Участь наддніпрянських українців у суспільно-політичному русі Галичини й Волині (20-30-ті рр. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 94(477.81/.82+477.83/.86)"1920/1930"

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Участь наддніпрянських українців у суспільно-політичному русі Галичини й Волині (20-30-ті рр. ХХ ст.)

09.00.12 - українознавство

Рева Наталія Михайлівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центрі українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук Піскун Валентина Миколаївна, старший науковий співробітник Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук Гай-Нижник Павло Павлович, старший науковий співробітник відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України;

кандидат історичних наук Файзулін Ярослав Миколайович, начальник відділу історичного календаря та планування заходів Українського інституту національної пам'яті.

Захист відбудеться 12 квітня 2010 р. о 10.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 12 березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук Г. М. Казакевич.

Загальна характеристика роботи

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, які в свою чергу поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури, одного додатку. Обсяг дисертації становить 253 сторінки, в тому числі основний текст - 188 сторінок, список використаних джерел та літератури містить 400 позицій.

Вступ. Актуальність теми дослідження. Останні два десятиліття розвитку української історичної науки позначені активними науковими пошуками у площині відновлення національної пам'яті українців та висвітлення маловідомих або взагалі невідомих раніше подій і явищ української історії, повернення із забуття сотень імен, подолання притаманних тоталітарному режимові ідеологічних штампів і кліше. Серед багатьох малодосліджених проблем української історії однією з найактуальніших є історія змагань українців за власну соборну незалежну державу, початок яким поклала Українська революція 1917-1923 рр. Після поразки Української революції територія України була розділена між більшовицькою Росією, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.

Включені до складу Польщі у 1919 році Волинь та, рішенням Ради послів Антанти, 14 березня 1923 року Східна Галичина, стали центрами українського суспільно-політичного руху в міжвоєнний період. Водночас на цих територіях опинилася і значна кількість активних учасників Української революції - вихідців із Наддніпрянської України: членів Центральної Ради, урядів Української Народної Республіки, Української Держави, Директорії, які не полишали ідеї відновлення незалежності України й активно включилися в суспільно-політичний рух. Український суспільно-політичний рух у Польщі став складовою частиною загально-польських суспільно-політичних процесів.

Після відновлення української державності в 1991 р. українські історики отримали змогу дослідити діяльність політичних емігрантів з Наддніпрянщини в країнах Європи, зокрема, в Польщі. Результатом їх досліджень стало повернення українському народові імен видатних діячів українського визвольного руху та української культури. Розсекречення архівів, доступ до еміграційної літератури та наукового доробку зарубіжних, зокрема, польських дослідників створили сприятливі умови для появи праць, присвячених організаційній структурі української політичної еміграції, українській військовій еміграції, значенню українського чинника в радянсько-польських стосунках.

Водночас малодослідженим залишається питання участі наддніпрянських українців у суспільно-політичному русі Галичини й Волині, їх ролі у стосунках польської влади з місцевим населенням, взаємин організаційних структур української еміграції з Польською державою, впливу окремих особистостей чи організаційних структур наддніпрянців на розгортання суспільно-політичного руху на території Польщі та формування свідомості населення Галичини й Волині, а також діяльності більшовицьких урядів УСРР та РСФРР щодо нейтралізації впливу наддніпрянської політичної еміграції на суспільно-політичне життя Галичини й Волині.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми Центру українознавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка: “Дослідження соціокультурних перетворень в історичному досвіді та сьогоденні української спільноти” (№ 06БФ034-01).

Об'єктом дослідження є суспільно-політичні процеси в Галичині та на Волині у 1920-х - 1939 рр., в яких брали участь наддніпрянські українці.

Предметом дослідження є участь політичних емігрантів-вихідців з Наддніпрянської України у суспільно-політичному русі Галичини й Волині та особливості прояву їхнього впливу на його розвиток.

Метою дослідження є розкриття проявів впливу наддніпрянських українців на суспільно-політичне життя Галичини й Волині впродовж 1920-х - 1939 рр., виявлення його регіональних особливостей, а також ролі особистостей в ньому.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дослідження:

– узагальнити наявну історіографічну й джерельну базу роботи;

– дослідити концептуальні засади бачення майбутнього України представниками найбільш впливових течій українського суспільно-політичного руху в еміграції;

– простежити особливості становлення й розвитку Державного Центру Української Народної республіки в екзилі, його значення для подальшої державно-політичної діяльності наддніпрянських українців та їх впливу на суспільно-політичне життя Галичини й Волині;

– визначити особливості процесу утворення організаційних структур наддніпрянських політичних емігрантів та засади їх діяльності;

– розкрити прояви впливу наддніпрянських емігрантів на суспільно-політичну ситуацію в Галичині та на Волині та виявити його регіональну специфіку;

– простежити політику урядів УСРР та РСФРР щодо діяльності наддніпрянських українців у Галичині та на Волині та виявити основні форми нейтралізації українського національного руху.

Методологічною основою дисертаційної роботи є культурна антропологія, робиться акцент на просопографічному аналізі, тобто вивченні особистості через вибір нею життєвої позиції, що визначає стратегію. Для розв'язання поставлених у дисертації завдань застосовувалися загальнонаукові та спеціальні історичні методи. При дослідженні теми уточнено понятійно-категоріальний апарат, який складають поняття: суспільно-політичний рух, ідейна платформа, наддніпрянські українці, організаційне оформлення (структурування).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1920 - 1939 рр. Нижня межа обумовлена тим, що значна частина політичних діячів з Наддніпрянської України в результаті збройної поразки УНР у боротьбі з більшовиками емігрувала на територію Польської держави, зберігаючи організаційно-структуровані форми існування, визначені у Законі про тимчасове державне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці (12 листопада 1920 р.), та створенням Державного Центру УНР в екзилі. Верхня межа дослідження визначається початком Другої світової війни 1 вересня 1939 р.

Географічні межі дослідження охоплюють територію Східної Галичини та Західної Волині, а також дотично корінної Польщі та Наддніпрянської України.

Наукова новизна роботи полягає в постановці й розробці наукової проблеми, яка досі не отримала всебічного висвітлення в історичній науці. Діяльність наддніпрянських українців вперше досліджується з точки зору її ідейної обумовленості та організаційно-структурної підпорядкованості меті - відновленню незалежної української держави. Проведено порівняльний аналіз участі наддніпрянської політичної еміграції у суспільно-політичному житті Галичини й Волині та виявлено регіональні особливості впливу, який вони мали на формування національної свідомості українців. Доповнено висновок про вплив окремих вихідців з Наддніпрянської України на розвиток суспільно-політичного життя Галичини й Волині. Класифіковано методи радянських урядів УСРР та РСФРР з нейтралізації діяльності наддніпрянських емігрантів. До наукового обігу введено нові джерела, які значно розширили можливість вивчення як діяльності наддніпрянських політичних емігрантів і їх організаційних структур, так і заходів більшовиків щодо нейтралізації цієї діяльності.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання її основних положень при написанні наукових праць з історії української еміграції, українського наукового життя міжвоєнної доби, українсько-польських політичних взаємин, при підготовці курсу історії України ХХ століття, спецкурсів з історії української еміграції, історії Польщі, української історіографії. Також результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при вирішенні питань щодо увічнення пам'яті українських громадсько-політичних діячів та науковців, які працювали за кордоном.

Апробація дисертаційного матеріалу здійснена на дев'яти наукових конференціях, методологічних семінарах та круглих столах, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених, присвяченій 90-річчю Української революції 1917-1920 рр. “Шевченківська весна - 2007” (Київ, 2007 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин” (Луганськ, 2007 р.), Міжнародній науковій конференції „Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій” (Київ, 2007 р.), Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету - 2008” (Київ, 2008 р.), Третій Міжнародній науковій конференції “Українська діаспора: проблеми дослідження” (Острог, 2008 р.); Міжнародній науковій конференції “Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету - 2009” (Київ, 2009 р.), Міжнародній науковій конференції “Українство у світі: Україна є там, де живуть українці” (Чернігів, 2009 р.)

Публікації. Основні результати та концептуальне обґрунтування дисертаційного дослідження відображено у 8 наукових статтях, з яких 4 опубліковано у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України у галузі історичні науки.

Основний зміст

Перший розділ - “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” - складається з трьох підрозділів, в яких проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми, охарактеризовано джерельну базу дисертації, обґрунтовано методологію та подано розроблений дисертанткою понятійно-категоріальний апарат.

У підрозділі 1.1. - “Історіографія дослідження” - на основі аналізу української історіографії з досліджуваної теми зроблено висновок, що на сьогодні практично відсутні дослідження, в яких розглядалася б участь наддніпрянських українців у суспільно-політичному русі Галичині та Волині з точки зору її ідейної обумовленості та організаційно-структурного оформлення. У працях, присвячених Галичині й Волині міжвоєнного періоду, діяльність емігрантів з Наддніпрянщини та створених ними установ згадується побіжно; у дослідженнях діяльності українських політичних емігрантів у міжвоєнній Польщі превалюють її політичний, військовий та культурний аспекти; великого поширення в українській історіографії 90-х рр. ХХ - початку ХХІ ст. набуло висвітлення портретів діячів української еміграції. Водночас польські історики більшу увагу приділяють організаціям та установам, створеним наддніпрянським політичними емігрантами.

В основу узагальнення історіографії з досліджуваної теми покладено проблемно-хронологічний підхід, що дало можливість наявний масив літератури умовно поділити на кілька груп.

У працях В. Трощинського та В. Піскун досліджується українська еміграція як специфічне явище, її витоки, соціальне становище і правовий статус емігрантів у країнах поселення, зокрема, в Польщі, місце української політичної еміграції в міжнародній політиці 20-х рр. ХХ ст., формування основних течій і осередків у країнах перебування.

Питання розвитку Галичини й Волині та їхнього статусу у складі Польщі досліджували М. Кугутяк та І. Васюта. Спеціальні дослідження, в яких розглянуто діяльність наддніпрянської еміграції на території Польщі, здійснені А. Портновим та польськими істориками Я. Я. Бруським та Р. Потоцьким Портнов А. Наука у вигнанні: Наукова і освітня діяльність української еміграції у міжвоєнній Польщі (1919-1939) / Андрій Портнов. - Харків: ХІФТ, 2008. - 256 с.; Bruski J. J. Petlurowcy. Centrum Paсstwowe Ukraiсskiej Respubliki Ludowej na wychodџstwie (1919-1924) / Jan Jacek Bruski. - Krakow, 2000. - 600 s.; Potocki R. Idea restytucji Ukraiсskiej Republiki Ludowej (1920-1939). - Lublin: Instytut Europy Њrodkowo-Wschodniej / Robert Potocki. - 1999. - 383 c..

Праці, присвячені окремим особам - вихідцям з Наддніпрянської України, належать перу як українських еміграційних дослідників: Л. Биковського про Ю. Липу, М. Сосновського про Д. Донцова - так і сучасних українських істориків: В. Сергійчука про С. Петлюру та В. Петріва, І. Тюрменко про І. Огієнка, С. Литвина про С. Петлюру, В. Швидкого про О. Лотоцького, Л. Винара про О. Кандибу-Ольжича, К. Галушка про В. Липинського. наддніпрянський галичина волинь

Засадниче бачення майбутнього України викладене у працях самих політичних емігрантів: С. Петлюри, О. Шульгина, Ю. Липи, Д. Донцова, М. Сціборського, В. Липинського, а його аналізу присвячені праці П. Мірчука, А. Жуковського, Т. Бевз, І. Дробота, Г. Касьянова.

Організаційне оформлення наддніпрянських політичних емігрантів в Галичині та на Волині найбільш повно дослідив польський історик О. Вішка Wiszka E. Emigracja ukraiсska w Polsce 1920-1939 / Emilian Wiszka. - Torun, 2004. - 752 s., діяльність однієї, створеної емігрантами з Наддніпрянщини, організації - Волинського українського об'єднання - дослідили М. Кучерепа та Р. Давидюк Кучерепа М., Давидюк Р. ВУО. Волинське українське об'єднання 1931-1939 рр.): [Монографія] / М. Кучерепа, Р. Давидюк. - Луцьк: Надстир'я, 2001. - 420 с..

Заходи більшовицьких урядів УСРР та РСФРР щодо нейтралізації діяльності наддніпрянських політичних емігрантів, зокрема у сфері організації агентурно-розвідувальної роботи, досліджували В. Сідак, Т. Вронська, В. Козенюк, Д. Вєдєнєєв та С. Шевченко.

Таким чином, аналіз історіографії засвідчує, що поза увагою дослідників залишилися питання ідейного підґрунтя діяльності наддніпрянських політичних емігрантів, зв'язки між створюваними ними організаційними структурами та окремі аспекти взаємодії з радянськими спецслужбами. Крім того, подальшого дослідження потребує питання впливу діячів українського державотворення періоду Української революції на еволюцію свідомості української спільноти в Польщі міжвоєнного періоду.

У підрозділі 1.2. - “Огляд джерел” - розкрито групи джерел, які становлять джерельну базу дисертаційного дослідження. Так, до неопублікованих архівних документів належать матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), пов'язані з діяльністю державних установ української політичної еміграції в Польщі (фонди 1078, 1429, 3656, 3696), окремих організацій українських емігрантів (фонди 3508, 3566). Крім того, відомості про діяльність організацій наддніпрянських українців знаходимо у фондах 804 та 828 Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ЦДІАЛ) та фондах 36, 46 та 198 Державного архіву Волинської області (ДАВО). Відтворити заходи більшовиків у сфері протидії діяльності наддніпрянських емігрантів дають змогу матеріали фондів 4, 1092 та 2439 ЦДАВО України, фондів 1, 6 та 7 Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), окремих фондів ЦДІАЛ України (фонду 351), та Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ), в тому числі фондів 13 та КДВ.

Групу опублікованих джерел складають видані в еміграції та в останні півтора десятиріччя в Україні документи і матеріали, які висвітлюють діяльність партій і організацій Галичини й Волині, їх програмні документи, опубліковані листи державних і політичних діячів. Розкрити ідейне підґрунтя діяльності наддніпрянських українців допомагають наукові та теоретичні праці окремих представників еміграції, зокрема, О. Лотоцького, І. Огієнка, Д. Дорошенка та ін.

Окрему групу джерел складають публікації тогочасної української преси в Польщі, польської та радянської преси, друкованих органів української еміграції в країнах Європи, зокрема газет “Діло”, “Українська нива”, “Нова зоря”, “Новий час”, журналів “Тризуб”, “Табор”, “Літературно-науковий Вістник”, “Наша культура”.

Для дослідження проблеми, розуміння чинників, які впливали на суспільно-політичне життя Галичини й Волині 1920-30-х рр. та обставин діяльності емігрантів з Наддніпрянщини, використовувалися спогади державних діячів УНР, безпосередніх учасників та свідків подій 20-30-х рр. ХХ ст., зокрема, Д. Дорошенка, О. Лотоцького, М. Ковалевського, Л. Лукасевича, І. Фещенко-Чопівського, І. Макуха, М. Чеботаріва.

Таким чином, комплекс архівних та опублікованих джерел є досить репрезентативним і дає можливість всебічно дослідити проблему й зробити висновки.

У підрозділ 1.3. “Методологія дослідження” - викладено основні методологічні засади, принципи та методи, на основі яких здійснювалося дослідження.

Основною методологічною засадою дослідження є культурна антропологія, яка виявляється в тому, що в основу дослідження поставлено людину - політичного емігранта з Наддніпрянської України - як носія певного типу культури у широкому сенсі, привнесеної в інше культурне середовище. У дослідженні використано методологічні принципи історизму, системності, цілісності, загально наукові та спеціальні історичні методи дослідження.

У процесі опрацювання досліджуваної проблеми розроблено власний та уточнено існуючий термінологічно-понятійний апарат. Суспільно-політичний рух передбачає участь членів суспільства - політичних партій, громадських організацій та окремих громадян - в політичному житті держави чи окремої її частини, охоплює всі форми політичної активності суспільства й виявляється в діяльності політичних партій та громадських організації, виданні часописів суспільно-політичного спрямування та інших формах, які дають змогу здійснювати вплив на формування суспільної свідомості. Суб'єктом суспільно-політичного руху є все суспільство, а діяльність тих чи інших об'єднань громадян - однією з форм його вияву. Наддніпрянськими українцями називаємо тих українських політичних емігрантів, які походили з українських земель, що до 1917 р. перебували у складі Російської імперії, брали участь в Українській революції 1917-1923 рр. і, не погоджуючись з окупацією України більшовиками, виїхали за кордон, де у різних формах продовжували боротьбу за відновлення незалежності Української держави. Поняття ідейної платформи боротьби за незалежність України включає сукупність програмних засад майбутнього державотворення у сфері організації органів державної влади, економічній, зовнішньополітичній, військовій, геополітичній та релігійно-конфесійній площинах.

Другий розділ дисертації “Засади бачення майбутнього України: ідейно-теоретичний та особистісний вимір” складається з трьох підрозділів, в яких розглянуті платформи державного будівництва, розроблені представниками основних таборів української політичної еміграції, які слугували ідейним підґрунтям діяльності наддніпрянських українців на території Польщі, в тому числі Галичини й Волині.

У підрозділі 2.1. - “Ідейна платформа боротьби за незалежність України Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі” - з'ясовано, що державницька концепція Державного Центру УНР в екзилі, який протягом усього міжвоєнного періоду й після Другої світової війни репрезентував на світовій арені ідею української державності, була сформульована С. Петлюрою й поглиблена його послідовниками у військовій, церковній, зовнішньополітичній та геополітичній площинах. С. Петлюра саме на еміграцію покладав завдання збереження ідеї української державності та продовження боротьби за українську незалежність. У статтях, опублікованих протягом 1923-1926 рр., та листах до соратників Головний Отаман сформулював основні засади майбутньої української державності, військової доктрини, геополітичної стратегії, обґрунтовував необхідність автокефалії української церкви. Ідеї С. Петлюри протягом 1920-30-х рр. були поглиблені й розширені у працях його соратників: О. Шульгина, В. Сальського, В. Петріва, Т. Олесіюка, Ю. Липи, В. Садовського, І. Огієнка, О. Лотоцького та В. Біднова.

У підрозділі 2.2. - “Формування концепції Української Соборної Самостійної Держави українськими націоналістами” - розглянуто державницьку платформу українських націоналістів та виявлено, що незважаючи на те, що український націоналістичний рух виник і розвивався переважно в Галичині, великий вплив на його ідейне становлення та практичну реалізацію справили вихідці з наддніпрянської України, зокрема, уродженець Мелітополя Д. Донцов сформулював основні засади українського націоналізму, а житомирець М. Сціборський - основні засади творення української державності на засадах націократії. Д. Андрієвський долучився до розробки зовнішньополітичної стратегії України, визначення ролі України в Європі й, водночас, очолював зовнішньополітичну референтуру ОУН. О. Кандиба-Ольжич сформулював принципи творення української культури на націоналістичних засадах і очолив культурну референтуру ОУН. М. Капустянський, Є. Маланюк, О. Теліга та інші емігранти з Наддніпрянщини доклали багато зусиль для практичної реалізації засад українського націоналізму.

У підрозділі 2.3 - “Бачення майбутнього України представниками консервативно-монархічного табору української політичної еміграції” - на основі дослідження бачення засад державності українськими монархістами встановлено, що незважаючи на те, що розробка ідейних засад українського консерватизму належить до доробку уродженців західноукраїнських земель - ідейні основи українського консерватизму, уособленого в гетьманському русі, сформулював В. Липинський - в практичному втіленні цих засад, зокрема українському гетьманському русі, активну участь брали наддніпрянські українці, які об'єднувалися навколо гетьмана П. Скоропадського.

Програми державного будівництва, розроблювані представниками української політичної еміграції, базувалися на попередньому досвіді державотворення періоду Української Національної Революції й, незважаючи на зовнішню несхожість, а часом навіть антагонізм, мали багато спільних рис. Більшість тих, хто розробляв ті чи інші аспекти українського державотворення, в минулому були активними учасниками Української революції й у переважній більшості випадків походили з Наддніпрянської України. Ідеї ж, закладені ними при розробці засад української державності, реалізуються в намаганнях сучасної української держави утвердитися у світовому просторі.

У третьому розділі - “Організаційне оформлення суспільно-політичної діяльності наддніпрянських емігрантів у Галичині та на Волині”, що складається з чотирьох підрозділів, досліджено діяльність громадсько-політичних організацій наддніпрянських українців у Галичині та на Волині, як таку, що була покликана, перш за все, забезпечити консолідацію емігрантів, зберегти їх національну ідентичність, унеможливити розпорошення й забезпечити реалізацію у практичній площині окремих ідейних засад, розроблених Державним Центром УНР.

Підрозділ 3.1. - “Державний центр Української Народної Республіки в екзилі” - присвячений його становленню, діяльності та ролі в організаційному оформленні політичних емігрантів з Наддніпрянської України. Державний Центр УНР (ДЦ УНР) в екзилі, очолюваний Головним Отаманом С. Петлюрою, а після його смерті А. Лівицьким, був створений 21 листопада 1920 р. відповідно до Закону про тимчасове Верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці від 12 листопада 1920 р. й протягом усього міжвоєнного періоду репрезентував Українську Народну Республіку на міжнародній арені та координував діяльність організаційних структур наддніпрянських українців в країнах Європи, зокрема, в Польщі. Досліджено передумови створення ДЦ УНР, внутрішні та зовнішні чинники його діяльності. ДЦ УНР в екзилі розглядається з точки зору його визначальної ролі у самоорганізації наддніпрянських емігрантів на території Польщі, збереженні хоча б відносної їх єдності та формуванні ідейно-політичної платформи подальшої боротьби за незалежність. Виявлено, що саме за діяльності Державного Центру було закладено підвалини для подальшої розбудови еміграційних організацій і структур та боротьби за відновлення УНР.

В підрозділі 3.2. - “Український Центральний Комітет в Польщі” - досліджується його роль у збереженні організаційної єдності наддніпрянських українців у Польщі. Український Центральний Комітет (УЦК) в Польщі був створений 21 квітня 1921 р. з ініціативи міністрів Уряду УНР в екзилі А. Ніковського та П. Пилипчука й Голови Української дипломатичної місії в Польщі А. Лукашевича з метою маскування діяльності ДЦ УНР в екзилі. Членами Комітету були А. Лівицький, І. Фещенко-Чопівський, В. Прокопович, П. Холодний, О. Лотоцький, П. Зайцев, В. Сальський, М. Безручко, М. Юнаків та інші. Діяльність УЦК, покликаного на початковому етапі свого існування маскувати ДЦ УНР в екзилі, стала згодом продовженням діяльності Державного Центру, втілюючи на практиці сформульовані його членами ідейні засади й виступаючи консолідуючим ядром наддніпрянської політичної еміграції в Польщі.

У підрозділі 3.3 - “Участь наддніпрянських українців у суспільно-політичному житті Галичини” - досліджено діяльність громадсько-політичних організацій, створених з ініціативи та за участю наддніпрянських українців на території Східної Галичини, зокрема, Товариства допомоги емігрантам з України у Львові, спортивно-військового товариства “Луги”, Союзу українок-емігранток, товариства “Клуб українських емігрантів” та з'ясовано, що вони були тісно пов'язані між собою та з ДЦ УНР в екзилі. Організації, створювані наддніпрянськими українцями в Галичині, ставили перед собою різні завдання, однак їх членами часто були одні й ті самі емігранти-наддніпрянці, зокрема, В. Дорошенко, О. Доценко, А. Жук, М. Корчинський. Союз українок-емігранток очолювала дружина А. Лівицького Марія Лівицька, його членами були Н. Лівицька-Холодна, Н. Саліковська, О. Лукасевич. Політичні емігранти з Наддніпрянської України брали участь у суспільно-політичному русі Галичини не лише шляхом створення громадських організацій, а й через публіцистичну діяльність. Найбільш яскравим виявом такої участі є роль Дмитра Донцова й редагованого ним “Літературно-Наукового Вістника”, навколо якого також гуртувалися емігранти з Наддніпрянщини: В. Дорошенко, С. Сірополко, В. Біднов, Є. Маланюк, Ю. Липа, О. Теліга - у ідейно-свідомісному розвитку населення Галичини.

У підрозділі 3.4 - “Діяльність наддніпрянських політичних емігрантів на Волині” - виявлено, що діяльність наддніпрянців на Волині була тісно пов'язана з так званим “волинським експериментом” воєводи Г. Юзевського, розпочатим після травневого перевороту 1926 р., до активної участі в якому залучалися наддніпрянські українці: П. Певний, С. Тимошенко, С. Скрипник, О. Ковалевський та ін. Участь політичних емігрантів з Наддніпрянської України у “волинській політиці” виявлялася у створенні лояльних до волинського воєводи культурно-освітніх, релігійних та громадсько-політичних організацій, представництві Волині у польському сеймі та створенні Української парламентарної репрезентації. Найбільш впливовою політичною організацією наддніпрянців на Волині стало Волинське українське об'єднання (ВУО), створене 29 червня 1931 р. Незважаючи на те, що ВУО було покликане сприяти втіленню концепції українсько-польського співжиття, воно разом з тим сприяло збереженню національної ідентичності населення Волині у культурній та релігійній сферах. Волинське українське об'єднання не взаємодіяло на інституційному рівні з іншими організаціями наддніпрянських українців у Польщі, однак на особистісному рівні члени ВУО підтримували контакти з представниками ДЦ УНР в екзилі.

Отже, здійснений порівняльний аналіз організаційних структур наддніпрянських українців у Польщі дав змогу з'ясувати, що організаційне оформлення наддніпрянської політичної еміграції в Польщі було покликане, перш за все, забезпечити консолідацію емігрантів, зберегти їх ідентичність, унеможливити розпорошення. Крім того, організації повинні були забезпечити реалізацію окремих ідейних засад, розроблених Державним Центром УНР, у практичній площині. Всі організаційні структури, через які виявлялася діяльність наддніпрянських українців, їх взаємовплив та підпорядкованість одній ідеї, свідчать про тяглість та єдність руху наддніпрянців у Галичині та на Волині.

Четвертий розділ “Заходи більшовицьких урядів РСФРР та УСРР з нейтралізації діяльності наддніпрянських українців в Галичині та на Волині” складається з трьох підрозділів, в яких розглянуто діяльність більшовицьких урядів УСРР та РСФРР, спрямовану проти політичних емігрантів з Наддніпрянщини та створених ними державних та громадсько-політичних установ і організацій, у дипломатичній та підпільно-пропагандистській сфері, а також способи протидії емігрантів розкладовій діяльності більшовиків.

У підрозділі 4.1. - “Діяльність більшовицьких урядів у дипломатичній сфері” - з'ясовано, що у боротьбі проти наддніпрянських політичних емігрантів більшовицькі уряди використовували такі методи, як дипломатичний тиск на уряд Польщі з метою змусити його відмовитися від підтримки Уряду УНР в екзилі, ініціювання повернення вояків Армії УНР до України та “поворотства” політичних діячів, створення Комуністичної партії Західної України та Українського Селянсько-Робітничого Об'єднання “Сель-Роб”, які проводили агітацію проти наддніпрянських українців та створених ними організацій. Виявлено, що діяльність більшовицьких урядів у дипломатичній сфері була досить успішною, однак їм так і не вдалося перетворити радянофільську течію у потужний організований рух.

У підрозділ 4.2. - Організація більшовиками підпільної й агентурно-розвідувальної роботи в громадсько-політичних структурах, створених емігрантами” - досліджено методи більшовицьких агентів у сфері проникнення в середовище наддніпрянських політичних емігрантів і з'ясовано, що створена радянськими спецслужбами в середовищі наддніпрянської еміграції агентурно-розвідувальна мережа завдала значної шкоди державницькому рухові наддніпрянських українців у Польщі. Більшовицьким агентам вдавалося проникати до військових і політичних структур української еміграції як на території Польщі, так і в країнах Західної Європи, й здійснювати розкладову роботу зсередини шляхом ширення недовіри, суперечок, чвар. Однак, навіть незважаючи на величезний удар, завданий українському національному рухові вбивствами С. Петлюри та Є. Коновальця, повністю його ліквідувати більшовикам не вдалося.

У підрозділі 4.3. - “Протидія наддніпрянської еміграції діяльності більшовиків з ліквідації політичних противників у Галичині та на Волині” - виявлено, що основними заходами Уряду УНР в екзилі, спрямованими на нейтралізацію розкладової діяльності більшовиків були створення розвідувального та контррозвідувального підрозділів у складі ДЦ УНР в екзилі, створення таємних організацій на радянсько-польському кордоні та на території підрадянської України, заснування Українського Наукового Інституту у Варшаві для дослідження становища в Радянській Україні.

Отже, боротьба, яку розпочали більшовики проти українських емігрантів у Польщі, була зумовлена небезпекою, яку становили емігранти, їх державні й політичні структури для більшовицького режиму в Україні. Заходи більшовиків, як у дипломатичній, так і в агентурно-розвідувальній сферах, були відносно успішними, однак повністю знищити українських рух в еміграції їм не вдалося, в тому числі й завдяки заходам емігрантів з протидії розкладовій діяльності більшовицьких урядів.

Висновки

Зроблено загальний підсумок проведеного дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:

- Проаналізовано стан розробки проблеми в українській та зарубіжній історіографії та визначено рівень її наукового осмислення. Аналіз наявної з досліджуваної проблематики літератури дає підстави стверджувати, що в українській історичній науці домінуючим є вивчення загальних тенденцій розвитку Галичини й Волині та біографій окремих учасників суспільно-політичного руху. В зарубіжній, зокрема, польській історіографії, увага приділяється організаційному оформленню наддніпрянських емігрантів на території Польщі, однак оминається увагою його ідейне підґрунтя. Розробка проблеми участі наддніпрянських українців у суспільно-політичному русі Галичини й Волині є недостатньою, особливо в організаційному та особистісно-ідейному вимірі. Джерельна база дозволяє дослідити діяльність організацій, створених наддніпрянськими політичними емігрантами, взаємозв'язки між ними та дає змогу виокремити основні ідейні засади діяльності найбільш впливових течій українського еміграційного руху.

- Узагальнено концептуальні засади державного будівництва, розроблювані представниками української політичної еміграції, що базувалися на попередньому досвіді державотворення періоду Української революції. Їх складовою рисою були військова доктрина, геополітичний чинник державотворення, участь у діяльності міжнародних організацій, обґрунтування необхідності автокефалії української церкви. Незважаючи на зовнішню несхожість, а часом навіть антагонізм, ці програми мали багато спільних рис. Так само і більшість тих, хто розробляв ті чи інші аспекти українського державотворення, в минулому були активними учасниками Української революції й здебільшого походили з Наддніпрянської України. Рух наддніпрянських політичних емігрантів у міжвоєнний період не був монолітним, однак діяльність усіх політичних течій мала єдину мету - відновлення незалежності Української держави.

- Простежено особливості становлення й розвитку Державного Центру УНР в екзилі та з'ясовано, що його створення було обумовлене небажанням керівників Української Народної Республіки припиняти боротьбу за державність після поразки у збройному протистоянні з більшовиками. Незважаючи на те, що його діяльність як повноправного представника українського народу тривала недовго й згодом була зведена до мінімуму, Державний Центр Української Народної Республіки в екзилі став важливою віхою в становленні організаційної структури наддніпрянської політичної еміграції як на території Польщі, так і в Європі загалом. Саме завдяки існуванню Центру наддніпрянським політичним емігрантам вдалося зберегти єдність і сформувати ідейно-політичну платформу подальшої боротьби за незалежність. Державний Центр УНР став консолідаційним ядром наддніпрянських емігрантів і вихідців з Західної України (С. Баран, Роман і Степан Смаль-Стоцькі, С. Витвицький та ін.) та водночас заклав підвалини для подальшої розбудови еміграційних організацій і структур та боротьби за відновлення Української Народної Республіки.

- Виявлено, що процес утворення організаційних структур наддніпрянських політичних емігрантів відбувався кількома шляхами та мав свої особливі прояви. Так, Українських Центральний Комітет в Польщі був створений з ініціативи Державного Центру УНР з метою маскування його діяльності, й відігравав роль об'єднавчого чинника діяльності наддніпрянців у Польщі. Товариство допомоги емігрантам з України у Львові було створене з ініціативи самих емігрантів - тих із них, що брали активну участь в українському державотворенні доби Української революції. Товариство тісно взаємодіяло з Українським Центральним Комітетом, а його діяльність координував Держаний Центр УНР в екзилі. Волинське Українське об'єднання було створене з ініціативи воєводської адміністрації й не взаємодіяло на інституційному рівні з іншими організаціями наддніпрянських політичних емігрантів. Однак інституційна відокремленість ВУО не виключала зв'язків його членів з діячами Державного Центру УНР в екзилі на особистісному рівні.

- Розкрито особливості діяльності наддніпрянців у Галичині та на Волині та доведено, що вона мала різний характер з огляду на відмінність суспільно-політичної ситуації. Галичина мала власні досить тривалі традиції політичного життя й діяльності політичних партій, зрештою, і власний досвід державотворення під час існування Західноукраїнської Народної Республіки. З огляду на це політичні емігранти з Наддніпрянщини, особливо ті з них, що мали стосунок до Варшавського договору, не мали шансу створити власні потужні політичні сили, а тому здійснювали вплив на політичне життя краю через громадські організації або персонально (наприклад, беручи участь у кооперативному русі). Найбільш яскравим зразком особистісного впливу емігранта з Наддніпрянської України на суспільно-політичне життя Галичини є Д. Донцов, який через редагований ним “Літературно-Науковий Вістник” зумів не просто впливати на суспільно-політичне життя Галичини, а й надихнути один з найбільш потужних українських політичних рухів. Політична ситуація на Волині була принципово іншою, ніж у Галичині. Там не було власних впливових політичних партій, населення відзначалося досить високим рівнем конформізму до влади. Водночас, більшість населення Волині складало українське селянство православної віри, що обумовлювало високий рівень свідомісної консервативності. Оскільки спроби полонізації й покатоличення населення Волині не дали вагомого результату, польська влада вдалася до тактики державної асиміляції, залучивши до цього процесу частину наддніпрянських політичних емігрантів. Вплив створених ними громадсько-політичних, релігійних та культурних організацій на суспільно-політичне життя Волині був зумовлений більшою мірою відсутністю політичних конкурентів, ніж популярністю серед місцевого населення.

- Прослідковано напрямки діяльності більшовицьких урядів УСРР та РСФРР проти наддніпрянських емігрантів. Боротьба більшовиків проти українського національного руху на територіях, що увійшли до складу Польської держави, здійснювалася в кількох напрямках. Легальні заходи, зокрема, дипломатичного характеру, полягали у вимогах дотримання умов Ризького мирного договору, що висувалися до польського уряду, ініціюванні поворотства, діяльності радянського консульства у Львові, створенні прорадянських політичних партій. Нелегальні заходи більшовиків полягали в організації підпільної й агентурно-розвідувальної роботи, організації спецоперацій проти емігрантів - від провокацій до вбивства найбільш впливових політичних діячів, в тому числі Симона Петлюри та Євгена Коновальця.

Публікації, які відображають основні положення дисертації

1. Рева Н. Бачення Д. Дорошенком причин поразки Української революції 1917-1923 років // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Українознавство. - Вип. 12. - К., 2008. - С. 28-32.

2. Рева Н. Науковець у полоні політики і громадянського обов'язку (до 125-рiччя від дня народження Івана Фещенка-Чопiвського) // Українознавство-2009: Календар-щорічник. - К., 2008. - С. 224-228.

3. Рева Н. М. Візія майбутнього України у доробку консервативно-монархічного табору української політичної еміграції міжвоєнної доби // Вісник Черкаського університету. Серія історичні науки. Вип. 133-134. - Черкаси, 2008. - С. 148-154.

4. Рева Н. Українське товариство допомоги емігрантам з України у Львові // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Українознавство. - Вип. 13. - К., 2009. - С. 43-46.

Публікації, що додатково відображають зміст дисертації:

1. Рева Н. Полеміка в українському суспільно-політичному середовищі про досягнення незалежності України (на прикладі газет „Діло” і „Українська нива”) // Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій: Зб. наук. пр. за результатами міжнар. наук. конф. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2007. - С. 182-188.

2. Рева Н. М. Українське питання в східноєвропейській політиці країн Антанти в 1917-1923 рр. // Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин: Статті і матеріали. - Вип. 3. - Луганськ: Альма-матер, 2007. - 182 с. - С. 136-140.

3. Рева Н. Витоки ідеології Організації Українських націоналістів // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених, присвяченої 90-річчю Української революції 1917-1920 рр. - Вип. V: У 3-х част. - Ч. 3. Історія / За заг. ред. проф. В.Ф. Колесника. - К., 2007. - 267 с. - С. 185-187.

4. Рева Н. Вплив Дмитра Донцова на формування суспільної думки Східної Галичини 20-х-30-х рр. ХХ століття // Український вимір. Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. Число восьме. У 3 т. Т. І. - Чернігів: ЧДПУ імені Т.Г. Шевченка, 2009. - С. 175-180.

Анотація

Рева Н. М. “Участь наддніпрянських українців у суспільно-політичному русі Галичини й Волині (20-30-ті рр. ХХ ст.)”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.12 - українознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

У дисертації вперше досліджено діяльність політичних емігрантів з Наддніпрянської України в суспільно-політичному русі Галичини й Волині з точки зору її ідейної обумовленості та організаційно-структурної підпорядкованості меті - відновленню незалежної української держави. Узагальнено основні програми державного будівництва, розроблювані представниками різних таборів української політичної еміграції, що базувалися на попередньому досвіді державотворення періоду Української Національної Революції. Доведено, що організації, створені наддніпрянськими українцями в Польщі, в тому числі в Галичині та на Волині, були тісно пов'язані між собою та підпорядковані єдиній меті - збереженню організаційної єдності емігрантів. Проведено порівняльний аналіз участі наддніпрянської політичної еміграції у суспільно-політичному житті Галичини й Волині та виявлено регіональні особливості впливу, який вони мали на формування національної свідомості українців. Доповнено висновок про вплив окремих вихідців з Наддніпрянської України на розвиток суспільно-політичного життя Галичини й Волині. З'ясовано, що діяльність наддніпрянських політичних емігрантів у Галичині та на Волині створювала відчутну загрозу для більшовицького уряду УСРР, особливо з огляду на близькість цих територій до радянського кордону й можливість взаємодії з населенням прикордонних областей, що зумовило активні заходи більшовиків з нейтралізації діяльності політичних емігрантів. До наукового обігу введено нові джерела, які значно розширили можливість вивчення як діяльності наддніпрянських політичних емігрантів і їх організаційних структур, так і заходів більшовиків щодо нейтралізації цієї діяльності.

Ключові слова: Галичина, Волинь, наддніпрянські українці, політична еміграція, суспільно-політичний рух, ідейна платформа, організаційне оформлення, підпільна діяльність.

Аннотация

Рева Н. М. “Участие надднепрянских украинцев в общественно-политическом движении Галиции и Волыни (20-30-ые гг. ХХ в.)” - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.12 - украиноведение. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

В диссертации впервые исследована деятельность политических эмигрантов из Надднепрянской Украины в общественно-политическом движении Галиции и Волыни с точки зрения ее идейной обусловленности и организационно-структурной подчиненности цели - восстановлению независимого украинского государства. Обобщены основные программы государственного строительства, разработанные представителями наиболее влиятельных лагерей украинской политической эмиграции: Государственного Центра УНР в екзиле, украинских националистов и представителей консервативно-монархического лагеря - в сфере организации органов государственной власти, военной, геополитической и конфессиональной, и базирующиеся на предыдущем опыте создания государства периода Украинской Национальной Революции. Доказано, что организации, созданные надднепрянскими украинцами в Польше, в том числе в Галиции и на Волыни, были тесно связаны между собой и подчинены единственной цели - сохранению организационного единства эмигрантов. Государственный Центр УНР положил начало организационному объединению эмигрантов в Польше, в том числе, в Галиции и на Волыни, позже, после реорганизации Государственного Центра эту функцию выполнял Украинский центральный комитет. Большинство организаций, созданных эмигрантами в Галиции, имели гуманитарный или культурный характер и практически не влияли на политическую жизнь. Вместе с тем, ощутимое влияние на формирование общественных настроений Галиции оказывала группа эмигрантов из Надднепрянской Украины, объединенных вокруг журнала «Літературно-Науковий Вістник» во главе с Дмитрием Донцовым. Единственной организацией надднепрянских украинцев на Волыни было Волынское украинское объединение, сотрудничавшее с польской администрацией и оказывавшее существенное влияние на общественно-политическую жизнь региона.

В результате проведенного сравнительного анализа участия политических эмигрантов из Надднепрянщины в общественно-политической жизни Галиции и Волыни, обнаружены региональные особенности их влияния на формирование национального сознания украинцев. Дополнен вывод о влиянии отдельных выходцев из Надднепрянской Украины на развитие общественно-политической жизни Галиции и Волыни. Выяснено, что деятельность политических эмигрантов из Надднепрянщины в Галиции и на Волыни создавала ощутимую угрозу для большевистского правительства УССР, особенно учитывая близость этих территорий к советской границе и возможность взаимодействия с населением пограничных областей, что обусловило активные мероприятия большевиков по нейтрализации деятельности политических эмигрантов. Мероприятия советского правительства были сосредоточены как в официальном дипломатическом, так и агентурно-разведывательном направлениях. Первый предполагал давление на польское правительство с целью заставить его отказаться от поддержки украинских эмиграционных структур, инициирование возвращения в Украину как бывших военных Армии УНР, так и политических деятелей, создание легальных просоветских политических партий в Галиции и на Волыни. Агентурно-разведывательная деятельность включала в себя внедрение в эмиграционные общественные и политические организации советских агентов, распространение дезинформации, провокации, убийства украинских политических лидеров.

К научному обороту приобщены новые источники, значительно расширяющие возможность изучения как деятельности политических эмигрантов из Надднепрянщины и их организационных структур, так и мероприятий большевиков по нейтрализации этой деятельности.

Ключевые слова: Галиция, Волынь, надднепрянские украинцы, политическая эмиграция, общественно-политическое движение, идейная платформа, организационное оформление, подпольная деятельность.

Annotation

Reva N. M. “Ukrainians' from Upper Dnieper region participation in social and political movement of Galicia and Volyn (1920-1930's)”. ? Manuscript.

Thesis for obtaining scientific degree of the candidate of historical sciences in specialty 09.00.12 - Ukrainian Studies. - Kiev National Taras Shevchenko university. - Kiev, 2010.

Thesis is the first research of the political emigrants' from Upper Dnieper Ukraine activity in social and political movement in Galicia and Volyn from the point of view its ideological conditionality and organizational and structural subordination to the purpose - renewal of the independent Ukrainian state. The main programs of state building, which were created by the representatives of different camps of Ukrainian political emigration and based on the previous experience of state creation of the period of Ukrainian National Revolution are generalized. It is proved, that the organizations created by Ukrainians from Upper Dnieper region in Poland, including Galicia and Volyn, were interlinked between themselves and united for the sole purpose - saving of emigrants' organizational unity. The comparative analysis of participation of political emigration from Upper Dnieper region in social and political life of Galicia and Volyn is done and the regional features of their influence to forming of national identity of Ukrainians are exposed. A conclusion about influence of some emigrants from Upper Dnieper Ukraine for development of social and political life of Galicia and Volyn is complemented. It is found out, that activity of political emigrants from Upper Dnieper Ukraine in Galicia and Volyn menaced to bolshevist government USSR, especially taking into account the closeness of these territories to the soviet border and possibility of co-operation with the population of boundary regions that stipulated the active measures of bolshevists on neutralization of the political emigrants' activity. New sources, which considerably extended possibility of study of political emigrants' from Upper Dnieper Ukraine activity, their organizational forms and measures of bolshevists in neutralization of this activity, are entered to the scientific appeal.