Розвиток концепції національної безпеки і оборони України в програмних документах українських політичних партій в період 1992 – 2009 рр. (воєнно-історичний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет „Львівська політехніка”

УДК 329:355.45(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Спеціальність 20.02.22 - Військова історія

Розвиток концепції національної безпеки і оборони України в програмних документах українських політичних партій в період 1992 - 2009 рр.(воєнно-історичний аспект)

Левик Богдан Степанович

Львів - 2010

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі історії, теорії та практики культури Національного університету „Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - кандидат політичних наук, доцент Батенко Тарас Іванович

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор Сухий Олексій Миколайович, професор кафедри новітньої історії України, Львівський національний університет ім. І. Франка Кандидат історичних наук, доцент Кривизюк Леонід Петрович, провідний науковій співробітник, Науковий центр Академії сухопутних військ

Захист відбудеться 21 травня 2010 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 у Національному університеті „Львівська політехніка” (м. Львів, вул. С.Бандери, 12, ауд. 204, 4 навчальний корпус).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету „Львівська політехніка” (м. Львів, вул. Професорська, 1).

Автореферат розісланий 20 квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент І.В. Буковський

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми зумовлена необхідністю покращення ступеня якості стану забезпечення національної безпеки і оборони України з боку держави та недержавних інституцій. Стан національної безпеки країни вказує на ступінь захищеності її національних інтересів та їх життєво важливих складових.

У сучасних геополітичних умовах питання національної безпеки для України набуває надзвичайно гострої ваги. Воєнний компонент забезпечення національної безпеки складає її основу. Усунення, нейтралізація зовнішніх та внутрішніх небезпек, загроз національній безпеці України вимагає комплексного підходу у політичній, економічній, науковій, правовій, воєнній та культурно-духовній сферах.

Теоретико-ідеологічною проекцією захисту національної безпеки є основні і передвиборні програми українських парламентських та впливових позапарламентських політичних партій, які використовують їх як основу для подальшої розробки урядових програм, проектів законодавчих ініціатив. Критично-порівняльний, хронологічно-історичний, воєнно-політичний аналізи і дослідження глибини відображення проблем національної безпеки в партійних програмах мають практичну цінність для процесу державотворення. Питання визначення місця та ролі українських політичних партій у забезпеченні національної безпеки і оборони в новітній період історії не отримало адекватного висвітлення у дослідженнях українських науковців, що обумовлює необхідність комплексного ґрунтовного аналізу цієї проблеми.

Дане наукове дослідження присвячене воєнно-історичній розвідці розвитку концепції національної безпеки та оборони української держави, воєнно-політичному обґрунтуванню шляхів її забезпечення, в тому числі через державотворчу діяльність українських політичних партій в період 1992-2009 рр. Отримані результати наукового дослідження, аналіз попереднього історичного досвіду допоможуть здійснити експертно-аналітичний супровід практичного втілення процесу забезпечення національної безпеки та оборони України через програмні документи провідних українських партій з подальшою їх реалізацією у законодавчих актах.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане із завданнями науково-дослідної роботи по бюджетній темі загальноуніверситетської лабораторії НУ “Львівська політехніка” “Формування об'єднавчих програм українських політичних партій та об'єднань в умовах багатопартійності” (державний реєстраційний № 01075000824) за період 2007-2009 рр., в якій здобувач брав безпосередню участь на протязі всієї наукової розробки.

Дана тематика має продовження і в наступній трьохрічній бюджетній науково-дослідній роботі на тему “Сучасне громадське і суспільно-політичне забезпечення національних інтересів України за міжнародними стандартами” на період 2010-2013 рр., а також у роботі Національної ради безпеки.

Мета і завдання дослідження полягає у критично-порівняльному і воєнно-історичному аналізах, дослідженні практичного використання партійних програм впливових українських політичних партій для забезпечення національної безпеки та оборони, їх безпосередньої участі у розробці доктрин, концепції, стратегії, законів з цього питання. За результатами дослідження запропоновано центральним органам політичних партій, недержавним та громадським організаціям виробити єдиний підхід до створення довгострокової узгодженої стратегії забезпечення національної безпеки і оборони, таким чином сприяючи консолідації українського суспільства і партійно-громадського середовища.

Для досягнення сформульованої мети необхідно було вирішити наступні основні завдання:

- проаналізувати та узагальнити історичний досвід розвитку концепцій національної безпеки України, провідних країн світу та країн Центрально-Східної Європи;

– визначити основні фактори, які впливають на позицію політичних партій в питаннях забезпечення національної безпеки і оборони;

– дослідити еволюцію розвитку концепції національної безпеки і оборони в програмних документах політичних партій України у новітній період.

Для більш глибокого воєнно-історичного аналізу і логічного викладення матеріалу слід було вирішити і низку підзавдань: проаналізувати стан наукового вивчення проблеми та джерельне забезпечення теми; охарактеризувати діючу структуру національної безпеки та оборони України; дослідити рівень громадсько-політичного забезпечення стану національної безпеки і оборони України; оцінити стан законодавчого забезпечення реалізації концепції національної безпеки; визначити базові індикатори-показники (критерії оцінки) національної безпеки за міжнародними стандартами; проаналізувати повноту та якість представлення національних інтересів в діючих міжнародних системах колективної безпеки; провести порівняльно-критичний аналіз історичного досвіду зарубіжних країн у процесі воєнно-політичного забезпечення національної безпеки через реалізацію партійних програмних намірів в процесі державотворчої діяльності впливовими політичними партіями; проаналізувати стан конституційного забезпечення національної безпеки і оборони у провідних країнах світу; систематизувати партійні політичні концепції по забезпеченню національної оборони і безпеки України; провести історичне дослідження досвіду країн Центрально-Східної Європи по вирішенню питання національної безпеки і оборони після розпаду Організації Варшавського договору (ОВД), вплив їх суспільно-політичних відносин на цей процес; виділити сучасні внутрішні та зовнішні небезпеки та загрози для України, наявність конфліктів, викликів, ризиків; визначити пріоритетні напрямки у забезпеченні національної безпеки і оборони.

Об'єктом дослідження є стан забезпечення національної безпеки і оборони політичними партіями України.

Предмет дослідження - участь політичних українських партій у розробці концепції національної безпеки і оборони, роль їх партійних програм у законодавчому забезпеченні національної безпеки і оборони.

Хронологічні рамки охоплюють 1992-2009 рр. Нижньою межею дослідження визначено січень 1992 р., коли розпочався етап прийняття військової присяги на вірність Україні Збройними Силами (ЗСУ). Верхня межа - грудень 2009 р., час завершення президентських повноважень В. А. Ющенка та початок передвиборної президентської кампанії.

Територіальні рамки воєнно-історичного дослідження обмежуються сучасною територією України. Однак, для вивчення та аналізу минулого історичного досвіду зарубіжних країн досліджувались конституції 17 провідних країн світу, а також забезпечення національної безпеки 7 країнами Європи.

Методологічна основа дисертації. Дисертаційне дослідження базується на принципах історизму, системності, діалектичної суперечності, єдності якості і кількості, розвитку, каузальності.

Методологічною основою дисертаційної роботи є наукові принципи об'єктивності, комплексного використання джерел історіографії, їх критично-порівняльного аналізу. Застосовано описовий, проблемно-хронологічний, комплексно-аналітичний, порівняльно-історичний методи, що дало змогу об'єктивно оцінити конкретні історичні умови, які виступили чинниками формування особливої воєнно-політичної діяльності у сфері національної безпеки і оборони.

Воєнно-історичний метод показав стан боєготовності ЗСУ у період планування реформ безпекового сектору, в період їх запровадження, реалізації і зупинки. Компаративний і структурно-функціональний методи дослідження дали змогу вивчити особливості поетапної трансформації концепції національної безпеки і оборони у партійних програмах.

Метод порівняння, системно-аналітичний підхід дав змогу знайти подібності і відмінності об'єктів пізнання, виявити їх якісні та кількісні характеристики, відповідно провести їх класифікацію. У роботі знайшли застосування методи емпіричного опису, класифікації, систематизації, логічного аналізу, репрезентативного методу та теоретичного узагальнення дослідження значної кількості джерел, що дали змогу зробити цілий ряд висновків, щодо характерних особливостей розвитку та реалізації концепції національної безпеки і оборони, визначити причини їх ефективності.

Загальнологічні прийоми і методи, як основні методи науково-теоретичного пізнання, якими вивчалась джерельна база, дали можливість дослідити тему як в історичному ракурсі, так і обґрунтувати основні завдання і визначити мету дослідження.

В основу наукового дослідження взято критично-порівняльний, воєнно-історичний, хронологічно-політичний аналізи програм 172 політичних партій України, зареєстрованих Міністерством юстиції (станом на грудень 2009 р.), Конституції України, законодавчих актів Президента України, Законів України, нормативно-правових документів Кабінету Міністрів, Конституцій 17 провідних країн Америки, Європи та Азії, як кінцевого продукту реалізації домінуючих партійних програм, сучасних наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців, міжнародних актів з питання національної безпеки і оборони, ратифікованих Верховною Радою України, історичний досвід країн Європи.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є самостійним, завершеним комплексним науковим дослідженням процесу розвитку і формування концепції національної безпеки і оборони України на сучасному етапі.

Новизна визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей і тенденцій з питань національної безпеки і оборони через призму програм політичних партій.

Також новизна одержаних результатів полягає в акцентуванні ролі недержавних інституцій, в даному випадку авангарду суспільства - українських політичних партій, в розробці та впровадженні у практику програмних положень з проблем національної безпеки і оборони України, як логічного доповнення до існуючих концепції, воєнній доктрині та законів України.

Автор систематизував програмні положення 172 українських політичних партій у сфері національної безпеки і оборони в період 1992-2009 рр., згрупувавши і виділивши їх по відношенню до забезпечення національної безпеки 43 впливовими українськими партіями, які мають можливість реалізувати на практиці свої програмні концепції через державотворчу, в т.ч. законодавчу діяльність у Верховній Раді України. В роботі вперше розглянуто залежність системи забезпечення національної безпеки і оборони від програмних положень політичних партій, їх спроможності впливати на формування концепції та законодавства з питань національної та воєнної безпеки.

На основі історичного матеріалу автор запропонував через захист національних інтересів (спільних) об'єднати зусилля партійної системи у вирішенні пріоритетних проблем національної безпеки і оборони, що дало б змогу прискорити політичну структуризацію українського суспільства, активізувати процес формування інститутів громадянського суспільства, активізувати реформування безпекового сектору.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її матеріали, висновки та рекомендації узагальнюють історичний досвід з питань забезпечення національної безпеки і оборони парламентськими партіями.

Результати дослідження можуть бути використані при підготовці концептуальних засад вдосконалення системи національної безпеки України центральними органами політичних партій, законодавчими органами (парламентськими комітетами ВРУ) при розробці нормативно-правових актів з питань безпеки і оборони, функціонування ЗСУ та інших силових структур. Викладений матеріал є важливим підґрунтям при підготовці узагальнюючих лекційних курсів, розробки підручників з військової історіографії, військово-політичної історії, націобезпеки, навчально-методичних посібників і рекомендацій у сфері військової освіти.

Практичне застосування дисертаційного дослідження полягає також в тому, що його положення можуть стати основою для інформаційно-аналітичних напрацювань і управлінсько-організаційних рішень у практичній воєнно-політичній діяльності, що пов'язана з функціонуванням системи національної безпеки і оборони.

Результати наукових досліджень отримали позитивні відгуки від комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України № 04-22/10-1541 від 17.11.2009 р., Виконавчого секретаріату Політичної ради партії Всеукраїнського об'єднання “Батьківщина” № 2028946 від 22.10.2009 р., науково-дослідної частини НУ “Львівська політехніка” 21.12.2009 р. протокол № 12/2.

Особистий внесок автора у розробку проблеми полягає у публікації наукових робіт № 1,2,3,4,5,6,7 виконаних одноосібно, а № 8 і № 9 виконаних у співавторстві з І.В. Компанець та П.Г. Берко. Автору особисто належить постановка проблеми, методологія і концепція публікацій.

Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження обговорювалось на кафедрі історії, теорії та практики культури НУ «Львівська політехніка».

Основні положення дисертації було апробовано на трьох міжнародних науково-практичних конференціях: “Перспективи демократичного соціалізму в контексті загальноєвропейських і світових тенденцій” (Київ, 17-18 жовтня 2008 р.), “Європа: об'єднавчі процеси та християнські цінності” (Львів, 27-28 лютого 2009 р.), “Військова освіта і наука: сьогодення та майбутнє” (Київ, 14-16 жовтня 2009 р.), а також на Міжнародному безпековому форумі «Від безпеки України - до безпеки Європи. Виклики ХХІ ст.» (Львів, 15-16 квітня 2010 р.)

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 7 статей у наукових фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України, а також тези виступів на трьох міжнародних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями, об'єктом і предметом дослідження, а також обраною теоретико-методологічною базою. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, 9-ти підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 189 сторінок. Список використаних джерел має 261 найменування.

Основний зміст дисертації

У вступі розкрита сутність і стан партійно-політичного забезпечення національної безпеки і оборони України на сучасному етапі історичного розвитку держави. Обґрунтовано значущість та підстави для її наукового дослідження. На основі критично-порівняльного аналізу джерельної бази дисертаційного дослідження обґрунтовано актуальність та доцільність роботи для історії України та військової історії зокрема. Показано її зв'язок з науковими програмами, бюджетними темами, особисту роль автора у виконанні цих науково-дослідних робіт. Сформульовано мету та задачі дослідження; визначено об'єкт і предмет, перераховані методи, які були використані автором для досягнення поставленої мети та виконання задач; вказано на наукову новизну одержаних результатів, як теоретичної основи розв'язаної наукової задачі; відзначена практична цінність та подані відомості про наукове використання результатів дослідження, їх ступінь готовності для використання; вказано назви та перелік наукових статей, як складової частини опублікованих результатів дисертації у фахових виданнях, їх апробацію на міжнародних конференціях та форумах.

У першому розділі - “Історіографія та джерельна база дослідження”, який складається з двох підрозділів: „Науковці-дослідники з питань національної безпеки і оборони” та „Законодавче забезпечення національної безпеки і оборони України у новітній період”, розглянуто і проаналізовано сучасний стан наукової розробки та джерельну базу проблеми (монографії, рукописи, підручники, наукові статті, законодавчі акти).

Тематика дисертаційного дослідження обумовила роботу передусім з вітчизняними джерелами у період 1992-2009 рр. Це пов'язано з тим, що цю тему в українській історіографії висвітлено недостатньо, а паралельний критично-порівняльний аналіз партійних програм з питань забезпечення національної безпеки і оборони України не проводився взагалі.

Особливу увагу було приділено науковим дослідженням академіка НАНУ В.П.Горбуліна, професора В.Ю.Богдановича, доцента В.А.Ліпкана. У своєму науковому збірнику „Механізми стратегічного програмно-цільового планування розвитку структур безпеки і оборони України” Горбулін В.П. висвітлює актуальні проблеми реалізації завдань реформування та розвитку структур безпеки і оборони України у контексті її євроатлантичної інтеграції. Тут наводяться розроблені методологічні засади оптимізації й збалансування економічних витрат для забезпечення обороноздатності та національної безпеки держави. Богданович В.Ю. у своїй монографії „Воєнна безпека України: методологія дослідження та шляхи забезпечення”, розробив та запропонував ряд індикаторів-показників (критерії) для оцінювання стану національної оборони, військово-політичної ситуації, стану забезпечення національної безпеки. Дослідження із проблем забезпечення національної безпеки України Ліпкана В.А., знайшли своє завершення у численних підручниках та наукових працях. В.Ліпкан виступив засновником навчальної дисципліни - націобезпекознавство. Названі українські науковці допомогли авторові знайти своє місце у воєнно-історичному дослідженні зазначеної теми.

Інші вітчизняні дослідники з проблематики національної безпеки і оборони, як А. Кузьменко, О.Палій, М.Пендюра, В.Кобринський, Г.Ситник, Л.Хилько, Л. Шепілова, Л.Чекаленко, В. Андрійчук, О. Барановський, О. Бєляєв, Є. Бершеда, І. Богданов, О. Бодрук, З. Варналій, А. Гальчинський, В.Предборський, Б. Гарін, Б. Губський, М. Єрмошенко, Я. Жаліло, Л. Жук, В. Кириленка, В. Кухаренко, В. Мунтіян, Г. Пастернак-Таранушенко, С. Пирожков, В. Предборський, Д. Прейгер, А. Сухоруков, Ю. Тараненко, А. Шевцов, дослідивши відповідність стратегії та концепції дійсному стану національної безпеки, вплив ступеня можливої участі України в НАТО на стан воєнно-політичної захищеності країни, якість розробки нових документів з питань національної безпеки, можливість створення недержавного забезпечення системи національної безпеки і оборони, добротність державного контролю і управління системою національної безпеки, ступінь сформованості національних інтересів, цілісність концепції національної безпеки у політичній думці, якість обґрунтування ключових понять і категорій, участь партій і громадських організацій у забезпеченні національної безпеки, роль зовнішньополітичних механізмів у забезпеченні національних інтересів, вказали автору на правильність вибраної теми та її актуальність. Значний позитивний вплив для обрання зазначеної теми і проведення дослідження зробили екс-міністр оборони України, директор інституту проблем безпеки Є.К. Марчук, Надзвичайні та Повноважні Посли України, екс-міністри закордонних справ України А.Зленко, Ю.Щербак, О.Чалий.

Сучасна політична карта України має доволі строкатий вигляд. Станом на грудень 2009 р. в Україні було зареєстровано 172 політичні партії. Тому логічно було зосередити увагу на впливових та парламентських партіях, яких за проведеним аналізом нараховується трохи більше ніж 40. Вказані партії не обтяжують себе політичною боротьбою за ідеологічні позиції, за якість своїх основних та передвиборних програм. Партійна боротьба точиться за виборця і прихід до влади.

У новітній період історії України було багато поспішності з боку представників політики і влади з питань забезпечення національної безпеки і оборони, реформування ЗСУ та безпекового сектору в цілому. Задекларована нейтральність України не сприймається світовою спільнотою через невідповідність встановленим вимогам, бо на території України дислокована воєнна база іноземної держави. Позаблоковий статус нашої країни теж серйозно не сприймається через регулярну військову допомогу, продаж озброєння та військової техніки іншим державам, участь наших воєнних підрозділів в операціях воєнно-політичного Альянсу та ОБСЄ, законодавчо закріплене бажання вступу до НАТО. Без'ядерний статус на даний час спрацював з ефективністю до навпаки, суттєво підірвавши воєнну безпеку України, понизивши її геостратегічний статус, позбавивши міжнародних нормативно-правових безпекових гарантій. За 15 років (з 5 грудня 1994 р.) від приєднання України в односторонньому, добровільному порядку до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) відбулись істотні трансформації у геополітичній ситуації, зріс потенціал напруження у міжнародних відносинах, змінились і сформувались інші центри впливу, появились нові виклики та загрози міжнародній безпеці (міжнародний тероризм, небезпека розповсюдження зброї масового ураження, кіберзлочинність), зростає вакуум безпеки, особливо в країнах-одинаках, що не приєднались ні до НАТО, ні до Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ). Навколо України формується потенціал дестабілізації, що загрожує і європейській безпеці. Все це зменшує міжнародні перспективи нашої країни, затрудняє її політичний та економічний розвиток, загрожує національній безпеці, вимагає термінового вироблення юридично закріплених міжнародних гарантій безпеки. В цьому питанні повинні стати ініціаторами недержавні інститути забезпечення безпеки України, в тому числі українські політичні партії, воєнні спеціалісти, науковці, фахівці з питань безпеки, громадські інституції .

На сьогодні не здійснено всебічного комплексного аналізу нормативно-правової бази безпекового сектору України, не висвітлено процес його формування і розвитку, управлінського забезпечення, не розкрито питання комплектування, фінансового, матеріально-технічного забезпечення; не узагальнено досвід країн, які вийшли з організації Варшавського договору (ОВД), у вирішенні проблем національної безпеки; не проаналізовано здобутки і проблеми передових країн світу з питань національної безпеки. Порівняльний аналіз діючого законодавства України з питань безпеки свідчить про наявність протиріч у підходах у різних умовах: мирний час, загрозливий період, бойове застосування. Потребує узгодження понятійно-категорійний апарат, відпрацювання єдиних підходів до визначення завдань та принципів сектору безпеки країни, методологія оцінки його стану і відповідність сучасним загрозам. Зовнішньополітичний курс, стратегія, концепції, доктрини, державні програми України з питань безпеки і оборони не притримуються однакового напрямку реалізації.

Діюче законодавство України з питань національної безпеки і оборони країни є закінченим продуктом парламентських дебатів, досягнутих консенсусів та домовленостей політичних партій, елементами їх виборчих програм. Це дзеркало партійних позицій і коаліційно-фракційних погоджень з питань безпеки і оборони. На жаль, тут не має місця для воєнних професіоналів, науковців-експертів, останнім двом категоріям відведена роль спостерігачів. В Україні відсутня практика суспільної (громадської) експертизи та обговорень стратегії національної безпеки і оборони, інколи вона імітується, а частіше ігнорується. Відсутні традиції спадковості стратегічного планування. В України не має Стратегії національної безпеки хоча б на 10 років, як це прийнято в США, Росії, НАТО і т.д.

Все вищевикладене підсилюється кризою дієвості міжнародних інститутів забезпечення колективної безпеки (НАТО, ЄС, ОБСЄ), розв'язання спорів та запобігання конфліктам, одночасно це і недієздатність міжнародного права у цій сфері. Невизначений „транзитний”, вакуумний, міжблоковий стан України у цій ситуації є найбільшою загрозою національній безпеці.

Джерельною базою при написанні дисертаційної роботи стали традиційні види історичних документів, опубліковані або оприлюднені партійні програми офіційних політичних партій і матеріали їх державотворчої діяльності, чинне законодавство України, міжнародні нормативно-правові акти з питань національної безпеки і оборони, ратифіковані Верховною Радою України, монографії військових істориків з досліджувальної проблеми, діючі конституції провідних країн світу, основні документи сучасних міжнародних організацій, які створили системи колективної безпеки, фахові та спеціалізовані видання, матеріали мас-медіа, конференцій та форумів.

Другий розділ «Теорія і практика реалізації концепції національної безпеки в Україні та світі» складається з чотирьох підрозділів. В першому підрозділі „Система базових показників-індикаторів, що характеризують рівень національної захищеності за міжнародними стандартами” проаналізовано науково-теоретичне та методологічне забезпечення процедури визначення якісного стану національної безпеки і оборони, прогнозування потенційних загроз та планування шляхів їх нейтралізації.

У другому підрозділі „Україна в структурі сучасних інститутів міжнародної, європейської та регіональної систем колективної безпеки” проаналізовано участь, ефективність перебування і взаємостосунки України з Організацією об'єднаних націй (ООН), Організацією з безпеки і співробітництва у Європі, Європейським союзом (ОБСЄ), Радою Європи (РЄ), Організацією Чорноморської економічної співдружності (ОЧЕС), Організацією договору колективної безпеки (ОДКБ), Шанхайською організацією співпраці (ШОС). Згубна стратегія зовнішньої політики України, її розташування на стику двох геоінтересів Сходу-Заходу, загострює взаємовідносин з Росією, не приносить дієвої співпраці з Європою і породжує реальні загрози національній безпеці. Ситуація вимагає розумного, далекоглядного, своєчасного і адекватного реагування України по створенню своєї системи національної безпеки, сучасного і підзвітного безпекового сектору. Для цього потрібна суспільно-політична єдність з цих питань. В цьому значна відповідальність лягає на парламентські політичні партії, їх позицію в питаннях безпеки і оборони.

Третій підрозділ “Національна безпека і оборона в конституціях провідних країн світу, як реалізація партійних програм” присвячений критично-порівняльному аналізу 17 діючих конституцій світу (США, штату Каліфорнія, Німеччини, Землі Баварія, Бразилії, Китаю, Польщі, Росії, Іспанії, Італії, Румунії, Албанії, Литви, Чехії, Словаччини, Швейцарії, Японії) через призму забезпечення національної безпеки і оборони, як якісного показника захисту національних інтересів та їх основи національної безпеки. Конституція любої країни - це письмове прагнення джерела влади законодавчо затвердити стратегічний розвиток своєї країни. Ця стратегія розвитку країни залишається незмінною на час дії Основного закону. В демократичних країнах єдиним джерелом влади є народ. Кожна конституція має свої індивідуальні особливості, в тому числі політичні, релігійні, національні, історичні, навіть територіальні. Більшість країн Європи являються парламентськими державами, де саме цей представницький орган виконує законотворчу та законодавчу роль. Депутати парламенту, які входять до його складу, як правило являються представниками політичних партій або представниками територій. Захищаючи національні інтереси представники політичних партій через парламентську законотворчу діяльність усвідомлено пропагують і впроваджують світоглядну платформу своєї партії.

Конституція - це сумісний, сукупний, творчий, основний закон стратегічного розвитку країни, написаний і затверджений представниками народу, у більшості випадків ними є політичні партії. Проведений порівняльний аналіз конституцій провідних країн світу якнайяскравіше показує партійні доробки в стратегії розвитку держав, а в нашому випадку розробку та впровадження концепції національної безпеки та оборони. У всіх країнах світу, при загрозі національній безпеці свободи громадян, їх права можуть бути обмежені, крім основних конституційних.

Воєнна служба може бути як обов'язковою (Китай, Індонезія), так і альтернативною (Україна, Литва) чи професійно-контрактною (Німеччина, Великобританія). Деякі країни, (Німеччина, Албанія) мають конституційну пряму вимогу по входженню у існуючу колективну систему безпеки.

Рішення про використання збройних сил за межами країни, як правило, приймає законодавчий орган (сенат, парламент), крім Росії (тут має право на таке рішення і президент). Всі демократичні країни відмовились від агресії, силового методу вирішення міждержавних конфліктів, хоча в новій стратегії національної безпеки США допускається превентивний удар по загрозливих режимах. Політичні партії в країнах демократії мають право впливати на політику держави демократичними методами, які передбачені конституцією. Людиноненависні ідеології заборонені, як фашизм, комунізм (Німеччина, Польща).

Четвертий підрозділ „Історичний досвід зарубіжних країн у політичному забезпеченні національної безпеки і оборони у новітній період історії” аналізує досвід 7 європейських країн (Польщі, Угорщини, Румунії, Чехії, Словаччини,, Нідерландів та Іспанії) при вирішенні питання захисту національних інтересів у сфері національної безпеки і оборони, роль референдуму, парламенту, уряду у прийнятті такого рішення.

Третій розділ «Розвиток політичних поглядів на забезпечення національної безпеки України» складається з трьох підрозділів. В першому підрозділі „Політичні фактори забезпечення національної безпеки” стисло розглянуто історію прийняття політичного рішення про односторонню відмову України від стратегічного і тактичного ядерного озброєння та перехід до оборонної стратегії.

Проведено критичний аналіз «промахів» української дипломатії та політиків у зовнішньополітичних відносинах на прикладі Франції та Румунії. Зроблено висновок про те, що наші політики повинні посилити міжнародну присутність України, особливо у європейських інституціях, проводити зрозумілу зовнішньополітичну презентацію і виступати єдиним фронтом, що буде зрозумілим сигналом для світової спільноти і в першу чергу для наших сусідів, для власного народу. Україна просто зобов'язана вести рівноправну політику європейської держави.

Другий підрозділ «Дизайн українського партійного середовища 1991-2009 рр. Концепція національної безпеки і оборони в програмних документах політичних партій України», найбільш об'ємний за змістом, присвячений дослідженню партійної присутності в політичній системі України у зазначений період, аналізу розбудови вітчизняної партійної системи, встановленню характерних програмних ознак для парламентських, впливових та позапарламентських політичних партій, здійсненню воєнно-історичного та критично-порівняльного аналізів програмних документів впливових політичних партій через призму їх концептуальних засад по забезпеченню національної безпеки і оборони України.

На основі викладеного та проаналізованого матеріалу зроблено висновок, що серед українських партій не має внутрішньопартійної єдності; ведеться гостра боротьба між партійними лідерами; між партійні відносини не сприяють консолідації українського суспільства та зміцненню державності; відсутній національний компроміс; має місце протистояння між Президентом України і партійно-політичними силами; відсутній єдиний центр по координації стратегічних дій українських політичних партій та громадських організацій; політичні партії так і не усвідомили пріоритетності національної і державницької ідей, над соціальною і класовою; вони не беруть активної участі у військовому будівництві національної безпеки і оборони країни; в суспільстві все частіше звучать пропозиції «сильної руки»; політичне протистояння яскраво відобразилось і на побудові системи національної безпеки і оборони, в тому числі на сповільненні реформування ЗСУ, створенні нових видів військ, повній зупинці реформування безпеково-оборонного сектору; поступового згортання процесу євроатлантичної інтеграції і переходу до багатовекторної зовнішньої політики. Остання звужує можливість міжнародного маневру, знижує престиж країни у світових відносинах.

Навмання визначаються пріоритети національної безпеки, без серйозної науково-дослідницької роботи, фахових експертиз та обговорень, системного вивчення стану, потреб і можливостей вітчизняної економіки, визначення соціально-політичної оцінки існуючих загроз та небезпек, партії пропонують суспільству недосконалі політичні продукти. Деякі партії підходять до питання забезпечення національної безпеки з позиції своєї розмитої ідеології. У більшості партійних програм взагалі не має розділу про національну безпеку.

Визначення цілей без відсутності програм їх досягнення є характерною рисою багатьох партій.

Безвідповідальне ставлення політиків до особи, як найвищої цінності демократичного суспільства та національних інтересів теж притаманне більшості програм. Політичні програми окремих партій мають руйнівний характер для стратегічних планів по захисту національних інтересів, для нашої історичної перспективи.

Ні одна партія не пройшла логічно вивірений шлях по впроваджуванню своєї концепції національного розвитку країни через винесення на громадсько-політичний дискурс - електоральне схвалення - подальше відстоювання в законодавчому органі - впровадження в урядових та галузевих програмах - звіт перед суспільством про його виконання. Концепція національної оборони і безпеки в інтерпретації парламентських партій в більшості випадків спирається на нейтралітет та позаблоковість з наступним можливим входженням в ефективні системи колективної безпеки, з одночасною побудовою гармонійної архітектури безпекового сектору. Таке розмаїття концепцій національної безпеки подається декларативно без фахової аргументації.

Визначальним показником партійної позиції щодо питань національної безпеки є їх зовнішньополітична стратегія. В більшості випадків це багатовекторність. Ефективність партійної програми з питань національної безпеки і оборони знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку від рівня володіння сучасними науковими знаннями, теоретичними положеннями про національну безпеку. національна безпека партія концепція

Історичний зріз у формі критично-порівняльного аналізу партійних програм, у зазначений історичний період, за показниками відображення в них основних понять і категорій національної безпеки яскраво демонструє глибину віддзеркалення сучасних знань у цій галузі, ступінь оволодіння авторами програм виробленням та реалізацією політики і стратегії національної безпеки. Загальну оцінку партійних програм у питаннях національної безпеки і оборони не можна визнати позитивною. У більшості це неврегульований конгломерат понять, тому їх конкурентоспроможність дуже низька.

Характерною рисою є ненауковий підхід; не володіння сучасною теорією національної безпеки і оборони; несистематизовані знання, сформульовані під впливом окремих наукових публікацій; відсутність науково-прагматичного підходу; брак інформаційно-інтелектуальної переваги.

Третій підрозділ „Партійні лідери України з питань стратегії національної безпеки і оборони у новітній період” присвячений порівняльному аналізу передвиборних програм кандидатів на пост Президента України в 2010 р., їх стратегічному рішенню розбудови національної безпеки України. На превеликий жаль, ні один кандидат не запропонував визнати пріоритетні національні інтереси, не представив суспільству реальної програми по забезпеченню національної безпеки України.

Тут подається аналіз засад зовнішньої політики України задекларований перед світовою громадськістю ще на початку незалежності, в 1993 р., її часові зміни, а також теперішні взаємовідносини між Росією і Україною, перспективи їх розвитку на найближче майбутнє.

У висновках узагальнено результати дослідження відповідно до визначеної мети та завдань. Встановлено, що зазначена тема недостатньо вивчена.

Аналіз наявного історичного досвіду дав змогу обґрунтувати оцінку позицій політичних партій у відповідності до фактологічного матеріалу. Розгляд партійних та передвиборчих програм впливових політичних партій України у зазначений період, їх державотворчої діяльності в парламенті, уряді вказує на відсутність єдиного національного проекту з питань національної безпеки та оборони, не визначені і шляхи їх ефективної реалізації.

На сучасному етапі Україна не є повноправним членом жодної колективної системи безпеки, в яких присутні провідні країни світу, тому при загостренні міждержавних чи внутрішньодержавних відносин вона може розраховувати тільки на свої власні сили - підготовленість керівництва країни та її силових відомств. Українському сектору безпеки необхідно самому ініціювати прогресивну політику змін, не чекаючи на політиків, але заручившись їхньою підтримкою.

Таку ж позицію повинні зайняти недержавні громадські організації та інституції. Воєнно-політичну концепцію 172 політичних партій по забезпеченню національної безпеки України в період 1992-2009 рр. можна згрупувати у п'ять блоків:

1. Інтеграція в Північноатлантичний альянс (НАТО) та існуючі європейські системи колективної безпеки (ОБСЄ,ЄС). Такий курс підтримують праві, центристські, ліберально-консервативні, соціал-національно-християнсько-демократичні політичні партії.

2.Законодавче закріплення позаблокового, нейтрального статусу України. За такий статус виступають поперемінно Партія регіонів, БЮТ, політичний блок В.Литвина.

3.Створення самостійної системи національної безпеки з поверненням ядерного статусу. За самостійний курс виступають радикально налаштовані та ультраправі політичні партії. В першу чергу це ВО „Свобода”, КУН.

4. Входження у «мертві» військові союзи з країнами СНД - ОДКБ та ШОС (Організація Ташкентського договору, Шанхайська організація співпраці) підтримує лівий спектр - комуністи, соціалісти, прогресивні соціалісти, проросійськи налаштовані політичні партії.

5. Пацифістську позицію підтримують клерикальні та екологічні політичні партії .

Наведене свідчить про відсутність в українському політикумі в період 1992-2009 рр. єдиного стратегічного підходу до забезпечення національної безпеки та неготовності політиків оперативно реагувати на небезпеки і загрози. Рівень національної безпеки України прямо пропорційно дорівнює сумі економічного розвитку країни та існуючій громадсько-політичній думці.

Обидві складові знаходяться в кризовому становищі.

Використовуючи своє перебування у владі політичні партії не спромоглися створити спільну позицію по забезпечення національної безпеки, зорієнтованої на створення безпеки у зовнішньополітичній сфері і передбачити участь опозиційних партій, блоків та громадських організацій у забезпеченні діяльності відповідних державних структур, що виконують державні програми у сфері національної безпеки та оборони.

Суттєве зменшення рівня загроз можливе лише при умові консолідації політичної еліти, суспільства, стабілізації внутрішньополітичної ситуації, ефективної реалізації стратегічно узгодженого зовнішньополітичного курсу та консолідації нації.

Основні положення дисертації викладені у публікаціях

1. Левик Б.С. Досвід європейських країн під час входження у міжнародну систему колективної безпеки на шляху до вступу до НАТО / Богдан Левик // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. - Держава та армія. - Львів : Вид-во НУ “Львівська політехніка”, 2008. - №. 634. - С. 172-180.

2. Левик Б.С. Історичний аналіз допомоги конгресу США країнам-претендентам до вступу у НАТО в період 1994 - 2007 рр / Богдан Левик // Зб. наук. праць Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Ефективність державного управління. - Львів : Вид-во Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, 2008. - № 16/17. - С. 247-255.

3. Левик Б.С. Загроза національній безпеці в інформаційній сфері / Богдан Левик // Зб. наук. праць Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. - К. : Вид-во Військового інституту Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, 2009 - № 22. - С. 145-152.

4. Левик Б.С. Країни Центральної та Східної Європи, їх історичний досвід у вирішенні питання національної безпеки через входження до НАТО / Богдан Левик // Зб. наук. праць Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. - Івано-Франківськ : Вид-во Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника, 2009. - № 15/16- С. 171-177.

5. Левик Б.С. Християнська мораль у сучасному українському суспільстві / Богдан Левик // Зб. наук. праць Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Львів : Вид-во Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2009. - № 19. - С. 264-271.

6. Левик Б.С. Проблемні засади лівих та лівоцентриських партій: аналіз, перспективи, прогноз, пропозиції / Богдан Левик // Перспективи демократичного соціалізму в контексті загальноєвропейських і світових тенденцій : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 17-18 жовтня 2008. К., 2008. - С.116-121.

7. Левик Б.С. Християнсько-моральні основи об'єднавчих процесів в Україні // Європа: об'єднавчі процеси та християнські цінності : матеріали міжнар. філософської конф., 27-28 лютого 2009. - Український католицький ун-т. - Львів,. 2009. - С. 34-48.

8. Левик Б.С. Євроатлантична інтеграція України: досвід країн центрально-східної Європи / Компанець І.В., Левик Б.С. // Зб. наук. праць Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. - Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Львів : Вид-во Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. - № 17. - С. 475-484.

9. Левик Б.С. Іван Франко: системність світоглядних засад / Берко П.Г., Левик Б.С. // Зб. наук. праць Криворізького державного педагогічного університету. - Актуальні проблеми духовності. - Кривий Ріг : Вид-во «Видавничий дім», 2009. - № 10. - С. 237-247.

Анотація

Левик Б.С. Розвиток концепції національної безпеки і оборони України в програмних документах українських політичних партій в період 1992 - 2009 рр. (воєнно-історичний аспект).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. - Національний університет «Львівська політехніка». - Львів, 2010.

Дисертація присвячена історії розвитку концепції національної безпеки і оборони України в програмних документах політичних партій, їх державотворчій діяльності за період 1992-2009 рр. У дисертації на основі проведеного військово-історичного та критично-порівняльного аналізів 172 політичних програм партій України, 64 вітчизняних законодавчих документів, 17 конституцій країн світу, історичного досвіду 7 країн Європи з питань забезпечення національної безпеки встановлено кореляційний зв'язок між парламентсько-партійною діяльністю, стратегією зовнішньополітичного курсу та вибором концепції національної безпеки і оборони. В роботі науково обґрунтовані зовнішні та внутрішні небезпеки, загрози, виклики та ризики, виділені існуючі конфліктні ситуації, які потребують нейтралізації і адекватного реагування з боку України. В п'ять блоків згруповані теперішні концептуальні партійні позиції щодо забезпечення національної безпеки України. На основі викладеного матеріалу прогнозовано геополітичне місце України в найближчому майбутньому. Основні результати роботи знайшли практичне парламентське та партійне застосування під час оновлення програмних документів та в ході підготовки законопроектів.

Ключові слова: парламентські партії, партійна програма, концепція, національна безпека і оборона, зовнішні та внутрішні загрози.

Аннотация

Левик Б.С. Развитие концепции национальной безопасности и обороны Украины в программных документах украинских политических партий в период 1992-2009 гг. (военно-исторический аспект).

Диссертация на соискание ученой степени кандидат исторических наук по специальности 20.02.22 - военная история. - Национальный университет “Львовская политехника”. - Львов, 2010.

Диссертация посвящена истории развития концепции национальной безопасности и обороны Украины в программных документах влиятельных политических партий, их участии в государственном строительстве системы безопасности и обороны в период 1992-2009 гг. В диссертации на основании проведенного военно-исторического и сравнительно-критического анализов, 172 партийных программ, 64 отечественных законодательных документов по вопросам безопасности и обороны Украины, 17 конституций ведущих стран мира, исторического опыта стран Европы по вопросам обеспечения национальной безопасности и обороны установлено корреляционную связь между парламентско-партийной законодательной деятельностью, стратегией внешнеполитического курса и выбором концепции национальной безопасности и обороны. В работе научно обоснованы внешние и внутренние угрозы, вызовы, риски, выделены существующие конфликтные ситуации, которые требуют нейтрализации и адекватного реагирования со стороны государства. Автором в пять блоков сгруппированы нынешние концептуальные партийные позиции относительно обеспечения национальной безопасности и обороны Украины. Правый выбор - возможное присоединение к существующим эффективным системам коллективной безопасности, в т.ч. НАТО, ОБСЕ, ЕС. Левоцентристский вариант - законодательное закрепление внеблокового и нейтрального безъядерного статуса. Радикальный путь - создание собственной системы национальной безопасности и обороны, с попыткой возвращения ядерного статуса. Левый выбор - вхождение в «мертвые» военные союзы с государствами СНД, в т.ч. Россией, Белоруссией, Казахстаном (ОДКБ, ШОС). Клерикально-экологическое предложение - пацифистский путь, отвержение всех видов вооружения и насилия. В работе спрогнозированы геополитическое место Украины в ближайшем будущем и ее внешнеполитический курс. Основные результаты работы нашли практическое применение в парламентской и партийной деятельности во время обновления программных документов и в процессе подготовки законопроектов, работе негосударственных организаций по обеспечению национальной безопасности.

Ключевые слова: парламентские партии, партийная программа, концепция, национальная безопасность и оборона, внешние и внутренние угрозы.

Abstract

Levyk B.S. Development of Ukraine's national security and defence concepts in programmatic documents of the Ukrainian political parties withing 1992-2009 time period (military history aspect). - Manuscript.

Thesis for the degree of candidate in history (speciality 20.02.22 - military history). - National University "Lvivska Polytechnika". - Lviv, 2010.

The dissertation addresses the development of Ukraine's national security and defence concepts in programmatic documents of 172 political parties and their state-building activity within 1992-2009 period. The correlation between parliamentary activity of a political party, foreign policy strategy and the selection of certain concept of national security and defence has been established, based upon military history and critical comparative analysis of 64 Ukrainian judicial acts, 17 Constitutions of the leading world countries, and historical experience of the new-wave democracies in sphere of guaranteeing national security. External and internal threats, challenges and risks to Ukrainian national security which must be adequately responded and neutralized, have been scientifically founded. Existing conceptual positions of political parties in field of national security have been grouped into 5 categories. Geopolitical position of Ukraine in the coming future has been modelled. Major dissertation results have been practically tested during parliamentary and party approbation, updating party programmatic documents and preparing the draft bills.

Keywords: parliamentary party, party program, concept, national security and defence, internal and external threats.

Размещено на Allbest.ru