Кримські війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Кримські війни

Зміст

1. Атака Кімнбурну

2. Інкерманська битва

3. Оборона Севастополя 1854-1855 рр

4. Штурм Євпатомрії

Література

1. Атака Кімнбурну

Морське бомбардування і оволодіння союзним англо-французьким флотом фортецею Кінбурн під час Кримської війни.

Склад сил сторін

Чисельність коаліційного флоту становила 50 англійських і 40 французьких кораблів різних класів, а також три броненосні плавучі батареї, прибуксовані на буксирах з Тулону, які відіграли вирішальну роль в битві.

Броненосні батареї являли собою несамохідні судна тоннажем 1400 тон, довжиною 55, шириною 13 і осадкою 2,8 м. Вони були побудовані з деревини але мали броню товщиною до 35 см покладену на дерев'яну підкладку. Озброєння становило 18 50-фунтових мортир на батарейній палубі. Судна мали спеціальні броньовані надбудови -- командні пункти.

На кораблях і суднах знаходилося до 9500 чоловік десанту.

Кінбурнська фортеця мала 70 гармат, головним чином, 24-фунтового калібру, дві дев'ятигарматні батареї були висунуті до в північну частину коси ближче до фарватеру. Гарнізон нараховував 37 офіцерів і 1427 солдатів.

Хід баталії

Англо-французький флот на чолі із адміралом Брюа, який вийшов з Балаклавської і Комишової бухт під Севастополем, 14 жовтня 1855 року став на якір недалеко від Кінбурнської коси.

Перший союзний десант був висаджений на косу в ніч на 15 жовтня. Десантники відразу окопалися. Вранці англо-французька ескадра розпочала бомбардування фортеці, але через шторм змушена була його припинити. Обстріл продовжився 17 жовтня. Після п'ятигодинного бомбардування майже усі батареї Кінбурна були подавлені. Фортеця капітулювала.

Пізніше за умовами Паризької мирної угоди Кінбурнська фортеця була розібрана.

Воєнно-теоретичне значення бою

Бомбардування Кінбурну є одним з яскравих прикладів дій флоту проти берега. В цей період корабельна броня виявилася невразливою для берегових гармат: снаряди відбивалися від броньових палуб не завдаючи їм суттєвої шкоди. Що і обумовило врешті-решт перемогу флоту.

Аналіз битви став поштовхом до будівництва бронепалубних кораблів. Крім того, після нього деякі військові теоретики дійшли думки про недоцільність будівництва приморських фортець. Однак у подальшому берегові батареї, не пов'язані з масогабаритними обмеженнями озброєнь, стали сильнішими ніж кораблі.

2. Інкерманська битва

Битва між російськими та військами союзників, що сталася в ході Кримської війни 5 листопада 1854 р. біля м. Інкерман.

З метою зриву генерального штурму Севастополя російські війська чисельністю 19 тисяч чоловік під командуванням генерала Соймонова атакували позиції англійців (близько 8 тисяч чоловік).

Вранці вони захопили супротивника зненацька й оволоділи укріпленнями, але, не зумівши утримати їх, відступили. За допомогою загону генерала Павлова (16 тисяч чоловік), що підійшов з боку Інкермана, російським військам вдалося досягти значної переваги, і англійські війська потрапили в критичне положення.

Вступ до бою французьких військ переламав хід битви. Її результат вирішила перевага в озброєнні -- набагато більш далекобійні рушниці системи Міньє, ніж ті, що були на озброєнні російської армії. Об 11-й годині був даний сигнал до відходу на попередні позиції, саме в цей час російська армія зазнала найбільших втрат від французької картечі.

До поразки росіян призвела слабка підготовка битви -- так, наприклад, карти місцевості війська отримали лише наступного дня після битви. Крім того, контратака супротивника сталася в умовах пасивності з боку інших російських підрозділів, зокрема, резерву під командою генерала Жабокрицького.

Втрати російських військ: близько 2 988 загиблих, 6 151 поранених, 1 590 зниклих без вісти.

Втрати союзників: 462 загиблих, 1 952 поранених і 198 зниклих без вісти (Великобританія), 130 загиблих і 750 поранених (Франція).

Перед відходом із Криму (1856) британці встановили на полі битви пам'ятник -- піраміду з написами англійською і російською мовами: «В пам'ять англійців, французів і росіян, які полегли в Інкерманській битві». Після Другої світової війни частково збереглися тільки огорожа і цокольна частина -- блок вапняку з написом. Його прийняли за мармур і відправили до Керчі на каменедробильну фабрику. З'ясувавши, що це лише вапняк, передали Керченському історико-культурному заповіднику.

Напередодні 150-річчя Кримської війни жителі Севастополя звернулися до адміністрації Керчі з проханням повернути фрагмент для відновлення втраченого пам'ятника. Хоч у проханні було відмовлено, пам'ятник відновили самотужки.

3. Оборона Севастополя 1854-1855 рр

кримська війна фортеця кінбурн

Атака союзними британськими і французькими силами і оборона військами Російської імперії севастопольської фортеці під час Кримської війни. Цю оборону називають також «Першою обороною Севастополя», на відміну від оборони міста в 1941-1942 р.

Кримська війна завершилася облогою Севастополя, яку військо під керівництвом російського адмірала князя Меншикова намагався безуспішно пробити. Багато захисників міста були моряками. Військовий інженер Едуард Тотлебен, керував відновленням зруйнованих ворожим вогнем укріплень.

Переживши зиму, до якої вони були погано підготовлені, союзники кинулися в морську атаку і увійшли в Азовське море, на схід від Криму. У червні французи безуспішно атакували редути, також штурм Великого Редана британськими силами (під командуванням генерала Сімпсона) обернувся поразкою. Після останньої і марної російської спроби звільнення Севастополя, яка відбулася після повторного британського штурму Редана, французи маршала Пеліссьє захопили Малахов курган. Поразка російських військ стала тепер вже невідворотною.

Кампанія 1854

У червні -- липні 1854 переважні в кількості сили флоту союзників (Англія, Франція, Туреччина та Сардинія) -- 34 лінійних корабля і 55 фрегатів (у тому числі більшість парових) блокували російський флот (14 лінійних вітрильних кораблів, 6 фрегатів і 6 пароплав-фрегатів) в бухті Севастополя.

В кінці серпня 1854 року десантний флот з наземними військами союзників рушив до кримських берегів. Чисельність десантних військ становила 62 тисячі чоловік з 134 польовими і 73 облоговими гарматами.

1 вересня 1854 була проведена висадка десанту біля Євпаторії. Після висадки війська союзників зрушили в бік Севастополя.

13 вересня 1854 року вважається початком 349 денної облоги міста Севастополь. Битва на Альмі відбулося 8 (20) вересня; союзники атакували російську позицію і після запеклого бою, змусили російські війська відступити. Росіяни втратили при цьому з лишком 5700 чоловік, союзники -- понад 3300 чоловік. Так як переслідування не було, то російські війська встигли безперешкодно відійти на південну сторону Севастополя.

При вході в Севастопольську бухту було затоплено кілька старих кораблів, що не давало флоту союзників можливості зайти в бухту. Екіпажі більшості інших суден були переведені на берег для посилення місцевого гарнізону; корабельні гармати стали звозити на берег, для посилення оборони укріплень. Севастополь готувався до тривалого і запеклого захисту.

Начальник французької Східної армії Сент-Арно мав перебільшені відомості про сили російських укріплень на північній стороні Севастополя. Він вирішив обійти місто і атакувати його південну сторону, яка за відомостями, що були в його розпорядженні, була слабо укріплена. Разом з переходом туди, союзники набували забезпечену від обходу позицію на Херсонеському півострові, відмінні стоянки для суден у численних бухтах і зручне сполучення з флотом, який представляв тепер їх природну базу.

Тим часом Меншиков, побоюючись бути замкненим у місті і відрізаним від решти Росії, покинув Севастополь та здійснив фланговий рух на Бахчисарай. Війська його під час цього руху не раз перебували на найближчій відстані від ворожих, які рухалися в протилежному напрямі, але, завдяки закритій місцевості та нічному часу, відбувалися лише випадкові зіткнення дрібних частин.

Оборона Севастополя доручена була на перший час адміралам Нахімову та Корнілову, в розпорядженні яких залишалося 18 тисяч людей -- переважно флотських екіпажів. В наслідок хвороби маршала Сент-Арно цей час розпорядження начальства союзників були нерішучі. 24 вересня (6 жовтня) французи зайняли Федюхіни висоти, а англійці -- Балаклаву, в бухту якої, в той же час, вступив їх флот. Слідом за тим французи розташувалися на західній частині Херсонеського півострова і влаштували свою базу в Камишовій бухті.

З 14 (26) вересня керівництво над французькими військами перейшло до генерала Канробер, оскільки Сент-Арно, вже напівживий, відправився назад в Константинополь і на шляху туди помер. Між тим, адмірал Нахімов, який командував на південній стороні Севастополя, при звістці про появу ворога на Федюхіних висотах очікував негайного штурму, але союзники, побоюючись великих втрат, на штурм не вирішувалися, а приступили до облогових робіт. Це дало час на переведення більшості військ з північної сторони на південну і діяльно зайнятися посиленням своєї оборонної лінії.

Всі фортифікаційні роботи велися під керівництвом інженер-підполковника Е. Тотлебена. 18 (30) вересня до Севастополя наблизився князь Меншиков зі своїми військами, і на другий же день надіслав підкріплення підбадьорити гарнізон. Однак, через відправлення цих підкріплень, власні сили князя настільки ослабли, що він уже не міг діяти у відкритому полі і повинен був вичікувати прибуття свіжих військ, відправлених до нього князем Горчаковим, який взагалі надав в цей період часу найбільш активну допомогу Кримській армії.

Між тим, в ніч на 28 вересня (10 жовтня) французи, що розташувалися під керівництвом генерала Форе на захід від Сарандінакіной балки, заклали 1-у паралель в 400 сажнів від 5-го бастіона; англійці, які стали на схід від цієї балки, до обривів Сапун-гори, наступної ночі відрили траншеї в 700 сажнів від 3-го бастіону; для забезпечення ж облогової армії, обсерваційний корпус Боске (дві французькі дивізії) став на Сапун-горі, маючи праворуч від себе 8 турецьких батальйонів.

У цей час матеріальний стан союзників був дуже поганим: холера призводила до сильних спустошень в їх рядах; відчувався брак продовольства. Щоб забезпечити себе ним, вони послали кілька пароплавів до Ялти, пограбували місто і його околиці, але добули порівняно небагато. Під час облогових робіт союзники несли численні втрати від вогню гарнізону та від частих вилазок.

5 (17) жовтня відбулося перше бомбардування Севастополя, як з суші, так і з моря. Під час цього бомбардування тільки англійським батареям вдалося досягти деякого результату проти 3-го бастіону; взагалі ж вогонь союзників не увінчався великим успіхом, незважаючи на велику кількість випущених снарядів.

Відчутною втратою для захисників була смерть віце-адмірала Володимира Корнілова, який був смертельно поранений на Малаховому кургані. Загальні втрати з боку захисників міста становили 1250 осіб; у союзників вибуло з ладу 900-1000 осіб.

Бомбардування ніякої користі союзникам не принесло. У наступні за тим дні вогонь з обох сторін тривав з перемінним успіхом, проте французи встигли значно посунути вперед свої облогові позиції. Сили князя Олександра Меншикова тим часом поступово збільшувалися, і йому даровані були права головнокомандувача.

Побоюючись за брак пороху, якого витрачалося величезна кількість, і бачачи швидке наближення французьких позицій до 4-го бастіону (це наводило на думку про швидкий штурм), Меншиков зважився відвернути увагу противника диверсією проти його лівого крила. З цією метою було дозволено генералу Павлу Ліпранді, з загоном у 16 тис. чоловік, атакувати союзні війська, що стояли біля Балаклави. Ця атака бажаних результатів не принесла. Хоча облогові роботи дещо уповільнилися, але бомбардування тривали з колишньою силою; головний же прорахунок полягав у тому, що Балаклавська битва звернула увагу союзників на їх слабку сторону і відкрила їм наміри князя Меншикова.

Вже з 14 жовтня (26) жовтня противник почав посилено зміцнювати Балаклаву і Сапун-гору, а одна французька дивізія трималася там в постійній бойовій готовності. Облогові роботи просунулися в цей час настільки, що союзні генерали вже припускали можливість штурму 4-го бастіону. Князь Меншиков, якому ці плани частково були відомі через дезертирів, попередив про це керівництво севастопольського гарнізону, наказавши вжити заходів на випадок штурму. Разом з тим, через те, що сили його в цей час досягли вже 100 тис. людей, він зважився скористатися такою перевагою, щоб перейти в наступ. До цього також спонукало його і вкрай важке становище захисників Севастополя, що знемагали в безперервних боях, а також звістка про швидке прибуття до союзників нових підкріплень.

5 листопада відбувся Інкерманський бій, в якому російські війська мали спочатку успіх, але, незважаючи на дворазову чисельну перевагу, далекобійні нарізні гармати союзників звели цю перевагу нанівець. І ця невдача остаточно посіяла у військах недовіру до командування.

Оборона 1855

Хоча до початку 1855 російські сили під Севастополем перевершували сили союзників і попри те, що імператор Микола настійно вимагав від Меншикова рішучих дій, останній зволікав і упускав можливості.

Нарешті, коли наприкінці січня в Євпаторію прибув морем турецький корпус Омер-паши (21 тис.), то головнокомандувач, побоюючись руху турків до Перекопу чи Севастополя, дозволив генералу Хрульову, із загоном у 19 тис., атакувати Євпаторію.

5 (17) лютого Хрульов зробив спробу оволодіти містом, але успіху не мав, і, втративши близько 800 чоловік, відступив. Після отримання звістки про цю нову невдачу, імператор Микола вирішив змінити князя Меншикова, на місце якого призначений був генерал артилерії князь Горчаков.

Тим часом союзники отримали нові підкріплення, внаслідок чого сили їх під Севастополем зросли до 120 тис.; разом з тим до них прибув майстерний французький інженер, генерал Ніель, що дав новий напрямок облогових робіт, які тепер були направлені головним чином проти головного укріплення севастопольської оборонної лінії -- Малахового кургану. Під час цієї оборони війська дізналися про кончину імператора Миколи.

28 березня (9 квітня) було здійснено друге посилене бомбардування, після якого передбачалося провести штурм. Пекельний вогонь, що тривав протягом десяти днів, не приніс, проте, очікуваних результатів; зруйновані укріплення за ніч відновлювалися їх захисниками. Штурм був відкладений, але росіяни, змушені в очікуванні його тримати резерви під вогнем, які зазнали за ці дні втрат більше 6 тис.

Облогова війна тривала і далі з колишнім завзяттям, але проте перевага стала схилятися на сторону англо-французьких військ. Незабаром до них стали прибувати нові підкріплення (у тому числі 15 тис. сардинців, що вступили 14 (26) січня 1855 в війну на боці коаліції), і сили їх в Криму зросли до 170 тис. Зважаючи на таку їх перевагу Наполеон III вимагав рішучих дій і надіслав складений ним план. Канробер, однак, не знайшов можливості виконати його, і тому головне командування над військами передано було генералу Пелісьє. Він, перш за все, відправив експедицію в східну частину Криму, з метою позбавити росіян постачання продовольства з берегів Азовського моря і перервати комунікації Севастополя через Чонгарську переправу та Перекоп.

У ніч на 11 (23) травня 16 тис. чоловік було надіслано на кораблях з Камишевої бухти та Балаклави, а на наступний день ці війська висадилися поблизу Керчі. Командир російськими військами в східній частині Криму барон Врангель (переможець на Чингільских висотах), маючи всього 9 тисяч, змушений був відступити по Феодосійській дорозі.

22 травня (3 червня) Пелісьє заволодів під Севастополем Федюхіними та Балаклавськими горами і долиною річки Чорної, після чого задумав заволодіти Малаховим курганом. Між тим бойових запасів у росіян, що підвозилися з великими труднощами, виявлялося дуже мало порівняно із союзниками, яким безперебійно все доставлялося морем.

Князь Горчаков втрачав надію утримати Севастополь, і думав про те, як вивести звідти гарнізон без великих втрат. Облога ворога посунулася вже на 200 сажнів до Малахового кургану і на 115 сажнів до 3-го бастіону; жорстокий артилерійський вогонь тривав безперервно. 6 (18) червня, рано вранці, французи та англійці кинулися на штурм названих укріплень, але були відбиті з величезною для себе втратою.

Наступ союзників, хоча тимчасово уповільнений невдалим штурмом, тривав, і положення російського гарнізону ставало нестерпним; кращі його командири один за одним вибували із строю, ще 7 (19) березня відірвало ядром голову доблесному захиснику Малахового кургану, контр-адміралу Істоміну, 8 (20) червня був поранений Е. Тотлебен (хоча він хворий ще 2 місяці продовжував керувати фортифікаційними роботами, але керівництво це, звичайно, не давало колишніх результатів); нарешті, 28 червня (10 липня) був смертельно вражений кулею Нахімов. Захисники Севастополя жадали рішучого бою, здатного змінити їхнє становище, до того ж схилявся і сам князь Горчаков.

В останніх числах липня прибули до Криму нові підкріплення (3 піхотні дивізії), а 27 липня (8 серпня) отримано наказ імператора Олександра II головнокомандувачу зібрати військову раду для вирішення питання про «необхідність зробити що-небудь рішуче, щоб покласти кінець цій жахливій бійні». Більшість членів ради висловилися за наступ з боку річки Чорної. Князь Горчаков, хоча й не вірив в успіх нападу на сильно укріплені позиції противника, проте піддався наполяганням деяких генералів. 4 (16) серпня сталася битва на Чорній річці, але атака росіян була відбита і вони змушені були відступити, зазнавши великих втрат. Цей непотрібний бій не змінив взаємного положення супротивників. Незважаючи на руїни укріплень і значну чисельну перевагу, війська союзників не наважилися на відкриту атаку.

Тому з 5 по 8 серпня (17-20 серпня) почалося нове, 5-те посилене бомбардуванням. Вогонь 800 гармат засипав захисників безперервним градом свинцю; росіяни втрачали щодня 900-1000 чоловік; з 9 по 24 серпня (21 серпня -- 5 вересня) вогонь був трохи слабкіший, але тим не менш у гарнізоні кожен день вибувало з ладу 500-700 чоловік.

15 (27) серпня в Севастополі освятили міст на плотах (довжиною 450 сажнів) через велику бухту, спроектований та побудований генерал-лейтенантом А. Є. Бухмейєром.

24 серпня (4 вересня) почалася 6-те посилене бомбардування, що змусило замовкнути артилерію Малахового кургану та 2-го бастіону. Севастополь являв собою купу руїн; відновлення укріплень стало неможливим.

27 серпня (8 вересня), після жорстокого вогню, союзники опівдні рушили на штурм, Через пів години французи оволоділи Малаховим курганом. Князь Горчаков вирішив залишити Севастополь, і протягом ночі перевів свої війська на північну сторону. Місто було запалено, порохові погреби підірвані, військові судна, що стояли в бухті, затоплені. 30 серпня (11 вересня) союзники вступили в ущент зруйнований Севастополь.

За 11 місяців облоги союзники втратили не менше 70 тис. чоловік, не рахуючи померлих від хвороб; росіяни -- близько 83,5 тис.

Армія росіян (115 тис.) розташувалася уздовж північного берега великої бухти; союзні ж війська (понад 150 тис. однієї піхоти) зайняли позиції від Байдарської долини до Чоргуну, по річці Чорній і по південному берегу великої бухти. У військових діях настало затишшя, що переривалось диверсіями союзників в різних приморських пунктах.

4. Штурм Євпатомрії

Спроба взяття міста Євпаторії російськими військами під час Кримської війни. Битва закінчилася перемогою союзників.

Хід битви

Турецькі сили були перекинуті з Дунайського фронту до Євпаторії. Микола I зрозумів, що за цим неминуче піде широкомасштабний наступ турецьких сил, і направив під Євпаторію війська під командуванням Степана Хрульова (близько 20 000 -- 30 000 солдатів).

Хрульов сподівався захопити турецький гарнізон зненацька, але виявилося, що турки знають про його плани. І турецький гарнізон, і союзницький флот були готові до бою. На російський напад вони відповіли сильним вогнем артилерії. Втративши 750 солдатів, росіяни почали відступати. В атаку пішла піхота і кіннота; відступ фактично перетворився на втечу. Хрульов віддав розпорядження почати відступ.

Наслідки

Ця поразка призвела до звільнення російського головнокомандувача О. С. Меншикова і, ймовірно, прискорила смерть Миколи I, що послідувала через кілька тижнів після бою.

Що стосується стратегічного значення битви, то воно повною мірою показало загрозу російському флангу. Для союзників володіння Євпаторією означало, що і захоплення Севастополя залишалося цілком можливим. Турецька армія повернула свою репутацію і віру у власні сили.

Література

1. Голохвастов К. К, Василь Гаврилович Марін і геройський подвиг, здійснений ним 13-го березня 1853 року на сайті «Руніверс».

2. Дубровін Н. Ф., Історія Кримської війни і оборони Севастополя на сайті «Руніверс».

3. Меншиков А. С. Листи князя А. С. Меншикова до кн. М. Д. Горчакову. 1853-1855. / / Русская старина, 1875. Т. 12. № 1. С. 174-196. Під загл.: Оборона Севастополя., № 2. С. 298-328.

4. Історія Севастополя.

5. Пирогов М. І., Севастопольські листа М. І. Пирогова 1854-1855 рр. на сайті «Руніверс».

6. Тотлебен Е. І., Опис оборони міста Севастополя (в 2 частинах) на сайті «Руніверс».

7. Остен-Сакен Д. Є. Військова рада при обороні Севастополя 29-го липня 1855 року. (Заперечення на цю статтю кн. Ал. Барятинського) / / Русская старина, 1874. Т. 11 № 10. С. 331-338.

8. BLAKE, R.L.V.ffrench, The Crimean War (Sphere Books; London:1973).

9. BARHAM, John, Bono, Johnny Turk! (Article in Suite101).

10. Богданович Модест Иванович «Восточная война 1853--56 гг.» (СПб., [1876]).

11. Тарле Евгений Викторович «Крымская война» ISBN 5-94661-049-X, 5-94661-050-3.

12. 'Menshikov at Inkerman: A Failure to Command' by Major Tamas F. Dreilinger, Faculty Combat Studies Institute, U.S. Army.

Размещено на Allbest.ru