля).

2. Білик А. Ю. О. В. Ліверовський (1867-1951) : історіографія проблеми / А. Ю. Білик // Історія української науки на межі тисячоліть. - 2009. - Вип. 42. - С. 15-29.

3. Білик А. Ю. Спорудження транспортних комунікацій в особливо складних інженерно-геологічних умовах / А. Ю. Білик // Історія української науки на межі тисячоліть. - 2009. - Вип. 43. - С. 14-21.

4. Білик А. Ю. Професор О. В. Ліверовський (1867-1951): формування світогляду / А. Ю. Білик // Питання історії науки і техніки. - 2010. - № 1. - С. 46-53.

5. Білик А. Ю. Видатний інженер-залізничник О. В. Ліверовський: штрихи до біографії / А. Ю. Білик // Треті наукові читання, присвячені діяльності О. П. Бородіна, 25 жовтня 2007 р. : матеріали. - К., 2007. - С. 4-7.

6. Білик А. Ю. Професор О. В. Ліверовський (1867-1951) - корифей транспортного будівництва / А. Ю. Білик // Чотирнадцята Всеукр. наук. конф. істориків освіти, науки і техніки, (Київ, 20 трав. 2009 р.). - К., 2009. - С. 9-14.

7. Білик А. Ю. О. В. Ліверовський - Міністр шляхів сполучення у Тимчасовому уряді Керенського / А. Ю. Білик // П'яті наукові читання, присвячені діяльності О. П. Бородіна, 14 жовтня 2009 р. : матеріали. - К., 2009. - С. 3-6.

АНОТАЦІЇ

Білик А. Ю. Роль О. В. Ліверовського в розбудові транспортних комунікацій (кінець ХІХ - перша половина ХХ століть). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.07 - історія науки і техніки. - Державний економіко-технологічний університет транспорту, Київ, 2010.

У дисертації подається аналіз наукової, інженерної, організаційної і громадської діяльності відомого вітчизняного вченого та інженера-залізничника Олександра Васильовича Ліверовського. Він залишив помітний слід в різних галузях науки і техніки: 1) наукова розробка основ науки про будівництво залізниць (вишукування, проектування та будівництво); 2) розробка теоретичних основ науки про штучні споруди та колійне господарство; 3) будівництво штучних споруд та різних транспортних комунікацій в районах вічної мерзлоти; 4) швидкісне будівництво залізниць та 5) укріплення укосів земляного полотна. Встановлено, що праці О.В. Ліверовського - це значний внесок у залізничну справу, у розвиток транспортних комунікацій.

Ключові слова: О.В. Ліверовський, залізничний транспорт, транспортні комунікації, мости, віадуки.

Билык А. Ю. Роль А.В. Ливеровского в строительстве транспортных коммуникаций (конец ХІХ - первая половина ХХ столетий). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.07 - история науки и техники. - Государственный экономико-технологический университет транспорта, Киев, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию жизни и научной деятельности выдающегося отечественного ученого, инженера-железнодорожника Александра Васильевича Ливеровского (1867-1951).

Работа состоит из вступления, трех разделов, общих выводов, списка использованных источников и приложений.

Во вступлении обоснованы актуальность проблемы, определены объект, предмет, цели и задачи исследования, раскрыта новизна и практическое значение полученных результатов.

В первом разделе «Историография проблемы и источниковая база» обоснована степень разработанности проблемы, выявлены проблемы, нуждающиеся в исследовании. Отмечено, что деятельность А.В. Ливеровского в контексте развития науки и техники не была предметом комплексного научного исследования. Историографический обзор литературы показывает, что данная научная проблема предыдущими исследованиями освещалась фрагментарно. Сделан тщательный анализ источников, показана их репрезентативность.

Второй раздел «Историко-биографический очерк жизни и деятельности А.В. Ливеровского» содержит анализ факторов, способствовавших формированию научного мировоззрения ученого, особо отмечена роль его учителей и наставников: Н.Н. Герсеванова, Ф.Е. Максименко, Л.Ф. Николаи, Н.А. Белелюбского, С.Д. Карейши Е.О.Патона, Г.П. Передерия, инженеров Н.Г. Гарина-Михайловского и К.Я. Михайловского. Под их влиянием А.В. Ливеровский формировался как убежденный ученый, инженер-железнодорожник, строитель железных дорог. Впервые предложена периодизация жизни и деятельности А.В. Ливеровского, показаны роль и значение его научных изысканий.

После Февральской революции 1917 г. был назначен помощником Министра путей сообщения, а 31 августа 1917 г. - управляющим Министерства путей сообщения, с 25 сентября А.В. Ливеровский - Министр путей сообщения Временного правительства. В октябре 1917 г., вместе с другими министрами Временного правительства был арестован и отправлен в Петропавловскую крепость, однако вскоре освобожден. После октябрьского большевистского переворота в 1917 г. - работал в системе путей сообщения, на научной и преподавательской работе. Принимал участие в разработке проектов и руководстве строительством Транссибирской магистрали, Кругобайкальской, Мурманской и Амурской железных дорог, Амурского мост, создании первого 5-летнего плана развития железных дорог (1927 г.), экспертизе проекта Московского метрополитена, строительстве «Дороги жизни» через Ладогу (1942 г.). Два разы был арестован в деле «вредителей» (март 1933 и сентябрь-март 1934 гг.).

Высоко оценивая А.В. Ливеровского, правительство бывшего СССР в 1942 г. наградило его медалью «За оборону Ленинграда», в 1945 г. - орденом «Трудового Красного Знамени и Красной Звезды», а в 1947 г. - «Орденом Ленина».

В третьем разделе «Анализ научного наследия О.В. Ливеровского» проведен анализ научной деятельности ученого, отмечено, что его труды отражали тенденции развития отечественной и мировой науки и техники.

Творческое наследие А.В. Ливеровского можно условно разделить на несколько основных направлений: 1) научная разработка основ науки о строительстве железных дорог (изыскания, проектирование и строительство); 2) разработка теоретических основ науки об искусственных сооружениях; 3) строительство искусственных сооружений и разных транспортных коммуникаций в районах вечной мерзлоты; 4) скоростное строительство железных дорог и 5) укрепление откосов земляного полотна. Установлено, что труды А.В. Ливеровского - это значительный вклад в железнодорожное дело, в развитие транспортных коммуникаций. Его основные труды: «Железнодорожное строительство» (1928), «Постройка железных дорог» (1945, 1951), «Путевое хозяйство дистанции» (1934), «Укрепление откосов земляного полотна» (1942, 1943), «Постройка искусственных сооружений в районах вечной мерзлоты» (1930), «Проект временных технических условий на изыскание, проектирование и постройку железных дорог» (1938-1939), «Строительство в условиях вечной мерзлоты» (1941). Благодаря этому он стал одним из ведущих специалистов мира в области строительства железных дорог. Его научные труды - это уникальные источники, дающие возможность объективно воссоздать события истории отечественного железнодорожного транспорта и отдельных его направлений - транспортных коммуникаций.

Ключевые слова: А.В. Ливеровский, железнодорожный транспорт, транспортные коммуникации, мосты, виадуки.

Bilyk A. Yu. Role of О. V. Liverovskyi in alteration of transport communications (end ХІХ is the first half of ХХ ages). - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of historical sciences in speciality 07.00.07 - history of science and technique. - The State Economical and Technological University of Transport, Kyiv, 2010.

The analysis of scientific, engineering, organizational and public activity of the known domestic scientist and engineer-railroader Alexander Vasyliovucha Liverovskyi is given in dissertation. He left noticeable track in the different branches of science and technique: 1) scientific development of science bases is about building of railways (pretentious novelties, planning and building); 2) development of theoretical bases of science is about artificial buildings and travel economy; 3) building of artificial buildings and different transport communications is in the districts of eternal frigidity; 4) speed building of railways and 5) strengthening of slopes of earthen linen. It is set that labours of О.V. Liverovskyi is considerable payment in railway business, in development of transport communications.