Міста Подільської губернії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: соціальна інфраструктура, адміністративний та економічний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність обраної теми обумовлена важливістю вивчення урбанізаційного процесу в Україні як напрямку історичної науки, адже з часів усталення індустріального суспільства і до сьогодні саме міста відіграють визначальну роль у розвитку державотворення, виконуючи при цьому адміністративні, економічні, культурно-освітні та інші функції. У незалежній Україні зростає розуміння актуальності історичного досвіду розвитку міст. Обговорення проблем демократизації, реформи економічної та соціальної інфраструктури міст, впровадження в Україні європейських стандартів та принципів міського самоврядування постійно наштовхуються на недостатню дослідженість відповідних проблем другої половини ХІХ - початку ХХ ст., коли відбувався процес формування капіталістичного міста.

Не менш актуальною є необхідність об'єктивного дослідження, систематизації та наукового осмислення подій та фактів з історії подільських міст другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення комплексу архівних матеріалів, опублікованих джерел і літератури проаналізувати соціальну інфраструктуру, адміністративні та економічні аспекти розвитку міст Подільської губернії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких основних завдань:

- проаналізувати стан наукової розробки теми, рівень та повноту забезпечення джерельною базою;

- охарактеризувати міський простір Подільської губернії, з'ясувати вплив адміністративного та правового статусу міст на їх розвиток;

- висвітлити вплив військових гарнізонів на розвиток міст, проаналізувати розвиток транспортної мережі в контексті урбанізаційних процесів у регіоні;

- з'ясувати динаміку соціально-етнічної та економічної структури міського населення, охарактеризувати розвиток промисловості, ремесел, торгівлі та банківсько-кредитної системи;

- визначити основні особливості планування і забудови міст, розглянути питання їх благоустрою, дослідити процес формування культурно-освітнього середовища міст та стан охорони здоров'я міських мешканців;

- запропонувати періодизацію соціально-економічного розвитку подільських міст у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., виробити їх класифікацію та типологію у досліджуваний період.

1. Історіографія, джерельна база, методологія та методи дослідження

здійснено історіографічний та джерелознавчий аналіз проблеми, охарактеризовано використані в дисертації дослідницькі методи.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. переважали праці краєзнавчого характеру, автори яких використовували описовий підхід до висвітлення подій і фактів. Перші ґрунтовні нариси про міста Поділля зробив у 60-х рр. ХІХ ст. священик М. Орловський. Й хоча нариси охоплюють здебільше давню історію міст, але в них є відомості, що стосуються другої половини ХІХ ст. Значним доробком стали праці Є. Сіцінського та О. Прусевича. Окремі аспекти розвитку подільських міст у досліджуваний період знаходимо в роботах Й. Роллє, який охарактеризував як певні галузі економіки, так й систему охорони здоров'я.

На межі ХІХ - ХХ ст. з'явились дослідження, у яких розглядались окремі аспекти розвитку міст. Зокрема, соціально-економічний стан приватновласницьких міст Правобережної України дослідив О. Воронін, демографічний аналіз Південно-Західного краю, у тому числі й міського населення Поділля, провів Л. Личков. Значним досягненням урбаністики початку ХХ ст. стала робота В. Семенова-Тянь-Шанського, у якій обґрунтовано тезу стосовно необ'єктивності існуючої в царській Росії системи розподілу населених пунктів на міські та сільські, коли серед офіційних міст було чимало населених пунктів, які не мали економічного значення, і водночас містами не визнавалися досить значні в економічному відношенні поселення.

Історіографія другого періоду (20-80-і рр. ХХ ст.) пов'язана із здобутками радянських вчених, в основу робіт яких лягли передусім марксистсько-ленінські положення про соціально-економічні формації та класову боротьбу. З огляду на це, в доробку більшості дослідників домінували соціально-економічні виміри у підходах до виявлення природи міст. Серед них І. Вологодцев, який розглядаючи соціально-економічну історію міст, вперше в українській історіографії виділив два періоди їх розвитку в пореформену добу: 60-90-і рр. ХІХ ст. і кінець ХІХ - початок ХХ ст.

Повоєнна радянська історіографія характеризується значною кількістю наукових праць. Багато з них, розглядаючи загальні тенденції розвитку суспільства у пореформеній Російській імперії, детально акцентували увагу на головних детермінантах міст - їх величині та функціональному профілі, а також промисловості - як одному з головних містоутворюючих факторів.

Розвиток капіталістичної промисловості України у пореформений період відображено у роботах О. Нестеренка, який приділив значну увагу особливостям розвитку ремесел і фабрично-заводського виробництва у містах. У працях В. Голобуцького, І. Гуржія, Т. Дерев'янкіна розглянуті питання промислового зростання міських поселень в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Окремо виділимо роботу О. Лугової, у якій був проведений типологічний аналіз та класифікація українських міст доби промислового капіталізму. Серед дослідників, що вивчали соціально-класову структуру міського населення, назвемо насамперед П. Риндзюнського. Вчений розглядав явища міського громадського життя крізь призму економічного розвитку міст, одночасно загострюючи увагу на соціальних протиріччях пореформеної доби. Урядову політику щодо міського самоврядування у другій половині ХІХ ст. ґрунтовно проаналізувала В. Нардова. Питання національного складу та динаміки міського населення досліджувало чимало вчених, серед яких відзначимо А. Рашина.

Радянська історична наука суттєво доповнила джерельну базу урбаністичної тематики Поділля. Цінні факти і узагальнюючі висновки про історичний розвиток міст наводяться у 26-ти томній праці “Історія міст і сіл УРСР”, здійсненій авторським колективом під керівництвом П. Тронька. Три томи цієї праці (Вінницька, Хмельницька та Одеська області), мають пряме відношення до розроблюваної нами проблематики. Й хоча згаданій праці притаманна ідеологічна заангажованість та вибірковість у викладі фактичного матеріалу, нав'язані тогочасною політичною системою, однак це видання й досі відіграє роль розширеної енциклопедії про міста і села.

На сучасному етапі розвитку історичної науки, який можна окреслити як третій період розглянутої нами історіографії, важливе значення для вивчення проблеми міста мають праці О. Реєнта. У них було запропоновано вивчати міста як комплексні об'єкти у поєднанні адміністративних, економічних, соціокультурних тощо функцій. Як підкреслює О. Реєнт: “…після певного забуття міська проблематика усе більше переміщається з периферії наукового зацікавлення в його центр. Це зауваження особливо актуальне щодо дослідження історії міст на українських землях у XIX - на початку XX ст.” Методологічний інструментарій дослідження історії міст закладено у роботах Я. Верменич, в яких наголошується на важливості повернення пізнавальної цінності історичного знання шляхом розвитку історичної локалістики.

Подібні теоретичні і методологічні положення стосовно пріоритетів у вивченні проблематики міста поділяють все більше сучасних науковців. Протягом останніх років склався новий напрямок історичних студій - містознавство, який об'єднав фахівців з політичної, економічної, соціальної історії, краєзнавства, інших наук. Найпомітнішими досягненнями сучасної вітчизняної історіографії у розвитку урбаністичних студій стали дисертації А. Гуменюка, О. Прищепи та Д. Чорного. Зокрема, дослідження А. Гуменюка присвячене містам Правобережної України другої половини ХІХ ст., де автор, розглядаючи в межах названого регіону міські поселення Поділля, зосередив свою увагу на соціально-економічних та демографічних аспектах розвитку міст. Першим комплексним дослідженням історії міст Лівобережної України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. стала монографія Д. Чорного. Різноманітні прояви міського життя на Волині у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. дослідила О. Прищепа.

Значним внеском в розробку питання етносоціальних процесів на Поділлі в добу промислового капіталізму стала монографія В. Малого. Найбільшим доробком у дослідженні ремісничого і фабрично-заводського виробництва в містах і містечках Подільської губернії є спільна праця А. Задорожнюка та О. Реєнта. У ній серед іншого з'ясовані головні фактори, які впливали на розвиток промисловості у міських поселеннях протягом кінця XVIII - початку ХХ ст. Систему функціонування місцевого самоврядування на Поділлі другої половини ХІХ - початку ХХ ст. дослідила О. Мельничук. У дослідженні А. Седляра висвітлена діяльність органів міського управління на Поділлі після проведення контрреформи міського самоврядування 1892 р.

Зростання зацікавленості до урбаністичної тематики засвідчили ряд наукових конференцій з історії подільських міст, організатором яких виступив Центр дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України, що діє при Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка. Керівник Центру Л. Баженов у науковому доробку має чимало праць, які систематизують історіографію вивчення подільських міст.

У сучасній зарубіжній історіографії проблематика подільських міст у пореформену добу фактично залишилася поза увагою дослідників. Виняток складає лише монографія польської дослідниці М. Вірашки, що присвячена просторовому розвитку та забудові міст Подільської губернії за часів Російської імперії.

Загалом історіографічний аналіз свідчить, що на сьогодні, незважаючи на здобутки в дослідженні урбанізаційного процесу на Поділлі другої половини ХІХ - початку ХХ ст., цілісної роботи, яка би охоплювала комплекс аспектів, пов'язаних з розвитком міст Поділля, не існує.

Проаналізовано використані у дисертаційному дослідженні джерела, які можна умовно поділити на дві групи: неопубліковані архівні документи та опубліковані матеріали.

Архівні документи, більшість яких вперше вводиться в науковий обіг, використані із збірок Центрального державного історичного архіву України, м. Київ. Так, фонди канцелярії Київського, Подільського, Волинського генерал-губернатора (ф.442) містять офіційне листування представників губернської влади з адміністрацією генерал-губернатора, що охоплювало коло питань, пов'язаних із соціально-економічним розвитком міст та їх фінансовим становищем, реалізацією міських реформ 1870 р. і 1892 р., затвердженням нових планів міст, вирішенням проблем міського благоустрою тощо. Відомості про міські початкові училища, гімназії та інші навчальні заклади міститься у фонді управління Київського учбового округу (ф.707).

Великий масив документів, які стосуються різних аспектів розвитку міст, містяться у фондах Держархіву Хмельницької області. Найбільші фонди - Подільського губернського правління (ф.227) та Подільського губернського у міських справах присутствія (ф.117), дають можливість простежити розвиток подільських міст протягом всього досліджуваного періоду. Документи Проскурівської міської управи (ф.52), Проскурівської міської думи (ф.54), Кам'янець-Подільської міської думи (ф.132) розкривають діяльність органів міської влади. Важливим для з'ясування значення військових гарнізонів у житті міст є фонд Подільського розпорядчого комітету (ф.240), який містить масив документів, щодо розквартирування військ, їх забезпечення тощо.

Цінність наявних у Держархіві Вінницької області фондів, які стосуються діяльності конкретних міських органів влади, вбачається і в тому, що в них можна знайти матеріали про органи самоврядування деяких міст Подільської губернії. У Держархіві Одеської області вдалося виявити надзвичайно інформативний статистичний опис міста Балта, складений як додаток до рапорту Балтського повітового військового начальника від 1883 р. (ф.755). Відзначимо фонди карт і планів міст Подільської губерній (ф.800 Держархів Хмельницької обл., ф.896 Держархів Вінницької обл.), які дозволили прослідкувати певні етапи забудови міст.

Таким чином, охоплюючи значний за обсягом фактологічний і статистичний матеріал, дані архівні джерела дозволяють висвітлити різні аспекти життя міст Подільської губернії зазначеного періоду. Загалом у роботі використано 192 справи із 37 архівних фондів.

До другої групи джерел відносяться опубліковані матеріали. Серед них виділимо акти законодавчого характеру, що були опубліковані у “Полном собрании законов Российской империи”, а також видані окремими збірками постанови міських дум, які стали цінним джерелом для з'ясування діяльності міських органів самоврядування. Окремий сегмент опублікованих джерел складають статистичні видання, вивчення яких дозволяє відтворити процеси соціально-економічного розвитку подільських міст. Зокрема, матеріали Всеросійського перепису 1897 р. дають змогу провести ґрунтовний аналіз міського населення. Масив статистичних видань був підготовлений Подільським губернським статистичним комітетом, найбільшим здобутком якого став географічно-статистичний опис Подільської губернії, зроблений у 1889 р. В. Гульдманом. Розширену статистику та довідкову інформацію щодо різних сфер соціально-економічного життя міст містять “Обзоры Подольской губерний” за різні роки. Одним із найбільш інформативних джерел кінця ХІХ - початку ХХ ст. слугують адресні книги (адрес-календарі, пам'ятні книжки), що містили відомості про установи, підприємства та особи, що їх очолювали.

У процесі роботи над дисертаційним дослідженням були використані ряд спогадів, а також публікації у періодичній пресі, які проливають світло на події та повсякденне життя у містах регіону.

Зазначено, що методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові принципи історизму та об'єктивності, а також провідні методи студіювання міської історії: 1) пошуку, аналізу і синтезу, за допомогою яких досліджено масив архівних джерел, наукової літератури з даного питання; 2) історіографічного аналізу - з'ясування історичної концепції, оцінка ступені її наукової новизни; 3) історично-хронологічний, який дав змогу визначити хронологічні та територіальні межі дослідження, зробити поділ його на логічні підгрупи відповідно до історичних періодів, розглянути окремі виділені нами аспекти розвитку міст у певні відрізки часу; 4) системний, що сприяв комплексному дослідженню подільських міст, їх вивчення як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів міської інфраструктури; 5) історико-порівняльний, за допомогою якого було виявлені спільні та відмінні риси різних аспектів розвитку міст, проведено аналіз та зіставлення основних соціально-економічних показників міст Поділля протягом досліджуваного періоду; 6) ідеографічний, який використовувався для описання індивідуальних особливостей одиночних історичних фактів і подій, важливих у міському житті, зокрема - відкриття закладів освіти ти культури, налагодження залізничного сполучення, впровадження електрики тощо; 7) статистичного аналізу, який допоміг показати кількісні зміни, що відбувалися внаслідок реформування різних галузей міського господарства (чисельність підприємств, закладів освіти, охорони здоров'я, культури тощо), дослідити динаміку чисельності міського населення, зміни у торгівлі, промисловості, військових гарнізонів тощо.

2. Подільські міста в адміністративно-територіальній системі Російської імперії

Розглядається один із головних містоутворюючих аспектів, а саме адміністративний. Одночасно показана важливість у розвитку міст Подільської губернії військово-стратегічного чиннику та проведено аналіз однієї із найважливіших характеристик міста - чисельність населення. Відзначається, в Російській імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. містом вважалося лише поселення, визнане таким державою в офіційному порядку. У Подільській губернії у досліджуваний період нараховувалося 17 міст (з 1903 р. - 18): губернське місто Кам'янець-Подільський, 11 повітових міст - Балта, Брацлав, Вінниця, Гайсин, Летичів, Літин, Могилів-Подільський, Ольгопіль, Проскурів, Нова Ушиця, Ямпіль. Крім того було 5 заштатних міст - Бар, Вербовець, Сальниця, Стара Ушиця, Хмільник, до яких у 1903 р. додалась Жмеринка, що отримала статус безповітового міста.

На відміну від більш індустріально розвинутих південно-східних та центральних регіонів України, на Поділлі адміністративний чинник для розвитку міста був традиційно важливим, хоча на початку ХХ ст. поступово втратив вагу. Так, ряд заштатних міст (Бар, Хмільник), у яких динамічно розвивалась економіка, значно випереджали за багатьма показниками більшість повітових центрів. За юридичним статусом міста поділялись на державні та приватновласницькі. У досліджуваний період у приватній власності перебував лише Ямпіль, а згодом й утворене у 1903 р. місто Жмеринка. Правовий статус міст залишався суттєвим містоутворюючим чинником, який на прикладі Ямполя ілюструє негативний вплив на розвиток населених пунктів існування такої форми, як приватновласницькі міста.

Динамічний розвиток урбанізаційних процесів на Поділлі стримувало повільне провадження реформ місцевого самоврядування, зокрема Міського положення 1870 р., реальну дію якого подільські міста відчули лише з 80-х рр. ХІХ ст. Закріпила розвиток міських органів управління міська реформа 1892 р., хоча вона була менш демократичною і менш прогресивною, ніж попередня.

Одночасно, у досліджуваний період у Подільській губернії було чимало населених пунктів, що за своїм соціально-економічним розвитком відповідали статусу міста. Намагання надати деяким населеним пунктам міські права, як правило завершувалися невдачею. Причину тут слід вбачати передусім у недосконалій російській законодавчій базі, яка не мала чіткого відпрацьованого механізму зміни статусу населеного пункту на міський, а також у надзвичайному бюрократизмі тодішніх державних органів влади.

Зазначено, що у другій половині ХІХ ст. міста Подільської губернії почали відігравати важливу роль як стратегічні військові пункти та місця дислокації військ. Завдяки впровадженню військової реформи у 60-70-х рр. ХІХ ст. розпочалося формування сталих гарнізонів у подільських містах, й передусім у тих, що мали важливе стратегічне розташування, зручне транспортне сполучення, можливість розміщення певної кількості військ. Аналіз розміщення військ дозволив виокремити 14 міст з гарнізонами та умовно поділити їх на три групи. Перша - міста з великими гарнізонами (включали штаби дивізій, декілька полків чи бригад): Вінниця, Проскурів, Кам'янець-Подільський, Жмеринка, Могилів-Подільський; друга - міста з середніми гарнізонами (мали полк чи дивізіон): Гайсин, Нова Ушиця, Літин; третя - міста з малими гарнізонами (квартирували роти, батареї чи ескадрони, а також місцеві команди): Балта, Бар, Брацлав, Летичів, Ольгопіль, Ямпіль. Міста, де з'явились сталі гарнізони, отримали завдяки цьому додаткові економічні вигоди, й саме в них наприкінці ХІХ ст. почали будувати гарнізонні (міські) казарми та військові містечка. Вони займали цілі квартали, а найчастіше - окремі райони чи передмістя, й тому суттєво змінювали загальне планування міст. Крім спорудження військових об'єктів значно зросли обсяги житлового будівництва - присутність військ потребувала значної кількості квартир для офіцерського складу, що спонукало міських землевласників активно споруджувати прибуткові будинки. Але, разом з позитивним впливом на розвиток міст, наявність великої кількості військ мало й негативні моменти: непорозуміння між місцевими адміністраціями та представниками військового відомства, соціальні конфлікти між військовими та цивільними особами.

Проаналізовано кількісні зміни населення подільських міст. Відчутне зростання чисельності і питомої ваги міського населення на Поділлі відбулося на початку ХХ ст. На кінець 1913 р. міста Вінниця, Кам'янець-Подільський, Проскурів переступили 40-тисячну межу чисельності населення та набули ознак великих міських центрів. До середніх міст (від 20 до 40 тис.) належали Могилів-Подільський, Балта, Жмеринка, Бар та Хмільник. Наявність серед самодіяльного населення міст значного прошарку державних службовців, а також високий відсоток занятих у промисловості і торгівлі, засвідчує про розвиток міст Подільської губернії як адміністративних, так й промислово-торгівельних центрів. Як загалом по Україні, у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. політика царського уряду та поширення ринкових відносин викликали трансформацію станової структури міського населення Поділля у класову. Аналіз національного складу дав можливість виявити усталену структуру міського населення, де відчувалось домінування єврейського етносу, а також підвищена пропорція росіян та поляків. Перевага української корінної національності спостерігалася лише у п'яти подільських містах, які були найменш економічно розвинутими. Такий факт засвідчує слабку інтегрованість українців Поділля в міське торгівельно-промислове та ділове життя.

3. Еволюція економічної сфери міст Поділля

Показано, що у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в міській економіці відбулося формування фабрично-заводської промисловості. Якщо на середину ХІХ ст. у виробничій сфері подільських міст домінувало ремісництво, то на початку ХХ ст. у більшості міст перевагу вже мала промисловість. Зокрема, у 1910 р. за сумою виробленої продукції ремісничі заклади переважали промислові підприємства лише у трьох (Кам'янець-Подільський, Нова Ушиця, Хмільник) із 18 міст. Характерною тенденцією розвитку фабрично-заводського виробництва Подільської губернії у досліджуваний період стало те, що цукрова, винокурна, тютюнова, борошномельна, шкіряна й інші галузі промисловості, пов'язані з переробкою сільськогосподарської сировини, поступово стали перебазовуватися із сіл і містечок у міста. Так, підприємства цукробурякової промисловості з'явились у Барі, Вінниці, Гайсині та Проскурові, тютюнові фабрики у Балті, Вінниці, Летичеві, Проскурові, Хмільнику та ін. Разом з тим, міська промисловість, демонструючи тенденцію до зростання, так й не стала на Поділлі головним містоутворюючим фактором. Адже промислова частка в річному торгово-промисловому обороті, яка припадала на одного жителя в подільських містах, залишалась незначною. Поруч із фабрично-заводською промисловістю в містах Поділля у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. питому вагу становило ремісниче й кустарне виробництво. Причому, окремі ремісничі майстерні з часом перетворювались у невеликі заводи й фабрики. Але подібні підприємства зберігали ремісничий характер, з високою долею дрібнотоварного виробництва.

Найвищі показники промислового розвитку демонстрували Вінниця, Проскурів, Могилів-Подільський, Кам'янець-Подільський, Бар, Балта, Гайсин. Якщо Кам'янцю-Подільському в цьому відношенні сприяв його статус губернського центру, то на промисловий розвиток інших в значній мірі вплинула поява залізничного сполучення. Найнижчі показники промислового розвитку були притаманні Ямполю, Ольгополю, Брацлаву, Новій Ушиці, а такі міста як Вербовець та Сальниця взагалі не мали промислових підприємств.

зазначено, що в розвитку економіки міст Поділля у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. торгівля продовжувала зберігати свої провідні позиції. Однак впродовж даного часу відбулися зміни у співвідношенні окремих форм торгівлі на користь стаціонарної. З'явилися принципово нові за характером заклади торгівлі - універсальні магазини, виставки, крамниці споживчої кооперації. Саме міста, передусім найбільші (Кам'янець-Подільський, Вінниця, Проскурів, Могилів-Подільський), впливали на формування ринкових капіталістичних відносин у всьому регіоні через появу в них прогресивних торгівельних підприємств - торгових домів, фірм, гуртових складів. У досліджуваний період відбулися певні зміни у географії розміщення визначних осередків торгівлі. Сформована в 70-90-ті рр. ХІХ ст. мережа залізниць призвела до зростання ролі нових торговельних центрів (Проскурів, Вінниця, Жмеринка) та водночас до занепаду старих (Брацлав, Літин).

Успішний розвиток міст Поділля залежав від їх забезпеченості транспортними засобами. Розвиток транспорту створював якісно нову ситуацію в середовищі міста і був одним з вирішальних факторів його прогресу. Серед основних видів транспорту - судноплавного, автомобільно-гужового та залізничного, найпрогресивнішим та найпродуктивнішим був останній, який з'явився на Поділлі у другій половині ХІХ ст. Новоутворена транспортна мережа сприяла концентрації торгово-промислової діяльності в міських центрах із залізничним сполученням. Економічні вигоди розміщення промислових підприємств у таких містах призвели до того, що на початку ХХ ст. виокремилася група міст (Вінниця, Проскурів, Могилів-Подільський), розвиток яких відбувався прискореними темпами. Також, в умовах інтенсивного залізничного будівництва мав поширення містоутворюючий процес в місцях перетину залізничних шляхів - тут виникали нові поселення міського типу, які поступово перетворювалися у справжні міста (Жмеринка). Разом з тим, ряд міст (Нова Ушиця, Літин, Брацлав, Летичів та ін.), що залишились без залізничного сполучення, мали значно повільніші темпи розвитку. Наголошується, що у другій половині ХІХ ст. банківсько-кредитні установи в економічному житті Подільської губернії відігравали порівняно незначну роль, але вже на початку ХХ ст. сталося їх поступове утвердження на фінансовому ринку регіону. Саме міста протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. поступово перетворилися на банківсько-кредитні центри Подільської губернії, в яких функціонували всі основні елементи кредитної системи царської Росії: державні банки, акціонерні комерційні банки, кредитні товариства, міські банки, приватні банкірські контори. Окрім губернського центру, серед міст, де розміщувалися банківські установи, значились Вінниця, Проскурів, Могилів-Подільський, Балта, Жмеринка, Гайсин. Відкриття банків саме в цих містах було обумовлено визначною роллю згаданих населених пунктів у економічному житті регіону. Характерним для подільських міст була вагома роль товариств взаємного кредиту і приватних банкірських контор, що пояснювалось не надто розгалуженою мережею державних і комерційних фінансових установ та потребою в дрібному кредитуванні підприємницької діяльності дрібних промисловців, торговців, ремісників.

4. Становлення соціальної інфраструктури міст

Висвітлює аспекти розвитку у подільських містах соціальної інфраструктури, яка створювала загальні умови для відтворення робочої сили і забезпечувала нормальну життєдіяльність городян. У підрозділі 4.1. “Культурно-освітнє середовище міст” показано, що у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. міста відігравали провідну роль у розвитку освіти та культури у Подільській губернії, адже саме в них концентрувалися навчальні заклади різних типів, бібліотеки, театри, музеї, які обслуговували потреби не лише міських жителів, а й населення повітів. Усе це перетворювало міста на осередки культури та освіти краю. Серед таких осередків, провідне місце належало губернському центру Кам'янцю-Подільському, а також повітовим центрам Вінниці, Проскурову, Могилів-Подільському. Разом із тим, у багатьох подільських містах існуюча мережа навчальних закладів та установ культури не відповідала зростаючим потребам їх жителів. Більшість міст Поділля у порівнянні з містами інших українських губерній, явно відставали за кількістю освітньо-культурних закладів. Причини цього слід вбачати у недостатньому соціально-економічному розвитку подільських міст, коли чого органи міського самоврядування не могли належним чином фінансувати освітньо-культурні заклади.

Дає можливість стверджувати, що медична галузь у містах Поділля у досліджуваний період динамічно розвивалась. Проте, цей розвиток носив не рівномірний характер та поділяється на два нерівнозначних за часом етапи. Перший тривав з 1861 по 1903 рр., коли розвиток медичної галузі був занадто повільним та не встигав за зростанням міст, що було викликано недосконалістю прийнятих законодавчих актів та затримкою із впровадженням реформ. Другий - з 1904 по 1914 рр., характеризується впровадження земської медицини, що викликало динамічний розвиток медичної галузі у всій губернії. При цьому виникла тенденція до погіршення можливостей найбіднішому міському населенню користуватись безкоштовною медичною допомогою земських лікарень. Загалом можна констатувати, що протягом досліджуваного періоду саме міста, в яких зосереджувалась фактично третина усіх лікарняних ліжок та кожна четверта аптека, були центрами медичної галузі губернії. Разом з тим, слід зауважити, що основні медичні заклади зосереджувались у найбільших містах губернії - Кам'янці-Подільському, Вінниці, Проскурові, Балті, Могилів-Подільському, Жмеринці. Водночас такі міста, як Стара Ушиця і Вербовець не мали навіть примітивних лікарень.

Доводиться те, що на відміну першої половини ХІХ ст., коли більшість міст Поділля мали нерегулярне планування та фактичну відсутність об'єктів комунального господарства, у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. забудова подільських міст здійснювалася прискореними темпами і свідчила про посилення урбанізаційних процесів. У формуванні архітектурно-планувальних структур подільських міст в досліджуваний період серед домінуючих чинників виступають соціальний, економічний, військовий та комунікаційний фактори. В цей час у містах з'являється більше громадських і адміністративних будівель, комплексів військових і складських приміщень тощо. Але саме житлове будівництво, як найбільш масове, визначало темпи їх забудови. Як в цілому в містах підросійської України, так і на Поділлі в досліджуваний період державні органи, які займалися регламентацією й регулюванням будівництва, послабили свій нагляд над забудовою і надали більшу самостійність органам міського самоврядування. Одночасно, протягом досліджуваного періоду в подільських містах помітно підвищився рівень благоустрою та відбулися значні зрушення у розвитку комунального господарства. Особливо це спостерігалося на рубежі ХІХ - ХХ ст., коли органи міської влади починають активно перебирати на себе вирішення питань водопостачання, освітлення, зв'язку, транспорту. Разом з тим, простежується відчутна різниця в комунальних зручностях різних міст. Це пояснювалось тим, що благоустрій здійснювався залежно від міських прибутків, які були у деяких містах були не надто великими. Значна різниця простежується і в благоустрої окремих частин міста - органи самоврядування упорядковували лише центральні райони і майже не турбувалася про околиці.

Висновки

міський подільський губернія

1. Аналіз опрацьованої літератури свідчить, що наукова розробка проблеми розвитку міст Подільської губернії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. є недостатньою, проте наявна джерельна база дозволяє виконати окреслені дослідницькі завдання.

2. У досліджуваний період в Подільській губернії було 17 міст (з 1903 р. - 18), з яких 12 мали статус адміністративних центрів. У 60-80-х рр. ХІХ ст. адміністративний чинник традиційно мав домінуюче містоутворююче значення, але до початку ХХ ст. цей фактор поступово знижується. Показником регіональної значущості міста стає не стільки наявність державних установ, скільки фінансових структур, представництв фірм, транспортних підприємств. Тісно пов'язані з промисловістю, зовнішньою торгівлею та крупним капіталом, саме вони визначали економічний розвиток міста і навколишньої округи.

3. Суттєвим містоутворюючим чинником для окремих міст Подільської губернії стало формування в них військових гарнізонів, яке розпочалося з 80-х рр. ХІХ ст. Гарнізони були формувалися в містах, що мали важливе стратегічне розташування, зручне транспортне сполучення, можливість розквартирування певної кількості військ. Міста, у яких з'явились сталі гарнізони, отримували додаткові економічні вигоди та поштовх до розбудови.

Значний вплив на соціально-економічний розвиток подільських міст мало залізничне будівництво, яке розпочалося в 60-х рр. ХІХ ст. Залізниці прискорювали розвиток міст, сприяли пожвавленню ділової активності населення. Найвищі темпи зростання демонстрували саме ті міста, через які була прокладена залізниця, як то Вінниця, Проскурів, Могилів-Подільський, Балта. Завдяки появі залізниці сформувалось місто Жмеринка. Водночас, ті міста, що залишившись осторонь головних залізничних магістралей, так і не змогли сповна реалізувати свій урбанізаційний потенціал.

Таким чином, залежність урбанізаційних процесів від розміщення військ і розвитку транспортної мережі стало регіональною особливістю Поділля.

4. Аналіз змін динаміки населення подільських міст засвідчує, що відчутне зростання чисельності і питомої ваги міського населення відбулося на початку ХХ ст. Упродовж досліджуваного періоду переважна більшість міст Поділля зберігала поступальний розвиток. Разом із тим, виокремлюється група міст (Проскурів, Вінниця, Могилів-Подільський, Бар), що демонстрували високі темпи зростання населення, яке збільшилось понад у три рази. Характерною рисою подільських міст, що мали найбільші показники приросту населення, стала наявність в них значної частки переселенців з інших місць та регіонів.

Історичний та статистичний матеріал середини ХІХ ст. дозволяє стверджувати, що соціально-економічний потенціал міст Подільської губернії напередодні т.зв. “епохи великих реформ” був загалом слабким - більшість із них ще не набули типових ознак капіталістичних міст. Буржуазні реформи 60-х рр. ХІХ ст. сприяли пожвавленню економіки у Подільській губернії: відбулися певні зрушення у промисловості, з'явились торгово-фінансові установи, розбудувалась мережа залізничних та шосейних шляхів тощо. Все це зумовило якісну модернізацію міст.

5. У досліджуваний період посилився розвиток соціальної інфраструктури міст Поділля, яка створювала загальні умови для відтворення робочої сили і забезпечувала нормальну життєдіяльність городян. Міста відігравали провідну роль у своїх регіонах як осередки освіти, культури та охорони здоров'я, розбудова яких стала важливим містоутворюючим чинником, адже суттєво впливала на соціальну структуру міського населення, сприяла появі прошарку науково-творчої інтелігенції та мала велике значення для формування урбаністичної самосвідомості городян.

У другій половині ХІХ ст. змінилися архітектурно-планувальні принципи забудови міст Поділля. Міста отримали генеральні плани, що дозволило упорядкувати забудову, розпочати розвиток комунального господарства, підвищити рівень благоустрою та умови проживання городян. Але на відміну від найбільших міст України розвиток інфраструктури та комунального господарства в містах Поділля розпочався значно пізніше - з початку ХХ ст. Покращення міського життя співпало з періодом найбільш інтенсивного соціально-економічного й демографічного розвитку подільських міст, ознаки якого почали проявлятися наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

6. Урбанізаційний процес другої половини ХІХ - початку ХХ ст. умовно можна поділити на три періоди: перший: 60-ті - 70-ті роки ХІХ ст. - коли міста виконували переважно адміністративні функції та виступали здебільшого як ремісничі та торгові центри, майже не мали великих промислових підприємств, надійних шляхів сполучення та банківсько-кредитних установ, а мережа культурно-освітніх та медичних закладів не забезпечувала потреби городян; другий: 80-ті - 90-ті роки ХІХ ст. - коли проведені реформи дають перші зрушення, у містах починають з'являтися фабрично-заводські виробництва та перші банківсько-кредитні установи. Залізничне сполучення та початок будівництва шосейних шляхів перетворило більшість міст на важливі транспортні вузли, а розміщення сталих гарнізонів - на військово-стратегічні пункти. Разом з тим, від загальної динаміки розвитку міст відставав благоустрій, комунальне господарство, культурно-освітня та медична сфери; третій: з початку ХХ ст. до 1914 р. - коли відбувався динамічний розвиток міст, відчутно зростала чисельність населення, розвивалися нові виробництва, з'являлися нові форми торгівлі та розгалужена мережа фінансових установ. Подальше залізничне та шосейне будівництво, а також поява телефонного зв'язку перетворили міста на важливі комунікаційні центри регіону. Масово відкривалися нові заклади культури, освіти, охорони здоров'я, у містах було започатковане створення комунального господарства.

За період від середини ХІХ до початку ХХ ст. розвиток подільських міст відбувався не рівномірно, що спричинило відчутне розшарування їх як за чисельністю населення, так й за соціально-економічною вагою в регіоні. Аналіз містоутворюючих факторів надає можливість виокремити великі багатофункціональні міста - Вінницю, Проскурів, Кам'янець-Подільський та Могилів-Подільський, які виконували адміністративні, військово-стратегічні, промислово-торгові, транспортні, культурно-освітні та ін. функції не лише у подільському регіоні, а й у Правобережній Україні. До середніх багатофункціональних міст регіонального значення можна віднести Балту та Гайсин, до промислово-торгових міст регіонального значення - Бар та Хмільник. Державне значення як транспортне місто мала Жмеринка. Містами з домінуючою адміністративною функцією залишалися - Брацлав, Літин, Летичів, Нова Ушиця, Ольгопіль, Ямпіль. Риси фактично сільських поселень мали три заштатних міста - Вербовець, Сальниця та Стара Ушиця.

Література

Єсюнін С.М. Динаміка чисельності населення міст Подільської губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / С.М. Єсюнін // Наукові праці Кам'янець-Подільського держ. ун-ту: іст. науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2005. - Т. 15. - С. 391-397.

Єсюнін С. Забудова міст Подільської губернії у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття та питання щодо її збереження (на прикладі м. Хмельницького) / С.М. Єсюнін // Праці центру пам'яткознавства. - К.: Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК, 2008. - Вип. 13. - С. 79-92.

Єсюнін С.М. Звіти Подільських губернаторів як джерело дослідження соціально-економічного розвитку міст Подільської губернії у другій пол. ХІХ ст. / С.М. Єсюнін // Наукові записки: зб. праць молодих вчених та аспірантів Ін-ту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. - К., Хмельницький: ХмЦНТЕІ, 2008. - Т.17. - С.188-195.

Єсюнін С.М. Культурно-освітнє середовище міст Подільської губернії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / С.М. Єсюнін // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2008. - Т. 11. - С. 198-219.

Єсюнін С.М. Медичне забезпечення міст Подільської губернії у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття / С.М. Єсюнін // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2007. - Т. 9. - С. 318-331.

Єсюнін С.М. Проскурівські реальне та комерційне училища на початку ХХ ст. / С.М. Єсюнін // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2006. - Т. 6. - С. 273-280.

Размещено на Allbest.ru