Ришельєвський ліцей в соціально-культурних процесах Південної України (перша – друга третини ХІХ ст.)

18

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Бориса Грінченка

УДК 37:94«1817/1865»:304.2(477.7)(043.3)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Ришельєвський ліцей в соціально-культурних процесах Південної України (перша - друга третини ХІХ ст.)

Ковальов Євген Аркадійович

Київ - 2010

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі історії України і методики навчання Київського університету імені Бориса Грінченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент Зінченко Арсен Леонідович, завідувач кафедри історії України і методики навчанняКиївського університету імені Бориса Грінченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Путро Олексій Іванович, завідувач кафедри суспільних наук Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв кандидат історичних наук Донік Олександр Миколайович, старший науковий співробітник відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України

Захист відбудеться «10» червня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.133.02 в Київському університеті імені Бориса Грінченка (м. Київ, вул. Воровського, 18/2).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського університету імені Бориса Грінченка (м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 13^б).

Автореферат розіслано «08» травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат педагогічних наук, доцент Голованов С.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Освіта та наука є базовими соціокультурними інститутами.

Освітянська й наукова інтелігенція є однією з рушійних сил соціокультурного процесу.

У такому контексті набуває актуальності проблема системотвірної ролі вищих навчальних закладів у соціокультурних процесах, зокрема, як осередків соціалізації та інкультурації молоді.

Важливими аспектами історичного дослідження цієї проблеми є формування у нових поколіннях ментальних настанов і соціальної ідентичності, виявлення мотивів і способів поведінки студентства в соціумі, а також суспільна та культурна активність науково-педагогічної спільноти.

Вивчення соціокультурних процесів повинно відбуватися з урахуванням їх регіональної специфіки.

Особливо це стосується нової історії України, характерною рисою якої був розвинутий регіоналізм.

Регіони, в тому числі Північне Причорномор'я (Південна Україна або, за офіційною російською урядовою назвою - Новоросійський край), мали суттєві відмінності в соціальній структурі населення, його ментальності, економічних відносинах.

Південь України, зокрема, в цей час відрізнявся поліетнічністю і полікультурністю, динамізмом соціально-економічного розвитку.

Дослідницьке значення теми посилюється необхідністю поглибленого вивчення загальних тенденцій і регіональних особливостей освітньої політики як інструменту державного впливу на соціум.

Отже, актуальність теми обґрунтована потребою всебічного дослідження ролі вищих шкіл у соціокультурних процесах на регіональному рівні. Саме тому дисертант обрав для вивчення Ришельєвський ліцей - перший вищий навчальний заклад у Південній Україні (в Одесі).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках науково-дослідної теми «Теорія і практика професійної підготовки вчителя в системі неперервної педагогічної освіти» (державний реєстраційний номер 01060U12171), яку включено до тематичного плану Київського університету імені Бориса Грінченка.

Метою дослідження є комплексне вивчення історії Ришельєвського ліцею в контексті соціально-культурних процесів Півдня України й освітньої політики Російської імперії. Відповідно до мети сформульовано дослідницькі завдання:

проаналізувати стан наукової розробки теми;

охарактеризувати джерельну базу теми дослідження;

дослідити передумови виникнення ліцею;

виявити основні етапи й тенденції розвитку ліцею;

розкрити причини перетворення ліцею на Новоросійський університет;

визначити місце ліцею у громадсько-політичному й культурному житті Південної України.

Об'єктом дослідження є Ришельєвський ліцей як соціокультурний феномен.

Предметом дослідження є роль Ришельєвського ліцею в соціальних та культурних процесах Півдня України.

Хронологічні межі: від виникнення в Одесі перших шкіл, що були попередниками Ришельєвського ліцею (початок ХІХ ст.), і до перетворення ліцею на Новоросійський університет (1865 р.).

Територіальні рамки: м. Одеса та Південна Україна.

Методологія дослідження заснована на принципах історизму та системності, які передбачають підхід до історичних явищ як до структурованих систем, що розвиваються, змінюючись у часі. Вивчення об'єкту здійснюється через описування й пояснювання. Дослідницькі завдання обумовили комплексне використання таких методів історичної науки:

- класифікування - для систематизації історичних джерел, фактів і явищ;

- періодизації - для виділення окремих стадій у розвитку досліджуваного об'єкту;

- історико-генетичного - для з'ясування причинно-наслідкових зв'язків між історичними фактами;

- історико-порівняльного - для виявлення загального й особливого в історичних явищах;

- історико-статистичного - для опрацювання кількісної інформації.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням ролі Ришельєвського ліцею в соціокультурних процесах Південної України.

Дисертантом вперше обґрунтовані положення, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

Ришельєвський ліцей утворився і розвивався в контексті міжкультурного діалогу, характерного для формування поліетнічної регіональної громадської спільноти Південної України, а також політико-ідеологічної боротьби між угрупованнями у правлячій еліті Російської імперії;

з другої половини 20-х рр. ХІХ ст., згідно з засадами освітньої політики уряду Російської імперії, ліцей став осередком русифікації Південної України;

ідеологічна основа навчання і виховання ліцеїстів визначалася відповідно до урядових пріоритетів в освітній політиці з урахуванням регіональних особливостей Півдня України (російський консервативний монархічний націоналізм у поєднанні з локальним патріотизмом);

ліцейська освіта спрямовувалася на успішну соціалізацію та інкультурацію молоді переважно з чиновницько-поміщицького середовища;

перетворення ліцею на Новоросійський університет стало закономірним наслідком розвитку цього навчального закладу, оскільки форми й зміст навчального процесу в ліцеї на середину ХІХ ст. уже не задовольняли зростаючого попиту на підготовку висококваліфікованих фахівців для адміністрації та економіки краю (ліцейська освіта не набула чіткої спеціальної спрямованості, переважала загальноосвітня підготовка);

вчені, які працювали в ліцеї, започаткували систематичні краєзнавчі дослідження Причорноморського регіону, як гуманітарного, так і природничого спрямування, чим зробили значний внесок у розвиток науки;

матеріальний та кадровий потенціал ліцею став сприятливою основою для подальшого розвитку вищої школи в Одесі.

Практичне значення роботи полягає у тому, що матеріали й висновки, подані у дисертації, можуть використовуватися:

- при підготовці узагальнюючих наукових праць з соціокультурної історії України;

- в освітологічних студіях, у дослідженнях з історичної регіоналістики, краєзнавства, біографістики й просопографії щодо Південної України, а також при створенні відповідних тематичних бібліографічних покажчиків;

- для популяризації культурно-освітніх здобутків Ришельєвського ліцею.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації були обговорені на засіданні кафедри історії України і методики навчання Київського університету імені Бориса Грінченка, оприлюднювалися на міжнародних наукових конференціях «Знаки питання в історії України: особа і суспільство в історико-культурному просторі» (Ніжин, 2008 р.), «1020-річчя історії шкільної освіти в Україні: традиції, сучасність і перспективи» (Київ, 2009 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації було опубліковано 3 статті у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження.

Матеріал викладено за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і досліджень.

Обсяг дисертації становить 190 сторінок. Обсяг списку використаних джерел і досліджень складає 31 сторінку й налічує 321 найменування.

Основний зміст дисертації

Вступ: обґрунтовуються вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання, хронологічні й територіальні межі дослідження, з'ясовуються дослідницькі методи, наукова новизна та практичне значення дисертації.

Перший розділ: «Джерела та історіографія» - оцінюється стан наукової розробки теми й розглядається джерельна основа дослідження.

Перший підрозділ: «Джерела» - досліджується комплекс документів, в яких відобразилася діяльність Ришельєвського ліцею.

Джерела з історії ліцею залежно від форми й змісту поділено на шість видів: нормативні акти, матеріали діловодства, періодична преса, статистико-описові матеріали, документи особового походження, наукові праці.

Нормативні акти визначали устрій навчального закладу, повноваження його адміністрації, регламентували порядок навчання, права та обов'язки викладачів й учнів.

Це були статути, укази, положення, повеління, інструкції, розпорядження. Вони систематично публікувалися в «Повному зібранні законів Російської імперії» та в періодичних виданнях Міністерства народної освіти.

Матеріали діловодства є поточною документацією, що велася в ліцеї та в адміністративних інстанціях в системі Міністерства народної освіти. Це звіти, журнали, донесення, рапорти, програми, формулярні списки про службу. Справочинні матеріали по ліцею зберігаються в Державному архіві Одеської області (ф. 44 - Ришельєвський ліцей) і в Російському державному історичному архіві в Санкт-Петербурзі (ф. 732 - Головне правління училищ, ф. 733 - Департамент народної освіти, ф. 734 - Учений комітет Міністерства народної освіти, ф. 737 - Комітет для влаштування навчальних закладів, ф. 744 - Укази й доповіді по Міністерству народної освіти, ф. 1263 - Комітет міністрів).

Для дослідження ролі викладачів і студентів ліцею в громадському житті важливе значення мають документи з фондів місцевих адміністративних установ: у Державному архіві Одеської області - Управління новоросійського та бессарабського генерал-губернатора (ф. 1), Канцелярії одеського градоначальника (ф. 2), Канцелярії одеського військового губернатора (ф. 457), в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві - Штаб-офіцера корпусу жандармів у м. Одесі (ф. 1252).

У періодичних виданнях (газетах, журналах, календарях, альманахах) містяться інформаційно-аналітичні матеріали, що стосуються ліцею. До цієї групи джерел належить періодика, яка видавалася самим ліцеєм: «Новоросійські календарі» (1838 - 1865 рр.), газета «Одеський вісник» (за 1858 р.), а також періодичні видання Міністерства народної освіти: «Періодичне писання про успіхи народної освіти» (1803 - 1817 рр.), «Журнал Департаменту народної освіти» (1821 - 1823 рр.), «Записки Департаменту народної освіти» (1825 - 1828 рр.), «Журнал Міністерства народної освіти» (з 1834 р.). Численні матеріали про ліцей публікувалися на шпальтах місцевої газети «Одеський вісник».

Преса є цінним джерелом для вивчення соціальної репутації ліцею та для з'ясування місця цього навчального закладу в громадсько-політичному й культурному просторі Південної України.

Статистико-описові матеріали містять кількісні дані про ліцей. Серед цієї групи джерел найбільшою інформаційною насиченістю відзначаються «Історичні записки» за підсумками академічних років, в яких є докладні відомості про адміністративні розпорядження по ліцею, зміни в особовому складі педагогів і студентів, наукові заняття викладачів і ліцеїстів, стан бібліотеки, навчальних кабінетів, лабораторій, колекцій. Докладні описи ліцею публікувалися на сторінках «Новоросійських календарів».

Документи особового походження відображають враження сучасників про ліцей. Це мемуари, щоденники, листування. Спогади про ліцей залишили як його викладачі (М.Н. Мурзакевич, П.Д. Селецький, О.І. Георгієвський), так і колишні вихованці та студенти (О. Сумароков, Ю. Дунін-Карвицький, Т.Т. Єж, М.В. Шимановський, О. Бржосньовський, М.Є. Славинський, Є.Ф. Клименко, В.Ф. Докс, К.Й. Лисаковський). Значна частина цієї мемуаристики залишається неопублікованою. Зберігся великий масив листування викладачів, ліцеїстів, їх батьків і родичів, а також державних і громадських діячів, що мали стосунок до ліцею. Лише мала частина цього епістолярного спадку була опублікована (листування Д.Ш. Ніколя, Е.Й. Ришельє, М.С. Воронцова). Більшість документів особового походження розосереджена по архівних і бібліотечних сховищах (переважно у фондах відділів рукописів Російської національної бібліотеки імені М.С. Салтикова-Щедріна й «Пушкінського дому» в С.-Петербурзі, Російської державної бібліотеки в Москві). Інформативністю відрізняються записки російських та іноземних мандрівників К.М. Батюшкова, Ю. Сенковського, М. Холдернесс, Е. Грельє, Е. Хендерсона, Р. Пінкертона, Р. Лайелла, Е. Мортона, які, відвідуючи Одесу, оглядали ліцей і збирали про нього відомості у місцевих мешканців.

Наукові праці ліцейських вчених дозволяють судити про їхній внесок у розвиток різних галузей науки.

Доведено, що джерельна база є достатньо інформативною для вирішення дослідницьких завдань, сформульованих у вступі.

Другий підрозділ: «Історіографія» - характеризуються дослідження, присвячені історії Ришельєвського ліцею.

Вивчення історії ліцею розпочали викладачі цього навчального закладу М.Н. Мурзакевич та Й.Г. Михневич, які мали можливість користуватися матеріалами ліцейського архіву. Вперше систематично історія ліцею була викладена в працях Й.Г. Михневича Михневич И. Исторический взгляд на учебные заведения Новороссийского края и Бессарабии / И. Михневич // Новороссийский календарь на 1844 год. - Одесса, 1843. - С. 313 - 360. Його ж. Исторический обзор сорокалетия Ришельевского лицея / И. Михневич. - Одесса, 1857. - 200 с., який показав, що ця школа при створенні одержала оригінальний устрій і не була схожа на інші освітні заклади Російської імперії, але згодом зазнала уніфікації з загальноросійською шкільною системою і поступово наближалася до рівня університетів. Праці Й.Г. Михневича насичені статистичними відомостями, тому зберігають цінність як довідникові видання.

А.О. Скальковський, фундатор наукового одеського краєзнавства, увів історію ліцею в контекст історії Одеси й Північного Причорномор'я Скальковский А.А. Первое тридцатилетие истории города Одессы: 1793 - 1823 / А.А. Скальковский. - Одесса, 1837. - 296 с. Його ж. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края: 1730 - 1823 / А.А. Скальковский. - Ч.2. - Одесса, 1838. - 351 с.. Йому належить низка розвідок з історії народної освіти у цьому краї, в яких високо оцінюється культурно-просвітницька роль ліцею Скальковский А.А. Участие Одессы в подвигах на поприще наук, отечественной истории и словесности / А.А. Скальковский // Сын отечества. - 1842. - Ч. 3. - № 6. - Отд. 5. - С. 19 - 68. Його ж. Общественное образование Новороссийского и Бессарабского края в 1840 годах / А.А. Скальковский // Журнал Министерства народного просвещения. - 1847. - Ч. LIV. - № 6. - Отд. 5. - С. 27 - 60. Його ж. Материалы для истории образования в Одессе / А.А. Скальковский // Труды Одесского статистического комитета. - 1867. - Вып. 2. - С. 93 - 124..

У другій половині ХІХ ст. історики й публіцисти багато уваги приділяли особі першого директора ліцею французького емігранта абата Д.Ш. Ніколя, його педагогічній системі, впливу на виховання й освіту російської аристократії, значенню в громадсько-політичному й релігійному житті Росії кінця XVIII - початку ХІХ ст. Біограф-панегірист Д.Ш. Ніколя французький католицький священик З. Фраппа висвітлив його діяльність на посаді директора ліцею в контексті політико-ідеологічної боротьби, яка точилася у верхах російського суспільства в другій половині 1810-х рр. Frappaz [Z.] Vie de l'abbй Nicolle / [Z.] Frappaz. - Paris, 1857. - 307 р. У російській публіцистиці й історіографії в другій половині ХІХ ст. з подачі слов'янофіла Ю.Ф. Самаріна Самарин Ю.Ф. Иезуиты и их отношение к России. Письма к иезуиту Мартынову / Ю.Ф. Самарин. - М., 1868 - 480 с. поширився погляд на Д.Ш. Ніколя як на єзуїтського агента, що мав на меті навернення російської аристократичної молоді в католицтво та її відрив від національних культурних коренів. М.Я. Морошкін у праці з історії єзуїтів у Росії Морошкин М. Иезуиты в России, с царствования Екатерины ІІ-й и до нашего времени: В 2 ч. / М. Морошкин. - СПб., 1867 - 1870. пов'язав заснування ліцею з католицьким прозелітизмом і це його твердження мало вплив на подальших дослідників ліцейської історії (особливо на М.І. Ленца).

На рубежі ХІХ - ХХ ст. історія ліцею перебувала в колі інтересів одеських істориків-краєзнавців. В.О. Яковлєв опублікував ґрунтовну розвідку про перші роки існування ліцею, причому позитивно оцінив педагогічну діяльність Д.Ш. Ніколя Яковлев В., Аббат Николь и первые годы Ришельевского лицея / В. Яковлев, П. Юрченко // Новороссийский календарь на 1891 год. - Одесса, 1890. - Отд. 4. - С. 11 - 91.. М.І. Ленц дослідив історію навчальних закладів, які були попередниками ліцею Ленц Н.И. Учебно-воспитательные заведения, из которых образовался Ришельевский лицей. 1804 - 1817 / Н.И. Ленц. - Одесса, 1903. - 386 с.. О.І. Маркевич вивчив історію перетворення ліцею на університет Маркевич А.И. Двадцатипятилетие Императорского Новороссийского университета / А.И. Маркевич. - Одесса, 1890 - 734 с.. Збиралися та публікувалися джерела з історії ліцею (О.І. Маркевич, І.А. Линниченко). Дослідженням ліцейських педагогічних традицій і культурно-історичного значення ліцею займалися Д. Блюменфельд Блюменфельд Д. Из жизни Ришельевского лицея (по архивным данным) / Д. Блюменфельд // Известия Одесского библиографического общества. - 1915. - Т. 4. - Вып. 2. - С. 84 - 90., С.Я. Штрайх Штрайх С.Я. Материалы к биографии Н.И. Пирогова (по неизданным архивным документам) / С.Я. Штрайх // Русская школа. - 1910. - Т. ІІ. - № 8. - С. 58 - 71. Його ж. Новые материалы из истории старой Одессы / С.Я. Штрайх // Одесский листок. - 1916. - 17 декабря; 1917 - 23 января, 13 февраля., Д. Атлас Атлас Д. Старая Одесса, её друзья и недруги / Д. Атлас. - Одесса, 1911. - 114 с..

Роль Харківського університету в розвитку шкільництва в Одесі в першій чверті ХІХ ст. висвітлена Д.І. Багалієм Багалей Д.И. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам): В 2 т. / Д.И. Багалей. - Харьков, 1893 - 1904..

У радянській час істориків переважно цікавила проблема участі викладачів і студентів ліцею в громадсько-політичних рухах. У розвідках Ю.Г. Оксмана Оксман Ю.Г. Одесские вольнодумцы пушкинской поры / Ю.Г. Оксман // Былое. - 1923. - № 21. - С. 49 - 56., О.О. Рябініна-Скляревського Рябінін-Скляревський О.О. Масони Ришел'євського ліцею / О.О. Рябінін-Скляревський // Вісник Одеської комісії краєзнавства. - 1925. - № 2 - 3. - С. 134 - 140. Його ж. Таємні товариства на півдні в епоху декабристів / О.О. Рябінін-Скляревський // Рух декабристів на Україні. - Харків, 1926. - С. 116 - 168. показано поширення політичного вільнодумства серед ліцейських педагогів у декабристську добу. В контексті політичної та ідеологічної боротьби розглядав історію ліцею А.Г. Готалов-Готліб Готалов-Готлиб А.Г. Ришельевский лицей - предшественник Новороссийского (Одесского) университета. Историографическое исследование (1818 - 1837 г.) / А.Г. Готалов-Готлиб. - [Одесса, 195?]. - 82 с. - (Рукопис. З приватного зібрання)., а Т.Г. Снитко Снытко Т.Г. Студенческое движение в русских университетах в начале 60-х годов и восстание 1863 г. / Т.Г. Снытко // Восстание 1863 г. и русско-польские революционные связи 60-х годов. - М., 1960. - С. 176 - 322., С.Я. Боровой Боровой С.Я. «Колокол» и общественно-политическая жизнь Одессы в годы первой революционной ситуации / С.Я. Боровой // Революционная ситуация в России в 1859 - 1861 гг. - М., 1974. - С. 194 - 206., З.В. Першина Першина З.В. Очерки истории революционного движения на Юге Украины / З.В. Першина. - К.-Одесса, 1975. - 246 с. дослідили участь ліцеїстів у громадсько-політичних рухах під час революційної ситуації 1859 - 1861 рр.

З другої половини 80-х рр. ХХ ст., у зв'язку з активізацією краєзнавчих досліджень і переосмисленням просвітницьких традицій вищих шкіл, значно зросла цікавість громадськості до історії ліцею. Одеські краєзнавці Г. Зленко, О. Губарь, Н. Бевзюк, Б. Шайкевич висвітлили різні аспекти діяльності цього навчального закладу в низці науково-популярні статей в місцевій пресі.

Роль ліцею в соціокультурному процесі на Півдні України плідно досліджує І.С. Гребцова. В її доробку є розвідки з історії періодичних видань, що належали ліцею Гребцова И.С. Периодические издания Ришельєвского лицея / И.С. Гребцова // Социальные науки. - М., 2002. - Вып. 5. - С. 68 - 81.. Вона докладно проаналізувала громадську думку з питання про перетворення ліцею на університет, відображену на шпальтах місцевої преси Гребцова И.С. Периодическая печать в общественном развитии Южного степного региона Российской империи (вторая треть ХІХ в.) / И.С. Гребцова. - Одесса, 2002. - С. 270 - 273..

Стислі нариси історії ліцею вміщувалися в ювілейні видання з історії Одеського університету Одесский университет за 75 лет (1865 - 1940). - Одесса, 1940. - С. 5 - 7. Історія Одеського університету за 100 років. - К., 1968. - С. 7 - 12. Одесский университет. 1865 - 1990. - К., 1990. - С. 9 - 12. Історія Одеського університету (1865 - 2000). - Одеса, 2000. - С. 8 - 11.. Оцінка ліцейських освітніх традицій у цих виданнях поступово змінювалася: від негативних характеристик у радянський час (акцентування уваги на «чиновницько-єзуїтській рутині» в навчанні тощо) до новітніх більш позитивних тверджень про ґрунтовність освіти ліцеїстів, при визнанні, однак, неспроможності ліцею задовольнити попит на фахівців.

Набутком науки стали біографічні студії, присвячені видатним ліцейським педагогам і вченим, серед яких відзначаються ґрунтовністю розвідки про І.С. Орлая Байцура Т. Иван Семенович Орлай: жизнь и деятельность / Т. Байцура. - Пряшев, 1977. - 236 с., О.Д. Нордмана Пузанов И.И. Александр Давидович Нордман (1803 - 1866) / И.И. Пузанов. - М., 1969. - 83 с., О.М. Богдановського Гребцова И.С. Профессор Ришельевского лицея А.М. Богдановский / И.С. Гребцова // Р.Ф. Кайндль і українська історична наука : матеріали міжнар. наук. семінару «Кайндлівські читання». - Вінниця, 2004. - Ч. 2. - С. 160 - 167., О.І. Георгієвського Гребцова И.С. Одесский период деятельности историка и публициста А.И. Георгиевского / И.С. Гребцова // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Ізмаїл, 2004. - Вип. 17. - С. 15 - 18. .

Діяльність ліцейської інтелігенції досліджувалася в контексті вивчення історії національних громад Півдня України, до яких вони належали - італійської (М.М. Варварцев Варварцев М.М. Італійці в культурному просторі України (кінець XVIII - 20-ті рр. XX ст.): Історико-біографічне дослідження (словник) / М.М. Варварцев. - К., 2000. - 324 с., К.Ю. Бацак Бацак К.Ю. Італійська еміграція в Україні наприкінці ХVІІІ - у першій третині ХІХ століття: Витоки. Формування. Діяльність / К.Ю. Бацак. - К., 2004. - 300 с.), німецької (Е.Г. Плеська-Зебольд Плесская-Зебольд Э.Г. Одесские немцы. 1803 - 1920 / Э.Г. Плесская-Зебольд. - Одесса, 1999. - 520 с.). Вітчизняні й зарубіжні науковці-елліністи визначали ліцей як важливий осередок освіти грецької молоді в 20-х рр. ХІХ ст. Пятигорский Г.М. Деятельность Одесской греческой вспомогательной комиссии в 1821 - 1831 гг. / Г.М. Пятигорский // Балканские исследования. - Вып. 8. - М., 1982. - С. 135 - 152. Авгитидис К.Г. Прогрессивная греческая эмиграция в Одессе (первая треть ХІХ в.) / К.Г. Авгитидис. - К., 1987. - 42 с. Каратанасис А. Духовная жизнь греков России в ХІХ в. / А. Каратанасис // Балканские исследования. - Вып. 11. - М., 1989. - С. 5 - 13. Папулидис К. Просветительская и культурная деятельность греков Одессы в ХІХ и ХХ вв. / К. Папулидис // Там же. - С. 190 - 199.

Отже, історіографія проблеми представлена дослідженнями окремих аспектів історії ліцею, але узагальнюючих робіт, де б цілісно осмислювалася роль цього навчального закладу в соціально-культурних процесах на Півдні України, дотепер не з'являлося.

Другий розділ: «Утворення Ришельєвського ліцею в контексті соціально-культурного розвитку Південної України початку ХІХ ст.» - визначаються соціокультурні передумови виникнення ліцею, висвітлюється діяльність навчальних закладів, що були його попередниками.

Перший підрозділ: «Становлення шкільництва в Одесі на початку ХІХ ст.» - досліджуються проблеми створення та розвитку перших одеських навчальних закладів у контексті освітньої політики російського уряду й адміністрації Південної України на початку ХІХ ст.

Встановлено, що освітня політика уряду Російської імперії на початку ХІХ ст. спрямовувалася на створення у країні мережі державних навчальних закладів. Інтенсивний економічний розвиток Північного Причорномор'я породив значний попит на освічених фахівців для адміністрації та господарства, який обумовив створення перших шкіл у цьому регіоні. Визначальна роль у розвитку шкільництва в Північному Причорномор'ї належала Харківському університету, що був центром навчального округу, до складу якого увійшли східні й південні території України. Харківська університетська професура дотримувалася в царині освіти принципу пріоритету суспільного перед приватним, державної школи перед приватним пансіоном. Багато уваги розвитку шкільництва в Одесі приділяв визначний місцевий адміністратор, французький емігрант на російській службі Е.Й. Ришельє, що віддавав перевагу елітарній освіті в навчальних закладах інтернатного типу. Принципові розходження між Е.Й. Ришельє й професурою Харківського університету щодо оптимальних форм шкільної освіти в одеських навчальних закладах обумовили їхній конфлікт.

Другий підрозділ: «Заснування Одеського ліцею» - з'ясовуються причини та обставини заснування ліцею в Одесі в контексті суспільно-політичних процесів у Російській імперії в другому десятилітті ХІХ ст.

Встановлено, що Ришельєвський ліцей утворився 1817 р. через поєднання двох шкіл, які існували в Одесі з початку ХІХ ст. - загальнодоступної Комерційної гімназії для дітей з різночинського середовища й Шляхетного інституту інтернатного типу для молоді з привілейованих верств суспільства. Головним промотором заснування ліцею в Одесі був абат Д.Ш. Ніколь - французький емігрант, дорадник Е.Й. Ришельє у справах освіти. Поява ліцею мала стати компромісом приватності й елітарності з етатизмом й егалітаризмом. Однак це було поєднання, але не злиття, зміна форми без докорінної зміни змісту. Тому фактично гімназія й інститут продовжили відособлене існування й далі, тільки під іншими назвами - як закриті (інтернатні) та відкриті (загальнодоступні) класи ліцею.

На час створення ліцею визначальним фактором його розвитку стає реакційна освітня політика російського уряду, заснована на консервативній ідеології Священного союзу, насаджуванням якої займалися Міністерство духовних справ і народної освіти та Біблійне товариство.

Третій розділ: «Соціальні, ідеологічні та педагогічні тенденції розвитку ліцею в 1817 - 1837 рр.» - досліджується постановка навчання й виховання ліцеїстів у перші два десятиліття існування ліцею, коли він був привілейованим середнім навчальним закладом, висвітлюються обставини поступового перетворення його на вищу школу, з'ясовується роль ліцею в громадському та культурному житті Південної України того часу.

Перший підрозділ: «Становлення ліцею» - висвітлюються статус і структура ліцею, принципи організації навчально-виховного процесу згідно з ліцейським статутом від 2 травня 1817 р. з пізнішими змінами й доповненнями, аналізується ставлення громадськості до навчального закладу, характеризується становище ліцею в епоху консервативної реакції кінця правління Олександра І.

Доведено, що заснування Ришельєвського ліцею в Одесі було обумовлено попитом на освітні послуги з боку елітарних суспільних верств, для яких привабливою була модель класичної освіти й релігійного виховання, пропонована абатом Д.Ш. Ніколем, що став першим директором навчального закладу. Саме для дітей із знатних і заможних родин призначалися внутрішні ліцейські класи (пансіон), що користувалися найбільшою увагою Д.Ш. Ніколя. Зовнішні класи для молоді з різночинського середовища мали другорядне значення.

Ліцей став плодом складної взаємодії між культурними традиціями, що співіснували на Півдні України з початку ХІХ ст. (російського, українського, західноєвропейського, балканського походження). Ментальні особливості регіональної спільноти, місцеве соціокультурне середовище мали визначальний вплив на розвиток ліцею від самого початку його існування.

У перші роки існування, під керівництвом абата Ніколя, навчальний заклад не мав однозначної репутації у суспільстві. Сучасники визнавали його однією з найкращих шкіл не лише в Російській імперії, але й в усій Європі. Втім, між середньо-заможним дворянством і купецтвом поширювалося невдоволення дуже високою платнею за утримування дітей в ліцеї, а також тим, що цей навчальний заклад призначався переважно для підготовки молоді до престижної військової служби, а не для підприємницької діяльності, якої потребувало прогресуюче комерційне життя Одеси.

З самого початку існування ліцею він став полем ідеологічної боротьби між прихильниками й противниками тієї реакційної освітньої політики, яку проводило на рубежі 10-х - 20-х рр. ХІХ ст. Міністерство духовних справ і народної освіти на чолі з О.М. Голіциним. Це протиборство істотно ускладнило становлення ліцею, не даючи визріти в ньому певній системі освітніх традицій. Католицький традиціоналізм творця ліцею абата Д.Ш. Ніколя виявився несумісним з реакційною освітньою політикою доби Священного союзу. Задуми абата стосовно створення своєрідної елітарної школи закритого типу були зруйновані. Ліцей пристосовувався до загальної структури російських навчальних, поступово наближаючись до рівня вищої школи.

Другий підрозділ: «Перетворення ліцею на вищу школу» - характеризуються засади, на яких розпочалося перетворення ліцею на вищий навчальний заклад, висвітлюються зміни в адміністрації, новації в структурі навчального закладу.

Встановлено, що внаслідок перетворень, ініційованих директором ліцею І.С. Орлаєм, розподіл на зовнішні та внутрішні класи було ліквідовано, а власне ліцейські класи з 1828 р. наблизилися до рівня вищого навчального закладу, покликаного задовольняти попит на освічених фахівців для місцевої адміністрації та різних галузей економіки краю. Підвищенню статусу ліцею до рівня вищої школи сприяло те, що він у 1830 р. став центром Одеського навчального округу.

З кінця 20-х рр. ХІХ ст. ліцей починає відігравати роль осередку русифікації Південної України. Ідеологічною основою ліцейської освіти впродовж 1830-х рр., під впливом суспільно-політичних поглядів генерал-губернатора Новоросійського краю М.С. Воронцова, став просвічений консерватизм.

Четвертий розділ: «Функціонування і трансформації ліцею як вищої школи в соціокультурних процесах Південної України другої третини ХІХ ст.» - розглядається постановка навчання й виховання студентів після остаточного перетворення ліцею на вищий навчальний заклад, висвітлюються засади його трансформації у Новоросійський університет, досліджується роль ліцею в громадському та культурному житті краю впродовж другої половини 30-х - першої половини 60-х рр. ХІХ ст.

Перший підрозділ: «Розвиток ліцею як вищої школи» - характеризуються статус і структура ліцею, принципи організації навчально-виховного процесу згідно зі статутом ліцею від 29 травня 1837 р., а також їхні подальші зміни, висвітлюються дискусії навколо форм і змісту ліцейської освіти в 1840-і - 1850-і рр., розкривається становище ліцею в умовах жорсткого консервативного режиму останніх років правління Миколи І.

Встановлено, що запровадження в дію статуту ліцею 1837 р. означало його остаточне перетворення на вищу школу, за рівнем викладання наближену до університетів. Втім, ліцейська освіта не мала чіткої фахової спрямованості, загальноосвітня підготовка переважала. За таких обставин ліцей був зайвою проміжною ланкою між гімназіями й університетами у системі навчальних закладів Російської імперії. У зв'язку з цим починають з'являтися проекти перетворення ліцею на повноцінний університет (піклувальника Одеського навчального округу Д.М. Княжевича на початку 1840-х рр., товариша міністра народної освіти А.С. Норова 1853 р.). Ідеологічною основою навчання та виховання ліцеїстів став російський консервативний монархічний націоналізм у поєднанні з регіональним патріотизмом. В умовах наростання реакційності в освітній політиці російського уряду через європейські революційні події кінця 40-х рр. ХІХ ст. суттєво посилюється регламентація навчально-виховного процесу в ліцеї для унеможливлення залучення викладачів і студентів до ліберально-демократичних рухів.

Другий підрозділ: «Перетворення ліцею на Новоросійський університет» - характеризуються засади й обставини трансформації ліцею в університет. ришельєвський ліцей освіта школа

Встановлено, що закономірним наслідком розвитку Ришельєвського ліцею стало його перетворення на Новоросійський університет. Форми й зміст навчального процесу в ліцеї на середину ХІХ ст. вже не задовольняли соціального замовлення на висококваліфікованих фахівців для різних галузей економіки, управління та народної освіти південноукраїнського регіону. Однак, перетворення ліцею на університет затягнулося на тривалий час (з 1857 р., від ініціативи піклувальника Одеського навчального округу М.І. Пирогова, до 1865 р., коли сталося відкриття університету), що згубно позначилося на становищі одеської вищої школи, призвівши до відтоку з неї науково-педагогічних і студентських кадрів. Втім, Ришельєвський ліцей, як попередник Новоросійського університету, став потужним фундаментом для подальшого розвитку вищої освіти на Півдні України.

Третій підрозділ: «Педагогічний корпус і студентство ліцею: структура, повсякденність, роль в суспільно-політичному житті краю» - характеризується структура педагогічної корпорації ліцею, умови побуту і науково-викладацької роботи ліцейських педагогів, їхня участь у громадських і культурних рухах, а також кількість ліцеїстів, їхнє соціальне й національне походження, умови побуту, участь у громадському й культурному житті.

Встановлено, що науково-педагогічна культура викладацької корпорації ліцею відповідала рівню вищої школи. На рубежі 30-х - 40-х років ХІХ ст. склалося те покоління науковців-викладачів, завдяки праці якого ліцей пережив впродовж першої половини 1840-х рр. період піднесення. До цього покоління належали історики Ф.К. Брун і М.Н. Мурзакевич, філолог-латиніст П.В. Беккер, філолог-русист К.П. Зеленецький, сходознавець В.В. Григор'єв, математики Г.К. Брун і В.В. Петровський, натураліст О.Д. Нордман, хімік Х.Г. Гассгаген, правники В.А. Линовський, М.О. Соловйов. На 1850-ті рр. припала зміна поколінь у викладацькій корпорації, коли в ліцей прийшли прогресивно налаштовані молоді викладачі - С.В. Єшевський, О.І. Георгієвський, О.М. Богдановський, О.В. Лохвицький, М.С. Власьєв, С.С. Муравйов, які шукали зближення зі студентами, намагаючись прищеплювати їм свої ліберальні громадсько-політичні переконання.

Ліцеїсти становили специфічну групу в населенні Одеси. У них було розвинуте почуття корпоративної ідентичності. Національний склад студентської корпорації відповідав багатоетнічності населення Північного Причорномор'я - більшість становили українці й росіяни, також були поляки, молдавани, болгари, німці, греки, євреї. За соціальним походженням більшість студентів належала до дворянсько-чиновницького середовища. Студенти відігравали помітну роль в культурному житті Одеси завдяки своїм аматорським театральним спектаклям, музичним виставам тощо. Активізація суспільно-політичних рухів у Російській імперії на рубежі 50-х - 60-х рр. ХІХ ст. вплинула на одеське студентство: серед ліцеїстів обговорювалися найважливіші події внутрішньої та зовнішньої політики, їм були доступні непідцензурні видання («Колокол» тощо), ними було створено декілька нелегальних гуртків, які, однак, не мали чітких програм діяльності.

Висновки містять найважливіші результати, одержані в дисертації, відповідно до мети та завдань дослідження.

Історія виникнення й функціонування Ришельєвського ліцею дотепер не піддавалася комплексному вивченню, історіографія проблеми представлена фрагментарними дослідженнями окремих аспектів історії цього навчального закладу. Джерельна база є достатньо інформативною для достовірної реконструкції історії ліцею.

Розвиток шкільництва в Одесі на початку ХІХ ст. був обумовлений формуванням загальноросійської системи закладів народної освіти, а також швидким економічним прогресом Північного Причорномор'я, що породив попит на освічених чиновників і підприємців.

Становлення перших навчальних закладів в Одесі відбувалося в умовах конфлікту між поборниками приватності й елітарності (герцог Е.Й. Ришельє - глава місцевої адміністрації, абат Д.Ш. Ніколь - педагог, радник Ришельє у справах освіти) та прихильниками егалітаризму й етатизму (професура Харківського університету, якому підпорядковувалися одеські школи).

В історії розвитку Ришельєвського ліцею об'єктивно виділяються два періоди, залежно від його статусу в системі навчальних закладів Російської імперії:

· 1817 - 1836 рр. - привілейована середня школа з елементами вищої освіти,

· 1837 - 1865 рр. - вища школа, орієнтована на університетський рівень викладання.

На рубежі 10-х - 20-х рр. ХІХ ст. ліцей став полем боротьби між прихильниками й противниками освітньої політики, яку здійснювали Міністерство духовних справ і народної освіти та Біблійне товариство в контексті реакційної ідеології Священного союзу. Це протиборство супроводжувалося усуненням інакомислячих педагогів, у тому числі першого директора й фактичного засновника ліцею Д.Ш. Ніколя, католицький традиціоналізм якого виявився несумісним з офіційною освітньою ідеологією, яку насаджувало Біблійне товариство. Ідеологічна боротьба за ліцей істотно ускладнила становлення навчального закладу, не даючи визріти в ньому певній системі освітніх традицій.

Унаслідок уніфікації мережі навчальних закладів Російської імперії було ухвалено новий статут ліцею (1837 р.), який закріпив його статус як вищої школи, що займала проміжний щабель між університетами й гімназіями та мала на меті задоволення місцевого соціального замовлення стосовно підготовки освічених фахівців для адміністрації та різних галузей економіки.

На середину ХІХ ст. форми й зміст ліцейської освіти вже не відповідали попиту на освітні послуги (відсутність глибокої спеціалізації в підготовці студентів, слабкість матеріальної бази). Проміжне становище ліцею в системі навчальних закладів негативно позначилося на його розвитку, робило своєрідним «напівуніверситетом», «недоуніверситетом». Ці недоліки обумовили необхідність перетворення ліцею на університет (1865 р.).

Ліцей утворився та розвивався в контексті російсько-українсько-франко-німецько-італо-південнослов'янсько-грецького міжкультурного діалогу, характерного для формування регіональної громадської спільноти Південної України впродовж першої половини ХІХ ст. Ментальні особливості цієї спільноти, місцева соціокультурна ситуація мали визначальний вплив на розвиток ліцею від самого початку його існування. Втім, і сам ліцей, як провідний просвітницький центр Південної України, в якому одержувала освіту місцева соціальна й інтелектуальна еліта, в значній мірі впливав на соціокультурні процеси в регіоні.

Навчання та виховання в ліцеї були спрямовані на успішну соціалізацію молоді переважно з чиновницького та поміщицького середовища. У відповідності до освітньої політики російського уряду з кінця 20-х рр. ХІХ ст. ліцей стає осередком русифікації Південної України. Ідеологічною основою навчання та виховання ліцеїстів впродовж 1830-х рр., під впливом суспільно-політичних переконань генерал-губернатора Новоросійського краю М.С. Воронцова, стає просвічений консерватизм, який згодом поступився місцем російському консервативному монархічному націоналізмові, але у поєднанні з регіональним патріотизмом. В умовах наростання реакційності в освітній політиці російського уряду у зв'язку з європейськими революційними подіями кінця 40-х рр. ХІХ ст. суттєво посилюється регламентація навчально-виховного процесу в ліцеї для унеможливлення залучення викладачів і студентів до ліберально-демократичних рухів. На рубежі 50-х - 60-х рр. ХІХ ст., через лібералізацію суспільно-політичної ситуації в Російській імперії, значно активізувалися прогресивні елементи серед викладачів і студентів ліцею.

Вчені, що працювали в Ришельєвському ліцеї, започаткували систематичні краєзнавчі дослідження Причорноморського регіону, як гуманітарного, так і природничого спрямування (особливо з історії, археології, статистики, філології, біології, геології, хімії).

Ришельєвський ліцей став базою для подальшого розвитку вищої освіти та науки в Одесі, передавши свій значний матеріальний і кадровий потенціал Новоросійському університету.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації у фахових виданнях

1. Ковальов Є.А. До характеристики викладацької та наукової діяльності М.П. Смирнова в Ришельєвському ліцеї / Є.А. Ковальов // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. - Вип. 12. - Одеса, 2002. - С. 446 - 450.

2. Ковальов Є.А. З історії Ришельєвського ліцею (ревізія А.С. Норова 1852 - 1853 рр.) / Є.А. Ковальов // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. - Вип. 14. - Одеса, 2003. - С. 131 - 135.

3. Ковальов Є.А. Історія Інституту східних мов при Ришельєвському ліцеї в Одесі: 1837 - 1854 / Є.А. Ковальов // Східний світ. - 2007. - № 4. - С. 63 - 69.

Список публікацій здобувача, які додатково відображають результати дослідження за темою дисертації:

4. Ковальов Є.А. Викладацький корпус Ришельєвського ліцею з кінця 30-х і до початку 60-х років ХІХ ст. / Є.А. Ковальов // Київський Національний лінгвістичний університет. Теоретичні питання культури, освіти та виховання. - Вип. 21. - К., 2002. - С. 71 - 73.

5. Ковальов Є. А. До характеристики діяльності І.С. Орлая на посаді директора одеського Ришельєвського ліцею (1826 - 1829 рр.) / Є. А. Ковальов // Київський Національний лінгвістичний університет. Теоретичні питання культури, освіти та виховання. - Вип. 19. - К., 2002. - С. 59 - 61.

6. Ковальов Є.А. Ришельєвський ліцей напередодні перетворення на Новоросійський університет (друга половина 50 - початок 60-х рр. ХІХ ст.) / Є.А. Ковальов // Буковинський журнал. - 2003. - № 2. - С. 211 - 218.

7. Ковальов Є.А. Із біографії професора М.С. Власьєва (1832 - 1872) / Є.А. Ковальов // Знаки питання в історії України: особа і суспільство в історико-культурному просторі: Збірник матеріалів ІV Міжнародної конференції. - Ніжин : Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, 2009. - С. 76 - 80.

8. Ковальов Є.А. Православна релігійна освіта в одеському Ришельєвському ліцеї [електронний ресурс] / Є.А. Ковальов // Історична думка. - 2010. - № 1(2). - С. 1 - 14. - Режим доступу до журналу :

Анотації

Ковальов Є. А. Ришельєвський ліцей в соціально-культурних процесах Південної України Південної України (перша - друга третини ХІХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Київ: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2010.

Комплексно досліджено місце Ришельєвського ліцею в культурному просторі й громадсько-політичному житті Північного Причорномор'я. Джерельну базу дослідження складають нормативні акти, матеріали діловодства, періодичні видання, статистико-описові матеріали, наукові праці викладачів і студентів ліцею.

Історіографія теми представлена дослідженнями окремих аспектів історії ліцею, але узагальнюючих праць, в яких би цілісно обмірковувалася роль цього навчального закладу в соціокультурних процесах Півдня України, досі не з'являлося.

Показано, що школи на Півдні України, зокрема в Одесі, розвивалися на початку XIX ст. у контексті швидкого соціально-економічного прогресу краю, що породив значний попит на освітні послуги. Заснування і розвиток навчальних закладів у Північному Причорномор'я підтримувалися місцевою адміністрацією. Однак правитель російських володінь на Півдні України Е. Ришельє надавав підтримку переважно елітарній освіті.

Визначено, що заснування Ришельєвського ліцею в 1817 р. було обумовлено попитом на освітні послуги з боку елітарних верств суспільства, для яких була привабливою модель класичної освіти й релігійного виховання, запропонована французьким емігрантом абатом Д.Ш. Ніколем, який став першим директором ліцею.

Доведено, що з часу заснування ліцей став полем ідеологічної боротьби між прихильниками й супротивниками тієї реакційної політики в галузі освіти, яку провадило на рубежі 10-х - 20-х рр. ХІХ ст. Міністерство духовних справ і народної освіти, що істотно ускладнило становлення ліцею, не даючи визріти в ньому певній системі освітніх традицій.

З'ясовано, що соціальні запити у південноукраїнському регіоні на фахівців у різних сферах державного управління й економіки зумовили перетворення ліцею на вищий навчальний заклад, що остаточно закріпив його статут 1837 р.

Однак ліцейська освіта не набула чіткої спеціальної спрямованості, переважала загальноосвітня підготовка. Це робило ліцей зайвим проміжним щаблем між університетами й середніми навчальним закладам. Через це вже в 40-х - на початку 50-х рр. ХІХ ст. з'являються перші проекти перетворення ліцею на повноцінний університет (Д.М. Княжевича, А.С. Норова).

Виявлено, що ідеологічною основою навчання й виховання ліцеїстів став російський консервативний монархічний націоналізм у поєднанні з регіональним патріотизмом.

В умовах наростання реакційності в освітній політиці російського уряду у зв'язку з революційними подіями в Європі з кінця 1840-х рр. підсилюється регламентація навчально-виховного процесу для запобігання залучення викладачів і студентів до ліберально-демократичних рухів.

Визначено, що ліберальна частина ліцейської інтелігенції помітно активізувалася в другій половині 1850-х рр. - з початком так званої «епохи великих реформ» у Російській імперії.

Встановлено, що перетворення ліцею на Новоросійський університет стало закономірним наслідком розвитку цього навчального закладу. Форми й зміст навчального процесу в ліцеї до середини ХІХ ст. уже не могли задовольнити зростаючого попиту на підготовку висококваліфікованих фахівців для адміністрації й господарства південноукраїнського регіону. Тим не менш, Ришельєвський ліцей, як попередник Новоросійського університету, заклав солідний фундамент для подальшого розвитку вищої освіти на Півдні України.

Ключові слова: ліцей, освіта, наука, культура, громадсько-політичне життя.

Ковалёв Е.А. Ришельєвський лицей в социально-культурных процессах Южной Украины (первая - вторая трети ХІХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Киев: Киевский университет имени Бориса Гринченко, 2010.

Комплексно исследовано место Ришельевского лицея (Одесса) в культурном пространстве и общественно-политической жизни Южной Украины.

Определено, что источники по истории лицея представлены шестью видами: нормативные акты, материалы делопроизводства, периодические издания, статистико-описательные материалы, научные труды преподавателей и студентов. Историография темы представлена исследованиями отдельных аспектов истории лицея, но обобщающих работ, в которых бы целостно осмысливалась роль этого учебного заведения в социокультурных процессах в Южной Украине, до сих пор не появлялось.

Показано, что школы на Юге Украины, в частности в Одессе, развивались в начале XIX в. в контексте быстрого социально-экономичного прогресса края, породившего значительный спрос на образовательные услуги. Основание и развитие учебных заведений в Северном Причерноморье поддерживалось местной администрацией. Однако правитель российских владений на Юге Украины Э. Ришелье оказывал поддержку преимущественно элитарному просвещению.

Определено, что основание Ришельевского лицея в 1817 г. было обусловлено спросом на образовательные услуги со стороны элитарных слоёв общества, для которых была привлекательной модель классического образования и религиозного воспитания, предложенная французским эмигрантом аббатом Д.Ш. Николем, ставшим первым директором лицея.

Доказано, что с момента основания лицей стал полем идеологической борьбы между сторонниками и противниками той реакционной политики в области образования, которую проводило на рубеже 10-х - 20-х гг. ХІХ в. Министерство духовных дел и народного просвещения, что существенно усложнило становление лицея, не давая вызреть в нём определённой системе образовательных традиций.

Выяснено, что в связи с усилением социального заказа в южно-украинском регионе на специалистов в различных сферах государственного управления и экономики, лицей был преобразован в высшее учебное заведение, что было окончательно закреплено его уставом 1837 г. Однако лицейское образование не приобрело чёткой специальной направленности, преобладала общеобразовательная подготовка. Это делало лицей лишней промежуточной ступенью между университетами и средними учебными заведениям. Поэтому уже в 40-х -начале 50-х гг. ХІХ в. появляются первые проекты преобразования лицея в полноценный университет (Д.М. Княжевича, А.С. Норова).

Выявлено, что идеологической основой обучения и воспитания лицеистов стал российский консервативный монархический национализм в соединении с региональным патриотизмом. В условиях нарастания реакционности в образовательной политике российского правительства в связи с революционными событиями в Европе с конца 1840-х гг. усиливается регламентация учебно-воспитательного процесса для предотвращения привлечения преподавателей и студентов в либерально-демократические движения.

...