Проблема Гібралтару в міжнародних відносинах (1956-2006 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМАТИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Проблема Гібралтару в міжнародних відносинах(1956-2006 рр.)

07.00.02 - всесвітня історія

Кощій Юлія Володимирівна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Віднянський Степан Васильович

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Бур'ян Михайло Степанович

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри всесвітньої історії і міжнародних відносин

кандидат історичних наук, доцент

Черевко Оксана Степанівна

Інститут історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова,

доцент кафедри всесвітньої історії

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасному світі існує чимало територіальних конфліктів, які світова спільнота не може розв'язати протягом тривалого часу. Невирішеність статусу та приналежності стратегічно важливих територій породжує низку проблем між окремими державами, що, у свою чергу, відбивається на взаємовідносинах усередині міжнародних організацій, до яких належать конфліктуючі сторони та впливає на стан міжнародних відносин.

Проблеми анклавних територій існували завжди, одні з них утворилися ще у Середньовіччі, інші лише нещодавно зникли, а деякі продовжують існувати і в наші дні. Серед них: Басконія, Ольстер, Гібралтар, сектор Газа, Нагорний Карабах, Косово, міста Сеута та Мелілья та інші. Кожен з цих прикладів по-своєму унікальний, проте їх об'єднують спільні риси, такі як економічне становище, безпека та нетипова демографія. Вивчення досвіду винайдення можливих способів вирішення територіальних протиріч є актуальним завданням історичної науки, що має й практичне значення.

Довготривалий територіальний конфлікт між Іспанією та Великою Британією навколо Гібралтару, який перекриває важливий міжнародний шлях з Атлантичного океану до морів Середземноморського басейну та Індійського океану, тісно пов'язаний зі всією ситуацією у Середземному морі, а отже, є складовою частиною європейської політики і міжнародних відносин в цілому. Крім цього, в іспано-британську суперечку втягнуті не тільки обидві безпосередньо зацікавлені країни, але й інші держави та міжнародні організації. Залучення міжнародних організацій, учасниками яких є конфліктуючі держави, таких як ООН, ЄС і НАТО та окремих країн, зокрема США, до врегулювання цього питання, підтверджує важливе значення проблеми Гібралтару у світовій політиці. Для України, яка також стикається з територіальними суперечками з сусідніми країнами (події навколо о. Тузла у Керченській протоці наприкінці 2003 р. і о. Зміїний), міжнародний досвід у розв'язанні територіальних спорів теж має суттєве значення.

Наукова актуальність обраної теми пояснюється також відсутністю в українській історіографії комплексного дослідження проблеми Гібралтару у міжнародних відносинах. Окремі аспекти гібралтарського конфлікту, зокрема всебічний аналіз участі міжнародних організацій у його вирішенні залишаються маловивченими і у світовій історіографії. Таким чином, тема, обрана для дослідження, є актуальною як у плані розуміння історичних витоків й еволюції складних проблем сучасних міжнародних відносин, так і з точки зору розвитку історичної науки.

Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертація виконана в рамках наукової проблематики відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України за темою "Європа і Україна: загальне і особливе в культурно-цивілізаційному розвитку та міжнародних відносинах у ХХ ст." (державний реєстраційний номер 0199 U 004230).

Мета дослідження. На основі аналізу широкого кола джерел, а також враховуючи результати вивчення проблеми Гібралтару вітчизняними і зарубіжними вченими, дослідити багатогранний процес розгляду проблеми Гібралтару у контексті міжнародних відносин та показати роль міжнародних організацій у спробі її вирішення.

Досягнення дослідницької мети передбачає вирішення таких основних завдань:

- розкрити історичні витоки проблеми Гібралтару;

- проаналізувати загальний стан наукової розробки обраної теми, визначити її найменш вивчені аспекти та систематизувати джерельну базу дослідження;

- висвітлити основні тенденції розвитку гібралтарського конфлікту в іспано-британських відносинах;

- визначити роль і місце проблеми Гібралтару у міжнародних відносинах;

- проаналізувати розвиток переговорного процесу в досліджуваний
період та виявити розбіжності у позиціях іспанського, британського та гібралтарського урядів;

- показати вплив міжнародних подій протягом досліджуваного періоду на проблему Гібралтару;

- дослідити внесок у врегулювання гібралтарської проблеми таких міжнародних організацій як ООН, НАТО, ЄС та визначити шляхи розв'язання проблеми за їх допомогою.

Об'єктом дослідження є міжнародні відносини протягом 1956 - 2006 рр. в контексті проблеми Гібралтару.

Предметом дисертаційної роботи є процес еволюції позицій зацікавлених у гібралтарському питанні суб`єктів міжнародних відносин щодо визначення ролі та статусу Гібралтару.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють часовий проміжок з 1956 по 2006 рр.

Нижня хронологічна межа дослідження визначається тим, що, після того, як у грудні 1955 р. Іспанія стала членом Організації Об'єднаних Націй і вийшла з міжнародної ізоляції, це створило сприятливі умови для вирішення проблеми Гібралтару. Мадрид апелював до світової спільноти з метою заручитися її підтримкою, щоб встановити свій суверенітет над Гібралтаром, і у 1956 році Іспанія вперше звернулася до Організації Об`єднаних Націй з проханням розглянути проблему Гібралтару. З цього моменту проблема Гібралтару набула міжнародного виміру. Верхня хронологічна межа - 2006 р. - обумовлена прийняттям 14 грудня 2006 р. нової Конституції Гібралтару. Ця подія сповістила про початок нового етапу у вирішенні суперечки і створення умов, що повинні сприяти розв'язанню конфлікту між Іспанією та Сполученим Королівством відносно Гібралтару.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи історизму, об`єктивності, багатофакторності, всебічності, порівняльного аналізу та системності дослідження, що дало можливість дослідити сутність проблеми Гібралтару, характер політики британського та іспанського урядів і гібралтарської влади та діяльність міжнародних організацій у врегулюванні конфлікту.

Принцип історизму, який передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті з урахуванням тих змін, які відбулися не тільки з предметом (об`єктом) дослідження, але й з усіма пов`язаними з ним процесами і явищами. Завдяки принципу історизму вдалося простежити еволюцію зміни формату переговорного процесу між Іспанією та Великою Британією від двостороннього до тристороннього, що призвело до визнання Гібралтару повноправним учасником переговорів. Використання принципу об`єктивності передбачає всебічний розгляд та аналіз історичних фактів, подій, явищ та процесів. Об`єктивність пізнання досягається через багатоаспектне вивчення предмета: опрацювання достатньої кількості джерел, застосування доцільних та необхідних методів і використання отриманих результатів. Принцип багатофакторності, який допомагає організувати вивчення усього комплексу факторів (суб`єктивних, внутрішніх і зовнішніх, геополітичних та регіональних, економічних, політичних та військових), які впливали на формування та реалізацію політики відносно Гібралтару. Завдяки застосуванню методів наукового пошуку, аналізу та синтезу матеріалу вдалося оптимально використати джерела, опубліковані документи та наукові дослідження. Для комплексного вивчення проблеми були використані загальнонаукові (типологія та класифікація), міждисциплінарні (структурно-системний підхід) і суто історичні (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний та системний) методи дослідження. Проблемно-хронологічний метод дав можливість послідовно розглянути різні аспекти проблеми відповідно до поставлених задач та побудувати відповідну періодизацію. Використання порівняльно-історичного методу сприяло співставленню позицій британського, іспанського та гібралтарського урядів щодо ключових питань співпраці в різні проміжки часу, а також позицій міжнародних організацій та світової спільноти щодо вирішення проблеми Гібралтару. Системний метод дослідження забезпечив висвітлення політики британського та іспанського урядів відносно Гібралтару крізь призму міжнародних відносин.

Застосування зазначених наукових методів дало можливість вирішити завдання дисертаційного дослідження та сформулювати його наукову новизну.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

- робота є першим в українській історіографії комплексним дослідженням проблеми Гібралтару в міжнародних відносинах протягом 1956-2006 рр.;

- вперше у вітчизняній історіографії зроблено спробу ґрунтовно і детально, на основі впровадження до наукового обігу та аналізу значної кількості джерел, дослідити процес вирішення проблеми Гібралтару;

- у дисертаційному дослідженні визначено роль міжнародних організацій у спробі врегулювання проблеми Гібралтару;

- у роботі відтворено механізм участі міжнародних організацій, зокрема ООН, у розв'язанні проблеми за 50-річний період;

- визначено місце, яке займала гібралтарська проблема у міжнародних відносинах протягом досліджуваного періоду;

- показано участь міжнародної спільноти у вирішенні територіального конфлікту;

- досліджено динаміку зміни відношення до вирішення гібралтарського питання від суто двосторонніх переговорів між урядами Іспанії та Великої Британії до започаткування тристороннього переговорного процесу за участю представників Гібралтару.

Дисертація є цілісним, самостійним дослідженням, об`єднаним єдиним задумом, предметом, структурою та спільним підходом до теми.

Час від часу територіальні конфлікти між державами виникають у різних регіонах світу, проте шляхи їх вирішення різні і у процесі їх розв`язання зустрічаються певні труднощі. Авторка дисертаційного дослідження прагнула ретельно проаналізувати вищезазначені проблеми на прикладі Гібралтару. Суттєвим елементом новизни є той факт, що у даній дисертації здійснено спробу визначити характер і ступінь впливу міжнародних організацій на вирішення проблеми. Новизна отриманих результатів полягає у тому, що багато фактичних даних, наведених у роботі, вперше вводяться у науковий обіг. У дисертації аналізуються нові процеси і явища, характерні для діяльності іспанського і британського урядів, а також міжнародних організацій на сучасному етапі.

Практичне значення дисертації. Досвід вирішення подібних питань може стати корисним для підходу у вирішенні аналогічних проблем в Україні та інших державах. Насамперед матеріали дослідження можуть бути корисними для Міністерства закордонних справ України при вирішенні територіальних конфліктів, в процесі вивчення всесвітньої історії XX ст., зокрема більш глибокому вивченні двосторонніх іспано-британських відносин, деколонізаційного процесу під егідою ООН та у дослідженні анклавних територій. Матеріали та висновки дисертації можуть бути корисними при викладенні загальних курсів нової та новітньої історії Іспанії, Великої Британії, Західної Європи, а також історії міжнародних відносин.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні теоретичні положення і практичні висновки дисертації обговорювалися на засіданнях відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України та на ІІ Міжнародній науковій конференції молодих науковців, аспірантів, здобувачів "Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії" (м. Рівне, Рівненський державний гуманітарний університет, 8-9 грудня 2010 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 5 наукових статтях, які опубліковано у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації визначається постановкою проблеми, мети і завдань наукового дослідження і базується на основі проблемно-хронологічного принципу. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, кожен із яких поділяється на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 231 сторінка, з яких 189 сторінок займає основний текст. Список використаних джерел та літератури налічує 37 сторінок (383 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження, визначено його об`єкт, предмет, сформульовано мету і завдання дисертації, окреслено хронологічні рамки, методи дослідження, теоретичне та практичне значення роботи, а також доведено наукову новизну і викладено положення, що становлять результати апробації підсумків дослідження.

У першому розділі - "Стан наукової розробки теми та аналіз джерельної бази дослідження" - проаналізовано документальні матеріали, які використані для написання роботи. Розділ складається з двох підрозділів: "Аналіз джерел" та "Історіографія проблеми".

В основу джерельної бази покладені опубліковані за темою дисертації джерела, які можна умовно поділити на шість окремих груп в залежності від їх походження та інформаційного змісту.

До першої групи належать юридичні документи та нормативно-правові акти, які визначають статус та приналежність Гібралтару, зокрема іспано-британські угоди та декларації щодо суверенітету над спірною територією. Акт про капітуляцію Гібралтару від 4 серпня 1704 р. констатував факт захоплення його британськими військами під час війни за іспанську спадщину та поклав початок багатовіковій суперечці. Юридично перехід Гібралтару під британський суверенітет був закріплений Утрехтським мирним договором 1713 р., у ст. Х якого викладені умови, за якими іспанський король передавав Гібралтар у володіння британського монарха. Цей документ ще й досі має суттєве значення під час обговорення питання про суверенітет над Гібралтаром між іспанським та британським урядами. Основними джерелами юридичного характеру відносно гібралтарської проблеми є Лісабонська декларація 1980 р. та Брюссельська декларація 1984 р. щодо домовленостей досягнутих Іспанією та Великою Британією на шляху вирішення територіальної суперечки. До цієї групи відносяться також офіційні документи, прийняті британським урядом та парламентом, а також владою Гібралтару, які лягли в основу політичного устрою колонії. Одними з головних регламентуючих документів нормативно-правового характеру були Конституція 1969 р. та Конституція Гібралтару 2006 р.

Документи дипломатичного характеру, в яких опубліковано матеріали про стан переговорного процесу між Іспанією та Сполученим Королівством щодо вирішення проблеми Гібралтару, складають другу групу джерел. Їхній зміст дозволяє простежити основні тенденції розвитку переговорів у досліджуваний період та виявити розбіжності у позиціях іспанського, британського та гібралтарського урядів.

Документи міжнародних організацій увійшли до третьої групи джерел, серед них: Статут ООН, Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам 1960 р., резолюції, офіційні звіти Генеральної Асамблеї ООН, робочі документи Спеціального Комітету з питання про хід здійснення Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам, доповіді Комітету зі спеціальних політичних питань та питань деколонізації (Четвертого Комітету); а також, щорічники ООН, в яких представлено інформацію про політику, безпеку, опіку, деколонізацію та ін.; угоди між Іспанією і НАТО, Іспанією і ЄС, Великою Британією і ЄС; рішення Європейського суду зі справ людини.

Велике значення для вивчення досліджуваної проблеми мають мемуари, щоденники та листування іспанських і британських політиків, державних діячів і дипломатів різних періодів, які складають четверту групу джерел. Роботи С. Хора, У. Черчілля, М. Тетчер, Р. Суньєра, Л. Сотело та ін. суттєво доповнюють офіційні документи.

До п'ятої групи джерел відносяться матеріали публіцистичного характеру: періодика та преса, на сторінках якої знайшли своє відображення політичні дискусії з проблеми Гібралтару.

Публікації всесвітньої мережі інтернет складають шосту групу джерел.

Аналіз результатів діяльності зарубіжних та вітчизняних вчених, які безпосередньо займаються проблемою Гібралтару, знайшов своє відображення у другому підрозділі - «Історіографія проблеми».

Переважна більшість досліджень опублікована у західноєвропейській, передусім іспанській та британській історіографії. Іспанська історіографія франкістського періоду відображала офіційне ставлення Мадриду до гібралтарської проблеми. До середини 70-х рр. визначальним чинником, який надавав вирішального впливу на зміст документальних матеріалів, які опубліковувалися з досліджуваної тематики, було обмежене політико-ідеологічне панування правлячої партії. Поява об`єктивних конкретно-історичних досліджень, присвячених аналізу цілого комплексу питань щодо проблеми Гібралтару, а більш того - їх критичний огляд, на цьому етапі були вкрай ускладнені. З усієї сукупності робіт іспанської історіографії заслуговують уваги роботи Х. К. де Луна, А. М. Барріо, Дж. Гарсіа, Е. Мартеля, К. І. Санс, Х. У. Паласі, А. Р. Бротонса, Х. А. Гальвеса, Ф. Морана, А. Л. Берналь. гібралтар переговорний конфлікт

Зокрема, головним предметом дослідження К. І. Санс є іспано-британська суперечка навколо Гібралтару у процесі європейського будівництва. А. М. Барріо та Е. Мартель акцентують свою увагу на тому, що проблема Гібралтару була серйозною перешкодою на шляху вступу Іспанії до ЄС і НАТО. Натомість Х.У. Паласі стверджує, що гібралтарське питання вирішувалося у комплексі з питаннями інтеграції Іспанії до НАТО та ЄС. Здебільшого іспанська історіографія негативно оцінює володіння Великою Британією Гібралтаром як наслідок окупації іспанської території.

Характерною особливістю, яка відрізняє більшість наукових робіт, присвячених проблемі Гібралтару у британській історіографії є нехтування іспанською історією Гібралтару. Більшість британських вчених розпочинає свої роботи з війни за іспанську спадщину, завоювання Гібралтару і підписання Утрехтського договору, опускаючи процес об'єднання іспанських земель і того, що Гібралтар був споконвічно іспанською територією. У британській літературі багато уваги приділено значенню вигідного стратегічного розташування Гібралтару для Великої Британії напередодні його захоплення, про це писали: Дж. Гаррет, С. Конн, Дж. Тревельян, Дж. Корбет і X. Річмонд.

Про плани німецького військового командування щодо захоплення британської військово-морської бази на Гібралтарі писали: Н. Года, Б. Александер, Д. Стаффорд. Питанням проблеми Гібралтару у міжнародних організаціях присвятили свої роботи Р. Гозні, Р. Робінсон, П. Голд. Хід переговорного процесу висвітлено у працях П. Голда, Т. Ланкастера, Дж. Тоулбі, Ф. Денніса, Дж. Стюарта і Д. Морріса.

Представники американської історіографії У. Спрачер, К. Міранда, Л. Ховард, М. Джорден, розглядаючи суперечку навколо Гібралтару, акцентують особливу увагу на його стратегічному розташуванні та геополітичній важливості. Особливостям перебігу конфліктів між суверенними правами держави та принципом самовизначення, присвячене тематичне дослідження Ф. Харріса.

Французька історіографія представлена роботами О. Шуттера, Е. Маріода, Л. Бургорг-Ларсена, які займалися питаннями вирішення статусу Гібралтару у Європейському Союзі та Європейському суді з прав людини. Питанням права Гібралтару на самовизначення та поточним перспективам присвячена робота Л. Ломбарта.

Дослідженням питання розвитку ідентичності Гібралтару як спірної території Європейського Союзу в австрійській історіографії займався К. Мюллер, який стверджує, що ідентичність Гібралтару розвивається як його жителями маніпулювали щодо їх статусу як громадян спірної території Європейського Союзу. Ф. Агілера розглядає функції Гібралтару у світлі міжнародної політики та міжнародних правових рамок. Питанню повернення Гібралтару Іспанії присвячена робота М. Хофера.

У німецькій історіографії Д. Детвілер присвятив свою роботу питанню вступу Іспанії у Другу світову війну. Питанням голосування гібралтарців на виборах до Європарламенту займався Г. Ойст. Право Гібралтару на самовизначення висвітлено у роботах Г. Крейса та Г. Айзмана. Про можливі рішення гібралтарської проблеми писав голландський дослідник Дж. Нальді.

Ставлення радянської історіографії до проблеми Гібралтару було досить упередженим. Це пояснювалося існуванням сильного впливу радянської ідеології на історичну науку, що наклало відбиток на оцінку тогочасних подій, характер досліджень, вибір сюжетів, трактовку джерел та написання наукових робіт. До середини 60-х рр. ця тематика взагалі не досліджувалася у Радянському Союзі. І лише у 60-х рр. XX ст., в умовах "холодної війни", існування колоніальних держав та проведення Радянським Союзом курсу на підтримку деколонізації у світі на противагу західним державам, у радянській періодиці починають з'являтися статті та нариси Т. Григорьєва, О. Ефендієва, М. Владімірова, А. Карцева, В. Катіна, С. П. Пожарської. Але незважаючи на це, не можна сказати, що дослідженню проблеми Гібралтару приділялось достатньо уваги радянських учених. Другою хвилею видань, присвячених проблемі Гібралтару стали у 80-ті рр. роботи К. Барановського, А. Гаврюшкіна, А. А. Красікова, Б. В. Панова, Б. А. Печнікова, Р. Ю. Печнікової, А. Б. Соколова. Серед публікацій російської історіографії на увагу заслуговують публікації Є. Барбана, Г. Л. Бондаревського, Є. Ю. Вінокурова, С. Ніс, А. В, Гостєва, А. Мєдвєдєнка, Л. В. Сбойка.

Проте радянська (російська) історіографія проблеми Гібралтару не має чітко виражених традицій. Існуюча в ній література не лише не вичерпує проблеми, але й незважаючи на наявність великої кількості робіт про Гібралтар, доволі поверхово торкається деяких питань, пов'язаних з цією проблемою, у контексті вивчення історії Іспанії або Великої Британії. І хоча у роботах радянських вчених отримали висвітлення основні етапи історичного розвитку проблеми Гібралтару, втім існуюча на сьогодні наукова і науково-популярна література носить багато в чому описовий характер, рясніє вже загальновідомими фактами, характеризується тавтологією висновків та основних положень. У той же час, значний комплекс проблем залишається недостатньо вивченим.

В українській історичній науці радянських часів не було жодної наукової праці, присвяченої проблемі Гібралтару. Це було зумовлено відсутністю української іспаністики як такої, адже усі фахівці цієї галузі були зосереджені у Москві, де виходили в світ основні дослідження з даної проблематики.

Для сучасної української історіографії проблеми Гібралтару суттєве значення мають статті та дисертаційна робота О. П. Лук'янова, у якій вперше в українській історіографії розглядається проблема Гібралтару у зовнішній політиці Іспанії (1963-1985). Також для розробки дисертаційного дослідження були корисними праці відомих вітчизняних фахівців з історії Іспанії, Великої Британії, міжнародних відносин і зовнішньої політики Біловолова Ю. Г., Віднянського С. В., Мартинова А.Ю., Іваницької О. П., Копійки В. В., Крушинського В. Ю., Неприцького О. А., Черевко О. С., Яковенко Н. Л.

В цілому, аналіз історіографії та джерел дає підстави для подальшої розробки проблеми. Відсутність єдиної точки зору, а часом, ідеологічне протистояння по загальним і окремим питанням проблеми Гібралтару створює необхідність переглянути на сучасних методологічних засадах місце і роль проблеми Гібралтару у міжнародних відносинах. Наявність документальних матеріалів створює реальну можливість для досягнення мети дослідження.

У другому розділі - "Роль ООН у процесі врегулювання проблеми Гібралтару" розглянуто історичні та геополітичні передумови виникнення гібралтарської проблеми, а також розглянуто дипломатичну боротьбу навколо проблеми Гібралтару в ООН.

На початку розділу акцентується увага на тому, що після об`єднання іспанських земель в єдину державу Гібралтар став її складовою. Проте його стратегічне розташування, яке здавна привертало до себе увагу Великої Британії, опинилося у полі зору під час війни за іспанську спадщину. Захоплений у 1704 р., Гібралтар був переданий Великій Британії за Утрехтським договором 1713 р., умови якого надали Іспанії право у майбутньому претендувати на повернення Гібралтару, у випадку відмови Великої Британії від свого суверенітету над ним. Іспанія неодноразово намагалася повернути собі втрачену територію, але усі спроби були марними. Зокрема, на початку Другої світової війни іспанський уряд за допомогою третього рейху хотів відвоювати Гібралтар, проте цим планам не судилося збутися.

Набуття у 1955 р. членства в ООН створило сприятливі умови для вирішення проблеми Гібралтару, і Іспанія одразу ж апелювала до світової спільноти. Вперше з проханням розглянути це питання у 1956 р. до ООН звернувся міністр закордонних справ Іспанії Альберто Мартін Артахо. Того ж року Іспанія і Велика Британія зробили заявку щодо питання про суверенітет відносно Гібралтару та передачу інформації Четвертому Комітету Генеральної Асамблеї ООН (з питань опіки та несамокерованих територій). З 1957 р. представник Іспанії у Четвертому Комітеті щорічно висловлював юридичні застереження відносно прав Англії на Гібралтар, наполягаючи на тому, що за Утрехтським договором процес деколонізації не може означати надання незалежності для Гібралтару, а лише повернення території до Іспанії. З тих пір ця проблема набула міжнародного значення і постійно розглядається у Четвертому Комітеті.

З прийняттям у 1960 р. Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам під дію Декларації підпадала більшість британських володінь. У 1961 р. Комітет 24-х опублікував перелік територій, які підлягали деколонізації, до цього списку був включений і Гібралтар. Зокрема, наголошується, що Гібралтар і досі не виключено з цього переліку.

Внесення проблеми Гібралтару на розгляд ООН привернуло до себе увагу міжнародної спільноти, яка розділилася на прихильників та противників деколонізації. У цьому питанні ООН стала на бік Іспанії, яка розглядала Гібралтар як британську колонію на власній території, тоді як Велика Британія усіма засобами доводила своє право на володіння півостровом. Вимогу про відновлення територіальної цілісності Іспанії підтримали латиноамериканські та арабські країни. Натомість Британію у конфлікті підтримали колоніальні держави.

У третьому розділі "Іспано-британський переговорний процес щодо статусу Гібралтару (1966-2006 рр.)" висвітлено особливості переговорного процесу щодо статусу Гібралтару, роль Брюссельської декларації 1984 р. на його розвиток, утворення тристороннього переговорного механізму (Іспанія - Велика Британія - Гібралтар), прийняття нової Конституція Гібралтару 2006 року.

У розділі зазначається, що винесення проблеми Гібралтару на розгляд ООН дало можливість розпочати переговорний процес між Іспанією та Великою Британією про подальшу долю Гібралтару. Проте внаслідок нездатності сторін піти на поступки одна одній переговори закінчилися безрезультатно. Іспанія вимагала повернення території, погоджуючись залишити за британцями військову базу. Але Велика Британія, хоча і йшла на деякі поступки Іспанії, продовжувала наполягати на збереженні свого суверенітету над Гібралтаром.

З кожним днем іспано-британська суперечка загострювалася все більше, за протистоянням двох урядів спостерігала вся міжнародна спільнота. Заходи тиску, які використовував уряд Іспанії, привели до того, що намагаючись підтвердити свої права на територію Гібралтару, 10 вересня 1967 р. англійський уряд провів серед населення колонії референдум щодо її майбутньої приналежності.

Для того, щоб не втрачати контроль над ситуацією, Велика Британія у 1969 р. дарувала Гібралтару Конституцію, за якою мешканці Гібралтару стали підданими британської королеви. Дії Лондона показали зацікавленість Великої Британії якщо не у вирішенні гібралтарської проблеми, так у тому, щоб максимально впливати на хід подій на території.

Внаслідок цих подій, Іспанія, у жовтні 1969 р. закрила свій кордон з Гібралтаром, що погіршило стан іспано-британських відносин, а відповідно, загальмувало вирішення питання Гібралтару більш ніж на 10 років. Після смерті Франко відносини між конфліктуючими сторонами почали поступово налагоджуватися завдяки більш демократичним іспанським урядам. Сполучене Королівство продовжувало ігнорувати заклики ООН щодо переговорів, але після відновлення іспанської демократії та з перспективою Іспанії, стати одним з членів НАТО та ЄС, Англія відчула зобов'язання, спробувати вирішити суперечку.

Відновлені переговори з Великою Британією та мешканцями Гібралтару щодо майбутнього цього регіону врешті-решт призвели до укладення у квітні 1980 р. Лісабонської угоди, яка послужила основою для подальших іспано-британських переговорів і укладення у 1984 р. Брюссельської декларації, за якою Лондон і Мадрид зобов'язалися щорічно проводити офіційні переговори щодо визначення статусу Гібралтару до повного врегулювання. Встановлення Брюссельського процесу повністю зняло обмеження з Гібралтару і перевело ситуацію між конфліктуючими сторонами в русло переговорного процесу.

Розпочатий наприкінці 2004 р. тристоронній діалог став історичною можливістю досягти нормальних і сприятливих відносин між сторонами. Він знаменував якісно новий етап у переговорному процесі. Цей етап в зусиллях щодо вирішення гібралтарського питання став можливим після того, як представники Гібралтару стали брати участь у переговорах, а Іспанія погодилася змінити їх формат, визнавши Гібралтар незалежним суб`єктом міжнародного права, і проводити переговори з ним у тристоронньому форматі: Іспанія-Гібралтар-Велика Британія. Особливу увагу приділено еволюції позицій конфліктуючих сторін.

Зокрема зазначається, що важливим нововведенням на форумі для діалогу, який відрізнявся від процедур, що раніше застосовувалися в ході Брюссельського процесу, став той факт, що усі три сторони виступали окремо, від свого власного імені, виходячи з принципу рівноправної участі і без збитку для їхнього конституційного статусу, у тому числі з урахуванням того, що Гібралтар не є суверенною державою.

Четвертий розділ "Місце проблеми Гібралтару у діяльності євроатлантичних та європейських структур" присвячений ролі міжнародних організацій у спробі визначення статусу Гібралтару.

Добре розуміючи стратегічне положення своєї країни та зацікавленість у ній Північноатлантичного союзу, іспанський уряд вирішив використати проблему Гібралтару в якості козирної карти при вступі до НАТО. Скориставшись прагненням натівського керівництва швидше втягти Іспанію в організацію, іспанський уряд висунув умову, щоб вступу Іспанії до НАТО передувало повернення Гібралтару під іспанський суверенітет.

З одного боку, проблема Гібралтару стала перешкодою для інтеграції Іспанії у військово-політичні та економічні структури Заходу, а з іншого - іспанські правлячі кола вважали, що вступ до НАТО певною мірою сприятиме розв'язанню гібралтарської проблеми. В рамках Північноатлантичного союзу суперечка відбувалася головним чином навколо проблеми використання Гібралтару у військових цілях.

Після того, як Гібралтар одночасно зі вступом Сполученого Королівства став частиною Європейського Економічного Співтовариства, уряд і парламент Гібралтару, стали відповідальними за адаптацію законодавства Гібралтару до директив ЄС. Це надало території законодавчу незалежність відносно Великої Британії, і позначилося на її особливому членстві у ЄС. Маючи свою власну юридичну базу Гібралтар повністю несе відповідальність за виконання законодавства ЄС всередині країни, за дотримання його зобов'язань у рамках Союзу відповідає Велика Британія. До Гібралтару було застосовано усе правове законодавство Співтовариства, за винятком обмежень, які виключають Гібралтар від застосування правил ЄС щодо спільної сільськогосподарської і податкової політики. Крім того, Гібралтар не є частиною спільної митної території, і до нього не застосовуються правила ЄС про вільний рух товарів.

У 80-ті рр. ХХ ст. проблема Гібралтару виявилася тісно пов'язаною з питанням вступу Іспанії до ЄЕС. З моменту прийняття Іспанії до Співтовариства у 1986 р., Гібралтар був позбавлений права користуватися привілеями інших комунітарних політик, які до вступу Іспанії до нього застосовувалися. Ця проблема ще більше ускладнилася тим фактом, що Іспанія відмовилася встановити будь-яке пряме сполучення з Гібралтаром: повітряне, морське чи сухопутне. Це єдиний випадок, коли транспортні зв`язки між двома прилеглими територіями ЄС заборонені. Діяльність Іспанії на іспано-гібралтарському кордоні треба розуміти як послідовну мету, спрямовану на ізоляцію Гібралтару та позбавлення населення Гібралтару привілеїв, якими користуються члени Співтовариства.

З появою прямих виборів до Європейського парламенту у 1976 р., Сполучене Королівство не надало Гібралтару виборчого права. Це стало досить болючим питанням у Гібралтарі. Насправді, населення Гібралтару єдине з громадян ЄС, кому до 2004 року було відмовлено у праві брати участі у прямих виборах до Європейського Парламенту. Після порушення справи у Європейському Суді з прав людини і утворення об`єднаного виборчого округу населення Гібралтару отримало право брати участь у виборах до Європейського Парламенту.

У висновках узагальнено положення і результати дослідження, основні з яких виносяться на захист.

1. На основі дослідження історичних витоків проблеми з`ясовано, що повернення Гібралтару Іспанії залишається завданням зовнішньої політики для всіх іспанських правителів, з часу передачі його Великій Британії відповідно до Утрехтського договору 1713 р. внаслідок війни за іспанську спадщину. Наріжним каменем у розв`язанні суперечки стали умови договору, які надали Іспанії право претендувати на повернення Гібралтару, у випадку відмови Великої Британії від свого суверенітету над ним. З того часу, проблема Гібралтару надовго стала однією з головних в іспано-британських відносинах, складовою частиною європейської політики і міжнародних відносин в цілому.

2. Систематизувавши джерельну базу дослідження було зроблено висновок, що у вітчизняній історіографії відсутні спеціальні дослідження з проблеми Гібралтару у міжнародних відносинах 1956-2006 рр. Аналіз здобутків історичної науки у розробці обраної тематики виявив, що окремі напрями її розгляду знайшли висвітлення у працях вітчизняних і зарубіжних істориків. Дослідження стану наукового вивчення теми дозволив констатувати, що різні аспекти проблеми Гібралтару у різні проміжки часу найбільше досліджені в іспанській та британській історіографії.

3. Дослідження показало, що завдяки вигідному стратегічне розташуванню Гібралтар займає важливе місце у міжнародних відносинах. Участь міжнародних організацій, світової спільноти та зацікавлення окремих країн, зокрема США у розв`язанні проблеми Гібралтару показало її важливість у міжнародних відносинах. Про це свідчать існування військово-морської та військово-повітряної бази НАТО на території Гібралтару і особливого статусу Гібралтару у Європейському Союзі, всередині якого ця проблема досить тривалий час блокувала дію деяких механізмів. Доведено, що існування гібралтарської проблеми становить серйозні перепони на шляху європейської політичної і економічної інтеграції.

4. Проаналізувавши розвиток переговорного процесу у досліджуваний період, зроблено висновок, що перший етап переговорів виявився безрезультатним внаслідок нездатності сторін йти на поступки, внаслідок чого загострення іспано-британської суперечки щодо Гібралтару привело до закриття у 1969 році іспано-гібралтарського кордону, введення блокади Гібралтару і замороження переговорного процесу.

5. З`ясовано, що в результаті укладення Лісабонської та Брюссельської декларацій, покликаних покласти край суперечкам у врегулюванні територіального спору, було знято блокаду Гібралтару, відкрито кордон між ним та Іспанією, а також, відновлено переговори. Проте загострення розбіжностей між Іспанією та Великою Британією наприкінці 80-х років загальмувало прийняття спільних рішень щодо Гібралтару і уповільнило хід переговорного процесу. Виявлення розбіжностей у позиціях британського, іспанського та гібралтарського урядів продемонструвало нездатність сторін досягти спільного рішення у багатьох питаннях, у тому числі, у питанні визначення правового статусу Гібралтару.

6. Утворений наприкінці 2004 р. тристоронній форум для діалогу, його визнання і схвалення усіма сторонами процесу, відкрив нову сторінку в історії проблеми Гібралтару і створив підстави для вирішення давньої спору між Іспанією та Сполученим Королівством. Набуття чинності новою Конституцією Гібралтару сповістило про початок нового етапу у вирішенні суперечки і створено умови для розв'язання конфлікту між двома державами.

7. Проаналізувавши внесок у врегулювання проблеми Гібралтару в міжнародних організаціях з`ясовано, що з винесенням на розгляд ООН проблема набула міжнародного характеру. Вирішення гібралтарського питання в ООН за досліджуваний період носило форму протистояння між Іспанією та Сполученим Королівством щодо визначення який саме принцип застосовується у разі деколонізації Гібралтару: принцип територіальної цілісності чи самовизначення. Показано, що ООН відігравала значну роль у розгляді проблеми Гібралтару, проте ця роль здебільшого проявлялася у м`якій формі: прийняття резолюцій щодо проведення переговорів між конфліктуючими сторонами.

8. Результати діяльності ООН при вирішенні проблеми Гібралтару є суперечливими. З одного боку, вони виявилися нездатними примусити сторони припинити колоніальний статус Гібралтару. З іншого - наполягання на проведення переговорів спромоглися владнати цілу низку політичних і соціальних проблем, які були наслідком 16-річної блокади Гібралтару.

9. Доведено, що членство Іспанії та Великої Британії у НАТО та ЄС зіграло важливу роль у розв'язанні гібралтарської проблеми. Обидві міжнародні інституції були зацікавлені, а їх керівні органи підтримували і сприяли врегулюванню гібралтарського конфлікту (переговори в Брюсселі у 1984 р.), а отже нормалізації відносин між двома країнами. Євроатлантичне партнерство та інтеграція в ЄС надали потужного поштовху Мадриду і Лондону для пошуку компромісу у вирішенні територіального спору.

10. Внаслідок членства Британії та Іспанії у ЄС і НАТО фактично склалися умови стратегічного компромісу щодо статус-кво Гібралтару, адже у реальній політиці жодний суб`єкт цієї суперечки не зацікавлений у відновленні масштабної конфронтації. Тому питання статусу Гібралтару можна вважати унікальним прикладом того, як міжнародні організації, передусім НАТО і ЄС посприяли поетапному дипломатичному "заморожуванню" цієї територіальної суперечки.

Таким чином, отримання Гібралтаром чітко визначеного юридичного статусу повинно було б означати остаточне вирішення проблеми Гібралтару. Але, не зважаючи на те, що проблема Гібралтару не має характеру гострого конфлікту, питання про суверенітет над територією продовжує залишатися дискусійним.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

1. Кощій Ю.В. Проблема Гібралтару в новітньому історичному дискурсі // Міжнародні зв`язки України: наукові пошуки та знахідки. - Вип. 16: Міжвідомчий збірник наукових праць. - 2007. - С. 309 - 318.

2. Кощій Ю.В. Ґенеза проблеми Гібралтару в іспано-британських відносинах // Університет. Історико-філософський журнал. - №5 (19). - вересень-жовтень 2007. - С. 90 - 101.

3. Кощій Ю. В. Гібралтар: проблема вирішення статусу під час Другої світової війни // Міжнародні зв`язки України: наукові пошуки та знахідки. - Вип. 17: Міжвідомчий збірник наукових праць. - 2008. - С. 177 - 186.

4. Кощій Ю.В. Роль Гібралтару у завойовницьких планах фашистської коаліції у роки Другої світової війни // Український історичний збірник - 2008 (Випуск 11). - С. 276-283.

5. Кощій Ю.В. Проблема Гібралтару в контексті інтеграції Іспанії в НАТО // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Рівненській державний гуманітарний університет. Збірник наукових праць. Вип.20. - Рівне: РДГУ, 2010. - С. 166-170.

АНОТАЦІЯ

Кощій Ю. В. Проблема Гібралтару в міжнародних відносинах (1956-2006 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України. - Київ, 2011.

Дисертація є комплексним дослідженням проблеми Гібралтару в міжнародних відносинах у вказаний період. На основі широкого кола джерел досліджено багатогранний процес розгляду проблеми Гібралтару у контексті міжнародних відносин та показано роль міжнародних організацій у спробі вирішення проблеми.

У роботі показано участь міжнародної спільноти у вирішенні територіального конфлікту та проаналізовано внесок у врегулювання гібралтарської проблеми таких міжнародних організацій як ООН, НАТО, ЄС та визначено шляхи розв'язання проблеми за їх допомогою. Розглянуто розвиток переговорного процесу в досліджуваний період та виявлено розбіжності у позиціях іспанського, британського та гібралтарського урядів. Досліджено динаміку зміни відношення до вирішення гібралтарського питання від суто двосторонніх переговорів між урядами Іспанії та Великої Британії до започаткування тристороннього переговорного процесу за участю представників Гібралтару.

Ключові слова: проблема Гібралтару, міжнародні відносини, Велика Британія, Іспанія, переговорний процес, міжнародні організації, ООН, ЄС, НАТО, деколонізація.

Кощий Ю. В. Проблема Гибралтара в международных отношениях (1956-2006 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Дипломатическая академия Украины при Министерстве иностранных дел Украины. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена комплексному изучению проблемы Гибралтара в международных отношениях в указанный период. На основе широкого количества источников исследовано многогранный процесс рассмотрения проблемы Гибралтара в контексте международных отношений и показано роль международных организаций в попытке разрешения проблемы. Изучаются формы и характер международного влияния на гибралтарскую проблему, их место и роль в её разрешении.

В работе показано участие международного сообщества в решении территориального конфликта и проанализировано вклад в урегулирование гибралтарской проблемы таких международных организаций как ООН, НАТО и ЕС и определено пути решения проблемы с их помощью. Показан механизм участия международных организаций от принятия решений о прекращении колониального положения в Гибралтаре до внедрения их в жизнь. Установлены результаты такого участия для урегулирования гибралтарского вопроса.

В диссертации выделяются основные этапы развития гибралтарского конфликта за указанный период, и освещается эволюция позиций заинтересованных в этом вопросе сторон. Определена специфика взаимодействия британского, испанского и гибралтарского правительств во время обострения и снижения напряжённости конфликта.

Рассмотрено развитие переговорного процесса в исследованный период и выявлено разногласия в позициях испанского, британского и гибралтарского правительств. Исследовано динамику изменения отношения к решению гибралтарского вопроса от чисто двусторонних переговоров между правительствами переговоров между правительствами Испании и Великой Британии к основанию трёхстороннего переговорного процесса с участием представителей Гибралтара. Проанализировано причины, побудившие конфликтующие стороны пойти на уступки в вопросах, которые ранее имели для них принципиальное значение. Прослежена закономерность таких процессов в контексте трансформации международных отношений.

Ключевые слова: проблема Гибралтара, международные отношения, Великая Британия, Испания, переговорный процесс, международные организации, ООН, ЕС, НАТО, деколонизация.

Koshchiy Y. V. The problem of Gibraltar in international relations (1956-2006). - Manuscript.

Dissertation on the receipt of scientific degree of candidate of historical sciences in speciality 07.00.02 - the world history. - Diplomatic academy of Ukraine under the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine. - Kyiv, 2011.

The thesis is a comprehensive study of Gibraltar's problem in international relations during the mentioned period. Using a wide range of sources there were studied the multifaceted process of considering the problem of Gibraltar in the context of international relations and the role of international organizations in an attempt to resolve the problem.

It is shown the participation of international community in resolving the territorial conflict and it is analyzed the contribution to regulation of Gibraltar's problem of such international organizations as the UN, the NATO, the EU and it is determined the options to resolve the problem by using them. It is examined a development of the negotiation process within the period and there were found differences in the positions of Spanish, British and Gibraltar Governments. It is studied the dynamics of change related to solving the question of Gibraltar from bilateral negotiations between the Governments of Spain and the UK to establishing trilateral negotiations with representatives of Gibraltar.

Key words: problem of Gibraltar, international relations, Great Britain, Spain, negotiation process, international organizations, the UN, the EU, the NATO, decolonization.

Размещено на Allbest.ru

...