Етносоціальні процеси на півдні Бессарабії у другій половині ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені василя стефаника»

УДК 39:316.4:94(498.7) “ХІХ”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Етносоціальні процеси на півдні Бессарабії у другій половині ХІХ ст.

Спеціальність 07.00.05 - етнологія

Гаврильченко Інна Іванівна

Івано-Франківськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі етнології і археології ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Дерев'янко Сергій Миронович, ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», професор кафедри історіографії та джерелознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент Циганенко Лілія Федорівна, Ізмаїльський державний гуманітарний університет, професор кафедри всесвітньої історії етносоціальний демографічний радикальний

доктор історичних наук, доцент Мойсей Антоній Аркадійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри етнології, античної та середньовічної історії

Захист відбудеться „14 ” вересня 2011 р. 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.051.05 у конференц-залі Будинку вчених ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»: вул. Шевченка, 79, м. Івано-Франківськ, 76025.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» за адресою: вул. Шевченка, 79, м. Івано-Франківськ, 76025.

Автореферат розісланий „13” серпня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради А.З. Королько

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Рівень гармонізації міжетнічних взаємин залежить не тільки від гарантування державою рівних конституційних прав і свобод усіх громадян незалежно від етнічного походження, мовних та інших ознак, а й значною мірою від збереження й популяризації їхньої етнокультурної спадщини, підтримання атмосфери взаєморозуміння і взаємодії між усіма складовими етнонаціональної структури українського суспільства, від поваги до культур, релігій, звичаїв і традицій всіх етносів, які проживають на території Україні.

Забезпечення політичної стабільності і добробуту суспільного загалу вимагає виваженої державної національної політики. Її розробка та здійснення об'єктивують потребу проведення ґрунтовних наукових досліджень етногенезу та історичного розвитку етносів, які мешкали у минулому та проживають на території Україні зараз. Окреме місце в цьому контексті займає вивчення становлення й розвитку етносоціальних процесів у поліетнічних регіонах держави, що сприятиме успішному вирішенню конфліктогенних проблем їх співжиття.

Особливості етноісторичного розвитку українських земель спричинили до неоднорідного перебігу цих процесів у в різних регіонах. Одним із таких поліетнічних регіонів є південь сучасної Одеської області, який в історичній літературі XIV - початку ХХ ст. визначався як Південь Бессарабії або Буджак.

Визначальною в історичному розвитку досліджуваного регіону в другій половині ХІХ ст., є його етнічна, етнокультурна та етносоціальна багатоманітність, а також політика тотальної асиміляції етнічних груп домінуючою або державно-політичною більшістю, що послідовно здійснювалась владними структурами Російської імперії та Румунії, які панували в краї. І нині тут певними політичними силами пропагуються ідеї сепаратизму, пошук засобів запобігання та протидії, які посилюють вагомість досліджуваної теми.

Актуальність її розробки зумовлена також тим, що на сьогодні проблема вивчення етносоціальних явищ на Півдні Бессарабії в другій половині ХІХ ст. залишається малодослідженою, в історіографії обмеженим є перелік праць, в яких етнічні та соціальні процеси в регіоні розглядались б комплексно. Лише останнім часом посилився науковий інтерес до вказаної проблематики з боку вітчизняних та зарубіжних дослідників.

З огляду на це, на сучасному етапі розвитку етнологічної науки постала потреба виокремити особливості етносоціального розвитку Півдня Бессарабії в другій половині ХІХ ст. Одним із таких досліджень є дана дисертаційна робота.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках проблематики науково-дослідної програми Інституту історії і політології ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника “Етносоціальні процеси у слов'янському світі в ХХ ст.” (держреєстраційний № 0102U003441).

Об'єктом дослідження є етносоціальні процеси на Півдні Бессарабії у другій половині ХІХ ст.

Предметом дослідження є виявлення та аналіз динаміки та спрямованості етносоціальних процесів на Півдні Бессарабії у контексті історичного розвитку краю другої половини ХІХ ст., умов їх формування, чинників змін, наявність специфічних рис, вплив на особливості економічного й соціального розвитку регіону.

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні в контексті загальноісторичного процесу закономірностей і динаміки розвитку етносоціальних, етнополітичних та етнодемографічних процесів на Півдні Бессарабії у другій половині ХІХ ст., їх залежність від територіального переділу, що відбувався через військово-політичні події в регіоні, за результатами яких ця територія почергово перебувала у складі різних держав - Турецької і Російської імперій, Молдавського й Румунського князівств, та втілення радикальних соціальних перетворень, що системно впливали на спрямованість етносоціальних процесів досліджуваного регіону.

Для досягнення поставленої мети сформульовані такі дослідницькі завдання:

- визначити основні риси розвитку історіографії історії етносоціальних процесів на Півдні Бессарабії досліджуваного періоду, формування її методологічних засад під впливом домінуючих ідеологічних і політичних концепцій та наявність відповідної джерельної бази дослідження;

- висвітлити етнополітичне становище Півдня Бессарабії у другій половині ХІХ ст. та зміни адміністративно-територіального устрою краю, проаналізувати їх вплив на етнодемографічні процеси;

- дослідити етнічний склад населення Буджаку та співставити його відповідно багаторозрядної соціальної структури цього краю;

- прослідкувати динаміку та спрямованість етносоціальних процесів під час соціальних реформ в російській та румунській частинах Бессарабії й проаналізувати причини міграційного руху населення Півдня Бессарабії та основні риси його поселенської структури;

- виявити певну залежність спрямованості етносоціальних процесів від специфіки економічного розвитку досліджуваного регіону й охарактеризувати господарську спеціалізацію населення Буджаку;

- висвітлити культурно-освітні та етноконфесійні процеси в регіоні.

Хронологічні рамки дослідження означені другою половиною ХІХ ст. Нижня межа - 50-ті рр. ХІХ ст., коли була порушена адміністративно-територіальна, етносоціальна цілісність Південної Бессарабії за умовами Паризького мирного договору (1856 р.). Верхня межа - кінець 90-х рр. ХІХ ст., яка означена, по-перше, завершеністю проведених реформ соціального спрямування, що мали суттєві наслідки для розвитку етносоціального, економічного стану населення. По-друге, проведенням Першого Загального перепису населення Російської імперії у 1897 р., змістовні дані якого дають можливість ґрунтовно підсумувати вплив асиміляційної політики на демографічну і етноконфесійну структуру складу населення у досліджуваному регіоні.

Географічні межі дослідження охоплюють південну частину Бессарабії, до складу якої в досліджуваний період належало населення Бендерського, Кагульського, Ізмаїльського та Аккерманського повітів. За умовами Паризького мирного договору частина південних земель Бессарабської області відійшла до складу Молдавського князівства. Згодом, після об'єднання Молдавського князівства і Валахії у 1859 р. цей край увійшов до складу Румунської держави. Після чергової російсько-турецької війни 1877 - 1878 рр. відторгнуті землі були повернуті до складу Російської імперії за рішенням Берлінського конгресу (1878 р.) та стали невід'ємною частиною Бессарабської губернії.

Теоретико-методологічними засадами дослідження є застосування методологічних принципів історизму та об'єктивності вивчення минулого, загальнонаукових методів аналізу і синтезу. Теоретичний аналіз та узагальнення фактичного матеріалу базуються на використанні притаманних історичній науці спеціальних методів: проблемно-хронологічного, порівняльно-історичного, структурно-функціонального, типологічного та ін. Комплексність використання принципів і методів сприяло чіткому обґрунтуванню наукових положень і висновків на основі аналізу репрезентативної джерельної бази.

Наукова новизна. Дисертація є першою в Україні працею з історії етносоціального розвитку Півдня Бессарабії зазначеного періоду.

Уперше:

- виділено Південь Бессарабії, як самостійний об'єкт дослідження, що відрізняється історичною й етнічною неповторністю і має свої особливості розвитку етносоціальної та інших сфер життя у другій половині ХІХ ст.;

- в історичному аспекті проаналізовано динаміку чисельності етнічних груп в південному регіоні Бессарабії, визначено закономірності та спрямованість етнодемографічних процесів;

- комплексно проаналізовано в історичному контексті господарсько-культурну специфіку життєдіяльності населення регіону;

- введено до наукового обігу виявлені в установах Національного архівного фонду України та Республіки Молдова невідомі раніше документи і матеріали з проблеми дослідження.

Удосконалено:

- відомості про особливості соціальних процесів у середовищі окремих етнічних спільнот у розрізі південного регіону Бессарабії;

- тези про вплив етнополітичного фактору на зміни поселенської структури населення краю.

Одержали подальший розвиток:

- існуючі в історичній науці й етнології уявлення про причини кількості змін різних етнічних груп, виокремлено особливості цих змін в розрізі міста й села;

- положення про характерні риси соціально-економічного реформування на регіональному рівні.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації сформульовано й обґрунтовано висновки та пропозиції, які сприятимуть осмисленню, оцінці та використанню їх у формуванні новітньої національної політики держави, практичній діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

Наукові положення, висновки та рекомендації, подані та доведені в дослідженні, можуть бути використані у науково-дослідній сфері для здійснення подальших теоретичних та практичних досліджень проблем етносоціального розвитку регіонів України; у навчальному процесі для проведення навчальних занять, підготовки спеціальних курсів та навчальних посібників з етнології та історії України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження пройшли апробацію шляхом обговорення на засіданнях кафедри етнології і археології Інституту історії та політології ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”; на Міжнародній науково-практичній конференції “Суворовські читання” (Ізмаїл, 22 - 23 вересня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні питання вітчизняної, світової історії та науки: роздуми, пошуки, знахідки” (Луганськ, 12 - 15 квітня 2008 р.); ІV Міжвузівській науково-практичній конференції “Науковий потенціал вищої школи” (Миколаїв, 20 - 22 квітня 2008 р.); ІV міжнародній конференції: “Кайндлівські читання”, присвячені 145-річчю від дня народження Р.Ф. Кайндля (Чернівці, 29 квітня 2011 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 7 публікаціях. З них - 4 статті опубліковано у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура дисертації підпорядкована означеній меті та завданням і складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків, списку використаної літератури (557 найменувань), 26 додатків. Загальний обсяг основної частини дисертації склав 185 сторінок.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання, визначено об'єкт і предмет, методи дослідження, окреслено хронологічні та географічні межі, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, а також наведено дані про їх апробацію і публікації з теми дослідження, структуру дисертації.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми” проаналізовано методологічні засади та стан дослідження визначеної теми, охарактеризовано джерельну базу дослідження.

У першому підрозділі “Методологічні засади дослідження” з'ясовано, що під етносоціальним розвитком розуміється етнічна, культурна та соціальна ідентифікація, якій притаманні певна змінність, динамічність через політико-історичну обумовленість.

При дослідженні етносоціальних процесів полінаціонального простору Південнобессарабського регіону було з'ясовано, що вони торкаються двох найважливіших сфер життя суспільства одночасно - етнічної та соціальної, при цьому соціальна складова є домінуючою. Основними факторами, які визначають сутність етносоціальних процесів у досліджуваному регіоні, є поліетнічна географія, та складний багаторазрядний соціальний порядок населення, як наслідок довгорічної заохочувальної політики з боку Російської імперії, так і активного територіального розподілу, особливо впродовж другої половини ХІХ ст.

Отже, етносоціальні процеси відзначаються прямопропорційною обумовленістю етнічної і соціальної самоідентичностей. Кожна з них посідала провідне місце на певному історичному відрізку, не применшуючи при цьому значення іншої.

Методологічною основою вивчення етносоціальних процесів Півдня Бессарабії стали засади і підходи, викладені в теоретичних розробках зарубіжних (Б. Андерсон, С. Арутюнов, Е. Гідденс, Л. Дробіжева, С. Лур'є, Т. Парсонс, Е. Сміта, А. Сусоколов, В. Тішков, М. Южанін), радянських (К. Боришполец, Ю. Бромлей, Л. Гумільов, Ш. Султанов) та українських (В. Арбеніна, М. Гон, В. Євтух, К. Івангородський, І. Монолатій, В. Наулко, Л. Нагорна, О.Нельга, М. Обушний, Ю. Попков, Ю. Римаренко, Б. Савчук, М. Степико, Л. Шкляр, М. Юрій) дослідників.

Різноманітність завдань і наукова складність проблематики дослідження вимагали використання різноманітних його принципів і методів. Так, найбільш загальними і основоположними принципами для аналізу досліджуваних джерел, подій, явищ і процесів на території Півдня Бессарабії в другій половині ХІХ ст., створення на їх основі сукупності наукових фактів є принципи об'єктивності та історизму, які мають системоутворюючі властивості.

Принцип об'єктивності дозволив виявити всі фактори та умови, що реально детермінували етносоціальні зміни на Півдні Бессарабії, включаючи економічні, соціальні, політичні та ідеологічні.

Відповідно до принципу історизму етносоціальні процеси на Півдні Бессарабії освітлені у контексті загальноісторичного фону. Його ефективне використання дозволило дослідити діалектику соціоісторичного розвитку Буджаку з точки зору передумов, стану та перспектив його етносоціальної динаміки у другій половині ХІХ ст. Зважаючи на це, дослідження всіх процесів і явищ проводилось у їх взаємозв'язку та взаємозалежності. Останнє дозволило виявити суттєві тенденції, ступінь та масштаби впливу на динаміку етносоціальних змін різних чинників з точки зору їх результативності.

У дисертаційній роботі використано наступні методи дослідження: порівняльно-історичний та проблемно-хронологічний методи, метод етнічних констант, метод компонентного аналізу (структурно-функціональний), метод статистичної обробки матеріалів, метод типологічного дослідження.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження” охарактеризовано сукупність джерел, яка складається з архівних та опублікованих документів і матеріалів, статистичних даних та матеріалів періодичної преси.

Основною базою дослідження стало опрацювання комплексу архівних документів і матеріалів, які зберігаються в Національному архівному фонді Республіки Молдова, Державному архіві Одеської області, Комунальній установі “Ізмаїльський архів” та Відділі рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського.

Важлива інформація з проблеми дослідження зосереджена у Національному архіві Республіки Молдова. У фондах 2 “Канцелярія Бессарабського губернатора”, у 8 “Бессарабська губернська присутність по селянських справах”, 65 “Бессарабська губернська земська управа”, 134 “Бессарабська казенна палата”, 151 “Землевпорядні комісії та землеміри Бессарабії”, у 329 “Бессарабська губернська присутність по земських та міських справах” знаходяться офіційні матеріали (накази, розпорядження, циркуляри, описи), які дають можливість прослідкувати динаміку та спрямованість етносоціальних процесів на Півдні Бессарабії після її територіального поділу внаслідок підписання Паризького мирного договору.

Цінний історико-фактичний матеріал міститься у фондах Державного архіву Одеської області. У фондах 6 “Управління Піклувального комітету про іноземних поселенців Південного краю Росії” та 142 “Канцелярія Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора” збереглись відомості про стан ведення господарства, відкриття шкіл та церков у селищах німецьких, болгарських, гагаузьких колоністів Півдня Бессарабії.

Значний масив джерел дисертаційного дослідження складають матеріали Комунальної установи “Ізмаїльський архів” у м. Ізмаїлі Одеської області. У фондах 1 “Аккерманська міська дума, м. Аккерман Бессарабської області”, 14 “Селянські управління Аккерманського повіту”, 4 “Вилковська посадська управа, с. Вилково Ізмаїльського повіту Бессарабської губернії”, 56 “Канцелярія Ізмаїльського градоначальства”, 93 “Сільський наказ колонії Болград Ізмаїльського повіту”, 231 “Аккерманський повітовий суд. м. Аккерман”, 292 “Комунальні управління Ізмаїльського повіту”, 513 “Кілійська міська поліція”, 514 “Ізмаїльська міська поліція, з 1879 р. Ізмаїльське міське управління м. Ізмаїла”, 628 “Благочинний третій округ Ізмаїльського повіту”, 755 “Військове правління Дунайського козачого війська, з 1856 р. Новоросійського козачого війська м. Аккерман, а з 1859 р. ст. Миколаївка-Новоросійська Аккерманського повіту”, 784 “Аккерманське повітове відділення Бессарабської єпархіальної училищної ради. 1897 р.”, 786 “Інспектор народних училищ Ізмаїльського повіту. 1897 р.” та 818 “Аккерманська повітова присутність по селянським справам” містяться щорічні статистичні відомості про стан народонаселення, промисловості, сільського господарства, торгівлі, освіти, докладна інформація щодо реорганізації міської думи у комунальну раду під час проведення соціальних реформ.

У фондах Відділу рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського зберігаються етнографічні матеріали, зібрані В. Курдиновським у Бессарабії. Істотну цінність мають картографічні матеріали, в яких окреслені територіальні ареали проживання етнічних груп Півдня Бессарабії.

До другої групи належать опубліковані документи і матеріали, які були видані в другій половині ХІХ - ХХ ст. Серед них вирізняються законодавчі акти, вміщені у виданнях “Повне зібрання законів Російської імперії”, “Положення про земські установи”, “Положення про початкові народні училища” та “Устав про колонії іноземців в імперії”. У них визначались життєві умови, пільги та привілеї населення, що влаштовувалось на нових землях, а також знаходимо статистичні відомості, які мають більше інформаційно-описовий характер про стан народонаселення та процеси його природного руху, сільське господарство й торгівлю.

Третю групу джерел складають статистичні й довідкові видання, які дають можливість відтворити етнодемографічну структуру населення Буджаку, масштаби та умови функціонування галузей сільського господарства, торгівлі, показників, розмірів землекористування та землеволодіння у етнічних груп досліджуваного регіону. Значний матеріал з досліджуваної теми нагромаджено Бессарабським губернським статистичним комітетом, основною діяльністю якого було збирання і обробка даних про стан економіки краю, діяльність губернських та повітових установ, дані про населення, землекористування тощо.

До четвертої групи джерел відносяться періодичні видання. З-посеред них в дисертації використано матеріали таких газет та часописів як “Кишинівські єпархіальні відомості”, “Записки Бессарабського обласного статистичного комітету”, “Журнал Міністерства державного майна”, “Журнал Міністерства Внутрішніх справ”, “Журнал де Сент-Петербург”, “Записки Одеського товариства історії і старожитностей”, “Київська старина”, “Етнографічний огляд”.

Отже, опрацювання всієї сукупності виявлених історичних джерел як архівних, так і опублікованих дало змогу створити репрезентативну базу для комплексного дослідження етносоціальних процесів на Півдні Бессарабії означеного періоду.

У третьому підрозділі “Історіографія проблеми” охарактеризовано ступінь наукової розробки досліджуваної теми.

Серед усього обсягу історіографічних джерел можна виділити чотири групи: а) розвідки другої половини ХІХ - початку ХХ ст.; б) праці радянської доби (1918 - 1991 рр.); в) наукові дослідження вітчизняних науковців на межі ХХ - ХХІ ст.; г) праці зарубіжних дослідників.

Першим, хто започаткував вивчення Бессарабського краю в етнодемографічному напрямку, був відомий російський дослідник А. Скальковський. Його численні наукові праці, видані у вигляді монографій, демографічних, аграрно-статистичних і економічних оглядів, статей, історичних довідок, опублікованих у різних періодичних виданнях, містять значні масиви інформативних матеріалів для вивчення етносоціальних процесів Південної Бессарабії.

Окреме місце посідають описи військово-статистичного характеру, серед яких за обсягом фактичного матеріалу особливо вирізняється воєнно-статистичний опис О. Защука.

Значний інтерес становлять узагальнюючі описи П. Батюшкова, Л. Берга, А. Бур'янова, В. Бутовіча, А. Єгунова, В. Жукова, Н. Лашкова, Н. Могилянського та А. Накко, в яких відображена етнографічна специфіка Півдня Бессарабії другої половини ХІХ ст. Зокрема, розвідка Л. Берга, вважаємо, є першою вдалою спробою систематизації статистичних показників про поліетнічне населення Бессарабії.

Важливе місце займають дослідження про заселення краю колоністами, соціальне-правове та економічне становища окремих етнічних груп, які проживали на теренах Півдня Бессарабії у другій половині ХІХ ст. Серед них виділяються праці А. Веліцина присвячена німцям, В. Віндіна - циганам, Н. Державіна, Ф. Канітца - болгарам, П. Нестеровського - українцям. Загальні тенденції становища колоністів у регіоні висвітлені у розвідках П. Кеппена та А. Клауса.

Окремі питання соціоекономічного розвитку краю знайшли відображення у працях М. Балласа, Ф. Вігеля, В. Вітчевського, М. Вольського, А. Єрмакова, Р. Орбінського, Н. Пєтліна, С. Рудіна, Г.Сазонова, В.Святловського, Д. Семенова, С. Сєрєдоніна, М. Соболєва, А. Совєтова, А. Шмідта, А. Штанге, Ю. Янсона, Х. Коханського, В. Ломакіна, Е. Могилянського.

Особливе місце в історіографії займають праці зарубіжних дослідників другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Наукові розвідки болгарських (Г. Занетова, В. Дяковича, Й. Титоріва, Г. Шкорпіла, К. Шкорпіла) та румунських (М. Драгоміра) вчених змістовно надають уяву про соціальну організацію державного селянства та колишніх козаків із селищ колишніх задунайських переселенців в умовах етнічної консолідації, міжетнічної інтеграції та асиміляції наприкінці ХІХ ст.

Окремі аспекти соціально-економічного розвитку Бессарабського краю другої половини ХІХ ст. знайшли відображення у працях радянських дослідників Я. Гросула, І.Будака, І. Анцупова, І. Мещерюка. Проблеми становища традиційного господарства Буджаку висвітлено у публікаціях І. Борового, П. Риндзюнського, Ф. Ільйова, Д. Шемякова, М. Пелях та П. Унгурян.

Питання етнічної історії українців, їх розселення та встановлення етнодемографічних показників їх чисельності на Півдні Бессарабії розглянуті у працях В. Зеленчука.

Визначальні аспекти геополітичного становища краю висвітлені в розвідках В. Віноградова, П. Гінзбурга, М. Залишкіна, Є. Чертан.

Проблемам соціальної стратифікації населення Буджаку присвячена праця М. Шимановського. У ній автор проаналізував історичні та соціальні дані щодо резешів як специфічного стану соціального простору Буджака.

Значний інтерес становлять наукові розвідки українських вчених кінця ХХ - початку ХХІ ст. Вагоме значення для проблеми дослідження мають праці А. Бачинського, О. Бачинської, Є. Бєлової, В. Васильчука, В. Кабузана, А. Мойсея, В. Туркова, У. Шмідта, які присвячені етнічній історії, етнодемографії та етнокультурній життєдіяльності окремих етнічних груп досліджуваного регіону: українців, болгар, гагаузів, молдаван, росіян, циган.

Особливе місце серед праць кінця ХХ ст. посідає узагальнюючі праці А. Тичини, Н. Бондарчука, Л. Циганенко, О. Лебеденко, А. Дізанової,

В. Кривцової, в яких висвітлені історичний та етнокультурний розвиток Українського Подунав'я.

Важливе значення для історіографії теми мають дослідження В. Кабузана, які присвячені етнодемографічному розгляду кількісних параметрів чисельності українського населення в регіоні.

Окремі аспекти соціальної і економічної історії Півдня сучасної України висвітлені у дослідженнях Н. Діанової, В. Дмитрієва, І. Дружкової, О. Петрової та Л. Цибуленко. Проблеми етнічного розвитку регіону торкаються роботи К. Лях, Л. Полякової та В. Тучинського.

Значний інтерес становить науковий доробок зарубіжних дослідників: болгарських, молдавських, російських і румунських вчених. Так, російські науковці зосередили свою увагу на вивченні історії старообрядництва на Півдні Бессарабії, соціально-економічних відносин в краї та суспільно-правового становища старообрядників. У свою чергу болгарські вчені І. Грек, М. Червенков, Є. Хаджиніколова, М. Станчев, Г. Стойков у своїх розвідках здебільшого міграційний рух болгарського населення під час адміністративно-територіальних змін Півдня Бессарабії та створення нових колоністських поселень протягом 50 - 60-х рр. ХІХ ст. Аналіз історичного розвитку гагаузьких і болгарських переселенців знайшли відображення у працях С. Новакова та О. Радової.

Отже, впродовж останніх півтори сотні років проблема дослідження отримала певне наукове висвітлення. Можна констатувати, що в історіографії теми нагромаджена значна кількість наукових праць. При цьому здебільшого вони дають розуміння загальних питань соціально-економічного чи демографічного розвитку окремих етнічних груп Півдня Бессарабії. Водночас - відсутній комплексний аналіз політичного, адміністративно-територіального, соціально-правового та економічного устрою, поліетнічної структури населення Буджаку. Таким чином, етносоціальні процеси Півдня Бессарабії ще не були об'єктом окремого, самостійного етнологічного дослідження.

Другий розділ „Динаміка етнічного складу населення Півдня Бессарабії другої половини ХІХ ст.” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі „Особливості етнополітичного становища регіону” розглянуто етнополітичні зміни впродовж другої половини ХІХ ст. та їх вплив на етносоціальні процеси Півдня Бессарабії.

Етнополітичне становище характеризується складною зовнішньополітичною боротьбою Росії і Румунії щодо регіону. Нові геополітичні реалії після Кримської війни (1853 - 1856 рр.) спричинили поділ краю на дві частини, в кожній з яких були своєрідні соціополітичні та господарсько-економічні умови розвитку етнічних груп Буджаку. Лише після Сан-Стефанської мирної угоди у 1878 р. відбулось об'єднання регіону в межах Російської держави.

Так, підписання Паризької мирної угоди у 1856 р. призвело до порушення цілісної системи як адміністративно-правового, так і етносоціального устрою південної Бессарабії, яка існувала до цього часу та забезпечувала умови для стабільного соціального становища поліетнічного населення регіону та інтенсивного його економічного розвитку.

У процесі формування нового адміністративного устрою Півдня Бессарабії закономірно виокремлюється період 60 - 70-х рр. ХІХ ст., упродовж яких відбувається активне реформування усіх сфер соціального життя населення, стержньовим фактором якого виступає питання земельного упорядкування. Він обумовлював усю складну диференційну структуру пільгової системи, що в свою чергу було основним, цільовим напрямком заохочувальної колоніальної політики Російського уряду на цих землях.

Таким чином, етнополітичне становище південнобессарабських земель було підпорядковано як певній динаміці, обумовленої як ходом історичних подій та результатами військових кампаній, так і процесам внутрішньополітичних перебудов, що в свою чергу охоплюють усі сфери соціального життя місцевих етнічних спільнот.

У другому підрозділі „Етнодемографічні зміни в етносоціальній структурі населення Буджаку” простежено процес становлення етносоціальної структури, як результат об'єктивного впливу двох основних факторів. По-перше, процес офіційної, так званої державної колонізації південнобессарабських земель з боку уряду Російської імперії, який допомагав регулювати та тримати під контролем південно-прикордонну смугу. А, по-друге, процес стихійної, так званої, нерегульованої колонізації, яка в свою чергу обумовлена наслідками військових подій, обставинами економічного, соціального та релігійного становища.

Паралельно з цим проаналізовано формування специфічного соціального складу, обумовленого своєрідною спрямованістю соціальної політики Російської держави на її південних кордонах.

З'ясовано, що у складі населення Півдня Бессарабії впродовж 1850 - 1861 рр. можна виділити чотири найбільші соціальні групи: міщани, колоністи, державні селяни, що перебували на казенних землях, та вільні хлібороби.

Важливе значення у зміні етносоціальної структури населення Півдня Бессарабії досліджуваного періоду відіграли міграційні рухи, які змінили співвідношення етнічного і соціального в регіоні. Їх апогей припав на кінець 1850 - початок 1860-х рр.

У результаті проведення реформ 1860 - 1870-х рр. соціальне розшарування населення краю поступово поглибилося. Воно було спричинене активними природними міграціями, спричиненими переважно внутрішніми особливостями, та зміною етнополітичного становища регіону.

На рубежі 80 - 90-х рр. ХІХ ст. склалась стабільна етносоціальна структура населення Півдня Бессарабії, яка проіснувала до Першої світової війни. Спираючись на дані Першого Загального перепису населення Російської імперії 1897 р., було виділено загальні і специфічні тенденції її формування, чисельні показники та динаміку етнічних груп у міській та сільській місцевостях Буджаку. На підставі матеріалів цього перепису проаналізовано основні етнодемографічні показники, з'ясовано особливості етносоціального складу населення, показано місце кожного етносу у загальній багатоетнічній панорамі.

Таким чином, етносоціальна структура населення Півдня Бессарабії другої половини ХІХ ст. була підпорядкована двом основним тенденціям. Перша продиктована наслідками військових подій, а друга соціально-адміністративними змінами. Також міграційні процеси об'єктивно вплинули на процеси міжетнічної комунікації. Переселення як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, як із міст та селищ сприяли значній етносоціальній міксації населення регіону.

Третій розділ „Характер та спрямованість етносоціальних процесів на Півдні Бессарабії” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі „Вплив економічних реформу на соціальну структуру регіону” розглянуто регіональні особливості здійснення реформ та їх вплив на соціально-економічний розвиток населення Півдня Бессарабії.

Досліджено процес впровадження “Правил про суспільний та поземельний устрій оселених на казенних землях селян-власників” від 4 червня 1871 р., наслідком чого статус населення Півдня Бессарабії, що узагальнене Російською державою у першій половині ХІХ ст. статусом “іноземних колоністів”, в адміністративному й в соціальному відношенні зрівняно зі статусом державних селян.

Також з'ясовано, чому у процесі реформування земельного устрою та проведення адміністративних змін у 1872 р. були скасовані такі специфічні установи як, окружні та селянські накази, Комітет Піклування про бессарабсько-болгарські колонії, які допомагали вирішувати в оперативному порядку численні питання управління пільговою категорією населення та на фоні загальнодержавного механізму мала форму автономного адміністративно-територіального устрою.

Прийняті російським урядом “Положення губернських та повітових земських установ у Бессарабській області” від 15 березня 1869 р, в яких регламентувались особливості створення земств та “Правила про устрої поселян різних найменувань, оселених на казенних землях в Бессарабській області” від 23 грудня 1869 р. охопили усю складну диференційну соціальну систему населення регіону: іноземних колоністів - задунайських переселенців, німецьких колоністів; державних селян; козаків; колишніх власницьких селян - царан; резешів, надаючи їм різні соціально-економічні права і пільги, тим самим створюючи диспропорції в громадсько-правових основах їх життєдіяльності в краї.

Отже, реалізація селянської реформи та її спрямованість на перетворення соціального устрою у земельній, адміністративній сферах упродовж останньої чверті ХІХ ст. радикально змінила соціальне становище селянства Півдня Бессарабії. Цьому сприяло прийняті нові нормативні акти, що ліквідували диференційний підхід до соціального простору, в якому мешкало селянське населення та підпорядкували його загальногромадському управлінню, яке займалося селянськими справами.

У другому підрозділі „Етносоціальні наслідки військової та судової реформ” розглянуто руйнування головного привілею колоністського населення Півдня Бессарабії - відсутність рекрутської служби, зміст і наслідки розформування козацького війська та запровадження нових форм судової справи в Бессарабії.

Руйнування Новоросійського козачого війська співпало з соціальним реформуванням, тому основні тези “Положення про ліквідацію Новоросійського війська” 1868 р. не йшли всупереч із реалізацією селянської реформи та фактично визначали складали основні принципи поземельного і адміністративного устрою ліквідованого війська. Тим самим у правовій площині був забезпечений перехід козаків у стан селян-власників.

Маніфестом від 11 січня 1874 р. на Півдні Бессарабії було введено загальностанову військову повинність. Військова служба поширювалась на усі верстви населення імперії.

Одночасно з прийняттям “Положення про губернські та повітові земські установи” від 1 січня 1864 р. започатковано значні зміни у судовій сфері. 29 листопада 1864 р. було затверджено “Судові статути” замість станових судів, які існували ще з другої половини ХVІІІ ст.

Отже, військова та судова реформи загалом мали істотне значення для у подальшого розвитку краю. У етносоціальній площині було ліквідовано козацтво та змінено соціально-правовий статус козаків. Введення загальної військової повинності остаточно зрівняло у правах усі етнічні спільноти регіону. У свою чергу реформування судової системи призвело до подолання етнічної і соціальної відособленості колоністського і неколоністського населення Півдня Бесарабії.

Четвертий розділ „Специфіка господарсько-культурного розвитку Буджаку” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі „Господарська спеціалізація населення регіону” досліджено наслідки створення особливої ситуації землеволодіння та землекористування у пореформений період для розвитку галузей сільського господарства. З'ясовано, що зерновиробництво займало провідне місце у економічній структурі регіону та складало більшу частину його ринкового обігу.

В останні два десятиліття ХІХ ст. все більш чітко виявляється процес суспільного розшарування, що в свою чергу призводить до еволюційних процесів у землекористуванні та землеволодінні в селищах бессарабського селянства, етносоціальній структурі якого притаманна поліетнічність: колишні колоністи - болгари, гагаузи, німці, швейцарці та колишні державні селяни - молдавани, українці, росіяни, євреї-землевласники, цигани.

В дисертації показано, що закріплення приватної власності на землю викликало певне реагування селянства на кон'юнктуру внутрішнього торговельного ринку, що в свою чергу сприяло активному розвитку провідних сфер сільського господарства. Це водночас стабілізувало економічне становище як окремих селищ, так і всього південного регіону Бессарабської губернії та заклало основи капіталістичного (фермерського) сільського господарства.

Будівництво південно-західної залізниці Бендери-Галац та водного транспорту призвело до збільшення попиту на продукти сільського господарства як у Буджаку, так і в інших губерніях Російської імперії і за кордоном, у зв'язку з цим спостерігається нова тенденція до переселення міського населення у селища, чи паралельного ведення ремісницького промислу з землевласництвом на орендованих землях, що могли собі дозволити заможні громадяни.

Таким чином, аналізуючи формування особливого стану економіки та становлення нових форм господарювання населення Півдня Бессарабії впродовж 60 - 90 рр. ХІХ ст., можемо стверджувати про суттєву залежність спрямованості етносоціальних процесів від специфіки економічного розвитку досліджуваного регіону.

У другому підрозділі „Вплив реформ в освітній галузі на етнічні особливості регіону” розглянуто освітню ситуацію поліетнічного населення Півдня Бессарабії. На підставі актів, якими регламентувалось зміни в освітній сфері, показано специфіку багатонаціонального краю, де більшість учнів вперше йшли до школи, зовсім не розуміючи російської мови.

Докладно проаналізовано освітній аспект основних етносів Півдня Бессарабії, а саме, представників колоністського населення - болгар, німців, гагаузів; Новоросійського козачого війська та державних селян - українців; старовірів - росіян та царан - молдаван.

На початку 80-х років ХІХ ст. паралельно з існуючими народними училищами з ініціативи сільських громад та підтримки Міністерства народної освіти й земств інтенсивно відкривалися зразкові однокласні та двокласні училища. За кошти сільських громад та часткової підтримки з боку державного казначейства чи повітових земств будувались спеціалізовані будинки для нових шкіл, в яких вже було передбачено і класні кімнати, і житлові приміщення для педагогічного персоналу. Платня теж складалась із земських та громадських внесків та деякі кошти видавали зі скарбниці. В школах такого типу, як правило, було два учителі, показово, що одним із них обов'язково був священик місцевої парафії.

Таким чином, впровадження у життя відповідних законодавчих актів обумовили подальший розвиток навчальної освіти в Російській імперії та на Півдні Бессарабії. Були змінені основи і підходи щодо управління освітньою галуззю. Так, керівництво навчальним процесом у народних училищах перебувало у віданні губернських та повітових рад. Головною метою народних училищ було не лише закріплення у народі релігійних та моральних понять та розповсюдження початкових корисних знань, а й інтеграція освітньої мережі в загальноімперську, що сприяло та підсилювало асиміляційні процеси серед етнічних груп Буджака, для яких російська мова та освіта була нерідною.

У третьому підрозділі „Міжетнічні контакти та процес взаємовпливу в культурі та побуті населення Півдня Бессарабії у другій половині ХІХ ст.” розглядаються закономірні процеси міжетнічної комунікації, що взаємообумовлені рядом факторів: історичними, соціальними, культурними, ситуаційними й політичними.

Однією з складових міжнаціональних контактів була мова. У побуті, наприклад, українське населення розмовляло українською мовою. Проте водночас російська мова залишалася офіційною для адміністрації, діловодства, церкви. Про це свідчать наведені у дисертації спогади священиків сіл зі змішаним етнічним населенням.

У процесі міжетнічних контактів етнічних груп населення Півдня Бессарабії спільність соціально-економічного стану та єдність релігії мала майже вирішальне значення при встановленні родинних стосунків між представниками різних етнічних груп.

Процес змішання українського, російського, молдавського, болгарського та іншого населення досить переконливо зображують аналізовані в роботі дані про вступ у взаємні шлюби.

Значні етнополітичні зміни та міграції населення спричиняли певні зміни етноконфесійної ситуації в краї в кінці ХІХ ст. Так, результати Першого Загального перепису Російської імперії 1897 р. засвідчили суттєве скорочення чисельності православних та зміну співвідношення основних конфесійних груп. Прослідковуючи конфесійний стан населення міст Півдня Бессарабії, можна стверджувати, що православні становили 76,3% від усього міського населення, іудеї - 14,9%, старообрядці - 6,1%, римо-католики - 0,9% та інші - 1,8% відповідно. Зауважимо, що у досліджуваному регіоні спостерігалося чітке співвідношення етнічної і конфесійної приналежності. Так, молдавани і болгари на 100% належали до православної церкви, в українців такий показник становив 99,8%, у росіян - 74,5%. Також 24,5% росіян ідентифікували себе як до старообрядці. У євреїв також чітко спостерігалася етноконфесійна гомогенність, у них даний показник становив 99,9%. У той же час у німців 95,4% усієї етнічної групи становили прихильники лютеранства.

Православна віра безперечно сприяла міжнаціональним контактам і в той самий час дозволяла зберігати власні традиції. Проте одночасно вона сприяла й етнополітичній асиміляції місцевого населення, оскільки в умовах Російської імперії вона виступала знаряддям русифікації етнічних груп Півдня Бессарабії. Отже, релігія була засобом впливу на свідомість та ознакою освіченості у релігійних канонах.

Таким чином, міжетнічні контакти досліджуваного регіону у становленні родинно-сімейних стосунків та етнолінгвістичних відносин сприяли міжетнічній інтеграції етнічних спільнот Півдня Бессарабії у другій половині ХІХ ст. Вона проявлялася як у формі часткової консолідації етнічних груп у традиційному побутовому, господарському, мовному та конфесійному вимірах життєдіяльності, так і в симбіозі їх міжетнічної взаємодії.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження:

1. Активна зовнішня “балканська” та внутрішня політика Російської імперії впродовж тривалого часу, що була спрямована на зміцнення південних кордонів, призвела до формування на території Півдня Бессарабії вже в середині ХІХ ст. своєрідного поліетнічного та специфічного соціального складу населення.

2. Зміна цілісного адміністративно-територіального, соціально-правового устрою Буджака через відхід придунайського регіону і частини Аккерманського повіту до складу Молдавського князівства у 1856 р., зумовила активний міграційний рух представників усіх етнічних груп. Так, впродовж десятиліття (1856 - 1864 рр.) зовнішня міграція була вирішальним чинником у збереженні перш за все етнічної ідентичності, а також системи соціальних особливостей. До того ж, зовнішня міграція суттєво впливала на загальну чисельність населення.

3. Упродовж 60 - 70-х рр. ХІХ ст. відбулась реалізація соціальної реформи, у якій першість мала російська влада. Румунський уряд змушений був проводити відповідні зміни, які відбувались на сусідніх територіях, під тиском міграції населення Подунав'я, що загалом негативно відбилось на господарському розвитку регіону.

4. Етносоціальні процеси Півдня Бессарабії під час проведення реформ відбувалися за п'ятьма основними напрямками соціального устрою: земельному, адміністративно-територіальному, військовому, освітньому та судовому. Втілення земської реформи у південнобессарабському регіоні займало центральне місце у соціально-трансформаційних процесах. Вона заклала основу нового поземельного і адміністративного устрою регіону, визначивши та здійснивши поземельне облаштування селянства. Адміністративно-територіальне реформування призвело до ліквідації окремого правового становища ареальних поселень колоністського населення (болгарів, гагаузів, греків, сербів, німців), козаків, державних селян та царан (українців, молдаван) та їх уніфікацію в загальноросійський державний простір.

У результаті реформування земельного устрою, реалізації адміністративних та військових змін було втрачено соціально-правові відмінності між етнічними групами Півдня Бессарабії в другій половині ХІХ ст., а російська державна політика зводилась до їх загальноімперської інтеграції.

5. Втілення освітньої реформи обумовило ґрунтовну реорганізацію освітньої сфери. На зміну церковнопарафіяльним школам були започатковані державні початкові. Проте основоположною складовою реформи у галузі освіти стало викладання навчальних предметів російською мовою. У той же час запити етнічних груп регіону у національній освіті були зведені нанівець. Російська етнополітика таким чином прагнула асимілювати іноетнічні групи. Розширюючи сферу використання російської мови, уряд Російської імперії реально перетворив її зі статусу офіційної у засіб етнополітичної асиміляції та пропаганди російської культури.

6. При формуванні господарсько-економічного становища Півдня Бессарабії впродовж 70 - 90 рр. ХІХ ст. та відповідної спеціалізації окремих етнічних груп регіону, простежена певна залежність спрямованості етносоціальних процесів та відповідної зайнятості населення від специфіки економічного розвитку досліджуваного краю. При цьому основні прояви специфічного стану економіки знайшли своє продовження у чинниках етнічного й соціального стану, таких, як міграція внутрішнього характеру та урбанізація етнічних спільнот.

7. При дослідженні етнодемографічних змін та етносоціального складу населення Півдня Бессарабії наприкінці ХІХ ст. з'ясовано, що саме економічні процеси були чинником, що визначив характер територіального розміщення представників усіх етнічних груп регіону. При цьому основна увагу звернена на культурну обумовленість та прихильність окремих спільнот до певного способу життя (міського або сільського). Вона пояснювалась багатьма факторами, до яких відноситься перш за все етнічна консолідація, міжетнічна інтеграція та асиміляція.

8. Мова, традиції і культурні цінності етнічних груп Півдня Бессарабії перебували в активній аккультурації. Причиною такої тісної взаємодії була адаптація усіх етнічних груп до умов нового етносередовища, яке вони і формували. А основні принципи етнополітики Російської держави активно цьому сприяли. Усе зазначене підґрунтя вплинуло на виникнення спільних традицій усіх національних груп і створювало сприятливі умови для постійних міжетнічних контактів.

Основні положення дисертації викладено у наступних публікаціях

1. Гаврильченко І.І. Етнополітичний стан Півдня Бессарабії після Кримської війни / І.І. Гаврильченко // Суворовські читання. - Ізмаїл: Ізмаїльський історичний музей О.В. Суворова, 2007. - Вип. 4 - 5. - С. 159 - 174.

2. Гаврильченко І.І. Міграційний рух як чинник саморегуляції етносоціального розвитку населення Півдня Бессарабії ( 1856 - 1864 рр.) / І.І. Гаврильченко // Науковий потенціал вищої школи: IV Міжвузівська науково-практична конференція. Збірник наукових праць. - Миколаїв: видавництво Миколаївського політехнічного інституту, 2008. - С. 146 - 148.

3. Гаврильченко І.І. Питання земельного розподілу під час реформування адміністративно-територіального устрою Півдня Бессарабії у пореформений період (1864 - 1878 рр.) / І.І. Гаврильченко // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - Івано-Франківськ, 2008. - Вип. 12 - 13. - С. 187-198.

4. Гаврильченко І.І. Питання адміністративного реформування Новоросійського козачого війська впродовж 60-х років ХІХ ст. / І.І. Гаврильченко // Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Луганськ: видавництво Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, 2008. - Ч. 1. - С. 18 - 20.

5. Гаврильченко І.І. Народні училища як засіб релігійно-просвітницької організації болгарських колоністів / І.І. Гаврильченко // Історичні записки. Збірник наукових праць. - Луганськ: видавництво Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, 2008. - Вип. 18. - С. 19 - 29.

6. Гаврильченко І.І Міжетнічні контакти та культурна взаємообумовленість поліетнічного простору Півдня Бессарабії у другій половині ХІХ ст. / І.І. Гаврильченко // Буковинський журнал. - 2011. - С. 126 - 134.

7. Гаврильченко І.І. Особливості етнодемографічного стану міського та сільського населення Півдня Бессарабії впродовж 80 - 90 рр. ХІХ ст. / І.І. Гаврильченко // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник науковий праць / Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра етнології, античної та середньовічної історії. - Чернівці. - Вижниця: Черемош, 2011. - Том 1(31). -С. 214 - 224.

Анотація

Гаврильченко І. І. Етносоціальні процеси на Півдні Бессарабії у другій половині ХІХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнологія. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2011.

Проведене дослідження етносоціальних процесів Півдня Бессарабії у другій половині ХІХ ст. дозволяє встановити формування своєрідного етносоціального, політико-правового та економічного устрою Південної Бессарабії як наслідок почергового перебування у складі різних держав - Турецької й Російської імперії, Молдавського й Румунського князівств. Проаналізовано етнічний склад населення впродовж другої половини ХІХ ст. відповідно багаторазрядної суспільної структури цього регіону. Прослідковано динаміку й спрямованість етносоціальних процесів під час соціального реформування як в російській, так і в румунській частинах Бессарабії. Доведено, що основні прояви специфічного стану економічного розвитку знайшли своє продовження у чинниках етнічного та соціального стану, таких, як міграція внутрішнього характеру та урбанізація етнічних спільнот.

Проаналізовано процес міжетнічних контактів та культурної взаємообумовленості полінаціонального простору населення Півдня Бессарабії, що характеризується перш за все етнічною консолідацією, міжетнічною інтеграцією та асиміляцією.

Доведено, що етнічні процеси у Південній Бессарабії у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. були детерміновані їх етнічною історією в усій їй політичний, соціальній і економічній повноті.

Ключові слова: етносоціальні процеси, етнічна ідентифікація, полінаціональний простір, міжетнічні контакти, Південь Бессарабії.

Аннотация

Гаврильченко И.И. Этносоциальные процессы на Юге Бессарабии во второй половине ХІХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - этнология. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника. - Ивано-Франковск, 2011.

...