Оборонні споруди Південно-Східної України та їхня роль у заселенні регіону в XVII–XVIII ст.: історіографія проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ОБОРОННІ СПОРУДИ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ УКРАЇНИ ТА ЇХНЯ РОЛЬ У ЗАСЕЛЕННІ РЕГІОНУ В XVII-XVIII СТ.: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

Спеціальність 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

ЧЕПІГА ГАЛИНА ГЕННАДІЇВНА

ДОНЕЦЬК-2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Задунайський Вадим Васильович, Донецький національний університет, професор кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Романцов Володимир Миколайович, Маріупольський державний університет, завідувач кафедри історичних дисциплін

кандидат історичних наук Стешенко Наталія Леонідівна, Донбаська державна машинобудівна академія, старший викладач кафедри українознавства та гуманітарної освіти

Захист відбудеться « 01 » липня 2011 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 в Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корп., ауд. 38.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий « 31 » травня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

АНОТАЦІЇ

Чепіга Г.Г. Оборонні споруди Південно-Східної України та їхня роль у заселенні регіону в XVII-XVIII ст.: історіографія проблеми. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Донецький національний університет, Донецьк, 2011.

У дисертації вперше досліджується наукова література XVIII - початку ХХІ ст., присвячена висвітленню організації оборонного будівництва та його впливу на заселення Південно-Східної України у XVIІ-XVIII ст. Простежено закономірності нагромадження наукового знання зазначеної тематики, визначено стан вивчення проблеми, основні етапи розвитку історичної думки та внесок історіографії в дослідження проблеми на різних етапах розвитку.

Автором дисертації проаналізовано наявні дослідження з метою встановлення часу будівництва основних оборонних споруд регіону (зокрема острогів Маяцький, Тор, Бахмут, Української та Дніпровської захисних ліній, а також військових поселень на території Слов'яносербії) та оцінки їхньої ролі в заселенні та освоєнні краю. Простежено наявні в науковій літературі розбіжності щодо мети, хронології, особливостей будівництва і використання оборонних споруд Південно-Східної України XVІI-XVIII ст. та їх впливу на формування складу населення.

У дослідженні виокремлено історіографічні традиції та стереотипи вивчення проблеми в історичній літературі XVIII - початку ХХІ ст. та їх відбиття в довідкових та краєзнавчих виданнях, а також накреслено перспективні напрямки подальшої наукової розробки теми та шляхи запобігання помилкам щодо встановлення хронології заснування населених пунктів на теренах Південно-Східної України.

Ключові слова: українська і російська історіографія, Південно-Східна Україна, оборонні споруди, склад населення, татарські напади, колонізація.

Чепига Г.Г. Оборонные сооружения Юго-Восточной Украины и их роль в заселении региона в XVII-XVIII ст.: историография проблемы. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2011.

В диссертации впервые исследована научная литература XVIII - начала ХХІ ст., посвященная организации оборонного строительства и его влияния на заселение Юго-Восточной Украины в XVIІ-XVIII ст. Выявлены закономерности накопления научных знаний по данной теме, определено состояние изученности проблемы, основные этапы развития исторической мысли и вклад историографии в исследование проблемы на различных этапах развития.

Историография изучения оборонных мероприятий российского правительства и их роли в заселении Южной и Восточной Украины в ХVІІ-ХVІІІ ст. условно может быть разделена на досоветский, советский и современный этапы. Историки первого этапа основали большинство направлений исследования данной темы. В советское время продолжалось изучение отдельных её вопросов, однако тематика была достаточно ограниченной. Современный период характеризуется как расширением круга изучаемых вопросов, так и более широким использованием историографических и исторических источников.

Следует отметить значительный вклад в изучение упомянутой проблемы таких историков, как А. А. Скальковский, Филарет (Д. Г. Гумилевский), Д. И. Багалей, В. Д. Юркевич, А. А. Новосельский, В. М. Кабузан, В. П. Загоровский. В наше время плодотворно работают В. А. Пирко, Р. Л. Молдавский, О. Н. Посунько, интерес представляют также работы российских учёных М. Ю. Зенченко, А. И. Папкова, Н.Н. Петрухинцева. Исследования упомянутых авторов характеризуются, в первую очередь, широким использованием архивных источников, что определяет большую ценность их работ для изучаемой темы.

Автором настоящей диссертации проанализированы имеющиеся исследования с целью установления времени строительства основных оборонных сооружений региона (острогов Маяцкого, Тора, Бахмута, Украинской и Днепровской оборонных линий, а также военных поселений на территории Славяносербии) и оценки их роли в заселении и освоении края. Исследованы имеющиеся в научной литературе разногласия по целям, хронологии, особенностям строительства и использования оборонных сооружений Юго-Восточной Украины и их влияния на формирование состава населения.

Установлено, что мнение некоторых авторов об основании поселения Бахмут в 1571 г. не соответствует имеющимся в распоряжении историков документальным данным. В соответствии с источниками, это событие следует отнести к 1701 г. Также безосновательно мнение, существующее в историографии, о том, что Маяцкий и Торский остроги построены в 40-х годах XVIІ ст. Современными исследователями доказан факт их строительства соответственно в 1663 и 1676 годах. Среди историков также нет единого мнения о времени строительства Украинской оборонительной линии. Донецкий учёный В. А. Пирко установил, что она была сооружена в период 1731-1736 гг. Днепропетровскими учёными доказан дискуссионный до этого факт преемственности таких объектов, как Богородичная крепость, Самарский ретраншемент, г. Старая Самара или Самара. По вопросу об оборонном значении и роли в заселении Юго-Восточной Украины Изюмской, Торской, Украинской и Днепровской линий, возведенных для защиты от татарских нападений, автором на основании анализа историографии и выводов современных украинских учёных сделан вывод об их позитивном влиянии и на обороноспособность края, и на динамику колонизации.

В диссертационном исследовании также определены и изучены историографические традиции и стереотипы, влияющие на процесс исследования указанной проблемы, а так же их отображение в справочных и краеведческих изданиях, очерчены перспективные направления дальнейшей научной разработки темы и пути предупреждения фальсификаций по отношению к установлению хронологии основания населенных пунктов на территории Юго-Восточной Украины.

Ключевые слова: украинская и российская историография, Юго-Восточная Украина, оборонные сооружения, состав населения, татарские набеги, колонизация.

Chepiga G.G. The defences of south-east Ukraine and their role in region populating in the XVII-XVIII centuries: the historiographia of the problem. - Manuscript.

The thesis is submitted for a candidate degree of History Science, specialty 07.00.06 - Historiography, Source Studies and Special Historical Disciplines. Donetsk National University, Donetsk, 2011.

In dissertation for the first time the scientific literature of XVIII - the beginning of ХХІ centure devoted to the organization of defences building and its influence on population of south - east Ukraine in XVIІ-XVIII centuries were recearched, the conformities to natural laws of accumulation of scientific knowledges on the theme were observed, the condition of problem study was defermined and the main stages of the historical thought's development on different stages of the development were defined.

The author of the dissertation analysed being investigations with the aim to establish time of the building of the main region defence (fortresses Mayatsky, Tor, Bakhmut, Ukrainion and Dnieper defence lines and also military settlements on the Slavyano-Serbia territory) and values of their role of land populating and mastering.

Being in scientific literature disparities in the aims, in the chronology, in the peculiarities of the building and in using of the defences of south - east Ukraine and their influence on forming population structure were investigated.

In these investigations the historiographical traditions and stereotypes of roblem study in historical literature and their reflection in reference boons were studied and defined. Also the perspective direction of further scientific theme elaboration and the ways of noticing falsification towads establishing of the chronology of founding populated areas on south - east Ukraine territories were outlined.

Key words: ukrainian and russian historiographia, South-east Ukraine, defences, population structure, Tartar raids, colonization

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

оборонний будівництво споруда заселення

Актуальність теми. У процесі розвитку історичної наукової думки в сучасній Україні відбувається розширення фактичної, джерельної бази обраних для дослідження тем, з'являються узагальнювальні праці з різних наукових питань, у з'ясуванні яких є нагальна потреба. Здобутки історичної науки повинні бути відображені в довідкових виданнях, які мають інший, розширений ступінь впливу на історичні уявлення широкого загалу, ніж спеціальні праці. Але так відбувається не завжди. Не достатньо використовують наукові праці місцеві краєзнавчі видання. Вони досі будуються на працях, які можна віднести до історіографічних пам'яток. Така невідповідність довідкової та краєзнавчої літератури науковим здобуткам сучасних історичних досліджень має привернути увагу фахівців заради з'ясування причин цього явища. Одним з дискусійних питань, яке відбиває велику розбіжність поглядів, оцінок, фактологічного наповнення, є визначення ролі оборонних споруд XVII-XVIII ст. у заселенні Південно-Східної України. Цього питання торкалася більшість дослідників, які розглядали процеси заселення Південно-Східної України у відповідний період, але одностайності серед них не було, як не було і комплексного дослідження цієї проблеми. Об'єктивний аналіз наявної літератури з проблеми дає підстави стверджувати, що автори досліджень XIX - початку XXI ст. використовували різні критерії для оцінювання ролі оборонних споруд у заселенні краю і, відповідно, дійшли різних, часом протилежних висновків.

Огляд найбільш важливих досліджень і публікацій джерел з проблеми розгортання оборонних споруд на території Південно-Східної України у XVII-XVIII ст. дає можливість не лише досягнути історичної об'єктивності, але й запобігти помилкам щодо з'ясування хронології заснування тих чи інших населених пунктів, установлення часу будівництва основних оборонних споруд регіону, зокрема острогів Маяцький, Тор, Бахмут, Української та Дніпровської ліній, заснування військових поселень Слов'яносербії.

Нагромаджений фактичний матеріал з вивчення проблеми та сучасні наукові розробки потребують систематизації й узагальнення, що може бути досягнуто в процесі історіографічного дослідження.

Все вищезазначене засвідчує необхідність аналізу історіографії проблеми з позицій сучасної методології, що дозволить подати об'єктивну картину процесу вивчення історії будівництва оборонних споруд на території Південно-Східної України та їхньої ролі в залюдненні регіону в зазначений період, а також сприятиме визначенню напрямків подальшого вивчення проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до науково-дослідної теми кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету «Актуальні проблеми історіографії та джерелознавства історії України» (номер державної реєстрації - 0110U000190).

Об'єктом дослідження є наукова література XVIII - початку ХХІ ст., присвячена організації оборонного будівництва та його впливу на заселення Південно-Східної України у XVIІ-XVIII ст.

Предметом дослідження є закономірності нагромадження наукового знання щодо оборонних споруд у Південно-Східній Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст. та їх впливу на заселення регіону.

Метою дослідження є критичний аналіз праць дослідників XVIII - початку ХХІ ст., присвячених історії виникнення та визначення ролі оборонних споруд XVІI-XVIII ст. у заселенні Південно-Східної України.

Меті підпорядковані такі дослідницькі завдання:

- визначити стан вивчення історії організації оборонного будівництва та його впливу на заселення Південно-Східної України у XVIІ-XVIII ст., основні етапи розвитку історичної думки і оцінити внесок історіографії в дослідження проблеми на різних етапах розвитку;

- дослідити процес залучення істориками джерел для вирішення проблеми впливу будівництва оборонних споруд Південно-Східної України на стан її заселення у випадках розбіжності висновків;

- проаналізувати наявні дослідження з метою встановлення найбільш аргументованих поглядів щодо часу будівництва основних оборонних споруд регіону (зокрема острогів Маяцький, Тор, Бахмут, Української та Дніпровської захисних ліній, а також військових поселень на території Слов'яносербії) та оцінки їхньої ролі в заселенні та освоєнні краю;

- простежити наявні в науковій літературі розбіжності щодо мети, хронології, особливостей будівництва й використання оборонних споруд Південно-Східної України XVІI-XVIII ст. та їх впливу на формування складу населення, спростувати хибні твердження щодо часу заснування ряду населених пунктів регіону;

- виокремити історіографічні традиції та стереотипи вивчення проблеми в історичній літературі XVIII - початку ХХІ ст. та простежити їх відбиття в довідкових та краєзнавчих виданнях;

- окреслити перспективні напрямки подальшої наукової розробки теми та шляхи запобігання фальсифікаціям навколо хронології заснування населених пунктів на теренах Південно-Східної України.

Хронологічні межі роботи мають історіографічний та історичний вимір. Хронологічні межі в історіографічному контексті включають XVIII - початок ХХІ ст. В історичному відношенні часові межі охоплюють XVІI-XVIII ст., тобто від часу появи перших оборонних споруд у Середньому Подінців'ї та формування передумов широкого розгортання колонізаційних процесів і оборонного будівництва на означеній території до завершення військово-фортифікаційного будівництва у зазначеному регіоні (у зв'язку із стабілізацією політичного становища на Півдні Російської імперії внаслідок приєднання Криму), що спричинило припинення зведення оборонних споруд в означеному регіоні та позначилось на процесі заселення.

Географічні межі дослідження історіографії охоплюють розвідки, що виконані в Україні та у наукових центрах Росії; в історичному контексті вони охоплюють територію Донецької, західної частини Луганської, півдня Харківської, Лівобережної частини Дніпропетровської та Запорізької областей у XVІI-XVIII ст., де протягом означеного періоду розгортались колонізаційні процеси та оборонне будівництво.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що автором проведено узагальнююче дослідження української і російської історіографії щодо історії будівництва оборонних споруд на території Південно-Східної України та їхньої ролі в залюдненні регіону в XVII-XVIII ст. Оцінено внесок А.О.Скальковського, Я.П.Новицького, Д.І.Багалія, М.С.Грушевського, Філарета (Д.Г.Гумілевського), В.Д.Юркевича та ін. Вивчено та проаналізовано не лише факти, але й висвітлено основні історіографічні тенденції та традиції, що з'явились в українській і російській історіографії протягом XVIII-ХІХ ст., обставини, що були причиною їх формування та подальший вплив на історіографію радянського часу та сучасності. Вперше висвітлено процес їх впливу на формування сучасних довідкових та краєзнавчих видань; визначено причини формування хибних стереотипів щодо окремих питань теми, проаналізовані наявні дослідження та встановлені найбільше аргументовані погляди на час будівництва основних оборонних споруд регіону (острогів Маяцький, Тор, Бахмут, Української та Дніпровської захисних ліній, а також військових поселень на території Слов'яносербії), визначено шляхи запобігання подальшому поширенню хибних думок навколо хронології заснування населених пунктів України.

Практичне значення дисертаційної роботи визначається можливістю використання її результатів у підготовці узагальнювальних праць з історії України, спецкурсів з питань локальних досліджень та історії Південно-Східної України, курсу історіографії України для вищих навчальних закладів

Особистий внесок автора у розробку проблеми полягає в тому, що шляхом комплексного історіографічного аналізу узагальнено науковий доробок дореволюційних авторів, радянських науковців, сучасних вітчизняних та російських дослідників з проблеми визначення ролі оборонних споруд XVІI-XVIII ст. у заселенні Південно-Східної України, також досліджено закономірності нагромадження наукового знання щодо оборонних споруд у Південно-Східній Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст. та їх впливу на заселення регіону.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації знайшли відображення у доповідях на ХХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 2008), ХХV Міжнародній науково-практичній конференції «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 2009), Міжнародній науковій конференції «Історія Степової України ХVІІ - початку ХХ століття» (Запоріжжя, 2009), 64-й Міжнародній науковій конференції «Каразінські читання» (Харків, 2011), «Науковій конференції професорсько-викладацького складу, наукових співробітників і аспірантів Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2009-1010 рр.» (Донецьк, 2011). Матеріали дисертаційного дослідження та отримані висновки використовуються автором у викладацькій діяльності. Учні під керівництвом автора дослідження щорічно беруть участь у роботі Всеукраїнських відкритих краєзнавчих конференцій учнівської молоді «Південно-Східна Україна: зі стародавності у ХХІ сторіччя». Результати дослідження, отримані автором дисертації, були обговорені на засіданні кафедри історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 робіт, з яких 6 розміщені у фахових виданнях.

Структура дисертаційного дослідження. Структура дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 248 стор., з яких на основний текст припадає 180 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, мета й завдання, вказано на наукову новизну і практичне значення дисертації, рівень апробації та структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Стан вивчення, джерельна основа та методологічні засади дослідження» розглянуто історіографічний доробок теми, охарактеризовано використані джерела, визначено теоретико-методологічні засади дослідження. З'ясовано, що історіографічне дослідження теми оборонного будівництва та його ролі в заселенні Південно-Східної України в XVII-XVIII ст. не було предметом спеціальних науково-історичних досліджень, так само не висвітлена повною мірою її історіографія.

Окремі питання, пов'язані з цією темою, розглядались у роботах з історії Східної та Південної України, спеціальних працях із заселення й будівництва оборонних споруд, вони висвітлювались також у довідкових та краєзнавчих виданнях, присвячених історії окремих регіонів, міст і сіл України. В історії їх вивчення виділяються три періода: дореволюційний, радянський та сучасний.

У другій половині XІХ ст. склались передумови для започаткування історіографічного напрямку досліджень. Вперше аналіз доробку попередників з теми заселення та військового будівництва на території Слобідської України зроблено Д. І. Багалієм. Його праця містить докладний історіографічний нарис. Змістовним історіографічним нарисом у довоєнний період є дослідження В. Д. Юркевича.

Значний внесок у вивчення історіографії проблеми заселення Південної України було зроблено О. І. Дружиніною. У монографіях дослідниця охарактеризувала праці вітчизняних та зарубіжних авторів, які висвітлювали історію російсько-татарських та російсько-турецьких відносин.

Послідовником Д. І. Багалія в дослідженні історії Слобідської України є харківський науковець А. Г. Слюсарський. У передмові до праці «Социально-экономическое развитие Слобожанщины XVII-ХVІІІ вв.» автором зроблений докладний історіографічний огляд доробку науковців щодо різних питань соціально-економічного розвитку.

Б. Г. Галкович проаналізував та порівняв картографічні джерела і визначив їхню інформаційну цінність.

Найбільшим доробком радянських дослідників у вивченні питань заселення Півдня України стала монографія В. М. Кабузана. В історіографічному нарисі докладно охарактеризований внесок у вивчення проблеми дослідників дорадянського та радянського періодів.

Заслуговує на увагу історіографічна розвідка Г. К. Швидько. Вона відзначила, що дані, отримані радянськими дослідниками про зростання міського населення уривчасті, мають різні одиниці виміру, хронологічні періоди, територіальні межі.

Тему оборонного будівництва XVII ст. у зв'язку із заселенням послідовно досліджував В. П. Загоровський. Він розглянув історію спорудження укріплених ліній. Його праці містять змістовні історіографічні нариси та характеристику джерел. Автор повідомляє не тільки про місцезнаходження та види використаних документів, але й про обставини їх появи, особливості користування ними в давнину, тобто аналізує їх у джерелознавчому аспекті.

Умови виникнення й розвитку міст детально розглядає В. І. Тимофеєнко. Він особливо відзначає праці О. І. Дружиніної, яка виявила основні містоутворювальні фактори, характер зв'язків міст із сільськими поселеннями.

Першою спробою узагальнити досягнення істориків у вивченні заселення Південно-Східної України була зроблена В. О. Пірком у вступі до праці «Северное Приазовье в XVI-XVIII вв.» Дослідник підбив підсумки вивчення теми за періодами. Висновок автора полягає в тому, що методологічні вади не дозволили дореволюційним авторам задовільно висвітлити питання заселення та господарського освоєння краю. У радянський період значний внесок у вивчення проблеми завдяки залученню джерел зробили А. А. Новосельський, А. В. Чернов, В. П. Загоровський, В. М. Кабузан. Вони дослідили динаміку заселення краю, показали умови й наслідки боротьби з татарами. Але, як підкреслив В. О. Пірко, етапи заселення, умови життя, побуту, процес господарського освоєння висвітлено не було. Відповідно не було приділено уваги достатньою мірою й оборонним зусиллям переселенців та Російського уряду.

Для історіографії сучасного періоду є характерним розширення кола досліджуваної тематики. Більше уваги приділяється авторами спеціальних праць історії вивчення проблем, з'являються історіографічні праці.

Зокрема В. О. Пірко продовжує приділяти увагу історіографічним питанням. Так, історіографічний нарис дослідника містить збірка «Джерела до історії населених пунктів Донеччини ХVІ-ХVШ ст.», де укладач висвітлив історію дослідження деяких дискусійних питань. У нарисі він звернув увагу на дискусію навколо дати появи міста Артемівська Донецької області, часу заснування м. Маріуполя, м. Донецька.

Оборонні споруди межиріччя Дніпра і Сіверського Дінця стали предметом дослідження В.О. Пірка у монографії «Оборонні споруди в межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця (історичний нарис з уривками джерел і планами споруд за другу половину ХVІІ-ХVШ ст.)», що вийшла друком у 2007 р.. Автор подає розгорнуту картину вивчення питань попередниками, історіографію історії Української лінії, а також зауважує, що поза увагою дослідників залишилась Дніпровська лінія. Довідники з цих питань не дають правдивої інформації.

Безпосередньо історії Нової Сербії та Слов'яносербії присвячена монографія О. М. Посунько. Висновок дослідниці полягає в тому, що в літературі 60-90-х рр. ХХ ст. зберігається історіографічна традиція, за якою історія Нової Сербії та Слов'яносербії розглядалася лише у зв'язку з іншими важливими проблемами, як то: освоєння земель Південної України, історія Запорозької Січі.

Історіографію досліджень Дніпровської лінії було продовжено в монографії Р. Л. Молдавського. Автор зазначив, що історіографічна традиція дослідження історії Дніпровської лінії бере початок з 40-х рр. ХІХ ст., завжди в контексті дослідження соціально-економічної історії Південної України, історії запорозького козацтва, історії фортифікаційного мистецтва або історії російсько-турецьких війн. Тому історіографічна традиція вивчення Дніпровської лінії - не зміна концепцій чи напрямків дослідження, а процес накопичення даних та спроби обробки актуалізованих джерел.

Г. Г. Шпитальов у контексті теми свого дослідження торкається ефективності запорозької сторожової служби в прикордонні та доцільності укріплених ліній.

У колективній монографії «Палімпсест. Коріння міста: поселення ХVІІ-ХVІІІ століть в історії Дніпропетровська» підбито підсумки багаторічних досліджень і дискусій щодо розташування на місцевості міст Старої Самарі, Самарі, Богородицька, Новоселиці. Історіографічний нарис присвячений розгляду різних точок зору на дату заснування м. Катеринослава і на доцільність установлення дати «народження» міста за урочистою подією або від якогось юридичного акту.

Суто історіографії заселення України присвячена спеціальна праця Н.Л. Стешенко. Дослідницею опрацьований великий комплекс історіографічних джерел заданої проблематики.

Змістовні історіографічні нариси містять дисертаційні дослідження, що стосуються як питань заселення, так і військової історії. Це праці Д.В. Журавльова, О. А. Репана, І. Ю. Бровченко.

Для нашого дослідження мають значення історіографічні нариси в працях російських дослідників М. Ю. Зенченко та А. І. Папкова. Перший автор подав не стільки історію дослідження питання, скільки аналіз концепцій, що стосуються колонізації «Дикого поля». А. І. Папков дослідив особливості взаємин прикордонного (порубіжного) населення Московської держави та Речі Посполитої в кінці ХVІ - першій половині ХVІІ ст. і характер колонізаційних процесів, що проходили на порубіжних землях. Відповідно він приділив увагу аналізу праць дореволюційних авторів, зазначивши, що в радянський час згадана тема майже не досліджувалась.

Таким чином, тема оборонного будівництва та його ролі у заселенні Південно-Східної України в XVII-XVIII ст. не була предметом спеціальних науково-історичних досліджень, так само не висвітлена повною мірою її історіографія. Комплексний підхід до вивчення усіх складових цієї теми (історіографії досліджень впливу оборонних споруд на заселення Середнього Подінцв'я в XVII та XVIII ст., околиць Української лінії, значення Дніпровської лінії) повинен поєднувати історіографію заселення, військової історії, заснування міст та деякі інші питання. Відсутність спеціальних історіографічних досліджень з теми обумовлена розпорошеністю необхідних даних у працях, що належать до різних напрямків історичного дослідження. Тому ряд питань про роль оборонних споруд у заселенні краю досі мають дискусійний характер і в цілому майже не досліджені.

Характеристика джерел. Досягнення поставленої мети та виконання дослідницьких завдань передбачає залучення історіографічних та історичних джерел. Їх добір зумовлений змістом досліджуваної тематики, яка стосується і процесів заселення, і оборонних заходів російського уряду на території Південно-Східної України в XVII-XVIII ст. Тому доцільно використати наукові праці військової тематики, дослідження з питань процесу колонізації, соціально-економічного розвитку. Особливу увагу приділено розвідкам тих авторів, які залучили різні за характером дані та логічно поєднали всі ланки проблеми, отримавши аргументовані висновки.

Основними джерелами є, перш за все, різні за характером та жанрами праці науковців, у яких відображено погляди українських та російських дослідників на роль оборонних споруд у заселенні Південно-Східної України, що вплинули на формування історіографічних традицій та подальший процес розвитку історичної думки. Другу групу джерел складають опубліковані історичні джерела, які містять фактичний матеріал з питань залюднення й освоєння регіону в XVIІ-XVIІІ ст.

Серед джерел першої групи виділяються декілька видів, передусім твори історичної тематики, у яких відображений суб'єктивний погляд на влаштування російським урядом тих чи інших оборонних споруд. Це козацькі літописи та «Історія Русів».

Починаючи з ХІХ ст., важливими для дослідження проблеми є узагальнювальні праці Д. М. Бантиш-Каменського, С. М. Соловйова, М. С. Грушевського, Д. І. Багалія. Монографічні дослідження, наукові статті та розвідки, тези, матеріали виступів науковців, присвячені безпосередньо будівництву оборонних споруд та заселенню регіону в XVIІ-XVIII ст. - численний вид історіографічних джерел, саме вони становлять найбільшу вагу для вивчення проблеми.

Для з'ясування результатів оборонних та колонізаційних зусиль Російської імперії в Північному Причорномор'ї останньої чверті XVIІІ ст. мають велике значення дослідження А. О. Скальковського, О. І. Дружиніної, В. М. Кабузана, В. О. Пірка. А. О. Скальковський започаткував наукове вивчення історії Південної України, опанувавши велику кількість джерел державного походження. Відзначимо праці: «Хронологическое обозрение истории Новороссийского края» та «Опыт статистического описания Новороссийского края», видані протягом 1836-1838 рр. і в 1850-1853 рр. відповідно. Н. Д. Полонська-Василенко вперше представила цілісну картину заселення і колонізації Південної України в 1710-1770-х рр. Найбільшим доробком у вивченні питань заселення Півдня України стала монографія В.М. Кабузана, який опрацював велику кількість статистичних джерел. Монографія стала підсумком багаторічних досліджень автора з історії заселення території Новоросії у XVIIІ ст.

У монографії «Заселення Степової України в XVI-XVIII ст.» донецького дослідника В.О. Пірка продовжено та розширено тему заселення краю, схарактеризовано причини, які сприяли або гальмували його. Автор фактично склав загальну картину заселення Півдня України.

Важливе місце відіграють спеціальні дослідження з питань іноземної колонізації (Г. Г. Писаревський, В. Ф. Шишмарьов, В. І. Мільчев, О. М. Посунько).

Політичне становище в степовому прикордонні, складні взаємини осілого населення з Кримським ханством та кочовими народами Північного Причорномор'я в першій половині XVII ст. глибоко висвітлює А. А. Новосєльський, взаємини серед окремих груп прикордонного населення, особливості його воєнізованого життя охарактеризовані в розвідках В. Д. Юркевича, І.С.Стороженка, сучасних російських дослідників М. Ю. Зенченко та А. І. Папкова, військові події на теренах Південної України вивчали О. М. Апанович, О. А. Репан, Г. Г. Шпитальов.

Особливості питання оборонного будівництва першої половини XVIIІ ст. і процеси заселення відповідних територій Південної України розглядає А. К. Баіов. Ф. Ф. Ласковський досліджує оборонні об'єкти Півдня України з боку військово-інженерного мистецтва і дає власну оцінку їх ефективності. Багато даних про функціонування Дніпровської лінії фортець містить праця Я.П. Новицького. Оборонне будівництво на теренах Південної та Східної України стало предметом досліджень В.П. Загоровського, В.О. Пірка, Р.Л. Молдавського. Визначне місце належить і колективним працям узагальнювального характеру.

Джерельну базу дослідження доповнюють опубліковані історичні джерела, які містять фактичний матеріал з питань залюднення і освоєння регіону в XVIІ-XVIІІ ст. Це законодавчі акти, діловодні документи органів державної влади, реляції державних службовців та дипломатів, спогади, щоденники мандрівників. Аналіз використання цих історичних джерел українськими та російськими дослідниками дозволяє з'ясувати науковий рівень їхніх праць. Вагоме значення мають праці, що містять цитування архівних документів та їх широке залучення. Слід відмітити нарис І. Бєляєва, вагоме значення мають також праці церковних істориків Філарета (Д. Гумілевського) та Гавриїла (В. Ф. Розанова).

Таким чином, опрацьована джерельна база є репрезентативною і дозволяє вирішити поставлені завдання.

Методологічною основою дисертаційного дослідження стали загальнонаукові принципи історизму, системності, всебічності, об'єктивності, що дозволило здійснити необхідний науковий аналіз обраної теми в цілому, а також окремих її аспектів. Відповідно поява тих чи інших досліджень з історії оборонного будівництва та заснування поселень розглядалася у зв'язку з попередніми надбаннями науки, з урахуванням творчого доробку та критичного аналізу робіт попередників, було зосереджено увагу на з'ясуванні ступеня самостійності висновків різних авторів, залучення ними при цьому документальних джерел чи користування даними історіографічної традиції.

Загальнонаукові принципи дозволили проаналізувати історіографічний процес як єдине ціле, з урахуванням співіснування об'єктивного та суб'єктивного, класифікувати історіографічну спадщину представників дорадянської, радянської та пострадянської історіографії. Поєднання згаданих методологічних принципів із загальнонауковими методами сприяло отриманню обґрунтованих висновків дисертаційного дослідження. Це такі методи як: описовий, аналіз, синтез, логічні методи, аналогія, абстрагування, узагальнення.

Вирішення поставлених нами окремих завдань стало можливим завдяки спеціальним історичним методам, зокрема історико-порівняльному, проблемно-хронологічному, історико-генетичному, історико-системному, діахронному.

У другому розділі «Оборонні споруди XVІІ ст. та заселення Південно-Східної України в працях істориків» досліджено історіографію вивчення передумов великої хвилі переселення українців на територію Слобідської України та будівництва опорних пунктів російської урядової колонізації.

Історіографічна традиція дослідження історії заселення Південно-Східної України передбачає визначення передумов розгортання колонізаційних процесів та оборонного будівництва на означеній території.

Дослідники Д. І. Багалій, В. Д. Юркевич, В. П. Загоровський, В. О. Пірко та ін. показали, що в лісостеповій зоні Південно-Східної України в першій половині XVII ст. почали складатися передумови для її заселення. Вони відзначили, що на початку зазначеного періоду помітний вплив у регіоні мала Російська держава, що відбилося в заснуванні військового форпосту Цареборисова. На думку більшості дослідників і за документальними джерелами, Цареборисів було засновано в 1599 р. Інша точка зору (1600) не відповідає науковим та документальним даним. Дослідники вказували також на велике значення, яке надавалося урядом новому місту.

Унаслідок смути стратегічну ініціативу Російській державі в Подінців'ї не вдалося втримати і в прикордонній зоні простежується посилення впливу Речі Посполитої. Однак зазначені місця більшою мірою стали притулком вільного козацтва, що затримало час появи міцної осілості. Джерела його формування дослідив В. Д. Юркевич. Воно походило з Лівобережної прикордонної частини України або з Запоріжжя. В працях В. П. Загоровського, В. О. Пірка доведено, що невеликі острожки на р.Тор та Маяцькому озері, які були поставлені російськими служилими людьми у 1645-1646 рр. з тимчасовою залогою для спостереження за бродами, не втримались і були зруйновані.

У дисертації підкреслено, що дослідження опорних пунктів російської урядової колонізації ІІ половини ХVІІ ст. було предметом зацікавлення багатьох науковців. Переважна більшість дослідників (М. Костомаров, М. С. Грушевський, В. Д. Юркевич, І. С. Стороженко та ін.) вважає найпотужнішим чинником, що спричинив хвилю українського переселення, поразку українського війська під Берестечком та її наслідки. Наведені різними поколіннями дослідників у працях та публікаціях документів дані, дають можливість зробити конкретні висновки про час заселення, соціальний, національний склад, чисельність перших поселенців, умови життя, які впливали на означені речі. Відповідно, у цей період характерним для краю є поєднання колонізації з опорою на міста та стихійної, уходницької колонізації, тобто збереження традиційних занять населення на давніх чи нових уходах. Процес заселення Середнього Подінців'я в XVII ст. ґрунтовно висвітлений у працях В. О. Пірка.

В. Д. Юркевич переконливо показав, що російський уряд слідкував за станом заселеності прикордонних міст і підтримував його адміністративним шляхом у разі запустіння. Там, де українська колонізація була міцною, а стратегічне положення покращувалось, російські залоги зникали. Російські служиві люди були переведені на нові місця з Маяків, Тору і з Цареборисова в середині XVIII ст. Таким чином, варто підтримати тезу Д. І. Багалія про поєднання в Подінців'ї урядової московської та народної української колонізації, а також думку М. С. Грушевського про їх взаємну підтримку в справі опанування степу. Слід також зауважити, що до 50-х рр. XVII ст. розгорталася і російська народна колонізація, яка була припинена посиленням кріпацтва (В. П. Загоровський, Я. С. Водарський). Як показано в працях Д. І. Яворницького та сучасних дніпропетровських дослідників, відбулися спроби колонізувати територію Посамар'я за допомогою будівництва ряду фортець, інших типів оборонних споруд з використанням російських зведенців для оселення в них. Однак таке оселення в нових містах-фортецях в означений період виявилося неможливим, незважаючи на згадані зусилля уряду та зацікавленість гетьманської адміністрації. Певна роль у протидії цим планам належала не тільки татарам, але й Запоріжжю.

Вивчення наявної наукової літератури зазначеної тематики показало, що, на думку більшості дослідників, осіла колонізація втрималась там, де обороноздатності приділялось найбільше уваги. Будівництво оборонних споруд проходило з ініціативи й за участю місцевого населення, яке добре усвідомлювало життєву їх необхідність. Найбільший внесок у вивчення проблем визначення передумов заселення Південно-Східної України, розбудови оборонних споруд XVII ст. та їх зв'язок з колонізацією краю було зроблено в дослідженнях другої половини ХІХ ст., частково в довоєнний період, значно розвинуто в 60-70-і рр. ХХ ст. та в сучасний період завдяки комплексним дослідженням і опрацюванню архівних джерел.

Третій розділ «Підсумки наукового вивчення фортифікаційних споруд першої половини XVІІІ ст.» висвітлює вивчення істориками оборонного будівництва та його впливу на динаміку колонізації на всьому просторі лісостепового прикордоння - від Сіверського Дінця до Дніпра.

Розбудова оборонних споруд у Середньому Подінців'ї та стан заселення регіону в першій половині XVIII ст. у працях дослідників отримали фрагментарне висвітлення. У цілому істориками з'ясовано, що в першій половині ХVІІІ ст. територія Середнього Подінців'я була прикордонним укріпленим районом, який складався з ряду фортець: Бахмут, Тор, Маяцьк, Райгородок, Ізюм, також певну роль ще відігравав Цареборисів. Указаний район входив до складу Ізюмського полку і знаходився під його охороною. Також у цих місцях розміщувалися російські військові залоги, переважно з першопоселенців - зведенців. Незважаючи на майже щорічні напади татар та часом і запорожців на Слобідську Україну, суцільну лінію укріплень, яка б захистила Бахмут та інші міста, за даними В. І. Тимофієнка, В. О. Пірка, Р. Л. Молдавського, так і не було збудовано. Це послабило оборонні заходи в цьому районі й не сприяло переселенському руху. Міські фортеці добудовувалися та модифікувалися. Так, Бахмутська фортеця отримала в 1710 р. бастіонні укріплення, пізніше й Тор був укріплений таким чином. Ізюм і Бахмут мали велике стратегічне значення як південні форпости російських військ під час російсько-турецької війни. Усі відомості про чисельність населення вказаних міст показують його різке зменшення внаслідок ускладнення воєнно-політичного становища на південному кордоні після 1711 р., епідемій хвороб та неврожаю. Аналіз історіографії питання показав, що лише після закінчення війни та переходу запорожців до складу Російської імперії, тобто політичної стабілізації, кількість населення починає зростати. Фортеці допомогли втримати вже існуючі осілі поселення в особливо важкий для них час. Для запорожців оборонні споруди у вигляді суцільних ліній мали значення кордонів, де закінчувалась зона їхнього впливу.

Незважаючи на тривалу історіографічну традицію вивчення історії заснування й укріплення м. Бахмут та заселення Бахмутського повіту, це питання залишається дискусійним до сьогодні. Хибна історіографічна традиція, відповідно до якої відлік історії Бахмутського поселення починається з 1571 р., була започаткована в ХІХ ст. і підтримувалась рядом науковців упродовж усього досліджуваного періоду. Причиною цього стало некритичне використання історіографічних джерел інформації. Уникли помилки ті дослідники, які використали для з'ясування цього питання публікації документальних історичних джерел. За ними, постійне солеваріння на Бахмуті почалось у 1701 р. і туди ж почали переходити жителі з Тору та інших міст. Улітку 1703 р. було збудовано Бахмутську фортецю Ізюмського полку. Динаміка заселення Бахмутського повіту докладно висвітлена В. М. Кабузаном, але в цілому, у визначенні стану заселеності цієї території, обставин, що на нього впливали, умов життя населення існують значні прогалини внаслідок недостатньої джерельної бази. Недостатньо вивчені також зовнішньополітичні та етнічні чинники, що мали місце в 1709-1734 р. у Середньому Подінців'ї.

Українська лінія як об'єкт дослідження спричинила чи не найбільше суперечок в історіографії. Деякі дискусійні питання щодо будівництва і функціонування Української лінії на сьогодні вирішені. Довжина споруди, кількість фортець, їх назви та порядок розташування, дати будівництва фортець та усієї споруди в цілому визначені за допомогою архівних даних зусиллями декількох поколінь учених. Особливо велике значення мають результати досліджень Ф. Ф. Ласковського, Д. І. Багалія, В. М. Кабузана, В. О. Пірка, визначною подією є колективне видання дніпропетровських авторів «Палімпсест…». В. О. Пірку належить також короткий історіографічний огляд теми, де він показав невирішеність багатьох питань з історії Української лінії. Дослідження більшості науковців, архівні дані, що ними наведені, свідчать на користь позитивної оцінки спорудження Української лінії для заселення Південно-Східної України.

Порівнюючи за допомогою історіографічних та історичних джерел динаміку заселення території на просторі між рр. Сіверським Дінцем та Дніпром у зазначений період, треба відзначити велику різницю між інтенсивністю колонізаційного руху на прикордонні території Гетьманщини після будівництва Української лінії і заселеністю території між містами Ізюмом та Бахмутом у ті ж роки. Порівняння буде не на користь останньої. Пропонована Б. Мініхом лінія в цьому районі так і не була збудована. Татарські наїзди першої третини XVIII ст. суттєво зменшили колонізаційну спроможність Слобідської України. Цією обставиною скористалась запорозька колонізація 40-х років, що викликало в подальшому земельну боротьбу між ними.

У четвертому розділі «Дослідження оборонних заходів другої половини XVІІІ ст. у Південно-Східній Україні» розглядається історія та результати вивчення дослідниками влаштування слов'яносербських військових поселень на території Східної України та спорудження Дніпровської лінії фортець у Південній Україні.

У науковій літературі створення та існування Слов'яносербії у 1753-1764 рр. показане ще одним кроком уряду Російської імперії в напрямку військово-політичного та господарського освоєння Південно-Східної України.

Історія іноземної колонізації була предметом дослідження істориків усіх періодів. Рядом дослідників (Н. Попов, А. О. Пісаревський, Є. О. Загоровський, Н. Д. Полонська-Василенко, В. О. Пірко, В. І. Подов, О. М. Посунько) було з'ясовано як причини самої колонізації, так і подальшої нечисленності колоністів. Лише деякі з дослідників приділили увагу окремо Слов'яносербії. Історію останньої було висвітлено в пострадянський час, завдяки залученню архівних даних. Великий внесок зробили в її вивчення В. О. Пірко, В. І. Подов, О. М. Посунько. Сучасні дослідники переконливо доводять, що вона мала позитивне значення у господарському розвитку краю та його обороноздатності. Критичне ставлення до неї було запозичене з російських державних документів, де були обґрунтовані причини для скасування автономії, та зі спогадів сербського офіцера С. Пишчевича, який описав власні героїчні зусилля з влаштування на новому місці, але критично відгукнувся про іншу партію колоністів. Цю не досить аргументовану традицію підтримали Д. І. Багалій, Н. Д. Полонська-Василенко, вона ж продовжує відбиватись у довідкових та краєзнавчих виданнях.

Історія спорудження Дніпровської лінії знайшла відображення в історіографії усіх періодів. Про неї згадує більшість дослідників, які вивчають історію Південної України та ведення воєнних дій на її території. У дорадянський період найбільший внесок в її дослідження зробив Я. П. Новицький, який подав велику кількість фактичного матеріалу щодо будівництва фортець, розташування військових команд, командування та ін. У радянський час Дніпровська лінія не була предметом окремих досліджень, а лише побіжно згадувалась в розвідках Д. І. Багалія, Н.Д. Полонської-Василенко, О.І. Дружиніної, В. І. Тимофієнко, В. М. Кабузана. У новітній час вона стала предметом дослідження в праці Р. Л. Молдавського, окремі питання докладно розглянуто у статтях А. В. Бойка, В. О. Пірка, тому можна констатувати пожвавлення інтересу до її історії на базі залучення нових архівних документів та розширення тематики її вивчення.

Історія дослідження оборонних споруд другої половини XVIII ст. на території Південно-Східної України бере початок з ХІХ ст., коли вона вперше була висвітлена у дослідженнях А. О. Скальковського. Радянські дослідники другої половини ХХ ст. вивчали їх в контексті історії всієї Південної України та Новоросії. Сучасний етап відзначився як поглибленим вивченням досліджуваних об'єктів, так і появою узагальнюваних праць, де було розглянуто оборонне значення та вплив на колонізаційні процеси оборонних споруд російського уряду в масштабі всього регіону Південно-Східної України.

Вивчення історіографії проблеми ролі оборонних споруд Південно-Східної України в заселенні регіону в XVII-XVIII ст. показало, з одного боку, існування протягом XVIII-початку ХХІ ст. наявність певних історіографічних традицій, що має позитивне значення для розвитку історичного знання. З іншого боку, наступним поколінням істориків та просто зацікавленим людям передаються як цінні надбання минулого, так і те, що потребує перегляду. У нашому дослідженні проведений аналіз причин та наслідків обох зазначених тенденцій.

ВИСНОВКИ

Історіографію вивчення оборонних заходів Російського уряду та їх впливу на заселення Південно-Східної України в ХVІІ-ХVІІІ ст. протягом усього досліджуваного часу (ХVІІІ-ХХІ ст.) доцільно розподілити на дорадянський, радянський та сучасний періоди. Історики першого періоду започаткували вивчення більшості питань, що стосуються цієї теми. У радянський час традицію їх дослідження було продовжено, але за досить обмеженою тематикою. Сучасний період позначився розширенням досліджуваної тематики та залученням нових архівних джерел. Вивчені праці становлять частку єдиного процесу накопичення історичних знань.

Залучення істориками архівних джерел уможливило вирішити проблему впливу будівництва оборонних споруд Південно-Східної України на стан її заселення. Особливо великий науковий внесок у дослідження цієї проблеми в різні часи було зроблено А. О. Скальковським, Філаретом (Д. Г. Гумілевським), Д. І. Багалієм, В. Д. Юркевичем, А. А. Новосєльським, В. М. Кабузаном, В. П. Загоровським. У наш час плідно працюють українські науковці В. О. Пірко, Р. Л. Молдавський, О. М. Посунько та ін., з'являються цікаві праці російських дослідників, зокрема М. Ю. Зенченко, О. І. Папкова, М. М. Петрухінцева. Зауважимо, що усі згадані історики побудували дослідження на ґрунтовній джерельній базі, що зумовило велике значення їх робіт в історіографії.

Сучасними дослідниками з'ясовано багато питань щодо процесу будівництва оборонних споруд, їх ролі в заселенні Слобідської та Степової України. Так, на сьогодні результатом історіографічної помилки можна вважати уявлення про дату заснування міста Бахмут у 1571 р., точно встановлені дати заснувань міст Маяцька, Слов'янська (Тора), Райгородка відповідно у 1663, 1676, 1684 рр., обставини їх заселення та будівництва Торської лінії, вирішені також деякі інші дискусійні питання.

Розбіжність поглядів дослідників на хронологію, доцільність спорудження, ефективність функціонування суцільних укріплених ліній взагалі і зокрема на українських землях відбилась на змісті довідкової та краєзнавчої літератури. Часто ці видання у свою чергу ставали джерелом для досліджень пізнішого часу, що не завжди було виправданим. Неперевірені або недостатньо досліджені факти потрапляють з видання у видання.