Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про сучасний стан музеєфікації масового археологічного матеріалу

Мінакова К.В., с. н. с. відділу археології ДНІМ

Ключові слова: археологія, музеєфікація, критерії відбору музейних предметів, законодавча база археологічних досліджень.

Анотація: В статті йдеться про можливі шляхи вирішення проблеми загромадження музейних фондів масовими археологічними предметами.

Археологічна частина музейної колекції являє собою своєрідну групу зберігання. Її поповнення відбувається головним чином за результатами археологічних робіт експедицій, керівники яких відповідно до Закону України "Про охорону археологічної спадщини", зобов'язані передати колекційні знахідки на зберігання до фондів Інституту археології Національної академії наук України, до фондів музеїв та/або навчальних закладів, наукових установ, закладів культури державної або комунальної форми власності, де забезпечені належні умови їх зберігання, вивчення, експонування тощо. Установи та організації, до яких передаються знахідки, вказуються попередньо у відкритому листі відкритий лист - кваліфікаційний документ (посвідчення установленого зразка, що визначає фаховий рівень дослідника) на дозвіл на проведення відповідних робіт на об'єкті археологічної спадщини і відповідному дозволі дозвіл - документ установленого зразка, виданий центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що дає право на проведення археологічних розвідок, розкопок на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, історичних ареалах населених місць, а також на дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею та водою, при цьому має бути визначений пріоритет утворення центральних, регіональних або місцевих (в археологічних заповідниках) цілісних колекцій [1, ст.18]. Вимоги закону знайшли не повне відображення в "Тимчасовій інструкції до "відкритого листа" на право проведення археологічних досліджень на території України", згідно з якою колекція має бути передана до державної музейної установи, яка заздалегідь вписана до "відкритого листа". При цьому фонди інших установ для подальшого зберігання тут не зазначені.

Факт передачі колекції має бути зафіксований спеціальним актом, який обов'язково додається до наукового звіту. Оскільки звіт потрібно подати до 1 травня наступного року, то повна передача колекції має відбутись не пізніше цього терміну (передача предметів з дорогоцінних металів має відбутися протягом 24 годин після їх знахідки) [2, с.14-16].

Критерії відбору колекційних предметів в польових умовах були вироблені ще у минулому столітті та не втратили актуальності на сьогоднішній день. Усі знайдені предмети проходять сортування та заносяться до польового опису з зазначенням матеріалу, кількості та попереднього датування. Якщо пам'ятка досліджується вперше, то з неї потрібно взяти всі фрагменти кераміки. На пам'ятках, дослідження яких продовжується в наступному, а кераміка є попередньо вивченою, для лабораторної обробки обираються вінця, денця та орнаментовані стінки. На античних пам'ятках, кераміка з яких є добре вивченою, беруться лише одиничні екземпляри. Відібрані для подальшого вивчення предмети заносяться до колекційного опису. Відсіяні предмети заривають поряд з розкопом або в самому розкопі після досягнення материкового шару з зазначенням цього місця на плані розкопу [4, с.263].

Оскільки предмети, занесені до колекційного опису, згідно до діючого законодавства мають бути передані до музейної установи, після кожного польового сезону відбувається надходження нових одиниць зберігання. Під час їх прийому співробітники музею керуються "Инструкцией по учету и хранению музейных ценностей, находящихся в государственных музеях СССР", яка вийшла у 1984 році і не змінювалась з того часу. Інструкція вказує, зокрема, що матеріали археологічних експедицій, на відміну від інших експедиційних зборів, не підлягають передачі на тимчасове зберігання [3, с.31]. Прийом колекції за результатами власних музейних експедицій дещо різниться від прийому експонатів, отриманих за результатами роботи інших організацій або індивідуальних дослідників. У разі, якщо матеріал надходить до фондів з власної музейної експедиції, прийом експонатів на постійне зберігання може здійснюватись або за актами або за колекційними описами комплексом. Тобто, допускається не розписувати колекцію попредметно. Якщо матеріал передають експедиції інших організацій, то вони надходять до музею за актами (додаток 1) з обов'язковими попредметними описами, в яких однотипні матеріали записуються групами, а унікальні індивідуально. Разом з предметами надається колекційний опис (додаток 2), що має бути підписаний особою, яка його склала, завірений підписом начальника експедиції, пронумерований та опечатаний печаткою музею. Реєстрацію опису проводять в книзі реєстрації.

Перед записом в книгу надходжень, археологічні матеріали систематизуються, розподіляються на основний та науково-допоміжний фонди. В останній виділяються масові знахідки (крем'яні відщепи, фрагменти кераміки та ін. предмети, які сильно зруйновані і не підлягають реставрації). Археологічному комплексу надається єдиний номер КН (КП), кількість предметів фіксується дрібними порядковими номерами на основі попредметного колекційного опису. У зв'язку з необхідністю попередньої систематизації та камеральної обробки матеріалу, строки їх запису в книгу надходжень визначаються фондово-закупівельною комісією з огляду на складність їх описання (в інших випадках такий запис потрібно зробити протягом місяця після протоколу комісії). Відповідно до рішення фондово-закупівельної комісії, наукові співробітники музею складають науково-уніфіковані паспорти на предмети основного фонду та інвентарні картки для науково-допоміжного фонду [3. с.35-36].

Після проведення відповідних процедур, предмети передаються на постійне зберігання до археологічного фонду. При подальшому вивченні дослідник пам'ятки має пріоритетне право на користування матеріалами колекції.

Окрім наукового призначення, багато археологічних предметів виконують інші функції. Матеріали поховальних комплексів, скарби та індивідуальні знахідки становлять значний інтерес серед пересічних відвідувачів музею. Отже їхнє зберігання зумовлюється не тільки науковим інтересом, а й експозиційною цінністю. Більш складна ситуація спостерігається щодо зберігання масового матеріалу з поселень. В першу чергу це стосується фрагментів кераміки. Як було зазначено вище, за археологічною методикою, з поселення, яке копається вперше, всі фрагменти кераміки беруться для лабораторної обробки, а отже заносяться до колекційного опису. Така процедура є необхідною з точки зору наукового дослідження пам'ятки, адже в польових умовах можна випадково пропустити важливий матеріал. Після лабораторної обробки більшість таких фрагментів може бути відсіяна через однотипність та невиразність. Але за діючими нормативними документами всі вони згідно з колекційним описом мають бути передані до музейної установи. Це питання, зокрема, знайшло відображення у доповіді Д.Н. Козака 2009 року: "Великою проблемою майже всіх польових археологів залишається передача археологічних колекцій до "державної музейної установи". За специфікою польових археологічних досліджень археологічні колекції повинні здаватися до музеїв комплексами, а музеї намагаються приймати лише експозиційні речі. Це питання вимагає негайного врегулювання державними органами з питань охорони культурної спадщини" [5, с.18]. В цілому це зауваження є вірним, але варто відзначити, що проблема прийому експонатів полягає не в суб'єктивній оцінці музейних співробітників експозиційного значення археологічних предметів і торкається не лише критеріїв комплектування фондів До цих критеріїв відносять загальні (інформативність, атракційність, репрезентативність джерела) та приватні, які визначаються специфікою конкретної колекції (матеріал, техніка виготовлення, датування, форма, розмір та ін.) [6, с. 86]., але головним чином криється в обмеженості фондових приміщень музею.

Під час надходження предметів в музей і дослідник пам'ятки, і музейний співробітник переслідують єдину мету - зберегти колекцію для майбутніх досліджень з застосуванням більш досконалих технологій. Сьогодні неможливо представити ситуацію, описану О.О. Формозовим, коли співробітники музеїв просто викидали масовий археологічний матеріал палеолітичної доби, для того щоб "не завантажувати фонди незрозумілими кремінцями" [7, р.4]. З іншого боку, недоцільно брати на довічне зберігання у фондах музею весь однотипний статистичний матеріал, який все одно знаходить відображення у науковому звіті та публікації.

Найбільш простим шляхом вирішення цієї проблеми є не включати до колекційного опису під час першого вивчення пам'ятки предмети, які не підлягають подальшій передачі до музею. При цьому всі фрагменти кераміки будуть забиратись з поля за польовим описом та проходити лабораторне дослідження. У разі виявлення цікавих предметів, які доцільно зберігати, їх можна буде передати до музею окремим актом прийому та приєднати до колекції.

В той же час, масовий статистичний матеріал може бути цікавим для експозиції народних музеїв, які з різних причин сьогодні взагалі не мають археологічних артефактів. З огляду на це, варто дозволити музейному закладу, назва якого вписана до "відкритого листа", рекомендувати рішенням фондово-закупівельної комісії передачу частини предметів за колекційним описом до іншої музейної установи, яка не має відповідних аналогів, з уточненням пам'яток, щодо яких можливе застосування такого рішення (поховальні або скарбові комплекси розривати недопустимо з огляду необхідності їх вивчення у єдиному комплексі). Основна частина колекції при цьому має залишитись у музейному закладі, який вписаний до "відкритого листа". У разі вироблення такої процедури, всі фрагменти з пам'ятки, яка попередньо не вивчалась, як і раніше можуть заноситись до колекційного опису і проходити сортування вже після лабораторної обробки (основний фонд - науково-допоміжний фонд - народний музей). Таке вирішення питання слід розглядати як тимчасове, адже з часом народні музеї отримають достатню для експонування кількість археологічних предметів та втратять змогу приймати нові надходження через обмеженість фондових площ.

Іншим способом вирішення проблеми завантаженості музейних фондів статистичним археологічним матеріалом ввижається створення спеціальних сховищ. Сьогодні складно передбачити, який саме матеріал знадобиться для подальших досліджень, отже потрібно максимально розширити вибірку. У разі появи спеціальних приміщень, статистичні предмети після лабораторної обробки згідно до рішення фондово-закупівельної комісії будуть передаватись до них на зберігання. При цьому в фондах музеїв, як і раніше, будуть залишатись експозиційні та унікальні речі, матеріали поховань та скарбів, які затребувані вже сьогодні, а також невелика частина (7-10 фрагментів) статистичного матеріалу з пам'ятки.

Слід відзначити, що це питання неможливо розв'язати виключно музейними силами або силами фахівців-археологів, адже зберігання матеріалу передбачає обладнання приміщень та їх обслуговування, ведення обліку предметів, дотримання температурного та вологового режиму та вимагає значних витрат. Тому вирішувати проблему потрібно на державному рівні.

Таким чином, археологічні експедиції є важливим джерелом надходження до музею предметів давнини, які необхідно зберегти для прийдешніх поколінь. В той же час у фондах опиняються предмети, що не мають експозиційного значення та не затребувані дослідниками сьогодення. Вони зберігаються в очікуванні більш досконалих технологій, поява яких передбачається в майбутньому. Зберігання таких предметів у приміщеннях музею є витратним та ускладнюється через брак площі. Щорічні археологічні дослідження призводять до поглиблення проблеми та вимагають негайного її вирішення. З метою врахування всіх тонкощів зберігання та подальшого наукового аналізу матеріалу, а також вироблення найбільш оптимальних шляхів вирішення ситуації, до цієї роботи варто залучити як археологів, так і музейних співробітників, а результати обговорення представити на вищому державному рівні для подальшого впровадження на практиці.

музейний фонд археологічний колекція

Список використаних джерел та літератури

1. Закон України "Про охорону археологічної спадщини" (2004 р.)

2. Інструкція до "відкритого листа" на право проведення археологічних досліджень на території України (тимчасова): затв. Інститутом археології НАНУ 12.05.1998. - К., 1998. - 17 с.

3. Инструкция по учету и хранению музейных ценностей, находящихся в государственных музеях СССР. - М., 1984. - 152 с.

4. Авдусин Д.А. Полевая археология СССР. Учеб. пособ. - 2-е изд., перераб. и доп. / Д.А. Авдусин. - М.: Высш. школа, 1980. - 335 с.

5. Козак Д.Н. Стан та перспективи охорони і дослідження археологічної спадщини в Україні / Д.Н. Козак. - К., 2009. - 40 с.

6. Рутинський, М.Й. Музеєзнавство: навч. посіб. / М.Й. Рутинський, О.В. Стецюк. - К.: Знання, 2008. - 428 с.

7. Формозов А.А. Человек и наука: Из записей археолога / А.А. Формозов. - М.: Знак, 2005. Інтернет-версія http://qwercus. narod.ru/zz/formozov. htm

Додатоки

Додаток 1. Приклад оформлення колекційного опису згідно до "Инструкции по учету и хранению музейных ценностей, находящихся в государственных музеях СССР"

Додаток 2. Приклад оформлення акту прийому згідно до "Инструкции по учету и хранению музейных ценностей, находящихся в государственных музеях СССР"

Размещено на Allbest.ru