Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 008 "715" (477.323.72) "1917-1920"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Культурно-мистецьке відродження в часи української революції: місце і роль громадської ініціативи (1917-1920 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

БУРАВЧЕНКО ДМИТРО АНАТОЛІЙОВИЧ

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі давньої та нової історії України

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

КОЛЕСНИК ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри давньої та нової історії України

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор

КАПЕЛЮШНИЙ ВАЛЕРІЙ ПЕТРОВИЧ,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри етнології та краєзнавства

кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник

ОСТАШКО ТЕТЯНА СЕРГІЇВНА,

Інститут історії України НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу історії Української революції 1917-1921 рр.

Захист відбудеться 20 червня 2011 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 16 травня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцентО.І.Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями та характером дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (47 с., 474 найменування). Обсяг тексту дисертації - 234 с.

Вступ. Актуальність теми дисертаційної роботи полягає у дослідженні культурних процесів в Україні часів Визвольних змагань як результату громадської активності українських діячів культури, визначенні ролі і місця в культурному будівництві громадських об'єднань інтелігенції, їхньої співпраці з урядовими структурами в різні періоди революції. За радянських часів поодинокі згадки про Українську революцію та розбудову національної культури в історичній літературі робилися виключно під негативним кутом зору. Відтак культурні звершення цього періоду до кінця 1980-х рр. досліджувалися переважно в українській зарубіжній історіографії. За часи незалежності з'явилася велика кількість праць, присвячених Українській революції, в тому числі різним аспектам культурного розвитку. Проте до цього часу не створено комплексного дослідження культурних процесів з урахуванням усіх об'єктивних і суб'єктивних чинників та особливостей їх розвитку на різних етапах державотворення.

Отже, актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена необхідністю всебічного аналізу історичного аспекту культурних процесів доби національної революції та визначення тої ролі, яку відігравала у становленні новітньої української культури громадська ініціатива, продукована численними культурно-просвітницькими та професійними організаціями української інтелігенції.

У дисертації розглядається розвиток літературної діяльності, театрального, музичного і образотворчого мистецтва, музейної справи, охорони історичних та культурних пам'яток - тобто тих галузей культури, де громадська діяльність українських митців була особливо помітною, а подекуди відігравала вирішальну роль. Основну увагу зосереджено на Наддніпрянській Україні - території, що входила до складу Російської імперії. Значне місце відведене вивченню культурного й літературно-мистецького життя Києва - як столиці відродженої української держави та її культурного центру. У роботі досліджується розвиток культури лише за влади національних урядів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної теми історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Історія української державності нової та новітньої доби" (державний реєстраційний № 06 БФ 046-01).

Об'єктом дослідження є громадські культурні, мистецькі, літературні організації, окремі діячі мистецтв періоду Визвольних змагань в контексті революційних перетворень та діяльності національних урядів.

Предметом дослідження є діяльність громадських культурних, мистецьких, літературних організацій та окремих митців; їхня ініціативна співпраця з урядовими установами як складові відродження культури України в ході національної революції.

Хронологічні рамки праці охоплюють період з 1917 по 1920 рр. Він починається з утворення Центральної Ради (березень 1917 р.) і закінчується з припиненням діяльності національних урядів (листопад 1920 р.) на території України. Водночас автор інколи виходить за визначені хронологічні межі, оскільки аналіз стану та головних тенденцій розвитку національної культури напередодні революції необхідний для адекватного відтворення домінуючих процесів в літературі та мистецтві, визначенні місця і ролі громадських об'єднань творчої інтелігенції у відродженні духовного життя народу в часи Української революції.

Метою дисертаційного дослідження є визначення ініціативної ролі громадських об'єднань у становленні новітньої української культури, яка почала відігравати роль інструмента політики національного державотворення, та висвітлення взаємодії цих об'єднань з органами державної влади. Для реалізації мети автор поставив перед собою наступні основні завдання:

- визначити рівень наукової розробки теми в історіографії та проаналізувати джерельну базу дослідження;

- охарактеризувати передумови культурного відродження в Україні;

- з'ясувати роль і місце громадських ініціатив в процесі становлення новітньої літератури, театрального і образотворчого мистецтва, музики, музейної справи, охорони пам'яток історії та культури тощо;

- проаналізувати особливості розвитку національної культури та діяльності громадських організацій на кожному етапі Української революції;

- простежити взаємодію між громадськими організаціями та органами державної влади у вирішенні питань розвитку культури, літератури і мистецтва.

Методологічну основу дисертації становлять загальнонаукові принципи історизму, науковості (системності) та об'єктивності у висвітленні історичних подій. Для вирішення поставлених завдань застосовувалися наступні методи: проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, системно-структурний, описовий.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що вперше аналіз культурного процесу в Україні у 1917-1920 рр., зокрема розвитку літератури, мистецтва, музейної справи, охорони національної культурної спадщини тощо, подається крізь призму політичної та громадської діяльності української літературно-мистецької інтелігенції. Проаналізована діяльність різних громадських культурно-мистецьких об'єднань, їх провідна роль у розбудові національно-культурних установ, притаманних незалежній державі - державних театрів, хорів, опери, Національної академії мистецтв, Національного музею України, державної системи охорони пам'яток історії та культури тощо. Визначені рівень і основні напрями ініціативної взаємодії громадських організацій творчої інтелігенції з національною владою на різних етапах Української революції. Доведено, що саме відродження національної культури сприяло духовному зростанню українства, його самоідентифікації та самоутвердженню.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що фактичний матеріал, основні положення і висновки можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії Української революції та історії культури, розробці нормативних і спеціальних курсів з історії України.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених, присвяченій 90-річчю Гетьманату П.Скоропадського (Київ, 2008), Наукових читаннях "Українська революція 1917-1921 рр.: подвиг героїв Крут" (Ніжин, 2008), круглому столі "Уряди Української Центральної Ради (Київ, 2008), Всеукраїнській науковій конференції "Постать Симона Петлюри в історії та національній пам'яті" (Полтава, 2009), Всеукраїнській науковій конференції "Кам'янець-Подільський - остання столиця Української Народної Республіки" (Кам'янець-Подільський, 2009), Міжнародній науково-практичній конференції "Українська революція 1917-1921 рр.: шляхи національного державотворення" (Київ, 2010).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладені у семи публікаціях, чотири з яких - у фахових виданнях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі "Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження" розкривається ступінь наукової розробки порушеної теми і характеризуються різні групи використаних джерел.

У першому підрозділі "Історіографія проблеми" розглянуто історіографічний процес та основні тенденції в осмисленні проблеми культурно-мистецького відродження в часи Української революції. Існуючу літературу з проблеми можна умовно поділити на три групи. Це праці дослідників української діаспори, радянська історіографія та сучасна вітчизняна історіографія.

Перші публікації з питань національного культурного відродження з'явилися вже за доби Визвольних змагань. Державні та політичні діячі М.Грушевський, В.Винниченко, Д.Дорошенко, С.Єфремов, М.Василенко, В.Науменко, І.Мазепа та інші на шпальтах тогочасної періодики аналізували стан української культури, викладали своє бачення шляхів її подальшого розвитку. Водночас знані діячі культури Д.Антонович, М.Біляшівський, Л.Курбас, Г.Павлуцький, С.Русова, С.Черкасенко, Ф.Шміт та інші порушували актуальні питання розвитку мистецтва, привертали увагу широкого загалу до означених проблем. Статті у періодичній пресі можна віднести до перших наукових розвідок з даної проблеми.

На початку революції велика увага громадськості була зосереджена на збереженні національної культурної спадщини. Авторами перших публікацій з означеної проблеми стали знані мистецтвознавці, археологи, музейні діячі М.Біляшівський, Ф.Шміт, Ф.Ернст, В.Щепотьєв, В.Щербаківський та інші. Вони визначили основні напрямки діяльності пам'яткоохоронних об'єднань, функціонування музеїв як центрів наукової та культурно-освітньої роботи Біляшівський М. Наші національні скарби / М.Біляшівський - К., 1918. - 15 с.; Эрнст Ф. Художественные сокровища Киева, пострадавшие в 1918 г./ Ф.Эрнст - К., 1918 - 102 с. та ін.. Багато тогочасних публікацій було присвячено діяльності "Просвіт" як осередків культурно-освітньої праці, відродженню різних галузей національної культури: театральному та образотворчому мистецтву, музиці, літературі Мочульський М. Український національний театр {1917} / М.Мочульський // ЛНВ. - К., 1917. - Кн. ІІІ. - С. 335-344; Приходько О. Організація народних хорів на Україні / О.Приходько // Вільна українська школа. - 1917. - № 2. - С. 91-94; «Молодий театр» у Києві. - К., 1918; Зеров М. Українське письменство в 1918 р. / М.Зеров // ЛНВ. - К., 1919. - Кн. ІІІ. - С.331-344 та ін. тощо.

На еміграції політичні і громадські діячі, представники творчої інтелігенції намагалися підвести підсумки, узагальнити досвід державного будівництва, з яким були пов'язані національно-культурні процеси. Відомі праці В.Винниченка, І.Мазепи, П.Феденка, П.Христюка, М.Шаповала відображали загальні принципи національно-культурної політики українських урядів. Однак ці роботи несли на собі відбиток політичних переконань авторів і тому страждали на суб'єктивізм. Першу спробу узагальнення національно-культурних зрушень в часи Української революції здійснив видатний історик Д.Дорошенко Дорошенко Д. Історія України 1917 - 1923 рр. [у 2 т.] / Дорошенко Д. - Т. 1: Доба Центральної Ради. - Ужгород, 1932. - 437 с.; Т. 2: Українська Гетьманська Держава 1918 року. - Ужгород, 1930. - 424 с. .

Окремі аспекти культурного відродження знайшли відображення в працях Є.Грицака, Д.Антоновича, І.Огієнка, В.Сіцинського Грицак Є. З історії книжкового руху на Великій Україні (1917-1922) / Є.Грицак - Львів, 1923. - 20 с.; Антонович Д. Триста років українського театру. 1619-1919 / Д.Антонович - Прага: Укр. громад. вид-во "Фонд", 1925. - 272 с.; Огієнко І. Історія української літературної мови / І.Огієнко - Вінніпег, 1949.. В узагальненому виданні "Історія української культури" Історія української культури / За загальною ред. І.Крип'якевича. - Львів, 1937. відомості про розвиток письменства, образотворчого мистецтва та музики подаються авторами у тісному зв'язку із поступом українського суспільства. У 1980-90-х рр. українськими дослідниками з діаспори було опубліковано ряд спеціальних досліджень, присвячених складовим національної культури: освіті, літературі, мистецтву, мовознавству. В узагальнюючих працях зарубіжної україністики найбільша увага приділяється здобуткам в освітній сфері, тоді як питання розвитку літератури і мистецтва, ролі творчої інтелігенції у формуванні національної ідентичності суспільства залишаються поза увагою дослідників.

Під іншим кутом зору розглядала національно-культурне відродження в часи Української революції радянська історіографія. У 1920-х рр. радянська влада в Україні проголошувала толерантне ставлення до національно-культурних потреб українського народу, проте декларовані гасла національної спрямованості культурної політики розходилися з реальними діями. Праці партійних та державних функціонерів М.Скрипника, Г.Гринька та інших розкривають справжню сутність національної політики більшовиків, яка полягала у нівелюванні національно-культурного обличчя нації за вузькокласовими принципами.

У 1920-х рр. увагу науковців привертали питання літературно-мистецького життя в Україні, творення літературних угруповань, коріння яких сягали 1917-1920 рр. Тривала розробка проблем охорони пам'яток історії та культури українського народу. В працях, присвячених історії мистецького життя в Україні, частково знайшли відображення процеси, започатковані національно-культурним відродженням Зеров М. Від Куліша до Винниченка: Нариси з новітнього українського письменства / М.Зеров - К.: Культура, 1929. - 192 с.; Дубровський В. Охорона пам'яток культури в УСРР // Охорона пам'яток культури на Україні / В.Дубровський - Х., 1927. - Зб. 1. - 122 с.; Грінченко М. Історія української музики / М.Грінченко - К.: Спілка, 1922. - 278 с.; Кисіль О. Український театр. Популярний нарис історії українського театру / О.Кисіль - К.: Книгоспілка, 1925. - 180 с. та ін. . На початку 1930-х рр. ситуація в українській історичній науці докорінно змінилася. Безпідставне звинувачення діячів літератури і мистецтва в "буржуазному націоналізмі" призупинило вивчення ролі і місця творчої інтелігенції у національно-культурному відродженні.

Становище почало виправлятися з 1960-х рр. З'явився ряд узагальнюючих досліджень з проблем культурного будівництва в Україні, а також присвячених розвитку окремих складових культури Золотоверхий І.Д. Становлення української радянської культури (1917-1920 рр.) / І.Д.Золотоверхий - К.: Вид-во АН УРСР, 1961. - 424 с. ; Гордійчук М.М. Українська радянська музика: Нарис / М.М.Гордійчук - К.: Музична Україна, 1957. - 43 с.; Український драматичний театр: Нариси історії: У 2 т. / Ред. колегія: М.Т.Рильський (відп. ред.), М.К.Йосипенко, Ю.Г.Костюк. - Т. 2. - К.: ІМФЕ АН УРСР, 1959. - 648 с.; Корнієнко І.С. Українське радянське кіномистецтво (1917-1929) / І.С.Корнієнко - К.: ІМФЕ ім. М.Т.Рильського, 1959. - 142 с. та ін.. Оскільки Україна становила єдиний науковий і культурний простір з усіма радянськими республіками, вона перебувала в полі зору загальносоюзної історіографії. У колективному дослідженні під редакцією М.Кіма, роботах С.Галіна, Л.Пінегіної, М.Потапова та інших дослідників стверджувалося, що культурні надбання неросійських народів Радянського Союзу були досягнуті виключно завдяки національній політиці комуністичної партії та братерській допомозі російського народу. Ця теза домінувала й у дослідженнях українських радянських науковців. На що була спрямована ця "безкорислива допомога", яких форм вона набувала зараз відомо всім.

Аналіз радянської історіографії показує, що головною і обов'язковою для дослідників радянського періоду була тема "провідної ролі партії" в усіх суспільних перетвореннях і, зокрема, в царині культури. Перекреслюючи роль національної інтелігенції в українському культурному відродженні, зростанні національної свідомості і духовного розвитку народу, радянські науковці намагалися видати тогочасні культурні надбання виключно як результат мудрої політики радянської влади.

Після проголошення незалежності України вітчизняні історики намагалися об'єктивно висвітлити Визвольні змагання, які замовчувалися або перекручувалися радянською історіографією. В узагальнюючих працях з історії української культури та її складових Красильникова О. Історія українського театру ХХ ст. / О.Красильникова - К.: Либідь, 1999. - 206 с.; Ольховський А. Нарис історії української музики / А.Ольховський - К.: Музична Україна, 2003. - 512 с.; Нариси з історії образотворчого мистецтва України ХХ ст.: У 2 кн. - Кн. 1. - К.: Ін-т проблем сучасного мистецтва, 2006. - 544 с. та ін. висвітлювалися питання, пов'язані з діяльністю українських урядів у 1917-1920 рр.

Діяльність громадських об'єднань інтелігенції в контексті національно-культурного відродження представлена в роботах з історії товариства "Просвіта" Євселевський Л.І., Фарина С.Я. "Просвіта" в Наддніпрянській Україні: Історичний нарис / Л.І. Євселевський, С.Я.Фарина - К.: "Просвіта", 1993. - 123 с.; Савчук Б.П. Волинська "Просвіта" / Б.П.Савчук - Рівне: Ліста, 1996. - 149 с. та ін. . Певною мірою вона висвітлювалися також у дисертаційних дослідженнях О.Машевського, А.Пижика та ін., присвячених аналізу державної культурно-освітньої політики на різних етапах Української революції. В них міститься цікавий матеріал про діяльність об'єднань творчої інтелігенції, самовіддану громадську працю представників різних галузей культури.

Неабиякий інтерес викликає узагальнююче дослідження національного культурного будівництва в Україні у 1917-1920 рр., здійснене Д.Розовиком Розовик Д.Ф. Українське культурне відродження в роки національно-демократичної революції (1917-1920) / Д.Ф.Розовик - К.: ВПЦ "Київський університет", 2002. - 310 с.. Автор переконливо доводить, що за часів національної державності відбувся справжній ренесанс української культури, зростання її художньо-естетичного та професійного рівня. Важливий напрямок дослідження проблеми становлять праці з історії української інтелігенції, яка виступала керівною силою в національно-визвольному русі Бойко О.Д. Українська інтелігенція у 1917 році / О.Д.Бойко // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. статей / В.М.Даниленко (відп. ред.) та ін. - К.: Ін-т історії України НАН України, 1993. - С. 24-39; Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст.): У 3-х кн. / За ред. Ю.О.Курносова. - Кн. 1. - К.: Ін-т історії України НАН України, 1994. - 138 с. та ін. .

Окремий напрямок в дослідженні національно-культурного відродження України складають праці, присвячені створенню державної системи охорони пам'яток культури. Громадська діяльність мистецтвознавців і музейників, спрямована на збереженні історико-культурної спадщини, висвітлюється в дослідженнях О.Нестулі, С.Кота, О.Денисенко, Є.Ярошенка та інших науковців Нестуля О.О. Біля витоків державної системи охорони пам'яток культури в Україні (Доба Центральної Ради, Гетьманщини, Директорії) / О.О.Нестуля - К.: Ін-т історії України НАН України, 1994. - 240 с.; Кот С.И. Первый на Украине: К образованию Всеукраинского комитета охраны памятников искусства и старины / С.И.Кот // Историческое краеведение в СССР: вопросы теории и практики: Сб. науч. статей. - К., 1991. - С. 263-273 та ін. .

Питання, пов'язані із створенням та початком діяльності різноманітних мистецьких товариств та об'єднань за часів УЦР, розглядаються у статті Т.Осташко Осташко Т.С. З історії літературно-мистецького життя в Україні за часів Центральної Ради / Т.С.Осташко // Укр. іст. журнал. - 1998. - № 3. - С. 24-38. . Дослідниця доходить висновку, що постання широкої мережі громадських культурно-освітніх установ, творчих організацій за доби Центральної Ради забезпечило розвиток українського літературно-мистецького життя в подальші часи.

Переважна більшість згаданих в історіографічному огляді історичних праць відрізняється високою інформаційною насиченістю, тому була використана автором не лише в історіографічному плані, але й певною мірою як джерело. Огляд історіографії свідчить, що в історичній літературі знайшли відображення лише окремі аспекти теми дисертаційного дослідження. До теперішнього часу вона не стала предметом спеціального дослідження.

У другому підрозділі "Джерельна база дослідження" аналізується комплекс її складових - архівні та опубліковані документи, мемуарна література, матеріали преси. Для всебічного розкриття теми найбільше послугували документи і матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України. Фонд "Українська Центральна Рада" (ф. 1115) містить статути та положення про організацію різних структур УЦР, декларації, накази, телеграми, постанови різних з'їздів, численні звернення громадських організацій. Вивчення матеріалів фонду генерального секретарства освіти та народного міністерства освіти УНР (ф. 2581) дало можливість з'ясувати концепцію уряду в національно-культурному будівництві.

У фонді Ради Міністрів Української Держави (ф. 1064) представлено протоколи засідань уряду, що містять найважливіші рішення в галузі культури. Фонд Міністерства народної освіти та мистецтв УД (ф. 2201) зберігає накази, законопроекти, звіти, листування з культурними закладами та громадськими товариствами. Вивчення матеріалів фонду Головного управління мистецтв та національної культури (ф. 2457) дозволило дослідити політику уряду в галузі українського театру, музики, пластичних мистецтв, організації охорони пам'яток історії та культури.

Автором також опрацьовані фонди канцелярії Директорії (ф. 1429) та Ради Народних Міністрів УНР (ф.1065), міністерств народної освіти (ф. 2582), преси та пропаганди УНР (ф. 1113), які містять важливу інформацію про театральне, музичне, образотворче мистецтво, книгодрукування.

Літературно-мистецьке життя напередодні і в часи національної революції відображено у документах Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва (ЦДАМЛМ) України. Автором опрацьовано особисті фонди відомого театрального режисера і актора В.Василька (ф. 653), письменниці Н.Суровцової (ф. 302), режисера і актора П.Коваленка (ф. 263), літературознавця і бібліографа М.Плевако (ф. 271), художника і теоретика мистецтва О.Богомазова (ф. 360) та ін.

Матеріали з досліджуваної теми зберігаються у Державному архіві Київської області (ДАКО) та Державному архіві м. Києва (ДАК), у фондах яких віднайдено цікаві факти про участь української інтелігенції в державотворчих процесах та розбудові національної культури.

Важливою складовою джерельної бази дисертації є опубліковані джерела. Їх видання розпочалося вже в ході революції. Згодом зусилля радянських істориків були зосереджені на відтворенні мовою документів офіційної радянської концепції національно-культурного будівництва. За роки незалежності вітчизняні історики досягли помітних успіхів в археографії Української революції. Ними створено фундаментальні документальні видання, присвячені творенню і діяльності української незалежної держави у 1917-1920 рр., суспільно-політичному й національному життю українського народу.

Джерельну базу дисертації суттєво збагатили матеріали тогочасних періодичних видань. У процесі дослідження вивчалися офіційні друковані органи національних урядів: "Вісти з Української Центральної Ради", "Вісник Генерального Секретаріату України", "Вісник Української Народної Республіки", "Державний вісник", "Вісник державних законів для всіх земель УНР", в яких друкувалися закони, постанови урядів, накази по міністерствах. Партійні видання "Нова Рада", "Робітнича газета", "Народна воля" оперативно висвітлювали літературно-мистецькі події в житті України. Багатий матеріал по темі дослідження містить незалежна газета "Відродження" (1918 р.). Органи місцевого самоврядування ("Україна", "Голос Києва", "Дністрянська хвиля", "Життя Поділля", "Полтавские новости", "Волинське життя" та ін.), армії УНР ("Стрілець", "Українська Ставка", "Український козак"), громадських культурно-освітніх організацій ("Шлях", "Вісник товариства "Просвіта" у Катеринославі" та ін.) відображають події культурно-мистецького життя, діяльність літературно-мистецької інтелігенції, національно-культурне будівництві у провінції.

Різнопланова тематична інформація міститься у "Літературно-науковому віснику", друкованому органі Наукового товариства ім. Т.Шевченка; у тижневику Української секції Всеукраїнського літературного комітету "Мистецтво"; в журналах "Наше минуле", "Книгар". Вона допомагає розкрити зміст творчої діяльності художньої інтелігенції, її ініціативну роль у здійсненні українізації культурного та громадського життя, висвітлити конкретний внесок літературно-мистецької інтелігенції та її об'єднань у національно-культурне відродження України.

Мемуарна література дає змогу уявити тогочасне громадсько-політичне і культурно-мистецьке життя з урахуванням точки зору учасників творчого процесу.

В ході дослідження автором були використані інформативні можливості сучасних енциклопедичних і довідкових видань, а також електронних носіїв інформації. Всі групи джерел, доповнюючи одна одну, дозволяють висвітлити ініціативну роль творчої інтелігенції та багатогранну діяльність громадських культурних, мистецьких, літературних організацій і товариств у відродженні духовного життя народу України у 1917-1920 рр.

У другому розділі "Особливості і головні тенденції розвитку національної культури України на початку ХХ ст. (1900-1917 рр.)", який складається з двох підрозділів, розглянуто стан української мови, культури, мистецтва (театрального, музичного, образотворчого) і літератури напередодні національної революції, їхній зв'язок з громадським життям українців.

У складі Російській імперії Україна існувала як не окреслений адміністративно етнічний регіон, без місцевого самоврядування. Її минуле трактувалося в руслі загальноросійської історії, культура вважалася складовою російською культури. Результатом національної політики царизму стала денаціоналізація та русифікація населення, витіснення української мови з громадського життя. На думку автора, розвиток української культури відбувався лише завдяки громадській діяльності національної інтелігенції. Революційно-демократичний рух кінця ХІХ ст. в Україні набув форм культурництва, аполітичного українофільства. Його метою було елементарне збереження української ідентичності, яка зазнавала політичних і культурних утисків.

Зміни в суспільному та культурному житті принесла революція 1905-1907 рр. Помітно пожвавилося громадське життя: новим явищем став рух "Просвіт", розпочалося масове заснування україномовних часописів, налагодження видавничої справи. Проте скасування обмежень щодо української культури і мови не викликало значних зрушень в галузі мистецтва і літератури. Розвиток української культури в Російській імперії гальмувався внаслідок тиску на неї офіційної російської культури. Тому у передреволюційний час не завжди чітко можна було провести межу між власне українською та російською культурами, особливо у мистецькій сфері.

Аналізуючи стан і розвиток мистецтва та літератури, автор вважає, що в повній мірі така невизначеність була притаманна для образотворчого мистецтва - найбільш інтернаціонального за своєю природою. Тоді як в галузі музичної культури все ж існували певні критерії, які визначалися національною тематикою. Український театр на початку ХХ ст. був цілком самодостатнім явищем, але програвав російському театру і кількісно, і якісно. Російська театральна традиція була більш передовою, співзвучною часу, тоді як українська виглядала архаїчною, заглибленою у минуле. Українська література, відмежована мовою і тематикою, завжди стояла окремо від російської. Вона також переживала період оновлення, яке виражалося в абстрагуванні від етнографічно-побутових мотивів, перенесенні уваги на духовний світ героїв, соціальні і психологічні мотиви. Творча діяльність багатьох митців була напряму пов'язана з їхньою громадською позицією. Поміркований ренесанс, який переживало українське культурне середовище після революції 1905-1907 рр., приніс певні позитивні зрушення, але був коротким в часі і кардинально змінити ситуацію не зміг.

У третьому розділі "Культурне відродження доби Центральної Ради як результат громадської діяльності української інтелігенції" аналізуються культурно-мистецькі процеси, започатковані на першому етапі Української революції (березень 1917 - квітень 1918 рр.).

У першому підрозділі "Початок Української революції. Культурне відродження і громадська ініціатива в контексті національного питання" показано стрімке зростання громадської і особливо культурницької діяльності українців. Культурне відродження виступало як стратегічна мета Української революції. Взаємозв'язок політики і культури полягає в тому, що без належного культурного рівня суспільства створити національну державу складно, адже через культуру формується виховання людини в дусі патріотизму, любові до своєї батьківщини.

Автор зауважує, що на початку революції громадсько-культурна діяльність була більш активною і результативною, ніж політична. Розпочався масштабний культурницький поступ, ініційований діячами культури і громадськістю. Найбільш масовим і масштабним був просвітянський рух, причому "Просвіти" ставали фактично місцевими осередками УЦР. Нові громадські організації мали здебільшого освітнє, наукове або мистецьке спрямування - товариство "Українська школа", Товариство дослідників мистецтва, Товариство друзів церковної старовини, Комітет українського національного театру тощо.

Другий, третій і четвертий підрозділи присвячено національно-культурному будівництву в галузі театру і музики; образотворчого мистецтва, музейної справи, охорони культурних та історичних пам'яток; літератури, публіцистики та видавничої справи. Ініціювали розвиток національних культурно-мистецьких інституцій громадські організації або окремі митці. З постанням першого українського уряду Генерального секретаріату культурні справи отримали державну підтримку, але реального характеру вона набула лише у 1918 р. Автор доводить, що громадські об'єднання інтелігенції взяли на себе ініціативу культурного відродження, заклали більшість культурницьких починань та новацій.

Найбільш активними виявилися театральні діячі, які вже 12 березня скликали в Києві збори театральної громадськості, на початку квітня заснували товариство "Вільне мистецтво", 24 квітня - Комітет українського національного театру. Мистецьке відродження розпочиналося з театру, як найбільш затребуваної в атмосфері революції галузі мистецтва, і мало ланцюгову реакцію щодо інших галузей культури. В квітні 1917 р. за ініціативи К.Стеценка, О.Кошиця та М.Леонтовича було створене Українське музичне товариство, метою якого було "піднесення і розвиток музичної культури на Україні в широкому розумінні цього слова". Протягом 1917 р. в Україні було налагоджене повноцінне театральне та музичне життя.

Загальне національне піднесення призвело до консолідації українських діячів образотворчого мистецтва, які прагнули у своїй творчості повернутися до національного коріння. Художники і мистецтвознавці стали засновниками Академії мистецтв, створили на громадських засадах Національну картинну галерею, організували значну кількість виставок та галерей по різних містах. Завдяки діяльності утвореного у травні 1917 р. Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва України (ЦКОПСІМУ) було врятовано і збережено для нащадків національну культурну спадщину, піднято питання про повернення національних реліквій, які перебували поза межами України.

Скасування цензурних заборон дозволило українській громадськості відродити українську пресу - газети, часописи, в т.ч. серйозні літературно-публіцистичні видання ("ЛНВ", "Шлях", тощо); організувати власну видавничу справу, налагодити масовий випуск просвітньої та пропагандистської літератури. Однак літературний процес обмежувався публіцистикою та літературною критикою, оскільки більшість літераторів була зайнята у суспільно-політичній або військовій сфері, перебувала на державних посадах.

У підсумку зазначено, що культурне будівництво розпочалося завдяки подвижницькій діяльності національно-орієнтованої інтелігенції. Ініціаторами і виконавцями культурно-мистецьких справ були окремі митці й громадські організації літературно-мистецького спрямування, зусиллями яких протягом 1917 р. було відроджено театральне, музичне, художнє та літературне життя України.

У четвертому розділі "Розвиток культури і мистецтва за Гетьманату та УНР Директорії: взаємодія громадських організацій та органів державної влади" висвітлюється культурне будівництво в наступні два етапи Української революції, визначається роль і місце громадської ініціативи у нових політичних реаліях. Розділ складається з двох підрозділів відповідно до хронології.

В Українській Державі гетьмана П.Скоропадського питання національної культури набули державної ваги - у складі Міністерства освіти працювало Головне управління мистецтв та національної культури. Відтак громадські культурно-мистецькі організації втратили провідну роль - кермо культурного процесу перебрала на себе держава. І хоча національно-демократичні сили перебували в опозиції до влади, творча інтелігенція не стояла осторонь від культурного будівництва. Діячі, які стояли біля витоків культурного відродження на початку революції, тепер працювали у державних структурах. Їхні попередні творчі напрацювання перетворилися тепер на державні плани та програми і успішно втілювалися в життя. Найпомітнішим виявом взаємодії державних інституцій і громадськості, на думку автора, було скликання в Києві Всеукраїнського з'їзду діячів пластичного мистецтва в червні 1918 р., який визначив ключові моменти розвитку художнього життя України, зумовив позитивні зрушення в галузі образотворчого мистецтва. Стрімкий поступ у літературних справах був забезпечений розвитком видавничої справи. Якщо у 1917 р. діяло 78 видавництв, які випустили 747 назв українських книжок, у 1918 р. їхня кількість зросла до 104 та 1084 відповідно. Кількість українських періодичних видань збільшилася з 106 до 212 назв.

Попри неоднозначний політичний курс Української Держави, автор вважає, що для культурного розвитку України в цей період було створено найбільш сприятливі умови: забезпечено належне фінансування та державну підтримку усіх галузей культури. Водночас громадські організації (у театральній справі, сфері пластичних мистецтв, охорони пам'яток) виконували дорадчі або допоміжні функції.

За доби Директорії УНР відбувався поступовий перехід від зростання до занепаду в українському культурному процесі. Через об'єктивні обставини УНР не могла підтримувати культурно-мистецьку сферу, в результаті чого вона знову існувала завдяки громадській підтримці. Громадськості довелося опікуватися збереженням культурних набутків попередніх років, чия доля була досить хисткою в умовах перманентного стану війни. Через бойові дії і втрату території більшість культурно-мистецьких об'єднань припинили існування. Громадська ініціатива трималася за рахунок окремих патріотично налаштованих митців.

В цей час пріоритет віддавався галузям мистецтва, які мали просвітницько-пропагандистське значення. Театр, музика, кіно широко використовувалися для виховання у населення національної свідомості та підтримки революційного духу. Саме тому відбувалася переорієнтація на видовищність та посилювалася національна складова і політичний компонент в театрально-музичній сфері. Воєнно-політичне становище УНР унеможливило стабільний творчий розвиток культури, через що можливості її подальшого розвитку залишилися значною мірою нереалізованими.

У Висновках підведені підсумки, основні з яких виносяться на захист:

- Огляд історіографії свідчить, що розглянута в дисертації проблема не була об'єктом спеціального дослідження. Задіяна джерельна база є достатньо репрезентативною для вирішення поставлених завдань;

- Українська революція довела, що без духовного і культурного оновлення суспільства самостійна Україна неможлива. В ці часи активізувалася громадсько-політична та культурницька діяльність інтелігенції як носія національної свідомості народу в найвищих її формах. Невеликий прошарок творчої інтелігенції здійснював місію піднесення духовного рівня народу, розбудови національної культури, сприяв зростанню самосвідомості українства;

- Важливу роль в культурних звершеннях того часу відігравала як особиста ініціатива творчої інтелігенції, так і цілеспрямована діяльність численних літературно-мистецьких та культурно-освітніх товариств та об'єднань. Їх масове виникнення було характерною ознакою суспільно-політичного життя в роки революції. Тільки ентузіазм революційно налаштованої національної інтелігенції міг задовольнити сильні революційні очікування в суспільстві. Усі досягнення в галузі освіти, культури, мистецтва на початковому етапі революції були виключною заслугою інтелігенції, яка ставала ініціатором, керівником, виконавцем і навіть спонсором культурно-мистецьких починань;

- За часів УНР Центральної Ради, яка більше опікувалася політичними питаннями і загальними проблемами державотворення, а згодом - організацією збройного захисту української державності, багато ініціатив з боку митців і громадських організацій було схвалено, започатковано, але не реалізовано. Вони відкладалися на майбутнє, до більш спокійних часів і усталених відносин;

- Еволюційним шляхом у розбудові національної державності і культури намагався йти керманич Української Держави гетьман П.Скоропадський. Функції спрямовуючого і координуючого центру в розбудові національної культури перебрали на себе державні установи. Співпрацюючи з ними, громадські товариства реально впливали на їх політику, ставали справжніми популяризаторами досягнень в літературі, музиці, театральному та образотворчому мистецтві тощо. Свідченням плідності поєднання зусиль державних структур та громадської ініціативи стали вагомі здобутки Гетьманату у розбудові національної культури;

- З приходом до влади Директорії ситуація в культурно-мистецькій сфері істотно змінилася. Поразки у збройній боротьбі за незалежність, втрата території призвели до того, що більшість літературно-мистецьких об'єднань розпалася. Відповідно до вимог часу ініціатива діячів культури була спрямована на обслуговування агітаційно-пропагандистських та культурних потреб держави і армії. В цілому національно-культурне будівництво в часи Української революції заклало міцне підґрунтя розвою української культури, яке далося взнаки у 1920-ті роки в ході другої хвилі культурного відродження.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях, що входять до переліків, затверджених ВАК України:

1. Буравченко Д.А. Українська музична культура на початку ХХ ст.: від аматорства до професіоналізму / Д.А.Буравченко // Часопис української історії. - К., 2009. - Вип. 13. - С. 23-29.

2. Буравченко Д.А. Культурна ситуація в Україні на початку ХХ ст. / Д.А.Буравченко // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - К.: Ін-т історії України НАНУ, 2009. - Вип. XVI. - С. 363-372.

3. Буравченко Д.А. Культурне життя УНР в умовах боротьби за державність/ Д.А.Буравченко // Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. праць. - Кам'янець-Подільський, 2010. - Т.15. - С. 382-390.

4. Буравченко Д.А. Громадська ініціатива в культурно-мистецькому житті України доби Центральної Ради (образотворче мистецтво, музейна справа, охорона історичних пам'яток) / Д.А.Буравченко // Проблеми вивчення історії української революції 1917-1921 рр. - К.: Ін-т історії України НАНУ, 2010. - Вип. 5. - С. 315-337.

Публікації, які додатково відображають результати дослідження:

5. Буравченко Д.А. Відтворення подій під Крутами в художній літературі / Д.Буравченко // Українська революція 1917-1921 рр : подвиг героїв Крут: Мат. наукових читань / Укр. ін-т нац. пам'яті, Ін-т історії України НАН України, Ніжинський держ. ун-т ім. М. Гоголя. - К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2008. - С. 141-149.

6. Буравченко Д.А. Культурне життя за Директорії УНР: здобутки та втрати // [Електронна публікація] Офіційний веб-сайт Українського інституту національної пам'яті http://www.memory.gov.ua/ua/publication/content/1108.htm

7. Буравченко Д.А. Культурне життя УНР в умовах боротьби за державність (Кам'янецький період) // Кам'янець-Подільський - остання столиця УНР: Мат. Всеукр. наук. конференції. Кам'янець-Подільський, 6-7 жовтня 2009 р. - Кам'янець-Подільський, 2009. - С. 342-350.

АНОТАЦІЯ

Буравченко Д.А. Культурно-мистецьке відродження в часи Української революції: місце і роль громадської ініціативи (1917-1920 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

У дисертації досліджено відродження національної культури за часів Української революції в контексті громадської діяльності творчої інтелігенції. Визначені місце і роль громадської ініціативи у становленні новітнього театрального і образотворчого мистецтва, музики, літератури, музейної справи, охорони пам'яток історії та культури тощо. Розглянуто передумови феномену культурного відродження періоду Української революції та його роль в подальших культурних процесах. Розкрито взаємозв'язок культурного будівництва із революційними перетвореннями у суспільстві. Проаналізовано особливості розвитку національної культури та діяльності громадських культурно-освітніх організацій на кожному етапі Української революції, співробітництво об'єднань творчої інтелігенції з державними установами у справі розвитку національної культури.

Ключові слова: Українська революція (1917-1921), національна культура, творча інтелігенція, культурно-освітні організації, громадські товариства, національна свідомість.

АННОТАЦИЯ

Буравченко Д.А. Возрождение культуры и искусства в период Украинской революции: место и роль общественной инициативы (1917-1920 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

В диссертации, на основе значительного массива документальных материалов, включающего в себя архивные документы, периодические издания, мемуарную литературу, комплексно проанализирован культурный процесс в Украине как важная составляющая национальной революции, место и роль общественной инициативы в этом процессе. Хронологические рамки охватывают период существования национальных государственных образований (март 1917 - ноябрь 1920 гг.). Территориальные - территорию, на которую распространялась власть национальных правительств.

Охарактеризованы предпосылки будущего культурного возрождения. Описана атмосфера культурной стагнации в дореволюционной Украине, созданная множественными запретами и ограничениями в сфере национальной культуры и языка. Показаны основные тенденции развития украинской культуры и искусства, которые в начале ХХ ст. существовали только благодаря общественной деятельности немногочисленной национально сознательной интеллигенции.

Проанализированы особенности развития национальной культуры и искусства на каждом этапе Украинской революции: в период Украинской Центральной Рады (март 1917 - апрель 1918 гг.), Украинской Державы гетмана П.Скоропадского (апрель-декабрь 1918 г.), Директории УНР (декабрь 1918 - ноябрь 1920 гг.). Специальное внимание уделено различным формам общественной активности - созданию и деятельности культурно-просветительных организаций, объединений творческой интеллигенции, деятельности отдельных выдающихся представителей культуры и искусства. Исследовано взаимодействие общественных организаций, являющихся основными носителями идей культурного возрождения, с государственными органами, которые на протяжении национальной революции имели различную степень влияния на развитие культурного процесса. Показано влияние внешне- и внутриполитических событий, в частности, смены государственных режимов, военных конфликтов, на развитие национальной культуры.

Представлено развитие таких видов культуры и искусства как театр, музыка, изобразительное искусство, музейное дело, охрана памятников истории и культуры, литература (в т.ч. издательская деятельность, публицистика, литературная критика). В ходе исследования автор выделяет приоритетность той или иной отрасли на определенном историческом отрезке, доказывает, что в ходе Украинской революции наиболее востребованными были зрелищные виды искусства - театр и кинематограф, среди литературных жанров преобладала публицистика. Эти отрасли способствовали воспитанию патриотизма и национального самосознания украинского народа.

Поднимается важный вопрос о преодолении культурной отсталости и апробации передовых тенденций мировой культуры в украинской среде. Немалое внимание уделено театральному новаторству, новым творческим подходам в литературе, формированию украинского национального кинематографа. Параллельно показан возрастающий интерес общественности к украинской истории и сохранению культурного наследия прошлого, что нашло отражение в создании государственной системы охраны памятников истории и культуры, попытках возвращения в Украину национальных реликвий украинского народа, формировании национального музейного дела.

Украинская революция показала, что без культурного, духовного и интеллектуального обновления общества независимая Украина невозможна. Культурное возрождение, которое выступало составной частью национальной революции, стало возможным благодаря общественно-политической и культурно-просветительной деятельности украинской интеллигенции как носителя национального самосознания народа в высших его формах.

Ключевые слова: Украинская революция (1917-1921), национальная культура, творческая интеллигенция, общественные организации, культурно-просветительные организации, национальное сознание.

SUMMARY

The thesis for the degree of candidate of historical sciences, speciality 07.00.01. - History of Ukraine. - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2011.

The thesis is a research of cultural revival in Ukraine during the period of national revolution in the context of social activity of Ukrainian creative intelligentsia. It deals with the place and role of social initiative at the formation of newest theatre, art, music, literature, museums, historical and art monuments protection. Preconditions of national cultural renaissance and sources of social cultural and educational movement are analyzed. Connection of cultural undertaking with revolutionary processes in Ukrainian society is described. Features of development of national culture and activity of public creative and educational organizations on every stage of Ukrainian revolution, cooperation between the associations of creative intelligentsia and public institutions in matters of development of national culture are analyzed.

Key words: Ukrainian revolution (1917-1921), national culture, art workers, public organizations, cultural and educational organizations, national consciousness. громадський об'єднання культура відродження

Размещено на Allbest.ru

...