Політична боротьба у Франції з питань колоніальної політики в Африці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

УДК 94: 325. 3 (44)

ПОЛІТИЧНА БОРОТЬБА У ФРАНЦІЇ З ПИТАНЬ КОЛОНІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В АФРИЦІ (70-90-ті рр. ХІХ ст.)

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПЛЮТА Наталія Володимирівна

Чернігів - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Троян Сергій Станіславович, Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету, завідувач кафедри міжнародних відносин і країнознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент Ачкіназі Борис Олександрович, Кримський республіканський інститут післядипломної педагогічної освіти, професор кафедри економіки і управління освіти

кандидат історичних наук, доцент Ціватий Вячеслав Григорович, Дипломатична академія України при МЗС України, доцент кафедри дипломатичної та консульської служби, перший проректор Дипломатичної академії України при МЗС України.

Захист відбудеться «15» березня 2011 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 79.053.01 у Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т. Г. Шевченка (14000, м. Чернігів, Проспект Миру, 13, ауд. 308).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка (14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53)

Автореферат розісланий «11» лютого 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук А.М. Острянко



АНОТАЦІЯ

Плюта Н. В. Політична боротьба у Франції з питань колоніальної політики в Африці (70-90-ті рр. ХІХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка. - Чернігів, 2011.

У дисертації здійснено комплексне дослідження політичних дискусій у французькому суспільстві з вагомих питань колоніальної політики в Африці в останній третині ХІХ ст. Досліджено процес територіально-політичного становлення Французької імперії, а також розкрито основні положення французької колоніалістської ідеології. Аналізуючи погляди основних політиків Франції з проблем колоніальних захоплень, бачимо, що всі вони відштовхувалися від ідеї закономірності та природності експансії. Саме вона вважалася завданням прогресивної держави, колонії повинні були забезпечити її стійкі позиції у міжнародних відносинах. Розглянуто політичну боротьбу в французькому суспільстві щодо колоніальних суперечностей з Англією та Німеччиною на африканському континенті. Широко вивчена роль преси у формуванні та відображенні суспільної думки з питань політичної боротьби навколо проблем колоніальної політики Франції в Африці. колоніалістський імперія політика

Ключові слова: колоніальна політика, імперіалізм, політичні дискусії, соціалісти, Фашодська криза, справа Дрейфуса.



АННОТАЦИЯ

Плюта Н. В. Политическая борьба во Франции по вопросам колониальной политики в Африке (70-90-е гг. ХІХ ст.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всеобщая история. - Черниговский национальный педагогический университет имени Т.Г. Шевченка. - Чернигов, 2011.

В диссертации проведено комплексное исследование политических дискуссий в французском обществе по весомым вопросам колониальной политики в Африке в последней трети ХІХ ст. Исследован процесс территориально-политического становления Французской империи, а также раскрыты основные положения французской колониалистской идеологии. Анализируя взгляды основных политиков Франции на проблемы колониальных захватов, видим, что все они отталкивались от идеи закономерности и природности экспансии. Именно она считалась заданием прогрессивного государства, колонии должны были обеспечить ее стойкие позиции в международных отношениях. Рассмотрена политическая борьба в французском обществе касательно колониальных противоречий с Англией и Германией на африканском континенте. Широко изучена роль прессы в формировании и отображении общественной мысли по вопросам политической борьбы вокруг проблем колониальной политики Франции в Африке.

Ключевые слова: колониальная политика, империализм, политические дискуссии, социалисты, Фашодский кризис, дело Дрейфуса.



ANNOTATION

Nataliia V. Pluta Political struggle in France for the issues of colonial policy in Africa (70-90 years of 19th century) - Manuscript.

Dissertation for acquiring academic degree of candidate of historical sciences at specialty 07.00.02 - world history. - Chernihiv Taras H. Shevchenko national pedagogical university. - Chernihiv, 2011.

Complex investigation of political discussions in French society on the important issues of colonial policy in Africa in the last third of the 19th century is carried out. The process of territorial and political development of French empire is researched, as well as the key provisions of French empire ideology are discovered. The political struggle in French society concerning colonial contradictions with England and Germany in African continent is examined.

Analyzing views of key politicians of France on the problem of colonial occupations, it is understood that they all were supported by the idea of regularity and natural occurring of the expansion. The expansion was supposed to be the task of a progressive state; the empire had to provide for the firm position in international relationships. The French empire conducted ideological policy that rested upon principles of Eurocentrism and theory of Neo-Darwinism, which grounded on concept about superiority of French civilization over the other backward nations. The role of press in formation and reflection of social thought on the issue of political struggle related to problems of colonial policy of France in Africa is profoundly studied. The French government conducted active purposeful expansionist policy that resulted into success in territorial and political gains. By extension of colonial boarders of the empire the statesmen of France were trying to preserve and strengthen political, economical and military position in the world. The colonies were mighty incentives for development and enrichment of the French empire.

Social conflict in the Third Republic combined with overall industry and military weakness of the country was the reason of weakness of France on the international arena and fluctuation of expansionist policy. Influence of French financiers many times defined and directed the policy of cabinets that were far away from the Seine shores. Beyond dispute, this connection was to the biggest extend manifested in the Egyptian policy, which not only considered the interests of the bankers, but to some extend was always focused on them; sometimes this discarded all other possible considerations and settlements. France did not want to accept that Egypt can become English and fiercely created different obstacles for the English policy in this country by using its influence. Struggle for Egypt seriously escalated Franco-English relationships. Politicians of France, who mostly belonged to the republican side, wanted to get closer with England even before the Fashod crisis. Later it was planned to create England-France-Russia union. In the result of French-German contradictions, the wish to get closer with England was growing stronger and it made France to seek for friendly relations with big European states. Colonial competition of France and England in Africa in the second half of the 19th century ended peacefully.

Rapprochement with Germany did not lead to reorientation of key vectors of exterior policy of France. The main goal of people and governing circles in France was to return Alsace and Lorraine. Germany, on the other hand, by giving support, was trying to keep France in its hands, enhancing its isolation and opening way for German colonial activity. Conquering policy of France in Africa in 1870-1890 was carried out with usage of strong ideological basis and tools of mass propaganda. The press had substantial influence on formation of social thought both in the country and abroad. Interconnection of governing circles and those who were interested in colonial expansion of French industrialists and financiers on the African continent was the cause that press and social thought of certain politicians got strength in the future for reaching diplomatic and economical interests of governing elite of France.

Key words: colonial policy, imperialism, political discussions, socialists, Fashod crisis, Dreyfus case.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У комплексі міжнародних відносин другої половини ХІХ ст. колоніальна експансія Франції займає важливе місце. Наприкінці ХІХ ст. зростає заінтересованість великих європейських держав щодо розширення існуючих і завоювання нових заморських колоній. Таку поведінку правлячих кіл Франції стимулював комплекс факторів: глобалізація наслідків промислової революції; освоєння нових ринків та розширення вільної торгівлі, експорту капіталів; загострення боротьби за переділ світу та ін.

Колоніалізм європейських держав - складне, суперечливе явище, яке зазнало за десятки століть численних перетворень. На кінець ХІХ ст. припадає пік колоніальної експансії європейських держав. Французький колоніалізм не є винятком. Актуальність вивчення теми окреслюється потребою фактологічного дослідження і осмислення подій у Франції під час колоніальної політики в Африці. Адже це було явище досить великого міжнародного значення і мало немалий резонанс у Європі. Мова йшла про загрозу існуванню незалежних африканських країн, перетворення їх у колонії чи напівколонії Франції, яка, намагаючись захопити нові території в Африці, наштовхнулася на подібні прагнення двох інших держав - Англії та Німеччини. В цих умовах франко-англійські та франко-німецькі суперечності в Африці привернули пильну увагу французьких політичних діячів, громадськості та преси.

В останній третині ХІХ ст. Франція створила другу за величиною колоніальну Імперію. За перші тридцять років свого існування Третя республіка, яка прийшла на зміну Другій імперії, завоювала великі території в Азії та в Африці. Це період гострих суперечок з питань колонізації та колоніальної експансії, період генезису імперської ідеї й активної колоніальної пропаганди. 70-ті рр. ХІХ ст. дослідники називають важливим періодом у плані розробки колоніальної ідеології.

Також є важливим дослідження позиції преси стосовно англійської та німецької колоніальної експансії в Африці, бо вона була не лише джерелом інформації (чи дезінформації), але й засобом впливу заінтересованих у експансії правлячих кіл Франції на її уряд та громадську думку.

Велику роль відіграє той факт, що з точки зору комплексного наукового дослідження порушена нами проблема в історичній науці не дістала свого завершеного відображення. Розроблялися лише окремі аспекти і сюжети політичних дискусій у Франції щодо колоніальної політики останньої третини ХІХ ст. Окрім того, тема дисертаційної праці актуалізується і необхідністю створення, власне, української наукової візії досліджуваних подій і явищ з історії французького колоніалізму.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми кафедри політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету «Порівняльний аналіз політичних процесів, структур та систем України та світу» (Державний реєстраційний номер - 0107U010965 від 26 листопада 2007 р.) і комплексної програми наукових досліджень кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету «Всесвітня історія в контексті сучасної цивілізації» (протокол №4 від 11.01.2000 р.).

Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз поглядів різних політичних кіл французького суспільства стосовно основних проблем колоніальної політики в Африці впродовж 1870-1890 рр.

Досягнення названої мети передбачає вирішення таких завдань:

- з'ясувати стан наукової розробки проблеми та охарактеризувати джерельну базу дослідження;

- простежити процес територіально-політичного становлення Французької колоніальної імперії;

- розкрити основні положення французької імперської ідеології;

- дослідити вплив провідних французьких політиків на формування ідеології та практики французького колоніалізму;

- проаналізувати політичну боротьбу в французькому суспільстві щодо колоніальних суперечностей з Англією;

- з'ясувати зміст і характер впливу франко-німецьких колоніальних суперечностей на політичні дискусії у Франції;

- показати роль преси у формуванні та відображенні суспільної думки з питань політичної боротьби навколо проблем колоніальної політики Франції в Африці.

Об'єкт дослідження - французька колоніальна політика періоду становлення Третьої республіки.

Предмет дослідження - політичні дискусії у Франції з питань колоніальної політики в Африці в останній третині ХІХ ст.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють часовий проміжок 1871-1898 рр., що дозволяє прослідкувати зміни у ставленні громадськості та політичних діячів Франції до колоніальної політики Англії та Німеччини в Африці. Нижня хронологічна межа дослідження зумовлена тим, що саме в 1871 р. Франція зазнала поразки у франко-прусській війні та прагнула віднайти певну компенсацію шляхом реалізації колоніальних ідей і планів. Верхня межа збігається із часом врегулювання Фашодської кризи 1898 р. і підписанням франко-англійської угоди про розмежування сфер колоніального впливу в Африці.

Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові принципи історизму, науковості та об'єктивності у підході до аналізу історичних і політичних явищ на основі комплексного використання джерел у поєднанні з загальнонауковими та власне історичними методами досліджень.

Метод класифікації посприяв типологізації передумов, подій і наслідків колоніальної експедиції європейських держав у Африці в контексті загальних тенденцій і особливостей європейської колоніальної політики середини та другої половини ХІХ ст.

Використання порівняльно-історичного методу дозволило дослідити на підставі конкретних історичних фактів ставлення французької громадськості до франко-англійських та франко-німецьких колоніальних суперечностей в Африці, визначити спільне та відмінне в оцінці суспільно-політичними колами Франції англійської та німецької експансії.

Історико-генетичний метод дослідження дав можливість прослідкувати етапи становлення Французької імперії та еволюцію основних принципів французької колоніальної ідеології.

Метод періодизації дозволив розглянути французьке проникнення на територію Африки у відповідних хронологічних межах, визначити його етапи й історичні наслідки.

Соціально-психологічний метод використовувався для визначення мотивації ставлення громадськості Франції до колоніальних суперечок із Англією та Німеччиною на Африканському континенті.

Використання конфліктологічного методу дослідження дало можливість пізнати суперечливу палітру політичного життя французького суспільства кінця ХІХ ст. та дозволило здійснити критичний аналіз різних точок зору на причини виникнення колоніально-політичних конфліктів.

За допомогою методу структурно-функціонального аналізу було здійснено різнорівневий підхід до аналізу елементів системи франко-англійських та франко-німецьких суперечностей у Африці (політичні та економічні фактори, позиція урядових кіл, преси, громадська думка, ідеологія та ін.).

Наукова новизна дослідження полягає у розробці та вирішенні актуальної проблеми, яка не отримала всебічного висвітлення в історичній науці, а відтак й у створенні комплексного наукового дослідження політичних дискусій у Франції щодо її колоніальної політики в Африці в останній третині ХІХ ст.

На основі використання відповідної методології та залучення значного масиву джерел комплексно досліджено:

- зміст та характер дискусій у французькому суспільстві стосовно колоніальної політики країни в Африці наприкінці ХІХ ст.;

- причини та характер суперечностей, між французькими політичними партіями з питань колоніальної експансії в Африці;

- роль преси у формуванні політики уряду та громадської думки з питань колоніальних дій Франції в Африці;

- вплив окремих державних діячів на формування колоніальної політики в умовах суперництва із Англією та Німеччиною в Африці.

Практичне значення дисертації полягає у можливості її використання в наукових, навчальних і прикладних цілях при написанні навчальних посібників, монографій, лекційних курсів для вищих та середніх навчальних закладів із нової історії країн Європи та Америки, Азії та Африки, історії міжнародних відносин останньої третини ХІХ ст., історії дипломатії нового часу.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на спільному засіданні кафедри політичних наук і кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету. Апробація результатів дослідження проводилась на: Всеукраїнській науковій конференції «Міжнародна європейська спадщина та історія Центр. Сх. Європи» (м. Львів, 2008 р.); VI Міжнародній науково-практичній конференції «Передові наукові розробки» (м. Прага, 2010 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Новини наукової думки - 2010» (м. Прага, 2010 р.); щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів Рівненського державного гуманітарного університету (м. Рівне, 2006 р., 2008 р., 2009 р.).

Публікації. Зміст і висновки дисертаційного дослідження відображені у дев'яти публікаціях, зокрема, в шести статтях, які видані у фахових виданнях, включених до переліку ВАК України.

Структура дисертації Структура дисертації обумовлена змістом дослідження, відповідає меті та завданню наукового дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, кожен із яких поділяється на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (всього 301 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 181 сторінку, з яких 157 сторінок займає основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У «Вступі» обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, а також наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» здійснено огляд історіографії з проблематики дисертаційного дослідження, схарактеризовано його джерельну базу.

У першому підрозділі «Стан наукового вивчення теми» подані результати наукового осмислення праць зарубіжних та вітчизняних науковців з історії Франції. В історіографії колоніальної проблематики, варто виділити роботи виконані: а) французькими, б) іншими західними, в) російськими (в т.ч. радянськими) та г) українськими науковцями.

Перемога в Першій світовій війні та подальше розширення французьких колоніальних володінь супроводжувалися збільшенням інтересу до історії французької колонізації. Найбільш ґрунтовною роботою міжвоєнного періоду стала шеститомна праця колективу французьких істориків «Історія французьких колоній і експансія Франції у світі» за редакцією Г. Аното і А. Мартіно. Автори охарактеризували колонізацію як акт поширення християнської й середземноморської цивілізації на заморські території. Водночас, окремі сюжети були присвячені висвітленню політичних дискусій у парламенті з приводу французької колоніальної політики, форм і методів її здійснення.

Після Другої світової війни, в умовах розпаду колоніальної системи, французькі історики почали поступово відмовлятися від надмірного прославлення цивілізаторської місії Франції. А. Бле спробував без крайностей і перебільшень відтворити колоніальне минуле Франції в трьохтомній праці «Історія французької колонізації» . Автор досліджував багатовікову історію експансії, включаючи історію ідей. На цьому фоні він зупинився на аналізі розбіжностей у підходах різних політичних партій і владних сил до колоніальної політики останніх десятиліть ХІХ - початку ХХ ст.

Спеціальне дослідження, присвячене колоніальним доктринам і ідеям, було опубліковано У. Дешамом. У книзі «Французькі колоніальні методи й доктрини» він розглядав еволюцію форм і методів колоніальної експансії Франції в XVI-XX ст., ставлення до неї суспільства і державних структур.

1960-70-ті рр. - яскравий період у французькій історіографії, яка присвячена колоніальній проблематиці, у тому числі й колоніальній ідеології. Він пов'язаний з активною деколонізацією, розпадом Імперії, війною в Алжирі. Ці події сформували історичну свідомість молодого покоління дослідників, які втім лише пунктирно зачепили питання політичної боротьби у Франції з приводу її колоніальної політики.

На новий рівень вивела дискусію невелика, але оригінальна праця Г. Брюншвига «Міфи і реальності французького імперіалізму перед 1914 р.» У ній досліджувалася проблема взаємодії економічних і політичних факторів колоніальної експансії, а також структура й діяльність французької «колоніальної партії». Г. Брюншвиг зробив висновок, що французька колонізація не була економічно обумовлена, а була викликана націоналістичними, політичними інтересами, міркуваннями престижу, тобто позаекономічними факторами. Ця теза викликала суперечки в середовищі істориків.

Ш.-Р. Ажерон - фахівець із історії французької колоніальної політики в Північній Африці в 1978 р. опублікував монографію «Колоніальна Франція або колоніальна партія?» , у якій докладно проаналізував французький колоніальний дискурс другої половини XIX-початку XX ст. Автор розглянув також підготовку «колоніальною партією» фашодської експедиції, її провал і реакцію суспільної думки на невдачу Франції. Одна з найцінніших частин роботи Ш.-Р. Ажерона присвячена розгляду доктрини асиміляції, а також аналізу французької політики протекторату в різних регіонах.

Ціла низка робіт безпосередньо присвячена аналізу поглядів творців колоніальної ідеології. Мабуть, жодне дослідження з колоніальної історії не обійшлося без згадувань про П. Леруа-Больє. Р. Жирарде в монографії «Колоніальна ідея у Франції» приділив увагу аналізу колоніальних поглядів економіста. Історики визнають величезну заслугу П. Леруа-Больє у розробці колоніальної ідеології, особливо її економічної частини, а також у справі колоніальної пропаганди. Проте, детального дослідження колоніальних ідей цього ліберального економіста й прихильника колоніальної експансії не існує.

Значна кількість праць присвячена видатному політичному діячеві Третьої Республіки Ж. Феррі. Серед робіт, опублікованих в 1930-рр., треба назвати монографію Ф. Катьє «Благодійне й небезпечне життя Ж. Феррі» , статті Ж. Дьєца «Жуль Феррі й початок Третьої Республіки» , «Жуль Феррі й республіканські традиції» . Варто виділити роботу М. Альдао «Колоніальні ідеї Жуля Феррі» . Всі ці праці продовжують апологетичні традиції в історіографії.

Загалом потрібно відзначити, що у французькій історіографії немає комплексних досліджень політичної боротьби довкола колоніальної проблематики, ставлення громадськості Франції до англійської та німецької колоніальної політики в Африці.

Вагомим доробком у вивченні колоніальної політики Франції є також праці західних, насамперед німецьких і англійських істориків. В центрі уваги німецької історіографії були історія утворення імперії, аспекти її внутрішньої і зовнішньої політики, проблеми економіки і озброєння. Розгорнутий науковий аналіз зовнішньої і колоніальної політики в період канцлерства Отто фон Бісмарка був запропонований М. Хагеном у його праці «Колоніальна політика Бісмарка» .

Також слід звернути увагу на монографії німецьких істориків П. Дармштеттера , Г. Лота , котрі, використовуючи велику кількість джерел і різноманітні документи, розглядають переддень, хід, методи німецької колонізації з моменту об'єднання Німеччини до втрати нею колоній. Згадані німецькі історики піддали аналізу міжімперіалістичні колоніальні суперечності, але практично комплексно не досліджували пов'язані з ними питання політичної боротьби у Франції.

Перу англійських істориків належить ряд праць, в яких вони приділяли увагу так званому колоніальному союзу Франції та Німеччини, спрямованому проти Великої Британії. А. Тейлор звернув увагу на те, що О. фон Бісмарк виступав проти розширення сфери впливу Франції в Західній Африці.

Щодо подій 90-х років ХІХ ст., які були пов'язані з колоніальним суперництвом Великої Британії та Франції в басейні Нігеру, то варто виділити дослідження К. Хіршфілда у монографії «Дипломатія розподілу» . Розглянувши франко-англійський конфлікт у Західній Африці, автор стверджує, що Велика Британія була готова пожертвувати володіннями в західній частині африканського континенту за умови вирішення на її користь питання про Східний Судан. У праці міститься значний фактичний матеріал, важливий для вивчення франко-англійських суперечностей у зв'язку з розподілом Західної Африки. Водночас політичні дискусії у французькому парламенті та суспільстві залишалися на маргінесі дослідницьких інтересів англійських істориків, які фактично тільки частково проаналізували ставлення владних кіл до колоніальної політики і їх аргументи в дискусіях з політичними опонентами.

У радянській історіографії також був створений комплекс наукових праць як загального характеру, так і спеціально присвячених проблемам французької колоніальної політики та викликаних нею суперечностей з іншими державами.

Так, у монографії А.3. Манфреда «Зовнішня політика Франції 1871-1891 рр.» міститься детальний розбір зовнішньої політики країни в перше двадцятиліття Третьої Республіки, висвітлена політика колоніальних загарбань. Ідеологи колоніалізму, зокрема Ж. Феррі, були охарактеризовані в негативних тонах, а урядова позиція і парламентські дебати з колоніального питання були піддані критиці.

Окремої уваги заслуговують праці Ф.А. Ротштейна. У його монографії «Міжнародні відносини в кінці ХІХ ст.» представлена система міжнародних відносин у Європі, що склалася в цей період, через призму устремлінь головних гравців на світовому колоніальному полі.

Боротьбі колоніальних держав у різних регіонах світу, в тому числі і в Африці, розгортанню гострої протидії Франції і Англії німецькій колоніальній експансії були присвячені праці В.В. Александрова .

Особливої уваги заслуговує праця А.З. Зусмановича «Імперіалістичний розподіл басейну Конго (1876-1884 рр.)» , у якій йдеться про боротьбу європейських держав за вплив у гирлі річки Конго. У цьому контексті А.З. Зусманович, як і Ф.А. Ротштейн і В.В. Александров розглянули перебіг політичної боротьби у Франції, викликаної колоніальними протиріччями тогочасних імперій.

І.А. Улановська у своїй монографії «Боротьба за Східну Африку і преса (1884-1890)» розглянула та проаналізувала позицію західної преси стосовно німецького проникнення до Східної Африки, а також окремі фрагменти франко-німецьких колоніальних протиріч на Сході Африки. Зокрема, мова йде про «справу Лавіжері» і пильний інтерес французів до експедицій К. Петерса і Г. Стенлі.

Із праць, спеціально присвячених історії французького колоніалізму, відзначимо монографії та статті В.А. Субботіна і П.П. Черкасова . Автори зосередилися на вузлових проблемах французької колоніальної політики, у тому числі 70-90-х років ХІХ ст. Зокрема, вони відзначили взаємозв'язок економічних, політичних і соціальних причин колоніальної експансії в період Третьої Республіки, дослідили її здійснення в західноафриканському регіоні, а також Фашодську кризу 1898 р. При цьому епізодично висвітлили найголовніші прояви політичної боротьби у Франції довкола цих питань колоніальної політики.

Сучасна українська історіографія також приділяє увагу проблемам французької колоніальної політики. Щодо її здійснення в Єгипті, то варто виділити дисертаційні дослідження та статті М.С. Бур'яна і Р.Г. Харьковського «Політика Франції у Єгипті, 1840-1882 рр.» У них автори частково зупинилися на ставленні французького уряду, політичних партій і колоніальних об'єднань до англо-французької боротьби за переважаючий вплив у районі Нілу. Так само тільки окремі аспекти франко-англійських і франко-німецьких колоніальних суперечностей та реакції на них у французькому суспільстві зачіпалися в роботах Л.І. Валюх і Л.Ю. Питльованої .

С.С. Троян у низці праць розробив загальні підходи до аналізу політичної боротьби з проблем колоніальної політики тогочасних великих держав і навіть окреслив окремі сюжети франко-німецького колоніального протистояння в Африці, а також суть франко-німецької «колоніальної антанти» 1884-1885 рр.

Таким чином, у зарубіжній і вітчизняній історіографії відсутні спеціальні праці присвячені ставленню політикуму і громадськості у Франції до колоніальної експансії в Африці та політичним дискусіям, які виникали з цього приводу. Отож, можна стверджувати, що на часі комплексне наукове дослідження з питань політичної боротьби у Франції стосовно її колоніальної політики в Африці в останній третині ХІХ ст.

У другому підрозділі «Аналіз джерел» проаналізовано комплекс використаних документальних та наративних джерел.

Значне місце серед документальних джерел посідають офіційні документи, які знаходяться в архівосховищах і опубліковані в документальних збірках, парламентські звіти, тогочасна періодична преса. Вони містять значний масив важливої інформації про перебіг політичних дискусій з питань колоніальної політики Франції досліджуваного періоду, а також ставлення різних зрізів громадської думки до колоніального питання.

Насамперед слід звернути увагу на офіційні урядові документи. Найбільш важливі для досліджуваної теми містяться в публікації «Documents diplomatiques franзais (1871-1914)» . У них зібрана інформація із зовнішньої політики Франції в період між франко-прусською і Першою світовою війнами, яка водночас дозволяє простежити насамперед урядову позицію.

Опублікований «Заключний акт Берлінської Африканської конференції, прийнятий 26 лютого 1885 р.» у ХІІ томі зібраних професором Петербурзького університету Ф. Мартенсом трактатів і конвенцій, укладених Росією з Англією, дав можливість докладніше вивчити колоніальні інтереси держав, що брали участь у цьому міжнародному форумі та дискусії і розбіжності, які вони викликали.

Колоніальна доктрина Ж. Феррі досліджувалася на базі цілої низки текстів. У 1996 р. був опублікований двотомний збірник документів: промов і текстів Ж. Феррі за редакцією О. Рюдель «Республіка громадян» . У цьому збірнику документів підібрані не тільки промови Ж. Феррі, але й виступи інших членів Палати депутатів, його опонентів з колоніального питання.

Важливими джерелами є ще два збірники документів. Під редакцією Ю. Ключникова та А. Сабаніна опубліковані документи, котрі висвітлюють міжнародну політику нового часу, зокрема французьку колоніальну політику. Збірник документів під редакцією Є.Є. Юровської був присвячений колоніальній політиці європейських держав у 1871-1914 рр., зокрема, й французькій колонізації .

Аналіз дипломатичної переписки міністерства закордонних справ Росії з іноземними посольствами, яка зберігається у фондах Архіву зовнішньої політики Російської імперії при МЗС Російської Федерації дав можливість більш повно висвітлити ставлення французького уряду та громадськості як до колоніальної політики, так і до франко-англійських і франко-німецьких суперечностей у Африці.

Вивчення імперських поглядів представників французького політикуму та громадських діячів стало можливим завдяки такому видові джерел, як мемуари, спогади, листування, щоденники.

Одним із найбільш значних і цінних видів джерел є теоретичні роботи ідеологів французького колоніалізму: праці, публіцистичні роботи, промови. Вони дозволяють простежити ставлення колоніальних кіл і громадськості до проблем заморської політики Франції в останній третині ХІХ ст.

Наступною групою джерел є періодика: аналітичний «товстий» журнал «Revue des Deux Mondes», у якому велика увага приділялася міжнародним і колоніальним питанням, журнал П. Леруа-Больє «Йconomiste franзais». В окрему групу можна виділити ілюстровані видання, такі як «Le Mondes illustrй», «Le Journal de la Jeunesse», а також спеціальні журнали, присвячені міжнародним виставкам у Парижі в 1889 р.

Варто виділити також російську періодику: журнали «Вeстник Eвропы» і «Русское слово», у них друкувалася свіжа інформація про важливі політичні події, про культурне й громадське життя Франції, у тому числі про колоніальну експансію Третьої республіки, про географічні конгреси, а також політичні дискусії у французькому суспільстві з колоніального питання.

Отже, розмаїття джерел дозволяє, на зрізі аналізу внутрішньополітичної боротьби з колоніальних питань, знайти нові підходи до вивчення франко-англійських та франко-німецьких суперечностей на африканському континенті, а також досліджувати французьку колоніальну політику як комплексне соціально-політичне явище.

У другому розділі «Французький колоніалізм у другій половині ХІХ ст.: територіальні здобутки та ідеологічні засади» простежено процес територіального становлення Французької імперії та розглянуто ряд ідеологічних концепцій, на яких ґрунтувався французький імперіалізм.

У першому підрозділі «Формування території французької колоніальної імперії» досліджено територіальне становлення, розвиток та зміцнення Французької імперії. В період переходу до імперіалізму Франція створила свою колоніальну імперію і стала після Англії великою колоніальною державою. З огляду на вкрай складне становище Франції в Європі, її побоювання агресії з боку Німеччини та серйозні суперечності з Англією, французька дипломатія діяла з великою обережністю при створенні колоніальної імперії. У Франції розвивався колоніальний мілітаризм.

Отож, впродовж ХІХ ст. велася боротьба великих держав за колонії та завершення колоніального розподілу світу. Франції вдалося підкорити значну частину Північної, Західної й Екваторіальної Африки, Південно-Східної Азії, зміцнити свої позиції в басейнах Тихого, Атлантичного й Індійського океанів. За період із 1880 р. і до 1900 р. французькі колоніальні володіння збільшилися на 3 млн. мильІ, досягнувши загальної площі 3,7 млн. мильІ з населенням 56,4 млн. осіб. Державні діячі Франції вбачали, у розширенні імперії, шлях до збереження економічного, військового і політичного домінування у світі в умовах появи серйозних суперників у боротьбі за світові ринки.

У другому підрозділі «Ідеологія французького колоніалізму» проаналізовано процес формування та пропагування імперської ідеології в французькому суспільстві. У результаті дослідження з'ясовано, що у французькому суспільстві велася продумана пропаганда імперських цінностей; пропагувалася неминучість і вигідність колоніальних захоплень з метою залучення широких верств французького населення до підтримки політики експансії. Французька імперія проводила ідеологічну політику, яка базувалася на принципах «європоцентризму» та теорії «неодарвінізму», що ґрунтувалися на уявленнях про перевагу французької цивілізації над іншими відсталими народами. Виразниками таких поглядів були численні колоніальні об'єднання, а також представники фінансового і промислового капіталу, які мали серйозні економічні інтереси в колоніях.

Вивчаючи погляди політичних діячів різних партій, слід сказати, що в період правління уряду поміркованих республіканців на чолі з Жулем Феррі відбулося істотне зміцнення французької колоніальної імперії. Загладити рани програної війни 1870-1871 рр. та відновити колишню могутність Франції намагалися промислова буржуазія, фінансова олігархія та правляча верхівка за рахунок використання ресурсів колоніальних територій. З принциповими міркуваннями проти політики колоніальних завоювань виступали тільки очолювані Ж. Гедом французькі соціалісти та радикали на чолі з Ж. Клемансо.

Таким чином, в останні роки ХІХ ст. помітно посилилася пропаганда колоніалізму у французькому суспільстві, зросла роль ідеології колоніалізму і сподівань на відновлення міжнародних позицій Третьої республіки в результаті здійснення успішної заокеанської політики.

У третьому розділі «Позиція правлячих кіл і громадської думки в контексті франко-англійських колоніальних суперечностей» аналізуються позиції парламентарів, преси та різних груп французького суспільства стосовно колоніальних дискусій із Англією в Африці.

У першому підрозділі «Політичні дискусії з питань англо-французького колоніального суперництва навколо Єгипту» досліджено позицію уряду, опозиції і преси щодо боротьби Франції з Англією за Єгипет.

Суперечності між Францією та Великою Британією, які з'явилися у 80-х роках ХІХ ст. у ході боротьби цих країн за території на Африканському континенті, в подальшому стали однією з причин виникнення Першої світової війни. У своєму прагненні захопити території Північної і Східної Африки Франція наштовхнулася на подібні ж устремління Великої Британії. Боротьба за Єгипет не тільки серйозно загострила франко-англійські відносини, але й збурила внутрішньополітичну обстановку в Третій республіці.

В цих умовах взаємовідносини з Англією викликали пильну увагу французьких політичних діячів. Особливо помітною фігурою у владі в ту епоху був Жуль Феррі, чия лінія в колоніальному питанні часто провокували серйозні дискусії у французькому суспільстві та політикумі. Від позиції уряду Франції щодо Великої Британії значною мірою залежала стабільність у взаємовідносинах між європейськими державами. Тим часом, соціальний конфлікт у Третій республіці, поєднаний із суперечливою ситуацією в розвитку індустрії та військовою слабкістю країни, був причиною втрати нею провідних позицій на міжнародній арені, нерішучої експансіоністської політики. Прагнучи реваншу і не бажаючи остаточного переходу Єгипту до рук Англії, Франція невпинно створювала різні перешкоди англійській політиці в цій країні.

Доведено, що впливові фінансові та промислові кола, намагаючись реалізувати свої інтереси, неодноразово втручалися в колоніальну політику французьких урядових кабінетів, що ініціювало перебіг гострої політичної боротьби. Яскравим прикладом цього стали напружені дебати довкола питань єгипетської політики Франції, у які були втягнуті також парламент і партії.

У другому підрозділі «Фашодська криза 1898 р. та суспільно-політична реакція у Франції» розкрито причини виникнення Фашодської кризи, проаналізована позиція французьких суспільно-політичних кіл із приводу можливостей її врегулювання.

Встановлено, що франко-англійське колоніальне протистояння наприкінці ХІХ ст., яке вилилося у Фашодський конфлікт, призвело до різкого загострення політичної боротьби. Публікації французьких періодичних видань, присвячені англійській колоніальній експансії в Африці, виступи колоніальних діячів і значної частини депутатів парламенту та лідерів політичних партій носили характер, який співпадав із антибританськими настроями в уряді. Французький уряд відображав точку зору тих політичних сил, які були не проти «поживитися» в Африці за рахунок загарбань, зроблених іншими державами, зокрема Англією.

Однак рішучість офіційного Лондона вирішити Фашодський конфлікт за будь-яку ціну, навіть шляхом відкритих військових дій, на свою користь похитнули позиції французької сторони і посилили розкол у її рядах. Французькі урядові, партійні та колоніальні кола, а також преса, яка виражала їхню точку зору, переглянули свої підходи до розв'язання Фашодської кризи через реальну загрозу війни. Дуже швидко вони дійшли висновку, що Франція більше програє, ніж виграє в результаті прямого збройного зіткнення в Африці.

Відзначено, що в таборі політичних партій у Франції стосовно питання про Фашодську кризу не було єдиної думки. На відміну від Англії, у Франції під час Фашодської кризи уряд не був повністю підтриманий через розбіжності, які виникли між партіями в результаті внутрішньополітичної боротьби. На поведінку Парижу вплинуло ще й те, що французька верхівка найбільше боялася виникнення революційної ситуації у Франції. Справа Дрейфуса викликала неабиякий ажіотаж у різних зрізах суспільства. Французький уряд зрозумів, що період гострої внутрішньополітичної кризи не був найкращим часом для війни з Англією.

На міжнародній арені на позицію Парижу впливало посилення франко-німецьких суперечностей після відносно короткого періоду їх часткової стабілізації. Загалом, все це змушувало французький уряд шукати компромісу з Англією. Політичні діячі Франції, які в основному належали до республіканського табору, ще до Фашодської кризи виявляли бажання до зближення і навіть планували створення англо-франко-російського союзу. У результаті, комплекс політичних колізій довкола колоніального суперництва Франції і Англії в Африці у другій половині ХІХ ст. загалом і Фашодської кризи зокрема сприяв їх мирному врегулюванню.

Четвертий розділ - «Франко-німецька «колоніальна антанта»: ставлення політикуму та громадськості» присвячений дослідженню проблем франко-німецького колоніального протистояння на африканському континенті та спроб порозуміння, а також вивченню позиції представників уряду, парламентарів, різних груп французького суспільства з цього питання.

У першому підрозділі «Франція і колоніальна політика Німеччини 80-90-х. рр. ХІХ ст.» основну увагу приділено аналізу позиції уряду, депутатів парламенту, преси з приводу перших експансіоністських дій Німеччини в Африці.

У результаті дослідження з'ясовано, що ставлення громадськості Франції до франко-німецьких суперечок в Африці не було однаковим. Для Франції зближення з Німеччиною не вело до переорієнтації основних векторів зовнішньої політики. Головною метою суспільних верств і правлячих кіл Франції було повернення Ельзасу та Лотарингії. Німеччина ж, надаючи допомогу, намагалася втримати Францію у своїх руках, підсилюючи її ізоляцію і відкриваючи дорогу для своєї колоніальної діяльності.

Прослідковано основні етапи у розвитку франко-німецьких відносин у зв'язку із здійснюваною обома державами колоніальною політикою та ставленням до цього французького суспільства, політичних партій, їх фракцій у парламенті й уряду. Встановлено, що тільки короткий період першої половини і середини 1880-х років був часом пошуку компромісів між Парижем і Берліном у колоніальному питанні. Це проявилося як у спробах тимчасового зближення, яке навіть отримало назву «колоніальної антанти» , так і намаганні завуалювати відверті конфліктні зони під час роботи Берлінської конференції з поділу Конго 1884-1885 рр.

Однак уже в другій половині 80-х років ХІХ ст. франко-німецькі колоніальні протиріччя, зокрема довкола подій на Сході Африки і діяльності німецької колоніальної експедиції Карла Петерса, загострилися. Це призвело до збурення політичних дискусій у Франції та піднесення антинімецьких настроїв у французьких владних і партійних колах, а також у суспільстві. Нова хвиля протистояння між Францією та Німеччиною з приводу колоніальної політики фактично остаточно зруйнувала будь-які перспективи колоніального компромісу між цими державами.

У другому підрозділі «Створення франко-німецької «колоніальної антанти» і французьке суспільство» основна увага зосереджена на причинах її виникнення, досліджена реакція парламентарів та французького суспільства на вищезазначені події.

Підкреслено, що приступивши до придбання власних колоній, кайзерівська Німеччина прагнула проводити політику заохочення колоніальної експансії Франції навіть там, де німецькі колоніальні інтереси зіштовхувалися із французькими. Позиція ж французьких політичних кіл і преси щодо німецьких колоніальних загарбань змінювалася відповідно до позиції уряду. У 1883 році відбулася дуже гостра полеміка між французькими та німецькими газетами. В цей час німецький уряд, щоб продемонструвати своє дружнє ставлення до Франції, а також заручитися підтримкою напередодні здійснення активних антианглійських кроків на поприщі колоніальної політики в Африці навіть відправив німецького імператора на прийом до французького посольства.

Відзначено, що створення «колоніальної антанти» із Францією було не стільки засобом колоніальної політики, скільки можливістю примирення із Францією. Завдяки цій політиці планувалося забезпечити мир на кордонах Німеччини. Однак, висунення на перший план питань колоніальних загарбань ще не означало, що вони зайняли центральне місце і відтіснили чи змінили європейські завдання. Розглядаючи «колоніальну антанту» з Францією лише як інструмент колоніальної політики Німеччини, доречно зауважити, що ця політика мала б означати дійсну перебудову всієї її зовнішньої політики, а не тільки дипломатичних засобів, які були тимчасовими. Отже, «колоніальна антанта» була для кайзерівської Німеччини допоміжним засобом. Німецький уряд повинен був нав'язати Франції думку, що в особі Німеччини вона має надійного партнера, а це дає Франції можливість бути сміливою у своїй колоніальній та антианглійській політиці.

Реакція французького суспільства і політичних та владних кіл на зближення з Німецькою імперією в колоніальному питанні були неоднозначними і викликали серйозні розходження та дискусії. Тоді як уряд і провладні сили в парламенті прагнули за рахунок такого компромісу посилити свої внутрішні позиції і зміцнити міжнародне становище Франції, колоніальні товариства і пов'язані з активною заморською експансією фінансові та промислові кола ставилися до «колоніальної антанти» недовірливо і не хотіли втрачати прибутки від колоніальної діяльності. Як наслідок, франко-німецька спроба зближення у сфері колоніальної політики була нетривалою і супроводжувалася новим витком протистояння і політичної боротьби у Франції довкола питань міжімперіалістичних протиріч у різних регіонах світу.

У висновках узагальнено основні положення та результати дослідження.

Аналіз стану наукової розробки теми дозволив констатувати, що політичні дискусії у Франції з питань колоніальної політики в Африці впродовж 1870-х-1898 рр. недостатньо досліджені в історичній науці, що підтверджує актуальність представленої дисертаційної роботи. Залучена до дослідження джерельна база є достатньо репрезентативною для розв'язання поставлених у дисертації завдань.

Територіально-політичні здобутки Франції були досягнуті завдяки цілеспрямованій експансіоністській політиці французького уряду, який прагнув створити унікальну імперію, котра насамперед охоплювала б найважливіші райони африканського континенту. Французька дипломатія діяла з великою обережністю з огляду на серйозні суперечності з Англією і на вкрай складне становище Франції в Європі, а також побоювання французького уряду агресії з боку Німеччини.

Ідеологія французького колоніалізму ґрунтувалася на принципах, ідеях і положеннях, які були сукупністю теоретичних засад і узагальнень, що базувалися на практичній діяльності різних державних і суспільних груп у сфері колоніальної політики. Особливістю французької колоніалістської ідеології з ХVІ по ХХ ст. було співіснування в ній двох різних ідей: ідеї гуманності стосовно тубільного населення й ідеї практичної вигоди від володіння колоніями.

Французькі урядові та політичні кола висловлювали різні підходи до шляхів і методів здійснення колоніальної політики. Жуль Феррі на відмінну від Жуля Геда та Жоржа Клемансо висловив відкрите прагнення французьких правлячих кіл до захоплення територій на Африканському континенті. Хоча багато учених, економістів та істориків і підтримали його, проте було чимало серйозних перешкод у здійсненні колоніальної політики, зокрема в Єгипті, де французькі інтереси зіткнулися з англійськими.

Потрібно сказати, що Єгипет виявився знахідкою для європейських лихварів та мав особливе значення для французького капіталу. На першому плані тут, безумовно, були відносини кредитора, котрий був власником 2/3 єгипетських цінних паперів, до боржника, який потрапив у полон. Франція й не мріяла про те, щоб, захопивши Єгипет у фінансову кабалу, використати цю обставину для того, щоб політично його підкорити собі. Все, на що могла сподіватися Франція, - це збереження кондомініуму і не дати Англії можливості викинути себе з Єгипту.

Уряди Франції, Англії та Німеччини, проводячи політику в єгипетському питанні, постійно показували зв'язок між фінансами й політикою. Французькі фінансисти не раз демонстрували свій космополітизм, підтримуючи на практиці англійський імперіалізм. Встановлено, що характер публікацій періодичних видань, присвячених французькій колоніальній експансії в Африці, збігався із політичними настроями в уряді - прагненням не йти на компроміс, незважаючи на ускладнення міжнародного становища та ймовірний збройний конфлікт із Англією.

Розглядаючи Фашодську кризу 1898 року, слід зазначити, що колоніальні суперечності з Англією викликали пильну увагу французьких політичних діячів і громадськості. Внутрішнє становище в обох країнах було різним, і перевага знову-таки виявлялася на боці англійського імперіалізму. Серед французьких політичних партій виникали суперечності щодо того, чи потрібно через конфлікт у Судані вступати у відкрите збройне протистояння з Англією. Багато хто не вірив у можливість успішної війни проти Англії. Що стосується позиції французького уряду в Фашодській кризі, то він відображав в основному точку зору поміркованих республіканців і радикалів, які, попри своє бажання захопити Східний Судан, зрозуміли, що у випадку зіткнення з Англією французький імперіалізм більше програє, ніж виграє. За війну проти Англії у Франції виступали представники монархістів, військові, крайні праві республіканці.

Перехід Німеччини від теоретичної пропаганди колонізації Африки до практичних дій її здійснення шляхом політики колоніальних загарбань у 1880-х роках не був випадковим. Обігнавши Францію, Німецька імперія до 1880 р. зайняла третє місце в світі за розмірами промислового виробництва. Концентрація й централізація капіталу досягли значних розмірів, зріс вплив банків, великих акціонерних компаній. Тому, зберігаючи політичну владу в руках юнкерства, виразник його інтересів, перший імперський канцлер Отто фон Бісмарк зміцнював союз з німецькою буржуазією, яка мала вплив на зовнішню і колоніальну політику Німеччини.

...