Освіта працюючої молоді та підлітків в УРСР (1943–1950 рр.)

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Освіта працюючої молоді та підлітків в УРСР (1943-1950 рр.)

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

освіта молодь школа

Актуальність теми дослідження. В умовах докорінних трансформацій, що відбуваються в усіх сферах суспільного життя України, особливого значення набуває відродження і розвиток економічного та духовного потенціалу суспільства. У цьому контексті потребують всебічного дослідження і переосмислення на нових методологічних засадах різні аспекти воєнної і повоєнної історії України, зокрема, ролі освіти - вирішального компонента всебічного розвитку особистості та держави.

Важливою складовою дослідження є тема, що стосується здобуття загальної освіти працюючою молоддю та підлітками. Аналіз та узагальнення історичного досвіду цього періоду дає можливість об'єднати на практиці позитивні досягнення минулого та передові тенденції сучасної науково-педагогічної думки. Цим зумовлено актуальність всебічного вивчення процесів і змін, що відбувалися в житті українського народу, передусім відтворення реальної картини формування системи освіти підлітків і молоді, які в роки війни були позбавлені можливості здобувати загальну освіту.

Враховуючи це, вивчення функціонування вечірніх шкіл робітничої і сільської молоді та інших типів навчальних закладів для працюючих молодих громадян в умовах повоєнної відбудови є досить актуальним. Це зумовлюється не тільки потребою об'єктивної і всебічної реконструкції духовного життя українського суспільства, а й набуває значення у зв'язку з необхідністю врахування практичного досвіду минулого в організації освітньої роботи серед населення в сучасних умовах.

Актуальність обраної для вивчення теми посилюється й тим, що в сучасній історичній науці ще існують упереджені оцінки різних аспектів загальноосвітньої школи повоєнного періоду. Дослідження теми допоможе заповнити існуючі прогалини в історіографії освіти молоді та дорослих у повоєнний період.

Отже, враховуючи зазначене вище, обрана для вивчення тема має науково-практичне і суспільно-політичне значення. Цим і зумовлено її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до наукової тематики кафедри архівознавства, новітньої історії та спеціальних історичних дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Робота органічно пов'язана з темою наукового пошуку Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького ,,Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796).

Об'єктом дослідження є система освіти працюючої молоді та підлітків в УРСР в умовах повоєнного часу та особливості її функціонування в контексті суспільно-політичного життя республіки.

Предмет дослідження - відновлення та діяльність закладів освіти для працюючої молоді та підлітків у повоєнні роки.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1943 - 1950 рр. Вибір нижньої хронологічної межі зумовлено початком визволення території УРСР від фашистської окупації та початком відбудовчих процесів; верхньої - завершенням першої повоєнної п'ятирічки, впродовж якої було вирішено чимало освітніх проблем республіки. В окремих випадках для забезпечення логіки викладу та аргументованості окремих положень і висновків у дисертації здійснено екскурси за межі вказаного періоду.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані дисертанткою матеріали охоплюють територію Української РСР відповідно до тогочасного адміністративно-територіального поділу. Вжитий у роботі термін ,,Україна” стосується території Української РСР у складі СРСР.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявленого та опрацьованого комплексу джерел, здобутків історіографії та застосування сучасних методологічних підходів всебічно дослідити сутність та характер процесів, що відбувалися у сфері освіти підлітків та працюючої молоді.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

- з'ясувати стан наукового вивчення теми та проаналізувати джерельну базу дослідження;

- охарактеризувати сутність освітньої політики окупаційної влади та збитки, заподіяні німецько-фашистськими окупантами закладам освіти;

- дослідити основні причини тривалого відриву від навчання великої кількості дітей та підлітків у період війни;

- проаналізувати історичні умови та нормативно-правову базу формування та функціонування системи освіти працюючої молоді та підлітків;

- висвітлити роботу з відновлення мережі закладів освіти для працюючої молоді та підлітків, зміцнення їхньої матеріально-технічної бази та забезпечення педагогічними кадрами;

- розкрити основні форми та зміст роботи шкіл для працюючої молоді та підлітків, їхню роль у формуванні світогляду громадян;

- визначити характерні риси організації навчального процесу у школах для працюючої молоді та підлітків;

- вивчити роль громадськості у забезпеченні роботи вечірньої та заочної освіти молоді.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

- вперше у сучасній історіографії здійснено спробу комплексного аналізу організації освіти підлітків та працюючої молоді в Україні у період повоєнної відбудови;

- опрацьовано і введено до наукового обігу раніше невідомі джерела;

- охарактеризовано нормативно-правову базу формування та функціонування системи освіти працюючої молоді та підлітків у повоєнний період;

- з'ясовано динаміку розвитку мережі загальноосвітніх шкіл, у тому числі для працюючої молоді та підлітків, зміцнення їхньої навчально-матеріальної бази та забезпечення кадрами;

- критично осмислено ідеологічні умови функціонування мережі освітніх закладів для працюючої молоді та підлітків, з'ясовано позитивні та негативні тенденції у їхній роботі;

- на основі опрацювання значного фактичного матеріалу із сучасних методологічних позицій оцінено роль державних інституцій і громадськості у діяльності шкіл для працюючої молоді та підлітків.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали, теоретичні положення і висновки суттєво розширюють сучасні знання про особливості формування мережі закладів освіти для працюючої молоді та підлітків у контексті історії України повоєнного періодів. Результати дослідження можуть залучатися до розробки лекційних курсів, підготовки підручників та навчальних посібників із історії України, викладання програмних дисциплін у закладах освіти, а також при підготовці узагальнювальних праць із історії України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорено на засіданнях кафедри архівознавства, новітньої історії та спеціальних історичних дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Загальну концепцію та результати дослідження апробовано у доповідях та публікаціях дисертантки на засіданні круглого столу „Використання архівних документів в дослідженнях регіональної історії”, (Черкаси, грудень 2009), П'ятій науково-краєзнавчій конференції „Черкащина в контексті історії України” (Черкаси, квітень 2010), VІІІ Міжнародному симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 22 - 23 вересня 2010 р.), Сьомій всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції ,,Сучасність. Наука. Час. Взаємодія та взаємовплив” (Київ, 18 - 20 листопада 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 6 публікаціях, 4 з яких - у виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 2,8 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (30 сторінок, 243 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 207 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об'єкт, предмет дослідження і дослідницькі завдання, наукову новизну і практичне значення роботи.

У першому розділі ,,Історіографія, характеристика джерел та методологія дослідження”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу дослідження та обґрунтовано його методологію.

У підрозділі 1.1 ,,Історіографія теми” з'ясовано стан наукової розробки теми. В історіографії умовно виокремлено два періоди: перший - друга половина 1940-х рр. - 1991 р.; другий - 1991 р. - початок ХХІ ст. Кожен із них має свою специфіку щодо можливості використання джерельної бази і публікації результатів науково-дослідної роботи, а з ідеологічної точки зору - і щодо оцінок та характеру розкриття теми, що досліджується.

Висвітлення різних аспектів освітніх процесів у повоєнний час та наслідків війни і окупації для закладів освіти УРСР розпочалося в період визволення України від окупантів та початку відбудови. У цей час було зроблено першу спробу узагальнення статистичних даних і аналізу збитків, заподіяних нацистами сфері освіти, в тому числі й базовим для освіти працюючої молоді та підлітків, загальноосвітнім школам, показано їхню роботу. Авторами таких праць були С. Бухало, Л. Володарський, М. Грищенко Бухало С. Освіта на Радянській Україні / С. Бухало. - К., 1945; Володарський Л. Піклування Радянської держави про населення визволених районів / Л. Володарський. - К., 1946; Володарский Л. Возрождение районов СССР, пострадавших от немецкой оккупации / Л. Володарский. - М., 1946; Грищенко М. Народна допомога школі / М. Грищенко. - К., 1948.. У них переважно в агітаційно-пропагандистському стилі висвітлено загальний стан справ у народній освіті та громадські ініціативи щодо допомоги загальноосвітнім школам. З тогочасних ідеологічних позицій наслідки війни для освітньої галузі проаналізовано С. Чавдаровим Чавдаров С. Найдемократичніша в світі школа / С. Чавдаров // Радянська школа. - 1947. - № 5. . Конкретністю і критичністю матеріалів позначені публікації цього періоду М. Кривошиї, О. Могильового, М. Шуренка, Л. Москаленко та Ю. Іваненка Кривошия М. Школи робітничої молоді / М. Кривошия // Радянська Україна. - 1944. - 8 грудня; Могильова О. Створити умови школам робітничої молоді / О. Могильова // Радянська освіта. - 1944. - 6 жовтня; Шуренко М. Створити умови школам робітничої молоді / М. Шуренко // Радянська освіта. - 1945. - 28 вересня; Москаленко Л. Роботі лікнепу більше уваги / Л. Москаленко // Радянська освіта. - 1946. - 25 квітня; Іваненко Ю. Вчиться робітнича молодь / Ю. Іваненко // Радянська освіта. - 1944. - 27 жовтня..

Від другої половини 1950-х років стали публікуватися статті, в яких автори, не виходячи за ідеологічні межі, робили спроби комплексного наукового узагальнення функціонування усієї системи освіти. До таких праць слід віднести передусім збірники наукових праць із історії народної освіти, а також працю О. Філіпова Розвиток народної освіти і педагогічної науки в Українській РСР. 1917 - 1957 // Наукові записки. - Т. VІ. Серія ,,Педагогіка”. - К., 1957; Народна освіта і педагогічна наука в Українській РСР. 1917 - 1967. - К., 1967; Філіпов О. Розвиток радянської школи в період першої післявоєнної п'ятирічки / О. Філіпов. - К., 1957.. Якщо не брати до уваги обов'язковий для того часу пафосний стиль викладу матеріалу, то ці праці містять значний масив інформації та статистичних викладок із різних питань загальної школи, включаючи і навчання працюючої молоді та підлітків у період, що досліджується. Узагальнені дані щодо розвитку різних форм шкільної освіти містяться у праці К. Присяжнюка Присяжнюк К. Новий етап у розвитку радянської школи на Україні / К. Присяжнюк. - К., 1968.. Насиченою фактичними матеріалами і статистичними даними з діяльності шкіл працюючої молоді та підлітків в Україні (1946 - 1950 рр.) є праця І. Хохлова. В ній автор крізь призму партійного керівництва розкрив практику організації навчання працюючої молоді та підлітків у промислових центрах України.

У наступні роки побачили світ об'ємні академічні праці, в яких знайшли відображено окремі факти та статистичні дані, що стосуються роботи закладів освіти в умовах повоєнної відбудови Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 - 1945 рр.: В 3-х т. - К., 1968. - Т.2; Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 - 1945 рр.: В 3-х т. - К, 1969. - Т.3: Радянська Україна в завершальний період Великої Вітчизняної війни (1944 - 1945 рр.); Історія Української РСР: У 8-ми томах, 10-ти книгах. - К., 1977. - Т.7: Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941 - 1945 рр.) / Ред. колегія В. Коваль та ін.; Історія Української РСР: У 8-ми томах, 10-ти книгах. - К., 1979. - Т.8: Радянська Україна в період зміцнення і поступового переходу до комунізму 1945 - 70-ті рр. - Кн. 1: Українська РСР в період зміцнення соціалізму (1945 - 1950-і роки); Історія селянства Української РСР: В 2-х т. - К., 1967. - Т. 2: Від Великого Жовтня до наших днів; Історія міст і сіл Української РСР: У 26-ти т. - К., 1970 - 1972; Історія Ленінської Комуністичної спілки молоді України: 4-е вид. / Ред. колегія А. Корнієнко та інші. - К., 1979..Питанням повоєнної освіти присвячено також праці загальносоюзного рівня таких авторів, як С. Черник, Ф. Пана чин та інших.

1980-і - початок 1990-х рр. характеризуються появою плюралізму думок та спробою відходу від ідеологічної регламентації при висвітленні та оцінках історичних процесів. Дослідники зосереджували увагу на стані освітньої галузі, рівні її навчально-матеріальної бази, кадровому забезпеченні, змісті роботи. З таких позицій історію загальної освіти у союзному контексті висвітлено у працях Ю. Орловського, С. Вершловського, М. Сеньківа і В.Литовченко.

Загалом проблеми освіти працюючої молоді та підлітків, як і всі інші ланки освітнього процесу, подавалися крізь призму пануючої у той час ідеології. Не знаходили висвітлення процеси ідеологічного тиску, русифікації української школи, освіта національних меншин, вплив голоду 1946 - 1947 рр. на становище учителів та учнів. Автори уникали сюжетів, пов'язаних із підбором педагогічних кадрів. Наявні труднощі подавалися як тимчасове, об'єктивно зумовлене явище.

Наприкінці 1980-х рр. українська історіографія стала поступово відходити від класової методології та висвітлювати повоєнний період із позицій об'єктивності та історизму. Як постановку питання щодо цього можна розглядати зміст статті І. Кураса, що була опублікована в 1988 р. Курас І. Створення правдивої і повної історії Компартії України - невідкладне завдання вчених / І. Курас // Під прапором ленінізму. - 1988. - № 15.

Зі здобуттям Україною державної незалежності значно розширився доступ науковців до архівних фондів, що дало можливість об'єктивно і неупереджено висвітлювати особливості історичного процесу. Відійшли у минуле принципи класовості і партійності.

В історичному контексті загальні тенденції національної освіти і педагогічної думки в Україні з'ясував Л. Медвідь Медвідь Л. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні / Л. Медвідь. - К., 2003.. Відбудову матеріальної бази сфери освіти в сільській місцевості у перші повоєнні роки, проблеми та наслідки цієї роботи дослідив О. Перехрест Перехрест О. Відбудова матеріальної бази сфери освіти в сільській місцевості в 1943 - 1945 рр.: проблеми та наслідки / О. Перехрест // Український селянин. Збірник наукових праць. - Черкаси, 2010. - Випуск 12. . Із сучасних позицій державну освітню політику у повоєнні роки вивчили О. Жабенко та С. Майборода.

Висвітлення окремих проблем освіти в контексті розвитку гуманітарної сфери періоду відбудови має місце і на рівні дисертацій таких авторів, як О. Замлинська, Н. Красножон, Л. Романець, Т. Терещенко та інших, однак тільки фрагментарно і дотично до нашої теми.

Отже, аналіз історіографії дозволяє стверджувати, що до цих пір поки що відсутні спеціальні праці, в яких би обрана нами для вивчення тема була предметом самостійного наукового осмислення. Цим і зумовлено вибір дисертанткою теми дослідження.

У підрозділі 1.2 ,,Джерельна база” проаналізовано джерельну базу дослідження, яка складається з різнопланових за змістом і характером джерел.

Під час опрацювання теми автором вивчено широкий комплекс архівних та опублікованих документів і матеріалів. Основу джерельної бази дисертації становлять матеріали, опрацьовані дисертанткою у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Державному архіві Полтавської області, Державному архіві Черкаської області. Цей комплекс джерел представлено: 1) оперативно-розпорядчими та інформаційно-довідковими документами органів державної влади; 2) матеріалами засідань колегії, наказами та розпорядженнями Народного Комісаріату освіти УРСР; 3) статистичними звітами та пояснювальними записками до них; 4) доповідними записками, звітами, довідками; 5) стенограмами республіканських нарад завідувачів відділами шкіл обкомів партії, керівників та інспекторів відділів народної освіти тощо.

Опубліковані джерела представлено законодавчими актами та офіційними документами, в яких сформульовано основні напрямки державно-партійної політики у галузі освіти. До таких документів насамперед слід віднести Закон СРСР ,,Про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946 - 1950 рр.” та Закон УРСР ,,Про п'ятирічний план відбудови народного господарства на 1946 - 1950 рр.”, в яких було сформульовано основні напрямки відновлення мережі освітніх закладів, включаючи школи для працюючої молоді та підлітків, визначено джерела та обсяги фінансування.

Комплексним характером дослідження роботи закладів освіти у повоєнний час для працюючої молоді та підлітків зумовлено залучення до дисертації й інших опублікованих документів ЦК ВКП (б) і ЦК КП (б) України, союзного та республіканського урядів, місцевих органів влади з цих питань, вміщених в ,,Сборнике решений ЦК ВКП (б) и ЦК КП (б) Украины по вопросам идеологической работы с 1938 по 1949 гг.”, постанов РНК Української РСР (Ради Міністрів УРСР) і ЦК КП (б) України з питань народної освіти, довідок, записок та інших аналітично-інформаційних матеріалів, листування між обласними та центральними відомствами, які опубліковані в окремих збірниках документів і матеріалів: „Культурне будівництво в УРСР. Найважливіші рішення Комуністичної партії і радянського уряду”, „Культурне будівництво в Українській РСР. Червень 1941 - 1950. Збірник документів і матеріалів”.

Окремо варто виокремити тематичні збірники документів союзних відомств із питань народної освіти: ,,Народное образование. Основные постановления. Приказы и инструкции”, ,,Сборник руководящих материалов по школам рабочей и сельской молодежи”, ,,Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа. Сборник документов. 1917 - 1973 гг.” тощо.

Значну кількість документів, які розкривають роботу республіканських, обласних та місцевих ланок державно-партійного апарату, вміщено в тематичних збірниках документів і матеріалів із проблем культурного будівництва у розрізі окремих областей, зокрема, Дніпропетровської, Донецької, Полтавської, Черкаської та інших.

Отже, представлена у роботі історична джерельна база є репрезентативною. Її залучення до дисертації та опрацювання з урахуванням новітньої методології дозволяє об'єктивно та достовірно розкрити зміст теми дисертації.

У підрозділі 1.3 ,,Теоретико-методологічні засади дослідження” визначено, що теоретико-методологічні засади дисертації ґрунтуються на сукупності загальнонаукових та спеціальних принципів (науковості, історизму, системності, плюралізму), а також сучасних історіософських напрацювань провідних дослідників повоєнної історії у гуманітарній сфері. Одночасно із застосуванням таких методів дослідження, як індуктивний і дедуктивний, автором важливе місце відведено соціально-історичним методам: соціально-структурному і психологічному аналізу, порівняльно-історичному, історико-типологічному, історико-статистичному та ретроспективному.

Різні принципи і методи та засади сучасної методології, застосовані під час роботи над дисертацією, дозволили уникнути суб'єктивних і упереджених оцінок та забезпечити наукову достовірність результатів, отриманих у процесі дослідження.

Другий розділ ,,Державна політика щодо загальної освіти підлітків та працюючої молоді у повоєнний час” складається з чотирьох взаємопов'язаних підрозділів. У підрозділі 2.1 ,,Невідкладні заходи з організації навчання підлітків та молоді, які пережили окупацію” розкрито негативні наслідки окупаційного режиму і висвітлено роботу з відновлення навчання в загальноосвітніх школах.

Автором з'ясовано, що за час окупації України було зруйновано 8104 і напівзруйновано 10502 шкільних будинків, усі навчальні кабінети, лабораторії і устаткування. Збитки в галузі народної освіти в республіці склали понад 5 млрд. крб. 15 млн. учнів лишилися поза школою.

Одночасно з відновленням економіки здійснювалися невідкладні заходи щодо організації загальної освіти, зокрема, освіти працюючої молоді та підлітків. З метою створення умов для продовження навчання працюючої молоді та підлітків, відповідно до рішень уряду, вже з 1 жовтня 1943 р. почали організуватися загальноосвітні вечірні школи робітничої молоді, а з 1 листопада 1944 р. - школи для сільської молоді. На початок 1945/1946 навчального року в республіці функціонувало 2042 вечірні загальноосвітні школи, в яких без відриву від виробництва здобували освіту 101,5 тис. учнів.

У підрозділі 2.2 ,,Зміцнення навчально-матеріальної бази загальноосвітніх шкіл” розкрито роботу, спрямовану на поліпшення умов навчання в школах республіки. Автором зазначено, що вечірні школи для працюючої молоді та підлітків не мали власних приміщень. Тому їхня робота повністю залежала від бази денних шкіл.

Першочерговим завданням стала відбудова шкільних приміщень. Однак гасла, що містилися в офіційних партійно-державних документах, не мали належного забезпечення. Так, наприклад, для виконання ремонтно-будівельних робіт, на придбання підручників і шкільного обладнання виділялися вкрай обмежені бюджетні кошти. Тому поширеним стало залучення ресурсів підприємств і господарств та використання праці громадськості, яка відгукувалася на заклики зміцнювати навчально-матеріальну базу освіти. Поширення, особливо в перші післявоєнні роки, набув метод ,,народної будови” - залучення громадськості до виконання ремонтно-будівельних робіт на об'єктах освіти. У 1943 - 1945 рр. таким методом в Україні було відновлено понад 13 тис. шкільних приміщень, тобто майже 75 % усіх зруйнованих в роки війни будівель.

Підрозділ 2.3 ,,Кадрове забезпечення навчальних закладів для працюючої молоді” присвячено вивченню кадрових проблем. Зазначено, що на початок 1943/1944 навчального року в усіх областях республіки не вистачало 35 тис. учителів. Серед тих, хто працював, не всі мали належну кваліфікацію, передусім досвід роботи з дорослою аудиторією.

Для забезпечення шкіл педагогічними кадрами створювалися короткотермінові курси підготовки учителів, в школу було повернуто частину освітян, які не працювали за фахом, на учительські посади залучалися фахівці, які не мали педагогічної освіти. Збільшувався прийом студентів до педагогічних навчальних закладів на денну і заочну форму навчання, працювали курси перепідготовки і підвищення кваліфікації учителів. У педагогічних вищих навчальних закладах, училищах і технікумах були проведені дострокові випуски, унаслідок чого наприкінці 1944/1945 навчального року загальноосвітні школи отримали 1168 молодих вчителів.

Заходи щодо зміцнення кадрового потенціалу шкіл, в тому числі й для працюючої молоді та підлітків, в цілому дали змогу на початок 1950-х рр. помітно поліпшити кількісний і якісний склад педагогічних кадрів. Якщо на початок 1945/1946 навчального року в загальноосвітніх школах республіки працювало 182 тис. учителів, то на початок 1950 р. - 291, 3 тис.

У підрозділі 2.4 ,,Проблеми ліквідації неписьменності і малописьменності” з'ясовано, що складовою організації освіти працюючої молоді та підлітків стала робота з ліквідації неписьменності та малописьменності, передусім в західних областях України. На звільнених територіях було виявлено 229929 осіб зовсім неписьменних і 161639 малописьменних громадян.

Згідно з рішеннями уряду і партійного керівництва республіки, для неписьменного населення організовувалися школи та гуртки з навчання дорослих громадян грамоті, до яких залучалися учителі та працівники культурно-освітніх закладів. Завдяки вжитим заходам було досягнуто помітних зрушень у цій справі. Однак у зв'язку з труднощами організаційного та фінансово-матеріального характеру, а також складною суспільно-політичною ситуацією в західному регіоні республіки проблема ліквідації неписьменності та малописьменності залишалася актуальною ще до кінця періоду, що досліджується. Наміри Міністерства освіти УРСР завершити ліквідацію неписьменності та малописьменності у 1949 р. не були реалізовані. На початок 1949/1950 навчального року в Чернівецькій, Ізмаїльській та Закарпатській областях навіть за недосконалою системою обліку залишалося 14 966 неписьменних і 162 041 малописьменних громадян.

Третій розділ ,,Особливості функціонування шкіл для молоді та підлітків, зайнятих на виробництві” структурно поділяється на три підрозділи. У підрозділі 3.1 ,,Розвиток мережі загальноосвітніх шкіл робітничої і сільської молоді” доведено, що розпочата після звільнення території України робота зі створення мережі шкіл для робітничої та сільської молоді набула в повоєнний період подальшого розвитку.

Розгортання мережі шкіл робітничої та сільської молоді відбувалося у складних політичних і соціально-економічних умовах. На їхній роботі (як і усієї освітньої галузі) негативно позначалися брак приміщень, опалення, гасу, підручників та шкільного приладдя. Мали місце факти безвідповідального ставлення працівників освітніх відомств до проблем навчання працюючої молоді та підлітків, не завжди створювалися необхідні умови для навчання молоді у вечірніх школах з боку керівників виробничих колективів.

Та навіть в умовах труднощів об'єктивного і суб'єктивного характеру в 1943 - 1950 рр. в Україні в цілому було сформовано дієздатну мережу вечірніх шкіл робітничої та сільської молоді, що дало змогу охопити навчанням більшість молодих людей і підлітків, які мали бажання здобути загальну середню освіту без відриву від виробництва. В 1950 р. кількість шкіл досягла 4 896, а учнів у них - 286 600 осіб. Не в останню чергу популярність вечірніх шкіл серед працюючої молоді та підлітків у повоєнні роки була пов'язана з тим, що за навчання в старших класах не бралася плата як у денних школах. Вечірні школи відповідали прагненню молодих людей, зайнятих на виробництві, одержати середню чи семирічну освіту без відриву від виробництва, що відкривало перед ними шлях для продовження навчання в технікумах та вищих навчальних закладах.

У підрозділі 3.2 ,,Організація і зміст вечірньої освіти робітничої і сільської молоді” висвітлено особливості навчально-виховного процесу в школах робітничої і сільської молоді.

З метою посилення ролі громадськості в організації навчання робітничої та сільської молоді при школах утворювалися комітети сприяння вечірній школі. До їхнього складу входили представники громадськості, а також адміністрації шкіл, промислових підприємств, колгоспів, радгоспів. У виробничих колективах із представників партійних, комсомольських та профспілкових організацій, адміністрацій шкіл і господарських керівників організовувалися ще й ради сприяння школам, які вели роз'яснювальну роботу серед юнаків і дівчат. У цілому це позитивно вплинуло на роботу шкіл робітничої та сільської молоді. Зокрема, поліпшилося відвідування, успішність учнів, налагодилося постачання шкіл паливом, підручниками, різним приладдям. Як свідчить аналіз історичних джерел, багато колективів шахт, заводів, колгоспів і радгоспів почали предметніше займатися проблемами працюючої молоді, її навчанням у школах робітничої та сільської молоді.

Щодо змісту освіти у вечірніх школах, то він, як і в інших навчальних закладах, піддавався жорсткій регламентації і підпорядковувався вимогам тогочасної ідеології.

У підрозділі 3.3 ,,Заочна форма освіти без відриву від виробництва” розкрито практику здобуття середньої освіти без відриву від виробництва.

Започаткована в перший повоєнний рік заочна форма навчання з часом набула подальшого розвитку. Заочні відділення та навчально-консультативні пункти відкривалися при денних та вечірніх середніх загальноосвітніх школах. Така форма здобуття початкової, семирічної і середньої освіти відповідала прагненням молоді та підлітків, а також людей старшого віку. Цьому сприяло й відкриття у 1949 р. міжобласних заочних шкіл. Незважаючи на існуючі проблеми (брак навчально-методичних матеріалів, низька успішність) заочне навчання забезпечувало доступність освіти для усіх верств населення.

Заочна освіта виявилася найгнучкішою і найбільш дієвою формою навчання дорослого населення, передусім для працівників сільського господарства, пов'язаних з сезонними роботами, а також веденням присадибного господарства. Важливо, що заочна форма навчання цілком влаштовувала і керівників підприємств, де в повоєнні роки дуже гостро відчувався дефіцит трудових ресурсів. На кінець 1949/1950 навчального року в заочних школах областей республіки навчалося 3522 учні, з яких 563 склали екзамени на атестат зрілості.

У результаті проведеного дослідження автор виносить на захист такі основні положення і висновки:

1. Аналіз стану наукового опрацювання обраної для дослідження теми засвідчує, що вона не була до цих пір предметом спеціального вивчення, що і зумовлює її актуальність. Залучена до дисертації джерельна база є достатньо репрезентативною, достовірною для вирішення визначених дослідницьких завдань і реалізації поставленої мети.

2. Потреба в якнайшвидшому розгортанні та функціонуванні мережі освітніх закладів для працюючої молоді та підлітків була зумовлена тим, що значна частина молоді та підлітків виявилася в період окупації на тривалий час зовсім відірваною від навчання, переросла шкільний вік і об'єктивно не могла продовжувати навчання в денних школах.

3. Державна політика у сфері освіти працюючої молоді та підлітків позначена активною законодавчо-розпорядчою та організаційною діяльністю, результатом якої стало створення необхідної нормативно-правової бази для організації та роботи вечірніх шкіл робітничої та сільської молоді, а також заочних шкіл, забезпечення умов для здобуття молодими громадянами загальної середньої освіти без відриву від виробництва.

4. Організація роботи та функціонування шкіл для працюючої молоді та підлітків відбувалися в складних умовах повоєнної розрухи і недостатнього фінансування, незадовільного стану шкільних приміщень, гострого дефіциту підручників, зошитів та навчального обладнання. Найпоширенішою формою вирішення проблеми стало залучення ресурсів промислових підприємств, радгоспів, колгоспів та використання праці громадськості, яка відгукувалася на заклики зміцнювати навчально-матеріальну базу освіти методом ,,народної будови”.

5. Важливою проблемою в повоєнні роки було забезпечення вечірніх шкіл кадрами, оскільки учительський корпус зазнав значних втрат під час війни. Для усунення кадрового дефіциту створювалися короткотермінові курси підготовки учителів, в школу було повернуто частину освітян, було збільшено прийом студентів до педагогічних навчальних закладів на денну і заочну форму навчання.

6. Складовою організації освіти населення, передусім молоді та підлітків, у повоєнні роки стала робота з ліквідації неписьменності та малописьменності, зокрема, в західних областях України. Неписьменне населення бралося на облік, організовувалися школи та гуртки для навчання дорослих громадян грамоті, до яких залучалися учителі, працівники культурно-освітніх закладів, інші категорії громадського активу. Завдяки вжитим заходам було досягнуто помітних зрушень у цій справі. Однак у зв'язку з труднощами організаційного та фінансово-матеріального характеру, а також складною суспільно-політичною ситуацією в західному регіоні республіки ліквідація неписьменності та малописьменності залишалася актуальною ще тривалий час.

7. Зміст освіти у вечірніх школах для робітничої та сільської молоді, як і в інших навчальних закладах, піддавався жорсткій регламентації і підпорядковувався вимогам тогочасної ідеології. Під неослабним партійним контролем перебувало викладання предметів гуманітарного та природничого циклів, передусім історії, мови і літератури. Головна увага при цьому акцентувалася на вихованні молоді в дусі радянського патріотизму і боротьби з проявами буржуазного націоналізму. В західних областях України у роботу закладів освіти втручалися члени націоналістичного підпілля, домагаючись від учителів виконання програмних засад ОУН.

8. Створення і розвиток мережі шкіл для працюючої молоді та підлітків, налагодження навчального процесу в них слід віднести до незаперечних досягнень післявоєнної освіти. Водночас ідеологічний диктат зумовлював уніфікацію навчальних програм, цензуру підручників і методичної літератури. Мали місце й серйозні недоліки в організації навчання, причинами яких були безвідповідальність і формалізм виконавців та відсутність дієвого контролю за виконанням прийнятих рішень.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Організація освіти працюючої молоді після звільнення території України від нацистської окупації (1943 - 1945 рр.) // Наукові праці Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. Історичні науки. - 2009. - Т. 129. - Випуск 116. - С. 37 - 41.

2. Організація освіти сільської молоді у повоєнний період (1943 - 1950 рр.) // Український селянин: Зб. наук. праць / НАН України, Інститут історії України, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького / За ред. С. В. Кульчицького, А. Г. Морозова. - Черкаси, 2010. - Вип. 12. - С. 87 - 90.

3. Заочна освіта працюючої молоді у період повоєнної відбудови (1943 - 1950 рр.) // Наукові праці Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили. Історичні науки. - 2010. - Т. 140. - Випуск 127. - С. 45 - 48.

4. Ліквідація неписьменності та малописьменності дорослого населення у післявоєнний період (1943 - 1950 рр.) // Вісник Черкаського університету. Серія ,,Історичні науки”. - Черкаси, 2010. - Вип. 192. - С. 97 - 102.

5. Джерельна база дослідження освіти працюючої молоді та підлітків у повоєнний період (1943 - 1950 рр.) // Використання архівних документів в дослідженнях регіональної історії. Матеріали круглого столу, присвяченого 90-річчю утворення Державного архіву Черкаської області. 21 грудня 2009 року). - С.76 - 81.

6. Особливості навчання працюючої молоді в 1943 - 1946 роках // Сучасність. Наука. Час. Взаємодія та взаємовплив: матеріали сьомої Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції. 18 - 20 листопада 2010 року. - Частина 3. - Київ, 2010. - С. 25 - 27.

Размещено на Allbest.ru