Діти і підлітки Донбасу в умовах Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 9(477.6)-053.6 «1941/1945»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Діти і підлітки Донбасу в умовах Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.)

07.00.01 - історія України

Овчинникова Яна Сергіївна

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії України Донецького національного університету.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Велика Вітчизняна війна є однією з найтрагічніших подій ХХ століття. У силу свого геополітичного положення та місця в планах гітлерівського керівництва Україна була в епіцентрі двобою тоталітарних систем. Під загрозою опинилися морально-етичні, культурні та правові підвалини суспільства. Об'єктом знищення стали не тільки армії, військові цілі, а й цивільне населення. В орбіту війни були втягнені представники всіх соціальних верств і вікових груп населення УРСР, у тому числі і наймолодші представники соціуму - діти та підлітки. Для них, як найбільш вразливої категорії населення, наслідки війни були найтрагічнішими. Ідеологічна боротьба, що розгорнулася в той час між нацистською і радянською тоталітарними системами, не могла не позначитись і на молодому поколінні, що пояснюється багатьма чинниками: низькою адаптивністю до воєнних умов, несформованістю психіки, відсутністю життєвого досвіду, високим рівнем залежності від дорослих і держави загалом.

Між тим, саме ця категорія населення - найбільш важлива для життєздатності соціуму, оскільки формує основу розвитку держави. Від фізичного і морального стану молодого покоління залежить майбутнє будь-якої нації. Тож вивчення питань, пов'язаних з формуванням особистісних якостей і ціннісних орієнтирів воєнного покоління дітей, є важливим, як у плані більш об'єктивного висвітлення драматичних подій Великої Вітчизняної війни, так і для формування зваженої державної політики в Україні взагалі, та щодо «дітей війни», зокрема.

Тривалий час питання, пов'язані з умовами життя дітей та підлітків у роки війни, розглядалися крізь призму комуністичної ідеології, а деякі аспекти проблеми замовчувалися. З утвердженням у сучасній історичній науці традиції аналізу через загальнолюдські цінності і принципи гуманізму науковці частіше почали звертатися до вивчення життя пересічних громадян, зокрема й неповнолітніх. Сучасна українська історіографія впритул підійшла до вивчення проблемних тем, проте багато з них ще залишаються малодослідженими. Науковцями не достатньо приділяється уваги висвітленню регіональної специфіки становища молодого покоління в роки війни, зокрема на території одного з найважливіших у стратегічному відношенні регіонів УРСР - Донбасу.

Таким чином, науково обґрунтований та виважений аналіз життя дітей та підлітків Донбасу є актуальним, оскільки порушує широке коло питань теоретичного і практичного характеру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету у межах проблематики державної бюджетної науково-дослідницької теми «Історія Донбасу в контексті загальноукраїнської історії: нові підходи та оцінки» (Г - 08/39; № державної реєстрації 0108U06412).

Об'єктом дослідження є політика радянського та нацистського режимів на території Донбасу стосовно дітей та підлітків у роки Великої Вітчизняної війни.

Предметом вивчення виступає життя дітей та підлітків Донбасу в екстремальних умовах Великої Вітчизняної війни.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.). Застосування історико-порівняльного методу потребує розгляду окремих аспектів життя дітей та підлітків Донбасу в довоєнний та післявоєнний час.

Географічні межі охоплюють територію сучасних Донецької та Луганської областей (на той час відповідно Сталінської та Ворошиловградської), які становлять український Донбас.

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні різних аспектів життєдіяльності молодого покоління та особливостей реалізації соціальної політики щодо дітей та підлітків Донбасу в роки Великої Вітчизняної війни.

Досягнення визначеної мети передбачає необхідність вирішення таких наукових завдань:

- проаналізувати відображення в історіографії питань, що стосуються життя дітей та підлітків Донбасу під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.;

- виявити інформативні можливості джерел, ступінь їх достовірності, надати характеристику історико-методологічних підходів до вивчення наукової проблеми;

- застосувати методику «штучного» відтворення і використання «усних історій» задля вивчення проблеми сприйняття «дітьми війни» свого життя та становища;

- проаналізувати державну політику СРСР стосовно захисту дитинства, материнства, охорони здоров'я;

- розкрити сутність та особливості реалізації освітньо-виховної політики радянської держави та нацистів у Донбасі під час Великої Вітчизняної війни;

- порівняти умови життя молодого покоління в Донбасі за радянської влади та в період окупації;

- виявити форми та методи участі дітей та підлітків у Русі Опору на окупованій території Донбасу;

- дослідити участь молодого покоління у патріотичних рухах на різних етапах Великої Вітчизняної війни;

- відтворити загальну картину допомоги держави та громадян дітям як одній з найбільш вразливих та незахищених верств населення;

- оцінити внесок дітей та підлітків у відбудову народного господарства краю.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:

- зроблено одну з перших спроб в українській історіографії розглянути історію дітей та підлітків воєнної доби, як самостійну наукову проблему;

- до наукового обігу вперше введено історичні джерела, серед яких, зокрема, матеріали усних історій дітей і підлітків Донбасу воєнної доби;

- на основі джерел особового походження досліджено життя дітей та підлітків, з'ясовано їх оцінки власного повсякдення;

- розкрито сутність і здійснено порівняльний аналіз політики радянського і нацистського тоталітарних режимів щодо дітей і підлітків;

- виявлено регіональні особливості становища молодого покоління Донбасу на різних етапах Великої Вітчизняної війни;

- з'ясовано роль молодого покоління у патріотичних рухах та русі Опору в роки Великої Вітчизняної війни.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання фактичного матеріалу при підготовці узагальнюючих праць, посібників, підручників, довідників з політичної та соціальної історії регіону та України. Наведений у дисертаційній роботі матеріал може стати у нагоді при розробці навчальних курсів з історичного краєзнавства, історії України, історії педагогіки. Дана наукова тема як частина соціальної історії регіону та республіки може стати основою подальшого комплексного вивчення зазначеної проблематики. Крім того, основні положення дисертаційного дослідження сприятимуть виробленню практичних рекомендацій державної політики стосовно молодого покоління та «дітей війни».

Особистий внесок здобувача. Постановка наукової проблеми та концептуальні засади дисертаційного дослідження були сформульовані під керівництвом доктора історичних наук, професора Доброва П.В. У співавторстві з науковим керівником було опубліковано наукову статтю щодо умов життя дітей та підлітків Донбасу напередодні та на початку Великої Вітчизняної війни. Самостійно автором розроблено проблеми, пов'язані зі становищем молодого покоління в умовах окупації та в початковий період відбудови народного господарства Донбасу. Результати, викладені у дисертаційній роботі, отримані здобувачкою цілком самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри історії України Донецького національного університету. Загальна концепція дослідження, його основні положення та окремі аспекти були представлені на 2 - міжнародних та 1 - всеукраїнській конференціях, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції «Україна у Великій Вітчизняній війні: осмислення минулого - погляд у майбутнє», присвячена 65-річчю визволення України від німецько-фашистських загарбників, (жовтень, 2009, м. Донецьк), всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченої 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні «Велика Вітчизняна війна: ціна Перемоги» (грудень, 2009, м. Донецьк), міжнародній науковій конференції «Великая Отечественная война в пространстве исторической памяти российского общества» (квітень, 2010, м. Ростов-на-Дону-Таганрог).

Публікації. Основний зміст та висновки дисертації викладено у 6 статтях, надрукованих у фахових виданнях, затверджених переліком ВАК України (загальним обсягом - 4,2 друк. аркушів). За результатами участі у конференціях опубліковано 1 тези доповіді.

Структура і обсяг дисертації зумовлені змістом роботи, поставленою проблемою, предметом та методами дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків, посилань, списку використаних джерел і літератури, додатків. Загальний обсяг роботи становить 306 сторінок, з них основна частина -- 178 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, зв'язок з науковими програмами, визначено предмет та об'єкт, мету і завдання дослідження, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, доводиться наукова новизна та можливість практичного впровадження результатів проведеної роботи.

У першому розділі - «Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження» аналізуються стан наукової розробки теми, ступінь інформативності використаних джерел, а також обґрунтовуються методологічні засади дослідження.

На підставі проведеного аналізу наукові праці з досліджуваної проблеми, можна умовно поділити на три основні групи: 1) наукові розробки радянського періоду; 2) дослідницькі здобутки зарубіжних науковців; 3) сучасна вітчизняна історіографія.

Найбільший за обсягом доробок радянських учених доцільно розподілити за хронологічним принципом. Перший етап охоплює період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.). У цей час з'явилися публікації на базі зведень Радянського інформбюро, матеріалів періодичних видань, де частково висвітлено становище дітей і підлітків у воєнні роки Галаджиев С. Что происходит в оккупированных областях Украины. _ /Б.М./, 1942. - 21 с.; Сонин М., Мирошниченко Б. Подбор и обучение рабочих кадров в промышленности / М. Сонин, Б. Мирошниченко. - М., 1944. - 318 с.; Гаевой А.И. Возрождение хозяйства и культуры Ворошиловградской области / А.И. Гаевой. - М., 1944. - 46 с.; Гуров К.І. Фашистський розбій на Україні / К.І. Гуров. - М., 1942. - 47 с.; Ососков А. Фашизм - смертельній враг народного образования / А. Ососков. - Саранск, 1942. - 40 с.; Шульга З. Українське селянство не буде у фашистській неволі / З. Шульга. - Уфа, 1942. - 36 с. та ін.. Дитячі проблеми воєнної доби розкрито в низці публікацій у журналах «Советская педагогика» та «Дошкольное воспитание» Куфаев В.И. Забота о детях в дни Великой Отечественной войны / В.И. Куфаев // Советская педагогика. - 1942. - №8-9; Семенова В.В. Некоторые вопросы нравственного воспитания детей в дни Великой Отечественной войны / В.В. Семенова // Дошкольное воспитание. - 1944. - №4 та ін.. Подвигу юних підпільників м. Краснодона, зокрема, було присвячено публікацію «Молодая гвардия Украины» Молодая гвардия Украины. - М., 1944. - 57 с.. Перші розвідки періоду війни були невеликими за обсягом, мали обмежену джерельну базу, але в них зроблено первинне узагальнення інформації, що сприяло формуванню підвалин історіографії війни.

Другий етап припадає на 1945-1955 рр. і характеризується активізацією наукових пошуків дослідників, що призвело до появи низки узагальнюючих праць, досліджень, в яких висвітлюються заходи держави з охорони дитинства, залучення неповнолітніх до виробничої діяльності, патріотичних рухів, а також наслідки окупаційного режиму для всіх категорій населення Донбасу. Підсумовуючи огляд історіографії даного етапу, маємо зазначити, що в цей час було зібрано значний фактографічний матеріал, але проблеми життя дітей і підлітків у роки війни вивчалися досить обмежено або взагалі замовчувалися.

Новий етап у розвитку історіографії - це друга половина 1950-х - 1960-ті рр., коли з'явилася низка фундаментальних видань з історії Великої Вітчизняної війни, де вміщувався й матеріал про життя юних жителів Донбасу. У напрацюваннях М.І.Супруненка, В.І. Клокова, І.Г Кулика, І.І. Слинька відображається злочинний характер окупаційної політики, зокрема, і щодо молодого покоління Донбасу. Тоді ж було створено цілий ряд узагальнюючих праць з історії освіти в УРСР. Проблеми участі неповнолітніх у патріотичних рухах на селі, заходи держави щодо охорони дитинства, культурне життя молоді в роки Великої Вітчизняної війни висвітлюють Ю.В. Арутюнян, С.П. Лаута, А.М. Синицин, М.В. Коваль. До перших робіт, що розкривають проблеми життя молодого покоління на регіональному рівні, треба віднести розробки Г.Я. Ємченка, Р.І. Кігінька, К.Д. Дадаєва і А.В. Колота Дадаев К.Д., Колот А.В. Народное образование в Ворошиловградской области к 40-летию Великого октября / К.Д. Дадаев, А.В. Колот. - Ворошиловград, 1957. - 46 с.; Кігінько Р.І. Розквіт культури Донецького краю / Р.І. Кігінько. - Сталіно, 1960. - 36 с.; Емченко Г.Я. Годы суровых испытаний (Из истории партийных организаций Донбасса в период Великой Отечественной войны (июнь 1941-1945 гг.) Г.Я. Ємченко. - Луганск, 1961. - 205 с. та ін.. Отже, дослідники у другій половині 1950 - 1960-х рр. зробили певний внесок у розкриття проблеми життя малолітніх і неповнолітніх жителів Донбасу, але загальним недоліком зазначених праць є заідеологізованість.

Наступний етап розвитку радянської історіографії охоплює 1970-ті - 1990 роки та характеризується появою праць узагальнюючого характеру, роботами з історії правлячої партії, комсомолу, де висвітлюється участь підлітків у патріотичних рухах, розкриваються особливості організації навчально-виховного процесу. У дослідженнях П.Т. Тронька, В.І. Кучера простежується звернення до фактів участі неповнолітніх у русі Опору. Особливості освітньої політики радянської влади, а також окупантів проаналізовано у працях С.А. Черника, О.О. Сушка, В.В. Ленської, М.В. Виговського. Питання професійної підготовки підлітків через мережу навчальних закладів Державних трудових резервів у роки війни відображено у роботах А.В. Митрофанова, М.Ф. Пузанова, Г.І. Терещенка. Проблематику малолітніх жертв нацистських злочинів розкривають М.В. Коваль, М.С. Алексєєв. Окремо слід згадати збірник «Дети-герои», що є першим спеціальним виданням, присвяченим юним учасникам руху Опору. Нелегкі воєнні долі юних комбатантів - вихованців підрозділів Червоної армії простежує М.І. Дем'яненко. Питання демографічних наслідків війни порушені А.Л. Перковським і С.І. Пирожковим. Різні аспекти надання державної допомоги дітям та організації їхнього оздоровлення аналізують Л.В. Пилипенко, П.М. Чернега.

Історіографія Великої Вітчизняної війни розроблялась і на регіональному рівні, завдяки чому з'явилися узагальнюючі праці з історії Донбасу, а також спеціальні дослідження Г.Я. Ємченка, М.Ф. Хорошайлова, що зачіпали питання участі молодого покоління у русі Опору, у відродженні народного господарства Донбасу. Таким чином, у розглянутий період було накопичено значний фактичний матеріал, порушено коло проблемних питань та підготовлено світоглядну основу для трансформацій у методології досліджень життя молодого покоління.

Тож, у радянській історіографії дитяча тематика досліджувалася лише на дотичному рівні, зміст та якість робіт характеризувалися недооцінкою людського виміру історії.

З інших методологічних позицій досліджували історію дитинства зарубіжні історики. Засновником концептуально нового напрямку в історіографії - історії дитинства вважають французького вченого Ф. Ар'єса, послідовниками якого стали російські дослідники М.В. Ромашова, М.Р. Зезина, Н.Н. Карамашева, Є. Кринко, Т. Хлиніна, І. Юрчук, М.С. Зінич. Їх праці відзначаються ґрунтовністю аналізу побуту неповнолітніх громадян воєнної доби. Концептуальному переосмисленню піддаються питання перебування дітей і підлітків в умовах нацистської окупації у роботах В. Косика, Б. Єржабкової, Б. Кравченка.

В умовах незалежності українськими істориками зроблено внесок у розроблення нової наукової концепції Великої Вітчизняної війни, у якій значне місце посідають соціальні проблеми вітчизняної історії, зокрема історії дитинства. Одним із перших у сучасній українській історіографії поставив питання про виокремлення історії дитинства із загальноісторичного контексту М.М. Гон. Також слід звернути увагу на здобутки регіональних дослідників П.В. Доброва, І.В. Перехрест, О.В.Потильчака, Н.Г. Красножон, М.О. Бистрої, Т.М. Удалової, І.С. Тарнавського, М.О. Соловей, Н.М.Касьянової, які частково розкрили певні особливості життєдіяльності молодого покоління Донбасу в умовах Великої Вітчизняної війни. До комплексного аналізу проблеми неповнолітніх мешканців України періоду війни звернувся Г.М. Голиш Голиш Г.М. У вирі війни. Становище неповнолітніх громадян України в 1941-1945 рр.: Монографія / Г.М. Голиш. - Черкаси, 2005. - 323 с., однак поза увагою залишилися діти до 8 років, а географічні межі дослідження є ширшими, ніж Донбас.

Отже, науковцями проведено ґрунтовну роботу з накопичення фактичного матеріалу, запроваджено нові методологічні підходи та започатковано дослідження з історії дитинства. Проте ще й дотепер розробка дитячої проблематики на регіональному рівні знаходиться на початковій стадії, що робить науковий пошук у зазначеному напрямку актуальним.

Джерельна база обумовлена метою та завданням дослідження. Історичні джерела із зазначеної проблеми різноманітні, значна їх частина вводиться до наукового обігу вперше. Для аналізу було залучено документальні матеріали, що зберігаються у Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВУ України), Держаних архівах Луганської (ДАЛО) та Донецької (ДАДО) областей. Для класифікації джерельної бази використано принцип розподілу джерел за походженням.

До першої групи джерел віднесено директивні документи вищих радянських органів законодавчої, виконавчої та партійної влади, органів німецької окупаційної адміністрації. Директивні документи радянських владних структур зосереджуються у матеріалах фондів центральних (ЦДАВОВУ України, ф. Р-2, Р-348, Р-166; ЦДАГО України, ф. 1, ф. 7), та обласних архівів (ДАДО, ф. Р-2852, ф. Р-5154; ДАЛО, ф. 179, ф. Р-1067), частина документів цієї групи опублікована у збірниках. Значно розширюють інформацію радянських джерел документальні фонди ЦДАВОВУ України трофейного походження (ф. КМФ-8, ф. 3676, ф. 4620 ) і збірники опублікованих німецьких документів Преступные цели - преступные средства. Документы об оккупационной политике фашистской Германии на территории СССР (1941-1945 гг.). / [сост. Г.Ф. Заставенко]. - М., 1968. - 383 с.. Комплексне використання цих джерел дозволяє відтворити принципові положення політики радянського та нацистського режимів стосовно дітей і підлітків Донбасу в період війни.

До другої групи джерел належать документи радянських виконавчих органів влади, урядових комісій та місцевих окупаційних владних структур. Матеріали радянських органів влади широко представлені у фондах архівів Донецької (ф. 5000, Р-2852, Р-5154, 424, 326, 18) та Луганської областей (ф. Р-1067, Р-1774, 311, 179). Документи місцевої окупаційної адміністрації (ДАДО, ф. Р-1612, Р-1625, Р-1597, Р-1806; ДАЛО, ф. Р -1307) за умов їх критичного аналізу сприятимуть переоцінці деяких положень вітчизняної історіографії. Матеріали цієї групи документів значною мірою вводяться до наукового обігу вперше і дозволяють розкрити специфіку впровадження основних заходів влади стосовно дітей на території Донбасу.

До третьої групи джерел входять матеріали громадських організацій, що представлені у фондах Р-5465, Р-2999, Р-2997 (ДАДО) та дозволяють робити узагальнення щодо стану навчання та виховання дітей, медичного обслуговування, оздоровлення, особливостей перебування у дитячих будинках молодого покоління Донбасу в зазначений період.

Четверту групу джерел складають дані статистики, частина з яких була опублікована в збірках Донецкая область за 50 лет. Стат. сб. - Донецк, 1967; Народна освіта, наука і культура в Українській РСР: Стат. зб. - К., 1973 та ін.. Однак офіційна статистика не відтворює всіх аспектів досліджуваної проблеми. Тому нами до аналізу залучаються статистичні дані, що містяться в фондах архівних установ України (ЦДВОВУ України, ф. 582; ДАДО, ф.Р-4249).

П'яту групу історичних джерел становлять матеріали періодичних видань. Радянські центральні, республіканські, обласні, місцеві, районні газети і журнали та окупаційна преса. Ця група джерел має широкий інформаційний потенціал, однак потребує критичного осмислення.

До шостої групи віднесені документи особового походження, до яких належать спогади, листи, щоденники. Вони містяться у фондах ЦДАГО України (ф. 166, ф. 57), ЦДАВОВУ України (ф. 4620). Важливими є оприлюднені спогади мешканців Донеччини про події воєнного часу. Ці матеріали відтворюють стереотипи масової свідомості, фіксують діяльність і вчинки дітей та підлітків.

Таким чином, наявна джерельна база, дозволяє у повному обсязі виконати окреслені завдання та досягти поставленої у дисертаційній роботі мети.

Теоретико-методологічною основою роботи є загальнонаукові принципи дослідження: об'єктивності, історизму, системності та антропоцентричного підходу, які реалізуються за допомогою порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного, статистичного, історико-генетичного, історико-біографічного та методу контекст-аналізу.

Другий розділ «Становище юних жителів Донбасу напередодні та на початку війни» У підрозділі 2.1 «Умови життя дітей та підлітків регіону» розкривається реалізація заходів щодо створення умов життя, відпочинку та охорони здоров'я для даної категорії населення. Незважаючи на те, що напередодні війни було створено розгалужену мережу закладів охорони здоров'я, будинків відпочинку та літніх оздоровчих таборів, проте у їх роботі простежувалася низка проблем, які відчутно загострилися з початком війни. Це призвело до збільшення показників захворюваності та смертності молодого покоління. У 1941 р. порівняно з 1940 р. народжуваність у республіці зменшилася на 11 %. Важливим чинником у зростанні захворюваності та смертності дітей була якість харчування. Враховуючи цю закономірність, ще у довоєнний період для немовлят було відкрито молочні кухні, а для дітей при яслах, садочках та школах - центри громадського харчування. З початком війни введення нормованого постачання населення призвели до скорочення обсягу та якості харчування дітей та підлітків, особливо сиріт, що знаходились на патронаті.

У Донбасі діяла мережа дитячих ясел та садочків, у роки війни їх кількість зросла, проте не завжди через низький рівень фінансування вдавалося забезпечити належні умови для перебування дітей. До війни в Донбасі майже повністю було вирішено проблему дітей-сиріт. Діяли дитячі будинки та будинки немовлят, влада заохочувала усиновлення дітей, взяття їх на патронат. Природно, що початок війни та евакуаційні заходи загострили проблему сирітства. У регіоні за допомогою шефських організацій поспіхом відкривалися нові дитячі будинки, в яких умови були незадовільними.

Отже, державою докладалися зусилля щодо створення належних умов життя для молоді Донбасу, але вирішити всі проблеми не вдалося. З початком бойових дій у регіоні існуючі негаразди загострилися, і становище дітей, особливо сиріт, відчутно погіршилося.

У підрозділі 2.2 «Навчання і виховання молодого покоління краю» проаналізовано організаційні заходи радянської влади у даному напрямку. Зазначено, що в регіоні у довоєнний період було створено широку мережу шкіл, запроваджено обов'язкове семирічне навчання. Однак спостерігалися й негативні явища: брак фінансування та педагогічних кадрів, впровадження плати за навчання та соціалістичних змагань у школах тощо.

Війна призвела до скорочення кількості шкіл, учнів у них, несвоєчасного початку та дострокового завершення навчального року. Погіршилася якість знань учнів, тому з 1942 р. встановлювалися перевідні та випускні іспити з основних дисциплін. З початком війни приділялося більше уваги фізичній та військовій підготовці учнів, а в сільських школах - ще й вивченню основ агротехніки і механізації.

Значна увага надавалася підготовці робітничих кадрів через систему ФЗУ, ремісничих, залізничних училищ та школи ФЗН. Учні цієї системи знаходилися на державному забезпеченні та отримували частку прибутків від виробничої діяльності. Проте недоліками були: примусова мобілізація на навчання, значні вади в організації навчання, роботи й побуту підлітків. Це призводило до призову недієздатних осіб, низького рівня підготовки, травматизму, смертності та численних втеч учнів, навіть попри кримінальну відповідальність. Через загострення кадрової проблеми в умовах війни у регіоні роль фахової освіти значно зросла. Тому учні відмовилися від канікул, були відмінені відрахування до фонду навчальних закладів, учні переводилися на восьмигодинне виробниче навчання та залучалися до обов'язкових понаднормових робіт. Випробувань зазнали учні училищ і шкіл ФЗН Донбасу під час евакуації.

Увага приділялася виховній роботі серед молоді, мета якої полягала у формуванні комуністичного світогляду і патріотизму, прищепленні навичок трудової діяльності, здійсненні фізичної і допризовної військової підготовки. Важливими ланками військово-фізичної підготовки молоді були організації ТСОАВІАХІМу та Червоного Хреста, чисельність неповнолітніх членів яких невпинно зростала. Це позитивно позначилося на готовності юні до суворих воєнних випробувань. Ефективність виховної роботи засвідчувала активна участь неповнолітніх у рухах.

Таким чином, у Донбасі було створено в основному задовільні умови для навчання і виховання дітей та підлітків. Війна внесла корективи у цю систему, що було викликано оборонними потребами суспільства.

У підрозділі 2.3 «Участь дітей та підлітків у патріотичних рухах цивільного населення» характеризується процес їхнього залучення до патріотичної діяльності, аналізуються допомога підлітків у організації оборонних заходів у регіоні. З'ясовано, що державі вдалося розгорнути ефективну патріотичну роботу, залучити молодь до різних форм суспільно-корисної діяльності. Підлітки здавали нормативи на оборонні значки, дівчата опановували спеціальність медичної сестри.

З початком війни участь молоді у патріотичних заходах активізувалася. Учні свідомо відмовлялися від канікул і допомагали військкоматам, мобілізаційним пунктам. Зафіксовано випадки, коли старші підлітки приписували собі вік і подавали заяви до військкоматів, щоб потрапити на фронт. Неповнолітні заміняли дорослих на виробництві, працювали на будівництві оборонних споруд, збирали речі першої необхідності, доглядали за пораненими тощо. Діти та підлітки брали участь у суботниках, недільниках, збирали металобрухт, склотару для виготовлення пляшок із запалювальною сумішшю. Молодь долучалася до цільових зборів коштів на спорудження військової техніки, передплату державних позик та грошово-речових лотерей. У якості пожежників і спостерігачів підлітки брали участь у протиповітряній обороні, знешкодженні шпигунів і диверсантів, налагодженні зіпсованих комунікації, збирали на бойовищах стріляні гільзи, що нерідко призводило до каліцтва і навіть загибелі дітей.

Школярі були активними учасниками сільськогосподарських робіт. Із учнів в залежності від віку та виду робіт формувалися окремі бригади, які працювали 6 - 8 годин на добу. Із 1942 р. залучення школярів до сільгоспробіт набуло характеру трудових мобілізацій. Було скасовано весняні канікули, скорочено навчальний рік, під час польових робіт введено воєнізований розпорядок дня, а порушники несли відповідальність.

Держава підготувала ґрунт для масового залучення дітей та підлітків до різноманітних патріотичних рухів. Велика Вітчизняна війна спричинила активізацію патріотичної діяльності молодого покоління. Виконання важких завдань вимагало від юні значного напруження сил, однак посприяло зміцненню обороноздатності країни.

Третій розділ «Діти та підлітки Донбасу в умовах нацистського режиму» поділяється на три підрозділи. У підрозділі 3.1 «Життя малолітніх та неповнолітніх в умовах окупації» доводиться, що в основу нацистської політики на території Донбасу була покладена расова теорія. Це проявилося у знищенні дітей та підлітків, використанні їх у медичних експериментах, застосуванні праці неповнолітніх на важких роботах, вивезенні молодого покоління на примусові роботи до Німеччини. Умови життя дітей та підлітків погіршувалися внаслідок руйнації комунального господарства, інфраструктури населених пунктів Донбасу та виселення населення до непридатних для життя приміщень. Значно погіршилася якість та скоротився обсяг харчування неповнолітніх, що пояснювалося воєнними обставинами та свідомою політикою загарбників. Карткові продовольчі норми для мешканців міст не забезпечували навіть мінімальних потреб дитячого організму. Ціни на продукти харчування у роздрібній торгівлі для населення були недосяжними. У їжу вживалися сурогати, що згубно позначалося на стані здоров'я молодого покоління.

Оскільки спалахи епідемій могли загрожувати боєздатності німецької армії, окупанти здійснювали профілактику інфекційних захворювань, хоча й недостатньо ефективно. У Донбасі були відсутні дитячі консультації, спеціалізовані дитячі медичні заклади, що пояснювалося застосуванням до місцевого населення принципу природного відбору. Запровадження плати за медичне обслуговування в умовах загального зубожіння населення робило цю допомогу недосяжною. Доводиться, що у найгірших умовах опинилися діти-сироти. Неевакуйовані вихованці дитячих будинків були кинуті напризволяще. Окупанти забирали у дітей залишений їм запас харчів, знищували мешканців сиротинців. Проте, окупанти були зацікавлені у стабілізації криміногенної ситуації у прифронтовій смузі, тому не перешкоджали населенню відкривати та утримувати за громадський рахунок дитячі будинки.

Таким чином, діти та підлітки поряд з дорослими в роки окупації Донбасу стали об'єктом знищення нацистів. Окупанти не були зацікавлені у створенні належних умов життя для молодого покоління Донбасу і допускали реалізацію тільки тих соціальних програм, що не перешкоджали власне їхнім планам.

У підрозділі 3.2 «Освітньо-виховна політика нацистів на території Донбасу» висвітлюються основні заходи «нової» влади у справі організації навчання та виховання підростаючого покоління Донбасу. За расовою теорією нацистів українська молодь вважалася неповноцінною, а отже, не могла претендувати на повноцінний духовний розвиток. Метою освітньо-виховної політики окупантів стало надання молоді тільки елементарних знань задля трудової діяльності, прищеплення почуття меншовартості, визнання переваг німецької культури та беззаперечної покори нацистам.

Проте завдяки зусиллям освітян-активістів на території краю було створено мережу початкових та професійних шкіл. Спираючись на расову теорію, окупанти заборонили навчання дітей єврейської та ромської національностей. Для «фольксдойче» створили окрему мережу восьмирічних шкіл, для яких вчителів та підручники готували у Німеччині. Молодь слов'янського походження мала право на початкову і нижчу професійну освіту. Однак об'єктивна необхідність змусила нацистів дозволити існування в Донбасі навчальних закладів і більш високого рівня. Було відкрито незначну кількість семирічних шкіл, що функціонували за принципом самооплатності. Крім того діяли короткотермінові курси та навчально-виробничі майстерні з підготовки фахівців робочих професій. У зв'язку з залученням жінок до праці, в регіоні збереглася обмежена мережа дошкільних дитячих закладів. Умови навчання дітей та підлітків під час окупації були надзвичайно складними: відсутність належних приміщень, підручників, канцтоварів, що негативно позначалося на якості навчання учнів.

Загалом, освітньо-виховна політика окупантів ґрунтувалася на расистській ідеології, носила дискримінаційний характер і була спрямована на духовне підкорення молоді Донбасу інтересам рейху.

Підрозділ 3.3 «Участь дітей та підлітків у оборонних заходах та русі Опору» присвячено висвітленню боротьби неповнолітніх із загарбниками на території Донбасу. Основними мотивами, що спонукали неповнолітніх чинити опір нацистам, були: прищеплення радянською системою почуття патріотизму та ненависті до ворога, прагнення помститися за втрату рідних та близьких, юнацький романтизм, недостатнє усвідомлення небезпеки, прагнення самоствердитися, практика членства у дитячих та юнацьких комуністичних організаціях, а також ситуаційні життєві обставини.

Чимало дітей та підлітків опинялися у складі партизанських загонів і ставали їх бійцями, проте дані щодо чисельності юних месників різняться і поки не дають можливості назвати точну кількість юних партизанів. Проте майже в кожному партизанському загоні та підпільній організації були неповнолітні, які виступали активними членами руху Опору в регіоні. Крім організованих форм опору, діти та підлітки включалися до різноманітних спонтанних видів боротьби з окупантами, що проявлялося в активних і пасивних діях малолітніх. Вони протестували проти нацистської агітації у навчальних закладах, псували портрети Гітлера, складали антинацистські вірші, носили під одягом червоні піонерські краватки та значки, бойкотували різноманітні заходи окупантів. З метою запобігання відправки на примусові роботи до рейху перешкоджали роботі бірж праці, свідомо завдавали шкоди своєму здоров'ю. Діти та підлітки, ризикуючи власним життям, допомагали пораненим воїнам Червоної Армії та радянським військовополоненим, що знаходилися у концтаборах. Юнь передавала цінну розвідувальну інформацію радянським військам, допомагала в наступальних діях Червоної армії, знешкоджуючи міни. За мужність та героїзм багато юних жителів Донбасу було відзначено урядовими нагородами.

Таким чином, діти та підлітки Донбасу чинили посильний опір окупантам, незважаючи на ймовірність загибелі, їхні дії позитивно позначилися на ході боротьби з нацистами та наближенні Перемоги.

Четвертий розділ «Діти і підлітки Донбасу в 1943-1945 рр.» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 4.1 «Умови життя молодого покоління регіону» розкриваються основні державні заходи, спрямовані на мінімізацію тяжких наслідків війни для наймолодших громадян після визволення краю від німецьких загарбників. Руйнування інфраструктури населених пунктів, дефіцит кваліфікованих медичних кадрів, труднощі у справі забезпечення населення повноцінним харчуванням та речами першої необхідності значно ускладнювали вирішення нагальних проблем охорони дитинства. У Донбасі санітарно-епідеміологічна ситуація була однією з найгірших в Україні.

Відразу після звільнення у регіоні почали вживалися заходи, спрямовані на збільшення народжуваності та оздоровлення дітей, зменшення рівня дитячої смертності. Для дітей зі слабким здоров'ям у 1943 р. відкривалися спеціальні санаторні дитячі садки з посиленим харчуванням та цілодобовим медичним наглядом. Трудова діяльність жінок сприяла швидкому відновленню дитячих ясел та садочків загального типу, створенню дошкільних інтернатів. До кінця війни мережа дошкільних дитячих установ та дітей у них перевищували довоєнний рівень, що сприяло ефективності виховання дітей наймолодшого віку.

Важливими проблемами воєнних років було зростання бездоглядності, безпритульності, рівня злочинності серед дітей і підлітків. Девіантна поведінка неповнолітніх часто пояснювалася відсутністю батьківського контролю і була своєрідним засобом їх самовираження. Тому одним із напрямків державної політики у Донбасі стала активізація виховних заходів, проведення рейдів з виявлення безпритульних та бездоглядних дітей, відкриття дитячих будинків, влаштування дітей-сиріт у прийомні родини і на патронат, посилення відповідальності батьків за виховання дітей. Хоча в умовах війни ліквідувати зазначені було не можливо.

Відтак, політика у галузі охорони дитинства на території Донбасу була невід'ємною складовою відбудовчих процесів країни. Однак успішній її реалізації заважали руйнація народного господарства, дефіцит кваліфікованих кадрів, брак фінансування, що особливо гостро проявилося в Донбасі.

У підрозділі 4.2. «Освіта та виховання дітей і підлітків Донбасу» висвітлюється реалізація державної політики щодо відновлення роботи закладів освіти та виховання, що було важливою складовою відбудовчих процесів у регіоні. За роки війни система народної освіти зазнала значних матеріальних збитків та людських втрат. Учні навчалися у надзвичайно важких умовах: не вистачало навчальних приміщень, обладнання, літератури, канцелярського приладдя. Гостро стояла проблема кваліфікованих педагогічних кадрів. Учні, педагоги та громадськість брали активну участь у відновленні та забезпеченні навчальних закладів. Однак, незважаючи на значні зусилля, чимала частка дітей залишалася поза школою, що частково пояснювалося скрутним матеріальним становищем родин. Ще складнішою була ситуація у школах для дітей з дефектами фізичного та розумового розвитку, вечірніх школах для працюючих підлітків, хоча потреба у таких навчальних закладах була значною.

Різновіковий склад навчальних груп, значне навчальне та громадське навантаження негативно позначалися на здоров'ї, поведінці, успішності, якості навчання учнів. Тому в 1943 р. були введені «Правила для учнів», з 1943/1944 навчального року у великих містах Донбасу було запроваджено роздільне навчання дітей різної статі, у червні 1944 р. - випускні іспити, для відмінників навчання і поведінки - золоті, срібні медалі. Поступово активізувалася виховна робота, відновлювалася мережа оборонних організацій, гуртків, секцій. З 1 вересня 1944 р. було введено обов'язкове навчання дітей з семирічного віку. Ці заходи загалом позитивно позначилися на результатах навчально-виховної роботи у школі. У стислі терміни було відновлено діяльність навчальних закладів системи Державних трудових резервів. Проте державою порушувався принцип добровільності у комплектуванні навчальних закладів, недостатнім було їх фінансування, що призводило до зниження рівня підготовки кадрів, виробничого травматизму серед підлітків, спричиняло самовільному полишенню ними навчання. Для дітей-сиріт створювалися спеціальні ремісничі училища, які знаходилися на повному державному утриманні. Поряд із навчанням учні системи трудових резервів виконували важливі виробничі завдання та сприяли пом'якшенню кадрової проблеми в регіоні.

Отже, навчанню та вихованню дітей і підлітків державою приділялася значна увага. Однак недостатнє фінансування в умовах воєнної розрухи не дозволяло об'єктивно реалізувати поставлену мету в повному обсязі.

У підрозділ 4.3. «Участь неповнолітніх жителів Донбасу у відбудові краю» висвітлено внесок дітей і підлітків у відбудову регіону, проаналізовано основні форми надання ними допомоги фронту і тилу. В умовах браку кадрів держава через систему комуністичних дитячих організацій, заклади освіти залучала неповнолітніх до виробничої діяльності та різноманітних патріотичних рухів. Діти та підлітки поряд з жінками стали провідною робочою силою у промисловості і сільському господарстві, виконуючи дорослі виробничі завдання та понаднормові роботи. Серед дітей та підлітків масштабного характеру набула кампанія зі збору металобрухту, гільз, лікарських рослин, грибів, ягід, участь у зборі подарунків, облаштуванні шпиталів та догляді за пораненими та інвалідами війни. Значного розмаху набув тимурівський рух. В екстремальних умовах війни неповнолітні допомагали дітям-сиротам, встановлюючи шефство над дитбудинками, власними зусиллями облаштовували шкільні приміщення, брали участь у благоустрої населених пунктів.

Отже, активна патріотична діяльність неповнолітніх стала важливою виховною патріотичною ланкою, потрібною суспільству, хоча навантаження для них виявилися надмірними.

На основі комплексного аналізу фактичного матеріалу та теоретичних узагальнень автор дійшла висновків, які виносяться на захист:

Становище дітей та підлітків, як однієї з найбільш вразливих категорій населення, продовж усього періоду Великої Вітчизняної війни характеризувалося нестабільністю та залежало від поєднання суперечливих об'єктивних та суб'єктивних чинників, породжених умовами воєнного часу. Визначальними факторами якості життя неповнолітніх були державні пріоритети та суспільні цінності воюючих країн.

Війна негативно позначилася на рівні життя всього населення Донбасу і його наймолодшої верстви, зокрема. Це виявилося у погіршенні житлових умов, медичного обслуговування, скороченні обсягів харчування, постачанні населенню промислових товарів через перехід підприємств на випуск воєнної продукції, а також загальному зубожінні населення.

У роки війни політика радянської влади у галузі охорони дитинства характеризувалася багатовекторністю та інтенсивністю, водночас, з огляду на її другорядність відносно першочергових воєнних завдань та певних недоліків функціонування держаної та партійної систем, нажаль, не всі заходи з соціального захисту дітей та підлітків Донбасу були реалізовані повною мірою.

З початком війни суттєві зміни відбувалися у навчанні молодого покоління. Зменшилася кількість загальноосвітніх шкіл, корегувалися навчальні плани, погіршувалися умови навчання, увага акцентується на патріотичному, трудовому вихованні, фізичній і допризовній підготовці підлітків, що сприяло адаптації дітей та підлітків до екстремальних умов війни та повоєнного часу.

Із загостренням кадрової проблеми у регіоні зросла роль підготовки фахівців робітничих професій. Підготовлені у стислі строки випускники навчальних закладів системи державних трудових резервів, з одного боку, забезпечували ритмічну роботу промислових підприємств Донбасу, а з іншого - не маючи виробничих навичок і недотримуючись техніки безпеки, частіше за дорослих отримували виробничі травми і навіть гинули.

Сприйняття дійсності та моделі поведінки неповнолітніх з початком війни зазнавали трансформацій і значною мірою залежали від панівної доктрини та особливостей її реалізації протиборчих політичних режимів.

В умовах Великої Вітчизняної війни діти та підлітки нарівні з дорослими робили посильний внесок у зміцнення обороноздатності країни, беручи участь у різноманітних патріотичних починах та рухах. Це було зумовлено успіхами радянського виховання молодого покоління, щирим бажанням юні бути соціально корисними, а також мобілізаційними заходами державних та громадських структур.

Під час окупації Донбасу діти і підлітки опинилися в жахливих матеріально-побутових та морально-психологічних умовах. Нарівні з дорослими, вони стали об'єктом геноциду, жорстокої експлуатації, впливу нацистської ідеології.

Неповнолітні були активними учасниками руху Опору в період нацистської окупації краю. До цього їх спонукали як різноманітні ситуаційні життєві обставини, так і особисті мотиви: почуття патріотизму, прагнення помститися ворогу, юнацький романтизм, бажання самоствердитися. З одного боку, це сприяло їхньому швидшому подорослішанню та приносило користь суспільству, а з іншого - призводило до тяжких наслідків для здоров'я та навіть втрати життя.

Після звільнення території Донбасу від німецьких загарбників радянські органи охорони здоров'я через об'єктивні причини були неспроможні охопити весь комплекс соціальних проблем, породжених окупацією. Радянська влада, зацікавлена у відновленні та збереженні здоров'я молодого покоління через гостроту демографічної проблеми, докладала значних зусиль задля відновлення в регіоні мережі дитячих лікувально-профілактичних, оздоровчих установ, пологових будинків тощо.

Одним із наслідків погіршення умов життя неповнолітніх було зростання таких соціальних проблем, як дитяча безпритульність, бездоглядність та злочинність, від вирішення яких значною мірою залежала і стабільність радянського суспільства загалом, тому державними, партійними структурами та громадськістю докладалося чимало зусиль щодо подолання зазначених соціальних явищ.

У воєнні роки значно збільшилася чисельність дітей-сиріт, про яких держава виявляла турботу, створюючи різного типу дитячі будинки, однак вирішити дану проблему тільки державними зусиллями в умовах війни було неможливо. Тому до таких заходів широко залучалася громадськість, що дозволило вже під час воєнного лихоліття значно пом'якшити проблему сирітства. Водночас простежувалося пріоритетне ставлення держави до сиріт, батьки яких загинули на фронті, у партизанських загонах, від рук карателів. Для даної категорії сиріт створювалися окремі дитбудинки, що забезпечувалися краще .

Діти та підлітки відіграли важливу роль у відбудовчих роботах на території Донбасу та різних патріотичних рухах, допомагаючи вирішувати важливі державні завдання воєнного часу: відновлення промислового потенціалу краю, поповнення лав робітничих кадрів, перерахування коштів до фонду Оборони, виявлення турботи до співвітчизників - поранених, інвалідів війни, дітей-сиріт.

Динамічно відбувалося відновлення професійної освіти молодого покоління після визволення Донбасу, хоча призов значної кількості підлітків до шкіл ФЗН, ремісничих та залізничних училищ не був забезпечений необхідною матеріальною базою. Нерідко порушувався принцип добровільності, що призводило до зниження рівня підготовки робітничих кадрів, ставало причиною самовільного полишення підлітками навчання. Для дітей-сиріт створювалися спеціальні ремісничі училища з чотирирічним терміном навчання, що знаходилися на повному державному утриманні.

Аналіз фактичного матеріалу стосовно життя дітей та підлітків упродовж Великої Вітчизняної війни доводить, що дана категорія населення зробила значний внесок у здобуття Перемоги, зазнавши відчутних страждань, й тому заслуговує на належне поважне ставлення сучасної Української держави, що мусить виявлятися, передусім, у громадському схваленні та відповідному соціальному захисті «дітей війни».

Список публікацій автора

1. Добров П.В. , Овчинникова Я.С. Умови життя дітей та підлітків Донбасу в перший період Другої світової війни 1939-1941 рр. / П.В. Добров, Я.С. Овчинникова // Історичні та політологічні дослідження: наук. журнал / [під ред. П.В. Доброва]. - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2008. - №1-2 (37/38). - С.45-52.

2. Овчинникова Я.С. Участь дітей та підлітків Донбасу у відбудовчих роботах та патріотичних рухах (1943 - 1945 рр.) /Я.С. Овчинникова // Вісник Донецького національного Університету. Серія Б. Гуманітарні науки / [голов. ред. В.П. Шевченко] - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2008. - №2 . - С. 247-254.

3. Овчинникова Я.С. Діти та підлітки Донбасу в умовах Великої Вітчизняної війни (1941-1945). /Я.С. Овчинникова // Історичні та політологічні дослідження: наук. журнал/ [під ред. П.В. Доброва]. - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2009. - №1 (41). - С.45-52.

4. Овчинникова Я.С. Діти і підлітки Донбасу в умовах Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.: аналіз джерельної бази /Я.С. Овчинникова // Історичні та політологічні дослідження: наук. журнал / [під ред. П.В. Доброва]. - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2009. - №2 (42). - С.140-146.

5. Овчинникова Я.С. Умови навчання та праці неповнолітніх Донбасу у навчальних закладах системи державних трудових резервів СРСР у 1940-1941 роках / Я.С. Овчинникова // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т.37. - Вип.24. Історичні науки / [під ред. Л.П. Клименко]. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2009. - С.78-84.

6. Овчинникова Я.С. Діти і підлітки Донбасу в умовах Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.: історіографічний огляд / Я.С. Овчинникова // Історичні записки: Збірник наукових праць / [голов. ред. В.П. Михайлюк]. - Луганськ, 2010. - Вип. 25. - С.142-149.

7. Овчинникова Я.С. Особенности патриотического воспитания молодежи на примере истории Великой Отечественной войны / Я.С. Овчинникова // Великая Отечественная война в пространстве исторической памяти российского общества: Материалы Международной научной конференции (28-29 апреля 2010 г., Ростов-на-Дону - Таганрог) / [отв. ред. акад. Г.Г. Матишов]. - Ростов-на-Дону: Изд-во ЮНЦ РАН, 2010. - С.109 - 111.