Утвердження тоталітарного режиму в Чехословаччині наприкінці 40-х – на початку 50-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

УДК 94 (437) "1948/1953"

УТВЕРДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ НАПРИКІНЦІ 40-х - НА ПОЧАТКУ 50-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Свєженцева Оксана Іванівна

Ужгород 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі країнознавства Державного вищого навчального закладу «Закарпатський державний університет» Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Вовканич Іван Іванович, ДВНЗ «Закарпатський державний університет» МОН України, завідувач кафедри країнознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Віднянський Степан Васильович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Мітряєва Світлана Іванівна, директор регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у м. Ужгороді

Захист відбудеться «16» квітня 2010 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.04 ДВНЗ «Ужгородський національний університет» за адресою: м. Ужгород, пл. Народна 3, конференц-зал економічного факультету.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ДВНЗ «Ужгородський національний університет» за адресою: м. Ужгород, вул. Капітульна, 9.

Автореферат розісланий « 12 » березня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Токар М. Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Геополітичні зміни середини ХХ століття знаменували початок нової епохи для країн Східної Європи. Відбулися надзвичайно швидкі та кардинальні перетворення суспільно-політичної системи держав, що ставали сателітами Радянського Союзу. Всього за кілька повоєнних років існування так званої «обмеженої» демократії у Чехословаччині поступово були ліквідовані основні громадянські свободи, справжня багатопартійність, парламентська демократія, підірвано інститут приватної власності. А в лютому 1948 р. шляхом ліворадикального урядового перевороту в ЧСР надовго укорінився тоталітарний режим. Рубіж 1940-х - 1950-х рр. став для Чехословаччини періодом посилення антидемократичної трансформації та утвердження тоталітаризму.

Незважаючи на поступове віддалення від політичних катаклізмів ХХ століття, пов'язаних з тоталітарним феноменом, інтерес до антидемократичних перетворень у сучасній історичній науці не зменшується, наукові дискусії не тільки не стихають, а навіть загострюються. Зростає увага до вивчення природи тоталітаризму в цілому, до факторів його утвердження та до особливих його проявів і прикладів. Детального аналізу потребує тоталітаризм, що функціонував у країнах Східної Європи, який, можливо, не зовсім слушно називати «тоталітарним режимом у його чистому вигляді». Порівняно з режимом фашистським, нацистським, сталінським, чехословацький тоталітаризм був «лібералізованим» тоталітаризмом. Чехословацька модель антидемократичного режиму утверджувалася здебільшого імпортними методами, частина яких, фактично, ззовні нав'язувалася тоталітарним СРСР. Проте ми зовсім не абсолютизуємо зовнішній фактор. Не менш важливим є дослідження причин, за яких чехословацьке суспільство відштовхнуло досвід демократії і погодилося на участь у комуністичних експериментах. Комплекс суспільно-політичних процесів у Чехословаччині наприкінці 1940-х рр. запустив у дію тоталітарний механізм, від якого суспільство намагалося відмовитись уже в 1968 р., але змогло це зробити та повернутися до західноєвропейських цивілізаційних цінностей тільки наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. минулого століття після масового піднесення громадянського політичного руху і антитоталітарної «оксамитової революції».

Компаративне вивчення спільного та особливого у регресі і прогресі демократичного устрою дозволяє уникнути помилок минулого в умовах постсоціалістичної реконструкції та демократизації суспільства, зокрема і в незалежній Україні. Будь-який перехідний період в історії держави завжди відрізняється складністю процесів та неоднозначністю внутрішніх і зовнішніх факторів впливу. Дослідження проблематики демократичного чи антидемократичного транзитів є актуальною справою. Зовнішній фактор, з огляду на геополітичне розташування України, не може не впливати на процеси демократичної трансформації, лібералізації та модернізації країни. Побудова демократичної держави не може бути сліпим наслідуванням чужого досвіду, особливо в умовах політико-правових і соціально-економічних проблем та цивілізаційної розгубленості українського суспільства. Цей процес потребує згуртованих зусиль політичної еліти країни і всього соціуму. Сучасні метаморфози в країнах колишнього СРСР та ЦСЄ можуть служити також уроком для України, проте далеко не завжди зразком, оскільки економічні та суспільно-політичні реформи мають проводитися з врахуванням національних особливостей, традицій та історичної практики.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось на кафедрі країнознавства Закарпатського державного університету і органічно пов'язане з тематикою наукових досліджень кафедри, зокрема комплексною темою: «Соціально-політичний і культурний розвиток країн Центрально-Східної Європи» (державний реєстраційний номер - 0198 И 007782).

Головна мета дослідження - з'ясувати особливості утвердження та функціонування тоталітарного режиму в Чехословаччині наприкінці 40-х - на початку 50-х рр. ХХ ст.

Основні дослідницькі завдання:

- розкрити передумови, головні чинники і механізми формування політичної системи радянського зразка в Чехословаччині;

- визначити ступінь впливу та співвідношення внутрішніх і зовнішніх факторів у встановленні тоталітарної системи в ЧСР на рубежі 40-х-50-х рр. ХХ ст.;

- з'ясувати специфіку соціально-економічних реформ у ЧСР в умовах комуністичного всевладдя;

- висвітлити процес «нав'язування» методів утвердження тоталітарного режиму Радянським Союзом;

- проаналізувати роботу репресивного механізму в боротьбі за владу в ЧСР;

- розглянути основні методи комуністичної монополізації засобів впливу на суспільну думку в ЧСР;

- проаналізувати політичні судові процеси та репресії у ЧСР;

- охарактеризувати нові пріоритети церковної політики чехословацької держави в період антидемократичних суспільно-політичних перетворень;

- розкрити специфіку антидемократичних процесів у Чехословаччині в руслі утвердження тоталітарних режимів у східноєвропейських державах.

Об'єктом дослідження є цілісний історичний процес антидемократичних змін у Чехословаччині на рубежі 40-х - 50-х рр. ХХ ст. як системне явище. чехословаччина радянський церковний політика

Предметом вивчення є структурні елементи антидемократичної політичної системи, зокрема: політична підсистема, функціонування якої в тоталітарних умовах розглядається через діяльність «партії-держави», та дії комуністичної партійно-державної бюрократії на чолі з вождем. Увагу дослідника зосереджено також на інших суб'єктах суспільно-політичного життя того часу - Національному фронті чехів та словаків, в якому керівна роль належала КПЧ, депарламентаризованому парламенті, Соціалістичній та Католицькій «партіях-декораціях», місцевих органах влади, органах державної безпеки, армії, судовій системі, церкві, а також на діяльності державних лідерів, відомих особистостей, радянських радників і опозиціонерів щодо антидемократичних суспільно-політичних перетворень у Чехословаччині рубежу 40-х - 50-х рр. ХХ ст.

Хронологічні рамки дисертації об'єктивно умотивовані. На рубежі 1940-х - 1950-х рр. у Чехословаччині відбулися суспільно-політичні перетворення, пов'язані з утвердженням тоталітарного режиму, стартувала робота партійно-державної машини з налагодження всепроникаючого контролю над суспільством. Установилися принципи тоталітаризму, закамуфльовані збереженням національних традицій, символікою і зовнішньою атрибутикою демократії. Початкова межа нашого дослідження - лютий 1948 р. і наслідки комуністичного перевороту, зміна принципів організації державної влади. 1953 р. взято в якості верхньої часової межі дисертаційної роботи. У березні 1953 р. чехословацькі комуністи втрачають двох вождів - помирає лідер КПЧ К.Готтвальд та, що більш резонансно, Й.Сталін. Смерть харизматичного лідера радянського блоку, який у другій половині 40-х років сконцентрував у своїх руках реальну владу в комуністичних державах-сателітах, стала переломною подією. Уже з середини 1950-х рр. спостерігаються прояви кризи комунізму.

Географічні межі роботи - територія колишньої Чехословаччини в рамках її державних кордонів (липень 1945 - грудень 1992 рр.). Разом з тим, остаточний крах демократії, встановлення та утвердження тоталітаризму в ЧСР розглядається як цілісний комплекс повоєнних системних змін у Східній Європі в умовах формування біполярних міжнародних відносин.

Методи дослідження. Історичні події, які аналізуються в дисертаційному дослідженні, розглядаються, в першу чергу, в їхньому взаємозв'язку та сукупності виявлених історичних фактів на основі історико-системного методу. Також серед спеціальних науково-історичних методів пізнання застосовані: історико-генетичний - для висвітлення причин і передумов антидемократичної трансформації у ЧСР та історико-порівняльний - для компаративного аналізу, зокрема, для вивчення специфіки тоталітарного режиму в Чехословаччині. Проблемно-хронологічний метод нами застосовано для структурування тексту дослідження, упорядкування історичних фактів. З метою вирішення головних завдань дослідження нами було використано, крім комплексу спеціальних, низку загальнонаукових методів: аналізу і синтезу, логічний та історичний, індуктивний і дедуктивний методи.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації:

- вперше в сучасній українській історіографії здійснено комплексне дослідження процесу становлення, утвердження та функціонування тоталітарного режиму в Чехословаччині в 1948 - 1953 рр.;

- розкрито специфіку «лібералізованого» чехословацького тоталітаризму: по-перше, приватний сектор в економіці повністю не знищено; по-друге, діяльність некомуністичних партій юридично зафіксована; по-третє, у Чехословаччині не відбулося суцільного єднання партії і суспільства; по-четверте, загальна атеїзація суспільства навіть не ставилася за мету; по-п'яте, політичні судові процеси та репресії мали місце, але за їх масштабами ЧСР поступалася не тільки Радянському Союзу, а й іншим країнам соцтабору;

- на основі системного підходу визначено роль утвердження тоталітаризму в ЧСР у цілісному комплексі повоєнних змін у Східній Європі;

- політична історія ЧСР рубежу 1940-х - 1950-х рр. розглядається як історія лівототалітарної держави, виявлено необхідну і достатню кількість ознак для такого формулювання;

- дано неупереджену оцінку діяльності державно-політичних лідерів Чехословаччини в 1948 - 1953 рр.;

- конкретизовані і поглиблені положення щодо фактора «нав'язаності» комуністичного режиму та чинників «самокомунізації»;

- у контексті післявоєнного становлення «радянського блоку» проаналізовано процес безпосереднього входження ЧСР до контрольованого «соціалістичного лімітрофу».

Практичне значення дисертації та одержаних в ході дослідження результатів полягає в тому, що основні положення, висновки, оцінки роботи та зібраний фактичний матеріал можуть бути використані як для ґрунтовного вивчення теорії і практики антидемократичних трансформаційних процесів у країнах Східної Європи, так і для підготовки узагальнюючих і спеціальних праць з новітньої історії Чехословаччини, чеського і словацького народів, а також для підготовки підручників, навчально-методичних посібників із всесвітньої історії, політології, країнознавства та інших гуманітарних дисциплін.

Наукова апробація результатів дослідження відбулася у формі виступів на 9 наукових конференціях, в тому числі 6 міжнародних. Про окремі аспекти дисертації автор доповідала на: всеукраїнському конкурсі на кращі студентські та аспірантські наукові праці з питань євроатлантичної інтеграції (м. Луцьк, ВДУ ім. Лесі Українки, травень 2006 р.), міжнародній науковій конференції «Угорська революція 1956 року - початок краху тоталітарних режимів у Європі» (м. Ужгород, ЗакДУ, 19.10.2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем у країнах ЦПСЄ до та після 1989 - 1991 рр. (м. Ужгород, УжНУ, 2-3.11.2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Румунсько-українські відносини: історія і сучасність» (м. Сату-Маре (Румунія), 30.06. - 1.07.2009 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Країни ЦСЄ в модерну і постмодерну добу: теоретичні концепції й політичні реалії» (м. Ужгород, УжНУ, 2-3.10.2009 р.). Проблему дисертації висвітлено у семи статтях, шість з яких надруковано у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена авторським розумінням предмету дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів основної частини, висновків, списку використаних джерел (495 позицій). Загальний обсяг дисертації 251 с. (основна частина 196 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначаються об'єкт, предмет, мета і основні завдання дослідження, окреслено його хронологічні й географічні межі, подано наукову новизну й практичне значення роботи, вказано використані форми і засоби апробації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі - «Джерельна основа, рівень вивчення проблеми і методологія дослідження» аналізуються архівні та інші документальні матеріали, які використані при написанні роботи, рівень і стан наукових досліджень проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Висвітлюються також основні теоретичні підходи, принципи та методи, застосовані у ході дисертаційного дослідження.

Основний блок документів з питань суспільно-політичних перетворень у ЧСР на рубежі 1940-х - 1950-х рр. сконцентрований у фондах Національного архіву Чеської Республіки (м. Прага). У ході дослідження об'єктом нашої уваги стали матеріали архівів Компартії Чехословаччини - Архіву ЦК КПЧ та Архіву Інституту історії КПЧ, які на початку 90-х рр. були передані до НА ЧР. Серед збірок документальних джерел компартійних архівів з питань утвердження та функціонування тоталітарного режиму в Чехословаччині, як засвідчує аналіз, найбільшої уваги заслуговують матеріали, які зберігаються у фондах: Генерального секретаріату партії, К. Готтвальда, Президії ЦК КПЧ, Міжнародного відділу. Особливу цінність для нас становлять документи Фонду К. Готтвальда, де міститься інформація про становлення та утвердження комуністичного режиму в ЧСР, функціонування «партії-держави», а також об'ємний і ґрунтовний матеріал про діяльність Соціалістичної та Католицької партій. Значний інтерес становлять документи, розміщені у Фонді Відділу культурної пропаганди ЦК КПЧ. Завдяки джерелам даного фонду нами вивчено роботу ідейно-пропагандистського апарату: вдосконалення методів ідеологічної атаки та забезпечення систематичного влиття «радянського» в культуру, ідеологію, науку і мистецтво Чехословаччини. Стратегічна лінія КПЧ спрямовувалася на посилення класової та ідеологічної боротьби, на критику капіталістичної системи, яка найяскравіше представлена в матеріалах Фонду Міжнародного відділу.

Детальна інформація про організацію державного терору в ЧСР міститься у матеріалах, зібраних Бюро документації та розслідування злочинів комунізму. Слідчі повноваження БДР дозволяють досліджувати архівні джерела з історії ЧСР за 1945 - 1989 рр. та публікувати їх у повному обсязі в електронному архіві МВС ЧР під назвою «Архів - червень 2008». БДР надав нам унікальну можливість працювати з переведеними в електронний вигляд документами архівів ЧР - Архіву МВС, Архіву Мінюстиції, Архіву МЗС, Архіву зовнішніх зв'язків та інформації, Центрального воєнного архіву та НА ЧР. Проаналізовані нами архівно-електронні джерела, в яких зафіксована чисельність людей, переслідуваних, репресованих, ув'язнених та позбавлених життя з політичних мотивів, підтверджують функціонування тоталітарного режиму в ЧСР на рубежі 1940-х - 1950-х рр.

Чеська Республіка суттєво розширила доступ громадськості до матеріалів засідань Національних Зборів ЧСР, які зберігаються у архіві Палати депутатів парламенту ЧР і також переведені на електронні носії та відкриті для доступу через Інтернет-мережу. З даного архівно-електронного джерела нами вводяться у науковий обіг деякі матеріали, що характеризують роботу парламенту ЧСР у 1948 - 1953 рр., яка зводилась значною мірою до діяльності комісій, прослідковується тенденція до звуження та формалізації ролі вищого законодавчого органу.

Основний масив архівних матеріалів з політичної історії Чехословаччини, що зберігається в російських архівах, нами було проаналізовано завдяки їх введенню в науковий обіг російськими дослідниками: Т.Волокітіною, Г. Мурашко, А. Носковою, І. Орликом та ін. Зокрема, групою російських вчених ІС РАН, на базі ознайомлення з фондами Архіву Президента РФ, Архіву зовнішньої політики РФ, Державного архіву РФ, сформовані двотомні збірники документів, присвячені вивченню східноєвропейської історії другої половини 40-х - початку 50-х рр. ХХ ст.: «Східна Європа в документах російських архівів 1944 - 1953 рр.» та «Радянський фактор у Східній Європі в документах російських архівів». Об'єктом нашої уваги стали розміщені у вищезгаданих збірниках записи бесід радянських дипломатів із представниками національної партійно-державної номенклатури різного рангу - від перших осіб у державі до секретарів обласних партійних організацій - та особисті інформаційні й аналітичні матеріали, підготовлені співробітниками МЗС СРСР. До прикладу, нами опрацьовані: щоденники таких діячів, як М. Силін, В. Зорін - повоєнні посли СРСР у ЧСР, П. Крекотень - перший секретар радянського посольства в Чехословаччині, інформаційні матеріали кореспондента ТАРС В. Медова про внутрішньополітичну ситуацію у Празі. Окрему групу документів складає листування партійних лідерів і державних діячів СРСР та ЧСР. Ці документи виступають як джерело вищого рангу, оскільки відбивають прямі контакти чехословацьких комуністичних лідерів з Москвою. Особливо важливим є те, що розсекречені матеріали дозволяють простежити особисту участь радянського керівництва у внутрішньополітичному житті ЧСР і зацікавленість національної партійної еліти в цій участі.

Значна кількість документів опрацьована та опублікована професійними дослідниками ЧР. Провідну роль у публікації документальних джерел з історії Чехословаччини 1940-х - 1950-х рр. відіграє ІСІ АН ЧР. Найвагомішу частину опублікованих документальних добірок складають саме матеріали стосовно суспільно-політичних процесів періоду 1945 - 1953 рр. - формування тоталітаризму, політичні репресії, введення жорсткої цензури та зміна державно-церковних відносин у ЧСР. На нашу думку, для об'єктивності і правдивості наукового дослідження навіть виважені й детально коментовані чеськими та російськими вченими опубліковані документи вимагають детального аналізу.

Підсумовуючи джерелознавчий огляд, варто відзначити, що значна частина неопублікованих документів вперше опрацьована і введена в науковий обіг. Опубліковані ж документи обмежені тематично, хронологічно, а подекуди й ідеологічно. Однак разом з архівними джерелами вони значно доповнюють наявний фактичний матеріал і дають змогу реконструювати особливості суспільно-політичного розвитку Чехословаччини на рубежі 40-х - 50-х рр. минулого століття.

Критичного аналізу потребують історіографічні концепції з питань трансформаційних процесів у ЧСР у 1948 - 1953 рр. незалежно від їх хронологічної та хорологічної приналежності.

Окремою групою в історіографії питання слід виділити праці представників радянської славістики. Такі відомі дослідники історії Чехословаччини, як І. Петерс, В. Сухарєв, І. Мельникова, С. Віднянський, І. Гранчак, О. Хланта, С. Пруниця, А. Недорєзов, вводили в науковий обіг величезний масив фактографічного матеріалу з доступних радянських і зарубіжних джерел, в т.ч. архівних. Формувалася логічно взаємопов'язана хронологічна послідовність історичних подій. Проте їх праці відзначалися тим, що вони на вимогу часу були написані з позицій ортодоксального марксизму і класової боротьби, з чітким дотриманням існуючих ідеологічних штампів.

Представниками сучасної російської історіографії критично переосмислюється те, що було раніше написано у марксистській історіографії. Тенденційним в російській історіографії є вивчення суспільно-політичної історії Чехословаччини як складової Східної Європи. Важливу роль у вивченні східноєвропейської історії новітнього часу, та ЧСР у т.ч., в сучасній Росії відіграють досвідчені історики - Т. Волокітіна, Г. Мурашко, В. Мар'їна, Е. Серапіонова, Е. Задорожнюк, А. Носкова, Н. Коровіцина, А. Стикалін та ін. Російські науковці досить об'єктивно визначають причини, які призвели до утвердження комуністичних режимів та особливої ролі СРСР у регіоні. Не заперечуючи впливу зовнішнього фактора, вищезгадані вчені превалюючою вважають національну політику та внутрішньополітичні кроки чехословацької еліти. На їх думку, найактивнішим рушієм процесу формування та функціонування комуністичного режиму в ЧСР був «новий політичний клас» - партійно-державна номенклатура.

Частина російських дослідників у формуванні радянської моделі соціалізму в державах регіону вирішальним вважає «зовнішній фактор» (Ю. Новопашин, Л. Гібіанський, Н. Бистрова та Н. Єгорова). Вони аналізують такі питання: які саме суспільно-політичні зміни в країнах Східної Європи спровокувала Друга світова війна та «холодна війна», як реалізація радянської блокової політики вплинула на трансформаційні процеси в Чехословаччині, яка участь інституту радників, Комінформу і Кремля у формуванні та утвердженні тоталітарного режиму в ЧСР. Російська дослідниця К. Першина у своїх працях взагалі абсолютизує зовнішній фактор трансформаційних процесів у Східній Європі.

Оцінка об'єктивності висвітлення сучасною історіографією ролі зовнішнього та внутрішнього факторів у суспільно-політичних процесах ЧСР потребує зваженого, глибокого аналізу відмінних між собою концепцій, сформульованих вченими не тільки Росії, але й дослідниками ЧР, СР та сучасними українськими істориками.

Чеську історіографію питання антидемократичних перетворень у ЧСР презентують, у першу чергу, фундаментальні праці наукового співробітника ІСІ АН ЧР К.Каплана. Для сучасних чеських історичних досліджень центральним питанням є проблема співвідношення внутрішнього і зовнішнього факторів в утвердженні тоталітаризму. Чеські історики, досліджуючи актуальні питання утвердження тоталітарного режиму: роботу репресивного механізму (К. Каплан, Я. Калоус, З. Дворакова, І. Білек, Я. Цугра, Т. Бурсік, І. Коціана, А. Кір), методи радянізації чеської культури і науки (І. Кнапік і Т. Душан), державно-церковні відносини (С. Балік, В. Вашко, Г. Вопатрні, К. Каплан, та Б. Мартінек), домінуючими чинниками цих процесів вважають загальнополітичні фактори - організаційні, персональні, зовнішні, ідейні. Словацька історіографія надає перевагу дослідженню питань історії тоталітаризму на прикладі Словаччини. Праці Л. Ліптака, Я. Пешека, Д. Ковача та М. Барновскі висвітлюють проблеми організації державної влади на території Словаччини, аналізують діяльність КПС, дії служби державної безпеки у Словаччині, переслідування словацьких буржуазних націоналістів. Словацькі дослідники не абсолютизують роль СРСР та інших зовнішніх впливів у «сповзанні» ЧСР до комуністичного режиму, а наводять принципові пункти, за якими проходили небажані негативні внутрішні системні зміни чехословацької демократії у напрямку тоталітаризму: порушення прав приватної власності, розвал і дискредитація парламентської демократії, демонтаж структур громадянського суспільства, ігнорування централістсько-унітарними чеськими політичними силами самоврядних прав словацького народу.

Науковий інтерес до історії суспільно-політичних перетворень у ЧСР другої половини ХХ ст. помітний також і в сучасній українській історіографії. Зокрема, наукові дослідження з політичної історії Чехословаччини здійснили історики - С. Віднянський, І. Вовканич, В. Дмитрук, М. Кріль, С. Мотрук, І. Поп, Р. Постоловський, Є. Пугач, С. Страшнюк, Ю. Терешко та ін. Найбільш комплексно антидемократичний дискурс у ЧСР дослідив І. Вовканич у своїй монографії: Чехословаччина в 1945 - 1948 рр.: Нарис історії перехідного періоду.

Отже, історіографія проблеми охоплює достатню кількість теоретичних розробок, які різняться концептуальними підходами та протилежними висновками. Проте для сучасної зарубіжної історіографії пріоритетом досліджень є вирішальний фактор (зовнішній чи внутрішній) антидемократичної трансформації у ЧСР. А в сучасній українській історичній науці дане питання розглянуто фрагментарно, без системного аналізу особливостей функціонування тоталітаризму в ЧСР.

Основними методологічними принципами в дослідженні проблеми утвердження тоталітарного режиму в Чехословаччині стали: науковий об'єктивізм, історизм, історичний плюралізм, а також формаційний та цивілізаційний підходи до вивчення суспільного розвитку. На нашу думку, більш зваженою і теоретично обґрунтованою методологією є комплексний підхід до вивчення історичного процесу - з поєднанням цивілізаційного та формаційного підходів. Не применшуючи значення впливу економічних чинників на суспільно-політичні зміни в ЧСР у 1948 - 1953 рр., автором розглядається взаємозв'язок політики і економіки, - головних підсистем суспільства, у зворотньому напрямку: вплив політичної трансформації на зміни в економічних та інших суспільних відносинах. Дослідження історії трансформаційних процесів у рамках європейської цивілізації неминуче приводить до усвідомлення загальної поступовості як самої європейської історії, так і окремих західнослов'янських традицій, що складають зміст загальної історії Європи. Особливість антидемократичних процесів у Чехословаччині в 1948 - 1953 рр., специфіка функціонування тоталітарного режиму і причини його кризи мають прямий зв'язок з історичними традиціями та ментальністю чехів і словаків.

У другому розділі «Головні чинники формування чехословацької моделі тоталітарного режиму» досліджено процес встановлення диктатури КПЧ, зміну принципів організації державної влади, особливості соціалізації економіки та вплив зовнішнього фактору на суспільно-політичні перетворення у ЧСР у 1948 - 1953 рр.

Аналіз свідчить, що після лютневих подій 1948 р. у ЧСР утвердився статус Компартії як першорядного, стрижневого компонента держави. Започаткувався процес зрощення партійного та державного апаратів і запровадження тотального контролю над всіма сферами суспільного життя. Відбулася ліквідація органів прямої демократії шляхом схематичного копіювання побудови соціалізму в СРСР, із застосуванням ідей марксизму-ленінізму та неправильним, однобічним і догматичним тлумаченням диктатури пролетаріату. Готтвальдівська Конституція узаконила новий суспільно-політичний лад. Діяльність парламенту, уряду, судової системи яскраво демонструвала суттєвий розрив між демократичними суспільними нормами і реальним життям у Чехословаччині рубежу 40-х - 50-х рр. минулого століття. Національний фронт чехів і словаків і надалі залишався своєрідним «вищим» політично-владним органом у ЧСР, який діяв поза механізмами парламентської демократії і навіть над найвищим законодавчим органом - КНЗ ЧСР. Наприкінці 1940-х рр. НФ став своєрідною пасткою для чехословацької демократії, він повністю контролювався комуністами, партії та громадські організації, що входили до НФ, визнали керівну роль КПЧ. Чехословацькі демократичні партії та громадські організації були або заборонені, або докорінно реорганізовані і зведені до рівня маріонеткових угруповань, зокрема Соціалістична та Католицька партії мали маскувати тоталітарний характер режиму. Компартія Словаччини трансформувалася у територіальну організацію КПЧ, що значно обмежувало реальну можливість здійснення самостійної словацької політики. Місце і роль словацьких владних органів у конституційній системі ЧСР проявлялися у тому, що Словацька Національна Рада проекти своїх рішень попередньо подавала на розгляд уряду ЧСР, Корпус Уповноважених (словацький кабінет міністрів) реально перетворився у місцевий виконавчий орган та потрапив під повний контроль центрального уряду, вирішальним було слово центральної влади і при призначенні державних чиновників у Словаччині. Таке звуження правового поля самоврядування Словаччини відбулося ще у 1947 році, після чергової Празької угоди.

Новий режим почав створювати власну еліту, свою «нову інтелігенцію» з числа робітників і селян. «Класовий підхід» став домінуючим у кадровій політиці, в кар'єрі, під час виконання громадських обов'язків. Комуністичне керівництво розуміло, що тоталітарній системі може загрожувати не тільки неконтрольований парламент, але й неконтрольована партія. Саме тому внутрішні партійні функціонери прагнули наблизити КПЧ до «максимальної монолітності», відфільтрувати з партії «ненадійних елементів». З метою ефективної підтримки дисципліни в партії та державі, для створення «ідейної єдності» державно-партійні діячі організовували масштабні чистки в рядах КПЧ.

У роботі констатується, що на рубежі 1940-х - 1950-х рр. у Чехословаччині була створена централізована, керована і контрольована модель тоталітарної економіки. Відтак, ринкова система, разом з приватною власністю, була зруйнована, жорстко регламентована економіка із замкнутою державною структурою стала планово-розподільчою, запроваджувалася практика виконання п'ятирічних планів. План передбачав глибоку структурну перебудову промисловості відповідно до тих внутрішніх і зовнішньоекономічних завдань, що ставилися перед ЧСР як ланкою соціалістичної співдружності та членом РЕВ. Основна увага приділялася розвиткові важкої промисловості. Встановлювався тотальний контроль над суспільством, над промисловими районами і центрами країни. Нові планові завдання ставилися і перед селом, де примусовими методами впроваджувалось кооперування, проте слід відмітити, що навіть після його завершення у чехословацькому селі все-таки збереглась форма приватної власності. Основною ідеєю перебудови сільського господарства стало створення єдиних універсальних кооперативів, які об'єднували всі види діяльності на селі. За своїм розвитком кооперативи пройшли кілька стадій (чотири типи ЄСГК). Селянин-власник також поступово перетворювався на сільськогосподарського заробітчанина. Першочергово із села витіснявся капіталістичний елемент, так званий «сільський багатій».

У розділі прослідковується, що централізоване планування прирікало суспільство на зменшення економічного приросту та суттєве скорочення його добробуту. Заформалізовані профспілки відстоювали інтереси не робітників, а партійно-державної машини. Антиурядові та антикомуністичні демонстрації завершувалися арештами та судовими рішеннями. Рушійною силою комуністичного планування були ідеологічні та політичні мотиви в більшій мірі, ніж інтереси національної економіки. Саме ці мотиви були домінуючими щораз, коли режим вибирав між економічним прогресом, рівнем життя народу і своїми політичними інтересами.

У розділі з'ясовано, що суспільно-політичні процеси в ЧСР часто-густо здійснювалися за режисурою офіційної Москви, адже СРСР як господар новосформованого геополітичного простору «нав'язливо пропонував» свій політичний режим країнам Східної Європи. СРСР підштовхнув чехословацьких комуністів до захоплення влади в країні в лютому 1948 р. і продовжував здійснювати заходи щодо зміцнення та розширення позицій комуністів у державній владі. Адже тільки монопольні позиції КПЧ у державі могли забезпечити «відданість» ЧСР у задумах радянської геополітики. Установлення Й.Сталіна як найвищого авторитета й генерального арбітра було частиною цієї системи. У політичній, правовій, військовій, економічній і культурній сферах Чехословаччини важливу роль відігравав інститут радників. Численні запрошення радників, у свою чергу, свідчили про неготовність керівників КПЧ до самостійного управління. З цієї неготовності об'єктивно сформувалось копіювання радянського досвіду, вже заздалегідь обумовленого комуністичною доктриною. Проте помилково було б абсолютизувати тільки зовнішній тиск з боку Радянського Союзу у встановленні тоталітарного режиму в ЧСР. Своєрідною пасткою для післявоєнної демократії у ЧСР став власне «соціалістичний вибір» більшості політичних сил, державно-політичної еліти та суспільства. Негативну роль зіграла і кардинальна зміна зовнішньополітичної орієнтації та нова «східна» політика держави. Зовнішньополітичні чинники могли б відігравати далеко не вирішальну роль, якби не внутрішні зміни у суспільно-політичній, економічній сферах держави та, особливо, у емоційній атмосфері в суспільстві. Таким чином резюмуємо, що чимало суспільно-політичних змін у Чехословаччині, які відбувалися під кінець 1940-х рр., нав'язувалось господарем новосформованого геополітичного простору. А розчароване європейською політичною практикою чехословацьке суспільство, приваблене запропонованими радянськими соціальними гаслами та програмами, без особливих пручань прийняло комуністичні порядки.

У розділі доведено, що остаточний крах демократії, становлення та утвердження тоталітаризму у ЧСР були зумовлені не частковими факторами, а цілісним комплексом системних змін у державі та на міжнародній арені на рубежі 40-х - 50-х рр. минулого століття.

У третьому розділі «Основні форми та методи забезпечення функціонування тоталітаризму в Чехословаччині у 1948 - 1953 рр.» досліджуються шляхи комуністичної монополізації ідеологічної сфери та проаналізовано роботу репресивного механізму і боротьбу з політичною опозицією у ЧСР.

Вкрай важливою формою утвердження тоталітаризму в ЧСР була комуністична монополізація засобів впливу на суспільство, із визнанням єдиної марксистсько-ленінської ідеології, встановленням державного цензурного контролю за суспільним життям, ліквідацією будь-яких проявів інакомислення шляхом репресій. «Партія-держава» поєднала у собі усі три гілки влади, паралізувавши їхні функції. Основний закон у державі (у якому йшлося про забезпечення прав особи і громадянина) не виконувався. Усе, що могло так чи інакше суперечити «лінії партії», потрапляло під державно-політичний цензурний контроль. З метою тотального контролю над суспільством політична цензура охопила друковану продукцію, радіо, телебачення та навіть приватне спілкування. Різними методами витіснялося західне інформаційне «поле» з території ЧСР, завдяки якому населення могло отримати факти, замовчувані вітчизняними ЗМІ з ідейно-політичних міркувань. Спрямувавши курс на жорсткий політичний контроль над інформацією, комуністична влада встановила контроль щодо поїздок за кордон, спілкування громадян з іноземцями на території Чехословаччини та ін. Інформаційний плюралізм було ліквідовано. Різноманітні за своєю політичною орієнтацією і соціальним спрямуванням у перші повоєнні роки ЗМІ стали іншими - почали контролюватись однією політичною силою і служити інтересам комуністів, а не інтересам суспільства в цілому. Допущені до існування засоби масової інформації («Руде право», «Правда», «Праце», «Творба», «Нова мисл») втратили своє інформаційне призначення і стали інструментом пропаганди.

Марксистсько-ленінський універсалізм проникав в усі, без винятку, галузі чехословацької науки. Профільтровані та деформовані наукові напрями мали впливати на суспільство та демонструвати переваги комуністичного ладу. Здійснювалися заходи, пов'язані з популяризацією наукових висновків радянської науки. «Післялютнева» чехословацька наукова і культурна діяльність стала на шлях тотальної пропаганди. Керівництво КПЧ створило раду з культури, яка була зобов'язана обговорювати всі питання ідеології, культури, шкільної справи, друку, кінематографії, радіо і приймати з цих питань принципові рішення. Компартія зосередила у своїх руках всю культурну політику в державі.

У суспільстві утверджувалось виховання нової моралі, нового ставлення до власності, інтернаціоналізму та патріотизму. Вихованням та перевихованням чехословацького суспільства займалися також суспільні прокомуністичні організації: профспілки, жіночі і молодіжні союзи, Союз чехословацько-радянської дружби та ін.

Із зміною політичного режиму в 1948 р. у ЧСР проблема національних меншин пересувається на «класово-пролетарську» платформу. Згідно комуністичної доктрини, «класовий підхід» мав пріоритетне значення у вирішенні національних питань. Спір з національного питання, наприклад, між комуністичними Угорщиною та Чехословаччиною, повинен був вирішуватися на засадах інтернаціоналізму.

Слід зазначити, що у сприянні форсованому процесу створення монолітного політико-ідеологічного простору в Чехословаччині не останню роль відігравала офіційна Москва. Адже основним інструментом у процесі сталінської «сателітизації» країн Східної Європи була ідеологія. Пропонована східноєвропейськими комуністами теорія різноманітних специфічних національних шляхів до соціалізму відкидалась та безапеляційно замінювалася сталінською концепцією «вимушеної єдності». Геополітична ситуація сприяла внутрішньому використанню теорії «загострення класової боротьби у фазі переходу від капіталізму до соціалізму». Важливе місце в ідеологічному наступі відводилось розгортанню акцій з «викриття реакційних теорій», «боротьби з неправильним трактуванням історичних фактів», «боротьби з ідеологічними відхиленнями». Боротьба з «мистецьким формалізмом», «вейсманізмом-морганізмом» та з «безрідним космополітизмом» у науці, літературі і мистецтві завершувалася переслідуванням творчої інтелігенції.

У дисертації простежуються факти, пов'язані зі зростанням «рангу» та політичної ваги служби безпеки в ЧСР, об'єктом контролю якої наприкінці 1940-х рр. опинилася значна частина населення. Після 1948 р. правові норми уже не регулювали відносини в суспільстві, а закони не діяли. Функції держави - законодавчу та виконавчу владу - захопило партійне керівництво. Юстиція виконувала накази, право деградувало. Ходом політичних процесів керувала не прокуратура та суд, а органи держбезпеки. Судові процеси організовувалися не на основі реальних доказів, а за вказівками вузького партійного керівництва (президент К. Готтвальд, прем'єр-міністр А. Запотоцький, заступник голови уряду В. Широкий, міністр держбезпеки Л. Копржива (з 1952 р. К. Бацилек), міністр внутрішніх справ та члени політичного секретаріату ЦК КПЧ - А. Чепічка, Ю. Доланський, В. Копецький, А. Новотний), згідно яких власне і фальсифікували різнобічну «ворожу діяльність». Юридичною основою для розгортання масових репресій служили декрети і закони про захист республіки, «демократичного ладу» тощо. Стартували показові репресії та політичні судові процеси над представниками «старої» чехословацької еліти. На роль головної жертви органи держбезпеки призначили діяча Націонал-соціалістичної партії, учасницю антифашистського Руху опору, депутата парламенту, яка склала свій мандат після лютневих подій 1948 р., М. Горакову. Після основного відбулися судові процеси на місцях, що мали продемонструвати «розгалуженість» викритої змови.

1948 - 1953 рр. стали для Чехословаччини часом кардинальних змін в армії, яка була важливим компонентом державно-політичної системи та одним з інструментів збереження режиму. З допомогою репресій (примусова ізоляція без судових рішень, відрахування зі штату, судові політичні процеси, вироки, покарання) було знищено «стару» військову еліту. Репресії в офіцерському корпусі та серед генералітету правляча комуністична верхівка, розглядала як важливий метод досягнення уніфікації політичних настроїв в армії та як засіб проти зародження тут проявів інакомислення.

Згідно комуністичної теорії, наляканий, загнаний у глухий кут «класовий ворог» міг використати найрізноманітніші маскувальні засоби з метою підриву «народно-демократичного» ладу і саботажу побудови соціалізму. Партія теж не була винятком. Після створення Комінформу та офіційного визнання існування двох протилежних таборів, в основу концепції цієї організації було покладено тезу про існування міжнародної змови проти соціалістичних країн. Розгорнулися пошуки агентів імперіалізму серед партійних функціонерів та вищих державних чиновників. Всі компартії були змушені визнати тезу Сталіна про «загострення класової боротьби» в умовах побудови соціалізму. Східноєвропейськими країнами на початку 1950-х рр. прокотилась хвиля політичних процесів над представниками нової партійно-державної еліти. У пошуках «зрадників» Кремль мав можливість ліквідувати саме тих лідерів, кому менше довіряв, а власне представники партійної верхівки могли позбавитися політичних конкурентів. Саме такими фігурами у ЧСР стали: «буржуазний націоналіст» В. Клементіс та «агент іноземної розвідки» О. Шлінг. Однак радянських та східноєвропейських комуністичних «борців з імперіалістичними шпигунами» не влаштовувало викриття дрібних політичних фігурантів у ЧСР аж до гучного процесу над другою особою у державі - генеральним секретарем КПЧ Р. Сланським (Зельцманом). Створюється враження, ніби кожна комуністична держава мала виконати план у викритті найрізноманітніших політичних злочинів. Березень 1953 р. поклав початок відмови від політики масових репресій, стартували деякі зміни у комуністичних державах, але всі ці заходи були фактично «косметичними» і практично не змінили характер встановленого тоталітарного режиму у країнах Східної Європи.

У розділі доведено, що різноманітні за своєю спрямованістю репресії у Чехословаччині були орієнтовані на досягнення найважливішої цілі, а саме на ліквідацію будь-яких проявів інакомислення та сприйняття суспільною свідомістю принципів марксизму-ленінізму. Найрізноманітніші «антидержавні злочини» передбачали неоднакові форми покарання: від звільнення з посади та позбавлення майна - аж до смертної кари. На рубежі 1940-х - 1950-х рр. переважну більшість довічно ув'язнених та позбавлених життя людей було засуджено з політичних мотивів. Дані БДР свідчать, що протягом 1948 - 1989 рр. у Чехословаччині винесено та реалізовано 262 смертні вироки, 93% з яких припадає саме на 1949 - 1955 рр.

У четвертому розділі «Церковна політика чехословацької держави в період антидемократичних суспільно-політичних перетворень на рубежі 40-х - 50-х рр. ХХ ст.» проаналізовано зміну статусу найвпливовішої - католицької церкви, а також дано загальну характеристику державно-церковних відносин у період утвердження тоталітарного режиму в ЧСР.

З моменту встановлення комуністичної монополії на владу в Чехословаччині розгорнулася структурна перебудова усіх сфер життя. Перехід до вирішення нових завдань викликав до життя зміни у визначенні орієнтирів й конфесійної політики держави. Церква відігравала важливу роль у суспільстві та мала значний вплив на формування світогляду словаків та чехів. Такий вагомий інститут у Чехословаччині, як церква, за планами нової еліти мав стати на службу тоталітарній системі. Нова влада взяла курс на зміну історично сформованих відносин між державою і церквою. Враховуючи, що найбільший вплив у чеському та словацькому суспільствах мав католицизм, КПЧ в першу чергу прагнула установити свій контроль над «католицьким фронтом», який виступав у якості єдиної легальної опозиції до новосформованого тоталітарного режиму. Ставилось завдання відриву обох католицьких церков від Ватикану і, насамперед, перетворення найвпливовішої римо-католицької церкви в національну та незалежну від Святого престолу. Але, якщо стосовно римо-католиків була обрана тактика поступового підпорядкування церковних структур новій державі і встановлення контролю над внутрішнім життям цього віросповідного інституту, то до греко-католиків застосовувався принципово інший підхід. Ставка була зроблена на повну ліквідацію цієї конфесії через розрив Ужгородської унії з Ватиканом і примусовий перехід віруючих до православ'я, тобто у підпорядкування церкві, лояльній існуючому режиму. Проте через деякий час чехословацький уряд втратив будь-який інтерес до переходу греко-католиків у православ'я та посилення ролі цієї конфесії у житті країни. Це сталося, коли відносини з римо-католицьким єпископатом були переведені в потрібну владі площину, а католицька опозиція була ліквідована, що свідчило про спрощений вузькополітичний підхід керівництва ЧСР до вирішення непростої проблеми.

На початку 1950-х рр. у Чехословаччині роль католицької церкви в суспільстві істотно змінилася. Вона втратила свій колишній статус інституту, незалежного від держави. Репресивно-адміністративним тиском державної влади єпископат був фактично відсторонений від керівництва церковним життям, яке стало регламентуватися державними структурами. Священиків було переведено на статус державних службовців. Державне управління церковними справами прирівнювалося до міністерства з широким колом повноважень, його представники керували церквою, контролювали її, призначали священиків на посади, тобто держава «прибрала» до своїх рук і кадрову церковну політику. Це ліквідувало автономний принцип католицької церкви в системі держави. Настільки високий статус державного управління церковними справами у Східній Європі був тільки в Чехословаччині. Католицька церква як один із впливових інститутів країни стала на службу тоталітарному режиму.

Розгляд православної «складової» проблеми державно-церковних відносин у Чехословаччині дає підставу констатувати, що влада змогла порівняно легко вирішити питання входження православних церков до суспільно-політичної системи режиму радянського типу. У значній мірі це пояснювалося традицією православ'я, що допомогла православному духовенству адаптуватися до нової влади й до нових вимог співіснування двох інститутів - церкви та держави. Домогтися лояльності православної церкви виявилося значно легше, ніж, наприклад, римо-католицької. Влада зміцнювала православну церкву, вбачаючи в ній фактор стабільності і консолідації суспільства. Попри те, що для нового режиму, ідеологічна основа якого була за своєю природою антиподом релігії або, точніше, квазірелігією, релігійне питання стало політичним питанням. Вибудовуючи політику в конфесійній сфері, державна влада ЧСР виробила власну модель державно-церковних відносин. Проявами цієї моделі стали: економічна залежність релігійних інститутів від держави та політичний контроль влади над внутрішньоцерковним життям, обмеження участі церкви в державному, політичному і суспільному житті, дозвіл на церковну діяльність тільки на території храмів. Все це мало забезпечити стабільність режиму та подальшу модернізацію суспільства за радянським зразком.

Нова документальна база переконує нас у тому, що радянська сторона брала активну участь у розробці і реалізації церковної політики східноєвропейських держав. Модель державно-церковних відносин ввібрала в себе перш за все радянський досвід, який з деякими відмінностями втілювався у життя поліконфесійного регіону. Особливості організації державно-церковних відносин у ЧСР були спричинені низкою суб'єктивних факторів: у 40-х - 50-х рр. ХХ ст. у чехословацькому суспільстві атеїзм був явищем доволі поодиноким; релігія та церква як суспільний інститут відігравали важливу роль для громадян; а комуністи-католики проводили збори під зображенням портретів Готтвальда, Сталіна і розп'яттям. У таких умовах конфесійна політика чехословацького тоталітарного режиму набула особливих форм. Суцільної атеїзації чехословацьке суспільство не зазнало, законів про відокремлення церкви від держави не вийшло, проте влада в Чехословаччині у законодавчому порядку ліквідувала «оплоти реакції» і створила підконтрольні собі церковні структури, включила їх до структури політичної системи тоталітарного типу і, тим самим, перетворила їх на інструмент державної політики КПЧ.

У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки:

Комуністичний режим у Чехословаччині безапеляційно встановився у 1948 р., що супроводжувалося суцільним переходом влади до рук нової політичної сили, пертурбацією організаційних структур і кадрового контингенту державного апарату. Зміни в структурі, складі та функціонуванні механізму державної влади засвідчили перехід до нового етапу в політичній і соціально-економічній історії Чехословаччини. Прихід до влади тоталітарно-орієнтованої партії та її кадрове злиття з державним апаратом вивели тоталітаризм у ЧСР зі сфери уявлень у сферу політичної реалії. Утворення партійно-державної монополії влади, ліквідація демократичних прав і свобод в ім'я нової соціальної спільноти, пропаганда необхідності безперервної боротьби зі справжніми або ілюзорними ворогами, насадження культу вождя - беззаперечні політичні ознаки тоталітаризму. Державна влада, яку офіційно мали здійснювати трудящі, зосередилася в руках партійної верхівки, вона наказувала, планувала, цензурувала, обмежувала, залякувала, переслідувала, карала. Однак правляча партія не була вільною у своїх діях, КПЧ перебувала під значним контролем московського керівництва і виконувала завдання щодо запровадження «радянської моделі соціалізму».