Громадсько-політичне життя поляків Наддніпрянської України у березні 1917 – квітні 1918 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка

УДК 94(477=438)"1917/1918"

Громадсько-політичне життя поляків Наддніпрянської України у березні 1917 - квітні 1918 рр.

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Потапенко Максим Васильович

Чернігів 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник:

доктор політичних наук, професор

БОЙКО Олександр Дмитрович,

ректор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

ПОЛОВЕЦЬ Володимир Михайлович, завідувач кафедри українознавства, політології і соціології Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка,

кандидат історичних наук, доцент

САВЧЕНКО Григорій Петрович,

професор кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться «4» жовтня 2011 року, о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 79.053.01 Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка за адресою: 14000, м. Чернігів, Проспект Миру, 13, ауд. 308.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка (14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53)

Автореферат розісланий «31» серпня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент А.М. Острянко

АНОТАЦІЯ

Потапенко М.В. Громадсько-політичне життя поляків Наддніпрянської України у березні 1917 - квітні 1918 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Чернігівський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка. - Чернігів, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню виявів громадсько-політичної активності поляків Наддніпрянської України у березні 1917 - квітні 1918 рр. Автор висвітлив вплив соціальних, етноконфесійних і демографічних характеристик польського населення українських губерній на особливості структурування його громадсько-політичного представництва. Встановив динаміку розвитку та взаємодії двох його ключових складових - політичних партій та громадських організацій. Проаналізував етапи становлення польського національного самоврядування та оцінив результативність цього процесу. Окрема увага в роботі присвячена питанням еволюції ставлення польських політичних сил до українського національного руху та державотворчих ініціатив Центральної ради.

Ключові слова: поляки, Центральна рада, політичні партії, громадські організації, національна меншина, національне самоврядування.

АННОТАЦИЯ

Потапенко М.В. Общественно-политическая жизнь поляков Надднепрянской Украины в марте 1917 - апреле 1918 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черниговский национальный педагогический университет имени Тараса Шевченка. - Чернигов, 2011.

Диссертация посвящена исследованию проявлений общественно-политической активности поляков Надднепрянской Украины в марте 1917 - апреле 1918 гг. Автор охарактеризовал влияние социальных, этноконфессиональных и демографических характеристик польского населения украинских губерний на особенности структурирования его общественно-политического представительства. Установил динамику развития и взаимодействия двух его ключевых составляющих - политических партий и общественных организаций. Проанализировал этапы становления польского национального самоуправления и оценил результативность этого процесса. Особое внимание в работе уделено вопросам эволюции отношения польских политических сил к украинскому национальному движению, а также инициативам Центральной рады в сфере государственного строительства.

Ключевые слова: поляки, Центральная рада, политические партии, общественные организации, национальное меньшинство, национальное самоуправление.

SUMMARY

Potapenko M.V. Social and political life of the Poles in the Nad-Dnieper Ukraine in March 1917 - April 1918. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in History, speciality 07.00.01. - History of Ukraine. - Chernihiv National Pedagogical University named after Taras Shevchenko. - Chernihiv, 2011.

The thesis is an extensive research of social and political activity of the Poles in Ukrainian provinces of the Russian Empire in March 1917 - April 1918. Before and during World War I their number was growing rapidly and reached about 1 million people. Social, religious and national solidarity of the Poles in the Nad-Dnieper Ukraine made them a mobilized community which had a special influence on the development of the revolutionary process in the region after the overthrow of the autocratic regime. The peculiarities of the territorial location of different groups of the Polish population played a crucial role in shaping the geography of influences of various political forces that represented its interests.

A rapid growth of networks of Polish political parties and public organizations which accumulated a considerable electoral potential took place during the period under research. Analysis of the election campaign to the city councils, pan-Russian and Ukrainian constituent assemblies shows that in political life the struggle for leadership was between liberal forces - national and progressive democrats. They quickly created centers of activity across the Nad-Dnieper Ukraine and set up their own projects to regain the independence of Poland. The rise of Polish liberal parties was largely due to their influence on numerous Polish public organizations. The most influential were educational and relief ones. The latter were established to take care of the war refugees from the Kingdom of Poland.

Polish socialists and conservatives, on the other hand, had less potential because their activity did not cover all Ukrainian provinces and they were too late to activate their forces, it happened only in the summer of 1917. The Third Congress of Polish organizations in Rus, held in Kiev in June 18-24, 1917, played an important role in developing relationships among Polish political parties.

A positive attitude to Ukrainian national movement prevailed in social and political representation of the Poles in the Nad-Dnieper Ukraine. All Polish political forces, except left of centre socialists from Social Democracy of the Kingdom of Poland and Lithuania, welcomed the state-building course of the Central Rada and gave their consent to cooperate with it. Polish membership in the plenum of the Central Rada was formed in July, 1917. It included delegates of progressive democrats from the Polish Democratic Central in Ukraine and representatives from both fractions of the Polish Socialist Party. During the sessions of the Central Rada they consistently advocated the necessity of the state sovereignty of Ukraine and its independence from Russia. Besides, they insisted on a compromise solution to social, economic and territorial conflicts in Ukraine's relationship with Poland.

The Poles in the Nad-Dnieper Ukraine cared deeply about the protection of national rights. For this purpose, the Assembly of Polish organizations in Rus established the Polish Executive Committee in Rus in March 6, 1917. The chair of the Committee was held by Joachim Bartoshevich, the leader of the National Democrats in Kiev. In July 15, 1917 the Vice-Secretariat of Polish affairs was established as part of the General Secretariat to comply with the resolution of the Universal II passed by the Central Rada. After a series of reforms it was transformed into a separate Ministry of People's Council of Ministers of the Ukrainian People's Republic. Its head was Mieczyslaw Mickiewicz, one of the leaders of the Polish Democratic Central in Ukraine. Their major efforts both rival institutions focused on defending the cultural and educational rights of the Poles.

Key words: the Poles, the Central Rada, political parties, public organizations, national minority, national autonomy.

польський політичний консолідація

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження громадсько-політичного життя поляків Наддніпрянської України у березні 1917 - квітні 1918 рр. зумовлена комплексом чинників. По-перше, поляки - це одна з давніх та чисельних етнічних спільнот України, органічна складова українського соціуму, що відігравала важливу роль у всіх сферах його життя. По-друге, її представники були активними учасниками революційних процесів, зокрема українського національного державотворення. По-третє, значна частина видатних діячів ІІ Речіпосполитої отримала досвід громадсько-політичної роботи у Наддніпрянській Україні доби Центральної ради, який позначився на вибудовуванні майбутніх міждержавних українсько-польських відносин за часів Української держави, відновленої УНР та радянської України. По-четверте, окремі аспекти взаємодії між громадсько-політичним представництвом поляків регіону та українськими владними структурами у досліджуваний період ілюструють перші кроки у світовій практиці з реалізації національного самоврядування як напряму державної політики.

Зазначена актуальність має не лише теоретичний, але й практичний вимір. Дослідження громадсько-політичного життя поляків Наддніпрянської України у добу Центральної ради дозволяє усунути стереотип національного конфлікту як генеральний сюжет українсько-польських взаємин в умовах революційних змагань 1917-1921 рр.

Зв'язок із науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри історії України Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.

Метою дисертаційної роботи є комплексна реконструкція і наукова характеристика виявів громадсько-політичної активності поляків Наддніпрянщини за часів Центральної ради.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання наступних дослідницьких завдань:

проаналізувати стан наукової розробки проблеми та джерельну базу її дослідження;

з'ясувати динаміку демографічних та соціально-економічних характеристик польської спільноти;

розкрити механізми національної консолідації її представників;

виявити специфіку структури польських політичних сил та простежити еволюцію їх партійних мереж;

простежити динаміку розвитку польських громадських організацій;

охарактеризувати ставлення польських політичних сил до українського національного руху;

висвітлити особливості розбудови польського національного самоврядування.

Об'єктом дослідження є польська спільнота Наддніпрянської України.

Предметом дослідження є участь поляків у громадсько-політичному житті Наддніпрянської України.

Хронологічні рамки охоплюють березень 1917 - квітень 1918 рр. й обумовлені тим, що цей період є цілісним і завершеним етапом революційних змагань 1917-1921 рр. та окремою віхою в історії формування української державності під проводом Центральної ради. Нижня хронологічна межа визначається першими числами березня 1917 р., коли звістка про зречення престолу імператора Миколи ІІ дійшла до Наддніпрянщини й спричинила розгортання революційних перетворень. Верхня хронологічна межа визначається 28 квітня 1918 р., коли в ході державного перевороту П. Скоропадського було ліквідовано УНР. Необхідність висвітлення соціально-економічного контексту та динаміки громадсько-політичного життя поляків Наддніпрянської України обумовили епізодичні порушення визначених хронологічних рамок. Зокрема, при реконструюванні соціальних та демографічних параметрів польського населення нижня хронологічна межа була доведена до часу проведення І загальноросійського перепису населення 1897 р.

Географічні межі охоплюють українські етнічні землі, що входили до складу Російської імперії; території, на які поширювалась влада Центральної ради та урядів УНР. Мова йде про Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, Херсонську і Таврійську (без Криму) губернії.

Методологічна основа дослідження представлена системою наукових принципів (об'єктивності, історизму), загальнонаукових методів та підходів (аналізу, синтезу, системного підходу), конкретних та спеціальних методів історичної науки, а також методологічних прийомів та підходів, що отримали поширення в інших галузях сучасного гуманітарного знання, зокрема філології (текстологічний аналіз) та політології (функціональний підхід). При розв'язанні поставлених завдань найбільш активно використовувались конкретні методи історичної науки, а саме, історико-генетичний, історико-типологічний та історико-системний.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що у ній вперше у вітчизняній історичній науці зроблено спробу комплексного дослідження діяльності інституцій, через які реалізувалась громадсько-політична активність поляків Наддніпрянської України протягом березня 1917 - квітня 1918 рр. у сферах теоретико-ідеологічної конкуренції, організації роботи з масами, боротьби за владу та розбудови польської національної автономії. Разом із наповненням подієвого ряду досліджуваної теми новими фактами були актуалізовані й розв'язані проблеми: а) соціальної обумовленості регіональної специфіки та структури польського громадсько-політичного представництва; б) еволюції ставлення польських політичних сил до українського національного руху; в) результативності задоволення національних прав місцевого польського населення. Також здійснено узагальнення історії осмислення проблеми, виділено ключові напрямки її дослідження, введено до наукового обігу значну кількість документальних та наративних джерел.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при подальшій науковій розробці теми; підготовці узагальнюючих праць з історії України та Польщі, польської спільноти України, міжнаціональних відносин, суспільно-політичних рухів; розробці нормативних та спеціальних навчальних курсів для студентів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Проміжні та основні результати дисертації були оприлюднені у формі доповідей під час роботи наступних конференцій: V Міжнародної наукової конференції «Менталитет славян и интеграционные процессы: история, современность, перспективы» (Гомель, Республіка Білорусь, 24-25 травня 2007 р.), Міжнародної науково-практичної конференції «Дослідження джерел з історії українського і польського народів» (Херсон, 14-15 вересня 2007 р.), Міжнародної науково-практичної конференції «Основные тенденции развития украинско-польского сотрудничества в историко-философском и педагогическом контексте: диалог культур» (Ялта, 13-15 травня 2008 р.), ІV Міжнародної наукової конференції «Знаки питання в історії України: особа і суспільство в історико-культурному просторі» (Ніжин, 11-12 грудня 2008 р.), Міжнародної наукової конференції «Гражданская война в России (1917-1922 гг.): взгляд сквозь десятилетия» (Самара, Російська Федерація, 9-10 квітня 2009 р.), Міжнародної науково-практичної конференції «Інтеграційні процеси країн Чорноморсько-Балтійського регіону» (Миколаїв, 17-18 вересня 2009 р.), V Міжнародної наукової конференції «Знаки питання в історії України: Україна на перехресті цивілізацій» (Ніжин, 26-27 листопада 2009 р.), ІІ наукової конференції «Чернігівщина і чернігівці в Українській революції 1917-1921 років» (Чернігів, 24 березня 2011 р.)

Публікації. Положення дисертації відображені у 14 наукових статтях, 9 з яких вміщені у фахових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією України.

Структура дисертації обумовлена її метою та дослідницькими завданнями. Робота викладена на 199 сторінках машинопису і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків. Робота ілюстрована 5 таблицями, 1 списком, 1 картою та 3 картосхемами обсягом 14 сторінок. Список використаних джерел та літератури має 610 бібліографічних позицій (255 виконані кириличною графікою і 355 - латинською), що вміщені на 60 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 274 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ «Історіографія проблеми та джерельна база дослідження» присвячений огляду літератури та джерел дослідження проблеми.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки проблеми» здійснено аналіз та змістову характеристику праць, у яких висвітлено складові громадсько-політичного життя поляків Наддніпрянської України у березні 1917 - квітні 1918 рр. В основу їх класифікації було покладено хронологічний та регіональний принципи, що дозволило умовно виділити три періоди в осмисленні вказаної проблеми та п'ять груп дослідників (вітчизняні, польські, вітчизняні емігрантські, польські емігрантські, зарубіжні).

На початку першого періоду (1918 - кінець 40-х рр. ХХ ст.) окремі аспекти проблеми розглядались істориками ІІ Речіпосполитої та радянської України крізь призму політичної пропаганди. Для таких польських авторів, як наприклад, О. Верига-Даровський та Я. Урсин-Замараєв, публіцистична полеміка виступала інструментом продовження давньої і запеклої політичної боротьби. Сучасні їм вітчизняні автори, помітне місце серед яких посідав Т. Домбаль (використовував псевдонім В. Тенгоборський), мотивували свої дослідження необхідністю формування класової свідомості численного польського населення радянських республік шляхом насадження концепту протистояння між «панською» польською державою та польськими трудящими.

Згодом публіцистичний інтерес до проблеми почав змінюватись науковим. На початку 30-х рр. ХХ ст. вітчизняний дослідник С. Добжинський підготував об'ємну розвідку «Польська контрреволюція на Україні 1917 року». У 1939 р. та 1948 р. були опубліковані стаття та монографія польського історика Г. Яблонського, присвячені діяльності міністерства польських справ УНР. Незважаючи на вузькість джерельної бази, названі праці мали належне теоретико-методологічне обґрунтування, вироблене на засадах марксизму.

Другий період (50 - 80-ті рр. ХХ ст.) дослідження проблеми ознаменувався її остаточним закріпленням у предметному полі історичної науки й утвердженням, з одного боку, концепції пролетарського інтернаціоналізму, зафіксованої у працях І. Бєлякевича та О. Манусевича, а з іншого - суттєвим розширенням джерельної бази.

У вітчизняній історіографії особливе місце посідали праці П. Калениченка. В них діяльність польських інтернаціоналістів у добу революційних змагань вперше досліджувалась не у масштабах всієї Російської імперії, а лише її українських губерній. Відповідно до загальноприйнятої історіографічної схеми основна увага приділялась висвітленню партійних ініціатив Соціал-демократії Королівства Польського і Литви та формам її співпраці з більшовиками.

Тогочасні польські історики послуговувались не лише концепцією пролетарського інтернаціоналізму, а тому їх наукові студії були більш розмаїтими. Поряд із темою участі поляків у революційній боротьбі в Росії розроблялись питання утворення на її території польських військових формувань, розвитку польськомовної преси, діяльності окремих політичних партій. Їм присвячені монографії М. Вжосека, А. Сліша, Ш. Рудницького. У польській повоєнній історіографічній традиції знакове місце посідає узагальнююча праця В. Найдус. У ній українські губернії розглядались як окремий регіон громадсько-політичної активності поляків, де сформувалося специфічне співвідношення партійних впливів.

Дослідження проблеми протягом третього періоду, що триває від початку 90-х рр. ХХ ст. до сьогодні, відбувається на засадах методологічного плюралізму, критичного переосмислення наукового спадку радянської доби й системного розширення джерельної бази. Відмова від концепції пролетарського інтернаціоналізму обумовила тематичне урізноманітнення сучасних наукових студій.

Синхронний аналіз доробку українських та польських істориків, що присвячений виявам громадсько-політичної активності поляків Наддніпрянщини протягом березня 1917 - квітня 1918 рр., свідчить про його сегментованість та збереження пріоритету за політико-партійними сюжетами. Зокрема, у вітчизняній історичній науці солідними є напрацювання з історії співпраці польського і українського політичного представництв у пленумі Центральної ради. Важливе місце серед них посідають праці О. Калакури, у яких особлива увага приділена ставленню поляків до українського національного державотворення. У цьому ж напрямку плідно працювали й продовжують працювати І. Лісевич, В. Скальський, О. Старух. У свою чергу польські дослідники проблеми зосереджуються на питаннях активності польських політичних партій. Ним присвячені публікації Г. Бартошевича, А. Мьодовського, М. Бялокура.

Останнім часом спостерігається посилення наукового інтересу українських та польських істориків до інших недостатньо вивчених складових проблеми, а саме діяльності громадських організацій, участі римсько-католицького духовенства у революційних процесах, соціальної обумовленості громадсько-політичної активності поляків. Свідченням цього є ґрунтовні дослідження Н. Рубльової, Б. Гудя, Г. Стронського, М. Пательського та М. Савіцького.

У процесі наукового осмислення досліджуваної проблеми роль українських та польських істориків у еміграції залишалась незначною. У доробку перших уваги заслуговує спроба І. Лисяка-Рудницького включити будівництво польської національно-культурної автономії УНР до трьох головних епізодів українсько-польських відносин 1917-1921 рр. (поряд з війною за Східну Галичину в 1918-1919 рр. та союзом між ІІ Річпосполитою та УНР в 1920 р.). Серед напрацювань польських дослідників у еміграції осібне місце посідають праці Я. Вільчинського та С. Янковського з історії становлення польської вищої освіти та харцерського руху на території українських губерній у добу визвольних змагань.

Зарубіжні історики дослідженням участі поляків у революційних процесах часів Центральної ради займались епізодично і, зазвичай, в контексті більш масштабних дотичних проблем. Серед них слід назвати Д. Бовуа, Т. Снайдера, М. Мінца, Л. Мілюкову.

У підсумку можемо констатувати, що громадсько-політичне життя поляків Наддніпрянської України у березні 1917 - квітні 1918 рр., незважаючи на тривалий і насичений історіографічний процес, до теперішнього часу не стало об'єктом спеціального дослідження.

У підрозділі 1.2. «Огляд джерельної бази дослідження» проаналізовано та систематизовано значний масив джерел з проблеми дослідження, які за типово-видовою класифікаційною схемою поділяються на документальні (законодавчі акти, програмні документи, діловодні матеріали, статистичні й облікові відомості) й наративні (мемуари, щоденники, публіцистичні твори, епістолярій). Серед них важливе місце посідають матеріали 63 фондів, що були виявлені у 16 архівних установах України та Республіки Польща.

У сукупності законодавчих актів, які стимулювали громадсько-політичні ініціативи польського населення українських губерній протягом досліджуваного періоду, особливе місце посідають звернення Тимчасового уряду «До польського народу» та закон «Про скасування віросповідних та національних обмежень», оприлюднені у березні 1917 р. Надалі у визначенні їх динаміки вирішальну роль відігравало законодавство Центральної ради, зокрема, І, ІІ, ІІІ, IV Універсали, а також закон «Про національно-персональну автономію».

Важливу групу джерел становлять програмні документи політичних партій та громадських організацій. З огляду на те, що вони фіксують завдання і тактику діяльності, їх опрацювання є першорядним при визначенні структури польського громадсько-політичного представництва. Значна їх частина оприлюднювалась через публікації у польських періодичних виданнях Наддніпрянщини (наприклад «Dziennik kijowski», «Kіosy ukraiсskie», «Przegl№d polski») та інших регіонів Російської імперії (наприклад «Dziennik piotrogrodski», «Dziennik miсski», «Echo moskowskie»).

Особливо чисельну й інформативну групу джерел складають діловодні матеріали, що висвітлюють поточну діяльність органів державної влади, інституцій польського національного самоврядування, політичних партій та громадських організацій, римсько-католицького костьолу. Переважна їх більшість розпорошена по фондах архівних установ й лишається маловідомою загалу дослідників або взагалі не введеною до наукового обігу. У розрізі дисертаційного дослідження варті спеціальної уваги добре збережені колекції діловодних матеріалів харківського осередку Союзу об'єднання і незалежності Польщі (Archiwum akt nowych, z. 445), Польського товариства опіки над пам'ятками минулого на Русі (Центральний державний історичний архів України у м. Київ, ф. 239), Польського комітету виконавчого на Русі (Archiwum akt nowych, z. 53), освітнього департаменту міністерства польських справ УНР (Державний архів Київської області, ф. 1787), інформаційного відділу міністерства польських справ УНР (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 2225). Серед публікацій документів цієї групи цінною є збірка матеріалів ІІІ з'їзду польських організацій на Русі (Київ, 18-24 квітня 1917 р.).

Статистичні й облікові відомості, незважаючи на поганий стан збереження і фрагментарність, стали в нагоді при встановленні мінливості демографічних та соціальних характеристик польського населення досліджуваного регіону протягом кінця ХІХ - початку ХХ ст. У всій їх сукупності цілісністю та різнобічністю свідчень вирізняється колекція документів губернських нарад про допомогу біженцям за 1917 р. (Державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 799), що дала змогу реконструювати динаміку чисельності та матеріально-фінансового становища польських біженців з Королівства Польського та Галичини.

Важливу групу наративних джерел становлять мемуари, значна частина яких опублікована. Серед них слід виділити твори Т. Голувко, С. Стемповського, М. Дунін-Козицької. Також були опрацьовані неопубліковані мемуари, що зосереджені у зібранні рукописів Національної бібліотеки Республіки Польща (Варшава) та відділі рукописів Національного закладу імені Оссолінських (Вроцлав). З-поміж них особливу цінність мають твори В. Бартошевича та Д. Шаржинського.

Менш репрезентативною групою джерел є щоденники. У їх сукупності найбільш насиченим фактичним і оціночним матеріалом є неопублікований щоденник члена польського Національного комітету в Петрограді Ю. Кожуховського.

Поліфонія громадсько-політичної думки поляків українських губерній протягом березня 1917 - квітня 1918 рр. позначилась на стрімкому зростанні кількості публіцистичних творів. Одним з найбільш відомих їх авторів був Є. Старчевський, який брав активну участь в обговоренні питань організації місцевого польського національного самоврядування.

Найменш чисельною та недостатньо розробленою групою джерел, а отже і перспективною у подальших наукових студіях, є епістолярій. У дисертаційному дослідженні він репрезентований лише кількома приватними листами від різних громадсько-політичних діячів до З. Грохольського (Державний архів Вінницької області, ф. 866).

Загалом опрацьована джерельна база є достовірною, репрезентативною і достатньою для вирішення поставлених дослідницьких завдань.

Другий розділ «Польське населення українських губерній напередодні та в добу Центральної ради: етносоціальна характеристика» присвячено з'ясуванню демографічних та соціально-економічних рис поляків досліджуваного регіону.

У підрозділі 2.1. «Чисельність та особливості територіального розміщення» здійснена спроба реконструкції статистичного ряду, що висвітлює динаміку кількості польського населення в українських губерніях протягом 1897-1918 рр. Методика проведення статистичних обстежень у Російській імперії, а також прагнення урядових кіл применшити частку «неруського населення» у національних окраїнах держави унеможливлюють проведення точних обрахунків. Кореляція мовного та релігійного показників свідчить про приріст поляків, що постійно проживали у Наддніпрянщині, із близько 400 до щонайменше 600 тис. осіб. І Світова війна заклала передумови стрімкого зростання тимчасового польського населення. Найбільшою його групою були біженці з Королівства Польського та Галичини. Протягом кінця 1916 - початку 1918 рр. їх чисельність зросла із майже 189 до більш ніж 263 тис. осіб. Територіальне розміщення поляків у межах українських губерній не було рівномірним. У той час як абсолютна більшість постійного польського населення (близько 80%) концентрувалась у губерніях Правобережної України, групи тимчасового польського населення були розпорошені. Військовослужбовці розміщувались переважно у фронтовій та тиловій смузі, військовополонені та біженці - на території Південної та Лівобережної України.

У підрозділі 2.2. «Соціопрофесійна структура та соціально-економічне становище» встановлено, що в умовах імперської модернізації значна частина представників традиційних станових груп поляків - дворянства і селянства - змушена була змінити традиційний патріархальний спосіб життя і залучитись до нових прошарків капіталістичного суспільства, особливо пролетаріату та інтелігенції. Реакцією на дискримінаційну урядову політику стали практики внутрішньо- та міжстанової кооперації, які відіграли вирішальну роль у збереженні поміщицького землеволодіння та нарощенні промислово-фінансового потенціалу. Соціальна мобільність польськомовного населення стимулювалась також високими показниками їх урбанізації (23,3%) та освіченості (37-38%), зафіксованими переписом 1897 р.

Повалення самодержавства й початок революційних перетворень ознаменували перманентний спад рівня матеріально-фінансового благополуччя. Особливо стрімко він відбувався із середини 1917 р., коли гострий аграрний конфлікт вилився у погроми польських поміщицьких маєтків на Правобережній Україні. Останні були не лише економічним, але й етнополітичним ресурсом польської спільноти всього досліджуваного регіону. Найбільше від економічних негараздів потерпали поляки-біженці, адже після повалення Тимчасового уряду припинилось державне фінансування рятункових організацій.

У підрозділі 2.3. «Маркери національної ідентифікації» проаналізовано механізми національної консолідації та мобілізації поляків українських губерній. «Антипольська істерія» уряду після повстання 1863 р. вилилась у фактичне проголошення їх «чужорідним тілом» у імперському суспільстві, нелояльним владі та малопридатним для асиміляції. Це створювало сприятливий ґрунт для загострення почуття осібності та патріотичних настроїв. У їх культивуванні важливу роль відіграли осередки релігії (римсько-католицький костьол та створені ним товариства доброчинності), освіти (мережа навчальних закладів), культури (мережа «Польських домів» та «Огнив»), комунікації (польськомовні періодичні видання). Всі вони із початком Лютневої революції, яка поклала край обмеженням і переслідуванням, активізували свою діяльність. Найбільшого розвитку зазнала польська освітня мережа. Поряд із початковими та середніми засновувались вищі навчальні заклади. Їх загальна чисельність протягом березня 1917 - квітня 1918 р. зросла у 5 разів (з 287 до більш ніж 1350), а учнівства - щонайменше у 5,5 рази (з 15,9 до більш як 87 тис. осіб).

Злагоджена діяльність системи названих інституцій зміцнювала потенціал польських колоній, тобто локальних консолідованих національних спільнот, в котрих підтримувались сталі контакти між їх представниками. Масові та дисципліновані збори польського населення, які протягом 5 березня - 1 червня 1917 р. відбулись принаймні у 23 населених пунктах Наддніпрянської України, засвідчили високий рівень їх самоорганізації.

Третій розділ «Участь поляків у революційних процесах Наддніпрянщини у березні 1917 - квітні 1918 рр.» присвячено динаміці ідейно-теоретичного та організаційного розвитку сукупності політичних партій та громадських організацій.

У підрозділі 3.1. «Структура і трансформації польського громадсько-політичного представництва» встановлено, що діяльність польських політичних сил зосереджувалась на вирішенні двох головних завдань - формуванні дієвих структур легальної роботи та перегляді засад державного будівництва у Польщі. У вирішенні першого з них більшість польських політичних сил, зокрема соціалісти, радикальні демократи та консерватори, ставку робили на партійні мережі. Лише національні демократи займались створенням формально безпартійних національних та громадсько-політичних клубів. Друге завдання успішно вирішили обидва ліберальні табори, тобто національні й радикальні демократи. Національні демократи головним постулатом проголошували необхідність відновлення незалежності Польщі після завершення І Світової війни й обов'язково під егідою Антанти; радикальні демократи стояли на позиціях негайного відновлення державного суверенітету Польщі в умовах австро-німецької окупації. Ці протилежні альтернативи стали ядром формування двох полюсів протистояння в середині громадсько-політичного представництва поляків українських губерній, яке оголилось під час ІІІ з'їзду польських організацій на Русі. В його орбіту потрапили не лише польські консервативні та соціалістичні партії, але й громадські організації. Мережа останніх зростала особливо швидкими темпами. Лише протягом березня - червня 1917 р. чисельність осередків різноманітних громадських організацій зросла із майже 30 до більш як 230. Якісного оновлення зазнала і їх структура, адже поряд із молодіжними, професійними, рятівничими товариствами створювались жіночі та релігійні. Традиційно потужна ланка культурно-освітніх товариств у досліджуваний період поділилась на дві окремі - культурну та освітню. Динаміку змін розстановки сил в середині польського громадсько-політичного представництва влітку 1917 - навесні 1918 рр. фіксують перебіг та результати виборчих компаній до міських дум, Всеросійських та Українських установчих зборів. Вони засвідчили, що на електоральному полі польських виборців Наддніпрянщини до кінця досліджуваного періоду впевнено почувались лише національні та радикальні демократи, які могли спиратись на авторитет контрольованих ними громадських організацій.

У підрозділі 3.2. «Ставлення польських політичних сил до українського національного руху» встановлено, що з початком революційних змагань «українське питання» для досліджуваних політичних сил набуло особливої ваги. Протягом березня - травня 1917 р. Польський комітет виконавчий на Русі, що взяв на себе обов'язки представництва інтересів всього польського народу в Наддніпрянщині, ініціював встановлення контактів з Центральною радою, привітав її прагнення «вільної України». У червні 1917 р. його поміркована і багато в чому аморфна позиція втратила актуальність. Уточнюючи ставлення до українського національного руху всі польські політичні сили врешті-решт погодились із суверенними державницькими прагненнями українців. Одразу після проголошення І Універсалу за незалежність України висловилась Польська демократично-незалежницька група. Незабаром це положення було підтримане не лише всіма радикальними демократами, об'єднаними у Польську демократичну централь на Україні, але й частиною представників Польської соціалістичної партії (лівиці) та Польської соціалістичної партії (революційної фракції). Сформована із них польська репрезентація у пленумі Центральної ради протягом липня - жовтня 1917 р. обґрунтовувала повновладдя Центральної ради та Генерального секретаріату в територіальних межах української автономії. Після повалення влади Тимчасового уряду на позиції українського самостійництва переходять національні демократи та консерватори, які сподівались, що УНР зможе протистояти більшовизму.

Послідовність названих польських політичних сил в прихильному ставленні до українського національного руху підтверджується їх згодою із статусом національної меншини, що був закріплений Центральною радою за місцевими поляками, та прагненням до компромісного вирішення гострих проблем українсько-польських відносин - аграрного конфлікту на Правобережній Україні та територіальної суперечки щодо Холмської губернії.

Четвертий розділ «Польське національне самоврядування в Наддніпрянській Україні: характерні риси та особливості становлення» присвячений дослідженню процесів становлення та функціонування інституцій, що займались захистом національних прав та інтересів польського населення досліджуваного регіону.

У підрозділі 4.1. «Концепції організації захисту національних прав поляків Наддніпрянщини» висвітлено широку дискусію, яка протягом березня - червня 1917 р. розгорнулась навколо засад польського національного самоврядування. У ній тон задавали національні та радикальні демократи, які сформулювали антагоністичні концепції польського «внутрішнього самоврядування» та національно-персональної автономії. Перша передбачала надання полякам регіону ексклюзивного широкого самоуправління із мінімальним втручанням державної влади. Друга, навпаки, передбачала створення і гарантування державою для всіх національних меншин, зокрема польської, механізмів задоволення культурно-освітніх прав. До цієї дискусії залучились праві соціалісти з Польської соціалістичної партії (революційної фракції) та консерватори з Партії національної праці на Русі, які восени 1917 р. остаточно схилились на бік демократів. Осторонь від неї залишилися тільки прихильники Соціал-демократії Королівства Польського та Литви й Польської соціалістичної партії (лівиці), які протягом вказаного періоду дедалі активніше залучались до співпраці з більшовиками й запозичували їх тлумачення національного питання.

У підрозділі 4.2. «Етапи формування польського «внутрішнього самоврядування». Діяльність Польського комітету виконавчого на Русі» охарактеризовано діяльність Польського комітету виконавчого на Русі у сфері будівництва національного самоврядування. Встановлено, що його діяльність поділялась на два періоди, рубежем між якими стало ухвалення під час ІІІ з'їзду польських організацій на Русі «Уставу польської людності на Русі». Ним окреслювались межі «внутрішнього самоврядування» поляків у Наддніпрянській Україні. З'ясовано, що протягом березня - червня 1917 р. ініціативи названої інституції спрямовувались на розбудову мережі губернських, повітових і міських комісаріатів й не мали належного теоретичного обґрунтування. На другому етапі (червень 1917 - квітень 1918 рр.) вплив національних демократів на діяльність Польського комітету виконавчого на Русі зміцнів. Для його остаточної легітимізації зусилля спрямовувались на скликання польського зібрання на Русі та порозуміння з українською владою. Обидві ініціативи зазнали невдачі не в останню чергу через конкуренцію з боку віце-секретаріату - секретаріату - міністерства польських справ УНР.

У підрозділі 4.3. «Становлення польської національно-культурної автономії» з'ясована діяльність спеціальних відомств Генерального секретаріату та Ради народних міністрів УНР, що займались забезпеченням прав польської національної меншини. Створений 15 липня 1917 р. віце-секретаріат польських справ пройшов складний шлях реформувань у окреме секретарство, а згодом міністерство. У формуванні його кадрового складу пріоритет надавався представникам тих польських політичних сил, що мали представництво у Центральній раді, тобто представникам Польської демократичної централі на Україні та обох Польських соціалістичних партій. Більшість починань віце-секретаріату - секретаріату - міністерства польських справ УНР у культурно-освітній та соціально-економічній сферах зазнали невдачі. Вирішальну роль при цьому відіграли випереджаюча діяльність Польського комітету виконавчого на Русі, затягування Центральної ради із юридичним закріпленням статусу національних меншин, кадровий голод та брак фінансування.

Здійснене відповідно до визначених завдань дослідження дозволяє запропонувати до захисту наступні висновки:

Упродовж майже століття у вітчизняній та зарубіжній історичній науці накопичено значний пласт опрацювань, присвячених громадсько-політичному життю поляків Наддніпрянщини у березні 1917 - квітні 1918 рр. Особливої ваги дослідження обраної проблеми набуло в Україні та Польщі, де її активно експлуатували і продовжують використовувати під час історичного обґрунтування тієї чи іншої моделі українсько-польських відносин. Політична ангажованість обумовила сюжетну специфіку її наукового осмислення й зосередження уваги дослідників майже виключно на діяльності польських політичних партій. Аналіз стану наукової розробки проблеми свідчить, що вона не була об'єктом спеціального дослідження. Задіяна джерельна база є достовірною, репрезентативною і достатньою для вирішення поставлених завдань.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. чисельність поляків у Наддніпрянській Україні зростала швидкими темпами й досягла у 1917 р. близько 1 млн. осіб. Причинами цього були особливо високі показники механічного приросту, які до початку І Світової війни забезпечувались трудовою імміграцією з Королівства Польського, а в 1914-1916 рр. переміщеннями тимчасових груп населення воєнного часу, особливо ж вигнанців з Королівства Польського та Галичини. Важливими соціальними характеристиками поляків Наддніпрянщини напередодні та у добу Центральної ради були: а) відносно висока частка представників нових капіталістичних верств суспільства; б) концентрація у містах, які з одного боку були плацдармами розгортання революційної діяльності, а з іншого - епіцентрами соціально-економічних негараздів; в) зосередження потужного поміщицького землеволодіння; г) особливості територіального розміщення різних соціальних верств польського населення. Мова йде про тенденції зосередження поміщиків і селян на Правобережній Україні, пролетаріату й буржуазії - на Півдні України, вигнанців - на Півдні України та Лівобережжі.

«Елітарність» соціальних характеристик, конфесійна осібність та тривала дискримінаційна політика імперського уряду сприяли прискореній національній консолідації поляків. Її базовими осередками були римсько-католицький костьол, мережа закладів освіти та культури. Їх злагоджена взаємодія сприяла «націоналізації» польського населення та формуванню мережі сталої комунікації в середині польської спільноти, як на рівні конкретних населених пунктів, так і в масштабах всього регіону. Вже на межі ХІХ-ХХ ст. поляки Наддніпрянщини демонстрували високий рівень мобілізації навколо завдань, сформульованих у категоріях «батьківщина», «церква», «мова».

Впродовж березня 1917 - квітня 1918 рр. система польських політичних сил Наддніпрянщини перебувала у динамічному стані перманентних трансформацій, зосереджених на протистоянні національних та радикальних демократів. Процеси польського партогенезу у межах досліджуваного регіону мали ряд особливостей. По-перше, його ключовими дійовими силами були ліберальні, а не соціалістичні партії. Останні, вагаючись між націоналізмом та інтернаціоналізмом, після розпаду Польського соціалістичного об'єднання влітку 1917 р. ставали на шлях внутрішньопартійної боротьби та розколів. По-друге, географія партійних впливів визначалась особливостями територіального розміщення різних соціальних страт. Особливо актуальним це було для лівого та правого таборів польської партійної репрезентації. По-третє, процеси партійного будівництва розвивались уповільненими темпами через надзвичайне піднесення почуттів національної консолідації поляків. Будь-які суто партійні ініціативи до середини 1917 р. тлумачилися обивательським загалом як спроби «політичного розбиття національної єдності». По-четверте, труднощі комунікації, спричинені війною та революцією, обумовили проблеми взаємодії у трикутнику «загальнопартійний провід - партійний центр у Росії - регіональний осередок партії». Діяльність останніх автономізувалась й пристосовувалась до особливостей політичної палітри регіону чи конкретної місцевості.

Мережа польських громадських організацій Наддніпрянської України протягом досліджуваного періоду зазнала докорінного якісного і кількісного оновлення, що особливо активно відбувалось протягом березня - червня 1917 р. На хвилі піднесення почуттів національної консолідації серед місцевих поляків поширилась ініціатива «інституціоналізації польщизни». Вона передбачала утворення максимальної кількості національних товариств із якомога ширшою мережею локальних осередків. В умовах моди на «організовану демократію» вирішення цього завдання було одним з ключових чинників налагодження співпраці з місцевими революційними владами, артикуляції інтересів на загальнодержавному рівні, обстоювання необхідності запровадження національного самоврядування. Висока чисельність прихильників та членів, широка географія впливів та суспільний авторитет польських громадських організацій закріплювали за ними імідж потужного інструменту впливу на широкі маси населення. Це активізувало боротьбу за встановлення контролю над ними з боку названих політичних сил, особливо в контексті підготовки до виборчих компаній 1917 р.

Усі польські політичні сили Наддніпрянщини, за винятком непопулярних і нечисленних лівих соціалістів, від самого початку революції підтримували український національний рух й вітали курс Центральної ради на побудову української державності. Будучи ініціаторами порозуміння з останньою, вони не лише гнучко реагували на еволюцію української влади від автономізму до самостійництва, але й подекуди стимулювали її. Мотиви виразних проукраїнських позицій були різними, але всі впливові діячі польського політикуму регіону сходились в одному - український національний рух є чинником не лише процесів демократизації у постімперській Росії, а й відіграє важливу роль у відновленні незалежної Польщі та формуванні її геополітичного статусу як провідної держави Центрально-Східної Європи.

Ставлення польських політичних сил до революційних перетворень у Наддніпрянщині, особливо ж державотворчого курсу Центральної ради, визначали особливості їх участі у дискусії щодо вироблення засад національного самоврядування поляків українських губерній. Практичною реалізацією антагоністичних концепцій «внутрішнього самоврядування» та національно-культурної автономії займались відповідно Польський комітет виконавчий на Русі та віце-секретаріат - секретаріат - міністерство польських справ УНР. Через гострі протиріччя, які почасти мали партійний характер, ці інституції так і не змогли поєднати два вирішальні чинники успішного вирішення питання організації національного самоврядування - суспільний авторитет та преференцію влади. Результатом цього стало те, що накреслені ними програми дій, інтегральною складовою яких було забезпечення культурно-освітніх прав поляків Наддніпрянщини, не були цілком реалізовані.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Потапенко М. Польські політичні сили України в революції 1917-1920 років: історіографічні оцінки і перспективи дослідження / Максим Потапенко // Література і культура Полісся. - Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2006 - Вип. 32 - С. 102-111.

2. Потапенко М. Поляки України очима українців в добу революції 1917- 1920 років: особливості політичного взаємосприйняття / Максим Потапенко // Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті. Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: Видавництво ДНУ, 2006. - Вип. 4. - С. 106-113.

3. Потапенко М. Религиозный фактор в общественно-политической жизни поляков Украины в 1917-1920 годах / Максим Потапенко // Менталитет славян и интеграционные процессы: история, современность, перспективы. Материалы V Международной научной конференции. - Гомель: ГГТУ им. П. Сухого, 2007. - С. 240-242.

4. Потапенко М. Діяльність Міністерства польських справ УНР (січень - квітень 1918 року) / Максим Потапенко // Література і культура Полісся. - Ніжин : Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2008. - Вип. 41. - С. 236-249.

5. Потапенко М. Діяльність польських студентських організацій на території Наддніпрянської України у березні 1917 - квітні 1918 рр. / Максим Потапенко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. - Вінниця : ДП «Державна картографічна фабрика», 2008. - Вип. 14. - С. 153-158.

6. Потапенко М. Кількість польської діаспори Наддніпрянської України в добу Центральної ради: спроба статистичної реконструкції / Максим Потапенко // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія: Історичні науки. - Кіровоград: Редакційно-видавничий центр КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. - Вип. 11. - С. 80-86.

7. Потапенко М. Польський легіонер проти українського селянина. До історії діяльності ІІІ корпусу польських військ на Поділлі у березні - квітні 1918 р. / Максим Потапенко // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. - Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2008. - Вип. 13. - С. 234-240.

8. Потапенко М. Українсько-польські відносини у 1917 - на початку 1918 років. (До проблеми визначення дефініції суспільно-політичної активності польської діаспори Наддніпрянщини у добу Центральної ради) / Максим Потапенко // Гуманітарні науки. Науково-практичний журнал. - К.: «Педагогічна преса», 2008. - № 2 (16). - С. 18-21.

9. Потапенко М. Участь польських політичних сил Наддніпрянщини у виборах до міських дум 1917 р. / Максим Потапенко // Південний архів. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2008. - Вип. 28/29. - С. 145-154.

10. Потапенко М. Особенности партийного представительства польского населения украинских губерний в марте 1917 - апреле 1918 г. (период Центральной рады) / Максим Потапенко // Гражданская война в России (1917 - 1922 гг.): Взгляд сквозь десятилетия. Материалы конференции. - Самара: ООО «Типография», 2009. - С. 420-429.

11. Потапенко М. Польська національна освіта у Наддніпрянській Україні в добу Центральної ради (березень 1917 - квітень 1918 рр.) / Максим Потапенко // Література і культура Полісся. - Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2009. - Вип. 56. - С. 243-258.

12. Потапенко М. Ставлення польських політичних сил Наддніпрянщини до питання української державності у березні 1917 - квітні 1918 рр. (доба Центральної ради) / Максим Потапенко // Od Zborowa do NATO (1649-2009). Studia z dziejow stosunkow polsko-ukrainskich od XVII do XXI wieku. Monografia naukowa. - Toruс: Wydawnictwo Adam Marszaіek, 2009. - S. 532-553.

13. Потапенко М. Громадсько-політичне життя польської спільноти Ніжина у 1917 р. / Максим Потапенко // Поляки в Ніжині. - Ніжин: ТОВ НВП «Ферокол», 2010. - Вип. 4. - С. 108-113.

14. Потапенко М. Польський демократичний рух у Наддніпрянській Україні (березень 1917 - квітень 1918 рр.) / Максим Потапенко // Український історичний журнал. - К.: Видавництво «Вперед», 2010. - № 6. - С. 90-105.