Дослідження археологічних пам’яток Нижнього Побужжя: історіографія проблеми (ХІХ – 30-ті роки ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ДОСЛІДЖЕННЯ АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ'ЯТОК НИЖНЬОГО ПОБУЖЖЯ: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ (ХІХ - 30-ті РОКИ ХХ ст.)

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

ЛАСІНСЬКА МАРІАННА ЮРІЇВНА

Миколаїв - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України в Миколаївському національному університеті імені В.О. Сухомлинського Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент Тригуб Олександр Петрович, Чорноморський державний університет імені Петра Могили, професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Казьмирчук Григорій Дмитрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії для гуманітарних факультетів

доктор історичних наук, професор Пивоваров Сергій Володимирович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри етнології, античної та середньовічної історії.

Захист відбудеться «29» березня 2011 р. о 13⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 38.134.01 в Навчально-науковому інституті історії та права Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України за адресою: м. Миколаїв, 54003, пл. Комунарів, 1, ауд. 9.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського (54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 24).

Автореферат розісланий «28» лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Пархоменко В.А.

АНОТАЦІЯ

Ласінська М.Ю. Дослідження археологічних пам'яток Нижнього Побужжя: історіографія проблеми (ХІХ - 30-ті роки ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського. - Миколаїв, 2010.

У дисертації, на основі залучення великої кількості архівних джерел та літератури, здійснено комплексне дослідження та зроблено спробу з'ясувати і проаналізувати рівень висвітлення історії вивчення археологічних пам'яток Нижнього Побужжя у ХІХ - 30-х роках ХХ ст. у науковій літературі.

З'ясовано ступінь науково-теоретичного вивчення проблеми, рівень і повноту забезпечення джерельної бази. Розкрито процес зародження і розвитку археології, виділено основні осередки, довкола яких зосереджувалися археологічні дослідження. Показано значення наукових шкіл та дослідницьких організацій ХІХ - 30-х років ХХ ст. у процесі становлення археологічної науки.

У роботі вперше оприлюднено значну частину матеріалів про археологічну діяльність окремих організацій та дослідників, які залишалися невідомими науковому загалу, зокрема, документи з фондів Одеського товариства історії та старожитностей, викладачів Новоросійського університету, археологів-краєзнавців: Ф.Т. Камінського, М.Д. Лагути та інших. Простежено шляхи формування методики наукових досліджень у розвідкових та стаціонарних роботах на матеріалах, опублікованих історично-археологічними та краєзнавчими товариствами, науковими установами й окремими науковцями ХІХ - 30_тих рр. ХХ ст.

Ключові слова: археологічний осередок, Нижнє Побужжя, історично-археологічне товариство, краєзнавство, археологічна школа, історіографія археології, археологічні пам'ятки.

Аннотация

Ласинская М.Ю. Исследования археологических памятников Нижнего Побужья: историография проблемы (ХІХ -30-е годы ХХ ст.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Николаевский национальный университет имени В.А. Сухомлинского. - Николаев, 2010.

В диссертации, на основе привлечения значительного количества архивных источников и литературы, осуществлено комплексное исследование и попытка выяснить и проанализировать уровень освещенности истории археологического изучения Нижнего Побужья в ХІХ -30-х годах ХХ ст. в научной литературе.

Определена степень научно-теоретического изучения проблемы, уровень и полнота обеспечения базы источников. Раскрыт процесс зарождения и развития археологии, выделены основные центры сосредоточения археологических исследований древностей Нижнего Побужья, установлена их роль в формировании археологии, как самостоятельной науки. Показано значение научных школ и исследовательских организаций ХІХ - 30-х годов ХХ ст. в процессе становлення археологической науки.

На основе сравнительного анализа достижений отечественной и зарубежной историографии определены позитивные и негативные черты работ ученых ХІХ - 30-х годов ХХ ст., которые использовали различные подходы при освещении проблемы археологического изучения древностей Нижнего Побужья, охарактеризованы достижения и недостатки осуществленной источниковедческой критики, использованных ними методов исследования.

В работе впервые обнародована значительная часть материалов, связанных с археологической деятельностью отдельных организаций и исследователей, неизвестных широким научным кругам, в частности, документы из фондов Одесского общества истории и древностей, преподавателей Новороссийского университета, археологов-краеведов: Ф.Т. Каминского, Н.Д. Лагуты и др. Прослежены пути становления методики научных исследований в разведочных и стационарных работах на материалах, опубликованных историко-археологическими и краеведческими обществами, научными организациями и отдельными учеными ХІХ - 30-х годов ХХ ст.

Автором обоснованы и выделены три основних этапа в развитии археологической историографии, раскрывающей историю изучения древностей Нижнего Побужья в ХІХ - 30-х годах ХХ ст. Первый этап (нач. ХІХ ст. - 1848 г.) характеризуется первыми случайными находками, эпизодическими археологическими работами и первыми «кабинетными» исследованиями, когда в литературу попадают лишь предметы, представляющие музейную ценность, а количество опубликованных и неопубликованных историографических источников еще слишком мало и носит, скорее описательный, нежели научный характер. Второй этап (1848-1900 гг.), на протяжении которого прослеживается постепенный переход к плановым археологическим работам, но археология еще не занимает достойного места в системе гуманитарных наук, характеризуется резким увеличением числа литературных источников и повышением уровня их научной составляющей. Третий этап (1900-1930 гг.), характеризуется внедрением систематических и методических полевых работ, археологические работы приобретают должную степень научности, что непременно отражается в литературе, работы этого периода приобретают четкую специализацию, необходимо, также, отметить появление систематических отчетов о раскопках.

В диссертации раскрыты основные тенденции развития историографической традиции для указанных этапов. На основе сравнения связанных между собой и, поочередно сменяющими друг друга, этапами развития, обосновано научно-информативный статус каждой составляющей и раскрыто их место в продуцировании знаний про древности Нижнего Побужья в рассматриваемый период времени.

В работе автор изложил собственное видение противоречивых проблем историографии археологии Нижнего Побужья в ХІХ - 30-е годы ХХ ст., и выделил ряд вопросов, нуждающихся в дальнейшей научной разработке.

Ключевые слова: археологический центр, Нижнее Побужье, историко-археологическое общество, краеведение, археологическая школа, историография археологии, археологические памятники.

SUMMARY

Lasinskaya M.U. Researching of archaeological artifacts of the Lower Pobuzhya: historiography of the problem (XIX - 30-years of the XX century.). - Manuscript.

Thesis for receiving scientific degree of candidate historical sciences for a specialty 07.00.06 - historiography, sources study and special historical disciplines. - Mykolaiv's National University by name of V.O. Sukhomlynsky. - Mykolaiv, 2010.

On the basis of attraction the great number of archival sources and literature, the comprehensive study and attempt to determine and analyze the level of scrutiny in the history of archaeological study in the Lower Pobuzhya in XIX - 30 years of the XX century by the scientific literature.

The level of scientific and theoretical study of the problem, the level and completeness of the sources base are determined. The process of the birth and development of archeology were described in dissertation. The importance of scientific schools and research organizations XIX - 30 years of the XX century in the process of formation of archaeological science were presented.

Much of the material of the archaeological work of some organizations and researchers were published in the dissertation at first time. These data remained unknown for the scientific audience. Such materials included documents: from the Odessa Society of History and Antiquities, from professors of Novorossiysk' University, from archaeologists and ethnographers (F.T. Kaminsky, M.D. Lahuty and others).Ways of generating methods of scientific research in exploration and from fixed jobs were retraced. This research was based on materials, which were published by historical archaeological and local history societies, academic institutions and individual researchers in the XIX - 30-XX century.

Keywords: archaeological сentre, Lower Pobuzhya, historical and archeological community studies, archaeological school, historiography of archaeology, archaeological artifacts.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На теперішньому етапі розвитку вітчизняної науки зростає необхідність історіографічного узагальнення праць, у тому числі, присвячених археологічному вивченню території Нижнього Побужжя як невід'ємної складової загальної історії. Останні дослідження характеризуються насиченістю та накопиченням великої кількості тематичних публікацій, значущістю археологічних відкриттів. Застосування новітніх археологічних дослідницьких методів відкриває більші можливості для різноманіття наукових гіпотез у трактуванні подій та явищ минулого, а це зумовлює залучення усього пласту джерельних матеріалів.

Окрім того, до сьогодні існувала певна диспропорція у вивченні історії археології між російськими та українськими істориками. У вітчизняній історіографічній традиції питанням історії археологічного вивчення регіонів приділялось надто мало уваги. Розкриття глибини процесу розвитку археологічної науки в ХІХ - 30-х роках ХХ ст., відносно території Нижнього Побужжя та його окремих аспектів і періодів залишається одним із актуальних й фундаментальних завдань сучасної історіографії археологічних досліджень.

Необхідно відзначити, що в умовах оформлення історіографії, як складової частини предмету археології, виникає необхідність систематизації історіографічного процесу, який неможливий без врахування усіх його складових елементів, зокрема, наукових шкіл. Достатньо пізнє оформлення історіографії археології в самостійний розділ науки призвело до того, що серйозної роботи по вивченню та виявленню наукових шкіл у вітчизняній археології не велося.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною комплексної проблеми «Актуальні питання історії Нижнього Подніпров'я та Побужжя», якою займається Миколаївський регіональний центр Інституту історії України НАН України (номер реєстрації в УкрІНТЕІ - 0110U006708 від 18.11.2010 р.).

Об'єктом дисертаційного дослідження є розвиток історичної науки в ХІХ - 30-х роках ХХ ст. відносно вивчення археологічних пам'яток Нижнього Побужжя.

Предметом дисертаційного дослідження є археологічні пам'ятки та їх дослідження і спеціалізовані праці наукових та культурно-просвітніх товариств, що займалися вивченням старожитностей Нижнього Побужжя у досліджуваний період, особистий внесок науковців України та Росії, які стояли біля витоків вітчизняної археології краю.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження визначаються періодом від початку ХІХ ст. - до 1930-х років. Нижня межа пов'язана з накопиченням джерельної бази археології, появою вчених-одинаків, першими археологічними дослідженнями та їх описами.

Верхньою межею є докорінна зміна методології «історії матеріальної культури» на марксистсько-ленінську, утвердження «теорії стадіальності» в радянській археології та початок крайньої політизованості науки.

Метою дисертаційного дослідження є з'ясування рівня вивчення археологічних пам'яток Нижнього Побужжя в працях науковців і роботі наукових установ ХІХ - 30-х років ХХ ст., характеристика основних методів та наукових шкіл, що склалися в цей період, розкриття внеску спеціалізованих установ й особистостей у дослідження вказаної проблеми, виявлення основних досягнень та питань, що потребують подальших наукових пошуків.

Для висвітлення даної мети необхідно розв'язати наступні завдання:

· з'ясувати стан наукової розробки проблеми, джерельну базу та історіографію;

· ввести до наукового обігу нові джерела з вивчення археологічних досліджень Нижнього Побужжя означеного періоду;

· встановити особливості накопичення та узагальнення фактичних знань про старожитності та пам'ятки матеріальної культури Нижнього Побужжя;

· показати місце археологічних досліджень у науковій діяльності українських та російських наукових організацій ХІХ - 30-х років ХХ ст.;

· зробити реконструкцію образів та розкрити значення і роль археологічних шкіл та напрямків, довкола яких відбувалося формування археологічної науки у ХІХ - 30-х роках ХХ ст., відносно вивчення старожитностей Нижнього Побужжя;

· розкрити роль археологічних з'їздів та виставок в Україні другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. у процесі становлення археологічної науки;

· показати і дати оцінку внеску окремих вчених, що займались дослідженням старожитностей краю, в археологічну науку;

· оцінити рівень науковості і методики археологічних досліджень, які проводились ученими на території Нижнього Побужжя у ХІХ - 30-х роках ХХ ст.;

· проаналізувати проблематику археологічних досліджень Нижнього Побужжя у ХІХ - 30-х роках ХХ ст., її розвиток та розширення;

· встановити на базі проведених досліджень основні концепції, етапи розвитку, характер взаємодій та моменти спадковості археологічного знання різноманітних напрямків у вітчизняній археології, відносно вивчення старожитностей Нижнього Побужжя у ХІХ - 30-х роках ХХ ст.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена критичним аналізом літератури з досліджуваної проблеми, введенням до наукового обігу значного масиву нових джерел, що дозволило автору сформулювати наступні положення:

вперше:

Ц у вітчизняній історіографії створена комплексна наукова праця, яка визначає історіографічний внесок української та російської археологічної науки у вивчення стародавніх пам'яток Нижнього Побужжя;

Ц на підставі аналізу праць попередніх дослідників, запропоновано власну концепцію розвитку археологічної думки відносно старожитностей Нижнього Побужжя. В межах цієї концепції, розкрито процес формування та розподілу дореволюційної археологічної думки та науки про старожитності краю першого десятиліття після революції на соціальні структури - археологічні напрямки та школи, висвітлено питання протистояння і взаємодії різних археологічних шкіл;

Ц на великому фактичному матеріалі визначено досягнення та здобутки наукових шкіл та дослідницьких організацій ХІХ - 30-х років ХХ ст. у розвитку археологічної науки краю;

Ц на основі порівняльного аналізу надбань вітчизняної та зарубіжної історіографії виявлено позитивні та негативні риси праць науковців ХІХ - 30-х рр. ХХ ст., що дотримувались різних підходів у висвітленні проблеми археологічного вивчення старожитностей Нижнього Побужжя, охарактеризовано здобутки і недоліки здійсненої ними джерелознавчої критики та методів дослідження, що використовувалися ними;

Ц оприлюднено значну частину матеріалів про археологічну діяльність окремих організацій та дослідників, які залишалися невідомими науковому загалу, зокрема, документи з фондів Одеського товариства історії та старожитностей, викладачів Новоросійського університету, археологів-краєзнавців: Ф.Т. Камінського, М.Д. Лагути та інших;

Ц простежено шляхи формування методики наукових досліджень у розвідкових та стаціонарних роботах на матеріалах, опублікованих історично-археологічними та краєзнавчими товариствами, науковими установами й окремими науковцями у ХІХ - 30-х рр. ХХ ст.

уточнено:

Ц хронологічні межі в розвитку археологічної історіографії та обґрунтовано виділення трьох основних етапів досліджуваного періоду у вивченні старожитностей Нижнього Побужжя, у відповідності до загальносвітового історичного процесу, розвитку історії археологічної науки і виходячи з базових положень, викладених істориками вітчизняної археологічної думки, такими як Л.С. Клейн, Г.С. Лебедєв та ін.;

Ц окреслення місця історіографії археологічних досліджень Нижнього Побужжя в українському історіографічному процесі.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в систематизації та узагальненні матеріалу, осмисленні його в руслі сучасних тенденцій розвитку світової та української історіографічної науки. Автор вважає, що здійснений ним історіографічний аналіз дає можливість виявити неоднозначність, складність і суперечливість у вивченні історії археологічних пам'яток краю в означений період, підвести підсумок зробленому, а також визначити перспективи наукового пошуку.

Практичне значення дисертації полягає у суттєвому розширенні сучасних наукових знань про період історії становлення та розвитку археологічної науки в ХІХ - 30-х роках ХХ ст., а також формування системи наукових напрямків на Півдні України. Робота може бути використана при написанні узагальнюючих праць з історіографії та історії археології в Україні, спільних міжнародних проектів з питань формування археологічних знань у Росії, Польщі, Греції. Отримані дані послугують доповненням до біографічних розвідок про видатних діячів того часу.

Апробація результатів дисертації здійснена на щорічних Всеукраїнських науково-практичних конференціях у Миколаївському навчально-науковому інституті Одеського національного університету «Гуманітарно-економічні дослідження» (Миколаїв, 2005-2008), на Миколаївських обласних краєзнавчих конференціях «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження» (Миколаїв, 2004, 2006, 2010), на щорічних науково-методичних конференціях «Могилянські читання» (Миколаїв, 2006, 2007, 2010). Основні положення дисертації використані автором при підготовці та викладанні курсів «Історія стародавнього світу» та «Історія слов'янських народів» в Інституті історії та права Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського.

Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедр: Історії України; Археології, давньої та середньовічної історії; Джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін.

Публікації. Основні положення й висновки викладено в 11 публікаціях, 5 з яких у виданнях, визначених переліком ВАК України.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (1010 найменувань). Її загальний обсяг становить 299 сторінок, з них основного тексту - 195 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів дослідження, визначено його основні завдання, окреслено хронологічні межі, сформульовано мету, об'єкт і предмет дослідження, окреслено практичну значимість та апробацію отриманих результатів.

У першому розділі «Стан наукової розробки теми, джерела та методологія дослідження» викладено результати аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, дана характеристика джерельної бази дослідження, визначено його основні теоретико-методологічні засади.

У першому підрозділі «Стан наукової розробки теми» з'ясовано, що вивчення історії досліджень археологічних пам'яток Нижнього Побужжя у ХІХ - 30-х роках ХХ ст. є чи не найскладнішою і, практично, не розробленою на сьогоднішній день галуззю в історіографічній науці, й отже, актуальною для наукового пошуку.

Однією з особливостей історіографії теми є те, що вона починає складатись ще у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. Спроби огляду розвитку вітчизняної археології робилися з середини XIX ст. І. Забєліним, В. Тизенгаузеном, О. Спіциним, О. Уваровим, М. Веселовським, Д. Анучиним та ін.

Двотомний «Вступ до археології» С. Жебелєва став першою працею, що містила в собі систематичний виклад історії археологічної науки з позицій професійного історика-археолога, насамперед класичної археології Нижнього Побужжя.

Наступні радянські наукові розробки обов'язково містили аналіз робіт радянських та зарубіжних авторів. Цікавими в цьому контексті є роботи В. Равдонікаса, М. Худякова, А. Арциховського, О. Монгайта, І. Шовкопляса, де історія археологічних досліджень розглядається однобоко та викривлено, відповідно до пануючої ідеології.

В період існування СРСР українська археологія усвідомлювалася всіма як радянська. Одним з найвагоміших доробків вітчизняних вчених на цей час є робота І. Фабриціус. Серед дослідників історіографії археології античних пам'яток Нижнього Побужжя треба відзначити статті академіка Л. Славіна та професора М. Болтенка.

Особливе місце у вивченні вітчизняного бібліографічного надбання займають роботи І. Шовкопляса, які стали чи не єдиними в радянській українській історіографії монографічними роботами з історії вітчизняного археологічного знання.

Продовженням розробок радянських вчених у дослідженні історії археології виступають роботи російських авторів. З'явилися роботи з історії археологічного знання, створено загальні періодизації історії розвитку археології (В. Генінг, О. Жук, Л. Клейн, Г. Лебедєв, В. Матющенко, О. Формозов, І. Тункіна, Е. Фролов та ін.).

В роботах українських істориків, які вивчають окремі питання з історії археологічних досліджень Нижнього Побужжя ХІХ - 30-х років ХХ ст., історіографічний огляд представлений або дуже стисло у вигляді окремих, часто вступних розділів, або зовсім відсутній. Єдина сучасна книга, присвячена історії вивчення археологічних пам'яток Миколаївщини належить перу В. Гребенникова. Окремим питанням історії археологічної науки України присвячені дисертаційні дослідження О. Каковкіної та В. Скирди, низка статей наукового та публіцистичного характеру в українській періодиці.

У роботах істориків української діаспори М. Міллера та П. Курінного ґрунтовний історіографічний огляд з історії археологічних досліджень Нижнього Побужжя у ХІХ - 30-х роках ХХ ст. відсутній.

Підсумовуючи загальний огляд історіографії проблеми, автор дійшов висновку, що в цілому питання історії археологічних досліджень Нижнього Побужжя в ХІХ - 30-х рр. ХХ ст. привертали увагу як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Доробок попередніх дослідників створив підґрунтя для подальших студій, виявив невивчені або недостатньо висвітлені компоненти.

У другому підрозділі «Характеристика джерел та принципи їх класифікації» піддано класифікації й здійснено аналіз повноти і репрезентативності наукової літератури та неопублікованих архівних джерел.

Основну групу джерел становлять опубліковані праці вчених кінця ХVІІІ - першої третини ХХ ст.: П. Сумарокова, П. Палласа, Г. Келера, І. Стемпковського, І. Бларамберга, П. Кеппена, О. Уварова, Ф. Бруна, М. Мурзакевича, М. Аркаса, І. Забєліна, В. Латишева, В. Юргевича, П. Бурачкова, В. Ястребова, Б. Фармаковського, В. Гошкевича, Е. Штерна, С. Дложевського та ін.

Другу групу джерел становлять матеріали центральних та регіональних періодичних видань. Великий обсяг інформації несуть видання, пов'язані з провідними археологічними науковими установами та організаціями, історико-археологічними товариствами: Одеське товариство історії та старожитностей, Новоросійський університет, Історико-філологічне товариство при Харківському університеті, Імператорська археологічна комісія, Товариство історії та старожитностей російських при Московському університеті, Російське археологічне товариство, Московське археологічне товариство тощо.

Важливими джерелами виступають видання при музейних установах, які виходили друком у першій третині ХХ ст. на хвилі піднесення краєзнавчого руху в країні. До таких відноситься «Вісник» Одеської комісії краєзнавства при ВУАН УСРР та «Літопис музею», що виходив на базі Херсонського міського музею старожитностей.

Третю групу джерел становлять документи офіційного діловодного характеру, пов'язані з діяльністю наукових громадських організацій. Серед таких виділимо документи: історико-археологічних товариств ХІХ - початку ХХ ст.; краєзнавчих товариств Півдня України; Миколаївського та Одеського історико-археологічних музеїв, а також Херсонського міського музею старожитностей.

Четверта група джерел - опубліковані джерела особового походження епістолярного та мемуарного характеру, щоденники, автобіографії, спогади відомих діячів української і російської науки та культури. Прикладом виступають листування О. Стемпковського та П. Кеппена, Ф. Камінського та Б. Страдомського, В. Гошкевича та С. Щеглова, мемуари І. Забєліна тощо.

П'яту групу джерел становлять матеріали довідкового та бібліографічного характеру. У ході роботи використані: «Енциклопедичний лексикон» 1835 р. та «Енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона»; «Археологія Української РСР» (бібліографічний покажчик 1918-1980 рр.), «Бібліографія періодичних видань Росії. 1901-1916», «Радянська археологічна література: Бібліографія. 1917-1966» та інші.

Останню групу складають архівні джерела, які зберігаються в державних архівах Миколаївської, Херсонської, Одеської та Харківської областей, міста Києва, Центральному державному історичному архіві в Києві та Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського та архіві Інституту археології НАН України. Також дисертант дослідила архівні зібрання відділу письмових джерел Миколаївського та Херсонського обласних краєзнавчих музеїв, Одеського археологічного музею НАН України та Одеського історико-краєзнавчого музею. З документів, котрі зберігаються в російських архівах, використані матеріали архівів Санкт-Петербурга: Російські державні архіви: Історичний, Військово-історичний та Військово-морського флоту, архів Державного Ермітажу, філії архівів Російської академії наук та рукописний архів Інституту історії матеріальної культури РАН.

Таким чином, з досліджуваної проблеми існує досить ґрунтовна джерельна база, яка дозволяє об'єктивно і достовірно розкрити зміст теми даного наукового пошуку.

У третьому підрозділі «Методологія та методи дослідження», враховуючи поставлені мету та завдання, нами використано плюралістичний підхід, котрий визначається і специфікою предмета дисертаційного дослідження, яким є історіографічна традиція вивчення археологічних пам'яток Нижнього Побужжя та їх зв'язку з суспільно-культурними процесами в ХІХ - першій третині ХХ ст.

Дисертаційне дослідження базується на двох фундаментальних принципах історичних досліджень: наукової об'єктивності та історизму. Принцип історизму націлює дослідника на конкретно-історичний підхід до історіографічного процесу, на послідовне викладення історіографічного матеріалу, вимагає дослідження всієї сукупності історіографічних напрацювань, в їх зв'язку з іншими явищами і конкретним досвідом науки.

Принцип наукової об'єктивності використовувався, переважно, в процесі історіографічного синтезу і став основою комплексного джерелознавчого та історіографічного аналізу залучених історичних джерел. Принципи історизму й об'єктивності в даному випадку відображають істотні, глибинні зв'язки реального минулого вітчизняної археологічної науки та історико-культурних умов, за яких відбувалося її формування, вони взаємодоповнюють один одного в процесі наукового пошуку.

Для пояснення, оцінки, порівняння історіографічних джерел з метою їх аналізу автором залучені загальнонаукові методи пізнання: дедуктивний та індуктивний, історичний та логічний, класифікації та аналогії, аналізу та синтезу, що дозволило вивчати історіографічний процес в його динаміці та багатогранних взаємообумовлених зв'язках.

Виходячи з поставлених завдань, дисертант використовує у своїй роботі спеціальні історичні методи, а саме: історико-генетичний, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, метод періодизації.

Використання територіально-хронологічного методу пов'язано з вибором критерію, який покладений в основу періодизації, ним стали якісні зміни у розвитку археологічної науки, трансформація методів та характеру археологічних досліджень, тісно пов'язана з конкретною історико-культурною ситуацією.

Структурно-тематичний метод дозволяє простежити наступність розвитку археологічного знання, з'ясувати внесок кожного вчення, археологічного напрямку чи школи в розвиток теми і, що не менш важливо, систематизує ці знання.

У дисертаційному дослідженні чільне місце займають історіографічний та біографічний методи. Окрім цього, в роботі використовується комплекс методів та понять, розроблених в галузі культурології, соціології науки, наукознавстві тощо.

Отже, залучений методологічний інструментарій допоміг дисертанту якомога повніше розкрити історіографію проблеми досліджень археологічних пам'яток на території Нижнього Побужжя в ХІХ - 30-х роках ХХ ст., заповнити лакуни в історії наукових організацій, що займалися археологічними дослідженнями в регіоні, зробити узагальнення наукового доробку вчених та розробити науково-методичні поради з їх використання.

Другий розділ «Вивчення археологічних пам'яток Нижнього Побужжя вітчизняною наукою про старожитності у першій половині ХІХ ст.» структурно поділяється на три взаємопов'язані підрозділи, в яких розкривається початковий етап вивчення стародавніх пам'яток Нижнього Побужжя, перехід від «наукових мандрівок», характерних для вітчизняної археологічної думки межі ХVIII-ХІХ ст., і праць антикваріїв та «кабінетних досліджень», до упорядкування перших дослідницьких програм у вітчизняній археології та процесу формування перших музейних зібрань.

«Період вчених мандрівок» на межі ХVІІІ-ХІХ ст., послугував підґрунтям та дав поштовх для початку археологічних розшуків у Нижньому Побужжі. Властиве добі класицизму культивування знань про античний світ знайшло своє відображення в описах численних мандрівників і вчених-енциклопедистів, котрі перетинали Нижнє Побужжя, прямуючи до Кримського півострова.

Експедиційне вивчення краю було розпочате П. Сумароковим, результати котрого він опублікував у книзі «Мандрівки по всьому Криму та Бессарабії у 1799 р.» та академіком П. Палласом, який свої спостереження та примітки про старожитності Нижнього Побужжя виклав у двотомній праці «Поїздки, що здійснилися в південній частині Російської імперії в 1793, 1794 роках». У своїх роботах дослідники, незалежно один від одного, вірно локалізували давньогрецьке поселення Ольвія.

У першій третині ХІХ ст. світ побачили важливі для археологічного вивчення краю роботи Г. Келера, П. Кеппена, І. Бларамберга, І. Стемпковського та ін., присвячені, в першу чергу, дослідженням класичних старожитностей.

Переломними в сенсі переходу від випадкових знахідок до свідомих розкопок, стали роботи графа О. Уварова, проведені у 1848 р. в Ольвії та описані у тритомній праці «Дослідження про старожитності Південної Росії та берегів Чорного моря».

Варто відзначити формулювання І. Стемпковським першої дослідницької програми, котра продемонструвала готовність переходу вітчизняної археологічної думки до наступного, якісно нового етапу в історії археологічних досліджень краю, а саме - до формування першого історично-археологічного товариства на півдні країни, запропонованого дослідником.

Найцінніші археологічні знахідки, зроблені на території Нижнього Побужжя, як правило, відправлялися до Москви та Петербургу. Більшість пам'яток не могла бути вивезеною за межі Причорномор'я, але відсутність музейних сховищ на Півдні України ускладнювала їх зберігання і вивчення. Отже, на початку ХІХ ст. виникає потреба та об'єктивні умови для створення музейних колекцій.

Першим державним сховищем старожитностей Нижнього Побужжя став Кабінет рідкостей Чорноморського депо карт у Миколаєві, яке з 1825 р. очолював М. Кумані. Згідно документів, що зберігаються в Російському державному архіві воєнно-морського флоту, М. Кумані входив до кола офіцерів, котрі займалися розкопками і колекціонуванням антики. До числа таких належали: військовий гідрограф, капітан-лейтенант Н. Критський, який проводив розкопки й описи пам'яток на острові Березані та Тендрівській косі, мічман К. Навроцький, котрий брав участь у розкопках святилища Ахілла на Тендрівській косі та інші. Ці та інші офіцери стали постачальниками експонатів для колекції Кабінету рідкостей. Описи за авторством М. Кумані, П. Свіньїна та ін., відомості про кількість, стан збереженості та шляхи надходження експонатів до складу зібрання маємо змогу отримати з архівних джерел, що дає уявлення про перші археологічні знахідки досліджуваного регіону.

Іншим музейним зібранням, до складу котрого потрапила велика кількість археологічних знахідок з Нижнього Побужжя в першій половині ХІХ ст., став Одеський міський музей старожитностей. Робота хранителів Одеського міського музею (І. Бларамберга та М. Мурзакевича) із старожитностями регіону визначна тим, що ними укладено музейний каталог та створено першу наукову класифікацію, яка стала одним із чинників переходу до наступного наукового етапу вивчення археологічних пам'яток краю.

Важливим місцем зібрання старожитностей Нижнього Побужжя стало харківське зібрання, що оформилося після подорожі на південь країни професора І. Рижського, який побував на городищі стародавньої Ольвії, зробив його опис та опублікував у роботі під назвою «Про городище Ольвія та інші зауваження». Опис І. Рижського є першим у вітчизняній літературі докладним описом про вигляд городища Ольвії на початку XIX ст.

Таким чином, до середини ХІХ ст. в Україні формуються два центри дослідження археологічних пам'яток Нижнього Побужжя, основний з них складається в Одесі, інший - в Харкові. Окрім вітчизняних дослідників, старожитності краю привертають увагу вчених Москви та Санкт-Петербургу, але за межі колекціонування та описових праць рівень досліджень не вийшов.

У третьому розділі «Дослідження старожитностей Нижнього Побужжя у науковій спадщині вчених другої половини ХІХ ст.», що складається з чотирьох взаємопов'язаних підрозділів, розглянуто процес формування наукових історико-археологічних товариств, розкрито їх значення у становленні археологічної науки краю, з'ясовано сфери наукових інтересів дослідників старожитностей Нижнього Побужжя у другій половині ХІХ ст., висвітлено місце освітніх закладів та музейних установ вказаного періоду у дослідженні пам'яток матеріальної культури краю, визначено вплив Археологічних з'їздів на формування археологічної науки.

Важливим кроком у розвитку вивчення археологічних пам'яток краю стало створення у 1839 р. в Одесі Одеського товариства історії та старожитностей, яким було створено друкований орган - «Записки».

На сторінках «Записок» публікувалися різноманітні праці, присвячені археологічним пам'яткам Нижнього Побужжя. Так, однією з найзмістовніших статей щодо пам'яток первісної доби на території краю є «Досвід топографічного огляду старожитностей Херсонської губернії» В. Ястребова. Декілька статей були присвячені історичним решткам періоду ранньозалізного віку та скіфо-сарматської доби на території Нижнього Побужжя за авторством Ф. Бруна, О. Подберезського М. Веселовського, В. Леонтовича, Л. Падалки, Н. Ерделі, В. Антоновича, А. Махно та ін.

Важливе місце в роботах членів товариства займає вивчення пам'ятників античності, розташованих у пониззі Бугу: о. Березань (Г. Келлер, М. Надєждін, Р. Прендель, Е. Штерн), Ольвія (Г. Келлер, М. Мурзакевич, Ф. Брун, В. Юргевич, М. Аркас, П. Бурачков, В. Латишев, Е. фон Штерн, С. Жебелєв), Аджигол (Г. Келер, П. Кеппен, О. Уваров, Ф. Брун, А. Чирков, В. Латишев), с. Коблеве (В. Юргевич, Ф. Брун, М. Мурзакевич, В. Латишев) та інші. Статті за напрямками дослідницького інтересу в області класичної археології поділяються за присвяченням: історичній географії та археологічній топографії регіону, лапідарним епіграфічним, керамічним та нумізматичним пам'яткам.

значним центром вітчизняних наукових досліджень галузі античної археології став Новоросійський університет. Студіюванням та подальшою публікацією про археологічні пам'ятки Нижнього Побужжя займались викладачі: Ф. Струве, В. Юргевич Ф. Брун та Е. Штерн. Останній присвятив понад чотири десятки своїх публікацій різноманітним питанням дослідження археологічних пам'яток Нижнього Побужжя. Педагогічна діяльність Е. Штерна стала важливим етапом у формуванні Одеської археологічної школи. Ним виховане нове покоління дослідників краю, серед яких Б. Фармаковський та М. Болтенко.

У 1859 р. було створено Імператорську археологічну комісію, що започаткувала публікацію двох регулярних видань: «Звіти» та «Відомості». У «Звітах» результати досліджень археологічних пам'яток публікували І. Забєлін, М. Линевич (скіфо-сарматська доба); О. Уваров, І. Забєлін, В. Тизенгаузен, І. Суручан, Б. Фармаковський, Ю. Кулаковський, В. Ястребов (античні старожитності).

У «Відомостях», окрім публікації результатів археологічних досліджень, розміщували статті історіографічного характеру. Значна кількість матеріалів цього видання була присвячена пам'яткам античності, серед яких найбільшу частину становили розвідки Б. Фармаковського. Окрім того, свої дослідження класичних старожитностей Нижнього Побужжя публікували В. Латишев, Боннер Жарбюшер, Е. Штерн, Г. Херст та ін. Дані про кургани Херсонської губернії містяться у статтях О. Спіцина.

Робота Археологічної комісії над дослідженням стародавніх пам'яток Нижнього Побужжя у другій половині ХІХ ст., за своїм значенням та професійним рівнем займала досить високий щабель, а в практичному веденні польових розкопок стала проривною та перевершила надбання всіх науковців-археологів та археологічних товариств, котрі працювали на цій ниві протягом сторіччя.

У 1864 р. О. Уваровим було засновано Московське археологічне товариство, яке виступило в якості організатора Всеросійських археологічних з'їздів. Проведення Археологічних з'їздів сприяло залученню до вивчення історико-археологічної проблематики широкого загалу археологів та краєзнавців, які публікували результати досліджень у друкованому органі з'їздів - «Труди». Тут містяться «матеріали» з'їздів, історіографічні описи, статті з архівної та археографічної справи, зустрічаємо напрацювання ретроспективного характеру.

Античним старожитностям Нижнього Побужжя, присвячені статті Р. Пренделя, В. Юргевича, В. Латишева, Е. Штерна, Б. Фармаковського.

Нариси Д. Яворницького, публіковані в «Трудах», присвячені старожитностям Нижнього Побужжя, що за своїм походженням належать до доби середньовіччя та носять яскраво виражений національний характер.

Таким чином у другій половині ХІХ ст. тривав процес становлення вітчизняної науки про старожитності, котра пройшла за вказаний період певні етапи розвитку, від перших аматорських розкопок у 1848 році, через кризу науки 1890-х років, до перших професійних польових досліджень межі ХІХ-ХХ ст., формування наукових шкіл та підходів, змінилася система наукового обробку знайденого матеріалу, чому певною мірою сприяло формування низки наукових і музейних установ та археологічно-історичних товариств.

У четвертому розділі «Археологічні пам'ятки Нижнього Побужжя у роботах науковців першої третини ХХ ст.», який складається з трьох підрозділів, висвітлюється вплив краєзнавчого руху на археологічні дослідження старожитностей краю та їх еволюціонування в перші три десятиліття ХХ ст.

Найбільшу кількість археологічних досліджень на території краю з 1900 по 1929 рр. провів та опублікував Б. Фармаковський. Результати робіт під його керівництвом регулярно друкувалися в «Звітах» та «Відомостях» Імператорської археологічної комісії та у «Повідомленнях» Російської академії історії матеріальної культури. Його праці до сьогодні слугують важливим джерелом у дослідженні Ольвійської спадщини.

У 1923 р. з ініціативи миколаївського краєзнавця Ф. Камінського було створене Миколаївське наукове товариство імені М. Аркаса Всеукраїнської академії наук, секретарем якого було обрано М. Лагуту, який став першим історіографом археологічних досліджень на Миколаївщині. Значну роль у вивченні археологічних пам'яток Нижнього Побужжя відіграла діяльність миколаївських краєзнавців Ф. Камінський, Б. Страдомський, М. Лагута, Г. Цвєтаєв та ін.

Активна робота з дослідження старожитностей краю тривала у першій третині ХХ ст. в Херсоні. З числа херсонських дослідників плідну роботу проводили: А. Добровольський, Г. Скадовський, Г. Крисін, В. Гошкевич, І. Фабріціус та ін. Так В. Гошкевич приймав участь у дослідженнях поховальних споруд та поселень різних епох, а результати своїх робіт опублікував у низці праць, друкованих на сторінках «Записок Одеського товариства історії та старожитностей», «Літопису Херсонського міського музею старожитностей», «Вісника Одеської комісії краєзнавства» та ін. І. Фабріціус приймала активну участь в Ольвійської експедиції, публікуючи результати її роботи.

Дослідження цих видатних вчених не лише публікувалися, але й зберігаються у вигляді архівних колекцій, надаючи свідчення про їх плідну археологічну роботу на теренах Нижнього Побужжя.

У 1919 р. до Одеси переїжджає С. Дложевський та стає приват-доцентом Новоросійського університету. Ним написані 42 наукові роботи, найголовніші з яких присвячені епіграфічному матеріалу з Ольвії і проведеним тут розкопкам. У 1923 р. С. Дложевський став головою Бюро та археологічної секції новозаснованої Одеської комісії краєзнавства при Всеукраїнській академії наук.

Значну частину публікацій вчені 1920-х років розміщували у друкованому органу - «Віснику Одеської комісії краєзнавства». Так на сторінках видання публікувалися: А. Добровольський, М. Бабак, Ю. Ризаков, П. Рябков, П. Харлампович (пам'ятки первісної доби та ранньозалізного віку); І. Кономопуло (Фабриціус), М. Болтенко, Г. Штейнванд, Д. Добросердов, С. Дложевський, Г. Цвєтаєв, Г. Крисін, Е. Осман (античні пам'ятники Нижнього Побужжя); К. Милиславлевич, Г. Зелінський (пам'ятки нового часу).

Бурхливий науковий процес початку ХХ ст. змінився періодом стагнації в часи Першої світової війни та революційних подій 1917 р., а активний розвиток археологічних досліджень краю, проведення більш-менш систематичних польових робіт, першої наукової експедиції та організації системи охорони пам'яток археології, в свою чергу, загальмоване ідеологічними змінами, впровадженими новою радянською владою та початком масових репресій 30-х років ХХ ст.

археологічний пам'ятка науковий історичний

ВИСНОВКИ

1. Проаналізовано та систематизовано значний масив джерел з означеної проблеми. З'ясовано, що переважна більшість праць, присвячених історії археологічних досліджень Нижнього Побужжя у ХІХ - першій третині ХХ ст., не мають належного історіографічного огляду.

2. Розвиток археологічної думки, відносно вивчення старожитностей Нижнього Побужжя у вказаний період представлено в роботі не у вигляді процесу однолінійного прогресивного сходження, а як безперервну взаємодію досить суперечливих тенденцій.

3. В результаті аналізу джерельної бази з'ясовано, що характерною рисою вивчення археологічних пам'яток краю у ХІХ - 30-х роках ХХ ст., стало надання переваги дослідниками студіюванню пам'яток античності, на які багата територія Нижнього Побужжя.

4. У розвитку історіографії археологічних досліджень, яка розкриває процес вивчення старожитностей Нижнього Побужжя у ХІХ - 30-х роках ХХ ст., обґрунтовано і виділено три основних етапи: І-й етап (поч. ХІХ ст. - 1848 р.), коли до робіт вчених потрапляли лише речі музейної цінності, а кількість опублікованих та неопублікованих історіографічних джерел ще надто мала та носить скоріше фактографічний, описовий, ніж науковий характер; ІІ-й етап (1848-1900 рр.) - характеризується різким збільшенням кількості опублікованих праць та підвищенням рівня їх науковості; ІІІ-му етапу (1900-1930 рр.) притаманне те, що роботи цього періоду набувають чіткої спеціалізації, також необхідно відзначити появу систематичних археологічних звітів.

5. У XIX ст. в Російській імперії була створена організаційна структура класичної археології у вигляді археологічних товариств та спеціальної урядової комісії, які поряд зі столичними і провінційними музеями діяли практично у незмінному вигляді аж до 1919 р. Ці організації та установи публікували періодичні, почасові, окремі та інші видання, на сторінках яких публікувалися провідні дослідження з вивчення старожитностей Нижнього Побужжя.

6. В системі освітніх закладів ХІХ ст. дослідження пам'яток Нижнього Побужжя проводилися науковцями Новоросійського та Харківського університетів, які виступають центрами формування археологічних шкіл.

7. У процесі формування археологічної науки, котра вивчала старожитності Нижнього Побужжя у ХІХ - першій третині ХХ ст., важливе місце належало Археологічним з'їздам та виставкам, котрі посідають певне місце у розвитку краєзнавства, формуванні організаційних структур історичної та археологічної науки, створенні та поповненні музейних колекцій.

8. Археологічна наука початку ХХ ст. стрімко пішла вперед у своєму розвитку у дослідженні старожитностей як у країні в цілому, так і на території Нижнього Побужжя багато чому завдячуючи роботі Б.В. Фармаковського, під керівництвом якого вперше ведуться систематичні планомірні розкопки археологічних пам'яток, зокрема, ольвійського городища, які дають значні наукові результати. Досягнення представників краєзнавчого руху на теренах досліджень старожитностей Нижнього Побужжя у 1930-х роках, відзначаються методичністю, науковістю, систематичністю, та фаховістю, в першу чергу, завдяки роботі: Ф. Камінського, В. Гошкевича та С. Дложевського.

9. У першій третині ХХ ст. вітчизняна наука про старожитності отримала досить плідне історіографічне надбання, яке дає можливість вивчення ґенези дослідження археологічних пам'яток Нижнього Побужжя, уточнення історії окремих знахідок та їх детальний опис і аналіз тощо. Окрім того треба зазначити, що не всі знахідки збереглися до сьогодні, або ж знаходяться поза межами України, що робить зазначені публікації єдиним джерелом про старожитності регіону знайдені у довоєнний період.

10. Непрості соціально-політичні умови, які склались у першій третині ХХ ст. в країні, перешкоджали нормальному, безупинному розвитку вітчизняної археологічної науки, яка на хвилі краєзнавчих здобутків швидко набирала обертів, врешті-решт, крапку у протистоянні наука-політика, в соціальному плані - поставили масові репресії 30-х рр. ХХ ст., в науковому - перехід до «теорії стадіальності» та відкидання досягнень дореволюційної науки, як буржуазних та «не наукових», що призвело до переривання спадковості в науці, повній її політизації докорінний перелом її методології та, як наслідок, після періоду стагнації, або «завмирання» - рух у зовсім іншому напрямку.

З огляду на вищезазначене, дисертант підкреслює, що історіографія історії археологічних досліджень Нижнього Побужжя у ХІХ - першій третині ХХ ст. належить до актуальних, культурно вагомих напрямків розвитку сучасної історичної науки. Дане дисертаційне дослідження підбило підсумки багаторічної наукової роботи істориків та археологів, розробки ними вузлових аспектів зазначеної проблеми, встановило достовірність і повноту їх висвітлення, з'ясувало питання, які неопрацьовані чи вивчені недостатньо, або ж спотворені, і в такий спосіб окреслило шляхи подальшого розвитку історіографії археологічних досліджень регіону у вітчизняній науці.

Публікації

Статті у фахових виданнях

1. Ласінська М.Ю. Сергій Ілліч Цвєтко: життя і діяльність етнолога, краєзнавця / М.Ю. Ласінська // Науковий вісник Миколаївського державного університету: Збірник наукових праць. - Випуск 11. Історичні науки. - Миколаїв: МДУ, 2005. - С. 249-253.

2. Ласінська М.Ю. Археологічні пам'ятки Миколаївщини у «Записках Одеського товариства історії та старожитностей» / М.Ю. Ласінська // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 48. - Вип. 35. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. - С. 135-143.

3. Ласінська М.Ю. Археологічні пам'ятки Нижнього Побужжя у спеціалізованих виданнях Південної України / М.Ю. Ласінська // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 52. - Вип. 39. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2006. - С. 93-101.

4. Ласінська М.Ю. Гошкевич В.І. в археологічному вивченні Миколаївщини / М.Ю. Ласінська // Науковий вісник Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського: Історичні науки. - Випуск 3.29. - Миколаїв: МНУ, 2010. - С. 218-227.

5. Ласінська М.Ю. Основні напрямки досліджень археологічних пам'яток Нижнього Побужжя кореспондентами «Відомостей Імператорської Археологічної Комісії» (1901-1918 рр.) / М.Ю. Ласінська // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 147. - Вип. 134. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2011. - С. 112-115.

Публікації, що додатково відображають результати дослідження

6. Ласінська М.Ю. Історична творчість і наукова спадщина миколаївських істориків-краєзнавців першої половини ХХ ст. / М.Ю. Ласінська // Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження: V Миколаївська обласна краєзнавча конференція. - Миколаїв: Атол, 2004. - С. 41-45.

7. Ласінська М.Ю. Лагута Микола Дмитрович: біографічний нарис / М.Ю. Ласінська // Гуманітарно-економічні дослідження. - Т. 1. - Миколаїв - Одеса: ТОВ ВіД, 2005. - С. 173-179.

...