Размещено на http://allbest.ru

КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ОГІЄНКА

УДК 94 (477.4) “1794/1874”:355.1](043.3)

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Рекрутська повинність у Правобережній Україні в 1794-1874 роках

07.00.01 - історія України

Сидорук Сергій Антонович

Кам'янець-Подільський - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник -кандидат історичних наук, професор Філінюк Анатолій Григорович, Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, завідувач кафедри історії України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Бармак Микола Валентинович, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри історії України;

доктор історичних наук, професор Кабачинський Микола Ілліч, Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут, проректор з наукової роботи.

Захист відбудеться “12” листопада 2010 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 71.053.01 у Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка (32300, м. Кам'янець-Подільський, вул. Татарська, 14, ауд. 23).

Із дисертацією можна ознайомитися у читальній залі історичного факультету наукової бібліотеки Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (32300, м. Кам'янець-Подільський, вул. Татарська, 14).

Автореферат розіслано “7” жовтня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Задорожнюк А. Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження визначається низкою чинників. По-перше, відсутністю системного наукового вивчення проблеми виконання рекрутської повинності в Україні загалом і в її Правобережжі зокрема, та необхідністю переосмислення перебування регіону в складі Російської імперії. По-друге, необхідністю з'ясування того, як її виконання впливало на життя українського соціуму та слугувало засобом тиску держави на його соціально-економічні, міжстанові, соціокультурні відносини і спричиняло перманентне соціальне напруження упродовж вісімдесяти років. По-третє, потребою узагальнення вітчизняної військової історії для використання досвіду в ході реформування збройних сил сучасної України.

Відтак, реконструкція умов та особливостей запровадження й виконання рекрутської повинності на теренах Правобережної України є важливою і необхідною для розуміння її місця в суспільно-політичному та економічному житті, взаєминах влади і суспільства, міжособистісних стосунках.

Все це об'єктивно зумовлює необхідність наукового осмислення рекрутчини як суспільного явища в контексті формування цілісного бачення політичного та соціального становища населення регіону в складі Російської імперії з часу поширення рекрутської повинності на терени Правобережжя і до її заміни загальною військовою повинністю.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до наукового напрямку кафедри історії України Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: “Проблеми історії суспільних змін і трансформацій в Україні від найдавніших часів до сьогодення” (№ державної реєстрації 0110U004634).

Метою дисертаційної роботи є з'ясування суті, змісту, особливостей та соціально-економічних й етнонаціональних наслідків виконання рекрутської повинності в Правобережній Україні у 1794-1874 рр.

Для реалізації поставленої мети визначені такі завдання:

- проаналізувати вітчизняну і зарубіжну літературу, присвячену відображенню проблеми рекрутської повинності та охарактеризувати джерельну базу й визначити інформаційний потенціал документів для дослідження проблеми;

- охарактеризувати державно-політичні та організаційні заходи центральних і місцевих органів російської влади щодо забезпечення виконання рекрутської повинності мешканцями регіону, з'ясувати їх спрямованість та особливості в Правобережжі;

- відтворити місце рекрутчини в системі державних повинностей населення Правобережної України, систему та специфіку організації і проведення рекрутських наборів у краї;

- дослідити вплив рекрутчини на економічне й політичне становище податних станів населення Правобережжя;

- показати ставлення імперської влади до виконання рекрутської повинності представниками релігійних і етнічних меншин;

- визначити станові та етнонаціональні особливості виконання рекрутської повинності населенням регіону;

- розглянути рекрутську повинність як асимілятивний чинник інкорпораційної політики самодержавства у правобережних землях;

- висвітлити соціально-психологічні наслідки рекрутської повинності в регіоні.

Об'єктом дослідження є державні повинності населення Правобережної України.

Предметом дослідження є рекрутська повинність населення Правобережжя та її правовий, економічний, демографічний, етнонаціональний і соціально-психологічний аспекти.

Методи дослідження. Методологічні засади дисертації ґрунтуються на фундаментальних принципах діалектики, детермінізму та ізоформізму, загальнонаукових - історизму, об'єктивності та науковості. Реалізація цих принципів доповнена низкою загальнонаукових і спеціально-історичних методів, зокрема: конкретно-пошукового, когнітивного, історико-географічного, проблемно-хронологічного, історико-аналітичного, історико-статистичного, історико-системного, структурно-функціонального, порівняльного, описового. Їх використання дозволило всебічно розкрити обрану тему в послідовній та логічно-завершеній формі.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1794 по 1874 р. Нижній хронологічний рубіж обумовлений запровадженням рекрутської повинності та першим рекрутським набором до російської армії у Правобережжі, верхній - завершується її заміною загальною військовою повинністю.

Територіальні межі дисертаційного дослідження обмежені землями Правобережної України, включеними до складу Російської імперії після другого та третього поділів Речі Посполитої, на яких було створено Волинську, Київську та Подільську губернії, що в 1832 р. склали Київське генерал-губернаторство.

Наукова новизна дослідження визначається, передусім, постановкою та науковою розробкою поки що комплексно не дослідженої проблеми. В дисертації запропоновано новий концептуальний підхід на основі виокремлення рекрутської повинності з переліку державних повинностей населення, обгрунтуванні її системного характеру та проникненні й охопленні нею всіх сфер життя Правобережжя; інтерпретації її не лише як способу комплектування рядового складу імперської армії, а й як засобу утримання в покорі мешканців краю.

В основу дисертаційної роботи покладена вперше введена до наукового обігу значна кількість архівних матеріалів, на базі яких здійснено спробу комплексної неупередженої розробки проблеми.

У результаті дослідження окреслено особливості й визначено основні етапи виконання рекрутської повинності в регіоні. Акцентована увага на тому, що її виконання накладало негативний відбиток як на долю рекрутів і їх сімей, стан й перспективи розвитку економічної сфери, так і нещадно руйнувало генетичний потенціал українського етносу.

Практичне значення дисертації визначається її новизною та висновками, які сприяють істотному розширенню спектра наукових знань щодо суті, впливу, особливостей і наслідків виконання рекрутської повинності населенням Правобережжя; по-друге, обґрунтовані теоретичні положення, висновки і матеріали дисертаційної роботи можна залучити до проведення подальших наукових досліджень з історії України ХІХ ст. та використовувати для написання узагальнюючих праць; по-третє, зібраний матеріал і результати дослідження можуть слугувати для глибшого вивчення історії регіону, оскільки дозволять залучити до наукового обігу новий масив краєзнавчих знань. Результати дослідження можуть знайти широке застосування при підготовці та викладанні навчальних курсів з історії України, курсів лекцій і спецкурсів, навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійних наукових досліджень. Усі результати роботи та положення, що виносяться на захист і складають її наукову новизну, отримані здобувачем особисто. У статті, написаній спільно з А. Г. Філінюком, доробок дисертанта складає 0,5 її обсягу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки наукового дослідження викладені у доповідях на 2-х міжнародних, 3-х всеукраїнських та 6-ти регіональних наукових форумах: Міжнародному студентсько-аспірантському конгресі “Перехідні періоди в історії” (м. Санкт-Петербург, 2008); VII Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині “Руська бесіда” (м. Чернівці, 2009); ХХХ всеукраїнській історико-краєзнавчій науково-практичній конференції “Минуле і сучасне Волині та Полісся. Сторінки військової історії краю” (м. Луцьк, 2009); всеукраїнській науковій військово-історичній конференції “Воєнна історія Поділля та Буковини” (м. Кам'янець-Подільський, 2009); ХІІ Подільській історико-краєзнавчій конференції (м. Кам'янець-Подільський, 2007); науково-краєзнавчій конференції “Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України” (смт. Меджибіж, 2009); звітних наукових конференціях викладачів і аспірантів Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (м. Кам'янець-Подільський, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010).

Публікації. За темою дослідження здійснено 15 публікацій, з яких 5, у тому числі 4 одноосібних, опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи визначається метою, завданнями та змістом обраної проблеми. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків й списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертаційної роботи - 256 с., з них 186 сторінок основного тексту. Список використаних джерел та літератури нараховує 560 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, зв'язок з науковими програмами, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет вивчення, з'ясовано методологічне підґрунтя та описано принципи дослідження, окреслено хронологічні й територіальні рамки, викладено наукову новизну, практичне значення, подано дані про апробацію та структуру роботи.

У першому розділі “Історіографія, джерела та методологія проблеми” проаналізовано та висвітлено процес наукового осмислення проблеми та стан її розробки в дореволюційній, радянській і сучасній українській та зарубіжній літературі. У контексті сучасних методологій охарактеризовано історіографічну і джерельну базу дослідження й підкреслено її репрезентативність.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” проаналізовано стан розробки теми в дореволюційній, радянській, сучасній українській і зарубіжній літературі.

Одним із перших українських істориків рекрутчину як засіб формування російської армії відобразив М. І. Костомаров Костомаров М. И. Русская история в жизнеописаниях её главнейших деятелей / М. И. Костомаров. (Репринтное воспроизведение издания 1873 - 1888 гг.) В 3 кн. Кн. ІІІ. Т. І. - М., 1992.. До виконання рекрутської повинності в Правобережній Україні у контексті відтворення минулого Західної і Південно-Західної Росії, соціальної характеристики селян звертався В. Б. АнтоновичАнтонович В. Б. Исследования о городах Юго-Западной России: по актам 1432-1798 гг. (предисл.) / под ред. В. Антоновича // АЮЗР / В. Б. Антонович. - К., 1870; його ж: Монографии по истории Западной и Юго-Западной России. Т. 1. / В. Б. Антонович. - К., 1885.. На важкому становищі та непосильних повинностях українського населення після приєднання Правобережжя до Росії зосередив увагу М. С. Грушевський Грушевський М. С. Очерк истории украинского народа / М. С. Грушевский. - К., 1990..

У працях дореволюційних російських дослідників А. Градовського, В. Семевського та І. Ігнатовича Градовский А. Высшая администрация России ХVІІІ ст. и Генерал-Прокуроры / А. Градовский. - СПб., 1866; Семевский В. И. Крестьяне в царствование императрицы Екатерины ІІ. В 2 т. Т. 1. / В. И. Семевский. - СПб., 1903; Игнатович И. И. Помещичьи крестьяне накануне освобождения / И. И. Игнатович. - М., 1910. рекрутчина охарактеризована як найважча серед державних повинностей, виконання якої супроводжувалося фактами торгівлі людьми, масовим хабарництвом у рекрутських присутствіях тощо.

Систему розрахунків і механізми формування російської армії за рахунок податних станів, окремі організаційні аспекти виконання рекрутської повинності проаналізували А. Романович-Славатинський (“Дворянство в России от начала XVIII века до отмены крепостного права”) і Р. А. Фадєєв (“Вооруженные силы России. Наш военный вопрос. Восточный вопрос”).

На другому етапі лише по кілька рядків рекрутчині в Правобережній Україні приділили І. П. Крип'якевич та Н. Полонська-Василенко. Як спосіб комплектування армії та державну повинність розглядали рекрутську повинність українські дослідники І. О. Гуржій, Б. С. Абаліхін, Т. І. Лазанська Гуржій І. О. Устим Кармалюк: історико-біографічний нарис / І. О. Гуржій, О. С. Компан. - К., 1960.; Абалихин Б. С. Роль Украины в обеспечении армии в отечественной войне 1812 года / Б. С. Абалихин // Вопросы военной истории России. XVIII и первая половина XIX веков. - М.: Наука, 1969. - С. 187-204; Лазанская Т. И. Государственные крестьяне Украины в период кризиса феодально-крепостнической системы / Лазанская Т. И. - К., 1989..

У контексті висвітлення воєнної історії проблеми рекрутчини торкалися російські історики М. Покровський, П. Ридзюнський, О. Строков, Г. Мещеряков, Ю. Клокман, П. Зайончковський. Її еволюцію в серії монографій охарактеризували Л. Безкровний, Н. М. Дружинін, І. Д. Ковальченко, Е. І. Індова, В. А. Федоров, Б. Н. Миронов, В. А. Александров, В. І. Неупокоєв.

Більш результативним щодо дослідження проблеми став сучасний етап розвитку історичної науки. Різною мірою її розкривають М. В. Бармак, М. І. Кабачинський, А. Г. Філінюк, В. Л. Цубенко. Діяльність російських властей щодо організації та законодавчого регулювання рекрутської повинності в Правобережжі, пошуку шляхів залучення декласованої польської шляхти до її виконання, проведення рекрутських наборів розкрита у працях М. В. Бармака Бармак М. В. Формування владних інституцій Російської імперії на Правобережній Україні (кінець XVIII - перша половина XIX ст.) / М. В. Бармак. - Тернопіль, 2007; його ж: Законодавче регулювання переходу шляхти Правобережної України у російське дворянство (кінець XVIII - перша половина ХІХ ст.) / Микола Бармак // Наук. записки: зб. - К., 2005. - С. 246-259. (Сер. “Політологія і етнологія”). - Вип. 28.. рекрутчина суспільний політичний правобережжя

Залучення новобранців-рекрутів до охорони південно-західних кордонів Російської імперії в ХІХ ст., порядки, що існували в імперській армії та моральне виховання воїнів висвітлює у своїх дослідженнях М. І. Кабачинський Кабачинський М. І. Історія охорони кордонів України: Монографія / М. І. Кабачинський. - Хмельницький, 2005..

Через призму розкриття інкорпораційної політики та російської військової присутності в Правобережній Україні наприкінці XVIII - поч. XIX ст. рекрутську повинність аналізує А. Г. Філінюк Філінюк А. Г. Рекрутська повинність у Правобережній Україні на межі XVIII -XIX століть / А. Г. Філінюк // Наук. праці Кам.-Поділ. ун-ту: Зб. за підсумками звіт. наук. конф. викл. і аспір. - Вип. 3. В 3-х томах. - Кам'янець-Подільський, 2004. - Т. 1. - С. 17-20., підкреслюючи виснаження та знекровлення нею титульної нації.

Порядок складання чергових списків, утворення рекрутських дільниць, набір і розподіл рекрутів, обов'язки місцевих цивільних і військових властей щодо забезпечення рекрутських наборів в українських військово-поселенських округах висвітлює В. Л. Цубенко Цубенко В. Л. Військові поселення кавалерії на території України: особливості та загальні тенденції існування / В. Л. Цубенко. - Одеса, 2008..

Соціальні наслідки рекрутських наборів до армії Росії, вплив рекрутчини на правове становище та соціальний статус рекрутів, відставних солдатів і їх сімей у ХІХ ст. розкривають сучасні російські історики П. П. Щербінін та Ю. В. Щербініна Щербинин П. П. Военный фактор в повседневной жизни русской женщины в XVIII - начале XX в.: Монография / П. П. Щербинин. - Тамбов, 2004; Щербинина Ю. В. Социальная адаптация и правовое положение отставных и бессрочноотпускных солдат русской армии в XIX в.: диссертация ... канд. ист. наук: 07.00.02 / Ю. В. Щербинина. - Воронеж, 2007.. Розгляду законодавчо-організаційних особливостей регулювання та виконання рекрутської повинності в російських історичних регіонах присвячені дисертаційні роботи Ф. М. Іванова та Л. Є. Вакулової Иванов Ф. М. Рекрутская повинность населения России в 1831 - 1874 годах: на материалах Европейского Севера: автореф. дис. на соискание научн. степени канд. ист. наук: спец. 07. 00. 02 “Отественная история” / Ф. М. Иванов. - Сыктывкар, 2006; Вакулова Л. Е. Рекрутские наборы в Тамбовской губернии в XIX в.: автореф. дис. на соискание научн. степени канд. ист. наук: спец. 07. 00. 02 “Отечественная история” / Л. Е. Вакулова. - Саратов, 2007..

Чималий фактичний матеріал про специфіку запровадження та виконання рекрутської повинності різними етнічними групами та суспільними станами імперії містить монографічне дослідження Й. Петровського-Штерна, присвячене службі євреїв у російській армії Петровский-Штерн Й. Евреи в русской армии: 1827-1914 / Йоханан Петровский-Штерн. - М., 2003..

Процес декласації польської шляхти та її залучення до виконання державних повинностей, в тому числі і рекрутської, дослідив у взаємозв'язку з розкриттям взаємин між російською владою, українським селянством та польською шляхтою французький історик Даніель Бовуа Бовуа Д. Російська влада і польська шляхта в Україні. 1793-1830 рр.: [пер. з фр. З. Борисюк] / Даніель Бовуа. - Львів, 2007; його ж: Шляхтич, кріпак, ревізор: Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831-1863): / Даніель Бовуа. - К., 1996..

Проведений аналіз історичної літератури засвідчує, що з середини XIX ст. науковцями нагромаджений певний фактичний матеріал про рекрутську повинність. Однак поки що комплексно не висвітлені суть, масштабність і вплив рекрутчини на суспільне життя Правобережної України. Тому проблема виконання рекрутської повинності в Правобережній Україні залишилася актуальною і потребує уважного вивчення, об'єктивного аналізу та осмислення.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база” проаналізовано комплекс використаних архівних, друкованих та усних джерел. Архівні джерела представлені документами та матеріалами більш як 200 архівних справ 48-ми фондів із 7-ми архівів України (Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі ЦДІАК України), держархіви Житомирської, Київської, Вінницької, Хмельницької областей, Інститут рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського) і Російського державного історичного архіву в Санкт-Петербурзі, більшість яких вперше введена в науковий обіг.

Найбільш численними та інформаційно насиченими для нас є архівні справи фонду № 422 “Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора” ЦДІАК України, що містять фактичний матеріал про організацію рекрутських наборів у губерніях Правобережжя. У справах фонду 533 “Київський військовий губернатор” особливу цінність становлять скарги та листи-прохання на адресу органів державної влади про неправильну віддачу в рекрути, численні факти зловживань властей і поміщиків, несправедливість здавачів і хабарництво у рекрутських присутствія.

Вплив військового фактору на рекрутські родини, соціальне та сімейне становище рекруток значною мірою розкривають справи фондів: Ф. 127 “Київська духовна консисторія”, Ф. 193 “Київське намісницьке правління”, Ф. 210 “Подільське намісницьке правління”, Ф. 445 “Управління військових поселень Київської та Подільської губерній”, Ф. 1715 “Заславський повітовий земський суд”, Ф. 2219 “Михайловські, поміщики Київської губернії”. Зокрема, документи фонду Київської духовної консисторії допомогли з'ясувати безправність і важкі соціально-правові та побутові умови життя солдатських сімей, нелегку долю приречених на жалюгідне існування й самотність жінок-рекруток, зневажливе ставлення до них як властей, так і місцевих громад.

Виявлені й досліджені в держархівах Волинської, Житомирської, Київської, Хмельницької областей діловодні та судово-слідчі документи в справах фондів канцелярій цивільних губернаторів, губернських правлінь, губернських і повітових рекрутських присутствій, губернських й повітових предводителів дворянства, губернських прокурорів, повітових судів, міських дум, магістратів, мирових посередників і духовних консисторій дали можливість проаналізувати діяльність місцевого апарату управління щодо організації рекрутської повинності, дослідити механізм виконання податними станами рекрутських рознарядок.

Опрацювання справ фондів 796, 1147, 1263, 1281, 1284, 1341, 1286, 1374 у Російському державному історичному архіві в м. Санкт-Петербурзі забезпечило осмислення перебігу рекрутських наборів, взаємодії центральних і місцевих властей щодо їх проведення та контролю за поповненням армії новими бранцями.

Друковані джерела за принципом походження та цільового призначення поділено на офіційно-нормативні документи, періодичну пресу, статистичні матеріали та мемуарну літературу.

Вивчення законодавчих і нормативно-правових актів, опублікованих у Повному зібранні законів й Зводі законів Російської імперії, дало можливість відстежити юридичні аспекти рекрутської повинності по всьому ланцюгу її виконання.

Значне місце в роботі посіли опубліковані довідкові та статистичні матеріали періодичної преси Журавський Д. П. Статистическое обозрение расходов на военные потребности / Д. П. Журавский // Военный сборник. - 1859 - № 12. - С. 277-356; Рекрутский набор 1867 г. (Из всеподданнейшего доклада В.М. Государю императору) // Военный сборник. - 1868. - № 4. - С. 143-155; Рекрутский набор 1868 г. // Военный сборник. - 1869. - № 8. - С. 135-148; Рекрутский набор 1869 г. // Военный сборник. - 1870. - № 4. - С. 107-115. й спеціальні статистичні дослідження Сборник сведений о Подольской губении. - Каменец-Подольск., 1884. - Вып. ІІІ; Статистические сведения о Подольской губернии за 1862, 1863 и 1864 годы / [сост. А. Демьяненко]. - Каменец-Подольск, 1865..

До джерел особового походження належать спогади колишніх рекрутів і свідків рекрутських наборів, які й складають групу мемуарної літератури Воспоминания Ивана Меншого 1794-1826 гг. // Русская старина. - 1874. - Май. - С. 46-59; Записки солдата Памфила Назарова, в иночестве Митрофана, 1792-1839 гг. // Русская старина. - 1878. - Август. - С. 529-549; Познанський Б. Воспоминания о рекрутчине по прежнему порядку / Борис Познанский // Киевская старина. - 1889. - № 11. - С. 225-256..

Цінними усними джерелами є рекрутські та солдатські пісні, що передають гнітючі відчуття та страждання від пережитих через рекрутську повинність людських втрат, розлук з близькими та рідними людьми.

Вивчений, систематизований і використаний у дисертації комплекс джерел є цілком репрезентативним і дозволив дослідити та відтворити суть, зміст, особливості, місце і роль рекрутської повинності в суспільному житті населення Правобережної України в 1794-1874 рр. Водночас, залучена джерельна база не дозволила повною мірою з'ясувати окремі аспекти окресленої проблеми й сформувати всебічне уявлення про сприйняття рекрутчини соціумом Правобережжя через призму його ментальних характеристик.

У підрозділі 1.3. “Методологічна основа дослідження” підкреслено, що застосування принципу діалектики створило можливість дослідити і розглядати рекрутську повинність на території Правобережжя як взаємообумовлене і суперечливе явище суспільної дійсності її населення. Принцип детермінізму зробив можливим розглядати рекрутську повинність через призму об'єктивної причинної зумовленості. Принцип ізоформізму допоміг виділити особливості рекрутчини, її спільні риси та відмінності від інших державних повинностей і тим самим дослідити її місце й вплив на різні сфери суспільного життя.

Наголошено, що у дослідженні використані загальні науково-дослідницькі принципи історизму та об'єктивності. Принцип історизму дозволив оцінити аналізовані історичні факти про рекрутську повинність з урахуванням часу її поширення і виконання, в тісному зв'язку з конкретно-історичними умовами, в яких знаходилася Правобережна Україна. Принцип об'єктивності виступив засобом уникнення кон'юнктурності, упередженості з метою досягнення глибокого вивчення предмету дослідження.

За допомогою методу моделювання визначено структуру, виявлено механізм, охарактеризовано умови, чинники, об'єкти і суб'єкти виконання рекрутської повинності, її спрямованість і кінцевий вплив на життя і діяльність людей, які залишалися після відправки рекрутів. Метод періодизації дозволив виокремити основні періоди виконання рекрутської повинності населенням Правобережної України.

У другому розділі “Державне забезпечення рекрутської повинності в Правобережній Україні” висвітлено нормативно-правову базу, за допомогою якої регулювалася рекрутська повинність та організаційні особливості її виконання.

У підрозділі 2.1 “Нормативно-правове регулювання рекрутської повинності” на основі вивчення законодавчих і нормативних актів Російської імперії з'ясовано, що виконання населенням регіону рекрутської повинності проводилися виключно на російській юридичній базі. Доведено, що рекрутську повинність у Правобережній Україні було запроваджено в 1794 р., в якому й відбувся перший рекрутський набір. Обґрунтовано, що проведення перших рекрутських наборів відзначалося особливостями організаційного характеру та специфікою геополітичного становища регіону. Це вимагало спеціального регулювання норм виконання рекрутської повинності, що враховували власті передусім у воєнні роки.

Соціальна та етнічна структури населення краю істотно відрізнялися від центральних російських губерній, що спонукало російський уряд розробити і запровадити низку законодавчих актів для залучення до виконання рекрутської повинності якомога більшої кількості населення Правобережжя. У зв'язку з активізацією політики імперського уряду, спрямованої на зміну соціальної структури населення Правобережної України, починаючи з кінця 20-х рр. ХІХ ст., з'явилася низка законодавчих документів, якими вносились певні корективи в організацію та проведення рекрутських наборів у регіоні. Рекрутська повинність на території краю регулювалася спочатку спеціальними імператорськими маніфестами й указами, якими не тільки визначалися завдання, доводилися терміни проведення наборів, а й механізм їх конкретної реалізації, положеннями “генерального установлення” 1766 р., а згодом - статтями рекрутських статутів 1827, 1831, 1857, 1862 рр. та окремими підзаконними актами.

Низка суспільно-політичних чинників та особливостей соціального характеру зумовила внесення в законодавчу базу необхідних змін і запровадження більш жорстких норм й правил у сфері рекрутчини.

Зазначено, що до скасуванням кріпосного права рекрутські розкладки належали до компетенції поміщиків, що дозволяло їм організовувати повинність з урахуванням власних інтересів. Лише редакція рекрутського статуту 1862 р. посилила вплив держави на організацію рекрутських наборів у Правобережній Україні.

У підрозділі 2.2 “Організаційні особливості проведення рекрутських наборів” наголошено, що царизм з самого початку розглядав Правобережну Україну як резервуар поповнення російської армії рядовим складом. Висвітлено особливості запровадження і подальшого забезпечення рекрутської повинності на її території.

Відзначено, що запровадження рекрутської повинності в регіоні розпочалося з віднесення українських селян і міщан до податних станів, які складали абсолютну більшість населення Правобережжя і виступили основним ресурсом поповнення російської армії. Водночас для її організаційного забезпечення була сформована інфраструктура: в губерніях - губернські рекрутські комітети і губернські присутствія, підпорядковані казенним палатам, а у повітах - рекрутські присутствія. Перші були наділені розпорядчо-контрольними, другі - виконавчими функціями. У складі присутствій працювали чиновники канцелярії, лікарі, цирульники, військові прийомщики, офіцери жандармерії та внутрішньої охорони. Казенні палати доводили до повітових структур рекрутські розкладки і суми коштів, формували на місцях рекрутські дільниці й організовували їх роботу, розраховували кількість рекрутів для кожної з них, відповідали за достовірність ревізьких, сімейних і чергових рекрутських списків, які готувалися по кожному населеному пункту.

Виконання рекрутської повинності мало низку особливостей, які зумовлювалися прикордонним розташуванням краю, великою кількістю і високою щільністю населення, значною питомою вагою шляхти, євреїв та іноземців, які замість рекрутів вносили відповідні кошти. Специфіка полягала і в тому, що рекрутськими наборами у регіоні опікувалися як органи державної влади, так і дворянські збори, представників яких залучали до виконання посадових обов'язків у рекрутських комітетах й присутствіях.

Підкреслено, що рекрутські набори у Правобережжі проводилися тривалий час в умовах перманентних адміністративно-територіальних перетворень з уніфікації устрою українського регіону за російськими взірцями та перенесення на його терени соціально-станового поділу населення. Тому царизм і органи виконавчої влади на місцях зосереджували зусилля на неухильному виконанні завдань рекрутських наборів й розширенні за рахунок євреїв і збіднілої польської шляхти середовища податних станів, з яких набиралися рекрути.

Загалом, організація та хід рекрутських наборів у Правобережжі засвідчили неврахування законодавством всієї специфіки соціально-економічної та суспільно-політичної ситуації в регіоні. У зв'язку з цим рекрутські комітети та присутствія на свій розсуд виправляли організаційні упущення та коригували хід наборів, максимально враховуючи інтереси поміщиків.

У третьому розділі “Міжстанові та етнонаціональні аспекти рекрутської повинності” проаналізовано місце та роль рекрутчини в системі повинностей мешканців, з'ясовано станові та етнодемографічні риси виконання рекрутської повинності в регіоні.

У підрозділі 3.1. “Рекрутчина в системі повинностей мешканців краю” розглянуто рекрутчину як найважливішу та найважчу в переліку державних повинностей, які змушене було виконувати податне населення. Характер, розміри та способи стягнення податей і виконання повинностей у Правобережній Україні залежали, як і в усій Росії, від соціального, правового та економічного становища податних станів. Переважна більшість її населення - селянство, віднесене до податного стану, сплачувало податки та виконувало низку державних і феодальних повинностей. З державних виокремлювались грошові і натуральні земські повинності, виконання яких мало певні особливості, що зумовлювалися політикою російського уряду, спрямованою на розширення податних станів.

Невід'ємною частиною комплексу запроваджених самодержавством повинностей став набір чоловічого населення до російської армії за рекрутською системою комплектування.

Запровадження рекрутської повинності в регіоні з самого початку засвідчило повну залежність податного стану від держави та її військово-поліцейського режиму. Відтак, мешканці краю були змушені витрачати зусилля, час, людські, матеріальні та фінансові ресурси як на безпосереднє виконання рекрутської повинності, включаючи постачання бранців і їх доставку до військових частин, так і на забезпечення військових постоїв, підтримання військових поселень тощо. Це зумовлювало істотне зменшення базового прошарку працівників виробничої сфери, вело до скорочення виробничо-матеріального потенціалу, підривало стійкі тенденції розвитку господарства Правобережжя.

У підрозділі 3.2. “Станові та етнодемографічні риси виконання рекрутської повинності в регіоні” розкрито як виконання рекрутської повинності стосувалося різних за соціальним та етнічним складом груп його населення.

Правобережна Україна вирізнялася з-поміж інших регіонів тогочасної Росії значною строкатістю соціального та етнонаціонального складу населення, зумовленого геополітичним положенням краю та його історичним розвитком. Якщо в більшості національних окраїн імперії “верхи” і “низи” суспільства були представлені здебільшого одним етносом, то в Правобережжі станову диференціацію поглиблювала й етнічна розрізненість населення.

Державна система імперії, враховуючи поліетнічний і поліконфесійний склад населення регіону, передбачливо корегувала законодавство щодо основних державних повинностей, у тому числі рекрутської. Тому релігійний чинник у ході підготовки і організації рекрутських наборів у регіоні набував винятково важливого значення.

Якщо у першій половині ХІХ ст. рекрутська повинність слугувала засобом утвердження та зміцнення імперії, то в наступних десятиліттях військова служба в Росії виступала ще й важливим фактором русифікації чоловічого населення Правобережної України. За роки військової служби рекрути з українців, євреїв, поляків значною мірою втрачали свою національну ідентичність, перероджувались у вишколених імперських вояків, які ототожнювали себе з поняттям “русский”. Безпосередня фізична поставка рекрутів до російської армії була більш ніж асиміляторським чинником, вона негативно впливала як на темпи зростання народонаселення Правобережної України, так і на частку українців у його складі.

Попри залучення до виконання військової повинності представників нехристиянського віросповідання, основний тягар її виконання усі вісімдесят років несло корінне українське населення краю - селяни православного і уніатського обрядів.

У четвертому розділі “Соціальні та майнові наслідки виконання рекрутської повинності” розглянуто соціально-психологічні аспекти виконання рекрутчини та висвітлено форми протесту податних станів Правобережжя проти рекрутчини та солдатчини.

У підрозділі 4.1. “Соціально-психологічні аспекти виконання рекрутчини” наголошено, що військова присутність російської армії та численні повинності на користь військового відомства метрополії, ключовою серед яких була рекрутська, зумовили зростаюче внутрішнє напруження в Правобережній Україні, спричинили появу в її суспільстві багатьох негативних явищ і процесів. Виконання рекрутської повинності населенням регіону зумовило появу нової соціальної верстви, створеної і контрольованої військовим відомством. В умовах феодального устрою держави, суспільства і армії, новоутворена верства теж була поділена на “верхи” та “низи”. Останні були представлені як відставними, так і тими, що ще перебували на дійсній військовій службі, нижчими чинами та їх сім'ями. З цієї верстви виокремилась ще одна категорія знедолених та, як показала практика, кинутих державою й суспільством напризволяще, людей - солдаток. Негативний вплив рекрутчини на інститут сім'ї спроектувався і на цілі громади, де на час наборів загострювались соціальні антагонізми між їх багатими та бідними членами. Характерно, що в цьому плані в українських та єврейських громадах вони набирали спільних рис, оскільки були наслідком виконання єдиної для них рекрутської повинності. Рекрутська повинність тяжко позначалася на господарському становищі родин рекрутів, які внаслідок відриву від виробництва одного, а то й більше працівників, переходили в нижчі категорії, занепадали. Рекрутчина та солдатчина вкрай негативно впливали на моральний та психологічний стан як окремих осіб, їхніх громад, так і суспільства Правобережної України загалом. Суспільне життя наповнили тривога, невпевненість у завтрашньому дні, боязнь, страх, усвідомлення втрати найближчих людей, працівників, годувальників тощо.

У підрозділі 4.2. “Форми протесту податних станів проти рекрутчини та солдатчини” висвітлено зростання суперечностей між військово-мобілізаційною діяльністю держави і прагненням населення ухилитися або хоч якось полегшити тягар рекрутської повинності. Її виконання вкупі із засиллям воєнщини щоразу наштовхувалося на протест населення Правобережжя, яке до приходу російських властей не знало ні таких масштабних військових постоїв, ні виснажливих рекрутських наборів. Природно, що молоді люди всіма засобами намагалися уникнути солдатчини. У Правобережжі поширювалися різні форми спротиву виконанню рекрутської повинності. Уникнути її належного виконання намагалися як самі кандидати у рекрути, так і їх здавачі - поміщики та громади, які відправляли до війська найменш корисних для себе, часто хворих, людей. У питанні виконання рекрутчини інтереси держави і здавачів істотно розходилися. Якщо перша прагнула до того, щоб армію поповнювали фізично здорові та послушні рекрути, то другі, навпаки, користуючись численними правами та пільгами, тісними зв'язками з місцевими чиновниками, намагалися відправити в солдати хворобливих і особливо непокірних. Натомість залишали міцних, здорових і покірних працівників. Починаючи з втеч, самоскалічення задля ухиляння від служби у війську, що переслідувались законом, краяни, поступово, адаптуючись до бюрократизму в державних інституціях, набували відповідного досвіду й вдавалися до легальних форм протесту в правових межах.

У висновках сформульовано загальні результати дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, що виносяться на захист:

1. Аналіз вітчизняної і зарубіжної історичної літератури засвідчує, що проблема виконання рекрутської повинності населенням Правобережної України не знайшла належного відображення в історіографії. Лише окремі сучасні вітчизняні автори в контексті висвітлення інших тем торкаються предмету нашого дослідження. Історіографічну базу роботи істотно доповнює комплекс архівних та опублікованих документів і матеріалів, а також джерел іншого характеру, які відображають особливості запровадження, виконання та вплив рекрутчини на різні сфери суспільно-політичного й економічного розвитку регіону.

2. Рекрутську повинність як складову феодально-кріпосницької системи було поширено на Правобережжя в 1794 р. і того ж року проведено перший рекрутський набір з урахуванням етнонаціональних особливостей регіону.

3. Обгрунтовано, що рекрутчина була не тимчасовою чи епізодичною повинністю, а носила системний характер, охоплювала все нові сфери суспільного життя, відривала на 25 років або на все життя найбільш продуктивне чоловіче населення, що негативно впливало не тільки на українські родини, які створювали матеріальні блага і сплачували податки, але й на все суспільство краю. Її запровадження та виконання з перших років викликало загострення як економічного, так і морально-психологічного стану населення Правобережної України, яке через систематичні рекрутські набори повсякчас перебувало у стані тривоги та страху перед службою в армії, втратою найбільш близьких людей, годувальників родин.

4. Рекрутську повинність російська держава застосовувала як найкоротший за часом засіб вилучення величезної кількості кріпосного селянства регіону з власності магнатів і шляхти та їх залучення до зміцнення військової могутності й розширення меж імперії. Рекрутизація у системі внутрішньої політики самодержавства в регіоні посіла істотне місце, все більшу кількість його корінних мешканців і частину єврейського та польського населення.

5. Поширення і виконання рекрутської повинності у Правобережній Україні здійснювалося в три етапи. Перший з них охопив період від запровадження в 1794 р. до початку 30-х рр., коли її виконували лише включені до податних станів українські селяни та міщани. Другий тривав з 1827 р. до 1861 р. й відзначався залученням до рекрутчини євреїв і збіднілої частини польської шляхти (1831). Третій припав на час після відміни кріпосного права до введення загальної військової повинності в 1874 р. На цьому етапі повинність виконували особисто вільні, але економічно й політично залежні податні стани.

6. Організація рекрутських наборів супроводжувалася масовими зловживаннями при відправці та прийомі рекрутів. Поміщики та громади не були зацікавлені в здачі повноцінних, фізично здорових працівників, які були корисними та перспективними у виробничій сфері. Тому часто в рекрутські присутствія доставлялися особи, фізично не придатні до військової служби.

7. Державні органи влади та поміщики використовували рекрутчину як засіб залякування і покарання населення регіону для його утримання в страху та покорі. З пенітенціарною метою її використовували і громади, намагаючись відправити до війська в першу чергу тих, хто порушував їх устої, нехтував усталеними звичаями, нормами поведінки та моралі.

8. Виконання рекрутської повинності впродовж 80 років знекровлювало продуктивні сили Правобережної України, а відтак негативно впливало на господарський розвиток та інші сфери суспільного життя.

9. Рекрутська повинність наносила величезний удар по етнонаціональному та генетичному потенціалу українців, істотно зменшувала їх частку в складі населення Правобережжя, оскільки більшість рекрутів практично назавжди залишали край, втрачали можливість створювати сім'ї та продовжувати свій рід.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Статті у наукових фахових виданнях:

Сидорук С. А. Військові повинності населення Поділля у кінці XVIII - в першій третині ХІХ століття / С. А. Сидорук // Наукові праці Кам.-Поділ. нац. ун-ту : іст. науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2008. - Т. 18: На пошану професора В. С. Степанкова. - С. 345-353.

Сидорук С. А. Рекрутчина як суспільне явище у народнопоетичній творчості подолян / С. А. Сидорук // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2008. - Т. 11: Матеріали сьомого круглого столу “Культура, освіта і просвітницький рух на Поділлі. Присвячено 90-річчю Кам.-Поділ. нац. ун-ту”. - С. 364-373.

Філінюк А. Г. Вплив церковно-релігійного чинника на особливості виконання рекрутської повинності населенням Поділля / А. Г. Філінюк, С. А. Сидорук // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2008. - Т.12: Матеріали восьмого круглого столу “Культура, освіта і просвітницький рух на Поділлі. Присвячено 90-річчю Кам.-Поділ. нац. ун-ту ім. І. Огієнка”. - С. 230-244.

Сидорук С. А. Рекрутська повинність у Правобережній Україні в історичній літературі / С. А. Сидорук // Наукові праці Кам.-Поділ. нац. ун-ту ім. І. Огієнка: іст. науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2009. - Т. 19: На пошану академіка В. А. Смолія. - С. 158-169.

Сидорук С. А. Документи державних архівів Вінницької та Хмельницької областей як джерело дослідження рекрутської повинності населення Вінниччини / С. А. Сидорук // Наукові записки Він. держ. пед. ун-ту ім. М. Коцюбинського. - Вінниця, 2009. - Вип. 16. Серія: Історія: зб. наук. праць / За заг. ред. проф. П. С. Григорчука. - С. 194-198.

Публікації, що додатково відображають результати дослідження:

Сидорук С. А. До історії рекрутських наборів на Поділлі наприкінці XVIII століття / С. А. Сидорук // Матеріали XII Поділ. іст.-краєзн. конф. / Ред. кол.: О. М. Завальнюк (співголова), В. І. Войтенко, Л. В. Баженов (відп. ред.) та ін. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2007. - Т. 1. - С. 264-271.

Сидорук С. А. Діяльність місцевих органів державної влади щодо забезпечення виконання рекрутської повинності населенням Поділля / С. А. Сидорук // Науковий зб.: матер. всеукр. наук. військ.-іст. конф. [“Воєнна історія Поділля та Буковини”] (25-26 листоп. 2009 р., м. Кам'янець-Подільський) / Міністерство оборони України, Центральний музей Збройних сил України [та ін.]. - К., 2009. - С. 107-112.

Сидорук С. А. Законодавче та нормативно-правове регулювання рекрутської повинності в Правобережній Україні / С. А. Сидорук // Буковинська міжнар. іст.-краєзн. конф., присвяч. 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині “Руська бесіда” (Чернівці, 27-28 листоп. 2009 р.): тези, / наук ред. О. В. Добржанський. - Чернівці: Чернів. нац. ун-т, 2009. - С. 119-121.

Сидорук С. А. Етнонаціональні та правові аспекти політики самодержавства в регулюванні рекрутської повинності населення Правобережжя / С. А. Сидорук // Збірник наук. праць “Політологічні студії” / Кам.-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, Ін-т політ. і етнонац. досл. ім. І. Ф. Кураса НАН України; [редкол.: В. В. Нечитайло (відп. ред.) та ін.]. - Кам'янець-Подільський: Кам.-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, 2010 - Вип. 1. - С. 145-154.

АНОТАЦІЯ

Сидорук С. А. Рекрутська повинність у Правобережній Україні в 1794-1874 роках. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. - Кам'янець-Подільський, 2010.

У дисертації на основі залучення в обіг значного масиву архівних документів, вивчення й осмислення з урахуванням сучасної методології опублікованих джерел і наукової літератури вперше в українській історіографії комплексно досліджено виконання рекрутської повинності у Правобережній Україні після приєднання до Російської імперії. Проаналізовано етапи відображення її у працях вітчизняних й зарубіжних авторів і відзначено їх внесок у нагромадження фактичного матеріалу. З'ясовано, що царизм систематично вдосконалював нормативно-правову базу рекрутської повинності, посилюючи мобілізаційні можливості за рахунок розширення податних станів регіону, не враховуючи їх інтереси і не зменшуючи її тягар. Обґрунтовано, що рекрутчина була стержневою в системі феодально-кріпосницьких повинностей, яка виключно негативно впливала на всі сфери суспільного життя Правобережжя. Відтворено систему та специфіку організації і проведення рекрутських наборів у краї, виявлено функції та повноваження місцевого управлінського апарату під час рекрутських наборів. Простежено матеріально-економічний та морально-психологічний вплив рекрутчини на мешканців Правобережжя.

Ключові слова: Правобережна Україна, рекрутська повинність, рекрут, рекрутський набір.

АННОТАЦИЯ

Сидорук С. А. Рекрутская повинность в Правобережной Украине в 1794-1874 годах. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Каменец-Подольский национальный университет имени Ивана Огиенко. - Каменец-Подольский, 2010.

В диссертации на основании изучения и анализа архивных документов с учетом современной методологии, опубликованных источников и научной литературы впервые в украинской историографии комплексно исследовано учреждение и механизм исполнения рекрутской повинности в Правобережной Украине. Рассмотрены этапы отображения рекрутчины в работах отечественных и зарубежных авторов и отмечен их вклад в изучение темы. Раскрыто процессы государственного обеспечения рекрутской повинности, ее нормативно-правового регулирования и организации рекрутских наборов в регионе в связи со становлением всей системы управления Юго-Западным краем. Подчеркнуто, что в первые годы утверждения российской власти в Правобережье имели место определенные трудности в организации и обеспечении рекрутских наборов, в частности из-за частых изменений административных границ губерний и уездов.

Особое геополитическое положение правобережного региона требовало специального регулирования норм выполнения рекрутской повинности, что учитывали власти особенно в военные годы. Социальная и этническая структура населения Правобережья существенно отличались от исторических русских губерний, что требовало от правительства разработки и реализации ряда отдельных законодательных актов и привлечения этим к исполнению рекрутской повинности большинства населения региона. Военную повинность податные сословия региона исполняли на основе положений “Генерального учреждения” 1766 г. и рекрутских уставов 1827, 1831, 1857, 1862 гг. и только последняя редакция рекрутского устава, которая была связана с отменой крепостного права, имела действенное влияние на организацию и проведение рекрутских наборов в Правобережной Украине.

Необходимость учета местной специфики, в частности - сильного влияния шляхты, этнически разнородного населения и приграничного расположения правобережных губерний, обусловила появление целого ряда особенностей в организации рекрутских наборов в Правобережной Украине. В первую очередь эти обстоятельства отразились на законодательной базе, которая предусматривала некоторые льготы в исполнении повинности для жителей приграничных западных губерний империи. Однако общая стратегическая линия империи, направленная на полную инкорпорацию Правобережья в состав метрополии, предопределила дальнейшее привлечение к натуральной (физическая поставка рекрутов) рекрутской повинности деклассированную польскую шляхту и евреев. Усиливая политическое господство на местах, самодержавие стремилось к унификации рекрутского законодательства для всего населения региона, чем способствовало дальнейшей ассимиляции польской шляхты и евреев в армейской среде.

На основании изучения архивных и опубликованных источников определено место рекрутчины в системе повинностей Правобережной Украины. Подчеркнуто крайнюю тяжесть целого ряда повинностей в пользу военного ведомства, которые значительно усиливались в годы военных кампаний.

...