Діяльність Організації Об’єднаних Націй у сфері захисту прав жінок у країнах Близького Сходу та Магрибу (1975-1995)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 94:341.123:34-055.2((5-15)+(6-17))«1975/1995»

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ДІЯЛЬНІСТЬ ООН У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЖІНОК У КРАЇНАХ БЛИЗЬКОГО СХОДУ ТА МАГРИБУ (1975-1995)

Ліщинська Олеся Сергіївна

Донецьк - 2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі всесвітньої історії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Єрхов Геннадій Петрович, професор кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Рижков Микола Миколайович завідувач кафедри міжнародної інформації Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

доцент, кандидат історичних наук Разумний Віталій Віталійович, доцент кафедри вітчизняної та зарубіжної історії Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов

Захист відбудеться « 26 » травня 2011 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ навч. корпус, ауд. 38.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано « 22 » квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У наш час не можна говорити про розвиток нового, сучасного суспільства, про модернізацію соціальних структур і економічний прогрес без розв'язання проблеми емансипації жінки. Особливо гостро це питання стоїть на порядку денному в арабських країнах Близького Сходу і Магрибу. І незважаючи на те, що в кожній із арабських держав існує своя специфіка ставлення до питань, пов'язаних зі становищем жінки, це не знімає потреби спільних дій і контролю з боку спеціалізованих міжнародних установ у галузі захисту прав жінок. Саме такою впливовою міжнародною структурою є Організація Об'єднаних Націй.

З моменту створення у 1945 році ООН виступає в авангарді боротьби за права жінок, відзначивши вже у своїх перших міжнародно-правових документах необхідність закріплення їхнього правового статусу. Першим таким документом була Загальна декларація прав людини (10 грудня 1948 року), яка є загальновизнаним міжнародним еталоном у розробці питань стосовно прав людини, а особливо прав жінок. Декларація з часом стає своєрідним правовим стандартом, впливаючи на розробку конституцій та інших законодавчих актів арабських країн, які містили статті стосовно правового становища жінок. Однак згодом її реалізація стає все більш актуальною, але залежною від готовності країн узяти участь у цьому процесі. Саме тому продиктовані часом зміни поставили перед світовим співтовариством необхідність приділяти увагу співпраці національних урядів зі спеціалізованими установами в системі ООН, програми яких охоплюють питання поліпшення становища жінок і надання їм усебічної допомоги в досягненні гендерної рівності.

На сучасному етапі у країнах Близького Сходу і Магрибу не припиняється гостра ідеологічна боротьба навколо питання прав жінок. Проголошуються найрізноманітніші шляхи його вирішення: від імітації західних моделей до майже повного включення в офіційне законодавство положень Корану і шаріату. При цьому кожна арабська країна шукає свій шлях у вирішенні цієї проблеми. Багато хто ще досить обережно ставиться до пропозицій про допомогу з боку Об'єднаних Націй та її структурних формувань саме тому, що іслам продовжує налагоджувати тісний зв'язок релігії з політикою, який виявляється першочергово в державній і суспільній сфері, що прямо впливає на вирішення жіночого питання у країнах Близького Сходу та Магрибу.

Становище жінки в мусульманському суспільстві - це гостра соціальна проблема, яка буде існувати, доки за жінкою не буде закріплене природне право бути особистістю в родині, суспільстві, державі. Це питання в арабських країнах не втрачає своєї актуальності, потребуючи рекомендацій та координації з боку ООН. Найбільш важливе місце в цьому процесі посідають 1975-1995 роки, саме від постановки завдання до вироблення більш системних дій із боку Організації Об'єднаних Націй та урядів арабських країн Близького Сходу та Магрибу при його розв'язанні. Дослідження цього періоду є актуальним й досі саме через те, що питання емансипації жінки залишається однією із основних складових забезпечення прав людини і має велике значення для соціального розвитку арабських країн.

Актуальність досліджуваної проблеми також обумовлена недостатнім вивченням її окремих аспектів, зокрема практичної реалізації ухвалених ООН постанов в арабських країнах Близького Сходу і Магрибу. Діяльність ООН у співробітництві з національними урядами при вирішенні питання стосовно правового статусу мусульманки вимагає детального дослідження і всебічного аналізу, з урахуванням переоцінки арабським суспільством певних моральних та релігійних принципів. Однак незважаючи на те, що застарілі погляди на традиційну роль жінки в родині і соціальній сфері продовжують заважати мусульманці зайняти гідне місце рівноправного члена суспільства, процес емансипації арабської жінки поступово еволюціонує та набирає обертів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі всесвітньої історії Донецького національного університету в рамках науково-дослідної теми «Актуальні проблеми всесвітньої історії» (№ державної реєстрації 0110U001501).

Метою дисертаційного дослідження є аналіз діяльності ООН у сфері розробки правової бази, застосування на практиці загальних та спеціальних механізмів і процедур, визначення їхньої дієвості щодо захисту прав жінок, створених у рамках діючої міжнародної структури - ООН, які охоплюють як міжнародний, так і національний рівні і тісно пов'язані з міжнародними і національними стандартами свобод жінок у країнах Близького Сходу і Магрибу в період організації та проведення перших Десятиліть жінок під егідою ООН з 1975 по 1995 рік.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

проаналізувати стан вивчення проблеми захисту прав жінок та досягнення гендерної рівності за допомогою ООН у країнах Близького Сходу і Магрибу; свобода жінка право захист

простежити формування під егідою ООН суспільної свідомості в дусі поваги прав і свобод жінок у країнах Близького Сходу і Магрибу за допомогою створення юридичних основ і механізмів контролю за ходом цього процесу на міжнародному і національному рівнях;

охарактеризувати ініціативи з боку ООН зі створення й розвитку міжнародно-правової законодавчої бази, спрямованої на захист прав жінок та встановлення гендерної рівності як на міжнародному, так і національному рівнях у країнах Близького Сходу і Магрибу;

розглянути процес узгодження відповідно до міжнародних стандартів національних законодавств країн Близького Сходу і Магрибу, спрямованих на ліквідацію дискримінаційних положень щодо жінок;

провести аналіз перших Всесвітніх конференцій зі становища жінок з 1975 по 1995 рік і визначити їхнє значення у вирішенні гендерного питання у країнах Близького Сходу і Магрибу;

розглянути впроваджені ООН заходи на міжнародному і національному рівнях при сприянні урядів арабських країн Близького Сходу і Магрибу, спрямованих на практичну реалізацію ухвалених міжнародних конвенцій у галузі захисту прав жінок та досягнення гендерної рівності;

дослідити діяльність національних урядів країн Близького Сходу і Магрибу згідно з ухваленими із боку ООН рекомендаціями у галузі досягнення гендерної рівності та захисту прав жінок у різних сферах життєдіяльності суспільства з 1975 по 1995 роки;

проаналізувати процес створення національних механізмів стосовно встановлення гендерної рівності та захисту прав жінок у країнах Близького Сходу і Магрибу з 1975 по 1995 роки;

визначити основні результати і проаналізувати причини невдач у справі розширення прав жінок в арабських країнах Близького Сходу і Магрибу;

дослідити найважливіші напрями перспективного співробітництва ООН із національними урядами країн Близького Сходу і Магрибу у процесі вирішення питання захисту прав жінок та досягнення повної гендерної рівності.

Об'єктом дослідження є діяльність ООН у процесі захисту прав жінок та досягненні гендерної рівності на міжнародному й національному рівнях розвитку.

Предметом дослідження є реалізація програми захисту прав жінок та досягнення гендерної рівності у країнах Близького Сходу і Магрибу (1975-1995 рр.) за допомогою активної взаємодії між ООН із одного боку, і національних урядів арабських країн Близького Сходу і Магрибу - з іншого.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1975 по 1995 рр. Нижня межа пов'язана з початком практичної реалізації ухвалених міжнародних стандартів у галузі захисту прав жінок із боку ООН, що втілилося в проголошенні Міжнародного року жінки в 1975 році, а потім і Десятиліття жінки ООН. Верхня хронологічна межа пов'язана з проведенням Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок у 1995 році і прогнозом роботи програми розвитку правозахисного руху під егідою ООН на початок третього тисячоліття.

Географічні межі дослідження охоплюють територію провідних країн Близького Сходу (Єгипет, Йорданія, Ємен, Об'єднані Арабські Емірати, Сирія, Саудівська Аравія, Туреччина) та Магрибу (Марокко, Алжир, Туніс, Лівія), де у 1975-1995 роках відбувалися зміни у правовому становищі мусульманок. Проаналізовано процес встановлення гендерної рівності у тих країнах цих регіонів, де ця проблема набула більш активного вирішення.

Наукова новизна дослідження полягає в наступному:

завдяки джерелам, що вводяться в обіг у вітчизняній історичній науці вперше, серед яких - доповіді арабських країн стосовно змін у становищі жінок, розглянуто дії, впроваджені у країнах Близького Сходу і Магрибу впродовж 1975-1995 рр., в межах захисту прав жінок та досягнення гендерної рівності;

проаналізовано основні тенденції, які впливають на розвиток міжнародної та національної системи захисту прав жінок та досягнення гендерної рівності, а також шляхи підвищення їхньої ефективності;

досліджено особливості взаємодії ООН із національними урядами з 1975 по 1995 роки у сфері надання арабським жінкам прав і свобод, установлених міжнародними конвенційними нормами;

зроблено спробу визначити основні чинники, що перешкоджають перетворенням у сфері захисту прав мусульманок та досягненні гендерної рівності в країнах Близького Сходу та Магрибу у досліджуваний період.

Науково-теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Досліджений історичний матеріал, теоретичні положення та висновки дисертації у своїй сукупності можуть бути застосовані в науковій і практичній розробці питань всесвітньої історії, світової співпраці та підготовки спеціальних досліджень у галузі захисту прав жінок; у методичних і лекційних розробках у вищих спеціалізованих навчальних закладах або при формуванні міжнародних та національних концепцій щодо гендерної рівності. Дане дисертаційне дослідження побудовано на аналізі, з одного боку, процедур і механізмів, що діють у рамках ООН і арабських країн, а з другого - певних перешкод, які ускладнюють реалізацію гендерних програм, що може сприяти прогнозуванню і завчасному виявленню проблем, які виникають у процесі захисту прав жінок на сучасному етапі. Також матеріали дисертації можуть бути використані для розробки рекомендацій органам державної влади щодо поширення співпраці з міжнародними структурами ООН у справі встановлення гендерної рівності у суспільстві. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при вивченні у вищій школі навчальних дисциплін: «Історія міжнародних відносин», «Міжнародні організації», «Новітня історія арабських країн», низки спеціальних курсів щодо діяльності ООН та встановлення гендерної рівності у суспільстві.

Особистий внесок здобувача полягає у постановці наукової проблеми і самостійному її вирішенні. Було здійснено спробу зібрати, упорядкувати та систематизувати великий спектр джерел, які стосуються діяльності ООН щодо досягнення гендерної рівності саме у країнах Близького Сходу і Магрибу. Винесені на захист основні положення та висновки належать особисто здобувачу.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження, викладені в основних положеннях та висновках дисертації, обговорювались на засіданнях кафедри всесвітньої історії Донецького національного університету. Фактичний матеріал, зібраний під час проведення дослідження, а також теоретичні узагальнення знайшли відображення в авторських публікаціях та доповідях на наукових конференціях, зокрема на VII-й Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Історія і сучасність: погляд крізь століття», присвяченій 70-річчю Донецького національного університету (травень 2007 року, м. Донецьк), II-ій Міжнародній науково-практичній конференції «Європейська наука ХХІ століття», т.7, (16-31 травня 2007 року, м. Дніпропетровськ), ІV-ій Міжнародній науково-практичній конференції «Науковий прогрес на межі тисячоліть - 2008» т.11, (27 листопада - 5 грудня 2008 року, м. Прага) та IV-ій Міжнародній науково-практичній конференції «Прикладні наукові розробки - 2010» т.4, (27 липня - 5 серпня 2010 року, м. Пржемисл).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у 13 статтях, 6 з яких були опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, посилань, списку джерел і літератури (320 найменувань) та додатків. Загальний обсяг рукопису становить 302 сторінки (з них основного тексту - 179 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено предмет та об'єкт дослідження, хронологічні та географічні межі, сформульовано мету та завдання роботи, розкрито наукову новизну та можливість практичного впровадження результатів проведеної роботи.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» проаналізовано стан наукової розробки теми, надано характеристику джерельної бази дисертації, визначено методологічні засади дослідження.

У підрозділі 1.1. - «Історіографія проблеми» розглядається ступінь наукової розробки питання, з'ясовуються причини наукового інтересу дослідників до визначеної теми. Наявна історична література аналізується за проблемно-хронологічним принципом.

До першого напряму належать дослідження, які стосуються проблем становлення та розвитку арабських країн в умовах незалежності та позбавлення від колоніальної залежності. На думку дослідників, саме у цей час відбувалося формування нових поглядів на розвиток суспільства та держави, а також місце у цьому процесі арабської жінки. Серед таких праць слід відзначити ті, що досліджували умови, під впливом яких відбувалися певні зміни у статусі жінки-мусульманки у країнах Близького Сходу і Магрибу. Це монографії І.О.Олександрова «Монархії Перської затоки: етап модернізації» Александров И.А. Монархии Персидского залива: этап модернизации / И.А.Александров; Ин-т востоковедения РАН. - М.: Дело и Сервис, 2000. - 544 с., Л.С. Бочарової, В.К. Гури Бочарова Л.С. Урбанизация и социально-экономическое развитие Сирии в 60-80-е годы / Л.С.Бочарова; МГУ им. М. В. Ломоносова; Ин-т стран Азии и Африки. - М.: Изд-во МГУ, 1989. - 181 [2] с.; Гура В. К. Особенности социально-экономического развития Туниса и Марокко: 50-70-е годы / В. К. Гура. - К.: Наук. думка, 1982. - 98 с., а також робота колективу авторів «Арабський світ: три десятиліття незалежного розвитку» Арабский мир: три десятилетия независимого развития / Акад. наук СССР, Ин-т востоковедения; [отв. ред. В. А. Исаев, В. В. Наумкин]. - М.: Наука, 1990. - 276 с. , які були присвячені змінам у соціальній, економічній та політичній сферах життя арабського суспільств та впливу цього процесу на становище мусульманок у досліджуваний період.

Другий напрям робіт безпосередньо торкається питання ролі ісламу в житті арабського суспільства та країн Близького Сходу і Магрибу. Такі дослідники з цієї проблеми, як Г.Р.Балтанова, О.М.Мамедов, Н.І.Ворончаніна, М.В.Жданов Балтанова Г. Р. Мусульманка / Г. Р. Балтанова. - М.: Логос, 2005. - 376 с.; Мамедов А. М. оглы. Ислам и проблемы социально-культурного развития арабских стран (на материале АРЕ) / А.М.Мамедов; АН СССР, Ин-т философии и права. - Баку: Элме, 1986. - 134 с.; Ворончанина Н.И. Ислам в общественно-политической жизни Туниса / Н. И. Ворончанина; АН СССР, Ин-т востоковедения - М.: Наука, 1986. - 192 с. - Библиогр.: с. 187-190.; Жданов Н. В. Исламская концепция миропорядка / Н. В. Жданов. - М.: Междунар. отношения, 2003. - 564 с., а також автори роботи «Іслам і жінки Сходу (історія і сучасність)» Ислам и женщины Востока (история и современность) / [отв. ред. М. М. Хайлуллаев], АН СССР, Ин-т востоковедения им. Абу Райхана Беруни. - Ташкент: Изд-во «ФАН» Узбекской ССР, 1990. - 251 с. дійшли висновку, що надзвичайна стійкість нерівності жінок із чоловіками складалася в арабських країнах саме під впливом ісламу та традицій століттями.

Одним із важливих питань дослідження науковців була проблема захисту прав жінок у різних сферах життєдіяльності суспільства у країнах Близького Сходу та Магрибу з огляду на особливості розвитку та вплив ісламу на процес досягнення гендерної рівності. Серед фахівців, які надали інформацію про становище жінок в досліджуваний період, слід відзначити роботи В.О.Ісаєва, Л.Л.Фітуні, О.В.Малашенко, Ф.І. Абдель Исаев В. А. Иордания: контуры перемен / В. А. Исаев, Е. А. Лебедев, А. О. Филоник. - М.: Мысль, 1987. - 140 с.; Фитуни Л. Л. Марокко / Л. Л. Фитуни. - М.: Мысль, 1985. - 158 с. - (Сер.: Социально-экономические проблемы развивающихся стран); Малашенко А. В. Три города на севере Африки / А. В. Малашенко. - М.: Наука, 1986. - 104 с.; Абдель Ф. И. Об опыте народной революции в Демократическом Йемене / Ф. И. Абдель. - М.: Прогресс, 1978. - 88 с.. Науковці проаналізували зміни, які відбувалися в становищі арабських жінок упродовж 1975-1995 років, підкресливши, що актуальність проблеми емансипації і ті кроки, які почали робити уряди арабських країн із цього напрямку, засвідчують розуміння як релігійними, так і державними лідерами арабських країн ролі жінки у процесі розвитку арабського суспільства.

Важливим напрямом є дослідження, які торкаються питання зародження і розвитку гендерної проблематики в діяльності ООН, частина яких присвячена аналізу роботи структурних підрозділів у системі Об'єднаних Націй у галузі захисту прав жінок на міжнародному рівні. Серед таких праць слід зазначити роботи, вітчизняних дослідників О.В.Крапівіна та М.М. Рижкова, а також зарубіжних В.Л.Чолганської, Б.Г. Кайбаєва Крапивин А.В. Трансформация в рамках ООН / А.В. Крапивин // Международная и европейская безопасность и Украина. - Донецк, 2008. - С. 110-116; Чолганская В. Л. Публикации ООН и её специализированных учреждений: источниковедческий обзор 1945-1975 гг. / В. Л. Чолганская; отв. ред. И. А. Ходош; АН СССР. ИНИОН. - 2-е изд. - М.: Наука, 1977. - 498 с.; Кайбаев Б. Г. Международные организации: информация и безопасность на Ближнем Востоке / Б. Г. Кайбаев. - СПб.: Изд-во Михайлова В. А., 2006. - 240 с., які розглядають налагодження співпраці між ООН та урядами країн Близького Сходу та Магрибу з метою реалізації найбільш важливих положень у сфері захисту прав арабських жінок. Досить важливу інформацію щодо прийняття основних міжнародно-правових актів у галузі захисту прав жінок, ухвалених ООН, містять роботи таких фахівців, як Н.І. Данченко і Є.О.Монастирського Данченко Н. И. Равноправие женщин: подлинное и мнимое / Н.И.Данченко, Е.А.Монастырский. - К.: Политиздат Украины, 1979. - 112 с. та Г.К. Дмитрієвої «Міжнародний захист прав жінок» Дмитриева Г. К. Международная защита прав женщин / Г. К. Дмитриева. - 2-е изд., доп. и перераб. - К.: Вища шк., 1985. - 157 с.. Певна кількість робіт досліджує найбільш пріоритетні напрямки в галузі захисту прав жінок із боку ООН та можливість пристосування міжнародних норм до національного законодавства арабських країн у процесі його розвитку.

Окремо слід відзначити роботи, присвячені дослідженню такого механізму впливу на розвиток гендерного руху, як перші всесвітні конференції зі становища жінок у Мехіко (1975), Найробі (1985) та Пекіні (1995). Їхні рекомендації, спрямовані на вирішення гендерного питання у країнах Близького Сходу і Магрибу, досліджені в роботах С.О. Азимджанова «Підсумки десятиліття жінки ООН» Азимджанова С. А. Итоги Десятилетия Женщины ООН / С. А. Азимджанова // Женщины Зарубежного Востока и современность: сб. ст. / отв. ред. С. А. Азимджанова; Акад. наук Узбек. ССР; Ин-т востоковедения им. Абу Райхана Беруни. - Ташкент, 1988. - С. 3-22., М.О.Кисельова та І.В. Николайко Кисилёва Н. А. Международное демократическое женское движение в борьбе за мир и равноправие и социальный прогресс / Н. А. Кисилёва. - М.: Междунар. отношения, 1982. - 80 с.; Николайко И.В. Права человека и система ООН (проблемы многостороннего международного сотрудничества) / И.В.Николайко; отв. ред. В. Н. Денисов; АН УССР, Ин-т государства и права. - К.: Наук. думка, 1991. - 168 с.. Саме на цих конференціях аналізували та прогнозували подальші дії у процесі встановлення гендерної рівності в арабських країнах, зазначали регіональні особливості впровадження певних рекомендацій та програм із урахуванням законів шаріату та Корану. На думку авторів, саме проголошення, за підсумками Конференції, Десятиліть жінки ООН у 1975-1985 та 1985-1995 роках надало додатковий імпульс активізації боротьби жінок за свої права під егідою ООН. Цьому питанню також було присвячено статті Ф. Браун, Д. Молкової, М. Гутеншале Браун Фрида. Навстречу Всемирной конференции 1985 г. / Фрида Браун // Женщины мира. - 1984. - №3. - С. 3- 4.; Молкова Дагмар. Всемирная конференция 1985. Подготовка началась / Дагмар Молкова // Женщины мира. - 1983. - №3. - С. 18-19.; Гутештале Моника. Взгляд в прошлое ... 1980 год. МУНИУЖ - 10 лет. Неустанная работа на благо женщин / Моника Гутештале // Хроника ООН. - март 1991 г. - С. 78-79.. Найбільш змістовними працями щодо аналізу впровадження основних заходів, спрямованих на остаточну ліквідацію дискримінаційних положень у соціальній, політичній та культурній сферах у країнах Близького Сходу та Магрибу, після проведення міжнародних конференцій, стали роботи таких дослідників, як С.Ф. Хрисанова Хрисанова С. Ф. Драма прекрасной дамы: парадоксы современного равенства мужчин и женщин: гендерный подход к известной проблеме / С. Ф. Хрисанова. - Х, 2001. Кн. 1: ООН и истоки рождения гендерных принципов. - 2001. - 111 с.; Хрисанова С. Ф. Драма прекрасной дамы: парадоксы современного равенства мужчин и женщин: гендерный подход к известной проблеме / С. Ф. Хрисанова. - Х., 2001. Кн. 2: IV Пекинская конференция (1995 г.) и гендерная идеология. - 2001. - 207 с., Т.М. Мельник Мельник Т. М. Міжнародний досвід гендерних перетворень: закони зарубіжних країн з гендерної рівності / Т. М. Мельник. - К.: Логос, 2004. - 320 с. і П. Пієрелле Пачи Пиерелла. Гендерные проблемы в странах с переходной экономикой: [пер. с анг.] / Пиерелла Пачи. - М.: Весь мир, 2003. - 188 с..

Одним із важливих питань дослідження як зарубіжних, так і вітчизняних фахівців була проблема реалізації програми першого та другого Десятиліття жінки ООН у країнах Близького Сходу і Магрибу на національному рівні впродовж 1975-1995 років. Серед таких праць слід відзначити дослідження таких науковців, як В.С. Плачинда, Л.І. Шайдулліна, Г.В. Клековського, С.В. Поленіної Плачинда В. С. Соціальні перетворення в арабських країнах: досвід і проблеми / С. В. Плачинда; Акад. наук України, Ін-т світової економіки та міжнар. відносин. - К.: Наук. думка., 1993. - 159 с.;

Шайдуллина Л. И. Арабская женщина и современность: эволюция ислама и женский вопрос / Л. И. Шайдуллина. - М: Наука, 1978. - 200 с.; Клековский Р. В. Объединённые Арабские эмираты / Г. В. Клековский, В. А. Луцкевич. - М.: Мысль, 1979. - 157 с., карты. - (Социально-экономические проблемы развивающихся стран); Поленина С. В. Права женщин в системе прав человека: международный и национальный аспект / С. В. Поленина. - М.: Ин-т государства и права РАН, 2000. - 256 с.;, M. Bertrand Bertrand Maurice. L'ONU et la securite collective dans l'apres guerre froide / Maurice Bertrand // Cahieus francais. - 2001. - 6 numeros, mai-juin - P. 3-12., а також вітчизняного дослідника В.В. Разумного Разумний В.В Социально-экономические предпосылки деятельности террористических организаций в арабских странах в 1968 - 1998 гг. / В.В. Разумний // Грані історії: Збірник наукових праць, присвячений ювілею професора В.М. Докашенка. - Горлівка: Видавництво ГДПІІМ, 2008. - С. 317 - 325. . У своїх роботах дослідники торкнулися низки найбільш важливих сфер діяльності, аналізуючи вже вжиті заходи місцевих урядів у вирішенні гендерного питання, у тому числі при активному співробітництві з ООН. Однак слід відзначити той факт, що в роботах висвітлені лише деякі питання становища жінок у різних сферах соціального розвитку з урахуванням рекомендацій ООН, а комплексної роботи з цієї проблеми немає.

Таким чином, аналіз літератури з теми нашого дослідження свідчить про недостатнє її вивчення саме вітчизняними дослідниками. У багатьох роботах автори досить поверхово торкаються питання правового становища арабських жінок із огляду на крайню закритість і консервативність країн Близького Сходу і Магрибу. Окрім того, треба зазначити, що досліджуване нами питання майже не представлено комплексними роботами з цієї проблеми. Враховуючи зазначене, можна констатувати, що питання ліквідації дискримінації жінок у країнах Близького Сходу та Магрибу є досить актуальним, проте, в історичній літературі воно не знайшло належного висвітлення і його можна віднести до маловивчених.

У підрозділі 1.2. - «Джерельна база дослідження» подано аналіз документів, деякі з яких були введені в обіг уперше, що дозволило дослідити дії ООН та національних урядів у процесі ліквідації дискримінації стосовно жінок у країнах Близького Сходу і Магрибу. Була здійснена системна класифікація документів, які становлять основу дисертаційного дослідження.

Першу групу джерел, яка є найбільш численною, складають офіційні документи ООН, міжнародні договори та дипломатична документація періоду 1975-1995 років, збірники документів, законодавчі і нормативно-правові акти органів влади всіх рівнів країн Близького Сходу і Магрибу. Серед таких документів варто відзначити перш за все «Статут ООН» і «Загальну декларацію прав людини», які заклали перші основи на шляху досягнення жінками рівності. Аналіз цих документів дозволив нам дослідити дії ООН та урядів у процесі подолання дискримінації жінок, а також визначити ті сфери діяльності у країнах Близького Сходу і Магрибу, які необхідно було реформувати відповідно до ухвалених рекомендацій.

Слідом за ними побачила світ низка конвенцій, які вже більш чітко конкретизували ті сфери, в яких необхідно було ліквідувати гендерну дискримінацію як на міжнародному, так і на національному рівнях. Серед цих міжнародних нормативно-правових актів варто відзначити «Конвенцію стосовно політичних прав жінок», «Конвенцію стосовно згоди на вступ у шлюб, шлюбний вік і реєстрацію шлюбу», «Конвенцію стосовно боротьби з дискримінацією в галузі освіти», а також «Конвенцію № 100 стосовно однакової винагороди чоловіків і жінок за працю рівної цінності». Зазначені документи стали міжнародними стандартами щодо визначення правового становища жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства і заклали основи вирішення гендерного питання на національному рівні. Однак найбільшим досягненням ООН у справі боротьби за права жінок стало ухвалення «Конвенції з ліквідації усіх форм дискримінації стосовно жінок від 18 грудня 1979 року». Цей міжнародно-правовий документ став прикладом для національних урядів при реформуванні національних законодавств у процесі ліквідації дискримінації жінок і був рекомендований для дотриманням усіх положень і якнайшвидшої ратифікації на національному рівні.

Основними джерелами щодо заходів, ужитих ООН у галузі захисту прав жінок і наданні відповідної правової допомоги урядам арабських країн, для нас стали відповідні звіти «Діяльність ООН у галузі захисту прав людини», «Доповідь Верховного комісара ООН із прав людини», «Кампанія за досягнення рівності між чоловіками і жінками та поліпшення становища жінок», а також резолюції і рішення, ухвалені з цього напряму ГА ООН. Важливе місце в дослідженні посідають також джерела з вивчення питання щодо реалізації ухвалених міжнародно-правових актів і рекомендацій, розроблених на всесвітніх конференціях, матеріали доповідей, наданих арабськими країнами у Комітет із прав людини і Комітет із ліквідації дискримінації стосовно жінок. Всебічний аналіз використаних джерел дозволив нам розглянути ті заходи, які впроваджувалися у країнах Близького Сходу і Магрибу національними урядами в період двох Десятиліть під егідою ООН із метою ліквідації гендерної нерівності. Однак необхідно відзначити і певні недоліки наданих звітів, насамперед несистематичність та недостатність статистичних даних.

Друга група джерел охоплює значну кількість статистичних матеріалів, довідникових видань ( наприклад, «Королівство Марокко», «Лівія», «Арабська Республіка Єгипет», «Саудівська Аравія», «Сирійська Арабська Республіка», «Туніс» і «Турецька республіка»), присвячених конкретним арабським країнам. У цих публікаціях висвітлено питання становища жінок на тлі розвитку в цілому і самих держав зокрема; подано інформацію щодо правового становища жінок у всіх сферах розвитку як у соціальній, так і в економічній і культурній. Статистичні збірники і таблиці «Statistical abtract of the escwa region. Economic and social commission for western Asia», «World Statistics Pocketbook 1995», «Досягнення і нерівність: статистичні дані» містять важливі відомості про охоплення жінок освітою, трудовою зайнятістю і показники у сфері охорони здоров'я, надаючи конкретні результати їхнього прогресивного зростання.

Третю досить значну групу джерел складають періодичні видання, які містять досить цінну інформацію з процесу захисту прав жінок як із боку ООН, так і на національних рівнях. Серед таких видань «Прогрес Націй» і «Хроніка ООН». Офіційна документація ООН, включена до цих видань, висвітлювала питання підготовки і впровадження ООН і її структурними організаціями заходів щодо захисту прав жінок, а також торкалася питання аналогічних дій з боку національних урядів арабських країн.

До четвертої групи джерел належать документи особистого походження (спогади учасників подій). Ці документи дають змогу дослідити деякі аспекти правозахисного руху щодо ліквідації дискримінації жінок у країнах Близького Сходу і Магрибу завдяки свідченням тих, хто наочно спостерігав за цим процесом. До цієї групи можна віднести подорожні нотатки іноземців, які відвідали досліджувані нами країни і залишили відповідні записи, зокрема щодо правового статусу арабської жінки, приділивши значну увагу цій проблемі у своїх роботах. Серед таких праць необхідно відзначити нотатки О.Г. Герасимова, К.-Д. Шруль, Є.Д. Єремєєва та Н.Г. Харіна. Окремо було проаналізовано спогади очевидців подій, особливо жінок - учасниць правозахисних рухів у своїх країнах. Такими джерелами були свідчення Амамри Фатіми (учасниці правозахисного руху в Алжирі) і Фендрі Ібрисет (учасниці правозахисного руху Тунісу), які надають інформацію щодо життя мусульманок, змін і проблем, пов'язаних із їхньою боротьбою за свої права, що дозволило висвітлити це питання в нашому дисертаційному дослідженні.

До п'ятої групи джерел належать матеріали електронних архівів. Ознайомлення з багатьма документами і матеріалами, використаними в дисертаційному дослідженні, здійснювалося завдяки роботі з електронними архівами як самої Організації Об'єднаних Націй, так і її організаційних структур, наприклад, ЮНЕСКО. Ці джерела містять інформацію щодо різної нормативно-правової бази ООН та її структурних підрозділів у процесі встановлення гендерної рівності на міжнародному і національному рівні в арабських країнах Близького Сходу та Магрибу. Серед використаних нами архівів необхідно відзначити також архів Комітету ООН із ліквідації дискримінації стосовно жінок, який надає можливість ознайомитися з доповідями арабських країн через діяльність Комітету та ЕКОСОР щодо правового статусу мусульманок.

При цьому слід зазначити, що чимала кількість історичних джерел вводиться в обіг уперше. Серед них доповіді урядів країн Близького Сходу та Магрибу подані до Комітету ООН із ліквідації дискримінації стосовно жінок та Комітету ООН із прав людини, промови та спогади громадських та політичних діячів, а також значний масив статистичних відомостей. Без використання вказаних джерел неможливо було б відтворити більш реальну картину розвитку руху за встановлення гендерної рівності під егідою ООН у країнах Близького Сходу та Магрибу.

У підрозділі 1.3. - «Теоретико-методологічні засади дослідження» зазначено, що дисертаційне дослідження спирається на наукові принципи та методи пізнання, спрямовані на всебічний розгляд історичних подій, явищ і фактів. В основу теоретико-методологічної бази роботи було покладено принцип історизму, що посідає фундаментальне місце у структурі історичного пізнання. Він виражає корінні особливості історичного пізнання, які походять із своєрідності її об'єктивно-історичної дійсності. У межах досліджуваної теми допомагає відзначити внутрішні трансформації, які відбувалися в арабських країнах Близького Сходу і Магрибу, а також самої організації й її складових, взаємодії між ООН і урядами з цього питання і тих змінах, які відбулися з 1975 до початку 1995 року. Принцип об'єктивності був використаний нами для розгляду питання правозахисної діяльності ООН у галузі захисту прав жінок, тому що він виступає як гарант отримання правдивої, достовірної інформації під час аналізу джерела.

Також одним із провідних принципів, закладених у нашому дослідженні, став принцип діалектичного розвитку. Цей принцип допомагає розкрити і відзначити не тільки основні процеси і засоби, пов'язані з ліквідацією дискримінаційних положень щодо жінок з боку ООН і національних урядів, але й висвітлити важливі напрями цього процесу на основних хронологічних відрізках, які досліджуються.

Для реалізації поставлених завдань застосовано історико-порівняльний, історико-генетичний, структурно-функціональний, статистичний методи, а також метод текстуального аналізу, дедукції та індукції.

У другому розділі «Проблеми прав жінок у країнах Близького Сходу і Магрибу та сприяння ООН їхньому розв'язанню (1975-1985 рр.)» розглядається початок процесу розв'язання проблеми гендерної рівності як на міжнародному, так і на національному рівнях у країнах Близького Сходу та Магрибу.

У підрозділі 2.1. - «Ініціативи ООН зі створення правової бази для боротьби з дискримінацією жінок» здійснюється аналіз основних міжнародних нормативно-правових актів, ухвалених ООН, які впроваджували норми, спрямовані на досягнення гендерної рівності в країнах Близького Сходу та Магрибу.

Принцип рівності жінок та чоловіків було закладено ще у Статуті ООН та Загальній декларації прав людини, тому саме на основі цих двох нормативно-правових документів були розроблені більш чіткі й конкретні принципи, які знайшли своє відображення в наступних міжнародних конвенціях «Про політичні права жінок», «Про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти», «Про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю рівної цінності», «Про охорону материнства» та інших. Однак завершальним кроком у формуванні міжнародно-правового принципу рівноправності чоловіків і жінок стає ухвалена 18 грудня 1979 року Конвенція щодо ліквідації дискримінації відносно жінок. Неприєднання до Конвенції і невиконання зобов'язань, що містяться в ній, можна було розцінювати як відкриту заяву про свою реакційну сутність і нездатність вирішити питання жіночої дискримінації. Під час обговорення Конвенції арабські країни в основному підтримали статті, які осуджували дискримінацію, однак відзначили при цьому, що соціально-економічні умови їхніх країн на даному етапі розвитку ще не дозволяли забезпечити на практиці виконання багатьох із них, а національне законодавство відносно жінок є з тих самих причин недостатньо розробленим. Разом із тим вони розділили думку про те, що Конвенція повинна бути розповсюдженою як на міжнародному, так і на національному рівні, щоб указувати державам шляхи вирішення жіночого питання хоча б поетапно, з плином соціально-економічного і політичного розвитку.

Таким чином, було підготовлено ґрунт для боротьби за встановлення гендерної рівності вже через упровадження більш широких і вагомих міжнародних стандартів як на міжнародному, так і на національному рівнях, особливо у країнах Близького Сходу і Магрибу, навіть з огляду на домінуючу позицію ісламу.

Підрозділ 2.2. - «Перша Всесвітня конференція зі становища жінок у Мехіко1975 р. та її роль у розвитку гендерного процесу в країнах Близького Сходу і Магрибу» розглядає питання організації, проведення та результати Першої Всесвітньої конференції зі становища жінок під егідою ООН у Мехіко в 1975 році. Саме організація конференції, розробка планів та стратегій дій щодо поліпшення становища жінок стали наступним кроком у боротьби за встановлення гендерної рівності. Обговорення проблеми гендерної рівності було досить суперечливим, від погляду на жінок майже виключно з точки зору їхніх потреб у процесі розвитку держави, визнання їхнього істотного внеску в загальнолюдський процес розвитку в цілому, до прагнення розширення їхніх прав і можливостей повноцінної участі в усіх видах людської діяльності на всіх рівнях.

Важливим аспектом конференції було те, що з 133 делегацій країн-членів ООН 113 очолили саме жінки. За підсумками було ухвалено «Мексиканську декларацію» та «Всесвітній план дій». Обидва документи містили рекомендації відносно національних дій урядів арабських країн упродовж десятилітнього періоду (1975-1985 рр.), що є частиною постійних довгострокових зусиль із досягнення цілей Міжнародного року жінки. У цілому Конференція закликала уряди, у тому числі й країн Близького Сходу і Магрибу, систему ООН і міжнародне співтовариство докласти максимальних зусиль щодо створення рівноцінних умов для чоловіків і жінок у сфері реалізації своїх прав, насамперед на національному рівні. Окрему увагу приділили розгляду всього спектру питань, які урядам арабських країн Близького Сходу і Магрибу треба було вирішити з метою поліпшення становища жінок. Серед них такі, як: підвищення сімейного статусу та рівня освіченості жінок; розширення можливостей у галузі працевлаштування жінок; ухвалення законодавства про надання жінкам права обирати і бути обраними на рівних умовах із чоловіками; сприяти створенню жіночих організацій; максимальне надання всіх видів медичного обслуговування. Також відзначено, що в межах своїх власних планів розвитку національні уряди повинні були складати огляди реалізації цього Плану і передбачати будь-які необхідні фінансові й адміністративні заходи для його здійснення.

У підрозділі 2.3. - «Реалізація програми ООН Десятиліття жінки у країнах Близького Сходу і Магрибу на національному рівні» висвітлюються зміни у правовому статусі мусульманок, які відбувалися в арабських країнах під час реалізації на практиці рекомендацій першої Всесвітньої конференції зі становища жінок упродовж проголошення ООН Десятиліття жінки (1975-1985 рр.).

Внесення будь-яких міжнародних норм у національне законодавство арабських країн Близького Сходу і Магрибу стикалося з багатьма труднощами, особливо стосовно традиційного становища мусульманки з огляду на канони ісламу. Однак процес модернізації змушував уряди арабських країн звертати увагу на запропоновані заходи Всесвітнього плану дій і поступово впроваджувати їх в чинне національне законодавство. Так, Єгипет, Алжир, Туніс та Сирія у своїй політиці почали керуватися Загальною декларацією прав людини, особливо щодо питання емансипації мусульманок, однак, із урахуванням настанов ісламу та шаріату. Найбільш серйозна ситуація в галузі захисту прав жінок склалася в Саудівській Аравії (СА) й Об'єднаних Арабських Еміратах (ОАЕ). Іслам розглядався правлячими колами як основа непорушності існуючої соціальної системи, тому уряд не хотів йти на конфлікт із богословами в наданні жінкам прав, що виходили за рамки Корану і шаріату.

Окрема увага приділяється ситуації в галузі освіти серед арабських жінок, де значну роль відігравала ЮНЕСКО. Саме ця організація надала допомогу урядам арабським країн упродовж 1981-1983 років у сфері організації семінарів і навчальних курсів для педагогів, розробки навчальних посібників (Йорданія), передачі паперу для видання книг і газет (Туреччина), видання книг із основ граматики (Марокко). Незважаючи на те, що у національному законодавстві було зафіксовано рівність можливостей чоловіків і жінок у здобутті освіти, але діючі паралельно з цивільними закони шаріату перешкоджали реальному здійсненню цього права. Тому під час Десятиліття в таких країнах, як Туреччина, дівчата склали тільки 35% учнів шкіл, у Єгипті - 40%, Алжирі - 41%, Марокко - 35%, а у Тунісі - 58%.

Значна увага приділяється реалізації програми зайнятості жінок у зв'язку з рекомендаціями Всесвітнього плану дій на 1975-1985 роки. Так, наприклад, у Йорданії було видано бюлетень, де містилися загальні рекомендації для всіх арабських країн стосовно більш активного залучення жінок у виробництво. Однак всупереч цьому рівень зайнятості жінок склав в Йорданії - 46%, Туреччині - 50%, Єгипті - 10%, Лівії - 12%, а СА лише 3%. Причиною повільного просування питання щодо реалізації жінкою свого права на працю стала наявність релігійних традицій, дискримінація в оплаті праці й прийомі на роботу. Саме проти цього рішуче починають протестувати самі жінки, погляди яких із цього приводу до відома спільноті доводили такі журналістки, як Хайрійя ас-Сакнаф (Саудівська Аравія) та Фадела Мрабет (Алжир). Також було розглянуто реформування сфери охорони здоров?я жінок, за активної допомоги ВОЗ. Так, в Алжирі до 1985 року було побудовано 276 центрів охорони здоров'я і 30 пологових будинків, що дозволило значно зменшити смертність матері і дитини при пологах. Однак надто часті, ранні чи пізні пологи продовжували бути головною причиною високої смертності жінок і дітей.

Таким чином, у період проголошення ООН першого Десятиліття жінки було закладено початок вирішення питання щодо гендерної рівності, яке торкалося основних галузей життя арабського суспільства. Однак право на емансипацію визнавалося тільки в межах мусульманської етики та положень ісламу, що значно ускладнювало закріплення правового статусу мусульманки в законодавстві арабських країн.

Третій розділ «Забезпечення захисту прав і свобод жінок у країнах Близького Сходу та Магрибу за сприянням ООН (1985-1995 рр.)» присвячено аналізу реалізації настанов міжнародних конференцій зі становища жінок в Найробі (1985) та Пекіні (1995) на національному рівні в галузі захисту прав жінок уже під час другого Десятиліття жінки ООН.

У підрозділі 3.1. - «Конференція в Найробі та «народження світового фемінізму» відзначено, що одним із механізмів впливу ООН на участь арабських жінок у процесі розвитку стало проведення Третьої Всесвітньої конференції зі становища жінок, яка проходила в Найробі з 15 по 26 липня 1985 року. Основним завданням Конференції було вироблення нових перспективних стратегій у сфері захисту жінок на національному, регіональному і міжнародному рівні з урахуванням міжнародної стратегії розвитку ООН на третє Десятиліття. Таким новим документом стали ухвалені за підсумками Конференції «Перспективні стратегії діяльності з поліпшення становища жінок у період з 1986 по 2000 рік», які виокремили конкретні заходи з подолання перешкод на шляху досягнення гендерної рівності в зазначений період. Цей документ уперше в історії всесвітніх конференцій ООН одержав загальне схвалення усіх 157 делегацій країн-учасниць і тим самим ознаменував собою новий етап міжнародного співробітництва країн із різним соціально-економічним і політичним рівнем розвитку. З боку ООН було запропоновано допомогу при реалізації найробійських стратегій у сфері досягнення гендерної рівності через проведення моніторингів із виконання стратегій, технічне сприяння, проведення тренінгів і надання визначених послуг. Не стали винятком країни Близького Сходу і Магрибу, де успішна діяльність із цього напряму ще залежала від впливу ісламу та норм шаріату на суспільне життя. Також урядам Близького Сходу і Магрибу (серед яких Алжир, Марокко, Йорданія, Лівія, Саудівська Аравія й Об'єднані Арабські Емірати) пропонувалося вжити всі необхідні подальші заходи для забезпечення успішної ратифікації Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок.

Таким чином, Конференція зробила свій внесок у закріплення світового визнання руху за гендерну рівність та визначила низку основних проблем у сфері ліквідації дискримінації жінок, але вже із врахуванням національних, культурних і релігійних особливостей країн-учасниць. Без цього розв'язання поставлених завдань, особливо в арабських країнах, було б неможливим.

У підрозділі 3.2. - «Реалізація найробійських «Перспективних стратегій» у країнах Близького Сходу і Магрибу» зазначається, що незважаючи на дії з боку національних урядів, допомогу Комітету з прав людини, жінки у країнах Близького Сходу і Магрибу до 1995 року продовжували залишатися недостатньо представлені в національних і місцевих виборчих органах влади, маючи в середньому менше 10% місць у парламентах. У жодній із країн Близького Сходу та Магрибу жінки не займали більш ніж 8% урядових посад. Така низька участь жінок у процесі ухвалення рішень пояснюється перш за все юридичним закріпленням низки положень ісламу в основному законі держав та високим рівнем неписемності. Однак загалом, згідно зі статистичними даними ООН, рівень неосвіченості серед жінок у країнах Магрибу і Близького Сходу знизився з 74% до 56% у 1995 році. Окремо досліджується питання прогресу щодо економічної зайнятості арабських жінок, яка зросла з 9% до 25%. Уперше в історії арабських країн жінки були залучені у сферу міжнародної діяльності через представництво в Комісії з ліквідації дискримінації стосовно жінок: від Тунісу - Емна Ауідж, а від Туреччини - Гуль-Айкор.

Головним досягненням процесу реалізації перспективних стратегій у досліджуваний період стало ухвалення у 1990 році Лігою з прав людини країн Магрибу рішення про те, що права жінок є складовою частиною прав людини. Для його затвердження і захисту згідно з усіма ухваленими і рекомендованими з боку ООН розпорядженнями необхідно провести низку відповідних заходів. Одним із таких заходів стало ухвалення на Конференції міністрів закордонних справ, що проходила в Каїрі в серпні 1990 року, Каїрської декларації з прав людини в ісламі, головним пунктом якої є визнання рівності чоловіків і жінок (ст. 6). Такий учинок, на думку арабських юридичних експертів, міг підняти Магриб на належний рівень розвитку в сфері юридичного закріплення статусу жінок у національному законодавстві до кінця ХХ століття.

Ситуація у другому Десятилітті жінки під егідою ООН ще продовжувала залишатися складною, особливо з огляду на вплив ісламу, і вимагала подальшого вирішення. Однак не можна не відзначити ряд прогресивних моментів у діяльності урядів країн Близького Сходу і Магрибу з цього напряму, серед яких реформування національного законодавства, офіційне визнання рівності прав чоловіків та жінок у сфері освіти та зайнятості

Підрозділ 3.3. - «Рішення Четвертої всесвітньої конференції зі становища жінок в Пекіні 1995 р. та її прогнози на майбутнє» присвячено питанню проведення та прийняття нових рекомендацій щодо становища жінок на Четвертій міжнародній конференції в Пекіні у 1995 році, яка закликала світове співтовариство до ухвалення зобов'язань масштабного розширення прав і можливостей жінок. Конференція одностайно ухвалила Пекінську декларацію і Платформу дій, які являли собою комплекс заходів і рекомендацій із розширення прав і можливостей жінок на шляху в XXI століття. Основною метою платформи стало прискорення реалізації Найробійських перспективних стратегій у сфері поліпшення становища жінок. Досягнення цієї мети дозволило б арабським жінкам усунути всі перешкоди на шляху їхнього залучення в усі сфери суспільної діяльності завдяки всебічній і рівній участі у вирішенні найбільш важливих питань національного розвитку. У Платформі також передбачалася низка заходів, спрямованих на вирішення стратегічно важливих питань у сфері захисту прав жінок. Однак у документі було зазначене дуже важливе застереження: держави повинні захищати основні права і свободи людини, які були закріплені в провідних міжнародно-правових документах у процесі планування, навіть при врахуванні різних культурних і релігійних особливостей. Таке положення значно полегшувало вирішення цього питання порівняно з найробійськими стратегіями, які закликали враховувати ці особливості.

Таким чином, результати другого десятиліття допомогли сформулювати на Четвертій всесвітній конференції зі становища жінок у Пекіні більш ефективну і перспективну Платформу дій, спрямовану на реальне встановлення гендерної рівності в усіх сферах діяльності держав для того, щоб увійти в нове тисячоліття з гідними показниками. Проте, найвагомішим досягненням конференції, порівняно з конференцією в Найробі, стало подання нової гендерної ідеології на міжнародно-політичну арену, яка ґрунтувалася на консенсусному характері взаємодії жінок і чоловіків в інтересах досягнення рівноправ'я і розвитку суспільства.

Розв'язуючи поставлені в дисертаційному дослідженні завдання, автор дійшов наступних висновків:

З моменту свого створення в 1945 році Організація Об'єднаних Націй зайнялася вирішенням питання щодо прав людини, важливою складовою яких були права жінок, заклавши це питання ще в Статут організації. Саме ця впливова міжнародна структура почала робити перші кроки на міжнародній арені і звернула увагу на вирішення гендерного питання у багатьох країнах, у тому числі і країнах Близького Сходу і Магриб, яким почала надавати всебічну допомогу ще після здобуття ними незалежності та позбавлення від колоніального гніту.