Українські угодовські партії та організації у Західній Україні (1919–1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВОЛИНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

УкРАЇНСЬКІ УГОДОВСЬКІ ПАРТІЇ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ (1919-1939 рр.)

Постельжук Олександр Петрович

Луцьк - 2010

Анотації

Постельжук О.П. Українські угодовські партії та організації у Західній Україні (1919-1939 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Волинський національний університет імені Лесі Українки. - Луцьк, 2010.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню діяльності українських угодовських партій та організацій у Західній Україні в 1919- 1939 рр. З'ясовано причини та передумови виникнення західноукраїнського угодовства як суспільно-політичного явища. Визначено соціальну базу угодовських партій, досліджено їхню ідеологію.

Простежено процес утворення різних українських конформістських сил, проаналізовано обстоювані ними варіанти врегулювання найзлободенніших для українців проблем у міжвоєнній Польщі. Досліджено стратегію і тактику угодовців на різних історичних етапах. Розкрито мотиви еволюції діяльності конформістських політичних сил другої половини 1930_х рр. у захисті прав українців та причини поразки угодовства.

Ключові слова: західноукраїнські землі, угодовські партії, конформістські організації, Партія українського народного єднання, Українська народна партія, Українська християнська організація, Український народний союз, Українська народна обнова, Український католицький союз, Волинське українське об'єднання.

Постельжук А.П. Украинские соглашательские партии и организации в Западной Украине (1919-1939 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Волынский национальный университет имени Леси Украинки. - Луцк, 2010.

Исследуется деятельность украинских соглашательских партий и организаций на западно-украинских землях в 1919-1939 гг. В диссертации определены причины возникновения западноукраинского соглашательства как общественно-политического явления. Диверсифицировано украинский конформизм и соглашательство. Само соглашательство как явление рассматривается на двух уровнях - партийном и индивидуальном. Такой подход учитывает фактор членства украинцев в партиях и организациях со смешанным (польско-украинским) национальным составом.

Определено, что социальная база соглашательских партий и организаций не отличалась от других политических сил, созданных украинцами во Второй Речи Посполитой. В то же время констатируется, что спецификой формирования конформистских сил в Волынском воеводстве стало участие в них бывших солдат и офицеров армии С. Петлюры, а в Восточной Галиции - греко-католического духовенства и прихожан.

Проанализирован процесс возникновения различных украинских конформистских партий и организаций в 1919-1939 гг., раскрыта специфика интеграции украинцев в Польское государство. Автором охарактеризовано их сотрудничество и конфронтацию с властью в 1919-1926 гг.

Аргументировано, что кризис соглашательства в Восточной Галиции определился после выборов в польский сейм и сенат 1922 г., а эпицентром деятельности конформистов в Западной Украине стало Волынское воеводство. Доминирующей силой в первой половине 1920-х гг. в этой административной единице трактуется Украинская народная партия. В следующем десятилетии такой политической силой становится Волынское украинское объединение, а в Восточной Галиции - Украинская народная обнова и Украинский католический союз.

Определены причины симпатий оппортунистов к правительству Ю. Пилсудского и проводимым под его руководством реформам, направленным на санацию межнациональных отношений в Польском государстве. Главным катализатором к сотрудничеству и благосклонности соглашателей к Ю. Пилсудскому определяется частичная либерализация национальной политики правительства Польской Республики.

Раскрыты причины эволюции стратегии соглашательских партий второй половины 1930-х гг., импульсом к которой стало возвращение правительства к политике этнической ассимиляции украинцев. Такой курс предопределил реакцию соглашателей, впервые продемонстрировавших категоричность оценок действий правительства. Их требования в вопросе защиты национальных прав украинцев приблизились к позиции других оппозиционных к власти национально-демократических сил.

Проанализирована идеология украинского соглашательства, стратегия и тактика партий, которые руководствовались задачей достижения консенсуса с польской властью. Исследована позиция конформистов в наиболее актуальных для украинцев проблемах, используемые методы защиты их интересов.

Доказано, что основным признаком идеологии соглашательства является отказ от претензий на власть, стремление к достижению гражданского и национального равенства в Польском государстве, хотя, в то же время, конформисты отстаивали идеал национального государства. Лишенные возможности превратить этот постулат в практику, они выступали за демократизацию Польской Республики, реализацию декларируемых конституцией гражданских и национальных прав.

Стратегия соглашательских партий оценивается как одна из выработанных украинцами во Второй Речи Посполитой. Неспособность конформистов стать одной из доминирующих сил в украинской политической среде - следствие непопулярности их идеологии, отсутствия положительных результатов на пути достижения польсько-украинского компромисса, а также внутрипартийных конфликтов.

Ключевые слова: западноукраинские земли, соглашательские партии, конформистские организации, Партия украинского народного единства, Украинская народная партия, Украинская христианская организация, Украинский народный союз, Украинская народная обнова, Украинский католичиский союз, Волынское украинское объединение.

Postelzhyuk O.P. Ukrainian ugodivski (conformists') parties and organizations in Western Ukraine of 1919-1939. - Manuscript.

A dissertation for a degree of candidate of historical sciences in the specialty listed 07.00.01 - History of Ukraine. - Lesya Ukrainka Volyn National University. - Lutsk, 2010.

The dissertation is a complex research work that studies the activities of Ukrainian conformists' parties and organizations in Western Ukraine in the years of 1919-1939. It looks into the background of Western Ukrainian conformism origins as a fact of the social and political life. It studies the social basis of conformists' parties and their ideology. The paper also considers the beginnings of different Ukrainian conformists' forces and analyzes the solutions they came up with for the pressing issues Ukrainians faced at the time of in-between wars' Poland. It examines the strategy and tactics of the conformists at different periods of time, evolution of the conformists' policies in the late 1930s in regard to protection of Ukrainians' rights, and the reasons of conformists' defeat.

Key words: Western Ukrainian lands, ugodivski parties, conformists' organizations, Partiya Ukrainskogo Narodnogo Ednannya, Ukrainska Narodna Partiya, Ukrainska Khrystyanska Organization, Ukrainskiy Narodnyi Soyuz, Ukrainska Narodna Obnova, Ukrainskiy Katolytskiy Soyuz, Volynske Ukrainske Obyendnannya.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертації визначається недостатнім рівнем вивчення діяльності тих українських політичних сил, які торували курс на порозуміння з владою Другої Речі Посполитої та її титульною нацією. Водночас дослідження теми - це один із засобів вивчення міжнаціональних взаємин у Західній Україні із врахуванням різних тенденцій, котрі визначилися в настроях українців після падіння їх національної держави.

Актуальність предмета дисертації визначається також тим, що в сучасній українській історіографії відсутнє комплексне дослідження діяльності угодовських партій. Це результат зосередження уваги вітчизняних учених на тих політичних силах, які обстоювали державницьку позицію. Відмова від такого звуженого дослідницького фокусу є передумовою відтворення цілісної картини українського партійно-політичного представництва в Західній Україні міжвоєнного періоду.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної наукової теми кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету “Національні меншини в суспільно-політичних та економічних процесах країн Центрально-Східної та Південної Європи XIX-ХХ ст.” (державний реєстраційний номер 0109U006508).

Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні діяльності українських угодовських партій, дослідженні їхньої ролі в українсько-польських взаєминах.

Окреслена мета спонукала визначити такі завдання дослідження:

- з'ясувати передумови та причини виникнення угодовства як форми інтеграції українців у Польську державу;

- проаналізувати ідеологію угодовства;

- дослідити стратегію і тактику українських угодовських партій та організацій;

- вивчити еволюцію їхньої тактики як реакцію на зміну національної політики польської влади;

- з'ясувати причини поразки українського угодовства.

Об'єктом дослідження є ідеологія, стратегія і тактика українських угодовських партій і організацій у Західній Україні.

Предмет дослідження - діяльність українських угодовських партій і організацій.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період від 1919 р. - часу завершення польсько-української війни та зародження угодовства окремих українських партій, до вересня 1939 р. - початку Другої світової війни.

Географічні межі дисертації охоплюють Східну Галичину та Західну Волинь - ті західноукраїнські землі, які стали епіцентром діяльності українських угодовських партій.

При роботі над дисертацією, розробці її концепції, положень та висновків використані різні методи дослідження. Зокрема, загальнонаукові (аналізу і синтезу, індукції та дедукції, об'єктивності в аналізі історичних подій, яка ґрунтується на комплексному й неупередженому вивченні різних джерел) та власне історичні. Серед них - періодизації, проблемно-хронологічний, системний методи.

Останній, як важлива складова загальнонаукового системного підходу, використаний з метою з'ясування причин і витоків угодовства як явища, котре виникло в умовах краху української національної держави й вимушеної інтеграції українців у Польщу як її громадян. Метод історизму сприяв урахуванню суспільно-політичних процесів у Другій Речі Посполитій, яка утворилася й розвивалася як національна держава поляків, що значною мірою визначило тенденції в її національній політиці. Водночас наукова об'єктивність забезпечує неупереджену оцінку діяльності українських угодовців. Це завдання набуває особливої суспільної значущості на тлі тенденційності вчених радянської доби та певної упередженості в оцінці діяльності угодовців вітчизняними вченими перших років після здобуття Україною незалежності.

Метод періодизації дозволив виокремити етапи в польській національній політиці і простежити еволюцію стратегії українських угодовців, яка значною мірою була реакцією на зміни в завданнях, котрі на різних історичних етапах намагалися реалізувати польські уряди. Визначена тенденція - коригування тактики угодовців після травневого перевороту Ю. Пілсудського та його смерті - зумовлює особливе місце в дисертації проблемно-хронологічного методу. Завдяки його використанню нами досліджувалися особливості реалізації сповідуваних угодовцями цілей періоду парламентської демократії в Польщі, у період “санації” й, зокрема, в час приходу до влади т. зв. групи полковників.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній історіографії комплексно досліджено діяльність українських угодовських партій та організацій. Це твердження набуває додаткової аргументації із врахуванням двох міркувань. По-перше, відсутності ґрунтовних досліджень за обраним об'єкт-предметним полем у зарубіжній та вітчизняній історичній науці. По-друге, завдяки системному вивченню значного масиву опублікованих і неопублікованих джерел висвітлено діяльність тих політичних сил, які оцінювалися вченими радянської доби ідеологічно заангажованими категоріями “буржуазних”, “націоналістичних” або “опортуністичних”. Це, зрозуміло, ставало тим концептуально-ідеологічним стереотипом, який суттєво викривлював аналіз досліджуваної проблеми.

Враховуючи вищезазначене, ступінь наукової новизни дисертації визначається такими компонентами:

вперше у вітчизняній історичній науці:

- вивчено діяльність українських угодовських партій та організацій, що діяли в Польщі в 1919-1939 рр.;

- досліджено ідеологію угодовства, з'ясовано цілі й завдання стратегії конформізму;

- здійснено аналіз тактики українських угодовських партій і організацій з урахуванням двох аспектів: (не)визначеного міжнародно-правового статусу західноукраїнських земель та різних тенденцій у національній політиці польських урядів;

- з'ясовано причини поразки українських угодовських партій у конкуренції з тими політичними силами, які займали безкомпромісну щодо Польщі позицію.

Розвинено твердження про:

- правомірність оцінки діяльності партій і організацій християнсько-суспільного руху як таких, що захищали національні та релігійні інтереси українців у Польщі;

- амбівалентність оцінки діяльності українських угодовців як таких, які, з одного боку, захищали права українців у багатонаціональній державі, та одночасно опосередковано розпорошували сили національного табору, з другого.

Набуло подальшого розвитку твердження про угодовство українців як таке, що ситуативно проявлялося на індивідуальному рівні та перманентно в діяльності низки партій та організацій.

Практичне значення одержаних результатів визначається ступінню наукової новизни та їх подальшого використання в наукових і навчальних цілях. Концептуальні гіпотези, що сформульовані в дисертації, можуть використовуватися при укладанні нових навчальних програм, написанні підручників і навчальних посібників з історії України та Польщі, розробці та викладанні спецкурсів і спецсемінарів з вітчизняної історії, “Історії південних і західних слов'ян”, “Всесвітньої історії”.

Особистий внесок здобувача. У дисертації використано сформульовану М.М. Гоном теоретичну гіпотезу про правомірність виокремлення в конформізмі індивідуального угодовства, що відображена в тезах “Польсько-українська унія: модель індивідуального угодовства”, які опубліковані в співавторстві. Аргументація цієї гіпотези на прикладі історії конкретної політичної сили (Польсько-української унії) реалізована О.П. Постельжуком.

Апробація результатів дисертації здійснювалась на засіданнях кафедри всесвітньої історії та історії України Рівненського державного гуманітарного університету, всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях (загалом - 16 наукових форумів). Зокрема, науково-практичній краєзнавчій конференції “Велика Волинь: історія і сучасність” (м. Рівне, 14 грудня 2005 р.); Першій науково-практичній конференції “Слов'янські народи в історичному процесі: генезис проблеми” (м. Рівне, 5 грудня 2006 р.); І Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих науковців, аспірантів, здобувачів, магістрантів “Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії” (м. Рівне, 10-11 грудня 2008 р.); Міжнародній науково-краєзнавчій конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження О. Ольжича та 90-річчю УНР “Проблеми українського державотворення: історія і сучасність” (м. Житомир, 5-8 червня 2007 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції аспірантів і студентів “Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Луцьк, 16-17 квітня 2008 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення в семи статтях у фахових виданнях, включених до переліку ВАК України, а також у п'яти тезах.

Структура дисертації зумовлена змістом проблеми, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 232 сторінки. З них основного тексту - 171 сторінка, 7 сторінок - додатки, 54 сторінки - список використаних джерел (загалом 470 позицій).

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми, визначаються мета і завдання, об'єкт і предмет дисертації, методи дослідження, його хронологічні й географічні межі, розкрито наукову новизну, практичне значення дисертації, особистий внесок здобувача, представлено дані про характер апробації її основних положень.

У першому розділі - “Історіографія та джерельна база дослідження” - проаналізовано стан та основні напрями наукового вивчення обраної теми, розкрита джерельна база дисертації.

У першому підрозділі - “Історіографія проблеми” - сукупність праць за темою дослідження поділено на радянську, сучасну українську та зарубіжну. Перша з названих груп формується дослідженнями, які написані на засадах класових цінностей, що призвело до виникнення/усталення політичних стереотипів в оцінці діяльності тих політичних сил, які не сповідували комуністичної ідеології. Цей лейтмотив характерний і для тих розвідок радянських учених, які в той чи інший спосіб висвітлювали діяльність українських угодовських партій (праці А. Шиша, П. Петлякова, М. Герасименко). Констатовано, що в дослідженнях, присвячених Західній Україні 1919-1939 рр., вони здебільшого згадуються лише побіжно. Водночас окремі з праць радянського періоду важливі з огляду на фактологічний матеріал, яким оперували їхні автори (напр., монографії Ю. Сливки, В. Добрєцової та ін.).

Прикметна ознака сучасної української історіографії - осмислення діяльності українських партій з точки зору національних пріоритетів. Серед учених, які започаткували нове прочитання їхньої історії і захистили дисертації за темами, що безпосередньо чи опосередковано стосуються предмета нашого дослідження, - Р. Давидюк, М. Москалюк, О. Зайцев, М. Кугутяк, О. Єгрешій, В. Комар та ін. Помітне місце в розробці проблеми належить О. Єгрешію та М. Швагуляку. Серед питань, які розкриті вказаними науковцями, - роль Г. Хомишина у формуванні українсько-польських взаємин у Галичині, взаємини між тими політичними силами, які керувалися завданням досягнення порозуміння з титульною нацією Польщі. М. Швагуляк проаналізував діяльність Українського католицького союзу далі - УКС), Української католицької народної партії.

Нове прочитання минувшини, що характеризується, по-перше, відображенням загальних тенденцій суспільно-політичних та економічних процесів у Польщі, по-друге, аналізом виникнення й розвою партійних сил, простежуються у працях Л. Зашкільняка й М. Крикуна, Л. Алексієвець, С. Кульчицького, М. Кугутяка, які проаналізували різноманітні аспекти життя українців у Польщі. Їхні монографії суттєво доповнюються працями, в яких аналізується становище українців у Польщі та її національна політика (дослідження Ю. Макара, М. Кучерепи, О. Красівського та інших учених).

Важливою складовою частиною сучасної української історіографії є дослідження, присвячені загальній характеристиці українського партійного представництва в Західній Україні (монографія І. Васюти, статті М. Швагуляка, І. Дробота, В. Карпо), участі окремих політичних сил у виборчих кампаніях до сейму і сенату (О. Зайцев). Серед проблем, що вивчаються сучасними вітчизняними вченими, - взаємини угодовців з іншими партіями. Чи не першим ставлення до угодовців Галичини початку 1920-х рр. дослідив О. Зайцев. Тим часом Р. Давидюк і М. Кучерепа розкрили ставлення Організації українських націоналістів (далі - ОУН) до Волинського українського об'єднання (далі - ВУО).

Важливий тематичний компонент вітчизняної історіографії - польсько-українські стосунки. Їх вивчали, зокрема, М. Кучерепа, Л. Зашкільняк, М. Кугутяк, В. Комар, М. Швагуляк, О. Красівський та ін.

У зарубіжній історіографії досліджуваної проблеми визначено такі складові компоненти: 1) роботи узагальнюючого характеру, що розкривають суспільно-політичні та соціально-економічні процеси в Польщі; 2) праці, присвячені становищу українців у ній, їхнім взаєминам з поляками, політиці влади стосовно національних меншин; 3) публікації, які розкривають ті чи інші аспекти діяльності українських угодовських партій.

Серед робіт, які віднесено до першої з названих груп зарубіжної історіографії, помітне місце посідають книги Дж. Ротшильда, Г. Дильонгової, колективні дослідження М. Тимовського, Я. Кєнєвича, Є. Хольцера та ін.

Вивчення національної політики Варшави - один зі знакових компонентів зарубіжної історіографії. Цей тематичний блок формується працями А. Хойновського, А. Айненкеля, В. Паруха, Т. Пьотркевіча, В. Козири, Т. Снайдера та ін. Важливими є й ті дослідження, в яких аналізується ставлення до національних меншин провідних політичних сил Польщі (праці В. Міха, Г. Халупчака й Т. Броварека та ін.), діяльність Української парламентської репрезентації (далі - УПР) та окремих політичних сил (розвідки Р. Томчука й А. Сови).

Діяльність угодовських партій у зарубіжній історіографії розкривається здебільшого побіжно. Прикладом вивчення їхньої стратегії є розвідка С. Стемпеня. Важливими для вивчення предмета дисертації є дослідження польських учених Ч. Бжози, М. Папєжинської-Турек, А. Хойновського, а також російського дослідника К. Федевича, який зосередив увагу на процесі інтеграції українців Галичини в Польщу.

У другому підрозділі - “Джерельна база дослідження” - зауважено, що вона формується передусім з неопублікованих матеріалів. Архівні документи, що використані в дослідженні, поділено на такі групи: 1) матеріали органів влади й державної поліції; 2) партійні документи угодовських партій та документи УПР; 3) персональні фонди громадських і політичних діячів.

Перша з визначених груп джерел формується з розпоряджень, циркулярів, інших нормативно-правових актів влади, а також тих законів, які стосувалися різних аспектів суспільно-політичного, економічного та культурно-релігійного життя українців у Польщі. Надзвичайно важливою складовою, яка формує першу групу джерельної бази, виступають матеріали органів поліції. Зокрема, аналітичні узагальнення з історії становлення партійних сил, аналіз їхніх програм тощо. Цінними для вивчення дослідженої проблеми є й статути та програми угодовських партій (наприклад, Польсько-руської організації “Згода” (далі - ПРОЗ), що зберігаються в ф. 231 (“Тернопільське воєводське управління”) Держархіву Тернопільської області.

Найбільше інформації про діяльність українських партій, угодовських зокрема, містять щотижневі й щомісячні звіти органів поліції. Такі матеріали зберігаються в документах відділу громадської безпеки Станіславського воєводства (ф. 2 Держархіву Івано-Франківської області), ф. 30 “Рівненське повітове староство” та ін. Держархіву Рівненської області.

Важливими для вивчення національної політики держави та взаємин між українськими партіями є матеріали, що містяться у ф. 308 к “2-ой отдел Генерального штаба Польши (г. Варшава)”, ф. 312 к “Главное управление государственной полиции Министерства внутренних дел Польши. ІV отдел” та інших фондах Російського державного воєнного архіву. Вони розкривають певні аспекти стратегії влади в національній політиці як у країні загалом, так і в окремих воєводствах (напр., Волинському), ставлення до угодовців ОУН тощо.

Документи такого характеру містяться і в обласних архівах західного регіону України. Так, у ф. 2 “Станиславское воеводское управление г. Станислав” та ін. Держархіву Івано-Франківської області сконцентровано чимало матеріалів, які розкривають ставлення до угодовців ОУН та Української військової організації, а також позицію першої та Фронту національної єдності щодо Українського національно-демократичного об'єднання (далі - УНДО), коли воно розпочало торувати курс на нормалізацію польсько-українських взаємин (ф. 76 “Косовское поветовое управление государственной полиции” та ін.).

В окрему групу виділено документи угодовських партій. Так, напр., статут Української народної обнови (далі - УНО) зберігається у ф. 359 (“Назарук Осип Тадейович - адвокат, письменник, громадський і політичний діяч, член національної ради”), статут ВУО - у ф. 198 (“Окружная управа Волынского Украинского Объединения (ВУО)” Держархіву Волинської області.

Важливим для вивчення досліджуваної проблеми є ф. 60 “Українська парламентська репрезентація на Волині” цього ж архіву. Значимість джерел, що зберігаються у ньому, визначається як самим фактом утворювача фонду, так і різноплановістю документів, що зосереджені в ньому.

Інформативно багатими є й фонди, що укладені як персональні: ф. 359, ф. 358 (“Шептицький Андрей Олександрович, граф, митрополит Греко-католицької церкви”) ЦДІАЛ України.

Окрему групу джерельної бази дисертації складають опубліковані документи. До них відносимо брошури, в яких відображено процес утворення угодовських партій, різні аспекти їхньої діяльності, а також праці провідних діячів та ідеологів угодовства (зокрема, О. Назарука, Г. Хомишина, В. Оскілка, С. Томашівського).

Важливим компонентом джерельної бази є періодичні видання, зокрема, “Волинське слово”, “Українська Нива”, “Волинь”, “Народний вісник”, “Дзвін”, “Нова Зоря”, “Народна Справа”, “Рідний Край” та ін. Їх поділено за критеріями походження (партійні й громадсько-політичні видання, друковані органи влади) та ідеологій, які визначали систему політичних цінностей редакційних колегій періодичних видань.

Другий розділ - “Ідеологія угодовських партій, організацій та їхня соціальна база” - присвячений з'ясуванню причин виникнення угодовства, вивченню його доктрини, визначенню соціальних верств, які підтримали політичні сили, що шукали порозуміння з Польською державою.

У підрозділі - “Причини виникнення угодовства та його ідеологія” - стверджується, що найважливішими компонентами ідеології тих політичних сил, які демонстрували лояльність до Польщі, стали визнання факту включення західноукраїнських земель до її складу, відмова від намагань здобути владу, ставка на досягнення порозуміння з урядом Польщі та її титульною нацією. За умов інкорпорації Західної України Другою Річчю Посполитою складовою ідеології примирення став конформізм.

Сприйнявши твердження про українське питання як внутрішню проблему Польщі, угодовці водночас трактували її державою багатонаціональною. Це твердження стало своєрідним підґрунтям, на якому зросли ідейні концепти стосовно захисту національної гідності й самобутності українців.

Ідеологія угодовських партій включала ідеали демократичної держави, відображала категоричність у позиції захисту національних, громадянських і економічних інтересів українців, забезпечення їм повноти прав, що визначалися міжнародними зобов'язаннями Польщі, а також її конституцією. Одним із засобів реалізації цих домагань визнавалося запровадження на західноукраїнських землях територіальної автономії.

Важлива складова ідеології угодовців - неприйняття ліворадикальних ідеалів, окремих із них - ставка на відродження в майбутньому національної держави, що визначало пошук ними союзників для ліквідації влади більшовиків у радянській Україні.

У другому підрозділі - “Соціальна база українських угодовських партій” - констатовано, що вона, як і в інших партійних сил, які створювалися українцями, формувалася передусім із селянства. Це зумовлювалося структурою їх професійної зайнятості. Водночас угодовці прагнули здобути підтримку інтелігенції, робітників, а окремі з партій - заможних селян і поміщиків. Водночас специфіка соціальної бази угодовських партій визначалася тим, що окремі політичні сили в Галичині формувалися передусім з релігійного середовища. Як наслідок - чимало священиків були членами політичних партій, зокрема - ВУО та Української християнської організації (далі - УХО), а Греко-католицька церква справляла значний вплив на низку угодовських партій у Галичині (зокрема, УНО, УКС, УХО). Відтак релігія ставала вагомим елементом партійної ідеології, що надавало можливість тим чи іншим силам орієнтуватися відразу на всі соціальні групи суспільства. Такі партії робили ставку не на окремі верстви чи класи, а на релігійну спільноту як таку. Об'єднуючим чинником для членів таких інституцій мали бути не тільки політичні ідеали чи соціальні фактори, а греко-католицизм.

Водночас специфікою соціальної бази угодовських партій у Волинському воєводстві було те, що ВУО підтримувалося військовими, які після поразки кампанії 1920 р. оселилися в цьому регіоні.

Поруч із власне соціальним чинником, який коригував громадські симпатії до певних політичних сил, важливу роль у процесі формування соціальної бази угодовських партій відігравали культурні орієнтири громадян. Йдеться про нечисельну групу українців, які симпатизували польській культурі. Найбільше полонофілів було серед інтелігенції. Остання стала тією соціальною верствою, за яку активно конкурували всі без винятку українські політичні партії.

У третьому розділі - “Діяльність українських угодовців періоду парламентської демократії в Польщі (1919-1926 рр.)” - розкрито процес утворення політичних сил, які прагнули досягти компромісу з владою, проаналізовано їхню тактику й стратегію на двох етапах: до березневої 1923 р. ухвали Ради послів Антанти щодо державно-правового статусу Східної Галичини та в час, коли визначальну роль в уряді Польщі відігравали ендеки.

У першому підрозділі - “Виникнення угодовських партій та їхня стратегія часів визначення міжнародно-правового статусу західноукраїнських земель” - зазначено, що суттєвою ознакою політичної позиції конформістів стало капітулянтство, яке зумовлювалося гіперболізацією наслідків поразки української національної революції. Водночас угодовці демонстрували антибільшовицьку позицію, а окремі з представників української інтелігенції - пошанування до польської культури.

Всі угодовські партії, що постали в Східній Галичині й на Волині, торували курс на досягнення компромісу з поляками. Відтак вони брали участь у виборах до сейму і сенату 1922 р. Тим самим угодовці протиставили себе більшості українських партій, які застосували щодо них терор.

Визнавши інкорпорацію західноукраїнських земель Польщею, угодовські партії декларували намір захищати національні та соціально-економічні інтереси українців. Ця мета - один із визначальних мотивів їхньої участі у виборах 1922 р.

У другому підрозділі - “Діяльність партій березня 1923 - квітня 1926 р.: здобутки та невдачі інтеграції українців у Польську державу” - констатовано, що після виборів до національних зборів 1922 р. означилася криза угодовства. Вона виявилася передусім у тимчасовому завмиранні діяльності партійних сил конформістів у Галичині. Географія діяльності таких партій у 1923-1926 рр. фактично обмежувалася лише Волинським воєводством.

Ідеологія угодовських партій, що діяли до травневого перевороту 1926 р., формувалася як комплекс складових, серед яких найбільш значущими були неприйняття більшовизму (зокрема, партією “Хліборобів”, Партією українського народного єднання (далі - ПУНЄ) та Українською народною партією (далі - УНП) й готовність до боротьби з ним задля ліквідації радянської влади в УСРР, прагнення частини українців інтегруватися в Польщу. Надія на здобуття громадянського й національного рівноправ'я була властива всім без винятку партіям угодовців.

Найпопулярнішою серед них у той час була УНП. Інші ж - відверто маргінальні учасники суспільно-політичного життя. Окремі з них (ПУНЄ) на декілька років зникали з політичної арени, інші (зокрема, партія “Хліборобів”) проіснували лише нетривалий час.

У підрозділі проаналізовано вимоги УНП стосовно прийнятних умов для інтеграції українців у Польщу. З-поміж них - територіальна автономія, справедлива земельна реформа, врегулювання освітніх проблем українців. УНП, що намагалася протистояти спробам ендеків асимілювати їх, стала першою з угодовських партій, котра гостро критикувала дії влади. Особливо категоричним виявилося її, як і ПУНЄ, неприйняття дій уряду в сфері освіти й аграрному питанні.

У підрозділі стверджується, що інтеграційний курс угодовців став актом визнання суверенітету Польщі. Водночас їхня підтримка окремих дій влади - результат сподівань щодо забезпечення нею гарантій рівноправного розвитку громадян незалежно від національності й віросповідання.

У четвертому розділі - “Стратегія і тактика угодовських партій та організацій періоду “санації” (1926-1939 рр.)” - досліджено їхню діяльність в умовах часткової зміни національної політики держави Ю. Пілсудським, а також у час зміцнення авторитаризму в Польщі, визначено причини поразки угодовства.

У першому підрозділі - “Діяльність українських партій 1926-1935 рр.” - констатовано зміни в угодовському середовищі: зникнення з політичної арени партій угодовців на Волині (УНП, ПУНЄ) та утворення низки нових їх інституцій у Галичині (зокрема, УНС, ПРОЗ). Особливість формування угодовських партій у Східній Галичині - поєднання в постулатах УХО, УНО та УКС політичних ідеологій із засадами конфесійної єдності.

У підрозділі проаналізовано програмні документи угодовських партій, географія їхньої діяльності. Констатовано, що починаючи з 1933 р. УКС поширив свій вплив на Волинське воєводство. Цим він відрізнявся від більшості угодовських партій, які виникли в Галичині і не спромоглися створити своїх осередків в інших воєводствах.

Найбільшу лояльність до польської влади з угодовських партій у другій половині 1920-х рр. у Галичині демонстрував УНС. Тим часом ВУО закріпило за собою лідерство на Волині.

У підрозділі проаналізовано участь конформістів у виборчих кампаніях, їхні стосунки з іншими українськими політичними силами. Констатовано, що діяльність угодовських партій спрямовувалася на захист інтересів українців у різних сферах суспільно-політичного та економічного життя. Зокрема, вони домагалися реалізації справедливої аграрної реформи, запровадження освіти українців рідною мовою, виступали на захист Православної церкви та ін. Популізм уряду, “пацифікація” та інші чинники змусили угодовців зректися беззастережної лояльності до влади. Водночас максимальною межею їх “радикалізму” залишалася вимога запровадження на західноукраїнських землях територіальної автономії.

У другому підрозділі - “Українські конформістські сили в умовах зростання авторитаризму в Польщі (1935-1939 рр.)” - розкрито ставлення угодовських партій до т. зв. “нормалізаційної угоди” 1935-го року, їхню реакцію на нові тенденції в суспільно-політичному житті країни передвоєнних років.

Констатовано, що одні з угодовських партій (УНС) відмовилися підтримати новий курс УНДО, інші ж (ВУО) - навпаки. Так, стримуючим фактором для УНО стала насильницька ревіндикація. Тим часом ВУО, яке підтримало політику “нормалізації” та взаємодіяло з УНДО на виборах 1935 р., не ввійшло до Табору національного єднання. Хоча ВУО сприйняло тезу пілсудчиків про пріоритет інтересів держави над інтересами націй чи особи, 1935-1937 рр. стали часом зміни його тактики. Воно почало більш принципово й послідовно захищати права українців.

Така зміна - результат реакції угодовців на прихід до влади т. зв. групи “полковників”, повернення уряду до грубої асиміляційної політики, посилення авторитаризму в Польщі. З 1937 р. практично жодна угодовська партія не закликала українців до політичної лояльності. Навіть ВУО, яке найпослідовніше з-поміж угодовських партій шукало порозуміння з владою, дистанціювалося від неї, а частина його членів виявила симпатії до ідеології націоналістів.

Позиція угодовських партій у 1935-1939 рр. засвідчила, що ознакою їхньої діяльності було не стільки капітулянтство, скільки намагання в обставинах, що склалися, захистити інтереси українців. Водночас угодовці не зреклися виконання громадянських обов'язків і в 1939 р. задекларували підтримку Польщі.

У третьому підрозділі - “Причини поразки українського угодовського руху” - запропоновано поділити їх на фактори прямої дії й опосередковані, ситуативні, постійно діючі, комплексні.

Важливий чинник поразки угодовців - ігнорування владою правовими нормами, підтримка нею польських осадників у час реалізації аграрної реформи, ревіндикація, полонізація українських шкіл та ін. Відтак констатовано, що національна політика Варшави засвідчувала пріоритетність задоволення владою інтересів поляків.

Низька популярність ідеології угодовців зумовлювалося й тим, що Польща не запровадила автономії західноукраїнських земель. Суттєвою причиною мінімізації їхньої ролі у суспільно-політичному житті стала не тільки боротьба з ними інших українських політичних сил, а й терор з боку ОУН. Фактор кризи угодовства - низький рівень популярності ідеї нормалізації міжнаціональних стосунків серед поляків, внутрішньопартійна боротьба (напр., у середовищі УНП, ВУО, УХО), відсутність потужних союзників, непослідовність влади в підтримці угодовців тощо.

Дослідження діяльності українських угодовських партій дозволило сформулювати такі висновки:

1. Передумови виникнення угодовства як суспільно-політичного явища - лояльність і конформізм. Після програної українсько-польської війни вони перетворилися у своєрідний підмурок, на якому зросла ідеологія угодовства. Визначальна причина її появи - тимчасова криза українського державотворчого руху, отже, вимушеність інтеграції українців у Польщу. Важливими причинами поступової кристалізації ідейно-політичної доктрини угодовства стали намагання здобути найбільш оптимальні умови для збереження національної самобутності українців у Польщі та врегулювання їх найактуальніших проблем у різних сферах суспільно-політичного життя, неприйняття того шляху державотворення, що здійснювався на засадах класових цінностей (УСРР), намагання знайти союзників для ліквідації радянської влади в Україні, соціокультурна близькість частини українців з поляками, що визначалася цивілізаційними цінностями католицизму, а також симпатія незначної частини української інтелігенції до польської культури.

2. Прикметна ознака ідеології угодовства - відмова від претензій на владу, ставка на досягнення громадянської і національної рівності в багатонаціональній державі. При цьому партії й організації українців, які шукали порозуміння з владою й поляками, не відмовилися від ідеалу суверенної національної держави. Не маючи шансів реалізувати цей постулат у суспільній практиці, вони сповідували лояльність щодо Польщі, а водночас вимагали розбудови її республікансько-демократичних інститутів, реалізації тих громадянських і національних прав, що декларувалися конституцією, здійснення справедливої аграрної реформи, припинення військового та цивільного осадництва, створення умов для вільного розвитку української національної культури.

3. Головним завданням угодовських політичних сил, що постали на початку 1920-х рр., було порозуміння з польським урядом. Така позиція, що протиставила їх більшості українських політичних сил, стала реакцією на ситуацію, яку вони вважали безвихідною. За умов, що склалися, угодовські партії виступили на захист прав українців. Водночас знаковим лейтмотивом у діяльності “Хліборобів”, ПУНЄ та УНП виявилося їх протиставлення більшовизму задля ліквідації радянської влади в УСРР.

Серед політичних партій угодовців, що виникли до 1925 р., найпотужнішою стала УНП. Це зумовлювалося її внутрішньою монолітністю, наявністю більш-менш значних фінансових ресурсів, відносно високим авторитетом очолюваної В. Оскілком партії серед частини українців. Хоча програма УНП у питанні умов інтеграції українців у Польщу значною мірою була суголосною постулатам інших партій угодовців, імідж оскілківців зумовлювався відвертішим і сміливішим, у порівнянні з іншими політичними силами, захистом прав та інтересів українців.

Виникнення організацій з національно неоднорідним складом членів (Польсько-українська унія) дозволяє констатувати два варіанти прояву угодовства. Поруч із партійними силами, що формували свої лави з числа представників різних націй, членство в яких українців трактуємо індивідуальним проявом угодовства, діяли партії й організації, які об'єднували в своєму складі винятково українців.

4. 1926-1935 рр. - це десятиліття, що характеризувалося найвищим кредитом довіри, який угодовці будь-коли надавали владі, та стрімким перегрупуванням їхніх сил. Частина з новоутворених структур (УХО, УКС, УНО) виникла на засадах конфесійної єдності з метою захисту віри та культури українського народу.

5. Зростання симпатій частини українців до Польщі зумовлювалося оцінкою суспільно-політичних процесів у СРСР і проголошенням Ю. Пілсудським нових векторів у національній політиці Польщі. Проаналізовані матеріали засвідчують, що, попри заяви можновладців, з одного боку, зникнення одних угодовських партій і виникнення нових, з другого, взаємини поміж конформістами й владою де-факто залишалися незмінними. Після декларацій лояльності й заяв про готовність до конструктивної співпраці з боку новопосталих структур вони розпочинали принципово обстоювати й захищати інтереси українців. Це було властиво навіть тим політичним силам, які в різний час демонстрували найвищий рівень довіри владі: в середині 1920-х рр. - УНС, на початку 1930-х рр. - ВУО.

Прихід до влади групи “полковників” й чергова зміна векторів національної політики Польщі зумовили зростання опозиційних настроїв угодовців до уряду. Вони, як і раніше, категорично протестували проти культуртрегерства поляків, а в нових суспільно-політичних умовах - і проти зростання авторитаризму в Польщі. В останні роки, перед початком Другої світової війни де-факто всі українські угодовські партії не закликали своїх прибічників до лояльності щодо Польщі.

6. Найвагоміші з-поміж причин поразки угодовців - ігнорування владою правових норм, її непослідовність у підтримці лояльних щодо держави українців, небажання більшої частини поляків нормалізувати взаємини з українцями, преференції, які надавалися урядом і законодавцями полякам у час аграрних перетворень. Нездатність угодовських сил перетворитися в домінуючу в українському середовищі силу зумовлювалася як недостатньою популярністю їхньої ідеології, що повсякчас виявлялася вразливою в зв'язку з відсутністю помітних здобутків від проголошеного курсу, так і внутрішньопартійними суперечностями. Останніх не оминули ПУНЄ, УНП, УХО, УНО, ВУО. Невисокий політичний рейтинг угодовців серед української громадськості поєднався з перманентною боротьбою з ними фактично всіх партій, які категорично обстоювали державницьку позицію. Серед них - УНДО, Українська соціалістична радикальна партія, ОУН. Остання, окрім того, застосовувала щодо угодовців політичний терор.

Діяльність угодовських партій - важлива складова суспільно-політичного життя на західноукраїнських землях 1919-1939 рр. Вона репрезентує одну з політичних стратегій, що були вироблені українцями, котрі проживали в Другій Речі Посполитій.

угодовство партія польський політика

Основні положення дисертації висвітлені в наукових фахових виданнях

1. Постельжук О. Мовне питання в діяльності українських конформістських політичних сил Західної України (1918-1939 рр.) / Олександр Постельжук // Наукові записки. Історичні науки. Вип. 8. - Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2007. - С. 246-254.

2. Постельжук О.П. Західноукраїнське угодовство 1919-1939 рр.: причини виникнення та ідеологія / Олександр Петрович Постельжук // Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. Вип. 2 (52). - Дніпропетровськ, 2007. - С. 6-10.

3. Постельжук О. Причини поразки угодовського руху в Другій Речі Посполитій / Олександр Постельжук // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Зб. наук. статей. Т. 15-16. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 185-189.

4. Постельжук О. Проблема українсько-польського компромісу в рецепції газети “Народний Вісник” / Олександр Постельжук // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 7. - Рівне, 2006. - С. 171-176.

5. Постельжук О.П. Українські конформістські сили в умовах зростання авторитаризму в Польщі (1935-1939 рр.) / Олександр Петрович Постельжук // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету ВДУ імені Лесі Українки. Вип. 13. - Луцьк, 2007. - С. 100-106.

6. Постельжук О. Українські угодовські партії у виборах до національних зборів Польщі 1922 року / Олександр Постельжук // Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 9. - Рівне, 2006. - С. 43-48.

7. Постельжук О. Соціальна база українських угодовських партій Західної України (1918-1939 рр.) / Олександр Постельжук // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки: Міжвідомчий збірник наукових праць. - Вип. 16: На пошану доктора історичних наук, професора Станіслава Владиславовича Кульчицького з нагоди 70-річчя від дня народження та 50-річчя наукової праці / Відп. ред. В.А. Смолій: В 2 ч. - Ч. 2. - К.: Інститут історії України НАН України, 2007. - С. 261-268.

В інших наукових виданнях та матеріалах конференцій:

1. Постельжук О.П. Релігійний аспект українсько-польських взаємин: позиціонування конформістських партій Західної України 1918-1939 рр. / Олександр Петрович Постельжук // Збірник матеріалів Першої науково-практичної міжвузівської конференції “Слов'янські народи в історичному процесі: генезис проблеми”. - Рівне: РДГУ, 2007. - С. 144-147.

2. Гон М.М., Постельжук О.П. Польсько-українська унія: модель індивідуального угодовства / Максим Мойсейович Гон, Олександр Петрович Постельжук // Проблеми українського державотворення: історія і сучасність / Гол. ред. М.Ю. Костриця. - У 2-х т. - Т. І. - Житомир: М. Косенко, 2007.: іл. - (Науковий збірник “Велика Волинь”. Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. - Вип. 35). - С. 112-116.

3. Постельжук О.П. Угодовські тенденції в діяльності Українського національно-демократичного об'єднання / Олександр Петрович Постельжук // Материали за 3-а международна научна практична конференція, “Наука и образование без граница”. Т. 12. История. - София: “Бял ГРАД-БГ”

4. Постельжук О.П. Еволюція стратегій українських угодовських партій у Польщі (1935-1939 рр.) / Олександр Петрович Постельжук // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та внз. Збірник наукових праць. Ч. ІІІ. - Рівне, 2008. - С. 458-461.

5. Постельжук О. Поразка чи інтеграція: функціонування українських угодовських партій у Другій Речі Посполитій у 1923-1926 рр. / Олександр Постельжук // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції аспірантів і студентів “Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне майбутнє” (16-17 квітня 2008 р.). У 2-х т. - Луцьк: РВВ “Вежа” Волинського національного університету імені Лесі Українки, 2008. - Т. 1. - С. 22-23.

Размещено на Allbest.ru

...