Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

Інститут народознавства

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

Українське робітництво Львова у 20-30-х рр. ХХ ст.

Спеціальність: 07.00.01 - Історія України

Пасіцька Оксана Ігорівна

Львів - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Патер Іван Григорович,

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України,

завідувач відділу новітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Макарчук Степан Арсентійович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри етнології

кандидат історичних наук, доцент

Комар Володимир Леонович,

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника,

завідувач кафедри історії слов'ян

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Польсько-українська війна 1918-1919 рр. докорінно змінила життя населення Галичини, зокрема українського робітництва як одного з головних рушіїв соціального розвитку тогочасного суспільства. У цей період формування робітництва стало одним із найбільш значущих наслідків модернізації в цілому. В умовах відсутності української державності, зважаючи на обмежувальне законодавство, представники цієї верстви втратили низку соціальних прав, зазнавали утисків від місцевих органів влади, а також власників підприємств, якими здебільшого були поляки. Така ситуація вплинула на матеріальне становище українського робітництва, його структуру, визначила політичні уподобання, а під впливом зовнішніх чинників, передусім економічної нестабільності, призвела до зростання політичної активності.

Зважаючи на відсутність наукових публікацій, які б безпосередньо присвячувалися вивченню стану українського робітництва міжвоєнного Львова, на сучасному етапі розвитку української історичної науки назріла необхідність дослідження соціально-економічного, громадсько-політичного та культурного життя українських робітників м. Львова - важливого політичного, культурного, духовного центру Західної України. Комплексний аналіз українського робітництва міжвоєнного Львова як окремої соціальної верстви дозволяє з'ясувати особливості демографічної, територіальної, галузевої, професійної структури робітників-українців, умови їх праці та матеріальне становище, систему підготовки робітничих кадрів, а також внесок галицької інтелігенції в їх організаційний рух.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планової теми відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України: «Ідея соборності України як чинник консолідації українського суспільства в світовий інтеграційний процес: минуле і сучасне». Номер державної реєстрації 0108U010870.

Мета дослідження - комплексний аналіз стану та динаміки українського робітництва Львова 20-30-х років ХХ ст. у соціально-економічному, культурно-освітньому, громадсько-політичному аспектах.

Для досягнення мети поставлено завдання дослідити:

- стан наукового вивчення проблеми та джерельне забезпечення теми;

- демографічні зміни, зайнятість та структуру українського робітництва;

- підготовку робітничих кадрів;

- умови праці та матеріальне становище робітників-українців;

- процес створення та основні напрями діяльності українських робітничих товариств;

- політичні орієнтації українського робітництва.

Об'єкт дослідження - українське робітництво Львова у 20-30-х роках ХХ ст.

Предмет дослідження - соціально-економічна, громадсько-політична та культурно-освітня діяльність українського робітництва Львова у 1920-1930-х рр.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють міжвоєнне двадцятиліття (1920-1930-ті рр.). Нижня межа роботи - 1919 р. - час встановлення польського владного режиму у Львові. Верхня межа - 1939 р. - початок Другої світової війни. Дослідження виходить за межі визначених хронологічних рамок при аналізі діяльності українських робітничих товариств.

Методологічною основою дисертаційної роботи стали принципи історизму та об'єктивності. Під час дослідження використано загальнонаукові та спеціальні історичні методи: дедукції, індукції, узагальнення і систематизації історичних фактів, порівняльного аналізу, системно-функціональний та ін., а також засоби математичної статистики. При викладі матеріалу застосовано проблемно-хронологічний підхід.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше в українській та зарубіжній історіографії досліджено українське робітництво Львова як окрему соціальну верству. На основі нововиявлених та малодосліджених архівних документів у науковий обіг введено фактичний матеріал, який дає можливість проаналізувати участь українського робітництва впродовж 20-30-х років ХХ ст. у соціально-економічному, громадсько-політичному, культурно-освітньому житті міста. У цьому контексті визначено місце робітників-українців у соціальній структурі населення Львова; охарактеризовано особливості їх демографічного стану; проаналізовано специфіку зайнятості, умови праці та матеріальне становище, політичні орієнтації. Проведено аналіз системи підготовки робітничих кадрів, створення і діяльності українських робітничих товариств у Львові.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали і висновки дисертації можуть бути використані в таких галузях, як науково-дослідницька (при підготовці фундаментальних праць з історії України), навчальна (у процесі розробки і викладання нормативних та спеціальних курсів у вузах), а також практично-політична, соціально-економічна та краєзнавча. Зібраний фактологічний матеріал, науково-теоретичні узагальнення можуть слугувати для подальшого поглибленого аналізу суміжної проблематики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження апробовані шляхом обговорення на засіданнях відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, а також у доповідях на конференціях: «Українська державність: історія і сучасність» (Маріуполь, 2009); «Pogranicza Europy Њrodkowo-Wschodniej - ludzie pogranicza i elity regionalne» (Katowice-Ustroс, 2009); «Жовква крізь століття» (Жовква, 2010); «300 років Конституції гетьмана України Пилипа Орлика: проблеми становлення і розвитку українського державотворення» (Львів, 2010); «Українська діаспора: проблеми дослідження» (Острог, 2010).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційної роботи розкрито у 8 публікаціях, із них 6 опубліковано у фахових виданнях.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації - 256 сторінок, із них - 175 сторінок основного тексту. Список використаних джерел та літератури нараховує 602 позиції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, показано її зв'язок з науковими програмами, визначено об'єкт і предмет, окреслено хронологічні та територіальні рамки, мету, завдання і методологію дослідження, сформульовано наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» розглянуто та проаналізовано стан наукової розробки та джерельну базу проблеми.

Історіографію питання поділено на п'ять груп: праці міжвоєнного періоду, науковий доробок радянських авторів, української діаспори, сучасні українські дослідження (1991-2011 рр.), зарубіжна історіографія.

У 1920-1930-х рр. перші розвідки, присвячені участі українського робітництва в суспільно-політичному житті Львова, публікувалися на сторінках тогочасних часописів. Науковці та публіцисти розглядали окреслену проблематику фрагментарно, але в контексті тогочасних суспільних процесів. Зокрема, загальні тенденції економічного розвитку українських земель у складі Польщі відображено у праці К. Коберського «Великі проблеми сучасної господарської політики» (Львів, 1935). Розвиток української промисловості від найдавніших часів до середини 1930-х рр. висвітлив В. Січинський у праці «Нарис з історії української промисловості» (Львів, 1936). Короткий історичний нарис про діяльність фахової школи сестер Василіянок у Львові висвітлено у монографії С. Цьорох «Погляд на історію та виховну діяльність сс. Василіянок» (Львів, 1934). Значно більше уваги тогочасні науковці приділяли проблемі визначення української етнічної території та вивченню населення. Цією проблематикою займалися М. Кордуба, В. Кубійович, С. Рудницький, В. Садовський.

У 1950-1960-х рр. посилюється науковий інтерес до соціально-економічних аспектів робітничого руху як міжвоєнного Львова, так і Західної України загалом. Однак радянська історіографія, яка характеризувалася домінуванням комуністичної ідеології над науковою об'єктивністю, спрямовувалася на формування образу класової боротьби як головного рушія історичного розвитку. Увага дослідників акцентувалася на тому, щоб показати важке соціально-економічне та політичне становище «трудящих класів» (робітників, селян), які боролися за своє соціальне та національне визволення під керівництвом комуністів. У такому контексті «боротьбу трудящих» висвітлювали М. Герасименко, Б. Дудикевич, О. Кулик, В. Макаєв, О. Цибко, П. Челак. Низку праць радянські дослідники присвятили створенню та діяльності КПЗУ, участі робітників у профспілках та соціальній боротьбі. М. Кравцю в монографії «Нариси робітничого руху в Західній Україні 1921-1939 рр.» (Київ, 1959) вдалося зібрати і узагальнити розлогий фактичний матеріал, а Д. Фіголю у праці «До історії побуту робітників Львова в кінці ХIХ - на початку ХХ ст.» (Київ, 1959) - розкрити особливості побутової сфери львівського робітництва. Матеріальне становище робітництва Західної України у міжвоєнний період проаналізував Ю. Гошко у монографії «Громадський побут робітників Західної України (1920-1939 рр.)» (Київ, 1967). Заслуговують на увагу праці С. Макарчука з історії етносоціального розвитку і міжнаціональних відносин в західноукраїнських землях наприкінці ХІХ і першій третині ХХ ст. Важливий фактичний матеріал було презентовано в дослідженнях Г. Ковальчака про економічний розвиток західноукраїнських земель, Л. Олесневича про розвиток західноукраїнської кооперації. У цей же період з'явилися узагальнюючі праці з історії Львова, в яких робився наголос на колоніальному становищі українських земель у складі Другої Речі Посполитої. Під таким кутом зору у двотомній «Історії робітничого класу Української РСР» (Київ, 1967) комплексно змальовано процес становлення робітничого класу УРСР.

Після відновлення української державності у 1991 р. формується нове бачення соціально-економічної, політичної історії західноукраїнських земель міжвоєнного періоду ХХ ст. Серед сучасних досліджень, які присвячені історії Львова, виділимо монографію Р. Лозинського «Етнічний склад населення Львова (у контексті суспільного розвитку Галичини)» (Львів, 2005), у якій подано етнічну, соціально-професійну характеристику населення Львова в контексті суспільно-політичного розвитку Галичини. Зміни у чисельності, зайнятості та соціальній структурі польського населення Західної України у 1920-1930-х рр. охарактеризовані у дослідженнях О. Дудяка. Проблему фахового шкільництва Галичини епізодично відображено у статтях Р. Волянюк, О. Ковальчук, В. Стинської, Г. Субтельної, О. Цимбалюк та ін.

На сучасному етапі комплекс питань, пов'язаних із становленням західноукраїнського приватного підприємництва дослідили О. Вербова та З. Струк. Аналітично-критичний аналіз розвитку української кооперації Західної України відображають роботи С. Гелея.

Низку важливих праць загального плану, присвячених складним українсько-польським відносинам та динаміці політичного розвитку у міжвоєнній Галичині, опубліковали З. Баран, Я. Грицак, О. Жерноклеєв, О. Зайцев, Л. Зашкільняк, О. Красівський, М. Кугутяк, М. Посівнич, І. Райківський, І. Соляр, О. Сухий, М. Швагуляк та ін.

Робітництво як соціальна верства не було предметом спеціальних досліджень науковців української діаспори. Праці закордонних істориків українського походження - Т. Гунчака, А. Жуковського, О. Мотиля, О. Субтельного, Дж.-П. Химки та деяких інших відображають загальні тенденції соціально-економічних та політичних процесів української спільноти, політику Польщі щодо українців.

У зарубіжній історіографії етнодемографічні та соціальні процеси на території українських земель у складі Польщі епізодично досліджували Е. Ромер, А. Алянд, Е. Томашевський. Окремо виділимо монографію С. Гошовського «Економічний розвиток Львова у 1772-1914 рр.» (Львів, 1935), в якій проаналізовано чисельність зайнятого населення у промисловості, подано класифікацію львівських підприємств тощо. Ці праці дають можливість краще зрозуміти передумови і становище робітництва Галичини напередодні Першої світової війни. Цінні фактичні відомості з історії робітництва Польщі містять дослідження А. Ждановського, Г. Крагельської, Л. Ляндау С. Рухлінського тощо.

У післявоєнній польській історичній науці при висвітленні соціально-економічних процесів домінувала поширена у тогочасній Західній Європі марксистська методологія. У численних монографічних та колективних працях головна увага концентрувалася на становищі робітничого класу, страйковій боротьбі під керівництвом комуністів, не акцентуючи уваги на західноукраїнських землях. Фундаментальні праці М. Дроздовського, Я. Жарновського, З. Ляндау, Є. Томашевського послужили взірцем для аналізу робітництва Львова. робітничий кадр український політичний

Нові суспільно-політичні умови, які виникли після краху комуністичного режиму в Польщі та відновлення незалежності України, сприяли зростанню зацікавленості польських дослідників суспільно-політичними та соціально-економічними процесами у Польщі міжвоєнного періоду, в тому числі й в західноукраїнських землях. Загальні тенденції соціально-економічного розвитку міжвоєнного Львова проаналізовано у монографії А. Бонусяка «Львів у 1918-1939 рр.: Населення-Простір-Самоврядування» (Жешув, 2000). Робітництву, зокрема українському, в ній приділено небагато місця.

Отже, аналіз історіографії свідчить, що в історичній науці проблема українського робітництва міжвоєнного Львова не була предметом спеціального наукового дослідження. На сьогодні немає ґрунтовної праці, яка б висвітлювала становище і динаміку соціального, економічного і громадсько-культурного життя українських робітників Львова, підготовленого на новій джерельній і теоретичній базі.

Джерельну базу дисертації складають архівні матеріали, опубліковані документи (законодавчі та нормативно-правові акти, статистичні матеріали), тогочасна преса, мемуарна література.

Найчисельнішу групу використаних у дисертаційному дослідженні джерел становлять архівні матеріали чотирьох архівів (використано матеріали 26 фондів). Із документів Державного архіву Львівської області (ДАЛО) опрацьовано статути, інструкції, правила, програми, відозви, звернення, повідомлення, звіти, протоколи засідань, тексти доповідей, списки членів організацій, кореспонденцію, публікації в періодиці, списки філій та історичні довідки українських робітничих товариств «Зоря», «Сила», «Будучність», «Праця», «Воля» та ін. (ф. 1, 110, 295, 301). У слідчих справах та доповідних записках управлінь поліції (ф. 11, 108, 121, 271) зосереджено чималий масив інформації про нелегально розповсюджувані газети, брошури, листівки, відозви з життя робітників; діяльність політичних партій, організацій, робітничих товариств; політичні орієнтації робітників-українців; безробіття; страйкову боротьбу. Умови праці найманих фізичних працівників Львова зафіксовано в актах перевірок, доповідних записках, звітах інспекторату праці у м. Львові (ф. 47).

Значний масив документів, що стосується досліджуваної теми, знаходиться у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ЦДІА України у м. Львові). Систему підготовки робітничих кадрів у міжвоєнному Львові, зокрема чисельність, віросповідання, соціальний статус учнів українських, польських, єврейських фахових шкіл та курсів, особливості навчального процесу відображають статистичні дані, звіти, протоколи засідань, листування, плани професійних шкіл (ф. 179, 206, 428). Епістолярна спадщина А. Шептицького, звіти, запрошення, фотоальбоми Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ) у Львові, «Сокола-Батька», «Союзу українок», «Просвіти» тощо відображають співпрацю робітничих товариств та фахових шкіл з українськими культурно-освітніми організаціями, церковними діячами (ф. 146, 309, 312, 319, 348, 358, 389, 408). Тогочасні трудові відносини яскраво ілюструють розпорядження, листування, списки та особові справи робітників львівського підприємства паперових виробів і друкарні «Бібльос» (ф. 590), фабрики тютюнових виробів у Винниках (ф. 443). Матеріали, присвячені організаційно-політичній діяльності Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО), Сель-робу (ф. 344, 351), містять інформацію про політичне та економічне становище українського населення, членство українських робітників у Народній організації українців м. Львова, надання допомоги безробітним.

У Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГОУ) опрацьовано резолюції, відозви, заяви, звернення, програми, стенограми з'їздів, інформаційні бюлетені Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), проекти програм Української соціал-демократичної партії (УСДП) (ф. 6). Низка документів відображають соціально-економічне становище та політичні орієнтації робітників Західної України, значно рідше - м. Львова, а також методи їх боротьби за свої права.

З метою порівняльного аналізу матеріального становища львівських та перемишльських робітників використано матеріали Державного архіву м. Перемишля, а саме книги заробітної плати підприємств м. Ярослава та м. Перемишля (ф. 129; 558).

Вагоме значення мають статистичні матеріали, зокрема «Перший загальний перепис Польської Республіки з дня 30 вересня 1921 р. Помешкання. Населення. Стосунки зайнятості. Львівське воєводство», «Другий загальний перепис населення з дня 9 грудня 1931 р. Помешкання і домашні господарства. Населення. Стосунки зайнятості. Місто Львів», «Відомості статистичні про м. Львів 1923-1925 рр.», «Річник статистики міст Польщі».

Окреме місце у джерельній базі займають опубліковані у «Щоденнику законодавчих актів Польської Республіки» державні нормативно-правові акти: розпорядження, декрети, закони вищих органів влади Польської держави, які регламентували трудові відносини, зокрема тривалість робочого дня та відпусток; працю жінок, молоді; страхування у випадку хвороби, безробіття, втрати працездатності; укладення трудових угод; діяльність інституцій влади, які контролювали умови праці на підприємствах.

Важливою складовою джерельної бази дослідження стали тогочасні українські періодичні видання: «Авангард», «Батьківщина», «Вперед», «Гарт», «Голос», «Гомін краю», «Громадський вісник», «Діло», «До боротьби», «Добробут», «Земля і воля», «Жіночий голос», «Календар «Просвіти», «Мета», «Молоді робітники», «Новий час», «Новітній ремісник», «Праця», «Професійний вісник», «Рада», «Рідна школа», «Робітнича справа», «Робітничий голос», «Світло», «Свобода», «Сель-Роб», «Торгівля і промисл», «Торговельний інформатор», «Український вісник», «Фаховий вісник», «Юнацька думка», та польські: «Трибуна робітнича», «Справи робітничі», «Справи ринку праці і безробіття».

Цінними у науковому плані є мемуари учасників суспільно-політичного руху та сучасників цих подій. Значний інтерес викликали спогади підприємців К. Авдикович і А. Чайковського, педагога С. Шаха, членів Української військової організації (УВО) та Організації українських націоналістів (ОУН) З. Книша, В. Макара, О. Максимова, соціалістів-радикалів І. Макуха, М. Стахіва, соціал-демократа А. Чернецького, комуністів М. Кіх, М. Теслюка та інших.

Отже, джерельна база дослідження у поєднанні з фаховими історичними публікаціями дає змогу ґрунтовно підійти до наукової розробки теми та переосмислити низку стереотипів, сформованих радянською історіографією.

У другому розділі «Соціально-економічне становище українського робітництва Львова» охарактеризовано особливості соціальної структури та зайнятості українського робітництва в контексті соціально-економічного розвитку Львова, а також розглянуто систему підготовки робітничих кадрів, умови праці та матеріальне становище робітників-українців.

Соціальна структура українців Львова, які за чисельністю посідали друге місце у порівнянні з поляками, характеризувалася значно меншою соціальною групою розумових працівників та власників засобів виробництва. Найбільшу питому вагу серед українського населення міста становили робітники. Як правило, у суспільно важливих галузях міста (державна служба, зв'язок і транспорт, освіта, охорона здоров'я), які були тісно пов'язані із соціальною та національною політикою Польщі, продовжували домінувати поляки. Натомість комерційна діяльність залишалася прерогативою євреїв.

У міжвоєнній Польщі робітник виступав безпосереднім виробником матеріальних благ та надавачем послуг. Здебільшого це був найманий трудівник, зайнятий фізичною працею, який не мав власних знарядь виробництва. Цим робітники відрізнялися від кустарів, ремісників, селянства, інженерно-технічного та адміністративного персоналу, службовців тощо. Джерелами поповнення робітничої верстви міжвоєнного Львова були приміські та навколишні села - Сихів, Зубра, Білогорща, Левандівка, Скнилівок, Скнилів, Зимна Вода, Голоско Мале, Голоско Велике, Брюховичі, Козельники, Рясне, Винники, Кривчиці, Лисиничі та ін.

У 1930-х рр. у Львові нараховувалося орієнтовно 139 395 самодіяльних робітників з сім'ями, серед яких українці становили 32 800 осіб (23,5 %), поляки - 75 902 (54,4 %), євреї - 28 519 (20,4 %), інші національності - 2 174 (1,5 %) осіб. У структурі всього населення Львова питома вага українського робітництва становила 10,5 %, а серед українців міста - 65,9 %. Найбільше найманих фізичних працівників української національності (37,2 %) працювало у промисловості та ремеслі.

Промисловість міжвоєнного Львова визначали переважно дрібні підприємства, що пояснювало специфікою розвитку економіки міста. Більшість найманих фізичних працівників української національності працювали у найдрібнішому промислі, або у т. зв. малих ремісничих майстернях (67,9 %), значно менше - у малих і середніх (23 %) та великих підприємствах (9 %). Українське промислове робітництво в основному було задіяне у харчовій, будівельній, легкій, металообробній, деревообробній галузях промисловості.

Значна кількість фізичних працівників була зайнята у домашній службі (29,8 %). Тут домінували жінки, насамперед молоді дівчата з навколишніх місцевостей, які працювали двірниками, кухарями, прачками тощо. 14 % українського робітництва працювали у торгівлі та страхуванні, з яких близько 64 % належали до невизначених галузей торгівлі, а саме до допоміжних торговельних структур - бюро оголошень, реклама, діловодство, інформація. Значно менше (9,3 %) становили фізичні трудівники, зайняті у комунікації і транспорті (з них понад 57 % працювали на залізниці). Порівняно невелику питому вагу серед українського населення міста становили робітники-українці у структурах охорони здоров'я - 3,3 %, державних установах - 2,9 %, освіті і культурі - 1,4 %, сільському господарстві - 1,1 %, інших сферах життя міста - 0,8 %.

Підготовку робітничих кадрів у міжвоєнному Львові проводили фахові школи, які надавали молоді не тільки загальну освіту, але й професійні знання. Підбір кандидатів до фахових шкіл проводило «Українське крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю» у Львові через «Секцію допомоги молоді», а з 1933 р. - «Українська порадня для вибору звання» при головній управі «Рідної школи». Вишколом робітничої молоді у місті займалася «Рідна школа» через фахову школу ім. Б. Грінченка, яку було засновано у 1922 р. З 1925 р. у цьому навчальному закладі введено спеціалізації: слюсарську, столярську, шевську. У 1922 р. Українське Педагогічне Товариство (УПТ) заснувало трирічну промислову школу для дівчат з метою виховання національно-свідомих жінок-робітниць. У ній готували фахівців для легкої промисловості (кравецтво, пошиття білизни, гаптування) та домашнього господарства.

Найстаршою фаховою школою у Львові була трирічна Торговельно-кооперативна школа, заснована 1911 р., а у 1938-1939 рр. її реорганізували в чотирирічну Торговельну (купецьку) гімназію. Вона надавала теоретичну та практичну підготовку молоді до праці в торговельних, касових, промислових, а також кооперативних установах.

З 1928 р. у місті існувала Середня фахова школа сестер Василіянок, яка у 1937-1938 н. р. отримала статус першої української кравецької гімназії. У 1930 р. відновила діяльність Жіноча школа ремесла жіночого промислового кооперативу «Труд», в якій учні навчалися кравецького та моднярського фаху у майстернях кооперативної спілки. Вихованцями «Руської ремісничої і промислової Бурси» у Львові були кравці, шевці, перукарі, радіотехніки, інсталятори, монтери. Українська молодь міжвоєнного Львова навчалася також у польських професійних школах. Серед учнів єврейських фахових шкіл українців в основному не було.

Від 1922 р. з ініціативи УПТ діяли доповнювальні купецькі та кравецькі курси для дівчат. Курси шиття рукавичок та модерного мережання влаштувала філія «Союзу українок», трикотажу - жіночий промисловий кооператив «Труд», крою і шиття - сестри Василіянки, кооперативні - Ревізійний союз українських кооператив (РСУК), торговельні - Торговельна школа УПТ, сільського господарства та підготовки інструкторського персоналу - «Сільський господар».

Діяльність львівських фахових шкіл свідчила про турботу національно-свідомої української громадськості про українську професійну молодь. Мережа фахових навчальних закладів Львова й інших галицьких міст постала завдяки зусиллям відомих громадсько-політичних, церковних діячів, таких як В. Нагірний, О. Степанів-Дашкевич, Г. Шухевичева, І. Шараневич, Д. Савчак, К. Левицький, Ю. Романчук, А. Шептицький, сестри Василіянки, К. Коберський, М. Стефанівський та інші. У навчанні молоді активну участь брали українські педагоги, вчені: Д. Коренець, І. Лучишин, І. Витанович, К. Кахникевич, О. Залізнякова, В. Метельський, С. Чижович, І. Крип'якевич, К. Малицька, О. Терлецький, С. Гумецький, Ю. Гірняк, М. Яцків, Й. Делькевич тощо. Вони читали лекції, виступали з доповідями, пропагували українське фахове шкільництво на сторінках тогочасної львівської преси.

Комплекс питань, пов'язаних із життям найманих фізичних працівників (працевлаштування, умови праці, прибутки та витрати робітничих родин, характер їх харчування, житлові умови, безробіття, страйкова боротьба) визначали умови праці та матеріальне становище робітників.

Робітник-українець міжвоєнного Львова мав труднощі у працевлаштуванні на роботу у зв'язку з національною приналежністю. Саме тому питома вага українців у суспільно-важливих сферах міста (залізниця, транспорт, громадські установи тощо) була порівняно невисокою.

Українські робітники працювали в нелегких умовах. Найчастіше умови праці найманих фізичних працівників погіршувалися через неналежний технічний, гігієнічний та санітарний стан підприємств. В умовах відсутності охорони праці та страхування працювали сезонні робітники, залізничники, будівельники. Серед цих категорій робітників особливо поширеними були травматизм та професійні захворювання. Найменш оплачуваною була праця найманих фізичних працівників домашньої служби та двірників. Натомість, найзаможнішими у Львові вважали кваліфікованих робітників військової, важкої, поліграфічної промисловості та залізниці, серед яких українці становили незначний відсоток.

Трудові відносини регулювалися польським законодавством. На кінець 1920-х - початок 1930-х рр. стала помітною тенденція до звуження правового становища робітників. Роботодавці на місцевому рівні порушували або взагалі не виконували нормативно-правові акти, які регулювали соціальне забезпечення, 8-годинний робочий день, надання, термін та оплату відпусток, умови трудових договорів, умови праці молоді та жінок.

Світова економічна криза 1929-1933 рр. призвела до підвищення цін на продукти харчування та товари першої необхідності, нестабільності курсу валюти, зниження рівня реальної заробітної плати, зростання безробіття. Більшу частину бюджету (60-70 %) робітнича сім'я витрачала на їжу. Натомість на культурно-освітні потреби коштів майже не залишалося.

Найбільш незахищеною категорією населення Львова були безробітні. Допомогу українським безробітним надавали Комітет допомоги безробітним і вбогим під патронатом А. Шептицького, Г. Хомишина, Й. Коциловського, а також Комітет допомоги безробітним при товаристві українських робітників «Сила», «Союз українок», Народна організація українців м. Львова та низка інших українських установ.

Складні умови проживання та праці більшості українських робітників Львова, безробіття, політичні арешти спричиняли зростання соціальної напруги. Найрадикальнішою формою боротьби робітників та безробітних за свої права були страйки. Робітничий рух мав інтернаціональний характер, у боротьбі за свої соціальні права українці виступали разом з польськими та єврейськими робітниками.

У третьому розділі «Участь українського робітництва Львова у громадсько-політичному житті» проаналізовано особливості створення та діяльності робітничих товариств, а також визначено політичні орієнтації найманих фізичних працівників української національності.

Упродовж 20-30-х рр. ХХ ст. одним із центрів об'єднання українського міщанського стану, ремісничих робітників було товариство «Зоря» - одне з найстаріших українських товариств Львова, створене за підтримки В. Нагірного, А. Скородинського, К. Левицького, Ю. Романчука. Львівська «Зоря» займалася поширенням освіти і культури серед робітничої верстви, підтримувало їхні вимоги, опікувалася ремісничою молоддю, сприяла розвитку промисловості. «Зоря» поширила свою діяльність на головні регіони Галичини, створивши близько 30 філій.

Товариство «Сила» під керівництвом В. Нагірного, о. Є. Гузара, о. А. Каштанюка, Я. Петріва, М. Соболя, П. Музики згуртовувало національно-свідоме українське робітництво та відстоювало його соціальні та національні права, враховуючи інтереси всього українського суспільства. «Силівці» об'єднувалися в окремі секції, які мали професійний (столярів, металістів, кравців, шевців, будівельників), культурно-освітній (робітничий університет, хор, театр, бібліотека, музикантів, спортивна, жіноча) та допомоговий (Комітет допомоги безробітним) характер. Вони перебували у тісній співпраці з членами українських робітничих, економічних, культурно-освітніх товариств та установ, церковними діячами, з якими їх поєднали не тільки професійні, але й національні інтереси та переконання.

Під впливом УСДП розвивало діяльність культурно-освітнє товариство робітників «Воля». Після його ліквідації у 1924 р. Робітничі громади акцентували увагу робітників на ідеях соціалізму. З 1929 р. активну роботу серед робітниць-українок у професійному, культурно-освітньому та релігійному напрямах проводило створене з ініціативи А. Шептицького товариство українських греко-католицьких робітниць «Будучність». У міжвоєнному Львові діяли також товариства двірників і домашньої прислуги «Воля», «Праця», які захищали їх професійні, економічні права та інтереси перед роботодавцями, власниками будинків.

Незважаючи на несприятливу суспільно-політичну ситуацію, за підтримки тогочасних галицьких громадсько-політичних, церковних діячів, учених, українські робітничі товариства зуміли не тільки відстояти своє право на існування, а й удосконалити структуру управління та розширити сферу діяльності.

Політичні орієнтації робітників-українців формувалися під впливом діяльності тогочасних політичних партій та організацій. На початку 1920-х рр. найбільше уваги проблемам українського робітництва приділяла УСДП. Однак, незважаючи на численні спроби соціал-демократів об'єднати робітників-українців у самостійні професійні організації, вони надалі залишалися переважно під впливом Польської соціалістичної партії (ППС) та КПЗУ.

Водночас значна частина українського робітництва міжвоєнного Львова «прямувала до осягнення українського національного ідеалу», була членами як легальних українських партій, так і націоналістичного підпілля. Значні впливи серед українського робітництва м. Львова зберігала Народна організація українців м. Львова, яка об'єднала міське українське населення на національній основі, сприяла піднесенню його культурно-освітнього і господарського рівня. На захист соціально-економічних та політичних прав українського робітництва Львова виступала Українська партія праці (УПП), Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП). Соціалісти-радикали вимагали для робітників справедливої оплати праці, восьмигодинного робочого дня (при особливо важких умовах праці - шестигодинного), заборони використання праці дітей віком до 16 років, належних умов праці, захисту від травм, безробіття тощо. Активісти УВО, ОУН були серед членів товариства «Сила», «Будучність» та відстоювали соціальні та національні права українців.

Певний вплив на українське робітництво мала КПЗУ, яка на відміну від соціал-, та націонал-демократичних партій, була створена на інтернаціональній основі та об'єднувала представників різних національностей. КПЗУ не зуміла згуртувати українське робітництво, оскільки члени партії не приділяли належної уваги актуальним проблемам українських найманих фізичних працівників, а саме не сприяли створенню робітничих товариств, розвитку фахового шкільництва тощо.

Таким чином, українське робітництво міжвоєнного Львова перебувало під впливом тогочасних українських та польських політичних партій, а також українських підпільних націоналістичних організацій, які діяли на території Галичини.

У висновках узагальнено результати дослідження:

1. Українське робітництво становило найбільшу питому вагу серед українського населення Львова. За чисельністю та професійним рівнем робітники-українці поступалися полякам. В основному наймані фізичні працівники української національності були зайняті у суспільно другорядних сферах міста. Високу питому вагу вони становили у найменших ремісничих майстернях, підприємствах харчової, будівельної, металообробної, деревообробної галузей промисловості та домашній службі. Натомість значно менше робітників-українців працювало у важливих сферах - торгівлі і страхуванні, комунікації і транспорті, охороні здоров'я, державній адміністрації, освіті і культурі, що пояснювалося антиукраїнською кадровою політикою польського уряду.

2. Професійне українське шкільництво міжвоєнного Львова не отримувало належної державної підтримки. Зважаючи на цей фактор, значну роль у його розвитку відігравали громадські об'єднання, товариства, інтелігенція. В українців, на відміну від поляків та євреїв, не було єдиної установи, яка займалася поширенням фахової освіти. Проблему підготовки українських робітничих кадрів у міжвоєнному Львові вирішували українські педагогічні, просвітні, кооперативні, робітничі товариства й установи, чернечі об'єднання та діячі УГКЦ («Рідна школа», «Просвіта», «Труд», «Зоря», сестри Василіянки, РСУК, «Союз українок», «Сільський господар»), а також польські державні та приватні навчальні заклади, що зумовлювалося соціально-економічним та політичним становищем українців у складі польської держави.

3. Українські наймані фізичні працівники міжвоєнного Львова перебували у складних соціальних умовах. Значну роль відігравали політичні чинники - український робітник не завжди мав можливість працевлаштуватися, зважаючи на національну приналежність. На соціально-економічний стан робітників вплинула тенденція до звуження їх правового становища та економічна криза. Неефективна цінова політика, недотримання роботодавцями 8-годинного робочого дня, невисока заробітна плата, житлова криза, стрімке зростання безробіття привели до зростання соціальної напруги серед працюючого населення Львова. Найефективнішим і найрадикальнішим способом боротьби за робітничі права були інтернаціональні страйки, які здебільшого організовували комуністичні та соціалістичні партії.

4. У порівнянні з польським робітничим рухом, організаційний розвиток українського робітництва був значно слабшим. У процесі створення та діяльності товариств робітники-українці не отримували підтримки від державних установ. Під керівництвом тогочасних галицьких громадсько-політичних і церковних діячів українське робітництво міжвоєнного Львова об'єднувалося у професійні українські товариства: «Зоря» (ремісників, промисловців, торговців), «Сила» (робітників), «Воля» (культурно-освітнє товариство робітників), «Будучність» (греко-католицьких служниць-робітниць), «Праця» (агрономічно-технічне товариство) та ін. Робітничі товариства мали чітку організаційну структуру і діяли відповідно до статутних норм та інших внутрішньо-організаційних документів. Свою діяльність вони проводили в організаційному, культурно-освітньому і соціально-допомоговому напрямах, одночасно здійснюючи заходи щодо ведення професійної роботи та сприяння розвитку промисловості. Досвід роботи товариств переконливо засвідчив необхідність існування у тогочасному суспільстві організаційного центру українських робітників, з метою об'єднання зусиль, піднесення їх національного культурно-освітнього рівня. Окрім українських професійних товариств, незначна частина робітників-українців була членами польських та інтернаціональних робітничих організацій.

5. На початку 20-х років ХХ ст. серед українського робітництва найбільшим впливом користувалася УСДП. За прихильність найманих фізичних працівників активно боролася КПЗУ, ППС. Робітники-українці також були прихильниками УНДО, УСРП, УПП. З кінця 1920-х і впродовж 1930-х рр. серед українського робітництва спостерігалася тенденція до посилення націоналістичних впливів, які сприяли об'єднанню працюючого населення навколо ідей самостійної української державності.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Пасіцька О. Динаміка чисельності українського населення Львівського воєводства у міжвоєнний період (1920-ті - 1930-ті рр.) / Оксана Пасіцька // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки ДДПУ [ред. кол. Т. Біленко (гол. ред.), Р. Попп, С. Макарчук та ін.]. - Вип. 22. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ, 2008. - С. 58-67.

2. Пасіцька О. Поляки у підльвівських селах у 20-х рр. ХХ ст. / Оксана Пасіцька // Україна : культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 17 : Українсько-польсько-білоруське сусідство : ХХ ст. / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича [гол. ред. кол. Я. Ісаєвич; упор. М. Литвин, В. Футала]. - Львів, 2008. - С. 220-225.

3. Пасіцька О. Фахове шкільництво Львова у 20-30-х рр. ХХ ст. (за матеріалами преси) / Оксана Пасіцька // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики [відп. ред. М. Романюк]. - Вип. 1 (17). - Львів, 2009. - С. 287-298.

4. Пасіцька О. Соціальна структура та зайнятість населення Львівського повіту у 30-х рр. ХХ ст. / Оксана Пасіцька // Вісник Львівської комерційної академії [гол. ред. С. Гелей]. - Вип. 7. - Серія - Гуманітарні науки. - Львів : Видавництво Львівської комерційної академії. - 2009. - С. 50-59.

5. Пасіцька О. Львівське товариство українських робітників «Сила»: організаційна структура та основні напрямки діяльності / Оксана Пасіцька // Історичні студії Волинського національного університету ім. Лесі Українки. - Вип. 1. - Луцьк, 2009. - С. 88-93.

6. Пасіцька О. Польська статистика (перепис 1931 р.) як джерело вивчення соціальної структури населення / Оксана Пасіцька // Українська державність: історія і сучасність: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції 26 листопада 2009 року [заг. ред. К. Балабанова]. - Ч. 1. - Маріуполь : МДГУ, 2009. - С. 81-83

7. Пасіцька О. Національне питання у діяльності українського робітничого товариства «Сила» / Оксана Пасіцька // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 18 / НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича [гол. ред. кол. Я. Ісаєвич; упор. М. Литвин, І. Патер, І. Соляр]. - Львів, 2010. - С. 263-267.

8. Пасіцька О. Українська національна ідея в контексті діяльності професійних товариств міжвоєнного Львова / Оксана Пасіцька // 300 років Конституції Гетьмана Пилипа Орлика: проблеми становлення і розвитку українського державотворення : Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 14 травня 2010 року [упор. Т. Гарасимів, І. Ситар]. - Львів, ЛьвДУВС, 2010. - С. 164-168.

Анотація

Пасіцька О. І. Українське робітництво Львова у 20-30-х рр. ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. - історія України. - Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України. - Львів, 2011.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню історії українського робітництва Львова у 20-30-х рр. ХХ ст. Розглянуто українське робітництво як окрему соціальну верству у соціально-економічному, культурно-освітньому та громадсько-політичному аспектах. Значну увагу звернено на особливості демографічних процесів, специфіку соціальної структури та зайнятості робітників-українців. Проаналізовано процес підготовки робітничих кадрів, створення та діяльність українських робітничих товариств. Охарактеризовано умови праці, матеріальне становище найманих фізичних працівників української національності у контексті соціально-економічних, політичних процесів та правового регулювання трудових відносин. З'ясовано політичні орієнтації українського робітництва, зокрема визначено вплив політичних партій та організацій на робітників-українців, робітниче питання в їх програмах.

Ключові слова: українське робітництво, Львів, робітничі кадри, умови праці, матеріальне становище, страйки, зайнятість, робітничі товариства.

Пасицкая О. И. Украинские рабочие Львова в 20-30-х гг. ХХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. - история Украины. - Институт украиноведения им. И. Крипякевича НАН Украины, Институт народоведения НАН Украины. - Львов, 2011.

В диссертации на основе архивных и опубликованных материалов исследовано историю украинского рабочего сословия междувоенного Львова в социально-экономическом, культурно-образовательном и общественно-политическом аспектах. Акцентируется внимание на определении удельного веса рабочих-украинцев в социальной структуре населения города. В контексте социально-экономических и политических процессов в Западной Украине и Польше охарактеризировано специфику занятости, политические ориентации, условия труда и материальное положение украинских рабочих. Проанализировано процесс подготовки рабочих кадров и объединение наёмных работников физического труда украинской национальности в профессиональные общества.

В начале 1930-х гг. в социальной структуре населения города украинские рабочие количественно уступали полякам и составляли 10,5 %, то есть 32 800 человек, среди рабочих Львова - 23,5 %, а в структуре украинского населения - 65,9 %. В связи с кадровой политикой польского правительства и замедленным экономическим развитием региона, в важных сферах жизни города доминировали поляки, украинцы же составляли значительную часть рабочих промышленности и ремесленников (37,2 %), домашней прислуги (29,8 %), работников торговли и страхования (14 %). В первую очередь украинцы работали в пищевой, строительной, легкой, металлообрабатывающей отраслях промышленности, значительно меньше - в полиграфической, химической, бумажной и других.

Проблемой подготовки украинских рабочих кадров в междувоенном Львове в первую очередь занимались украинские педагогические, просветительские, экономические, рабочие общества («Рідна школа», «Просвіта», «Труд», сёстры Василианки, РСУК, «Союз українок», «Зоря») путём создания нескольких систем профессионального образования: промышленно-технической, ремесленной, торговой. Профессиональные учебные заведения не только проводили профессиональное обучение, но и содействовали формированию национального сознания среди украинской рабочей молодёжи. Украинцы также были учениками польских профессиональных школ. В условиях польского властного режима украинские рабочие находились в тяжёлом состоянии (низкая заработная плата, нарушение работодателями условий 8-часового рабочего дня, нарушение правил охраны труда, жилищный кризис, безработица и т. д.). В то же время законы, регулировавшие трудовые отношения, на местном уровне не выполнялись. Ряд социально-экономических и политических факторов привёл к распространению забастовочного движения, имевшего интернациональный характер.

Украинские рабочие междувоенного Львова объединялись в профессиональные общества «Зоря», «Сила», «Будучність», «Воля», активно участвовавшие в общественной жизни Львова. Значительную роль в их создании и деятельности играли представители тогдашней галицкой интеллигенции. Политические симпатии рабочих-украинцев формировались под влиянием тогдашних партий и организаций, в первую очередь УСДП, а также КПЗУ, ППС, УНДО, УСРП, УПП и пр. Начиная с конца 1920-х гг., росла благосклонность украинских рабочих к организациям националистического подполья.

Ключевые слова: украинские рабочие, Львов, рабочие кадры, условия труда, материальное положение, забастовки, занятость, рабочие общества.

Pasitska, Oksana. Ukrainian Workers of Lviv in the 1920s-1930s. Manuscript.

Dissertation for the academic degree of the Candidate of Sciences in History, specialty 07.00.01. - history of Ukraine. Ivan Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine, Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. Lviv, 2011.

The dissertation provides a complex study of the history of Ukrainian workers of Lviv in the 1920s-1930s. The author views workers as a separate social stratum, defined by socio-economic, cultural-educational and socio-political aspects. A particular attention is paid to the peculiarities of demographic processes, specifics of the social structure and employment of the Ukrainian workers. The author analyzes process of education of the working cadres, creation and activities of the Ukrainian workers' societies. She characterizes conditions of labor, living standards of the wage laborers of Ukrainian nationality in the context of socio-economic, political processes and legal regulations of labor relations. Political orientations of the Ukrainian workers, in particular influence of political parties and organizations and the place of workers' question in their programs, are examined.

Key words: Ukrainian workers, Lviv, working cadres, labor conditions, living standards, strikes, employment, workers' societies.

Размещено на Allbest.ru