Трансформація моделі соціально-економічного устрою збройних сил Риму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація моделі соціально-економічного устрою збройних сил Риму

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Актуальність теми дослідження. Роль армії в історії Стародавнього Риму важко переоцінити. Державно-правові та соціально-економічні структури завжди знаходились у тісній взаємодії та взаємообумовленості з еволюцією його військової організації.

Реформування збройних сил наприкінці ІІ ст. до н. е. створило можливість для використання їх як знаряддя у становленні диктаторської влади. Оновлення соціальної бази армії та перехід функції її матеріального забезпечення до окремих носіїв імперія розгорнули «вектор відданості» від держави в цілому до окремих полководців, що фактично заклало основу майбутньої політичної трансформації Республіки в Імперію. Залежність імператорської влади від підтримки армії знайшла своє відображення в особливій увазі правителів до соціальних та економічних потреб солдат. Перш за все посилюється роль армії як фактору соціальної мобільності суспільства, значно збільшується її фінансове забезпечення, якісно нових форм набуває ветеранське землеволодіння.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою частиною планів наукових досліджень кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертація виконана у межах комплексної науково-дослідної теми історичного факультету «Історія української державності нової та новітньої доби» (№06БФ046-01).

Об'єктом дослідження виступають збройні сили Стародавнього Риму в період з кінця ІІ ст. до н. е. до початку ІІ ст. н. е.

Предметом дослідження є зміни в системі соціально-економічної організації збройних сил Риму.

Мета роботи полягає у комплексному розкритті соціально-економічних трансформацій, що відбулися в організації римської армії у визначений хронологічний період. Для реалізації цієї мети були поставлені такі завдання:

- проаналізувати джерельну базу та стан наукової розробки теми;

- визначити причини занепаду традиційної цензової моделі військової організації в ІІ ст. до н. е.;

- розкрити сутність реформи Гая Марія та прослідкувати її вплив на подальший розвиток збройних сил Риму;

- з'ясувати особливості впровадження нової системи комплектування армії та охарактеризувати основні періоди оновлення її соціального складу;

- виявити та проаналізувати головні етапи збільшення фінансування армії;

- дослідити процес формування імперської системи матеріального забезпечення армії;

- встановити причини поширення ветеранського землеволодіння в І ст. до н. е.;

- розглянути головні фактори, що обумовили зміни в характері ветеранської колонізації після встановлення принципату;

- з'ясувати, яке місце в структурі римського соціуму займали ветерани.

Хронологічні межі роботи охоплюють період від кінця ІІ ст. до н. е. до 117 р. н. е. Встановлення нижньої межі обумовлене реформами Гая Марія, після яких розпочався процес оновлення системи комплектування та соціального складу армії, а також змінилася її економічна роль. Верхня межа пов'язана з початком правління імператора Адріана, головною доктриною якого став перехід від наступальної стратегії до оборонної. Введення системи місцевого комплектування призвело до оформлення нової соціально-економічної основи збройних сил.

Теоретико-методологічна база. Враховуючи сукупність соціально-економічних трансформацій, що відбувалися як у Римській державі в цілому, так і безпосередньо в організації збройних сил (кінця ІІ ст. до н. е - початку ІІ ст. н. е.) нами було використано цілий комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів. У першу чергу, це аналіз, синтез, індукція та дедукція в дослідженні всього спектру фактологічного матеріалу, з використанням класифікаційних моделей розвитку соціальних груп та економічних формацій. Для вивчення проблеми занепаду традиційного військового устрою, побудованого на майнових класах, а також для розкриття сутності еволюції соціальної організації римської армії нами було використано історико-генетичний метод. Синхронний та діахронний, у поєднанні з історико-порівняльним методом дозволяють виділити та охарактеризувати конкретні соціально-економічні особливості становлення ветеранства у процесі професіоналізації римської армії. Важливе місце в методологічній базі дослідження займають головні принципи системного підходу, де об'єкт, що досліджується, розглядається як сукупність окремих компонентів, що органічно утворюють єдине ціле, яке визначає функціональне призначення як усієї системи, так і її елементів. Водночас кожен компонент виступає ніби система нижчого рівня, частина іншої системи. Складний об'єкт являє собою сукупність систем, вписаних одна в одну. За таким принципом досліджено взаємообумовленість та взаємозалежність економічної і соціальної підсистем у римській державі, які головним чином і визначали ту чи іншу організаційну модель збройних сил Республіки, а згодом і Імперії. Також було застосовано структурний підхід, логічний, хронологічний і проблемно-тематичний методи, базові принципи історизму та науковості.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:

- в роботі комплексно досліджено основні структурні зміни в соціально-економічній організації збройних сил Риму періоду занепаду Республіки та Ранньої Імперії;

- переглянуто традиційний погляд щодо розвитку процесу професіоналізації армії з урахуванням цілісності та взаємообумовленості соціально-політичних та економічних факторів у системі еволюції державного устрою Риму;

- конкретизовано вплив Югуртинської війни (111-105 рр. до н. е.) на особливості реформування Гаєм Марієм римської армії;

- розроблено нові критерії періодизації у фінансовому забезпеченні збройних сил, проаналізовано головні етапи підвищення військової платні та фактори, що безпосередньо впливали на цей процес;

- всебічно розглянуто процес оптимізації матеріального забезпечення армії періоду Ранньої імперії;

- спростовано твердження щодо появи практики земельного забезпечення ветеранів у кінці ІІ ст. до н.е. та доведено, що ці процеси мали місце ще у кінці ІІІ ст. до н.е.;

- запропоновано нове бачення причин поширення ветеранського землеволодіння в І ст. до н. е. Проаналізовано його масштаби, особливості організації, динаміку розвитку та еволюцію після встановлення Принципату.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що отримані в ній результати та положення можна використати у процесі розробки навчальних курсів лекцій, підручників та посібників як з історії Стародавнього Риму в цілому, так і безпосередньо з військової організації античності.

Апробація результатів дослідження здійснена на щорічних наукових конференціях історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Дні науки історичного факультету» та «Шевченківська весна» з 2007 по 2010 рр. А також: міжнародна наукова конференція “Військово-історична наука в Україні та за рубежем: вчора, сьогодні, завтра” на базі історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (21-22 травня 2009 р.); XVI Сергієвські читання (Історичний факультет Московського державного університету імені Ломоносова, 28-30 січня 2009 р.); перша та друга міжнародна наукова конференція «Актуальні питання історії стародавнього світу» на історичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка в 2007 та 2009 рр. Викладені в дисертації положення відображені у чотирьох статтях наукових фахових видань та у тезах наукових конференцій.

У першому розділі «Характеристика джерел та історіографія проблеми» розглядається джерельна база та стан наукової розробки теми.

У підрозділі 1.1. «Джерела» проаналізовано комплекс джерел, що були використані для написання дисертації.

У цілому, джерельну базу дослідження умовно можна поділити на чотири головні групи: наративні, епіграфічні, нумізматичні джерела, а також дані папірології.

До першої групи входять численні твори античних авторів, завдяки свідченням яких ми маємо можливість скласти загальне уявлення про сутність трансформаційних процесів у системі соціально-економічної організації римської армії в зазначений хронологічний період.

Найголовніші відомості про кризу традиційної «цензової» моделі військового устрою містяться у працях Полібія, Тіта Лівія, біографіях Плутарха та інших античних авторів. Події, що безпосередньо передували реформі Гая Марія, а також особливості її впровадження найбільш повно відображені у роботі Гая Саллюстія Кріспа «Югуртинська війна». Особливо важливою та інформативною з погляду характеристики економічних аспектів функціонування римської армії в період раннього Принципату є праця Діона Касія «Римська історія». Вона дозволяє пролити світло на питання фінансування війська та особливості соціального положення ветеранів. Вагомі свідчення для вивчення цього напрямку містяться також у роботах Тацита, Юлія Цезаря, Цицерона та інших авторів.

Дуже важливим джерелом для дослідження процесу поширення ветеранського землеволодіння в І ст. до н. е. є п'ять книг з римської історії Аппіана, що мають назву «Громадянські війни». Їх аналіз дає можливість охарактеризувати особливості впровадження аграрних програм Сулли, Юлія Цезаря та представників ІІ тріумвірату. Також найголовніші відомості стосовно нашої теми містяться у працях Плутарха, Светонія, Йосифа Флавія, Плінія Молодшого, Флора, Авла Гелія, Аврелія Віктора, Валерія Максима, Веллея Патеркула та інших. Абсолютна більшість цих творів вже давно запроваджена до наукового обігу (поч. з кінця ХІХ ст.), що позбавляє автора необхідності докладного джерелознавчого екскурсу.

Однак лише на основі наративних джерел глибоке вивчення трансформації соціально-економічного устрою римської армії неможливе. Велике значення в дослідженні цілого ряду аспектів поставленої проблеми відіграють епіграфічні матеріали. Головною цінністю при вивченні численних написів, відкритих у результаті археологічних робіт, стає можливість заповнення прогалин, що виникають у ході аналізу творів античних авторів. Висока достовірність та інформативність даного типу джерел дозволяє використовувати їх при вирішенні цілого комплексу важливих питань, пов'язаних із соціально-економічними особливостями функціонування збройних сил Риму. Особливу цінність являють матеріали численних військових дипломів, у яких міститься чимало інформації про ключові для нашого дослідження проблеми. Зокрема, ці документи дозволяють пролити світло на ряд дискусійних питань, пов'язаних із роллю армії в економічній системі держави, встановити соціальне походження солдат, розкрити особливості привілейованого статусу ветеранів.

Не менш важливими є також дані папірології, які хоча і не так широко представлені, як епіграфічні матеріали, все ж складають вагому частину джерельної бази. Знайдені папіруси дозволяють внести цінні уточнення при вивченні організації фінансових взаємовідносин між армією та представниками держави на місцевому рівні, охарактеризувати особливості правового положення воїнів після звільнення зі служби.

За допомогою нумізматичних матеріалів ми маємо змогу глибше проаналізувати цілий комплекс проблем, пов'язаних з економічною природою армії в системі Римської держави. Зокрема, дослідження монет, що перебували в обігу в різні хронологічні проміжки часу, металу, з якого вони були зроблені, та території їх поширення дозволяє краще зрозуміти особливості фінансової політики окремих римських імператорів.

Отже, дослідження трансформації моделі соціально-економічного устрою збройних сил Риму кінця ІІ ст. до н. е. - 117 р. н. е. спирається на широку джерельну базу, що дозволяє вирішити всі поставлені завдання.

У підрозділі 1.2. «Історіографія дослідження» - дається огляд праць вітчизняних та зарубіжних дослідників.

Ключовими для розуміння цілого комплексу питань, пов'язаних із римською військовою організацією, є фундаментальні праці істориків античної науки ХІХ - першої половини ХХ ст., що заклали підвалини для подальших досліджень римських військових інститутів. Особливо слід відзначити роботи Е. Гіббона, Р. Віппера, М. І. Ростовцева, Р. Сайма та інших. Одним з перших в світовій науці, хто торкнувся питань, пов'язаних з соціально-економічною організацією римської армії, був Т. Момзен. Його праці, а також дослідження, проведені його учнями А. Домашевським та Ю. А. Кулаковським, заклали важливу наукову базу та стимулювали поглиблення подальшого вивчення не тільки соціально-економічних аспектів функціонування римської військової машини, але і ряду інших важливих питань, пов'язаних з політичною роллю армії, її релігійним життям тощо.

Важливе значення мають також праці другої половини ХХ ст. та сучасні дослідження, які безпосередньо не присвячені римській військовій організації, але відповідно до своєї проблематики висвітлюють окремі аспекти соціально-економічного функціонування армії. Із представників радянської школи варто виділити таких вчених, як М. О. Машкін, А. Ранович, І. С. Свенцицька, О. М. Штаєрман, О. Б. Єгоров, а також сучасних дослідників А. Г. Бандровського, І. П. Сергєєва, О. М. Петречко.

Зважаючи на досить велику кількість публікацій, які безпосередньо присвячені окремим аспектам встановленої теми, із метою їх систематизації, можна умовно поділити праці за проблемно-тематичним принципом на три групи: соціальний напрямок дослідження, питання економічної організації, проблеми ветеранського землеволодіння та місця ветеранів у соціальній структурі Римської держави.

Основний внесок у вивчення питань, пов'язаних із кризою «цензового» військового устрою, оновленням системи комплектування та зміною соціального складу римської армії після реформи Гая Марія у вітчизняній історіографії належить працям A. B. Ігнатенко, М. Тянави, С. Л. Утченка, В. Н. Парфенова, Л. В. Болтинської та іншим. Багато важливих аспектів соціальної організації римської армії розкрито О. В. Махлаюком. У західній науковій літературі ці проблеми відображені у працях Е. Габби, Р. Сміта, Дж. Форні, П. Бранта, Р. Дейвіса, Дж. Паттерсона та інших.

Вагома роль у розробці проблем, пов'язаних із економічною складовою функціонування збройних сил Риму належить працям Р. Елстона, Р. Уотсона, Х. Борена, Дж. Уайтхорна, М. Спейдела та інших.

Дослідженням питань, пов'язаних із ветеранською колонізацією та місцем відставних воїнів у соціальній структурі Римської держави займалися такі радянські вчені, як Ю. К. Колосовська, О. B. Колобов, A. A. Шаблін, Е. М. Штаєрман та інші. Західна історіографія представлена роботами Г. Альфельді, Р. Уотсона, П. Бранта, Р. Ренза, Р. Дейвіса, М. Спейдела, Л. Вержховського, Дж. Манна, С. Уеллса, Л. Кеппі та іншими.

Завершуючи огляд західної історіографії, необхідно вказати на ще один важливий аспект, що характеризує досягнутий нею новий якісний рівень. Здобутками останніх років стали праці, в яких за наявності величезної кількості систематизованої джерельної бази та дослідницьких надбань попередників, історики, що спеціалізуються на конкретних питаннях військової організації, об'єднуючись в авторські колективи, намагаються відобразити в одній праці всі аспекти функціонування римської армії.

Таким чином, окремі аспекти соціально-економічного устрою римської армії мають тривалу історію дослідження, результати якого відбиті у численних працях. Водночас, аналіз наукової літератури дозволяє зробити висновок, що в історіографії залишається багато проблемних та дискусійних питань, що за наявності оновлених джерельних даних, а також при використанні комплексних підходів, ми спробуємо дослідити.

Другий розділ «Еволюція соціальної організації римської армії» поділяється на три підрозділи. У підрозділі 2.1. «Занепад «цензового» військового устрою в ІІ ст. до н. е.» проаналізовано головні причини, що обумовили кризу традиційної римської військової організації. Встановлено, що з початком ІІ ст. до н. е. Рим перетворюється на велику середземноморську державу. Майже безперервні військові конфлікти стали рушійною силою у процесі розвитку рабовласництва, яке набуває класичної форми. Війни давали Риму колосальну здобич та дешеву робочу силу, які використовувалися нобілітетом для посилення економічного тиску на дрібних виробників, виснажуючи селянські господарства. У результаті тривалого процесу розорення та обезземелення значної кількості малих власників, що складали основу римського війська все більш відчутною стає проблема комплектування армії.

Також у цьому підрозділі висвітлено спроби прогресивної частини римського нобілітету подолати чи хоча би призупинити процес розкладу цензової військової організації.

Підрозділ 2.2. «Реформування збройних сил Риму в кінці ІІ ст. до н. е.» присвячений дослідженню структурних змін у системі організації римської армії в ході реформи Гая Марія. З'ясовано, що Югуртинська війна (111-105 рр. до н. е.) остаточно продемонструвала всю глибину та системність кризи цензового військового устрою. Тотальна корупція в рядах вищих чиновників та армійських офіцерів, небувале падіння військової дисципліни та, як наслідок, численні поразки від зухвалого ворога сколихнули римську громадськість, яка вимагала покарання винних. Вище військове керівництво, що традиційно формувалося із представників знатних римських родин, втратило довіру плебсу. За сприятливої ситуації демократичній партії вдалося провести на консульських виборах свою людину - досвідченого у військовій справі та плебея за походженням Гая Марія. Спираючись на народну підтримку та потребуючи поповнення військових сил для завершення війни з нумідійським царем Югуртом, Марій уперше в римській історії запропонував відмовитися від цензового принципу при комплектуванні легіонів, дозволивши всім бажаючим громадянам поповнити ряди армії. Політика матеріального стимулювання сприяла стрімкому притоку до війська неімущих прошарків римського суспільства, що створило основу для розвитку подальшого процесу професіоналізації збройних сил.

У підрозділі 2.3 «Оновлення системи комплектування та соціального складу армії» розглянуто особливості впровадження нової практики поповнення легіонів, встановлено та охарактеризовано три головні етапи оновлення їх соціального складу. Закріпленню нової моделі комплектування армії значною мірою сприяла кімвро-тевтонська загроза, численні втрати живої сили в результаті ряду поразок, що зазнали римляни від цих войовничих племен, ще з більшою гостротою поставили питання забезпечення армії людськими ресурсами. За таких обставин залучення неімущих громадян до служби не тільки не обмежується, а й набуває ще більш динамічного розвитку та протягом І ст. до н. е. стає повсякденною нормою. Важливою особливістю є той факт, що загальна військова повинність не була офіційно скасована та продовжувала існувати ще принаймні до початку ІІ ст. н. е., відіграючи допоміжну роль поряд із вербуванням добровольців.

Третій розділ «Зміни у системі матеріального забезпечення збройних сил Риму» містить два підрозділи. У підрозділі 3.1. «Збільшення фінансування армії у процесі її професіоналізації» аналізуються головні етапи підвищення військової платні (stipendium) та фактори, що безпосередньо впливали на цей процес. Розглянуто питання диференціації дохідної частини офіцерського та рядового складу, а також різницю в оплаті між різними військовими формуваннями: преторіанцями, легіонерами та вояками допоміжних частин (auxilia). Встановлено, що до реформи Гая Марія служба в армії розглядалася, насамперед, як обов'язок, а не професійна діяльність, і тому питання фінансового забезпечення війська довгий час залишалося статичним. Після реорганізації, проведеної в кінці ІІ ст. до н. е., із розвитком процесу професіоналізації інституту армії ця проблема набула якісно нового значення.

Підрозділ 3.2. «Формування імперської системи матеріального забезпечення армії» присвячений дослідженню процесу становлення імперської системи утримання збройних сил. Встановлено, що проведені Августом військові реформи остаточно закріпили за армією професійний статус та сприяли упорядкуванню ряду проблемних питань, пов'язаних з її функціонуванням. Важливою складовою цього процесу виступають такі заходи, як встановлення сталої кількості діючих військових підрозділів, що дислокувалися на території всієї імперії, а також визначення термінів тривалості служби, що дозволило запровадити економічне планування з відповідним акумулюванням необхідних ресурсів. Потреба в оптимізації всебічного матеріального забезпечення армії призводить до виникнення відлагодженої організаційної системи, головними елементами якої стають державна податкова політика та система товарних закупівель. Розглянуто розвиток процесу монополізації державою постачання необхідних для армії ресурсів, а також регіональна роль у загальній структурі утримання військових формувань.

Четвертий розділ «Становлення ветеранства у процесі реорганізації римської армії: соціально-економічна характеристика» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 4.1. «Розширення практики наділення ветеранів земельною власністю як винагороди за службу (кін. ІІ ст. - 27 р. до н. е.)» висвітлено головні причини появи масового ветеранського землеволодіння та охарактеризовано основні періоди його розвитку. З'ясовано, що виникнення цього явища хронологічно можна віднести до кінця ІІІ ст. до н. е. Наявні джерельні дані дозволяють нам не погодитися із твердженнями ряду дослідників, що відносять появу цих процесів лише до кінця ІІ - І ст. до н. е. На нашу думку, у цей пізніший період доречніше говорити про розширення або про появу масового ветеранського землеволодіння. Криза традиційної республіканської полісної організації та пошуки шляхів еволюції політичної системи сформували сприятливий ґрунт для посилення політичної та, як наслідок, соціально-економічної ролі армії в державі. Цілком логічним наслідком цих процесів стає масове ветеранське землеволодіння, форсоване зміною соціального складу римського війська. Неімущі соціальні елементи, що заповнили легіони після реформи Гая Марія, вимагали від своїх полководців «гідної» винагороди, якою мала стати розподілена між ними земельна власність. У даному підрозділі досліджено також особливості впровадження аграрних програм Луція Корнелія Сулли, Гая Юлія Цезаря та представників другого тріумвірату.

Підрозділ 4.2. «Розвиток ветеранської колонізації після встановлення Принципату (27 р. до н. е - 117 р. н. е.)» присвячений аналізу структурних змін у системі ветеранського землеволодіння після реформ, проведених Цезарем Августом. Розглянуто головні відмінності в характері ветеранської колонізації, що відбувалася у межах Італії та на території римських провінцій. Встановлено, що хоча досить тривалий час ветеранські угіддя на Апеннінському півострові залишалася зоною панування дрібного та середнього землеволодіння, все ж вони так і не змогли перетворитися на ефективні економічні одиниці. Із більшим бажанням відставні воїни оселялися у провінціях, де вони складали окрему єдину общину, яка спільно вирішувала питання економічного характеру. Колонії ветеранів римської армії, що розміщувалися на території провінцій, виконували ряд важливих функцій, найголовнішими з яких стали оборонна (укріплені форпости на ворожій території, військовий резерв) та романізуюча (поширення культурного та релігійного впливу римського світу). Із початком ІІ ст. н. е. ветеранська колонізація майже повністю припиняється після введення імператором Адріаном системи місцевого комплектування армії, солдати, що походили із прикордонних провінцій, після проходження служби отримували земельні наділи у своїх рідних общинах безпосередньо біля лімесу.

Підрозділ 4.3. «Ветерани армії у структурі римського соціуму» присвячений дослідженню проблеми виникнення та еволюції ветеранства як окремої соціальної групи. Розглянуто привілеї та особливості правового статусу, що відрізняли відставних воїнів від інших прошарків римського суспільства. Появу терміну veteranus хронологічно можна віднести лише до другої половини І ст. до н. е., адже до цього у джерелах зустрічаються інші назви, як наприклад, evocatus або emeritus. Уже в період ІІ тріумвірату за ветеранами було юридично закріплено цілий комплекс прав та привілеїв, які поступово доповнювалися імператорами протягом І ст. н. е. Починаючи з 5 р. н. е., легіонери мали прослужити 20 років на основній службі та ще додатково 5 років у привілейованих ветеранських когортах, після чого отримували почесну відставку (honesta missio), що супроводжувалася цілим рядом економічних (immunitas) та юридичних (beneficia) привілеїв і дозволяла інтегруватися до римського суспільства у достатньо привілейованому статусі. Військові дипломи свідчать, що ветерани, їхні батьки, дружини та діти були звільнені від сплати податків, їхні домівки були вільні від постою, а також їх не мали права змусити виконувати громадські роботи (munera). Самі ветерани із вказаними рідними мали право бути зарахованими до будь-якої вибраної ними триби. Виконання магістратур або жрецьких обов'язків, що, як правило, передбачало великі фінансові витрати, могло здійснюватися тільки за згодою ветерана. У будь-якому регіоні імперії вони користувалися правом potestas, перебуваючи під захистом та судовою юрисдикцією римських магістратів, і у випадку можливого застосування до них насильства завжди могли вимагати відшкодування за lex Iulia de vi publica. Привілейоване становище відставних воїнів проявлялося також в особливих зауваженнях щодо реалізації до них кримінального права. Ані ветерани, ані їхні діти не могли бути засуджені до ганебних громадських робіт та до примусової праці у шахтах. Їх не мали права стратити шляхом забиття до смерті палицями або через розшматування на арені дикими звірями, що вважалося нижче їхньої гідності. Привілейоване становище ветеранів у суспільстві дозволяло їм почувати себе на вершині соціальної ієрархії, оскільки у Римській державі абсолютна більшість населення не тільки не мала подібних переваг, а й узагалі прав повного громадянства.

У висновках представлені основні результати дослідження, що виносяться на захист:

- З'ясовано, що окремі аспекти визначеної теми вже висвітлювалися в науковій літературі, починаючи з кінця ХІХ ст. Однак існуючі вітчизняні та зарубіжні дослідження здебільшого не мають узагальнюючого характеру, розкривають сутність лише окремих проблем, не подають комплексного аналізу трансформаційних процесів у системі соціально-економічної організації римської армії визначеного періоду. Водночас значна частина гіпотез та висновків, представлених у цих працях, потребує критичного перегляду у зв'язку з появою нових епіграфічних даних. Джерельна база з даного дослідження є досить широкою, різноплановою та репрезентативною, що дозволяє достатньо повно вирішити всі поставленні завдання.

- Встановлено, що головними причинами занепаду традиційної цензової моделі військової організації в ІІ ст. до н. е. стають наступні фактори:

· Загарбницька політика Риму сприяла захопленню колосальних багатств та значному збільшенню кількості рабів - дешевої робочої сили, експлуатація яких використовувалася нобілітетом для посилення економічного тиску на дрібних виробників, виснажуючи селянські господарства.

· Довгі роки, проведені на військовій службі далеко за межами Італії, подовгу відривали селян від їхніх господарств, що у багатьох випадках завершувалося розоренням.

· Втрачаючи землю, а разом із нею й інше своє нерухоме майно, римські громадяни-власники перетворювались на пролетаріїв і втрачали право служити в армії.

· Загрозливою проблемою стала втома суспільства від мілітариської політики знаті, що вилилося у суцільне небажання селян призиватися до війська. Повсякденною практикою стають такі ганебні явища, як ухиляння від військових наборів, дезертирство, бунти, корупція. Усе це суттєво підірвало військову дисципліну та обумовило відчутне послаблення військової міці Римської держави.

· Результатом цього стала системна проблема поповнення армії, стара «цензова» модель військової організації виявилася не пристосованою до нових соціально-економічних умов часу.

- Зроблено висновок, що в основу реформи Гая Марія було покладено принцип, згідно з яким всі бажаючі громадяни Риму отримували право служити в армії, що суперечило віковій традиції військової організації. Допуск до служби неімущих прошарків римського суспільства вирішував дві головні проблеми: забезпечення армії людськими ресурсами та послаблення соціальної напруги в ході вирішення економічних проблем, зокрема, зменшувалося масове безробіття розорених селян. Реформа Гая Марія відіграла ключову роль в процесі становлення професійної армії в Стародавньому Римі.

- В результаті дослідження з'ясовано, що першим етапом оновлення соціального складу армії стає допуск до служби таких категорій римського суспільства, як capite censos, тобто найбідніших громадян, що не входили до жодного з п'яти майнових класів, встановлених ще шостим римським царем Сервієм Тулієм. Наступним кроком стали події Союзницької війни (91-88 рр. до н. е.), коли право служити в легіонах отримала переважна більшість союзників-італіків. І нарешті, третьою складовою цього процесу стає включення до легіонів людей, що не мали римського громадянства та етнічно належали до тих народів, яких римляни традиційно зневажали як варварів.

- Доведено, що головною причиною трансформації традиційної моделі фінансового забезпечення армії, згідно з якою stipendium забезпечував лише мінімальні потреби солдат, виступає процес професіоналізації римського війська, в основу якого лягла реформа, проведена Гаєм Марієм наприкінці ІІ ст. до н. е. З'ясовано, що збільшення солдатської платні відбувалося в декілька етапів. Аналіз джерел дозволяє дійти висновку, що перше значне збільшення було запроваджене Юлієм Цезарем у ході його Галльських кампаній. Він увів дві річні виплати stipendium замість однієї, встановивши розмір другої в еквіваленті до першої, що склало у сумі 240 denarium на рік. У ході дослідження виявлено, що друге збільшення платні, імовірно, відбулося за імператора Августа, який провів грошову реформу, зробивши переоцінку вартості денарія стосовно асса. Один денарій, що раніше дорівнював 10 ассам, після переоцінки становив уже 16 ассів. Тобто колишні 120 денаріїв, що складали один stipendium зменшилися до 75. Відтак, подвоєна Цезарем платня за новим курсом мала складати 150 денаріїв. Для заспокоєння невдоволень, спричинених зниженням курсу, Август увів третю виплату stipendium за рік, що була рівнозначною першим двом, тобто додав ще 75 денаріїв. Таке підвищення пояснює відому із джерел суму в 225 денаріїв. Третій та останній етап припадає на період правління імператора Доміціана, який запровадив четверту річну виплату, збільшивши платню до 300 денаріїв на рік. Встановлено, що розмір військової платні суттєво диференціювався в залежності від типу підрозділу, в якому проходив службу солдат. Найбільший stipendium виплачувався воїнам преторіанських когорт, удвічі менше отримували легіонери та втричі менше піхотинці допоміжних частин. Різниця у виплатах між рядовим та офіцерським складом була ще більш вражаючою: звичайний центуріон у легіоні заробляв у 18 разів більше від рядового солдата.

- Досліджено, що після захоплення одноосібної влади Октавіаном Августом та становлення політичної системи принципату, за армією остаточно закріплюється професійний статус, відбувається регламентація та легалізація ряду іманентних практик, які протягом І-го ст. до н. е. стали повсякденною нормою військової організації. Функція матеріального забезпечення збройних сил віднімається у окремих полководців та передається виключно державі за безпосереднім контролем принципса. Утримання армії переростає в головну статтю видатків державного бюджету, у відповідності до чого активно розвивається процес оптимізації матеріального забезпечення: створюється система державних закупівель, отримання ряду ресурсів та виконання спеціалізованих робіт здійснюється за допомогою поліфункціонального використання військовослужбовців, що дозволяло заощаджувати величезні кошти. З'ясовано, що Римська держава, а точніше її представники, великими замовленнями не тільки впливали на вартість необхідних товарів, але й також забезпечували певну одноманітність у їх вигляді та якості. Встановлено, що витрати на утримання армії в період її пересування лягали на ті регіони, через які проходили солдати, такі видатки ставали частиною регулярних податків і додавалися до податкового навантаження певного регіону. Доведено, що саме вдала система балансування, що базувалася на структурному розподілі усіх необхідних витрат між центром та провінціями, дозволяла підтримувати відносно стабільну економічну ситуацію в цілому.

- Встановлено, що до реформи Гая Марія основу римської армії складали громадяни-власники, які відповідно до цензових категорій, встановлених ще VI римським царем Сервієм Тулієм, володіли необхідною кількістю матеріального забезпечення, тобто мали земельну власність. Але, починаючи з ІІ ст. до н. е. внаслідок зміни зовнішньополітичного становища Римської держави, а також внутрішньоекономічних процесів, активізується процес обезземелення та зубожіння римського селянства - основи «цензової» армії. Доведено, що саме з цих причин ще задовго до реформи Гая Марія виникає потреба забезпечення земельною власністю ветеранів . З'ясовано, що внаслідок збільшення політичної ролі армії, значна частина якої вже з початку І ст. до н. е. складалася із неімущих громадян, матеріальні вимоги воїнів невпинно зростають. Оскільки земля у свідомості римлян завжди сприймалася не тільки як джерело прибутку, але і як першочерговий засіб для існування, цілком логічним стає прагнення воїнів забезпечити свою матеріальну базу у формі земельної власності після звільнення з армії. Перебуваючи у прямій залежності від підтримки війська, полководці-диктатори були змушені виконувати вимоги солдат. Встановлено, що реалізація аграрних програм в окремі періоди І ст. до н. е. передбачала різні методи. Представники ІІ тріумвірату значною мірою продовжили та розвили принципи колонізаційної політики, запроваджені Луцієм Корнелієм Суллою, в основі яких лежало прагнення швидкого задоволення матеріальних потреб воїнів за рахунок передачі їм конфіскованого майна. Спроба Юлія Цезаря сформувати спеціальний земельний фонд шляхом купівлі необхідних ділянок потребувала значного проміжку часу та, по суті, не відповідала конкретним вимогам часу. Шлях насильницького перерозподілу в часи постійних громадянських війн, продуктом яких ставали величезні армії, що вимагали землі та грошей, виявився фактично безальтернативним.

- З'ясовано, що проведені Октавіаном Августом військові реформи сприяли упорядкуванню в цілому хаотичного процесу ветеранської колонізації періоду занепаду Республіки.

Було здійснено значне скорочення загальної чисельності війська та створено спеціальні державні фонди для забезпечення матеріальних потреб армії. Відбувається остаточне оформлення постійно діючої армії з чітко визначеною кількістю легіонів та термінами проходження служби, що дозволило впровадити економічне планування з відповідним акумулюванням необхідних ресурсів. У зв'язку з цим змінюється сам характер ветеранської колонізації, оскільки проведені реформи зняли проблему масових демобілізацій та дозволяли відмовитися від практики насильницьких конфіскацій, характерних для І ст. до н. е. Встановлено, що з початком ІІ ст. н. е. ветеранська колонізація майже повністю припиняється. До 117 р. н. е. абсолютна більшість провінційних територій вже була розмічена та занесена до відповідних облікових списків, тому розселення на них ветеранів вимагало все більших фінансових витрат. Після введення імператором Адріаном системи місцевого комплектування армії солдати, що походили із прикордонних провінцій, після проходження служби отримували земельні наділи у своїх рідних общинах безпосередньо біля лімесу.

- Зроблено висновок, що після завершення служби солдати римської армії мали можливість влаштувати своє цивільне життя за найбільш прийнятною для кожного воїна схемою. У будь-якому випадку, чи то поселення в колонії, що передбачало землеробську працю, чи проживання в якомусь місті або канабі, де пріоритетом ставала торгівля та ремесло, було забезпечено відповідною фінансовою базою та цілим комплексом виняткових прав. Привілейоване становище ветеранів в суспільстві дозволяло їм почувати себе на вершині соціальної ієрархії, оскільки у Римській державі абсолютна більшість населення не тільки не мала подібних переваг, а й узагалі прав повного громадянства. Виявлено, що на початку ІІ ст. н. е. за допомогою різного роду бюрократичних хитрощів органи місцевого самоврядування посилюють політику нівелювання пільгового становища ветеранів. Не дивлячись на той факт, що ця частина суспільства традиційно вважалася соціальною опорою влади та невід'ємним компонентом у системі державної безпеки, вона все ж не змогла перетворитися на еліту та створити дієві інститути по захисту своїх прав.

збройний цензовий реформа

Література

1. Оновлення системи комплектування та соціального складу римської армії в кінці ІІ-І ст. до н. е. / Пількевич Андрій Леонідович // Університет. - 2009. - № 1. - C. 115-122 .

2. Армія в соціально-економічній політиці ІІ тріумвірату / Пількевич Андрій Леонідович // Етнічна історія народів Європи. - 2009. - № 28. - C. 146-153.

3. Розвиток ветеранського землеволодіння в І ст. до н. е. / Пількевич Андрій Леонідович // Гілея. - 2009. - № 26. - C. 5-12

4. Ветерани армії в структурі римського соціуму (І ст. до н. е. - початок ІІ ст. н. е.) / Пількевич Андрій Леонідович // Гілея. - 2010. - № 34. - C. 19-27.

Размещено на Allbest.ru