Історія виникнення і розвитку залізничного та морського транспорту на Півдні України (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ університет ІМЕНІ ПЕТРА МОГИЛИ

УДК 625.1: 93 + 656.6: 93

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Історія виникнення і розвитку залізничного та морського транспорту на Півдні України (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Шаригіна Олена Анатоліївна

Миколаїв - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Херсонського національного технічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Сусоров Віктор Дмитрович, Херсонський національний технічний університет, завідувач кафедри українознавства.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Бачинська Олена Анатоліївна, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, професор кафедри історії України;

кандидат історичних наук, доцент Мірошниченко Валерій Гордійович, Миколаївська філія Київського національного університету культури і мистецтв, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін.

Захист відбудеться 23.04.2010 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 38.053.02 в Чорноморському державному університеті імені Петра Могили за адресою: 54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10

З дисертацією можна ознайомитисяь у бібліотеці Чорноморського державного університету імені Петра Могили (м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10)

Автореферат розіслано 22.03. 2010 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради С.В. Пронь.

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Для багатьох дослідників історія України була і залишається об'єктом особливого інтересу й джерелом неперервних наукових дискусій і полеміки. Оскільки саме транспорт завжди був одним з визначальних факторів організації спільності економічного життя народу, а також розширення його культурних і економічних зв'язків, проблема розвитку транспорту є однією з найцікавіших і складних проблем історичного минулого України. Промисловий переворот, що відбувався в Україні в 30-80-х рр. XIX ст., наполегливо вимагав формування розгалуженої транспортної інфраструктури. Значну роль у ній повинні були відіграти залізничний і морський транспорт, оскільки багато в чому саме від їх ефективного функціонування залежала життєдіяльність великих приморських територій України.

До цього часу дослідженню системи шляхів сполучення, особливо залізничного й морського транспорту, надавалося недостатньо уваги. Існуючі наукові розробки, присвячені цій темі, висвітлюють лише окремі аспекти функціонування певних видів транспорту, без органічного поєднання їх стратегічних та економічних функцій. Унаслідок цього з'являється об'єктивна потреба глибокого дослідження системи залізничного й морського транспорту Південної України. Такий підхід надає реальну можливість усунути цілий ряд невідомих і недостатньо вивчених питань, пов'язаних з формуванням і функціонуванням шляхів сполучення Південної України другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Усе більша зацікавленість історією транспортної системи України цілком виправдана, оскільки для більш глибокого розуміння її сучасного стану і проблем, що виникли в її діяльності, чимале значення має конкретний внесок попередників. У час, коли Україна все впевненіше заявляє про себе як про залізничну і морську державу, коли певні заяви реалізуються шляхом міжнародних програм і договорів про співробітництво, надзвичайно актуальним є створення достовірної картини історії формування і функціонування залізничного і морського транспорту на території України, зокрема, на Півдні.

До того ж, саме зараз в урядових колах України розглядаються проекти вдосконалення існуючих шляхів сполучення як умови сталого економічного розвитку. Так, обговорюються проекти: Державної служби автомобільних доріг „Укравтодор” щодо будівництва через Південну Україну низки автобанів; Херсонського інституту „Діпромісто” щодо спорудження нового морського порту в зоні Стебліївського лиману і для його обслуговування - залізниці на лівому березі Дніпра; налагодження будування нафтоналивного флоту на стапелях Херсонського суднобудівного заводу.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою теми дослідження кафедри українознавства Херсонського національного технічного університету (далі - ХНТУ) „Південь України: економічна, політична та культурна характеристика (кінець ХІХ - початок ХХ століття)”, затвердженої Вченою радою ХНТУ (протокол № 5 від 26 січня 2009 р.).

Об'єктом дослідження є історія розвитку залізничного і морського транспорту Південної України в другій половині XIX - на початку XX ст.

Предмет дисертаційного дослідження - становлення і розвиток залізничного і морського транспорту Південної України зазначеного періоду, специфіка їх будівництва та функціонування, народногосподарське та стратегічне значення.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з другої половини XIX до початку XX ст. Саме у другій половині XIX ст. розпочалось інтенсивне залізничне будівництво в Російській імперії, відбувся науково-технічний переворот у промисловості, що спричинило якісні зміни у функціонуванні морського транспорту. Нижня хронологічна межа дослідження зумовлена початком інтенсифікації формування транспортної мережі в Росії, у т.ч. в Південній Україні, що тривала до 1905 р. Верхня межа пояснюється кількома причинами: по-перше, на цей час було побудовано головні залізничні колії, що з'єднали великі промислові регіони; по-друге, розгортання бойових дій російсько-японської війни дещо обмежило район операцій торговельного флоту південних портів; по-третє, стратегічні плани царизму переважили економічні потреби держави, що, у свою чергу, суттєво зменшило вплив транспортної мережі на економіку регіону.

Територіальні межі охоплюють південні регіони України (Херсонська, Катеринославська та Таврійська губернії), де залізничний транспорт розвивався у тісному зв'язку з морським транспортом Чорного і Азовського морів. Саме тут вони відігравали важливу консолідуючу роль у продовженні створення економічних засад формування української нації, були одним з головних чинників і разом з тим наслідком індустріального розвитку України досліджуваного періоду.

Мета дослідження - вивчити хід та особливості становлення і розвитку залізничного і морського транспорту Південної України у другій половині XIX - на початку XX ст. та їх вплив на економічний розвиток регіону. Зазначена мета конкретизується такими завданнями:

- визначити ступінь наукової розробки проблеми, виконати більш повний, ніж це зроблено попередниками, історіографічний аналіз наукової літератури з теми дослідження;

- виявити передумови будівництва залізниць, проаналізувати основні проекти створення мережі в регіоні, виділити основні періоди та напрями залізничного будівництва в Південній Україні;

- простежити за тенденцією розвитку і функціонування пароплавних товариств Чорноморсько-Азовського басейну, дослідити питому вагу і значення торговельного флоту в зовнішній торгівлі Російської імперії;

- встановити місце залізничного і морського транспорту Південної України в загальній системі транспортних комунікацій Російської імперії, висвітлити їх роль у розвитку народного господарства краю;

- з'ясувати головні джерела матеріально-технічного забезпечення будівництва та функціонування залізниць і морського транспорту, показати роль вітчизняних учених, інженерів та спеціалістів у процесі розбудови транспорту та поліпшенні його функціонування.

Методи дослідження. Робота базується на фундаментальних принципах історизму, об'єктивності та системності, що націлюють дослідника на використання всіх джерел та їх комплексний аналіз.

Крім того, застосовувались і спеціальні історичні методи: проблемно-хронологічний, історико-генетичний, порівняльно-історичний та проблемно-тематичний методи у тих межах і в тому аспекті, у яких вони дали можливість вивчити проблему, дійти аргументованих висновків і досягнути поставленої мети.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі значного обсягу виявлених джерел уперше у вітчизняній історіографії було зроблено спробу комплексного дослідження проблеми розвитку залізничного і морського транспорту Південної України в другій половині XIX - на початку XX ст., а саме:

- вперше більш ґрунтовно виявлено причини, основні етапи та механізми формування залізничної мережі в Південній Україні;

- на підставі широкого кола джерел визначено значення залізничного і морського транспорту для розвитку народного господарства краю;

- на основі архівних документів та історичної літератури зроблено всебічний аналіз процесу матеріально-технічного забезпечення транспорту;

- доведено, що на початку XX ст. в Україні утворилася потужна система залізничного і морського транспорту, яка відігравала незаперечно важливу роль у розвитку економіки не лише України, а й Російської імперії в цілому;

- виявлено провідну роль вітчизняних учених у розбудові залізниць і морського транспорту та науковій діяльності, що була спрямована на вдосконалення їх роботи;

- в дисертації суттєво доповнено результати попередніх досліджень, введено до наукового обігу нові джерела та матеріали, заповнено прогалини, що існували досить тривалий час у вітчизняній історичній науці.

Практичне значення отриманих результатів випливає із завдань вітчизняної історії науки, пов'язаних з потребою повного й вичерпного дослідження значення залізниць і морського транспорту і полягає в тому, що фактичні матеріали й висновки дослідження можуть застосовуватися для написання узагальнюючих наукових праць з соціально-економічної і суспільно-політичної історії України середини ХІХ - початку ХХ ст. Крім того, ключові тези роботи можуть бути вжиті в розробці спецкурсів, спеціальних і загальних курсів лекцій як з історії України, так і з історії залізничного або морського транспорту. Фактичний матеріал і основні положення дисертації використовувалися автором при викладанні курсу „Історія України” для студентів першого курсу Міжнародного університету бізнесу й права (м. Херсон).

Крім того, теоретичні тези й висновки дисертації дадуть можливість більш повно усвідомити суть проблем, що виникли в сучасній Україні. Зосереджений і згрупований у роботі матеріал знадобитися українському урядові при аналізі, виробленні й практичній реалізації перспектив дальшого розвитку трансєвропейських транспортних сполучень у зоні нових східних кордонів Європейського Союзу (далі - ЄС) і НАТО, наприклад, щодо продовження європейських транспортних коридорів через Україну як державу, що межує з ЄС, реалізації Програми Сусідства ЄС „Україна-Румунія” щодо можливостей застосування наявної транспортної системи Південної України для більш результативного використання транзитного потенціалу України із синхронним забезпеченням стабільного соціально-економічного розвитку регіону.

Особистий внесок дисертанта в історичну науку полягає в самостійному і комплексному розв'язанні важливої і недостатньо вивченої проблеми, у виявленні особливостей становлення і функціонування залізничного і морського транспорту Південної України. Усі авторські праці із зазначеної тематики написані здобувачем одноосібно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження доповідалися на засіданнях кафедри українознавства ХНТУ, засіданнях Вченої ради факультету технології та дизайну (протокол № 4 від 03.12.2008 р.), Міжнародних конференціях: V Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji „Naukowa przestrzen Europy - 2009” (07.04 - 15.04.2009, m. Przemysl); V meyinбrodni vмdesko-praktickб konference „Efektivnн nбstroje modernнch vмd - 2009” (27.04 - 05.05.2009, m. Praha.); Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих учених, присвяченій 90-річчю Гетьманату Павла Скоропадського (23 квітня 2008 р., м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Перший крок у науку” (2-3 квітня 2009 р., м. Луганськ); ІІ Всеукраїнській студентській науково-технічній конференції „Природничі та гуманітарні науки. Актуальні питання” (23-24 квітня 2009 р., м. Тернопіль).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено автором у монографії та 11 статтях, з яких 5 статей опубліковано у фахових виданнях, загальним обсягом 14,15 друкованих аркушів.

Структура дисертації визначається змістом проблеми, поставленою метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділяються на 8 підрозділів, висновків і списку використаних джерел, що налічує 517 позицій, на 43 сторінках. Матеріал дослідження подано в проблемно-хронологічній формі. Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок, зокрема 175 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету, основні завдання та методологічні засади, розкрито наукову новизну отриманих результатів, теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ дисертації - „Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічна основа дослідження” - складається з двох підрозділів і містить аналіз історіографії проблеми, огляд основних джерел та розкриває теоретико-методологічні засади, використані у роботі.

У підрозділі 1.1. „Стан наукової розробки теми” здійснено аналіз і розглянуто етапи історіографічного процесу та основні тенденції у вивченні теми, висвітлено здобутки вчених та накреслено перспективи дослідження.

Наукові роботи, що лягли в основу дослідження, умовно можна поділити на такі періоди: дорадянський (друга половина XIX - початок XX ст.), радянський (20-ті - 1990 роки) та сучасний (90-ті роки XX - початок XXI ст.).

Зауважено, що дослідження дорадянського періоду характеризуються переважним вивченням питання розвитку транспортної мережі з технічного або економічного погляду, з'ясуванням факторів, які могли б удосконалити її функціонування, аналізом ролі держави в цьому процесі. Хибами досліджень цього періоду є їх певна тенденційність, гіперболізація ролі іноземного капіталу в розвитку інфраструктури Південної України, відсутність систематики й реалізації цілісного й неупередженого підходу при розгляді взаємозв'язку розвитку транспорту і піднесення економіки.

Так, перші праці, присвячені діяльності найбільших пароплавних компаній регіону, розвитку промисловості на півдні країни, загальній історії залізничної справи в Росії, запровадили до обігу деякі документальні матеріали, відомості тогочасної статистики, з'явилися ще в другій половині XIX - на початку XX ст. Водночас відсутність посилань на джерела, публіцистичний характер більшості з них суттєво зменшують їх наукову цінність. До названого періоду належать і перші серйозні спроби узагальнити історію розвитку залізничної мережі в країні, які стали вагомим внеском у дослідження цього питання.

Зазначено, що новий період дослідження проблеми починається 1917 р. зі зміни пріоритетів в оцінці історичних процесів другої половини XIX - початку XX ст. Так, історики аналізують соціально-економічне становище України першої половини XIX ст., а М. Слабченко у своїй праці пояснює гальмування економічного розвитку незадовільним станом шляхів сполучення. Ці праці містять концептуальні знання, багатий фактичний матеріал. Разом з тим, радянська ідеологія суттєво обмежила коло питань, що потрапляли до поля зору істориків, які вивчали суспільно-політичні та економічні процеси в Україні наприкінці XIX - на початку XX ст.

XX з'їзд КПРС відкрив новий період у розвитку історичної науки. Дослідження цього часу відрізняються певною різноманітністю викладання матеріалу, більш глибокою документальною базою та критичним аналізом окремих аспектів проблеми розвитку транспорту. Так, Можин В. та Ефенді-Заде Д. у своїх працях аналізують діяльність Російського товариства пароплавства і торгівлі, конкурентну боротьбу в торговельному флоті Чорного та Азовського морів.

У тому чи іншому аспекті, частіше за все - досить стисло, без достатньої аргументації та фактажу окремі питання з досліджуваної теми висвітлювалися у відповідних розділах узагальнюючих видань науково-популярного характеру, що вийшли друком протягом 50 - 80-х рр. ХХ ст.: праці з історії світового й Чорноморського пароплавства та низки провідних портів України (Одеси, Миколаєва).

Не можна не звернути увагу на фундаментальні праці колективів авторів, присвячені загальній історії України, наприклад, багатотомна „Історія міст і сіл Української РСР” Історія міст і сіл Української РСР : В 26-ти т. - К. : Головн. Ред. Укр. Рад. Енцикл. - Запорізька обл. [ред. Петриків В. І. та ін.]. - 1970. - 766 с.; Історія міст і сіл Української РСР : В 26-ти т. - К. : Головн. Ред. Укр. Рад. Енцикл. - Миколаївська обл. [ред. В. А. Васильєв та ін.]. - 1981. - 710 с.; Історія міст і сіл Української РСР : В 26-ти т. - К. : Головн. Ред. Укр. Рад. Енцикл. - Одеська обл. [ред. : Гладка Л. В., Ануфрієв Л. О. та ін.]. - 1969. - 910 с.; Історія міст і сіл Української РСР : В 26-ти т. - К. : Головн. Ред. Укр. Рад. Енцикл. - Херсонська обл. [ред. : О. Е. Касьяненко та ін.]. - 1972. - 688 с., окремі розділи якої містять певні корисні матеріали і статистичні дані щодо нашої проблематики.

Дисертаційні дослідження і монографії 60-х років, що вирізняються суворою науковістю, широтою і аргументацією висновків, висвітлюють окремі аспекти історії залізничного транспорту в Росії та Україні Кульчицкий С. В. Развитие железнодорожного транспорта на Украине в дореволюционный период : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. эк. наук /АН УССР / С.В.Кульчицкий. - К., 1963. - 18 с.; Соловьева А. М. Железнодорожный транспорт России во второй половине XIX века : монография / А. М. Соловьева. - М. : Наука, 1975. - 315 с. : [1] л. карт. та ін., з'ясовують роль залізничного і морського транспорту в розвитку Південної України, поглибленні й розширенні всеросійського ринку, зміцненні економічних зв'язків, досліджують зовнішню торгівлю в Чорноморсько-Азовському басейні та різноманітні питання становлення торговельного пароплавства на Півдні.

У цей же період виходить значна кількість праць, що присвячені історії окремих залізниць, а також їх матеріально-технічному забезпеченню. Як правило, вони або носили науково-популярний характер, або акцентували увагу на радянському періоді історії залізниць. Виняток становить дослідження В.Мирончука, у якому на широкій джерельній базі проаналізовано передумови, перші кроки та вплив Катерининської залізниці на промисловий розвиток південного регіону.

Отже, вивчення питань історії залізничного й морського транспорту в другій половині ХІХ ст. в радянській історіографії отримало значний розвиток. Роботи цього періоду містять концептуальні знання, багатий фактичний матеріал, відрізняються певною розмаїтістю викладу матеріалу, більш глибокою документальною базою й критичним аналізом окремих аспектів проблеми розвитку транспорту. Однак, тоталітарний режим, з властивими йому „єдино правильною ідеологією” і відсутністю плюралізму, дещо знизив цінність наукових пошуків, не дав можливості дослідникам вичерпно, безпристрасно показати процес становлення транспортної системи Південної України, її значення для розвитку економіки всієї Російської імперії.

Зазначається, що сучасний етап характеризується різноманітним спектром думок, суджень, поглядів на історичні події. Дослідники намагаються дати вичерпну об'єктивну характеристику суспільно-політичним й економічним процесам, що відбувалися в Україні в другій половині XIX - на початку XX ст. Історики висвітлюють ключові характеристики формування транспортної інфраструктури, пояснюють його причини, рушійні сили й механізми, прогнозують її розвиток і доводять необхідність її вдосконалення, підкреслюючи, що центральним є поняття „людського фактора” у прогресі й еволюції держави.

Так, з проголошенням незалежності України виникли сприятливі умови для вільного розвитку історичної науки, ґрунтовної розробки проблем українського історичного процесу, історики, використовуючи архівні матеріали, більш активно звертаються до історії залізничного транспорту України Богатчук С. С. Залізничний транспорт України у другій половині XIX - на початку XX ст. (соціально-економічний аспект) : дис. … канд. іст. наук : спец. 07.00.01 „Історія України” / Світлана Степанівна Богатчук. - К., 2000. - 181 с.; Кірпа Г. М. Залізниці України: історичний нарис / Кірпа Г. М., Пшинько О. М., Агієнко І. В. - Дніпропетровськ : „Арт-Прес”, 2001. - 328 с. : іл.; Пономаренко Р. О. Розвиток залізничного транспорту Півдня та Сходу України в другій половині ХІХ - на початку ХХ століть : дис. … канд. іст. наук : спец. 07.00.07 „Історія науки і техніки” / Роман Олегович Пономаренко / Національний технічний ун-т „Харківський політехнічний ін-т”. - Х., 2007. - 230 с. та ін., становлення капіталістичних, ринкових відносин у другій половині XIX - на початку XX ст. в Україні в цілому і на морському транспорті зокрема. Однак, ці дослідження досить поверхово торкаються багатьох проблем залізничного і морського транспорту, надаючи основної уваги соціальному або технічному фактору, а частину актуальних проблем залишають поза увагою.

Таким чином, у сучасній українській історіографії проблема історії залізничного й морського транспорту досить популярна. Проте, означена проблематика дотепер розглядалася фрагментарно й епізодично. Отже, рівень розробки теми, незважаючи на значний внесок учених у вивчення проблеми, характеризується відсутністю узагальнюючих досліджень. Не всі аспекти історії виникнення і функціонування залізничного та морського транспорту знайшли рівномірне висвітлення в науковій літературі, чимало істотних питань дотепер ще не вивчені.

Дослідження потребує ще велике коло питань, пов'язаних з загальним розглядом і аналізом ключових аспектів розвитку і функціонування залізничного і морського транспорту на Півдні України: проектування і процес спорудження залізниць в другій половині XIX - на початку XX ст.; формування морського транспорту; розвиток науково-технічної бази транспорту; значення шляхів сполучення в забезпеченні транспортно-економічних зв'язків Південної України з іншими регіонами Російської імперії й іноземними державами.

У підрозділі 1.2. „Джерельна база та методологія дослідження” характеризуються основні джерельні комплекси, виявлені з досліджуваної проблематики, та методологія дисертаційної роботи. Джерельну базу дисертації становлять репрезентативні й вірогідні актові та наративні джерела, які або були надруковані, або знаходяться в архівних закладах України.

Архівні матеріали, що лягли в основу дослідження містяться у 35 фондах 7 вітчизняних державних архівів: Центральному державному історичному архіві України в місті Києві (ЦДІАУК), Державному архіві в Автономній республіці Крим (ДААРК), Державному архіві Донецької області (ДАДО), Державному архіві Миколаївської області (ДАМО), Державному архіві Одеської області (ДАОО), Державному архіві Харківської області (ДАХарО), Державному архіві Херсонської області (ДАХО).

Значна кількість архівних джерел уперше вводиться автором до наукового обігу.

Опубліковані документи можна поділити на такі групи:

1) матеріали офіційного діловодства (накази, інструкції, статути, доповіді, матеріали з'їздів залізничників, статистичні та економічні звіти, путівники, збірки документів);

2) публіцистичні матеріали, зокрема технічні та транспортні журнали „Инженер” (1896-1906), „Вестник Путей Сообщения” (1907), „Русское судоходство” (1890-1909) та „Известия императорского общества для содействия русскому торговому мореходству” (1894), а також періодична преса „Юг” (1900-1905), „Одесский вестник” (1865, 1868), „Новороссийский телеграф” (1895, 1897);

3) документи особистого походження (мемуари та епістолярна спадщина).

Виявлені джерела дотепер були використані недостатньо, незважаючи на те що вони містять істотний обсяг інформації. Їх сукупність і зміст дозволяють з'ясувати особливості формування і функціонування транспорту Південної України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. і тим самим розв'язати досліджувану проблему.

У другому розділі - „Проблеми розробки проектів і створення залізничної мережі на Півдні України” - проаналізовано динаміку економічного розвитку країни і обґрунтовано необхідність будівництва залізниць, подано характеристику проектів залізничних колій, що виникали впродовж кількох десятиліть, висвітлено хід залізничного будівництва на Півдні України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Розділ включає в себе два підрозділи.

У підрозділі 2.1. „Передумови будівництва залізниць на Півдні України” розглянуто динаміку розвитку економіки країни і доведено необхідність будівництва залізниць. З поширенням капіталістичних відносин у сільському господарстві відбувалися якісні зміни, а це призводило до збільшення виробництва зернових культур. Зазначено, що розвиток капіталістичних виробничих відносин дав поштовх збільшенню видобутку вугілля в Донбасі, проте через незадовільний транспортний зв'язок виникали труднощі з його перевезенням. Наголошено, що потреба в залізницях викликалася географічним положенням краю та його природними багатствами, економічними змінами в господарстві. Нами виділено головні чинники необхідності створення залізничного транспорту в Україні: відсталість транспортних засобів царської Росії; економічні зміни в господарстві, пов'язані з процесами формування капіталізму в Російської імперії; поразка Росії в Кримській війні 1853 - 1856 р. і реформи 60 - 80-х років ХІХ ст.

Ще в першій половині ХІХ ст. у зв'язку з розвитком вугільно-видобувної промисловості й сільського господарства виникла потреба вдосконалення шляхів сполучення й, насамперед, будівництва залізниць. Однак, феодально-кріпосний лад, що існував у державі, стримуючи економічний розвиток країни в цілому, разом з тим перешкоджав становленню такого важливого фактора прогресу як залізниці.

У підрозділі 2.2. „Головні залізниці Півдня України та їх значення в народногосподарському комплексі” охарактеризовано проекти залізничних колій, висвітлено хід залізничного будівництва на Півдні України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., а саме, Одеської, Південної і Катерининської залізниць та досліджено їх питому вагу в соціально-економічному розвитку не тільки України, а й Російської імперії в цілому.

Порівняльний аналіз будівництва окремих залізниць Південної України дав можливість виявити певні характерні риси кожного з них за організацією фінансування, технічними особливостями, термінами реалізації тощо. Крім того, різноплановість і багатоманітність проектів продемонструвала зацікавленість місцевої адміністрації, приватних осіб, різних верств населення в налагодженні залізничного сполучення як найважливішого фактора розвитку економіки. Разом з тим, подальший перебіг залізничного будівництва показав, що незважаючи на значну кількість проектів, напрямки, за якими велося спорудження, далеко не завжди були найкращими.

Зазначено, що побудовані залізниці сполучили не тільки українські міста між собою, а й з містами Росії, зокрема Москву зі всіма головними промислово-торговельними пунктами України, її чорноморсько-азовськими портами, але й розширили попит на сільськогосподарську та промислову продукцію, що вироблялася на Україні, дали можливість швидко й у великій кількості перевозити товари з України і, навпаки, з інших регіонів Росії на Україну. залізничний пароплавний україна

Зауважується, що з метою поліпшення управління реалізовувалася політика приєднання і навіть злиття залізниць. Так, 1 січня 1907 року, шляхом злиття Курсько-Харково-Севастопольської та Харково-Миколаївської залізниць було створено Південні казенні залізниці. Наслідком одержавлення великих залізниць стало поліпшення фінансового стану транспорту та можливість його дальшого вдосконалення.

Звернено увагу на те, що політика уряду з питання розвитку залізничного транспорту мала подвійний характер: поряд із залученням акціонерних капіталів, що спричинило погіршення загального стану залізниць, відбувалося одержавлення залізничних колій, у результаті якого спостерігалася стабілізація фінансування й контролю за якістю їх будівництва.

Підкреслено, що формування залізничної мережі спричинило якісні зміни в географії сільського господарства, промисловості й торгівлі, стимулювало швидке зростання населення міст. У свою чергу, розширення й поглиблення внутрішнього ринку істотно впливало на збільшення експорту й імпорту. Таким чином, розвиток залізничного транспорту й ріст капіталістичної промисловості, сільського господарства й торгівлі діалектично пов'язані й взаємозумовлені.

Незважаючи на інтенсифікацію залізничного будівництва, наслідки формування транспортної мережі для України могли б бути ще більш вагомими і значними, якби політика Російської імперії щодо спорудження залізниць в Україні частіше визначалася не військово-стратегічними, а економічними потребами держави.

Третій розділ - „Розвиток морського транспорту на Півдні України” - віддзеркалює процеси функціонування морського торговельного флоту, розвиток підприємництва та конкурентну боротьбу в комерційному мореплавстві регіону, а також його роль у зовнішній торгівлі Російської імперії. За своєю структурою ця частина дослідження налічує два підрозділи.

У підрозділі 3.1. „Функціонування морського транспорту в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття” висвітлено процеси становлення та зростання торговельного флоту регіону, заходи уряду, спрямовані на поліпшення його діяльності. Відзначено, що економічні й політичні зміни в Російській імперії, що були наслідком проведення реформ 60 - 80-х років ХІХ ст., зумовили не лише розвиток залізничного транспорту, але й прогрес у функціонуванні морського флоту. Необхідність вивозу продукції сільського господарства й видобувної промисловості, а також потреби імпорту стали головними факторами вдосконалення його діяльності.

Розгляд діяльності пароплавних товариств, що багато в чому визначала функціонування торговельного флоту, дав змогу висвітлити успіхи і проблеми на шляху розвитку морського транспорту Південної України.

Зазначено, що в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. вітрильний флот замінявся паровим, тобто відбувалися якісні зміни в морському транспорті, що сприяло інтенсифікації росту питомої ваги торговельного флоту в зовнішній торгівлі Російської імперії. Однак, на цей процес істотно й не завжди позитивно впливали старорежимні погляди на значення торговельного транспорту для економічного розвитку країни, хронічний дефіцит коштів у державній скарбниці. Крім того, значну роль відіграла протекціоністська політика царського уряду, що не завжди була продуманою і послідовною, а тому не створила повним обсягом умов для більш ефективного розвитку вітчизняного морського флоту. У результаті, експортно-імпортні операції в Чорноморсько-Азовському басейні, як і раніше, здійснювалися переважно іноземними пароплавними компаніями, енергійна конкуренція яких стримувала подальший розвиток комерційного флоту та його інфраструктури.

У підрозділі 3.2. „Роль морського транспорту південного регіону в зовнішній торгівлі Російської імперії” досліджено питому вагу і значення торговельного флоту Південної України у зовнішній торгівлі Російської імперії. На чорноморсько-азовські порти в 1866 - 1870 рр. припадало 46,8 % вартості вивезених і 20,7 % товарів, привезених через європейські порти Росії. В подальші роки питома вага чорноморсько-азовських портів у зовнішній морській торгівлі Росії ще більше зросла, становлячи у 1896 - 1899 рр. 57,3 % вартості вивезених і 27,5 % привезених товарів. В окремі роки вагомість цих портів була ще більшою.

Зазначено, що зростанню експорту сільськогосподарських продуктів сприяли зміни, що відбулися в сільському господарстві після скасування в 1861 р. кріпацтва, та швидке будівництво залізниць, які сполучили віддалені землеробські райони країни з морськими портами. Чорноморсько-азовські порти набули великого значення як транзитний пункт у зовнішній торгівлі Російської імперії.

Показано, що на початку ХХ ст. зовнішня торгівля Російської імперії, яка здійснювалася через південноукраїнські, порти набувала все більшого значення: зростав товарообіг та вплив на господарство, що віддзеркалювало рівень розвитку економіки і виробничих сил країни.

Доведено, що торговельний флот Південної України відігравав важливу роль у зовнішній торгівлі Російської імперії. Через чорноморсько-азовські порти експортувалася значна кількість продуктових і промислових товарів; ввезені вантажі поповнювали внутрішній ринок не тільки українських, але й власне російських міст. Постійне зростання обігу товарів на зовнішньому ринку стимулювало розширення мережі залізниць і вдосконалення транспортної техніки. Взаємозв'язок розвитку морського й залізничного транспорту і зростання їх впливу на збільшення обігу зовнішньої торгівлі спричинили їх подальший прогрес, а також сприяли підйому економіки Південної України.

У четвертому розділі - „Створення та розвиток науково-технічної бази залізничного і морського транспорту” - висвітлено основні етапи створення і вдосконалення інфраструктури залізниць і торговельного флоту. Структурно ця частина роботи складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. „Формування комплексу технічного забезпечення та інфраструктури залізничного транспорту” визначено особливості будівництва колії, штучних споруд, створення розвинутої системи залізничних майстерень та депо; охарактеризовано паровозне та вагонне господарство залізниць регіону.

Зазначається, що потреба пересування і переміщення вантажів сягає своїм корінням далекої давнини. Однак лише з винаходом парового двигуна в ХІХ ст. і використанням його на транспорті з'явилася можливість розбудови залізничної мережі, забезпечення її ефективним рухомим складом.

Окрім того, висвітлюється роль науки в розвитку транспортної інфраструктури. Промисловий переворот 30 - 80-х рр. XIX ст., розвиток технічних знань, технічної освіти стимулював транспортне будівництво. Зазначено, що саме в Україні було створено перші в світі механічну, хімічну та паровозо-випробувальну лабораторії; що вітчизняним винахідникам та інженерам належить пріоритет у розробці: телефонного способу регулювання руху потягів, способу розрахунку міцності рейок, централізованого управління стрілками й сигналами, напівавтоматичного блокування, термічної обробки рейок, застосування електричної тяги на залізницях.

У підрозділі 4.2. „Розбудова інфраструктури та комплексу технічного забезпечення морського транспорту” досліджено створення нових типів двигунів, казанів на суднах; показано розробки щодо вдосконалення вже існуючих машин; висвітлено політику царського уряду щодо будівництва вітчизняного комерційного флоту.

Прослідковано еволюцію суднобудування в Російській імперії, що веде свій початок з часів Київській Русі. Підкреслено, що значний розвиток суднобудування на Півдні одержало після підписання Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 року, що призвело до заснування суднобудівних верфей і нових міст: Херсона, Миколаєва, згодом Севастополя і Одеси.

Зауважено, що значного поширення набула переробка старих машин на більш досконалі, що свідчить про зрілість технічної думки і творчий підхід російських інженерів і механіків до справи. Така переробка пояснюється потребою економії палива, а пізніше появою рідкого палива - мазуту.

Доведено, що в справі вдосконалення суднових парових машин вітчизняним механікам і суднобудівникам належить безсумнівна заслуга. Насамперед це стосується машин дворазового розширення, що в Росії одержали поширення раніше ніж за кордоном.

З'ясовано, що з середини XIX ст., коли Російська імперія все більше перетворювалася на комерційну державу і активніше виходила на світовий ринок, одним з головних завдань уряду став інтенсивний розвиток морського торговельного флоту. Радикальні перетворення в країні після реформ 60 - 80-х років ХІХ ст. (промислова революція, потужне залізничне будівництво) об'єктивно вимагали посилення ролі зовнішньої торгівлі, зміцнення позицій Росії в міжнародній торгівлі. Саме тому стала актуальною модернізація морського комерційного флоту, що перебував під сильним впливом західних держав. Однак, незважаючи на пріоритет вітчизняних винахідників, транспортне суднобудування значно відставало від військового.

Висновки

Дослідження показало, що в першій половині ХІХ ст. виникла насущна потреба будівництва залізниць. Це було зумовлено розвитком вугільно-видобувної промисловості та зростанням темпів розвитку сільського господарства. Але проекти будівництва залізниць не знайшли підтримки царату та не були реалізовані через існування в державі гальмуючого економічний розвиток політичного устрою, а саме феодально-кріпосного ладу.

Виявлено причини розгортання залізничного будівництва на українських землях у другій половині ХІХ ст.: економічні зміни в господарстві, пов'язані з процесами формування капіталістичного ладу в Російській імперії; поразка Росії у Кримській війні 1853 - 1856 років та реформи 60 - 80-х років ХІХ ст.

Розроблено періодизацію створення залізничної мережі, критеріями якої стали основні напрямки залізничного будівництва в Південній Україні та їх значення в народногосподарському комплексі:

- грудень 1865 року - Одеська залізниця. Відкриття її активізувало торгівлю та сприяло дальшому розвитку всього Південно-Західного краю. Були побудовано прямі шляхи сполучення залізницею з найбільшими містами імперії: Києвом, Харковом, Москвою, С.-Петербургом. Ці й інші великі промислові центри отримали надійні транспортні комунікації з незамерзаючими портами на Чорному морі: Одесою, Миколаєвом, Херсоном.

- травень 1869 року - Південна залізниця. З'єднала Харків - великий промисловий і ярмарковий центр півдня з Москвою, С.-Петербургом і Азовським морем; а також два головних моря країни - Балтійське і Чорне і два головних військово-морських порти - С.-Петербург і Севастополь.

- грудень 1869 року - Катерининська залізниця, яка зв'язала рудний і кам'яновугільний райони, обслуговувала великі металургійні і машинобудівні заводи, дала вихід до портів і забезпечила великі сільськогосподарські і пасажирські перевезення.

Доведено, що розвиток залізничного транспорту і зростання капіталістичної промисловості, сільського господарства і торгівлі діалектично пов'язані та взаємозумовлені: розширення і поглиблення внутрішнього ринку значно впливало на збільшення експорту й імпорту; створення залізничної мережі внесло багато змін до географії промисловості, сільського господарства і торгівлі, стимулювало швидке зростання міст.

Дослідження процесу будівництва трьох залізниць Південної України засвідчило суперечливість і непослідовність політики царизму, що насамперед виявлялося у невизначеності в питаннях фінансування, а саме: різного балансу між приватним і державним фінансуванням. З одного боку, намагання вести будівництво за рахунок держави постійно зіштовхувалося з проблемою хронічної нестачі коштів у скарбниці; з іншого залучення акціонерного капіталу спричинило, по-перше, погіршення якості, а звідси й ефективності діяльності залізниць, по-друге, втрату державою прибутку. Подальший процес злиття і одержавлення залізниць сприяв налагодженню стабілізації фінансування і контролю за їх будівництвом і функціонуванням.

Виявлено, що економічні та політичні зміни в Російській імперії зумовили, крім розвитку залізничного транспорту, і розвиток морського флоту. Головними чинниками були: потреба вивозу продукції сільського господарства і видобувної промисловості, а також потреби імпорту.

Дослідження динаміки розвитку морського транспорту Південної України показало, що у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. відбувалися якісні зміни, а саме, вітрильний флот замінювався на паровий, що створювало умови для інтенсивного зростання питомої ваги торговельного флоту у зовнішній торгівлі Російської імперії. Але на цей процес суттєво та не завжди позитивно впливали старорежимні погляди на вагомість торговельного транспорту в економічному зростанні країни, хронічна нестача капіталів у державній скарбниці, а також протекціоністська політика уряду, який не зміг повною мірою створити умови для більш ефективного розвитку вітчизняного морського флоту. Тому в здійсненні експортно-імпортних операцій у Чорноморсько-Азовському басейні, як і раніше, домінували іноземні пароплавні товариства, активна конкуренція з їх боку уповільнювала розвиток комерційного флоту та його інфраструктури.

Проаналізувавши перебіг експортно-імпортних операцій морських південноукраїнських портів доведено, що торговельний флот Чорноморсько-Азовського басейну відігравав непересічну роль у зовнішній торгівлі Російської імперії. Завдяки його діяльності зміцнювались економічні зв'язки з Англією, Францією, Німеччиною, Австрією, Італією, Бельгією, Голландією, Туреччиною та ін. Важлива роль у цьому процесі належала морським портам: Одесі, Миколаєву, Бердянську, Севастополю, Керчі й Херсону. У свою чергу, зростання обігу товарів стимулювало введення в експлуатацію нових залізничних шляхів та розширення й удосконалення мережі залізниць у цілому. Взаємозв'язок і взаємозумовленість морського і залізничного транспорту створювали передумови для їх подальшого розвитку, а також сприяли піднесенню економіки Південної України.

Створення технічної бази морського і залізничного транспорту певною мірою залежало від імпорту, оскільки в Російській імперії до 60 - 80-х років ХІХ ст. була недостатньо розвинена важка промисловість, яка б постачала колійну техніку та рухомий склад повним обсягом. Попит на транспортне обладнання, зниження його собівартості стали рушійною силою розвитку галузей вітчизняної промисловості, що забезпечували розбудову транспортної інфраструктури, а саме: гірничої та паливної промисловості, металургії, машинобудування, особливо в Донецько-Придніпровському районі, який до початку ХХ ст. перетворився на основну вугільно-металургійну базу Російської імперії. У свою чергу, інтенсивний розвиток промисловості сприяв більш швидкому, кількісному зростанню та якісному вдосконаленню транспортної техніки.

Транспортна техніка та залізнична мережа в Південній Україні створювалися за загальноросійськими технологіями. Проте в час корінних змін у промисловості та транспорті саме на Півдні України були досягнуті значні успіхи в розв'язанні технічних питань, пов'язаних з будівництвом та функціонуванням залізниць, а також відбулося практичне втілення новітніх здобутків науково-технічної думки. Одним з найвагоміших результатів стрімкого прогресу в галузі залізничного будівництва в Україні слід вважати створення високоефективної системи експлуатації, ремонту рухомого складу та технічного обслуговування. Особливе значення мало виникнення і становлення вітчизняного паровозо- і вагонобудування (Київські та Одеські головні майстерні, Харківський і Луганський заводи).

Разом з тим, проблеми, що виникали в процесі розбудови транспорту, подолати так і не вдалося. Багатосерійність і застарілість технічного парку, не завжди швидке і своєчасне втілення наукових винаходів у практику призводили до відсталості транспортного господарства.

Незважаючи на пріоритет Російської імперії в розробці низки технічних винаходів, консервативна позиція царського уряду щодо розвитку техніки, не сприяла інтенсифікації розвитку транспортної промисловості, загальний стан якої продовжував не відповідати необхідним вимогам і відбивав економічну і технічну відсталість країни. Причиною такого становища на початку XX ст. була політика царизму, що більше спрямовувалася на фінансування воєнно-промислового комплексу.

Завдяки науковим досягненням вітчизняних винахідників (І.Сметанка, О.Зук, М.Догадкін, П.Букалов, С.Рудницький, С.Литвинов, І.Амосов, І.Кулібін, Б.Якобі), інженерів (Л.Валькевич, І.Маргуліс, О.Рижов, П.Жолнеркевич, С.Смирнов) і вчених (О.Бородін, М.Долгов, М.Белелюбський, Ю.Ломоносов, А.Струве, О.Крилов, В.Позлюнін, П.Папкович, Ю.Шаманський, Г.Бубнов, К.Боклевський) відбулися значні зрушення в галузі транспортної промисловості, а саме: створення штучних споруд, нових поліпшених конструкцій рухомого складу, колії, двигунів і механізмів, дослідження різних видів палива тощо. Втілення наукових винаходів і технічних розробок у транспортній інфраструктурі вплинуло не тільки на прогрес у важкій промисловості, але й стало причиною економічного розвитку Російської імперії взагалі й зростання її авторитету на зовнішньому економічному ринку.

Залізничний і морський транспорт, взаємодоповнюючи один одного, створювали єдину систему транспортування пасажирів і вантажів. Їх розвиток вніс багато змін до географії промисловості, сільського господарства і торгівлі, вплинув на розміщення продуктивних сил, прискорив процес суспільного розподілу праці, стимулював швидке зростання міст, сприяв піднесенню всіх галузей народного господарства, розширенню і поглибленню внутрішнього ринку, здійснив значний вплив на збільшення експорту й імпорту, зміцнив економічні зв'язки України з країнами Кавказу, Східного Сибіру, Далекого і Близького Сходу, Середземноморського узбережжя.

Разом з тим, якщо б політика Російської імперії щодо розвитку залізничного і морського транспорту в Україні частіше визначалася економічними потребами, а не військово-стратегічними міркуваннями, наслідки розбудови транспортної мережі для України могли б бути ще більш позитивними.

Отже, період з другої половини ХІХ - до початку ХХ ст. став сензитивним для розвитку морського та залізничного транспорту Південної України. У цей час утворився потужний залізничний і морський транспорт, який відігравав безперечно важливу роль у розвитку економіки не лише України, а й Російської імперії в цілому.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографія:

1. Шаригіна О. А. Історія виникнення і розвитку залізничного та морського транспорту на Півдні України (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) : монографія / Олена Анатоліївна Шаригіна. - Херсон : Вид-во ХДМІ, 2009. - 260 с.

Публікації у фахових виданнях:

2. Шаригіна О. А. Розвиток морського флоту Чорноморсько-Азовського басейну у другій половині XIX - на початку XX ст. / О. А. Шаригіна // Наукові праці : наук.-метод. журнал. (Серія : Історичні науки). - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - Т. 104. Вип. 91. - С. 46-50.

3. Шаригіна О. А. Історія Катерининської залізниці (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) / О. А. Шаригіна // Наукові праці : наук.-метод. журнал. (Серія : Історичні науки). - Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - Т. 100. Вип. 87. - С. 33-39.

4. Шаригіна О. А. Передумови будівництва залізниць на Півдні України в другій половині XIX - на початку XX століть / О. А. Шаригіна // Сіверянський літопис. - Чернігів, 2009. - № 4. - С. 125-133.

5. 5 Шаригіна О. А. Історія Одеської залізниці (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) / О. А. Шаригіна // Зб. наук. праць НДІ Українознавства. - Київ. - 2009. - Т. ХХІV. - С. 220-228.

6. Шаригіна О. А. Створення та розвиток науково-технічної бази морського транспорту (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) / О. Шаригіна // Українознавство. - Київ: НДІ українознавства Міністерства освіти і науки України, 2009. - № 2. - С. 63-66.

Публікації в інших виданнях:

7. Шарыгина О. А. Роль морского транспорта Черноморско-Азовского бассейна во внешней торговле Российской Империи (вторая половина ХІХ - начало ХХ в.) / О. А. Шарыгина // Современный научный вестник. (Серия: „Политология, психология, философия, история”). - Белгород, 2009. - № 9 (65). - С. 56-66.

8. Шаригіна О. Розвиток науково-технічної бази будівництва залізниць на Півдні України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / О. Шаригіна // Naukowa przestrzen Europy - 2009 : V Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji., 07-15 квіт. 2009. - (Volume 10. Historia. Filozofia. Politologija). : тези доп. - Przemysl : Nauka i studia, 2009. - С. 7-11.

9. Шаригіна О. А. Історія виникнення і розвитку залізничного і морського транспорту на Півдні України у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття (джерелознавчий аспект) / О. А. Шаригіна // Efektivnа nаstroje modernаch vмd - 2009 : V meyinаrodnа vмdesko-praktickа konference., 27.04 - 05.05.2009 - Dnl 9. (Historie) : тезисы докл. - Praha : Publishing House „Education and Science” s.r.o., 2009. - С. 73-78.

10. Шаригіна О. Виникнення залізниць на Півдні України в др. пол. XIX ст. (історіографія проблеми) / О. Шаригіна // Дні науки : міжнар. наук. конф. 18 квіт. 2007 р. : тези доп. - Вип. І : у 2-х част. - Ч. 1. - К., Видавець Цимбаленко Є.С., 2008. - С. 41-45.

11. Шаригіна О. А. Історія виникнення Південної залізниці у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття / О. А. Шаригіна // Перший крок у науку : всеукр. наук.-практ. конф. 2-3 квіт. 2009 р. : тези доп.- Луганськ : Поліграфресурс, 2009. - Т. 11. - С. 114-118.

12. Шаригіна О. А. Роль морського транспорту Чорноморсько-Азовського басейну у зовнішній торгівлі Російської Імперії (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / О. А. Шаригіна // Природничі та гуманітарні науки. Актуальні питання : всеукр. наук.-техн. конф. : 23-24 квіт. 2009 p. : тези доп. В 2 т. - Тернопіль : ТДТУ ім. І. Пулюя, 2009. - Т. 2. - С. 58.

Анотація

Шаригіна О. А. Історія виникнення і розвитку залізничного та морського транспорту на Півдні України (друга половина XIX - початок XX століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Чорноморський державний університет імені Петра Могили. - Миколаїв, 2010.

У дисертації на підставі широкого кола джерел і літератури досліджено історію становлення та розвитку залізничного і морського транспорту Півдня України в другій половині XIX - на початку XX ст. Визначено чинники, проаналізовано проекти залізничного будівництва, показано динаміку створення залізничної мережі в регіоні. Висвітлено основні тенденції в розвитку морського транспорту регіону, насамперед, якісні зміни, що відбулися внаслідок технічного перевороту 30 - 80-х років; а також визначено чинники, що суттєво стримували ефективність його діяльності, а саме: не завжди успішна, і послідовна політика держави, конкуренція з боку іноземних пароплавних компаній, більш висока собівартість експлуатації суден в Російській імперії, ніж за кордоном.

...