Роль вищих навчальних закладів Чернігівщини у підготовці української інтелігенції (20-ті–30-ті роки ХХ ст.)

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Роль вищих навчальних закладів Чернігівщини у підготовці української інтелігенції (20-ті - 30-ті роки ХХ ст.)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан розвитку вищої освіти в Україні, виходячи з нових євроінтеграційних прагнень, потребує якісних змін у системі підготовки фахівців різних галузей науки, техніки й культури з високим інтелектуальним рівнем, морально-етичними цінностями та національною свідомістю; перегляду цілей і завдань, змісту, форм і засобів навчально-пізнавальної діяльності. При цьому досвід і уроки минулого мають убезпечити від нехтування українознавчими цінностями у формуванні світогляду нової генерації інтелігенції.

Однією з актуальних проблем сучасного українознавства є дослідження підготовки української інтелігенції, особливо у прикордонних регіонах України, за часів відсутності державності. У цьому контексті особливої ваги набувають питання осмислення надбань попередніх поколінь, а показовим у даному аспекті є процес підготовки української інтелігенції Чернігівщини 20-30-х рр. ХХ ст. Зазначений патріархально-сільсько-господарсь-кий регіон мав потужну освітню систему в галузі педагогічного виховання і у вказаний період було підготовлено значну кількість фахівців-педагогів з ідеологічно спрямованим світосприйняттям.

Актуальність дослідження за обраною темою зумовлена тим, що у вітчизняній історіографії освітня діяльність вишів Чернігівщини 20-30-х рр. ХХ ст. щодо формування української інтелігенції не знайшла достатнього відображення.

Звернення автора до проблем підготовки української інтелігенції у ВНЗ Чернігівщини 20-30-х рр. ХХ ст. є, з одного боку, можливістю розкрити освітню політику радянської влади у краї, а з іншого - відтворити цілісну й об'єктивну картину діяльності вишів щодо означеної проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану тематики науково-дослідних робіт відділу філософсько-психологічних проблем українознавства Національного науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України у межах теми: «Українознавство в системі освіти, науки, культури, державотворення» (державний реєстраційний номер 0104U003351) та «Український етнос в світовому часопросторі» (державний реєстраційний номер 0107U002234).

Мета і завдання дослідження є з'ясування значущості вищих навчальних закладів Чернігівщини 20-30-х рр. ХХ ст. у підготовці інтелігенції радянської України.

Досягнення означеної мети обумовлює постановку та розв'язання таких завдань:

- встановити стан розробки досліджуваної теми, вивчити архівні матеріали та відтворити на їх основі узагальнену, цілісну картину діяльності вишів Чернігівщини 20-30-х рр. ХХ ст. щодо підготовки української інтелігенції у зазначений період;

- охарактеризувати процес становлення вищих навчальних закладів Чернігівщини 20-30-х рр. ХХ ст. в умовах запровадження українським радянським керівництвом теоретичних засад спеціалізованого напряму в освіті; з'ясувати мотиви, сутність та наслідки політики українізації в сфері вищої освіти регіону;

- окреслити шляхи формування мережі вищих навчальних закладів Чернігівщини 20-30-х рр. ХХ ст. та проаналізувати їх уніфікацію; визначити здобутки й недоліки з огляду значущості підготовки української інтелігенції;

- проаналізувати нові організаційні форми та методи навчання в контексті ідеологізації освітніх інститутів та визначити їх безпосередній вплив щодо формування світоглядних орієнтацій нової української інтелігенції;

- розкрити особливості кадрового комплектування вищих освітніх закладів регіону за умов утвердження визначальної ролі принципу класового підходу та показати його негативний вплив на формування українського інтелігента;

- визначити роль професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів Чернігівщини щодо особливостей формування української інтелігенції.

Об'єкт дослідження складають заходи державної політики формування інтелігенції в системі регіональної вищої школи в УСРР у 20-30-ті рр. ХХ ст.

Предметом дослідження є діяльність вищих навчальних закладів Чернігівщини 20-30-х рр. ХХ ст. щодо підготовки й формування української інтелігенції.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 20-ті - 30-ті роки ХХ ст. - період суперечливих процесів в українському суспільстві радянської країни, становлення та розвитку вищої освіти у її регіонах, мирного існування української нації між революційними та воєнними потрясіннями.

Географічні межі дослідження. До 1939 р. Чернігівській області належала значна частина території сучасної Сумської області (Шосткинський, Глухівський, Кролевецький, Конотопський, Ямпільський, С. Будський, Путивльський, Буринський, Роменський райони). Зазначена обставина суттєво розширює як географічні межі наукового пошуку так і його евристичний потенціал.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є комплексною системною роботою, де з позицій українознавства розглянуто процес становлення та діяльності вищих освітніх закладів Чернігівщини у 20-30-ті роки ХХ ст. щодо підготовки інтелігенції радянської України.

Вперше:

- уведено до наукового обігу новий фактичний матеріал, який значно розширює знання про значущість регіональних вишів у підготовці української інтелігенції в процесі реформування вищої освіти. Показано, що у вищих закладах освіти формувався необхідний за тодішніх умов інтелектуально-творчий потенціал розвитку особистості та утверджувався соціокомунікативний простір, що підпорядковувався ідеалам соціальної рівності, справедливості та солідарності;

- виокремлено і систематизовано в історичному та українознавчому контекстах передумови становлення та розвитку регіональної вищої освіти як складової єдиного державного освітнього комплексу. Розкрито її зв'язок з соціально-економічними потребами регіону та становленням української радянської системи вищої освіти, підготовкою української інтелігенції;

- запропоновано авторський підхід щодо розмежування понять «радянська інтелігенція» та «українська інтелігенція»;

- доведено, що інтелігенція, сформована в досліджуваний період, була радянською за формою діяльності, але національно самобутньою за змістом і духом, що дозволило їй сприйняти ідею національного самовизначення в її орієнтації на створення незалежної, суверенної держави;

- розглянуто маловідомі аспекти проблеми становлення та діяльності вишів Чернігівщини у перші десятиліття радянської влади, зокрема соціальний стан та матеріально-побутові умови життя студентського контингенту й викладацького складу;

удосконалено:

- теоретико-методологічні підходи, що пов'язуються з аналізом процесу становлення вищої освіти в українознавчому вимірі в одному із регіонів України, що сприяло виокремленню тенденцій та особливостей формування української інтелігенції у досліджуваному регіоні;

- поняття «української інтелігенції» як соціально-професійної групи, яка культивуючи ідеологію та політику правлячої партії своєю діяльністю продукувала та поширювала наукові знання в різних сферах професійної діяльності - передусім в освіті, культурі та мистецтві;

дістали подальшого розвитку:

- підходи щодо українознавчого аналізу історичного досвіду регіональної системи вищої освіти та її потенціалу, що сприятиме осмисленню тенденцій розвитку сучасного освітнього простору, формуванню стратегії його реформування.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема: теоретичний (аналіз документальної бази: законів, статистичних даних, першоджерел з українознавства, історії, філософії та інших наук, дозволив застосувати міждисциплінарний підхід до вивчення проблематики дослідження); історичний (послідовне відстеження закономірностей, особливостей та впливу факторів на предмет дослідження у часово-просторовій ретроспективі, виявлення зв'язку між минулим, сьогоденням і прогнозування подальшого розвитку); емпіричний (аналіз наукових праць вчених та архівних джерел дав змогу розглянути природу та сутність процесу становлення та розвитку вищої освіти регіону); порівняльно-історичний (передбачав характеристику політики радянського уряду на різних етапах реформування вищої освіти); прогностичний (передбачав прогнозування, узагальнення характеристик опрацьованих матеріалів для розроблення висновків і рекомендацій). Було також застосовано методи статистичного аналізу, проблемно-хронологічний та ідентифікації.

Методологічною основою дослідження є наукові принципи що ґрунтуються на досягненнях історичної науки, вимогах об'єктивного, конкретно-історичного та всебічного аналізу явищ та процесів суспільного розвитку.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що результати дисертаційного дослідження, основні положення й висновки сприяють з'ясуванню процесу становлення української інтелігенції, визначенню її інтелектуального та морально-виховного внеску в збереження історико-педагогічної спадщини. Наукові дані, зібрані в дисертації, можуть бути використані при розробці відповідних тем з історії України, курсу історії педагогіки, спецкурсів з питань розвитку вищої освіти та проведенні уроків історії України в загальноосвітніх навчальних закладах. Результати дослідження також можуть бути доцільними при розробці спецкурсів з історії та краєзнавства.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, де викладено авторське бачення процесів підготовки української інтелігенції вищими навчальними закладами Чернігівщини у 20-30-ті роки ХХ ст. в їх підпорядкуванні завданням соціалістичного будівництва. Опубліковані наукові праці, висновки та пропозиції сформульовані автором особисто, відображають його внесок у досліджувану проблему. В статтях, опублікованих автором, запропоновано системні підходи щодо осягнення проблематики змістового наповнення, організації освітньої діяльності в процесі підготовки української інтелігенції.

Апробація дослідження. Основні результати і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях відділу філософсько-психологічних проблем українознавства Національного науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, а також доповідалися на науково-практичних конференціях: «Історико-культурні надбання Сіверщини в контексті історії України» (Глухів, 2006), «Сіверщина в контексті історії України» (Глухів, 2007), «Сіверщина в історії України» (Глухів, 2008, 2009, 2010 рр.), VII Сумської історико-краєзнавчої конференція (Суми, 2007), «Знаки питання в історії України: особа і суспільство в історико-культурному просторі» (Ніжин, 2008), «Вища педагогічна освіта в Україні: історія та сучасність» (Глухів, 2009), «І Спаські читання». Міжнародні наукові читання, присвячені 90-річчю відкриття в Ніжині першого публічного музею (Ніжин, 2010), «Українознавство в сучасному гуманітарному просторі» (Київ, 2010).

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків до кожного розділу та підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 233 сторінки, з яких список використаних джерел включає 466 найменувань, викладених на 41 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв'язок з науковими програмами, планами, темами; визначено об'єкт і предмет, мету та основні завдання дослідження; охарактеризовано використані методи, наукову новизну та практичне значення роботи; подано відомості про апробацію результатів дослідження автора.

У першому розділі - «Історіографія та джерела дослідження» проаналізовано стан наукової розробки проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії й охарактеризовано джерельну базу дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1 «Історіографія досліджуваної проблеми» охарактеризовано основну наукову література з даної теми, яку виокремлено в п'ять груп: узагальнюючі праці партійних та радянських робітників, які стосуються становлення української радянської вищої освіти; роботи радянських вчених, які займалися відповідними проблемами у різний період часу; праці зарубіжних авторів; дослідження періоду пострадянського становлення Української держави; публікації, які з'явилися в досліджуваному регіоні і носять науково-краєзнавчий характер.

Одними з перших проблеми становлення української радянської освіти розглянули у своїх публікаціях Нарком освіти УСРР Г.Ф. Гринько та його заступник Я.П. Ряппо, де наведено фактичний матеріал і статистичні дані, що відображають становлення професійно-технічної освіти та соціального виховання у вищій школі. Офіційний погляд на проблему підготовки української радянської інтелігенції відображений також у статтях М.Скрипника, наркома освіти України у 1927-1933 рр.

До другої групи публікацій відносяться роботи радянських вчених, які займались відповідними проблемами у різний період часу.

Публікації періоду 20-х - 30-х рр. ХХ ст. Я. Звігальського, М. Іванова, К.Овсянникова та ін. - містять ґрунтовний статистичний матеріал як вузівського, так і загальнореспубліканського характеру. Хоча як зазначається у дисертації, названим публікаціям характерна вузька джерельна база та трактування проблем в контексті класової політики правлячої більшовицької партії, але вони започаткували процес накопичення конкретного історичного матеріалу.

У працях А. Синецького, М. Рудька, О. Слуцького, 50-ті рр. ХХ ст., розглянуто питання становлення радянської вищої школи в Україні у 20-х роках минулого століття. Попри описовість та ідеологічну заангажованість вони ґрунтуються на значному фактичному та статистичному матеріалі.

Узагальнюючий характер має, опублікована в 60-х рр. ХХ ст. колективна праця «Вища школа Української РСР за 50 років», яка є єдиною фундаментальною працею з історії становлення вищої освіти радянської України. Саме в цій роботі наведені відомості про регіональні виші.

Значна кількість робіт присвячена розвитку вищої освіти в СРСР - праці В.В. Українцева, Е.В. Чуткерашвілі, Н.М. Катунцевої та ін., де розглядаються питання підготовки науково-педагогічних кадрів та керівної ролі комуністичної партії у формуванні радянської інтелігенції.

М.А. Бистров у праці «Керівна роль КП(б)У в галузі вищої освіти в період будівництва соціалізму (1917-1937рр.)» за сталою традицією, висвітлює історію становлення вищої освіти та науки в Україні в контексті керуючої та спрямовуючої ролі комуністичної партії.

Наступна група досліджень відноситься до періоду пострадянського становлення Української держави. У цей час науковці намагаються переосмислити, проаналізувати і об'єктивно висвітлити українську історію. З'являються роботи М.І. Мірошніченко «Вища школа Радянської України в 1920-1928 рр. проблеми розвитку, досвід, уроки» та А.А. Сасімова «Вища школа Радянської України 1928-1939 рр.», які стикуються з темою нашого дослідження, кожна окремо висвітлює проблеми функціонування системи вищої освіти в визначений період і за хронологічними рамками й методами дослідження є логічним продовженням одна другої.

Фундаментальним, узагальнюючим дослідженням проблем місця та ролі української інтелігенції, у новопосталій державі є праця Г.В. Касьянова «Інтелігенція радянської України 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля». В ній проаналізовано основи соціальної політики радянської держави щодо інтелігенції, показано джерела процесу створення нової інтелігенції, дано оцінку його наслідкам. Регіональна специфіка цих процесів у дослідженні не зазначається.

Н. Коцур та В. Коцур, І.О. Кліцакова, Ю.І. Шаповал, О.Л. Рябченко та ін. у своїх працях проаналізували процеси становлення вищої освіти в Україні у досліджуваний період, ставлення державно-партійного апарату щодо впровадження українізації у вишах, проблеми відношення влади до української інтелігенції. Однак дослідники не розглядають питання підготовки нового українського інтелігента регіональною вищою школою.

Узагальнюючий характер має колективна праця українських істориків Г.В.Касьянова та В.М. Даниленка «Сталінізм і українська інтелігенція в 20-і - 30-і рр.». У ній автори значну увагу приділили вишівській інтелігенції та навели масштаби репресій проти професорсько-викладацьких кадрів.

В.В. Липинський у монографії «Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-і рр.» дослідив історію становлення та розвитку системи освіти у цей період, з'ясував причини ліквідації старих типів навчальних закладів, дав загальну характеристику принципам комплектування студентського контингенту, вказав на зміни форм та методів навчання. Проте, у роботі відсутній аналіз діяльності регіональної вищої школи.

Останню групу праць складають науково-краєзнавчі публікації: «Записки Ніжинського інституту народної освіти» та «Записки Чернігівського наукового товариства», роботи В. Щербакова «Лабораторний план в Чернігівському ІНО» збірник статей «Ніжинська науково-дослідна катедра історії культури та мови при Ніжинському інституті народної освіти 1.V.1926 - 1. VII.1928», де наведено інформацію про діяльність науково-дослідних осередків Ніжинського та Чернігівського вишів.

Для дослідження цінними є публікації, присвячені ювілеям вишів, у яких хоча й описово, без аналізу подій, надано історичну інформацію у вигляді фактажу та статистичних даних. До таких робіт варто віднести публікації: В.С. Кролевця, В.У. Чорноуса, В.І. Шморгуна, Д.І. Кузнецова, Г.П. Васильківського, колективу авторів В.В. Заїка, М.П. Гурць, В.І. Бєлашов. У низці робіт висвітлено поліаспектні питання щодо діяльності вищих навчальних закладів Чернігівщини у зазначений період. Серед таких праці С.Ю. Зозулі, А.М. Острянко, О.І. Курка, М.П. Гурця, В.М. Бойка, О.Д. Бой-ко, М.Й. Заремського. Проблему репресій у вищих навчальних закладах регіону вперше дослідив В. Шкварчук. Надзвичайно цінний фактичний матеріал для дослідження знаходиться у мемуарних роботах Ф.Д. Овчаренка «Спогади», О.О. Карпеки «Із спогадів про Ніжинський інститут 20-х років», Н.С. Зенченко «Мій інститут», В.П. Герасимова «Спогади».

Фундаментальною є праця ніжинських істориків Г.В. Самойленка та О.Г. Самойленка «Ніжинська вища школа: сторінки історії», де є багато цінного фактичного матеріалу, біографічні довідки щодо професорсько-викладацького складу вишу, спогади учасників тих подій. Дослідження має описовий характер і проблема ролі зазначеного вишу у формування української інтелігенції висвітлюються в ній частково та опосередковано.

Всі вищезгадані публікації є надзвичайно цінними історичними джерелами з огляду первинної інтерпретації та систематизації великої кількості матеріалу з визначеної теми, але деякі дані, які містяться в них потребують переоцінки з позицій новітнього науково-історичного підходу.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження» зазначається, що джерела дисертаційного дослідження поділяються на п'ять груп: архівні матеріали, збірники документів і матеріалів, статистичні довідники, періодичні видання 1920-1930-х рр., епістолярна спадщина та музейні фонди.

До першої групи віднесено матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Державного архіву Чернігівської області, відділу Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині, Державного архіву Сумської області, більшість з яких вперше введено до наукового обігу.

У ЦДАВО України використані матеріали фонду № 166 (Народний комісаріат освіти УСРР), в якому знаходяться постанови, декрети, розпорядження Раднаркому, що стосуються діяльності вищих навчальних закладів в Україні, накази циркуляри, доповідні записки Головпрофосу УСРР, матеріали про роботу вишів м. Глухова, м. Ніжина, м. Чернігова, м. Шостки Чернігівської губернії (протоколи, статути, доповідні записки, учбові).

В Державному архіві Чернігівської області досліджені матеріали фонду Р-608 (Чернігівський державний педінститут ім. Т.Г. Шевченка), фонду Р-674 (Чернігівський губернський комітет професійної освіти), фонду Р-1555 (Особовий фонд Кролевця В.С.). У них є статистичні дані про чисельність та соціальний стан викладачів і студентів вишів Чернігівщини.

У відділі Державного архіву Чернігівської області в м. Ніжині з фонду Р-6121 (Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М.В. Гоголя) використані протоколи засідань факультетської комісії факсоцвиху Ніжинського ІНО, матеріали по перереєстрації студентів, справи по українізації вищих навчальних закладів регіону тощо.

У фондах Державного архіву Сумської області Р-2322. (Глухівська інспектура народної освіти окружних рад робітничих та селянських депутатів), Р-5888. (Роменський робітфак Київського сільськогосподарського інституту), та Р-4307. (Конотопський педтехнікум) вивчені документи губернських нарад виконавчих бюро професійних секцій, матеріали по перереєстрації студентів вишів Глухівського округу, по відкриттю підготовчих курсів (профтисячі), про стан українізації установ у Глухівському окрузі.

До джерельної бази дисертації слід віднести ряд опублікованих збірників документів культурного будівництва та освіти в Україні, такі як «Культурне будівництво в Українській РСР 1917-1959», «Социалистическое строительство на Черниговщине 1921-1941», «Народное образование на Черниговщине. Бюлетень Губстатбюро» тощо.

Велике значення для дослідження має періодична преса. Це насамперед журнали та газети «Путь просвещения», «Студент революції», «Більшовик», «Червоний стяг», «Червоне село», «Колективіст Глухівщини», «Зоря», «Шлях робітника», «Чернігівські відомості», вони містять в собі багато фактичного матеріалу відсутнього в інших джерелах.

Досліджено також і фонди Глухівського краєзнавчого музею, музею Глухівського педагогічного університету, Шосткинського краєзнавчого музею та музею Шосткинського порохового заводу. Залучено епістолярну спадщину, зокрема листування 60-х рр. випускників Глухівського вишу.

Використання автором усіх зазначених архівних і друкованих матеріалів, забезпечило можливість вирішити основні завдання дисертації.

У другому розділі - «Реформування та становлення вищих навчальних закладів Чернігівщини у 20-х - 30-х роках ХХ ст.» розглянуто процеси реформування вищої школи у цей період, досліджено організаційні форми та принципи її радянізації, окреслена система мережі ВНЗ Чернігівщини, визначено проблеми проведення політики українізації вишів регіону, розглянуто політику уряду щодо викладацьких кадрів.

У підрозділі 2.1 «Утвердження спеціалізації вищої освіти та її ідеологізація у досліджуваному регіоні» зазначено, що упродовж першого десятиліття панування радянської влади були проведені кардинальні зміни в системі української вишівської освіти. 23 березня 1921 року на першій Всеукраїнській нараді схвалили нову систему народної освіти. У відповідності до її рішення на базі педагогічних інститутів були створені інститути народної освіти На даному реформаційному етапі усі три виші Чернігівщини педагогічного спрямування були реорганізовані в інститути народної освіти. Так з'явилися Ніжинський ІНО, Чернігівський ІНО та Глухівський ІНО. Також у цей період у регіоні функціонував Шосткинський хіміко-технологічний технікум у якому діяв робітничий факультет. В 20-х роках ХХ ст. він входив до складу української вишівської системи за якою технікуми мали статус вищого навчального закладу. Після впровадження освітньої реформи в педвишах регіону залишалися лише факультети соціального виховання з трирічним терміном навчання для підготовки викладачів семирічних шкіл і працівників дитячих закладів. Частина викладацького складу цих вишів вважала факсоцвих неприроднім штучно створеним факультетом на кшталт колишньої учительської семінарії, де читати лекції вважалося непрестижним. Робота на такому факультеті розглядалася тимчасовою і при нагоді кваліфіковані викладачі від неї відмовлялися. Студенти вступали на факсоцвих тільки тому, що зробити це було легше ніж на інші факультети і при першій можливості переводилися до інших вишів.

На засіданні Центральної методичної комісії в липні 1923 р. було прийнято рішення про планове скорочення мережі вищих навчальних закладів. За офіційною версією скороченню підлягали ті, які не мали достатньої матеріальної бази. Однією із основних причин реорганізації Глухівського ІНО стало відношення керівництва вишу до питання перереєстрації студентів у 1923 р. З інституту не виключили жодного студента. Натомість інші виші регіону з розмахом провели цю кампанію. Ніжинський ІНО втратив 50 студентів, Чернігівський ІНО - 18, Ніжинський робфак - 22, Чернігівський робфак - 11. Звичайно, така неблагонадійність зумовила прискорення ліквідації інституту. З серпня 1924 р. на базі Глухівського вишу відкриваються трьохрічні педагогічні курси, а у 1925 р. педкурси було реорганізовано у педтехнікум, який готував учителів початкової школи.

На початку 1920-х рр. на діяльності вишів регіону позначився дефіцит кваліфікованих викладацьких кадрів через скрутне матеріальне становище, що негативно впливало на стан проходження навчального процесу. Як зазначалося у звіті Чернігівського інституту народної освіти за 1921-1922 рр. зарплату за листопад та грудень 1921 р. викладачі так і не отримали, а академпайок почали видавати лише з 1922 р. Для отримання засобів для існування їм доводилося займатися побічними заробітками, у кращому випадку приватними уроками. Через такі несприятливі умови, насамперед титуловані викладачі шукали кращої долі у сусідній РСФСР, де зарплату видавали вчасно і на порядок вищу, а пайки за калорійністю були на 33% вищими, ніж в Україні. Викладач фізики Чернігівського інституту народної освіти Н.А. Темилевський виїхав до Москви для подальшої наукової роботи, ректора Глухівського ІНО К.П. Ягодовського запросили до Петрограду очолити кафедру природничих дисциплін. У цей період викладацький склад вишів Чернігівщини поповнювався, в основному, за рахунок міграції викладачів з одного вишу до іншого і лише у деяких випадках - випускниками того ж таки вишу.

У 20-ті роки широкого розповсюдження набула політика українізації. Як зазначається у дисертації, на Чернігівщині її впровадження розпочалося у липні 1923 р. після прийняття Губернським відділом народної освіти плану українізації. Щодо вищих навчальних закладів губернії, то упродовж двох років повинні були українізуватися педагогічні виші зокрема ЧІНО та НІНО з робітфаками. Для Глухівського та Шосткинського ВНЗ, з причин їх прикордонного розташування, термін українізації був подовжений до 1928 р. Не дивлячись на всі кардинальні заходи, наприклад, створення гуртків з вивчення української мови, проведення іспитів на її знання для студентів і викладачів, переведення діловодства вишів на українську мову, справа українізації просувалася досить повільно. Умови для її впровадження і добровільного використання у спілкуванні були не дуже сприятливими. Російськомовні як студенти, так і викладачі вважали українізацію насильством і тому відбувався тихий саботаж щодо спілкування українською мовою. Проте, навіть здійснена не в повному обсязі, політика українізація мала позитивні наслідки для вищої школи України. Вперше з'явилася українська наукова література, вишівські підручники, видані рідною мовою, вища освіта надавалася мовою корінного населення країни.

У підрозділі 2.2 «Особливості уніфікації ВНЗ Чернігівщини на тлі формування командно адміністративної системи» зазначається, що дійсна мета уніфікації постає у необхідності створення єдиної системи народної освіти СРСР. ЇЇ проведення вирішувало проблему реорганізації і тотального підпорядкування освітньої галузі УСРР, яка відрізнялася від російської, що обумовлювало її автономний розвиток і сприяло індивідуалізації.

11 вересня 1929 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли Постанову «Про встановлення єдиної системи індустріально-технічної освіти», в якій були сформульовані принципи організації освіти єдині для всіх республік СРСР. Деякі із галузевих навчальних установ залишалися закладами спеціалізованої середньої освіти, інші отримували статус вищих навчальних закладів. Шосткинський хіміко-технологічний технікум отримав офіційний статус вищого навчального закладу. При інституті діяла науково-дослідна кафедра з технологій вибухових речовин, що свідчило про діяльність вишу не лише як навчально-виховної установи, а й наукової.

У цей період у Чернігові на базі сільськогосподарського технікуму за постановою Наркомату освіти відкривається інститут. У 1930 р. вищі навчальні заклади сільськогосподарського спрямування були передані у відомство Народного комісаріату землеробства УСРР, а тому у грудні 1931 р. цей виш зі всією виробничою базою, студентським та викладацьким складом було переведено до Глухова, де функціонував Всесоюзний науково-дослідний інститут конопель. Цей інститут був єдиним у регіоні вищим навчальним закладом відповідного профілю.

У 1930 р. на Чернігівщині діяли три інститути соціального виховання з трьохрічним терміном навчання - Чернігівський, Ніжинський та Глухівський, які готували вчителів-комплексників для старших класів. У жовтні 1932 р. за розпорядженням Народного комісаріату освіти України у Ніжині був створений ще й інститут професійної освіти для підготовки вчителів-предметників. У 1933 р. після чергової вишівської реорганізації залишився лише Інститут професійної освіти у складі факультетів соціального виховання та фізико-математичного. У 1935-1936 рр. в системі педагогічної вищої освіти були створені два типи навчальних закладів: чотирирічні педагогічні інститути для підготовки вчителів середньої та дворічні учительські інститути - для неповної середньої школи. До чотирирічних навчальних закладів став належати Ніжинський педінститут, а Чернігівський та Глухівський були реорганізовані в учительські інститути.

У тридцяті роки, як зазначається у дисертації, вищі навчальні заклади Чернігівщини та й усе освітянство України, зазнали значних, насамперед інтелектуальних та людських втрат. Боротьба з «проявами буржуазно-націоналістичної ідеології» проводилася місцевими комітетами КП(б)У у вигляді чисток закладів освіти. В цей час були репресовані директор Глухівського педагогічного інституту Ю. Рожков, викладачі О. Сукневич та М.Гвоздецький; у Чернігівському педінституті професор Ю. Більський, викладачі І. Хоменко, І. Фірюлін, В. Синенко. У Ніжинському педінституті були звинувачені у буржуазному націоналізмі викладачі В. Петровський, І.Павловський, М. Каратаєв, О. Штепа, І. Кремінний, В. Даденков, Л. Окіншевич, С. Рудкевич, І. Соломаха, М. Маріч, І. Кирилов та інші. Якщо у 1930 р. Ніжинський виш практично повністю був забезпечений висококваліфікованим педперсоналом, то у 1934 р. з 12 завідувачів кафедр залишилося працювати лише три. Під загрозою зриву опинився 1934-1935 н. р.

У третьому розділі - «Внесок вишів Чернігівщини в підготовку української інтелігенції» проаналізовано особливості комплектування вищих навчальних закладів Чернігівщини в умовах ідеалізації принципу класового підходу, досліджено організаційні форми і методи навчання, визначено їх вплив на підготовку нової української інтелігенції.

У підрозділі 3.1 «Партійно-класовий підхід до формування студентського контингенту у ВНЗ Чернігівщини» зазначається, що шукаючи соціальне підґрунтя, радянська влада насамперед орієнтувалася на наймасовіший пролетарсько-селянський елемент. У 1922 р. відповідно до Постанови ВУЦВК «Про введення в дію кодексу законів про народну освіту в УСРР», було проголошено курс на пролетаризацію вищої школи.

Формування пролетарського студентства вищих навчальних закладів Чернігівщини відбувалося через направлення на навчання партійними організаціями, за допомогою «чистки», «перереєстрації», підготовки молоді до вступу у вищі навчальні заклади робітничими факультетами.

Існував чіткий відсотковий соціальний бар'єр щодо прийому студентів: комуністи, робітники повинні були складати 60-75% загальної кількості студентів; селяни - 20-30%; службовці - 5-10%. Виключення були у випадку особливих заслуг майбутнього студента перед революцією.

Одночасно із класовим принципом прийому до вишів відбувалася чистка студентського складу шляхом його перереєстрації. Офіційно такі заходи проводилися урядом упродовж 1921-1925 рр., але ще й на початку 30-х років ХХ ст. періодично відбувалася «фільтрація» студентського складу Чернігівщини. Проте, не дивлячись на всі заходи, спрямовані на «оробітничення» вищої школи, поставленої мети не було досягнуто, навіть наприкінці 20-х рр. ХХ ст. У резолюції ЦК КП(б)У від 30 серпня 1928 р. «Стан вузів України» зазначалося, що помітні наслідки «пролетаризації» були лише у індустріально-технічних вишах.

Важливим шляхом пролетарського поповнення вищих навчальних закладів були робітничі факультети. На Чернігівщині вони відкривалися не лише безпосередньо при вишах, а й у деяких районних центрах області, які відносилися до сфери впливу певного ВНЗ. Упродовж 20-х років ХХ ст. поряд із діючими робітфаками Ніжинського ІНО та Шосткинського хіміко-технологічного інституту, були відкриті робітфаки при Чернігівському ІНО, Чернігівському сільськогосподарському інституті та при поновленому Глухівському ІСВ. Діяльність цих факультетів була короткотерміновою, але вона сприяла пролетарському поповненню вишів регіону.

Форсоване «оробітничення» студентського складу призвело до виникнення проблеми якісного освітнього добору вступників. Для їх підготовки НКО УРСР у 1929-1930 рр. за кошти з державного бюджету було відкрито при вишах мережу підготовчих курсів (профтисячі). Такі ж курси відкривалися й при ОКРІНО і, як виняток, при великих підприємствах та колгоспах, але за кошти з місцевих бюджетів, що призводило до великих матеріальних труднощів при їх організації.

У дисертації зазначається, що таке форсоване комплектування вишів вихідцями із робітників та селян зумовлювало поступову заміну студентського контингенту на соціально придатний владному режимові. Водночас з політикою пролетаризації вишівської молоді збільшувалася й чисельність комсомольців серед студентського загалу. У 1925 р. комсомольська організація Ніжинського ІНО збільшилася на 30 осіб за рахунок вступників. В подальшому кількість комсомольців та комуністів серед студентів вишів Чернігівщини постійно зростала, що свідчило про прагнення влади укомплектувати вищі навчальні заклади своїми кадрами. Тільки у 1935 р. для абітурієнтів було офіційно відмінено ценз соціального походження, оскільки проблема класового принципу комплектування вищої школи втратила свою актуальність.

Одночасно з репресіями викладацького складу розпочалися й ідеологічні чистки студентської молоді. У Ніжинському педагогічному інститут з різних причин було заарештовано більше 30 викладачів, співробітників і студентів. У 1934 році студенти робфаку Шосткинського вищого закладу освіти Г. Якимович, В. Коваленко, І. Лисаченко і Т. Випов були засуджені до різних термінів покарання лише за те, що писали на дошці слова-абревіатури і розшифровували їх на власний розсуд: ОГПУ - «О Господи, помоги удрать!»; ВРП (відділ робітничого постачання) - «Воруют рабочий паек»; ТОРГСИН (торгівля з іноземцями) - «Товарищи, опомнитесь. Россия гибнет. Сталин исстребляет народ». У тому ж році було заарештовано групу студентів Чернігівського педінституту, до якої входили П. Зеляк, І. Орєшко, М. Ситник, та І. Пустовойт. Молоді люди були позбавлені волі за те, що цікавилися творами Франка, Гребінки, Винниченка, Достоєвського, Толстого, яких на той час офіційна влада пропагувала як «ідеологів куркульства, великої та дрібної буржуазії». Головним наслідком такої політики було не лише фізичне винищення активної та інтелектуальної частини молодого покоління нації, а й моральне розтління (за малим винятком) тих, кого терор не торкнувся.

Підготовка кваліфікованих спеціалістів у вишах була невіддільною від ідейно-виховної роботи, основою якої було формування у викладачів та студентів комуністичного світогляду. У Шосткинському вищому навчальному закладі організовувалися лекції, політичні доповіді, літературні бесіди, вистави з відповідної тематики. Студенти регулярно випускали стінгазети у яких висвітлювалися політичні, економічні та культурні досягнення радянського уряду. У Глухівському ІНО діяв студентський клуб із секціями наукової самоосвіти, марксистського суспільствознавства, мистецтв та українознавства. У Чернігівському та Ніжинському ІНО суспільні навантаження студентів не відрізнялися від громадської роботи в інших вищих освітніх закладах.

Враховуючи провінційне розташування, виші Чернігівщини фінансували за залишковим принципом, що безпосередньо впливало на матеріальне становище студентів. 30-31 грудня 1924 р. на Губернській нараді виконавчих бюро професійних секцій відзначалося, що матеріальний стан інститутів Чернігівщини був надзвичайно важким. Денний раціон їжі студентів був настільки мізерний, що виникав ризик випустити зі стін вишів не просто непрацездатних працівників, а інвалідів. У 30-ті роки матеріальний стан та умови навчання студентів Чернігівщини суттєво не поліпшилися. Залишилися проблеми з платою за навчання, недостатньою кількістю стипендій, необлаштованістю їдалень та гуртожитків. Чимало студентів через брак одягу та взуття не могли відвідувати заняття.

У підрозділі 3.2 «Вплив навчально-виховної та організаційно-методичної роботи вишів Чернігівщини на підготовку української інтелігенції», зазначається, що вища школа досліджуваного періоду розглядалася новою владою як центральна ланка всієї освітньої системи. Очікувана ефективність діяльності вишів могла бути забезпечена лише за умов доцільно спрямованої організації навчального процесу. Старі форми роботи мало влаштовували нову владу, адже вони були спрямовані на отримання студентами фундаментальних теоретичних знань, які базувались на глибокому академізмі вишівської освіти. Задекларована мета навчальної діяльності вишів пореволюційного часу полягала у використанні здобутих знань у боротьбі з буржуазією та побудові комуністичного суспільства.

Згідно з «Положенням про управління ІНО», інститут очолювало бюро, до складу якого включались ректор, політкомісар, його заступник, проректор, секретар, декани факультетів, два представники студентського комітету.

У дисертації наголошується, що досить часто відсутність чіткого розмежування повноважень ректора і політкомісара призводила до непорозумінь при керівництві. На такі проблеми звертав увагу політкомісар Ніжинського ІНО О.О. Карпеко. Пізніше, коли ректором вишу міг стати лише член ВКП(б), потреба в політкомісарах відпала. В середині 20-х років ХХ ст., прийняте «Загальне положення про інститути УСРР» чітко визначало повноваження і компетенцію адміністрації вищих навчальних закладів. В кінці 20-х на початку 30-х років минулого століття у зв'язку з уніфікацією радянської освітньої системи було запроваджено єдиноначальність щодо керівництва вишами. Ректори і декани зосереджували всі адміністративно-педагогічні функції.

Обов'язком студентів були трудова та навчальна діяльність. Перша з них полягала у здобутті господарських та трудових навичок, невиконання яких вважалося саботажем та дезертирством; інша - у відвідуванні лекцій, семінарів, виконанні практичних робіт, що визначалися програмами, розкладами, індивідуальними заняттями та проходженням практики. У програми вишів були введені лекційні курси, які теоретично готували студентів до майбутніх «трудових процесів». Для старших курсів Чернігівського ІНО викладали «азбуку труда».

У дисертації зазначається, що трудові процеси організовували й на фахових виробництвах або при інститутах створювалися дослідні навчально-допоміжні заклади (школи, дитячі садки, клуби). Такі школи існували до середини 20-х років ХХ ст. при Чернігівському та Глухівському ІНО. Студенти Шосткинського вишу виконували трудове навантаження безпосередньо на Шосткинському пороховому заводі.

Відповідно до постанови РНК УСРР від 26 квітня 1921 р. «Про встановлення загального наукового мінімуму для викладання в усіх навчальних закладах» у вишівський курс суспільних наук вводилися дисципліни історичний матеріалізм, пролетарська революція, історичні передумови перевороту, його форми та історія, план та економічні основи електрифікації РСФРР і УСРР тощо. До фізичних наук було віднесено фізику і космічну фізику, геофізику, хімію та біологію.

Контроль за навчальною діяльністю здійснювався шляхом реєстрації відвідувань лекцій студентами, перевірки журналів та відомостей (які зберігалися у керівників та викладачів), взаємовідвідування викладачами лекцій та практичних занять, реєстрації здійснення трудової повинності, присутності перевіряючих на колоквіумах. У середині 20-х років ХХ ст. у ВНЗ Чернігівщини було створено організації «Ліга часу», «НОТ» (наукова організація праці), які контролювали навчальну діяльність студентів, а також намагалися своїми директивами та постановами розписувати його громадське і особисте життя похвилинно, акцентуючи увагу на тому, що особистість повинна належати колективу, а інтереси підпорядковуватися державі.

Наслідуючи колективні форми господарювання, у вишах регіону було запроваджено бригадно-лабораторний метод навчання. Зміст такого методу зводився до того, що після вичитки викладачем курсу створювалися бригади з 5-8 чоловік, де кожному студенту чи групі давалося завдання, після виконання якого вони знайомили з результатами іншу частину групи. Матеріали лекцій обговорювалися групою за конспектами, а за бригаду перед викладачем звітував бригадир або один із членів бригади, уповноважений від групи, який складав іспит або екзаменувався у викладача.

Метод дальтон-плану акцентував увагу на самостійній роботі студента та контролі з боку викладача. Увесь навчальний матеріал поділявся на розділи за місяцями, які в свою чергу ділилися на щоденні завдання. Студенти працювали в окремих предметних кабінетах-лабораторіях. Апробацію дальтон-планівського методу навчання пройшли Чернігівський та Ніжинський ІНО. В період найактивнішого використання цього методу Глухівський і Шосткинський виші юридично мали статус технікумів, тому від них не вимагалася обов'язковість його запровадження у навчальний процес. Головною проблемою подальшого існування дальтон-плану став ідеологічний підтекст. Американська методика викликала непорозуміння щодо трактування її «буржуазних» переваг над радянською вишівською методикою.

На початку 1930-х рр. відбуваються зміни у системі методів навчання. 19 вересня 1932 р. ЦВК СРСР ухвалив постанову, яка скасувала бригадно-лабораторний метод навчання. Основним методом ведення занять у вишах стала традиційна лекційно-семінарська система.

У Висновках підведено підсумки дослідження і узагальнено отримані результати. Проведений історіографічний аналіз дозволив встановити ступінь розробки дослідження та системно висвітлити процес формування української інтелігенції в краї у 20-30-х рр. ХХ ст. Вивчення і критичний аналіз автором зазначених архівних і друкованих матеріалів забезпечили можливість вирішити основні завдання дисертаційного дослідження.

Виходячи з характеристики процесу становлення вищих навчальних закладів Чернігівщини в умовах утілення українським радянським керівництвом теоретичних засад спеціалізованого напрямку в освіті випливає, що упродовж першого десятиліття ХХ ст. утвердження радянської влади було проведено кардинальні зміни в системі української вишівської освіти, створено політичні та ідеологічні умови, за яких українські виші видавали суспільству ідеологічно заангажованого, фанатично налаштованого пропагандиста вигідної політики в контексті спеціаліста певної галузі економіки. У 1920-х роках реформування вищої освіти Чернігівщини проходило скоріше стихійно, ніж планомірно. Вищі освітні заклади регіону мали усталені традиції, відмова від яких проходила не безболісно. Об'єктивні обставини пореволюційного періоду зумовлювали необхідність одночасного використання досвідчених викладацьких кадрів та формування нових. У цей період викладацький склад регіональних вишів поповнювався шляхом міжвузівської міграції викладачів, а в окремих випадках випускниками вищих освітніх закладів.

З'ясування мотивів, сутності та наслідків політики українізації в сфері вищої освіти регіону дозволяє стверджувати, що у цілому ця політика не була реалізована. Процес українізації вищих навчальних закладів Чернігівщини відбувався мляво і в більшості випадків її заходи ігнорувалися як керівництвом закладів, так і студентами. Проте швидкий наступ політики українізації у цьому проросійському мовному регіоні мав і свої позитивні наслідки, основою яких було розповсюдження україномовної літератури, запровадження української мови у сфері діловодства, піднесення її з рівня мови спілкування селян до мови освіти і науки.

З'ясування шляхів формування мережі вищих навчальних закладів Чернігівщини, їх уніфікації, дозволило автору прийти до висновку, що у 30-ті ХХ ст. роки державна політика в галузі вищої освіти набувала загальнорадянського характеру. Суть реорганізації вишів полягала у створенні замість універсальної школи, яка випускала кадри широко профілю, нових спеціалізованих навчальних закладів, що готували фахівців для конкретних галузей господарства та культурно-освітньої сфери, передачі керівництва навчальними закладами союзним наркоматам і відомствам. Ознакою тогочасних реформ вищої школи регіону було не піднесення рівня викладання та поліпшення якості знань, а реалізація ідеї «пролетаризації» інтелігенції та «соціалізації» науки і освіти. Нову владу у першу чергу цікавили політичні погляди студентів. Покоління нової української інтелігенції 30-х років минулого століття перебувало у стані розгубленості і незрозумілої жорстокості. Поряд зі страхом перед завтрашнім днем, частину молоді охоплювало переконання правильності своїх дій щодо викриття прихованих та ще не викритих ворогів радянської влади. Проте репресивні дії влади зумовлювали й певний супротив у середовищі студентської молоді, що виражався у намаганні вивчення літературних творів заборонених українських письменників, обговоренні репресивної владної політики у вузькому студентському колі, у прояві юнацького максималізму через намагання висловити власну думку під час диспутів на практичних чи семінарських заняттях у вишах.

Основним чинником формування студентського контингенту регіональних вишів Чернігівщини у 20-ті - 30-ті роки ХХ ст. стала державна політика в галузі вищої освіти. Уряд під час вступної кампанії до вишів віддавав перевагу пролетарським верствам населення. Поряд із ретельною «фільтрацією» вступників проводилися «перереєстрації» та «чистки» студентського складу вишів Чернігівщини, метою яких було звільнення вищої школи регіону від соціально непридатних представників. Така політика уряду зумовила суттєве зниження академічного рівня навчання, що негативно вплинуло на фаховий рівень молодого покоління.

Аналіз організаційних форм та методів навчання у вишах Чернігівщини зазначеного періоду в контексті ідеологізації освітніх інститутів дає підстави стверджувати, що очікувана ефективність діяльності вишівської системи освіти була забезпечена лише за умов доцільно спрямованої організації навчального процесу. За допомогою нових форм та методів навчання уряд намагався виховати напівосвіченого носія комуністичної ідеології.

Стан вищої освіти Чернігівщини у досліджуваний період свідчить про її повну залежність від політичних та економічних рішень більшовицького керівництва, а підготовка інтелігенції відбувалася у межах жорстких вимог доцільності та необхідності такого контингенту як засобу забезпечення існування тоталітарного режиму.

З метою проведення конструктивної політики щодо реалізації реформ в галузі вищої освіти України, слід враховувати помилки та здобутки минулих поколінь. До освітньої політики варто підходити дуже виважено і концептуально як до одного з пріоритетів національної безпеки. Головне завдання національної освіти - це відтворення і розвиток інтелектуального й духовного потенціалу нації, побудова конкурентної та динамічної економіки, заснованої на знаннях. На реалізацію такого завдання і мають бути спрямовані зусилля уряду, а освітня галузь має бути відкритою для впливу громадської думки і незалежною від кон'юнктурного впливу.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

інститут чернігівщина інтелігенція світогляд

Статті у наукових фахових виданнях

1. Мошик І.В. Проблеми становлення та діяльності Глухівського педагогічного інституту як осередку формування української інтелігенції у перші роки відновлення його роботи після німецько-фашистської окупації / І.В. Мошик // Сіверянський літопис - 2007 - № 4. - С. 83-90 (0,74 д.а.).

2. Мошик І.В. Діяльність Шосткинського хіміко-технологічного інституту (технікуму) у 20-30 рр. ХХ ст. / І.В. Мошик. // Сумська старовина. - 2008. - № ХХІV. - С. 28-37 (0,89 д.а.).

3. Мошик І.В. Регіональна вища освіта Чернігівщини у 20-х рр. ХХ ст. / І.В. Мошик. // Сіверянський літопис. - 2009. - № 2-3. - С. 137-145 (0,84 д.а.).

4. Мошик І.В. Становлення в регіональній вищій школі Чернігівщини нових організаційних форм та методів навчання як засобу формування нового інтелігента у 20-ті рр. ХХ ст. / І.В. Мошик // Література та культура Полісся. - Вип. 49 : Проблеми вивчення історії та культури ХХ ст. в сучасних дослідженнях. - Ніжин : Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2009. - С. 33-44 (0,68 д.а.).

5. Мошик І.В. Особливості та проблеми формування студентського контингенту вишів Чернігівщини у 20-ті роки ХХ ст. / І.В. Мошик // Українознавство, 2010. - № 2. - С. 63-70 (1,2 д.а.).

6. Мошик І.В. Особливості та проблеми формування студентського конингенту вузів Чернігівщини у 30-ті роки ХХ ст. / І.В. Мошик // Сіверщина в історії України. Збірник наукових праць Національного заповідника «Глухів», Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК. Вип. 3. - К. - Глухів, 2010. - С. 302-306 (0,57 д.а.).

Размещено на Allbest.ru