Заможні верстви українського села в умовах колективізації

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Заможні верстви українського села в умовах колективізації

Черкаси - 2011

Роботу виконано на кафедрі суспільних дисциплін і права Черкаського державного технологічного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Лазуренко Валентин Миколайович,

Черкаський державний технологічний університет,

доцент кафедри історії України

Міняйло Світлана Анатоліївна,

Таврійський еколого-гуманітарний інститут,

завідувач кафедри українознавства і міжнародних відносин

Захист відбудеться „25” травня 2011 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 73.053.01 Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22.

Автореферат розіслано „22” квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, доцент Корновенко С.В.

Актуальність теми. У сучасних соціально-економічних і суспільно-політичних реаліях зростає зацікавленість дослідників та громадськості до історії українського селянства. Значний інтерес викликають трансформаційні процеси напередодні та під час насильницької колективізації сільського господарства України. Тому цілком умотивованою є необхідність наукового аналізу питань, що стосуються ліквідації заможного селянства України наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. Комплексне дослідження зазначеної теми дає змогу грунтовніше зрозуміти об'єктивні передумови лихоліть 1932 - 1933 рр.

За сучасних умов, хоч і з труднощами, однак поволі відновлюється психологічний тип економічно незалежного, соціально самодостатнього українського селянина. У такому контексті значний не лише науковий, але й суспільно-політичний інтерес становить спроба порівняти його ментальність з тією, якою вона була напередодні перетворення в колгоспну.

Крім того, обрана нами для вивчення тема має і соціально-психологічний аспект. На нашу думку, чисельні нащадки тих, кого розкуркулили, виселили, засудили, кого відправили у заслання, повинні знати повну картину тогочасного життя села, в тому числі і його доволі складні суспільно-політичні та морально-психологічні настрої.

Таким чином, запропонована тема дослідження має як наукове, так і суспільно-політичне значення. Цим і зумовлено її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в контексті наукової проблематики кафедри суспільних дисциплін і права Черкаського державного технологічного університету. Робота органічно пов'язана з темою наукових досліджень Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького „Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної організації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796).

Мета дослідження полягає у тому, щоб, ґрунтуючись на аналізі історіографії, історичних джерел, з позицій сучасної методології з'ясувати соціально-економічні та суспільно-політичні фактори ліквідації заможного селянства УСРР наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких наукових завдань:

з'ясувати стан наукового вивчення теми, рівень та повноту її джерельної бази, окреслити методологію дослідження;

розкрити економічні чинники проведення насильницької колективізації; експропріація селянський колективізація заможний

з'ясувати людські та економічні втрати селянства під час суцільної насильницької колективізації та „ліквідації куркульства як класу”.

Об'єктом дослідження є заможне селянство України наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр.

Предметом дослідження є політика радянської влади по відношенню до заможного селянства України за умов суцільної колективізації.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1927 - 1934 рр. Вибір нижньої хронологічної межі (1927 р.) зумовлено проголошенням ХV з'їздом ВКП(б) курсу на колективізацію; верхньої (1934 р.) - завершенням формування колгоспно-радгоспної системи в Радянській Україні.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані дисертанткою матеріали охоплюють територію Української Соціалістичної Радянської Республіки, відповідно до тогочасного адміністративно-територіального поділу. Вжитий у дисертацій термін „Україна” стосується території УСРР (УРСР) у складі СРСР.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що на основі докладного аналізу вітчизняної історіографії й введення до наукового обігу нових архівних матеріалів комплексно охарактеризовано всю сукупність засобів, задіяних радянською владою, з метою соціально-економічного знищення заможного українського селянства, яке виступало потужною перепоною планам партійно-радянського керівництва країни щодо підкорення життєдіяльності селянства інтересам держави;

автором обґрунтовано доведено, що суди в окреслений у дисертації хронологічний період виконували суто репресивні функції переслідування селянства. Умовно у репресивній діяльності судів нами виокремлено два етапи: 1927 - 1929 рр. та 1930 - 1934 рр. Характерною ознакою 1927 - 1929 рр. було те, що судові переслідування спрямовувалися проти заможних верств села під приводом невиконання планів хлібоздачі, несплати сільгоспподатків. Упродовж 1930 - 1934 рр. суб'єктом судових репресій стають не лише заможні одноосібники, а і середняки та навіть колгоспники. Проведення судових засідань по справах, порушених проти заможних селян у 1930 - 1934 рр., відбувалося виключно на виїзних сесіях, матеріали яких широко друкувалися у масових періодичних виданнях;

встановлено, що в окреслений у дисертації хронологічний період мало місце безпрецедентне в історії юстиції новітнього часу явище, коли суди та прокуратура брали безпосередню участь у контролі за ходом ведення сільськогосподарських робіт у колгоспах;

комплексно охарактеризовано механізм „розкуркулення” селянських господарств. Автором встановлено, що найбільше від репресій радянської влади постраждали заможні селяни;

доведено, що державні заходи, пов'язані із соціально-економічним та суспільно-політичним знищенням заможного українського селянства та супутні їм самопливні процеси, призвели до вилучення з села найбільш дієздатного, підприємливого та працелюбного населення.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її фактологічний матеріал, положення, результати, узагальнення та висновки значно розширюють сучасні знання з історії України 1920-х - 1930-х рр. Вони також можуть залучатися для підготовки узагальнювальних праць із історії України, аграрної історії, навчальних курсів для вищої, середньої спеціальної та загальноосвітньої школи, лекцій, при читанні спецкурсів, підготовці довідкових видань тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорено на засіданнях кафедри суспільних дисциплін і права Черкаського державного технологічного університету. Загальну концепцію дослідження відображено автором у доповідях і повідомленнях на IV Міжнародній науково-практичній конференції „Досягнення вищої школи” (м. Софія, 2008 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції „Освіта і наука європейського континенту - 2008” (м. Перемишль, 2008 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції „Освіта і наука без кордонів - 2008” (м. Перемишль, 2008 р.); VI Міжнародній науково-практичній конференції „Екологія та освіта: актуальні проблеми збереження та використання природних ресурсів” (м. Черкаси, жовтень, 2009 р.); X Міжнародній науково-практичній конференції „Теорія і практика сучасної економіки” (м. Черкаси, жовтень 2009 р.);

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 13 наукових статей, 4 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 3,2 друкованих аркуші.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, науковими завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків, списку джерел і літератури. Загальний обсяг рукопису становить 193 сторінки.

У першому підрозділі „Історіографія теми” зроблено висновок про те, що, попри відсутність спеціального дослідження обраної дисертанткою для вивчення теми, окремі її аспекти знайшли своє відображення в історіографії, яку автор умовно розподілила на два періоди: радянський і сучасний. У свою чергу, радянський період нами поділено на чотири підперіоди: 1) кінець 1920-х - перша половина 1950-х рр.; 2) друга половина 1950-х - початок 1960 рр.; 3) друга половина 1960-х - перша половина 1980-х рр.; 4) друга половина 1980-х - 1991 р.

Перші праці, в яких колективізація розглядається як одна з форм усуспільнення та соціалістичної реконструкції аграрного сектора, з'явилися вже в кінці 20-х рр. XX ст., що прямо збігається із скасуванням непу. Основні дискусії вчених-аграрників, політиків, економістів розгорталися навколо питання про становище в аграрному секторі економіки та вибору подальших шляхів його розвитку Качинский В. Стихия и сельское хозяйство степных районов / В. Качинский // Хозяйство Украины. - 1928. - №4.; Гуревич М. Питання сучасного селянського господарства України / М. Гуревич. - Харків: Вид-во ЦСУ УСРР. - 1927.; Дідусенко А. Система сільськогосподарського кредиту на Україні (1923 - 1928 р.р.) / А. Дідусенько. - Харків: Всеукраїнське сільськогосподарське видавництво «Радянський селянин», 1929.. У повоєнний період дослідження питань, пов'язаних із розкуркуленням, продовжувалось. Однак, як і раніше, праці з цього питання не містять у собі конкретно-історичного матеріалу, вони мають відверто апологетичний характер, події поціновуються з позицій „Стислого курсу історії ВКП(б)”.

Загалом радянська історіографія другої половини 1920-х - середини 1950-х рр. створювалася у жорстоких рамках ідеологічного контролю та стереотипів, що спричинило однобокість відображення наслідків соціально-економічної політики, яка здійснювалася наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. й зумовлювала характер кардинальних якісних та кількісних змін у соціально-економічній структурі українського селянства.

Друга половина 1950-х - початок 1990-х рр. у вітчизняній історіографії є досить суперечливими в ідейно-політичному та в інтелектуальному житті як СРСР, так і УРСР. Протягом відносно короткого історичного часу змінили одна одну доба „хрущовської відлиги”, „брежнєвського застою” та „горбачовської перебудови”. У цілому у цей час подальшого розвитку набуває інтенсивне дослідження проблеми, контури якої були визначені в попередній період. До наукового обігу вводяться нові джерела, з'являються історіографічні праці, а також розробляються нові аспекти проблеми Богденко М. Основные проблемы истории коллективизации сельского хозяйства в современной исторической литературе / М. Богданко, И Зеленин // История советского крестьянства и колхозного строительства в СССР. Материалы научной сессии. - М.: Изд-во АН СССР, 1963.; Вылцан М. Некоторые проблемы истории коллективизации в СССР / М. Вылцан, Н. Ивницкий, Ю. Поляков // Вопросы истории. - 1965. - №3.; Мошков Ю. Зерновая проблема в годы сплошной коллективизации (1929 - 1932 гг.) / Ю. Мошков. - М.: Изд-во МГУ, 1966.; Чинчиков А. Советская историография первых аграрных преобразований и начального этапа колхозного строительства (1917 - 1973) / А. Чинчиков. - Саратов, Изд-во Саратовского ун-та, 1974.; Ивницкий Н. Классовая борьба в деревне и ликвидация кулачества как класса (1929 - 1932 гг.) / Н. Ивницкий. - М.: Наука, 1972.. Загалом радянська історична література другої половини 1950-х - початку 1990-х рр., незважаючи на залучення нових джерел, пошук нових методологічних технологій, розширення меж проблем, продовжує існувати в межах марксистської парадигми мислення.

Сучасний період в історіографії теми суттєво різниться від попереднього. Саме в умовах становлення незалежної Української держави розпочалося дослідження „білих плям” історії. У цей час з'являється ціла низка досліджень таких авторів, як І. Рибалка, С. Кульчицький, В. Калініченко, А. Морозов, В. Марочко, С. Лях, О. Мовчан, Г. Капустян, О. Ганжа та інші, в яких проаналізовано різні аспекти соціально-економічного та суспільно-політичного життя доколгоспного та колгоспного українського села.

У 90-х рр. XX ст. - на початку ХХІ ст. з'явилася також низка дисертацій В. Лазуренка, С. Корновенка, С. Міняйло, Т. Козацької, Н. Романець, О. Довбні та інших, в яких на засадах нових концептуально-методологічних підходів висвітлено хлібозаготівельну політику радянської влади в українському селі, індустріальне будівництво в Україні, соціально-економічні перетворення на селі у період формування тоталітарної держави тощо.

У 90-х рр. ХХ ст. посилюється інтерес до історії українського селянства і з боку зарубіжних істориків. На особливу увагу заслуговують дослідження Р. Конквеста, Д. Хоскінга, Н. Верта Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і терор голодом / Р. Конквест. - К.: Либідь, 1993.; Хоскинг Д. История Советского Союза. 1917 - 1991 / Д. Хоскинг. - М., 1995.; Верт Н. История Советского государства. 1900 - 1991 / Н. Верт: Пер с фр,2-е изд. - М: Весь мир, 1999.. Вони об'єктивно, із залученням широкого кола джерел, пишуть про негативні наслідки колективізації для українського села. Руйнівні наслідки колективізації були визнані й багатьма російськими вченими Зеленин И. Чрезвычайные хлебозаготовительные комиссии в 1932 - 1933 гг. (Украина, Северный Кавказ, Поволжье) / И. Зеленин // Голодомор 1932 - 1933 рр. в Україні: причини і наслідки: Міжнародна наукова конференція, Київ, 9 - 10 вересня 1993 р. Матеріали. - К.: Ін-т історії України НАНУ, 1995.; Галас М. Разгром аграрно-экономической оппозиции в начале 1930-х годов: Дело ЦК Трудовой Крестьянской партии (по материалам следствия) / М. Галас //Отечественная история. - 2002. - № 5.; Малиновский П. Советская цивилизация: Непреходящие ценности и причины ее разрушения: Будущее России / П. Малиновский. - М.: Крааль, 2003; Шмелев Г. Аграрная политика и аграрные отношения в России в ХХ веке / Г. Шмелев. - М.: Наука, 2000..

Загалом аналіз історіографії дозволяє стверджувати, що, незважаючи на те, що перелік праць з питань функціонування аграрного сектора економіки України періоду колективізації є доволі представницьким, все ще відсутні спеціальні праці, в яких би ґрунтовно було висвітлено весь драматичний перебіг буття заможних верств українського села протягом 1927 - 1934 рр. Цим і зумовлено звернення автора до обраної нею теми дослідження.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано джерельне забезпечення роботи, що є достатньо репрезентативним, окреслено принципи та методи наукового пошуку. Основу наукового дослідження складає комплекс різних за змістом і характером як архівних, так й опублікованих історичних джерел. Під час написання роботи дисертанткою вивчено і залучено до дисертації матеріали 18 фондів 3 державних архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Державного архіву Черкаської області (ДАЧО). Опрацьовані історичні джерела доцільно розподілити на шість груп.

У першій групі об'єднано матеріали ВКП(б) та КП(б)У: постанови, рішення, резолюції партійних з'їздів, пленумів та конференцій ВКП(б) та КП(б)У, директиви, циркуляри, листування, доповідні записки окружкомів.

До четвертої групи джерел належать статистичні матеріали.

П'яту групу джерел становлять матеріали періодичної преси - центральних та місцевих газет: „Вісті Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів”, „Комуніст”, „Робітнича газета”, „В помощь колхознику”, „На аграрном фронте”.

У другому розділі „Соціально-економічна політика радянської влади стосовно заможних селянських господарств України наприкінці 1920-х - на початку 1930-х рр.”, що складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, вивчено участь заможного селянства України у хлібозаготівельних кампаніях, податкову політику радянської влади стосовно заможних верств українського селянства.

У підрозділі 2.1 „Соціально-економічне і політичне становище заможного селянства України напередодні колективізації” розкрито позицію радянського керівництва до заможних верств українського села. Автором з'ясовано, що загальна лінія партії по відношенню до заможного селянства у 1925 - 1927 рр. головним чином зводилася до економічного підкорення заможних груп села. Про загрозу так званого „куркуля” для соціалістичного будівництва спочатку згадувалося лише у пропагандистських виступах. У державних нормативних актах середини 1920-х рр. такої тези ще не існувало.

Агресивний наступ, спрямований на економічне знищення міцного селянства, став проводитися радянським урядом фактично вже з кінця 1928 р. Це дало поштовх швидкому „розселяненню” сільського господарства. Економічний (непосильні податки), юридичний (позбавлення виборчих прав) та адміністративний тиск на заможного селянина із застосуванням інших заходів примусу, які вживала тоталітарна держава, швидко позначився на соціальному складі селянства.

На основі вульгарно-класового, фіскально-терористичного за своєю справжньою сутністю підходу, а не реальної дійсності, формувався сталінський курс щодо заможного українського селянства наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. Згідно з офіційною риторикою партійних документів, під „куркулем” розумілися „носії певних політичних тенденцій, які дуже часто можна вирізнити і в підкуркульникові чоловічої та жіночої статі”. Це означало, що розкуркулюванню міг підлягати селянин будь-якої категорії. Раніше невживане поняття „підкуркульник” в такому широкому застосуванні значно збільшувало чисельність потенційних жертв.

У другій половині 1929 р. Й. Сталін проголосив, що „тепер у нас є матеріальна база для того, щоб замінити його (тобто „куркуля” - Л.Ф.) виробництво виробництвом колгоспів і радгоспів. Ось чому наш наступ на куркульство матиме тепер незаперечний успіх. Ось як треба наступати на куркульство, якщо говорити про дійсний наступ, а не обмежуватись пустопорожньою декламацією проти куркульства”. Керуючись цією настановою вождя в другій половині 1929 р. радянська держава посилила тиск на заможне селянство. Поступово ставало зрозумілим, що у політиці сталінського режиму щодо селянства дедалі більшої сили набирає раніше приховуваний підтекст: швидка суцільна колективізація сільського господарства.

У підрозділі 2.2 „Участь заможних селян України у хлібозаготівельних кампаніях” з'ясовано, що хлібозаготівлі органами радянської влади використовувалися як механізм економічного тиску на заможні верстви українського селянства. У дисертації стверджується, щоб експропріювати мільйони селянських господарств, об'єднати їх у повністю підвладні державі колгоспи, організувати економічні відносини між містом і селом на позаринковій основі та створити суто командну економіку Й. Сталін та його оточення стали на шлях протиставлення одна одній різних верств українського селянства, маючи за мету порушити внутрішню єдність селянської спільноти.

З цією метою для суспільно-політичного розколу українського села сповна було використано механізм хлібозаготівель. Ізольована за допомогою хлібозаготівель заможна верхівка села підлягала економічному знищенню і депортації. Це створювало атмосферу залякування, в якій лише й могла бути реалізована суцільна колективізація.

В цілому слід зазначити, що ряд терористичних кроків радянської влади в кінці 1927 - 1929 рр. з метою наповнення хлібного ринку і державної казни за рахунок пограбування заможного селянства посилювали внутрішню напругу в селянському середовищі. Для влади було вигідно соціально розмежувати село, щоб забезпечити собі політичну підтримку при здійсненні подальших планів повного економічного уярмлення селянства у формі колективізації.

Особливого піку репресії щодо заможних прошарків українського села досягли під час хлібозаготівельних кампаній, оскільки левова частина непомірного тиску лягла на господарства на той час вже лише відносно заможного селянина. Кремлівське керівництво добре знало, що „куркуль” навіть під найсильнішим тиском не міг забезпечити потрібних обсягів хлібозаготівель, оскільки основною масою товарного хліба розпоряджалися середняки. Тому вимога обов'язкового виконання затвердженого державою плану хлібозаготівель фактично була лише приводом до того, щоб остаточно ліквідувати останню потенційно-опозиційно налаштовану проти влади групу суспільства.

У підрозділі 2.3 „Податкова політика радянської влади щодо заможних селянських господарств України в роки колективізації” розкрито заходи радянської влади у податковій сфері, спрямовані на посилення податкового тягаря для заможних селян України за умов колективізації.

Дисертанткою встановлено, що податкова політика радянською владою в українському селі у роки колективізації використовувалася як форма економічного терору. У дисертації виокремлено три хвилі фінансового терору шляхом обкладання селян. Перша припадала на квітень 1928 р., коли було встановлено штучні норми визначення доходності джерел оподаткування; друга - 1930 - 1931 рр., характерною ознакою якої було підвищення норм доходності господарства з десятини. Третю започаткувала постанова РНК УСРР від 21 листопада 1932 р. „Про одноразовий податок на одноосібні господарства”.

Аналізуючи спрямованість „податкових хвиль”, констатуємо, що вістря першої стосувалося заможної частини селянства. Друга ж хвиля мала на меті унеможливити самостійне ведення господарства, загнавши його в економічну безвихідь єдиним виходом з якої, хоч би й примарним, - ставав колгосп. Третя хвиля мала на меті остаточно знищити будь-які натяки на можливість самостійного господарювання на землі.

Аналіз наявних в нашому розпорядженні документів кінця 1920-х - початку 1930-х рр., що стосуються податкового тиску на заможного українського селянина, свідчить про те, що спрямованість радянських перетворень на селі об'єктивно призводила до знищення в ментальності всього українського селянства почуття господаря, перетворення його на політично безправного й економічно залежного від тоталітарної системи виробника сільськогосподарської продукції у повністю одержавлених колективних господарствах.

Ще одним видом економічного тиску на заможне селянство, який з'явився в українському селі наприкінці 1927 р., стало самообкладання. Якщо податок вважався обов'язковою повинністю населення, то так зване самооподаткування - доволі лицемірно було оголошено „добровільною формою” платежу. Офіційно самообкладання стягували для поліпшення культурно-побутових умов життя селян, однак в реальності зібрані з селян кошти спрямовувалися на потреби індустріалізації. Самообкладання, враховуючи спосіб його нарахування та методи стягнення, виявилося не просто новим додатковим податком, але мало ще й очевидні ознаки надподатку, безпосередньо спрямованого державою проти заможних груп села. Застосування відверто примусових засобів його стягнення підтверджує репресивно-фіскальний характер системи самообкладання. Як і у випадку із несправедливим визначенням належних до сплати сум сільськогосподарського податку, самообкладання послужило ще одним засобом привнесення конфронтації в селянське середовище.

У третьому розділі „Заможне селянство України як суб'єкт радянської репресивної системи кінця 1920-х - початку 1930-х рр.”, який складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, розкрито зміст радянської моделі експропріації заможних селянських господарств, сутність та наслідки репресивно-каральної політики сталінського керівництва відносно заможних верств українського села.

У підрозділі 3.1 „Радянська модель експропріації заможних селянських господарств” з'ясовано, що наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. радянська держава розпочала справжню грабіжницьку війну стосовно до заможної частини селянства. Щороку вона експропріювала в заможних господарствах більшу частину їхнього доходу, а потім і майна. У такий спосіб продуктивні сили села зазнавали економічної шкоди. З переходом до суцільної колективізації гостро постало питання про створення матеріально-технічної бази колгоспів, пошук необхідних для їхнього функціонування коштів та сільськогосподарської техніки. Основним джерелом формування виробничої бази колгоспів стала насильницька експропріація заможних селянських господарств. Експропріації підлягала не лише польова земля, а буквально все: навіть хатнє майно, не кажучи вже про будівлі, робочу і продуктивну худобу, птицю, сільськогосподарські машини і реманент. Все це просто відбиралось у заможних господарств і передавалось у неподільний фонд колгоспів.

Тактика масового усуспільнення була розроблена таким чином, щоб через ряд начебто дрібних спільних починань, як-то: спільна очистка посівного матеріалу, супряга, контрактація односортних масивів, та створення вже громадських запасів зерна, - зробити спільне ведення господарства безальтернативним.

Заможні селяни по-різному реагували на терор влади. Більшість, змирившись із існуючим політичним ладом, здавали власне майно в новоутворені колективи. Проте були й такі, хто опирався до останнього, не зупиняючись навіть перед силовим опором діям спеціальних комісій. У цілому досить рідкісні види супротиву селян терору радянської влади проявлялись у формі насильницьких дій проти окремих представників влади, підпалів колгоспних приміщень, погроз місцевому сільському керівництву, побиття активістів тощо.

Значна частина заможного селянства просто залишала все нажите власною працею і виїжджала в невідомому напрямку. Фіксувалися навіть спроби виїзду потрапивших у повну економічну і політичну безвихідь заможних селян за межі Радянського Союзу. Втеча із залишенням власного майна набула досить широкого поширення. Опір селян переважно був пасивним.

Кампанію експропріації заможних селянських господарств проводили в основному комнезами. Озброєні бригади вимагали від заможних селян виконання фантастичних, на практиці нереальних обсягів хлібозаготівель та податків. У випадку, коли селянин не міг їх виконати, його майно конфісковували й продавали за безцінь, ніби-то на покриття боргів. Самого селянина виселяли із села, або ж він сам рятувався за допомогою втечі. У багатьох випадках селян було депортовано.

У здійсненні широкомасштабних планів, пов'язаних із експропріацією та встановленням вирішального контролю над селом, особлива роль відводилась „двадцятип'ятитисячникам”. Місцеві „експропріатори” на чолі із приїжджими „двадцятип'ятитисячниками” часто знущалися над заможними селянами, адже для них вони були „класовим ворогом”.

У підрозділі 3.2 „Репресивно-каральна політика сталінського режиму щодо заможних верств українського села та її наслідки” автором доведено, що невід'ємною складовою здійснення суцільної колективізації стало запровадження сталінським режимом прискореної позасудової розправи із кожним селянином, який осмілювався чинити спротив. Цей лиховісний процес, який розпочався в Україні ще напередодні колективізації, набрав особливого розмаху в рік так званого „великого перелому”, як офіційно було названо в СРСР 1929/30-й господарський рік - рік суцільної примусової колективізації села й „ліквідації куркульства як класу”.

До складу так званих „куркулів” сталінськими „колективі-заторами” фактично було включено тих найздібніших господарів із числа звичайного трудового селянства, які на розширених унаслідок революційних перетворень 1917 - 1921 рр. наділах землі зусиллями своїх працьовитих родин досягли вагомих господарських успіхів і тому стали відносно заможнішими, ніж їхні сусіди. Більшість із них походила з селянських трудових низів і нічого спільного не мала з колишніми, знищеними чи зруйнованими революційними подіями 1917 - 1921 рр. нетрудовими господарствами. До так званих „куркулів” влада обов'язково зараховувала і тих, хто в своєму господарюванні вдавався, бодай тимчасово, до найму додаткових працівників.

Ліквідація економічно міцних селянських господарств шляхом „розкуркулювання” швидко перетворилася на відверто злочинну антиселянську акцію з боку держави, яка під гаслом нищення „куркуля” фактично була спрямована на знищення економічної самостійності всієї селянської спільноти, певною мірою незалежних від держави успішних селянських господарств.

Масова акція „ліквідації куркуля як класу” розпочалася згідно з постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. „Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву”. Особлива роль у „ліквідації куркуля як класу” відводилася органам ДПУ. Перша хвиля репресій впала на тих голів заможних селянських родин, які колись служили в арміях білих. Багатьох із них відправили до концтаборів. Ця „операція” виявилася настільки масштабною, що одні чекісти не могли її здійснити. Їм на допомогу було мобілізовано значну кількість партійного активу.

Під час проведення політики суцільної колективізації та невідривно супроводжуючої її терористичної акції влади з „ліквідації куркульства як класу” мали місце безліч випадків жорстокості, свавілля та знущань над селянами з боку місцевої влади. Це відображалось, зокрема, і у тому, що члени комісій з розкуркулення часто привласнювали конфісковане майно: золото, одяг, облігації тощо.

Аналіз всієї сукупності наявних на сьогодні джерел та архівних матеріалів дає підстави стверджувати, що протягом лише 1930 - 1933 рр. органами радянської влади з України було депортовано понад 100 тисяч селянських родин, 50% всіх розкуркулених селянських господарств. Такий висновок підтверджує більшість архівних джерел сільських рад, райвиконкомів, а також доповідні окружних відділів ДПУ, в яких подано інформацію стосовно відсотків депортованого селянства із загальної кількості розкуркулених. За підрахунками В. Гришка, загальна кількість жертв антиселянського терору (виключаючи голодомор) протягом 1930 - 1932 рр. становила щонайменше 1 млн. 200 тис. осіб.

Отже, політика „розкуркулення” негативно позначилася на виробничих силах українського селянства, завдала селу непоправних втрат, деструктивно позначилася на світоглядних орієнтирах селян.

Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що вона до цих пір ще не стала предметом спеціального вивчення. Залучена до роботи джерельна база є достатньо репрезентативною для реалізації поставленої мети та вирішення дослідницьких завдань.

Наприкінці 1920-х рр. поняття „куркуль” остаточно трансформується у відвертий карикатурно-ідеологічний жупел запеклої боротьби більшовицького режиму із селянством. Під нього підпадали всі селяни, незадоволені політикою міцніючого тоталітарного режиму. Самим фактом свого відносно незалежного від радянської влади існування заможний селянин-власник об'єктивно кидав виклик тоталітарному політичному режиму.

Дії правлячої партії стосовно до так званого українського „куркуля” наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. у цілому зводилися до однієї мети - його повного політичного, економічного і морального підкорення. Особливістю проведення політики суцільної колективізації та „ліквідації куркульства як класу” було застосування позасудового розкуркулення.

„Куркульські” господарства розподілялися на три категорії залежно від ступеню небезпеки для радянського режиму. До першої категорії зараховувався т.зв. „контрреволюційний актив”; другу категорію складали „куркульські заможні місцеві авторитети”; третю, найбільш чисельну, становили всі інші т. зв. „куркулі”.

Найбільш освічені, працездатні селяни були розкуркулені, а їхні господарства ліквідовані. Замість них з'явилися колгоспи і радгоспи. Основним джерелом формування виробничої бази колгоспів і радгоспів стала насильницька експропріація заможних селянських господарств. У заможних господарств відбиралося буквально все і передавалось у неподільний фонд колгоспів. Це, з одного боку, допомогло викачуванню ресурсів з села у державний бюджет і завершенню реконструкції промисловості, а з іншого - призвело до дезорганізації й деградації сільського господарства.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Фрей Л.В. Наслідки впливу репресивно-каральної системи більшовиків на долю „куркулів” України // Вісник Черкаського університету // Серія „Історичні науки” № 182. // Відп. ред. Масненко В.В. - Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького. Черкаси, 2010. - С. 106 - 110.

Фрей Л.В. Соціально-економічні процеси в українському селі у контексті політики радянської держави щодо заможного селянства (20-ті - середина 30-х рр. ХХ ст.) // Історичний архів. Наукові студії.// Випуск 5. - Миколаїв, 2010. - С. 105 - 111.

Фрей Л.В. Соціально-економічне і політичне становище заможного селянства України напередодні колективізації // Вісник Черкаського університету // Серія „Історичні науки” № 192. // Відп. ред. Масненко В.В. - Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького. Черкаси, 2010. - С. 89 - 94.

Фрей Л.В. Заможні верстви українського села в період колективізації // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції „Досягнення вищої школи”. Том 6. Історія. Філософія. Політика. - Софія: „Бял ГРАД-БГ” ООД, 2008. - С. 27 - 30. (у співавторстві, автору належить 70% тексту).

Фрей Л.В. Соціально-економічне становище заможних верств українського села на початку 30-х рр. ХХ ст. // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції „Освіта і наука європейського континенту - 2008”. Том 11. Історія. Політика. - Перемишль: „Наука і освіта”, 2008. - С. 19 - 22.

Фрей Л.В. Специфічні особливості соціально-економічного та політичного становища „куркулів-іноземців” наприкінці 20-х - поч. 30-х рр. ХХ ст. // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції „Освіта і наука без кордонів - 2008”. Том 9. Історія. Філософія. - Перемишль: „Наука і освіта”, 2008. - С. 22 - 24. (у співавторстві, автору належить 70% тексту)

Фрей Л.В. Заможне селянство України на початку 30-х років XX століття // Чигиринщина в історії України. Збірник 2. Голодомор 1932 - 1933 рр., репресії 30-х - 40-х рр. XX ст. та голод 1947 р. на Чигиринщині. Матеріали Третьої історико-краєзнавчої учнівської конференції Суботівської загальноосвітньої школи І-ІП ступенів Чигиринського району Черкаської області / за заг. ред. В. М. Лазуренка. - Черкаси, 2009. - С. 41 - 44.

Фрей Л.В. Проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил заможного селянства України в роки колективізації // Екологія та освіта: актуальні проблеми збереження та використання природних ресурсів // Матеріали VI Міжнародної науково-практичної конференції - 15-16 жовтня 2009 року. - Черкаси, 2009. - С. 77-79.

Фрей Л.В. Особливості соціально-економічного розвитку аграрного сектору України в роки колективізації: досвід минулого і сучасність // Теорія і практика сучасної економіки // Матеріали X Міжнародної науково-практичної конференції - 14-16 жовтня 2009 року. У 2 томах. Том 1 / Відп. ред. Хомяков В.І. - Черкаси ЧДТУ, 2009. - С. 179-182.

Фрей Л.В. Заможні верстви українського села в період колективізації // Гуманітарний вісник: всеукр. зб. наук. пр. - Число 15. Випуск 1 / М-во освіти і науки України, Черкаський державний технологічний університет. - Черкаси: ЧДТУ, 2010. - С. 100 - 106.

Фрей Л.В. Соціально-економічні та суспільно-політичні передумови „ліквідації куркульства як класу” в період колективізації // Гуманітарний вісник: всеукр. зб. наук. пр. - Число 16. Випуск 2 / М-во освіти і науки України, Черкаський державний технологічний університет. - Черкаси: ЧДТУ, 2010. - С. 60 - 65.

Фрей Л.В. Радянська економічна політика самообкладання економічно міцного селянства України в роки колективізації // Теорія і практика сучасної економіки: Матеріали ХІ міжнародної науково-практичної конференції: 6-8 жовтня 2010 року. У 2 томах. Том 1. / Відп. ред. Хомяков В.І. - Черкаси: ЧДТУ, 2010. - С. 207 - 209. (у співавторстві, автору належить 70% тексту)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2011.

Дисертацію присвячено вивченню маловідомої у сучасній українській історіографії теми, яка стосується політики радянської влади по відношенню до заможного селянства України за умов суцільної колективізації. На основі виявлення, узагальнення, критичного аналізу, заснованого на новітніх методологічних засадах, історичних джерел, здобутків історіографії з'ясовано всю сукупність засобів, задіяних радянською владою з метою соціально-економічного знищення заможного українського селянства, яке виступало потужною перепоною планам партійно-радянського керівництва країни щодо підкорення життєдіяльності селянства інтересам держави.

Автором обґрунтовано доведено, що суди в окреслений у дисертації хронологічний період виконували суто репресивні функції переслідування селянства. Умовно у репресивній діяльності судів дисертанткою виокремлено два етапи: 1927 - 1929 рр. та 1930 - 1934 рр. Характерною ознакою 1927 - 1929 рр. було те, що судові переслідування спрямовувалися проти заможних верств села під приводом невиконання планів хлібоздачі, несплати сільгоспподатків. Упродовж 1930 - 1934 рр. суб'єктом судових репресій стають не лише заможні одноосібники, а і середняки та навіть колгоспники. Проведення судових засідань по справах, порушених проти заможних селян у 1930 - 1934 рр., відбувалося виключно на виїзних сесіях, матеріали яких широко друкувалися у масових періодичних виданнях.

Встановлено, що в окреслений у дисертації хронологічний період мало місце безпрецедентне в історії юстиції новітнього часу явище, коли суди та прокуратура брали безпосередню участь у контролі за ходом ведення сільськогосподарських робіт у колгоспах.

Комплексно охарактеризовано механізм „розкуркулення” селянських господарств. Автором встановлено, що найбільше від репресій радянської влади постраждали заможні селяни.

Доведено, що державні заходи, пов'язані із соціально-економічним та суспільно-політичним знищенням заможного українського селянства та супутні їм самопливні процеси, призвели до вилучення з села найбільш дієздатного, підприємливого та працелюбного населення.

Ключові слова: заможне селянство України, колективізація, радянська влада, розкуркулення, експропріація, репресії.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2011.

Автором обоснованно доказано, что суды в указанный в диссертации хронологический период выполняли чисто репрессивные функции преследования зажиточного крестьянства Украины.

Условно в репрессивной деятельности судов диссертанткой выделены два этапа: 1927 - 1929 гг. и 1930 - 1934 гг. Характерным признаком 1927 - 1929 гг. было то, что судебные преследования направлялись против зажиточных слоев деревни под предлогом невыполнения ими планов хлебосдачи, неуплаты сельхозналога. В 1930 - 1934 гг. субъектом судебных репрессий становятся не только состоятельные единоличники, но и середняки и даже колхозники. Проведение судебных заседаний по делам, возбужденным против зажиточных крестьян Украины в 1930 - 1934 гг., происходило исключительно на выездных сессиях, материалы которых широко печатались в многотиражных периодических изданиях.

В работе установлено, что в указанный в диссертации хронологический период имело место беспрецедентное в истории юстиции новейшего времени явление, когда суды и прокуратура непосредственно контролировали проведение сельскохозяйственных работ в колхозах.

Автором диссертации комплексно охарактеризован механизм „раскулачивания” крестьянских хозяйств Украины. Диссертанткой установлено, что больше всего от репрессий советской власти пострадали зажиточные крестьяне. Доказано, что государственные меры, связанные с социально-экономическим и общественно-политическим уничтожением зажиточного украинского крестьянства и сопутствующие им самотечные процессы, привели к вытеснению из села наиболее дееспособного, предприимчивого и трудолюбивого населения.

Ключевые слова: зажиточное крестьянство Украины, коллективизация, советская власть, раскулачивание, экспроприация, репрессии.

Frey L. Prosperous strata of Ukrainian village under conditions of collectivization - Manuscript.

The thesis on the Candidate of the Historic Sciences degree on specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - Bohdan Khmelnytskiy State University - Cherkassy, 2011.