Російсько-румунські дипломатичні відносини 70-х рр. ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 94 (470+571):327"18"

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Російсько-румунські дипломатичні відносини 70-х рр. ХІХ ст.

Пономарьов Олександр Михайлович

Київ - 2010



Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії Росії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Мордвінцев В'ячеслав Михайлович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії Росії.

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Яровий Валерій Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, заслужений працівник освіти України, завідувач кафедри історії слов'ян;

- кандидат історичних наук, Машкін Олександр Миколайович, Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник.

Захист відбудеться 12 квітня 2010 р. о 10-й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12).

Автореферат розісланий "12" березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук Казакевич Г.М.



Анотація

Пономарьов О.М. Російсько-румунські дипломатичні відносини 70-х рр. ХІХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К., 2010.

У дисертації, спираючись на російські і румунські джерела, вперше в історіографії проведено дослідження російсько-румунських дипломатичних відносин 1870-х рр., в тому числі їхня специфіка, причини загострення перспективи їхнього розвитку.

Показано місце і роль Румунії у російсько-турецькій війні, її геополітичне значення на Балканах. З'ясовані плани і позиція офіційного Петербургу щодо Румунії. Визначено причини збереження Румунією нейтралітету напередодні війни та небажання вступати у війну на боці Росії.

Виявлено роль "бессарабського питання" в російсько-румунських взаєминах. Розглянуто чинники напруженості у відносинах між країнами від закінчення війни і до втілення рішень Берлінського конгресу. Досліджено проблему делімітації румунсько-болгарського.

Ключові слова: Східне питання, військово-політична конвенція, російсько-турецька війна 1877-1878 рр., Росія, Румунія, Берлінський конгрес, Південна Бессарабія, Добруджа, делімітація румуно-болгарського кордону.



Аннотация

Пономарёв А.М. Российско-румынские дипломатические отношения 70-х гг. ХІХ ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. К., 2010.

В диссертации впервые проведено комплексное исследование российско-румынских отношений 1870-х гг. Работа основана на российских и румынских источниках. При помощи анализа советской, российской и румынской историографии определены цели, которые ставили перед собой исследователи, выявлены их достижения и нерешенные проблемы. Опираясь на фактический материал, исследована специфика российско-румынских отношений.

Освещены вопросы относительно места и роли Румынии при решении Россией Восточного вопроса в 1875-1878 гг. Показано геополитическое значение Румынии в русско-турецкой войне 1877-1878 гг. Выяснена позиция царского правительства по отношению к Румынии при обострении Восточного кризиса. Раскрыта роль военно-политической конвенции в качестве основополагающего документа в отношениях между Россией и Румынией в исследуемый период. Определены мотивы официального Бухареста относительно сохранности нейтралитета накануне войны. Показаны условия правительства И.К. Брэтиану, при котором оно давало согласие стать союзником России в войне против Порты. Показана несогласованность в российском военно-политическом руководстве касательно участия Румынии в войне. Отмечено трение в отношениях между Россией и Румынией и все возрастающие амбиции последней, проявившиеся уже в ходе войны с Портой.

Выявлена роль "бессарабского вопроса" в отношениях между странами. Рассмотрено значение, которое придавало этому вопросу руководство обеих стран. Проанализированы причины обострения в российско-румынских отношениях во время подписания Сан-Стефанского мирного договора и работы Берлинского конгресса.

Показано противостояние между Австро-Венгрией, Германией и Россией в борьбе за влияние на Румынию. Отмечено влияние Вены на политику Бухареста и его отношение касательно укрепления позиций России на Балканах.

Отдельно исследована проблема возвращения Южной Бессарабии под юрисдикцию царского правительства и передачи Добруджи Румынии. Освещен процесс делимитации румынско-болгарской границы.

Ключевые слова: Восточный вопрос, военно-политическая конвенция, русско-турецкая война, Россия, Румыния, Берлинский конгресс, Южная Бессарабия, Добруджа, делимитация румынско-болгарской границы.



Annotation

Ponomariov O.M. Russian-Romanian diplomacy relations in 70s XIX century. - Manuscript.

A thesis for a scientific degree of candidate of historical sciences in specialty 07.02.00 - World History. - Kyiv Taras Shevchenko National University.- Kiyv, 2010.

For the first time in the thesis was realized the complex study of Russian-Romanian relations in 1870s. The work is founded on Russian and Romanian sources. A massif of Russian and Romanian historiography was analyzed and their achievements were determined. The specific features of Russian-Romanian relations and the reasons of their aggravation were examined on the basis of factual materials.

The question of the place and role of Romania in resolving of the Eastern question by Russia in 1875-1878 was elucidated in the thesis, and the geopolitical importance of Romania in Russian-Turkish war was shown. The plans and positions of Czar government concerning the Romanian aggravation of the Eastern crisis are exposed. The motivations and reasons of Romanians ambitions to conserve the neutrality on the eve and during the war are elucidated in the thesis. The discordance inside the Russian top military and political leading circles concerning the participation of Romania in the war is shown.

There is a special study of the problem of Roman-Bulgarian frontier's delimitation, which was connected with the transference of the Dobrudgea region to Romania.

Кey wоrds: Eastern question, military-politic convention, Russian-Turkish war 1877-1878, Russia, Romania, Berlin Congress, Southern Bassarabia, Dobrudgea region, delimitation of romano-bulgarian frontier.



1. Загальна характеристика роботи

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Обсяг основного тексту дисертації становить 188 с. Список використаних джерел та літератури налічує 272 позицій.

Вступ. Актуальність дослідження. Проблеми міжнародних відносин впливають на розвиток країн і світу в цілому. Боротьба за сфери впливу на стратегічно важливі регіони проходила в досліджуваний період особливо гостро, відбувається вона і зараз. Без глибокого й всебічного вивчення проблем досліджуваного періоду неможливо осмислення сучасної російської зовнішньої політики щодо Балкан і Румунії, зокрема. Розмаїтий в етнічному, релігійному й мовному аспектах регіон завжди впливав на міжнародні відносини між Росією і Європою.

Актуальність роботи у вузькому розумінні полягає, насамперед, у науковому висвітленні через зовнішньополітичні дії російських і румунських політиків, урядовців, військових і дипломатів надзвичайно складних геополітичних проблем, які існували в російсько-румунських взаєминах у 70-х рр. ХІХ ст.

Важливість вивчення досліджуваної теми, полягає у тому, що сучасна міжнародна обстановка вимагає глибокого і всебічного аналізу російсько-румунських взаємин. Це дасть можливість виявити помилки російської дипломатії по відношенню до Румунії. Україна, існуючи в складних геополітичних умовах має врахувати дипломатичний досвід минулого, щоб зараз і надалі виступати самостійним партнером у міжнародних відносинах з європейськими країнами, серед яких Румунія займає важливе місце.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі історії Росії у рамках науково-дослідної теми "Історія української державності нової та новітньої доби" (державний реєстраційний номер 06БФ046-01), що включена до тематичного плану Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Хронологічні рамки даного дослідження охоплюють період з 1870 р. по 1878 р. Нижня хронологічна межа обумовлена скасуванням у 1870 р. нейтралізації Чорного моря. Верхня хронологічна межа обумовлена втіленням у життя рішень Берлінського конгресу 1878 р.

Об'єктом дослідження є російсько-румунські взаємини 70-х рр. ХІХ ст.

Предметом дисертаційного дослідження є специфіка російсько-румунських дипломатичних відносин у зазначений період; зовнішньополітичні концепції та доктрини, які визначали політику Росії в цьому регіоні, а також конкретні політичні, дипломатичні, економічні, військові та інші заходи, спрямовані на реалізацію цієї політики.

Метою дослідження є аналіз російсько-румунських взаємин та міжнародних відносин у зазначений період; розкриття особливостей здійснення зовнішньої політики Росії в балканському напрямку та визначення специфіки її впливу на Румунію.

У зв'язку з цим завданням дисертації є:

- з'ясувати стан наукового дослідження проблеми, (використавши хронологічний принцип з подальшим розглядом найбільш важливих проблем) та ступінь її джерельного забезпечення;

- розкрити плани й позицію зовнішньополітичного керівництва російського уряду відносно Румунії в контексті його програм і діяльності, спрямованих на забезпечення власних інтересів, зміцнення й закріплення свого впливу в балканському регіоні;

- дослідити роль внутрішніх та зовнішніх чинників у формуванні російсько-румунських взаємин, їхню тяглість, причини та наслідки загострення;

- проаналізувати позицію Румунії під час "Східної кризи" 1875-1878 рр. в контексті розширення її прав і свобод перед Туреччиною та роль великих держав у цьому питанні;

- оцінити російсько-румунські взаємини під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр., визначити роль Росії у здобутті Румунською державою незалежності;

- з'ясувати роль та значення "бессарабського питання" у відносинах між Росією і Румунією, його наслідки для історичної долі народів Бессарабії;

- виявити причини та проаналізувати наслідки суперництва між Росією, Австро-Угорщиною та Німеччиною за вплив на Балканах, в якому Румунія відігравала роль важливого союзника;

- простежити російсько-румунські взаємини від початку кризи "Східного питання" у 1875 р. і до втілення у життя рішень Берлінського конгресу 1878 р.

Наукова новизна роботи. У дисертації вперше в сучасній українській історіографії узагальнено і проаналізовано розвиток російсько-румунських взаємин 70-х років ХІХ ст., простежено зв'язок і послідовність дій зовнішньої політики Росії відносно Румунії, а також реалізацію зовнішньополітичних доктрин російського уряду в контексті вирішення "Східного питання". У роботі висвітлена роль Росії у процесі здобуття незалежності Румунією, розглянуто причини й наслідки політики великих держав Європи за вплив у балканському регіоні. Вперше у вітчизняному науковому колі досліджень узагальнюється і конкретизується роль Румунії у формуванні зовнішньополітичного курсу Росії, російсько-румунські відносини розглядаються як інструмент досягнення незалежності країн балканського регіону в цілому, що впливало на загальну розстановку сил на міжнародній арені.

Уточнено уявлення про участь Румунії у військово-політичній співпраці під час війни 1877-1878 рр. Сформульовано нові висновки щодо вирішення "бессарабського питання" і втілення рішень Берлінського конгресу 1878 р.

Праця ґрунтується на значній джерельній базі, у науковий обіг введено нові документи з зарубіжних архівів.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складають: принцип історизму, який націлює автора на конкретно-історичний підхід до вивчення усіх аспектів проблеми, та принцип науковості у висвітленні теми. Систематизація матеріалів, які висвітлюють російсько-румунські взаємини проводилася за проблемно-хронологічним принципом, що визначається поставленими у дисертації завданнями. У роботі також застосовані конкретні методи наукових досліджень: використання публікацій документів і архівних джерел; при вивченні джерельної бази та викладенні історичних подій застосовувалися принципи комплексного аналізу і альтернативності, що зробило можливим здійснення наукових рекомендацій та висновків; огляд джерел та наукової літератури з досліджуваної проблеми проводився за хронологічним і структурно-тематичним принципами історіографії. Вони тісно пов'язані з методом політологічного аналізу російсько-румунських взаємин як складової міжнародних відносин у Європі.

Практичне значення дослідження, положень та висновків, полягає у можливості використання його матеріалів для вивчення важливих науково-теоретичних завдань, для підготовки як узагальнюючих, так і спеціальних праць з всесвітньої історії та міжнародних відносин у Європі. Вони можуть залучатися до учбового процесу в середніх та вищих навчальних закладах.

Апробація результати дослідження оприлюднені Основні положення дисертації викладено в чотирьох наукових публікаціях автора та у формі доповідей оприлюднено на п'яти наукових конференціях: VI Міжнародна науково-практична конференція молодих учених "Шевченківська весна" (Київ, 2008); І та ІІ Міжнародні наукові конференції студентів, аспірантів та молодих учених "Дні науки історичного факультету", (Київ, 2008, 2009); Міжнародна наукова конференція "Бендеры - древнейший город Приднестровья, геополитическое пограничье, место встречи культур и цивилизаций различных народов" (Бендери, 2008); V Міжнародна наукова конференція "Россия и Восток" (Астрахань, 2009). Ключові проблеми дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії Росії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету і основні завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, хронологічні межі, охарактеризовано наукову новизну, практичне значення дослідження.

У першому розділі "Історіографія проблеми та джерельна база дослідження" висвітлено історіографію проблеми, її джерельну базу.

Першими роботами дореволюційних істориків, які торкаються російсько-румунської бойової співпраці, зокрема участі Румунія у третьому штурмі Плевни, були праці С. Зикова та інших військових: П. Гейсмана, М. Домонтовича, М. Єпанчіна, О. Куропаткіна, Є. Мартинова. На початку ХХ ст. вийшла фундаментальна праця російського дипломата С. Татіщева, в якій він завдяки доступу до архівних матеріалів зумів показати основні приорітети у зовнішній політиці Росії під час Східної кризи 1875-1878 рр., приділивши чимало уваги російсько-румунським відносинам.

Від 1917 р. і до початку 1960-х в СРСР російсько-румунські відносини 70-х рр. ХІХ ст. розглядалися переважно в контексті розвитку народницького і революційного рухів. Але з середини 1960-х рр. почали виходити монографії та узагальнюючі праці з історії Румунії радянських вчених, де в тій чи іншій мірі розкривалася проблематика російсько-румунських відносин у 70-х рр. ХІХ ст. Так, у коллективній монографії "История Румынии нового и новейшего времени", з методологічних позицій того часу було висвітлено питання російсько-румунських взаємин. Згодом, вийшли ще дві праці з історії Румунії, які поставали солідним доробком радянської історіографії.

Лише у 1974 р., з'явилась монографія М. Залишкіна, яка безпосередньо висвітлює відносини між Росією і Румунією. Щоправда акцент робиться на зовнішню політику румунської держави, але вперше в радянські часи були показані помилки царської дипломатії щодо Румунії. Автор, аналізуючи взаємини двох країн, хронологічно обмежився кінцем війни 1877-1878 рр., що не дозволило йому більш повно розкрити механізм дипломатичних взаємин між Росією і Румунією у першій половині 1878 р., коли розглядалося "бессарабське питання". Згодом, у 1976 р. вийшла монографія кишинівського дослідника О. Агакі, яка вже з позицій зовнішньої політики Росії, розкривала зміст російсько-румунських відносин другої половини ХІХ - початку ХХ ст., приділяючи основну увагу їх торговельно-економічному аспекту. У 1980-х роках вишли праці С. Мадієвського, який розкрив сутність конституційної монархії часів Карла Гогенцолерн-Зігмарінгена (1866-1914 рр.), зовнішньополітичні орієнтири Румунії в останній третині ХІХ - початку ХХ ст.

Більш неупереджено історики СРСР змогли досліджувати вказану проблему вже починаючи з 1985 р., що було пов'язано з початком перебудовчих процесів у суспільстві. Історики Молдавської РСР, яким ця проблематика була тематично і історіографічно ближчою, підготували і видали в цей час дві праці, в яких вже більш відкрито торкалися суперечливих моментів російсько-румунских відносин. У 1986 р. побачив світ черговий випуск присвячений міжнародним відносинам у балканському регіоні у 1856-1878 рр. Однак автори, вже з урахування цензурної свободи, не змогли всебічно висвітлити російсько-румунські відносини, хоча саме таке завдання вони ставили перед собою. Так, "бессарабське питання", яке призвело до загострення відносин між Росією і Румунією в досліджуваний авторами період, не було розглянуто належним чином, а роль Росії в роботі комісії з делімітації румуно-болгарського кордону в праці взагалі залишилася нез'ясованою.

Загальною характеристикою праць радянського періоду є зображення провідної ролі Росії у справі визволення балканських народів від османського панування. В них увага акцентується на зміні статусу румунського народу після війни 1877-1878 рр., а сама війна показана як наслідок небажання турецької сторони врегулювати Східну кризу мирним шляхом.

В румунській історіографії школа історії російсько-румунських відносин сформувалася вже під час війни 1877-1878 рр. Першою вийшла тритомна праця, підготовлена офіцерами, які безпосередньо брали участь у тих подіях війни 1877-1878 рр. У 1898 р. з'явилася всеохоплююча праця Г. Даміана "Історія російсько-румунсько-турецької війни 1877-1878 рр.".

Окремим епізодам російсько-турецької війни, зокрема форсуванню Дуная і зіткненням з турецьким флотом присвячено роботу Є. Ботеза і Н. Кіріцеску, видану 1904 р. З більш виваженим підходом до подій війни 1877-1878 рр. намагався підійти А. Кандіано-Попеску, який 1913 р. випустив книгу про участь Румунії у цій війні, приділивши основну увагу героїчному штурму Гривицького редуту.

У період 1917-1945 рр., коли відносини між Румунією та СРСР були прохолодними праці румунських учених носили заідеологізований характер, щоб привернути увагу до "бессарабського питання" того часу. Так, Р. Белдеску наголошує на визвольній ролі Румунії, підкреслюючи, при цьому, експансіоністську мету Росії. Завдяки доступу до численних архівних джерел набули неабиякої ваги праці Н. Йорги, який тривалий час досліджував зовнішню політику Росії на Балканах. Зрештою у 1928 р. проблемі російсько-румунського кордону, а відтак і "бессарабському питанню" від початку війни і до Берлінського конгресу було присвячено роботу Г. Бретіану, яка викликає неоднозначні оцінки.

Теза про самостійне завоювання незалежності в останні десятиліття, а особливо починаючи з 1977 р., коли відзначалося сторіччя проголошення Румунією незалежності, стала основним положенням, з точки зору якої висвітлюється уся пов'язана з війною 1877-1878 рр. проблематика. Державна незалежність, - йдеться у багатотомній "Історії румун" - була досягнута не тільки в результаті "мужності румунських солдат і офіцерів, які довели під Плевною свою військову гідність, а стала також незаперечним наслідком нескінченних зусиль усієї нації, народних мас з усієї території, населеної румунами". зовнішньополітичний російський криза румунія

Стосовно політико-дипломатичних наслідків війни у працях останніх років зазначається, що "якщо протягом боїв російське-румунське союзництво стикалося з певними труднощами, то підписання… Сан-Стефанського мирного договору поставило обидві армії на грань відкритого конфлікту".

Румунські історики при вивченні міжнародних відносин у 1870-х рр., традиційно зосереджують увагу на піднесенні в країні національно-визвольного руху, підкреслюючи при цьому, що боротьба велася не тільки і не стільки з Османською імперією, скільки з Росією.

Джерельну базу дисертації становить комплекс архівних матеріалів, основу якого складають документи Архіву зовнішньої політики Російської імперії (АЗПРІ, Москва) та Державного архіву Російської Федерації (ДА РФ, Москва).

Особливості російсько-румунських відносин щодо вирішення "бессарабського питання" характеризують фонди АЗПРІ: Звіти МЗС (ф.137), Румунський стіл (ф.148), Турецький стіл (старий) (ф.149), Політархів (ф.151). Роль Румунії у зовнішній політиці Росії, стратегію розвитку відносин між країнами характеризують особові фонди ДА РФ канцлера О. Горчакова (ф.143) і посла в Туреччині М. Ігнатьєва (ф.148), які містять значну кількість дипломатичного листування.

До другої групи джерел належать опубліковані документи і матеріали. Для дослідження бойових дій військової кампанії 1877-1878 рр. вкрай важливим є "Описание русско-турецкой войны 1877-1878 гг." яке налічує 9 томів і 13 книг. Також, військово-історична комісія главного штабу у 1890-1911 рр. підготувала і видала 97 випусків документальних матеріалів, що відносилися до війни 1877-1878 рр. Матеріали щодо передачі Добруджі Румунії увійшли до 5 і 6 випусків видання, яке в цілому було присвячено цивільному управлінню Болгарії.

У 1996 р. вийшла збірка документів, які висвітлювали дипломатичну боротьбу навколо Бессарабії, що відбувалася на протязі понад трьох століть. До нього входять циркуляри, ноти, депеші царських дипломатів, які стосуються і досліджуваного нами періоду. Близьким за спрямованістю та тематикою є дев'ятитомне румунське видання документів за період з 1875 р. по 31 березня 1878 р. Важливо, що крім військових наказів, приписів і розпоряджень це видання містить дипломатичну переписку, ноти, телеграми дипломатів Румунії і великих держав, в основному Росії, Туреччини й Австро-Угорщини. Донесення румунських представників у Відні ілюструють прагнення Румунії отримати підтримку Австро-Угорщини у питанні збереження нейтралітету в передвоєний період, а згодом, уже під час війни - узгоджувати політику щодо вступу Румунії у війну з офіційним Віднем.

Окремий комплекс джерел становлять спогади, щоденники та листи сучасників. Так важливими серед них є мемуарна та епістолярна спадщина - М. Газенкампфа, Г. Бобрикова, Д. Мілютіна, М. Ігнатьєва. Вони містять докладну інформацію про стан російсько-румунських відносин, становище Румунії від початку війни і до дипломатичних переговорів про перерозподіл геополітичного впливу на Балканах.

Всебічний аналіз опрацьованої джерельної бази показав високий рівень її репрезентативності, що зробило можливим вирішення поставлених дисертантом завдань.

У другому розділі "Позиція Росії щодо Румунії напередодні і під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр." розглянуто особливості російсько-румунських взаємин, в контексті залучення Румунії до військово-політичної співпраці, з метою вирішення Росією "бессарабського питання", як складової частини "Східного питання".

Російсько-румунські взаємини, які залежали від розвитку "Східного питання", що поставало протягом усього часу російсько-османського протистояння набули актуальності в останній чверті ХІХ ст. У 1870-х рр. у взаєминах між Росією і Туреччиною окреслився кризовий стан, який Порта не бажала вирішувати дипломатичним шляхом.

Формальним приводом до військових приготувань Росії було придушення повстанського руху на Балканах влітку 1875 р. - навесні 1876 р. Тому Росія почала готуватися до війни, шлях до театру воєнних дій якої, мав проходити через румунські землі. Через це "румунська карта" була важливою при домовленості Росії з великими державами стосовно воєнних операцій, забезпечення та умов проходження військ тощо.

Інтереси Росії у "Східному питанні" зіштовхувалися з інтересами інших великих держав. Проти зміцнення позицій Росії на Балканах рішуче виступала Велика Британія, Австро-Угорщина і Німеччина. Причому Німеччина проводила подвійну політику, вбачаючи провідником своїх інтересів на Балканах Австро-Угорщину. Однак у липні 1876 р. Олександр ІІ і Франц-Йосиф домовилися у Рейхштадті щодо спільної позиції у балканських справах, а у січні 1877 р. у Будапешті канцлери Росії і Австро-Угорщини О. Горчаков і Д. Андраші підписали угоду щодо розподілу сфер впливу у разі російсько-турецької війни. За невтручання у війну Відень отримував можливість протекторату над Боснією і Герцеговиною, а Росія відмовлялася від створення великої Болгарії. Представникам Великої Британії російська дипломатія постійно наголошувала на відсутності у неї інтересів у Протоках та Середземномор'ї.

В цьому контексті стратегічне значення Румунії зростало, але офіційний Бухарест ще на початку "Східної кризи" заявив про свій нейтралітет і готовність його захищати. Уряд князя Кароля не бажав перетворення Румунії на театр бойових дій, оскільки османська військова доктрина передбачала ведення війни і на румунській території.

Непоступливість Порти в мирному врегулювання "Східного питання", робила війну неминучою. Тому наприкінці вересня 1876 р. у Лівадії відбулися зустрічі румунської урядової делегації з Олександром ІІ і його оточенням. Під час них румунській стороні було обіцяно, що у випадку політичних або територіальних змін в Османській імперії Румунії буде надано статус незалежної країни. Відповідно від Румунії очікувався дозвіл на проходження російської армії, у зв'язку з чим планувалося укладення конвенції про пропуск російських військ на Балкани. "Бессарабське питання" Росія мала намір узгодити вже після війни в обмін на іншу територію європейської Туреччини.

У жовтні 1876 р. російські дипломати О. Нелідов і М. Обручев вже розробили проект військово-політичної конвенції, однак Румунія виявилася не готовою до таких швидких змін, а тому затягувала процес обговорення й підписання конвенції. Причому Румунія паралельно з цим розраховувала "виторгувати" певні привілеї для своєї країни в Константинополі і Берліні. Росія, не бажаючи втрати потенційного союзника, заборонила генконсулу в Бухаресті Д. Стюарту наполягати на негайному підписанні конвенції.

Австро-Угорщина й Німеччина таємно тисли на Румунію у ворожому для Росії напрямку, а румунські міністри постійно відвідували Відень і Берлін. Внаслідок цього румунський князь Кароль відмовився від будь-яких спільних дій з Росією, заявивши, що буде діяти проти турок тільки у випадку вторгнення їх у князівство. Офіційний Відень радив румунським міністрам у випадку вступу російської армії до Румунії не чинити їй опір, але й не досягати домовленостей з цього приводу, а натомість відвести війська до Малої Валахії, де вони будуть спиратися на підтримку австро-угорських військ. Подібні поради надходили і з Берліну. Однак, відсутність тиску з боку Росії і подальші військові приготування з боку Туреччини дали свої наслідки.

У січні 1877 р. румунський прем'єр І.К. Бретіану перший запропонував Д.Стюарту укласти конвенцію, вказавши при цьому на потребу певного часу для обговорення цього питання. Основною перешкодою на шляху підписання конвенції стала її 23 стаття, згідно з якою Росія надавала Румунії позику у розмірі 2 млн. карбованців для закупівлі зброї, військової амуніції тощо. З цієї позики мала вирахуватися плата за користування залізницею, а також інші послуги з боку румунської влади. Наполягання князя Кароля на золотому еквіваленті позики викликало невдоволення з боку російського уряду, після чого обговорення цього пункту було припинено. Під час переговорів румуни просили завдаток у вигляді гармат та рушниць, проте Петербург ігнорував ці прохання, вважаючи, що у разі відмови, румунська сторона буде швидше вирішувати питання щодо конвенції.

Після тривалих дебатів, у березні 1877 р. князь Кароль і прем'єр І.К. Бретіану повідомили російського генконсула Д.Стюарта про згоду підписати конвенцію, але за умови попередження про початок війни за два тижні. Така відстрочка була потрібна румунам для ратифікації конвенції парламентом, однак це ставило під загрозу успіх воєнної кампанії на Балканах.

Румунська політична еліта усвідомлювала важливість і складність моменту, від якого залежала подальша доля держави. Тому 3 (15) квітня в Бухаресті було скликано Коронну нараду на якій більшість висловилася за негайне укладення конвенції з Росією і за участь румунської армії у війні з Портою.

Зобов'язання невтручання Росії у внутрішні справи Румунії, збереження її державних кордонів, передбачалося другою статтею політичної конвенції, яку підписали чільник румунської дипломатії М. Когелнічану і генконсул Д. Стюарт. Також було укладено особливу угоду (військову конвенцію), що складалася з 26 статей і регламентувала усі деталі взаємних обов'язків двох урядів у відповідності до основної конвенції, що дозволяла російським військам прохід румунською територією. Згідно з нею румунський уряд зобов'язувався надати царській армії право використовувати залізниці, річкове сполучення, дороги, пошту і телеграф, закуповувати із наявних румунських ресурсів продовольство, фураж і таке інше, користуватися для лікування поранених і хворих мережею відповідних установ, а також пільгами при розташуванні військ у таборах.

В свою чергу, російський уряд гарантував відшкодувати усі витрати, пов'язані із перебуванням Дунайської армії на території Румунії у золотому еквіваленті. Уряд приймав зобов'язання забезпечити суворе дотримання встановлених маршрутів просування і районів стоянки військ. Російському військовому командуванню заборонялося втручатися у виконання румунською цивільною і військовою адміністрацією своїх обов'язків. Будь-які відносини між російською і румунськими сторонами регламентувалися шляхом впровадження інституту комісарів, які призначалися урядами. Особливою угодою встановлювалася заборона на вхід російських військ до Бухаресту.

Підписання військово-політичної конвенції ознаменувало важливий момент у розвитку російсько-румунських відносин. Росія явилася по суті першою державою, яка уклала з Румунією угоду як з суверенною країною, незважаючи на те, що її незалежність від Османської імперії ще не було проголошено. Таке визнання Румунії "де факто" як суб'єкта міжнародного права відкривало для неї широкі можливості у справі здобуття незалежності.

В той же час, сподіваючись на мирне вирішення Східного питання у квітні 1877 р. М. Когелнічану наказав усім румунським дипломатичним агентам викласти урядам країн позицію Румунії і прохати їх про допомогу. Незважаючи на демарші в Константинополі на користь Румунії, французький, німецький й австро-угорський уряди повідомили, що вони фактично не можуть завадити переходу османської армії через Дунай.

У зв'язку з оголошенням війни Туреччині російські війська змушені були вступити на територію Румунії вже 12 (24) квітня, у той час як підписана 4 (16) квітня російсько-румунська військова конвенція ще не була ратифікована румунським парламентом. Вступ російської армії до вотування конвенції негативно позначився на настроях членів палати депутатів і Сенату, де активно обговорювався цей факт. Депутати й сенатори висловили сумнів щодо щирості зобов'язань Росії відповідно конвенції. Проте, враховуючи складність і важливість моменту, нижня палата парламенту - палата депутатів - більшістю голосів (69 проти 25) проголосувала за ратифікацію військової конвенції 17 (30) квітня.

Після того, як війна стала фактом, військове керівництво Росії, включаючи головнокомандувача Дунайською армією, стали вважати, що участь в ній Румунії вельми бажана. Однак провідні царські дипломати і сам імператор Олександр ІІ вважали, що російсько-румунський союз може ускладнити відносини Росії з Австро-Угорщиною, а також укладання повоєнного миру. На думку царя і його найближчого оточення, головна задача румунських військ повинна була полягати у обороні своєї території. Румунський уряд висловлював певні побоювання стосовно можливого втручання Австро-Угорщини у війну, якщо в неї вступить Румунія, однак, віденський кабінет заявляв про непорушення нейтралітету.

Керуючись політичними мотивами, російський канцлер О. Горчаков наприкінці травня 1877 р. домігся того, щоб не допустити повномасштабної участі Румунії у воєнних діях за Дунаєм, обмеживши її внесок у боротьбу з османами охороною лівого берега ріки і прилеглої місцевості. Натомість князь Кароль докладав значних зусиль, щоб Румунія взяла участь у війні як повноправний союзник, а не васал, який тільки-но звільнився. Головнокомандувач російської армії великий князь Микола Миколайович виявив бажання, аби 50 тис. румунських бійців виступили на підтримку росіян. Але канцлер, поставив завдання великому князю, щоб той висунув Каролю такі вимоги, які були б принизливими для румунського князя.

Було очевидно, що Росія розраховувала на легку перемогу, а тому ділити лаври переможця не бажала. У травні 1877 р. царська дипломатія повідомила Румунію, що її не запрошують приєднати свої війська до російської армії після перенесення бойових дій за Дунай, оскільки Росія має більш ніж достатні сили для війни з османами, а безпека Румунії не потребує нападу на Туреччину. Проте участь румунського війська передбачалася за однієї умови - якщо воно буде підпорядковуватися головнокомандувачу російської армії. Це викликало спротив князя Кароля, який заявив, що його війська підуть в бій лише під його керівництвом, а тому було вирішено, що Румунія обмежиться охороною лівого берегу Дунаю і обстрілом правого. Однак розвиток подій зробив російсько-румунську військову співпрацю невідворотною.

Офіційно російсько-румунська співпраця починається під час третього штурму Плевни, але на початку війни в операціях по знищенню турецької флотилії на Дунаї брали участь і румунські судна. При форсуванні Дунаю румунська артилерія обстрілювала правий берег ріки, а під час облоги Нікополя допомагала російським військам.

Невдачі під Плевною змусили Олександра ІІ змінити своє попереднє негативне ставлення до військової співпраці з Румунією, а тому було досягнуто компромісної угоди, за якою Кароль приймав командування Західним загоном, а його штаб очолив генерал П. Зотов.

У третьому розділі "Відносини між Росією і Румунією в контексті рішень Сан-Стефанського договору і Берлінського конгресу" розглянуто особливості російсько-румунських взаємин після російсько-турецької війни 1877-1878 рр., процедуру обговорення преференцій для Румунії, намагання сторін вирішити "бессарабське питання", передача Румунії Добруджі.

Румунія, не обмежуючись отриманням обіцяного суверенітету, стала наполягати на отриманні додаткових преференцій ще під час війни. Так, вона планувала захопити фортеці на правому березі Дунаю, які будуть утримуватися в якості застави у справі досягнення бажаних поступок від Порти. Проти цього заперечував головнокомандуючий Дунайською армією, передбачаючи політичні труднощі. Після капітуляції турецької армії 28 листопада (10 грудня) 1877 р., постало питання про укладення перемир'я та миру з Портою, в свою чергу викликаючи крайню необхідність обговорити з Румунією усi спірні питання, про які обидві сторони добре знали. В той же час Румунія висунули низку умов до Туреччини.

Також існували невирішені питання і в російсько-румунських відносинах. Росія гарантувала Румунії територіальну цілісність і незалежність, що було зафіксовано військово-політичною конвенцією від 4 (16) квітня 1877 р. В той же час велися напівофіційні розмови про повернення Південної Бессарабії в обмін на Добруджу. Через обговорення "бессарабського питання" Росія опинялася в двозначному становищі, що давало румунським політикам привід говорити про порушення конвенції.

Після приїзду до Бухаресту у січні 1878 р. генерала М. Ігнатьєва для врегулювання "бессарабського питання" румунський уряд робив вигляд, що ніяких усних домовленостей з цього приводу не існувало. 26 січня (7 лютого) 1878 р. обидві палати парламенту прийняли резолюцію, в якій йшлося, що Румунія "оголошує про свою рішучість зберегти цілісність території і не допустити відчуження будь-якої частини румунських земель в обмін на територіальну компенсацію чи відшкодування збитків". В лютому 1878 р. напруження в румунському суспільстві не вщухало: преса, парламент і уряд створили гучний резонанс навколо "бессарабського питання", сподіваючись утримати Росію від територіального обміну.

Конфлікт навколо Південної Бессарабії міг з дипломатичної площини перейти у площину військову. Румунський уряд змінив плани щодо військової реквізиції, що небезпідставно викликало занепокоєння серед населення Південної Бессарабії. Майже від кожного селища румунська влада у лютому-березні 1878 р. вимагала 5 підвод запряжених волами, 2 підводи запряжені кіньми, а також провідників до них. Не в змозі пояснити необхідність таких реквізицій румунський уряд викликав такими діями у населення симпатію до Росії.

Тим часом румунський уряд енергійно діяв у Відні відносно лобіювання своїх інтересів на Балканах. Румунія переконувала офіційний Відень, щоб той подіяв на Порту відносно захисту румунських інтересів при переговорах з Росією. Не отримавши очікуваної підтримки у Відні, румунські дипломати 3 (15) лютого 1878 р. звернулись до турецького міністра іноземних справ Сервер-паші з вимогою визнати суверенітет Румунії. Однак ця спроба не завершилася успіхом. У Бухаресті сподівалися, що подібне визнання з боку Порти до закінчення переговорів між Росією і Туреччиною захистило б Румунію від втрати Бессарабії.

13 (25) лютого 1878 р. уповноважені Росії і Туреччини - М. Ігнатьєв і Савфет-паша поставили свої підписи під статтями про Румунію, а 18 лютого (1 березня) 1878 р. було підписано протокол, за яким Порта зобов'язувалася компенсувати Росії усі збитки, яких вона зазнала під час війни. Офіційне підписання Сан-Стефанського мирного договору відбулося 19 лютого (2 березня) 1878 р.

За Сан-Стефанським договором передбачалися територіальні розширення Румунії як винагорода за участь у війні і дозвіл на прохід російського війська на Балкани, що було зафіксовано в усних домовленостях у Лівадії у вересні 1876 р., але це мало відбутися в рамках вирішення "бессарабського питання". Практичне вирішення даної проблеми було зафіксовано у статті ХІХ. Порта передавала Росії район Північної Добруджі (Тульчинський санджак), а також острови Дельти і Зміїний острів. В той же час, не бажаючи приєднувати означену територію, Росія залишила за собою право обміняти їх на відчужену від неї Паризьким трактатом 1856 року частину Бессарабії, яка обмежувалася з півдня річищем Кілійського гирла й Старостамбульським рукавом. Хоча прямо з тексту не випливало, що Північна Добруджа й дельта Дунаю разом з о. Зміїним переходять у межі румунської держави, смисл подальшого матеріалу, де йшлося про розподіл вод і рибальства російсько-румунською комісією вказував на це. Також стаття VІ, яка регламентувала статус і кордони Болгарського князівства, опосередковано свідчила про перехід Північної Добруджі до Румунії. Зокрема, там йшлося, що болгарський "кордон залишить морський берег поблизу Мангалії, направиться до південних меж Тульчинського санджаку і примкне до Дунаю вище Рассова". З цих статей видно, що територіальне збільшення Румунії і повернення Південної Бессарабії не викликало непорозумінь між Росією і великими державами.

24 лютого (8 березня) 1878 р. царський уряд запропонував румунському уряду укласти військову конвенцію, яка дозволяла б російським військам повернутися з Болгарії до Росії через територію Румунії. Однак румунська сторона не визнаючи рішень Сан-Стефано, у березні 1878 р. відмовила у підписання нової конвенції, заявивши і про неприпустимість обміну Південної Бессарабії на Добруджу.

Після укладення Сан-Стефанського договору, Румунія докладала значних зусиль щодо його оскарження. Також вона прагнула взяти участь у Берлінському конгресі, у зв'язку з чим Бухарест активно діяв через своїх дипломатичних представників у європейських столицях.

На Берлінському конгресі 5 (17) червня 1878 р. було розглянуто питання щодо участі Румунії у його засіданнях, однак, їй було дозволено лише висловити свою думку. 19 червня (1 липня) 1878 р. румунські міністри просили: 1. визнати незалежність Румунії; 2. не відчужувати частини Бессарабії, приєднаної у 1856 р.; 3. заборонити Росії на час окупації Болгарії проходити територією Румунії; 4. віддати Румунії Дельту Дуная і о. Зміїний; 5. віддати Румунії частину винагороди, яку вона отримає від Туреччини.

Перший, четвертий і п'ятий пункти вимог були вирішені на користь румун, ще рішенням Сан-Стефанського мирного договору, але оскільки п'ятий пункт було прописано в договорі лише формально на користь Румунії, відповідно протест Бухаресту, по суті полягав у пунктах 2, 3 і 5. Наступного дня Румунія просила, щоб їй було залишено Кілійський рукав із лівим берегом Дунаю, але це рішення означало б ізоляцію Росії від Дунаю як раніше. Натомість Росія зі свого боку запропонувала компенсацію в якості Добруджі з південним кордоном від Мангалії до Сілістрії. 21 червня (3 липня) 1878 р. "бессарабське питання" було вирішене в дусі положень Сан-Стефанського мирного договору, у відповідь на що румунські представники покинули зал засідань. Румунія офіційно визнала право Росії на Південну Бессарабію лише 27 червня (9 липня) 1878 р., про що повідомляв в Петербург російський генконсул в Бухаресті Д.Стюарт. 5 (17) жовтня 1878 р. відбулася передача Південної Бессарабії під юрисдикцію Росії, а у другій половині листопада Добруджу було передано Румунії.

У листопаді 1878 р., члени комісії і румунські делегати одностайно, за виключенням Росії, постановили, що укріплення Араб-Табія має бути передана Румунії, а відлік кордону почати через 800 м. від Сілістрії.

В грудні 1878 р., коли комісія по делімітації Добруджі зайшла в глухий кут, російський уряд вживав різних заходів аби привернути увагу європейських країн до проблеми делімітації Добруджі. Посли Росії в Константинополі і Лондоні представили проекти вирішення спірного питання. Посол П. Шувалов запропонував на розгляд англійського уряду компроміс, згідного якого за відправну західну точку румунсько-болгарського кордону з боку Сілістрії слід було б прийняти середню між тією, яку запропонували європейські комісари і тією, яку пропонував російський делегат.

Напружена дипломатична боротьба за відстоювання російської точки зору привела до того, що комісія по делімітації 5(17) грудня 1878 р. у Константинополі в основному завершила розмежування румунсько-болгарського кордону, але з підпорядкуванням Араб-Табії Румунії. Відправну точку кордону, - міст через Дунай, який мали збудувати у 26 верстах від Сілістрії, - було обрано лише у жовтні 1879 р., що відповідало інтересам Росії.



Висновки

Висновках зроблено теоретичні узагальнення та викладено основні результати дисертаційного дослідження.

Найбільш значимими можна вважати такі:

- Проаналізовано ступінь наукового дослідження проблеми та її джерельне забезпечення і з'ясовано, що в українській і румунській історіографії немає узагальнюючих праць, присвячених аналізу такої проблематики, як російсько-румунські дипломатичні відносини 70-х рр. ХІХ ст. Водночас виявлено, що в російській історіографії подібні праці виходили у 1970-х рр., але вони в силу певних обставин не могли тоді повністю висвітлити зазначену проблематику. Також з'ясовано, що в російсько-румунських відносинах існувало дві важливі проблеми: залучення Румунії до числа союзників у війні і "бессарабське питання". Причому вони набули в російській і румунській історіографії діаметрально протилежних оцінок. Джерельна база проблематики досить значна, зберігаючи для дослідників великі обсяги архівних документів і опублікованих матеріалів.

- Розкрито плани й позицію зовнішньополітичного керівництва царського уряду відносно Румунії в контексті вирішення Росією "Східного питання". При цьому виявлено, що виконання Росією взятих на себе зобов'язань щодо Румунії слід розглядати на тлі піднесення національно-визвольного руху на Балканах. Причому головним завданням Росії було створення слов'янської держави - Болгарії, на яку покладалися великі сподівання з метою зміцнення й закріплення свого впливу в балканському регіоні. Румунія при цьому була проміжним, але необхідним етапом.

- Досліджено роль внутрішніх та зовнішніх чинників у формуванні російсько-румунських взаємин і зроблено висновки, що внутрішньополітичне становище у Румунії у досліджуваний період вкрай ускладнювало відносини між країнами через наявність проастрійських партій та правлячого князя Кароля з династії Гогенцоллерн-Зігмарінгенів. Відносини також були обтяжені впливом Австро-Угорщини і Німеччини на Румунію, що обумовлювалося їхніми інтересами в дунайсько-чорноморському регіоні. Причиною загострення відносин слугувало "бессарабське питання", а наслідком його вирішення стало охолодження відносин і остаточна прозахідна орієнтація Румунії до початку Першої Світової війни.

- Проаналізовано позицію Румунії під час Східної кризи, в контексті розширення її прав і свобод перед Туреччиною і з'ясовано, що країна прагнула: офіційного визнання назви "Румунія", замість "Об'єднані Принципати"; визнання румунських дипагентів членами дипкорпусу; врегулювання статусу румун, які мешкали в Османскій імперії; визнання румунських паспортів; право на володіння островами дельти Дунаю. Великі держави не бажали посилення Румунії і, відповідно послаблення Порти. Лише Росія перед війною 1877-1878 рр. почала активно підтримувати Румунію щодо її вимог перед Туреччиною.

- Дано оцінку російсько-румунським взаєминам напередодні і під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. і виявлено, що необхідною умовою для проходження військ на Балкани через Румунію було укладення військово-політичної конвенції між Росією і Румунією. Також розглянуто питання бойової співпраці між країнами і роль Румунії в якості союзника, внаслідок чого дисертант прийшов до висновку, що без допомоги Румунії Росії не вдалося утримати фортеці Відін, Нікополь, Белградчік. З'ясовано, що у російського військово-політичного керівництва був відсутній комплексного підхід у питанні щодо залучення Румунії до військових дій.

- Розглянуто роль та значення "бессарабського питання" у відносинах між Росією і Румунією, в зв'язку з чим з'ясовано, що воно стало каменем спотикання для обох країн. Простежено еволюцію цього питання і його наслідки, у зв'язку з чим вдалося встановити, що спонукальним мотивом до виникнення "бессарабського питання" виявилися розбіжності між усними домовленостями і "духом і буквою" військово-політичної конвенції. Реституція південнобессарабських повітів у 1878 р. мала позитивне значення для мешканців цього регіону, оскільки його соціально-економічний стан після цього покращився.

- Виявлено причини та розглянуто наслідки суперництва між Росією та Австро-Угорщиною і Німеччиною за вплив на Балканах, в якому Румунія відігравала роль важливого союзника. Австро-Угорщина, не маючи виходу до моря, прагнула встановити контроль на Нижньому Дунаї, а Німеччина хотіла здійснити капіталовкладення в румунську економіку. Обидві держави, таким чином, здійснювали політико-економічну експансію на Балкани, водночас, не бажаючи цих дій з боку Росії. Також дії Росії щодо визнання незалежності Румунії вели до посилення останньої і послаблення Порти, чого Австро-Угорщина і Німеччина не бажали. Однак завдяки антиросійській кампанії у Румунії, країна взяла зовнішньополітичний курс на Відень.

- Простежено російсько-румунські взаємини від початку кризи у "Східному питанні" у 1875 р. й до втілення у життя рішень Берлінського конгресу 1878 р., у зв'язку з чим автор дослідження дійшов до висновку, що Росія виконала свої зобов'язання перед Румунією. Росія домоглася отримання Румунією повної незалежності, що в подальшому зміцнить її статус і призведе до проголошення королівством у 1881 р.; в ході війни за шляхи сполучення, транспорт, фураж, продукти харчування румунській стороні було сплачено у твердій валюті; територія Румунія згідно рішень Берлінського конгресу збільшилася і вона отримала вихід до Чорного моря, Добруджу, всю дельту Дунаю і о. Зміїний, у зв'язку з чим її геополітичне становище покращилося. Під час делімітації румунсько-болгарського кордону Румунія заявила про себе, як амбітна держава чиї позиції на Балканах почали посилюватися, а вона сама почала перетворюватись на впливову країну цього регіону.



Список публікацій за темою дисертації

Публікації у фахових виданнях, які відображають результати і зміст дисертаційного дослідження:

1. Російсько-румунські взаємини у світлі вирішення Східного питання (липень 1876 - квітень 1877 рр.) / Олександр Пономарьов // Український історичний збірник (2008) / НАН України, Інститут історії України. - 2008. - Вип. 11. - С. 113-127.

2. Участь Росії і Румунії в роботі європейської комісії з делімітації Добруджі / Олександр Михайлович Пономарьов // Гілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, Українська Академія Наук. - 2009. - Вип. 23. - С. 134-138.

3. Залучення Румунії до участі у війні 1877-1878 рр. / Олександр Пономарьов // Часопис української історії / Київський університет ім. Т. Шевченка, Кафедра української історії та етнополітики. - 2009. - Вип. 15. - С. 109-113.

Публікації, які додатково відображають результати дисертаційного дослідження:

1. Російсько-румунська військово-політична співпраця (вересень 1876 р. - квітень 1877 р.) / Пономарьов Олександр Михайлович // Шевченківська весна. Історія: матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих учених / Київський університет ім. Т. Шевченка, Історичний факультет, Наукове товариство студентів і аспірантів. -2008. Вип. VI. / редкол.: В.Ф. Колесник (голова) [та ін.]. -Ч. 1: Праці вчених. - С. 240-243.

Размещено на Allbest.ru

...