Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

07.00.02 - всесвітня історія

УДК 94:286.12 (77) - 054.72 “1874/1923”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

МЕНОНІТСЬКІ ІММІГРАНТИ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ (1874-1923 рр.)

Ходченко Олена

Євгенівна

Дніпропетровськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, професор Бобилєва Світлана Йосипівна, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, професор кафедри всесвітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Сич Олександр Іванович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри історії нового та новітнього часу кандидат історичних наук, доцент Білоножко Сергій Володимирович, Запорізький національний університет, доцент кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин

Захист відбудеться «25» травня 2011 р. о 13:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара, 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розіслано «18» квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Кривий І. О.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах глобалізації світу проблеми адаптації, асиміляції і збереження етнопсихологічної ідентичності набирають актуальності й дослідницького інтересу. Актуальність теми обумовлена нагальними проблемами сьогодення, коли міжнародна міграція стала невід'ємною частиною життя. Міграція, або переміщення населення у просторі, являє собою складний історико-демографічний процес, який впливає на сучасне суспільство, політичне й економічне становище багатьох країн. Міграція завжди була й у майбутньому буде залишатися невід'ємною частиною історії народів, у тому числі українців, приблизно чотири мільйони яких емігрувало за останні двадцять років. Інтенсифікація соціальних, міжетнічних і міжкультурних взаємин, притаманних цьому процесу, приводить не тільки до зростання значення комунікативу з урахуванням культурних особливостей мігрантів на основі рівності та поваги, але й до випадків зневаги та дискримінації за етнічними ознаками, а іноді й до міжетнічних і міжконфесійних конфліктів. Всі мігранти неминуче стикаються з проблемою адаптації, коли потрапляють до нової країни. Подолання протиріч між розумінням «свій» та «чужий» стають наріжними в подальшому процесі адаптації новоприбулих. Отже, сучасна міжнародна ситуація і стан міжетнічних взаємин доводить політичну й наукову актуальність досліджень з проблем соціокультурної адаптації етнічних груп до іншоетнічного середовища.

У контексті цієї проблеми історія постійних пристосувань до нових умов групи менонітів, які змушені були понад 300 років мігрувати, рятуючись від гонінь та утисків: з Голландії у другій половині XVII ст. до Польщі і Пруссії, а у наступні століття - до Росії і Північної Америки, є прикладом збереження стійкої етнопсихологічної самобутності. Історія менонітів надає багатий досвід міжкультурної взаємодії, що проявилася не тільки у збереженні власної культури та ідентичності, але й у послідовному збагаченні приймаючих суспільств, які підсилювалися під впливом нових ідей і підходів, привнесених цією спільнотою. Тому вивчення історично багатого досвіду адаптації до полікультурного середовища локальної групи менонітів є дослідженням актуальним і своєчасним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційну роботу виконано відповідно до теми Центру українсько-німецьких досліджень, що діє при кафедрі всесвітньої історії історичного факультету Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (державний реєстраційний номер 0109U000133).

Мета роботи полягає в комплексній реконструкції і порівнянні процесів соціокультурної та соціоекономічної адаптації менонітів у Канаді та США, а також особливостей збереження ними ідентичності. Для досягнення мети необхідно було вирішити наступні дослідницькі завдання:

– провести аналіз стану наукової розробки проблеми;

– виявити, систематизувати й дослідити джерела з теми;

– з'ясувати історичну обумовленість менонітів до міграції;

– визначити колонізаційні стратегії американського й канадського урядів, а також їх зацікавленість стосовно менонітських переселенців;

– реконструювати та дослідити адаптаційні процеси та економічний розвиток менонітських громад із урахуванням еволюційних процесів у суспільствах Канади та США;

– дослідити процеси входження менонітських спільнот до соціокультурних середовищ Канади та США, визначити їх особливості, психологічну складову, а також простежити взаємовплив культур;

– виявити причини тривкості самобутності менонітів і особливості збереження власної ідентичності в умовах США й Канади;

– визначити місце та роль менонітських громад у розвитку Середнього Заходу США й Канади.

Об'єктом дослідження є соціокультурний та соціоекономічний розвиток Північної Америки наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є процеси адаптації та інтеграції менонітських переселенців до соціокультурних середовищ Канади та США.

Хронологічні межі охоплюють період 1874-1923 рр. У 1874 р. розпочалося заселення й освоєння російськими менонітськими громадами Середнього Заходу Північної Америки. Верхня межа обумовлена: а) закінченням процесу пристосування до полікультурного простору країн-реципієнтів, в результаті чого більша частина менонітів зуміла адаптуватися, а інша - унаслідок психологічної несумісності із сформованою соціокультурною та внутрішньополітичною дійсністю - реемігрувала до Південної Америки; б) початком переселення наступної хвилі менонітської імміграції в Канаду з Росії.

Географічні межі дослідження охоплюють території Сполучених Штатів (а саме район Великих Рівнин - Канзас, Небраска, Мінесота, Дакота) і Канади (район прерій - Манітоба, Саскачеван, Альберта), де з 1874 р. почали оселятися російські меноніти, а також терени Півдня Російської імперії, звідки вони емігрували до Нового Світу.

Наукова новизна роботи полягає в наступному: 1) вперше в українській історіографії із застосуванням соціального, філософського й культурологічного підходів проаналізовано процес адаптації етноконфесійної групи менонітів на території Північної Америки. Завдяки здобуткам сучасної етнопсихології і «нової історичної науки», у рамках сучасної локальної історії досліджено проблему адаптації, асиміляції і збереження етноконфесійної ідентичності в соціокультурних умовах поліетнічних країн США й Канади, які на той час за основу свого етносоціального розвитку брали концепції «плавильного котла», «англоконформізму» й «американізації»; 2) установлено, що обумовленість міграції менонітів у 70-х роках ХІХ ст. ґрунтувалася, у першу чергу, на їх особливому світосприйнятті, що включало пацифізм та церковні морально-етичні обмеження, а також намаганні зберегти традиційний спосіб життя й розширити особисті економічні можливості; 3) визначено, яке місце посідала спільнота менонітів у планах урядовців Канади та США щодо колонізації Середнього Заходу; 4) виявлено значущість цієї групи, що складала у 1874-1879 рр. близько 20 % загального населення, у освоєнні провінції Манітоба; 5) виявлено складові адаптаційного процесу (природно-господарська, соціо-економічна, соціокультурна, психологічна) і визначено етапи входження спільноти до соціокультурних просторів США й Канади; 6) простежено міжетнічні стосунки менонітських груп з іноетнічним суспільством. Досліджено зміни громадської думки щодо інакомислячої та іншомовної меншості в період Першої світової війни (з доброзичливої на ворожу). Визначено, як така ситуація позначилася на адаптації менонітів; 7) проаналізовано зміни у характерних рисах ідентичності в процесі адаптації і визначено чинники, які впливали на такі зміни; 8) на основі виявлених головних факторів, що впливають на адаптацію, вперше здійснено порівняння результатів адаптації різних конгрегацій та окремих общин в умовах США й Канади. Визначено, які менонітські групи досягли рівня акомодації, або адаптації, а які не зуміли пристосуватися до нових умов; 9) уперше у вітчизняній історіографії систематизовані та проаналізовані первинні джерела з проблеми. Це дало можливість ввести до наукового обігу значну кількість нових даних і сприяло об'єктивному й глибокому дослідженню різних аспектів господарської діяльності, громадського й духовного життя менонітів, повніше зрозуміти історію країн; 10) наукова новизна представлена в комплексному та всесторонньому дослідженні облаштування, життя, діяльності, побуту, сподівань і тривог, змін архітектури будівель і поселень, уточненні деяких історичних подій у Канаді в останій треті XIX - першій треті XX ст. Характерною особливістю дослідження є спроба за допомогою наративних джерел поглянути на життєдіяльність менонітів зсередини, очима самих іммігрантів.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що результати можуть бути використані в узагальнюючих працях з історії України, Росії, Канади та США, у підготовці загальноісторичних та спеціальних тем і курсів у навчальних закладах, в організації різноманітних краєзнавчих культурно-просвітницьких заходів. Результати дослідження дозволяють за допомогою виявлення і зіставлення головних факторів, впливаючих на адаптацію, аналізувати типові особливості пристосування мігрантів до полікультурних середовищ.

Особистий внесок здобувача полягає в комплексній реконструкції процесу адаптації менонітських конгрегацій, що емігрували з Російської імперії, до умов Північної Америки, компаративного аналізу подій на основі першоджерел і періодичних видань із канадських архівів, малодоступних опублікованих документів та значного масиву літератури вітчизняного та іноземного походження. Презентовано внесок даної етноконфесійної групи в освоєння просторів Середнього Заходу США та Канади й розвитку цих країн.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертації пройшли апробацію на наукових конференціях України та Росії: 1) міжнародна конференція «Этнические немцы России: исторический феномен «народа в пути» (Москва, 2009); 2) міжнародна конференція молодих учених «Дні науки історичного факультету - 2009» (Київ, 2009); 3) всеукраїнська наукова конференція студентів та молодих учених «Історія світової цивілізації від давнини до сучасності» (Дніпропетровськ, 2010); 4) міжнародна конференція молодих учених «Дні науки історичного факультету - 2010» (Київ, 2010); 5) міжнародна конференція «Гражданская идентичность и внутренний мир российских немцев в годы Великой Отечественной войны и в исторической памяти потомков» (Москва, 2010); 6) міжнародна науково-практична конференція «Центрально-Східна Європа: двадцять років системних трансформацій і геополітичних змін» (Рівне, 2011).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження автором опубліковано шість наукових статей, з них п'ять у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України.

Структура дисертаціного дослідження підпорядкована меті та завданням роботи. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку використаних джерел і літератури (усього 541 позиція), а також додатків (10) та сімох карт-схем. Загальний обсяг роботи складає 274 сторінок, з них основного тексту - 193.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дослідження, хронологічні рамки та територіальні межі, представлено мету й завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, підкреслено особистий внесок здобувача, вказано на апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі - «Стан наукової розробки теми» визначено рівень наукової розробки проблеми, проаналізовано й систематизовано джерельну базу, презентовано методологічне й теоретичне підґрунтя дослідження.

У першому підрозділі «Історіографія проблеми» аналізується історіографічна база дослідження. Загальна історіографія проблематики поділена на роботи вітчизняних та закордонних авторів. У вітчизняній історіографії на основі хронологічного принципу виокремлено такі етапи: 1) дореволюційний, до якого належать праці О. Клауса, Я. Штаха, С. Бондаря, Г. Писаревського. У цей період із урахуванням державного інтересу до результатів колонізаційної політики були актуальними дослідження з історії менонітських колоній у Російській імперії. Характерною рисою праць цього етапу стала культурно-релігійна проблематика, при розробці якої до наукового обігу введено значну кількість джерел і закладені основи історіографічної традиції; 2) радянський період, коли менонітська історія привернула увагу вчених релігієзнавців, головною метою при дослідженнях стало викривання сектантського життя. Але, незважаючи на ідеологічний вплив і переривання історіографічної традиції у 30-х - 60-х роках ХХ ст. у роботах О. Клібанова, В. Крестянінова, О. Іпатова та інших був досліджений широкий спектр проблем менонітської історії. Так, О. Іпатов та С. Соколовський визначили менонітів як етноконфесійну спільноту, у якій переплелося національне та релігійне. О. Сич, одним із перших досліджував значення іммігрантів із Росії (слов'ян, німців, менонітів зокрема) у освоєнні Канадського Заходу; 3) сучасний, починаючи з 1990-х років, коли в результаті політико-ідеологічних змін було відкрито доступ до закритих архівних фондів, методологічних напрацювань західних вчених, почався активний міжнародний науковий діалог. Усе це в сукупності дало можливість відновити дослідницький інтерес до менонітської історії. Почали формуватися наукові центри з історії німців і менонітів як у Росії, так і в Україні, проводитися наукові конференції, захищатися дисертації з історії менонітів. Значною мірою дослідження цього етапу торкнулися історії менонітів у Росії і лише частково подій, які відбувалися на американському континенті. Українські й російські дослідники обмежувалися лише констатацією самого факту виїзду менонітів до Америки і не ставили за мету дослідження їх життя в Новому світі.

У закордонній історіографії, яка більшою мірою представлена працями менонітських дослідників, чітко простежуються два етапи: 1) 20-ті - 60-ті роки ХХ ст. Головною темою досліджень на цьому етапі була імміграція, її передумови, причини, перебіг, а також особливості облаштування в місцях поселення, яка розроблялася Е. Кореллом, Дж. Фретцом, Г. Реміром, М. Джинджерічем. При наявності спільного інтересу до імміграції автори акцентували увагу лише на окремих моментах переселення менонітів до Північної Америки.

Вагому роль у пізнанні менонітської історії відіграла чотирьохтомна робота «Менонітська енциклопедія». Ця робота є цілісним зібранням історичної оглядової інформації з життя менонітів у всьому світі, нариси енциклопедії презентують широке коло проблем і проблему чинників еміграції зокрема. Історик соціологічного напрямку Е. Френсіс у своїх працях приділяв увагу соціальним змінам, що відбувалися всередині менонітської спільноти Канади. Концепція ізольованості, особливості поселень стала головним напрямом у дослідженнях даного періоду; 2) другий етап розпочався з 1970-х років, коли менонітські історики за допомоги методів «нової соціальної історії» почали підіймати й вивчати нові проблеми етнічної історії - ідентичності, асиміляції, інтеграції і контактності (роботи Л. Дридгера, Р. Льовена, Г. Енса). У цей період формуються наукові центри в Канаді та США, виходять історичні журнали, посилюється науковий діалог. Але деякі питання й дотепер залишаються поза увагою істориків-менонітів. Досі відсутні узагальнюючі праці з адаптації та інтеграції менонітських спільнот у північноамериканське суспільство, комплексного компаративного дослідження особливостей пристосування менонітських конгрегацій до умов США та Канади, які помітно відрізнялися між собою. Працям закордонних дослідників притаманні такі особливості: а) головний масив джерелознавчої бази становлять спогади колишніх іммігрантів, і лише в останні роки стали з'являтися праці, у яких присутня серйозна документальна база; б) недоступність за радянських часів архівних документів із СРСР для західних істориків.

У той же час роботам радянських авторів була властива необізнаність у досягненнях закордонних колег. На сучасному етапі основна увага українських і російських фахівців приділяється вивченню історії менонітів періоду перебування на території Російської імперії. Проблеми їх життя в США й Канаді ще не стали предметом окремого дослідження.

У другому підрозділі «Джерельна база дослідження» представлено комплекс документів, які потрібні для об'єктивного й цілісного висвітлення завдань, поставлених у роботі. Автором опрацьовано фонди Провінційного архіву Манітоби, архіву й бібліотеки Менонітського Центру Спадщини (Канада), Державного архіву Запорізької області, бібліотеки університету Манітоби та університету Вінніпег (Канада), опубліковані матеріали Публічного архіву Канади.

За видовими ознаками джерела поділені на: 1) документи органів влади (законодавчі акти американського та канадського урядів, діловодство чиновників державного управління з лідерами менонітських громад, документація місцевих органів влади, документи внутрішнього громадського управління); 2) наративні джерела (спогади, щоденники переселенців, епістолярні документи); 3) публіцистичні джерела (матеріали періодичної преси того часу); 4) статистичні матеріали; 5) картографічні матеріали; 6) фотодокументи.

Законодавчі акти урядів США та Канади дозволили простежити еволюцію політики держав щодо іммігрантів і менонітів зокрема. Ці документи допомогли скласти уявлення про внутрішньополітичну направленість держав, де оселилися спільноти іммігрантів. Матеріали були знайдені у фондах Провінційного архіву Манітоби та архіву Менонітського Центру Спадщини (Канада). Тут збереглися законодавчі документи, що регулювали земельні, державотворчі питання, джерела з перебігу імміграції, діловодна кореспонденція між державними органами управління та менонітськими лідерами, матеріали місцевих законодавчих органів влади. Особливий інтерес становлять документи сільськогосподарських звітів щодо менонітських поселень.

Одним із найважливіших джерел з історії менонітів-колоністів є опубліковані спогади, специфічною рисою яких є суб'єктивне авторське бачення дійсності та її емоційна оцінка. Саме ця категорія документів дозволила простежити процеси адаптації, інтеграції менонітів-іммігрантів до американського й канадського суспільств. Вони стали найбільш інформативними для порівняння процесів входження менонітських громад до соціокультурних середовищ Сполучених Штатів та Канади.

Важливу роль при дослідженні психологічної адаптації мали особисті листи колоністів, знайдені у фондах архіву Менонітського Центру Спадщини. У них розкриваються настрої, тривоги та сподівання менонітів стосовно подальшого життя на нових територіях.

Переважна більшість джерел із історії адаптації та інтеграції менонітів - це періодичні видання того часу, що містять соціологічні характеристики. Вони доповнюють картину подій і допомагають реконструювати внутрішній світ і менталітет колоністів. Доступ до шпальт «Нью-Йорк Таймс» («The New York Times»), «Менонітського огляду» («Mennonite Rundschau»), «Вісника правди» («Herald of Truth»), «Вісника Євангелія» («Gospel Herald»), «Ранкової Телеграми» («Morning Telegram»), «Манітобської вільної преси» («Manitoba Free Press»), «Щотижневого огляду прерій» («Portage la Praire Weekly Review»), «Щотижневика Сонячного Брендону» («Brandon Sun Weekly») та ін. було відкрито лише в архівних фондах бібліотеки університету Манітоби та Менонітського Центру Спадщини. Матеріали цих періодичних видань стали важливими джерелами при з'ясуванні суспільної і державної думки в Канаді та США відносно менонітської спільноти.

Змістовним інформативним джерелом дослідження стали статистичні матеріали, які містять данні щодо кількості переселенців, освітніх закладів, кількості зібраного врожаю тощо. Згадані матеріали знайдено у фондах архіву Менонітського Центру Спадщини.

До окремої групи джерел відносяться картографічні матеріали та фотодокументи, де наявно зафіксовані дійові особи того часу, поселення, будівлі та сцени з духовно-побутового життя переселенців.

У третьому підрозділі «Методологія і теоретичні засади дослідження» презентовано методи та теоретичні концепції, із застосуванням яких проводилося дослідження.

Робота була виконана з урахуванням досягнень «нової історичної науки», що вивчає проблеми ментальності, масові уявлення, історичну свідомість і зміни систем цінностей суспільства тощо. З методологічного інструментарію нової історичної науки для дослідження менонітської спільноти використано структурний підхід та принцип системності. Менонітська спільнота розглядається як «багаторівнева» система, структура якої складається з громад (конгрегацій), що, в свою чергу, також мають структурні складові: незалежні адміністрації, системи освіти, взаємодопомоги та ін. З іншого боку менонітські колонії були складовими колоністської системи Півдня Російської імперії і її адміністративного устрою і економічного простору. Імміграція менонітів до США розглядається як процес інтеграції до соціоекономічних та адміністративних систем США та Канади нових структурних елементів менонітського суспільства.

Підгрунттям дослідження стали теорії адаптації і акультурації. Відповідно до концепцій ряду американських і російських вчених: Дж. Беррі, С. Бочнера, Л. Л. Шпака та інших, соціокультурна адаптація - це процес і результат активного пристосування етнічних груп і окремих індивідів - представників даних етногруп до умов іншого соціокультурного середовища.

За теорією Дж. Беррі, адаптацію обумовлюють два діючих фактори: збереження культурної ідентичності та ступінь участі в міжкультурних контактах. Залежно від комбінацій відповідей на ці питання можна виокремити рівні глибини адаптації: асиміляція, сепарація, маргиналізація та інтеграція.

Крім того, у роботі використано такі теоретичні засади: 1) концепція Р. Редфілда «картини світу» (бачення світобудови, яка характерна для того чи іншого народу, уявлення членів суспільства про самих себе, про свої дії та активність у світі); 2) концепція Ф. Д. Тернера про «динамічні кордони» (за якою фронтір - є зоною освоєння, особливих соціальних умов, межею осілості); 3) теорія національної ідентичності Е. Д. Сміта.

У дослідженні використані загальнонаукові (аналізу, синтезу, порівняння, хронології, дедукції, індукції, структурно-системний) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний) методи.

У другому розділі «Історичні передумови імміграції менонітів до Північної Америки» з'ясовуються історичні обставини формування рухливості менонітських громад та простежуються стратегії урядів США та Канади щодо освоєння прерій Середнього Заходу.

У першому підрозділі «Історичний огляд міграції менонітів і специфіка процесу їх адаптації до іноетнічних суспільств» вивчається процес «рухливості» менонітської групи, його причини й особливості в Польщі, Пруссії та Росії. У процесі аналізу адаптаційного досвіду з'ясовано, що успіхи в соціально-економічній сфері і в Західній Європі, і в Росії обумовлені як прагматичністю політики приймаючих держав, що за мету ставили освоєння непродуктивних земель або цілинних просторів в обмін на важливі для менонітів пільги, так і особливостями менталітету самих менонітів (організованістю, відповідальністю, законослухняністю).

Головними чинниками, які обумовили прагнення менонітів до еміграції з Росії стали: 1) соціальне розшарування всередині менонітського співтовариства та нестача землі, обумовлена розвитком капіталістичних відносин у Російській імперії в 1840-1860-х рр.; 2) внутрішня політика Росії на початку 1870-х років, яка в умовах модернізаційних змін стала на шлях русифікації, соціальної уніфікації, скасувавши статус іноземних поселенців; 3) сукупність соціальних тривог через державні реформи й релігійні розбіжності, бажання відродити духовну єдність і психологічний комфорт етноконфесійної групи. Ця сукупність чинників стала головною рушійною силою міграції.

У другому підрозділі «Колонізаційна стратегія США в напрямку опанування прерій Середнього Заходу» простежуються засади колонізаційної програми США в напрямку освоєння прерій. Головними рушійними силами освоєння Середнього Заходу були: 1) політика «відритих дверей», спрямована на пошук людських ресурсів; 2) економічний розвиток багатого на природні ресурси фронтірного регіону, який став можливим після прийняття закону про гомстед та рішення про будівництво трансконтинентальної залізниці; 3) прагнення адміністрацій фронтірних територій отримати статус штату. Ці фактори обумовили стихійний характер колонізації. Меноніти, як невелика група (близько 1% від усіх переселенців 1874-1880-х років) не отримали особливих пільг і здобули рівні права та можливості з усіма новоприбулими.

У третьому підрозділі «Особливості політики колонізації теренів Середнього Заходу Канади і передумови імміграції менонітів» досліджуються обставини, які були чинниками активного заселення прерій: 1) економічний потенціал величезної території; 2) прикордонна напруженість зі Сполученими Штатами, що мали на меті приєднання досі «незайнятих» територій; 3) стратегічне сполучення східного й західного узбережжя країни.

Стратегії канадського уряду стосовно освоєння внутрішніх територій загалом повторювали стратегії США (закон про гомстед, будівництво залізниць, політика «відкритих дверей»). Однак колонізаційна політика Домініону мала власні особливості: індивідуальний підхід до різних імміграційних груп (меноніти отримали широкі пільги та привілеї, у тому числі й право самоврядування); виділення і резервування територій для компактних етнічних поселень мігрантів; матеріальна допомога під час переселення.

У третьому розділі «Природно-господарська та соціально-економічна адаптація менонітів у Північній Америці» з'ясовуються особливості природно-господарського й соціально-економічного пристосування та простежуються міжетнічні стосунки між менонітами та іноетнічним суспільством.

У першому підрозділі третього розділу «Особливості улаштування менонітів у США та Канаді» визначається специфіка соціально-економічного та господарського розвитку менонітських поселень у згаданих країнах на першому етапі їх адаптації (1874-1880).

Доведено, що на динаміку розвитку менонітських господарств у цих країнах впливали об'єктивні зовнішні фактори. Якщо у США природно-кліматичні умови були майже звичні для життя та ведення сільського господарства, економіка територій унаслідок достатньо розвиненої інфраструктури динамічно розвивалася, а шляхи сполучення сприяли міжетнічному спілкуванню й обміну досвідом, то у Канаді природні умови були суворішими, економіка району прерій нерозвиненою, місцевість - безлюдною. Усе це сприяло ізоляції менонітських колоній. У результаті - менонітам у США знадобився приблизно рік для природно-господарської адаптації, а менонітам Домініону - більше трьох.

Важливим чинником швидкої адаптації менонітів у США була «змушена осілість» на власних фермах, що сприяло зростанню особистого добробуту, але водночас зменшувало вагу менонітської церкви як організатора соціально-економічного життя громад. У Канаді ж, усуспільнення землі дозволило зберегти традиційну систему соціального захисту, згуртованість та зміцнити авторитет церкви, але одночасно стало фактором гальмування технічного прогресу в наступні роки.

Економічним досягненням менонітів Канади в цей час стали розробка технології та доведення доцільності вирощування пшениці, льону, кавунів, динь, соняшника і яблунь в умовах Манітоби. В США досягненням стало широке впровадження посівів російської озимої пшениці, уведення лісонасаджень, культивування тутових і фруктових дерев.

У другому підрозділі третього розділу «Соціально-економічна інтеграція менонітських громад до північноамериканського суспільства» досліджується розвиток менонітських громад в умовах динамічного розвинення аграрного капіталізму, який сприяв інтеграції менонітських господарств до соціоекономічних систем США та Канади.

У першому пункті другого підрозділу «Вплив розвитку ринкових відносин на соціальне й економічне життя менонітів» проведений аналіз особливостей сільськогосподарської та підприємницької діяльності менонітських громад. Аналіз дій і реформ уряду Канади у 1880-х роках (адміністративна реформа, розвиток інфраструктури, комерційно-торгівельних міст, будівництво залізниць) доводить, що держава активно почала проводити політику з інтеграції мігрантів і менонітів зокрема до загальноканадських економічних структур. Це, у свою чергу, призвело до майнового розшарування серед менонітів, розколу конгрегацій, зниження значення соціальних інституцій, подальшої міграції на нові землі.

Для менонітів Сполучених Штатів період кінця 1880-х років ознаменувався економічними кризами, майновим розшаруванням, технічним переоснащенням, переорієнтацією на багатопрофільне господарювання. Через наслідки кризи частина менонітів була змушена мігрувати.

У другому пункті другого підрозділу «Передумови міграції менонітів на західні землі Канади. Улаштування й адаптація в провінціях Саскачеван і Альберта» простежуються причини подальшої міграції менонітів до західних провінцій Канади та облаштування у нових умовах. Представлена типологія менонітських поселень (адаптованих до зовнішніх умов). колонізаційний уряд менонітський переселенець

Причинами міграції на землі Саскачевану й Альберти були: 1) майнове розшарування в середині громад; 2) релігійні та владні розбіжності серед прихильників і супротивників реформ; 3) «земельний голод» в Манітобі через демографічний приріст населення у провінції; 4) світові економічні кризи; 5) політика уряду Канади щодо подальшого освоєння малозаселених земель Саскачевану та Альберти; 6) небажані для менонітів реформи в галузі освіти; 7) можливість продовження традиційного життя під керівництвом церкви. Усі ці чинники змусили частину менонітів продати свою землю та майно й розпочати все заново на західних землях Канади.

У третьому пункті другого підрозділу «Громадська позиція менонітів під час Першої світової війни» досліджується конфліктна ситуація між суспільством США та Канади й менонітами.

Упродовж тривалого часу внутрішня політика урядів США та Канади щодо менонітів була незмінно доброзичливою, а ставлення громадськості - толерантним. Але події Першої світової війни виявили раніше приховані проблеми, що проявилися в дискримінації менонітів, ксенофобії і моб-насиллі. Якщо офіційна влада і Канади, і США намагалася опрацювати компромісну позицію по відношенню до німецькомовної пацифістської групи, то громадська ворожість поставила під питання мирне життя менонітів. Зіткнувшись з сильним тиском суспільства в усіх сферах життя протягом війни й після неї, переважна більшість менонітів не зрадили своїм пацифістським принципам.

У четвертому розділі роботи «Соціокультурна адаптація менонітів у Північній Америці» простежені адаптаційні зміни в культурному житті менонітських конгрегацій США та Канади, визначено ступінь їх інтеграції до нових соціокультурних середовищ.

Перший підрозділ четвертого розділу «Особливості розвитку культури менонітів у Північній Америці» складається з двох пунктів: «Розвиток культури менонітів у США» і «Специфіка розвитку культури менонітів у Канаді».

Перший пункт присвячений вивченню культурної інтеграції менонітів до полікультурного середовища Сполучених Штатів. Гетерогенне американське суспільство на базі гуманітарних та економічних ідей сформувало потужний вплив на суспільну культурну свідомість, основою якої стали свобода, демократія, заповзятливість, прагматизм і індивідуалізм. За таких умов культура маленького співтовариства менонітів повинна була або трансформуватися, або піддатися маргиналізації. Для збереження історичної пам'яті і єдності співтовариства релігійні лідери змушені були сприйняти інноваційні елементи світогляду оточуючого суспільства, тим самим надавши імпульс для розвитку власної культури, сумісної з домінуючою культурою американського соціуму.

У другому пункті була проаналізована специфіка розвитку культури менонітів у Канаді. З'ясовано, що меноніти Домініону, на відміну від громад США, довгий час опиралися культурній інтеграції, маючи за мету зберегти незмінною власну культуру. Тому культурна адаптація була повільна і тривала майже 50 років, а у консервативних громадах в провінціях Саскачеван і Альберта до 30-х років ХХ ст.

У другому підрозділі четвертого розділу «Еволюція системи освіти менонітів» досліджена система освіти менонітів і її трансформація під впливом державних реформ. Автором виявлено, що розвиток освітнього процесу в менонітів США та Канади істотно відрізнявся. Якщо меноніти Сполучених Штатів мали мотивацію підвищити рівень викладання загальноосвітніх дисциплін для успішної адаптації, то меноніти Домініону намагалися зберегти закрите, приватне релігійне виховання для збереження традиційних цінностей. Однак реформи канадського уряду в освітній сфері та модернізаційні впливи з часом привели до переосмислення ролі світської освіти серед ліберально налаштованих лідерів. Це спричинило конфесійні конфлікти, внаслідок яких групи з найбільш консервативними поглядами відокремилися і мігрували до провінцій Саскачеван і Альберта.

У третьому підрозділі «Соціально-психологічна адаптація та особливості збереження етнічної самобутності менонітів в іноетнічному середовищі» автором визначено рівні соціокультурної адаптації усіх менонітських конгрегацій у США та Канаді, що емігрували в 70-х роках ХІХ ст. із Російської імперії.

У першому пункті третього розділу «Соціокультурна адаптація менонітів» на основі аналізу адаптаційних факторів автором були визначені рівні адаптації досягнуті усіма менонітськими конгрегаціями у Канаді та США після 50-ти років життя в цих країнах. Виявилося, що у Сполучених Штатах до 1923 р. громади, які увійшли до Загальної Конференції (Александерволь, Хофнунгзау, Булер, Швайзер, церква Братів во Христі), а також церква Братських менонітів, досягли рівня акомодації або інтеграції, а консервативні конгрегації Криммер і Кляне-Гемайнде - рівня сегрегації (адаптації в стадії терпимості). У Канаді рівня акомодації у зазначений період спромоглися досягти тільки невелика конгрегація Бергталер у Західній колонії і громада Штейнбах із конгрегації Кляйне-Гемайнде, а стадії сегрегації - конгрегації Кляйне-Гемайнде, частина Саммерфельд, Фюрстенланд і Хортиця в Манітобі. У Саскачевані вище названі конгрегації здебільшого дотримувалися рівня сепарації (відторгнення канадських законів, культури і способу життя). Врешті-решт близько 7 тис. менонітів змушені були реемігрувати до Південної Америки у 1923 р.

У другому пункті «Особливості збереження менонітами ідентичності в іноетнічному оточенні» мова йде про трансформацію менонітської ідентичності під культурним впливом суспільств США та Канади. Автором були виокремлені і згруповані характерні ознаки ідентичності менонітів. Релігійна група ознак включає: своєрідне трактування Священного писання, неприйняття мілітаризму, помірковане ставлення до влади, релігійне виховання та контроль за освітою, усвідомлене сприйняття віри в дорослому віці; до соціальної групи віднесено: соціальний ізоляціонізм, прихильність до селянського способу життя, колективізм, суспільні системи взаємодопомоги; до культурної складової ідентичності - мова спілкування, історико-культурна спадщина, етика особистої моралі, ендогамні шлюби, тощо. Трансформація цих ознак у часі та під впливом зовнішніх факторів характеризувала і зміну ідентичності. Виявлено, що ознаки, які відносяться до першої групи, мало змінилися в розглянутий період, залишаючись тривкими ідентифікаторами спільноти. Друга група, - соціальні ознаки ідентичності, - зазнали серйозних змін. Це, насамперед, переорієнтація етичних норм життя у напрямку індивідуалізму й особистого добробуту, що врешті зруйнувало соціальний ізоляціонізм, а з ним і комунальні поселення, громадське землекористування й суспільну систему взаємодопомоги. У культурній складовій суттєві зміни відбулися в мовному питанні - перехід з німецької на англійську (у США це сталося досить швидко, приблизно за десять років, а у канадських менонітів цей процес затягнувся на чотири - п'ять десятиліть).

Незважаючи на асиміляційну політику урядів США й Канади по відношенню до іншоетнічних меншин, етноконфесійна група менонітів завдяки власній вірі знайшла в собі духовні сили пристосуватися до життя у більш потужній і домінуючій соціальній системі, перейнявши її мову, практику ділових відносин, поступово переймаючи культуру і стиль мислення, тим самим успішно уникнувши розпаду й асиміляції.

У висновках дисертації викладено основні результати дослідження та обґрунтовано положення, що представлені на захист:

Стратегії розширення територій США й Канади в період становлення держав потребували величезної кількості робітничих рук і інвестицій. Тому уряди цих країн проводили політику «відкритих дверей» по залученню іммігрантів. Запрошення менонітів було не випадковим. Вони, як гарні хлібороби, були бажаними для обох країн. Проте привілеїв стосовно господарської та культурної автономій у США вони не отримали. У Канаді ж, навпаки, усі висунені менонітами умови були задоволені повністю.

Процеси адаптації менонітів до Нового Світу можна поділити на чотири складові: природно-господарську, соціально-економічну, соціально-культурну й соціально-психологічну. Останні, в свою чергу, можна розглядати на двох рівнях: побутовому, тобто входження в соціокультурне оточуюче середовище (поземельні відносини, торгівельні стосунки, релігійні взаємовпливи, мовна й побутова взаємодія) та державно-політичному, для якого характерний вплив законодавчої політики на внутрішньогромадське життя та міжетнічні стосунки (адміністративна реформа, економічна та внутрішня політика, загальноосвітні процеси, будівництво комунікативних інфраструктур).

З урахуванням еволюційних процесів у суспільствах Канади і США природно-господарська та соціально-економічна адаптація менонітів проходила в три періоди. Перший - консолідація етноконфесійного суспільства та формування соціально-економічної системи колоній. Найбільш характерно він проявився в Канаді й тривав з 1874 до кінця 1870-х років. Другий - з початку 80-х до початку 90-х років ХІХ ст. - став періодом пристосування менонітських груп до динамічних процесів ринкових відносин, наслідком яких стало розшарування за майновою ознакою. Третій період характеризувався змушеною міграцією частини громади на північно-західні землі Канади в провінції Саскачеван і Альберта і тривав з 1891 р. до початку 1920-х років.

Для американської групи перший період, унаслідок більш розвинених капіталістичних відносин у США, був значно коротшим і тривав біля одного року (1874-1875), а для консервативних громад - приблизно два - три роки. Другий період, через економічну кризу, яка істотно погіршила ситуацію в сільськогосподарських штатах (1884-1885), завершився у 1888-1889 рр., змусивши багатьох менонітів США раніше, ніж у Канаді, переорієнтувати своє виробництво, знайти й застосувати нові більш конкурентоздатні засоби та методи господарювання. Поглиблення кризи в 1890-х роках змусило і американських менонітів частково мігрувати на Північний Захід Канади.

З самого початку переселення менонітам була надана можливість вільно входити до навколишнього соціального середовища й регулювати свої взаємини з неменонітами. Вони разом з іншими етнічними групами, які одночасно почали заселяти території прерій, створювали особливе соціокультурне середовище. Таким чином, усе переселенське співтовариство пристосовувалося до нових умов одночасно. У цілому суспільства США й Канади були толерантними до менонітів. Але з часом, особливо у період Першої світової війни, коли з'явилися ксенофобські й націоналістичні прояви, ставлення до німецькомовних менонітів змінилося як з боку громадського оточення, так і з боку урядів. Це призвело не тільки до зламу традиційного життя, але й до розколів серед церковних громад. У процесі пристосування до нових умов почали виділятися ті, хто прагнув інтегруватися в домінуюче суспільство, а також ті, хто будь-якою ціною намагався зберегти свою традиційну культуру та самобутність. У цей період внаслідок зрушення в етноментальності значно послабшали внутригромадські зв'язки й почалося неминуче соціальне розшарування.

Під час модернізаційних змін у американському й канадському суспільствах, що тривали півстоліття, більша частина менонітів адаптувалася або інтегрувалася до поліконфесійного простору, зберігаючи при цьому майже непорушними всі свої традиційні ознаки ідентичності, окрім громадського устрою. Найбільші зміни відбулися в спільнотах менонітів у Сполучених Штатах, де вони були змушені під загрозою маргиналізації інтенсифікувати процес прилаштування до домінантної культури, прийнявши її мову, стиль мислення та практику ділових відносин.

У контексті соціально-психологічної адаптації в Канаді можна виокремити наступні етапи:

1874-1880 рр., характеризуються замкненістю менонітських переселенців по відношенню до соціокультурного оточення. Відносна ізольованість привела до консервації суспільства в рамках власних канонів і до в'ялої адаптації.

1880-1914 рр., характеризувалися модернізаційними державними впливами і реформами (муніципальна, освітня, розвиток інфраструктури й торгівельних міст), внаслідок яких почався й розвинувся соціально-економічний діалог.

1914-1923 рр. У результаті впливу Першої світової війни розпочався державний наступ на привілеї менонітів. Цей етап був позначений сплеском націоналізму та ксенофобії з боку соціокультурного оточення і став найважчим випробуванням на тривкість віри та традицій.

У США перший період був коротший (1874-1877), другий тривав з 1878 по 1917 рр., а третій - з 1917 по 1923 рр.

Зазнавши сильного тиску домінуючої більшості під час Першої світової війни і у США і в Канаді, меноніти висловили свою незгоду в оцінці справедливості політичного курсу націоналістичної войовничості, показавши тим самим принципову громадянську позицію.

Залежно від рівня впливу навколишнього культурного оточення, а також притаманних кожній церкві релігійних етичних і моральних норм світосприйняття, ступінь входження конгрегацій до суспільного середовища країн-реципієнтів досить помітно відрізнявся. У Сполучених Штатах церковні громади, залучені у Загальну конференцію (Александерволь, Хофнунгсау, Бухлер, Швайзер, церква Братів во Христі), а також Братські меноніти досягли рівня акомодації або інтеграції, а Криммер і Кляйне-Гемайнде рівня - адаптації; у Канаді рівня акомодації в зазначений період змогли досягти тільки невелика група Бергталер і громада Штейнбах, стадії адаптації - конгрегації Кляйне-Гемайнде, частина Саммерфельд, Фюрстенланд і Хортиця. Приблизно 7 тис. менонітів, переважно з конгрегацій Саммерфельд і Фюрстенланд, не змогли психологічно пристосуватися й реемігрували, відторгнувши культуру Канади.

Спільнота менонітів вже фактом свого улаштування в Південній Манітобі вирішувала два тактично важливих для уряду Канади політичних завдання: по-перше, заселилася конфліктна прикордонна зі США земля, по-друге, забезпечувався економічний розвиток цього малозаселеного і проблемного регіону. Саме позитивний приклад менонітів в успішному господарському розвитку Південної Манітоби, а згодом Саскачевану й Альберти, надав поштовх масштабному заселенню цих територій. До економічного новаторства слід віднести доказ можливості та доцільності вирощування в умовах Середнього Заходу Канади пшениці в товарних обсягах, уперше в цих умовах - льону, баштанових культур та яблунь. У Сполучених Штатах найбільшим досягненням менонітів стало широке використання російської озимої пшениці, найкращі врожаї якої були отримані на Середньому Заході в кінці 80-х - першій половині 90-х років ХІХ ст. і в успішній селекційній роботі над новими сортами пшениці.

Загалом висока сільськогосподарська кваліфікація й наукова організація праці на власних господарствах менонітів як у США, так і у Канаді вже у перші роки стали взірцем та прикладом у вдосконаленні сільськогосподарського виробництва, що сприяло прискоренню економічного розвитку обох країн.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Статті у наукових фахових виданнях

1. Ткаченко, О. Є. Природно-географічний фактор як привід до переселення менонітів у Канаду в 70-х рр. ХІХ ст. // Питання німецької історії: зб. наук. пр. / Відп. ред. С. Й. Бобилєва. - Д.: Вид-во ДНУ, 2008. - С. 222-229.

2. Ходченко, О. Є. Соціально-економічна адаптація менонітів у Північній Америці у 1874-1880 рр. / О. Є. Ходченко // Питання німецької історії: зб. наук. пр. / Відп. ред. С. Й. Бобилєва. - Д.: РВВ ДНУ, 2009. - С. 114-132.

3. Ходченко, О. Є. Становлення системи освіти менонітів у Північній Америці (1874-1929 рр.) / О. Є. Ходченко // Вісник Дніпропетровського університету, серія: «Історія та археологія». - Д., 2009. - № .8. - Т. 17. - С. 131-139.

4. Ходченко, О. Є. Колонізація канадських провінцій Саскачеван і Альберта менонітами у 1891-1918 рр. // Слов'янський вісник, серія: «Історичні та політичні науки». Збірник наукових праць. - Рівне, 2010. - Вип. 9. - С. 76-84.

5. Ходченко О. Є. Особливості суспільного життя менонітів у Північній Америці під час Першої світової війни / О. Є. Ходченко // Вісник Дніпропетровського університету, серія: «Історія та археологія». - Д., 2010. - № .1/1. - Т. 18. - С. 166-174.

Статті, тези доповідей

6. Ходченко О. Є. Участь українських менонітів в освоєнні Канзасу у 1874-1880 рр. / О. Є. Ходченко // Дні науки історичного факультету: Матеріали ІІ міжнародної наукової конференції молодих учених, присвячених 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Вип. ІІ. - Ч. 2. - К., 2009. - С. 66-69.

7. Ходченко Е. Е. Проблемы сохранения идентичности российскими меннонитами в Новом Свете / Е. Е. Ходченко // Этнические немцы России: исторический феномен «народа в пути»: Материалы 12-й международной научной конференции. - М.: «МСНК-пресс», 2009. - С. 581-588.

8. Ходченко Е. Е. Об изменении структурных признаков идентичности меннонитов в Северной Америке в период 1874-1923 гг. / Ходченко Е. Е. // Дні науки історичного факультету: Матеріали ІІІ міжнародної наукової конференції молодих учених, присвяченої 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній Війні. - Вип. ІІІ. - Ч. 2. - К., 2010. - С. 82-85.

9. Khodchenko Е. Problems of preserving the Mennonite identity in the New World / Е. Khodchenko, L. S. Kopteva // Матеріали сьомої всеукраїнської науково-практичної конференції «Молодь України в контексті міжнародної комунікації». - Т. 1. - Дніпропетровськ, 2010. - С. 130-132.

10. Khodchenko H. From the Outside In / H. Khodchenko // Preservings. - Issue No. 30, 2010. - P. 94.

11. Ходченко Е. Е. Особенности развития культуры меннонитов в Канаде (1874-1923 гг.) / Е. Е. Ходченко // Історичні етюди: зб. наук. пр. / під. ред. д-ра іст. наук, проф. С. І. Світленко. - Вип. 3. - Д.: Літограф., 2011. - С. 92-95.

12. Ходченко О. Є. Адаптація російських менонітів у Північній Америці: культурне пристосування (1874-1923 рр.) / О. Є. Ходченко // «Центрально-Східна Європа: двадцять років системних трансформацій і геополітичних змін»: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Рівне., 2011. - С. 273-281.

АНОТАЦІЇ

Ходченко О. Є. Менонітські іммігранти в соціокультурному середовищі Північної Америки (1874-1923). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.02 - всесвітня історія. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2011.

Дисертація присвячена реконструкції процесів адаптації та інтеграції менонітських переселенців до соціокультурного середовища Північної Америки.

Адаптація менонітських груп відбувалася на теренах Середнього Заходу за умов Сполучених Штатів і Канади, що мали суттєві відмінності. Досліджено етапи входження менонітської спільноти до соціокультурних просторів країн-реципієнтів. Процес адаптації проаналізовано по чотирьох напрямах: природно-господарському, соціально-економічному, соціально-культурному й психологічному. Попередній міграційний досвід менонітської спільноти допоміг доволі швидко пристосуватися до природо-кліматичних та господарських умов країн вселення. Проте релігійні та соціальні традиції гальмували процес соціокультурної інтеграції у нові суспільства. Внутрішня політика Канади та США щодо асиміляції іммігрантів і модернізаційні зміни в економіці стали чинниками поступової трансформації ментальності менонітів, внаслідок чого більшість конгрегацій зуміла адаптуватися до нових умов.