Промислова кооперація в УРСР у повоєнний період (1944-1960 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Промислова кооперація в УРСР у повоєнний період (1944-1960 рр.)

Черкаси 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії України Черкаського державного технологічного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Бушин Микола Іванович,

Черкаський державний технологічний університет,

завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України ДАНИЛЕНКО ВІКТОР МИХАЙЛОВИЧ,

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділом історії України другої половини ХХ ст.

Голиш Григорій Михайлович,

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького,

доцент кафедри архівознавства, новітньої історії та спеціальних історичних дисциплін

Захист відбудеться „25” травня 2011 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 73.053.01 Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22.

Автореферат розіслано „22” квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, доцент Корновенко С.В.

радянський суспільство кооперація

The thesis is dedicated to the little researched in the modern Ukrainian historiography problem which deals with restoring and functioning, as well as development of the cooperation network in the Ukrainian SSR. The author proves that in difficult economic circumstances of rehabilitative period the authorities made concessions to domestic industry cooperation, without parading. In fact they widened the possibilities for development of private production initiative. At the same time the state policy in the sphere of industrial cooperation restoring was one of the links of the whole range of mobilization actions due to which Stalin authorities tried to integrate the Soviet society anew, to restore the socialist institutions in full after they had staggered as a result of war.

It is established that J. Stalin and his close encirclement apprehended small produces as “capitalist elements” that had penetrated into Soviet economy. That was the reason of contradictory and inconsistent policy of state and Communist party against industrial cooperation. Since the end of 1940-ies the course toward the strengthening of administrative totalitarian methods of ruling had been chosen again.

The author cleared out that at the beginning of 1950-ies the cooperative industry became the strong system in spite of all difficulties. It developed its possibilities as to production of consumer goods and every day repairs and other services. It settled considerably the problem of employment of population.

However N. Khrushchev and his encirclement were already not interested in the functioning of the system which worked for satisfaction of needs of people. The course on its final abolition was taken already unchangeably. You know that at that time in the depth of the Central Committee machinery a new party program had been worked out actively, the program which had soon (1961) proclaimed the course towards speeded up the Communist society building.

Key words: industrial cooperation, domestic industry cooperation, Ukrainian SSR, rehabilitative period, Soviet power, private producers, state policy, (Stalin, Khrushchev) encirclement.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток та вдосконалення діяльності кооперації на сучасному етапі життя українського суспільства є важливим загальнонародним завданням. Глибокі перетворення, які відбуваються в соціально-економічному житті нашої країни взагалі та в системі сучасної кооперації зокрема, вимагають уважного аналізу багатого історичного досвіду, напрацьованого багатьма поколіннями вітчизняних кооперативів. Усвідомлення особливостей генезису вітчизняної кооперації дозволяє визначити ті сутнісні характеристики, що традиційно були для неї притаманними. Оптимізація кооперативної діяльності можлива лише через точну діагностику існуючих проблем, коріння яких беруть початок багато десятиріч тому.

В умовах реформування суспільства питання взаємодії кооперації з державною владою з метою оптимізації кооперативної політики і створення належного правового поля, фінансово-економічних умов діяльності, визначення ролі та місця кооперації в національній економіці звернення до її характеристик, історії формування та діяльності в минулому набувають особливої актуальності.

У сучасній Україні кооперативна система позначена ще доволі суттєвими ознаками радянської системи господарювання як економічного, так і суспільно-психологічного характеру. Тому звернення до соціально-економічної історії кооперації має не лише наукове, а й практичне значення.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1944-1960 рр. Вибір нижньої хронологічної межі (1944 р.) зумовлено початком відбудовчого періоду після звільнення території УРСР від німецько-фашистських окупантів та організацією перших кустарно-промислових товариств; верхньої (1960 р.) - фактичною ліквідацією промислової кооперації. Необхідність дослідження передумови створення і наслідків розформування промислової кооперації спричинила в окремих моментах вихід автора за окреслені хронологічні рамки.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються адміністративних кордонів УРСР в окреслений хронологічний період.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу опублікованих та архівних джерел, здобутків вітчизняної та зарубіжної історіографії дослідити систему промислової кооперації, процес її зародження, становлення і розвитку та її місце і роль у відбудовчих процесах, налагодженні нормальних умов повсякденного життя Радянської України повоєнного періоду.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

розглянути стан наукового вивчення теми;

вивчити особливості виробничої діяльності різних видів кооперативних об'єднань;

дослідити соціально-економічне становище працівників промислової кооперації, зокрема, розглянути мотивацію до праці та соціальні гарантії членів товариств, а також їхні соціально-побутові умови праці.

визначено ступінь розроблення теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії;

виявлено і вперше введено до наукового обігу значний масив раніше неоприлюднених архівних джерел;

показано, що у складних господарсько-економічних умовах відбудовного періоду влада, не афішуючи це, пішла на доволі значні поступки для кустарно-промислової кооперації, фактично значно розширивши умови для розвитку приватної виробничої ініціативи;

з'ясовано виробничий потенціал кооперативних об'єднань 1940 - х -1960 рр.;

проаналізовані основні напрямки діяльності різних систем промислової кооперації.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що систематизований фактологічний матеріал, отримані внаслідок його узагальнення й аналізу висновки можуть слугувати як для подальшого розроблення обраної теми, так і для написання узагальнювальних праць із історії України другої половини ХХ ст., історії української кооперації, історії народного господарства України. Результати дослідження можуть залучатися під час розроблення спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертації обговорено на засіданнях кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету. Загальну концепцію дослідження відображено в доповідях та повідомленнях автора на: VІ Міжнародній науково-практичній конференції „Научният потенциал на света, 2010”, Міжнародній науково-практичній конференції „Nauka i inowacja-2010”, ХІХ - ХХ наукових сесіях Осередку НТШ у Черкасах (Черкаси, 2010).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано сім наукових статей, три з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 2,2 друкованих аркуші.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним методом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають десять підрозділів, висновку, списку використаних джерел та літератури (242 позиції). Загальний обсяг дослідження становить 203 сторінки, з них основного тексту 174 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та методологія дослідження”, який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, висвітлено стан наукової розробки теми, охарактеризовано джерельну базу, обґрунтовано методологічні засади дослідження. У першому підрозділі „Стан наукового вивчення теми” автором розкрито, що, з урахуванням різноплановості наукової літератури, використаної при написанні дисертації, доцільно буде окремо охарактеризувати здобутки вітчизняної та зарубіжної історіографії. У свою чергу, вітчизняну історіографію необхідно розглядати поетапно. Критеріями визначення цих етапів є особливості підходів дослідників до висвітлення партійно-державної політики щодо промислової кооперації УРСР, відповідно до змін політичного клімату в державі. Загалом цей поділ виглядає таким чином. Радянський період: доба „застою” (середина 1960-х - перша половина 1980-х рр.); „перебудова” історіографія (друга половина 1980-х - початок 1990-х рр.). Сучасний період - українська історіографія часів незалежності (початок 90-х рр. ХХ - початок ХХІ ст.)

Зарубіжна історіографія хоч і представлена певною мірою роботами європейських дослідників, однак домінують, безумовно, публікації авторів країн СНД. Значний інтерес, зважаючи на наявність ґрунтовних досліджень, становить насамперед сучасна російська історіографія.

Протягом першого етапу радянських історико-економічних студій (до середини 1980-х рр.) проблематика, пов'язана з діяльністю промислової кооперації як самостійний напрямок фактично не розроблялася. Ті чи інші її аспекти розглядалися лише в загальному контексті дослідження питань індустріалізації, колективізації, зміцнення союзу робітничого класу із селянством. У цей період виходили такі дослідження, як колективна праця „Партійне керівництво розвитком промисловості України” та монографія Р. Білоусова, в яких учені в дусі часу зверталися до участі та ролі партійних організацій у реалізації поточних питань економічної політики, хоча авторами промислова кооперація як окрема тема не розглядалася.

Наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років з'явився цілий пласт публікацій, який за своїми загальними рисами може бути кваліфікований як принципово новий історіографічний крок у питаннях дослідження вітчизняної історії. У цей же час почав удосконалюватися й урізноманітнюватися науково-пізнавальний інструментарій вітчизняних історичних досліджень. Проте автори тих років ще погоджувалися з радянською заданістю сутності повоєнних подій, дозволяючи собі лише в дрібницях розійтися з попередньо напрацьованим поглядом на питання функціонування кооперації як частини народногосподарського механізму.

У роки незалежності серед українських дослідників спостерігається помітний інтерес до повоєнної історії України. Зокрема, аналізуючи питання відбудовчого періоду, історики звертають увагу на складність процесу підняття з руїн народного господарства, диспропорції розвитку різних галузей промисловості, аграрного виробництва, труднощі повсякденного життя, житлову, продовольчу, побутову необлаштованість переважної більшості радянського суспільства. Серед загалу дослідників повоєнної історії слід відзначити насамперед праці В. Барана, В. Даниленка та В. Литвина. Їх автори комплексно проаналізували економічний та суспільно-політичний розвиток країни в перші десятиріччя мирного життя.

Помітно зросла зацікавленість українських учених (С. Бабенко, С. Гелей, Я. Гончарук та інші) і до розробки тем, пов'язаних із історією розвитку різних форм кооперативного руху в Україні. Значний інтерес становить праця Є. Пашкова, в якій вивчено причини ліквідації промислової кооперації та вказано, що це сталося внаслідок нерозуміння - як особисто М. Хрущовим, так і його оточенням її значення для задоволення нагальних потреб суспільства.

Певний внесок у висвітлення питань, дотичних до нашої теми, зробили й закордонні автори (Д. Хоскінг, Н. Верт та інші), які накопичили достатньо досвіду і методологічних розробок для об'єктивного вивчення проблем повоєнного радянського суспільства. В арсеналі зарубіжних дослідників повоєнного періоду є усталені принципи і засади проведення досліджень. Потрібно відзначити ґрунтовний аналіз, об'єктивність, антропологічну спрямованість більшості зарубіжних наукових студій.

У новітній період цікавими ґрунтовними роботами, присвяченими повсякденній історії повоєнних часів, поповнилася сучасна російська історіографія. Це насамперед монографії Є. Зубкової, О. Лейбовича, Р. Піхоя, А. Пижикова, Н. Романовського та інших авторів. У Білорусії в 2009 р. було опубліковано цікаву роботу Д. Сахарова.

У цілому слід відзначити, що рівень дослідження історії промислової кооперації в УРСР у повоєнні роки залишається недостатнім. Відсутність комплексного аналізу діяльності промкооперації, її ролі у вирішенні соціально-побутових умов життя повоєнного суспільства тощо потребують подальшого вивчення. Цим і зумовлено звернення автора до обраної ним теми дослідження.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано джерельне забезпечення роботи, що є достатньо репрезентативним, окреслено принципи та методи наукового пошуку. В основу дисертації покладено комплекс як архівних, так і опублікованих історичних джерел. Під час написання роботи дисертантом вивчено і залучено до дисертації матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України). Залучені до дисертації історичні джерела доцільно розподілити на п'ять груп.

У другому розділі „Розвиток промислової кооперації УРСР після Великої Вітчизняної війни”, що складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, вивчено суспільно-політичні й економічні умови відбудови народного господарства УРСР, місце кооперації в цьому процесі, зміни в партійно-державному курсі щодо розвитку промислової кооперації наприкінці 1940-х рр.

У підрозділі 2.1 „Суспільно-політичні й економічні умови відбудови народного господарства УРСР та місце кооперації в цьому процесі” розкрито, що за роки Другої світової та Великої Вітчизняної воєн Україна зазнала колосальних людських втрат і величезних матеріальних збитків. На руїни перетворилися провідні металургійні та машинобудівні заводи Подніпров'я, Донбасу, Харкова. Було майже повністю знищено матеріально-технічну базу сільського господарства. Складна соціально-економічна ситуація вимагала від влади швидких і достатньо рішучих кроків. Післявоєнне суспільство було суспільством очікування і надій. Народ чекав на значні поступки з боку держави.

Саме такі передумови й визначили державний курс на відновлення системи промислової кооперації. На це, безумовно, була й політична воля самого Й. Сталіна. Одночасно державна політика у сфері відновлення роботи промкооперації була однією зі складових ланцюга мобілізаційних акцій, за допомогою яких сталінське керівництво прагнуло наново інтегрувати радянське суспільство, повною мірою відновити соціалістичні інститути, що похитнулися внаслідок війни.

Курс на відновлення кооперативної промисловості знайшов відображення в багатьох нормативно-правових документах того часу. Вийшла ціла серія спеціальних урядових документів, прийняття яких створювало достатньо сприятливі умови для зростання кооперативного виробництва і залучення населення до участі в діяльності найрізноманітніших артілей системи промкооперації. У цих документах зазначалося, що робота промислової кооперації повинна бути організована на основі звільнення промкооперації від невластивих їй замовлень великої промисловості та максимального підвищення уваги всіх підприємств промкооперації до виробництва товарів широкого вжитку для задоволення потреб населення.

Відновлена промислова кооперація в повоєнні роки відігравала важливу роль у виробництві товарів широкого вжитку. Достатньо швидке відновлення роботи кооперативної промисловості після звільнення території України свідчить про те, що в такий спосіб вдалося розкрити значні потенційні можливості кооперативної форми організації виробництва, максимально використати всі можливі резерви і ресурси для відновлення народного господарства та забезпечення умов життя населення, які при цьому відповідали традиціям та соціокультурним цінностям. Усе це створило сприятливі умови для відновлення і розвитку всіх кооперативних систем.

Ефективна діяльність усіх видів промислової кооперації дозволила вирішити ряд нагальних проблем відновлення нормальних умов життя населення. При цьому промислова кооперація зробила значний внесок не лише у виробництво товарів та послуг, а й у пом'якшення соціальної напруги, у вирішення проблем зайнятості, надання можливості працевлаштування інвалідів у перші, найважчі, повоєнні роки.

У підрозділі 2.2 „Зміни в партійно-державному курсі на розвиток промислової кооперації наприкінці 1940-х рр.” з'ясовано, що Й. Сталін та його оточення сприймали артільників як „капіталістичний елемент”, що проникав у радянську економіку. Це доволі швидко стало причиною суперечливості та непослідовності партійно-державної політики стосовно промкооперації. Й. Сталіна непокоїв стрімкий розвиток авторитету і популярності кооперації. Коли перші післявоєнні роки минули, вище радянське керівництво повернулося до своєї звичної практики - посилення контролю над усіма сферами життя суспільства. Наприкінці 1940-х років було знову взято чіткий курс на посилення адміністративно-командних методів керівництва. Не могла уникнути цих процесів і промислова кооперація. Склалося подвійне ставлення влади до промкооперації. З одного боку, кооперація розглядалася як необхідний засіб нормалізації життя, стабілізації стану господарства в країні, поліпшення соціальної ситуації. З іншого - діяльність кооперації намагалися всіляко врегулювати, обмежити засобами адміністративно-командної системи: визначенням завдань „згори”, доведенням до виробників проміжних чисельних показників, вимогою безумовного виконання всіх розпоряджень вищого керівництва, навіть якщо вони суперечили економічній доцільності.

З цією метою вже з 1946 р. для посилення державного контролю над діяльністю промислової кооперації урядом було здійснено ряд заходів, спрямованих на посилення жорсткості її організаційної структури. Ці зміни державного курсу негативно вплинули на роботу промислової кооперації з обслуговування нагальних потреб населення.

Отже, вже наприкінці 1940-х рр., саме тоді, коли артілі системи промкооперації почали демонструвати перші серйозні успіхи, змогли створити належні умови для розвитку трудової та творчої ініціативи артільників, тоталітарна сталінська держава знову проявила своє справжнє, тобто в цілому вороже, ставлення до кооперативних організацій та їх членів.

У третьому розділі „Місце промислової кооперації в задоволенні повсякденних потреб радянських людей (1950 - 1960 рр.)”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, розкрито випуск промисловою кооперацією товарів широкого вжитку і побутове обслуговування населення, труднощі в її роботі.

У підрозділі 3.1 „Подальший розвиток системи промислової кооперації” з'ясовано, що на початок 1950-х рр. кооперативна промисловість, попри всі складнощі, стала потужною системою, відчутно розвинула свої можливості щодо виробництва товарів широкого вжитку і побутового обслуговування населення, суттєво вирішувала також проблему зайнятості населення.

Однак М. Хрущова і його оточення вже не цікавили проблеми функціонування системи, яка працювала на задоволення потреб населення. Курс на її остаточну ліквідацію вже був визначений безповоротно. Адже в надрах апарату ЦК КПРС на той час активно опрацьовувалася нова партійна програма, яка невдовзі (1961 р.) мала проголосити курс на прискорену побудову комунізму. Розвиток народного господарства віднині мав базуватися на теоретичних постулатах, що проголошували можливість створення в найближчій перспективі єдиної комуністичної форми власності.

Загальна жорстка централізація та регламентація господарського життя в СРСР ускладнювали її діяльність. Також давалося взнаки й ставлення державних управлінських і господарських органів до промислової кооперації як до другорядного елементу народного господарства СРСР. З огляду на це, часто замість надання належної допомоги артілям керівники союзів змушені були займатися вирішенням в органах державної влади суто організаційно-економічних питань. Та навіть за таких умов промислова кооперація яскраво демонструвала свою життєздатність. Так, зокрема, неухильно зростала продуктивність праці членів артілей системи. Працювала система і над поліпшенням якості виготовленої продукції, на що значний вплив мали бригади відмінної якості. Розвивалася мережа побутового обслуговування населення. Більшість майстерень зосереджувалася в системі Укрпромради. Зростав і товарообіг системи. Це можна добре простежити за даними по системі кооперації інвалідів. Загалом по системі Укоопінради в 1951 р. було випущено виробів на 434 млн. крб. Крім того, виручка за побутовий ремонт склала 315 млн. крб. План товарообігу в 1952 р. був виконаний достроково і до кінця року система кооперації інвалідів через свою торговельну мережу продала населенню товарів ще на суму понад 30 млн. крб., що втричі перевищило показники 1946р.

Проте вже із середини 1956 р. внаслідок численних бюрократичних кампаній щодо реорганізації промислової кооперації стало помітним погіршення стану галузі в цілому. Так, із загальної кількості артілей та підприємств, що мали план випуску промислової продукції (на травень 1956 р. таких було 2305), виконали і перевиконали планові завдання тільки 1496, або 65%.

Водночас, незважаючи на неоднозначне ставлення держави до проблем і потреб промкооперації, ця система до кінця 1950-х рр. достатньо ефективно продовжувала працювати, чим значною мірою компенсувала хронічний дефіцит у країні товарів народного вжитку. Економічні показники системи промислової кооперації постійно покращувалися. На початку 1950-х рр. система фактично вже досягла довоєнного рівня і продовжувала розвиватися й надалі. За темпами зростання випуску продукції, організації праці промкооперація навіть випереджала галузі державної легкої промисловості, що переконливо свідчило про її високий ступінь життєздатності.

Тривалий час дуже низьким залишався рівень механізації виробничих процесів. У 1952 р. Рада промкооперації інвалідів повідомляла ЦК КП(б)У про те, що торф'яна промисловість працює переважно на зовсім примітивному, застарілому обладнанні. Навіть такі трудомісткі процеси, як екскавація торфу, проводяться вручну.

У цілому слід зазначити, що загальна господарсько-економічна скрута радянської держави в перше повоєнне десятиліття не могла не позначитися на умовах роботи, а отже, й на загальному стані промкооперації.

У четвертому розділі „Становище працівників промислової кооперації (1943 - 1960 рр.)”, який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, вивчено мотивацію до праці та соціальні гарантії працівників промкооперації, їхні соціально-побутові умови та кадрове питання.

У підрозділі 4.1 „Мотивація праці та соціальні гарантії працівників” досліджено, що незадовільні умови праці, слабка механізація та низька оплата праці зумовлювали високу плинність кадрів у промисловій кооперації. Такий стан речей турбував керівництво промкооперації. Воно намагалося підвищити мотивацію праці своїх працівників. Для цього правління артілей почали ширше використовувати систему морального і матеріального заохочення кращих працівників та виробничих підрозділів.

Основним видом матеріального заохочення стало преміювання. Важливим стимулом до членства в артілях були діючі в системі кооперації інвалідів соціальні гарантії, що поширювалися на членів артілей. Для заохочення використовувались моральні стимули.

Водночас цілком прагматично налаштоване керівництво промкооперації добре розуміло, що вихід із цієї ситуації лежить не в розвитку соціалістичного змагання і розгортанні стаханівського руху, а в застосуванні належного матеріального заохочення, рівні заробітної плати та умовах праці, які б повністю задовольняли робітника, а отже, сприяли підвищенню і стабільності його становища в суспільстві. Було зрозуміло, що лише сукупне використання всіх стимулів щодо зацікавлення артільників у кінцевих результатах праці належно забезпечить зміцнення фінансового становища системи промкооперації та подальший розвиток виробництва. Однак промкооперація існувала не у вакуумі, а в загальній системі радянської тоталітарної держави, яка залишала дуже незначну свободу дій в економічному житті навіть формально самоврядним кооперативним об'єднанням. Тому заходи, які вона проводила, мали половинчастий характер. Вони приносили певні позитивні результати, проте подолати високу плинність кадрів у системі промислової кооперації так і не вдалося, а існуюча мотивація праці артільників продовжувала залишатися незадовільною.

У підрозділі 4.2 „Соціально-побутові умови працівників промкооперації. Проблема кадрів” з'ясовано, що особливо серйозною проблемою було те, що постачання членів артілей продуктами харчування, передусім хлібом, здійснювалося за залишковим принципом. Відбулося навіть скорочення існуючої мережі обслуговування артільників. Надзвичайно гострою була проблема житла. Відчувався й брак дитячих садків та ясел. Тут становище залишалося важким упродовж усього періоду діяльності промкооперації, аж до її ліквідації.

Дещо кращим було становище з лікувально-профілактичним обслуговуванням членів артілей, кошти на яке щороку зростали. Так, якщо на початку 1945 р. було виділено асигнувань у розмірі 14250 тис. крб., то вже через рік ця сума зросла майже в п'ять разів та становила 68040 тис. крб.

Низький рівень механізації виробництва, переважання в багатьох галузях ручної праці та використання застарілого обладнання призводили до погіршення охорони праці робітників, порушення правил техніки безпеки та норм промсанітарії. На це завжди бракувало коштів, а тому увага приділялася переважно розвитку системи соціального страхування працівників - членів артілей.

Розв'язувати такі нагальні соціальні проблеми, як позика для будівництва житла, допомагали каси взаємодопомоги, що набули доволі широкого розповсюдження. Їхня діяльність мала цілком позитивний характер. Однак такі каси мали право створюватися не при всіх артілях. У статутах облпромстрахкас зазначалося, що вони могли діяти лише в артілях із числом зайнятих на виробництві членів понад 15. У такий спосіб доволі відчутно обмежувалися права працівників дрібних артілей, які, особливо наприкінці 1940-х - на початку 1950-х рр., становили більшість членів промкооперації.

Відчувалася нестача кваліфікованих кадрів та робочої сили. Така ситуація змушувала керівництво промислової кооперації дбати про навчання та підготовку необхідних кадрів. Відразу після війни п'ятирічним планом було передбачено підвищити кваліфікацію та підготувати 260,5 тис. робітників масових професій. Основним видом підготовки робітничих кадрів у системі стало індивідуальне і бригадне навчання. Однак плани навчання робітників виконувалися не завжди.

Таким чином, система промкооперації, дбаючи про підвищення професійної підготовки своїх членів, стояла на захисті їх соціальних інтересів, свідченням чого і є розвиток доволі розгалуженої системи соціальної підтримки. На відміну від найманих працівників, які не брали участі у справах артілі, працівники-артільники отримували матеріальну допомогу, мали право брати участь у касах взаємодопомоги, поліпшувати житлові умови. На артільників поширювалася й система соціального страхування. І хоча соціально-побутові умови членів артілей не були цілком задовільними, система демонструвала свою спрямованість на забезпечення основних потреб робітництва. Підтвердженням цього є, зокрема, й те, що вже відразу після відновлення діяльності промислової кооперації нею вживалися серйозні заходи з професійної підготовки членів артілей для високопродуктивної роботи в системі, а отже, і їх належного в тогочасних умовах матеріального забезпечення.

У результаті проведеного дослідження автор виносить на захист такі висновки та положення:

Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що вона ще не стала предметом спеціального вивчення. Залучена до роботи джерельна база є достатньо репрезентативною для реалізації поставленої мети та вирішення дослідницьких завдань.

Відновлення промислової кооперації проходило у вкрай тяжких соціально-економічних та не менш складних суспільно-політичних умовах післявоєнного буття. Для заохочення кооперування ремісників та кустарів, широкого залучення їх до відновлення роботи промислових кооперативних артілей у перші роки відбудови уряд законодавчо підтримав розвиток промкооперації.

Відновлюючи і розгортаючи свою діяльність, промислова кооперація зіткнулася з цілим рядом гострих проблем: відсутністю досвідчених керівних та кваліфікованих інженерно-технічних кадрів, перебоями в постачанні сировини, палива, електроенергії, витратних матеріалів та запасних частин, відсутністю необхідного обладнання і транспорту, важким фінансовим становищем артілей та промсоюзів тощо.

Діяльність промкооперації протягом усього періоду її існування радянським керівництвом вперто трактувалася як периферія економічного життя. Хоч саме вона швидко й оперативно вирішувала невідкладні завдання, пов'язані із задоволення гострого попиту населення на дуже необхідні побутові речі та послуги.

Аналіз змісту повоєнної партійно-державної політики стосовно промкооперації дозволяє стверджувати, що відносини між промкооперацією та владою в цілому завжди відзначалися настороженістю. Через це партійно-державна політика щодо промислової кооперації була непослідовною і суперечливою. Так, зокрема, партійні органи на місцях вважали її відмираючою формою економічної діяльності, а тому здебільшого недостатньо допомагали у вирішенні її виробничих проблем.

Успішність роботи всієї системи промислової кооперації безпосередньо залежала від трьох складових: мотивації праці, наявності соціальних гарантій та умов праці. Це передбачало матеріальну зацікавленість робітника, його вдоволеність умовами праці та своїм становищем у суспільстві. Тому керівництво промкооперації доволі активно застосовувало різні форми стимулювання праці артільників: як матеріальні, так і моральні.

Матеріально-побутові умови життя робітників промислової кооперації, як і більшості всього населення України, в повоєнні роки були на низькому рівні. Праця в промисловій артілі не могла забезпечити належне задоволення потреб членів артілей. Невчасне і неповне забезпечення картками на продовольчі та промислові товари, гострий брак житла та місць у дитячих садках, незначна кількість путівок для лікування в санаторіях, затримки у виплаті зарплати постійно давалися взнаки.

Рішення про ліквідацію промкооперації стало логічним кроком радянського керівництва в загальному контексті гучно проголошеного КПРС стратегічного завдання - будівництва комуністичного суспільства. Уряд узяв курс на максимальне усуспільнення засобів виробництва. У цих волюнтаристських планах не було місця для промкооперації. Вона почала трактуватися як анахронізм. Між тим, усебічний аналіз проблеми свідчить, що похаплива ліквідація промислових артілей була серйозною помилкою керівництва країни. Ігнорування власного та світового досвіду й ідеологічні амбіції заподіяли велику шкоду соціальному прогресу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Клименко В. Історія розвитку промислової кооперації України в повоєнний період: історіографія проблеми // Історичний архів. Наукові студії: Збірник наукових праць. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. - Вип. 4. С.17 - 19.

2. Клименко В. Проблема кадрового забезпечення промкооперації в УСРР у повоєнний період // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. Проф. І.С.Зозуляка. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В.Гнатюка, 2010. - Вип. 1. - С. 151 - 155.

3. Клименко В. Зміни у партійно-державному курсі щодо розвитку промислової кооперації (кінець 1940-х рр.) // Сіверянський літопис. - 2010. - № 4-5. - С. 160 - 165.

4. Клименко В.В. Стан промислової кооперації в УРСР в умовах зміни партійного курсу кінця 40-х років ХХ століття // Гуманітарний вісник: всеукр. Зб. наук. пр. - Число 16. Вип. 2 / М-во освіти і науки України, Черкас. держ. технол. ун-т.- Черкаси: ЧДТУ, 2010. (Серія: Історичні науки). - С. 73 - 79.

5. Клименко В. Випуск товарів широкого вжитку та побутове обслуговування населення промисловою кооперацією в УРСР в 50-х роках ХХ століття // Матеріали за 6-а международна научна практична конференція, „Научният потенциал на света”, 2010. Том 3. История. Закон. София. „Бял ГРАД-БГ” ООД. - С. 15 - 18.

6. Клименко В. Труднощі в роботі промислової кооперації в УРСР в 50-х роках ХХ століття // Materialy IV Miкdzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji „Nauka i inowacja-2010”. Volume 6 Historia.Filozofia. - 73 str. - Str. 27 - 29.

7. Клименко В. Оплата праці працівників промислової кооперації в УРСР (1944 - 1960 рр.) // ХІХ - ХХ наукові сесії Осередку НТШ у Черкасах / За ред. В.В. Масненка. - Черкаси, 2010. - С. 89 - 95.

Размещено на Allbest.ru