Формування політики німецького колоніалізму (1841–1884 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена тим, що формування політики німецького колоніалізму в сенсі такої постановки наукової проблеми до цього часу ще не було предметом спеціального історичного вивчення. Тому необхідно звернутися до аналізу колоніальної тематики в Німеччині впродовж кількох десятиліть, які передували першим колоніальним загарбанням в середині 80-х рр. ХІХ ст. Водночас, постановка й розвиток колоніальної проблематики в Німеччині не тільки тісно пов'язані з впливом на формування фундаментальних засад тогочасної державної політики, але й розвитком політичних ідей, концепцій, доктрин, частина з яких і сьогодні не втратили своєї як теоретичної, так і практичної значимості. Мета роботи - дослідити процес еволюції, зміст і фундаментальні принципи німецької колоніальної політики перед вступом Німецької імперії на шлях офіційної заокеанської експансії.

Завдання наукового дослідження:

1) подати аналіз джерельної бази й вивчити стан наукової розробки порушеної проблеми;

2) визначити роль німецьких науковців у постановці та розробці основоположних проблем німецької колоніальної політики;

3) проаналізувати взаємовплив еволюції теоретичних і прикладних засад колоніальної політики й розвитку колоніальної пропаганди в Німеччині напередодні перших заокеанських захоплень;

4) дослідити значення німецької економічної, політичної та владної еліти в переміщенні колоніального питання з теорії до сфери офіційної колоніальної політики;

5) встановити етапи формування й еволюції німецької колоніальної політики в 40-х - першій половині 80-х років ХІХ ст.

1. Джерельна база й історіографія проблеми

Присвячено з'ясуванню характеру використаних джерел, стану розробки наукової проблеми, аналізу доробку зарубіжних і українських істориків.

Використане автором широке коло джерел можна розділити на кілька основних груп. По-перше, неопубліковані й опубліковані архівні матеріали. По-друге, опубліковані, насамперед німецькі, документи й матеріали з історії зовнішньої та колоніальної політики Німеччини, заокеанської діяльності численних німецьких колоніальних товариств, а також окремих дослідників, місіонерів, купців. По-третє, спогади, особисті папери, а також різного роду кореспонденція, авторами яких були колоніальні та політичні діячі, підприємці та науковці, які порушували різнопланові аспекти колоніального питання як у теоретичному, так і в практичному ключі. По-четверте, наукова й публіцистична література досліджуваного періоду, у якій порушувалися проблеми обґрунтування умов, доцільності переходу та регіонів можливої німецької колоніальної експансії. По-п'яте, численні й різнопланові з точки зору політичного спрямування матеріали преси та періодики.

Використані неопубліковані й уже оприлюднені архівні матеріали - це, насамперед документальні справи з двох російських і одного німецького архіву. Мова йде про Архів зовнішньої політики Російської імперії МЗС РФ (м. Москва), Російський державний військово-історичний архів (м. Москва), а також Федеральний архів у м. Потсдамі (Німеччина). При цьому зауважимо, що з документами, які знаходяться у німецькому архівосховищі, ми працювали опосередковано: мова йде про відповідну публікацію в додатку до книги східнонімецького історика Ф.Мюллера “Німеччина - Занзібар - Східна Африка”, яка була опублікована в 1959 р. Оригінальні матеріали з вказаних архівів важливі в тому сенсі, що дозволили документально підтвердити окремі аспекти досліджуваних питань. Мова йде про особливості німецької еміграції в контексті колонізаційних теорій німецьких науковців; причини й зміст антианглійської направленості німецьких колоніальних планів; реакцію великих європейських держав на піднесення ролі Німеччині у сфері колоніальної політики.

Опубліковані документи і матеріали допомагають глибше проаналізувати багатоаспектність становлення й розвитку колоніальної проблематики в Німеччині, впливу на неї практики колоніальних анексій інших великих держав середини та другої половини ХІХ ст. Важливі дані щодо позицій різних фракцій рейхстагу, політичних партій та інших організацій у зв'язку з перспективами німецької колоніальної політики в Африці й Океанії, дебати і статистичні дані з питань державного субсидування пароплавних ліній і виділення коштів на колоніальні заходи, проблем колонізації, перспектив німецької колоніальної політики й англо-німецького колоніального суперництва містять стенографічні звіти засідань німецького рейхстагу, багатотомне видання “Велика політика європейських кабінетів у 1871 - 1914 рр.”, збірник “Німецька колоніальна політика в документах”, матеріали з історії Німецької імперії 1870 - 1914 рр. тощо.

Надзвичайно важливим історичним джерелом з порушених проблем виступає преса і періодика. Особливо відзначимо німецькі видання “Deutsche Kolonialzeitung”, “Allgemeine Zeitung” і “Кцlnische Zeitung”, британську газету “Тimes”, а також російські журнали “Вестник Европы”, “Русский вестник”, “Русская мысль”, газети “Новое время” и “Правительственный вестник”. Характерна особливість преси полягає в тому, що вона дає можливість прослідкувати боротьбу думок, у ній міститься детальна інформація і велика кількість фактів про ставлення правлячих кіл, політичних партій і німецької громадськості до питань німецької колоніальної діяльності за океаном.

Окремі аспекти формування німецької колоніальної політики були предметом дослідження вчених багатьох країн і наукових напрямків. Загалом історіографічний спектр у контексті порушеної проблематики поділяється на 1) численні різнопланові в науковому та політичному ключі праці німецьких авторів; 2) наукові дослідження західних, насамперед англо-американських, істориків; 3) роботи радянських і російських учених; 4) історичні праці українських дослідників.

Німецька історіографія. Найбільше проблемами історії німецького колоніалізму в середині - другій половині ХІХ ст. займалися самі німці. До 1914 р. німецькі історики писали про зовнішню, а особливо колоніальну політику своєї країни в основному з метою популяризації і дуже рідко у категоричній формі заперечували необхідність останньої. Саме в такому ключі у цей час були написані “Історія німецької колоніальної політики” А. Циммермана і двохтомне дослідження Л. Зандера.

Після Першої світової війни тривалий час найфундаментальнішою працею вважалася виконана в “ура-патріотичному” ключі монографія німецького ученого М. Гагена “Колоніальна політики Бісмарка” (1923 р.). Окремо потрібно сказати про фундаментальне дослідження німецького й американського історика Г. Хальгартена “Імперіалізм до 1914 року. Соціологічне дослідження німецької зовнішньої політики до першої світової війни” (1935 р.). Автор слідом за істориками-марксистами (хоча сам ніколи не належав до представників цього напрямку) складовою частиною агресивної політики Німеччини вважав колоніальну експансію. Хальгартен не ставив за мету спеціально дослідити процес ґенези німецької колоніальної політики. Однак частково він порушив цю проблему в контексті аналізу механізмів ідеологічного впливу на німецьке суспільство і світову громадськість з метою їх підготовки до боротьби за переділ колоній і сфер впливу.

Після Другої світової війни в Німеччині з'явилася величезна кількість різнопланових наукових досліджень з історії німецького колоніалізму. Загалом, усіх німецьких істориків, які займалися вивченням його проблем, можна розділити на три основних напрямки: консервативний, ліберальний і марксистський. Консервативні учені (П. Рассов, Г. Рогге, П. Шрам, В. Ріхтер) схвалювали й захищали колоніальну експансію як “визначений долею розвиток, уникнути якого велика держава не може”. Історики ліберального напрямку двояко підходили до аналізу колоніальної політики Німеччини. Більшість з них на фоні загалом ґрунтовного наукового аналізу прагнули подати колоніальну експансію як випадкове для зовнішньої політики Німеччини явище. Незначна частка істориків-лібералів, серед яких виділяється гамбурзький професор Ф. Фішер, пов'язували німецьку колоніальну політику із загарбницькими зовнішньополітичними планами і характеризували негативно. При цьому ліберальні історики змикалися з дослідниками-марксистами. Останніх практично повністю представляли науковці колишньої Німецької Демократичної Республіки.

Англо-американська історіографія. Наукові праці англо-американських істориків тільки частково стосувалися питань формування німецької колоніальної політики в середині та другій половині ХІХ ст. Основна ж увага приділялася англо-німецькому антагонізму в сфері колоніальної політики впродовж 1884 - 1918 рр. Але для нас важливо, що саме новаторські праці американських науковців призвели до виникнення нового підходу й напрямку в дослідженнях історії колоніалізму - постколоніальних студій. Фундатором постколоніальної теорії був американець Едвард Саїд, який у праці “Культура й імперіалізм” розкрив історію співучасті культури в справі імперських заокеанських завоювань.

У контексті загальнотеоретичних підходів до вивчення німецької колоніальної політики серед праць англо-американських авторів відзначимо книгу викладача Ланкастерського університету (Великобританія) Дж. Мак-Кензі “Поділ Африки (1880 - 1900) і європейський імперіалізм у XIX ст.”, монографію англійського ученого Л. Джеймса “Жорстокі війни: британські військові кампанії в Африці, 1870 - 1920”, а також фундаментальне дослідження викладача університету Східної Англії П. Кеннеді, присвячене англо-німецькому колоніальному антагонізму другої половини ХІХ - початку ХХ ст. На пильну увагу також заслуговують праці відомого американського фахівця з історії німецького колоніалізму В. Сміта, зокрема монографія “Німецька колоніальна імперія”, у якій розкрито окремі сторони ідеології німецького колоніалізму і механізми функціонування Німецької колоніальної імперії.

2. Постановка й аналіз колоніальної проблематики німецькими науковцями (1841 - 1870 рр.)

Присвячений висвітленню ролі економістів, істориків, сходознавців у розробці базових положень, на основі практичної реалізації яких пізніше мала здійснюватися німецька колоніальна політика.

Відзначено, що першу серйозну спробу обґрунтувати прагнення німецьких промислових і фінансових кіл до загарбання колоній зробив задовго до першого офіційного захоплення заморських територій німецький економіст Ф.Ліст. Він був палким прихильником модернізації Німеччини і вбачав вирішення проблеми ринків збуту та сировини для німецької індустрії на шляхах колоніальної та зовнішньополітичної експансії. Ґрунтовну схему взаємозв'язку індустріального розвитку й колоніальної політики німецький економіст виклав в основній роботі “Національна система політичної економії”. Окремі важливі аспекти колонізації й еміграції, були розроблені також у праці “Аграрне питання, карликові господарства та еміграція”.

Ліст обґрунтував ідею про необхідність здійснення в майбутньому Німеччиною континентальної експансії, зокрема, в бік країн Дунайського басейну й Малої Азії. Політику континентальних загарбань він розглядав у вигляді завдання, яке носить першочерговий характер, і яке легше реалізувати. Проекти німецького економіста передбачали встановлення домінування європейських держав над Османською імперією, а потім над всією Азією. Це мало бути зроблено у формі політики “відкритих дверей” відносно країн Близького, Середнього та Далекого Сходу, щоб не допустити встановлення там монополії англійського капіталу.

Суттєве місце у концепції Ліста та його підходах до розуміння суті й напрямків здійснення колоніальної політики займали проблеми еміграції. Він підкреслював особливе значення для німецької колонізації земель Східної Європи і територій країн Центральної та Південної Америки. Він небезпідставно вважав, що німецька еміграція повинна сприяти появі в недалекому майбутньому власних заморських колоніальних володінь Німеччини.

Таким чином, доведено, що в особі Ліста прихильники колоніальних загарбань мали ідейного попередника, який не тільки виступав за розширення Німеччини за рахунок сусідніх країн, земель і народів, але й за здобуття заокеанських колоній. Ліст проголосив програму колоніальних загарбань в інтересах впливової торговельно-промислової суспільної групи, виходячи з загальнотеоретичних положень свого економічного учення.

По-іншому підійшов до цієї проблеми В. Рошер - типовий представник німецької науки середини й другої половини XIX ст. Він намагався вивести необхідність колоніального проникнення Німеччини в різні регіони з розгляду конкретної історії колоніальної політики інших країн шляхом вигідних для німецьких фінансово-індустріальних кіл висновків з неї. Класичною у тогочасній науковій літературі вважалася книга Рошера “Колонії, колоніальна політика й еміграція”, яка побачила світ у 1848 р. і двічі перевидавалася - у 1856 і 1885 рр.

На її сторінках він виклав свою систему класифікації колоній: 1) загарбницькі (Eroberungekolonien); 2) землеробські й скотарські (Ackerbaukolonien); 3) торгові (Handelskolonien); 4) плантаторські або плантаційні (Pflanzungskolonien); 5) колонії для злочинців (Strafkolonien). Рошер прийшов до висновку, що під колонізацією слід мати на увазі “масове поселення в некультурну або малокультурну країну” вихідців з якої-небудь цивілізованої держави. Результатом такого заселення стає колонія, яка знаходиться в тій чи іншій формі залежності від метрополії, тобто держави, з якої вийшли поселенці.

Підкреслено, що Рошер, слідом за Лістом, у своїй концепції на перше місце ставить обґрунтування внутрішньої континентальної колонізації, яка мала в майбутньому створити необхідну базу для успішного здійснення зовнішньої заокеанської колоніальної експансії.

Встановлено, що представники історичної науки 40 - 60-х рр. XIX ст. дотримувалися думки, що німецька колоніальна політика є складовою й невід'ємною частиною діяльності на міжнародній арені. Однак ряд прагматично мислячих представників німецької інтелігенції скептично ставилися й навіть заперечували практичне значення колоніальної політики для Німеччини. Найяскравіше ця точка зору на той час була виражена в працях Франтца. Щоправда, антиколоніальна спрямованість у нього носила обмежений характер. Заперечуючи німецьку заокеанську експансію допоки не буде забезпечено міцних позицій у Європі, Франтц активно сприяв формуванню громадської думки на підтримку континентальних планів розширення Німеччини, німецької колонізації в Східній і Південній Європі.

Загалом багато відомих і впливових німецьких учених не тільки виступали за активне проведення широкомасштабної німецької континентальної й заокеанської колонізації, але й закликала не боятися можливих конкурентів на цьому поприщі, перш за все, Великобританії. Тим самим вони сприяли формуванню антибританської спрямованості німецької колоніальної політики.

3. Колоніальна політика як предмет активної колоніальної пропаганди в Німеччині (1871 - 1884 рр.)

Досліджено розробку і місце колоніально-політичних проектів в період після утворення Німецької імперії і до її офіційного вступу на шлях колоніальних загарбань. Обґрунтовано, що готуючись до свого дебюту в галузі колоніальної політики, німецькі фінансово-банківські й індустріальні кола розгорнули активну пропаганду колоніальних загарбань, в яку були втягнуті різні групи суспільства. Щоб створити сприятливу громадську думку, правлячі класи кайзерівської Німеччини використовували весь арсенал засобів: від трибуни рейхстагу до друкованої продукції, а також передвиборні баталії. Виступи, брошури і книги німецьких мандрівників, місіонерів, представників різних колоніальних організацій - Г. Нахтігаля, Е. Вебера, В. Хюббе-Шлейдена, І. Штурца - готували суспільство до усвідомлення необхідності заволодіння колоніями в Африці, Азії, Океанії, Південній Америці.

Поштовх до різкого піднесення колоніальної пропаганди й переходу колоніального питання у сферу реальної державної політики дала публікація в 1879 році книги місіонера Ф. Фабрі “Чи потрібні Німеччині колонії?” Сформульовані ним заклики й ідеї з обґрунтуванням необхідності, можливостей і перспектив колоніальної політики сприяли формуванню ідеології колоніалізму та наповнення колоніального питання практичним змістом. Вони мали вплинути на середні верстви німецького народу, бюргерство, щоб заручитися їхньою підтримкою широкомасштабних колоніальних проектів, для яких потрібні були великі кошти. Підтримка значної частини населення Німеччини мала стати головним козирем пропагандистів і прихильників колоніальної політики при постановці перед урядом і рейхстагом питання про державне фінансування колоніальних підприємств.

Наступні п'ять років, за свідченням газети “Кельніше Цайтунг”, були періодом посиленої й безперервної колоніальної пропаганди. Крім вимоги невідкладності, нове, що відрізняло колоніальну публіцистику, зводилося до наступного: якщо колоніальні пропагандисти 1870-х років вважали, що колонії в основному повинні бути торговими та переселенськими, то у 1880-х роках йшлося про використання сировинних джерел і резервів людських ресурсів у колоніях, про можливість вивозу капіталів разом з вивозом товарів. Там, де викладалися конкретні плани експлуатації колоній, вони передбачали створення потужних колоніальних товариств, які володіли б значними капіталами. Сприяння експорту німецьких товарів і капіталів, а також німецькій колонізації мало допомогти у розв'язанні внутрішніх соціальних протиріч, а також зміцнити зовнішньоекономічні та політичні позиції кайзерівської Німеччини на міжнародній арені.

Відстежено, що у формуванні колоніалістських поглядів і переконань про назрілу необхідність заокеанської політики для кайзерівської Німеччини брали участь різноманітні колоніальні товариства, місіонерські організації, торговельні союзи й об'єднання. Серед них роль справжнього організаційного центру колоніально-пропагандистського руху став відігравати з 1882 р. Німецький колоніальний союз, який спирався на підтримку найвпливовіших суспільних сил і німецького уряду. В результаті на середину 80-х років ХІХ ст. країна була охоплена справжньою “колоніальною лихоманкою” й стояла на порозі вступу на шлях офіційної колоніальної політики.

4. Владна еліта Німецької імперії й колоніальна політика

Доведено, що вирішальне значення у переході кайзерівської Німеччини на шлях колоніальної експансії мала підтримка колоніальних ідей і планів з боку різних груп владної еліти - фінансово-промислової, політичної й, нарешті, урядової.

Представники впливових груп індустріального та банківського капіталу після завершення процесу об'єднання німецьких земель в одну державу прагнули до швидкого збагачення та зміцнення своїх позицій як всередині країни, так і на міжнародній арені. В галузі зовнішньоекономічної діяльності вагоме сприяння цьому могла надати активізація політики в колоніальній сфері. Тому німецький капітал в особі В. фон Кардорфа, А. Людеріца, Г. Блейхредера, А. Ганземана після 1871 року почав усе пильніше приглядатися до можливостей і перспектив практичних кроків у галузі колоніальної політики в різних регіонах світу. Обґрунтовано важливе положення, що дух колоніалізму став оволодівати німецькими торговельними, фінансовими та промисловими колами. Вони все сильніше прагнули заручитися в колоніальних справах офіційною підтримкою з боку дипломатів, партійних і парламентських політиків.

Водночас, як свідчить аналіз колоніальної проблематики, на перших порах після утворення імперії німецький уряд досить холодно і навіть негативно ставився до ідеї завоювання Німеччиною власних заокеанських колоній. Найяскравіше ця позиція відбилася у поглядах на колоніальне питання самого рейхсканцлера Отто фон Бісмарка. Він рішуче відхилив різні колоніальні проекти, які стосувалися Камеруну, Занзібару, Трансваалю, Північного Борнео і Нової Гвінеї. Російський історик В.Чубинський у зв'язку з такою позицією рейхсканцлера писав: “Колонії цікавили його лише у тій мірі, у якій допомагали вирішенню європейських проблем: підштовхнути Англію на експансію в Єгипті, щоб посварити її з Францією, підтримувати Францію у її претензіях на Туніс, щоб відвернути її думки і сили від ідеї реваншу і т.п.”.

Визначено, що зміна поглядів Бісмарка на колоніальну політику, яка відбулася на рубежі 70 - 80-х рр. ХІХ ст., пов'язана із значним зміцненням позицій великого капіталу в Німеччині, зміною розстановки політичних сил на внутрішній арені і, що дуже важливо, у рейхстазі. У 1879 р. в Німеччині склався “чорно-блакитний блок” консерваторів, вільних консерваторів, націонал-лібералів і “католиків”. Саме цей політичний альянс вимагав від уряду проведення активної заокеанської колоніальної політики, що привело до посилення руху на користь колоніальних загарбань. У результаті під впливом економічної і політичної кон'юнктури, а також потреб і вимог колоніально-товариського руху Бісмарк і німецький уряд підтримали ідеї та проекти заволодіння колоніями. Популярна колоніальна політика мала розсіяти зростаюче розчарування урядом і зміцнити його авторитет. Вагоме значення колоніальної політики як важливого внутрішньополітичного аргументу визнавав і сам рейхсканцлер: “Колоніальне питання хоча б з точки зору внутрішньої політики має для нас життєво важливе значення... Громадська думка останнім часом приділяє настільки велике значення колоніальній політиці, що становище уряду суттєво залежить від її успіху”.

Встановлено, що зростання інтересу Бісмарка та німецького уряду до колоніального питання, підтримка планів і дій німецького капіталу на колоніальній арені свідчили про набуття ідеологією німецького колоніалізму характеру офіційної урядової (державної) політичної доктрини. В її основі знаходився підтриманий імперським урядом принцип про необхідність і доцільність для зміцнення внутрішніх і міжнародних позицій кайзерівської Німеччини здобуття нею колоніальних володінь. Відповідно, колоніальне питання в середині 80-х рр. XIХ ст. остаточно перемістилося із сфери теоретичної в площину практичної колоніальної політики, яка спиралася на підтримку держави та найвпливовіших економічних і політичних сил.

Висновки

колоніальний німецький зовнішньополітичний кайзерівський

У Висновках представлено основні підсумки дослідження.

1. Формування німецької колоніальної політики досліджено в якості широкого комплексу проблем, пов'язаних із обґрунтуванням доцільності, необхідності й перспектив її здійснення. Хронологічні рамки 1841 - 1884 рр. дозволили прослідкувати процес еволюції німецьких колоніальних ідей від теорії до практики.

2. Досліджувана тема вперше вивчена на основі застосування сучасної теорії постколоніальних студій. При цьому, що важливо з точки зору її наукової актуальності, порушена проблема ще не досліджувалася раніше в такій постановці. Використаний наявний широкий комплекс різнопланових неопублікованих архівних та опублікованих джерел і наукової літератури дозволив всебічно й системно дослідити теоретико-концептуальні сторони формування німецької колоніальної політики в окреслених хронологічних рамках, розкрити напрямки й етапи її еволюції, а також особливості переходу з площини колоніальної пропаганди в сферу реальної заокеанської політики Німецької імперії.

3. Встановлено, що наукова постановка німецької колоніальної ідеї припадає на 40-і рр. ХІХ ст. Вперше в 1841 р. відомий німецький економіст Ф.Ліст у праці “Національна система політичної економії” обґрунтував у теоретичному ключі умови, напрямки й особливості німецької еміграції та колонізації у взаємозв'язку з колоніальною політикою. Заволодіння власними колоніями в Америці, Африці й Океанії розглядалося як важлива умова майбутньої могутності Німеччини. Колоніальна політика була поставлена Лістом у контекст, з одного боку, європейських економічних й інтеграційних процесів, а, з іншого, доктринальної схеми атлантизму.

4. Доведено, що через призму теорії колонізації та посилення міжнародних позицій Німеччини шляхом встановлення впливу на територіях Південно-Східної Європи, Малої Азії, Близького та Середнього Сходу і доповнення їх заокеанськими колоніальними володіннями формулювали колоніальну проблему та шляхи її вирішення в 40 - 70-х рр. ХІХ ст. німецький економіст В.Рошер, сходознавець П.Лагард-Беттіхер, дослідник Африки В.Хюббе-Шлейден. Їхні погляди користувалися особливою популярністю й підтримкою тієї частини німецького суспільства, яка виступала за органічне поєднання двох шляхів колоніальної політики - внутрішньої (євразійської) колонізації та зовнішньої (заокеанської) експансії.

5. Підкреслено антианглійську спрямованість багатьох німецьких колоніальних проектів, планів і програм. Найяскравішими прикладами на підтвердження цього розглядаються підходи до аналізу зовнішньої та колоніальної політики, притаманні історіографу Німецької імперії Г. фон Трейчке й досліднику Африканського континенту Е. Веберу.

6. Проаналізовано роль і місце колоніальної політики в різних німецьких зовнішньополітичних концепціях. Насамперед це стосується теоретичних підходів, які ґрунтувалися на принципах континенталізму. З цієї точки зору на особливу увагу заслуговує концепція німецького дипломата, політика та публіциста К.Франтца. Він вважав, що Німеччина насамперед повинна суттєво зміцнити свої міжнародні позиції шляхом “внутрішнього розвитку”, тобто за рахунок територій Євразійського континенту. Основою цієї могутності має стати завоювання Німеччиною серединноєвропейського простору. Тільки після цього можна вести мову про розбудову “Нової Німеччини”, яка б включила до складу потужної континентальної держави завойовані нею заокеанські колоніальні володіння в різних регіонах світу.

7. Визначено, що процес формування німецької колоніальної політики в хронологічних рамках досліджуваного періоду пройшов кілька етапів у своєму розвитку.

· Перший (науково економічний) - 1840-і роки - постановка і обґрунтування колоніальної проблематики.

· Другий (загальнонауковий) - 50 - 60-і роки ХІХ ст. - еволюція колоніальної тематики з точки зору накопичення й розвитку ідей і теоретико-концептуальних підходів.

· Третій (пропагандистський) - 1871 - 1884 рр. - перетворення колоніальної політики в предметну сферу колоніальної пропаганди. Причому, якщо в перші роки після проголошення Німецької імперії, вона не виходила за рамки теоретичного обґрунтування, то з кінця 1870-х років швидко переходить у площину практичної колоніальної політики, яка користувалася підтримкою з боку держави. У цьому сенсі на пропагандистському етапі формування німецької колоніальної політики виокремлено два періоди: І - 1871 - 1878 рр. - період пропаганди колоніальних ентузіастів; ІІ - 1879 - 1884 рр. - період колоніальної лихоманки.

8. Науково аргументовано положення та висновки про те, що зміна акцентів у ставленні до колоніальної політики була викликана кількома причинами:

· прагненням кайзерівської Німеччини за рахунок створення власної колоніальної імперії ще більше зміцнитися й вийти на чільні позиції “світової держави”;

· зростанням інтересу й підтримкою колоніальних заокеанських проектів і програм з боку провідних і впливових груп німецької еліти - економічної, політичної, владної;

· активізацією та небаченим розмахом колоніальної пропаганди в Німеччині після виходу в світ у 1879 р. брошури місіонера Ф.Фабрі “Чи потрібні Німеччині колонії?”.

9. Доведено, що така актуалізація колоніальних планів у Німеччині на рубежі 70 - 80-х рр. ХІХ ст. в умовах потужної колоніальної пропаганди й сильної підтримки з боку владних груп поставила на порядок денний перед урядом й імператором завдання про вступ на шлях офіційної колоніальної політики. Визначальну роль при цьому відіграла позиція рейхсканцлера Отто фон Бісмарка. Як прихильник насамперед континентальної “політики союзів”, він вважав, що через 9 - 10 років після проголошення Німецької імперії колоніальне питання для неї може перетворитися в актуальне й назріле з точки зору реальної підтримки заокеанської політики з боку держави. Така зміна акцентів урядової позиції разом з позитивним ставленням до колоніальних загарбань з боку впливових промислово-фінансових і політичних сил у Німеччині остаточно підштовхнули її до вступу в квітні 1884 р. на шлях проведення офіційної колоніальної політики.

Література

1. Троян П.С. Вплив владної еліти на політику Німецької імперії в 70 - 80-х рр. ХІХ ст. / П.С.Троян // Політологічний вісник: Збірник наукових праць. - К.: Знання України, 2006. - Вип. 21. - С. 275 - 281.

2. Троян П.С. Вплив К.Франтца та владної еліти на політику Німецької імперії / П.С.Троян // Грані: Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - Дніпропетровськ, 2006. - № 5 (49). - С. 155 - 159.

3. Троян П.С. Константін Франтц і концептуалізація німецької політики другої половини ХІХ ст. / П.С.Троян // Політологічний вісник: Збірник наукових праць. - К.: Знання України, 2006. - Вип. 22. - С. 327 - 340.

4. Троян П.С. Фундаментальні імперативи зовнішньополітичних поглядів Константіна Франтца / П.С.Троян // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки РДГУ. - Рівне: РДГУ, 2006. - Вип. 7. - С. 241 - 245.

5. Троян П.С. Німецька владна еліта 70-80-х рр. ХІХ ст.: детермінація впливу на імперську політику / П.С.Троян // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки РДГУ. - Рівне: РДГУ, 2006. - Вип. 8. - С. 119 - 123.

6. Троян П.С. Зовнішньополітична концепція Константіна Франтца (друга половина ХІХ ст.) / П.С.Троян // Вісник Київського міжнародного університету (Серія: “Міжнародні відносини”). - К.: КиМУ, 2007. - Вип. 5. - С. 219 - 224.

7. Троян П.С. Колоніальне питання в Німеччині в умовах активізації пропаганди заокеанської експансії (1871 - 1884 рр.) / П.С.Троян // Вісник Київського міжнародного університету (Серія: “Міжнародні відносини”). - К.: КиМУ, 2008. - Вип. 7. - С. 192 - 209.

8. Троян П.С. Обґрунтування колоніального питання німецькими науковцями (1841 - 1870 рр.) / П.С.Троян // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки РДГУ. - Рівне: РДГУ, 2008. - Вип. 14. - С. 192 - 204.

9. Троян П.С. Колоніальне питання в Німеччині в середині та другій половині ХІХ ст.: постановка проблеми та концептуальні висновки / П.С.Троян // Вісник Київського міжнародного університету (Серія: “Міжнародні відносини”). - К.: КиМУ, 2009. - Вип. 8. - С. 203 - 216.

10. Троян П.С. Концептуальні підходи в Німеччині до проблем імперської політики в другій половині ХІХ ст. / П.С.Троян // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки РДГУ. - Рівне: РДГУ, 2009. - Вип. 16. - С. 98 - 101.

11. Троян П.С. Німецькі урядові та політичні кола і колоніальне питання: “зсув парадигми” на зламі 70-80-х рр. ХІХ ст. / П.С. Троян // Університет. Історико-філософський журнал. - 2009. - № 5 (31). - С. 88 - 94.

Размещено на Allbest.ru