Розвиток української преси Станиславівського воєводства (1921–1939 pоки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД “УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

Спеціальність 07. 00. 01 - історія України

УДК 94 (477. 86): 070 “1918-1939”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ СТАНИСЛАВІВСЬКОГО ВОЄВОДСТВА (1921 - 1939 рр.).

ЛЕЩИШИН РОСТИСЛАВ

СЕРГІЙОВИЧ

УЖГОРОД - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор Грабовецький Володимир Васильович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, професор кафедри історії України

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Офіцинський Роман Андрійович, ДВНЗ “Ужгородський національний університет” МОН України, професор кафедри історії України;

доктор історичних наук, професор Мандрик Ярослав Іванович, ДВНЗ “Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу” МОН України, завідувач кафедри історії і політології.

Захист дисертації відбудеться “18” березня 2011 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.04 ДВНЗ “Ужгородський національний університет” за адресою: м. Ужгород, пл. Народна, 3, конференц-зал економічного факультету УжНУ

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ДВНЗ “Ужгородський національний університет” за адресою: м. Ужгород, вул. Капітульна, 9.

Автореферат розісланий “17” лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент М. Ю. Токар

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У процесі становлення громадянського суспільства в незалежній Україні важливу роль у забезпеченні права громадян на своєчасне і різностороннє здобуття об'єктивної інформації відіграють засоби масової інформації (ЗМІ). Сьогочасний стан їхнього розвитку потребує не тільки постійного вдосконалення роботи згідно сучасних суспільних викликів, але й врахування практики функціонування вітчизняної преси в різних історичних умовах. Знання стану преси, динаміки її еволюції має як науково-теоретичний, так і прикладний характер, оскільки дозволяє визначити труднощі функціонування та змоделювати перспективу її розвитку. Тому вивчення досвіду діяльності вітчизняної преси залишається важливим компонентом досліджень сучасної історичної науки, адже друковані періодичні видання залишаються вагомою складовою ЗМІ в Україні.

Варто відзначити, що українським журналістам минулого вдалось в набагато важчих умовах вирішувати чимало проблем, які, в силу певних соціально-економічних негараздів, притаманні і сучасним виданням. Тоді це стало можливим завдяки жертовній праці самих працівників українських часописів та допомозі пресі з боку організованого українського суспільства.

Для тогочасної преси були характерні: плюралізм висвітлення різних суспільних тем, прагнення зрозуміло донести до малоосвіченого громадянства складні проблеми сучасності, властивий для більшості працівників цих часописів національний патріотизм. Серед провідних журналістів, активних дописувачів українських газет були знані діячі національного руху, завдяки чому окремі видання стали відомими за межами Станиславівського воєводства. Незважаючи на географічну провінційність, обмежене фінансування, важкі умови роботи редакцій, репресивну політику польської влади, політичну та конфесійну заангажованість, українська преса цього регіону відіграла важливу роль у формуванні покоління національно свідомих українців, яке активно проявило себе у подальших національно-визвольних змаганнях.

Тож наукова актуальність теми дослідження визначається тим, що детальне вивчення історії розвитку української преси на території воєводства у міжвоєнний період дозволить значно розширити знання про політичні, економічні й культурні події того часу, поглибити розуміння складних процесів взаємин українського населення з органами державної та місцевої влади Другої Речі Посполитої, визначити специфіку їхнього регіонального розвитку.

З огляду на процеси розвитку в Україні сучасних незалежних ЗМІ, вважаємо за корисне для їхніх представників почерпнути досвід роботи тогочасних журналістів та працівників редакцій, ідеологічну основу діяльності яких визначав послідовний україноцентризм. Результати вивчення напрямів діяльності української преси Станиславівського воєводства у 1921 - 1939-х pp. вказують на достатньо значний суспільний досвід, нагромаджений в процесі її розвитку, що може бути використаний нині при розбудові української преси, а також врахований у розробці та здійсненні державної політики щодо друкованих ЗМІ.

Важливість досліджуваної теми обумовлюється також відсутністю комплексних праць з історії розвитку української преси воєводства загалом. Назріла потреба її розробки, пов'язана із можливістю повноцінного використання архівних документів і матеріалів, інших джерел, доступ до яких в радянські часи був суттєво обмежений, а подібна проблематика практично унеможливлена для дослідження. Вивчення історії розвитку українських часописів краю у 1921 - 1939 pp. дозволить розкрити загальний процес становлення української преси Галичини доби польської окупації, сформувати традицію її безперервності, визначити її роль у розгортанні українського національно-визвольного руху.

Об'єктом дисертаційного дослідження є українська преса Станиславівського воєводства у 1920 - 1930-х роках.

Предметом дослідження є розвиток української преси воєводства в умовах панування дискримінаційної державної політики Польщі; особливості діяльності редакційних колективів та тематики публікацій; роль у становленні преси українських партій та громадськості.

Мета дослідження полягає у встановленні на основі комплексного аналізу джерел та історіографії - проблеми основних закономірностей і особливостей розвитку української преси Станиславівського воєводства у 1921 - 1939-х pp.

Для реалізації вказаної мети дисертації були поставлені конкретні, взаємообумовлені тематикою завдання:

- проаналізувати рівень вивчення теми в історичній науці, з'ясувати перспективи її подальшого дослідження, вивчити та розширити за рахунок залучення нових документів і матеріалів джерельну базу дослідження;

- дослідити умови становлення та діяльності українських видань, основні методи й засоби здійснення польською державою контрольно-репресивної політики стосовно українських часописів краю;

- вивчити кадровий склад працівників, з'ясувати джерела фінансування видань, проблеми в роботі редакцій українських часописів воєводства;

- висвітлити роль українських політичних, громадських організацій і церковних конфесій в розвитку української преси на території воєводства;

- проаналізувати основні характерні риси тематичного наповнення української преси Станиславівського воєводства;

- визначити причини створення провладних пропольських часописів, комуністичної преси та особливості їх видання.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період з квітня 1921 р. по вересень 1939 р. Нижня межа визначена початком відновлення функціонування українських часописів на території краю після окупації його території польською владою; верхня - вересень 1939 p., коли, з початком Другої світової війни й встановленням у Галичині радянської влади, були закриті і ліквідовані усі існуючі до того часу українські часописи.

Географічні межі роботи охоплюють землі тогочасного Станиславівського воєводства, до складу якого входили території сучасної Івано-Франківської та південно-східні райони Львівської областей. У праці стосовно території воєводства вживається назва “край”.

Теоретико-методологічні засади дисертації. Методологічними засадами дослідження є принципи історизму, об'єктивності, критичного підходу до джерельного матеріалу, що містить інформацію про минуле стосовно предмету дослідження. В ході дослідження застосовувалися порівняльно-історичний, логічний, синхронний і структурно-функціональний методи історичних досліджень, метод аналізу документів, а також загальнонаукові методи аналізу, синтезу, контент-аналізу.

Наукова новизна праці полягає в тому, що вперше здійснено комплексне наукове дослідження усієї сукупності українських часописів міжвоєнного періоду на території воєводства, в результаті чого всесторонньо вивчено стан та особливості розвитку української преси у 1921 - 1939-х pp. У науковий обіг введено велику кількість маловідомих і не доступних дослідникам раніше архівних джерел, що значно розширили джерельну базу даної наукової проблематики. Це дало змогу реконструювати малодосліджені аспекти розвитку української провінційної преси, комплексно проаналізували різні сторони процесу її функціонування. Вперше в українській історіографії проведено цілісний аналіз нормативної бази і механізмів впливу контрольно-репресивної політики польської влади щодо української преси.

Практичне значення одержаних результатів. Вміщені в роботі висновки, по новому переосмислений фактичний матеріал, можуть бути використані при підготовці узагальнюючих і спеціальних праць з історії України XX століття. Крім цього матеріали дисертації можуть знайти застосування при розробці нормативних і спеціальних лекційних курсів, у дослідницькій роботі академічних і галузевих науково-дослідних установ, музеїв.

Певною мірою матеріали дисертації можуть набути прикладного значення в умовах розбудови незалежних друкованих ЗМІ в Україні, адже приклад історичного досвіду може мати творче переосмислення та застосування.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були апробовані в ході роботи II Міжнародної науково-теоретичної конференції “Етно-культурні процеси в українському урбанізованому середовищі XX століття” (Івано-Франківськ, 23 лютого 2006 p.), Міжнародної наукової конференції “Християнська спадщина Галицько-Волинської держави: ціннісні орієнтири духовного поступу українського народу” (Івано-Франківськ - Галич, 30 червня 2006 р.), ІІ Міжнародної наукової конференції “Стосунки Сходу та Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності” (Луганськ, 17 - 18 травня 2007 p.), Міжнародної наукової конференції “Українсько-польсько-білоруське сусідство: XX століття” (Дрогобич, 19 - 20 вересня 2008 p.), Міжнародної наукової конференції “Степан Бандера в українському національно-визвольному русі XX століття”, (Івано-Франківськ, 11 - 12 грудня 2008 p.), Всеукраїнської наукової конференції “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 31 жовтня - 1 листопада 2008 p.), XIX Міжнародної конференції “Історія релігії в Україні” (Львів, 12 - 15 травня 2009 p.), а також обговорювалися на засіданнях кафедри історії України та щорічних звітно-наукових конференціях Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в семи публікаціях у фахових наукових журналах і збірниках статей, а також у чотирьох опублікованих матеріалах конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження, побудована за проблемним принципом. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, десяти підрозділів, висновків, 10 додатків, списку використаних джерел. Обсяг основної частини, дисертації - 179 сторінок. Перелік використаних джерел складає 560 позицій.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й завдання, окреслено його хронологічні та географічні межі, охарактеризовано методологічні основи дисертації, її наукову новизну та практичне значення, подано відомості про апробацію отриманих результатів, структуру дисертації.

Перший розділ “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” присвячено аналізу стану наукової розробки проблеми і містить характеристику джерел.

Перший підрозділ “Стан вивчення проблеми в історичній науці” присвячений аналізу історіографії теми. Огляд здійснено за проблемно-хронологічним принципом. Існуючі дослідження теми поділяються на історіографію міжвоєнного періоду, радянську, діаспорну, сучасну українську та польську.

Перший період вивчення теми охоплює 1920 - 1930-і рp., коли з'явилися праці, в яких окреслювалися окремі тенденції розвитку української преси краю у польській державі. Вони носили публіцистичний характер, зачіпаючи деякі аспекти розвитку часописів того часу. Серед авторів цих праць варто виділити М. Конрада, О. Моха, А. Животка, С. Маґаляса та інших, які намагалися дати власну оцінку подіям журналістського і видавничого життя. Ці дослідження є спробою першого історіографічного аналізу, де відображено ставлення громадянства до процесів, що відбувались у середовищі української преси. Окрім українських авторів особливості розвитку української преси того часу аналізували й польські автори. Серед них варто виділити Г. Которовіча, який єдиний з тогочасних польських авторів неупереджено ставився до української преси.

У радянській історіографії періодика Станиславівського воєводства 1921 - 1939-х pp. як об'єкт наукової уваги не розглядалася, за винятком окремих часописів, що мали радянофільську позицію. Серед цих праць слід виокремити праці Й. Цьоха. їх характерною рисою є увага до львівських видань, переоцінка ролі комуністичної періодики в житті українців Західної України та замовчування ролі ряду дійових осіб у розвитку комуністичної преси краю.

Прогалини радянської історіографії частково заповнюють дослідження діаспорних науковців М. Мартинюка, А. Животка, Є. Місила, 3. Книша та
І. Лисяка-Рудницького. Частину положень діаспорних науковців сприйняла сучасна українська історіографія. Це стосується висновків про роль преси у розвитку українського національно-визвольного руху, її внесок у становлення українського організованого суспільства та домінування на її сторінках головно політичної і конфесійної тематики, а також про репресивний характер польської політики щодо національної преси краю.

Зі здобуттям Україною незалежності виникла сучасна українська історіографія теми. Провідним науковим центром дослідження історії української преси стає “Науково-дослідний центр періодики” при Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, заснований у 1994 р. У роботі ми використали праці його працівників М. Романюка, М. Галушко, О. Дроздовської, Л. Сніцарчук, які розкривають окремі аспекти історії української преси Станиславівського воєводства у 1921 - 1939-х pp.

Історія окремих видань чи груп часописів однієї тематики стала предметом досліджень Б. Савчука, І. Монолатія, В. Глаголюка, О. Канчалаби. Особливо слід виділити дисертаційне дослідження А. Леди, у якому висвітлено видавництво часописів на терені краю протестантськими церквами у період 1925 - 1939-х pp.

Проблемі міжнаціональних стосунків краю, історії християнських церков, соціально-економічним стосункам та національній політиці польської влади до українців і їх преси присвячені дослідження М. Кугутяка, Ю. Сливки, Р. Симоненка, С. Кульчицького, Л. Зашкільняка, Я. Грицака та І. Васюти.

Окремої уваги заслуговує польська історіографія. Найвагоміший внесок у дослідження теми здійснили А. Пачковський, О. Вішка та Р. Висоцький. Але й вони найбільшу увагу приділили розвиткові саме львівської української преси.

Отже, на сьогодні нагромаджено великий комплекс досліджень, присвячених історії воєводства та українській пресі краю у 1921 - 1939-х pp. Але проблематика історії української преси висвітлена в них побіжно та неповно, переважно в контексті періодики Львова та тогочасної політики загалом. При цьому, решта аспектів минулого преси краю, зокрема, її відносини з польською владою, особливості кадрової політики видань, створення пропольської преси та місце і роль періодики в суспільстві, залишились не дослідженими.

У другому підрозділі “Аналіз джерельної бази” проаналізовано основні групи джерел дисертаційного дослідження: архівні документи, пресу, законодавчі та нормативно-розпорядчі акти, дані статистики, мемуари.

Основу дисертаційного дослідження становлять неопубліковані архівні матеріали. Основний комплекс матеріалів міститься у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові (ЦДІАУЛ), Державному архіві Івано-Франківської області (ДАІФО), а також Відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.

У ЦДІАУЛ у фонді 493 “Міністерство внутрішніх справ, м. Варшава”, фонді 309 “Наукове товариство ім. Шевченка, м. Львів”, фонді 348 “Всеукраїнське товариство “Просвіта”, м. Львів”, фонді 406 “Редакція газети “Нова зоря”, м. Львів”, фонді 205 “Прокуратура апеляційного суду, м. Львів” зберігаються поточні документи органів влади про конфіскаційну політику щодо української преси Станиславівського воєводства і ситуацію на терені краю, листування між львівськими та станиславівськими журналістами і громадськими діячами, біографічні матеріали про місцевих діячів преси. Вони дають можливість поглибити наші знання про внутрішні процеси в середовищі журналістів краю та вплив суспільства на пресу.

У ДАІФО використані фонди 2 “Станіславське воєводське управління”, фонди 6 “Станіславське повітове управління, м. Станіслав”, фонди 8 “Коломийське повітове староство, м. Коломия”, фонди 68 “Станіславське воєводське державної поліції, м. Станіслав”, фонди 69 “Станіславське повітове управління державної поліції, м. Станіслав”, фонди 90 “Коломийський окружний суд, м. Коломия”, фонди 227 “Прокуратура Коломийського окружного суду, м. Коломия” та фонди 230 “Станіславський окружний суд, м. Станіслав”, їх використано для висвітлення наглядово-конфіскаційної політики польської влади щодо української преси краю, внутрішньої ситуації в окремих виданнях, вивчення відносин між українською громадою та пресою, особливостей фінансування пресово-видавничої діяльності, а також для отримання біографічних даних щодо видавців і журналістів. На жаль, на відміну від львівської української періодики, окремі видання якої зберегли свої архівні фонди у ЦДІАУЛ, у ДАІФО такі матеріали про пресу краю відсутні. Разом з тим, у ДАІФО є зібрання матеріалів, що дають можливість висвітлити взаємовідносини крайової української преси і польської влади.

У фондах “Окремі надходження. Гнатюк Володимир”, “Калинович Іван Гнатович”, “Українська загальна енциклопедія (УЗЕ)”, “Наукове товариство імені Т. Шевченка (НТШ)” та “Пеленський Євген Юрійович” і відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника містяться матеріали, що дають нам відомості про фінансове становище часописів, стеження за ними польської влади та біографічні дані українців видавців і журналістів Станиславівського воєводства. Через відсутність окремих фондів української преси краю у ДАІФО, вони мають велике значення.

У цілому, наявні архівні матеріали, попри свою фрагментарність, дають можливість з допомогою інших джерел дослідити тему. Основним їх недоліком є повна відсутність архівних фондів редакцій українських періодичних видань краю.

Другою групою джерел дисертації є тогочасна періодика: “Авангард” (Коломия), “Боротьба” (Коломия), “Веселка” (Коломия), “Віра і наука” (Станиславів, Коломия, Львів), “Вісник Станиславівської єпархії” (Станиславів), “Городенські вісті” (два видання, Городенка), “Добрий пастир” (Станиславів), “Жіноча воля” (Коломия), “Жіноча доля” (Коломия), “Зеркало” (Коломия), “Коломийські вісти”, “Молода громада” (Коломия), “Наша правда” (Станиславів), “Правда” (Львів), “Стрийське Око”, “Рогатинець”, “Станиславівські вісти”, “Селянський прапор” (Станиславів), “Селянські вісти” (Коломия), “Стяг” (Станиславів), “Prawo Rolnika” (Станиславів), “Biuletyn polsko-ukrainski” (Варшава). Матеріали преси дали можливість вивчити внутрішні процеси роботи колективів редакцій, визначити політичну і конфесійну спрямованість окремих видань, рівень профпридатності їх працівників. Публікації преси дозволили вивчити кадрову політику, фінансовий стан видань і стосунки українських журналістів і влади. В цілому, тогочасна періодика є незамінним джерелом до історії преси краю.

Доповненням архівних матеріалів є опубліковані джерела. Це, передовсім, законодавчі і нормативні акти Польщі, Конституції 1921 і 1935-х pp., які визначали державну політику щодо преси в цілому і преси національних меншин зокрема.

В основу дослідження динаміки чисельності, соціальної і конфесійної структури населення Станиславівського воєводства 1921 - 1939-х pp. покладено дані польських переписів 1921 р. і 1931 р. Ці матеріали дають нам можливість зрозуміти вплив фактора змін кількості і структури проживання українців по містах і селах на розвиток місцевої національної преси. Зокрема, на характер фінансової підтримки, тематику публікацій і можливості її подальшого розвитку.

Окрему групу джерел становлять джерела особового походження - спогади сучасників подій. Серед них виокремлюються мемуари В. Макара,
Д. Чайківської, М. Климишина, О. Лемихи-Луцької та Р. Міхняка. Так, зі спогадів В. Макара дізнаємося про ставлення українців-гімназистів Станиславова до розповсюджувачів соціалістичної літератури і преси, а з мемуарів Д. Чайківської про невідомі з інших джерел матеріали щодо видання рогатинського журналу “Ми молоді!”. Зі спогадів О. Лемихи-Луцької ми дізналися про практичне використання коломийських видань О. Кисілевської у роботі українських жіночих громадських організацій.

У цілому, джерельна база є досить широкою і дозволяє всебічно розкрити історію розвитку української преси Станиславівського воєводства міжвоєнного періоду. Найбільшу цінність являють собою неопубліковані архівні матеріали. Важливим є також власне преса та мемуари, які, хоч і дещо суб'єктивно, розкривають перед нами внутрішні процеси роботи редакцій і відносини преси та українського суспільства.

Другий розділ “Політика Польського окупаційного режиму в Галичині та заходи впливу владних структур на пресу”. У ньому розкрито основні аспекти життя Станиславівського воєводства під польською окупацією та вплив влади на українську пресу краю.

Внаслідок поразки національно-визвольних змагань Галичина опинилась у складі Польщі. Польська влада встановила на терені краю жорсткий окупаційний режим, закривши українські громадські організації, партії, часописи, провівши масові арешти і терор. Українці не визнали польської окупації, вважаючи її тимчасовою та ігноруючи заходи влади: переписи 1921 р. і вибори 1922 р.

У міжвоєнний період найчисленнішою національною групою воєводства були українці, які становили 72,9 % населення, яке в основному жило у селі. Поляки і євреї складали відповідно 16,6 та 10 % населення. Влада Польщі намагалась асимілювати населення східних воєводств. Для нівелювання відмінностей між українськими та польськими територіями і їх злиття, було проведено адміністративну реформу. 1 вересня 1921 р. було створено Станиславівське воєводство площею 18368 км2 з 16 повітами. Репресивна політика Польщі посилила український національно-визвольний рух і розповсюдження комуністичної ідеології, а також викликала зневіру українців краю на краще життя у державі. Разом з тим, у квітні 1921 р. для імітації дотримання прав національних меншин було дозволено відновити у Коломиї видання української преси.

Дуже гостро на терені краю стояла земельна проблема. Вона ще більш поглибилась через здійснювану Польщею колонізацію та земельну політику. Одночасно через економічну розруху та дискримінаційні заходи влади погіршувалось становище українського робітництва, інтелігенції, єврейського і німецького населення краю. Скрутне економічне становище спричиняло фінансові труднощі й для місцевої української преси, яка не мала повноцінної матеріальної підтримки. Особливо сильного удару по економіці Галичини завдала світова економічна криза 1929 - 1933 pp., яка тривала у Польщі практично до 1939 р.

На фоні цих процесів зростала політизація українського суспільства, його радикалізація. Наслідком цього стало посилення впливів нелегальних українських політичних структур УВО-ОУН та КПЗУ на території краю. Особливо ці настрої зачепили молодь, інтелігенцію та робітництво.

Правове положення української преси у Польщі і ставлення до неї польської. влади мали негативні наслідки для її розвитку. Проаналізовано ситуацію щодо законодавчого урегулювання прав національних меншин на свободу слова у статтях конституцій Польщі 1921 та 1935 pp. та у законах, що визначали юридичне обґрунтування роботи преси. Проведенням пресової політики займалися поліція і суди. У свою чергу, центральні органи виконавчої влади активно цікавились ситуацією на місцях, вимагаючи від органу нагляду за пресою Воєводського управління (т. зв. “Реферату преси і публічної безпеки”) регулярних звітів.

У Станиславівському воєводстві відносини держави і преси ґрунтувались не стільки на законах, як на свавіллі чиновників, що обмежували місцеву національну періодику. За будь-якої нагоди поліція з допомогою судів припиняла вихід українських видань, регулярно проводила конфіскації накладів окремих часописів, накладала штрафи. Звичною частиною життя журналістів краю були арешти, ув'язнення та обшуки поліції у редакціях. Повсякденністю також була попередня цензура кожного номера і безкоштовна публікація урядових матеріалів. Переслідувались і неполітичні видання, які мали свідому українську позицію. Причиною конфіскації і закриття видання ставало вживання термінів “Галичина”, “галицький”, “Західна Україна”, або констатація факту, що “Говерла - найвища вершина українських Карпат”. Не менш гостро влада реагувала на спроби критики українською пресою діяльності держапарату і згадки про цензуру.

Крім власне репресій, здійснювались контрольні гласні й таємні наглядові заходи щодо українських видань та їх роздрібного продажу і передплати. Зокрема, на законних підставах поліція контролювала шлях кожного номера від друку і до продажу. Проводилось таємне стеження за редакціями української періодики краю. Ця цікавість стосувалась не тільки подій усередині самих редакцій, але й контактів їх працівників з українськими організаціями. Владу цікавило те, хто насправді стоїть за виданнями, адже у разі їх причетності до нелегальних політичних структур, істинними видавцями часто були не ті, що фігурували в офіційних документах.

Результатом такого стеження часто ставали арешти українських журналістів або й закриття часописів. Особливо це стосувалось співробітників ліворадикальної періодики, а також журналістів, запідозрених у співпраці з УВО-ОУН. В цілому, місцева влада була дуже добре поінформована про все, що відбувалося у середовищі українських журналістів краю. Це спричиняло часте ненадання дозволу на вихід періодичного видання чи випуск одноднівки.

Владні репресії, пригнобленість нацменшин у Польщі та бідність населення воєводства боляче вдаряли по українській пресі краю. Багато видань закрилися через переслідування поліцією. Внаслідок цього рідко яке українське періодичне видання краю існувало більше року. Водночас частина місцевої періодики зуміла пережити переслідування та цензуру, виходячи довгий час.

Третій розділ “Кадрове та матеріальне забезпечення пресових органів Станиславівського воєодства” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Кадровий склад редакційних колективів українських часописів” відзначено, що основним українським видавничим центром поза межами СРСР у міжвоєнний період був Львів. Ця конкуренція спричинила значні кадрові і матеріальні труднощі для провінційної преси. Проблема браку журналістських кадрів стояла гостро. Тому більшість відновлених та новоутворених у 1921 - 1939-х роках часописів виходили за ініціативи не стільки професійних журналістів, але осіб, що раніше мали до газетної справи опосередковане відношення. Кадровий потенціал і фахова підготовка в значній мірі визначали перспективу існування та поширення української преси на території воєводства.

Найкраща ситуація з фаховим рівнем працівників була у періодики конфесійного спрямування, виданнях О. Кисілевської, та в угодовських часописах. Також варто виділити кадровий склад стрийських газет А. Козака.

Практично усю пресу конфесійного спрямування, як греко-католицьку, так і протестантську, видавали знані богослови, практикуючі священнослужителі, що мали конкретні проекти і фінанси. Редакції видань О. Кисілевської були укомплектовані висококласними фахівцями, серед яких була й відома письменниця І. Вільде. До того ж, багато якісних публікацій у ці часописи надходили з-за кордону. Щодо пропольських видань, то фахівців туди заманювали гонорарами і можливістю наблизитися до влади.

На протилежному полюсі перебувала та періодика, вихід якої спричинили видавці-одинаки та маргінальні політичні і громадські структури, які не мали достатньо фахових кадрів для видання якісного часопису. Видавці-одинаки намагались редагувати свої часописи самі, а організації - використовували випадкових людей, що не мали серйозного досвіду, освіти й підготовки, а також не мали авторитету серед українців. До того ж, серед них було надто багато недосвідченої молоді.

Внаслідок такої кадрової політики період виходу часописів був коротким. Їх публікації не були вартісними ні за тематикою, ані за оформленням. На сторінках видань ліворадикального і націоналістичного спрямування у статтях були граматичні і орфографічні помилки.

У цілому, українська преса воєводства 1920-х pp. була редагована більш фахово, аніж у наступному десятилітті. Це було викликане як зростанням кількості журналістів- непрофесіоналів, так і значним чисельним зростанням преси. репресивний конфесія преса воєводство

У другому підрозділі “Джерела фінансування та умови роботи журналістів” простежено особливості фінансування української преси краю та вплив цього на її роботу. Нерегулярне фінансування української преси Станиславівського воєводства було для неї найбільшою проблемою.

Українська преса краю не мала можливості існувати з передплати, потребуючи додаткових джерел фінансування. Неможливість утримання періодики з передплати була викликана бідністю і неписьменністю українців краю, слабкою розвиненістю поштової служби у східних воєводствах Польщі, цікавістю читачів до львівської української і польської періодики та байдужістю місцевих українців до читання. Власне, з цих причин у воєводстві не виходила жодна українська щоденна газета (у Львові у 1930-х pp. їх було три). Цим же було викликане й те, що наклад часописів краю жодного разу не перевищив 5000 примірників.

Роздрібний продаж теж не був виходом з ситуації через наявність потужних видань-конкурентів, які перш за все й реалізовували продавці і небажанням польських торговців продавати українську пресу. Також через перепони влади в багатьох повітових центрах не було достатньої кількості точок з торгівлі пресою. Прикладом цього було м. Надвірна, де місцева влада не давала дозволів на роздрібний продаж періодики. Аналогічні перепони створювались і щодо продажу на вулиці газет з рук, через те, що так могла розповсюджуватись антидержавна преса.

Важливим джерелом фінансування української преси краю були пожертви читачів та діаспори. Особливо характерним це було для видань О. Кисілевської, “Рогатинця” та “Голосу Покуття”. О. Кисілевська здійснила поїздку до української діаспори США, збираючи кошти для своєї періодики. У 1921 р. тижневик “Покуття” (Коломия) приймав пожертви канцтоварами. Окремі видання, як-от “Рогатинець”, публікували списки жертводавців і подяки на їх адресу. Втім, коштів не вистачало. Реклама так і не стала важливим джерелом фінансування української преси краю. Зрештою, більшість видавців і не розраховували всерйоз на ці кошти.

Насправді, головним джерелом фінансування переважної більшості української преси краю були субсидії політичних, громадських та конфесійних структур, як місцевих, так і діаспорних, а також таємних фондів польської поліції. Власне, тільки ті видання, що мали таких покровителів, існували довший період часу.

Винятком були часописи А. Козака “Стрийська думка” і “Думка”, які існували впродовж 1933 - 1939-х pp. Причиною цього було те, що А. Козак, досвідчений підприємець і авторитетний на Стрийщині і у сусідніх повітах діяч, зумів залучити для підтримки своїх газет практично всіх свідомих українців. До того ж, його часописи були єдиними українськими періодичними виданнями воєводства, що досягли фінансової самоокупності.

Брак коштів впливав на умови роботи журналістів. В більшості випадків вони працювали на громадських засадах, прагнучи опублікувати свої статті та вважаючи, що роблять суспільно корисну роботу. Також було трохи й платних працівників, але вони працювали або в найбільших, або в пропольських виданнях. Важливим наслідком безгрошів'я була відсутність телефонного зв'язку практично в усіх редакціях (окрім часописів О. Кисілевської), необхідного приладдя та те, що журналісти працювали у непристосованих приміщеннях. В основному, це були їх приватні квартири, або приміщення, які надавали для тимчасового користування симпатики та ті структури, які й були засновниками та спонсорами видань.

Крім власних фінансових проблем, значною перешкодою для розвитку української преси краю був низький розвиток видавничої культури. У дрібних повітових центрах не було гарних друкарень, а поганий розвиток транспорту і пошти перешкоджав роботі журналістів і їх комунікації з читачами.

Четвертий розділ “Тематичне спрямування публікацій в українській пресі” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі “Видання національно-державницького табору” відзначено, що українські політичні і громадські організації незалежницького спрямування впливали на українську пресу краю. Політичні часописи можна поділити на дві групи. Частина прямо визнавала факт своєї належності якійсь з партій, а решта вдавали об'єктивність і незалежність.

Навіть невеликі політичні та громадські структури краю намагались заснувати власну періодику задля впливу на українство. Особливо це пожвавлювалося перед виборами. Так, у 1927 - 1928 pp. саме “під вибори” до парламенту Польщі було засновано чимало нових видань. Свідченням зростання є відповідна статистика: якщо в 1926 р. у воєводстві виходили тільки 7 пресових видань, то в 1927 р. - вже 11, а в 1928 р. - аж 16. Зате вже в 1929 р. їх кількість впала до 11, а в 1930 р. - всього до 6. Усі вони були політизованими, діяли на користь політичних сил. Після виборів березня 1928 р. вони зникли. У подальшому, опіка політичних і громадських структур над українською пресою тривала. Так, принаймні 9 газет і журналів були під впливами, або прямим контролем ОУН (Організації українських націоналістів). 4 - УСРП (Українська соціалістична радикальна партія), 2 - УНДО (Українське національно-демократичне об'єднання). Також під впливами УНДО довгий час були часописи для жінок О. Кисілевської. Тільки 32 видання краю з 125 не належали до політичних, конфесійних, громадських і освітніх структур.

У цілому, у 1930-х pp. кількість вузько партійної преси, що відкрито проголошувала себе партійним органом, різко впала. Це пов'язано з розчаруванням українців краю у можливості досягти покращення становища шляхом легальної політичної боротьби, конкуренцією з боку Львова, і тим, що було заборонено ряд політичних структур. Зокрема регулярно піддавались заборонам часописи, які були запідозрені у веденні пропаганди на користь ОУН.

Не менш активно власні видання засновували й громадські, просвітні, молодіжні та професійні організації. В цілому, у 1921 - 1939-х pp. вони створили 42 видання. Найяскравішими серед них були: пластовий “Український пласт” (Станиславів), дяківський “Голос дяків” (Коломия), журнал “Ми молоді!” Антиалкогольного і антитютюнового товариства “Відродження” (Рогатин), молодіжний “Світ молоді” (Коломия) і “Фаховий вісник” (Станиславів), На жаль, преса “Пласту” припинила існування з забороною скаутської організації восени 1930 р.

Тематику публікацій української преси воєводства визначали події недалекого минулого - поразка національно-визвольних змагань, польська окупація, сучасна ситуація, та власні політичні уподобання журналістів. Для більшості з них був характерний аматорський стиль подачі матеріалу, полемічність тону публікацій, та неприкрита рекламність статей на користь якоїсь політичної партії чи громадської організації. Наслідком цього стало те, що інтелектуальний рівень публікацій був досить низьким, а зміст - надто полемічним. До того ж, заполітизованість української преси не сприяла її масовості серед читачів, адже люди дотримувались різних політичних поглядів, тож не цікавились світоглядно чужою періодикою.

Окрім новин з місцевого життя, кримінальної хроніки, господарських порад, реклами, найбільше місця займали політичні події. Дивує те, скільки на сторінках преси краю, яка презентувала себе як “локальна”, було публікацій на міжнародні теми. Публікувалися статті про Китай, Німеччину, СРСР, Мексику, військові дії Японії, громадянську війну у Іспанії та ін. Значне місце у пресі посідали матеріали про голодомор 1932 - 1933-х pp. та репресії у радянській Україні, події у Карпатській Україні. Ці публікації подавались у дуже конфронтаційному ключі, вкрай спрощено і прямолінійно. Для журналістів правого спектру практично не існувало якихось інших альтернатив, окрім орієнтації на Німеччину та Італію. Національно-державницькі видання, обговорюючи проблему визволення України, необґрунтовано сподівались на тоталітарні режими - Німеччину й Італію. Автори багатьох видань сподівались на швидкі зміни у найближчий час, пов'язуючи їх з майбутньою великою війною у Європі та світі.

Все це сприяло крайньому інтелектуальному збідненню частини часописів та зниженню політичної культури серед українців. Ключовою проблемою для національно-державницької крайової преси було досягнення незалежності України. Через призму політичної боротьби розглядалась будь-яка, подія. Навіть археологічні розкопки Я. Пастернака у Крилосі під Галичем у другій половині 1930-х pp. стали приводом для бурхливої полеміки у часописах правого та лівого напрямку.

Велику увагу преса краю приділяла міжнаціональним стосункам. Щодо поляків, то критикувати їх було неможливо через невідворотність покарання. Тому доводилось обмежуватись несміливими випадами в бік місцевої влади. Більшу увагу приділяли євреям через те, що їх ніхто не захищав та через те, що їх вважали розповсюджувачами комунізму і економічними конкурентами українців. Разом з тим, попри гостроту статей, що стосувались євреїв, до крайніх публікацій опустився тільки коломийський націоналістичний тижневик “Авангард".

В цілому, українська преса національно-державницького спрямування, попри свій часом надмірний радикалізм, об'єктивно сприяла національному визволенню українців та консолідувала їх напередодні Другої світової війни.

У другому підрозділі “Релігійні видання і міжконфесійна полеміка на сторінках преси” констатовано вплив християнських конфесій на розвиток місцевої періодики.

До 1925 р. у воєводстві існувало тільки одне конфесійне періодичне видання - греко-католицький “Вісник Станиславівської Єпархії”, що призначався священнослужителям краю. Проте, з появою альтернативних до традиційної УГКЦ (Української греко-католицької церкви) протестантських церков, ситуація радикально змінилась. У 1925 - 1939-х pp. на території краю існували 13 конфесійних часописів. З них 11 були протестантськими та додатками для дітей до них, і - тільки два - греко-католицькими. Протестантські церкви були новими утвореннями, які потребували залучення до своїх рядів вірян з допомогою періодики, натомість преса УГКЦ в основному була у Львові. УГКЦ була пасивною у створенні періодики на периферії. Станиславівське воєводство стало головним центром українського протестантського видавничого руху, перевищивши Львів. Тут осіли знані пастори-видавці: Т. Ярчук, М. Жураковський, В. Федів. Міцним позиціям протестантської преси сприяло стабільне фінансування, що надходило з-за кордону.

Ставлення влади до видавничої діяльності протестантів було негативним. Це пояснювалось тим, що на сторінках протестантської преси краю часто містились матеріали, у яких засуджували політику польської держави, католицької церкви, станиславівського греко-католицького єпископа Г. Хомишина Водночас у позитивному ключі згадували українські національно-визвольні змагання минулого та сучасності, зокрема, УВО-ОУН, С. Бандеру, Є. Коновальця, події у Карпатській Україні. Протестантську пресу піддавала репресіям поліція.

Проте, до двох існуючих часописів УГКЦ “Вісника Станиславівської Єпархії” та “Доброго пастиря” жодного разу не було застосовано репресій. Це було викликано політичною позицією єпископа Г. Хомишина щодо польської держави.

Окрім статей з чисто богословської проблематики та розвитку церков, преса публікувала матеріали міжконфесійної полеміки. Вона часто виходила за рамки пристойності. Обидві конфесії залучали до полеміки і світські видання різних політичних напрямків. Ліві видання підтримували протестантів для підриву авторитету клерикалів, а праві та пропольські - греко-католиків, закликаючи боротись з “сектантством”. Також причиною міжконфесійної полеміки у світській періодиці були кошти, які церковники надавали пресі.

Конфліктність цієї полеміки, у яку були втягнені світські видання, розпалювала міжконфесійне протистояння, загострюючи також і політичну ситуацію.

У третьому підрозділі “Пропольсъка та комуністична преса” відзначено, що польська влада для політичного маніпулювання українцями та їх лояльності створила на території воєводства 6 пропольських періодичних видань. Паралельно з пропольською створювалась і комуністична преса, яка мала пропагувати серед українців краю прорадянські погляди і класову боротьбу.

У міжвоєнний період влада, спираючись на угодовців-українців, намагалась з допомогою преси змінити політичну ситуацію на свою користь. Станиславівське воєводство була центром пропольської преси в Галичині у 1921 - 1939-х pp., адже у Львові вона не прижилася. Перша пропольська газета “Право народу” виникла у 1923 р. у Коломиї, а остання - “Городенські вісти” у 1934 р. у Городенці. Всіх їх фінансувала влада. Зокрема, станиславівський тижневик, орган Українського народного союзу (УНС) “Селянський прапор” отримував таємні субсидії від МВС Польщі. Його підтримували задля відволікання на виборах 1928 р. уваги українців від національно свідомих кандидатів до сейму та сенату. Тільки вибори минули, фінансування припинилось і “Селянський прапор” зник. У кінці 1930-х pp., після закриття “Городенських вістей”, влада вже не створювала такі видання, адже особливої користі від них вже не було.

З 6 пропольських газет 4 видавались українською, а дві - українською і польською мовами. На їх сторінках українців намагались переконати в тому, що володіння Польщі Галичиною - законне і природне, це захищає українців, а порушують спокій українські інтелігенти, політики і колишні військові, які хочуть влади. Ці публікації були намаганням посварити українців між собою. Як аргумент угодовці покликались на С. Петлюру, Т. Шевченка, митрополита А. Шептицького та інших видатних українців. Лунали заклики до асиміляції українців з поляками та змішаних шлюбів. Зокрема, цим активно займалися “Городенські вісті”. В пропольській періодиці починаючи з 1926 р. панував культ особи Ю. Пілсудського, Е. Ридз-Смігли та інших польських діячів.

Пропольська періодика воєводства залишилась маргінальним явищем, існуючи тільки завдяки фінансовій підтримці польської влади.

Схожа ситуація склалась і з комуністичною пресою краю. Всього за цей період на терені воєводства було створено 14 комуністичних видань. 10 з них видавались Комуністичною партією Західної України (КПЗУ) та її філіалами, а 4 - Українською партією незалежних соціалістів (УПНС). Найбільш популярними були видання саме УПНС, адже вони були не такими однозначно про радянськими, як видання КПЗУ. Разом з тим, навіть вони не зуміли зайняти якоїсь своєї ніші на пресовому ринку краю та привернути до себе ширшу увагу читачів. Це, а також фінансові та організаційні причини, зумовили те, що жодне з комуністичних видань краю не виходило тривалий час. У цілому, українська комуністична преса краю виступала проти незалежності України та підтримувала приєднання її до СРСР.

Пропольська та комуністична преса краю не справили вирішального впливу на світогляд українців воєводства, не зумівши завоювати серед них значної популярності.

У висновках викладено результати дослідження й обґрунтовано положення, основний зміст яких виноситься на захист:

1. У період 1921 - 1939-х pp. в Станиславівському воєводстві були засновані чи відновили свій вихід 125 українських пресових видань. За кількісними показниками українська преса краю поступалася тільки львівській. Окрім традиційних видавничих центрів - Станиславова та Коломиї, преса видавалася також у: Стрию, Богородчанах, Рогатині, Тисмениці, Городенці та с. Милуванні Товмацького повіту.

2. Умови розвитку української періодики Станиславівського воєводства мали свої особливості, пов'язані з економічною та соціальною відсталістю краю, жорсткою політикою польської влади стосовно місцевої української журналістики. Свавілля влади наносило велику шкоду українській пресі краю, але не змогло спинити її зростання. Великою проблемою для преси воєводства був брак коштів.

3. На території воєводства функціонували українські пропольські часописи, що створювались і фінансувались польською владою для формування в українців почуття лояльності, відвернення їх від антидержавних політичних рухів, підтримки провладних партій. Вони склали окрему групу видань, за формою українських, за змістом пропольських, хоч деякі з них у своїх публікаціях все ж зберігали ознаки національного патріотизму.

4. Значною проблемою для редакцій української періодики був брак професійних журналістів. Через не завжди професійні дії журналістів багато видань зникли. Особливо це було характерним для преси, яка не мала підтримки з боку авторитетних українських громадських, політичних чи конфесійних структур, або дотримувались надто крайніх поглядів.

5. Окремі місцеві видання зуміли налагодити регулярний випуск номерів, отримали стабільну читацьку аудиторію, закріпилися на пресовому ринку не лише Галичини, але й поза нею. Хоча більшість місцевих часописів не змогли витримати конкуренції, вони відіграли важливу роль у національно-визвольній боротьбі українців, утвердженню серед них антиокупаційних і незалежницьких настроїв, пропаганді здорового способу життя і економічної самодостатності. Окреме місце серед них посідали часописи О. Кисілевської, А. Козака і Т. Ярчука. Місцева преса комуністичної орієнтації не знайшла широкої популярності серед українців краю, внаслідок чого жодне подібне видання не виходило тривалий час.

6. Серед засновників більшості українських часописів воєводства були місцеві осередки політичних партій, громадські, культурні, професійні організації, греко-католицька та протестантські церкви. Це давало можливість часописам отримувати необхідні кошти, політичне заступництво, відповідну читацьку аудиторію, впливало на стабільність і тривалість виходу, однак ставило у залежність від них тематичну спрямованість видань. Більшість української преси перебували у прямій залежності від рівня підтримки засновників.

7. Важливою складовою української преси краю були релігійні видання греко-католицької і протестантських церков. Поряд з матеріалами релігійного характеру і активної міжконфесійної полеміки, вони містили дописи світського змісту. На відміну від світської преси, вони мали постійне фінансування, більш тривалий період існування, стійку читацьку аудиторію.

8. Сукупність конфесійних, політичних та місцевих факторів обумовлювала специфіку тематики публікацій видань, де головне місце відводилось політичним питанням. Багато місця на сторінках часописів приділялось питанням здобуття незалежності України, гіпотетичним союзникам у боротьбі, міжнаціональним стосункам на терені краю, а також міжнародним подіям.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Лещишин Р. С. Археологічні відкриття в Крилосі у висвітленні української преси Прикарпаття другої половини 30-х pp. XX ст.: соціально-політичний аспект / Р. С. Лещишин // Матеріали міжнародної конференції “Християнська спадщина Галицько-Волинської держави: ціннісні орієнтири духовного поступу українського народу”. - Івано-Франківськ - Галич, 2006. - С. 128 - 132.

Лещишин Р. С. Образ Івана Франка в українській пресі Прикарпаття: суспільно-політичний аспект (1918 - 1939 pp.) / Р. С. Лещишин // Збірник науково-теоретичних статей “Етно-культурні процеси в українському урбанізованому середовищі XX століття. Присвячено 150-річчю від дня народження Івана Франка. - Івано-Франківськ: Нова зоря, 2006. - С. 111 - 117.

Лещишин Р. С. Польсько-українські відносини на Прикарпатті за матеріалами української преси краю (1918 - 1939 pp.) / Р. С. Лещишин // Інтелігенція і влада. Історія. - № 8. - Одеса: Астропринт, 2006. - С.175 - 183.

4. Лещишин Р. С. Ідеологія соборності України на сторінках української преси Прикарпаття (1918 - 1939 pp.): суспільно-політичний аспект / P. C. Лещишин // Стосунки Сходу та Заходу України: суб'єкти, інтереси, цінності: 36. наук, праць. / Наук. ред. Кононов І. Ф. - Луганськ: Знання, 2007. - С. 53 - 57.

Лещишин Р. С. Українсько-єврейські відносини на Прикарпатті в 1918 - 1939 pp. (за матеріалами української преси краю) / P. C. Лещишин // Інтелігенція і влада. Історія. - № 9. - Одеса: Астропринт, 2007. - С. 304 - 312.

Лещишин Р. С. Націоналістична ідеологія та діяльність УВО-ОУН за матеріалами української преси Станиславівщини: суспільно-політичний аспект (1921 - 1939 pp.) / Р. С. Лещишин // Вісник Прикарпатського університету. Історія. - Івано-Франківськ, 2007. - Випуск XII -XIII. - С. 122 - 126.

Лещишин Р. С. Ідеологія національно-визвольного руху в українській пресі Станиславівського воєводства (20 - 30 pp. XX ст.) / Р. С. Лещишин // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - 2008. - № 14. - С. 476 - 483.