Особливості українського національного відродження в середині ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Особливості українського національного відродження в середині ХІХ ст.

Сколуб Максим Володимирович

Черкаси 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії України Ізмаїльського державного гуманітарного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук‚ професор Тичина Анатолій Костянтинович, Ізмаїльський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри історії України.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Довжук Ігор Володимирович, Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля, завідувач кафедри архівознавства,

кандидат історичних наук, доцент Бундак Олена Анатоліївна, Луцький інститут розвитку людини відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, доцент кафедри гуманітарних дисциплін.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.

Анотація

український відродження історіографія

Сколуб М.В. Особливості українського національного відродження в середині ХІХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2010.

У дисертації вперше комплексно досліджено політизацію українського національного відродження в середині ХІХ ст. Розкрито головні чинники, які призвели до політизації українського національного життя. Зокрема, простежено етнотериторіальні зміни, соціально-економічне життя та політичний режим в українських землях під владою Російської імперії. Досліджено основні теоретичні аспекти формування національної самосвідомості української спільноти: слов'янофільство, вплив філософських та політичних ідей Західної та Центральної Європи, російської ліберальної та радикальної думки на визвольний рух і внутрішні умови політизації українського національного відродження.

Доведено, що боротьба з кріпацтвом була головною перешкодою для розвитку українського національного відродження. Перехід до легальної культурно-просвітницької роботи української інтелігенції та посилення наступу царизму на освітньо-культурний рух на початку 60-х рр. ХІХ ст. був завершальним етапом політизації українського національного відродження в середині ХІХ ст.

Ключові слова: політизація, різночинна інтелігенція, національна ідентичність, націотворення, федералізм, державна самостійність.

Аннотация

Сколуб М.В. Особенности украинского национального возрождения в середине ХІХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет имени Б. Хмельницкого. - Черкассы, 2010.

В диссертации впервые комплексно исследована политизация украинского национального возрождения в середине ХІХ в. Раскрыты главные условия сложившиеся на украинских землях, которые привели к политизации национальной жизни. Кроме того, проанализированы этнотерриториальные изменения, социально-экономическая жизнь и политический режим под властью Российской империи. Доказывается, что сложившаяся ситуация привела к определенной консолидации и объединению украинского народа, что явилось положительным моментом для политизации национального возрождения в середине ХІХ в.

В работе изучены основные теоретические аспекты формирования национального самосознания украинского народа указанного периода. Философские и политические идеи Западной и Центральной Европы, славянофильство, российские либеральные и радикальные мысли в значительной мере оказали огромное влияние на прогрессивных представителей украинского общества, что отобразилось в политизации украинского национального возрождения.

Утверждается, что разночинная интеллигенция в процессе знакомства с основными западноевропейскими идеями обосновала необходимость объединения украинского народа и украинских этнических земель. Происходило формирование понятия одного большого украинского народа, одной культуры, единого исторического корня и Родины. В структуре сознания происходило упрочнение идеи целостности украинской жизни, ее самодостаточности, независимости от русского и польского культурного пространств. Исходя из социально-политических условий того времени, когда открытая политическая деятельность разночинной интеллигенции вызывала репрессивные действия со стороны существовавшей власти, она выбрала культурнический путь действий, который был как единственно возможным, так и эффективным для поднятия уровня национальной идентичности украинского народа.

Доказано, что культурническая деятельность разночинной интеллигенции во второй половине ХІХ в. имела определенным образом политическую направленность, потому что обоснование независимости и самобытности украинского народа, который имеет собственную территорию, язык, историю, ставило под сомнение идентификационную основу, на которой держалась существующая власть, ее символы и ценности.

Ключевые слова: политизация, разночинная интеллигенция, национальная идентичность, нациообразование, федерализм, государственная самостоятельность.

Annotation

Skolub M.V. The features of the Ukrainian national revival in the middle of the 19th century. - Manuscript.

Thesis submitted for a Candidate of Sciences Degree in speciality 07.00.01 - history of Ukraine. - Cherkasy B. Khmelnytskyi National University. - Cherkasy, 2010.

The dissertation deals with the first politicization of the Ukrainian national revival in the middle of the 19th century. Main conditions are exposed which were on the Ukrainian lands and a politicization of national life was as a result of it. In addition under the power of the Russian empire ethnic territorial changes, socio-economic life and political regime are analysed. It is proved that formed situation led to a certain consolidation and unification of the Ukrainian people, that was a positive moment for the development of politicization in the middle of the 19th century. It`s approved that intelligetsia of different status in the process of learning with the basic western-european ideas grounded the necessity of unification of the Ukrainian people and the ethnic lands. There was the formation of concept of one entire Ukrainian people, one culture, single historical root and Motherland. There was a consolidation of idea of integrity of the Ukrainian life in the structure of consciousness to its self-suffisiency, indpendence from Russian and Polish cultural aspects proceeding from the socio-political conditions of that time, when the opened political actvity of varied intelligentsia caused repressive actions from the side of existing power, it chose the cultural method of actions, which was both equally possible and effective for raising a level of national identity of the Ukrainian nation.

We may draw the conlusion that cultural activity of intelligentsia of different layers in the second half of the 19th centyry definitely had a political orientation, becouse the basis of independence and originality of the Ukrainian people who has own territory, language, history put to doubt the identification basis, which existend power its symbols and values.

Key words: politicization, inteligentsia of different layers, national identity, nation formation, federalism state, independence.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Етнонаціональним факторам належить чільне місце у суспільному розвитку. Як засвідчує історичний досвід, висока національна свідомість населення, наявність національної ідентичності є складовою суспільного поступу, громадської і політичної активності мешканців. Одночасно ці фактори є важливими засобами використання творчої енергії населення у розбудові держави, розвитку новаторських форм громадського життя, консолідації суспільства, перетворення громадян на активних учасників соціально-політичного життя.

У такому контексті значний науковий інтерес представляють 40-60 рр. ХІХ ст. У цей час ідеї романтизму та буржуазно-демократичних прав, що утверджувалися в Західній Європі на початку ХІХ ст., трансформуються на український манер козакофілами, масонами, братчиками. Традиційні особливості сприйняття „ми” (мова, право, релігія) освячуються ідеєю самобутності українського народу. Для утвердження цієї думки в національній свідомості використовувалася історія, мова, особливості побуту, фольклор. Представники національносвідомої інтелігенції ставлять питання державності. Середина ХІХ ст. позначена пожвавленням всіх ланок суспільно-політичного життя, коли інтенсивно формується національна еліта, національні і соціальні домагання чітко викрастилізовуються, політично забарвлюються.

У середині ХІХ ст. співвідношення соціального і національного в Україні було неоднозначним. У суспільній боротьбі (декабристи, селянські повстання, таємні товариства) мало місце роз'єднання соціального та національного, поділ зусиль на дві частини: соціальну - боротьба проти кріпацтва, і національну - боротьба за мову, народні права і традиції, культуру. Державно-правова свідомість у 40-60-х рр. ХІХ ст. в Україні досягла лише ідей автономії або федерації. Однак активізація українського національного відродження у 40-60-х рр. ХІХ ст. прискорила процеси творення української модерної нації та визначила стратегію розвитку українського національного руху у другій половині ХІХ ст. Отже, враховуючи зазначене вище, вважаємо, що обрана нами для вивчення тема має наукове, суспільно-політичне значення, що і зумовлює її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертацію виконано відповідно до наукової теми кафедри історії України Ізмаїльського державного гуманітарного університету „Соціально-економічний, історичний та етнокультурний розвиток Півдня України” (номер державної реєстрації 0108U003293).

Об'єктом дослідження є політичні аспекти національного життя українського етносу в межах Російської імперії в 40-60-х рр. ХІХ ст.

Предмет дослідження - політична та громадська діяльність національносвідомих верств українського суспільства - репрезентантів національного відродження середини ХІХ ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 40-і - початок 60-х рр. ХІХ ст. Вибір нижньої хронологічної межі дослідження (40-і рр. ХІХ ст.) зумовлено початком політизації українського національного відродження; верхньої (60-і рр. ХІХ ст.) - переростанням підпільної, нелегальної роботи української різночинної інтелігенції в освітньо-культурницьку діяльність українських громад.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані автором матеріали стосуються тієї частини України, що входила до складу Російської імперії: Волинська, Київська, Подільська, Чернігівська, Харківська, Полтавська, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії. Такий підхід пояснюється тією обставиною, що процес націотворення на інших українських землях (особливо в Галичині) мав свою специфіку, а отже потребує окремої уваги дослідників.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявлених джерел, здобутків історіографії з'ясувати особливості політизації українського національного відродження в середині ХІХ ст., участь різночинної інтелігенції у піднесенні національної свідомості українського народу.

Досягнення означеної мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

з'ясувати ступінь наукової розробки теми, охарактеризувати джерельну базу та окреслити методологію дослідження;

охарактеризувати етнографічні, територіальні чинники, соціально-економічне та політичне становище українського етносу в середині ХІХ ст.;

дослідити зовнішні та внутрішні фактори політизації українського національного відродження середини ХІХ ст., вплив європейської, російської ліберальної та радикальної думок на політизацію національного відродження в Україні в середині ХІХ століття;

визначити особливості політизації національного життя українського етносу в середині ХІХ ст.;

з'ясувати значення політизації національного життя для формування модерної української нації та визначення стратегії національного українського руху в другій половині ХІХ ст.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що:

висвітлено основні напрямки політизації українського національного відродження середини ХІХ ст.;

визначено внутрішні та зовнішні чинники, які впливали на політизацію українського національного відродження;

проаналізовано співвідношення національних і соціальних чинників у процесі політизації національного відродження;

визначено роль різночинної інтелігенції у діяльності таємних товариств та організацій, які репрезентували політизацію українського національного відродження;

з'ясовано значення політизації українського національного відродження середини ХІХ ст. у формуванні модерної української нації.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її основні положення, висновки можуть залучатися до написання навчальних посібників і довідкових видань із історії України, узагальнюючих праць із історії українського національного відродження, до навчально-освітньої роботи.

Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи обговорено на засіданнях кафедри історії України Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Загальна концепція дослідження знайшла своє відображення у доповідях та повідомленнях автора на V Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (Чернівці, 2005 р.), IV Всеукраїнській науковій конференції „Інтелігенція і влада” (Одеса, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених „Актуальні проблеми сучасної науки” (Ізмаїл, 2006 р.), Міжнародній науковій конференції „Слов'янські читання” (Ізмаїл, 2007 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації автором опубліковано 7 наукових статей у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 3,46 друкованих аркуші.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним принципом, покладеним в основу дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають одинадцять підрозділів, висновків, списку джерел та літератури (234 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, його об'єкт і предмет, територіальні та хронологічні межі, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та апробацію, структуру роботи. У першому розділі „Історіографія, джерельна база та методологія дослідження”, який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію. У першому підрозділі першого розділу „Стан наукового вивчення теми” висвітлено історіографію проблеми. Її умовно можна поділити на: 1) дореволюційну (40-і рр. ХІХ ст.-початок ХХ ст.); 2) радянську (20-початок 90-х рр. ХХ ст.); 3) сучасну (початок 90-х рр. ХХ ст.-початок ХХІ ст.); 4) українську діаспорну та зарубіжну. Дореволюційна історіографія представлена роботами М. Костомарова, В. Білозерського, В. Антоновича, М. Драгоманова, Б. Познанського та інших вчених. У працях цих авторів обґрунтовано ідею окремішності українців, їхнього права на власну державу.

Найбільше зацікавлення викликають праці М. Грушевського, в яких подано періодизацію українського національного руху ХІХ ст. та його найсуттєвіші ознаки. М. Грушевський, Д. Багалій, Д. Дорошенко, І. Крип'якевич ввели до наукового обігу поняття „українське відродження”, розуміючи його як комплекс подій і явищ кінця XVIII-ХХ ст., пов'язаних із поширенням національного самоусвідомлення українців, пожвавленням і піднесенням національного руху, розвитком їх духовного життя. Вони розглядали національне відродження як єдиний соціально-національний процес, розмежований територіально: на українських землях під владою Російської імперії і під владою Австрійської імперії.

Такі науковці, як Б. Ольхівський, С. Єфремов, В. Липинський, М. Шаповал по-різному розглядали процеси українського національного відродження в середині ХІХ ст. і висловлювали своє бачення шляхів відновлення української державності. Наукова література радянського періоду відрізняється від дореволюційних робіт з означеної проблеми як методологічними підходами, так і принципами періодизації. За радянської доби терміни „українська нація”, „національна свідомість українського народу” були вилучені з ужитку. Українське національне відродження та його особливості в середині ХІХ ст. детально не досліджувалися. Радянська історіографія поділила українську інтелектуальну спадщину на дві частини: ідеї „революціонерів-демократів” та ідеї представників „буржуазного націоналізму” Мельник Л. Промисловий переворот в Росії і на Україні. / Л. Мельник. - К., 1969.; Сергієнко Г. Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів 1826-1850 / Г. Сергієнко. - К., 1971.. Події середини ХІХ ст. у підросійській Україні розглядалися з позицій класової боротьби, без зв'язку з національно-визвольним рухом, або ж визвольна боротьба українського народу розглядалася у контексті узалежнення її від російської революційної демократії.

Якісно новий етап у вивчені питань, дотичних із нашою темою, розпочався із проголошенням незалежності України. Відбувається розширення тематичного спектру дослідження українського національного відродження. Суттєво розширюється джерельна база дослідження. Свідченням цьому є фундаментальні праці В. Сарбея, О. Реєнта, М. Шипа, П. Рудика, Л. Іванової та Р. Іванченко, С. Козака, Н. Щербака Сарбей В. Національне відродження України: Україна крізь віки / В. Сарбей: В 15-і тт., Т. 9.-К., 1999.; Реєнт О. Україна в імперську добу (ХІХ-початок ХХ ст.) / О. Реєнт. - К., 2003.; Шип Н. Интеллигенция на Украине (ХІХ в.): Историко-социологический почерк / Н. Шип. - К., 1991.; Рудик П. Роль інтелігенції в національно-культурному відродженні України (перша половина ХІХ ст.) / П. Рудик. - К., 2003.; Іванова Л. Суспільно-політичний рух 60-х років ХІХ століття в Україні: до проблеми становлення ідеології / Л. Іванова, Р. Іванченко. - К., 2000.; Козак С. Українська змова і месіанізм: Кирило-Мефодіївське братство / С. Козак. - Івано-Франківськ, 2004.; Щербак Н. Національне питання в політиці царизму у Правобережній Україні (кінець XVIII - початок ХХ століття) / Н. Щербак. - К., 2005. та ін.

Сучасні українські історики розглядають національний рух українців як тяглість козацьких визвольних традицій. У дослідженнях П. Гончарука Гончарук П. Історичні погляди кирило-мефодіївців / П. Гончарук. - К., 2002. та М. Бойка Бойко М. Кирило-Мефодіївське товариство: філософські та культурологічні ідеї національної самосвідомості та державотворення / М. Бойко. - Дніпродзержинськ, 2006. детально проаналізовано історичні погляди кирило-мефодіївців. Важливий внесок у дослідження українського націотворчого процесу у ХІХ ст. та участі в ньому української інтелігенції зробили зарубіжні вчені українського походження. Серед українських зарубіжних студій, присвячених дослідженню українського національного відродження в середині ХІХ ст., важливе місце належить науковим розвідкам З. Когута, І. Лисяка-Рудницького Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини 1760-1830 / З. Когут. - К., 1996.; Лисяк-Рудницький І. Історичні есе / І. Лисяк-Рудницький: В 2-х тт., Т.1.-К., 1994., які звернули увагу на політичний аспект національного відродження. Нові концептуально-методологічні підходи запропоновано у працях західноєвропейських вчених Е. Вільсона, А. Каппелера Вільсон Е. Українці: несподівана нація / Е. Вільсон. - К., 2004.; Каппелер А. Росія як поліетнічна імперія: Виникнення. Історія. Розпад. / А. Капеллер. - Львів, 2005., які розглядають цей період в поєднанні описового та аналітичного методів. Отже, історіографічний аналіз дозволяє стверджувати, що окремі питання, пов'язані з особливостями українського національного відродження в середині ХІХ ст., знайшли своє належне наукове вивчення. Водночас, попри значну історіографічну спадщину, обрана нами для вивчення тема до цих пір не стала предметом спеціального дослідження. Цим і зумовлене звернення дисертанта до її осмислення.

У підрозділі 1.2 „Характеристика джерел, методологія дослідження” проаналізовано джерельну базу дослідження, що представлена в основному писемними матеріалами, які традиційно поділяють на неопубліковані (архівні) та опубліковані. Під час наукового пошуку автором опрацьовано документальні джерела, що зберігаються в архівосховищах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (далі - ЦДІАУК), Державному архіві Харківської області (далі - ДАХО), Державному архіві Миколаївської області (далі - ДАМО), Державному архіві Одеської області (далі - ДАОО). Загалом автором опрацьовано 16 фондів зазначених державних архівів України. Частину документів за темою дослідження до наукового обігу вводиться вперше.

Залучені до дисертації неопубліковані матеріали класифікуємо на такі групи. До першої зараховуємо документи адміністративних, державних та громадських установ Київського, Чернігівського, Полтавського та Харківського, Новоросійсько-Бессарабського генерал-губернаторств. Їхнє вивчення сприяло адекватному відтворенню політичного становища в Київській, Подільській, Волинській, Чернігівській, Полтавській, Харківській губерніях, русифікаторської політики царизму, здійснення таємного нагляду за Т. Шевченком під час його перебування в Київській губернії, про заборону видання творів члена українсько-слов'янського товариства Чижова та посилення нагляду за учнями гімназій, вузів, особливо за студентами Київського університету Святого Володимира. До другої групи - матеріали про боротьбу з розповсюдженням ідей революційної Франції, Австрії та Італії, розпорядження начальника ІІІ відділу київському, волинському та подільському генерал-губернатору про вилучення виданих в Лондоні Герценом періодичних видань, про проведення слідства щодо товариства в м. Умані, про існування в Києві, Харкові, та Полтаві товариства хлопоманів та товариства „Українська громада” в Київському університеті. Вищезазначені документи дозволили розкрити питання про встановлення нагляду та переслідування громадівців, про встановлення цензурних обмежень стосовно вживання української мови, про наміри Чайковського утворити в Україні незалежну від Росії та Польщі державу.

Третя група - матеріали фондів Слідчої комісії з політичних справ при Київському, Подільському та Волинському генерал-губернаторі та Слідчої справи Кирило-Мефодіївського товариства дали змогу розглянути репресивні заходи російського уряду стосовно діячів українського національного відродження, членів таємних товариств та громад, які діяли під час польського повстання 1863 р.

Четверта група - документи державних освітніх установ. Їхнє вивчення сприяло висвітленню таких питань: заміщення посад в західних губерніях чиновниками із російських губерній, про переведення місцевих вчителів у великоросійські губернії, про вплив революційних подій Західної Європи на українське політичне життя, про діяльність громад та звільнення з посади викладача всесвітньої історії приват-доцента Київського університету М. Драгоманова.

П'ята група - матеріали Київської кріпосної жандармської команди, Київського головного жандармського управління, Штаб-офіцер корпусу жандармів в Одесі, Подільського головного жандармського управління. Залучення до дисертації цих документів дозволило з'ясувати питання реакції царського уряду на розгортання політизації українського національного відродження середини ХІХ ст. Залучені до дослідження опубліковані джерела умовно поділяємо на дві групи. Першу складають матеріали, надруковані у збірниках документів. Це законодавчі акти вищих органів влади, документи таємних товариств та організацій, матеріали, які характеризують суспільно-політичний, селянський рухи в Україні у середині ХІХ ст.

Друга група - наративні джерела, які відзначаються видовою розмаїтістю і представлені творчим науковим матеріалом, епістоляріями, щоденниками, мемуаристикою (М. Костомаров, В. Антонович, Б. Познанський, М. Драгоманов) тощо. Отже, залучена до дисертації історична джерельна база є достатньо репрезентативною. Її аналіз, заснований на сучасних методах вивчення, дозволив дисертанту реалізувати поставні наукові завдання, забезпечити науковість висновків, досягти поставленої мети. Теоретико-методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових принципів та методів пізнання, застосування яких спрямоване на об'єктивне висвітлення подій, фактів, явищ: принцип науковості, історизму, об'єктивності, системності, світоглядної толерантності, аналізу і синтезу, проблемно-хронологічний, історико-хронологічний, історико-порівняльний.

Керуючись принципами науковості та історизму, автор вивчав питання залежно від конкретних соціально-економічних та політичних реалій, які склалися в Російській імперії в середині ХІХ ст., наголосив на взаємозв'язку економічних, соціальних, політичних та культурних чинників політизації українського національного відродження в окреслений період. Послуговування принципом об'єктивності дозволило уникнути в дисертації упереджених, заідеологізованих, політично заангажованих оцінок українського національного відродження. Методи аналізу та синтезу дозволили розрізнені думки про політизацію українського національного відродження в середині ХІХ ст. звести до єдиної концепції, визначити її складові частини.

Основний матеріал дисертації поданий проблемно-хронологічно. Використання методів аналогії, логічного та статистичного аналізу дозволили викласти матеріал в чіткій та логічній послідовності, виокремити основні етапи політизації українського національного відродження середини ХІХ ст.

Другий розділ „Становище українського етносу в середині ХІХ ст.” структурно складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, що присвячені питанням етнотериторіальних змін, соціально-економічному життю та політичному режиму на українських землях під владою Російської імперії. У першому підрозділі „Етнотериторіальні зміни” розглянуто вплив територіальних змін на українське національне відродження. Попри експансійну політику царського уряду, входження Північного та Північно-західного Причорномор'я до складу Російської імперії призвело до збільшення українського етнічного масиву, об'єктивно сприяло включенню його в процес національного відродження. Значно активізувалося суспільно-культурне життя українського народу. Спільна територія сприяла зміцненню національної ідентичності, формуванню мови, національного господарства і культури. Зростала суспільна мобільність та урбанізація. Адміністративно українські землі було поділено на Харківську, Чернігівську, Полтавську, Київську, Волинську, Подільську, Катеринославську, Херсонську, Таврійську губернії та Бессарабську область із чисельністю населення 14 570 687 осіб, вони об'єднувалися трьома генерал-губернаторствами. Водночас поділ українських земель між двома імперіями значно обмежував розвиток українського етносу та його національної культури.

У підрозділі 2.2 „Соціально-економічне життя” розкрито соціально-економічні та суспільно-політичні зміни, викликані промисловим переворотом, який розпочався в середині ХІХ ст. Поступово долався економічний ізоляціонізм між українськими землями, складалися економічні умови формування модерної нації. Товарно-грошове господарство сприяло розширенню економічних зв'язків між окремими регіонами українських земель, вносило зміни в соціальну структуру населення, пробуджувало національну свідомість. Відбувалися структурні зміни і у складі населення України. Проте українська людність в цей час була по суті етнографічним масивом, становлення модерної нації лише розпочиналося.

Основним носієм національних традицій було селянство, воно зберігало народні звичаї і прагнуло до козацьких вольностей. Боротьба селянства за ліквідацію кріпосного права була одним із вирішальних факторів політизації українського національного відродження в середині ХІХ ст. Окрему верству серед української людності середини ХІХ ст. становили рештки українського козацтва, які були носіями історико-політичних та національних традицій. Проте частина представників колишньої козацької старшини схиляла голови перед могутністю імперії, віддаючи перевагу кар'єрі, статусу російського дворянства.

Зростала чисельність української інтелігенції. Частина її, осліплена імперською ідеологією, не тільки не сприймала європейських модернізаційних ідей національної державності, свободи людини, але й вважала їх небезпечними. Це були представники, які жили у світі двох культур - великодержавної російської і національної української. Чисельно незначною була та частина української еліти, яка розуміла національні домагання і ставила їх вище особистих інтересів. Вона висунула із свого середовища представників нових поборників народних інтересів, які, разом із передовими дворянами, дістали назву різночинців. Різночинці стали основною силою політизації українського національного відродження середини ХІХ ст. Останні очолили як ліберально-демократичний, так і радикально-демократичний рухи, що сформувалися у цей час. Це були вихідці переважно з міського населення та національної буржуазії. Вони під впливом ліберальних та соціалістичних ідей, що надходили із Заходу, розуміли необхідність ліквідації самодержавно-кріпосницького ладу.

У підрозділі 2.3 „Політичний режим” з'ясовано вплив імперського політичного режиму на формування української нації. Відсутність власної держави, національних інститутів управління суспільством гальмувало консолідацію українського етносу. Російський царизм нищив українські домагання не тому, що „вони іноплемінні”, а тому, що вони проявили непослух імперії, сепаратизм, порушували вірність престолу.

У 40-х рр. ХІХ ст. відбувалося посилення імперського тиску на Україну. Зросла централізація в управлінні, не бралися до уваги місцеві особливості, переслідувалися політичні та громадські організації. Ігнорування українських національних домагань наповнювало боротьбу з кріпацтвом національними елементами і призвело до політизації українського визвольного руху середини ХІХ ст. У освічених, національно свідомих людей зростали національна свідомість і прагнення до пошуку шляхів вирішення національного питання.

У третьому розділі „Політизація українського національного відродження”, який складається з трьох підрозділів, розглянуто вплив філософських та політичних ідей Західної та Центральної Європи, російської ліберальної та радикальної думки на національно-визвольний рух, внутрішні чинники політизації українського національного відродження.

У підрозділі 3.1 „Вплив філософських та політичних ідей Західної та Центральної Європи. Слов'янофільство” досліджено вплив на українське національне відродження передових ідей середини ХІХ ст. Ідеї модерної нації спонукали до національно-визвольної діяльності європейські народи, проникали на терени Російської імперії, надихали освічених українців шукати шляхи збереження своєї ідентичності й культури. У першій половині ХІХ ст. не було жодної європейської держави, де б у тій чи іншій формі не сповідувалися ідеї боротьби за національну незалежність. Ідеї становлення національних держав на Заході, визвольних війн проти Наполеона, німецьких мислителів, події польського повстання 1830-1831 рр., європейської революції 1848-1849 рр. переплавлялися у свідомості різночинців у конкретні форми боротьби проти кріпацтва за національне визволення: масові селянські повстання, діяльність нелегальних товариств та громадських організацій. Політичні цінності національносвідомої інтелігенції були пронизані ідеями єдиного слов'янофільства. Ідеалом різночинців була велика сім'я слов'янських націй, вільна федерація з широкою автономією окремих народів. Так тривало доти, доки вони не відчули, що їхні російські колеги під такою всеслов'янською єдністю хотіли б бачити власне підпорядкування російській нації усіх слов'ян. З часу діяльності кирило-мефодіївців українство виробляє власну, відмінну від російської, систему ідей, зорієнтовану значною мірою на західні демократичні цінності. Утворення товариства стало свідченням живучості ідей українського автономізму.

У підрозділі 3.2 „Російська ліберальна та радикальна думка та її вплив на політизацію українського відродження” розглянуто вплив на політизацію українського життя середини ХІХ ст. імперсько-монархічного, ліберального, радикального бачення російською інтелігенцією життя українського народу. Імперсько-монархічне бачення викликало у національносвідомих українців осуд, невдоволення, спонукало до подальшої боротьби за національну свободу.

Неоднозначними були думки представників російського ліберального руху щодо українського відродження. З одного боку, ліберали, будучи в опозиції до політичного режиму й закликаючи до боротьби за соціальні перетворення, об'єктивно сприяли ліквідації національного гноблення в Україні. З іншого - вони нехтували політичними домаганнями українців. Російська революційна демократія (О. Герцен, М. Чернишевський, М. Добролюбов) підтримувала визвольний рух українців. Ліворадикальні представники російської громадсько-політичної думки відстоювали національні права українців у межах національно-культурної автономії. Їхні ідеї боротьби з самодержавством були важливим чинником політизації українського життя середини ХІХ ст.

У підрозділі 3.3 „Внутрішні чинники політизації” зазначено, що основним завданням національно-визвольної боротьби українського народу в середині ХІХ ст. була боротьба проти кріпацтва та самодержавства. Новонароджувана інтелігенція критично ставилася до монархічного режиму, була стурбована відірваністю еліти від народних мас, докладала чимало зусиль для подолання цієї відірваності. Її кращі представники сповідували різні шляхи залучення населення до політичного життя через демократизацію суспільних відносин, усвідомлення політичних процесів, особливостей національного життя. Неабияке значення мали такі компоненти етнічної свідомості, як спільність долі, історії походження, особливості психології, характеру, прихильність до національних цінностей тощо.

Потужним чинником політизації українського національного відродження у середині ХІХ ст. були публіцистичні та художні твори. В „Історії Русів”, „Історії Малоросії” М. Маркевича та інших історичних працях все більше уваги приділялося питанням окремішності та самобутності українського народу, стверджувалося, що українці, як поляки і росіяни, мають свою власну історію, державно-політичні традиції, а тому мають право на самостійний розвиток. Поряд із історичними працями використовувалися міфи про Київську Русь та козацькі часи. Провідне місце серед художніх творів належало „Кобзарю” Т. Шевченка, в якому поет голосно закликав до політичної боротьби - будити „волю за допомогою сокири”.

У цей час з'являються організації політичного і національного спрямування (Товариство об'єднаних слов'ян (1823), „Київська молода” (І пол. 40-х рр. ХІХ ст.), гурток петрашевців (1845-1849), Кирило-Мефодіївське товариство (1846-1847), Харківсько-Київське таємне товариство (1856-1860)), в програмах яких висувалися вимоги звільнення селянства від кріпосництва, зміни суспільного та політичного ладу Російської імперії. Політизація українського національного руху у 40-50-х рр. ХІХ ст., була зупинена зусиллями царизму у 1860-х роках. Основним напрямом подальшого національно-визвольного руху в Україні стала просвітницька діяльність.

Четвертий розділ „Початок громадівського руху” присвячено вивченню боротьби з кріпацтвом - головною перешкодою в розвитку українського національного відродження - та переходу до легальної культурно-просвітницької роботи української інтелігенції. У підрозділі 4.1 „Соціальні та національні чинники у боротьбі з кріпацтвом” розглянуто політичні вимоги, які висувалися гуртками та товариствами в 40-50-х роках ХІХ ст. Без звільнення селян від кріпацтва реалізація політичних вимог української різночинної інтелігенції була безперспективною.

Визвольний рух, спрямований проти кріпосництва й царизму, активізувався в другій чверті ХІХ ст. Представники різночинної інтелігенції посилили розпочату декабристами боротьбу проти самодержавства і кріпосництва. Вони вважали своїм основним завданням боротьбу за ліквідацію кріпацтва, за рівні права для всіх станів, за вільний розвиток мови, культури, за побудову власної держави. Пам'ять про козаччину та козацькі вольності жила в народі і консолідувала повсталих у боротьбі з кріпацтвом. Прикладом цьому можуть бути київська козаччина, похід селян у Таврію за волею, проект М. Чайковського. Соціальні протиріччя були основою політизації українського відродження. Ліквідація кріпацтва усунула основну перешкоду на шляху українського національного відродження. Реформа 1861 р. викликала царистські ілюзії в основних верствах суспільства і дала можливість царизму перевести український національно-визвольний рух у площину культурництва.

У підрозділі 4.2 „Перехід від конспіративної політичної пропаганди до легальної культурно-просвітницької роботи” охарактеризовано ідеологію народництва, в основі якої лежали демократичні традиції та культурне відродження українського народу. Носієм народницької ідеології були громади, які репрезентували український національний рух у другій половині ХІХ ст. Більшість членів громад стояла на позиціях аполітизму, віддаючи перевагу освітній і культурницькій діяльності. Центр громадівської діяльності поступово переміщувався в народ. Народницька інтелігенція бачила своє покликання в служінні справі подальшого захисту інтересів селянства, яке в 1861 р. позбулося кріпацтва. У 60-і рр. ХІХ ст. ідея служіння народові стала основною консолідуючою силою українського національного руху. На початку 60-х років ХІХ ст. центр українського національного руху переміщується до Петербургу. Тут українська національносвідома інтелігенція гуртується навколо створеної громади та часопису „Основа”. Громади з'являються у всіх великих містах України. Більшість членів громад мусили стати на позиції аполітизму, схилялись до освітньої та культурної роботи. Вони за допомогою освіти народних мас, відкриття недільних шкіл, видання літератури сприяли зростанню національної свідомості українців, плекали думку про встановлення в Україні демократичного ладу.

Громади сповідували принцип організаційного лібералізму, намагалися стати масовими організаціями у боротьбі за свободу і права людини. Наукова, освітньо-культурна діяльність громадівців у тогочасних умовах України мала значно більше значення, ніж заклик до бунту та селянського повстання.

У підрозділі 4.3 „Посилення наступу царизму на український освітньо-культурний рух” проаналізовано черговий етап у ставленні російського царизму до українського національно-визвольного руху, який розпочався на початку 60-х рр. ХІХ ст. Культурно-освітня діяльність громад викликала глибоке занепокоєння урядових кіл царської Росії. Помірковане ставлення царизму до української культури різко змінилось на гірше. Стосовно багатьох громадівців вживалися адміністративно-поліцейські заходи. Російський друк заповзято пропагував думку, що освіта українською мовою прищеплює масам дух відчуження від імперії. В результаті національну мову було заборонено у навчальних закладах та державних установах. Валуєвський циркуляр та адміністративне переслідування російським царизмом національної інтелігенції були породженням імперської ідеології в боротьбі з українським національним рухом. Вони виконували ідеологічне завдання - знешкодити українську національну ідею. Внаслідок цього у розвитку українського національного руху настала перерва, яка затягнулася до початку 70-х рр. ХІХ ст. Діяльність перших громад знаменувала завершальний етап політизації українського національного відродження.

Висновки

Політизація українського національного відродження у 40-х-60-х рр. ХІХ ст. відбувалася переважно на етнічній основі. Становлення модерної української нації тільки розпочалося. Збирання українських земель у складі Російської імперії, початок промислового перевороту, розвиток товарно-грошового господарства, боротьба проти кріпацтва сприяли пожвавленню суспільно-політичного життя, структурно-суспільним змінам у складі населення та його національній ідентичності.

Головним чинником, що зумовив політизацію українського національного відродження в середині ХІХ ст. була боротьба за скасування кріпосного права, масові селянські повстання. В Україні ця боротьба органічно поєднувалася з національними домаганнями. Соціальні та національні вимоги зливалися в єдиний потік. Політизація українського національного відродження стимулювалася впливом західноєвропейських ліберально-демократичних та національно-визвольних ідей, слов'янофільством, ідеями декабристів, польським повстанням 1830-1831 рр., революційно-демократичним рухом. Використовувала ці ідеї на український кшталт національна інтелігенція: козакофіли, масони, братчики. Репрезентантами політизації українського національного відродження була різночинна інтелігенція.

Частина української еліти, яка сповідувала ідеї соціального та національного визволення, висунула із свого середовища нових поборників народних інтересів, які обстоювали право українського народу на окремішній культурний та політичний розвиток, які очолили політичні та культурно-освітні організації. Українська національна державницька ідея у їх свідомості тільки-но формувалася і проявлялася у слов'янському федералізмі, боротьбі проти самодержавства за республіканський лад. Серед українського селянства політизація національного відродження найбільш повно проявилася у боротьбі за козацькі вольності. Міське населення боролось за відновлення міського самоврядування. Носіями політичних ідей в Україні були таємні товариства. В їхніх програмах висувалися політичні вимоги: звільнення селянства від кріпосництва, зміна суспільного та політичного ладу Російської імперії та задоволення національних домагань.

Зусиллями царизму політизація українського національного відродження у 60-х роках ХІХ ст. була згорнута. Завершальним етапом політизації українського національного відродження середини ХІХ ст. була діяльність перших громад. На початку 60-х рр. ХІХ ст. громади виникли майже в усіх великих містах України. Більшість членів громад стояла на позиціях аполітизму, займалася переважно освітньою та культурницькою роботою. Громадівська діяльність мала вирішальне значення у формуванні національної свідомості українців у подальшому розвитку національно-визвольного руху. Валуєвський циркуляр та жорстке переслідування громадівського руху були породженням імперського режиму в боротьбі з українським національним рухом. Громадівці своєю культурницькою роботою перекинули мости від політизації українського національного відродження середини ХІХ ст. до політизації початку ХХ ст.

Публікації автора

1. Сколуб М.В. Політичні умови українського національного відродження середини ХІХ ст. / М.В. Сколуб // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 19. - Ізмаїл, 2005. - С. 25-29.

2. Сколуб М.В. Різночинна інтелігенція в політизації українського національного відродження (середина ХІХ ст.) / М.В. Сколуб // Інтелігенція і влада: громадсько-політичний науковий збірник: Історія. - Вип. 6. - Одеса: Астропринт, 2006. - С. 200-207.

3. Сколуб М.В. Вплив слов'янського федералізму на українське відродження середини ХІХ ст. / М.В. Сколуб // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 20. - Ізмаїл, 2006. - С. 59-65.

4. Сколуб М.В. Економічні аспекти українського національного відродження в середині ХІХ століття / М.В. Сколуб // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 22. - Ізмаїл, 2007. - С. 28-31.

5. Сколуб М.В. Російська еліта і українське відродження середини ХІХ ст. / М.В. Сколуб // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип. 23. - Ізмаїл, 2007. - С. 18-21.

6. Сколуб М.В. Історіографія українського національного відродження середини ХІХ ст. / М.В. Сколуб // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / за заг. ред. проф. І.С. Зуляка. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. - Вип. 1. - С. 301-306.

Размещено на Allbest.ru