Православні святині Києва у духовному та суспільному житті киян (кінець XVIII–перші десятиліття ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК: 94(477-25):2

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Православні святині Києва у духовному та суспільному житті киян (кінець XVIII - перші десятиліття ХХ ст.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Кізлова Антоніна Анатоліївна

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор УЛЬЯНОВСЬКИЙ Василь Іринархович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри давньої та нової історії України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор НІКІТЕНКО Надія Миколаївна, Національний заповідник «Софія Київська», завідувач відділу науково-історичних досліджень кандидат історичних наук, ПРОКОП'ЮК Оксана Борисівна, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, провідний науковий співробітник науково-дослідного відділу історії Києво-Печерської лаври.

Захист відбудеться р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко

Загальна характеристика роботи

Структуру дисертації підпорядковано меті й завданням дослідження. Загальний обсяг роботи - 194 сторінки. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, трьох додатків (9 сторінок), списку використаних джерел і літератури (35 сторінок, 343 позиції).

Вступ. Актуальність теми. Християнські святині віддзеркалюють «речовий світ» віри. У ставленні до них проявляються особливості релігійності соціуму різних періодів, територій, культурних страт. Тому важливо не тільки з'ясувати, чим є чудотворні ікони та реліквії з погляду християнських канонів, а й простежити побутування святинь у конкретному соціумі. Для України проблема набуває особливої актуальності, адже суспільство переживає новий етап воцерковлення. Разом з тим повертається сприйняття Києва як одного з чільних сакральних осередків. Київ ще від початків хрещення поступово став найважливішим духовним центром усієї Русі, виникла теорія: Київ - другий Єрусалим. Проте й надалі тут з'являлися нові святині - їхня система змінювалась і кількісно, і якісно. Тож питання про те, як кияни сприймали святість свого міста та його святині є однією з ключових проблем у дослідженні «сакруму» Києва, поняття святості на локальному рівні й на рівні першоцентру християнізації всієї Східної Європи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах програми науково-дослідницьких робіт «Історія формування і розвитку Української держави», затвердженої вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (державний реєстраційний номер № 01БФ046-01).

Об'єктом дослідження є православні святині - чудотворні ікони та реліквії, - які перебували в Києві в означений період.

Предмет дослідження - уявлення киян про чудотворні ікони та реліквії міста й суспільне значення цих святинь для киян.

Хронологічні межі дослідження - кінець XVІII - перші десятиліття ХХ ст. - досить умовні. Нижню межу проведено з огляду на секуляризаційну реформу 1786 р., у зв'язку з якою служителі Церкви мали активізувати духовну діяльність з популяризації святинь. Широта хронологічних меж зумовлена особливостями джерельної бази: проблему неможливо повноцінно розв'язати в рамках короткого періоду. Верхня межа - близько 1920 р. - обумовлюється змінами в становищі православної Церкви та її вірян після встановлення в Києві влади більшовиків, однією з доктрин яких був «войовничий атеїзм», а отже ставало неможливо вшановувати святині в традиційній формі. Період близько 150 років дає змогу виокремити константи й новації у шануванні київських православних святинь, зміни в їхньому значенні для різних соціальних груп.

Географічні межі - територія Києва та його околиць в окреслений період.

Методологічною основою дослідження є принципи історизму, цілісного підходу до аналізу виокремлених під час інтерпретації матеріалу проблем та конфесійної безсторонності у вивченні явищ церковного життя. Щоб забезпечити реалізацію цих принципів, науковість розв'язання завдань та достовірність висновків, було використано загальнонаукові: аналіз, синтез, узагальнення, історичний, логічний, а також спеціальні історичні: проблемний, історико-генетичний, історико-порівняльний, ретроспективний методи. Для опрацювання фондів бібліотек і архівів Києва застосовувалися джерелознавчі методи бібліографічної та архівної евристики, класифікації й систематизації.

Мета дослідження - реконструювати топографію київських православних святинь у кінці XVIII - перших десятиліттях XX ст., визначити традиційні й нові способи їхнього шанування, показати різні соціальні рівні сприйняття святинь киянами. Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

- з'ясувати погляди дослідників на проблему шанування православних святинь і проаналізувати стан наукового дослідження київських святинь у соціосередовищі міста;

- визначити основні групи джерел і охарактеризувати їхній інформаційний потенціал;

- проаналізувати варіативність і змінність у часі місця в храмі й речового середовища чудотворних ікон і реліквій та чинники, які на це впливали;

- з'ясувати сталі й змінні погляди служителів Церкви на святині їхнього храму, місце цих святинь у храмовій соціальній системі;

- дослідити притаманні представникам різних суспільних прошарків населення Києва уявлення про те, як слід вшановувати святині;

- відтворити систему загальних уявлень киян про святині їхнього міста та з'ясувати соціальну значущість цих святинь.

Наукова новизна роботи. Вперше в українській історіографії реконструйовано систему й топографію київських православних святинь, визначено форми й способи їхнього шанування, розроблено універсальну для православних територій Східної Європи структуру джерельного забезпечення інформативного ряду проблеми «хранителі святині й міський соціум», запропоновано авторську методику її аналізу, комплексно розглянуто сприйняття святинь Києва киянами у кінці XVIII - перших десятиліть ХХ ст., впроваджено до наукового обігу низку важливих для аналізу релігійності документів. Розширено джерельну базу, докладніше розпрацьовано ідеї щодо таких проблем: місце святинь у храмі й пов'язані з ними обов'язки служителів Церкви, уявлення православних про те, як слід вшановувати святині, очікування від молитов при святинях, роль святинь, різних з погляду загальноправославної значущості, для мешканців міста.

Практичне значення дисертації. Матеріали та висновки дослідження можуть бути використані в подальшому вивченні релігійності киян, мешканців інших міст на православних землях Східної Європи, для написання праць з сакральної соціотопографії, розробки курсів з історії Церкви, Києва, України, культури та відповідних навчальних посібників.

Апробація дослідження. Основні матеріали й положення дисертації оприлюднено на міжнародних - «Софійські читання» (Київ, 2007, 2009), «Могилянські читання» (Київ, 2008, 2009), «Історія релігій в Україні» (Львів, 2008, 2009), «Шевченківська весна» (Київ, 2007, 2008), «Дні науки історичного факультету» (Київ, 2008, 2009, 2010), «Каразінські читання» (Харків, 2008, 2009), «Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії» (Рівне, 2009), Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція (Чернівці, 2009), «Государство, общество, церковь в истории ХХ века» (Иваново, 2010) та всеукраїнських - «Сарбеївські читання» (Київ, 2008), «Історія світової цивілізації від давнини до сучасності» (Дніпропетровськ, 2010) наукових конференціях і на засіданнях Просемінарію на кафедрі давньої та нової історії України Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (2005-2010).

Публікації. Основні положення дисертації було викладено в 17 публікаціях, 5 з яких - у провідних фахових виданнях.

Основний зміст роботи

У першому розділі «Стан розробки проблеми та віддзеркалення її в джерелах» проаналізовано літературу й джерела з теми дослідження.

У підрозділі 1.1 «Стан розробки проблеми» йдеться про те, що питання, як самі кияни сприймали святість свого міста і як це впливало на їхнє духовне й суспільне життя, залишається практично поза увагою науковців. З одного боку виділяються дослідження святинь Києва, з іншого - праці про сприйняття святинь богомольцями й значення чудотворних ікон і реліквій у житті православних. У межах першого напряму роботи групуються за хронологією, у межах другого - за конкретною проблематикою.

Розкрити проблему сприйняття святинь Києва та їхнього місця в житті киян допомагають нечисленні роботи дореволюційних церковних авторів, присвячені окремим іконам чи реліквіям або їхнім комплексам. Головним мотивом цих розвідок є характеристика об'єктів шанування як святинь, наводяться фрагменти сказань про чудеса Едлинский М. Чудотворные иконы // Едлинский М. Любящее Господа сердце / М. Едлинский, Г. Едлинский. - К.: Дух і літера, 2004. - (По изд. 1897 г.). - С. 15-191; Купятицкая чудотворная икона Пресвятой Богородицы // КЕВ. - К., 1867. - № 4. - Отд. 2. - С. 108-118, та ін., вони дають змогу визначити рівень узагальнення інформації про святині, містять відомості про їхній стан і вшанування на час укладання праць, є прикладом того, які дані про святині можна було поширювати офіційно, оскільки перед публікацією вони проходили цензуру. Автори праць ХІХ - перших десятиліть ХХ ст. з історії монастирів і храмів, розглядаючи сучасний їм період, обмежувалися переліком і описом святинь, згадками про їхнє походження Болховитинов Евгений, митр. Описание Киево-Софийского собора и киевской иерархии / Е. Болховитинов // Болховітінов Є. Вибрані праці з історії Києва. - К. : Либідь, 1995. - С. 36-271; Малиженовский Н. Киевский Флоровский (Вознесенский) монастырь / Н. Малиженовский // Киевские епархиальные ведомости (КЕВ). - К., 1895. - № 6. - Часть неоф. - С. 240-251; Мухин Н. Киево-Братский училищный монастырь / Н. Мухин // Труды КДА. - К., 1895. - № 6. - С. 277-326 та ін.. Вони були духовними особами, тому некритично ставилися до джерел, тож подані ними відомості про датування ікон та реліквій, їхню ранню історію потребують критичного підходу. В брошурах Г. Денисова та І. Скуленка (1930-ті рр., період «войовничого атеїзму») спростовується чудотворність мощей свв. угодників Печерських. Втім, автори докладно і достовірно описують те, як шанували ці святині, яку роль у цьому відігравала братія Лаври Денісов Г. Утворення чудес та мощів у Києво-Печерській лаврі / Денісов Г. - Х.-К.: Пролетарій, 1931. - 48 с.; Скуленко І. Мощі і мироточиві голови Києво-Печерської лаври / Скуленко І. - Х.-К.: Держ. вид. Укр., 1930. - 20 с..

У сучасних наукових і науково-популярних працях з історії київських храмів і монастирів від часів їхнього заснування до наших днів, ікони й реліквії теж зазвичай згадуються побіжно Дегтярьов М., Реутов А. Михайлівський Золотоверхий монастир / М. Дегтярьов, А. Реутов. - К.: Техніка, 1999. - 160 с.; Нікітенко Н. Свята Софія Київська: історія в мистецтві / Нікітенко Н. - К.: Академперіодика, 2003. - 332 с. та ін..

Серед публікацій про конкретні прояви шанування святинь на київських матеріалах можна виділити лише статтю В. Клоса. Автор наводить численні приклади шанування мощей св. Варвари Клос В. Вшанування Святої Великомучениці Варвари Іліопольської / В. Клос // Історія релігій в Україні: у 2 кн. - Львів: Логос, 2007. - Кн. 1. - 2007. - С. 496-505., але безсистемно, не аналізуючи їх, і загалом конспективно.

Чудотворні ікони ставали об'єктами богословських Булгаков С. Икона и иконопочитание. Догматический очерк / Булгаков С. - М.: Рус. путь, 1996. - 157 с.; Языкова И. Богословие иконы / Языкова И. - М.: Общ. Правосл. ун-т, 1995. - 232 с. та мистецтвознавчих студій другої половини ХХ-ХХІ ст. Мистецтвознавчі розвідки про київські шановані образи Басова М. Списки украинских чудотворных Богородичных икон в России / М. Басова // Причерноморье, Крым, Русь в истории и культуре. - К. - Судак : Академпериодика. - Ч. III-IV - К., 2004. - С. 29-26., а також ті, де розглядаються історичні умови, в яких перебували образи Лидов А. Чудотворные иконы в храмовой декорации: О символической программе императорских врат Софии Константинопольской / А. Лидов // Чудотворная икона в Византии и Древней Руси. - М.: Мартис, 1996. - С. 45-71; Стерлигова И. Драгоценный убор древнерусских икон XI-XIV вв. / Стерлигова И. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 264 с. та ін., нечисленні. Це переважно роботи сучасних авторів, які отримали доступ до закордонних джерел і літератури, унікальних музейних пам'яток, користуються новітньою методологією.

Конкретну проблему шанування святинь та їхнього значення в житті вірян у різні історичні періоди предметно розробляють на власних матеріалах російські дослідники. Вони аналізують матеріальний світ навколо святинь, його символіку, значення в соціальній системі святого місця Игошев В. История бытования вотивних подвесок в России в ХVII - нач. ХХ в. / Игошев В. // Художественный металл России. - М.: Б/и, 2001. - С. 255-275 та ін.; Лысенко О., Островский А. Структурные характеристики ритуальных предметов / О. Лысенко, А. Островский // Этносемиотика ритуальных предметов. - СПб.: Б/и, 1993, с. 201-204 та ін.; Федоринова И. Бытование вотивных подвесок в Каргопольском уезде / И. Федоринова // Художественный металл России. - М.: Б/и, 2001. - С. 276-285, та ін., вивчають проблеми місця шанованих ікон, реліквій та інших сакральних об'єктів у світогляді носіїв традиційної культури, моделі комунікації вірян зі святинями, статус народних вірувань порівняно з офіційними, духовну суть обітниці, паломництва, вкладів до храму Денисов В. Крестные ходы в монастырях Ярославской епархии в XVIII - начале ХХ вв. К постановке вопроса / В. Денисов. Ел. ресурс: Режим дост.: http://www.rostmuseum.ru/publication/historyCulture/2002/denisov01.html; Кремлева И. Мирской обет / Кремлева И. // Православная жизнь русских крестьян XIX-XX вв. - М. : Б/и, 2001; Чагин Г. Паломничество и почитание святынь / Г. Н. Чагин : Ел. ресурс: Режим доступу: http://permeparhia.ru/index.php?id=578 та ін..

Окремі науковці згадують про шанування ікон і мощей в контексті вирішення інших проблем Балашова Т. В. Московские монастыри в социо-культурной среде столичного города второй половины ХIХ - начала ХХ века: дисс. ... кандидата исторических наук : 07.00.00, 07.00.02 / Балашова Т. В. - М., 2007.. Для нашого дослідження принципова аргументація зв'язку між практиками шанування святині й релігійністю соціальної групи.

Комплексному дослідженню шанування святинь і їхньої ролі в православному соціумі присвячено дуже нечисленні праці, також на російських матеріалах. Так, на прикладі Ярославля XVII - I чв. XVIII ст. зроблено узагальнення щодо релігійності російського міста загалом Религиозный опыт прихожан русского города XVII - первой четверти XVIII века / [Горшкова В., Добрякова О., Полознев Д., Рутман Т.]: Ел. ресурс: Режим дост.: http://drevn.narod.ru/gorshkova.htm.. Окрім того, було порушено проблему іконошанування як частини «народної релігійності» Цеханская К. Иконопочитание в русской традиционной культуре / Цеханская К. - М.: ИЭА РАН, 2004. - 256 с.. К. Цеханська зібрала й систематизувала значний матеріал, однак її праця значною мірою описова, не простежується, наскільки поділяло погляди на шанування святинь парафіяльне священство. Т. Щепанська визначила святі місця як вузли комунікативної системи, дала визначення і умовні назви матеріальним складовим та дійовим особам цієї системи Щепанская Т. Кризисная сеть / Т. Щепанская // Русский Север: к проблеме локальных групп. - СПб.: МАЭ, 1995.. О. Панченко, окрім дослідження сільських святинь Північно-Західної Росії, грунтовно проаналізував різні концепції щодо суті «народної віри» Панченко А. Исследования в области народного православия / Панченко А. - СПб.: Алетейя, 1998. - 306 с.. П. Чистяков підкреслив, що чудотворні ікони й мощі святих можуть одночасно існувати в рамках «офіційного» і «народного» православ'я, а місцевий культ чудотворної ікони може перерости в загальноцерковний. Велике значення для подальшого дослідження подібних проблем має аналіз нормативно-правових рамок існування культів у Синодальний період та їхньої дієвості Чистяков П. Почитание местных святынь в российском православии ХІХ-ХХІ вв. Дисс. ... канд. ист. наук / Чистяков П. - М., 2005. - 198 л.. Втім, викликає сумніви коректність дослідження особливостей російського православного іконошанування з поч. ХІХ до поч. ХХІ ст. на прикладі однієї ікони. В. Лепахін визначає функції, які виконували ікони в житті окремої людини й суспільства Лепахин В. Значение и предназначение иконы / Лепахин В. - М.: Паломникъ, 2003. - 512 с..

В Україні шанування святинь нині досліджує лише О. Романова, що розглядає очікування чуда як основу народної побожності на матеріалах судово-слідчих справ з освідчення новоявлених образів Романова О. Очікування «чуда» як основа народної побожності (Київська митрополія, XVIII ст.) / О. Романова // Український історичний журнал. - 2010. - № 1. - С. 84-131..

Отже, в історіографії лише намітилися основні шляхи вирішення проблеми, було зроблено спроби вивчити її окремі аспекти переважно на прикладі російських провінційних міст і сільських поселень.

У підрозділі 1.2 «Київські православні святині в писемних джерелах: інформаційні можливості, методика декодування» характеризується джерельна база дисертації. Особливістю нашого дослідження є те, що увага зосереджується не на самих чудотворних іконах та реліквіях, а на їхньому значенні у світогляді та соціальному житті представників різних прошарків суспільства. Святині в такому разі є сакральним артефактом, який безпосередньо не вивчається. А отже, основою роботи стали писемні джерела. Зберігаються вони в фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського, Центрального державного історичного архіву України в місті Києві та Державного архіву міста Києва. Окрім того, було використано матеріали, опубліковані як у складі різних видань, так і окремо.

Документальні джерела практично не залучалися для дослідження проблем, пов'язаних з реконструкцією релігійної свідомості, оскільки не містять прямих відомостей про будь-які її аспекти. Однак вони можуть бути застосовані для її аналізу за умови вилучення й декодування непрямої інформації.

Різноманітні аспекти історії речового наповнення храмів висвітлюються в майнових описах, створюваних за указами Консисторії та Духовного правління для достовірного віддзеркалення речового наповнення храму, які збереглися майже для всіх досліджуваних храмів і велися протягом усього досліджуваного періоду. Додатковими джерелами є документи про ремонти в різних київських храмах, створення там іконостасів, гробниць і кіотів, переміщення святинь та церковних речей, перерозподіл коштів. Найінформативнішим джерелом для дослідження молитовних дарів вірян є зошити, де священнослужителі фіксували ці речі як символ шанування конкретної святині (велися в Михайлівському Золотоверхому монастирі, Софійському соборі, Лаврі). Верифікувати й доповнити ці відомості можна за зведеними місячними відомостями про дари.

Незвичним, але дуже цінним для аналізу релігійності джерелом можуть бути справи про викрадення храмових цінностей, розповсюдження освячених при святинях предметів та документи (резолюції, рапорти, «прошенія»), котрі висвітлюють стосунки між хранителями святинь, їхні обов'язки щодо чудотворних ікон та реліквій, зокрема виділення спеціальних послухів та участь у богослужіннях.

Як документи, де безпосередньо віддзеркалилися уявлення вірян, в окремий змістовий блок можна виділити прохання богомольців стосовно святинь та книги, куди записували свідчення про чудеса.

Головна проблема полягає в тому, що бракує «прямої мови» хранителів святині, особливо рядових. Написані ними тексти - це переважно стандартизовані документи, де особистість автора проявляється лише в мірі старанності їхнього ведення, прояви емоцій трапляються як виняток.

Оповідні джерела. Основну їхню частину при дослідженні проблеми становлять джерела особового походження: щоденники та спогади киян і паломників з-поза меж міста. Навіть, якщо враховувати індивідуальні особливості авторів, ці тексти об'єднує те, що на їхній основі можливо простежити індивідуальні релігійні почуття авторів, загальні відомості про тих, хто брав участь у шануванні святинь. Однак наративи не дають змоги встановити, наскільки поширені були пов'язані зі святинями звичаї.

У ХІХ - перших десятиліттях ХХ ст. вийшло багато видань, які містили інформацію про київські святині: покажчики святинь міста і всієї держави, путівники по місту, збірки сказань про чудотворні ікони Богородиці. Всі вони є насамперед джерелом відомостей про сучасну авторам історію храмів та вшанування святинь, а також актуальної на час укладання праць (хоча й узятої з більш ранніх джерел) інформації про чудотворні образи та реліквії.

Збірки про чудотворні ікони Пресвятої Богородиці укладалися, насамперед, для Її прославлення, отже, головне місце відводилося сказанням про ці образи.

У путівниках по Києву віддзеркалювалося, передусім, побутування святинь у храмі чи монастирі. Орієнтуючись на запити читачів - переважно паломників, автори надавали перевагу зовнішнім характеристикам ікон і реліквій. Відомості путівників можуть бути додатковими для характеристики пов'язаних з чудотворними іконами й мощами церковних традицій, ставлення служителів Церкви до своїх обов'язків. Прояви народного шанування фіксуються в путівниках епізодично. Проте саме їх можна вважати найстійкішими на момент укладання видань.

До джерел, створених служителями Церкви, належать написи на кіотах, на табличках і біля ікон. Тексти збереглися опублікованими та в складі майнових описів. Ці написи були одним з найдоступніших для богомольців джерел інформації про ікони і обмеженість обсягу концентрувалися на основному. Це дає змогу сприймати їх як «офіційне сказання» про святиню, яке мало поширюватися, а отже - впливати на її сприйняття.

Епіграфічні джерела, на перший погляд, не містять інформації про релігійність, але суттєво доповнюють картину шанування святинь, окреслену в документах і наративах. Зроблені дарителями написи на вотах збереглися в складі документів. Іноді в написах пояснюються причини принесення воти, є дані про «подателя» (найчастіше - ім'я), дати. В будь-якому разі, на думку автора, такі написи, досліджені як система, дають змогу виділити певні традиції у шануванні святинь.

В цілому джерельна база для дослідження соціальних аспектів шанування святинь Києва достатньо репрезентативна. Щодо побутування в міському соціумі досліджуваних чудотворних ікон та реліквій існують різнорідні, незалежні за походженням джерела.

Другий розділ «Роль шанованих святинь у храмі, де вони перебували» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 2.1 «Місце шанованих ікон і реліквій у храмі та їхнє речове середовище» присвячено встановленню кола шанованих святинь Києва та проблемі віддзеркалення в їхньому розміщенні й оздобленні ролі, яку їхні хранителі відводили кожній з них, і чинників, від яких це залежало, розуміння того, яким змістом має бути наповнене речове середовище святині, які функції має виконувати, як можна розкрити цей зміст, наскільки велике значення слід йому приділяти. Аналіз проблеми показав, що в цілому розміщення київських святинь вписується в загальноправославну схему. Місце для святині обиралося не без урахування потреб богомольців. На розміщення образів впливали й моменти з їхньої попередньої (реальної чи легендарної) історії, їхня значущість в очах служителів Церкви. Про переміщення ікон і мощей ненадовго рішення ухвалювали з огляду на практичні потреби. Велике значення надавалося оформленню святині. Дари до неї могли перероблюватися й вільно використовуватися в межах і поза межами храму, але не на будь-які потреби, а для оздоблення самої святині та інших ікон і мощей, освітлення храму, богослужіння. Офіційні приписи Синоду впливали на розміщення й оформлення святинь незначною мірою.

У підрозділі 2.2 «Участь служителів Церкви у відправах та іншій діяльності при святинях» розглядається ставлення служителів Церкви до святинь у своєму храмі, яке проявлялося під час богослужінь та виконання повсякденних обов'язків при них, значення шанованих ікон і реліквій у системі соціальних відносин в храмі. Дослідження автором урочистих і кризових обставин, за яких відбувалися відправи й хресні ходи, кола їхніх організаторів та учасників (з духовних осіб), рівня виконання інших обов'язків щодо шанованих ікон і мощей виявило, що через активність навколо святині підкреслювалася її визначна роль у храмі, загалом участь у відправах та виконанні послухів при святинях вважалася почесною. Можна виділити такі рівні «хранителів» святині: 1) служителі Церкви, пов'язані з відповідним храмом; 2) особи, спеціально прикріплені до послуху при іконі чи реліквії. «Хранителі» другого рівня переважно мали сан, який давав змогу здійснювати відправи, благословляти, служити акафісти. Розповсюдження речей при святинях було спрямоване на розвиток певного культу.

Таким чином, у Києві роль «хранителів» святині була дуже відповідальною і незамінною в соціальній системі святого місця, передусім з погляду формування промовистого для вірян розміщення й матеріального оформлення ікон і реліквій та виконання богослужбових обов'язків.

Третій розділ «Чудотворні ікони та мощі Києва в уявленнях і повсякденному житті киян» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Уявлення про те, як слід шанувати святині» висвітлено проблему взаємодії між нормами «офіційного» православ'я та народними уявленнями представників різних прошарків мирян і духовенства в щодо того, як і в яких випадках слід вшановувати святині. Увагу сфокусовано на способах шанування, не залежних від рівня достатку. Під час дослідження вдалося виявити інформацію про всі відомі православним способи шанування святинь, до яких рівномірно залучалися представники всіх прошарків киян, як мирян, так і служителів Церкви. Соціальне середовище шанування досліджуваних святинь на базі наявних джерел, на думку автора, неможливо окреслити в цілому. Принципової різниці у проявах шанування між мирянами й служителями Церкви, киянами й некиянами виявлено не було, як і прямого зв'язку між соціальним станом дарителя та формою і якістю дару. Кожен мав особисто віддати належне святиням, хоча не виключалася й молитва (переважано жінок) за інших, найчастіше - батьків за дітей, а також у подружжі. Люди, що присвятили життя служінню Богу, теж подавали привіски за кровно близьких. Аби хтось став посередником у молитві, не обов'язковим було виникнення кризової ситуації. У Києві вдалося виявити родини, де на основі взаємного обміну досвідом між родичами стало традицією принесення привісок до святинь.

У підрозділі 3.2 «Образ святинь: соціальний аспект» розглядаються уявлення про шановані святині та значення цих уявлень у духовному й суспільному житті киян, зокрема очікування богомольців від молитви при святині (що вкладалося в поняття «чудо», «чудотворна святиня»), місце, яке в Києві посідали списки з чудотворних ікон та місцевошановані святині й те, наскільки «своїми» для киян були відомі київські образи та мощі. Автором встановлено, що масова участь у молебнях та хресних ходах зі святинями під час епідемій була проявом ставлення до хвороби як до кари Божої, від якої неможливо позбавитися суто раціональними методами, хоча вони почали проникати й у монастирі та храми. Віра в здійснення очікувань мала підживлюватися знанням про досвід попередників, починаючи з тих, яким святі допомагали ще за життя. Відомості про чудеса поширювалися на письмі у складі «сказань» і друкованих видань. Зцілення залишалося основним сподіванням, та люди приходили до святинь у різних ситуаціях. Вдалося знайти свідчення, що саме по собі принесення молитовних дарів вважалося богоугодним. На думку дисертанта, є підстави припускати, що привіски й частинки окладів могли викрадати, вважаючи це проявом шанування, хоч офіційно такі злодії вважалися святотатцями. Списки чудотворних образів могли шануватися за зразком оригіналів, але ці випадки не завжди переростали в традицію. Без прославлення списків не починалося їхнє активне шанування. У Києві існувало по кілька списків відомих ікон з різним ступенем усамостійнення їхнього культу. Кожна святиня Києва для киян була місцевошанованою, водночас існували святині, шановані лише окремими особами.

Таким чином, шанування святинь Києва було широко включено в особисте, родинне й громадське життя мешканців міста. Уявлення про участь у колективному та індивідуальному шануванні об'єднували представників різних прошарків суспільства.

У Висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження і викладено основні положення, що виносяться на захист.

* З'ясовано, що стан розробки проблеми в історіографії фрагментарний, як і проблем, пов'язаних з дослідженням народної релігійності загалом. Бракує досліджень на українському матеріалі. Інтерес дослідників зосереджено переважно на селянах, які вважаються основними носіями «народного православ'я». У зв'язку з тим, що тема дуже слабко розпрацьована в історіографії, бракує єдиної термінології, висновки дослідників не завжди достатньо аргументовані, значна частка праць є науково-популярними або публіцистичними;

* Визначено, що джерельна база достатньо репрезентативна для дослідження проблеми. Для досягнення мети дослідження передусім слугує актуалізація прихованої інформації джерел. Відомості щодо проблеми можна здобути лише через дослідницьку інтерпретацію практичних дій киян і результатів цих дій. Для дослідження духовної історії коректно використовувати документальні та епіграфічні джерела. Різні відрізки означеного періоду та різні храми й монастирі репрезентовані в документах нерівномірно. Втім, матеріали стосовно одних святинь можуть дати змогу зробити певні висновки щодо інших методом інтерполяції;

* Доведено, що навколо кожної чудотворної ікони або реліквії утворювалося своєрідне сакральне середовище. Їм відводилося особливе місце в сакрумі, більш залежне від їхньої кількості в храмі, ніж від «статусу». Загальнохристиянські святині помітно вирізняються на тлі інших. В більшості храмів можна визначити, яка ікона чи реліквія була «центральною». Розміщення київських святинь вписується в загальноправославну схему. Храм, де перебувала святиня, був особливо важливим осередком її шанування, бо його клір значною мірою формував її символічне речове оточення, підтримував традицію церковної молитви при ній, особливі шанувальні практики і мав змогу впливати на широкі кола богомольців. Орієнтація на потреби останніх зумовила облаштування простору, наповнення його деталями, які засвідчували б особливу благодатність місця та його намоленість (іноді всупереч указам Синоду);

* Встановлено, що наявність у храмі шанованої святині означала утворення в ньому чітко структурованої та ієрархізованої системи соціальних відносин, пов'язаних з розподілом богослужбових, суспільно-комунікативних і господарських обов'язків щодо неї, які вважалися почесними через більше порівняно зі сторонніми наближення до святині. На служителів Церкви в такому храмі накладалася додаткова суспільна роль - «хранителі святині», дуже відповідальна через виконання богослужбових обов'язків. Ієрархія святинь в очах «хранителів» простежується за активністю навколо різних об'єктів шанування в одному храмі. Погляди служителів Церкви на святині змінювалися, що проявлялося у встановленні або припиненні церковних шанувальних практик. Продаж речей при святинях не приносив значних прибутків, але був способом пропаганди певного культу. Першочергова увага приділялася паломникам з віддалених місцевостей, зокрема саме на них було зорієнтовано «ринок» освячених предметів;

* З'ясовано, що в шануванні святинь Києва киянами всіх прошарків суспільства, різних статевих і вікових груп протягом окресленого періоду проявлялися основні традиції шанування, які існували серед православних у кінці XVIII - перших десятиліттях ХХ ст. Зовнішні прояви позабогослужбового шанування святинь кліриками збігалися з тими, які практикували миряни, а отже, між цими соціальними групами не було значних розбіжностей у розумінні святості. На діях, а отже, й на свідомості, мирян і кліриків майже не віддзеркалилися постанови Синоду. У місті не винайшли нових способів шанування святинь, отже релігійність киян була консервативною. Залучення до шанування святинь було елементом виховання дітей у православних родинах киян, молитва за родичів була можливістю проявити почуття до них. Родинні зв'язки, які простежуються в шануванні святинь, не переривалися зі смертю чи постригом у монахи когось із сім'ї. Кожен з варіантів пошанування святині повторювався з покоління в покоління, тож у свідомості вірян очікування нового чуда було тісно прив'язане до набутого попередниками досвіду молитов при святині;

* Досліджено, що очікування богомольців, пов'язані зі звертанням до святині, не вичерпувалися вирішенням конкретної проблеми. Не зводилися до прохання про зцілення чи подяки за нього. Пошуки молитовної допомоги не виключали застосування раціональних засобів. Духовні потреби киян не обмежувалися молитвами в різних ситуаціях лише при відомих святинях. Коло шанованих ікон і реліквій не було замкненим. Без прославлення ікони чи реліквії чудом було неможливе її активне шанування. Служителі Церкви в повсякденному житті поділяли погляди мирян на вшанування святинь. Простір Києва було організовано як мережу святих місць. Для повноцінного забезпечення духовних потреб киянам були потрібні як «свої» (парафіяльні) святині, так і віддаленіші. Списки чудотворних ікон, у разі поширення відомостей про їхнє прославлення, ставали однією з важливих складових у комплексі шанованих святинь Києва, хоча не завжди надовго. Деякі списки на окреслений період уже стали для киян самостійними святинями. Кожна святиня Києва, незалежно від її «рангу» для паломників з-поза меж міста, в очах місцевих мешканців несла в собі риси місцевошанованої, до якої можна було звернутися в будь-який день і з будь-якою молитвою. Разом з тим у разі небезпеки для великої кількості людей кияни гуртувалися для молитви при головних святинях.

чудотворний ікона церква святиня

Основні положення і висновки дисертації викладено в публікаціях, вміщених у фахових виданнях

1. Віддзеркалення очікувань богомольців у їхніх дарах до святинь Києва (кінець XVIII - кінець XIX ст.) / А. Кізлова // Просемінарій. Медієвістика, історія Церкви, науки та культури. - Вип. 7. - К., 2008. - С. 299-307.

2. Побутування шанованих святинь у монастирях Старого Києва і Києво-Подолу (середина XVIII - середина XIX ст.) / А. Кізлова // Лаврський альманах. - К., 2007. - Вип. 19. - С. 64-69.

3. Списки чудотворних ікон у системі святинь Києва кінця XVIII - початку ХХ ст. / А. Кізлова // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Зб. наук. праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - Вип. 16. - Рівне, 2009. - С. 33-36.

4. Шанування Києво-Печерської ікони Успіння за виданнями ХІХ - поч. ХХ ст. / А. Кізлова // Проблеми історії України ХІХ - поч. ХХ ст. - К., 2008. - Вип. 15. - С. 63-68.

5. Шанування мощей св. вмц. Варвари у середині XVII - середині XIX ст.: соціальний аспект / А. Кізлова // Про семінарій. Медієвістика, історія Церкви, науки та культури. - Вип. 6. - К., 2007. - С. 302-316

Публікації, що додатково віддзеркалюють результати дисертаційного дослідження

1. Викрадення цінностей від шанованих святинь (кінець XVIII - початок ХХ ст.) / А. Кізлова // Каразінські читання (історичні науки). - Харків, 2009. - С. 151-152.

2. Дари богомольців до ікони Успіння Богородиці в Києво-Печерській лаврі: використання у 20-50-х рр. ХІХ ст. / А. Кізлова // Могилянські читання 2008. - К., 2008. - С. 39-43.

3. Документальні джерела з історії шанування святинь Старого Києва і Києво-Подолу (сер. XVII - сер. XIX ст.) / А. Кізлова // Каразінські читання. Історичні науки. - Харків, 2007. - С. 137-138.

4. Жінки серед богомольців, які шанували київські святині (ХІХ ст.) / А. Кізлова // Каразінські читання (історичні науки). - Харків, 2008. - С. 135-136.

5. Обов'язки служителів Церкви щодо святинь Києва (кін. XVIII - поч. ХХ ст.) / А. Кізлова // Історія релігій в Україні. - Кн. ІІ. - Львів, 2009. - С. 485-491.

6. Отражение почитания киевских святынь в путеводителях начала ХХ века / А.А. Кизлова // Государство, общество, Церковь в истории ХХ века. - Ч. 1. - Иваново, 2010. - С. 184-190.

7. Родинні зв'язки між киянами, які вшановували мощі св. вмц. Варвари на початку ХІХ ст. / А. Кізлова // Шевченківська весна. - Вип. VI. - Ч. 1. - К., 2008. - С. 25-26.

8. Розповсюдження «святощів» при святинях Києва в кінці XVIII - на початку ХХ ст. / А. Кізлова // Матеріали ІІ Волинської міжнародної історико-краєзнавчої конференції. - Житомир, 2009. - С. 14-17.

9. Сакрум Софії Київської (шановані святині храму) у XVIII - середині ХІХ ст. / А. Кізлова // Софійські читання. - К., 2007. - С. 139-144.

10. Способи шанування святинь Софії Київської (XVIII - середина ХІХ ст.) / А. Кізлова // Софійські читання. - К., 2009. - С. 212-217.

11. Чудотворні ікони Києва наприкінці XVIII - на початку ХХ ст. / А. Кізлова // Історія релігій в Україні. - Кн. ІІ. - Львів, 2008. - С. 506-513.

12. Чудотворні ікони й мощі Києва у щоденнику митрополита Серапіона (Александровського за 1804-1824 рр.) / А. Кізлова // VII Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція. - Чернівці, 2009. - С. 267-268.

Анотація

Кізлова А.А. Православні святині Києва в духовному й суспільному житті киян (кінець XVIII - перші десятиліття ХХ ст.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено проблемі сприйняття чудотворних ікон і мощей Києва киянами та значення цих святинь у соціальному середовищі Києва. На основі широкого кола джерел було реконструйовано топографію київських православних святинь у кінці XVIII - перших десятиліттях XX ст., визначено традиційні й нові способи їхнього шанування, показано різні соціальні рівні сприйняття святинь киянами, і зокрема проаналізовано варіативність і змінність у часі місця в храмі й речового середовища чудотворних ікон і реліквій та чинники, які на це впливали, з'ясовано сталі й змінні погляди служителів Церкви на святині їхнього храму, місце цих святинь у храмовій соціальній системі, досліджено притаманні представникам різних суспільних прошарків населення Києва уявлення про те, як слід вшановувати святині, відтворено систему загальних уявлень киян про святині їхнього міста та з'ясовано соціальну значущість цих святинь.

Ключові слова: Київ (кінець XVIII - перші десятиліття ХХ ст.), чудотворні ікони, мощі, православні богомольці, монастирі, храми.

Аннотация

Кизлова А. А. Православные святыни Киева в духовной и общественной жизни киевлян (конец XVIII - первые десятилетия ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена проблеме восприятия чудотворных икон и мощей Киева киевлянами и значения этих святынь в социальной среде Киева. На основании широкого круга архивных и опубликованных источников была реконструирована топография киевских православных святынь в конце XVIII - первых десятилетиях XX ст., определены традиционные и новые способы их почитания, показаны разные социальные уровни восприятия святынь киевлянами.

Проанализированы вариативность и изменчивость во времени места в храме и вещевой среды чудотворных икон и реликвий и факторы, которые на это влияли. Доказано, что вокруг каждой чудотворной иконы или реликвии образовывалась своеобразная сакральная среда. Их место в сакруме больше зависело от их количества в храме, чем от «статуса». Общехристианские святыни выделяются на фоне остальных. В большинстве храмов можно определить, какая икона или реликвия была «центральной». Размещение киевских святынь вписывается в общеправославную схему. Храм, где находилась святыня, был важной ячейкой ее почитания, так как его клир в формировал ее символическое вещевое окружение, поддерживал традицию церковной молитвы при ней, особые практики почитания и имел возможность влиять на широкие круги богомольцев. Ориентация на потребности последних обусловила обустройство пространства, наполнение его красноречивыми деталями.

Выяснены постоянные и переменчивые взгляды служителей Церкви на святыни их храма, место этих святынь в храмовой социальной системе: наличие в храме почитаемой святыни означало образование в нем четко структурированной и иерархизированной системы социальных отношений, связанных с распределением обязанностей относительно почитаемого объекта, которые считались почетными. На служителей Церкви в таком храме возлагалась дополнительная ответственная общественная роль - «хранители святыни». Иерархия святынь в глазах «хранителей» прослеживается по активности вокруг разных объектов почитания в храме. Взгляды служителей Церкви на святыни изменялись: устанавливались или прекращались церковные практики почитания. Продажа вещей при святынях не приносила значительных прибылей, но была способом пропаганды определенного культа. Главное внимание уделялось паломникам из отдаленных местностей.

Исследованы представления представителей разных социальных прослоек киевлян о том, как нужно почитать святыни, и было выяснено, что в почитании святынь Киева киевлянами всех прослоек общества, разных половых и возрастных групп в течение очерченного периода проявлялись основные традиции почитания, существовавшие среди православных в конце XVIII - в первых десятилетиях ХХ в. Внешние проявления внебогослужебного почитания святынь клириками совпадали с теми, которые практиковали миряне, а это значит, что между этими социальными группами не было значительных расхождений в понимании святости. На действиях и на сознании, мирян и клириков почти не отразились постановления Синода. В городе не изобрели новых способов почитания, таким образом, религиозность киевлян была консервативной. Привлечение к почитанию святынь было элементом воспитания детей в православных семьях киевлян, молитва за родственников была возможностью проявить чувства к ним. Семейные связи в почитании святынь не прерывались со смертью или пострижением в монахи кого-то из семьи. Каждый из вариантов почитания святыни повторялся из поколения в поколение, таким образом, в сознании верующих ожидание чуда было тесно связано с приобретенным предшественниками опытом молитв при святыне.

Восстановлена система представлений киевлян о святынях их города, выяснена социальная значимость этих святынь: ожидания богомольцев от обращения к святыне не исчерпывались решением конкретной проблемы. Поиск молитвенной помощи не исключал применения рациональных средств. Круг почитаемых святынь Киева не был замкнут. Без прославления иконы или реликвии чудом было невозможно ее активное почитание. Служители Церкви в повседневной жизни разделяли взгляды мирян на почитание святынь. В Киеве действовала сеть святых мест. Для обеспечения духовных потребностей киевлянам были нужны как «свои» (приходские) святыни, так и более отдаленные. Списки чудотворных икон, в случае распространения сведений об их прославлении, становились важной составляющей в комплексе почитаемых святынь Киева, хотя не всегда надолго. Некоторые списки на очерченный период стали для киевлян самостоятельными святынями. Каждая святыня Киева в глазах киевлян заключала в себе черты местночтимой, к которой можно было обратиться в любой день и с любой молитвой. Вместе с тем в случае опасности для большого количества людей киевляне объединялись для молитвы при главных святынях.

Ключевые слова: Киев (конец XVIII - первые десятилетия ХХ ст.), чудотворные иконы, мощи, православные богомольцы, монастыри, храмы.

Summary

Kizlova Antonina. Kyiv Orthodox Sacred Objects in the Spiritual and Social Life of Kyivans (late 18-th ct. - first decades of 20-th ct.). - Manuscript.

Thesis for obtaining scientific degree of the candidate of historical sciences, specialization 07.00.01 - History of Ukraine. - Kyiv National Taras Shevchenko University - Kyiv, 2010.

Thesis is dedicated to the problem of the miraculous icons and relics of Kyiv perception by the kyivans and value of these sacred objects in the social environment of Kyiv. On the basis of wide circle of sources the topography of the Kyiv orthodox sacred objects in the end XVIII - the first decades of XX ct. was reconstructed, the traditional and new methods of their honoring are certain, the different social levels of perception of sacred objects by the residents of Kiev are shown, and the variantness and changeability in time of place in a temple and thing environment of miraculous icons and relics and factors which influenced on it are analyzed. In particular, the permanent and changeable looks of servants of Church to the sacred objects of their temple, place of these sacred objects in the temple frame of society are found out, the inherent are investigational to the representatives of different social stratums of the kyivans of idea about that, how it is needed to honor sacred objects, the system of general kyivans' opinions about the sacred objects of their city is recovered and social meaningfulness of this sacred objects is found out.

Keywords: Kyiv (late 18-th ct. - first decades of 20-th ct.), miraculous icons, relics, orthodox prayers, monasteries, churches.

Размещено на Allbest.ru