Польське студентство в культурному і суспільно-політичному житті правобережної України (1793-1833 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

УДК 94(477) “1793/1833”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Польське студентство в культурному і суспільно-політичному житті правобережної України (1793?1833 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Гладченко Таїсія Борисівна

Черкаси - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії та етнології України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Масненко Віталій Васильович, Черкаський національний університетімені Богдана Хмельницького,завідувач кафедри історії та етнології України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Орлик Василь Михайлович,Кіровоградський національний технічний університет, завідувач кафедри гуманітарних наук та документознавства

кандидат історичних наук, доцент Кривошея Ігор Іванович, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, доцент кафедри історії України

Захист відбудеться „ 26” січня 2011 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий „24” грудня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, доцент Корновенко С. В.

польський студентство молодь україна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку української державності активізував вивчення проблем, результати яких можна використати в державотворчій практиці. Насамперед це стосується тем, присвячених взаємодії влади і різних соціальних та етнічних груп. Важливою складовою частиною нашого суспільства є молодь, зокрема студентство, діяльність якого часто становить дієвий чинник суспільно-політичних змін. Студентська молодь як соціально-демографічна група має визначений суспільний статус, для якого, внаслідок обмеження роками навчання, характерна значна мінливість і нестабільність. Однак у переломні моменти та при значній політизації суспільства саме студентство є тією суспільною групою, на прикладі якої найкраще простежуються дух епохи, поява тенденцій до змін.

У такому контексті значний науковий інтерес викликає історія України кінця XVIII - першої третини ХІХ ст., оскільки після ліквідації Речі Посполитої поляки Правобережної України розгорнули послідовну боротьбу проти русифікаторської політики царської влади. Впродовж окресленого періоду відстоювання національних інтересів в усіх галузях життя було змістом польського суспільно-політичного руху, потужним імпульсом у справі захисту національної культури, мови, традицій, релігії.

Актуальність порушеної теми зумовлена потребою об'єктивного відтворення особливостей формування студентства, переосмислення його ролі та значення у суспільно-політичному житті України. У сучасних умовах становлення національної самосвідомості та активізації інтересу до історичної спадщини, автентичне відтворення перебігу просвітницьких заходів, які проводилися в середовищі польського студентства на початку ХІХ ст., матиме не лише наукове, а й дидактичне та виховне значення. Саме тому аналіз участі польського студентства в культурному і суспільно-політичному житті Правобережної України заслуговує на окреме дослідження.

Отже, наведені вище міркування визначають науково-практичну та суспільно-політичну актуальність теми, що і зумовило звернення автора до її вивчення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно наукової проблематики кафедри історії та етнології України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького „Історична наука України, Польщі, Білорусі в контексті модерного націотворення: компаративний аналіз” (номер державної реєстрації 0109U002865) та ,,Український історичний процес у теоретико-методологічних студіях, джерелах та історіографії країн Центрально-Східної Європи” (номер державної реєстрації №0109U006148).

Об'єктом дослідження є польське студентство Правобережної України як окрема етносоціальна група.

Предметом вивчення є форми і методи участі польського студентства у суспільно-політичному та культурному житті Правобережної України.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1793 - 1833 рр. Вибір нижньої хронологічної межі (1793 р.) зумовлений входженням українських земель до складу Російської імперії в результаті другого поділу Речі Посполитої; верхньої (1833 р.) - реакційною політикою російського уряду на польське повстання (1830 - 1831 рр.) та закриттям низки навчальних закладів, у яких переважно навчалася польська молодь.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються земель Правобережної України, які, згідно з адміністративно-територіальним поділом, визначалися межами Волинської, Київської й Подільської губерній. Крім того, до розгляду залучалося м. Вільно з Віленським університетом, оскільки у цьому навчальному закладі більшість студентів були поляками, значну частку серед них становили вихідці з Правобережної України.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу опрацьованих автором історичних джерел, здобутків історіографії дослідити особливості формування та розвитку польського студентства, вихідців із Правобережної України, показати його місце і роль в культурному та суспільно-політичному житті Правобережної України у 1793 - 1833 рр.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

- визначити ступінь наукової розробки теми, репрезентативність джерельної бази та охарактеризувати теоретико-методологічні засади дослідження;

- проаналізувати формування польського студентства, встановити чинники, що його зумовлювали;

- з'ясувати роль попечителя Віленського навчального округу А. Чарторийського і візитатора Т. Чацького та інших діячів в організації, правовому забезпеченні культурного і суспільно-політичного самоствердження польських студентів у регіоні;

- дослідити обставини створення та діяльності громадських об'єднань польської молоді у Віленському університеті та Кременецькому ліцеї;

- охарактеризувати основні форми та методи діяльності учасників польського студентського руху на Правобережній Україні;

- простежити участь польського студентства, вихідців із Правобережної України, у визвольному русі польської шляхти;

- з'ясувати внесок польського студентства у розвиток культури, освіти та науки Правобережної України.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що:

- на дисертаційному рівні значно розширено коло питань теми, що досліджується, які раніше не знаходили належного висвітлення в історіографії;

- до наукового обігу введено нові джерела, а вже відомі комплекси документів набули нової інтерпретації;

- уперше досліджено формування польського студентства, вихідців із Правобережної України, та специфіку його еволюції у першій третині ХІХ ст.;

- уточнено внутрішні та зовнішні чинники формування польського студентства;

- з'ясовано нові обставини діяльності об'єднань польського студентства у Віленському університеті та Кременецькому ліцеї;

- уперше польське студентство розглянуто в контексті активної участі у польському національно-визвольному русі першої третини ХІХ ст.;

- виявлено нові аспекти щодо форм і методів діяльності польського студентства, показники їхньої динаміки упродовж кінця XVIII - першої третини ХІХ ст.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що фактологічний матеріал дисертаційної роботи може бути залучений до лекційних курсів із історії України, історії української культури, історії університетської освіти й науки, до історико-краєзнавчої роботи польської етнічної групи на українських землях, подальшого дослідження проблем із історії університетської освіти та суспільно-політичних рухів в Україні.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорено на засіданнях кафедри історії та етнології України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Результати дослідження апробовано у доповідях і виступах автора на ХV, ХVІ наукових сесіях осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка у м. Черкаси (Черкаси, 2004, 2006), Всеукраїнській науковій конференції ,,Україна Соборна” (Черкаси, 2006), Міжнародній конференції ,,Польська родина на Україні. До 125-ї річниці народження Кароля Шимановського” (Кіровоград, 2007), ХVІІІ науковій сесії осередку Наукового товариства ім. Т. Шевченка (Черкаси, 2008), Міжнародній інтердисциплінарній науковій конференції ,,Європа - Польща - Україна: минуле, сучасність, майбутнє” (Умань - Гнєзно - Ланьцут - Ченстохова, 2009), Міжнародній науковій конференції ,,Ідея національної державності в українському і польському визвольних рухах в історичній ретроспективі” (Житомир, 2009).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 10 наукових статей, 4 із яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 4,4 друкованих аркушів.

Обсяг та структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним принципом, покладеним в основу дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (469 позицій), 5 додатків. Обсяг дисертації ? 235 сторінок, із них 177 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів дисертаційної роботи, визначено її основні завдання, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об'єкт, предмет, окреслено практичну значимість та апробацію отриманих результатів.

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.

У першому підрозділі „Стан наукової розробки проблеми” з'ясовано особливості наукового вивчення проблеми. Історіографію з обраної теми умовно поділено на такі періоди: 1) початок ХІХ ст. - до 20-х рр. ХХ ст., 2) 1920-ті рр. - до початоку 90-х рр. ХХ ст.; 3) початок 90-х рр. ХХ ст. - до сьогодення. Кожний період вирізняється своєю специфікою щодо можливості дослідників опрацьовувати джерельну базу, ідеологічними та методологічними установками, характером розгляду матеріалу і його оцінками.

У першому історіографічному періоді українська та російська історіографія університетської освіти, зокрема різних національних груп студентства, перебувала під впливом офіційної ідеології. Університетське питання належало до найбільш актуальних у культурному розвитку XIX - початку XX ст. Саме це викликало появу значної кількості праць В. Антоновича, М. Костомарова, М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / В. Б. Антонович. ? К., 1995; Костомаров Н. И. Последние годы Речи Посполитой. В 2-х тт. / Н. И. Костомаров. ? СПб., 1886; Франко І. Я. Наш погляд на польське питання: Зібрання творів. В 50-ти тт. / І. Я. Франко. ? Т. 45, 47. ? К., 1986.; Грушевський М. Барське староство: Історичні нариси (XV?XVIII ст.) / М. Грушевський. - К., 1894; Драгоманов М. П. Евреи и поляки в Юго-Западном крае / М. П. Драгоманов. // Политические сочинения. - Т. 1. - М., 1908. та ін. Серед історичних досліджень, автори яких приділяли увагу саме університетській освіті, можна назвати праці І. Алєшинцева, П. Мілюкова, К. Кавеліна та ін. Зразком організації університетської освіти для цих дослідників були західноєвропейські університети. Найбільшу увагу фахівців привертали такі питання, як політика уряду щодо університетів, наукова діяльність у них, студентський рух.

Польська історіографія ХІХ - початку ХХ ст. із проблем національно-визвольного руху шляхти 1795 - 1830-х років представлена дослідженнями Ш. Ашкеназі, Б. Лимановського, О. Вротновського Ашкенази Ш. Царство Польское (1815?1830 гг.) / Ш. Ашкенази. ? М., 1915; Limanowski B. Historja ruchu spoіecznego w XIX stuleciui / В. Limanowski. - Lwуw, 1890; Wrotnowski A. Porozbiorowe polityczne narodu polskiego / А. Wrotnowski. ? Krakуw, 1898. , які мали ліберальну спрямованість. На базі широкого кола архівних матеріалів, а також спогадів діячів визвольного руху польські історики проаналізували виникнення й поширення шляхетської опозиційності. Одним із перших досліджень із історії освітніх процесів в Україні на початку ХІХ ст. та діяльності студентських товариств є доробок польського історика Ф. Вержбовського. Він у своїх роботах подав авторську оцінку процедурі створення та діяльності Кременецького ліцею, розкрив атмосферу формування у ньому навчального процесу.

Отже, історіографія першого періоду представлена дослідженнями українських, польських та російських дослідників, які з позицій свого часу дали оцінку освітнім процесам перших десятиліть ХІХ ст., польському визвольному руху та поширенню його на Правобережній Україні, певною мірою дослідили польські молодіжні товариства. Ці дослідження, незважаючи на суб'єктивність поглядів деяких авторів, стали вагомим внеском у вивчення теми.

Другий період історіографії доцільно розглядати, розмежувавши історіографію на три групи: а) радянська; б) польська; в) діаспорна. Перша група позначена відходом від розробки принципових проблем, замовчуванням, а то й перекрученням фактів та наукових здобутків генерації українських та російських вчених кінця ХІХ ? початку ХХ ст. Панівним стало підкреслено нігілістичне ставлення до рівня університетської освіти в минулому. Проте значна увага приділялася дослідженню зародження визвольного руху на Правобережній Україні. Зокрема, ці питання висвітлено у працях Л. Коваленка, В. Смолія, Г. Марахова, Г. Сергієнка, Л. Обушенкової та інших. Учені обґрунтували думку про те, що становлення польського національно-визвольного руху розпочалося ще наприкінці XVIII ст. унаслідок поділів Речі Посполитої та знищення польської державності. Поширення руху на Правобережній Україні вони пояснювали тим, що тут проживала значна кількість польської шляхти. Активніше проблеми історії освіти в Російській імперії радянська історіографія почала розробляти на початку 1970-х років. Автори Удод О. П. Середня та вища освіта на Україні (кінець XVIII - перша половина XIX ст.) / О. П. Удод. // Укр. іст. журн. - 1970. - № 6. підкреслювали непересічне значення таких університетських питань, як управління наукою, самоврядування, роль освіти в житті країни, тобто проблем, що були актуальні в ХІХ ст. і залишаться такими в майбутньому.

У цілому досягнення історичної науки УРСР мало чим відрізнялися від загальносоюзних. Передусім наукові праці відтворювали спільний напрям, враховуючи регіональні особливості.

Друга група досліджень цього періоду позначена більшою ґрунтовністю аналізу стану освіти на Правобережній Україні, об'єднання польського студентства в європейських університетах, ідейних напрямів у польському визвольному русі і політичних орієнтацій провідних діячів. У польській історіографії питання, співзвучні з нашою темою, представлено у напрацюваннях Є. Сковронека, О. Камінського, М. Данілевічової.

Третю групу складають дослідження істориків діаспори - І. Лисяка-Рудницького, С. Сірополко Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. / І. Рудницький: В 2-х тт., Т.1 - К., 1994; Сірополко С. Історія освіти в Україні / С. Сірополко. - К., 2001. та ін. І. Лисяк-Рудницький, досліджуючи проблему становлення польського визвольного руху, стверджував, що занепад польської держави наприкінці XVIII ст. був зумовлений суспільно-політичною ситуацією в країні. С. Сірополко доводив, що в окремі історичні періоди польський вплив на становлення системи освіти в Україні був суттєвий, але не перебільшував його значення.

Зміна суспільно-політичних орієнтирів, започаткована горбачовською перебудовою, позначилася і на розвитку історіографії теми дослідження. У другій половині 80-х - на початку 90-х років ХХ ст. історики, оперуючи новими джерелами, раніше недоступною літературою, переосмислюють попередні наукові здобутки, доповнюють відомості про наукову, просвітницько-громадську та патріотичну діяльність польського студентства. Наукові праці цього часу варто віднести до проміжного періоду історіографії. Характерною ознакою праць того часу є поступовий відхід від усталених радянською історичною наукою методологічних принципів, стереотипів. Серед історіографічних досліджень участі польської молоді у суспільно-політичному житті України варто відзначити праці Г. Казьмирчука, А. Катренка, А. Кондрацького, H. Шип.

Третій період є якісно новим етапом у вивченні проблематики і розпочався він із проголошенням Україною незалежності. Для 1990-х років характерне подолання догматичних штампів у висвітленні історичного процесу, залучення до наукового обігу повнішого кола історичних джерел, повернення в історію імен багатьох громадських діячів і вчених. Поряд із дослідженнями, що стосуються загальних питань розвитку освіти України в ХІХ ст., з'являються і спеціальні студії, присвячені польській освіті на Правобережній Україні. Серед таких праць, які безпосередньо чи опосередковано стосуються різних аспектів історії університетської освіти Україні в ХІХ ст., роботи О. Драч, Г. Касьянова, С. Коляденко, О. Медалієвої, В. Мойсієнка, Н. Сейко, І. Омельченко, Н. Яковенко.

Про актуальність тематики у сучасній українській історіографії свідчить значна кількість дисертацій. Різним аспектам освіти та польського національно-визвольного руху присвячено роботи Т. Стоян, Л. Єршової, Н. Громакової, І. Кривошеї, Н. Щербак, С. Посохова та інших.

Розвиток шкільної освіти на Правобережній Україні простежено у монографії Л. Заштовта. У дусі польської історіографії автор показав польську шкільну систему як досконалішу за російську. Він вказував на обмежений характер перших спроб русифікації Правобережжя. Високо поціновуючи діяльність А. Чарторийського, дослідник із певним перебільшенням доводив, що Кременецький ліцей став одним із найкраще оснащених навчальних закладів у Європі.

Змістовними щодо проблем культурного впливу на формування інтелігенції на Правобережній Україні є розвідки українського дослідника з діаспори Г. Грабовича. Детально розглянувши літературну й публіцистичну спадщину польських романтиків, вчений відкинув польські претензії на інтелектуальну й культурну зверхність, а також обґрунтував антиісторичність польських романтичних міфів. Автор стверджував, що не тільки польська культура впливала на українське населення, виконуючи у такий спосіб свою культурницьку місію, як доводили шляхетські ідеологи, а й паралельно збагачувалася за рахунок української культури та традицій.

Значною подією в історіографії з обраної нами теми стали дослідження французького історика Д. Бовуа. Дослідник стверджував, що на Правобережній Україні на формування світогляду польської молоді впливали такі етнокультурні та соціальні чинники, як діяльність університетів та інших навчальних закладів. Саме у закладах освіти майбутні діячі польського визвольного руху вперше усвідомлювали свої національні та політичні права й свободи. Заслуговує на увагу і праця англійського історика польського походження Н. Девіса, в якій вчений розглянув питання освіти в Речі Посполитій, порівнюючи її із західними країнами, визначив характерні риси та особливості реформування системи освіти не лише у самій Польщі, а й на Правобережжі України. Фінський дослідник Й. Ремі проаналізував діяльність польських студентських організацій в університеті Св. Володимира та реакцію уряду на них.

У сучасній російській історіографії питання, співзвучні з нашою темою, представлено у напрацюваннях Ф. Петрова, Л. Горизонтова Горизонтов Л. Е. Парадоксы имперской политики: поляки в России и русские в Польше (ХІХ - начало ХХ в.) / Л. Е. Горизонтов. - М, 1999; Петров Ф. А. Российские университеты и Устав 1804 г. / Ф. А. Петров. // Формирование системы университетского образования в России. - Т. 1. - М., 2002.; Його ж: Становление системы университетского образования в России в первые десятилетия ХІХ в. // Формирование системы университетского образования в России. - Т. 2. - М, 2002.. Дослідження Ф. Петрова присвячене історії університетів у Російській імперії: від їх створення (чи реформування як Московського університету) і до кінця 40-х рр. ХІХ ст., - періоду, з якого університети ставали головними осередками просвіти і науки в державі. Л. Горизонтов зазначав, що поляки, як й інші народи, зробили вагомий внесок у культуру багатонаціональної імперії, однак заперечує їх культуртрегерство на просторах ,,варварської” Росії.

Отже, аналіз історіографії дозволяє стверджувати, що більшість робіт із питань, співзвучних із нашою темою дослідження, стосуються визвольної боротьби польської шляхти та історії освіти в Російській імперії на початку ХІХ ст. Спеціальні праці, в яких польське студентство як активний учасник культурного і суспільно-політичного життя Правобережної України в першій третині ХІХ ст. було б предметом окремого вивчення, дотепер відсутні. Цим і зумовлено звернення дисертантки до осмислення цієї теми.

У підрозділі 1. 2 „Джерельна база” проаналізовано джерельну базу дослідження. За типологічним критерієм, залучену до дисертації джерельну базу поділено на п'ять груп: документи офіційно-нормативного походження, програмні документи, матеріали офіційного діловодства, матеріали слідчих установ Російської імперії про польські повстання та мемуарні джерела і писемні спогади видатних польських діячів.

Науковий пошук збагатили архівні справи Центрального державних історичного архіву України у м. Києві (далі - ЦДІАК України) та Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (далі - ЦДІАЛ України), державних архівів Житомирської, Хмельницької, Черкаської та інших областей, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі ІР - НБУ), Відділу рукописів Львівської національної бібліотеки ім. В. Стефаника (далі ВР - ЛНБС), Кременецького краєзнавчого музею. В цілому опрацьовано 19 фондів державних архівів України. Частину архівних документів за темою дослідження введено до наукового обігу вперше.

Першу групу становлять офіційно-нормативні документи, що є важливими для з'ясування процесів виникнення і заснування університетів у Російській імперії та регламентації навчання польського студентства. Ці документи згруповано за логічним ланцюгом: польське студентство - університет - місцева влада - попечитель навчального округу - Міністерство народної освіти. Помітне місце у роботі належить опублікованим джерелам - законодавчим актам Російської імперії ХІХ ст. Додатковим джерелом оцінки перспектив розвитку університетської освіти в Україні у першій половині ХІХ ст. виявилися матеріали комісій із питань розробки проектів Статутів університетів. Серед джерел архівного зберігання до цієї групи зараховуємо документи ЦДІАК України, Державного архіву Житомирської області, ІР НБУВ.

Другу групу джерел становлять програмні документи організацій, до яких входила польська молодь: статути польських студентських організацій та їхніх структурних одиниць, проекти і копії яких зберігаються у фондах ЦДІАК України, ЦДІАЛ України, Державного архіву Тернопільської області.

Найбільша кількість інформації міститься у матеріалах третьої групи - матеріали офіційного діловодства, передусім звітна документація навчальних закладів. Саме звіти мають найбільший інформаційний потенціал, дозволяють простежити діяльність навчального закладу протягом усіх етапів його функціонування. Архівні матеріали цієї групи містяться в ЦДІАК України, Державному архіві Житомирської області, ІР НБУВ і Кременецького краєзнавчого музею.

Четверту групу становлять матеріали слідчих установ Російської імперії про польські повстання. Вони фіксують факти організації та участі польського студентства у національно-визвольному русі: таємні зібрання, розповсюдження літератури, таємні публічні читання тощо. У цьому аспекті важливими є матеріали Державного архіву Житомирської області, Державного архіву Тернопільської області, Державного архіву Черкаської області, ЦДІАК України, ЦДІАЛ України, ВР ЛНБС.

Важливою складовою частиною опублікованих джерел є матеріали особистого походження - спогади, мемуари, які складають п'яту групу джерел. У роботі вони представлені епістолярієм, щоденниками та автобіографіями видатних польських діячів, які навчалися у Віленському університеті, Кременецькому ліцеї та інших навчальних закладах. Такий підхід дав змогу проаналізувати проблему „із середини”, з позицій представників польського студентства. Епістолярна спадщина розкриває суб'єктивну інтерпретацію подій і явищ та дає нам можливість відтворити життєвий процес тієї історичної епохи, не рідко заповнюючи прогалини у разі відсутності документів.

Загальний стан збереження джерел, інформативна повнота джерельного комплексу з національного архівного фонду України дали можливість зробити висновок про його достатність для вивчення проблем польського студентства та його участі в культурному і суспільно-політичному житті Правобережної України.

Отже, представлена у роботі джерельна база є репрезентативною. Її опрацювання дозволяє об'єктивно і достовірно розкрити зміст теми дисертації.

У підрозділі 1. 3 „Теоретико-методологічні засади дослідження” визначено, що специфіка предмету дослідження зумовила вибір системи методів та принципів, відповідних меті і завданням дисертації. Всі компоненти історичного дослідження базуються на основоположних принципах науковості, історизму, об'єктивності, плюралізму, антропоцентризму та гуманізму, використання яких спрямоване на об'єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів, явищ. Єдність згаданих принципів визначається загальним полідисциплінарним комплексним підходом до аналізу соціального, правового, політичного становища польського студентства на Правобережній Україні у кінці ХVІІІ - першій третині ХІХ ст., а також особливостей утворення та функціонування студентських організацій польської молоді. Під час написання роботи дисертантка застосовувала як загальнонаукові методи логічного аналізу, класифікації та систематизації, узагальнення, комплексного підходу, так і спеціальні - порівняльно-історичний, синхронний, проблемно-хронологічний та біографічний.

У роботі представлено і поняттєвий апарат. Так, під ,,польським студентством” розуміємо молодь, яка навчалася переважно у Віленському університеті та Кременецькому ліцеї, оскільки вони стали центрами вищої освіти для польської молоді Правобережної України.

Зазначені принципи і методи орієнтували дисертантку на використання лише достовірної інформації, реконструювання подій в їхній хронологічній послідовності, уникнення описовості тощо.

Другий розділ „Стан освіти та польське студентство на Правобережній Україні” структурно поділяється на три взаємопов'язані підрозділи, які присвячені питанням реформування системи освіти на Правобережжі, висвітленню організаційної структури Кременецького ліцею та соціального складу польського студентства.

У підрозділі 2.1 „Реформування системи освіти в Російській імперії. Віленський університет” відображено особливості політики уряду Російської імперії в освіті, розглянуто умови та чинники, які спричинили сприятливу ситуацію для розвитку польської системи освіти та формування польського студентства.

Освітні урядові реформи Російської імперії, розпочаті на початку ХІХ ст., мали суперечливий характер і зрештою завершилися відступом від ідей лібералізму, переходом до русифікаторської дворянсько-станової системи шкільництва. Однак завдяки цим реформам на Правобережній Україні було створено розгалужену мережу переважно польських початкових і середніх шкіл. Польське суспільство, яке не полишало надій на відродження державності, сприйняло зміни як поштовх до розвитку національної культури та її поширення в регіоні.

У перші десятиліття ХІХ ст. центром освіти для польської молоді стало м. Вільно, де в 1803 р. був відкритий Імператорський університет. Віленський університет став значним освітнім осередком на початку ХІХ ст. не тільки на землях, приєднаних після поділів Речі Посполитої, а й на території всієї Російській імперії. Більшість його студентів (майже 90 %) становили уродженці Литви, Білорусі й України. Це по суті була польська установа. Її існування відіграло неабияку роль у збереженні національно-культурної ситуації, сформованій у Речі Посполитій, де відбулася майже повна полонізація панівного шляхетського прошарку.

Здобуваючи освіту в університеті, молоді шляхтичі з Правобережної України мали надію отримати чин згідно з ,,Табелем про ранги” та відповідну посаду на військовій чи цивільній службі. Оскільки імперський уряд, зважаючи на велику кількість безземельної шляхти на Правобережній Україні, намагався зарахувати її до залежного стану, то навчання в університеті могло стати вирішенням питання належності польської молоді до російського дворянства.

У підрозділі 2.2 „Кременецький ліцей в системі освіти Правобережної України” досліджено історичні, соціальні та культурні чинники (причини та передумови) створення одного з польських освітньо-культурних осередків, оцінено діяльність керівників ліцею, систематизовано кількісні (якісні) показники та реконструйовано роль навчального закладу у піднесенні самосвідомості польської етнічної групи на Правобережній Україні.

Відкриття Кременецького ліцею (спочатку ? Волинської гімназії) стало результатом наполегливої роботи візитатора Т. Чацького та попечителя Віленського навчального округу А. Чарторийського, які вдало використали право поляків на організацію національних навчальних закладів. Діяльність Кременецького ліцею мала широкий суспільний резонанс. Старанний добір викладачів, який передбачав високий академічний рівень їхньої наукової підготовки, створив умови успішної організації навчально-виховного процесу. Заснування, а головне діяльність цього навчального закладу ? осередку польськості на Правобережжі ? надало можливість реалізувати освітні плани молодого покоління поляків у дусі патріотизму та збереження національної культури.

У підрозділі 2.3 „Соціальна характеристика польського студентства Правобережної України” проаналізовано достатньо широкий комплекс матеріалів діловодства, утворених в результаті діяльності навчальних закладів, зокрема Віленського університету та Кременецького ліцею, з метою систематизації даних про студентів-поляків.

Польське студентство, вихідці з Правобережної України, характеризувалося згуртованістю, про що свідчить створення земляцтв, фондів підтримки бідних студентів. За майновою та становою характеристикою вони поділялися на казеннокоштних, своєкоштних і слухачів. Більшість польських студентів Правобережної України походила із безземельної шляхти, а тому коштів на прожиття не вистачало. Вони намагалися покращити свій матеріальний стан приватними уроками та переписуванням лекцій. Дещо кращою була ситуація у казеннокоштних студентів, які отримували стипендію. Однак загалом рівень життя польських студентів був досить низьким.

Доведено, що поняття „польське студентство” започатковується ще з діяльності Едукаційної комісії в Речі Посполитій, оскільки в цей час функціонує Головна школа Великого князівства Литовського - вищий навчальний заклад на зразок західноєвропейських університетів. Цей заклад у 1803 р. був реформований у Імператорський Віленський університет. У своїй більшості студентами були діти польської шляхти, вихідці з різних губерній Литви, Білорусі та Правобережжя України, різного рівня підготовки, об'єднані спільним навчальним процесом, регламентованим університетським Статутом 1804 р. До 20-х рр. ХІХ ст. відбувається формування студентської корпорації, точніше, поступове усвідомлення студентами їхньої окремішності, як етносоціальної категорії.

У третьому розділі „Участь студентів-поляків у культурному житті” розглянуто спрямованість, форми, напрямки та вияви студентської боротьби за розвиток національної культури і визначено внесок польської молоді у розвиток науки, літератури та мистецтва. Доведено, що Кременецький ліцей став помітним осередком літературно-мистецького життя, імпульси і вплив якого виходили поза мури цього закладу, розповсюджуючись як на Правобережній Україні, так і за межами Російської імперії. „Волинські Афіни” прославили своєю творчістю М. Гославський, Ф. Ковальський, А. Мальчевський, С. Вітвицький, Т. Олізаровський та інші представники польської романтичної літератури.

Формуючись у складних історичних умовах, зокрема відсутності польської держави, безпосередньої боротьби за збереження та поширення культури народу, польська інтелігенція змогла через діяльність своїх найкращих представників поступово підвищити статус рідної мови, адекватно відобразити історичні події у польській художній літературі, а також розпочати формування просвітницького світосприймання й виховання польської молоді у дусі просвітництва.

У підрозділі 3.1 „Боротьба за розвиток національної культури” на прикладі культурно-опозиційної діяльності студентів-поляків доведено, що духовність як основа національної ідеї є тією життєво необхідною складовою, без якої не можливо створити стабільне суспільство і державу. Дієвим засобом відродження нації є відмова від почуття національної меншовартості, висвітлення об'єктивної історії народу, повернення до культурних надбань, відкриття прихованих сторінок спадщини, повернення імен видатних учених, політиків, митців. Поляки належали до спільноти, яка відстоювала свою самобутність в активній опозиції до політики Російської імперії. Погоджуючись із тим, що вони є російськими підданими, водночас відмовлялися визнавати себе росіянами.

На початку ХІХ ст. політизується польське мовне питання. Воно стає об'єднувальним фактором для національно свідомих поляків, насамперед для студентської молоді. Збереження рідної мови стало одним із національних обов'язків. Мовне питання набуло для сучасників особливої гостроти у зв'язку з ототожненням національної мови з державною. Саме тому падіння держави сприйняли як безпосередню загрозу існуванню мови.

У підрозділі 3. 2 „Внесок польської молоді у розвиток науки, літератури та мистецтва” звернено увагу на своєрідну особливість польської культурної складової, яка тісно була пов'язана з політичною частиною суспільного життя поляків, а також розкрито значення двох потужних освітніх закладів ? Віленського університету й Кременецького ліцею, ? випускники яких стали одними з кращих представників польської культурної еліти й зробили суттєвий внесок у розвиток польської та української науки і культури. Також окремо було закцентовано увагу на ролі вищезазначених навчальних закладів у формуванні світоглядних та громадянських позицій польського студентства, вихідців із Правобережної України.

На прикладі діяльності колишніх студентів-поляків вивчено їхню роль та внесок у розвиток „української школи” в польській літературі (А. Мальчевський, Ф. Ковальський, С. Вітвіцький, М. Гославський, Т. Олізаровський, Ю. Словацький). З'ясовано, що історичні студії В. Марчинського стали важливим внеском у археографічне забезпечення наукових досліджень, які проводились на території Правобережної України. На середину ХІХ ст. польська історіографія випередила українську та російську історичну науку з вивчення та публікації документів з минулого на регіональному рівні. Завдяки роботам аквареліста та рисувальника-аматора Н. Орди до наших часів збереглися відомості про пам'ятки історії, культури, шедеври архітектури. Слов'янська проблематика і її органічна частина ? україніка (в їхньому загальнокультурному та диференційованому локальному, місцевому проявах) посіли помітне місце у науковій діяльності І. Крашевського.

Доведено, що польське студентство своєю науковою та літературною діяльністю активно долучалося до науково-культурного життя Правобережної України. Цьому сприяли особливі умови навчання та допомога учителів, які разом були спрямовані на пізнання історії та культури польського народу, його кращих надбань, на опанування мови як одного із чинників відновлення польської держави.

Четвертий розділ „Суспільно-політична активність польської молоді в регіоні”, який складається із двох органічно пов'язаних підрозділів, присвячено аналізу участі польських студентів Віленського університету та Кременецького ліцею у студентських корпораціях, товариствах та гуртках.

У підрозділі 4. 1 „Студентські польські організації у Вільно та Кременці” вивчено різні типи студентських утворень, з'ясувано причини їхнього виникнення, розкрито результати діяльності.

Відкриття та функціонування вищого навчального закладу у м. Вільно стало одним із головних чинників у збереженні та поширенні польської національно-культурної традиції. Встановлено, що студенти-поляки, вихідці з Правобережної України, Віленського університету на початку ХІХ ст. об'єднувалися у земляцтва - територіальні об'єднання для самодопомоги й співпраці в галузі культури; легальні наукові гуртки (літературний гурток „Тижневик”); легальні наукові товариства (Фізико-математичне товариство, Товариство моральних наук, Товариство красних наук); таємні об'єднання (,,Товариство філоматів” та утворені ним наступні товариства) тощо.

На основі аналізу структури польських студентських об'єднань Віленського університету було виокремлено кілька моделей (різновидів) молодіжних об'єднань. Зазвичай групи формувалися на основі однієї моделі, але зафіксовано випадки формування союзів на основі кількох моделей. Існували моделі, які діяли протягом однієї або декількох генерацій молоді (наукові студентські групи), та моделі, стимульовані до розвитку історичною ситуацією (змовницькі та повстанські об'єднання).

У Кременецькому ліцеї діяли Товариство удосконалення в авторстві та ораторстві, Товариство Волинської молоді, Клуб письменників, Молодіжне товариство доброчинності Волинської гімназії, Товариство шанувальників наук. Обґрунтовано тезу, що метою молодіжних наукових товариств ліцею було виховання інтересу до наукових пошуків і реалізації творчих здібностей молоді у різноманітних галузях науки та культури. Характерним для товариств була наявність демократичних засад (виборність голови Товариства, обговорення тематики наукових рефератів і публічні виступи, публікація найкращих робіт у наукових часописах), які поєднувалися з певними ознаками консерватизму (організаторами та керівниками були лише викладачі, членство у Товаристві мало елітарний характер, у тематиці досліджень уникали політичних й релігійних тем, на засіданнях не допускали полеміки тощо).

У підрозділі 4. 2 „Участь студентства в суспільному русі польської шляхти” з'ясовано, що одним із основних джерел поширення визвольних ідей серед поляків періоду, що досліджується, стали навчальні заклади, а найактивнішою політичною силою - студентство. Його представники входили до складу просвітницьких і таємних політичних організацій (Тамплієри, Національне масонство, Патріотичне товариство), створювали у Віленському університеті, Кременецькому ліцеї власні об'єднання політичного характеру.

Ідеологічним гаслом суспільної діяльності польської молоді стали слова національного письменника та громадського діяча Ю. Шинявського „Потрібно вчитися, навчати інших, нести світло та знову вчитися”.

Доведено, що опозиційні ідеї не охопили широкого кола польського студентства, не було створено і загальноприйнятої програми дій. Частина учасників вбачала свою місію у поширенні ідей піднесення національної свідомості населення, інша - у підготовці умов для збройного повстання проти держав-загарбниць. У цілому суспільна думка польських патріотів наполегливо оберталася навколо ідей, народжених Французькою революцією: відбудова Польщі може стати результатом спільних зусиль усіх, хто бачитиме власний інтерес в існуванні національної держави.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист такі висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що вона досі не була предметом спеціального наукового вивчення. Залучена до роботи джерельна база є достатньо репрезентативною для досягнення поставленої мети та вирішення дослідницьких завдань.

2. У дисертації встановлено основні чинники, які зумовили формування польського студентства. Більшість польської шляхти Правобережної України була безземельною, тому в освіті вони вбачали закріплення свого привілейованого статусу. Оскільки в цей час започатковується система університетської освіти в Російській імперії, польська молодь Правобережної України найактивніше поповнює ряди студентства. Офіційний Петербург потребував значної кількості освічених управлінців, тому випускникам університетів надавався чин, згідно ,,Табеля про ранги”, належність до дворянства імперії. Вони могли обіймати відповідні посади на військовій чи цивільній службі.

3. Доведено, що попечителю Віленського навчального округу, члену Негласного комітету, відомому польському політичному діячу А. Чарторийському та візитатору Т. Чацькому належить основна роль (особливо на першому періоді створення навчальних закладів) в організації, правовому забезпеченні культурного та суспільно-політичного самоствердження польських студентів загалом, із Правобережної України зокрема.

4. Освіта для поляків стала одним із основних механізмів збереження власної самобутності, самоідентифікації в межах етнічного (етнонаціонального) ареалу, територіально та адміністративно розділеного між кількома державами. Польська молодь, вихована на патріотичних почуттях, поповнюючи ряди студентства, активно залучалася до об'єднань, створених у навчальних закладах, і політичних організацій. Таке залучення дало змогу виявити інтелектуальні здібності польської молоді, ефективно зреалізуватися в суспільній та політичній діяльності.

5. На основі аналізу нормативно-правових матеріалів та документів діловодства різноманітних об'єднань польської молоді у Віленському університеті та Кременецькому ліцеї була створена класифікація, в основу якої ми поклали форми і методи їхньої діяльності. До першої групи слід віднести малочисельні гуртки, що об'єднували польську молодь із дружніми чи земляцькими відносинами. Другу групу становлять наукові об'єднання - це наукові та літературні товариства, в яких брала участь польська молодь. Третя ? нелегальні патріотичні об'єднання.

6. Діяльність об'єднань польської студентської молоді залежала від загальної ситуації в Російській імперії, але водночас на неї впливали і регіональні умови. Політичні програми польських студентських об'єднань відображали ідейно-політичні концепції, які існували в польському визвольному русі. Польські студентські об'єднання постійно підтримували зв'язок із польським національно-визвольним рухом. Ці зв'язки фактично не переривалися навіть у періоди суспільно-політичного затишшя, коли діяльність студентських об'єднань не виходила за межі корпоративних інтересів.

7. Завдяки Віленському університетові та Кременецькому ліцею у науковому світі стали відомі постаті багатьох поляків - уродженців Правобережної України. Студенти цих навчальних закладів брали активну участь у громадському житті, зробили вагомий внесок у культурний розвиток як Польщі, так і України. Яскравими представниками освітньо-культурних традицій цих навчальних закладів є діячі т. зв. ,,української школи” у польському письменстві доби романтизму - випускники Кременецького ліцею: М. Гославський, А. Мальчевський, Т. Падура, Т. Олізаровський та інші.

Доведено, що реорганізація університетської освіти сприяла створенню фундаменту польського національного відродження. Так, завдяки появі польської інтелігенції, у якої, незважаючи на ідеологічні цілі уряду, з'явилася можливість проводити роботу щодо розвитку національної культури. У такий спосіб реалізовувалися знання, одержані під час навчання.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Гладченко Т. Б. Еволюція поміщицького господарства Правобережної України наприкінці XVIIІ - першій половині XIХ ст. / Т. Б. Гладченко // Вісник Черкаського університету. Серія історичні науки. - Черкаси: РВВ ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2005. - Вип. 80. - С. 36 - 38.

2. Гладченко Т. Б. Зміна статусу шляхти Правобережної України наприкінці XVIIІ - у першій половині XIХ ст.: суспільно-політичний аспект / Т. Б. Гладченко // Вісник Черкаського університету. Серія історичні науки. - Черкаси: РВВ ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2007. - Вип. 100. - С. 87 - 94.

3. Гладченко Т. Б. Польське студентство в умовах реформування системи освіти на Правобережній Україні в першій чверті ХІХ ст. / Т. Б. Гладченко // Наукові записки. Серія: Історичні науки. - Вип. 12. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009. - С. 53 - 59.

4. Гладченко Т. Б. Внесок польської молоді Кременецького ліцею у культурний розвиток Правобережної України (перша третина ХІХ ст.) / Т. Б. Гладченко // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць - Вип. 39. - К.: ВІР УАН, 2010. - С. 57 - 65.

5. Гладченко Т. Б. Вплив Польщі на культурний розвиток України у XVII-XVIII ст. / Т. Б. Гладченко // П'ятнадцята наукова сесія осередку наукового товариства ім. Шевченка у Черкасах. - Черкаси: Осередок НТШ у Черкасах, 2004. - С. 36 - 38.

6. Гладченко Т. Б. Ідея соборності в праці В. Подолинського ”Голос перестороги” / Т. Б. Гладченко // Шістнадцята наукова сесія осередку наукового товариства ім. Шевченка у Черкасах. - Черкаси: Осередок НТШ у Черкасах, 2006. - С. 33 - 34.

7. Гладченко Т. Б. Студентство в польському національному русі в Україні першої половини ХІХ ст. / Т. Б. Гладченко // Україна Соборна: Збірник наукових статей. - Вип. 4. - Т. 1. - К.: Інститут історії України НАН України, 2006. - С. 59 - 63.

8. Гладченко Т. Б. Імперська політика стосовно польської шляхти Правобережжя в першій половині ХІХ століття / Т. Б. Гладченко // Вісімнадцята наукова сесія осередку наукового товариства ім. Шевченка у Черкасах. - Черкаси: Осередок НТШ у Черкасах, 2008. - С. 61 - 65.

9. Гладченко Т. Б. Студенти-поляки, вихідці з Правобережної України, у Віленському університеті в першій третині ХІХ ст. / Т. Б. Гладченко // Україно-польський діалог в Умані: збірник наукових праць / за ред. І. Кривошеї. - Умань; Гнєздо; Ланьцут; Ченстохова: РВЦ ,,Софія”, 2009. - С. 57 - 65.

10. Гладченко Т. Б. Польське студентство у культурному, суспільно-політичному житті Правобережної України: історіографія проблеми / Т. Б. Гладченко // Ідея національної державності в українському і польському визвольних рухах в історичній ретроспективі : Збірник наукових статей. - Вип. 6. - Житомир: Польське наукове товариство у Житомирі, 2010. - С. 80 - 90.

АНОТАЦІЯ

Гладченко Т. Б. Польське студентство в культурному і суспільно-політичному житті Правобережної України (1793?1833 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню участі польського студентства у культурному і суспільно-політичному житті Правобережної України у кінці XVIII - першій третині ХІХ ст. Зокрема, розглянуто широкий спектр патріотично-культурної діяльності польської молоді.

На основі всебічного аналізу архівних матеріалів й наукових публікацій проаналізовано особливості реформування системи освіти на Правобережній Україні, місце і роль Кременецького ліцею та Віленського університету у навчанні, вихованні та формуванні національної свідомості етнічних поляків - вихідців з Правобережжя, напрямки, форми і методи участі студентів у культурному та громадсько-політичному житті регіону.

У дисертації обґрунтовано висновок про активну громадську патріотичну позицію польської учнівської та студентської молоді, вихідців з Правобережної України, у всіх сферах громадського життя. Доведено, що основою формування таких патріотичних поглядів стали насамперед традиція польського національного руху та реформована система освіти.

Ключові слова: польське студентство, система освіти, вища освіта, Правобережна Україна, польська етнічна група в Україні, Кременецький ліцей, Віленський університет, студентські організації.

АННОТАЦИЯ

Гладченко Т. Б. Польское студенчество в культурной и общественно-политической жизни Правобережной Украины (1793?1833 гг.). ? Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2011.

Диссертация посвящена исследованию участия польского студенчества в культурной и общественно-политической жизни Правобережной Украины в конце XVIII - первой трети ХІХ ст. В частности, рассмотрен широкий спектр патриотической и культурной деятельности польской молодежи.

Особое внимание уделено анализу историографии по теме исследования. Автором собраны и изучены работы, в которых в той или иной мере освещена история и проанализировано деятельность Виленского университета и Кременецкого лицея, а также наиболее активных их выпускников. Определены и охарактеризованы конкретные периоды разработки проблемы в контексте исторической ситуации в украинской, российской, польской, западноевропейской историографии.

Отдельный раздел диссертации посвящен рассмотрению условий и факторов, которые обуславливали деятельность Виленского университета и Кременецкого лицея. Освещен вопрос о их структуре и финансировании. Изучен социальный статус польского студенчества этих учебных заведений.

...