Еволюція української політичної еліти Закарпаття першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

"Ужгородський національний університет"

УДК 94 (477.87) "1901-1950" 281.9

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ ЗАКАРПАТТЯ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Петрецький Віктор Васильович

Ужгород - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України ДВНЗ "Ужгородський національний університет" Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Офіцинський Роман Андрійович, ДВНЗ "Ужгородський національний університет" МОН України, професор кафедри історії України

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Король Іван Федорович, ВНЗ "Закарпатський державний університет" МОН України, завідувач кафедри туризму;

- кандидат історичних наук Піпаш Володимир Васильович, Закарпатське обласне об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Т.Шевченка, голова

Захист відбудеться " 15 " квітня 2011 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 61.051.04 Ужгородського національного університету за адресою: м. Ужгород, пл. Народна, 3, конференц-зал економічного факультету.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Ужгородського національного університету за адресою: м. Ужгород, вул. Капітульна, 9.

Автореферат розісланий " 14 " березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Токар М.Ю.

Анотації

Петрецький В.В. Еволюція української політичної еліти Закарпаття першої половини ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Ужгородський національний університет. - Ужгород, 2011.

У центрі уваги дисертаційного дослідження структурування й функціонування еліти в умовах різних політичних режимів. Дисертантом досліджено еволюцію політичної еліти краю і доведено, що цей процес не був одномоментним актом. На подібний стан речей впливала слабка структурованість закарпатського суспільства й відсутність політико-правових традицій управління. Однією із найважливіших проблем політичного розвитку Закарпаття на початку ХХ ст. була проблема своїх авторитетних і дієвих політичних лідерів. Їх провідні функції взяла на себе національно-культурна інтелігенція, котра виконувала важливу роль у процесі політичної соціалізації громадян.

Детально прослідковано структурування політичної еліти та її активність у період входження Закарпаття до складу Чехословацької Республіки. Визначено роль партійних функціонерів у суспільно-політичних процесах, відображено їх діяльність в органах державної влади. Проаналізовано умови функціонування політичної еліти Закарпаття напередодні та в роки Другої світової війни, зокрема її "карпатокраїнський" та "закарпатоукраїнський" феномени.

Ключові слова: Закарпаття, політична еліта, партії, політичний лідер, органи влади, парламентські вибори.

Петрецкий В.В. Эволюция украинской политической элиты Закарпатья первой половины ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата исторических наук со специальности 07.00.01 - история Украины. - Ужгородский национальный университет. - Ужгород, 2011.

В центре внимания данного диссертационного исследования явились сложности элитотворного процесса, структурирование и функционирование элиты в условиях разных политических режимов. В первой половине ХХ в. политическая элита Закарпатья прошла своеобразную эволюцию, которая выражалась прежде всего в возможностях ее непосредственного участия в общественно-политических процессах, влиянии на ход событий, принятии общественно важных решений.

Диссертантом осуществлен обобщенный анализ процесса становления и функционирование политической элиты Закарпатье в первой половине ХХ в. Доказано, что процесс элитотворения не был одномоментным актом. Существенными были проблемы процесса формирования первых элитных групп в Закарпатье в начале ХХ в. Ощутимым было бессилие краевых лидеров в вопросе отстаивания региональных политических, экономических, социальных, духовных, национально-культурных интересов. На подобное состояние вещей влияла слабая структурированность закарпатского общества и отсутствие политико-правовых традиций управления. Одной из важнейших проблем политического развития Закарпатья в начале ХХ в. была проблема отсутствия собственной политической элиты, авторитетного и действенного политического лидера. Их ведущие функции взяла на себя национально-культурная интеллигенция, которая выполняла важную роль в процессе политической социализации граждан. Но в условиях жесткого властного контроля, усиленной мадяризации, ведения карательных экспедиций это явление (активность просветителей) в упоминавшийся период нормально функционировать не имело возможностей.

Выяснены характерные особенности формирования политической элиты во времена Австро-Венгерской монархии в начале ХХ в. Исследованы попытки становления первых элитных групп в Закарпатье (1914 - 1919 гг.). Изучено структурирование политической элиты и ее активность в период вхождения исторического Закарпатья в состав Чехословацкой Республики (1919 - 1921 гг.). Определена роль партийной элиты Закарпатья в общественно-политических процессах, особенности ее деятельности в органах государственной власти. Представлено и проанализировано условия и проблемы функционирования политической элиты Закарпатье накануне, в годы и после завершения Второй мировой войны. Исследована специфика формирования политической элиты Карпатской Украины, во время венгерской оккупации, времен Закарпатской Украины.

Обосновано, что за исследуемый период политическая элита не была в состоянии в полной мере адаптироваться к тогдашним политическим системным реалиям из-за сложности общественно-политического развития стран Карпатского региона. Однако приобретенный опыт политической жизнедеятельности был все же важным. Региональная политическая элита пребывала в центре внимания в условиях сложных трансформационных изменений политических систем нескольких государств, а самое главное - добывала в борьбе право на свое существование в трудных властных отношениях и, кое-где, в противостоянии с центральными органами власти.

Ключевые слова: Закарпатье, политическая элита, партии, политический лидер, органы власти, парламентские выборы.

Petretskyi V.V. Evolution of Ukrainian Political Elite of Zakarpattia of the First Half of XX Century - Manuscript.

Dissertation on receiving scientific candidate's degree of historical sciences in specialty 07.00.01 - The History of Ukraine. - Uzhhorod National University. - Uzhhorod, 2011.

The difficulties of the process of development of elite, its structuring and functioning in the environment of different political regimes are in the focus of the research. The writer of the thesis has investigated the evolution of regional political elite and proved that it was not a single-stage act. The obstacles to the process of elite development were evident. It was influenced by the weak structuring of Zakarpattia society and by the lack of political and legal traditions of governance. Absence of the own political elite as well as competent and active political leader were the crucial political problems of political development in Zakarpattia of the beginning of XX century. Their functions were taken over by national and cultural intellectuals who performed an important role in the process of the citizens' political socialization.

The main characteristics of the political elite development process during the times of Austria-Hungarian Empire of the beginning of XX century have been studied. Establishment of the first elite groups in Zakarpattia has been researched. The structure of the political elite and its activity during the period of joining of Czechoslovakia Republic by historic Zakarpattia also has been traced. There was defined the role of parties elite in social and economic processes, peculiarities of its activity within the state authorities. There were described and analyzed the conditions and the problems of Zakarpattia political elite activity on the eve, during, and after the World War II. Specific conditions of the development of the political elite of Carpathian Ukraine in the circumstances of Hungarian occupation of Transcarpathian Ukraine have been studied.

Key words: Zakarpattia, political elite, party, political leader, electiveness.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Незважаючи на значну увагу істориків до проблем розвитку Закарпаття у першій половині ХХ ст., регіональна еліта досі не була предметом спеціального дослідження. Суспільно-політичне становище краю того часу є особливим. Найкраще бачимо це на прикладі політичної еліти. Її роль спочатку на себе взяла інтелігенція (педагоги, священики), продовжуючи громадсько-культурні зусилля "будительського руху" другої половини ХІХ ст. Проте піднесення національно-визвольного руху в Австро-Угорській монархії в роки Першої світової війни призвело до зростання політичної активності закарпатських українців, що посилилася в перші роки входження Закарпаття до Чехословаччини. З'являється повноцінна політична еліта, котра шліфується конкурентною демократією "масариківського взірця". Вона сходить з арени внаслідок військово-політичних змін у роки Другої світової війни та утвердження тоталітаризму в регіоні. Якраз у цій дисертації йдеться про недостатньо вивчені аспекти історії України, що у першій половині XX ст. є сумою історій окремих регіонів, які входили до складу різних держав. Це важливо задля формування нового покоління української політичної еліти.

Зв'язок роботи з науковими темами, планами, програмами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової теми кафедри історії України історичного факультету Ужгородського національного університету "Історія та історіографія західноукраїнських земель XIX - XX ст.".

Метою дисертаційного дослідження є об'єктивний аналіз процесу становлення і функціонування політичної еліти в Закарпатті у першій половині ХХ ст., відображення її ролі в суспільно-політичних процесах і взаємовідносинах із центральною владою.

Щоби досягти цієї мети, потрібно вирішити наступні завдання:

– дослідити ступінь наукового опрацювання проблеми;

– виявити і ввести в наукових обіг нові джерела;

– визначити кадровий склад і джерела формування політичної еліти в Закарпатті на початку ХХ ст.;

– проаналізувати суспільні зрушення періоду "політичного перелому" (1919 - 1921 рр.);

– показати особливості становлення партійної еліти та її суспільну діяльність, участь у парламентських і місцевих виборах "чехословацької доби";

– охарактеризувати феномен політичної еліти Карпатської України (1938 - 1939 рр.) та її метаморфози під час угорської окупації (1939 - 1944 рр.);

– встановити прийоми і засоби тоталітарного підкорення політично активної верстви у період радянізації Закарпаття (1944 - 1950 рр.);

– виявити тенденції та закономірності процесу становлення, розвитку і занепаду демократичних традицій у суспільно-політичних відносинах краю;

– сформулювати практичні рекомендації щодо виховання нового покоління політичної еліти в Україні.

Об'єктом наукового дослідження є політична історія Закарпаття, що вивчається у всеукраїнському історичному контексті першої половини XX ст.

Предмет дослідження - динамічний та багатогранний процес розвитку політичної еліти в Закарпатті в першій половині ХХ ст. Насамперед ідеться про особливості формування, структурування, участь у суспільно-політичних процесах регіональної політичної еліти за різних політичних режимів.

Методологічною основою дисертації є принцип світоглядного плюралізму і соціокультурний підхід, що спонукає досліджувати проблему, враховуючи вплив економічних, національних, морально-психологічних, духовно-ментальних, ціннісно-орієнтаційних факторів.

Важливе місце у понятійно-категоріальному апараті дисертації грає визначення ключового поняття "політична еліта". Це - відносно привілейована група осіб, яка безпосередньо наділена державною владою або впливає на неї. Науковий підхід до вивчення політичної еліти започатковано більше століття тому представниками макіавеллівської школи соціології (В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс). Сам термін "еліта" ввів у науковий обіг В. Парето у 1902 р.

Методи дослідження. При підготовці та в процесі написання дисертації автором використані ряд загальнонаукових і спеціальних історичних методів дослідження, а саме: історико-порівняльний (для встановлення політичних орієнтацій суспільно активних верств і характеру суспільно-політичних перетворень), структурний (під час зрізу регіональних інтересів і політичного представництва краю), проблемно-хронологічний (структурування тексту дисертації).

Хронологічні рамки дослідження. Нижню межу визначаємо 1901 р., коли (у жовтні-місяці) пройшли чергові вибори до австро-угорського парламенту і завершилася "Верховинська економічна акція" внаслідок убивства її провідника Е. Егана (у вересні-місяці). Верхня межа - 1950 р., коли пройшли вибори в Закарпатській області до Верховної Ради СРСР (у березні-місяці) і завершилася радянізація краю.

Територіальні межі дослідження охоплюють сучасні межі Закарпатської області України. У дисертації вживаємо узагальнений історико-географічний термін - Закарпаття. Водночас протягом першої половини ХХ ст. цей край мав ряд офіційних назв: Руська Крайна, Підкарпатська Русь, Карпатська Україна, Підкарпатська територія, Закарпатська Україна, Закарпатська область.

Наукова новизна дисертації визначається постановкою і науково-методичною розробкою дослідженої проблеми. Автор зробив спробу узагальнюючого комплексного аналізу регіональної політичної еліти протягом півстоліття, залучив нові архівні матеріали, які можуть бути використані у подальших студіях з політичної історії України. Насамперед у дисертації визначено особливості формування крайової політичної еліти за часів Австро-Угорської монархії на початку ХХ ст., показано партійну еліту міжвоєнного Закарпаття, її діяльність в органах державної влади.

Теоретичні розробки, впроваджені у дисертації, дозволяють системно підійти до вивчення української політичної еліти у певних регіональних межах.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її основних положень та висновків дисертації для написання узагальнюючих праць з історії України ХХ ст., для підготовки навчальних курсів із вітчизняної історії, спеціальних курсів з краєзнавства, курсових і дипломних робіт. Матеріали цього дослідження стануть у пригоді громадянам України, які претендують на місця серед сучасної політичної еліти.

Апробація результатів дисертації відбулася на міжнародній науково-практичній конференції "Ціна свободи й незалежності: трансформація політичних систем в країнах Центральної та Південно-Східної Європи до та після 1989 - 1991 рр." (Ужгород, 2006), Закарпатській обласній науково-методичній конференції "Карпатська Україна в контексті українського державотворення" (Ужгород, 2008), міжнародній науковій конференції "Карпатська Україна в контексті українського державотворення" (до 70-річчя проголошення незалежності Карпатської України) (Ужгород, 2009), всеукраїнській науковій конференції "Закарпатська Україна: перспективи та реалії розвитку", присвяченої 65-й річниці возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною (Ужгород, 2010).

Основні положення дисертації викладені в окремому виданні та шести наукових статтях, чотири з яких оприлюднено у фахових виданнях. Статті та книгу опубліковано без співавторів.

Структура дисертації побудована на основі проблемно-хронологічного принципу і складається зі вступу, чотирьох розділів (кожен має підрозділи), висновків, додатку, списку використаних джерел (308 найменувань, зокрема 105 позицій архівних документів). Обсяг основної частини дисертації без додатків і списку використаних джерел становить 182 сторінки. Повний обсяг роботи - 228 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми наукового дослідження, сформульована мета й завдання, об'єкт і предмет, а також методологічна основа. Значну увагу приділено хронологічним і географічним межам дослідження. Автор формулює наукову новизну роботи, її теоретичне і практичне значення, вказує на форми апробації отриманих результатів.

У першому розділі "Історіографія та джерела дослідження" подається аналіз стану вивчення дослідницької проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії, а також її джерельної основи.

У підрозділі 1.1 "Історіографія проблеми" зазначено, що перші дослідження процесу формування та діяльності політичної еліти належать учасникам суспільно-політичного життя регіону М. Бращайку, Й. Камінському, О. Борканюку. Перші два автори зосередили увагу на існуванні народних рад і різних партій на чолі з провідними діячами краю. Останній сконцентрував погляд на протистоянні на персональному, організаційному та ідеологічному рівнях, зневажливо ставлячись до опонентів.

Праці радянських істориків 1950 - 1980-х рр. висвітлювали діяльність місцевих некомуністичних політиків як антинародну й буржуазно-націоналістичну. Таку звинувачувально-тенденційну трактовку бачимо у монографіях, брошурах і статтях С. Білака, С. Бойка, Б. Співака, О. Хланти та ін.

Вільне від тоталітарного ідеологічного диктату вивчення історичної проблеми розпочалося в останні роки "перебудови" і на старті Української незалежності. У 1990-ті рр. виходять у світ праці М. Болдижара, М. Вегеша, О. Довганича, І. Короля, Р. Офіцинського та ін., котрим притаманна наукова об'єктивність і виваженість. Бачимо вагомої здобутки на ниві історичної біографістики, адже значний інтерес дослідників привернули відомі постаті краю А. Волошина, братів Бращайків і Реваїв, А. Бродія, С. Фенцика та ін.

Утвердження чехословацької влади в краї та його громадсько-політичне життя вивчав С. Віднянський. Окремі аспекти діяльності представників політичної еліти Підкарпатської Русі, зокрема в контексті складних міжнародних відносин, дослідили у співавторстві М. Вегеш, В. Гиря та І. Король. Історики І. Ліхтей, М. Токар детально відобразили партійну мозаїку Закарпатті 1920 - 1930-х рр., схарактеризували внесок державних службовців Чехословацької Республіки у розвиток краю.

Досліджуючи політичний розвиток Закарпаття у складі Угорщини (1939 - 1944), Р. Офіцинський провів цікаві реконструкції щодо персональних проявів партійної активності та парламентської діяльності. Процесу радянізації, передовсім в умовах квазідержавного утворення Закарпатська Україна присвячені дослідження М. Макари і В. Маркуся.

Зарубіжну історіографію проблеми започаткували ще у 1920-х р. чеські вчені Я. Нечас, Б. Кочі, Й. Хмеларж та ін., котрі висвітлювали крайову палітру суспільних проблем і політичного лідерства. У 1936 р. Я. Брандейс підсумував результати і наслідки політичної боротьби у Закарпатті протягом неповних двох десятиліть (1918 - 1935 рр.).

Зустрічаємо цікаві відомості та оцінки у працях зарубіжних україністів, що побачили світ у другій половині XX ст. - початку XXI ст. в Канаді (С. Росохи, П. Стерча), США (П.Р. Магочі), Словаччині (М. Барновського, П. Шворца, М. Мушинки), Угорщині (Ч. Фединець, Д. Дупка). Зокрема, П.Р. Магочі окреслив коло протиріч між русофілами та проукраїнськими діячами. М. Мушинка через призму життя С. Клочурака торкнувся проблеми політичної консолідації краю.

На початку XXI ст. політичною історією Закарпаття зацікавилася російська історіографія. Маститий історик А. Пушкаш показав складний процес інтеграції краю до політичної системи міжвоєнної Чехословаччини. В. Мар'їна висвітлила протиріччя, що виникли між лідерами СРСР і Чехословаччини щодо Закарпатської України. О. Бобраков-Тимошкін відстежив, як в умовах запеклого конфлікту різних ідеологій регіональна еліта підтримали "проект Масарика".

Як бачимо, новітній етап історичних досліджень проблеми характерний прискіпливим зацікавленням аспектами політичного лідерства у контексті всієї політичної історії Закарпаття першої половини XX ст.

У підрозділі 1.2 "Джерельна база дослідження" аналізуються архівні документи, що свідчать про вплив крайової еліти над розв'язок важливих проблемам Закарпаття, відносини із центральною владою, залучення місцевої еліти до певних управлінських функцій. Так, автором використано документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (м. Київ), які безпосередньо стосуються кадрового потенціалу Закарпатської України. Серед них заслуговує уваги "Лист "Секретарю ЦК КП(б) Украины товарищу Хрущову Н.С." і доповідна записка "Структура органов народной власти".

Проте найбільше залучено документів Державного архіву Закарпатської області. Так, у фонді 2 "Президія земського уряду Підкарпатської Русі в Ужгороді. 1928 - 1938 рр." знаходимо масив інформації про чисельні заходи представників місцевої еліти щодо розбудови партійних і громадських організацій, діяльність опозиції, губернаторської ради, президії Центральної Руської Народної Ради, А. Волошина та ін.

Надзвичайно інформативними є фонди 3 "Президія уряду Карпатської України в Хусті. 1938 - 1939", 13 "Мукачівське жупанське управління. 1920 - 1926" та ін. Зокрема, тут можна багато дізнатися про бурхливу діяльність чільних громадсько-політичних діячів. Окремий пласт історичних відомостей міститься у фонді 2558, де зберігаються кримінальні справи НКВС СРСР, заведені після арешту на таких політиків, як С. Фенцик, А. Бродій, М. Демко, інших депутатів угорського парламенту від Закарпаття у 1939 - 1944 рр., українських діячів С. Клочурака, Ю. Перевузника, М. Долиная та ін. Не менш цінними є документи фондів 3223 і П-1 про політичне життя краю в часи угорської окупації, специфіку державного управління.

Матеріали, що стосуються досліджуваної проблеми, знаходяться й у фондах Закарпатського краєзнавчого музею. Вони характеризують насамперед партійну еліту. Також автором опрацьовані документи про активну співпрацю місцевої еліти з представниками центральних органів влади, провідниками чехословацьких політичних партій, які зберігаються у фондах Центрального державного архіву Чеської Республіки та Словацького народного архіву.

Щодо опублікованих джерел. Видані у радянські часи збірники документів, зокрема п'ятитомник "Шляхом Жовтня" (1957 - 1967), мали заідеологізований характер, проте у них неодноразово фігурують представники еліти. Публікації документів, які з'явилися протягом двох останніх десятиліть, є важливими для реконструкції історії національно-визвольних змагань закарпатських українців.

Істотно збагачує джерельну базу наявна мемуарна література. Це спогади А. Волошина, В. Гренджі-Донського, С. Клочурака, А. Штефана, В. Шандора, Ю. Химинця, В. Бірчака, Ю. Бращайка. Крім того, на шпальтах тогочасної періодики відображено суспільно-політичну атмосферу аж до незначних нюансів. Серед таких видань слід назвати газети "Вперед", "Нова свобода", "Народня сила", "Українське слово", "Подкарпатский вестник", "Закарпатська правда", "Вісник Народної Ради Закарпатської України".

Другий розділ "Політичне представництво Закарпаття у 1901 - 1920 рр." має три підрозділи.

У підрозділі 2.1 "Кристалізація регіональних інтересів" наголошено на умовах розвитку місцевої політичної еліти, що залежали від декількох тісно взаємопов'язаних факторів: економічних, соціальних, ментальних. Однією із важливих проблем суспільно-політичного розвитку Закарпаття початку ХХ ст. була відсутність власної політичної еліти і харизматичних лідерів. По-перше, слабка і нечисельна місцева інтелігенція не могла створити потужну кадрову конкуренцію. Державні службовці переважно приїздили за направленнями з центру й зосереджували в своїх руках важелі влади. По-друге, у краї був найслабше розвинутий партійний сегмент політичної системи. На початку ХХ ст. партії ще не знайшли підтримки серед місцевого населення. По-третє, чи не єдиною соціальною групою, котра мала істотний вплив на населення Закарпаття була інтелігенція - священики і вчителі. Але в умовах посиленої мадяризації національно-політичні стремління цієї верстви гальмувалося.

У підрозділі 2.2 "Політичні орієнтації представників закарпатських українців 1914 - 1919 рр." акцентується увага на тому, що суспільно-політичний рух у Закарпатті не був однорідним. У ньому формувалися течії і напрями, що відбивали інтереси та ідеологію різних суспільних груп. Їх очолювали представники тогочасної "культурницької" інтелігенції А. Волошин, А. Штефан, І. Куртяк, Й. Камінський, С. Фенцик та ін. У цьому середовищі з'являються перші політичні організації краю. Серед них "Руський Клуб" в Ужгороді, Ужгородська, Хустська і Пряшівська народні ради, Центральна Руська Народна Рада, політичні партії та громадські організації.

Саме "Руський Клуб" став першим політичним осередком, що впливав на громадську думку щодо політичних перспектив Закарпаття. Одночасно у 1918 - 1919 рр. бачимо нові історичні обставини. Очевидними були державно-правова невизначеність та ідеологічна розмитість. Серед місцевої еліти переважали настрої угодництва, зокрема у відносинах з угорським політичним класом. Навіть піднесення національно-визвольного руху в роки Першої світової війни і зростання національної самосвідомості істотно не вплинули на консолідацію місцевої політичної еліти.

У підрозділі 2.3 "Структурування регіональної політичної еліти у 1919 - 1920 рр." наголошено на феномені багатопартійної системи в Чехословаччині в загальнодержавному і регіональному вимірах. Передусім ідеться про стимули для зміцнення партійно-політичної еліти, розвитку політичної думки і політичної культури. Кадровий склад політичної еліти підсилила молода інтелігенція, котра отримала добру освіту й була компетентною у національно-культурних справах. Це були люди різного соціального статусу і роду занять: педагоги, священики, літератори, книговидавці, редактори, громадські діячі тощо.

У третьому розділі "Характер політичних відносин у Закарпатті 1921 - 1938 рр." досліджується вплив партійної еліти на прийняття важливих держаних рішень і формування органів влади.

У підрозділі 3.1 "Співпраця регіональної та центральної еліти" показано те, як у міжвоєнний період місцева еліта прагнула рівноправної участі в управлінні краєм і доступу до владного ресурсу. Основними інститутами регіональної влади, за які точилася боротьба, були пост губернатора Підкарпатської Русі та Цивільне управління Підкарпатської Русі. Статус і повноваження губернатора стали вогнищем тривалого конфлікту. Місцева верхівка прагнула повної автономії згідно з прийнятими міжнародними актами, натомість офіційна Прага планувала поступове ввести автономію. Це стало й однією з причин відставки губернатора Г. Жатковича. До того ж, регіональна еліта не була самостійною при здійсненні важливих суспільних функцій. Цьому сприяли чисельні нормативні акти, що блокували місцеву ініціативу.

Центральній владі протистояла в Закарпатті місцева партійна еліта. Насамперед "партизацію" здійснювали представники вищих щаблів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, партійні функціонери, які прибули у регіон із чеських земель. Долучилася до цього і місцева інтелігенція. Вона дозволила інтегрувати край у політичну систему Чехословаччини, граючи важливу роль у прискоренні суспільно-політичного розвитку Підкарпатської Русі.

У підрозділі 3.2 "Парламентські виборчі кампанії та їх наслідки" - акцентується увага на боротьбі партійних лідерів за місцевий електорат. Результати виборів до чехословацького парламенту переконливо свідчили про глибокі зміни у політичних уподобаннях жителів краю, зокрема у подоланні симпатій до "лівих партій". Водночас політичні лідери щодо реалізації автономії краю були непослідовними. Упродовж 1920 - 1930-х рр. місцева еліта дала зрозуміти Празі, що регіональні проблеми мають важливе загальнодержавне значення. До того ж, було витворено нову впливову групу політичних репрезентантів Закарпаття - парламентську еліту.

Можемо констатувати, що в середовищі чехословацького депутатського корпусу не всі представники партійної еліти мали авторитет лідерів регіонального значення. Найгучніше з трибуни парламенту звучав голос О. Борканюка, А. Бродія, І. Цуркановича, С. Фенцика. Щоправда, не завжди реальними були їхні претензії та вимоги до діючої на той момент влади. Незважаючи на це, представники партійної еліти користувалися певною підтримкою місцевого населення.

У підрозділі 3.3 "Проблеми партійно-політичної консолідації", зокрема, наголошено на тому, що політична криза, котра поглибилася в Підкарпатській Русі у другій половині 1930-х рр., змусила прийти до думки про об'єднання політичних сил задля здобуття автономії. Загострення політичної боротьби зумовило не тільки необхідність відродження ефективної роботи Центральної Руської Народної Ради, а й пошуку компромісу і налагодження контакту між усіма учасниками політичного процесу. Внаслідок існування чіткої національно-політичної двоблокової системи (українці та русофіли) у краї виникли дві народні ради. Проте обидві ради прийшли до консенсусу 8 жовтня 1938 р., внаслідок чого утворився перший автономний уряд Підкарпатської Русі.

У четвертому розділі "Політичні діячі Закарпаття в умовах державно-правових перетворень 1938 - 1950 рр." піднято вагому проблематику, пов'язану з кардинальними змінами державотворчого характеру.

У підрозділі 4.1 "Феномен карпатоукраїнської політичної еліти 1938 - 1939 рр." підкреслено, що поява урядів А. Бродія та А. Волошина є серйозним політичним компроміс, який був продиктований і зовнішньополітичними чинниками, зокрема наслідками "Мюнхенської змови". Головні проблеми взаємодії політичної еліти Карпатської України полягали у взаємній недовірі представників русофільського та українського таборів. Поступки своїм слабшим опонентам були мінімальними.

Специфікою Карпатської України 1938 - 1939 рр. як автономії стало зрощення партійного апарату Українського національного об'єднання з державним. Одні й ті ж партійні функціонери одночасно призначалися чи обиралися на важливі державні посади. Водночас бачимо певне звуження низки дієвих демократичних процедур, властивих попередньому історичному періоду. закарпаття еліта інтелігенція влада

У підрозділі 4.2 "Політична діяльність "угроруської еліти" (1939 - 1944 рр.)" зосереджено увагу до політичних репрезентантів Підкарпатської території - специфічної адміністративної одиниці гортистської Угорщини. Попри обіцянки, офіційний Будапешт не надав окупованому краю жодних автономних прав, жорстко контролював регіональну еліту, в тому числі через її фінансовий підкуп. У підсумку ця еліта аж ніяк не могла впливати на прийняття суспільно значимих рішень. Більше того, поповнення угорського депутатського корпусу відбувалося шляхом кооптації "вірних синів" короні Святого Стефана представників місцевої еліти. В очах пересічного населення регіональні лідери повністю себе скомпрометували як провідники великодержавної політики.

У підрозділі 4.3 "Особливості радянізації 1944 - 1950 рр." сказано, що своєрідністю суспільно-політичної ситуації 1944 - 1945 рр. стало паралельне існування адміністрацій двох держав і одного квазідержавного утворення. Адже діяли народні комітети, підпорядковані керівництву Закарпатської України, чехословацька адміністрація, військові комендатури Радянської Армії. Але головну роль виконували представники військового командування СРСР, які впливали на суспільне життя в розрізі кожного населеного пункту.

Поступово комуністи прибрали до своїх рук усі суспільні важелі та монополізували державну владу. Це здійснювалося швидкими темпами, навіть незважаючи на гострі проблеми професійного підбору управлінських кадрів. Уже в січні 1945 р. владна вертикаль у Закарпатській Україні набула завершеного вигляду. Перший з'їзд Народних комітетів обрав вищий орган державної влади Закарпатської України - Народну Раду, що виконувала функції законодавчого органу та уряду. Її очолив І. Туряниця. Нова влада встановила жорсткий контроль над політичним та економічним життям суспільства. Діяльність Народної Ради була підпорядкована геополітичним інтересам СРСР і до початку 1946 р. її функції були вичерпані. Відтак до 1950 р. у Закарпатті бачимо становлення тоталітарного режиму та його соціально-політичного феномену - партійно-державної номенклатури.

У висновках дисертації робиться розгорнутий підсумок і подається обґрунтування результатів наукового дослідження, що виносяться на захист.

Історія Закарпаття першої половини ХХ ст. свідчить, що процес еволюції української політичної еліти відбувався у складній та нестабільній геополітичній ситуації. Крайові політичні репрезентанти виконували свої повноваження в умовах постійної адаптації до нових державних режимів. Кожному з історичних етапів властиві специфічні риси, що відбилися на регіональній політичній еліті. На початку ХХ ст. відчутним було її безсилля щодо лобіювання локальних політичних, економічних, соціальних, національно-культурних інтересів. На це впливала соціальна інертність закарпатського суспільства, відсутність власних політико-правових традицій та повноцінної власної політичної еліти. Її провідні функції взяла на себе національно-культурна інтелігенція.

Пік активності регіональної політичної еліти припав на період входження краю до складу Чехословацької Республіки. У 1938 - 1939 рр. значна частина цієї еліти - карпатоукраїнська - пішла шляхом утвердження українських національно-державних інтересів. Угорська окупація перекреслила демократичну процедуру і практику формування політичного представництва краю. Місцева еліта була змушена миритися з другорядними ролями. Наприкінці 1944 р. розпочинається кардинально нова сторінка в історії краю - радянізація та встановлення репресивного тотального контролю над політичною сферою суспільства.

За порівняно короткий історичний час політична еліта Закарпаття зуміла пройти серйозну організаційну, кадрову й професійну селекцію. Регіональні лідери постійно знаходилися в залежному становищі від центральної влади, без права вирішального голосу в місцевих справах. Зазвичай головні важелі державного управління в краї знаходилися в руках "іноземців" - кваліфікованих службовців, відряджених із Будапешта, Праги чи Москви.

Впродовж першої половини ХХ ст. соціальну основу адміністративної та партійної еліти Закарпаття складали переважно представники інтелігенції - духовенство, культурно-освітні фахівці, рідше - державні службовці. Вищий щабель політичного керівництва краю у згаданий період було представлено різноманітними посадами, як-от: адміністратор цивільного управління Підкарпатської Русі, закордонні воєнні коменданти, голова Директорії, губернатори і віце-губернатори Підкарпатської Русі, земські президенти, прем'єр-міністри автономного уряду, президент Карпатської України, військовий адміністратор і регентські комісари Підкарпатської території, голова Народної Ради Закарпатської України та ін.

Загалом українська політична еліта Закарпаття першої половини ХХ ст. пройшла складну і болісну еволюцію, намагаючись адаптуватися до щоразу абсолютно різних державних режимів.

Список публікацій за темою дисертації

1. Петрецький В. Проблеми формування політичної еліти Закарпаття в першій чверті ХХ століття / Віктор Петрецький // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія / Ужгород. націон. ун-т. - Випуск 20. - Ужгород: Вид-во УжНУ "Говерла", 2008. - С. 36 - 38.

2. Петрецький В. Характер ефективності політичної еліти Закарпаття під час угорської окупації 1939 - 1944 років / Віктор Петрецький // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія / Ужгород. націон. ун-т. - Випуск 21. - Ужгород: Вид-во УжНУ "Говерла", 2008. - С. 17 - 21.

3. Петрецький В. Політична еліта Підкарпатської Русі у вітчизняній історіографії ХХ століття / Віктор Петрецький // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. - Спецвипуск: Піддані та нащадки імперій Габсбургів і Романових / Ужгород. націон. ун-т. - Ужгород, 2009. - С. 218 - 224.

4. Петрецький В. Проблеми консолідації еліти Підкарпатської Русі другої половини 30-х років ХХ століття // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія / Ужгород. націон. ун-т. - Випуск 25. - Ужгород: Вид-во УжНУ "Говерла", 2010. - С. 147 - 151.

5. Петрецький В. Особливості формування політичної еліти часів Закарпатської України / Віктор Петрецький // Закарпатська Україна: перспективи та реалії розвитку: матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 65-й річниці возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною (Ужгород, 24 червня 2010 року). - Ужгород: Видавництво "TIMPANI", 2010. - С. 115 - 121.

6. Петрецький В. Політична еліта Підкарпатської Русі : характер утворення й актуальні виклики / Віктор Петрецький // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія, соціологія, філософія / Ужгород. націон. ун-т. - Випуск 14. - Ужгород, 2010. - С. 248 - 250.

Размещено на Allbest.ru