УДК 94(477):7.071.1 Михайло Бойчук

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» проаналізовано стан наукової розробки теми, рівень її джерельного забезпечення.

Відтворено процес накопичення знань про життя, мистецько-педагогічну та громадську діяльність Михайла Бойчука в дорадянській, радянській, діаспорній та новітній українській історіографії. Дослідження літератури дало можливість умовно визначити наступні історіографічні періоди: 1) 1905 - 1937 рр. - прижиттєві публікації, в яких досліджується переважно творчість М. Бойчука; 2) 1938 - кінець 1980-х рр. - праці, написані після смерті художника радянськими дослідниками; 3) 1991 - 2010 рр. - публікації, написані в умовах незалежної України, що дають можливість по-новому оцінити діяльність Михайла Бойчука та його роль у мистецькому та громадському житті України першої третини ХХ століття. Спеціальні дослідження, що змальовували, насамперед, творчий шлях Михайла Бойчука, його місце в українському мистецтві, почали з'являтися ще за його життя. Це, насамперед, статті у періодичних виданнях. Однією з перших згадок імені молодого художника стала стаття відомого художника І. Труша в «Артистичному віснику», де Бойчук згадувався як талановитий стипендіат митрополита Шептицького.Труш І. Вистава українських артистів / І. Труш // Артистичний вісник. Місячник присвячений музиці і штуці. - 1905.- ЗОШ. 5.- С.59. Наступними згадками імені художника у періодичних виданнях стали чисельні замітки та критичні огляди художніх виставок, де було продемонстровано його роботи.Александрович М. Сукцес українця на парижській виставці / М. Александрович // Діло (Львів). - 1909. - 22 н. ст. (9 ст. ст.) падолиста. - Ч. 258. - С. 3. Тугенхольд Я. Письмо из Парижа / Я. Тугенхольд // Аполлонь. - № 8. - 1910. - С.12 - 21. Д-ський (Бачинський) Є. Вистава “незалежних”, а українські малярі // Діло (Львів). - 1910. - 11 н.ст. (28 ст.ст.) червня. - Ч. 151. - С. 1-2; Ч. 152. - С. 1-2; Д-ський (Бачинський) Є. Вистава “незалежних”, а українські малярі // Діло (Львів). - 1910. - 13 н.ст. ( 30 ст.ст.) червня. - українські малярі // Діло (Львів). - 1910. - 14 н.ст. (1 ст.ст.) липня. - Ч. 153. - С. 1-2.

Недоліком стало використання авторами, переважно представниками мистецької галузі, публіцистичного підходу при написанні своїх досліджень. На початку 1920-х років ім'я Михайла Бойчука переважно згадувалось у контексті створення та діяльності першого мистецького закладу на території України - Української Академії мистецтва.Врона І. Мистецька освіта в Україні за 1922 рік. / І. Врона // Шляхи мистецтва. - 1923. - № 5. - С. 65-68; Д(інцес) Л. Осіння виставка Української Академії Мистецтв. / Л. Д (інцес) // Шляхи мистецтва (Київ). - 1922. - Ч. 1. - С. 75-77; Бурачек М. Мистецтво у Київі. / М. Бурачек // Музагет (Київ). - 1919. - № 1-3. - С. 107. Наприкінці 1920-х років праці, присвячені Михайлу Бойчуку, почали набувати різко критичного забарвлення, негативного змісту, рясніли звинуваченнями, що було суголосним настроям тогочасного суспільства, що їх диктувала радянська влада. Це були статті В. Чаговця,Чаговец В. Живопись на фанере / В. Чаговец // Вечерний Киев. - 1929. - 6 апреля. - С. 3. М. Бабенка,Бабенко М. Что такое “бойчукизм”. Призрак Византии и современная украинская живопись / М. Бабенко // Вечерний Киев. - 1929. - 29 мая. - № 122. - С.3; Бабенко М. Что такое “бойчукизм”. Строители социализма в роли апостолов церкви / М. Бабенко // Вечерний Киев. - 1929. - 31 мая. - № 124. - С.3. М. Семенка,Семенко М. Ще раз про бойчукістів. / М. Семенко // Нова ґенерація (Харків). - 1930. - № 3. - С. 52 - 53. Г. ШкурупіяШкурупій Г. Диктатура богомазів / Г. Шкурупій // Нова Ґенерація (Харків). - 1929. - № 10. - С. 26 - 34; Шкурупій Г. Нове мистецтво у процесі розвитку української культури / Г. Шкурупій // Авангард (Київ). - 1930. - № a (січень). - С. 37 - 61; Шкурупій Г. Реконструкція мистецтв / Г. Шкурупій // Авангард (Київ) - 1930. - № b (квітень). - С. 3 - 12.та ряду інших. Багато науковців цього часу не висвітлювали діяльність та здобутки урядів Центральної Ради, Української Держави (Гетьманату) та Директорії УНР у галузі художнього мистецтва. Тому з цього погляду є важливими праці істориків української діаспори, зокрема, монографія Д. Антоновича.Антонович Д. Тимко Бойчук. / Д. Антонович // 1896-1922. - Прага: Вид-во української молоді, 1929. - 15 с., іл.; Антонович Д. Скорочений курс історії українського мистецтва / Д. Антонович // Прага: Укр. Ун-т, 1923. - 340 с.

Праці дослідників періоду з 1938 до кінця 1980-х років характеризуються однобокістю висвітлення проблеми, однозначністю її трактування. Протягом цього часового проміжку було видано значну кількість наукових досліджень з історії мистецтва. У контексті кожного з них можна знайти згадки про Михайла Бойчука з негативними характеристиками та ярликами, що відповідали вимогам того часу.Радионов Г. Разгром бойчукизма и художественное образование: Письмо с Украины / Г. Родионов // - Искусство. - 1938. - № 5. - С. 116; Говдя П. Українське радянське образотворче мистецтво / П. Говдя // - К.: Держ. Видав. Образотв. мист-ва і муз. л-ри УРСР, - 1958. - 50 с.; Говдя П. Украинское советское изобразительное искусство / П. Говдя // - К.: Гос. изд-во изобразит. иск-ва и муз лит-ры УССР, 1960. - 50 с., ил.; Афанасьєв В. Становлення соціалістичного реалізму в українському образотворчому мистецтві - К.: Мистецтво. - 1967. - С. 31. Затенацький Я. Український радянський живопис. / Я. Затенацький // - К.: Вид-во АН УРСР, 1958. - 117 с.; Затенацький Я. Український радянський живопис./ Я. Затенацький // - К.: Вид-во АН УРСР, 1961. - 34 с. Курильцева В.В., Яворская Н.В. / В. Курильцева, Н. Яворская // Искусство Советской Украины: Очерки. - М.: Искусство. - 1957. - 299 с., ил.

Загалом, праці 1938 - початку 1980-х рр. мають багато схожих, шаблонних фраз та схем розгляду. Усі республіки Радянського Союзу мали спільні риси в історіографічній традиції, і Україна не була виключенням. Зокрема, стверджувалася провідна роль комуністичної партії у культурному розвитку країни, нищівній критиці піддавалися діяльність «буржуазних націоналістів», до кола яких, на думку тогочасних авторів, належав М. Бойчук. На цих шаблонах побудована і література, присвячена Михайлу Бойчуку. світоглядний мистецький бойчук неовізантизм

Глибинні зміни, що відбулися в українському суспільстві за часів перебудови, а пізніше - з проголошенням незалежності України дали поштовх до початку нового етапу дослідження обраної теми. Першим дослідником, що взявся за відновлення історичної справедливості щодо імені Михайла Бойчука був С. Білокінь.Білокінь С. Ім'я - Михайло Бойчук. / С. Білокінь // Культура і життя (Київ).- 1987. - № 16 - 19 квітня. - С. 3, Білокінь С. Колективізм - пафос творчості Михайла Бойчука / С. Білокінь // Образотворче мистецтво (Київ). - 1988. - № 1. - С. 22-25; Білокінь С. Відоме-невідоме? Коли загинув Михайло Бойчук? / С. Білокінь // Культура і життя (Київ).- 1989. - № 10 - 5 березня. - С. 4; Білокінь С. З-під неправди повертається до нас український художник Михайло Бойчук / С. Білокінь // Україна (Київ). - 1988. - № 9. - С. 11-12. Значну увагу дослідженню особистості М. Бойчука наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років приділили також дослідники І. Диченко,Диченко І. Школа Михайла Бойчука / І. Диченко // Літературна Україна (Київ). - 1987. - № 44. - 29 жовтня. - С. 4. Диченко І. Нове про Михайла Бойчука / І. Диченко // Культура і життя (Київ). - 1988. - 3 січня. - С.7. І. Городинець.Городинець І. Михайло Бойчук: «В рахунок українського мистецтва» / І. Городинець // Літературна Україна (Київ). - 1987. - № 44. - 29 жовтня. - С. 4; Городинець І. Трагедія «бойчукістів» / І. Городинець // Літературна Україна (Київ). - 1990. - 12 липня. - С. 6; Городинець І. Грушевський проти Бойчука та бойчукістів / І. Городинець // Україна (Київ). - 1999. - № 21-22. - С. 22-23.

Початок ХХІ століття був досить плідним для вироблення нового погляду на діяльність Михайла Бойчука. З'явилася значна кількість досліджень життя та діяльності майстра, зокрема, вагомий науковий доробок, належить авторам-мистецтвознавцям Л. СоколюкСоколюк Л. Графіка бойчукістів. / Л. Соколюк // - Харків - Нью-Йорк: Вид-ня часопису “Березіль”, вид-во М.П. Коць, 2002. - 224 с.; Соколюк Л. Бойчукізм і культурологічні дискусії в Україні 1920 - початку 30-х років / Л. Соколюк // Діалог культур: Україна у світовому контексті: Мистецтво і освіта. - Л.: Світ, 2001. - С. 12-20; Соколюк Л. Бойчукізм і художньо-промислова освіта в Україні / Л. Соколюк // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 18-20 вересня 2001 р. - К., 2001. - С. 208; Соколюк Л. Бойчукізм як явище світового й українського національного мистецтва / Л. Соколюк // Матеріали до українського мистецтвознавства. - К., 2002. - Вип. 1. - С. 218-221; Соколюк Л. Проблема національного стилю в українському мистецтві ХХ - початку ХХІ століття / Л. Соколюк // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Мистецтвознавство. Архітектура. - Х., 2002. - Вип. 6. - С. 72-75. та М. КриволаповуКриволапов М. Михайло Бойчук та його школа у художній критиці 1920-х років (До 85-річчя Української академії мистецтва) / М. Криволапов // Мистецтвознавство України. - К.: СПД Кравчук В.К., 2003. - Вип. 3. - С.13- 24; Криволапов М. У лещатах тоталітарного режиму ( українське мистецтво і художня критика другої половини 1930- х років) / М. Криволапов // Мистецтвознавство України. - К.: СПД Кравчук В.К., 2005. - Вип. 5. - С.7- 20; Криволапов М. Мистецтво та соціально-культурні процеси в Україні на початку ХХ століття і осмислення їх художньою критикою / М. Криволапов // Мистецтвознавство України. - К. - 2004. - Вип. 4. - С. 6 - 23; Криволапов М. Національна спілка художників і образотворча культура України ХХ століття / М. Криволапов // Мистецтвознавство України. - К.: СПД Кравчук В.К., 2007. - Вип. 8. - С. 7 - 22; Криволапов М. Українська Академія Мистецтва. Сторінки історії / М. Криволапов // Мистецтвознавство України. - К. - 2006. - Вип. 6 - 7. - С. 511 - 530; Криволапов М. Українське мистецтво першої третини ХХ століття в художній критиці / М. Криволапов // Мистецтвознавство України. - К. - 2006. - Вип. № 6- 7. - С. 18 - 31.. Внесок у розвиток досліджуваної теми зробили дослідники О. Ковальчук,Ковальчук О. З історії формування української школи живопису 1917-1941 років. / О. Ковальчук // Мистецтвознавство України (Київ). - 2004. - Вип. 4. - С. 51 - 57; Ковальчук О. Геній українського образотворення / О. Ковальчук // Образотворче мистецтво (Київ) - 2002. - № 4. С. 7 - 9; Ковальчук О. Митець, педагог-новатор / О. Ковальчук // Українська академія мистецтв (Київ). - 2002. - Вип. 9. - С. 250 - 263. О. Ріпко,Репко Е. “Сад” Михайла Бойчука / Е. Репко // Творчество (Москва). - 1990. - № 10. - С. 27 - 31; Бойчук і бойчукісти. Бойчукізм : каталог виставки / [авт.- упоряд. О. Ріпко]. - Львів. редакційно-видавничий відділ обл. управління по пресі. - Львів, 1991. - 88 с. Я. КравченкоКравченко Я. Ті, що знали Михайла Бойчука / Я. Кравченко // Образотворче мистецтво (Київ). - 2003. - № 4. - С. 20 - 22; Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Охрім Кравченко. Художник і час / Я. Кравченко // К.: Оранта. - 2005. - 312 с.; Кравченко Я. Символи Г. Сковороди та М. Бойчука у творчій долі Ярослави Музики / Я. Кравченко // Образотворче мистецтво. - 2008. - № 4. - С. 43 - 45. та інші. Проте варто зауважити, що постать Михайла Бойчука привертала увагу, насамперед, мистецтвознавців, що зосереджувалися на його мистецькій діяльності. Громадська ж діяльність Михайла Бойчука, практично, лишилася не дослідженою вченими, що ще раз посилює актуальність даного дослідження.

Історіографічний огляд свідчить, що результати вивчення мистецько-педагогічної та громадської діяльності Михайла Бойчука ще не набули цілісного характеру, відсутнє окреме комплексне історичне дослідження цієї теми.

Джерельну базу дослідження становлять архівні та опубліковані матеріали, мемуарна література. Загалом, автором було опрацьовано матеріали семи архівів, двадцяти архівних фондів, більше п'ятидесяти архівних справ.

Матеріали про ранній період діяльності Михайла Бойчука є у Центральному державному історичному архіві України у м. Львові (ЦДІАЛ). Вони містяться у фондах митрополита Шептицького (ф. 358), де зберігаються листи молодого художника до свого покровителя. Варто зазначити, що ці листи є чи не єдиним джерелом вивчення початкового етапу життя та діяльності Михайла Бойчука. Також інформація щодо діяльності молодого художника знаходиться у фонді записів про членів Наукового товариства імені Шевченка (ф. 309), до якого належав М. Бойчук.

Послідовним продовженням для дослідження даної проблеми є архівні джерела Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО). Для даного дослідження важливими є документи фондів Народного комісаріату освіти Української РСР (ф. 166), Головного управління мистецтв та національної культури УНР (ф. 3689) та Міністерства народної освіти та мистецтва Української держави (ф. 2201). У зазначених фондах відшуковуємо різноманітні плани, звіти, протоколи, довідки та інші матеріали, що проливають світло на окремі моменти життєвого та творчого шляху М. Бойчука.

У документально-архівному фонді Національного художнього музею України (ДАФ НХМ України) у фонді 19 зберігається листування Михайла Бойчука з родиною та Михайлом Грушевським.

У Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ) розташована певна кількість матеріалів про життєвий і творчий шлях Михайла Бойчука. Вони, в основному, зосереджені у фонді О. Павленко (ф. 356), а також у фонді І. Врони (ф. 358) та Я. Затенацького (ф. 1125).

Важливі документи для висвітлення творчої та громадської діяльності Михайла Бойчука містяться в Інституті рукописів ЦНБ ім. В.І. Вернадського. Тут є рецензії, статті, листи, спогади. Ці матеріали містяться у фондах С. Таранушенка (ф. 278), В. Модзалевського (ф. 12), О. Новицького (ф. 279), А. Середи (ф. 70).

Додаткова інформацію про діяльність Михайла Бойчука в галузі реставрації міститься в Науковому архіві НДІ археології НАН України, зокрема в архіві Д. Щербаківського (ф. 9).

Відомості, що проливають світло на останні роки життя Михайла Бойчука, зберігаються в галузевому державному архіві Служби Безпеки України. У фонді припинених справ (ф.6) міститься справа під номером 46293 по звинуваченню Михайла Бойчука, що складається з двох томів. Тут зберігаються протоколи допитів самого М. Бойчука та його найближчих учнів, постанови про обшук та арешт, а також значна кількість інших документів.

Окремим видом джерел є численні періодичні видання, в яких приділялася значна увага постаті художника та його діяльності. Оголошення про виставки, рецензії, критичні статті, публіцистика досить добре висвітлюють поставлені проблеми. Велику кількість статей про митця можемо відшукати у виданнях «Критика», «Малярство і скульптура», «Мистецтво у Київі», «Нове мистецтво», «Червоний шлях», «Шляхи мистецтва», «Нова культура» та інших.

Не чисельною, проте досить змістовною для вивчення проблеми є мемуарна література. Спогади про великого майстра залишили його учні, послідовники та сучасники О. Павленко, Є. Бачинський, І. Вигнанець, С. Налепинська-Печарковська, К. Редько та інші. Спогади цих людей є важливим джерелом з огляду на те, що про перші десятиліття ХХ ст. збереглося мало правдивих, з точки зору ідеології, свідчень. Проте, в силу суб'єктивного характеру цих джерел, вони вимагають критичного аналізу.

Отже, джерельна база характеризується різноплановістю та різноманітністю. Обсяг опрацьованих джерел склав достатню інформативну базу, використання якої дозволило реалізувати поставлені завдання дисертаційного дослідження.

У другому розділі «Формування світогляду Михайла Бойчука та початок його діяльності» розглянуто ранній період життя митця, становлення його особистості, розглянуто чинники, що вплинули на формування мистецьких поглядів майбутнього майстра та простежено початок його життєвого та творчого шляху.

На початку життєвого шляху головну роль в соціалізації особистості митця мало оточення, природне середовище, в якому він ріс та виховувався, народні обряди та звичаї. Змалку М. Бойчук цікавився малюванням, різьбленням по дереву. З допомогою сільського вчителя, а пізніше Ю. Панькевича, художника, що займався релігійним малярством і одного з засновників «Товариства для розвитку української штуки», М. Бойчук переїхав до Львова, де першим місцем його роботи стало вищезгадане Товариство. Момент прибуття Михайла Бойчука до Львова співпав з початком нового етапу національного відродження в Україні, центром якого стала Галичина. Завдяки меценатству митрополита греко-католицької церкви А. Шептицького, М. Бойчук отримав можливість здобути освіту в найкращих мистецьких центрах Європи: Відні, Мюнхені, Кракові, Парижі. Спілкування з А. Шептицьким призвело до надзвичайного зацікавлення Бойчуком історією українського іконопису, адже відродження інтересу художньої громадськості до ікони митрополит справедливо вважав важливим кроком на шляху до становлення української національної самосвідомості. Чимале значення у формуванні світогляду М. Бойчука відіграло його навчання у Краківській Академії красних мистецтв, яке тривало з 1899 по 1904 рр. Перебування у Кракові значною мірою вплинуло на формування світоглядних орієнтирів молодого митця. Цьому сприяли широкомасштабний національно-культурний рух, а також чисельні знайомства з непересічними особистостями, діячами культури. Особливо варто відзначити вплив представників польської та української інтелігенції, які належали до кола спілкування М. Бойчука. Серед них були як викладачі академії Ф. Цинк, Й. Унєжинський, Л. Вичулковський, так і яскраві представники культури: В. Стефаник, Б. Лепкий, Л. Віткевич, С. Жеромський, С. Виспянський, Т. Міцінський та інші. На період навчання в Польщі припадає і початок громадської діяльності молодого митця. Участь у роботі «Української громади» у Кракові була виявом громадянськості М. Бойчука. Перебування і навчання у Мюнхені з квітня по жовтень 1905 року, знайомство з музейними колекціями столиці Баварії мали неабияке значення для розширення мистецького кругозору молодого митця. Не менш варті уваги для дослідження питання про формування світогляду, були і поїздки М. Бойчука до Італії. Остаточну крапку у формуванні світоглядних орієнтирів молодого художника поставило його перебування і навчання у столиці Франції. Париж на той час був центром найновіших течій, напрямків, стилів мистецтва.

На хвилі піднесення національної ідеї наприкінці ХІХ ст. неабиякого розмаху набрав національно-культурний рух. У зв'язку з цим, у суспільстві сформувалась потреба в сучасному, як на той час, національному стилі. Свідоме, осмислене звернення до власних історичних коренів, художніх традицій, яке ніколи раніше спеціально не висувалося на порядок денний у мистецтві, стало надзвичайно важливою віхою в історії української культури, відображаючи широке суспільне визнання її ідейної і художньої специфіки, прагнення української спільноти до своєї культурної ідентифікації. Стиль творів паризької групи митців, які об'єднались під проводом М. Бойчука, що в подальшому отримав назву «неовізантизм», був відповіддю на нагальну потребу часу у подальшому художньому розвитку України.

Окремо слід відзначити вплив на формування світогляду художника видатних діячів того часу М. Грушевського та А. Шептицького, моральна та матеріальна підтримка яких дозволила майбутньому майстру ознайомитися з культурною спадщиною та досягненнями визначних європейських культурних центрів, таких як Відень, Краків, Венеція, Флоренція, Мюнхен, Париж та отримати професійну фахову освіту.

Не менш важливим фактором, що вплинув на формування світогляду та суспільно-політичних поглядів, було спілкування Михайла Львовича з відомими земляками за межами своєї Батьківщини та його участь у спільній роботі поширення національної культури і національної свідомості, що мали місце у Краківській Академії, а також участь його у заснуванні Української громади в Парижі. Ці факти є яскравим свідченням патріотичності, громадянськості М. Бойчука, та початком його громадської діяльності.

Зорієнтованість М. Бойчука на національні традиції середньовічної культури перегукувалася з певними традиціями художнього розвитку в різних країнах Європи. Таким чином, неовізантизм Бойчука був однією з об'єднуючих ланок між українською культурою і європейським художнім процесом.Соколюк Л.Д. Михайло Бойчук та його концепція розвитку українського мистецтва (I третина ХХ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора мистецтвознавства: спец. 17.00.05 “Образотворче мистецтво” / Л. Д. Соколюк; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. - К., 2004. - 35 с. З поверненням на Батьківщину світоглядні та мистецькі орієнтири митця були остаточно сформовані.

У Львові Михайло Львович починає займатися реставраційними роботами. Діяльність Михайла Бойчука та його учнів у галузі реставрації здійснювалась задля втілення в життя великої мети - дослідження та збереження національної мистецької спадщини своєї землі. Основним стимулом до реставраційної діяльності було бажання на практиці реалізувати ідею національного відродження, необхідною умовою якого було якнайповніше збереження і вивчення культурної спадщини України. Діяльність Михайла Бойчука та його учнів протягом 1910-1914 років у галузі реставрації з бажанням вивчити і зберегти мистецьку спадщину України створила умови для зародження музейного напряму реставрації в Україні. З впевненістю можна сказати, що Михайло Бойчук вплинув на мистецьке середовище Львова і започаткував традицію реставрації іконопису в Національному музею у Львові. Окрім того, робота в «Товаристві для розвитку української штуки», членство в Науковому товаристві імені Шевченка, активна участь у діяльності Українських громад у Кракові та Парижі, дає всі підстави вважати, що вже на той момент серед визначних сучасників Михайло Львович Бойчук користувався неабияким авторитетом і повагою, був свідомим громадянином і громадським діячем. Особливої уваги заслуговують також і ідеї Бойчука, суголосні глибинним філософським ідеям Сковороди, прагнення працювати на благо суспільства, займаючись улюбленою справою, тобто ідеї «сродної праці», праці за покликанням на благо власного народу та Батьківщини.

У третьому розділі «Діяльність Михайла Бойчука в мистецькій, педагогічній, громадській галузях» проаналізовано основні її напрямки, здобутки та висвітлено її національний аспект.

М. Бойчук стояв біля самих витоків формування першого вищого мистецького навчального закладу на території України - Української Академії мистецтва і став одним з перших її професорів. Майстерня Бойчука користувалася неабиякою популярністю, а професор - авторитетом у студентів та колег. Побудова педагогічного процесу, за яким здійснював навчання професор Бойчук, ґрунтувалася не на сухих теоретичних приписах, а на здійсненні безпосередньої художньої практичної роботи. Особливого значення у професійній підготовці учнів Бойчук надавав вивченню зразків світового та народного мистецтва.

М. Бойчук, його найближчі учні, а також Г. Нарбут та В. Кричевський брали участь у роботі Комісії із виготовлення державних паперів для уряду УНР, зокрема вони працювали над проектом паперових грошей.

Активною була участь Михайла Бойчука і в галузі монументальної пропаганди. Під керівництвом і за безпосередньої участі професора було виконано низку робіт з розпису агітаційних пароплавів та потягів, декоруванні споруд до відзначення свят та різноманітних державних заходів. Професор Бойчук був також співзасновником і теоретиком одного з найбільших творчих об'єднань українських радянських митців - Асоціації революційного мистецтва України (АРМУ), брав участь у її пленумах та роботі з організації художніх виставок.

Важливе місце у творчому доробку митця посідає і сценографічна діяльність. Зокрема, йому належить виконання декорацій до одних з перших вистав у Молодому театрі Леся Курбаса: «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка, «Молодість» М. Гальбе, «Йоля» Л. Жулавського. Особливої уваги заслуговує той факт, що ці роботи М. Бойчук здійснював безкоштовно, на громадських засадах.

Не меншої уваги заслуговує і діяльність митця в галузі охорони та збереженні пам'яток історії та культури. Михайло Бойчук займався дослідженням та реставраційними роботами в Успенській церкві на Подолі в Києві, в Софійському соборі, в Успенському храмі Єлецького монастиря в Чернігові. Активною була також і його участь у засіданнях закупочної комісії предметів старовини й мистецтва, у засіданнях та нарадах різноманітних комісій і груп, присвячених збереженню пам'яток історії та культури. Його ідеї культурного наслідування, любові та поваги до власної культурної спадщини, прагнення зберегти її для наступних поколінь у первозданному вигляді були покладені в основу теоретичних засад діяльності київської школи музейного напряму реставрації.

У четвертому розділі «Суспільно-політичний контекст діяльності Михайла Бойчука в умовах панування тоталітарної системи» розглянуто останні роки життя та діяльності майстра, детально проаналізовано хід слідства, в рамках якого Михайла Бойчука було засуджено до вищої міри покарання.

Останні десять років життя Михайла Львовича Бойчука були надзвичайно складними. Не зважаючи на всі труднощі, він продовжував працювати, навчати, виконувати державні замовлення, займався громадською діяльністю. Проте ситуація ставала чимдалі складнішою, йшов відкритий наступ радянської влади на все, що не вписувалося у створені нею ідеологічні рамки.

Постійні реорганізації ВУЗу, часті зміни ректорів, а також внутрішні протистояння між викладачами не могли не відобразитися на діяльності Михайла Бойчука, і на початку 1930-х р. він змушений був залишити педагогічну діяльність у Києві. Завдяки своїй праці професор Бойчук зайняв почесне місце в історії українського мистецтва. Після нього залишилася значна кількість талановитих учнів, що пізніше також стали викладачами, чи художниками, які наслідували та продовжували нести ідеї та мистецькі принципи свого Вчителя. Після того, як залишив роботу в Київському Художньому інституті, Михайло Бойчук переїхав до Ленінграду. Там він з вересня 1932 по жовтень 1933 року очолював кафедру композиції на факультеті монументального живопису в Інституті пролетарського образотворчого мистецтва. Комсомольська і партійна молодь Ленінграда висувала його кандидатуру на звання заслуженого художника РСФРР, проте в Україні Бойчуку було відмовлено в присвоєнні цього звання.

Масштаби деформацій, що розпочались в українському образотворчому мистецтві у 1930-ті роки і супроводжувались фізичним знищенням митців та їхніх творів, стають відчутнішими на тлі художніх пошуків і здобутків попереднього періоду. Незважаючи на зміцнення тоталітарного режиму, окремі представники української мистецької інтелігенції у відповідь на обов'язкове дотримання принципів соціалістичного реалізму намагалася чинити опір, дотримуючись власних мистецьких принципів. Найбільш переконливим прикладом у цьому контексті була діяльність Михайла Бойчука та його найближчих учнів О. Павленко, В. Седляра, І. Падалки, І. Липківського.

Більше ніж півроку Михайло Бойчук перебував під слідством. Йому інкримінували антирадянську діяльність, участь у «контрреволюційній націонал-фашистській терористичній організації». Доведений до відчаю, Михайло Бойчук погоджувався зі всіма звинуваченнями. Наслідком стало винесення йому смертного вироку і невідкладне його виконання. Разом з професором Бойчуком були заарештовані і страчені його найближчі учні - В. Седляр, І. Падалка, І. Липківський, а через півроку - його дружина С. Налепинська-Бойчук.Так загинули люди, метою життя яких була праця на благо рідної країни.

Через двадцять років справу було «дорозслідувано», доведено, що такої організації насправді не існувало. 1 лютого 1958 року обвинувачення щодо Бойчука було знято, вирок скасовано «у зв'язку з відсутністю складу злочину». Проте жодними постановами Верховного Суду неможливо воскресити людину і жодними матеріальними параметрами не можна виміряти ту шкоду, яку було завдано мистецькому розвитку України ХХ століття.

Висновки

У «Висновках» зроблено загальний підсумок проведеного дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:

Проаналізовано сучасний стан наукової розробки теми, рівень її джерельного забезпечення. Аналіз наукової і публіцистичної літератури свідчить, що проблема мистецько-педагогічної та громадської діяльності Михайла Бойчука досі не була предметом спеціального історичного дослідження. Його особистість була об'єктом дослідження переважно мистецтвознавців. При цьому не приділяється увага дослідженню громадської діяльності митця. Водночас широка й різноманітна джерельна база створює основу дослідницької роботи, дозволяє всебічно проаналізувати педагогічну, творчу, та громадську діяльність Михайла Бойчука.

Досліджено основні віхи становлення світоглядних засад і мистецьких принципів М. Бойчука, яке відбувалося під впливом перебування його в кращих мистецьких центрах Європи. Важливу роль у цьому відіграло також його спілкування з видатними тогочасними громадськими та культурними діячами, як вітчизняними, так і зарубіжними. Під їх впливом було сформовано громадянську позицію М. Бойчука. На цей же період припадає участь митця у художніх виставках, де вперше було продемонстровано роботи колективу під його керівництвом, а також початок його громадської та мистецько-педагогічної діяльності.

Більш ґрунтовно проаналізовано діяльність М. Бойчука як одного із фундаторів першого вищого мистецького навчального закладу в Україні - Української Академії мистецтва та одного з перших її професорів. Майстерня Бойчука користувалася неабиякою популярністю серед студентів, а сам професор - авторитетом серед колег. Значну увагу приділено висвітленню мистецько-педагогічних принципів професора Бойчука, сформованих під час навчання в кращих європейських мистецьких шкіл того часу. Особлива увага присвячена національному аспекту творчості М. Бойчука, який був першоосновою його мистецьких поглядів. Його мистецькі принципи перегукувалися з його принципами життєвими.

Розглянуто основні напрямки громадської діяльності М. Бойчука, яка була нерозривно пов'язана з його мистецькою та педагогічною діяльністю. Висвітлено громадянськість митця, що була притаманна йому протягом усього життя. Доведено, що громадською діяльністю Бойчук почав займатися ще під час свого навчання в Європі (участь у діяльності Українських громад у Кракові та Парижі) і продовжував нею займатися на українській землі (Членство у «Товаристві для розвитку української штуки», Науковому товаристві імені Шевченка). Громадська діяльність М. Бойчука була різноплановою, мала кілька напрямів і не була самоціллю досліджуваної нами постаті. В усіх її напрямках простежуються висока громадянськість та патріотизм. Серед інших напрямків, важливе місце у діяльності митця посідала пропагандистська діяльність, виконання замовлень тогочасної влади, зокрема, участь у розробці державної символіки. Варто зазначити, що виконання майже всіх цих замовлень здійснювалося на громадських засадах. Мистецтво Михайло Бойчук використовував не для задоволення власних амбіцій, а для суспільства. Діяльність досліджуваної нами постаті стала прикладом органічного поєднання мистецького і громадянського служіння народу.

Поглиблено знання про роль митця як основоположника національного мистецького стилю - неовізантизму, що був нерозривно пов'язаний з мистецькою та історичною традицією українського народу. Простежено внесок Бойчука у розвиток національного мистецького стилю шляхом розробки його теоретичних постулатів та безпосереднього застосування на практиці.

Простежено вплив радянської тоталітарної системи на долю митця. Акцентовано увагу на тому, що із запровадженням соціалістичного реалізму як єдиного офіційного творчого методу, стали небажаними усі інші творчі методи, зокрема стиль роботи М. Бойчука, що ґрунтувався на національно - культурних особливостях українського народу, у зв'язку з чим почав згодом розглядатися як «український буржуазний націоналізм». Саме за творчі пошуки та переконання Михайлу Бойчуку довелося поплатитися ціною власного життя.

Підкреслено роль Михайла Львовича Бойчука як одного із самобутніх митців ХХ століття, яскравого представника інтелектуально-творчої еліти часів «розстріляного відродження».