Залучення громадськості до боротьби із правопорушеннями у добу "відлиги"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.01 - історія України

ЗАЛУЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОСТІ ДО БОРОТЬБИ ІЗ ПРАВОПОРУШЕННЯМИ У ДОБУ „ВІДЛИГИ”

Виконала Махиня Оксана Миколаївна

Черкаси - 2011

АНОТАЦІЯ

Махиня О.М. Залучення громадськості до боротьби із правопорушеннями у добу „відлиги“. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню участі громадськості у протидії правопорушникам у добу “відлиги”. На основі всебічного аналізу чисельних історичних джерел та здобутків історіографії зроблено спробу комплексного висвітлення чинників, які впливали на ефективність чи неефективність діяльності добровільних народних дружин та товариських судів.

На відміну від чисельних починань радянської доби, створення добровільних народних дружин було ініціативою самої громадськості. Тривалий період функціонування ДНД та ТС був позначений як піднесенням, так і занепадом. Довготривалість та масовість існування ДНД, наявність у їхньому складі чисельного корпусу активно налаштованих на протидію правопорушникам громадян свідчить про неперехідну цінність цього позитивного вітчизняного досвіду.

Ключові слова: „відлига”, правопорушення, дружинник, товариський суд, моральний вплив, перевиховання.

громадський історичний дружинник товариський

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Боротьба зі злочинністю та різними проявами антигромадської поведінки завжди була і, на жаль, залишається й на сьогодні однією з гострих суспільних проблем. Підтримання належного громадського порядку стає дедалі актуальнішим для більшості країн світу. Незважаючи на збільшення чисельності працівників правоохоронних органів та поліпшення їхнього технічного оснащення, кількість правопорушень не зменшується. Навпаки, швидке зростання чисельності міського населення, поява нових мегаполісів та різке посилення міграційних процесів активізують антигромадські елементи. Зумовлено це також невирішеністю соціально-економічних проблем, побутовою невлаштованістю, низьким рівнем урбаністичної культури. Однак окрім цих об'єктивних чинників мають місце і суб'єктивні. Насамперед це негативні наслідки спримітизованої масової культури, вплив якої на населення сьогодні надзвичайно посилений телебаченням, Інтернетом, мобільним зв'язком, відеопродукцією тощо. Також неабияку негативну роль відіграє масове вживання молодими людьми, підлітками легких алкогольних напоїв, неупорядковане статеве життя, безпритульність, апологетизація насильства та проституції тощо.

У зв'язку з цим правоохоронні органи більшості розвинених країн активно залучають до співпраці громадськість. Їхня взаємодія має різні форми. Найпоширенішою є практика безпосередньої участі громадян у підтриманні порядку на вулицях міст.

Вітчизняна історія також знає досить цікавий досвід кінця 50-х - першої половини 60-х років ХХ століття, коли громадськість брала активну участь у запобіганні та протидії різним протиправним вчинкам. Яскравим прикладом цього стали добровільні народні дружини (далі - ДНД) і товариські суди (далі - ТС). Їхня діяльність у перші роки існування була доволі ефективною. Однак із різних причин їхній позитивний потенціал так і не був належною мірою розкритий.

Враховуючи це, вивчення вітчизняного досвіду залучення широких верств громадськості до боротьби із правопорушеннями у добу „відлиги“ є корисним і доцільним.

Отже, обрана нами для вивчення тема має науково-практичне та суспільно-політичне значення. Цим і зумовлено її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з науково-дослідною темою кафедри теорії, історії держави та права Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського „Попередження злочинності у місті Кременчуці серед неповнолітніх і молоді“.

Об'єктом дослідження є залучення громадськості до виконання правоохоронних та судових функцій в добу „відлиги”.

Предмет дослідження - з'ясування особливостей зародження формування, становлення і організації повсякденної роботи ДНД і ТС та їх розгортання у масову системну структуру, яка на певний час забезпечила ефективну протидію правопорушенням.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1958-1964 рр. Вибір нижньої хронологічної межі (1958 р.) умотивовано виникненням перших ДНД; верхньої (1964 р.) - остаточної інституалізацією ДНД та ТС.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані автором матеріали стосуються території УРСР у її адміністративних кордонах другої половини ХХ століття.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу, заснованого на новітніх методологічних підходах, історичних джерел, здобутків попередників дослідити формування, становлення ДНД та ТС, форми та методи їхньої роботи, виявити ті чинники, які зумовили розвиток як позитивних, так і негативних тенденцій у діяльності добровільних громадських формувань із боротьби з правопорушеннями.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

- з'ясувати стан наукового висвітлення теми, репрезентативність її джерельної бази;

- проаналізувати організаційне становлення добровільних громадських формувань із підтримки правопорядку в кінці 50-х - першій половині 60-х років ХХ століття;

- охарактеризувати правову базу діяльності громадських правоохоронних формувань та її відповідність масштабам і характеру діяльності ДНД та ТС на різних етапах їхнього організаційного становлення та розвитку;

- вивчити ступінь ефективності діяльності ДНД і ТС, їхній вплив на зменшення чисельності правопорушень;

- розкрити конкретні форми і методи роботи ДНД з протидії злочинності;

- висвітлити характер взаємодії громадських правоохоронних формувань із міліцією, прокуратурою, судовою системою, допомогу останніх у підвищенні фахової підготовки дружинників та членів товариських судів;

- дослідити чинники, які у подальшому вплинули на зменшення активності громадських формувань у їхній боротьбі з правопорушеннями та наростання формалізму у їхній діяльності.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що:

- комплексно досліджено створення і становлення діяльності масових громадських формувань із охорони правопорядку;

- висвітлено практичну роботу ДНД та ТС;

- охарактеризовано взаємодію партійних, радянських та правоохоронних органів із громадськими формуваннями;

- проаналізовано ефективність участі громадських формувань у боротьбі з різними проявами злочинності;

- висвітлено форми і методи впливу ДНД та ТС на осіб, що вчинили правопорушення чи були схильні до нього;

- відтворено основні чинники та механізми накопичення негативних явищ і процесів, які призвели до розвитку формалізму і зменшення дієвості у роботі громадських правоохоронних формувань.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її фактичний матеріал, висновки та узагальнення можуть стати у нагоді органам міського самоврядування, сільським головам, членам міських і сільських громад у залученні громадськості до створення широкої мережі інформування і безпосередньої підтримки роботи правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю та порушеннями громадського спокою на вулицях міст і сіл, в місцях проведення дозвілля та за місцем проживання громадян.

Основні положення, узагальнення, що містяться у дисертації, можуть залучатися для підготовки узагальнювальних праць із історії України, навчальних курсів для вищої, середньої спеціальної та загальноосвітньої школи, лекцій, при читанні спецкурсів, підготовці довідкових видань.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорено на засіданнях кафедри історії, теорії держави та права Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського. Загальну концепцію дослідження відображено у доповідях і повідомленнях автора на Всеукраїнській студентській науковій конференції „Союз РСР: рівність чи залежність” (до 85-річчя утворення СРСР) (м. Умань, 2007 р.); VІІ Міжнародному симпозіумі з проблем аграрної історії, присвяченого 90-ій річниці Української Держави гетьмана П.П. Скоропадського (м. Черкаси, 2008 р.); Четвертих (Міжнародних) Гуржіївських історичних читаннях (м. Черкаси, 2009 р.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, подано відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та методи дослідження“, який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.

У підрозділі 1.1. „Історіографія проблеми“ виокремлено етапи у формуванні наукових знань із обраної нами для вивчення теми. Умовно в історіографії розрізняємо напрацювання радянських та пострадянських авторів. У радянській історіографії нами виокремлено 2 періоди: 1) кінець 1950-х - середина 60-х років; 2) від середини 60-х до кінця 80-х років ХХ ст.

Перший позначений наявністю чисельних публікацій, які здебільшого носили інформативний характер. Проте не слід й недооцінювати, а тим більше ігнорувати напрацювання дослідників цього періоду. Попри всі недоліки, у них міститься інформація, без вивчення якої неможливо відтворити загальну суспільно-політичну ситуацію досліджуваної доби, ту унікальну картину трансформації до відносно гуманних, порівняно з попереднім етапом, засад функціонування всіх державних і громадських інституцій. Окремі питання, тією чи іншою мірою співзвучні з нашою темою дослідження, відображено у працях П. Михайленка, Ю. Авдєєва, В. Владимирова, Г. Гончарова та інших науковців.

Другий півперіод - брежневсько-горбачовський - позначений значним зниженням зацікавленості серед науковців до висвітлення порушеної нами теми дослідження. Однак і у цей період з'явився ряд робіт, присвячених окремим аспектам співпраці громадськості та правоохоронних органів. Тією чи іншою мірою вони висвітлені у науковому доробку П. Котельникова, В. Крігера, А. Лекаря, Б.Вікторова, О. Тарасенко та інших авторів.

Не принесли суттєвих змін у характер висвітлення теми „перебудова“ та „гласність“. Зняття заборони на критичну інформацію щодо минулого та офіційне проголошення курсу на „стирання білих плям“ зіграло роль потужного відволікаючого чинника. Увага не лише широкої громадськості, але й професійних дослідників сконцентрувалася на значно гостріших на той час сюжетах, які відображали налаштованість тогочасної громадської думки. Таким чином, радянські історики питання, пов'язані з залученням громадськості до боротьби із правопорушеннями у 1958-1964 рр. досліджували кон'юктурно, враховуючи ідеологічні настанови Комуністичної партії та уряду.

У добу кардинальних перетворень в галузі економіки, ідеології, культури, пов'язаних із проголошенням незалежності України, тема участі громадськості у протидії правопорушенням знову опинилася на узбіччі уваги суспільства. Цьому сприяв і гучний попередній ідеологічний супровід партійної пропаганди щодо ДНД та ТС, різноманітних громадських рад і комісій. До того ж саме в цей період у суспільстві, на відміну від попередніх років, йшли активні процеси, спрямовані насамперед на утвердження ролі та значення особи, індивідууму, врешті-решт власника, який нарешті отримав право бути господарем своєї долі, повинен бути максимально вивільнений від тісних суспільних обіймів.

Однак і за цих об'єктивно несприятливих умов до висвітлення певних аспектів обраної нами для вивчення теми звернулися такі дослідники, як С. Чоботенко, А. Абдулін, С. Кульчицький, Ю. Шаповал, О. Лисенко та ряд інших провідних українських фахівців.

Незважаючи на це, у сучасній українській історіографії обрана нами для вивчення тема висвітлена фрагментарно. Зарубіжні дослідники також обійшли її належною увагою.

Отже, проведений нами історіографічний аналіз засвідчує, що обрана нами для вивчення тема не стала предметом самостійного наукового осмислення. Цим і зумовлено наше звернення до неї.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база та методологія дослідження“ проаналізовано джерельну базу дослідження, окреслено методологію наукового пошуку.

Історичні джерела, залучені автором до дисертації, умовно поділено на неопубліковані (архівні) та опубліковані. Під час наукового пошуку дисертанткою було опрацьовано фонди загальнодержавних (ЦДАГО України, ЦДАВО України) та обласних архівів Черкаської, Вінницької, Полтавської областей (ДАЧО, ДАВО, ДАПО). Архівні матеріали нами класифіковано таким чином: постанови і рішення пленумів, політбюро, секретаріату ЦК Компартії, їх листування з партійно-радянським органам обласного і районного рівня; інформативні зведення про стан справ і хід виконання того чи іншого рішення з місць; протоколи; розпорядження, рішення та накази; інформаційні повідомлення, доповідні записки та акти обстежень; скарги, особисті звернення громадян до владних інституцій тощо.

Важливу роль під час написання дисертації відіграли опубліковані історичні джерела: стенографічні матеріали ХХ та ХХІІ з'їздів КПРС, ХІХ, ХХ, ХХІ з'їздів Компартії України, пленумів ЦК КПРС та ЦК КПУ. Вони містять інформацію, яка дозволяє відтворити загальну атмосферу суспільного життя, домінуючий вектор політичних устремлінь та багато інших важливих деталей

Також під час написання дисертації автор опрацювала чисельні матеріали центральних та регіональних періодичних видань: „Правда України“, „Радянська Україна“, „Робітнича газета“, „Радянський міліціонер“. Вони значно розширюють знання сучасного дослідника щодо сутності та перебігу подій, які є предметом нашого аналізу.

Отже, залучена до дисертації джерельна база є достатньо репрезентативною, що дозволяє вирішити поставлені наукові завдання та досягти поставленої мети.

Методологічну основу дисертації складає сукупність загальнонаукових та спеціальних принципів і методів пізнання, спрямованих на об'єктивне дослідження теми. Визначальними серед них є наукові засади об'єктивності, історизму, системності, плюралізму і детермінізму. Із широкої палітри загальнонаукових принципів автор найбільше послугувалася аналітичним, систематичним та логічними методами. Застосовувалися також спеціальноісторичні принципи: порівняльно-історичний, порівняльно-типологічний, синхронний, проблемно-хронологічний та структурно-систематичний.

Застосування сукупності вищевказаних принципів і методів дозволило системно проаналізувати широке коло громадсько-політичних, соціально-економічних та культурно-побутових питань, сукупність яких і визначала спрямування, зміст, сутність та перебіг такого широкого і тривалого явища у внутрішньому житті суспільства, як залучення громадськості до протидії правопорушенням та попередженню злочинних проявів.

У другому розділі „Становлення і розвиток громадських формувань з охорони правопорядку“ висвітлено обставини та чинники, які зумовили виникнення, зміст та інтенсивність діяльності ДНД.

У підрозділі 2.1 „Суспільно-політичні умови та здійснення перших кроків із залучення громадян до протидії злочинності” розкрито суспільно-політичні та соціально-економічні передумови залучення громадськості до боротьби із правопорушеннями.

Дисертанткою встановлено, що залучення громадськості до співпраці з правоохоронними органами для протидії злочинності відбувалося під впливом суб'єктивних та об'єктивних факторів. Так, зокрема, важливе значення мала особиста позиція М. Хрущова, його зацікавленість у швидкій реалізації масштабних і популярних починань, які б сприяли ствердженню його позицій як лідера нового, постсталінського, керівництва країни.

З іншого боку, об'єктивним фактором було масштабне наростання антигромадських проявів. Воно зумовлювалося, по-перше, різким ослабленням репресивної сталінської системи, що, окрім позитиву, спричинило наростання дрібної злочинності та хуліганства. По-друге, досить поширеним явищем, особливо у великих промислових центрах, стала поява у громадських місцях великої кількості громадян у нетверезому стані, які демонстративно порушували правопорядок. По-третє, поширенню правопорушень сприяв і все ще низький рівень загальної культури населення. Попри всі запевнення у швидкому зростанні культурно-освітнього рівня радянських людей, стан справ у цій сфері на кінець 1950-х років залишався далеким від бажаного.

Не бажаючи далі миритися з поширенням злочинності, 10 грудня 1958 р. у нарядній шахті 1-2 “Красный Октябрь” міста Єнакієво відбулися позмінні робітничі збори. На них гірники рішуче висловили бажання взяти особисту участь у зміцненні правопорядку. На вимогу шахтарів було прийнято рішення про створення на шахті ДНД з охорони громадського порядку, а також було оголошено, що в дружину закликаються усі робітники та службовці. 20 грудня 1958 р. були скликані загальні збори робітників шахти, на яких до складу ДНД прийняли перших 250 дружинників. На її організаційному зібранні 22 грудня 1958 р. було обрано керівництво дружини та обговорено практичні питання організації охорони громадського порядку. З цього дня дружина приступила до виконання своїх обов'язків.

Крім Донбасу, ДНД стали формуватися також у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Луганську. У січні 1959 р. створення ДНД розпочалося також і в Криму. Починання шахтарів швидко стало справді всенародним. Так, лише з березня по червень 1959 р. у м. Луганську було створено 57 ДНД. До них входило 2607 осіб.

Водночас мали місце і певні труднощі. Наприклад, у Миколаєві на 1 вересня 1959 р., згідно офіційних звітів, було створено 130 ДНД у складі 4616 дружинників. Однак перевіркою було встановлено, що вже на початку жовтня 1959 р. реально функціонувало лише 119 ДНД, в яких навіть формально числилося лише 3763 дружинника. Тобто, всього за місяць розпалися або просто не почали працювати 11 дружин. Одночасно вибуло 853 лише щойно зарахованих дружинника.

Однак, у цілому є достатньо підстав стверджувати, що починання мало справді масову підтримку. Звістка про нього викликала широке зацікавлення і щире прагнення підтримати його. Важливо також зазначити, що тут не було розбіжностей між позицією влади і внутрішнім ставленням до цієї справи громадськості. Наслідком цього і стала швидка розбудова розгалуженої мережі громадських правоохоронних структур.

У підрозділі 2.2 „Становлення організаційних структур та повсякденної роботи громадських формувань” висвітлено налагодження практичної діяльності ДНД.

Важливою складовою їх успішної роботи було напрацювання оптимальної внутрішньої структури та налагодження належної організації повсякденної роботи. Згідно положення, до складу ДНД приймалися особи віком не молодше 18 років на підставі їх особистих заяв до профспілкового чи комсомольського комітету. Розглянувши попередньо заяву, профспілка чи комітет комсомолу виносили її на розгляд трудового колективу. У разі, коли у товаришів по роботі не було заперечень, то кандидат у дружинники отримував рекомендацію, що і завершувало справу.

Кожну дружину очолював командир, який обирався на її загальних зборах відкритим голосуванням. На особливо великих підприємствах, де налічувалися кілька сотень дружинників, обиралися штаби ДНД у складі командира, його заступників, начальника штабу і кількох членів із числа командирів загонів дружини.

Патрульною службою у межах населеного пункту керували міські та районні штаби ДНД. Зазвичай, їхній склад становив 11-13 осіб. До них залучалися командири дружин, громадські активісти, педагоги, журналісти, юристи, військові, пенсіонери, ветерани-правоохоронці. Важливою умовою ефективної роботи був конкретний розподіл обов'язків між його членами, встановлення їх персональної відповідальності за певну ділянку роботи. Члени штабу відвідували дружини, запрошували на засідання штабу командирів ДНД. Робота штабу планувалася на квартал або місяць. У разі потреби штаб міг збиратися і терміново.

ДНД діяли за виробничо-територіальним принципом. Він полягав у тому, що дружинники того чи іншого виробничого колективу вели свою роботу на певній території, на якій і проводився весь комплекс як оперативних, так і профілактично-запобіжних заходів. Застосовуючи сучасну термінологію, вони працювали в інтересах територіальних громад. Дружинники несли регулярне патрулювання на вулицях, в парках і скверах, в громадських місцях. Діючи в певному мікрорайоні, вони не лише охороняли громадський порядок, але й вели роз'яснювальну роботу з особами, які за віковими критеріями (підлітки) чи попередніми вчинками, були схильні до правопорушень. Крім того, члени ДНД підтримували постійні зв'язки з головами квартальних комітетів, старшими під'їзду чи будинку. Це дозволяло краще вивчити мікрорайон, визначити його специфіку тощо. Дієвою формою було також проведення членами ДНД спеціальних рейдів у місцях, де їх не чекали.

У підрозділі 2.3 „Створення нормативно-правових засад діяльності добровільних народних дружин” розкрито становлення правової бази функціонування ДНД. У роботу доведено, що масовий рух, спрямований на активне розширення ролі та прав громадськості в охороні правопорядку і спокою як на вулицях міст і сіл, так і в оселях, був насамперед ініціативою самих народних мас. Дисертанткою встановлено, що, незважаючи на широкомасштабний характер цього явища, належного законодавчого оформлення та відповідної нормативної бази для діяльності ДНД наприкінці 1958 - січні 1959 рр. не існувало. Фактично ДНД діяли на власний розсуд, не маючи для цього упродовж декількох місяців ніяких юридичних підстав. Лише 2 березня 1959 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли спільну постанову “Про участь трудящих в охороні громадського порядку в країні”. Вона ДНД надавала юридичного оформлення. У документі були чітко прописані завдання та форми організації діяльності ДНД у загальносоюзному масштабі. Наголошувалося, що саме ДНД надалі мають стати основною формою участі населення у боротьбі з правопорушеннями. У подальшому було розроблено та запроваджено правову базу, яка регламентувала діяльність ДНД. Її існування сприяло ефективній роботі цієї громадської установи.

У підрозділі 2.4 „Зміст і характер профілактичної роботи” розкрито сутність одного із важливих напрямків у роботі ДНД. Він був скерований насамперед на упередження правопорушень. Велика увага приділялася методам морального впливу на осіб, які ще тільки наближалися до того, щоб перейти межу закону. Мова йшла про те, щоб не залишати без уваги скоєння навіть незначних правопорушень, коли ще можна обійтися без застосування статей кримінального кодексу. Переконання, контроль, запобіжний моральний вплив громадськості посідали значне місце в діяльності ДНД. З цією метою широко застосовувалися колективні бесіди з порушником безпосередньо на місці вчинення провини, або у штабі дружини у присутності громадян, які були свідками вчиненого, із залученням шанованих у мікрорайоні людей.

У підрозділі 2.5 „Спеціальне навчання та заохочення членів добровільних народних дружин” висвітлено чинники підвищення активності та ефективності роботи дружинників, їх навчання та заохочення. Питання про правове навчання і хоча б елементарну оперативну підготовку дружинників постало відразу після створення ДНД. Їм читалися лекції про основні засади цивільного і кримінального законодавства, про їхні права та обов'язки, про право на оборону від нападу злочинців тощо. Дружинників знайомили із основними правилами несення патрулювання і таке інше. Дещо згодом було організовано і навчання способам затримання небезпечних злочинців, огляду та опису місця події, оформленню необхідної документації тощо.

Значну роль у правовій підготовці дружинників відіграли також зустрічі з працівниками прокуратури, суду, міліції. На них дружинники отримували консультації і поради з актуальних правових питань. У багатьох містах України почали працювати університети правових знань. При Київській вищій школі МВС СРСР було створено факультет народного університету правових знань спеціально для навчання дружинників. Із часом їх навчання було офіційно покладене на органи внутрішніх справ.

У третьому розділі „Спроба часткової демократизації системи судочинства” розкрито зміст та особливості зусиль влади, спрямованих на лібералізацію судової системи.

У підрозділі 3.1 „Формування товаристських судів та створення правових засад їх роботи” дисертанткою висвітлено основні засади та механізм створення ТС. З'ясовано, що в основу діяльності ТС було покладено 3 засади: виробничо-територіальний принцип утворення, виборність, підзвітність членів.

В організаційному відношенні вирізнялися 2 види ТС: виробничі -створені у трудових колективах та територіальні - у населеному пункті або в міському мікрорайоні. Юридичною підставою до їх утворення став Указ Президії ВР УРСР від 15 серпня 1961 р. Ним було затверджене “Положення про товариські суди Української РСР”.

Згідно „Положення”, ТС розглядали справи про порушення трудової дисципліни, прогули, недотримання правил техніки безпеки та інших правил, псування інвентарю, інструментів по недбалості, поява у нетверезому стані та негідна поведінку в громадських місцях і в сім'ї тощо.

Пізніше було значно розширено компетенцію ТС у цивільно-правовій сфері за рахунок передачі на їх розгляд суперечок про порядок користування будівлями, що становили спільну власність двох або кількох громадян, про поділ майна колгоспного двору, про поділ майна між подружжям тощо.

Це значно піднесло роль і авторитет ТС. У такий спосіб громадськість отримала можливість активніше впливати на перевиховання правопорушників. Зазначена широта повноважень стала свідченням того, що хрущовське керівництво не на словах, а на ділі поставило за мету залучати громадськість до виконання нею функцій із охорони правопорядку.

У підрозділі 3.2 „Організаційний розвиток мережі товариських судів” вивчено темпи та особливості організаційної розбудови органів громадського судочинства. У дисертації розкрито, що діяльність ТС, зорієнтована на вирішення громадських проблем, мала під собою і політичне підґрунтя. Так, на ХХІ з'їзді КПРС було задекларовано, що діяльність ТС має вже невдовзі набути такого характеру, щоб поширити свій вплив на значно ширшу, ніж трудові та морально-етичні відносини, сферу суспільного життя.

Яскраво виражена громадська спрямованість роботи товариських судів викликала інтерес до них як до потрібного суспільству починання. В редакції газет надходили численні пропозиції, які стосувалися того, щоб ще більше розширити права цих громадських органів, у тому числі в господарській та адміністративно-судовій сфері.

У підрозділі 3.3 „Підвищення фахового рівня членів товариських судів” досліджено форми і методи набуття членами ТС необхідного мінімуму юридичних знань. Рівень освіти дорослого населення в УРСР на кінець 1950-х - початок 60-х років був ще доволі низьким. Особливо це стосувалося робітничих колективів. Тому органами радянської влади проводилася робота із юридичної підготовки членів ТС. До неї залучалися судді, прокурори, адвокати. Семінари для членів ТС проводили також виконкоми райрад.

Так, при Одеському інституті правових знань було організовано спеціальний факультет організації діяльності ТС. Слухачі (голови та заступники голів ТС) вивчали основи теорії держави і права, основи кримінального, цивільного, адміністративного, земельного права, основи цивільного процесу, організацію роботи ТС. У навчальних програмах народних університетів або факультетів правових знань, які в цей час організовувалися в усіх містах і райцентрах республіки, також було передбачено ознайомлення слухачів із основами права.

У четвертому розділі „Деформуючий вплив тоталітаризму на демократичні починання” висвітлено негативні риси в роботі ДНД та ТС.

У підрозділі 4.1 „Командно-бюрократичні елементи в діяльності добровільних народних дружин” звернено увагу на те, що після загального штурму, націленого на вирішення проблеми, наставав спад активності. Часто це межувало з прямим нехтуванням прийнятих на себе зобов'язань. Розпочавши гучну політичну кампанію за широке залучення громадськості до охорони громадського порядку, вищі партійні органи швидко перестали приділяти належну увагу тому, як працюють нові формування. Спостерігаючи таке ставлення з боку „верхів” до щойно ініційованої ними справи, влада на місцях теж у багатьох випадках „охолола” до неї.

Аналіз документів свідчить, що не завжди громадські правоохоронці чітко дотримувалися норм законності. Нерідко траплялося так, що вони самі переступали межу закону. Крім того, цілий ряд спішно та формально зорганізованих ДНД вже в середині 1960 р. почав фактично розпадатися.

Підсумовуючи матеріали підрозділу, констатуємо, що вже на першому етапі діяльності ДНД в їхній роботі спостерігалося немало негативних моментів. Основною їх причиною була все та ж звична радянська кампанійщина і штурмівщина, яка вела до викривлення сутності цього в цілому цілком позитивного починання.

У підрозділі 4.2 „Товариські суди як складова командно-адміністративної системи” показано, що, незважаючи на свій демократичний характер, діяльність ТС була позначена впливом на неї політичної кон'юнктури. Так, дисертанткою доведено, що партійні та радянські керівники, завданням яких була організація роботи ТС, недооцінювали їхню роль та значення. Такої позиції дотримувалося і багато господарських керівників, директори підприємств та установ. Не маючи змоги відкрито перечити лідеру партії і країни, чисельна радянська бюрократія не могла погодитися з тим, що громадськість переймає на себе виконання владних функцій у сфері правоохоронних та судових органів.

Таке ставлення до ТС певною мірою було зумовлене низькою оперативністю їх роботи. Зокрема, частими були випадки, коли ТС упродовж тривалого часу не розглядали матеріалів, що надійшли до них. Крім того, при розгляді справ ТС допускали суттєві порушення законодавства, зокрема накладання грошових штрафів. На це вони не мали права. Поширеним явищем у сільській місцевості стали зловживання владою керівників колгоспів, які прикривалися рішеннями ТС. У цілому в роботі сільських ТС мали місце прикрі помилки, які вступали у протиріччя із вимогами діючого законодавства. Траплялися навіть такі екзотичні дії як, наприклад, стягнення штрафів на користь профспілкових організацій.

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист такі положення і висновки:

1. Аналіз історіографії дає підстави стверджувати, що дотепер відсутнє спеціальне історичне дослідження, в якому всебічно було б розкрито зміст і характер залучення громадськості до протидії злочинності в добу „відлиги”. Саме на загальному тлі суспільного потепління і очікування змін необхідно розглядати і весь комплекс проблем, пов'язаних із безпосередньою участю громадськості в охороні громадського порядку й боротьби зі злочинністю.

2. Специфічною рисою залучення громадян до протидії правопорушенням була не характерна для радянського ладу ситуація, за якої цей процес не лише був започаткований, але і набрав широкого розмаху, не будучи попередньо обставлений всіма необхідними формальностями. Майже півроку в Українській РСР діяла масова правоохоронна структура, яка не мала ніякого законодавчого оформлення.

3. ДНД і ТС органічно вписалися у загальний перебіг подій суспільно-політичного життя першого постсталінського десятиріччя. Участь громадськості у боротьбі з добре видимими правопорушеннями стала важливим фактором у забезпеченні повсякденного спокою громадян.

4. Участь громадськості у протидії правопорушенням була довготривалою. Зумовлено це тим, що на момент свого становлення ця ініціатива відповідала побажанням практично всіх верств населення. Ним воно і було зініційоване. При цьому склався рідкісний в історії радянського суспільства збіг інтересів народу і держави.

5. Важливе значення для успіху починання мала і значна активність органів радянської влади (виконкомів міських та районних рад), які безпосередньо організовували роботу ДНД на підлеглій їм території. Пріоритетність ролі рад в організації роботи ДНД і ТС відмежовувало їх в очах населення від все ще негативного іміджу офіційних правоохоронних органів, створюючи для них позитивний імідж.

6. Водночас значну роль у налагодженні роботи ДНД і ТС відіграла увага до їхнього організаційного становлення та підвищення професійності з боку працівників міліції, суду, прокуратури. Органи радянської влади створювали належні умови для фахової підготовки дружинників, членів товариських судів шляхом організації лекторіїв, спеціальних занять тощо.

7. Відверто компанійський характер, яке згодом набрало це демократичне починання, полегшив доступ до виконання правоохоронних функцій людям із негативними моральними рисами. Такі „правоохоронці” самі вдавалися до вчинення правопорушень: привласнення грошей осіб, затриманих у нетверезому стані, різні форми перевищення прав при затриманні та обшуку громадян, побиття затриманих, фальшування показань свідків тощо. Це негативно позначалося на ставленні населення до дружинників, ускладнювало виконання ними їх нелегких обов'язків.

8. Водночас вважаємо, що ДНД та ТС у цілому ефективно протидіяли дрібним правопорушенням: хуліганству, пияцтву, нетактовній поведінці в громадських місцях, безпритульності, побутовим конфліктам тощо. Про це переконливо свідчить дані про значне зниження судимості в Українській РСР. Так, якщо у І півріччі 1958 р. у республіці за всі види злочинів було засуджено більше 81 тис. осіб, то у І півріччі 1959 р. -54 тис. осіб, у І півріччі 1960 р. -38 тис. осіб.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Залучення громадськості до підтримання правопорядку в українському селі (1959 - 1961 рр.) // Український селянин. Збірник наукових праць. - Вип. 11. - Черкаси, 2008. - С. 312 - 315.

2. Добровільні народні дружини, як спроби часткового демонтажу сталінської репресивної системи // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т. 83. Вип. 70. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. - С. 54 - 57.

3. Розширення сфери діяльності добровільних народних дружин протягом 60-х - 70-х років ХХ століття // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І.С. Зуляка. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. - Вип. 1. - С. 106 - 110.

4. Місце фахової підготовки, морального та матеріального заохочення в роботі добровільних народних дружин по охороні громадського порядку // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. 15. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред проф. П.С. Григорчука. - Вінниця, 2009. - С.136 - 140.

5. Громадськість Луганщини на охороні правопорядку (кінець 50-х - початок 60-х рр. ХХ ст.) // Збірник наукових праць. Серія „Історія та географія“ / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків: Планета-Прінт, 2009. - Вип. 34. - С.135 - 137.

6. Становлення роботи товариських судів у добу „відлиги“ // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За. Заг. Ред. проф. І.С. Зуляка. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. - Вип. 3. - С. 151 - 155.

7. Основні засади формування товариських судів (кінець 50-х -- початок 60-х рр. ХХ ст.). - // Гуржіївські історичні читання. Збірник наукових праць. - Вип. 4. - Черкаси, 2009. - С. 364 - 368.

8. Спроби послаблення крайніх форм тоталітаризму в добу „Відлиги“ // Союз РСР: рівність чи залежність (до 85-річчя утворення СРСР). Матеріали Всеукраїнської студентської наукової конференції м. Умань, 12 грудня 2007 року / Ред. кол.: А.О. Карасевич (гол. ред.) та інші. - Умань: РВЦ „Софія“, 2008. - С. 116 - 123.

Размещено на Allbest.ru