Громадсько-політична та наукова діяльність Г.О. Милорадовича (1839-1905)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.01 - історія України

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ТА НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ Г. О. МИЛОРАДОВИЧА (1839 - 1905)

Коваленко Ольга Олександрівна

Чернігів - 2011

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

громадський політичний науковий милорадович

Актуальність теми дослідження. Характерна ознака сучасного стану розвитку вітчизняної історіографії полягає у зростанні уваги до людського виміру історичного процесу. У фокусі дослідницьких стратегій опинилась людська індивідуальність, що зумовило поширення історичної антропології, персональної історії та інших напрямків історієписання. Один з них полягає у вивченні «людини другого плану», яка не потрапила на авансцену історії, але залишила в ній помітний слід. Саме вона посідає стратегічно важливий «плацдарм» між безіменною, мовчазною більшістю, з одного боку, і так званими творцями історії - з іншого. Водночас «людина другого плану» набагато глибше, ніж особистості першої величини, інтегрована у соціальний контекст і більш наочно відображає у характерних рисах своєї натури особливості доби й соціального середовища, до якого вона належить. Значний інтерес у світлі цього концепту становить постать Григорія Олександровича Милорадовича (1839 - 1905). Він брав активну участь у громадсько-політичному й науковому житті, значною мірою прислужився розвиткові архівної справи, історичних досліджень та краєзнавчого руху в Україні. Проте життєвий шлях, багатогранна діяльність і наукова спадщина Г. Милорадовича досі не були об'єктом спеціального дослідження, що зумовлює актуальність теми дослідження і необхідність створення ґрунтовної наукової біографії Г. Милорадовича на підставі сучасних методологічних настанов.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності з планами науково-дослідної роботи кафедри всесвітньої історії Інституту історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка.

Мета дисертаційної роботи полягає у відтворенні життєвого шляху, громадсько-політичної та наукової діяльності Г. Милорадовича в контексті вітчизняної історії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі дослідницькі завдання:

– проаналізувати стан вивчення проблеми в історіографії;

– визначити рівень репрезентативності актуалізованої джерельної бази;

– відтворити життєвий шлях Г. Милорадовича;

– висвітлити громадсько-політичну діяльність Г. Милорадовича;

– з'ясувати основні напрямки наукової діяльності Г. Милорадовича.

Об'єктом дослідження є особистість Г. Милорадовича.

Предметом дослідження є життєвий шлях, громадсько-політична і наукова діяльність Г. Милорадовича.

Хронологічні рамки дослідження визначені роками життя Г. Милорадовича, а також проблематикою його історичних студій, що здебільшого були присвячені подіям ХVІІ - першої половини ХІХ ст.

Територіальні межі дослідження охоплюють передусім територію Чернігово-Сіверщини, з якою були безпосередньо пов'язані життя та діяльність Г. Милорадовича, а також інші регіони України й Росії, де він мешкав, навчався і перебував на військовій та цивільній службі.

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму та об'єктивності, що передбачають неупереджений розгляд подій і явищ минулого в їхньому розвитку і взаємозв'язку. Методи дослідження добиралися у відповідності з метою і завданнями роботи. Біографічний метод дозволив реконструювати життєвий шлях Г. Милорадовича. За допомогою проблемно-хронологічного методу було проаналізовано еволюцію основних напрямів та етапів його громадсько-політичної та наукової діяльності. У процесі дослідження наукової спадщини Г. Милорадовича було застосовано аналітичний метод. Під час опрацювання і систематизації джерел з обраної проблеми використовувалися методи джерелознавчої евристики та критики. Статистичний метод дозволив проаналізувати динаміку зростання земельної власності та господарської діяльності Г. Милорадовича. Просопографічний метод уможливив відтворення родинного середовища, яке впливало на формування життєвих пріоритетів, світогляду і наукових уподобань Г. Милорадовича.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній уперше комплексно досліджено життєвий шлях, громадсько-політичну і наукову діяльність Г. Милорадовича на тлі історичних подій другої половини ХІХ - початку ХХ ст. До наукового обігу запроваджено значну кількість нововиявлених документів і матеріалів, які дозволили заповнити прогалини у біографії Г. Милорадовича. Проаналізовано його участь у роботі органів місцевого і станового самоврядування, а також доброчинну діяльність. Визначено основні напрямки наукової діяльності Г. Милорадовича, схарактеризовано внесок у розвиток архівної справи та краєзнавчого руху, систематизовано його науковий доробок.

Практичне значення роботи полягає у тому, що опрацьовані матеріали, наведені спостереження і висновки можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць та навчальних посібників з історії України, історичного краєзнавства і архівознавства.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях та семінарах: Науковій конференції «Меценатство і благодійництво: події, постаті, функції» (Чернігів, 2006), Науковій конференції, присвяченій 110-річчю Чернігівської губернської вченої архівної комісії (Чернігів, 2006), Х - ХІІІ Наукових конференціях молодих учених та студентів Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка (Чернігів, 2007 - 2010), ІІІ Міжнародній науковій конференції «Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії» (Ніжин, 2007), Міжнародній науковій конференції «Козацька старшина кінця XVII - XVIII ст.» (Батурин, 2007), Міжнародній науковій конференції «Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної Європи», присвяченій 1100-літтю першої літописної згадки про Чернігів (Чернігів, 2007), IV Міжнародному науковому семінарі «Російська імперія в історичній ретроспективі» (Чернігів, 2008), Міжнародній науковій конференції «Україна в етнокультурному вимірі XVIII ? початку XIX ст.» (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції «XIV Археологічний з'їзд і розвиток історичного краєзнавства на Чернігівщині» (Чернігів, 2008), IV Міжнародній науковій конференції «Знаки питання в історії України: особа і суспільство в історико-культурному просторі» (Ніжин, 2008), XXI Міжнародній науковій конференції «Вспомогательные исторические дисциплины в пространстве гуманитарного знания» (Москва, 2009), V Міжнародному науковому семінарі «Європейське суспільство в епоху Середньовіччя та Раннього Нового часу (V ? XVIII ст.)» (Чернігів, 2009), Перших Любецьких історичних читаннях (Любеч, 2009).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у 16 статтях, 7 з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена специфікою предмета, метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, що, у свою чергу, поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури, який нараховує 682 найменування, та додатків. Загальний обсяг рукопису становить 244 сторінки, у тому числі 160 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету і дослідницькі завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, його хронологічні і територіальні межі, схарактеризовано методологічні засади й використані методи, розкрито наукову новизну і практичне значення дисертаційного дослідження, наведено інформацію про результати його наукової апробації.

У першому розділі «Історіографія проблеми та джерельна база дослідження» проаналізовано стан наукової розробки проблеми, визначено структуру й рівень репрезентативності актуалізованої джерельної бази.

Першу спробу схарактеризувати життєвий шлях Г. Милорадовича являла собою публікація, вміщена у 1894 р. в газеті «Черниговские губернские ведомости» з нагоди його переобрання предводителем дворянства Чернігівської губернії Граф Григорий Александрович Милорадович (Черниговский губернский предводитель дворянства) // Черниговские губернские ведомости. - 1894. - № 252. - Часть неофициальная. - С. 2 - 3.. Стислу статтю про Г. Милорадовича, в якій окреслено головні віхи його біографії та перелічено найважливіші публікації, у 1896 р. було вміщено в «Энциклопедическом словаре» Ф. Брокгауза та І. Ефрона Милорадович Григорий Александрович // Энциклопедический словарь / [Издатели Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон]. - СПб., 1896. - Т. ХІХ. - С. 310..

Згідно з канонами «поминального» жанру були побудовані некрологи Г. Милорадовича у періодичній пресі Граф Г. А.Милорадович (Некролог) // Черниговские губернские ведомости. - 1905. - № 179. - Часть неофициальная. - С. 1.. Найґрунтовніший з них під промовистою назвою «Нестор русского дворянства» побачив світ у «Московских ведомостях», а потім був передрукований у «Черниговских губернских ведомостях» Нестор русского дворянства (Памяти графа Г.А.Милорадовича) // Черниговские губернские ведомости. - 1905. - № 188. - Часть неофициальная. - С. 2.. За своїм характером до некрологів може бути віднесена публікація під назвою «Памяти графа Григория Александровича Милорадовича», оприлюднена в «Черниговских губернских ведомостях», у якій ішлося про поховання небіжчика Памяти графа Григория Александровича Милорадовича // Черниговские губернские ведомости. - 1905. - № 201. - Часть неофициальная. - С. 2. . Автор некролога, вміщеного на сторінках «Летописи Историко-родословного общества в Москве», Л. Савелов стисло схарактеризував доробок Г. Милорадовича в галузі генеалогії Савелов Л. Граф Григорий Александрович Милорадович / Л. Савелов // Летопись Историко-родословного общества в Москве. - М., 1905. - Вып. 4. - С. 7 - 9..

Біографічні відомості про Г. Милорадовича і бібліографію його найважливіших праць наведено у науково-довідкових виданнях, впорядкованих С. Венгеровим Венгеров С. А. Источники словаря русских писателей / С. А. Венгеров. - Пгд., 1917. - Т. IV. - С. 312 - 313; Його ж. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых / С. А. Венгеров. - Пгд., 1918. - Т. ІІ. - Вып. 4 - 5. - С. 110.. Високу оцінку здійсненій Г. Милорадовичем публікації епістолярної та літературної спадщини відомого поета першої половини ХІХ ст. В. Туманського дав дослідник його творчості С. Брайловський Брайловский С. Рец.: Милорадович Г. А. Письма Василия Ивановича Туманского и неизданные его стихотворения. - Чернигов, 1891 / С. Брайловский // Журнал Министерства народного просвещения. - 1891. - Август. - С. 446 - 453.. У контексті регіональної історіографії доробок Г. Милорадовича у загальних рисах схарактеризував П. Федоренко, на думку якого особливе значення мав запроваджений істориком у науковий обіг «документальний матеріал з родового архіву». П. Федоренко також звернув увагу на тісні зв'язки між Г. Милорадовичем і О. Лазаревським, що знайшли відображення в їхньому листуванні Федоренко П. О.М.Лазаревский та культурні цінності Чернігівщини / Федоренко П. // Український археографічний збірник. - К., 1927. - Т. 2. - С.ХХХІХ - ХLV; Його ж. Нариси з історії вивчення Чернігівщини / П. Федоренко // Записки Чернігівського наукового товариства. - Чернігів, 1931. - Т. 1. - С. 21 - 22..

Згодом, за умов неподільного панування в українській радянській історіографії вульгаризованої марксистсько-ленінської методології наукова спадщина Г. Милорадовича втратила для її прихильників будь-яку актуальність. Виняток становили хіба що краєзнавчі студії дослідника, до яких час від часу звертались місцеві історики. Не дивно, отже, що «Радянська енциклопедія історії України» кваліфікувала Г. Милорадовича передусім як «українського поміщика, графа», праці котрого зберегли «певне довідкове значення» Радянська енциклопедія історії України. - К., 1971. - Т. 3. - С. 131..

Зовсім іншу тональність мали згадки про Г. Милорадовича у працях представників української еміграційної історіографії. «Ентузіастом українського минулого» назвав його книгознавець Є. Пеленський Пеленський Є. Ю. «Украинская литературная летопись»: Перший український книгознавчий журнал / Є. Ю. Пеленський // Українська книга. - 1938. - Ч. 1. - С. 4 - 5.. До «українських діячів», що походили з дворянської верстви й активно сприяли розвиткові місцевого самоврядування, відніс Г. Милорадовича О. Моргун Моргун О. Українські діячі в земствах / О. Моргун // Український історик. - 1969. - № 1 - 3 (21 - 23). - С. 60 - 61.. Підсумкову оцінку діяльності та наукової спадщини Г. Милорадовича містила стаття в «Енциклопедії українознавства». Її автор О. Оглоблин назвав Г. Милорадовича «автором багатьох праць з історії Лівобережної України та української генеалогії, геральдики», одним з представників консерватизму другої половини 19 в.» О(глоблин) О(лександр). Милорадович Григорій // Енциклопедія українознавства: Словникова частина / Олександр Оглоблин. - Париж; Нью-Йорк, 1962. - Т. 4. - С. 1534.. Саме цей текст О. Оглоблина у 1993 р. був передрукований із незначними редакційними змінами в англомовній «Енциклопедії України» Ohloblyn O. Myloradovych Hryhorii // Encyclopedіa of Ukraine / O. Ohloblyn. - Toronto;Buffalo;London, 1993. - Vol. ІІІ. - Р. 513 - 514.. До речників «української виразно консервативної думки» Г. Милорадовича відніс І. Лисяк-Рудницький Лисяк-Рудницький І. Консерватизм / І. Лисяк-Рудницький // Історичні есе. - К.: Основи, 1994. - Т. 2. - С. 126. .

В Україні до постаті Г. Милорадовича українські історики знову звернулися тільки на початку 90-х рр. ХХ ст. У зв'язку з розвитком історичного краєзнавства на Чернігівщині діяльність Г. Милорадовича позитивно схарактеризувала у своїй кандидатській дисертації В. Малиневська Малиневская В. М. Развитие исторического краеведения на Черниговщине в конце ХІХ - начале ХХ вв.: Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук / В. М. Малиневская. - К., 1990. - С. 15. . Невеликий біографічний нарис про Г. Милорадовича містила кандидатська дисертація Г. Кураса, присвячена Чернігівській губернській вченій архівній комісії Курас Г. М. Черниговская архивная комиссия и ее вклад в изучение истории Украины: Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук / Г. М. Курас. - К., 1992. - С. 185 - 193.. Значну увагу діяльності й науковій спадщині Г. Милорадовича приділив О. Коваленко. Зокрема, він у загальних рисах з'ясував внесок дослідника у розвиток регіональної історіографії Чернігівщини та архівної справи в Україні Коваленко О. Б. Історія Північного Лівобережжя у науковій спадщині Г.Милорадовича / О. Б. Коваленко // Чернігівська земля у давнину і середньовіччя: Тези доповідей Міжнародної наукової конференції у м. Славутичі. - К., 1994. - С. 9 - 11; Його ж. Милорадович Григорій Олександрович / О. Б. Коваленко // Українські архівісти: Біобібліографічний довідник. - Вип. 1. - ХІХ ст. - 1930-ті рр. - К., 1999. - С. 231 - 233.. Крім того, О. Коваленко виявив і запровадив до наукового обігу неопубліковані праці П. Федоренка «Архіви чернігівського шляхетства» і «Архів Милорадовичів», у яких наведено відомості про архівознавчі студії Г. Милорадовича Коваленко О. Б. Невідома праця Павла Федоренка «Архіви Чернігівського шляхетства» / О. Б. Коваленко // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 1996. - Т. 1. - С. 133 - 140; Його ж. Праця П.К.Федоренка «Архів Милорадовичів» / О. Б. Коваленко // Студії з архівної справи та документознавства. - К., 1998. - Т. 3. - С. 150 - 154.. Окремі аспекти його громадської та наукової діяльності висвітлено у роботах В. Опанасенка, який особливо відзначив благодійницькі акції Г. Милорадовича на підтримку закладів освіти регіону Опанасенко В. Благодійні справи Чернігівського дворянства /В. Опанасенко / Сіверянський літопис. - 2000. - № 4. - С. 139 - 140; Його ж. Дворянський рід Милорадовичів / В. Опанасенко //Наукові записки Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Історичні науки. - К., 2000. - Вип. ХХХVІ. - С. 88.. Спираючись на епістолярну спадщину Г. Милорадовича, цікаві відомості про його знайомство з Т. Шевченком навів В. Дудко Дудко В. Шевченко очима Григорія Милорадовича / В. Дудко // Кур'єр Кривбасу. - 1997. - № 91 - 92. - С. 106 - 110.. Окремі аспекти громадської діяльності та приватного життя Г. Милорадовича схарактеризовано у передмові О. Коваленка й С. Половнікової до добірки листів Є. Милорадович (у дівоцтві Скоропадської) Коваленко О. Б., Половнікова С. О. Передмова / О. Б. Коваленко, С. О. Половнікова // «До тебе прихильна, дарма, що кавалергард»: Листи Є. І. Милорадович до Г. О. Милорадовича (1860 - 1865) / [Упорядник С. О.Половнікова; Відповідальний редактор О. Б.Коваленко]. - Чернігів, 2002. - С. 3 - 21. . На консервативні уподобання і українофільські симпатії Г. Милорадовича звернув увагу В. Потульницький Потульницький В. Український консерватизм як ідеологічна і соціально-політична передумова становлення 2-го Українського гетьманату: основні напрямки концепції (1780 - 1914) / В. Потульницький // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. - Серія «Історія. Економіка. Філософія». - К., 2004. - Вип. 4. - С. 97. . Відомості про співробітництво Г. Милорадовича з часописом «Киевская старина» систематизовано у книзі М. Палієнко Палієнко М. «Киевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / М. Палієнко. - К.: Темпора, 2005. - С. 287 - 288. . Діяльність Г. Милорадовича, пов'язану з упорядкуванням і публікацією документів фамільного архіву, в контексті опрацювання документальної спадщини української національної еліти висвітлив Г. Папакін Папакін Г. В. Архів Скоропадських: Фамільні архіви української родової еліти другої половини XVII - XX ст. та архівна спадщина роду Скоропадських / Г. В. Папакін. - К., 2004. - С. 38, 97 - 98, 118 - 120, 126 - 127, 368. . На думку В. Томазова, науковий доробок Г. Милорадовича мав «величезне значення для подальшого розвитку козацько-старшинської генеалогії» Томазов В. В. Генеалогія козацько-старшинських родів: історіографія та джерела (друга половина XVII - початок ХХІ ст.) / В. В. Томазов. - К.: Видавничий дім «Стилос», 2006. - С. 118 - 125.. Науково-популярний характер мають статті Л. Ясновської, Г. Морозової, В. Сапона про Г. Милорадовича, оприлюднені на сторінках місцевої періодики Ясновська Л. Поховання Григорія Милорадовича / Л. Ясновська // Старий Чернігів. - 1993. - № 2. - С. 3; Морозова А. «Нестор русского дворянства»: К 160-летию со дня рождения графа Г.А.Милорадовича / А. Морозова // Пульс недели. - 1999. - 14 октября. - С. 9; Сапон В. Згадуючи Милорадовичів / В. Сапон // Деснянська правда. - 2002. - 30 листопада. - С. 12; Його ж. За Стрижнем - «Сен-Жерменське» передмістя! / В. Сапон // Деснянська правда. - 2004. - 19 лютого..

Таким чином, обрана дослідницька проблема відображена в науковій літературі лише в загальних рисах. Перші публікації на цю тему з'явилися вже у 90-х рр. ХІХ ст. Але до цілеспрямованого вивчення діяльності та наукової спадщини Г. Милорадовича дослідники звернулись лише у 90-х рр. ХХ ст. Загалом, вони тільки окреслили контури проблеми, висвітлили деякі аспекти біографії Г. Милорадовича та його доробку. Багатьом публікаціям бракує критичного підходу, аналізу діяльності та наукових праць історика у контексті доби. Поза увагою дослідників залишились архівні документи. Досі не було впорядковано бібліографії наукових праць Г. Милорадовича. Відтак, поки що відсутнє цілісне уявлення про життя та діяльність Г. Милорадовича, його місце у громадсько-політичному і науковому житті України другої половині ХІХ - початку ХХ ст.

Джерельна база дисертаційного дослідження складається передусім з комплексу писемних джерел, що зберігаються в архівах, музеях і бібліотеках Чернігова, Києва, Санкт-Петербурга, Москви й Ніжина. З метою їх виявлення були опрацьовані фонди Державного архіву Чернігівської області, Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського, Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України, Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Російського державного військово-історичного архіву, Російського державного історичного архіву, Відділу рукописів Російської національної бібліотеки. Актуалізовані в процесі підготовки дисертації документальні й наративні джерела можна умовно розподілити на кілька груп.

Першу групу становлять приватно-правові акти - духовні заповіти, дарчі, купчі, скарги, боргові розписки, що дозволяють простежити процес формування земельних маєтків Г. Милорадовича на території Чернігівської губернії. Зокрема, у Державному архіві Чернігівської області та Російському державному історичному архіві зберігається кілька версій духовного заповіту С. Милорадович, за яким Г. Милорадович одержав значну частину своїх статків. Виявлені у фонді Чернігівського губернського правління Державного архіву Чернігівської області та серед залишків фамільного архіву Милорадовичів у відділі фондів Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського купчі та справи про розмежування земельних володінь містять відомості щодо активного «збирання» Г. Милорадовичем маєтків протягом усього життя.

До другої групи використаних джерел можна віднести строкату за своїм функціональним призначенням діловодну документацію. Це, передусім, службові формуляри Г. Милорадовича, що зберігаються в Російському державному військово-історичному архіві та відділі фондів Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського. Вони дають змогу відтворити перебування Г. Милорадовича на військовій та цивільній службі, а також головні події його приватного життя. Громадсько-політичну і наукову діяльність Г. Милорадовича висвітлюють опубліковані звіти й журнали (протоколи) засідань Чернігівського губернського дворянського зібрання, Чернігівського губернського земського зібрання та Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Діловодні документи, виявлені у фондах Державного архіву Чернігівської області та Відділу народної освіти Чернігівського губвиконкому Державного архіву Чернігівської області, дозволяють з'ясувати долю фамільного архіву Г. Милорадовича й архіву Чернігівського губернського дворянського зібрання, яким він опікувався, за радянського часу.

Третю групу складають описово-статистичні джерела, які дозволяють скласти уявлення про динаміку розвитку населених пунктів, на території яких знаходились земельні маєтки та промислові підприємства родини Милорадовичів. Це матеріали ревізій та переписів XVIII - початку ХХ ст., які були опубліковані земськими статистиками. Цікаві відомості містять також матеріали, виявлені у фонді Чернігівського губернського акцизного управління в Державному архіві Чернігівської області.

До четвертої групи увійшли епістолярні джерела. Важливе значення мають опубліковані листи О. Лазаревського та Є. Милорадович до Г. Милорадовича, в яких наведено унікальну інформацію про його громадську і наукову діяльність Листи Олександра Лазаревського // Український археографічний збірник. - К., 1927. - Т. 2. - С. 264 - 370; «До тебе прихильна, дарма, що кавалергард»: Листи Є. І. Милорадович до Г. О. Милорадовича (1860 - 1865) / [Упорядник С. О. Половнікова; Відповідальний редактор О. Б. Коваленко]. - Чернігів: Чернігівські обереги / Сіверянська думка, 2002. - 104 с.. Неопубліковані листи Г. Милорадовича до І. Шрага і П. Тиханова, виявлені відповідно у відділі фондів Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського та Відділі рукописів Російської національної бібліотеки дозволяють висвітлити участь Г. Милорадовича у заснуванні й діяльності Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Коло наукових інтересів Г. Милорадовича досить виразно окреслюють його листи до О. Лазаревського і В. Антоновича, що зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України. Науковий пошук Г. Милорадовича в галузі книгознавства і бібліографії знайшов відображення в його листах до О. Бичкова і Д. Ровинського, що відклалися у Відділі рукописів Російської національної бібліотеки. Значний інтерес становить листування Г. Милорадовича з редакторами періодичних видань, в яких він друкував свої праці, О. Шишацьким-Іллічем («Черниговские губернские ведомости»), Ф. Лебединцевим і О. Лашкевичем («Киевская старина»), виявлене в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України, а також із С. Шубинським («Исторический вестник»), що зберігається у Відділі рукописів Російської національної бібліотеки. Деякі аспекти життя та діяльності Г. Милорадовича і подальшу долю його родини дозволяють з'ясувати опубліковані листи В. Горленка, П. Скоропадського і Д. Дорошенка З невиданих листів Василя Горленка до Миколи Стороженка / [Вступ і примітки О. Оглоблина] // Україна. - 1952. - Ч. 7. - С. 565; Папакін Г. В. Листи з 1917 року (Кореспонденція Павла Скоропадського часів Лютневої революції в Росії) / Г. В. Папакін // Архіви України. - 2002. - № 1 - 3. - С. 81 - 112; Листи Дмитра Дорошенка до Вячеслава Липинського // Вячеслав Липинський. Архів. - Філадельфія, 1973. - Т. 6. - С. 74, 136; та ін. .

П'яту групу становлять спогади та щоденники сучасників Г. Милорадовича О. Шишацького-Ілліча, О. Кістяківського, В. Хижнякова, М. Стороженка, Д. Дорошенка, Г. Лазаревського, які містять цікаві відомості про його безпосереднє оточення і родинне життя Хижняков В. М. Воспоминания земского деятеля / В. М. Хижняков. - Петроград: Огни, 1916. - 251 с.; Стороженко М. З мого життя / М. Стороженко. - К.: Либідь, 2005. - 432 с.; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1901 - 1920-ті роки) / Д.Дорошенко. - К.: Темпора, 2007. - С. 165 - 166; Кістяківський О.Ф. Щоденник (1874 - 1885) / О.Ф.Кістяківський. - К.: Наукова думка, 1995. - С. 160 - 161; та ін. .

До шостої групи увійшли наукові та науково-популярні праці Г. Милорадовича - понад 120 книг, статей, заміток, рецензій, документальних публікації з широкого кола проблем вітчизняної історії.

У дисертаційному дослідженні використані також зображальні джерела - портрети Г. Милорадовича і членів його родини, а також фотографії його будинків у Любечі, Чернігові й Санкт-Петербурзі, які наведено в додатках до роботи.

Загалом, незважаючи на втрату фамільного архіву Милорадовичів, який загинув під час Другої світової війни, актуалізований комплекс використаних джерел достатньо репрезентативний для досягнення поставленої мети і розв'язання відповідних дослідницьких завдань. Це дозволяє всебічно висвітлити життєвий шлях, громадсько-політичну і наукову діяльність Г. О. Милорадовича.

У другому розділі «Життєвий шлях» відтворено основні етапи біографії Г. Милорадовича, а також соціокультурне середовище, яке безпосередньо впливало на формування його світогляду, інтересів та уподобань.

Сербський за своїм походженням дворянський рід Милорадовичів залишив помітний слід у вітчизняній історії. На початку ХVІІІ ст. його представники Михайло, Гаврило та Олександр Милорадовичі взяли активну участь у визвольній боротьбі балканських народів проти османського панування, яку інспірував і підтримував Петро І, і згодом перебралися на територію Російської держави. Вони закоренились на українських землях, поріднились із впливовими козацько-старшинськими родинами, здобули численні маєтності й посіли поважне місце в середовищі регіональної, а потім й імперської соціально-політичної еліти. До цього роду належали гадяцький полковник М. Милорадович, чернігівський полковник П. Милорадович, який одружився на С. Полуботок - спадкоємиці маєтностей її знаменитого прадіда наказного гетьмана П. Полуботка, малоросійський губернатор і очільник Чернігівського намісництва А. Милорадович, герой Вітчизняної війни 1812 р. генерал М. Милорадович, за особливі заслуги і проявлену у боях відвагу удостоєний титулу графа, таврійський губернатор Г. Милорадович.

Григорій Олександрович Милорадович народився 24 вересня 1839 р. в Чернігові у родині дійсного статського радника О. Милорадовича і С. Туманської. Згідно з ментальними настановами тієї доби, хлопчик з дворянської родини інтегрувався до упривілейованого стану не стільки самим фактом народження, скільки вступом на службу. У такий спосіб він засвоював характерні для дворянства норми поведінки й систему цінностей, набував відповідне соціальне обличчя. Цю своєрідну станову ініціацію Г. Милорадович переніс ще у п'ятирічному віці, коли в 1845 р. був пожалуваний у пажі. Освіту він здобув у приватних пансіонах Петербурга й елітарному Пажеському корпусі, після закінчення якого в 1857 р. розпочав військову службу в чині корнета у Кавалергардському полку. Згодом він неодноразово змінював місце служби й у 1872 р. був призначений флігель-ад'ютантом Олександра ІІ. Наступного 1873 р., «желая увековечить в потомстве память о заслугах, оказанных Престолу и Государству» генералом М. Милорадовичем, імператор надав Г. Милорадовичу графський титул «с тем, чтобы в нисходящем потомстве его титул сей переходил всегда лишь к старшему в роде». Яскравий епізод біографії Г. Милорадовича був пов'язаний з його участю у російсько-турецькій війні 1877 - 1878 рр., зокрема в облозі стратегічно важливого болгарського міста Плевна. У 1878 р. Г. Милорадовичу було присвоєно чин генерал-майора і призначено до почту імператора, а в 1888 р. він одержав чин генерал-лейтенанта.

Деякий час Г. Милорадович перебував на цивільній службі, але не виходив у відставку, зберігаючи у такий спосіб приналежність до військової еліти. Протягом 1862 - 1865 рр. (з невеликою перервою) він виконував обов'язки мирового посередника на території Городницького повіту Чернігівської губернії і безпосередньо долучився до втілення в життя селянської реформи. У 1881 - 1890 рр. Г. Милорадович був прикомандирований до Міністерства внутрішніх справ, а в 1898 р. призначений членом Ради Міністерства землеробства і державних маєтностей. У 1904 р. Г. Милорадович став сенатором, що гідно увінчало його багаторічну військову і цивільну службу.

Г. Милорадович належав до заможної дворянської родини, яка володіла у межах Чернігівської губернії значними маєтками. Як і кілька поколінь його предків, Г. Милорадович наполегливо і послідовно збільшував свої земельні володіння. Зрештою, наприкінці життя в його власності перебували понад 11 тис. десятин у Городницькому і Чернігівському повітах, земельні ділянки з будівлями у Чернігові й Глухові, а також близько 6 тис. десятин у Мозирському повіті Мінської губернії. Прибутки власника складались з надходжень від продажу лісу та орендної плати за використання орної землі й сінокосів. Крім того, у Любецькій економії - головному осередку своїх володінь - Г. Милорадович облаштував великий сад з розсадником фруктових дерев і кущів, встановив парову молотарку і паровий млин, спорудив сучасний винокурний завод, який також здавався у оренду. Втім, документи свідчать, що, незважаючи на ці нововведення, методи господарювання в Любецькій економії Г. Милорадовича, як і у переважній більшості поміщицьких господарств тієї доби, потребували системної модернізації.

Любецька економія була не тільки поліфункціональним господарським осередком, але й справжнім фамільним гніздом чернігівської гілки родини Милорадовичів. Тут знаходився споруджений наприкінці XVIII ст. великий дерев'яний будинок з парком. Г. Милорадович усвідомлював значення своєї любецької садиби як пам'ятки історії, культури та природи. Він дбайливо доглядав розташовані у цій місцині печеру Св. Антонія і кам'яницю П. Полуботка. У власності родини Милорадовичів перебував також старовинний будинок на околиці Чернігова - Застриженні, який вважався пам'яткою цивільної архітектури доби класицизму. У повсякденне життя дворянських садиб органічно входило образотворче мистецтво - передусім у вигляді фамільних портретів, які, обростаючи легендами, перетворювались у головне джерело міфологізації часопростору, що стала невід'ємною складовою садибної культури. Частина портретної галереї Милорадовичів, фамільних реліквій, родинного архіву і великої бібліотеки знаходилась у Чернігові, а решта - в Любечі. На жаль, до наших днів вони, за незначним винятком, не збереглися. Протягом першої половини XX ст. було також втрачено й обидва будинки Милорадовичів. Щоправда, зберігся третій, який Г. Милорадович у 1895 р. придбав у Петербурзі, - нині у ньому розміщено Генеральне консульство Фінляндії.

Г. Милорадович помер 13 серпня 1905 р. в Любечі й був похований у фамільному склепі в чернігівському Троїцькому соборі. Під час революційних подій початку XX ст. його удова, дочка і старший син емігрували до Франції, де ця гілка роду Милорадовичів по чоловічій лінії згасла.

У третьому розділі «Громадсько-політична діяльність» висвітлено участь Г. Милорадовича у громадському житті та діяльності органів місцевого і станового самоврядування.

Як свідчать документи, молодий Г. Милорадович перебував під відчутним впливом українського національного руху. Ще навесні 1858 р. Г. Милорадович познайомився з Т. Шевченком і надалі неодноразово зустрічався з ним. Разом з О. Лазаревським Г. Милорадович намагався видати книгу поезій Л.Глібова, але реалізувати цей задум не вдалося. Демонструючи свою національну ідентичність, Г. Милорадович часом вдягався у народне вбрання, використовував український псевдонім «Грыцько М.», збирав матеріали з історії козацтва та пам'ятки фольклору. У найближчому оточенні Г. Милорадовича сприймали як нащадка П. Полуботка, «юного свободного казака, сына Украины, колысь свободной». Перебуваючи у 1862 - 1865 рр. на посаді мирового посередника, він зблизився з діячами чернігівської «Громади», яку очолював С. Ніс. Уподобанням Г. Милорадовича у цей час певною мірою була суголосна культурно-просвітницька діяльність громадівців, що, зокрема, зумовило його співробітництво з часописом «Черниговский листок», який видавав Л. Глібов.

Захоплений реформаторською діяльністю імператора Олександра ІІ, Г. Милорадович узяв безпосередню участь у становленні й діяльності органів місцевого самоврядування. Землевласники Городницького і Чернігівського повітів у 1865, 1871, 1883 і 1892 рр. обирали його гласним повітових земських зібрань. Водночас у 1871 і 1883 рр. Г. Милорадович був делегований до складу Чернігівського губернського земського зібрання. Крім того, губернське зібрання у 1869 і 1889 рр. обирало його почесним мировим суддею Чернігівського, а в 1882 р. - Городницького повітів. Якнайтісніше з органами місцевого самоврядування Г. Милорадович співробітничав, перебуваючи у 1890 - 1896 рр. губернським предводителем дворянства - згідно із тогочасним законодавством він головував на усіх засіданнях Чернігівського губернського земського зібрання. Загалом відстоюючи позиції владних структур й інтереси дворянської верстви, Г. Милорадович водночас намагався порозумітися з демократично налаштованими гласними, що позитивно позначалося на функціонуванні губернського земського зібрання.

Г. Милорадович також значною мірою прислужився зміцненню корпоративної організації дворянства на території Чернігівської губернії. Двічі - у 1890 і 1893 рр. його обирали губернським предводителем дворянства. Незважаючи на підтримку з боку уряду, в країні тривала мобілізація дворянської земельної власності, відсоток якої у загальному земельному балансі поступово зменшувався. Ця тенденція спостерігалась і в межах Чернігівської губернії, відтак під керівництвом Г. Милорадовича було створено «капітал самодопомоги», згодом перетворений у «губернську дворянську касу взаємодопомоги», яка на пільгових умовах надавала позики землевласникам, що з об'єктивних причин опинилися у скрутній ситуації. Непокоїло речників дворянської верстви і зростання оподаткування поміщицьких маєтків. Про це, зокрема, йшлося на скликаній у лютому 1896 р. в Петербурзі нараді губернських предводителів дворянства, участь в якій узяв і Г. Милорадович. За його головування губернське дворянське зібрання активно просувало питання про створення в регіоні вищого сільськогосподарського навчального закладу шляхом реорганізації Ніжинського історико-філологічного інституту. Згодом цей проект підтримав імператор Микола ІІ, але реалізувати його не вдалося.

Г. Милорадовичу довелось займатися ремонтом і реконструкцією будинку губернського дворянського зібрання, спорудженого в середині ХІХ ст. в історичному центрі Чернігова. Значний інтерес становлять впорядковані Г. Милорадовичем «Список губернских и уездных предводителей дворянства Черниговской губернии 1782 - 1793 годов» (1893), «Списки губернских предводителей дворянства Российской империи 1785 - 1895 годов» (1895) і «Сборник Черниговского дворянства» (1892), що містив нормативні документи й відомості з історії дворянської доброчинності.

Активну участь у громадсько-політичному житті Г.Милорадович поєднував з різнобічною благодійницькою діяльністю, що відповідало поширеним натоді уявленням про роль дворянської верстви у вітчизняній історії. Значну підтримку він надавав закладам освіти як попечитель початкових шкіл у Любечі й Халявині, член і голова попечительської ради Чернігівської жіночої гімназії (починаючи з 1896 р. кращі гімназистки одержували спеціальну стипендію імені Г. Милорадовича). Відчутною була допомога Г. Милорадовича закладам охорони здоров'я та соціального захисту. Він неодноразово обирався попечителем Чернігівських богоугодних установ, власним коштом облаштував богадільню в Любечі й надав будівельні матеріали для спорудження в містечку лікарні.

Г. Милорадович - меценат спрямовував свої зусилля на збереження історико-культурної спадщини. Він брав участь у збиранні коштів для реставрації Спасо-Преображенського та Борисоглібського соборів у Чернігові, проведеної в 1891 р. Г. Милорадович неодноразово одержував подяки Синоду за пожертви на облаштування Троїцької, Покровської та Преображенської церков у Любечі. Власним коштом він встановив численні меморіальні дошки на честь своїх предків у Спасо-Преображенському і Успенському соборах у Чернігові, а також (разом з місцевими селянами) пам'ятник імператору Олександру ІІ в Любечі. Він систематично передавав артефакти, книги й документи до музеїв Чернігова, Києва і Петербурга. Доброчинна діяльність Г. Милорадовича набула розголосу далеко за межами Чернігівської губернії. Відтак його було обрано членом Товариства благодійності у пам'ять 19 лютого 1861 р., Слов'янського благодійного товариства в Петербурзі, Київського слов'янського товариства, Боснійсько-Герцеговинського товариства захисту слов'ян та інших благодійних організацій.

У четвертому розділі «Наукова діяльність» схарактеризовано основні напрямки науково-організаційної роботи Г. Милорадовича та його науковий доробок.

Г. Милорадович був безпосередньо причетний до створення у 1896 р. Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Її відкриттю передував досить тривалий підготовчий період, відображений у листуванні Г. Милорадовича з О. Лазаревським - неофіційним промотором цього проекту. Зрештою, саме Г. Милорадович став першим головою комісії, становлення якої як регіонального історико-краєзнавчого осередку відбувалось із значними труднощами. Тим не менше, за головування Г. Милорадовича було започатковано обстеження місцевих архівів, відкрито історико-археологічний музей і започатковано видання «Трудов». Ситуація суттєво погіршилась після того, як наприкінці 1897 р. Г. Милорадович надовго виїхав з Чернігова. Позбавлена керівництва комісія помітно підупала й опинилась під вогнем критики з боку наукової спільноти. Зрештою, в грудні 1901 р. Г. Милорадович подав у відставку, але продовжував співробітничати з комісією. Більше того, у серпні 1903 р. Г. Милорадовича знову було обрано на цю посаду, хоча фактично роботою комісії керував його заступник відомий громадський діяч І. Шраг. Завдяки їхнім зусиллям комісія помітно активізувалась: її співробітники приступили до впорядкування новоствореного історичного архіву і проведення охоронних археологічних розкопок на території чернігівського Дитинця, опрацювали й розповсюдили ґрунтовну «Программу для собирания сведений археологических, исторических и этнографических по Черниговской губернии». Водночас І. Шраг намагався перетворити комісію в центр гуртування ліберально-демократичної інтелігенції, що спричинило гострий конфлікт з губернатором О. Хвостовим. Г. Милорадович прагнув залагодити справу, але під тиском губернатора зі складу комісії було виключено «політично неблагонадійних» членів. На знак протесту у березні 1904 р. з комісії вийшла група активних діячів на чолі з І. Шрагом. Г. Милорадович болісно зреагував на цю ситуацію і, не вдаючись до демаршу, почав ігнорувати засідання комісії. Відтак її головою в листопаді 1904 р. було обрано губернатора О. Хвостова. Деморалізована і значною мірою знекровлена комісія опинилась у стані глибокої кризи, і пройшло кілька років перш ніж вона поступово відновила свій потенціал і зрештою виправдала сподівання фундаторів.

Г. Милорадович цілком слушно пишався своїм фамільним архівом - на думку фахівців, одним з найкращих на Лівобережній Україні. Він розібрав, систематизував документи XVI - XIX ст. і оправив їх у 181 фоліант у міцних палітурках. В архіві зберігались також понад 4,5 тис. листів до Г. Милорадовича за 1849 - 1904 рр., щоденник у 30 книгах, який він вів протягом 1857 - 1905 рр., і два томи спогадів. Подальша доля архіву Милорадовичів склалася трагічно: він загинув у серпні 1941 р. під час бомбардування міста нацистською авіацією. Нині у Чернігівському історичному музеї ім. В. Тарновського зберігається невеликий комплекс розрізнених документів, пов'язаних з родиною Милорадовичів, але його походження та обставини появи у музеєсховищі досі не з'ясовані.

Перебуваючи на посаді губернського предводителя дворянства, Г. Милорадович домігся впорядкування архіву Чернігівського губернського дворянського зібрання, що перебував у вкрай занедбаному стані. Протягом 1891 - 1896 рр. під особистим контролем Г. Милорадовича було пронумеровано, підшито і розміщено у спеціально виготовлених шафах усі архівні справи, складено їх описи, впорядковано бібліотеку. Загалом на облік було взято понад 9 тис. справ і майже 1,2 тис. рукописних книг, що в цілому становили унікальний джерельний комплекс XVII - XIX ст. Його вдалося зберегти під час революційних подій початку ХХ ст., але врятувати від пожежі у серпні 1941 р. не поталанило. Залишки цього документального зібрання (понад 700 справ кінця XVIII - початку ХХ ст.) нині входять до складу фонду Чернігівського губернського дворянського зібрання Державного архіву Чернігівської області (ф. 133).

Досить вагомим був доробок Г. Милорадовича - археографа. У тематичному відношенні документальні публікації Г. Милорадовича були безпосередньо пов'язані з його дослідницькими пріоритетами. Зокрема, він запровадив у науковий обіг численні джерела про життя та діяльність представників козацько-старшинського роду Полуботків: «Книгу пожиткам бывшего черниговского полковника Павла Полуботка и детей его, Андрея и Якова Полуботков» (1862), «Акты, до маетностей Полуботков относящиеся» (1862), «Акты, относящиеся до рода Полуботок» (1870) та «Акты фамилии Полуботок с 1669 - 1734 гг.» (1889). За іншим - територіальним - принципом були скомпоновані добірки документів з історії Любеча і тамтешнього Антоніївського монастиря. Особливий інтерес становив виданий у 1902 р. у вигляді факсиміле монастирський синодик, який містив унікальні відомості з середньовічної історії Чернігово-Сіверщини й, зокрема, поменник місцевих князівських династій. Найбільший за обсягом і найцікавіший за змістом археографічний проект - «Любецкий архив графа Милорадовича» мав на меті корпусну публікацію документів з фамільного архіву. Але виданий у 1898 р. за редакцією О. Лазаревського перший випуск з цілої низки причин виявився і останнім. До нього увійшли документи з фамільного архіву Чарнишів, які Милорадовичі успадкували разом з їхніми маєтностями, приватне листування А. Полуботок, ділове листування П. Милорадовича, актові джерела з історії Любеча ХVІІ - ХVІІІ ст. Крім окремих видань Г. Милорадович друкував також невеликі добірки й одиничні документи у часописах і газетах. Через брак загальноприйнятих методик, їх археографічне опрацювання (зокрема, принципи передачі тексту джерел, науково-довідковий апарат) було досить строкатим і мало серйозні хиби, зумовлені тогочасним станом археографії.

Значну частину наукового доробку Г. Милорадовича складають студії з історії та генеалогії так званого «малоросійського дворянства», що походило здебільшого з козацької старшини й було нобілітоване царським урядом. Ще замолоду він захопився історією власного роду й досліджував її до кінця свого життя. Численні праці Г. Милорадовича з сімейної історії можна умовно розподілити на кілька груп: біографічні студії; генеалогічні розписи; документальні публікації. Загалом Г. Милорадовичу вдалося створити досить переконливий груповий портрет кількох поколінь своєї великої родини. Його дослідження являли собою симбіоз власне історії, генеалогії та геральдики і відзначалися апологетичним характером, що було властиво тогочасній історико-генеалогічній літературі.

Від історії своєї родини Г. Милорадович поступово перейшов до вивчення генеалогії споріднених фамілій - Полуботків, Туманських, Кочубеїв, а потім і дворянської верстви в цілому. У 1890 р. побачила світ книга Г. Милорадовича «Малороссийское дворянство», що містила родовідні розписи й стислі нариси історії 20 відомих дворянських родин. Набутий досвід і впорядкування архіву Чернігівського губернського дворянського зібрання підготували ґрунт для створення найбільшої і найважливішої за своїм значенням праці Г. Милорадовича у цій галузі - двотомної «Родословной книги Черниговского дворянства» (1901), що містила відомості про понад 1,8 тис. дворянських родів, які відіграли важливу роль у політичному, соціально-економічному й культурному житті регіону. Відзначаючи певні недоліки дослідження, зумовлені передусім специфікою актуалізованої джерельної бази, фахівці і зараз віддають належне цій фундаментальній праці Г. Милорадовича, що стала помітним явищем у розвитку вітчизняної генеалогії.

Глибоко особистісне сприйняття минулого було притаманне студіям Г. Милорадовича з історії міст і сіл Північного Лівобережжя - Чернігів, Любеч, Нові Боровичі, хутір Вознесенський так або інакше були пов'язані з життям представників родини Милорадовичів. Побудовані в традиційному форматі історико-статистично-етнографічного опису, вони завдяки насиченості фактичним матеріалом відображали практично всі аспекти історичного минулого цих населених пунктів, побут, культуру й повсякденне життя їхніх мешканців. Не дивно, що ґрунтовний нарис Г. Милорадовича про старовинний Любеч та його святині протягом 1855 - 1905 рр. під дещо видозміненими назвами і з деякими доповненнями витримав 6 видань. Дослідження Г. Милорадовича з історії міст і сіл сприяли розгортанню краєзнавчого руху на Чернігівщині, популяризації та збереженню історико-культурної спадщини.